УКРАЇНСЬКА САТИРИЧНА ГРАФІКА У ГАЛИЧИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ. : УКРАИНСКАЯ сатирическая графика В ГАЛИЧИНЕ Второй половины XIX в. - НАЧАЛА ХХ СТ .: ЭВОЛЮЦИЯ художественно-образной СИСТЕМЫ.

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • УКРАЇНСЬКА САТИРИЧНА ГРАФІКА У ГАЛИЧИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ.
  • Альтернативное название:
  • УКРАИНСКАЯ сатирическая графика В ГАЛИЧИНЕ Второй половины XIX в. - НАЧАЛА ХХ СТ .: ЭВОЛЮЦИЯ художественно-образной СИСТЕМЫ.
  • Кол-во страниц:
  • 340
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

    На правах рукопису

    УДК 76.049.2.03(477.83/.86) „185/195”


    ІЖЕВСЬКИЙ АРТУР ВАЛЕНТИНОВИЧ


    УКРАЇНСЬКА САТИРИЧНА ГРАФІКА У ГАЛИЧИНІ
    ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. ПОЧАТКУ ХХ СТ.:
    ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ.

    Cпеціальність 17.00.05 образотворче мистецтво


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата мистецтвознавства



    Науковий керівник:
    кандидат мистецтвознавства
    ЯЦІВ Роман Миронович





    Львів 2009









    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ







    Б. а. Без автора.
    ЛНHБУ Львівська національна наукова бібліотека імені В.Стефаника НАН України.
    ЛГМ Львівська галерея мистецтв.
    НБ ІН Наукова бібліотека Інституту народознавства НАН України (м.Львів).
    НБ ЛНУ Наукова бібліотека Львівського національного університету ім.І.Франка.
    НБ МК Наукова бібліотека Музею карикатури у Варшаві (Польща).
    НБ ТМ Наукова бібліотека Театрального Музею у Варшаві (Польща).
    НБ УВ Наукова бібліотека Варшавського університету (Польща).
    НМЛ Національний музей у Львові.
    НТШ Наукове товариство імені Т.Шевченка (м. Львів).
    ЦДІАУ Центральний Державний історичний архів України у м. Львові.








    ЗМІСТ.

    ВСТУП. ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙4
    РОЗДІЛ1. Історіографія, джерельна база та методологія дослідження. ∙∙∙13
    РОЗДІЛ2. Громадсько-політичне та культурне життя Галичини другої половини ХІХст. - початку ХХст. очима українського художника-сатирика. ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙31

    2.1. Історичний контекст і соціокультурні особливості.
    2.2. Об’єкти сатири і мотивація висміювання та критики.
    2.3. Суб’єкти сміху, критики та реалізація сатиричних ідей.

    РОЗДІЛ3. Від соціально-побутової до політичної сатири у графіці Галичини (1850-ті рр. початок 1880-х рр.) ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙ ∙∙ ∙∙ ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙51

    3.1. Сатирична графіка пізнього романтизму.
    3.2. Пленерний рисунок і народна течія в сатиричній графіці
    70-хрр. ХІХст.
    3.3. Образна структура у графіці поч.80‑ихрр. ХІХст.: сатира
    часописів „Страхопуд”, Szczutek”, „Зеркало”.

    РОЗДІЛ4. Місце і функції сатиричної графіки у мистецьких процесах Галичини (кінець 1880-х рр. 1914 р.) ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙115

    4.1. Рефлексії раннього модернізму: зміни в стилістиці
    сатиричної графіки часописів „Зеркало”, „Страхопуд”, „Śmigus”, „Liberum Veto”.
    4.2. Сатирична графіка часописів „Комар”, „Зеркало”,
    „Шершень”, „Жало”, молодіжних рукописних часописів
    в обороні українськості.
    4.3. Сфери прикладання сатиричних образів в ілюструванні
    щоденної преси, художньої літератури, реклами, плакату,
    поштівки, в рисунках приватних альбомів.
    4.4. Художньо-естетичні особливості сатиричної графіки
    Галичини у контексті українського образотворчого мистецтва.

    ВИСНОВКИ. ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙171
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. ∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙∙178








