ТВОРЧІСТЬ ТЕОФІЛА КОПИСТИНСЬКОГО У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ : ТВОРЧЕСТВО Феофил Копистинского В КОНТЕКСТ РАЗВИТИЯ ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОГО ИСКУССТВА ГАЛИЧИНЫ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ XIX - НАЧАЛА ХХ ВЕКОВ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ
На правах рукопису
УДК 751.23.761.2

КУПЧИНСЬКА ЛАРИСА ОЛЕГІВНА

ТВОРЧІСТЬ ТЕОФІЛА КОПИСТИНСЬКОГО
У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ
спеціальність 17.00.05. — образотворче мистецтво

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
кандидат мистецтвознавства, доцент
ЛУПІЙ Світлана Петрівна

Львів — 2003

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ. ДЖЕРЕЛА І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ 11
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МИСТЕЦЬКОГО ПРОЦЕСУ У ГАЛИЧИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ CТОЛІТЬ 30
2.1. Суспільно-політична ситуація і національний рух: історико-культур-
ний аспект 30
2.2. Мистецтвознавча думка і творча практика західноукраїнських ху-
дожників другої половини ХІХ - початку ХХ cтоліть 43
2.3. Творча проблематика західноукраїнського живопису другої полови-
ни ХІХ - початку ХХ століть 62
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ТЕОФІЛА КОПИСТИНСЬКОГО 77
3.1. Мистецька освіта: Краків, Відень 77
3.2. Світоглядні переконання митця 85
РОЗДІЛ 4. ТВОРЧІСТЬ ТЕОФІЛА КОПИСТИНСЬКОГО. ЇЇ ВИДОВА
І ЖАНРОВА СТРУКТУРА, ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ 97
4.1. Станковий живопис 97
4.2. Монументальний живопис та іконопис 117
4.3. Графічна спадщина 143
ВИСНОВКИ 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 164
ДОДАТОК А 191
ДОДАТОК Б 206

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЛІМ — Львів­сь­кий іс­то­ри­ч­ний му­зей
ЛГМ — Львів­сь­ка га­ле­рея ми­с­тецтв
ЛМІР — Львів­сь­кий му­зей іс­то­рії ре­лі­гії
НМКр.— На­ці­о­на­ль­ний му­зей у Кра­ко­ві
НМЛ — На­ці­о­на­ль­ний му­зей у Льво­ві
ЦДІА Укра­ї­ни у Льво­ві — Центра­ль­ний дер­жа­в­ний іс­то­ри­ч­ний ар­хів Укра­ї­ни у Льво­ві
ЛНБ НАН Укра­ї­ни — Львів­сь­ка на­у­ко­ва бі­б­лі­о­те­ка ім. В. Сте­фа­ни­ка Наці­о­на­ль­ної ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни

ВСТУП

Упродовж останнього десятиліття в українському мистецтвознавстві набувають ак­ту­а­льності дослідження тих лан­ок іс­то­ри­ко-­ми­с­те­ць­ко­го про­це­су, в яких си­с­те­ма­ти­зу­ють­ся під­ста­во­ві ва­р­то­с­ті на­ці­о­на­ль­ної ду­хо­в­но-ку­ль­тур­ної іде­н­ти­ч­но­с­ті. Ме­то­до­ло­гі­ч­на ву­зь­кість ми­с­те­ц­т­во­зна­в­чих роз­ві­док пер­ших де­ся­ти­літь ХХ ст. та іде­о­ло­гі­ч­ні пріо­ри­те­ти у ра­дян­сь­кій на­у­ці не да­ли змо­ги на­ле­ж­но ви­сві­т­ли­ти ці­лу ни­з­ку ми­с­те­ць­ких явищ. Це сто­су­єть­ся і творчості Те­о­філа Ко­пи­с­тин­сь­кого — од­но­го з про­ві­д­них ху­до­ж­ни­ків Західної України дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст. Йо­го своє­рі­д­ний та­лант ви­яви­в­ся у різ­них ви­дах і жанрах об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­те­ц­т­ва, пе­ре­д­у­сім у пор­т­ре­ті, по­бу­то­вій ка­р­ти­ні, в іко­но­пи­сі. Не меншу цін­ність представляє йо­го гра­фі­ка. Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий був не ли­ше ми­т­цем, але й гро­мад­сь­ким ді­я­чем, ак­ти­в­ним уча­с­ни­ком ми­с­те­ць­ких процесів, що ви­ру­ва­ли на західних землях України на зла­мі ві­ків. Він на­ле­жав до ху­до­ж­ни­ків, які ус­ві­до­м­лю­ва­ли й ці­ну­ва­ли са­мо­бу­т­ність і ці­лі­с­ність укра­ї­н­сь­кої куль­ту­ри, її ве­ли­кий ду­хо­в­ний, але во­лею іс­то­рії не­ре­а­лі­зо­ва­ний, по­те­н­ці­ал. Як уні­вер­са­ль­на тво­р­ча осо­би­с­тість Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий ре­пре­зе­н­тує най­кра­щі ва­р­то­с­ті укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва на зла­мі рі­з­них іс­то­ри­ч­них епох і на­пе­ре­додні глоба­ль­них змін, які на­сту­пи­ли у си­с­те­мі за­га­ль­ної ес­те­ти­ч­ної куль­ту­ри Євро­пи.
Ак­ту­а­ль­ність те­ми. Ба­га­то­пла­но­ва ді­я­ль­ність Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го, йо­го місце і роль у ми­с­те­ць­ко­му жит­ті на західних землях України дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст. до­ни­ні не бу­ла окре­мим об’єктом до­слі­д­ни­ць­кої ува­ги, за ви­ня­т­ком од­но­го на­ри­су та ни­з­ки фа­к­то­ло­гі­ч­них ста­тей. Творча та громадська діяльність митця не вивчалася в повному обсязі. Якщо ім’я художника науковці і згадували в кон­текс­ті ми­с­те­ць­ких явищ Гали­чи­ни того часу, то його внесок у ці процеси вони зводили зде­бі­ль­шо­го до най­за­га­ль­ні­ших мо­ме­н­тів, без ґрун­то­вно­го ана­лі­зу йо­го жит­тє­вих переконань і ми­с­те­ць­ких принципів.
Про­по­но­ва­на ди­се­р­та­ція є пер­шою спро­бою ком­пле­к­с­но­го до­слі­джен­ня тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го із за­лу­чен­ням тих фа­к­то­рів, що ви­зна­чи­ли міс­це художника у ла­н­цю­зі со­ці­о­ку­ль­ту­р­них явищ, а саме суспільно-політичної ситуації, яка склалася на західних землях України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст., тенденції розвитку образотворчого мистецтва Галичини, творчих установок та естетичних ідеалів митця.
У цьо­му кон­текс­ті ак­ту­а­ль­ним є аналіз впливу су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них подій на культурне і мистецьке життя Львова. На­ці­о­на­ль­но-­ви­з­во­ль­ні зма­ган­ня на західних землях України стали вирішальним чинником в активізації культурно-мистецьких процесів, яка проявилася у збе­ре­жен­ні і про­па­гу­ван­ні да­в­ньо­го укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва, ви­сві­т­лен­ні тво­р­чих до­ся­г­нень тогочасних художників, ви­хо­ван­ні но­вої ге­не­ра­ції ми­т­ців і від­ро­джен­ні на­ці­о­на­ль­ної ми­с­те­ць­кої шко­ли. Вони сприяли актуалізації в образотворчому мистецтві проблем народного життя, а відтак і зверненню митців до народної тематики, яка знайшла своєрідне втілення у творчості Т.Копистинського і багатьох його сучасників. Спи­ра­ю­чись на тра­ди­ції українського ми­с­те­ц­т­ва, зве­р­та­ю­чись до ­кра­щих здо­бу­т­ків тогочасної за­хід­но­євро­пей­сь­кої художньої культури та роз­ви­ва­ю­чи їх згі­д­но з ви­мо­га­ми суспільства, працюючи у різних видах і жанрах мистецтва, во­ни сфо­р­му­ва­ли на теренах Галичини са­мо­бу­т­ній ми­с­те­ць­кий осе­ре­док.
У ди­се­р­та­ції важливо є по­ка­за­ти зв’язок су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них і куль­тур­них по­дій на за­хі­д­них зе­мель Укра­ї­ни дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст., оскільки він у той час був од­ні­єю з умов утве­р­джен­ня про­гре­си­в­них, де­мо­к­ра­ти­ч­них те­н­де­н­цій у творчості Т. Копистинського та інших художників його кола.
До­слі­джен­ня характерних рис мистецького середовища Галичини другої половини ХІХ — початку ХХ ст. ак­ту­а­ль­не для роз­крит­тя мі­с­ця й ро­лі мистецької спадщини Т. Копистинського в іс­то­рії укра­ї­н­сь­ко­го об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­те­ц­т­ва. З цьо­го по­гля­ду осо­б­ли­ве зна­чен­ня має ви­вчен­ня тво­р­чої діяльності і художньої спа­д­щи­ни ху­до­ж­ни­ка в по­в­но­му об­ся­зі: ста­н­ко­во­го і монументального жи­во­пи­су, іко­но­пи­су та гра­фі­ки.
Актуальність зумовлена ще й тим, що багато творів Т. Копистинського не збереглося. Причиною були дві сві­то­ві вій­ни, по­же­жа у бу­ди­н­ку в се­лі Су­хо­річ­чя (ста­ра на­зва Су­хо­рі­че Пу­с­то­ми­тів­сь­ко­го р-ну Львів­сь­кої обл.), у яко­му ми­тець про­вів остан­ні ро­ки жит­тя, ва­н­да­лі­з­м у На­ці­о­на­ль­но­му му­зеї у 1945—1955 рр. [49, 89][1], а по­де­ку­ди й не­ком­пе­те­н­т­ні­с­ть їхніх вла­с­ни­ків. Ін­ші тво­ри ми­т­ця, за­зна­в­ши не­вбла­ган­ної руй­на­ції ча­су (вплинула на це також неграмотна реставрація і перемальовування” храмів), сто­ять пе­ред ре­а­ль­ною не­без­пе­кою зни­к­нен­ня.
Ме­та ди­се­р­та­ції по­ля­гає у ви­яв­лен­ні і розкритті ху­до­ж­ніх та іс­то­ри­ко-ку­ль­ту­р­них осо­б­ли­во­с­тей тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го на ос­но­ві до­слі­джен­ня йо­го станкового і монументального жи­во­пи­су, іконопису та гра­фі­ки у кон­текс­ті куль­ту­р­но-­ми­с­те­ць­ких про­це­сів Га­ли­чи­ни дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ— по­ча­т­ку ХХ ст.
Для до­ся­г­нен­ня ме­ти поставлені та­кі пер­шо­че­р­го­ві за­вдан­ня:
— висвітлити характер історико-культурних процесів, на ґрунті яких розвивалося образотворче мистецтво Галичини другої половини ХІХ — початку ХХ ст.;
— ви­зна­чи­ти най­іс­то­т­ні­ші ри­си ми­с­те­ць­ко­го се­ре­до­ви­ща і по­ка­за­ти йо­го вплив на тво­р­чу діяльність Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го;
— з’ясувати найважливіші етапи і виявити маловідомі фактори творчої біографії художника;
— на кон­к­ре­т­но­му фа­к­то­ло­гі­ч­но­му ма­те­рі­а­лі по­ка­за­ти осо­б­ли­во­с­ті худо­ж­ньо­го ми­с­лен­ня ми­т­ця, йо­го сві­то­гля­д­ні пе­ре­ко­нан­ня та ес­те­ти­ч­ні іде­а­ли;
— провести мистецтвознавчий аналіз тво­рів ху­до­ж­ни­ка, розкрити осо­б­ли­во­с­ті їх живописно-­ко­м­по­зи­цій­них та образно-змі­с­то­вих ви­рі­шень.
— систематизувати творчу спадщину Т. Копистинського за видами і жанрами, ввести в науковий обіг твори, які до цього часу не згадувалися у спеціальній літературі;
Об’­єкт до­слі­джен­ня — тво­р­чість Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го у ті­с­но­му зв’я­з­ку з ми­с­те­ць­ким се­ре­до­ви­щем Га­ли­чи­ни на тлі су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го й куль­тур­но­го жит­тя За­хі­д­ної Укра­ї­ни дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст.
Пред­мет до­слі­джен­ня — ста­н­ко­вий і мо­ну­ме­н­та­ль­ний жи­во­пис, іко­но­пис і гра­фі­ка Т. Ко­пи­с­тинського. До ми­с­те­ц­т­во­зна­в­чо­го ана­лі­зу за­лу­ча­ють­ся та­кож тво­ри су­час­них йо­му за­хід­но­ук­ра­їн­сь­ких ху­до­ж­ни­ків.
