Процесійні ікони Західної України XVII — XІX століть (походження, іконографічні та художні особливості) : Процесийни иконы Западной Украины XVII - XIX веков (Происхождение, иконографические и художественные особенности)

Краткое описание

Міністерство освіти та науки України
Львівська Академія мистецтв

На правах рукопису

Дундяк Ірина Миколаївна

УДК 7.021.3:7.04

Процесійні ікони Західної України XVII — XІXстоліть
(походження, іконографічні та художні особливості)

17.00.05. Образотворче мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
кандидат мистецтвознавства
Ростислав Тарасович Шмагало

Львів 2003

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................ 4

РОЗДІЛ1. Історіографія, методика та джерела дослідження. 11

РОЗДІЛ2. Походження та становлення типологічної групи українських процесійних ікон..................................................... 20
2.1. Візантійські процесійні ікони........................................... 24
2.2. Процесійні ікони Київської Русі........................... 38
2.3. Іконографічні особливості процесійних ікон XIV—XVIст.......... 47

РОЗДІЛ3. Іконографічні особливості західноукраїнських процесійних ікон XVII—XIXст. .................................................................... 57
3.1. Іконографія Богородичних зображень.............................................. 76
3.2. Іконографія Христологічних зображень........................................... 93
3.3. Іконографія агіографічних зображень............................................. 105

РОЗДІЛ4. Художні особливості західноукраїнських процесійних ікон XVII—XIXст...................................................................................................... 115
4.1. Стилістичні особливості.................................................................... 116
4.2. Характер декору процесійних ікон................................................... 145

ВИСНОВКИ............................................................................................... 156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................. 162
ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДРЗП — Державна Російська збройна палата
ДРМ — Державний Російський музей
ДТГ— Державна Третяковська галерея (Росія)
ІФХМ — Івано-Франківський художній музей
ЛМІР — Львівський музей історії релігії
НМЛ — Національний музей у Львові
МіАР — Музей імені Андрія Рубльова (Росія)
МЗС — Музей Землі Сяноцької (Польща)
НМЗП— Народний музей Землі Перемишльської (Польща)
НХМ — Нижньо-Новгородський художній музей (Росія)
РП Республіка Польща
РХМ — Ростовський художній музей (Росія)
СІМ— Сяноцький історичний музей (Польща)
ТКГ— Тверська картинна галерея (Росія)
ХХМ— Харківський художній музей
(Кат.1)— позиція каталогу в додатку "А"