    ВСТУП

    Українська сатирична графіка як невід’ємна складова європейського образотворчого мистецтва набувала інтенсивного розвитку з другої половини ХІХст., в час, коли українські етнічні землі були поділені між Російською імперією і Австро-Угорською монархією.
    Актуальність дослідження. Період становлення жанру карикатури в українському мистецтві явище маловивчене, і його особливістю є безпосередній зв'язок з суспільно-політичним і культурним життям як тієї епохи, так і сьогодення. Багатогранність у творчості вітчизняних сатириків особливо характерна для сюжетної лінії, яка розвивалась шляхом еволюції, від зображення побутових сцен, висміювання мод, до розкриття політичного змісту. Тематика політичної сатири ХІХст. охоплювала актуальні проблеми: національно-визвольної і соціальної боротьби, економічних негараздів, проблеми вітчизняної видавничої справи і захисту української мови, конституційні реформи і міжнародні скандали, передвиборчі баталії і фальсифікації, міжконфесійні суперечки і крайній нігілізм, ідеї примирення й об'єднання Європи. Карикатура таврувала морально-етичні негативи в суспільстві, відображала протилежності консерватизму і радикалізації серед українства.
    Вирішальну роль у популяризації гумористично-сатиричної графіки серед українського населення Австро-Угорської імперії відіграв розвиток в 60‑хрр. ХІХст. україномовної преси. Одним з найсуттєвіших чинників цього процесу був тісний зв’язок між мальованою сатирою і сатирою вербальною. Автори фейлетонів, шарад, гуморесок активно співпрацювали з художниками-сатириками, заряджаючи сміхом читацькі аудиторії. Окрім багатотиражної друкованої гумористично-сатиричної періодики в Галичині існував цілий пласт унікальних рукописних видань, які видавали учні гімназій, студенти в багатьох містах України. Присутність значної кількості графічних творів у нелегальних рукописних часописах, творча співпраця редакторів, видавців і художників спонукає розглядати феномен жанру карикатури комплексно з відповідними джерелами в багатотиражній пресі та в іншій друкованій продукції календарях, листівках тощо. Жанр карикатури ставав у ХІХ ст. настільки популярним, що сатиричні малюнки-портрети часто заповнювали поля приватних листів і сімейні альбоми. Сатирична творчість українських митців торувала собі шлях серед буквально всіх прошарків суспільства - від завсідників аристократичних салонів, де перегляд альбомів карикатур (професійних чи аматорських) був необхідною атракцією, до представників низів, які сприймали традиції народного лубкового мистецтва. Проміжну, але найвагомішу ланку між цими двома полюсами займали гумор і сатира в періодиці. Преса стала основним рупором нової хвилі національного відродження в Україні та Східній Європі. 6080ірр.ХІХст. в літературі і мистецтві ще позначені елементами позитивізму [53], які були яскравим відгомоном прогресивних починань епохи. Українська мальована сатира як частина цієї епохи заслуговує належної оцінки не лише істориків преси, але і теоретиків мистецтвознавства.
    Митці-сатирики часто не афішували свого авторства у малюнках, де звучала гостра сатира на впливових представників влади, іноді ілюстратори та їхні колеги автори викривальних текстів користувалися псевдами - вигаданими іменами. Тому вивчення джерел і атрибуція творів є необхідним кроком до розкриття явища анонімності в історії вітчизняної сатиричної графіки. До того ж вік пам’яток, не завжди задовільний стан збереження і малий кількісний склад спонукає активніше працювати в плані систематизації та реконструкції сатиричних ілюстрацій. Сатирична графіка наповнювалась не лише літературно-комічним” змістом, але і новою художньою формою [151]. Творчий пошук українських графіків у галузі сатири виводив на новий рівень вітчизняне образотворче мистецтво, розвивав ідеї поєднання традицій народного лубка та європейської карикатури. Розвиток мальованої сатири розкривав нові якості графіки, які впливали на зміни в таких, здавалось, традиційних видах образотворчого мистецтва, як живопис, скульптура. Схильність до лаконічності та оригінальних художніх прийомів руйнувала основні засади рутинного академізму, і галицькі сатирики своєю творчістю долучались до цього процесу. Серед різноманіття технологічних прийомів вітчизняних майстрів сатиричної графіки виділялись літографія і техніка високого друку, на сьогодні вже мало поширена торцева гравюра на дереві. Важливим підготовчим елементом для репродукування були підготовчі рисунки пером, тушшю, олівцем, які часто набували якостей самодостатніх творів, особливо, в рукописній періодиці.
    Галичина, як і більшість регіонів Східної Європи у ХІХст. була багатомовним краєм зі значною перевагою українського елементу. Цікавими на сатиричні ілюстрації були чисельні польськомовні періодичні видання. Важливо показати ті спільні риси, які єднали художників-графіків української преси та ілюстраторів польськомовних видань і разом становили феномен галицької сатири. Карикатура як суттєва частка тодішньої української культури в багатьох аспектах переростала вузьконаціональні рамки, і це було помітним явищем в умовах формування національних концепцій в мистецтві Південно-Східної Європи [67].