Дже­ре­ла до­слі­джен­ня — ста­н­ко­ві тво­ри і гра­фі­ка Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го та йо­го су­час­ни­ків із збі­рок На­ці­о­на­ль­но­го музею у Львові, Львівського іс­то­ри­ч­но­го музею, Львівського музею іс­то­рії ре­лі­гії, Львівської га­ле­реї ми­с­тецтв, при­ва­т­них ко­ле­к­цій Львова, а та­кож мо­ну­ме­н­та­ль­ний жи­во­пис та іко­ни Т. Копистинського, які знаходяться у хра­мах на західних землях України. Джерельну базу дисертації складають фотографії і репродукції творів Т. Копистинського і художників його кола, які не збереглися, або місцезнаходження яких не встановлене, а також архівні матеріали, публікації у періодичних виданнях і наукова література.
Хро­но­ло­гі­ч­ні ме­жі до­слі­джен­ня охо­п­лю­ють дру­гу по­ло­ви­ну ХІХ — по­ча­ток ХХ ст. (до 1916 р.). На цей пе­рі­од при­па­да­ють ро­ки жит­тя і тво­р­чос­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го (1844—1916).
Територіальні межі до­слі­джен­ня включають історичні землі Схі­д­ної Га­ли­чи­ни, які входили до складу Ав­с­т­рії, з 1867 р.— Ав­с­т­ро-­Уго­р­щи­ни: тепер це те­ри­то­рія Львів­сь­кої, Тер­но­піль­сь­кої та Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої об­ла­с­тей України. Фік­су­ють­ся та­кож тво­ри, на­сам­пе­ред монументальний живопис та іко­ни, яка знаходяться на території Ре­с­пу­б­лі­ки Поль­ща.
На­у­ко­ва но­ви­з­на дисертації. У ди­се­р­та­ції впе­р­ше в іс­то­рії укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­во­знав­с­т­ва на ос­но­ві ана­лі­зу, си­с­те­ма­ти­за­ції і уза­галь­нен­ня ве­ли­ко­го за об­ся­гом фа­к­ти­ч­но­го ма­те­рі­а­лу, з ура­ху­ван­ням історико-культурної си­ту­а­ції на західних землях України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. досліджено творчу діяльність Т. Копистинського. На підставі розкриття особливостей мистецького середовища визначено місце і роль художника у мистецьких процесах Галичини того часу. Уперше в по­в­но­му об­ся­зі про­ана­лі­зо­ва­но ми­с­те­ць­ку спа­д­щи­ну ху­до­ж­ни­ка: ста­н­ко­вий і мо­ну­ме­н­та­ль­ний жи­во­пис, іконопис, а та­кож гра­фі­ку — жу­р­на­ль­ну, кни­ж­ко­ву, ри­су­нок, ви­яв­ле­но її ха­ра­к­те­р­ні ри­си. До на­у­ко­во­го обі­гу за­лу­че­но значну кі­ль­кість тво­рів, пе­ре­д­у­сім са­к­ра­ль­но­го ми­с­те­ц­т­ва, які до цього часу перебували за межами дослідження спеціалістів.
Прак­ти­ч­не зна­чен­ня ди­се­р­та­ції. Результати і висновки дослідження можуть використовуватися для подальших наукових узагальнень з питань історії укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст., зо­кре­ма са­к­ра­ль­но­го. Ва­ж­ли­ві й рі­з­но­ма­ні­т­ні фа­к­то­ло­гі­ч­ні ві­до­мо­с­ті, упе­р­ше ви­вче­ні і підсумовані ав­то­ром, а та­кож по­да­ний у ди­се­р­та­ції значний ілю­с­т­ра­ти­в­ний ма­те­рі­ал, мо­жуть знайти своє застосування при ви­кла­дан­ні як за­галь­но­го, так і спе­ці­а­ль­но­го ку­р­су ле­к­цій з іс­то­рії укра­ї­н­сь­ко­го об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­тецт­ва та іс­то­рії укра­ї­н­сь­кої куль­ту­ри другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Отри­ма­ні ре­зуль­та­ти до­слі­джен­ня мають також перспективу використання у му­зей­ній прак­ти­ці.
Зв’я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­ви­ми те­ма­ми. Ди­се­р­та­ція по­в’я­за­на з те­ма­ти­кою на­у­ко­вих до­слі­джень, спря­мо­ва­них на по­гли­б­ле­не ви­вчен­ня іс­то­рії об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­те­ц­т­ва, які про­во­дять­ся ка­фе­д­рою іс­то­рії та те­о­рії ми­с­те­цт­ва Львів­сь­кої ака­де­мії ми­с­тецтв, а та­кож фа­ку­ль­та­ти­в­но у Львів­сь­ко­му на­ці­о­на­ль­но­му уні­вер­си­те­ті ім. Іва­на Фра­н­ка.
Ап­ро­ба­ція ос­но­в­них по­ло­жень ди­се­р­та­ції. Дисертація роз­гля­да­ла­ся на за­сі­дан­нях ка­фе­д­ри іс­то­рії та те­о­рії ми­с­те­ц­т­ва Львівської академії мистецтв (про­то­кол № 10 від 12. 02. 2003 р.). Основні положення дисертації апробовані у до­по­ві­дях на на­у­ко­вих кон­фе­ре­н­ці­ях професорсько-викладацького складу Львів­сь­кої ака­де­мії ми­с­тецтв (Львів, 1997 — те­ма „До пи­тан­ня про не­ві­до­мий пор­т­рет Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го”; 1999 — те­ма „Т.Ко­пи­с­тин­сь­кий і ми­с­те­ць­ке жит­тя Га­ли­чи­ни дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ ст.”), на на­у­ко­вих се­сі­ях На­у­ко­во­го то­ва­ри­с­т­ва іме­ні Ше­в­че­н­ка (Ми­с­те­ц­т­во­зна­в­ча ко­мі­сі­я.— Львів, 2000 — те­ма „О­б­раз Бо­го­ро­ди­ці у тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го”; 2002 — те­ма „До­ку­ме­н­ти „То­ва­ри­с­т­ва для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”), на на­у­ко­вій кон­фе­ре­н­ції „У­к­ра­їн­сь­ке са­к­ра­ль­не ми­с­те­ц­т­во: тра­ди­ції, су­час­ність, пе­р­с­пе­к­ти­ви”, яку ор­га­ні­зу­ва­ли Львів­сь­ка ака­де­мія ми­с­тецтв, На­ці­о­на­ль­ний му­зей у Льво­ві, Укра­ї­н­сь­кий Ка­то­ли­ць­кий уні­вер­си­тет ім.Св. Кли­ме­н­та-­Па­пи, Ін­сти­тут на­ро­до­знав­с­т­ва На­ці­о­на­ль­ної ака­де­мії наук Укра­ї­ни, На­у­ко­ве то­ва­ри­с­т­во ім. Та­ра­са Ше­в­че­н­ка (Львів, 2001 — те­ма „О­б­раз Ісу­са Хри­с­та у тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го”), на між­на­ро­д­них фі­ло­соф­сь­ко-­ку­ль­ту­ро­ло­гі­ч­них чи­тан­нях „Ді­а­лог куль­тур: Укра­ї­на у сві­то­во­му кон­текс­ті. Ми­с­те­ц­т­во і осві­та” (Львів, 1998 — те­ма „У­к­ра­їн­сь­кий жи­во­пи­сець Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий і тра­ди­ції єв­ро­пей­сь­ко­го ма­ляр­с­т­ва дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ ст.”), а та­кож у пу­б­лі­ка­ці­ях у на­у­ко­вих збі­р­ни­ках: „У­к­ра­їн­сь­кий жи­во­пи­сець Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий і тра­ди­ції єв­ро­пей­сь­ко­го ма­ляр­с­т­ва дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ ст.” [94][2], „Ві­ден­сь­ка Ака­де­мія об­ра­зо­т­во­р­чих ми­с­тецтв і на­вчан­ня у ній укра­ї­н­сь­кої і поль­сь­кої мо­ло­ді Га­ли­чи­ни. Кі­нець XVIII — ХІХ сто­літ­тя” [90][3], „Те­о­філ Ко­пи­с­тин­сь­кий і за­хід­но­ук­ра­їн­сь­кий іко­но­пис дру­гої по­л. ХІХ — по­ч. ХХ ст.” [92][4], „Ма­ло­ві­до­мі пор­т­ре­ти Те­о­фі­ла Ко­пис­тин­сь­ко­го” [91][5], „Товариство для розвою руської штуки”, перша українська мистецька організація на західноукраїнських землях” [93][6].
Стру­к­ту­ра ди­се­р­та­ції зу­мо­в­ле­на ме­тою й за­вдан­ня­ми до­слі­джен­ня. Ро­бо­та скла­да­єть­ся зі всту­пу, чо­ти­рьох роз­ді­лів, ви­сно­в­ків та спи­с­ку ви­ко­ри­с­та­них дже­рел (269 позицій). Дисертація доповнена двома додатками. Додаток А охоплює спи­сок та аль­бом ілю­с­т­ра­цій (140 тво­рів Т. Ко­пистинського, 56 із яких пу­б­лі­ку­ють­ся впе­р­ше). Усі ілюстрації поділені на три групи: станковий живопис, монументальний живопис та іконопис, графіка. Ілюстрації нумеруються у межах кожної групи. Їхні номери складаються з номера групи і порядкового номера ілюстрації. Додаток Б включає пе­ре­лік і кар­то­схе­му мі­с­цезнаходження храмів, де Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий пра­цю­вав як мо­ну­ме­н­та­ліст, іко­но­пи­сець та ре­с­та­в­ра­тор. Си­с­те­ма по­си­лань те­к­с­ту до­да­т­ку Б офо­р­м­ле­на на­сту­п­ним чи­ном: у квадратних ду­ж­ках по­да­єть­ся но­мер дже­ре­ла зі спи­с­ку ви­ко­ри­с­та­ної лі­те­ра­ту­ри, пі­с­ля ко­ми — сто­рі­н­ка чи сто­рі­н­ки. При по­си­лан­ні на кі­ль­ка дже­рел во­ни від­ді­ля­ють­ся кра­п­кою з ко­мо­ю. Кожне посилання взяте у круглі дужки.