ВСТУП

Українське храмове дійство— це сакрально-літургійний та естетичний феномен, що формувався і викристалізувався упродовж століть. Розвиток українського іконопису, його художньо-образної системи пов`язувався також з функціонально-літургійним призначенням у загальній системі храмового комплексу.
Одна з чільних функцій у літургійному дійстві відведена процесійним іконам. Важливим завданням сучасного вітчизняного мистецтвознавства є розгляд еволюції окремих типологічних груп ікон. Процесійні ікони залишились однією з недостатньо вивчених сторінок українського іконопису. Такі ікони використовують у церковних процесіях, вони, переважно, двосторонні, великих розмірів, декоровані різьбою або ризами. Ці твори належать до комплексів позаіконостасних пам’яток українського іконопису і дотепер залишаються важливим компонентом церковного обряду в його духовно-мистецькому вираженні, тобто у храмовому дійстві.
Українське ікономалярство має чимало високомайстерних творів, художнє та історико-культурне значення яких виходить за межі національного мистецтва. Кращі зразки вітчизняного іконопису посіли належне місце серед великої кількості пам’яток, що походять з регіонів, де побутує східний обряд. Дослідження українських процесійних ікон ускладнюється незбереженням пам’яток, особливо тих, що походять XII—XVI ст., тому це дослідження ґрунтується на творах XVII—XІX століття.
Серед вітчизняної мистецтвознавчої літератури існує низка публікацій, в яких автори розглядають окремі процесійні ікони, однак відсутні праці, де б такі ікони досліджувались як окрема типологічна група і цілісне явище українського іконопису. У зв’язку з цим, залишаються нез’ясованими питання місця, ролі, походження типологічної групи процесійних ікон у системі українського ікономалярства, основних етапів еволюції, атрибуції творів, специфіки художнього вирішення та кола іконографічних сюжетів. Щоб виключити можливість термінологічних неузгоджень у наступних розділах у вступі варто розглянути саме визначення української процесійної ікони, а також окреслити групу пам’яток які підпадають під визначення процесійних.
Насамперед слід наголосити на тому, що існують виносні ікони для поклоніння у храмі та ікони процесійні, які використовують для церковних процесій. Однак, треба зазначити, що інколи функцію процесійних ікон переймали на себе чудотворні ікони, яких було велика кількість на території України впродовж віків. Особлива якість цих ікон, тобто чудотворіння, була притаманна їм не одразу від часу створення, початкове функціональне використання також було різним, але неодмінне залучення їх до літургійних процесій дає нам право зараховувати ці пам’ятки до процесійних. Чудотворні ікони залучались до різноманітних церковних процесій як найголовніші святині, тобто вони також ставали процесійними.
В іноземних джерелах зустрічаємо такі варіанти визначення як «виносна ікона» і «феретрон». Так, у праці російського дослідника церковного мистецтва В.Філатова зустрічаємо два, фактично тотожних, визначення процесійної ікони. Автором сказано, що «виносний хрест та виносна ікона Богоматері— два образи, що розташовані зі східної сторони престолу: з одного боку— хрест з Розп’яттям, з іншого— ікона Богородиці, а на звороті зображення святого, якому присвячений престіл, або місцевого шанованого святого» [124,5]. Ми вважаємо, що вживання терміну «виносна» ікона в цьому випадку є дещо неточним, адже виносити можна не тільки процесійні ікони та хрести, а й інші ікони, що знаходяться в церкві. Такі ознаки ікони, як двосторонність, Богородичний сюжет з лицевого боку, розташування на схід від престолу вказують на приналежність цих ікон до типологічної групи процесійних, тобто таких, що залучались до церковних процесій. Тому доцільно, на нашу думку, в цьому випадку вживати термін «процесійний хрест» і «процесійна ікона».
Друге визначення, запропоноване В.Філатовим, стосується запрестольної ікони, функцію якої й виконувала у давньоруських храмах процесійна ікона. «Ікона, що має знизу держак і закріплюється ним у спеціальну підставку, є запрестольною. Встановлюється зі східного боку за престолом, а зображаютьсяться на ній Спаситель, Богоматір, святий, якому присвячений престол. Вона може бути покрита окладом з двох сторін» [124,87]. І знову майже всі особливості (держак, місце розташування, оклади і, відповідно, зображення з двох сторін) у визначенні вказують на те, що мова йде, передовсім, про процесійні ікони періоду XIІ—ХVIстоліть.
Визначення феретрону у польському виданні «Енциклопедія католицька» наступне: «Феретрон (з грецької— «ноші», з латинської— «катафалк», «саван»)— вживані під час процесій ноші для реліквій, скульптури чи зображення, з часом— двостороннє релігійне зображення або фігура на підставці з держаками. В давнину феретрон служив для перенесення статуй божеств у тріумфальних походах. У церковній традиції римо-католицької церкви під час урочистих процесій носять на феретроні фігури або ікони Христа та святих, інколи феретрони встановлюють у костелах на зразок бічного вівтарика, звідси й назва «феретрон» застосовується до ікони й фігури, а не тільки до нош. Високою художньою вартістю відзначаються барокові феретрони й твори народного мистецтва» [143,134]. Загалом таке визначення дає вичерпне пояснення щодо походження самого слова і коротко розтлумачує особливості використання ікон-скульптур у богослужбовій практиці римо-католицької церкви. Окрім того, згадане тлумачення містить щей еволюційний аспект поняття. Римо-католицьке спрямування вказує на недоцільність застосування терміну «феретрон» до типу ікон, які використовуються в процесіях християнами східного обряду.
Зваживши також на твердження білоруських дослідників іконопису: «Феретрон— двосторонній вівтарик, який носять під час процесій (католицьких та уніатських)» [31,228], визнаємо правильним вживання у даному дослідженні терміну «процесійна ікона», як найбільш вичерпного й логічного стосовно типологічної групи українських ікон для процесій.