    На особливу увагу дослідників заслуговує і подальший розвиток галицької сатири на початку ХХст., коли народжувалось молоде мистецтво. Формувалися нові концепції і засади як у межах українського мистецтва, так і в контексті загальноєвропейського мистецтва. „Модернова теза” „мистецтво для мистецтва” у 90-хрр.ХІХпоч.ХХст. поглиблювала поділ і антагонізм масового мистецтва та індивідуального [131]. Карикатура залишилася ділянкою, де діалог між художником і об’єктом зображення був зрозумілий як високим інтелектуалам, так і звичайному глядачеві, хоча для масового глядача початку ХХст. модернове мистецтво часто сприймалось саме як синонім карикатури. Зрозуміти це можливо, якщо взяти до уваги такий спільний компонент як гротеск, перебільшення, характерний не лише для сатиричної графіки і образотворчого мистецтва, але й для музики, театру, літератури. Встановити історичну та художньо-естетичну роль явища гротеску у поступі європейської культури ХХст. залишається невідкладним завданням мистецтвознавців та культурологів, філологів. Гротеск як форма художнього самовираження на початку ХХст. цікавить і художників, і мистецтвознавців. Гротеск виходить за рамки карикатури, шаржу. Тому необхідно підкреслити роль сатиричної графіки Галичини у формуванні нового вітчизняного мистецтва, особливо його львівської школи. Необхідність розв’язання означених проблем визначає актуальність даного дослідження. Комплексне вивчення обраної теми дозволить виразніше простежити мистецькі особливості української сатиричної графіки, сприятиме глибшому осмисленню національної художньої спадщини.
    Об’єктивному науковому вивченню художньо-естетичних досягнень української сатири довший час не сприяли упереджене ставлення до „смішного” жанру, з іншого боку увага вчених до сюжету малюнків, а не до світогляду митців та глядачів і не до художньої форми, технічних засобів, які фактично були ключем для розкриття глибини змісту.
    Мета дисертації науково обґрунтувати наявність української сатиричної графіки як історико-мистецького явища у вітчизняній культурі, виявити основні аспекти національної школи, регіональні особливості галицької сатири другої половини ХІХст. початку ХХст. в контексті розвитку художньо-образної системи жанру.
    У зв’язку з реалізацією мети в дисертації поставлено наступні завдання:
    · Дати наукову оцінку стану дослідження теми української сатиричної графіки другої половини ХІХст.- поч.ХХст. у вітчизняній та зарубіжній історіографії, адаптувати термінологічний апарат дослідження.
    · Провести пошук фактологічного матеріалу (оригінальних малюнків та видань, які містять твори карикатурного жанру), і надалі комплексно розглядати мальовану сатиру як в друкованій, так і в рукописній пресі, аналізувати її в інших галузях у підготовчій графіці (ескізи, начерки), супроводжуючій (карикатура, реклама, ілюстрація), репродукційній, авторській графіці.
    · Ввести у науковий обіг корпус ілюстративного матеріалу сатиричних видань Львова та Галичини, друкованих латинкою (так званих польськомовних), як унікальну сторінку української сатиричної графіки.
    · Провести систематизацію сатиричних графічних творів, згідно з якою найвагоміше місце мальована сатира займає у вітчизняній пресі і не лише в кількісному виразі, але в інтелектуальному та художньо-естетичному аспектах.
    · Розглянути персоналії галицьких сатириків-графіків суб’єктів розвитку жанру карикатури, брати до уваги як художників з академічною освітою, так і напівпрофесіоналів чи аматорів, а також відзначити активність у творенні сатири української молоді.
    · Виявити художні особливості сатиричної графіки в досліджуваних джерелах, інспіровані як сатиричними мотивами давньоукраїнського мистецтва, так і західноєвропейською карикатурою.
    · Простежити еволюційні процеси розвитку вітчизняної сатири, зокрема в Галичині. На підставі проведених досліджень відтворити природу еволюційних змін у стилістиці графічного мистецтва сатири між періодом 18501880-х рр. і початком ХХ ст.
    · Прослідкувати зв’язок сатиричної графіки у Галичині з розвитком українського образотворчого мистецтва в сенсі їх контекстуальності.
    · Кваліфікувати гумористично-сатиричну графіку у Галичині як важливу складову українського міського фольклору, відзначити її роль в урбанізації суспільства.
    · Визначити феномен сатиричної графіки Галичини як частки української і загальноєвропейської культури, у зв’язку з цим підкресливши спільні і відмінні риси з графікою сусідніх регіонів. Розкрити суть багатогранності образних характеристик у вітчизняній карикатурі і набуття сатирою беззаперечної суспільно-політичної і мистецької ваги в другій пол. ХІХст. поч.ХХст. в умовах піднесення національного відродження як в Україні, так і в поневолених країнах Центральної та Східної Європи.
    Предметом дослідження є специфіка жанру сатиричної графіки в українському мистецтві: еволюція художньо-образної системи в контексті естетично-інтелектуальної рефлекcивності* мальованої сатири Галичини.
    Об’єктом дослідження є твори сатиричної графіки: карикатури, тобто гумористично-сатиричні малюнки, які часто служать ілюстраціями до тексту, чи, навпаки, з супроводжуючим написом, переважно на актуальні політичні і соціально-побутові теми, розміщені в українській друкованій і рукописній пресі, в листівках, прокламаціях, в книжкових ілюстраціях та в авторській графіці, які створювались чи поширювались у Галичині протягом другої пол.ХІХст.поч.ХХст., а також сатиричні мотиви в українському та європейському мистецтві, культурі, що впливали на розвиток сатиричної графіки Галичини.
    Хронологічні межі роботи: основна увага акцентується на другій половині ХІХст. початку ХХст. (до початку першої світової війни). Однак розгляд сатиричних мотивів в давньому українському мистецтві, які вплинули на розвиток карикатури, дозволяє розширяти хронологічні рамки досліджень у глибину (ХV-ХІХст.), праця над ідентифікацією авторів і атрибуцією творів розглядати архівні джерела пізнішого часу (до 30-х рр. ХХст.)
    Територіальні межі дослідження охоплюють історичні землі Галичини - її етнічні українські території, сучасні Львівську, Івано-Франківську і більшу частину Тернопільської областей, також Північну Буковину, Закарпаття, Поділля, західноукраїнські землі в Республіці Польщі, тобто ті терени, які зазнавали культурних, суспільно-політичних впливів, були оплотом збереження і розвитку українських мистецьких традицій. Береться до уваги розвиток сатиричної графіки у містах України та Європи, де вчились і працювали майстри-графіки, творчість яких пов'язана з Галичиною: в Києві, Одесі, Харкові, тобто в українській частині Російської імперії, і на території, підвладній у ХІХст. поч.ХХст. Австро-Угорщині (у Кракові, Відні, та ін.).