[1] [49] Гречко І. Ще раз про втрати Національного музею у Львові // Мистецькі студії.— 1993.— № 2—3.— С. 25; [89] Крушельницька Л. До історії нищення пам’яток української культури // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства.— Львів, 1994.— Т. ССХХVII.— С. 456.

[2] [94] Купчинська Л. Український живописець Т. Копистинський і традиції європейського малярства другої половини ХІХ ст. // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. Збірник наукових праць.— Львів: Каменяр, 1998.— Випуск 3.— С. 533—537.

[3] [90] Купчинська Л. Віденська Академія образотворчих мистецтв і навчання у ній української і польської молоді Галичини. Кінець XVIII — ХІХ століття // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва.— Львів, 1998.— Т. ССХХХVI.— С. 155—184.

[4] [92] Купчинська Л. Теофіл Копистинський і західноукраїнський іконопис другої пол. ХІХ — поч. ХХ ст. // Народознавчі Зошити.— Львів, 1998.— № 5.— С. 532—537.

[5] [91] Купчинська Л. Маловідомі портрети Теофіла Копистинського // Народознавчі Зошити.— Львів, 1999.— № 5.— С. 668—678.

[6] [93] Купчинська Л. „Товариство для розвою руської штуки”, перша українська мистецька організація на західноукраїнських землях // Дзвін.— 2003.— № 3.— С. 128—132.