Необхідність розв’язання зазначених проблем і становить актуальність цього дослідження. Комплексне вирішення теми дозволить точніше простежити іконографічні та мистецькі особливості процесійних ікон, сприятиме детальнішому пізнанню вітчизняної художньої спадщини, а застосовані у роботі різноманітні наукові підходи можуть бути використані при дослідженні інших пам’яток українського церковного мистецтва.
Метою роботи є виявлення генези, формування іконографічних та мистецьких особливостей українських процесійних ікон. Для досягнення обраної мети поставлені такі завдання:
1. Висвітлити процес формування та основні етапи розвитку процесійної ікони, як однієї з типологічних груп українських ікон— в історико-культурному контексті.
2. Здійснити систематизацію двосторонніх процесійних ікон на основі іконографії лицевої та зворотньої сторони.
3. Виокремити та проаналізувати найхарактерніші іконографічні сцени, встановити джерела їх формування, прослідкувати розвиток і виявити найхарактерніші художні особливості зображень на процесійних іконах.
4. Розглянути вплив художньо-стилістичних процесів на еволюцію процесійних ікон Західної України.
5. Проаналізувати художні особливості оздоблення процесійних ікон.
Об’єктом дослідження є процесійні ікони XVII—XІXст., що походять із західних регіонів України. Предметом дисертаційного дослідження обрано процеси становлення української процесійної ікони, як типологічної групи, аналіз еволюції іконографії, художні особливості західноукраїнських процесійних ікон.
Територіальні межі дослідження обумовлюються походженням процесійних ікон, які використані в дослідженні, і згідно з сучасним адміністративним європейським поділом відповідають Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській областям України та Підкарпатському воєводству в Польщі.
Хронологічні межі дослідження також зумовлені наявністю фактичного матеріалу, тому нижньою межею визначено XVIIст., а верхньою— XІXст.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що у вітчизняному мистецтвознавстві вона є першою спробою:
—комплексного висвітлення походження і розвитку типологічної групи українських процесійних ікон як специфічного художнього явища і невід’ємної частини церковного мистецтва;
—проведення ґрунтовного аналізу іконографії цих пам`яток,
—висвітлення художніх особливостей процесійних ікон ;
—залучення до наукового обігу значної кількості невідомих досі творів іконопису.
Мета та завдання дослідження визначили й методологічну основу, яка опирається на метод комплексного аналізу, що здебільшого застосовується в мистецтвознавстві при розгляді окремих типологічних груп пам`яток.
Практичне значення роботи. Матеріали дослідження, можуть бути використаними для подальшого вивчення українського церковного мистецтва. Окрім того, вони можуть бути корисними при написанні узагальнюючих праць з історії українського церковного мистецтва, при укладанні курсу з історії українського іконопису для художніх та богословських навчальних закладів. Одержані результати можуть бути безпосередньо застосовані в музейній роботі (уточнення атрибуцій, організація експозицій, каталогізація творів) та реставраційній практиці. Ілюстративна частина дисертації становитиме інтерес для науковців, сучасних майстрів, що працюють у галузі церковного мистецтва, а також для практичних занять студентів Львівської академії мистецтв (спеціальності «Сакральне мистецтво», «Реставрація»); Львівської Богословської академії, в духовних семінаріях тощо.
Апробація дослідження. Дисертаційна робота обговорена на засіданні кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв і рекомендована до захисту (Протокол № 7 від 10 грудня 2002р.)
Основні положення і результати дисертації були виголошені в доповідях:
1. «Генеза українських процесійних ікон» на XXXVII науково-творчій конференції професорсько-викладацького складу ЛАМ, травень 1998 року.
2. «Іконографія сюжету «Коронування Богородиці» в розписах і процесійних іконах дерев’яних церков Дрогобиччини» на перших читаннях «Дрогобицькі храми Воздвиження та Святого Юра у дослідженнях», червень 1998 року.
4. «Художньо-функціональна роль українських феретронів» на восьмій науковій конференції «Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи», травень 1999 року у Львові.
5. «До питання художньої освіти в галузі церковного мистецтва: товариство «Ризниця» з міста Самбора (кінець XIX — початок XXст.) на науковій конференції міжнародного симпозіуму «Мистецька школа напередодні III-го тисячоліття», Львів, жовтень 1999 року.
6. «Процесійні ікони самбірської майстерні товариства «Ризниця» на XXXIX науково-творчій конференції професорсько-викладацького складу ЛАМ, квітень 2000 року.
7. «Візантійські процесійні ікони» на дев’ятій науковій конференції «Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи», Львів, травень 2000 року.
В наступних публікаціях були викладені основні результати дисертаційної роботи:
1. Іконографія сюжету «Коронування Богородиці» в розписах і процесійних іконах дерев’яних церков Дрогобиччини // Дрогобицькі храми Воздвиження та Святого Юра у дослідженнях.— Дрогобич: Відродження, 1998.— 103-106 с.
2. До питання художньої освіти в галузі церковного мистецтва: товариство «Ризниця» з міста Самбора (кінець XIX — початок XXст.) // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць /Спецвипуск. Мистецька школа напередодні III-го тисячоліття. За ред.Р.Т. Шмагала.— Львів: Українські технології, 1999.— C.167-171
3. Феретрон XVIII століття з фондів Національного музею у Львові (До питання атрибуції)// Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць.— Львів:, 1999.— C.60-63
4. Походження українських процесійних ікон// Європейське мистецтво XV—XXст.— Дрогобич: Логос, 1999.— C.23- 25
5. Процесійні ікони зі збірок львівських музеїв// Народознавчі Зошити.— Ч.4.— Львів, 2000.— C.689-692
6. Українські процесійні ікони// Народне мистецтво.— № 1-2.— 2000.— С.61

7. Особливості декоративного обрамлення процесійних ікон Західної України // Мистецтвознавство`02: Науковий збірник.— Львів: СКІМ, 2003.— C. 81-92.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження західноукраїнських процесійних ікон XVII—XIXст., як цілісного явища в контексті розвитку українського іконопису, висвітлення аспектів походження процесійних ікон, аналіз комплексу проблем, пов’язаних з їх іконографією та стилістичними особливостями, дали підстави зробити наступні висновки.
Всі предмети літургійного культу мають глибокий символічний зміст та несуть певне функціональне навантаження. Однією з важливих ланок літургії східного обряду, де використовуються ікони, є церковні процесії. Візуальним і змістовим центром хресних ходів та Літій в Україні з давніх часів була процесійна ікона — своєрідна форма взаємодії літургії та мистецтва. Літургійні процесії мають як календарно-літургійний так і оказіональний характер.
Як було встановлено, у Візантії практика використання процесійних ікон «сіґнон» пов’язана з Богородичною службою, яка щоп’ятниці відбувалась у Влахернському храмі і називалась «пресбейя». Для пресбейї створювались двосторонні процесійні ікони, які першими регулярно залучались до літургійних служб. Існували також спеціальні братства ікон «сіґнон», у функції яких входило перенесення сакральних зображень. До процесійних належать й чудотворні ікони, які завжди були учасниками різноманітних за характером процесій.
На території України тип процесійної ікони з’явився одразу після прийняття християнства з Візантії і є одним з найдавніших в українському іконописі. Одними з найперших процесійних ікон Київської Русі є всесвітньо відома «Богородиця Вишгородська-Володимирська» та нещодавно віднайдена «Холмська Богородиця». Давньоруські письмові джерела свідчать про часте використання процесійних ікон у літургії та вказують на те, що характер шанування їх було запозичено з Візантії і вдало пристосовано до місцевих княжих культів. Двосторонні процесійні ікони виконували подвійну функцію, тобто під час процесій їх використовували як процесійні, а в храмі як запрестольні. Такі ж функції вони, за свідченням літописних джерел, виконували на території України в XII—XVIст.
Серед іконографічних сюжетів лицевої сторони двосторонніх давньоруських процесійних ікон виявлено перевагу Богородичних сюжетів, що розвинулася як наслідок влахернської традиції. Аналіз споріднених процесів та явищ, притаманних українському, східно-європейнському малярству дозволяє зробити припущення щодо правомірності гіпотетичного відтворення поєднань іконографічних сюжетів та деяких формальних особливостей українських процесійних ікон XIV—XVIст. Тому можна опосередковано відтворити вищезгадані особливості на основі балканських й російських ікон, які належать до типологічної групи процесійних ікон, а також простежити перевагу Богородичних сюжетів на лицевому боці.
У XVІІст. поширилась традиція облаштування в церквах пишних бічних вівтарів. Вона зумовила використання в їх ролі процесійних ікон. Таким чином, досліджувані ікони майже перестають виконувати функцію запрестольних. Як наслідок, зникають держаки, характерні для давньоруських процесійних ікон.
Аналіз декоративного оздоблення західноукраїнських процесійних ікон XVIIст. демонструє суттєву зміну художньообразної моделі декоративного обрамлення на структурнотипологічному рівні. Вона відбувається як під впливом стилістики бароко, так і зі зміною функціонального призначення цих ікон в інтер`єрі храму. Виявляється це у збільшенні розмірів ікон, способі їх переміщення, загальній формі зображень та елементів декору. З`являються масивні підставки з прямокутними отворами для палиць, декоративне обрамлення стає вибагливішим за пластикою та об`ємним.
Класифікація західноукраїнських процесійних ікон XVII—XІX ст. на основі поєднань іконографічних сюжетів лицевої та зворотньої сторони дала змогу і в цей період відслідкувати перевагу Богородичних сюжетів на лицевій стороні процесійних ікон. Серед поєднань зутрічаються як давні, ще традиційно візантійські («Богородиця Одигітрія», «Богородиця Елеуса» на лицевій та євангельські празникові сюжети, вибрані святі на звороті), так і популярні давньоруські («Богородиця Одигітрія», «Богородиця Елеуса» на лицевій стороні, «Святий Миколай» на звороті). Інша група поєднань зумовлена проникненням в український іконопис сюжетів західноєвропейської іконографії, таких як: «Богородиця Непорочне Зачаття», «Коронація Богородиці», «Пієта» на лицевій й празниковий сюжет, або вибраний святий на звороті. Поширеним на Україні в добу бароко був сюжет «Покрови Пресвятої Богородиці». Частим поєднанням слід визнати сюжет «Покрови» на лицевій стороні й вибраний святий або євангельська сцена на звороті.
Іконографічний аналіз за тематикою сюжетів дав змогу виявити найпопулярніші й детально розглянути найцікавіші з них. Так іконографічні схеми христологічної тематики розглянутих процесійних ікон засвідчують те, що художньо-тематичне трактування образу Христа на них у XVII—XVIIIст. виходить за межі образу величного візантійського Пантократора, він стає виразом розсудливо-справедливого і близького людині божества. Лик Христа на зображеннях процесійних ікон з XVIIст. починає звужуватись, борода стає загострено-клиновидною, на обличчя лягають широкі, м’які, глибокі тіні. Серед іконографічних схем христологічних сюжетів на процесійних іконах варто звернути увагу на поширення XVII—XVIIIст. західноєвропейських варіантів композицій «Воскресіння», «Се Людина» й подальший розвиток їх у XIXст. Еволюція канонічних варіантів схем євангельських христологічних сюжетів у цьому випадку відбувалась поступово, через введення до зображень побутових деталей.
Розробка образу Богородиці XVII—XIХст. на процесійних іконах відзначається більшим типологічним розмаїттям, аніж у попередніх століттях, прослідковується зміна в розумінні її образу. На трактування іконографічних схем традиційних Богородичних зображень «Одигітрія» та «Елеуса» впливали популярні чудотворні ікони та їхня офіційна канонізація з урочистими процесіями. Це виявилось як у появі корон над головами Богородиці й Христа, так і у списках самих процесійних ікон. А також в появі сюжету «коронація Богородиці».
Поряд з люблячою матір’ю, заступницею з’являються естетично-моралістичні алегорії (сюжет «Непорочне Зачаття»), що відповідають засадам філософії та естетики доби бароко в Європі та Україні. Варто зауважити, що такі зображення частіше присутні на процесійних іконах професійного рівня виконання.
Окрім традиційних, для лицевої сторони західноукраїнських процесійних ікон сюжетів «Богородиця Одигітрія», «Богородиця Елеуса», поширюються й різноманітні варіанти сюжету «Покрова Пресвятої Богородиці» із зображеннями історичних осіб та своєрідні вирішення апокрифічних сюжетів, що поєднують традиційну загальнохристиянську символіку та народні вірування. Своєрідної місцевої інтерпретації набувають традиційні для західноєвропейської іконографії зображення: «Непорочне Зачаття», «Коронування Богородиці», «Богородиця з дитиною Христом та Іоаном Предтечею».
Серед агіографічних іконографічних зображень на процесійних іконах, згідно проведеного аналізу, поширеними можна вважати такі: Святий Миколай, Архістратиг Михаїл, Святий Юрій, Свята Параскева. Найпопулярнішим сюжетом є святий Миколай. Його ще з давньоруських часів часто знаходимо на зображеннях зворотів процесійних ікон. Специфічним для зворотів процесійних ікон, та й для українського іконопису загалом, є сюжет « Зішестя Святого Духа.Гончарі.» з Потелицької церкви Святого Духа, що продовжує низку зображень святих покровителів ремісничих цехів в українському іконописі.
Великий вплив на іконографічні та художні особливості мали коронаційні урочистості у XVІІІст., які були різновидом оказіональних релігійних процесій. Це особливо яскраво простежується у частій заміні німбу в іконографічній схемі на корону та на появі вгорі завершення декоративного обрамлення нового домінуючого елементу—корони.
Аналіз художніх особливостей процесійних ікон Західної України періоду XVII—XVIIIст. дає змогу відзначити те, що еволюційні процеси у розробці художньої мови, застосування різних засобів художнього вираження відбувалось тут в нерозривній єдності із аналогічними процесами в українському малярстві. Однак, майстрами при створенні зображень враховувались особливості функціонального використання процесійних ікон. Тому постаті на них здебільшого великих розмірів, а малюнку та кольоровому вирішенню притаманна посилена виразність. Окрім того, для авторів багатьох західноукраїнських процесійних ікон властиве творче використання як давніх зображальних засобів художнього виразу (площинне трактування фону, постатей), так і часткове засвоєння прийомів перспективи, виявлення пластичної форми за допомогою світлотіньового моделювання.
На процесійних іконах особливості барокового світобачення та світовідчуття присутні в образах, що втілені у нових виявах характерів зображених персонажів. Вони передані через динамічний рух та яскраво виражену міміку. Вагомий вплив мала популярна для мистецтва епохи бароко алегоричність змісту зображень, що набувала на процесійних іконах як типового для західноєвропейського живопису моралістичноестетичного характеру, так і місцевого символічнонародного трактування.
Використання декоративності як форми художнього виразу при створенні процесійних ікон було обумовлене давніми традиціями українського образотворчого мистецтва, а також особливою різноманітністю декоративних форм бароко. Декоративність втілюється й у вибагливо орнаментованому вбранні святих, різноманітних за малюнком плоскорізьблених фонах.
На характер мистецької стилістики західноукраїнських процесійних ікон ХІХст. значний вплив мали стилістичні особливості бароко. Це стосується процесійних ікон ХІХст., виконаних як професійними авторами, так і народними майстрами. Слід зазначити, що риси класицизму на процесійних іконах Західної України подекуди проявились лише в другій половині ХІХст.
Для оздоблення процесійних ікон XVII—XVIIIст. були характерні як різноманітні пізньоренесансні декоративні мотиви переважно рослинного характеру, так і емоційнодинамічні композиції з елементами барокової стилістики. Найбільш поширеним прийомом декорування стає використання наскрізної різьби рослинного характеру, що відповідало загальним тенденціям оздоблення тогочасних храмів.
Західноукраїнські процесійні ікони XVII—XIХст. є вартісною складовою українського мистецтва. Вони демонструють процес органічного розвитку мистецької традиції на основі однієї з найдавніших типологічних груп українського іконопису. Проведене всестороннє дослідження широкого кола пам’яток дало можливість виявити іконографічну та художню своєрідність, трактувати їх як визначне мистецько-духовне явище.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алпатов М.В. Древнерусская иконопись.— М.: Искуссттво, 1984.—330с.: ил.
2. Алпатов М. Краски древней иконописи.— М.: Изобразительное искусство, 1976.— 114с., 72 ил.
3. Алпатов М. Сокровища русского искусства XI—XVI веков.— Л.: Аврора, 1971.— 278 с.
4. Антонова В.М., Мнева Н.Г. Каталог древнерусской живописи ГТГ в 2т.— М.: Наука, 1963, т.2.— 596с.
5. Антонович Д. Українська культура.— К.:, 1993.— 592с.; іл.
6. Антонюк Я. Чудотворні ікони Волині і їх значенн. Ікона Божої Матері Корецької// Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 1999.— С.32-35.
7. Анонимные хождения в Царьград // Книга хождений. Записки руских путешественников XI—XVст.— М.: Наука, 1984.— 25-31с.
8. Бычков В.Р. Духовно-єстетическиє основы русской иконы.— М.: Ладомир, 1995.— 366с.
9. Білецький П. Українське мистецтво XVII—XVIII ст.— К.: Мистецтво, 1963.— 96с.
10. Билецкий П. Украинская портретная живопись XVII—XVIIIвв.— Ленинград: Искусство, 1981.— 256с.
11. Бошкович М. Тосканская живопись эпохи раннего Возрождения.— Будапешт: Корвина, 1969.— 49с.
12. Бобров Ю.Г. Основы иконографии древнерусской живописи.— СПб.: Мифрил, 1995.— 263с.; ил.
13. Бутырский М.Н. Византийское богослужение у иконы согласно типику монастыря Пантократора 1136 г. // Чудотворные иконы в Византии и Древней Руси.— М.: Мартис, 1996.— С.147—160
14. Вигоднік А. Сюжет «КоронуванняБогородиці» на волинських іконах XVII—XVIII ст. ( на основі пам`яток із колекції Волинського краєзнавчого музею та діючих храмів Волині)// Волинська ікона: питання історії, дослідження та реставрації.— Луцьк, 1998.— С.85-90.
15. Виллинбахов Г.В. Святой Георгий Победоносец.— СПб.: Искусство, 1995.— 159с.
16. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні.— К.: Освіта, 1992.— 191с.
17. Гординський С. Українська ікона 12—18 ст.— Філядельфія: Провидіння, 1973.— 212с.
18. Гординський С. Українська ікона на тлі універса.— Мюнхен: Видавництво Українського вільного університету, 1990.— 72с.
19. Гоубен Г. Споглядаючи красу Господа.— Львів: Свічадо, 1995.— 29 с.
20. Драган М. Декоративна різьба XVI-XVIII ст.— К.: Наукова думка, 1970.— 203 с.
21. Дурново Л. Техника древнерусской живописи // Символ.— №18.— С.45—52
22. Етингоф О.Є. К иконографии и функции двусторонних икон// Искусство Византии и древней Руси. К 100-летию со дня рождения Андрея Николаєвича Грабара: Тезисы докладов конференции. Москва 24-26 сентября 1996.— СПб.: Дмитрий Буланин,1996.— С.29-30.
23. Етингоф О.Є. К ранней истории иконы «Владимирская Богоматерь» и традиции Влахернского Богородичного культа на Руси в XI-XIIв.// Древнерусское искусство. Византия и Древняя русь. К 100-летию А.Н. Грабара.— СПб.: Дмитрий Буланин, 1999.— C.290-305
24. Євсеева Л.М. Афонская книга образцов XV в.— М.: Индрик, 1998.— 380с.
25. Євсеева Л.М., Кочетков И.А., Сергеев В.Н. Живопись Древней Твери.— М.: Искусство, 1974.— 199с.
26. Євсеева Л.М. Шитая пелена 1498 г. или венчание на царство.// Древнерусское искусство. Византия и Древняя Русь. К 100-летию А.Н. Грабара.— СПб.: Дмитрий Буланин,1999.— C.430- 438с.
27. Жолтовський П. Монументальний живопис в Україні XVII-XVIII ст.— К.: Наукова думка, 1988.— 159 с.: іл.
28. Жолтовський П. Український живопис XVII-XVIII століть.— К.: Наукова думка, 1978.— 327с., 178 іл.
29. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVII-XVIII століттях.— К.: Наукова думка, 1983.— 177 с.; іл.
30. Зендлер И. Генезис и богословиє иконы // Символ.— №18.— 1987.— C.14-21 с.
31. Іканапіс Беларусі XV- XVIII стагоддзя.— Мінск: Беларусь, 1992.— 231 с.
32. Історія українського мистецтва в 6 т.— К.: Академія наук УРСР, ред. УРЕ, 1968, т. 3.— 439 с.
33. Иконография Богоматери в 2 т.— М.: Паломник, 1998.— т.1—370с., т.2— 461 с.
34. Кара-Василєва Т. Літургійне шитво та його роль в церковній службі // Київська старовина.— №5.— C.25-29.
35. Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII-XVIII ст.— Львів: Свічадо, 1996.— 230 с.
36. Карамзин-Каковський В. Мистецтво лемківської церкви.— Рим: Український католицький університет, 1975.— 308 с.
37. о. Катрій Ю. Пізнай свій обряд.— Рим: Український католицький універсиет, 1986.— 485 с.
38. Квасюк Л. Ікона в літургійному дійстві// Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 2000.— С.9-10
39. Квасюк А. Романюк О. Холмська чудотворна ікона Божої Матері. Повернення з небуття// Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 2000.— С.19-20
40. Клавихо Руи Гонсалес. Дневник путешествий в Самарканд ко дворцу Тимура (1403-1406) / Пер. со староиспанского.— М.: Наука, 1990.— 84 с.
41. Кондаков Н.П. Иконография Богоматери в 2 т.— М.: Паломник, 1998.— 1т.— 383 с., 2 т.— 462 с.
42. Культура Византии вторая половина VII-XII в.— М.: Наука, 1989.— 725с.
43. Лазарев В.Н. Византийская живопись.— М.: Наука, 1971.— 404 с.
44. Лазарев В.Н. Новгородская иконопись.— М.: Искусство, 1969.— 203с., 72ил.
45. Лазарев В.Н. Русская иконопись. Из истоков до нач. XVI в.— М.: Искусство, 1996.— 402 с.
46. Лазарев В.Н. История византийской живописи в 2 т.— М.: Искусство, 1986.— 347с.
47. Лазарев В.Н. Старые итальянские мастера.— М.:Искусство, 1972.—633с.
48. Літопис руський /Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; Відп. ред. О.В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1989.— 591 с.
49. Логвин. Г. З глибин. Гравюри українських стародруків XVI-XVIII ст.— Київ: Дніпро, 1990.— 406 с.
50. Логвин Г. Київська мистецька школа X- початку XІІ ст. (мій ракурс бачення) //Мистецтвознавство України.— К.: Мистецтво, 1998.— С.26-56.
51. Лужицький Л. Літургіка греко-католицької церкви.— Львів, 1992.— 114с.
52. Любачевський М. Літургіка.— Рим, 1990.— 192 с.
53. Мазурик О. Значення ікони в Східній церкві.— Рим, 1994.— 31с.
54. Маркелов Г.В. Святые Древней Руси. Свод описаний. Т.2: Святые Древней Руси в иконных подлинниках XVII-XIX ст.— СПб.: Дмитрий Буланин, 1997.— 400 с.
55. Масленицын С.И. Ярославская живопись.— М.: Искусство, 1983.— 240 с.
56. Маясова Н. Древнерусскоє шить.— М.:Искусство, 1971.—34(6)с.
57. Мельник В. Під твою милість прибігаємо // Галичина.— 31 травня.— 1997.— С.5
58. Мельник В. Церква Святого Духа в Рогатині.— Київ: Мистецтво, 1991.— 144 с.: іл.
59. Міляєва Л.С. Переддень бароко // Мистецтвознавство України.— К.: Мистецтво, 1999.— С.27-48
60. Міляєва Л.С. Стінопис Потелича.— К.: Мистецтво, 1969.— 245с.
61. Міляєва Л. Українські чудотворні ікони Богоматері в православній і католицькій традиціях // Альманах `94 ЛАМ.— Львів, 1994.— С.92-96
62. Міляєва Л. Чудотвоні ікони Богородиці в Києві XVIIст. та образ Любенької Богоматері пензля І. Щирського // Записки наукового товариства ім. Т.Шевченка.— т.ССXVII.— Львів, 1994.— С.124-140
63. Мокрий В. Церква в житті українців.— Львів: Каменяр, 1993.— 105 с.
64. Музичка І. Ікони в Літургії.// Нова зоря.— №1.— 1995.— С.15-21
65. Настольная книга священника.— М.: Листвица, 1998.— 320с.
66. Настольная книга священника. Т.1.— М.: Издание Московской патриархии, 1983.— 703 с.
67. Ничкало С.А. Мистецтвознавство: Короткий тлумачний словник.— К.: Либідь, 1999.— 207 с.
68. Овсійчук В.А. Майстри українского бароко. Жовківський художній осередок.— К.: Наукова думка, 1991.— 400 с.
69. Овсійчук В. Українське малярство X-XVIII ст. Проблеми кольору.— Львів: Інститут народознавства, 1996.— 480с.
70. Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI- першої половини XVIIст. Гуманістичні та визвольні ідеї.— К.: Наукова думка, 1985.— 183 с.
71. Онуфійчук М. Хомська ікона Божої матері // Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 2000.— С.14-18
72. Описание святынь Константинополя в латинской рукописи XII века/ Пер., предисловие и коментарии Л.К. Масиеля Санчеса.// Чудотврная икона в Византии и Древней Руси.— М.: Мартис, 1996.— С.434-445
73. Откович В. Народна течія в українському живописі XVII-XVIII століть.— К.: Наукова думка, 1990.— 94 с.
74. Памятник овеянный славой Куликовской битвы.— Лениград: Аврора,1978.— 20 ил.
75. Панофский Є. Смысл истолкования изобразительного искусства.— СПб.: Академический проэкт, 1999.— 393 с.
76. о. Партеній Павлик. Візантійська іконографія під оглядом богословським і літургійним.// Bohoslovia— №48.— 1984.— С.59-99с.
77. Паттерсон-Шевченко Н. Иконы в литургии.// Восточнохристианский храм. Литургия и искуство.— СПб.: Дмитрий Буланин, 1994.— С.36-55 с.
78. Паттерсон-Шевченко Н. Служители святой иконы.// Чудотворная икона в Византии и Древней Руси.— М.: Мартис,1996.— С.133-145
79. Пещанський В., Свєнціцький І. Іконописна техніка та її джерела.— Львів:, 1932.— 30с.
80. Повесть о храме Богородицы, что зовется Одигон // Чудотворная икона в Визиантии и Древней Руси.— М.: Мартис, 1996.— С.467-472
81. Повесть о Куликовской битве. Из лицевого летописного свода XVI в.— Ленинград: Аврора, 1980.— 193 с.
82. Подлинник иконописный.— М.: Паломник, 1998.— 270 с.
83. Попова Л.М. Народная иконопись Украины XIX в. Автореферат на соискание научной степени кандидата искусствоведения.— Ленинград: ЛГУ, 1985.— 20 с.
84. Попов Г.В. Некоторые вопросы изучения воинской тематики в русском средневековом искусстве.// Византийский временник, т.32.— 1971.— С.34-42
85. Попов Г.В., Рындина А.В. Живопись и прикладное искусство Твери XIV-XVI в.— М.: Искусство, 1979.— 640с.
86. Православный храм и православное богослужение.— М.: Геос, 1990.— 159 с.
87. Псковская икона XIII—XVI в.[Альбом]— Ленинград: Аврора, 1990.— 322с.; ил.
88. Пуцко В. До характеристики волинського іконопису кінця XVIIст.// Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 1999.— С.60-70
89. Пуцко В. Речицька ікона XVIIст. І «європейська» інтерпритація Покрови// Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 2000.— С.45-48
90. Пятницкий Ю.А. Икона мастера Николая Ламбудиса из Спарты в колекции Єрмитажа.// Древнерусскоє искусство. Византия и Древняя Русь. К 100-летию А.Н. Грабара.— С.359-379
91. Ременяка О. Ікона Холмської Божої матері // Пам`ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть.— Луцьк, 2000.— С.19-20
92. Рындина А.В. К истории реставрации окладов иконы «Богоматерь Владимирская» в XV в. // Древнерусскоє искусство. Исследования и атрибуция.— СПб.: Дмитрий Буланин, 1997.— С.136-147
93. Ростовско-суздальская школа живописи (Каталог выставки).— М.: Искусство, 1967.— 27 с.
94. Русские иконы XII-XIX в. / Вступительная статья Ю.Г.Малкова.— М.: Искусство, 1988.— 80 с.
95. Сарабьянов В.Д. «Богомареть Страсная» из Дмитриевского монастыря в Кашине.// Древнеруское искуство. Русь. Византия. Балканы. XIII в.— СПб.: Дмитрий Буланин,1997.— с.311-322
96. Свєнціцька В. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст.— К.: Наукова думка, 1966.— 156с.
97. Свєнціцька В., Сидор О. Спадщина віків.— Львів: Каменяр, 1990.— 72 с.: іл.64
98. Свєнціцька В. Український живопис XvI-XVIII ст. у контексті візантійських мистецьких традицій та західноєропейського бароко.// Українське бароко та європейський контекст.— К.: Наукова думка, 1991.— С.90-95
99. Свєнціцький І. Іконопис Галицької України XV -XVI віків.— Львів, 1928.— 100с.
100. Свєнціцький І. Ікони Галицької України XV -XVI віків.— Львів, 1929.— XVII. (I),XXс.
101. Сидор О. Волинське малярство XVII-XVIII ст.// Образотворче мистецтво.— 1988.— №2.— с.20-21
102. Січинський В. Історія українського граверства XVI-XVII ст.— Львів: ред. «Записок ЧСВВ», 1937.— 72с.
103. Скоп Л. Дрогобицький іконописець 18 ст. о.Василь Глібкевич.// Бойківщина.— ч. 1.— вересень.— 1992.— С.10-12.
104. Смирнова Є.С. Живопись Великого Новгорода сер. XIII—нач. XVв.— М.: Наука, 1976.—392с.
105. Смирнова Є.С. Живопись Обонежья XIV-XVI в.— М.: Наука, 1967.— 186 с.
106. Смирнова Є.С. Московская икона XVI-XVII в.: Альбом.— Ленинград: Аврора, 1991.— 319 с.
107. Смирнова Є.С. Новгородская икона «Богоматерь Знаменье»: некоторые вопросы богородичной иконографии - XII в.// Древнерусское искусстов. Балканы. Русь.— СПб.: Дмитрий Буланин, 1995.— С.288-309
108. Соколова И.М. Икона «Богоматерь Влахернская» из Успенского собора Московского Кремля.// Древнерусское искусство. — СПб.: Дмитрий Буланин, 1996.— С.113-127.
109. Соловій М.Л. Літургіка. Перша частина: Святі речі.— Торонто: Вид. ОО Василіан, 1959.— 81 с.
110. Станкевич М.Є. Українське художнє дерево.— Львів: Інститут народознавства, 2002.— 479с.
111.