    Методологічні засади: розгляд художньо-естетичної та інтелектуальної специфіки жанру графічної сатири зумовлює застосування сучасних методів досліджень. Порівняльна характеристика художніх особливостей досліджуваних малюнків та інспіраційних джерел дозволяє знайти зв’язок з сатиричними мотивами в давньому українському мистецтві та мистецтві Західної Європи. Формально-типологічна методологія виявиться доцільною при систематизації творів сатиричної графіки за сюжетними ознаками. Застосування культурологічного підходу дозволяє розширити спектр досліджень у багатьох сферах життєдіяльності і показати сатиричну графіку в синтезі з іншими формами культури (література, театр та інші). Особливості стану збереження окремих зразків (забруднення, пошкодження і втрати) зумовлюють вибір методу графічної реконструкції. Останній метод дозволяє відновити стилістику ряду творів.
    Джерельною основою дослідження будуть сатиричні ілюстрації, політичні малюнки у вітчизняній галицькій пресі, листівках, приватних альбомах, мемуарна література, листування учасників та художників видання сатиричної рукописної і друкованої преси 60-х рр.ХІХст. поч.ХХст., більшість яких зберігається в ЛННБУ відділ рукописів, україніки, рідкісної книги, періодики і кабінету мистецтв, НБ ЛНУ, ЦДІАУ м.Львова та НБ Ягеллонського університету, НБ Музею карикатури у Варшаві (Республіка Польща), НБ ІН НАНУ та інших.
    Наукова новизна: вперше в українському мистецтвознавстві комплексно розглядається сатирична графіка як мистецьке явище у політичній та в побутовій сферах життя галицького суспільства, визначається специфіка жанру карикатури не лише в масовій друкованій пресі, але і в рукописній сатиричній періодиці, в альбомному рисунку. На прикладі сатиричної графіки простежено природу змін між періодами пізнього романтизму другої половини ХІХст. та раннього модернізму початку ХХст., яка полягала у еволюції образної системи, що відбувалась під впливом зміни світогляду. В художньо-технічному сенсі відзначено поступове витіснення об’ємно-просторового рисунку зі складною світлотінебудовою лаконічним площинним та лінійним рисунком. Простежено взаємозв’язок між сатиричною графікою і фольклором, що проявився в існуванні своєрідної народної течії в стилістиці образної структури жанру.
    Серед важливих наукових досягнень є і уточнення атрибуції графічних творів, та аналіз творчості як відомих, так і маловідомих майстрів, зокрема:
    · Поточнено атрибуцію і проаналізовано образну структуру творів сатиричної графіки відомих митців В.Леопольського, К.Устияновича, Т.Романчука, Я.Пстрака, Я.Струхманчука, Є.Турбацького, Т.Терлецького, М.Гарасимовича та інших.
    · Виявлено та проаналізовано у контексті мистецьких процесів багату за кількістю і самобутністю творчість маловідомих ілюстраторів сатири А.Вахнянина, В.Любчака, В.Луцика та інших, які у сучасній дослідницькій літературі фігурують переважно як літератори і журналісти.
    Практичне значення роботи: фактологічний матеріал дисертації можна використати в наступних реконструкціях української сатиричної графіки як історико-мистецького явища. Проведене дослідження дасть змогу поглибити висвітлення відповідного періоду в історії українського мистецтва, доповнити фактологічні ресурси навчальних курсів для профільних мистецьких закладів.
    Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу мистецтвознавства ІН НАНУ (протокол №4 від 9.06.2008р.). Основні положення дисертації викладено у доповідях на наукових конференціях та в статтях, вміщених у фахових наукових виданнях:
    · Художні особливості карикатури „Стовпъ Бавилоньскій на Руси и Помъшанье Азиковъ” // Зб. ІV-ї наукової конференції „Молода мистецька наука України”. Харків: ХДАДМ, 2003. №4. С.6164.
    · Тематичне багатство карикатури в львівських гумористичних рукописних часописах початку 60-х років ХІХст.// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв Харків: ХДАДМ, 2004. №2. С.1116.
    · Образи Влади і Вітчизни в сатиричній графіці Галичини другої пол.ХІХ початку ХХст. // Народознавчі Зошити. 2005. №56. С.620635.
    · Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ початку ХХст. очима сучасників // Мистецтвознавство ’07(1). Львів, 2007. С.7784.
    · Проблеми освіти у сфері сатиричної графіки: особливості процесу та осередків навчання у Галичині середини ХІХ початку ХХст.// Вісник Львівської національної академії мистецтв Львів: ЛНАМ 2007. Спецвипуск №4. С.217223.
    · Інтелектуально-мистецький потенціал українських рукописних видань Галичини другої пол.ХІХ початку ХХст. з колишніх збірок НТШ // ХІХ наукова конференція НТШ. Львів, 2008. С.26.
    · Релігійне життя в інтерпретації сатиричної графіки Галичини другої пол. ХІХ поч. ХХст. // Зб. ХVІІІ-ї міжнародної наукової конференції „Історія релігій в Україні” Львів, 2008. Частина 2. С.488498.
    · Офорт Олени Кульчицької „За море” і тема еміграції // Мистецтвознавство’07(2). Львів, 2008. С.8390.
    Результати дисертації також апробовано у доповідях „Українська шляхта у сатиричній графіці Галичини” та „Образ італійця в сатиричній графіці Галичини” на міжнародних конференціях в рамках наукової сесії „Культура Речі Посполитої Першої” в ОВТА* Варшавського університету(Польща), що відбулася 12.05.2007 2.06.2007.
    Структура роботи. Дисертація (обсягом 177 сторінок основного тексту) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (228 позицій) та додатка із 182 ілюстраціями.





    *рефлекcії переосмислення чогось (в даному випадку явища сатири в образотворчому мистецтві) за допомогою вивчення і порівняння. Див: Філософський енциклопедичний словник/ Ін-т філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України К: Абрис, 2002. 742с.



    * Осередок дослідження античної традиції
  • Список литературы:
  • Висновки.

    Для кожного національного мистецтва розвиток такого специфічного жанру, як сатирична графіка був важливим рубежем, очевидним критерієм багатогранності і самодостатності художніх і суспільних процесів. Питома вага сатиричної графіки порівняно з іншими видами та жанрами мистецтва збільшувалася у Галичині другої половини ХІХст.поч.ХХст. в силу об’єктив-них причин. Йшлося не лише про вдосконалення репродуктивних технік (літо-графія, торцева гравюра на дереві тощо), яке дозволило якісно і кількісно збільшити тиражування і якість ілюстративної графіки. Специфіка поєднання сатири і графіки в рамках окремого жанру образотворчого мистецтва передбачала естетично-моральну потребу суспільства емоційного самовираження. Ця потреба була пов’язана з явищами демократизації та особливостями менталітету мешканців регіону.
    Сатирична графіка у Галичині в другій пол. ХІХст. поч.ХХст. розвивалася в тісному зв’язку з журналістикою, була пов’язана з виходом чисельної кількості сатиричної преси. Такі висновки дозволяє зробити комплексний аналіз дослідницької літератури мистецтвознавчого та літературознавчого характеру, а також архівних джерел: основного ілюстративного та супроводжуючого текстового матеріалу сатиричної преси. Найбільш характерними і знаковими за багатством образних характеристик, за тривалістю виходу, врешті за масовістю тиражу та інтелектуальної впливовості на широкий загал було п’ять львівських часописів: „Страхопуд”, „Szczutek”, „Зеркало”, „Śmigus”, „Комар”. Тільки завдяки виділенню діяльності видавничих осередків цих знакових видань вдалося добитися позитивного результату у розкритті образного світу сатиричної графіки Галичини, що перевершило попередні наукові дослідження. Значний вклад в ілюстрування цих виданнь було внесено відомими художниками К.Устияновичем, В.Леопольським, А.Гротгером, С.Сидоровичем, Т.Романчуком, Я.Пстраком, Т.Терлецьким, Б.Тепою, М.Гарасимовичем, Є.Турбацьким, Я.Струхманчуком. Однак завдяки дослідженню виявлено ряд авторів, які залишили десятки високохудожніх творів сатиричної графіки. Зокрема, це ілюстратори найпершого видання „Страхопуда” (1863-1867), а також його наступних О.Кузьма, Т.Демків, В.Геппен, Б.Луцик, В.Любчак, художники-ілюстратори інших часописів Е. Блотницький, Б.Комар, С.Томасевич.
    Аналіз сатиричної графіки у виданнях, які виходили не більше двох-трьох років, сприяв глибшому осмисленню образної системи, стилістичних особливостей, сюжетної лінії. Так, графіка „Liberum Veto” виразила ідеї львівської сецесії, часопис „Chochlik” збагатив образну структуру, маловідомі автори української рукописної преси розширяли тематичний ряд, художники часопису „Жало” поряд з пошуком нових художніх форм виражали патріотичні ідеї. Кожен з цих часописів представив оригінальних авторів, які своєю творчістю вплинули на характер розвитку сатиричної графіки у Галичині. „Chochlik” презентував карикатури В.Загорського, Т.Баронча, К.Млодніцького. У часописі „Liberum Veto” К.Сіхульський, Ф.Паутш та інші внесли новації в характер ілюстрування сатиричного видання початку ХХст.
    У другій половині ХІХст. в сатиричній пресі поширювалися ілюстрації кількох типів. Ілюстрації обкладинки зображали героя-висміювача. Страхопуд, Хохлик, Смігус, Сатир ці образи виявилися тісно пов’язаними з фольклором, античною міфологією. Титульні ілюстрації до постійних рубрик відтворювали образи героїв з вадами і являли портретні карикатури і шаржі, які повторювались в чергових числах часописів. Особливої виразності в розкритті цих образів досягнули В.Леопольський (Вельможний Каласантий, Кізя, Пан Онуфрій та інші) та К.Устиянович (Патріотник, Лазуїти, Ми, Поржондкевич та інші). Проте наприкінці ХІХст. ілюстрування постійних рубрик в сатиричній пресі пов’язували не з персоналіями, а з явищами. Про це свідчили і назви самих рубрик: „То і ово”, „Львовские картины”, „Flirt”. До того ж ілюстрації до постійних рубрик змінювались у кожному номері. Подібне сталося з ілюструванням обкладинки, у графіку вводять колір, у художній формі на зміну об’ємно-просторовому вирішенню за допомогою сітки штрихів поширюється площинність з багатством поєднання суцільних ліній і плям, характером швидкого начерку.
    Найпомітнішими у сатиричній графіці вітчизняної преси були карикатури на щоденні події. В них відображалася діяльність конкретних політиків, виділялися узагальнені образи. Прикладом динамічних еволюційних процесів у творенні образу була швидка трансформація образу античної дівчини-Австрії у старшу пані в чорній вдовиній сукні бабцю-Австрію, образу, який з сатиричної графіки перейшов у фольклор. Подібне сталося з образом Микити Хруня, який за ковбасу віддавав все. Прикладом стабільності в характері зображень протягом другої пол. ХІХст. поч.ХХст. був образ Росії у вигляді ведмедя. Образ миролюбного русина, українця-селянина у середині ХІХст. витісняє на початкуХХст. образ українця розбишаки-бунтівника.
    Сатирична графіка стала інструментом трансформації нових понять від русинства до українства. Формований образ нового українця ґрунтувався на максимальній відкритості. Йшлося про залучення до політично свідомого українства широких мас етнічного населення Галичини та гарячих симпатиків української культури серед приїжджих. Мета українофілів вести просвітянську роботу серед галицького селянства, яке становило найбільшу українську етнічну групу, однак вважалося політично несвідомим. Для пропагування національної свідомості сатирична графіка стала необхідною.
    Подібну роль відігравала сатирична графіка і у трансформації образу нового поляка від старого поляка шляхтича, магната, окатоличеного місцевого русько-українського панства, уособлення давньої Речі Посполитої. Образ нового поляка ґрунтувався з міркувань звільнення від соціальних протиріч, а тому захоплював нові соціальні групи - міщан, фабрикантів, ремісників, робітників, інтелігенцію, місцевих і приїжджих. Визначаючи приналежність до польськості, брався до уваги вплив культури полонізації, а не етнічне походження. Особливістю москвофільства було постійне апелювання до автентичності давньоруської культури і невдале прив’язування її до сучасної російської. Тому москвофіли не могли створити концепцію образу нового Руського. Образ галицького єврея у сатиричній графіці унікальний, бо зберігав риси етнічного типу, що поступово асимілювався, а до середини ХХст. по суті був знищений. Власне, висміюваний образ нового єврея полягав у космополітизації і навіть у відмові від власної народної культури.
    Містечковість, провінціоналізм пов’язувались як з вищеназваними групами, так особливо з аполітичними обивателями, які жили виключно своїми побутовими проблемами. Об’єднуючим чинником для галичан були особливості менталітету, традиції демократизму, що відрізнялися від лібералізму на польських етнічних землях і були близькими для мешканців Центральної і Східної України. Це виразно проявлялося у художньо-образній системі сатиричної графіки, де еволюційні зміни полягали як у витісненні суто побутового аспекту політичною сатирою, а так і у розгляді політичних подій крізь призму побутового життя.
    Феномен галицької сатиричної графіки полягав і в інших аспектах. Поряд з кількісним складом у десятки тисяч творів у друкованій і рукописній пресі важливою була естетично-інтелектуальна рефлексивність відображення суспільного і культурного життя, причому галицький сатирик оцінював події в Західній Європі більш об’єктивно, ніж західноєвропейські колеги змальовували ситуацію у Східній Європі. Це було пов’язано з діяльністю більшості художників-галичан, котрі подорожували, навчалися і працювали у Західній Європі, зокрема і в іноземній сатиричній пресі.
    Ключем для визначення феномену галицької сатири стали питання національної ідентичності чи європейської збірності. Характерним було те, що місцеві особливості не суперечили європейським орієнтирам в сенсі культурного розвитку Галичини. Це стосувалося і вітчизняної сатиричної графіки.
    Отже, серед характерних рис сатиричної графіки як мистецького явища є:
    · Утвердження сатиричної графіки у Галичині в період другої пол.ХІХ поч. ХХст. як окремого жанру образотворчого мистецтва.
    · Фольклорність сатиричних образів перехід образів сатиричної графіки у фольклор. Поширена анонімність та автографи у формі народних прізвиськ серед суб’єктів-творців сатири дозволяє зробити висновки, що сатирична графіка була відображенням народної сміхової культури у Галичині.
    · Трансформація художньої форми, де поєднувалися прийоми академічного рисунку, натурного начерку, своєрідності народної течії у сатиричній графіці, а також стилістики давнього українського мистецтва дозволяє зробити висновки про вироблення синтезованих форм образотворчості у сатиричній графіці.
    · Характер перебільшення при висміюванні і характер самого висміювання мало часто моралізаторський характер. Іронічне, саркастичне, а в період раннього модерну і цинічне, одночасне висміювання і популяризація якогось героя чи явища свідчило про багатогранність у вирішенні завдань сатиричної графіки .
    · Порівняння об’єктів сатири у формі протиставляння виявилося актуальним у творенні складної образної структури сатиричної графіки, яке ґрунтувалося не лише на протиставленні негативного і позитивного, прекрасного і потворного, але на більш тонких характеристиках, наприклад, у межах висміювання негативного протиставляння комічних дурнувато-страшних образів (поліцаї, жандарми, пияки, невдахи-політики та інші) хитрувато-добродушним (корчмарі, банкіри, успішні політики та інші ).
    · Еволюція образного світу сатиричної графіки Галичини охопила значний період вітчизняної та європейської історії мистецтва від пізнього романтизму середини ХІХст. до модернізму початку ХХст. Супроводжувалися ці явища висміюванням у сатирі романтиків, а пізніше і модерністів. Причому в художньо-технічному плані використовувалися чи пародіювалися особливості того чи іншого напряму чи стилю. В комплексі це відобразилося в природі зміни світогляду об’єктів та суб’єктів сатири, зміни стилістичних особливостей графіки, що характеризувалося прагненням до більшого прояву індивідуальності.
    · Сатирична графіка, окрім спеціалізованої преси виявилася тісно пов’язаною з різними сферами прикладання станкова графіка, плакат, ілюстрування художньої та дитячої літератури, поштівок, календарів, різноманітних упакувань передбачали використання елементів шаржу.
    Загалом історико-функціональний аналіз суспільних та мистецьких процесів у Галичині через призму досягнень сатиричної графіки посприяв глибшому розумінню епохи, її жорстких зламів в період революції 1848р. і особливо з початком першої світової війни, етапів боротьби за автономію Галичини, за створення самостійної Української держави поруч з антагоністич-ними змаганнями за створення Польщі в кордонах давньої Речі Посполитої.
    Отже, розглянуті в дисертації специфіка і розвиток сатиричної графіки у Галичині другої пол. ХІХпоч. ХХст. та одержані в результаті дослідження висновки дають привід для розуміння особливостей розвитку українського мистецтва в цілому. Сатирична графіка була особливим жанром мистецтва, який віддзеркалював багатогранність суспільно-політичного життя та вітчизняної культури, і серед них пропагував нові мистецькі форми. Завдяки унікальним регіональним рисам сатирична графіка у тісному зв’язку з пошуками в галузі сатиричної літератури, з особливостями народної „сміхової” культури творила широке культурно-мистецьке явище, яке оригінально окреслилось у назві і понятті галицької сатири.
    Мистецтвознавча наука суттєво збагатилася у сферах дефініційних визначень сатиричної графіки та її місця у художніх процесах Галичини другої половиниХІХпочаткуХХст. Вітчизняні та зарубіжні мистецтвознавці П.Білецький, Б.Віппер, А.В’юник, Е.Ліпінський та інші до близьких термінів і понять зараховували графічну сатиру, шарж, карикатуру, гротеск, пародію, пастіш. Теоретичний і практичний аспект даного наукового дослідження дозволяють зробити підтверджуючі висновки щодо положеннь Б.Віппера, А.В’юника про узагальнюючий та домінуючий характер сатиричної графіки щодо інших вищезгаданих близьких мистецтвознавчих понять і термінів. Це однозначно дозволяє трактувати їх як жанр та різновиди жанру. Результати досліджень еволюції образної системи в українській сатиричній графіці у Галичині заперечують попередні твердження М.Фіголя і Є.Демченко про перевагу політичної сатири над побутовою. Натомість важливим висновком даної роботи є визнання художньо-естетичної рівнозначності та взаємопов’язаності вітчизняної побутової та політичної сатиричної графіки.








    ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

    1. АндрусякМ. Із історії галицького москвофільства. Львів, 1932. 71 с.
    2. Анегдоты // Лада. Львовъ, 1853. №5. С.37.
    3. Баб’якП. Матеріали до історії українських видавництв і редакцій періодичних видань ХІХ поч. ХХст. // Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних матеріалів міжнародної науково-практичної конференції 20-21 вересня 1996. Львів, 1999. С.101.
    4. Батенко Тарас. Анатоль Вахнянин (18411908). Біля джерел національного відродження. Львів: КальваріяКаменяр, 1998. 140 с.
    5. Батіг М.І. Графіка / Батіг М.І., В’юник А.О. // Історія українського мистецтва: В 6 т. Т.4., Кн.2: Мистецтво другої половини ХІХ ст. поч. ХХст. К.: Мистецтво, 1969. С.280289.
    6. Бахтин М. Естетика словесного твoрчества. Москва: Искусство, 1979. 423с.
    7. Бахтин М.Н. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Москва: Художественная литература, 1969. 541с.
    8. Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. Львів, 2005. 184с.
    9. Блюміна О.В. В.Різниченко (Велетій) художник і поет. К.:Наукова думка, 1972. 195с.
    10. Бойко С. Актуальність старої політичної карикатури // Назустріч. Львів, 1934. №19. С. 3.
    11. Букваръ руського язика / уложив О.Партицький. Львовъ, 1883.
    12. Букварь языка словенаруского Львовъ: Ставропигийский институтъ, 1837. С.12.
    13. Бѣдолашний автор „Крашанки” // Зеркало. Львовъ, 1882. № 8. C.8.
    14. В реставраціи // Сборникъ „Страхопуда”. Львовъ, 1913. C.53.
    15. Вахнянин А. Спомини з життя. Львів, 1908. С.4243.
    16. Виппер Б. Р. Введение в историческое изучение искусcтва. Москва, 1985. С.59.
    17. Від редакції // Гайдамака. Львів, 1902. №1. Арк.12.
    18. Від редакції // Оса. Станіслав, 1907. №1. Арк.12.
    19. Від редакції // Праця і згода. Львів, 1899. №1. Арк.13.
    20. Всенародная програма Галицкой Руси // Страхопудъ. Львовъ, 1893. №1. C.45.
    21. Вѣрное изображеніе начала, жизни и конца „новой эры” // Страхопудъ. Львовъ, 1892. №20. C.45.
    22. Высока политика Станчика // Зеркало. Львовъ, 1882. №20. C.8.
    23. Габор В. Українські часописи Ужгорода (18671944рр.): Історико-бібліографічне дослідження / Наук.ред.консультат М.Романюк, НАН України, ЛНБ ім. В.Стефаника Львів, 2003. 563с.
    24. Галерея любимцевъ Страхопуда // Страхопудъ. Львовъ, 1873. №6. С.4.
    25. Галичина обитований рай // Страхопудъ. Львовъ, 1894. №2021. C.8.
    26. Геппен В. (W.Heppen) Якъ Ивась Гвоздецькій собѣ представляє послѣдни ворохобничи приключенія // Зеркало. Львовъ, 1890. №9. С. 4.
    27. Геппен В. [Текст і карикатура на Бісмарка] // Страхопудъ. Львовъ, 1889. № 15. С.1.
    28. ГерусЛ. Українська народна іграшка. Львів, 2004. 264 c.
    29. Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (17721880). Відень, 1916. 64с.
    30. Гнатюк В. Рукописні гумористичні часописи // Записки НТШ. Т.СХХХ. Львів, 1920. С.148167.
    31. Голодные роки // Страхопудъ. Львовъ, 1880. №6. C.1.
    32. Голубець Микола. Критика (з циклю: Недуги нашого століття) // Народознавчі Зошити. 2006. №12. С. 190.
    33. Гончарук М. Л. Українська сатирична періодика революції 19051907 рр. Київ, 1966. 156с.
    34. Гординский Я. До історії культурного і політичного життя в Галичині 60-хрр. ХІХст. Львів, 1917. 264 с.
    35. Граф Бадени ликует // Страхопудъ. Львовъ, 1899. №4. C.8.
    36. Гуревич А. Индивид и социум на средневековом Западе. Москва, 2005. 424с.
    37. Гуревич А. Средневековий мир: культура безмолствующего большенства. Москва: Искусство, 1990. 395с.
    38. Демковъ Т. [Текст і карикатура на визискувачів руського хлопа] // Страхопудъ. Львовъ, 1880. №5. C.1.
    39. Демковъ Т. Діогенъ ХІХ въка // Страхопудъ. Львовъ, 1880. №6. C.8.
    40. Демковъ Т. На polskim kazaniu русского ксендза въ іезуитскомъ костелъ // Страхопудъ. Львовъ, 1880. №4. C.8.
    41. Демковъ Т.Послъдная Любовъ // Страхопудъ. Львовъ, 1880. №4. C.1.
    42. Демченко Е. Политическая графика в печати Украины 19051907гг. К.: Наукова думка, 1984. 203 с.
    43. Демченко Е. Русская сатирическая периодика 19051907гг. Сводный каталог. К. 1976.
    44. Добровольский Т. История польской живописи. Вроцлав: Оссолинеум 1975. 262с.
    45. Думки хлопського фільозофа // Анцихрист. Чернівці, 1902. №4. С.7.
    46. Дьяченко А. Немецкая графика конца ХІХнач.ХХст. // Юный художник Москва, 1989. №3. С.2529.
    47. Животко А. Рукописні часописи української молоді. Львів, 1937. С.417.
    48. Жолтовський П. Початки українського шаржу і карикатури // Жовтень. Львів, 1970. №3. С.120121.
    49. З подорожних записок Архієрея // Золота книга українського гумору. Львів, 1931.
    50. Забутий митець [Про Ю.Панькевича] // Назустріч. Львів, 1934. №19. С.3.
    51. Золотый хлопець // Зеркало. Львовъ, 1882. №2. С.2.
    52. Илюстрація до найновъйшого патріотического явленія // Страхопудъ. Львовъ, 1881. №3. C.3.
    53. История европейского искусcтвознания: Вторая пол. ХІХв. начало ХХв. / Отв.ред.Б. Р. Виппер, Т. Н. Ливанова. Москва, 1969. Кн. 2. 472с.
    54. Іжевський А. Образи Влади і Вітчизни в сатиричній графіці Галичини другої пол.ХІХ початку ХХст. // Народознавчі Зошити. 2005. №56. С.620635.
    55. Іжевський А. Проблеми освіти у сфері сатиричної графіки: особливості процесу та осередків навчання у Галичині середини ХІХ початку ХХст. / Яців Р., Іжевський А. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Львів: ЛНАМ, 2007. Спецвипуск №4. С.217223.
    56. Іжевський А. Релігійне життя в інтерпретації сатиричної графіки Галичини другої пол. ХІХ початку ХХст. // Збірник ХVІІІ-ї міжнародної наукової конференції „Історія релігій в Україні”. Львів, 2008. Частина 2. С.488498.
    57. Іжевський А. Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ початку ХХст. очима сучасників. // Мистецтвознавство ’07(1). Львів, 2007. С.7784.
    58. Іжевський А. Тематичне багатство карикатури в львівських гумористичних рукописних часописах початку 60-х років ХІХст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Харків: ХДАДМ, 2004. №2. С.1116.
    59. Іжевський А. Художні особливості карикатури „Стовпъ Бавилоньскій на Руси и Помѣшанье Азиковъ” // Зб. ІV-ї наукової конференції „Молода мистецька наука України”. Харків: ХДАДМ, 2003. №4. С.6164.
    60. Картина безъ словъ [Текст і карикатура на намісника К.Бадені] // Страхопудъ . Львовъ, 1897. №19-20. C.8.
    61. Касіян В. Українська дожовтнева реалістична графіка / Касіян В., Турченко Ю. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 199с.
    62. Киевские типы 18901900гг.: Альбом карикатур. К., 18901900. 46арк.
    63. Кирчів Р. Фольклор // Духовна культура // Бойківщина. К., Наук. думка 1983. С.248259.
    64. Козак Е. Дещо про карикатуру // Назустріч. Львів, 1934. №14. С.12.
    65. Козак Е. Карикатура // Енциклопедія українознавства. Львів: НТШ, 1994. Т.3: Словникова частина / Перевид. в Україні. С.3338.
    66. Колесник П. Художня творчість Франка / Франко І. Вибрані твори. В 3-х томах. К.: Дніпро, 1973. С. 6.
    67. Концепции национальной художественной культуры народов Центральной и Юго-Восточной Европы ХVІІІХІХ в. / ред. Д.Злыднева. Москва, 1985. 280с.
    68. Корнилова А. Мир альбомного рисунка: русская альбомная графика конца ХVІІІ первой половины ХIХ в. Ленинград: Искусство, 1990. 287с.
    69. Крип’якевич І. Історія України. Львів: Світ, 1990. С.270292.
    70. Кузьма О. Нашим угодовцям // Страхопудъ. Львовъ, 1880. №12. С.8.
    71. Купчинська Л. Творчість Т.Копистинського в контексті художнього життя Галичини другої пол. ХІХст. поч. ХХст.: Автореферат канд. мистецтвознавства. Львів: ЛАМ, 2003. 18с.
    72. Купчинська Л.О. Творчість Теофіла Копистинського у контексті розвитку
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины