Б.М. ЛЯТОШИНСЬКИЙ І Д.Д. ШОСТАКОВИЧ: ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ



  • Название:
  • Б.М. ЛЯТОШИНСЬКИЙ І Д.Д. ШОСТАКОВИЧ: ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ
  • Кол-во страниц:
  • 234
  • ВУЗ:
  • УКРАЇНИ ІМ. П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ
    УКРАЇНИ ІМ. П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

    На правах рукопису


    Канєвська
    Діана Альфредівна

    УДК 78.071(044)+78.071(470): 781.1

    Б.М. ЛЯТОШИНСЬКИЙ І Д.Д. ШОСТАКОВИЧ:
    ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
    ТВОРЧОСТІ

    Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата мистецтвознавства

    Науковий керівник
    кандидат мистецтвознавства,
    доцент Копиця Маріанна Давидівна

    КИЇВ - 2002








    ЗМІСТ

    ВСТУП .......................................................................................................... 3

    РОЗДІЛ I ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНОГО МЕТОДУ ДОСЛІДЖЕННЯ
    I.1. Універсальні категорії одиничне особливе загальне” в їх
    еволюційному розвитку.............................................................................14
    I.2. Порівняльно-типологічний метод аналізу підґрунтя для досліджень
    сучасної науки.............................................................................................22
    I.3.1. Особистість людини з точки зору типологічного методу аналізу ..... 29
    І.3.2. Типологія художньої творчості ........................................................... 33
    I.4. Порівняльна типологія і її значення в музикознавстві ..................... 35

    РОЗДІЛ II ОСОБИСТІСТЬ МИТЦІВ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОЇ ТИПОЛОГІЇ

    II.1. Суб’єктивно-психологічний чинник формування творчих
    індивідуальностей Б. Лятошинського і Д. Шостаковича ........... 48
    II.2. Вплив об’єктивного чинника часу в аспекті проблеми Митець і
    влада”.................................................................................................. 68

    РОЗДІЛ III ТВОРЧІСТЬ Б.ЛЯТОШИНСЬКОГО І Д.ШОСТАКОВИЧА КРІЗЬ ПРИЗМУ СТРУКТУРНОЇ ТИПОЛОГІЇ

    III.1. Ранній етап творчої діяльності композиторів ................................... 84
    III.2. Людина і світ” у ракурсі одвічних проблем буття ............................. 108
    III.3. Людина і світ”: від національної сутності до загальнолюдських ідеалів ................................................................................................................ 148

    ВИСНОВКИ ................................................................................................ 182

    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ .......................................................................... 190