Список литературы

ВИ­СНО­В­КИ

До­слі­джен­ня тво­р­чо­с­ті Те­о­фі­ла Ко­пи­с­тин­сь­ко­го, йо­го ми­с­те­ць­ких погля­дів і ес­те­ти­ч­них упо­до­бань дає мо­ж­ли­вість сфо­р­му­лю­ва­ти та­кі ви­снов­ки:
Творчість Т. Ко­пи­с­тин­сь­кого як кон­к­ре­т­но-­іс­то­ри­ч­ної ми­с­те­ць­кої по­статі уві­брала в се­бе ці­лу ни­з­ку найяскравіших мистецьких ха­ра­к­те­ри­с­тик свого ча­су та гео­ку­ль­ту­р­но­го се­ре­до­ви­ща. Ево­лю­ція гро­ма­дян­сь­ких та естетичних прин­ци­пів ху­до­ж­ни­ка спів­від­но­си­ла­ся із за­га­ль­ни­ми те­н­де­н­ці­я­ми об­сто­ю­ван­ня укра­ї­н­ця­ми Га­ли­чи­ни сво­єї ет­но­ку­ль­ту­р­ної са­мо­бу­т­но­с­ті.
Ран­ньо­му ета­по­ві фо­р­му­ван­ня тво­р­чої осо­би­с­то­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го притаманне поняття „на­ці­о­на­ль­на іде­я”, що було зумовлене роз­ши­рен­ням сфе­ри вжи­т­ку укра­ї­н­сь­кої лі­те­ра­ту­р­ної мо­ви, озна­йо­м­лен­ням ши­ро­ких кіл гро­мад­сь­ко­с­ті з тво­ра­ми укра­ї­н­сь­ких лі­те­ра­то­рів, іс­то­ри­ків, ет­но­гра­фів, ар­хе­о­ло­гів, збли­жен­ням з ді­я­ль­ні­с­тю укра­ї­н­сь­ких ін­те­ле­к­ту­а­лів Над­дні­п­ря­н­щи­ни.
На на­сту­п­но­му ща­б­лі про­фе­сій­но­го зро­с­тан­ня Т. Копистинського конкретизація авторської стратегії, з якою змінюється загальний характер його мистецької активності, зумовлювалася новими ху­до­ж­ньо-­ес­те­ти­ч­ними орі­єн­ти­рами: розвитком традицій національної мистецької школи, створенням самобутнього мистецького осередку. Збагачення діапазону творчих зацікавлень митця, активна участь у громадському житті позитивно позначилися на його творчості: у ній з’яв­и­ли­ся ва­ж­ли­ві ком­по­не­н­ти по­ети­ко-­фі­ло­соф­сь­ко­го скла­ду. Наприкінці ХІХ ст. простежується поглиблення змі­с­то­вої на­по­в­не­ності йо­го живописних і гра­фічних творів. Їм притаманна ма­с­ш­та­б­ність ху­до­ж­ньо-­об­ра­з­них уза­галь­нен­ь. З та­ки­ми ре­зуль­та­та­ми й асо­ці­ю­єть­ся об­раз Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го у кон­текс­ті ес­те­ти­ч­них іде­а­лів ча­су та роз­ви­т­ку укра­ї­н­сь­ко­го об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­те­ц­т­ва зла­му ХІХ—ХХ ст.
Як показало дослідження, творча діяльність Т. Копистинського була тісно пов’язана з культурними процесами на західних землях України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Її основу становила народознавча та естетична концепція національної культури другої половини ХІХ ст. Зацікавлення національною культурою, посилене співпрацею з провідними діячами Галичини, вплинуло на глибоке усвідомлення художником проблеми суспільної функції образотворчого мистецтва, що на зламі століть зумовило еволюцію його мислення в національно-політичній площині.
Дослідження підтвердило, що Т. Копистинський і художники його кола, усвідомлюючи свою роль у збереженні і пропагуванні мистецьких традицій, ви­яв­ля­ли за­ці­ка­в­лен­ня фо­ль­к­ло­ром, ет­но­гра­фі­єю, на­род­ною тво­р­чі­с­тю, іс­то­ри­ч­ним ми­ну­лим на­ро­ду. У їх­ніх ка­р­ти­нах це знайшло своє ві­добра­жен­ня у до­мі­ну­ван­ні на­ці­о­на­ль­ної те­ма­ти­ки. По­ру­шу­ю­чи ак­ту­а­ль­ні про­бле­ми ча­су, зве­р­та­ю­чись до рі­з­них тем із жит­тя на­ро­ду, роз­ши­рю­ю­чи жа­н­ро­ву стру­к­ту­ру жи­во­пи­су, ми­т­ці під­го­ту­ва­ли ґрунт для транс­фо­р­му­ван­ня но­вих те­н­де­н­цій за­хід­но­євро­пей­сь­ко­го ма­ляр­с­т­ва на на­ці­о­на­ль­ну ос­но­ву. Тя­жі­ю­чи до роз­крит­тя ін­ди­ві­ду­а­ль­но­го ба­чен­ня но­вих су­с­пі­ль­них явищ, во­ни ство­ри­ли роз­га­лу­же­ну си­с­те­му по­гля­дів, які на по­ча­т­ку ХХ ст. вті­ли­ли­ся у ці­лі­с­ні ху­до­ж­ньо-­ку­ль­ту­р­ні про­гра­ми. Сво­єю тво­р­чі­с­тю Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий до­лу­чив до цих ко­ле­к­ти­в­них зу­силь на­ле­ж­ний па­фос та ес­те­ти­ч­ну про­бле­ма­ти­ку.
З’ясовано, що су­с­пі­ль­ний рух ак­ти­ві­зу­вав усі сфе­ри на­ці­о­на­ль­но­го жит­тя, впли­нув на фо­р­му­ван­ня інспіраційної платформи тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го. Про­гре­си­в­ні ідеї, що жи­ви­ли се­ре­до­ви­ще, в яко­му жив і пра­цю­вав ху­до­ж­ник, спря­мо­ву­ва­ли йо­го в рі­чи­ще ак­ту­а­ль­них про­блем ча­су, а від­так на тра­к­ту­ван­ня об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­те­ц­т­ва як не­від’­єм­ної ча­с­ти­ни на­ці­о­на­ль­ної куль­ту­ри, ко­т­ро­му на­ле­жить ві­ді­гра­ти по­мі­т­ну роль у дер­жа­во­тво­р­чих про­це­сах. Йо­го тво­р­ча ді­я­ль­ність бу­ла са­мо­стій­ною скла­до­вою то­го­ча­с­но­го су­с­пі­ль­но­го жит­тя, зна­чен­ня якої по­си­лю­ва­ла йо­го ак­ти­в­на участь у гро­мад­сь­ко­му жит­ті.
Ком­пле­к­с­ний ана­ліз ми­с­те­ць­кої спа­д­щи­ни Т. Копистинського пе­ре­ко­н­ли­во до­во­дить, що її са­мо­бу­т­ність зу­мо­в­ле­на за­ці­ка­в­лен­ням вну­т­рішнім сві­том осо­би­с­то­с­ті, ду­хо­в­ною на­по­в­не­ністю її жит­тя. У пор­т­ре­тах ху­до­ж­ник ве­ли­ке зна­чен­ня на­дає роз­крит­тю мо­ра­ль­но-­ети­ч­них кри­те­рі­їв і су­с­пі­ль­ної фу­н­к­ці­ї людини. У по­бу­то­во­му жа­н­рі ми­тець зве­р­та­єть­ся до рі­з­них ас­пе­к­тів жит­тя се­лян. Він ба­чить їх знедоленими, але ду­хо­в­но ба­га­тими лю­дьми. Пра­цю­ю­чи над кра­є­ви­да­ми та ка­р­ти­на­ми на іс­то­ри­ч­ну те­ма­ти­ку, пов’язує їх з історичними подіями. До­мі­ну­ван­ня у всіх жа­н­рах на­ці­о­на­ль­но­го ду­хо­в­но-­ці­лі­с­но­го спря­му­ван­ня спри­чи­ни­ло­ся до по­яви ті­с­но­го зв’я­з­ку між жа­н­ра­ми, який про­сте­жу­єть­ся в об­ра­з­но-­ху­до­ж­ньо­му ви­рі­шен­ні тво­рів. Для його творів притаманні продумана композиція і сумлінне виконання. Ці риси прослідковуються у ранніх полотнах митця, коли його увага зосереджена на точному відображенні дійсності, а також у полотнах зрілого періоду, коли він, надаючи великого значення деталям, усе частіше вдається до алегоричного трактування образу.
Вивчення монументального живопису та іконопису Т. Копистинського засвідчує тяжіння художника до зв’язку сакрального мистецтва з реальним світом. При ство­рен­ні ікон живописець ак­ти­в­но ви­ко­ри­с­то­вує свій до­свід у пор­т­ре­т­но­му, по­бу­то­во­му та пей­за­ж­но­му жа­н­рах. В іко­нах про­сте­жу­єть­ся пра­г­нен­ня ми­т­ця вті­ли­ти в об­ра­зах свя­тих на­род­ні ти­пи. Для них при­та­ман­не впро­ва­джен­ня у ком­по­зи­цію еле­ме­н­тів, узя­тих без­по­се­ре­д­ньо з жит­тя та по­бу­ту га­ли­ць­ких се­лян, а та­кож мі­с­це­вих кра­є­ви­дів. Змі­ни у ви­ра­жа­ль­них за­со­бах не по­зна­чи­ли­ся на об­ря­до­во-­ри­ту­а­ль­ній фу­н­к­ції іко­ни, на її змі­с­ті та сю­же­ті.
Глибока обі­зна­ність з жит­тям і по­бу­том укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду, з про­бле­ма­ми су­с­пі­ль­с­т­ва, яку Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий про­явив у ста­н­ко­во­му жи­во­пи­сі, а та­кож у чи­с­лен­них ес­кі­зах, від­кри­ва­ла йо­му ши­ро­кі го­ри­зо­н­ти у гра­фі­ці. То­ч­на оці­н­ка суспільних явищ із збе­ре­жен­ням яс­но­с­ті си­ту­а­ції за умо­ви ви­ко­ри­с­тан­ня скла­д­них ба­га­то­зна­ч­них об­ра­зів про­сте­жу­єть­ся не ли­ше в ка­ри­ка­ту­рі, але й при виконанні ним за­ста­вок для пе­рі­оди­ч­них ви­дань та при ілю­с­т­ру­ван­ні лі­те­ра­ту­р­них тво­рів. Ци­к­ли ілюстрацій Т. Копистинського створені з використанням багатих по­ети­ко-­фі­ло­соф­сь­ких ре­сур­сів ху­до­ж­ни­ка.
Вивчення рі­з­них гра­ней тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го да­є мо­ж­ли­вість уви­ра­з­ни­ти кон­текс­ту­а­ль­ність йо­го ми­с­те­ц­т­ва що­до укра­ї­н­сь­кої ху­до­ж­ньої тра­ди­ції та ес­те­ти­ч­них ідей ча­су. На­ші ви­сно­в­ки мо­ж­на зве­с­ти до та­ких уза­галь­нень:
— Т. Ко­пи­с­тин­сь­кий уві­брав у се­бе па­фос по­шу­ку за­хід­но­ук­ра­їн­сь­ки­ми ми­т­ця­ми вагомих точок опо­ри для роз­бу­до­ви по­в­но­цін­но­го ор­га­ні­з­му на­ціо­на­ль­ної куль­ту­ри в ми­с­те­ць­ких тра­ди­ці­ях укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду.
— Ши­ро­ка ес­те­ти­ч­на пла­т­фо­р­ма по­в’я­за­ла між со­бою усі види та жа­н­ри твор­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го, в яких він працював, уз­го­ди­ла живописно-композиційні ін­ва­рі­а­н­ти по усій ве­р­ти­ка­лі йо­го тво­р­чо­го до­сві­ду.
— Ево­лю­ція тво­р­чо­с­ті Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го син­хро­ні­зу­ва­ла­ся із шля­хом україн­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва від ро­ма­н­ти­з­му до ран­ньо­го мо­де­р­ну в зба­га­чен­ні йо­го те­ма­ти­ч­но­го ді­а­па­зо­ну і ху­до­ж­ньо-­об­ра­з­ної си­с­те­ми.
— За ма­с­ш­та­бом роз­ши­рен­ня жа­н­ро­во-­те­ма­ти­ч­но­го ре­пе­р­ту­а­ру на­ці­о­наль­ної ху­до­ж­ньої кла­си­ки та про­гра­м­ною спря­мо­ва­ні­с­тю по­стать Т. Ко­пис­тин­сь­ко­го є од­ні­єю з клю­чо­вих у кон­текс­ті укра­ї­н­сь­ко­го об­ра­зо­т­во­р­чо­го ми­с­те­ц­т­ва дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст.

СПИ­СОК ВИ­КО­РИ­С­ТА­НИХ ДЖЕ­РЕЛ

1. Ар­кас М. Іс­то­рія Укра­ї­ни-­Ру­сі.— Кра­ків: На­кла­дом Оль­ги Ар­ка­со­вої, 1912.— 424 с.
2. Асе­е­ва Н. Ю. Укра­и­н­с­кое ис­кус­с­т­во и ев­ро­пей­с­кие ху­до­же­с­т­вен­ные центры. Ко­нец ХІХ — на­ча­ло ХХ ве­ка.— Ки­ев: На­у­ко­ва ду­м­ка, 1989.— 200 с.
3. Ба­н­д­рів­сь­кий М. Па­м’я­т­ко­о­хо­рон­на ді­я­ль­ність Це­р­к­ви в кон­текс­ті на­ці­о­на­ль­но-­ку­ль­ту­р­но­го ру­ху в Га­ли­чи­ні (кі­нець ХІХ — по­ча­ток ХХст.): Ав­то­ре­фе­рат дис. ... ка­н­ди­да­та іс­то­ри­ч­них на­ук: 07.00.01. / На­ці­о­на­ль­на ака­де­мія на­ук Укра­їни, Ін­сти­тут укра­ї­но­знав­с­т­ва ім.І.Кри­п’я­ке­ви­ча, Інсти­тут на­ро­до­знав­с­т­ва.— Львів, 2001.— 20 с.
4. Бі­ле­ць­кий П. О. Пор­т­рет // Іс­то­рія укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва: У 6 т.— Ки­їв, 1968.— Т. 3.— С. 240—283.
5. Бра­т­ков­сь­кий Р. Пе­р­ша ви­ста­ва укр. шту­ки і про­ми­с­лу у Льво­ві // Лі­те­ра­ту­р­но-­На­у­ко­вий Ві­с­т­ник.— Львів, 1905.— Т. 29.— С. 248—256.
6. Ва­х­ня­нин А. Спо­ми­ни з жи­тя.— Львів, 1908.— 138 с.
7. Ва­х­ня­нин Н. Ар­хе­о­ло­гі­я. Ви­ста­в­ка Ін­сти­ту­та Ста­в­ро­пі­гій­сь­ко­го // Ді­ло.— 1888.— № 242.— С. 2; № 244.— С. 1; № 246.— С. 1; № 247.— С. 1; № 248.— С. 1—2; № 249.— С. 1—2; № 250.— С. 1—2; № 251.— С. 1; № 253.— С. 1.
8. Ва­х­ня­нин Н. При­чи­н­ки. До іс­то­риї ру­с­кої спра­ви в Га­ли­чи­нї в лї­тах 1848—1870.— Львів, 1901.— 98 с.
9. Ве­р­гун Н. Р. „Лис Ми­ки­та” І.­ Ф­ра­н­ка в ра­дян­сь­кій кни­ж­ко­вій гра­фі­ці// Укра­ї­н­сь­ке лі­те­ра­ту­ро­знав­с­т­во.— Ки­їв: Ви­ща шко­ла, 1975.— Вип.23.— С. 33—41.
10. Ви­ста­ва су­час­но­го ма­ляр­с­т­ва Га­ли­ць­кої Укра­ї­ни / Упо­ря­д­ник, ав­тор всту­п­ної стат­ті М. Го­лу­бець.— Львів, 1919.— 12 с.
11. Вы­с­та­в­ка изо­б­ра­зи­те­ль­но­го ис­кус­с­т­ва за­па­д­ных об­ла­с­тей Укра­и­ны и на­род­но­го тво­р­че­с­т­ва гу­цу­лов. Ка­та­лог / Каталог составили В.А.Сидорова, Т. А. Боровая, Т. А. Цешковская.— Мо­с­к­ва, 1940.— 97 с.
12. Вла­сов В. На­за­реи, на­за­рей­цы // Вла­сов В. Бо­ль­шой эн­ци­к­ло­пе­ди­че­с­кий сло­варь изо­б­ра­зи­те­ль­но­го ис­кус­с­т­ва: В 8 т.— Са­н­кт-­Пе­те­р­бург: Ли­та, 2001.— Т. 4.— С. 786—789.
13. Во­з­няк М. Іван Фра­н­ко. З на­го­ди юві­лею со­ро­к­лї­т­ньої лї­те­ра­ту­р­ної пра­цї // Ілю­с­т­ро­ва­ний ка­лє­н­дар то­ва­ри­с­т­ва „Про­сь­ві­та” на 1913.— Львів, 1912.— С. 49—67.
14. В’ю­ник А. О., Ба­тіг М. І. Гра­фі­ка // Іс­то­рія укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва: У 6 т.— Ки­їв, 1970.— Т. 4, кн. 2.— С. 255—294.
15. Га­ли­ча­нин.— 1893.— № 32. Но­ви­ни. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для ко­с­те­лу св. Ла­за­ря у Льво­ві (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
16. Га­ли­ча­нин.— 1895.— № 14. Но­ви­ни. (Пор­т­рет Й. Де­ль­ке­ви­ча, на­ма­льо­ва­ний Т. Ко­пи­с­тин­сь­ким на за­мо­в­лен­ня Ста­в­ро­пі­гій­сь­ко­го ін­сти­ту­ту (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
17. Га­ли­ча­нин.— 1895.— № 82. Но­ви­ни. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­ков сіл Стрі­л­кі­в­ці (Бо­р­щів­сь­кий р-н Тер­но­піль­сь­кої обл.) та Кра­с­но­пу­ща (Бе­ре­жан­сь­кий р-н Тер­но­піль­сь­кої обл.)
18. Га­ли­ча­нин.— 1895.— № 272. Но­ви­ни. (За­ве­р­шен­ня Т. Ко­пи­с­тин­сь­ким ре­с­та­в­ра­цій­них ро­біт у ко­с­те­лах міст Ле­жайськ (Ре­с­пу­б­лі­ка Поль­ща) та Бі­ли­ни (Ре­с­пу­б­лі­ка Поль­ща). Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­ков сіл Зве­ни­го­род (Пу­с­то­ми­тів­сь­кий р-н Львів­сь­кої обл.), Ма­рі­а­м­піль (Га­ли­ць­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Са­р­н­ки (Ро­га­тин­сь­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Єзу­піль (Га­ли­ць­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Іва­нє (За­лі­щи­ць­кий р-н Тер­но­піль­сь­кої обл.)
19. Га­ли­ча­нин.— 1896.— № 52. Но­ви­ни. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­ков сіл Са­р­н­ки (Ро­га­тин­сь­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Єзу­піль (Га­ли­ць­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Іва­нє (За­лі­щи­ць­кий р­н Тер­но­піль­сь­кої обл.), Ма­рі­а­м­піль (Га­ли­ць­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Яб­ло­ни­ця (На­двір­нян­сь­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.). Ка­р­ти­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го „Га­ї­в­ки” (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
20. Га­ли­ча­нин.— 1896.— № 72. Но­ви­ни. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви се­ла Іва­нє (За­лі­щи­ць­кий р-н Тер­но­піль­сь­кої обл.)
21. Га­ли­ча­нин.— 1897.— № 101. Но­ви­ни. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­ков сіл Ма­рі­а­м­піль (Га­ли­ць­кий р-н Іва­но-­Фра­н­ків­сь­кої обл.), Жов­та­н­ці (Ка­м’я­нсь­ко-­Бу­зь­кий р-н Львів­сь­кої обл.). Ка­р­ти­на Т. Ко­пис­тин­сь­ко­го „Це­р­к­ва в Скві­р­т­нім” (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
22. Га­ли­ча­нин.— 1897.— № 289. Но­ви­ни. (За­ве­р­шен­ня Т. Ко­пи­с­тин­сь­ким ре­с­та­в­ра­цій­них ро­біт у ка­фе­д­ра­ль­но­му ко­с­те­лі у Кра­ко­ві на Ва­ве­лі (Ре­с­пу­б­лі­ка Поль­ща). Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­ков Щир­ця (Пу­с­то­ми­тів­сь­кий р-н Львів­сь­кої обл.) і Яво­ра (Ту­р­ків­сь­кий р-н Львів­сь­кої обл.). За­мо­в­лен­ня для Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го від Ста­в­ро­пі­гій­сь­ко­го ін­сти­ту­ту на ство­рен­ня пор­т­ре­та Л. Ма­ці­лін­сь­ко­го (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
23. Га­ли­ча­нин.— 1898.— № 3, 91, 93, 141, 161. Ре­к­ла­ма. (Ді­я­ль­ність Т.Ко­пи­с­тин­сь­ко­го.)
24. Га­ли­ча­нин.— 1898.— № 238. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
25. Га­ли­ча­нин.— 1898.— № 243. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
26. Га­ли­ча­нин.— 1899.— № 14, 20, 40, 46, 121. Ре­к­ла­ма. (Ді­я­ль­ність Т.Ко­пи­с­тин­сь­ко­го.)
27. Га­ли­ча­нин.— 1899.— № 97. Но­ви­ни. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви Пре­об­ра­жен­ня Го­с­по­д­ньо­го у Льво­ві.)
28. Га­ли­ча­нин.— 1899.— № 258. Но­ви­ни. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви Пре­об­ра­жен­ня Го­с­по­д­ньо­го у Льво­ві.)
29. Га­ли­ча­нин.— 1900.— № 163. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
30. Га­ли­ча­нин.— 1900.— № 179. Но­ви­ни. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­ти­н­сь­ко­го для це­р­к­ви се­ла Ба­тя­ти­чі (Ка­м’я­нсь­ко-­Бу­зь­кий р-н Львів­сь­кої обл.)
31. Га­ли­ча­нин.— 1900.— № 189. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
32. Га­ли­ча­нин.— 1900.— № 201. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
33. Га­ли­ча­нин.— 1900.— № 206. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
34. Га­ли­ча­нин.— 1900.— № 213. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
35. Га­ли­ча­нин.— 1901.— № 74. Но­ви­ни. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­ков сіл Куряни (Бережанський р-н Тернопільської обл.), Сте­ня­тин (Со­каль­сь­кий р-н Львів­сь­кої обл.), Во­ль­ця-Ма­зо­ве­ць­ка (Со­каль­сь­кий р-н Львів­сь­кої обл.), Гни­ли­ч­ки (Під­во­ло­чи­сь­кий р-н Тер­но­піль­сь­кої обл.), На­но­ва (сьо­го­дні на­се­ле­ний пункт не іс­ну­є.)
36. Га­ли­ча­нин.— 1901.— № 150. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
37. Га­ли­ча­нин.— 1903.— № 11. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
38. Га­ли­ча­нин.— 1906.— № 112. Но­ви­ни. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
39. Га­ли­ча­нин.— 1909.— № 151. Но­ви­ни. (Май­с­те­р­ня Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го.)
40. Г. В. До­ля на­ших ма­ля­рів // Ді­ло.— 1896.— № 54.— С. 3.
41. Ге­лей С. На­у­ко­ва та гро­мад­сь­ка ді­я­ль­ність Іси­до­ра Ша­ра­не­ви­ча // Укра­ї­на. Куль­ту­р­на спа­д­щи­на, на­ці­о­на­ль­на сві­до­мість, дер­жа­в­ність. Юві­лей­ний збі­р­ник на по­ша­ну Фе­о­до­сія Сте­б­лі­я.— Львів: Ін­сти­тут укра­ї­но­знав­с­т­ва ім. І. Кри­п’я­ке­ви­ча НАН Укра­ї­ни, 2001.— № 9.— С.320—331.
42. Го­ло­ва­ць­кий Я. Іван Ко­т­ля­рев­сь­кий // Ша­ш­ке­вич М., Ва­ги­ле­вич І., Го­ло­ва­ць­кий Я. Тво­ри.— Ки­їв: Дніп­ро, 1982.— С. 280—284.
43. Го­ло­ва­ць­кий Я. Ру­сь­кі на­род­ні пі­с­ні // Ша­ш­ке­вич М., Ва­ги­ле­вич І., Го­ло­ва­ць­кий Я. Тво­ри.— Ки­їв: Дніп­ро, 1982.— С. 292—306.
44. Го­лод І. Ме­це­на­ти. Від се­ре­д­ньо­віч­чя до на­ших днів // Про­сві­та: Аль­ма­нах-­ка­ле­н­дар.— Львів, 1995.— С. 42—47.
45. Го­лу­бець М. Ми­с­те­ц­т­во // Іс­то­рія укра­ї­н­сь­кої куль­ту­ри.— Львів, 1937.— С. 455—660.
46. Го­лу­бець М. Сто літ га­ли­ць­ко­го ма­ляр­с­т­ва // Го­лу­бець М. Га­ли­ць­ке ма­ляр­с­т­во (три стат­ті).— Львів, 1926.— С. 1—47.
47. Го­лу­бець М. Су­час­не ма­ляр­с­т­во Га­ли­ць­кої Укра­ї­ни // Укра­ї­н­сь­кий ілю­с­т­ро­ва­ний ка­лє­н­дар то­ва­ри­с­т­ва „Про­сь­ві­та” з лі­те­ра­ту­р­но-­на­у­ко­вим збі­р­ни­ком на рік 1918.— Львів, 1917.— С. 160—173.
48. Го­лу­бець М. Те­о­філь Ко­пи­с­тин­сь­кий (1844—1916) // Те­рем.— Львів; ­Ки­їв, 1929.— С. 184—189.
49. Гре­ч­ко І. Ще раз про втра­ти На­ці­о­на­ль­но­го му­зею у Льво­ві // Ми­с­тець­кі сту­ді­ї.— 1993.— № 2—3.— С. 23—28.
50. Гри­цак Я. На­рис іс­то­рії Укра­ї­ни. Фо­р­му­ван­ня мо­де­р­ної укра­ї­н­сь­кої на­ції ХІХ—ХХ сто­літ­тя.— Ки­їв: Ге­не­за, 1996.— 360 с.
51. Гру­шев­сь­кий М. Дру­га ру­сь­ка ар­ти­с­ти­ч­на ви­ста­ва у Льво­ві // Лі­те­ра­ту­р­но-­На­у­ко­вий Ві­с­т­ник.— Львів, 1900.— Т. 12.— С. 50—54.
52. Ді­ло.— 1886.— № 15. Хро­ні­ка. (Ка­р­ти­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го „Ро­дин­на ха­та Т. Ше­в­че­н­ка” (НМЛ, „Ні­ч­ний пей­заж”.)
53. Ді­ло.— 1893.— № 36. Хро­ні­ка. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го „Спа­си­тель” (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
54.Ді­ло.— 1893.— № 222. Хро­ні­ка. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви се­ла Боськ (Ся­но­ць­кий по­віт, Ре­с­пу­б­лі­ка Поль­ща.)
55.Ді­ло.— 1894.— № 48. Хро­ні­ка. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для ко­с­те­лу Пан­ни Ма­рії у Кра­ко­ві (мі­с­це­зна­хо­джен­ня не­ві­до­ме.)
56. Ді­ло.— 1898.— № 113. Хро­ні­ка. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
57. Ді­ло.— 1898.— № 175. Хро­ні­ка. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви Пре­об­ра­жен­ня Го­с­по­д­ньо­го у Льво­ві.)
58. Ді­ло.— 1899.— № 260. Хро­ні­ка. (Іко­на Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви Пре­об­ра­жен­ня Го­с­по­д­ньо­го у Льво­ві.)
59. Ді­ло.— 1899.— № 290. Хро­ні­ка. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви се­ла Чи­р­на (Но­во­ся­но­ць­кий по­віт, Ре­с­пу­б­лі­ка Поль­ща.)
60. Ді­ло.— 1900.— № 198. Хро­ні­ка. („То­ва­ри­с­т­во для роз­вою ру­сь­кої шту­ки”.)
61. Ді­ло.— 1900.— № 265. Хро­ні­ка. (Іко­ни Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го для це­р­к­ви се­ла Ба­тя­ти­чі (Ка­м’я­нсь­ко-­Бу­зь­кий р-н Львів­сь­кої обл.)
62. Ді­ло.— 1902.— № 47. Хро­ні­ка. (По­же­р­т­ву­ван­ня Т. Ко­пи­с­тин­сь­ко­го на до­по­мо­гу сту­де­н­там.)
63. До­б­ро­во­ль­с­кий Т. Ис­то­рия поль­с­кой жи­во­пи­си.— Вро­ц­лав; Ва­р­ша­ва; Кра­ков; Гданьск: Ossolineum, 1975.— 263 с.
64. До­л­гій І. По­тре­ба рі­з­ба­р­с­ко-­ма­ля­р­с­ко­го то­ва­ри­с­т­ва // Ді­ло.— 1898.— № 60.— С. 1—2.
65. Єф­ре­мов С. На­ці­о­на­ль­не від­ро­джен­ня і пе­р­ві­с­т­ки лі­те­ра­ту­р­но­го ру­ху в Га­ли­чи­ні // Єф­ре­мов С. Іс­то­рія укра­ї­н­сь­ко­го пись­мен­с­т­ва: У 2 т.— [Б. м., б. р.].— Т. 2.— С. 100—139.
66. Жа­бо­рюк А. А. Укра­ї­н­сь­кий жи­во­пис остан­ньої тре­ти­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ сто­літ­тя.— Ки­їв; Оде­са: Ли­бідь, 1990.— 312 с.
67. Же­п­лин­сь­ка О., Кость Л. Те­о­філ Ко­пи­с­тин­сь­кий: жит­тя і тво­р­чість. До 150-річ­чя від дня на­ро­джен­ня. Ка­та­лог ви­ста­в­ки. На­ці­о­на­ль­ний му­зей у Льво­ві, 1994 // На­ро­до­зна­в­чі Зо­ши­ти.— Львів, 1997.— №5.— С. 315—331.
68. За­те­на­ць­кий Я. П., Ка­т­ру­ше­н­ко І. К., На­нов­сь­кий Я. Й. Ста­н­ко­вий жи­во­пис на за­хі­д­них зе­м­лях Укра­ї­ни // Іс­то­рія укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва: У 6 т.— Ки­їв, 1969.— Т. 4, кн. 1.— С. 99—171.
69. Злы­д­нев В. И. Ис­то­ри­ко-­ку­ль­ту­р­ный про­цесс в Центра­ль­ной и Юго-Во­с­то­ч­ной Ев­ро­пе и фо­р­ми­ро­ва­ние кон­це­п­ций на­ци­о­на­ль­ной ху­до­же­с­т­вен­ной куль­ту­ры // Кон­це­п­ции на­ци­о­на­ль­ной ху­до­же­с­т­вен­ной куль­ту­ры.— Мо­с­к­ва: На­у­ка, 1985.— С. 7—22.
70. Іва­нів Б., Мо­в­чан Я. Ре­с­та­в­ра­ція за­пре­с­то­ль­ної хра­мо­вої іко­ни в церк­ві Пре­об­ра­жен­ня Го­с­по­да на­шо­го Ісу­са Хри­с­та у Льво­ві // Ві­с­ник. Укр­за­хі­д­п­ро­е­к­т­ре­с­та­в­ра­ці­я.— Львів, 1997.— Чи­с­ло 8.— С.125—132.
71. Іва­ну­сів О. В. Це­р­к­ва в ру­ї­ні. За­ги­бель укра­ї­н­сь­ких це­р­ков Пе­ре­ми­сь­кої епа­р­хі­ї.— То­рон­то: Ви­дан­ня св. Со­фії, 1987.— 350 с.
72. Ка­та­лог ви­ста­в­ки укра­ї­н­сь­ких ху­до­ж­ни­ків ХІХ—ХХ ст. з при­ва­т­них збі­рок м. Льво­ва / Упорядник Я. Нановський.— Львів, 1962.— 20 с.
73. Ка­та­лог вы­с­та­вы То­ва­ри­с­т­ва для роз­вою ру­с­кои шту­ки в Льво­ві в р.1900.— [Львів]: Дру­ка­р­ня Ста­в­ро­пі­гій­сь­ко­го ін­сти­ту­ту, [1900].— 4с.
74. Ка­та­лог гра­вюр XVII—ХХ ст. з фо­н­дів Львів­сь­кої на­у­ко­вої бі­б­лі­о­те­ки ім. В. Сте­фа­ни­ка АН УРСР / Упо­ря­д­ник С. П. Ко­с­тюк.— Ки­їв: На­у­ко­ва ду­м­ка, 1989.— 48 с.
75. Ка­т­ру­ше­н­ко І. Г., На­нов­сь­кий Я. Й., Са­но­ць­ка Х. І. Жи­во­пис на за­хід­них зе­м­лях Укра­ї­ни // Іс­то­рія укра­ї­н­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва: У 6 т.— Ки­їв, 1970.— Т. 4, кн. 2.— С. 195—229.
76. Ки­ри­чук О. Іде­о­ло­гія ді­я­чів Ста­в­ро­пі­гій­сь­ко­го ін­сти­ту­ту у Льво­ві в 1848—1869 ро­ках // Укра­ї­на. Куль­ту­р­на спа­д­щи­на, на­ці­о­на­ль­на сві­до­мість, дер­жа­в­ність. Юві­лей­ний збі­р­ник на по­ша­ну Фе­о­до­сія Сте­б­лі­я.— Львів: Ін­сти­тут укра­ї­но­знав­с­т­ва ім. І. Кри­п’я­ке­ви­ча НАН Укра­ї­ни, 2001.— № 9.— С. 300—319.
77. Ки­ри­чук О. Львів­сь­кий Ста­в­ро­пі­гій­сь­кий ін­сти­тут у гро­мад­сь­ко­му жит­ті Га­ли­чи­ни дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­т­ку ХХ ст.— Львів: Ло­гос, 2001.— 152 с.
78. Ки­ри­чук О. Ста­в­ро­пі­гій­сь­кий ін­сти­тут в ХІХ ст. // Іс­то­рія ре­лі­гій в Укра­ї­ні. Те­зи по­від­ом­лень ІІІ кру­г­ло­го сто­лу.— Ки­їв; Львів, 1993.— С. 53—55.
79. К. М. [Кле­ме­р­то­вич М.] По­кров Пре­свя­тыя Бо­го­ро­ди­цы (Ико­на ки­с­ти Те­о­фи­ла Ко­пи­с­ты­н­с­ко­го) // Вре­мен­ник Ста­в­ро­пи­гій­с­ко­го Ин­с­ти­ту­та на 1902 год.— Львів, 1901.— С. 165—166.
80. К. М. [Кле­ме­р­то­вич М.] Те­о­филь Ко­пы­с­ти­н­с­кій // Вре­мен­ник Ста­в­ро­пи­гій­с­ко­го Ин­с­ти­ту­та на 1899 год.— Львів, 1898.— С. 156—157.
81. Ко­жин Н. А. Укра­и­н­с­кое ис­кус­с­т­во XІV — на­ча­ла ХХ вв. Оче­р­ки.— Львов, 1958.— 252 с.
82. Ко­ма­ри­нець Т. І. Ідей­но-­ес­те­ти­ч­ні ос­но­ви укра­ї­н­сь­ко­го ро­ма­н­ти­з­му.— Львів: Ви­ща шко­ла, 1983.— 224 с.
83. Ко­ро­т­кій устав це­р­ко­в­ный на год 1913. Со­с­та­в­лє­ный о. В. Гу­р­гу­лою ка­ти­хи­том из Га­ли­ча.— Жо­л­ків, 1912.— 472 с.
84. Кра­вець О. Оле­к­сандр Ба­р­він­сь­кий про зна­чен­ня рі­д­ної мо­ви для ста­но­в­лен­ня укра­ї­н­сь­кої на­ці­о­на­ль­ної шко­ли // Оле­к­сандр Ба­р­він­сь­кий. Ма­те­рі­а­ли кон­фе­ре­н­ції, при­свя­че­ної 150 рі­ч­ни­ці від дня на­ро­джен­ня Оле­к­са­н­д­ра Ба­р­він­сь­ко­го. Львів. 14 тра­в­ня 1997.— Львів: На­у­ко­ве то­ва­ри­с­т­во ім. Ше­в­че­н­ка, 2001.— С. 71—