    ДОДАТОК А .............................................................................................. . 216

    ДОДАТОК В ............................................................................................. 219

    ДОДАТОК С .............................................................................................. 225

    ДОДАТОК Д ................................................................................................. 230








    ВСТУП
    Актуальність дослідження.
    Все життя це зусилля у часі, зусилля утримати на певній історичній, людській точці, нерухомій точці збожеволілої кривої” [191,с.73].
    В усі часи проблеми життя і смерті, добра і зла, світу й особистості, ролі останньої в історичному процесі цікавили кращі уми людства, набуваючи значення вічних”, непідвладних часу питань буття. Кожне нове покоління, переосмислюючи духовний досвід попередніх століть привносило свої філософсько-етичні, соціально-світоглядні, художньо-естетичні аспекти у поставлення й розкриття даних проблем.
    ХХ століття увійшло в історію людства як одне з найсуперечливіших. Враховуючи планетарний розмах злодіянь, рішення одвічних буттєвих” питань набуло особливої гостроти й актуальності. З одного боку, здійснювалися неодноразові намагання нівелювати цінність людського життя, змінити його генофонд, розмежувати раси на вищих та нижчі аж до повного фізичного знищення цілих націй та народів. З іншого, ХХ століття висунуло цілий ряд видатних особистостей, за високим духовним та інтелектуальним рівнем яких буде оцінюватися цей період в житті людства. Слов’янський світ дав людству таких значних діячів науки й мистецтва, як П.Флоренський, М.Грушевський, В.Вернадський, М.Рильський, І.Стравинський, А.Кримський, С.Прокоф’єв та багато інших. Саме їх творчий потенціал рішуче вплинув не тільки на сучасників, але й запрограмував магістральні шляхи майбутнього.
    В ряду видатних особистостей варто назвати двох великих мислителів, музикантів ХХ століття Б. М. Лятошинського і Д. Д. Шостаковича. Без впливу їх творчості неможливо уявити розвиток сучасного мистецтва. Обидва митці жили болями і бідами свого часу, пропускаючи через себе всі його катастрофи.
    Якщо душа митця, говорячи словами Г. Гейне, центр світу, якщо вона обтяжена великою сумлінністю, якщо вона усім переймається, то вона не уникає ні страждань, ні поглибленої думки... І в ній так сильно тріпоче, непокоїться особисте тому, що воно надміру захоплене загальним, хвилююче сучасним” [114, с.123-124].
    Перед Шостаковичем наша дійсність як велетенське вогнище”, писав Б. В. Асаф’єв [17, с. 81]. Ці слова у повній мірі мають відношення й до творчості Б. Лятошинського, що як своєрідний індикатор” реагував на катаклізми свого часу.
    Творчість Б. Лятошинського і Д. Шостаковича як самостійний об’єкт дослідження є достатньо розробленою галуззю сучасного мистецтвознавства. Накопичений значний досвід у вивченні та системному аналізі спадщини кожного з композиторів. Сьогодні з позицій нового часу відкрилась можливість переоцінки багатьох явищ мистецтва. До таких, практично недосліджених питань належить порівняльно-типологічний аналіз творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, який дозволяє вийти на якісно новий рівень типологічних узагальнень, визначити місце і роль духовного внеску цих мислителів у світовий художній процес.
    Порівняльно-типологічний метод аналізу є одним з перспективних у сучасній науці. Спираючись на різні галузі знання, як то філософія, літературознавство, мовознавство, фольклористика, культурологія, психологія та ін., цей метод у музикознавстві перебуває на стадії становлення. Методологічно не дослідженою є галузь, що пов’язана з порівняльною типологією творчості композиторів-сучасників. Враховуючи вплив об’єктивного чинника часу, даний метод аналізу допомагає виявити як типологічно загальне, так і індивідуально-самобутнє на різних масштабних рівнях від особистостей композиторів, їхніх художньо-світоглядних поглядів до конкретних деталей окремих творів.
    Завдяки використанню цілого ряду нових матеріалів, пов’язаних з переоцінкою теорії музично-історичного процесу, а також з відкриттям архивів композиторів, їхньої епістолярної спадщини, виникла нагальна потреба у переосмисленні та корекції багатьох загальноприйнятих положень. Видання ряду наукових збірників, присвячених 100-літтю від дня народження Б. Лятошинського і 90-літтю Д. Шостаковича [90, 91, 211, 328] дозволило повніше побачити й оцінити значення творчості кожного з композиторів.
    Для українського музикознавства плідною можна назвати спробу вписати фігуру Б. Лятошинського у європейський контекст. Подібний підхід дозволяє не лише констатувати значимість творчості композитора як одного з засновників національної школи ХХ століття, але й за рівнем та масштабом концепційних узагальнень побачити творчу спадщину Б. Лятошинського у перших рядах класиків світового музичного мистецтва.
    Зв’язок специфічної методології дослідження творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича з художньо-естетичними, світоглядними, соціально-історичними передумовами поглибив, а у деяких моментах дав можливість кардинально переосмислити концепційний рівень ряду творів композиторів, мов би відкрити невідоме у відомому. Саме цей ряд схожих історико-культурних параметрів у зверненні до творчих особистостей Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, їхньої музичної спадщини не випадковий і обумовлений певними факторами. Являючись вихідцями з демократично настроєних, інтелігентних родин, обидва композитори пройшли схожий шлях становлення і формування. Закладені з дитинства якості й риси характеру багато в чому визначили особистості митців. Генетико-психологічна обумовленість, інтровертний тип особистості, процес становлення композиторів у складній суперечній добі та бажання протистояти їй, залишаючись при цьому самим собой, визначили трагічне світовідчуття Б. Лятошинського і Д. Шостаковича. Типологічно подібним моментом є також їхнє звернення до певного кола жанрів, центральне місце серед яких займає симфонічний.
    Таким чином, порівняльно-типологічний метод аналізу створює умови для об’єктивного, науково-достовірного висвітлення основоположних аспектів творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, дозволяє розкрити головну тему їхньої музичної спадщини Людина і світ” з позицій проблеми життя, смерті і безсмертя, глобального охоплення історії, осягнення сутності національного через глибинне вивчення своїх коренів.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано за планами науково-дослідної роботи кафедри історії української музики Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського і є одним з напрямків розробки теми №2 Українська музика в контексті світової музичної культури” тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського.
    Мета і завдання роботи. Головною метою роботи є створення нової концепційної позиції щодо оцінки творчої спадщини двох видатних симфоністів ХХ століття Б. Лятошинського і Д. Шостаковича в контексті світової музичної культури. Об’єктом дослідження є музична спадщина двох митців, а предмет визначений порівняльно-типологічним аналізом творчості композиторів на основі цілісного розгляду філософсько-естетичних, соціально-психологічних, концепційно-драматургічних, жанрово-стильових аспектів.
    Введена для аналізу теоретична модель, що запроваджена для порівняння творчості обох митців, дає змогу розглянути її в контексті історичної і структурної типології. Історична типологія передбачає як взаємодію з об’єктивним чинником часу, так і розгляд особистостей композиторів, їх загальну характеристику, психолого-генетичні властивості. Структурна типологія в якості об’єкта дослідження дозволяє розглядати творчість Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, що обумовило багаторівневий варіант осягнення їх спадщини: виведення наскрізних драматургічних” ліній творчості, звернення до подібної жанрової сфери, опора на певні історико-стильові, композиційно-драматургічні моменти. Наступним рівнем структурної типології стає вивчення окремих творів композиторів з точки зору розкриття концепційного, жанрового, драматургічного, композиційного аспектів, а також перетворення типових для кожного з майстрів засобів музичної виразності.
    Особлива увага приділяється концепційно-драматургічним параметрам творів на рівні їх типологічної схожості. При цьому знайдена теоретична гіпотеза не протирічить індивідуальним властивостям і художньому втіленню творів, а навпаки, підкреслює їх унікальність і своєрідність в історичному бутті. Подана структура типологічних сходжень є чинником індивідуалізації і, в той же час, типологізації суті аналізованих в роботі явищ.
    В дисертації використовуються наступні поняття: порівняльно-типологічний метод аналізу, структурна та історична типології, синхронний (горизонтальний), діахронний (вертикальний) аспекти, суб’єктивний і об’єктивний чинники і їх вплив на творчий процес митців. Коректність введення в музикознавстві подібних теоретичних засад порівняльної типології обумовлюється спорідненістю цих понять з суміжними науками, що дає змогу виявити точки їх дотику.
    Відповідно такій настанові у роботі вирішуються наступні завдання:
    - узагальнити ідеї з проблеми порівняльно-типологічного методу аналізу, висловлені вченими різних галузей наук, як то філософія, психологія, літературознавство, мовознавство, культурологія, фольклористика тощо;
    - розглянути музикознавчі та літературознавчі дослідження з проблеми типології творчих індивідуальностей;
    - скориставшись існуючими в музикознавстві дослідженнями з проблем типології жанрів, форм, стилів тощо розробити порівняльно-типологічну методику аналізу творчості композиторів;
    - проаналізувати відомі на цей час епістолярні та мемуарні джерела стосовно життя і творчості Б.Лятошинського і Д.Шостаковича на цій підставі зробити спробу охарактеризувати деякі найважливіші властивості творчих особистостей обох митців;
    - типологізувати творчу спадщину митців відповідно до зазначених рівнів (історико-соціального, художньо-концепційного, жанрового, стильового, композиційного);
    - проаналізувати конкретні музичні твори Б. Лятошинського і Д. Шостаковича на основі розробленої методики порівняльно-типологічного аналізу.
    Методологічною базою дослідження є системний підхід до теорії порівняльно-типологічного аналізу і проекції його на музикознавчу науку. Робота ґрунтується на методі комплексного дослідження під кутом зору порівняльної типології найважливіших рівнів творчої та життєвої діяльності Б. Лятошинського і Д. Шостаковича крізь призму художньо-естетичних концепцій їх творів.
    Головний принцип методології дослідження походить з теоретичної концепції універсальних філософських категорій одиничне особливе загальне” і виявлення їх на різних рівнях порівняльної типології творчості композиторів-сучасників.
    Відповідно до проблематики дисертації, можна виділити наступні групи наукових джерел, на які спирається дослідження:
    1. Праці з філософії Г.Геґеля [69], Д.Горського [76], М.Конкіна [149], М.Макарова [186], І.Нарського [216], Ф.Ніцше [220], Плутарха [235], О.Шептуліна [325]; порівняльного літературознавства М.Алексєєва [3], О. Бушміна [53], О. Діма [89], Д. Дюрішина [106], В.Жирмунського [108,109, 110, 112,113], М. Конрада [150], І. Неупоковоєвої [218], М. Пруцкова [242], М.Храпченка [306, 307]; культурології М.Кагана [135,308,309], К.Леві-Строса [167], О.Лосєва [173], Ю.Лотмана [174], Е.Маркаряна [194,195,196], А.Тойнбі [288], О.Шпенглера [329]; мовознавства В.Іванова [126], Б.Успенського [293]; психології М.Блінової [26], Л.Виготського [66], М. Дьоміна [88], О. Леонтьєва [169], В. Мерліна [202, 203], В. Небиліцина [284,286], І.Палея [284], Б. Теплова [283,286], К. Юнга [331, 332]; фольклористиці Є.Мелетинського [201], В.Проппа [237,238], Б.Путілова [244,245,246];
    2. Історико-культурологічні дослідження М.Бердяєва [21,22], О.Борової [48], Дж. Боффа [51], К. Гаджієва [67], О. Жуковського [117], Г. Касьянова [137], Т. Лєвої [166], К. Мамардашвілі [191], Дж. Оруелла [230], О. Пахльовської [232], О.Субтельного [117,275];
    3. Праці з проблем типології творчих індивідуальностей Б.Асаф’єва [16], І. Барсової [18], М. Вільмонта [60], В. Гливинського [72], Д. Житомирського [114], О.Івашкіна [127], О.Климовицького [140, 141], Т.Лєвої [164], С.Лісецького [170], Л.Малкіної [187], Т.Манна [192], М.Мясковського [212], Е.Ніккельса [219], Д.Ределеннінга ]249], В.Стасова [274], О.Таранченко [280,281];
    4. Музично-теоретичні та музично-історичні праці з проблем типології музичних форм, стилів, жанрів тощо труди М.Арановського [8,9,11,12], Л.Архімович [13], Б.Асаф’єва [15], Л. Березовчук [23], В. Бобровського [36, 42], М. Боровика [49], Н. Герасимової-Персидської [70], М. Гордійчука [75], Н.Горюхіної [77,78], Г.Григор’євої [81,82], Г. Демешко [87], В. Днепрова [93], М.Друскіна [100,101], О.Зінькевич [121,122], Ю.Келдиша [138,139], В.Конен [147], Л.Корній [155], І.Котляревського [159], Є.Левіна [168], І.Ляшенка [177], В.Медушевського [198, 199, 200], М.Михайлова [205], В.Москаленка [209], Є.Назайкинського [213], Г.Орлова [226], В.Протопопова [240], С.Скребкова [266], О.Соколова [269], І.Соллертинського [270], М.Тараканова [278], Т.Тукової [291,292], В.Фоміна [295], В.Фрадкіна [296], В.Холопової [305], В.Цуккермана [315] М.Черкашиної [318];
    5. Дослідження, присвячені різним аспектам творчості Б.Лятошинського і Д.Шостаковича Л.Акопяна [2], Б.Асаф’єва [14], М.Арановського [5,6,7,9,10], І.Белзи [20], В.Бобровського [27,29,30,31,33, 34,35,37,38,39,40,41,43], А. Богданової [44], М. Боровика [50], Т. Булат [52], В. Валькової [56], В. Васиної-Гроссман [57,58], Г. Віноградова [61], Н.Герасимової-Персидської [71], Г.Григор’євої [79,80], Ю. Гуренко [84], Л. Данилевича [85], В. Дельсона [86], О. Дмітрієва [268], О.Должанського [95], М.Долідзе [96], М.Долинської [97], М.Друскіна [99,102], О.Д’ячкової [105], Д. Житомирського [114], В.Задерацького [118], Н. Запорожець [119, 120), О. Зінькевич [121], І. Золотовицької [124,125], Л. Кліна [143,144], О.Кнайфеля [145], М.Копиці [152,153], О.Коробової [156], О.Котляревської [158], Н. Кузьминої [160], А. Лащенко [162], Т. Лєвої [163,165], Л. Мазеля [178, 179,181,182,183,184,185], О. Малозьомової [188,189], Ю. Малишева [190], О.Мнацаканової [207], Н.Назар [214,215], Г.Орлова [224,225,227,228], О.Підсухи [233], В.Протопопова [239,241], І.Пясковського [247], Л.Раабена [248], М.Ржевської [250], М.Сабініної [258,259], В.Самохвалова [260,261, 262,263], А.Сохора [271], Н.Спектор [272], Б.Тищенко [287], Б.Фільц [294], С.Хентової [299,302,304], І.Царевич [311,313], М.Циркунової [314], А.Шольп [326], Б.Ярустовського [335];
    6.Джерелознавчі та епістолярні праці В.Бобровського [43], І.Бойко [45], М.Бялика [54], О.Вавиліної-Мравинської [55], Г.Вишневської [62], С.Волкова [63], Р.Глієра [73], Д.Глікмана [234], В.Губаренко [83], Д.Житомирського [115,116], З. Йовенко [134], Г. Козинцева [146], М. Копиці [151,154], Б. Лятошинського [175, 176], О. Марієнгофа [193], Л. Михеєвої [206], Є.Мравинського [210], В.Неллі [217], Д.Ромадінової [251], А.Рудницького [252], М.Сабініної [257], С.Сапожнікова [264], В.Сильвестрова [265], Л. Трауберг [289], О. Трусової [290], С. Хентової [297, 298,300,301,303], І.Царевич [310], М.Чудакової [322], М.Шагинян [323], К.Шамаєвої [324], Д.Шостаковича [327,333], М.Юдиної [330].
    Наукова новизна роботи полягає у тому, що
    1) введена у науковий обіг теоретична модель порівняльно-типологічного аналізу творчості композиторів;
    2) простежено взаємозв’язок соціально-політичного чинника з життям і творчістю композиторів в ракурсі проблеми митець і влада”;
    3) враховуючи індивідуальні якості кожного з композиторів, проаналізовані позиції обох митців по відношенню до таких загальнолюдських проблем як добро і зло, життя, смерть, безсмертя, митець і епоха, людське і антилюдське, національне і інонаціональне тощо;
    4) вперше проводиться безпосередня порівняльна характеристика як музичної спадщини Б.Лятошинського і Д.Шостаковича загалом, так і практично всіх відомих творів;
    5) крім цього, до аналізу був залучений і невідомий твір українського майстра, обробка єврейської народної пісні Gеnzelex”.
    Матеріалом дослідження є практично вся музична спадщина Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, проаналізована з точки зору виявлення типологічно подібних аспектів порівняння і розкриття найбільш самобутніх, глибоко своєрідних рис творчості кожного з митців.
    Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали та результати можна використовувати у вузівських курсах історії світової та вітчизняної культури, історії української та світової музики, аналізу музичних творів, музичної психології. Основні положення дисертації апробовані в процесі викладання курсів історії світової музичної культури (розділ ХХ століття), сучасної музики, історії української музики у Донецькій державній музичній академії ім.С.С.Прокоф’єва та у гуманітарному інституті Донецького Національного університету.
    Апробація роботи також здійснена у процесі обговорення на засіданнях кафедри історії української музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, на кафедрі історії музики та фольклору Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва. Автор дисертації приймала участь у таких Всеукраїнських та Міжнародних наукових конференціях:
    1.) Личность и культура времени”. Всеукраинская гуманитарная научная студенческая конференция: Донецк, 1992. Тема доповіді: Четвертая симфония Б. Н. Лятошинского (К проблеме: художник и время)”;
    2.) Проблемы формирования нравственной культуры”. Регионально-практическая конференция: Донецк, 1995. Тема доповіді: Изучение творчества Д. Д. Шостаковича и Б. Н. Лятошинского как фактор нравственного воспитания”;
    3.) Формування громадянської самосвідомості молоді”. Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена роковинам Олега Ольжича: Донецьк, 1995. Тема доповіді: Про громадянську спрямованість творчості Б. Лятошинського та Д. Шостаковича”;
    4.) Науково-теоретична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження Бориса Лятошинського: Львів, 1995. Тема доповіді: Симфонічна творчість Бориса Лятошинського і Дмитра Шостаковича (спроба порівняльного аналізу)”;
    5.) Музичний світ Бориса Лятошинського”. Міжнародна теоретична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження композитора: Київ, 1995. Тема доповіді: Перші симфонії Б. Лятошинського і Д. Шостаковича (спроба порівняльно-типологічної характеристики)”;
    6.) Прокоф’єв і сучасність”. Всеукраїнська науково-практична конференція вузів мистецтв: Донецьк, 1996. Тема доповіді: Деякі теоретичні аспекти порівняльної типології творчості композиторів”;
    7.) Д. Д. Шостакович і Україна”. Круглий стіл, присвячений 90-річчю від дня народження Д. Д. Шостаковича: Київ, 1996.
    8.) Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців”. ІІ Всеукраїнська конференція студентів та аспірантів: Харків, 2002. Тема доповіді: Творчість Б.М.Лятошинського і Д.Д. Шостаковича (до проблеми національного і інонаціонального).
    Структура дисертації. Дисертаційне дослідження (загальним обсягом 189ст.) складається зі вступу, трьох основних розділів, які включають й підрозділи, висновків, списку використаних джерел з 335 найменувань (обсягом 25ст.) та чотирьох додатків (обсягом 21ст.).
    По темі дисертації опубліковано такі роботи:
    1.) Рання творчість Б. Лятошинського і Д. Шостаковича крізь призму порівняльної типології (музикознавчий та виконавський аспекти) // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Музичне виконавство. Вип. 3: Київ, 1999. С. 85-94.
    2.) Деякі теоретико-методологічні засади порівняльної типології (на прикладі творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.: Серія: Мистецтвознавство, 2000.- № 1 (4).- С. 34-38.

    3.) Б. М. Лятошинський і Д. Д. Шостакович (до проблеми Митець і влада”) // Теоретичні та практичні питання культурології.: Зб. наук. статей.- Запоріжжя: ЗДУ, 2000.- Вип. 3.- С. 26-34.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Історичний процес докорінно змінюється. на наших очах. Світ не стоїть на місці і головний його шлях до з’єднання, до відчуття себе одним цілим перед вселенською величчю всесвіту. Як писав один з геніальних мислителів сучасності М. О. Бердяєв, весь світовий шлях буття є складна взаємодія різних: сходин світової ієрархії індивідуальностей, творче вростання однієї ієрархії в інші, особистості в націю, нації в людство, людства в космос, космосу в Бога” [4, с. 200].
    Кардинальний шлях розвитку людства до всеєдності можливий лише через усвідомлення індивідуальності кожної нації, її унікальної своєрідності. Лише осягаючи свого національного генія, народ здатен дістатись висот вселюдності. Цей характерний для усього ХХ століття процес залишається актуальним і сьогодні (пригадаємо долю колишнього СРСР, Югославії, Чехії та ін.). Тож невипадково, що на порозі нового тисячоліття дійсно всеосяжного значення у якості універсального способу пізнання набуває порівняльно-типологічний метод аналізу, завдяки якому стало можливим не тільки типологічно заглиблене вивчення кожної з національних культур, але й порівняння її з іншими, усвідомлення в загальнохудожньому світовому контексті.
    Як писав Х.Ортега-і-Гассет, світ завжди був неоднорідною єдністю натовпу та незалежних меншостей” [4,с. 254], і саме останнім надавалася роль генерального рушія історії. Оскільки саме особистість, її найвищий духовний та інтелектуальний потенціал визначає шлях прогресу людства в майбутньому.
    Розвиток сучасного музичного мистецтва як у Росії, так і в Україні неможливо уявити без впливу творчості двох видатних представників слов’янської культури Д. Д. Шостаковича та Б. М. Лятошинського. Їх внесок до скарбниці світових художніх цінностей величезний. Незважаючи на те, що інтерес до особистості та творчості кожного з композиторів в останні десятиліття помітно зріс, залишається ще багато інформаційних, джерелознавчих, монографічних тощо недостатньо розкритих аспектів. До таких належить і проблема типологічного порівняння творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича.
    Запропонований у дисертації метод аналізу спирається на досягнення сучасної науки у сфері порівняльної типології, які найбільш ґрунтовно представлені в культурології, лінгвістиці, літературознавстві, психології, мистецтвознавстві, фольклористиці. У перерахованих науках для нас актуалізувався аспект теоретико-методологічних засад даної проблеми. Порівняльна типологія охоплює виявлення рис подібностей та відмінностей між об’єктами і включає класифікацію за суттєвими ознаками, тобто типами” об’єктів, явищ, процесів тощо.
    Таким чином, використаний в роботі метод аналізу уможливлює знаходження та наукове обґрунтування не лише типологічно подібного, але й індівідуально-самобутнього. Завдяки цьому вибудовується логічно-струнка, багаторівнева система осягнення різних граней досліджуваних об’єктів. Спираючись на досягнення суміжних наук, ми використали означену методику в музикознавстві, враховуючи специфіку музики як вида мистецтва.
    Зосередившись на такому об’єкті аналізу як творчість Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, в дисертації пропонується розгляд матеріалу, що досліджується, на декількох масштабних рівнях.
    I. Рівень особистості композиторів, який включає взаємодію двох чинників об’єктивного і суб'єктивного, які в свою чергу складаються з наступних параметрів.




    Параметри суб’єктивного чинника


    Параметри об’єктивного чинника




    - генетико-генеалогічні


    - соціально-політичні




    - психологічні


    - історичні




    - жіттєво-біографічні


    -культурологічні





    II. Рівень творчості композиторів охоплює такі аспекти, як:




    - типологія проблематики
    - подібні жанрові сфери
    - наявність наскрізних драматургічних ліній
    - характерні композиційні рішення
    - типові засоби музичної виразності





    Для обох рівнів проблеми типологічних подібностей виявляються у стильових впливах, наслідуванні традицій, що веде до найвищих естетико-філософських, світоглядних узагальнень концепційних рішень. Зазначені методологічні передумови підказали в дисертаційному дослідженні шляхи аналітичних студіювань об’єктів, що порівнюються. Конкретні твори обох митців, які підлягають аналізу, розглядаються на художньо-концепційному, жанрово-драматургічному та стильовому рівнях.
    Підсумовуючи проведений аналіз творчості Б. Лятошинськото і Д. Шостаковича на засадах порівняльної типології, слід виокреслити висновок щодо безперечної правомірності застосування саме даного підходу. Це перш за все обумовлюється тим, що обидва митці були сучасниками. Як писав М. Бахтін, автор заручник своєї епохи, своєї сучасності” [19]. Отже, проживаючи у найскладніших умовах творчої несвободи, кожний з композиторів зумів не тільки протиставити себе тоталітарній системі, але й реалізувати найвище призначення свого генія.
    Б. Лятошинського і Д. Шостаковича споріднює однаково трагічне бачення епохи, яке коріниться як в об’єктивних умовах, так і у подібних психологічних, вроджених якостях їх вдач. Привертають увагу споріднені національні слов'янські корені їх походження, що також вплинуло на характер, темперамент композиторів. Це знайшло відображення у ряді типологічних подібностей музичної спадщини Б. Лятошинського і Д. Шостаковича
    Чутливо реагуючи на катаклізми оточуючої дійсності, обидва композитори зверталися до актуальних, найпекучих проблем сучасності, підіймаючи їх до рівня філософських, загальнолюдських висот. Звідси тяжіння до масштабних симфонічних полотен і симфонізму як методу мислення, що пронизує практично всю творчість композиторів.
    Формування і становлення Б. Лятошинського та Д. Шостаковича відбувалося подібними шляхами. Обидва були вихідцями з інтелігентних, демократично настроєних родин, отримали високу професійну освіту в стінах Київської та Петроградської консерваторій. Останнє також сприяло прояву типологічних сходжень на ранньому етапі творчості молодих авторів. Серед різноманітної палітри їх стильових спрямувань можна виокремити орієнтацію на музичну спадщину російських та західноєвропейських композиторів-класиків (у широкому значенні) Л. Бетховена, П. Чайковського, Ф. Ліста, Р. Вагнера, Г. Малера. Не менш важливим є звертання до художніх течій та напрямків, які в той час були домінуючими, пізнього романтизму, символізму, експресіонізму, імпресіонізму.
    На ранньому етапі в творчості обох композиторів формується тема Людина і світ", що стала генеральною у їх музичній спадщині. Її багатоаспектне відбиття знайшло відображення у виведенні двох магістральних ліній творчості суб’єктивно-психологічної та об’єктивно-епічної (умовно). Конфліктно-драматичний, експресивно-насичений світ перших симфоній Б. Лятошинського і Д. Шостаковича став своєрідною вершиною-джерелом, музичним трампліном” усього подальшого творчого розвитку обох композиторів та одночасно кульмінацією першої суб’єктивно-психологічної лінії творчості на ранньому етапі. У цей же період відбувається закладення” іншої наскрізної об’єктивно-епічної лінії музичної спадщини кожного з митців. Від першого бородінського” квартету, оповідальної Увертюри на чотири українських теми” ця драматургічна” лінія досягає своєї кульмінації в опері Золотий обруч” Б. Лятошинського, яка синтезувала напружені пошуки композитора у 20-х роках.
    Епічне начало у Лятошинського сягає своїм корінням до глибин українського епосу. Підкоривши собі ліричне, трагедійне, експресіоністичне, романтичне начала, епічне у творчості Лятошинського стає однією з найважливих констант його художнього методу.
    Епічне у Д. Шостаковича більш пов’язане із громадянською проблематикою, що відбилося вже у його ранніх фортепіанних п’єсах через революційну тематику, у деяких прелюдіях ор. 2, Другій Посвячення Жовтню” та Третій Першотравневій” симфоніях.
    У цей же період зароджується гротесково-сатирична лінія творчості композиторів. Але якщо для Лятошинського вона мала епізодичне” значення (квартети № 1-3, Соната для скрипки та фортепіано ор. 19, цикл Відображення”), то для Шостаковича стала однією з основоположних прикмет його музичного стилю. У Двох байках Крилова”, Фантастичних танцях”, Афоризмах”, Першій симфонії та ін. відбилися різні грані гротеску, які в художньо-узагальненому вигляді отримали відображення в концепції опери Ніс”. Цей твір підсумував новаторські пошуки 20-х років у сатиричному жанрі, заторкнувши естетику кубофутуристів, урбаністів, гоголівський гротеск, експерименти Вс. Мейерхольда в сфері театру, що визначило подальший розвиток гротесково-сатиричної лінії мистецтва XX століття.
    Отже, сконцентрувавши індивідуально-самобутні риси стилю Б. Лятошинського та Д. Шостаковича, ранні періоди їх творчості стали визначальними у закладенні” провідних тем, образів, наскрізних драматургічних” ліній, сфер жанрових пошуків. Це стало підґрунтям творчого стилю кожного з композиторів, сформувало принцип їх художніх методів, вплинувши і в подальшому на розвиток магістральних шляхів музичної культури.
    У зрілий та пізній періоди творчості Лятошинський та Шостакович на повну силу розкриваються як композитори-трагіки, досягнувши істинно шекспірівських висот. У творчій еволюції митці йдуть схожими шляхами: від емоційно-відкритих, суб’єктивно-психологічних полотен (Друга симфонія Лятошинського, Четверта Шостаковича) до більш об’єктивного, філософсько-узагальненого погляду на світ у творах воєнних років та пізнього періоду. Звертаючись до центральної теми своєї творчості Людина і світ”, Лятошинський та Шостакович розкривають її багатоаспектно, з високим ступенем художньої достовірності.
    Одним з важливих джерел трагічного у Б. Лятошинського та Д. Шостаковича є їх опора на сучасний напрямок експресіонізму, що знайшло відображення у таких творах композиторів як Друга симфонія, Третій квартет Лятошинського, Четверта симфонія, опера Леді Макбет Мценського повіту” Шостаковича. Пізніше це буде продовжено і кульмінаційно завершено, мабуть, у найтрагічніших опусах композиторів Четвертій симфонії Лятошинського та Чотирнадцятій Шостаковича. Тут ідеали їхньої юності переосмислені крізь призму глобальних філософських категорій добра і зла, життя і смерті, вічності, історії, безсмертя
    Найважливішим відкриттям Шостаковича зрілого та пізнього періодів є виведення ним філософської моделі Людини абсурдної” як модифікації загальновідомої моделі-алегорії Людини суспільної”. Балаган” радянської дійсності, що показаний з неприхованою прямотою у таких творах як Четверта, П’ята, Шоста, Дев’ята, Десята, П’ятнадцята симфонії, став першою спробою в музичному мистецтві розвінчання радянського міфу”, т. зв. феномену homo soveticus людини ХХ століття, яка живе в умовах повсюдної неволі, де абсурд був внутрішнім та зовнішнім проявом буття.
    Своє рішення проблеми знаходить Б. Лятошинський. У концепціях його Другої, Третьої та Четвертої симфоній композитор розкриває відверто трагічні сторінки сучасної дійсності, відображає бентежну особистість, яка всупереч усьому не втратила орієнтирів, спрямованих до вічних цінностей людського духу, великої сили історії, ідеалів слов’янства у його архаїчній цілісності.
    Як суб’єктивно-психологічна, так і об’єктивно-епічна лінія творчості Лятошинського і Шостаковича репрезентує одну з домінант їх музичної спадщини, яка, з одного боку, була пов’язана з відтворенням громадянської проблематики, а, з іншого, з осягненням національної своєрідності, глибинних витоків їх творчості. Рівень типологічної подібності проявляється також і в трактовці епічного як діючого, соціально значущого начала у подіях сучасності, що дозволяє застосувати дефініцію драматичного епосу.
    На основі аналітичного розгляду творів Лятошинського та Шостаковича з’явилась можливість уточнити це визначення як трагічний епос. Його започаткування сталося у Другій симфонії Лятошинського і Четвертій Шостаковича. Кульмінаційне вираження це начало знайшло у Сьомій, Восьмій симфоніях, Тріо №2 ор.67 Шостаковича, Українському квінтеті”, Третій симфонії, Тріо № 2 ор. 41, Четвертому квартеті Лятошинського. Доводячи тему війни до глобальних, філософських узагальнень, обидва композитори досягли у її розкритті позачасового, загальнолюдського звучання.
    Твори воєнних років виявились важливим етапом творчої еволюції митців в осмисленні таких категорій, як національне і інонаціональне. Прямуючи шляхом входження до загальнолюдського через осягнення глибинно національних коренів, кожний з композиторів знайшов свій ракурс у рішенні цієї проблеми.
    Для Шостаковича тема єврейства завжди була своєрідним індикатором” оцінки свого часу. На прикладі цього народу композитор відчув, пізнав долю усіх знедолених та пригноблених. Він і сам час від часу ставав "ізгоєм” суспільства. Тому не дивно, що у циклі З єврейської народної поезії”, інструментальних опусах, Бабиному Ярі” з Тринадцятої симфонії Шостакович зумів кинути виклик тоталітарному режимові, розкриваючи його найстрашніші злодіяння.
    Справжньою кульмінацією об’єктивно-епічної лінії у розкритті категорії національного та інонаціонального стали твори пізнього слов’янського” періоду творчості Лятошинського. Послідовне звертання до слов’янської, і особливо польської тематики знайшло відображення у П’ятій Слов’янській” симфонії, Слов’янському” фортепіанному концерті, баладі Гражина”, поемі На берегах Вісли”, Слов’янській увертюрі”, Слов’янській”, Польській” сюїтах, романсах на вірші А. Міцкевича та ін.
    Звертаючись до різнобічних витоків українського, російського, польського, болгарського, словацького, сербського, чеського, хорватського фольклору, композитор підкреслював думку про єдність слов’янських народів, спільність їх глибинних коренів. Це дозволило йому підняти на новий рівень художнього осмислення проблеми національного у контексті їх загальнолюдського звучання.
    Отже, завдяки застосуванню порівняльно-типологічного методу аналізу нам вдалося не лише типологічно поглиблено проаналізувати творчість кожного з митців, але вивести їх місце і непересічну роль у своїх національних культурах на основі різнобічних порівнянь і співставлень. Подібно до Б. Бартока і Дж. Енеску, К. Шимановського і Л. Яначека, Я. Сибеліуса і Е. Сухоня, Б. Лятошинський та Д. Шостакович виявились не тільки засновниками своїх національних композиторських шкіл у ХХ столітті, а ще й збагатили скарбницю світової музичної культури. Творче утвердження національності, писав М. Бердяєв, і є утвердження людства. Національність та людство єдине” [4, с. 201].








    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
    1. Адамян А. А. Принципи поэтики Шекспира в музыке //А.А.Адамян Статьи об искусстве, М.: Госмузиздат, 1961. С. 297-331.
    2. Акопян Л. Художественные открытия” Четырнадцатой симфонии //Музыкальная академия, 1997. № 4. С. 185-192.
    3. Алексеев М.П. Сравнительное литературоведение.- Л.: Наука, 1983.- 447с.
    4. Антология культурологической мысли. М.: Изд-во РОУ, 1996. 352 с.
    5. Арановский М. Г. Вызов времени и ответ художника //Музыкальная академия, 1997. № 4. С. 15-27.
    6. Арановский М. Г. Заметки о творчестве //Сов. музыка, 1981. № 9. С. 16-22.
    7. Арановский М. Г. Музыкальные антиутопии Шостаковича //Русская музыка и ХХ век: Русское музыкальное искусство в истории художественной культуры ХХ века. Монография. М.: Гос. Институт искусствознания,1997.С. 213-251.
    8. Арановский М. Г. На пути к обновлению жанра //Вопросы теории и эстетики музыки. Л.: Музыка, 1971. Вып. 10. С. 123-164.
    9. Арановский М. Г. Проблема жанра в вокально-инструментальных симфониях Шостаковича 60-х годов //Вопросы теории и эстетики музыки. Л.: Музыка, 1973. Вып. 12. С. 61-96.
    10. Арановский М. Г. Пятнадцатая симфония Шостаковича и некоторые вопросы музыкальной семантики //Вопросы теории и эстетики музыки. Л.: Музыка, 1977. Вып. 15. С. 61-96.
    11. Арановский М. Г. Симфонические искания. Проблемы жанра симфонии в советской музыке 1960-1975.- Л.: Сов.композитор, 1979.- 288с.
    12. Арановский М. Г. Структура музыкального жанра и современная ситуация в музыке // Музыкальный современник. М.: Сов.композитор,1987.Вып. 6. С. 5-44.
    13. Архімович Л. Шляхи розвитку української радянської опери. К.: Муз. Україна, 1970. 376 с.
    14. Асафьев Б. В. Восьмая симфония Шостаковича //Избранные труды. М.: АН СССР, 1957. т. V. С. 132-135.
    15. Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс. Книги 1, 2. Л.: Музыка, 1971. 376 с.
    16. Асафьев Б. В. Последние заветы Глинки (Глинка и Танеев) // Б.В.Асафьев Избранные труды. М.: АН СССР, 1952. т. 1. С. 254-265.
    17. Асафьев Б. В. Симфония // Б.В.Асафьев Избранные труды. - М.: АН СССР, 1957. т. V. С. 78-92.
    18. Барсова И. А. Симфонии Густава Малера. М.: Сов. композитор, 1975. 495 с.
    19. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424с.
    20. Белза І. Б. Лятошинський.-К.: Мистецтво, І947. 62 с.
    21. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. М.: Наука, І990. 220с.
    22. Бердяев Н. Судьба человека в современном мире (главы из книги Смысл истории”) // Новый мир, 1990. № 1. С. 207-232.
    23. Березовчук Л. Н. О типологии межкультурных взаимодействий в музыке //Стилевые тенденции в советской музыке 1960-1970-х годов. Л.: ЛГИТМиК, І979. С. 164-181.
    24. Березовчук Л. Н. Стилевые взаимодействия в творчестве Д. Шостаковича как способ воплощения конфликта //Вопросы теории и эстетики музыки. Л.: Музыка, 1977. Вып. 15. С. 95-119.
    25. Березовчук Л. Н. Функционально-семиотический подход к теории жанра (анализ работы копозитора с жанром на основании симфонического наследия Д. Д. Шостаковича) //Советская музыка 70-80-х годов. Эстетика. Теория. Практика. Л.: ЛГИТМиК, 1989. С. 4-31.
    26. Блинова М. П. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности. Л.: Музыка, 1974. 144 с.
    27. Бобровский В. П. Камерные инструментальные ансамбли Д. Шостаковича. М.: Сов. композитор, 1961. 258 с.
    28. Бобровский В. П. К вопросу о драматургии музыкальной формы //Теоретические проблемы музыкальных форм и жанров. М.: Музыка,1971.С. 26-64.
    29. Бобровский В. П. Музыкальное мышление Шостаковича и основы его инструментального тематизма //Современное искусство музыкальной композиции. М.: Изд-во ГМПИ им. Гнесиных, 1985. Вып. 79. С. 82-95.
    30. Бобровский В. П. Музыкальное мышление Шостаковича и основы его инструментального тематизма //Музыкальная академия, 1997. № 4. С. 120-126.
    31. Бобровский В. П. О двух методах тематического развития в симфониях и квартетах Шостаковича //Дмитрий Шостакович: Сб. ст.М.:Сов.композитор,1967.С. 359-396.
    32. Бобровскй В. П. О драматургии скрябиновских сочинений //Сов.музыка, 1972. № 1. С. 114-119.
    33. Бобровский В. П. О музыкальном мышлении Шостаковича //Шостаковичу посвящается. Сборник статей к 90-летию композитора (1906-1996). М.: Композитор, 1997. С. 39-61.
    34. Бобровский В. П О некоторых принципах темо- и формообразования в симфонической и камерно-инструментальной музыке Шостаковича //В.П.Бобровский Статьи, исследования. М.: Сов. композитор, 1990. С. 159-205.
    35. Бобровский В. П. О некоторых чертах стиля Шостаковича шестидесятых годов (Статьи 1, 2) //Музыка и современность. М.: Музыка, 1974, 1975.Вып. 8, 9. С. 161-201, 39-77.
    36. Бобровский В. П. О переменности функций музыкальной формы. М.: Музыка, 1970. 228 с.
    37. Бобровский В.П. После первого исполнения Четвертой //Сов. музыка, 1962. № 4. С. 12-17.
    38. Бобровский В. П. Последнее сочинение Шостаковича //Проблемы музыкальной науки. М.: Сов. композитор, 1985. Вып. 6. С. 55-71.
    39. Бобровский В. П. Претворение жанра пасскалии в сонатно-симфоническом цикле Д. Шостаковича //Музыка и современность: Сб. ст. М.: Госмузиздат, 1962. Вып. 1. С. 149-182.
    40. Бобровский В. П. Программный симфонизм Шостаковича //Музыка и современность: Сб. ст. М.: Музыка, 1965. Вып. 3. С. 32-67.
    41. Бобровский В. П. Симфоническая опера //Сов. музыка, 1964.№4.С. 45-49.
    42. Бобровский В. П. Функциональные основы музыкальной формы. М.: Музыка, 1978. 332 с.
    43. Бобровский В. П. Шостакович в моей жизни. Личные заметки //Сов. музыка, І991. № 9. С. 23-30.
    44. Богданова А. В. Оперы и балеты Шостаковича. М.: Сов. композитор,1979. 208 с.
    45. Бойко І. Невідомий лист //Музика, 1985 - № 1. С. 4-5.
    46. Борев Ю. Б. Эстетика. М.: Политиздат, 1981. 399 с.
    47. Борис Николаевич Лятошинский: Сб. ст. К.: Муз. Україна,1987.183 с.
    48. Боровая О. Н. Из истории Союза композиторов Украины: 1948 год //Диплом. К.: 1990, 184 с.
    49. Боровик М. Про індивідуальні стилі в українській радянській симфонічній музиці (Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, А. Штогаренко) //Сучасна українська музика, К.: Мистецтво, 1965. с. 48-69.
    50. Боровик М. Український радянський камерно-інструментальний ансамбль. К.: Муз. Україна, 1968. 102 с.
    51. Боффа Дж. История Советского Союза. В 2-х томах. М.: Международные отношения, 1990. т. 1, 2. 629 с., 632 с.
    52. Булат Т. Романсы Б. Н. Лятошинского (Образно-тематическая и стилевая эволюция жанра) //Борис Николаевич Лятошинский: Сб.ст. К.:Муз.Україна, 1987. С. 73-84.
    53. Бушмин А. С. Преемственность в развитии литературы.. Л.: Художественная литература, 1978. 223 с.
    54. Бялик М. Лятошинський, Мравинский та інші //Музичний світ Бориса Лятошинського. К.: Центрмузінформ, 1995. С. 121-128.
    55. Вавилина-Мравинская А. Обрученные музыкой // Музыкальная академия, 1997. № 4. С. 89-102.
    56. Валькова В. Б. Трагический балаган. К вопросу о концепции Четвертой симфонии //Музыкальная академия, 1997. № 4. С. 78-84.
    57. Васина-Гроссман В. Камерно-вокальное творчество Д. Шостаковича //Советская музыкальная культура. История. Традиции. Современность: Сб. ст. М.: Музыка, 1980. С. 15-42.
    58. Васина-Гроссман В. Мастера советского романса. М.: Музыка, 1980. 317 с.
    59. Введение в философию: В 2-х ч. М.: Политиздат, 1989. ч.І,ІІ.367 с., 639с.
    60. Вильмонт Н. Н. Достоевский и Шиллер: Заметки русского германиста. М.: Сов. писатель, 1984. 280 с.
    61. Виноградов Г. В. Музыкальная фактура и индивидуальный стиль композитора (на примере симфоний Л. Ревуцкого, Б. Лятошинського, А. Штогаренко). Автореферат дисс. канд. искусствовед.- К.: 1982, 23 с.
    62. Вишневская Г. Галина. История жизни. М.: Горизонт и СП Слово”, 1991. 575 с.
    63. Волков С. Здесь человек сгорел” //Музыкальная академия, 1992. № 3. С. 3-12.
    64. Вспоминая Шостаковича (М. Д. Шостакович, З. Д. Шостакович, Г. Д. Шостакович) //Музыкальная академия, 1994. № 8. С. 31-35.
    65. Вспоминая Шостаковича (Юткевич С. И., Арнштам Л. О.) //Муз. жизнь, 1995. № 2. С. 23-26.
    66. Выготский Л. С. Психология искусства. М.: Искусство, 1965, 379 с.
    67. Гаджиев К. С. Тоталитаризм как феномен XX века //Вопросы философии, 1992. № 2. С. 3-25.
    68. Галь Г. Иоганнес Брамс. Творчество и личность ( Галь Г. Три мастера три мира. М.: Радуга, 1986. С. 21-175.
    69. Геґель Г. В. Наука логики. В 3-х томах. М.: Мысль, 1970, 1971,1972.т. I, II, III. 500 с., 248 с., 371 с.
    70. Герасимова-Персидська Н. О. Деякі питання розвитку українського радянського симфонізму //Науково-методичні записки: Збірник 1962 року. К.: Мистецтво, 1963. т. 11. Вип. 1. С. 5-23.
    71. Герасимова-Персидська Н. О. Деякі питання формотворення у Д. Шостаковича //Сучасна музика: Зб. ст. К.: Муз. Україна,1973.Вип.1.С. 112-123.
    72. Гливинский В. В. Позднее творчество И. Ф. Стравинского. Донецк: Изд-во ’’Донеччина’’, 1995. 192 с.
    73. Глиер Р. М. Статьи и воспоминания. М.: Музыка, 1975. 218 с.
    74. Гордійчук М. М. Невідомі сторінки //Музика, 1975. № 1. С.6-7.
    75. Гордійчук М. М. Українська радянська симфонічна музика. К.: Муз. Україна, 1969. 428 с.
    76. Горский Д. П. Проблемы общей методологии наук и диалектической логики. М.: Мысль, 1966. 374 с.
    77. Горюхина Н. А. Национальный стиль: понятие и опыт анализа //Проблемы музыкальной культуры: Сб. ст.К.: Муз. Україна, 1989. Вып.2. С. 52-65.
    78. Горюхина Н. А. Эволюция сонатной формы. К.: Муз. Україна,1973. 310с.
    79. Григорьева Г. В. Особенности тематизма и формы в сочинениях Шостаковича 60-х годов //О музыке. Проблемы анализа: Сб. ст. М.: Сов. композитор, 1974. С. 246-271.
    80. Григорьева Г. В. Первая опера Шостаковича ’’Нос’’ //Музыка и современность: Сб. ст. М.: Музыка, 1965. Вып. 3. С. 68-103.
    81. Григорьева Г. В. Стилевые направления в русской советской музыке 50-х 70-х годов.Автореферат дисс. доктора искусствовед . М.: 1985, 44 с.
    82. Григорьева Г. В. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины ХХ века (50-80-е годы). М.: Сов.композитор, 1989.207 с.
    83. Губаренко В. Заветы мастера //Сов. музыка, 1981.№ 10. С. 9-11.
    84. Гуренко Ю. Романси 20-х років //Музика, 1975. № 1. С. 8-9.
    85. Данилевич Л. В. Дмитрий Шостакович. М.: Сов. композитор,1980. 303 с.
    86. Дельсон В. Фортепианное творчество Д. Д. Шостаковича. М.: Сов. композитор, 1971. 247 с.
    87. Демешко Г. К проблеме обновления сонатных принципов в советской инструментальной музыке 60-70-х годов //Вопросы теории и эстетики музыки: Сб. ст. Л.: Музыка, 1977. Вып. 15 . С. 170-190.
    88. Демин М. В. Проблемы теории личности (Социально-философский аспект). М.: Изд-во МГУ, 1977. 240 с.
    89.&
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины