ІСТОРІЯ ЖИВОПИСНОГО ФАКУЛЬТЕТУ НАОМА І ЙОГО РОЛЬ У ВИХОВАННІ МИСТЕЦЬКИХ КАДРІВ ТА ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЖИВОПИСНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ 1917-1941 РОКІВ :

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ІСТОРІЯ ЖИВОПИСНОГО ФАКУЛЬТЕТУ НАОМА І ЙОГО РОЛЬ У ВИХОВАННІ МИСТЕЦЬКИХ КАДРІВ ТА ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЖИВОПИСНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ 1917-1941 РОКІВ
  • Кол-во страниц:
  • 229
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
  • Год защиты:
  • 2013
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
    КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА


    На правах рукопису

    Ковальчук Остап Вікторович

    УДК 75.03(477 – 25)”19””1917/1941”

    ІСТОРІЯ ЖИВОПИСНОГО ФАКУЛЬТЕТУ НАОМА
    І ЙОГО РОЛЬ У ВИХОВАННІ МИСТЕЦЬКИХ КАДРІВ ТА ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЖИВОПИСНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ 1917-1941 РОКІВ
    17. 00. 05. – образотворче мистецтво

    Дисертація на здобуття вченого ступеня
    кандидата мистецтвознавства



    Науковий керівник
    Криволапов Михайло Олександрович,
    кандидат мистецтвознавства,
    професор




    Київ 2003









    ЗМІСТ


    Вступ 6

    Розділ 1. Огляд літератури 11

    Розділ 2. Внесок Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у виховання художньої еліти України (1917-1941)

    2.1. Передумови заснування і становлення Української академії
    мистецтва (1917-1922).......……………………………………………..21
    2.2. Київський Інститут Пластичних Мистецтв (1922-1924)…………….26
    2.3. Київський художній інститут (1924-1930)......………………………..29
    2.4. Київський Інститут Пролетарської Мистецької Культури
    (1930-1934)...............................................................……………………33
    2.5. Український художній інститут (1934-1941)........................................35
    2.6. Висновки до розділу 2.............................................................................36

    Розділ 3. Вплив перших викладачів і випускників УАМ на розвиток вітчизняної художньої школи.

    3.1. Порівняльні характеристики педагогічних методів
    професорів-фундаторів УАМ....................…………………………….38
    3.1.1 Провідна роль Ф.Г.Кричевського в розвитку національної
    школи станкового живопису…………………………………………..40
    3.1.2. Традиційне народне мистецтво та методи імпресіонізму у
    творчості і педагогічній системі В.Г.Кричевського………………….49
    3.1.3. Використання традицій російського реалістичного живопису та новітніх європейських мистецьких і наукових теорій у
    педагогічній практиці О.О.Мурашка.....................................................55
    3.1.4 Вплив європейських мистецьких шкіл і художніх течій на
    педагогічні концепції М.Г.Бурачека, М.І.Жука та
    А.А.Маневича…………………………………………………………..59
    3.1.5. М.Л.Бойчук. Створення української школи монументального
    живопису..................................................................................................65
    3.2. Розвиток мистецьких ідей М.Л.Бойчука у творчості та
    педагогічній діяльності його учнів – перших випускників
    академії: В.Ф.Седляра, І.І.Падалки, Т.Л.Бойчука, О.Т.Павленко,
    С.Г.Колоса……………………………………………………………....74
    Висновки до розділу 3.…………………………………………………87

    Розділ 4. Історія живописного факультету (1922-1934)

    4.1. Живописний факультет Київського Інституту Пластичних
    Мистецтв (1922-1924)...............................................……………..……90
    4.1.1. Перша театральна майстерня під керівництвом В.Г.Меллера.
    Конструктивізм і новий український театр...........................................92
    4.1.2. Теоретичні та технологічні розробки проблем викладання
    декоративно-монументального живопису у педагогічній
    діяльності Л.Ю.Крамаренка й А.І.Тарана.............................................96
    4.1.3 О.К.Богомазов. Пошуки нових концептуальних засад у
    викладанні живопису через вплив абстрактних елементів на
    психіку глядача………………………………………………………..105
    4.2. Живописний факультет Київського художнього інституту
    (1924-1930).............................................................................................110
    4.2.1. Роль ректора І.І.Врони та українських і російських художників у реорганізації навчального процесу й структури живописного факультету. Практика викладання формально-технічних дисциплін
    .................................................................................................................110
    4.2.3. Теорія спектралізму В.Н.Пальмова.....................................................114
    4.2.4. Педагогічні розробки В.Є.Татліна і М.А.Тряскіна –
    керівників теа-кіно-фотовідділення.....................................................119
    4.2.5. Теоретичні лекційні курси К.С.Малевича...............………………….128
    4.2.6. Розвиток педагогічної теорії К.С.Петрова-Водкіна у
    викладацькій діяльності його учнів П.К.Голуб’ятникова та
    Л.Т.Чуп’ятова..........................................................................................130
    4.2.7. Новітні і традиційні педагогічні методи українських художників К.М.Єлеви, Є.Я.Сагайдачного, Ф.С.Красицького..................................134
    4.2. Київський Інститут Пролетарської Мистецької Культури
    (1930-1934)..............................................................................................141
    4.3.1. Пролетарське мистецтво як офіційна доктрина держави.
    Утвердження класової позиції мистецтва в процесі
    міжгрупової дискусії у ВУЗі. Перебудова навчального
    процесу з орієнтацією на виробниче мистецтво...……………..……141
    4.3.2. Класова теорія мистецтва як чинник еволюції творчих методів
    художників на прикладі творчості М.А.Рокицького .........................146
    Висновки до розділу 4...........................................................................149

    Розділ 5. Централізація художньої освіти (1934-1941)

    5.1. Повернення до академічних методів навчання...................................154
    5.2. Роль російських художників-реалістів у процесі створення
    нового навчального закладу..................................................................155
    5.3. Українські художники-педагоги класичного спрямування –
    керівники майстерень станкового живопису О.О.Шовкуненко
    і П.Г.Волокидін.......................................................................................160
    5.4. Продовження традицій класичної академічної школи і
    новаторство у педагогічних методах М.С.Самокиша і
    К.Д.Трохименка.............................................................................….....164
    Висновки до розділу 5……………………………………………..….171

    Висновки 173

    Примітки 180

    Список використаних джерел 211







    ВСТУП

    Останнім часом виникає зацікавленість питанням становлення та розвитку української національної культури. Вивчення цієї проблеми продиктоване необхідністю об’єктивного відтворення історії художнього процесу в Україні, раніше здеформованого під ідеологічним тиском тоталітарної системи. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, заснована у грудні 1917 року, відіграла основну роль у формуванні і становленні національної мистецької школи України. Історія академії цікава для вивчення насамперед тим, що завдяки активній ролі у художньому процесі вона була по суті відображенням мистецького життя всієї України. Педагогічний досвід викладачів та творчі досягнення вихованців академії стали вагомим внеском у скарбницю українського і світового образотворчого мистецтва. Вже у перші роки існування навчального закладу творчі здобутки його вихованців та викладачів були високо оцінені на всеукраїнських та міжнародних виставках./96/ Твори випускників академії склали золотий фонд українського образотворчого мистецтва ХХ сторіччя.
    Актуальність теми даного дослідження полягає насамперед у тому, що на сучасному етапі аналізу еволюції мистецьких процесів дуже важливо неупереджено розглянути всі моменти розвитку художньої освіти і взяти все краще, щоб не повторити помилок, які не раз заважали нормальному процесу викладання під час різноманітних реформ, продиктованих волюнтаристськими політичними міркуваннями. До цього часу мистецтвознавчою наукою і художньою критикою достеменно не вивчені і не осмислені такі важливі чинники розвитку академії, як вплив київської художньої школи на розвиток української художньої культури, а також не досліджена педагогічна система підготовки мистецьких кадрів, починаючи з перших років діяльності академії.
    Досвід видатних митців-педагогів, що віддавали свої сили і найкращі роки творчого злету формуванню нової творчої еліти України, надзвичайно повчальний, але, на жаль, також глибоко не вивчений мистецтвознавцями та художниками-педагогами.
    Живописний факультет – один із найстаріших в академії. Отже, величезний обcяг інформації з історії його розвитку потребує наукового осмислення, що допоможе в подальшому формуванні концепцій та методик викладання.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковими планами кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, зокрема з відпрацюванням стратегії наукового вивчення проблем українського живопису ХХ сторіччя та історії НАОМА, а також з науковими планами кафедри живопису і композиції НАОМА.
    Мета і завдання дослідження – розкрити процес становлення вищої мистецької школи в Україні протягом досліджуваного періоду, її головні засади та орієнтацію. Показати формування живописної школи в академії як цілісне явище в українській культурі.
    Виходячи з цього, дослідження має на меті:
    - визначити етапи розвитку методології викладання живопису, показавши вплив ідеологічної політики держави на численні реорганізації та реформи навчального процесу;
    - висвітлити діяльність керівників творчих майстерень та їхні педагогічні пошуки. Проаналізувати значення окремих творчих майстерень у контексті особливостей загального розвитку вищої мистецької освіти даного періоду, виявивши їхню специфіку та спільні риси;
    - показати вплив діяльності факультету живопису на формування художнього процесу в Україні.
    Об’єкт дослідження – живописний факультету НАОМА і його вплив на становлення українського мистецтва 1917-1941 років.
    Предмет дослідження – історія формування української живописної школи на прикладі живописного факультету НАОМА 1917-1941 років. Структура факультету, форми і методи роботи, викладацький склад, його естетичні та педагогічні концепції, стилістика творів педагогів і студентів, їхня роль у художньому процесі України. Також розглянуто вплив на навчальний процес державних, партійних і громадських структур та художньої критики.
    Методи дослідження. У роботі на основі аналізу відомих і нових матеріалів, архівних документів відтворено історію живописного факультету академії. Так, відомості про головні етапи розвитку навчального закладу досліджені за допомогою аналізу тогочасної періодики, ділового та приватного листування, документації, мемуарів. Аспекти вивчення технічних та теоретичних допоміжних предметів аналізуються як за програмами та навчальними планами, так і за тогочасними підручниками та методичними посібниками. При дослідженні викладання фахових дисциплін, крім вищезгаданих методів, застосовується аналіз курсових і дипломних робіт студентів-живописців та творів самих викладачів. Враховуючи, що переважна більшість оригіналів станкових, а особливо монументальних творів досліджуваного періоду не дійшла до нашого часу, аналіз здійснюється на основі фотознімків, репродукцій та підготовчих матеріалів (композиційних ескізів, начерків). Процес створення та технологічні особливості деяких втрачених робіт простежується за допомогою вивчення документальних свідчень (спогади очевидців, пояснювальні записки до дипломних робіт, критика в періодиці) та шляхом порівняння з уцілілими творами цих авторів.
    З метою дослідження конфліктів на основі неприйняття методів системи викладання в колективі ВУЗу, особливо характерних для даного періоду, проведено аналіз протоколів та стенографічних звітів зборів. Особливості впровадження нових педагогічних методів та перебудови навчального процесу, роль викладацьких і студентських кадрів у вищезгаданих процесах відслідковуються на матеріалі протоколів засідань, різноманітних структурних одиниць навчального закладу (радою інституту та радою живописного факультету, предметними комісіями). Ідеологічні дискусії та їхній вплив на педагогічний процес досліджено за допомогою аналізу програмних документів мистецьких об’єднань та протоколів засідань їхніх осередків, що функціонували у ВУЗі.
    Наукова новизна одержаних результатів.
    У даній роботі досягнуто таких результатів:
    1. Показано ретроспективу історії факультету живопису протягом 1917-1941 років.
    2. Вперше в достатньому обсязі висвітлено і проаналізовано події малодосліджених років.
    3. У результаті детального вивчення архівної та літературної інформації про методи викладання фахових і допоміжних дисциплін створена цілісна картина еволюції методології на факультеті живопису.
    4. Вперше належно проаналізовано вплив допоміжних та теоретичних дисциплін на фаховий рівень студентів. Подано аналіз підручників та методичних посібників, за якими велося викладання в досліджуваний період.
    5. Показано історію виникнення, розвитку та занепаду бойчукізму як педагогічного та творчого методу.
    6. Вперше здійснено порівняльний аналіз дипломних робіт випускників різних років.
    7. Вперше здійснено аналіз ряду студентських учбових постановок, завдань, що входили до програм літньої практики, підготовчих робіт для виконання курсових завдань із композиції. Вперше проаналізовано ряд живописних творів художників-педагогів академії і показано взаємозв’язок між їхніми педагогічними та творчими методами.
    8. Доведено вплив художньої критики на розвиток мистецьких та педагогічних концепцій, що мали місце в історії академії.
    Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що розробка поставлених питань дозволить осмислити ті процеси, які відбуваються на сучасному етапі в академії і мистецькій освіті України в цілому. Положення, висвітлені у роботі, допоможуть вивчати методологічну систему викладання профільних художніх дисциплін та допоміжних предметів на живописному факультеті в історичному розвитку. Наукові дані, отримані в процесі дослідження, можуть бути використані при розробці нових педагогічних програм із живопису у вищих навчальних закладах, зокрема теоретичних лекційних курсів з історії українського образотворчого мистецтва та педагогіки.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати викладено на науково-практичній конференції “120 років з дня народження М.Бойчука” (Київ, 2002 р.) та знайшли відображення в чотирьох публікаціях у виданнях, акредитованих ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Осмислення культурної ідентичності та утворення справжньої національної мистецької школи ХХ сторіччя стало переломним моментом у історії України. Нові політичні реалії дали поштовх процесу згуртування митців різних регіонів, різного віку і соціального стану на ниві творення нової культури. Із заснуванням Української академії мистецтва вперше за всю багатовікову історію вітчизняна художня освіта вийшла на академічний рівень. Замість розрізнених регіональних художніх шкіл було створено єдиний навчальний заклад, що об’єднав у собі основні мистецькі течії країни. Запрошення до викладання художників-педагогів українського походження, що проживали за кордоном, також стало позитивним чинником у формуванні нової художньої школи. Педагогічна діяльність митців, чиї погляди формувалися під впливом закордонних шкіл, сприяла збагаченню вітчизняної художньої педагогіки. Звичайно, протягом досліджуваного періоду роль академії змінювалася залежно від політичних обставин. Так, коли у перші роки існування академії співіснували різні мистецькі та педагогічні концепції, то у наступні періоди, внаслідок підтримки тієї чи іншої направленості керівництвом країни та адміністрацією закладу, було неможливе гармонійне співіснування багатьох мистецьких напрямків.
    Специфіка розвитку мистецтва радянського періоду насамперед полягає у тому, що воно було повністю підпорядковане державній ідеології. Отже, саме тоталітарна модель державного устрою була причиною як позитивних, так і негативних факторів розвитку художньої педагогіки. Коли у перші роки існування радянської держави партійне керівництво активно підтримувало революційні пошуки у мистецтві, залучаючи до формування художніх навчальних закладів художників, що представляли нові художні течії, то зі зміною ідеологічного курсу і утворенням тоталітарної державної системи саме керівна верхівка ініціювала процес відновлення консервативних педагогічних методів.
    Завдяки активній роботі педагогів і студентів протягом всього досліджуваного періоду саме в академії формувалися і розвивалися основні мистецькі течії і художні угруповання України. На відміну від пізніших часів, коли в силу об’єктивних причин академія стала консервативним навчальним закладом, у перші роки свого існування вона сприяла багатьом новаторським течіям у мистецтві.
    Доступність художньої освіти широким масам, внаслідок соціально-політичних змін у державі, стала одним із чинників припливу нових творчих кадрів, що не були заангажовані попередньою (дореволюційною) художньою освітою і тому змогли створити принципово нові умови для розвитку художнього процесу. Отже, нові соціальні умови сприяли як залученню до числа студентів осіб із різноманітних соціальних груп, так і викладачів, діяльність яких за часів дореволюційної академічної художньої освіти була просто неможлива. Соціальні зміни кардинально вплинули на роль і місце митця у суспільному житті. Отримавши можливість керувати загальнодержавними культурними процесами, художники намагалися реалізувати власні мистецькі концепції. Прихід до ключових позицій у мистецькому процесі країни багатьох митців-новаторів був позитивним, бо завдяки цьому художня освіта, позбувшись рутинності і консерватизму, стала активним чинником впливу на загальнодержавне культурне життя.
    Отже, революційні зміни у суспільстві сприяли тому, що кризова ситуація в художній освіті, яка була характерним явищем як для російської, так і для європейської академічної школи ХІХ і початку ХХ сторіч, кардинально змінилася. Прогресивні методи, впроваджені на початку існування радянської держави у художній освіті, мали важливе значення, бо вивели нове вітчизняне мистецтво в авангард загальносвітових культурних процесів.
    Державна підтримка новітніх мистецьких концепцій, покликана необхідністю якомога швидше перебудувати ідеологію новоутвореної країни, стала позитивним фактором у розвитку вітчизняного мистецтва, створивши принципово нові за змістом і формою методи впливу на суспільство.
    Художня педагогіка переживає революційні зміни. Відбувається намагання узагальнити не тільки технічні знання, а й творчі. У зв’язку із впровадженням у життя ідей колективної праці і творчості, проблема створення національної живописної школи розглядалася під новим кутом. Процес виховання майбутніх митців трактувався як принципово нове соціальне явище, а не копіював методики минулих віків. Так, реформи, що були проведені протягом 1924-1930 років, кардинально змінили систему вітчизняної художньої педагогіки.
    Завданням навчального закладу стало не тиражування послідовників того чи іншого видатного майстра, а виховання художника, що, вільно володіючи технічними і творчими мистецькими методами, міг на їхній основі розвивати власну особистість. На жаль, внаслідок політизації педагогічної системи гармонійний розвиток творчої індивідуальності митця став неможливий. А з поверненням до класичної програми викладання живопису педагогічний процес було підпорядковано насамперед вихованню фахівця, здатного у досить вузьких рамках методу реалістичного живопису передвижницького напряму створювати станкові живописні твори, не вдаючись до формальних та змістових пошуків. Звичайно, позитивна роль чіткої системи академічної школи була у тому, що навчальний заклад виховував художників, які досконало володіли методом реалістичного живопису, однак внаслідок обмежених можливостей у формальних пошуках творчість цих митців не могла вийти за рамки так званого методу соціалістичного реалізму.
    Дане дослідження доводить, що одним із негативних аспектів у вивченні історії формування української школи живопису ХХ сторіччя було те, що більшість науковців намагалися шукати іноземні корені в кожному феноменальному явищі культурного життя, що не вписувалося в рамки комуністичної ідеології.
    Порівнюючи ставлення до мистецьких процесів із аналізом наукових концепцій, можна навести приклад ставлення радянської ідеології до В.Вернадського. Всіляко нівелюючи значення його наукових відкриттів для сучасних уявлень про екологію і ноосферу, радянські ідеологи замовчували значення його вчення, оскільки воно йшло врозріз із тогочасними матеріалістичними засадами.
    Так, шукаючи першоджерела педагогічної і творчої концепції бойчукізму насамперед у культурі інших народів та епох, радянська критика намагалася показати другорядність сучасної української мистецької школи. Подібна оцінка творчої та педагогічної діяльності вітчизняних художників-авангардистів ХХ століття також сприяла нівелюванню значення їхнього внеску у загальносвітовий культурний процес. Доводячи, що їхні пошуки були не органічним продовженням національної культури, а спробою перенести на вітчизняний ґрунт основи західноєвропейських мистецьких течій, ідеологи соціалістичного реалізму підкреслювали важливу роль реалізму й академізму у формуванні нового радянського образотворчого мистецтва.
    Становлення української школи монументального живопису ХХ сторіччя – складне і багатогранне явище вітчизняної культури. Ґрунтовний аналіз впливу різноманітних мистецьких течій необхідний для об’єктивної оцінки всіх чинників становлення сучасної школи монументального живопису. Попередні спроби аналізу формування монументальної школи внаслідок ідеологічних переконань не оцінювали об’єктивно значення тих чи інших мистецьких напрямків. Українська школа монументального живопису ХХ сторіччя була сформована в результаті взаємодії кількох напрямків, і саме органічне поєднання цих антагоністичних концепцій визначило обличчя сучасної школи монументального живопису.
    Проблема колективної творчості, досліджена у роботі, показує, що у певних ситуаціях колективна праця давала високі творчі результати. Це мало місце, колективізм трактувався як вияв плюралістичного демократичного мислення, а не як колективна підпорядкованість учасників творчого процесу авторитарному керівнику (як це було у часи пролеткульту). Викривлюючи поняття колективного волевиявлення, пролеткультівські ідеологи ігнорували індивідуальні підходи до розв’язання творчих завдань.
    У процесі реформ, що проводилися у навчальному закладі, еволюціонувала не тільки педагогічна методика, а і роль учителя й учня в мистецтві. Так, залежно від моделі, прийнятої за основу у педагогічній практиці, він міг бути і наставником, і колегою, і беззастережним авторитетом.
    У результаті дослідження історичних фактів можемо зробити висновок про необ’єктивність критики ряду педагогічних мистецьких концепцій з боку державних ідеологів. Їхні твердження, що базувалися на підборі фактів, які компроментували новітні художні методи, мали виключно політичну мотивацію. Так, закиди бойчукістам, що вони використовують застарілі методи, не прийнятні для нового радянського мистецтва, звичайно ж, були багато в чому справедливими. Однак, проаналізувавши методики, які подавалися як новітній метод соціалістичного реалізму, бачимо, що по суті їхні ідеологи суперечили самим собі, оскільки фактично займалися реанімацією старих педагогічних і мистецьких концепцій, вироблених ще російською академічною школою та художниками-передвижниками.
    Отже, детально розглянувши такі, здавалося б, на перший погляд, антагоністичні художні і педагогічні концепції, як бойчукізм і соціалістичний реалізм, можемо зробити висновок, що вони використовували ті ж самі методи для розв’язання однакових ідеологічних проблем. Так, обидві педагогічні концепції брали за основу створення нового мистецтва шляхом виховання самого художника і суспільства. Але цю проблему вони вирішували не за допомогою впровадження абсолютно нових художніх засобів виразності, а шляхом перенесення старих методів, вироблених у інших суспільних формаціях, на новий ґрунт. Так, бойчукізм став дійсно революційним, оскільки відстоював методи колективної художньої творчості тоді, коли більшість митців перебувала під впливом індивідуалістичних художніх концепцій. А метод соціалістичного реалізму засновано на відродженні принципів класичного академізму і критичного реалізму саме тоді, коли художнє життя країни переживало кризу, зумовлену ідеологічними і формальними проблемами пошуків пролетарського мистецтва. Закономірно, що в процесі впровадження цих мистецьких концепцій було досягнуто бажаних результатів. І бойчукізм, і соціалістичний реалізм стали консолідуючими факторами. Чітко визначені ідейні орієнтири даних методів дали змогу художникам, а особливо молодому поколінню, стати на шлях удосконалення суто професійних навичок і розв’язання проблем художньої освіти, не відволікаючись на пошуки нових мистецьких концепцій. З одного боку це призвело до підвищення професіоналізму студентів, а з іншого - призупинило самостійний творчий пошук молодих митців.
    Існування на Україні трьох художніх інститутів: Київського, Харківського і Одеського – зумовлювало нормальну творчу конкуренцію. Поряд із негативними моментами, викликаними тим, що викладацькі і студентські колективи були втягнуті до міжгрупової боротьби різноманітних мистецьких об’єднань, така ситуація мала і позитивні аспекти. Децентралізація художньої освіти сприяла пожвавленню мистецького життя в різних регіонах країни і виробленню у кожному із навчальних закладів оригінальних підходів до проблем виховання та власної живописної школи. Ротація педагогів під час різних реорганізацій та конфліктів між мистецькими угрупованнями допомагала ширшому обміну педагогічним досвідом між ВУЗами. Потрапляючи в інші умови, викладачі змушені були вирішувати дещо відмінні від попередніх педагогічні завдання, що сприяло виробленню нових методик викладання.
    Ці процеси, що урізноманітнювали художнє життя України, були уповільнені внаслідок створення 1934 року на базі КХІ єдиного вищого художнього навчального закладу в республіці. Однак поряд із негативними наслідками ця реформа дала і позитивні результати: до наново сформованого педагогічного складу кафедри живопису ввійшли кращі живописці-реалісти з одеського і харківського інститутів.
    Штучне перенесення методів російських художників-передвижників в умови тогочасної дійсності України загальмувало природний розвиток мистецьких процесів. Внаслідок цього художня освіта в Україні на довгі роки стала ізольованою від європейських та загальносвітових культурних процесів. Безперечно, обмеженість та консервативність української художньої школи стали негативним фактором у розвитку образотворчого мистецтва. Однак позитивні аспекти штучної ізоляції і культивування реалістичних методик полягають у тому, що в Україні було збережено академічну школу, яка зараз є унікальним явищем світового мистецтва.
    Розглянувши матеріали з історії розвитку нових мистецьких течій, поширенню яких сприяла академія протягом досліджуваного періоду, приходимо до висновку, що художні процеси в Україні розвивалися паралельно із загальносвітовими. Радянські історики обстоювали хибне тлумачення розвитку вітчизняного мистецтва як такого, що не було пов’язане із процесами в капіталістичних країнах. Навіть пізніше, у пострадянський період, завдяки такому підходу, що вкоренився у суспільній свідомості, окремі зарубіжні критики почали всіляко применшувати загальносвітове значення українського образотворчого мистецтва ХХ сторіччя в цілому і 20-30-их років зокрема. Насправді ж вітчизняна школа живопису була складовою частиною загальносвітового культурного процесу. На початку століття український живопис був передовим мистецьким явищем, що мало визначний вплив на світову культуру. Саме українські художники-авангардисти та монументалісти дали початок відліку нового періоду в історії світового живопису.










    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Абдулаев М. Уроки искусства в жизни // Творчество. – 1965. -№ 12. – С.5 – 6.
    2. Авілов М. Ветеран батального живопису / М.С.Самокиш/ // Образотворче мистецтво. – 1940. -№ 9. – С. 30 – 31.
    3. Абліцов В. Микола Бурачек і Українська академія мистецтва // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. 2000. – Вип. 7. – С. 224.
    4. Алексєєва-Горбунова Н. Мені пощастило бути однією з перших учениць академії мистецтва // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1994. – Вип. 1. – С. 96 – 99.
    5. Антонович Д. Тимко Бойчук (1896-1922). – Прага.: Видавництво Української молоді, 1967. – 24 с.
    6. Афанасьєв В. Становлення соціалістичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. – К.: Мистецтво, 1967. – 120 с.
    7. Бабенко М. Что такое «бойчукизм». Призрак Византии и современная украинская живопись // Вечерний Киев. – 1929., 29 мая.
    8. Баранович Л. Його називали Пальміром. До сторіччя з дня народження художника В.Н.Пальмова // Прапор Комунізму. – 1988. - № 45.
    9. Белецкий А. Из истории и теории пролетарского творчества // Творчество. – Харьков. – 1919. -№ 2. – С. 26 – 27, ил.
    10. Белічева Г.Комісару Наркомосу // Вітчизна. – 1968. - №2. – С. 42.
    11. Бирзгал Я. Н.С. Самокиш. Жизнь и творчество. – Симферополь: Госиздат Крымской АССР, 1940. – 47. с., ил.
    12. Білецький П. З історії викладання рисунка у Київському художньому інституті // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1998. – Вип. 5. – С.79 –81.
    13. Білоконь С. До історії вищої художньої освіти на Україні // Вісник Київського університету. – К.: Вища школа. – 1973.– №15. – С. 52 – 59.
    14. Блюміна І. Визначний реаліст Ф.С.Красицький // Образотворче мистецтво. – 1973. -№ 3. – С. 26 – 27.
    15. Бобровников О. Що ми вивчали на теа-кіно-фотовідділенні // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1995. – Вип. 2. – С. 109 – 111.
    16. Богомазов О. Живопис та елементи / Упорядкування і переклад, худ. оформлення Т.Попов, О.Попов; Автор вступної статті, редактор Д.Горбачов. – К.: Задумливий страус, 1996. – С. 156 с., іл.
    17. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки. / Автор вступної статті та упорядник О.Ріпко. Упорядник каталожних даних по 12 художниках Н.М.Присталенко./ – Львів.: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1991. – 56 с., іл.
    18. Бурачек М. Колективна творчість і шляхи національного мистецтва // Мистецтво. – 1920. -№ 1 – С.78 – 81.
    19. Бурачек М. Мистецтво у Києві. Думки і факти. // Музиздат. – К. – 1919. -№ 1-3. – С.101 – 110.
    20. Бурачек М. Мій творчий шлях. – Харків.: Мистецтво, 1937. – 75 с.
    21. Бурачек М. Як я працюю над картиною // Образотворче мистецтво. – 1941. - № 1. – С. 12
    22. В Асоціації художників Червоної України // Гарт. – 1930. -№ 7 – 8. – С. 201 – 206.
    23. В Київському художньому інституті. ( Хроніка) // Вечірній Київ. – 1931., 15 травня.
    24. Вериківська І. Художник і сцена. – К.: Наукова думка, 1971. – 106 с., іл.
    25. Виставка молоді // Нове мистецтво. – 1927. - № 5. – С. 8 – 9.
    26. Витяг з протоколу засідання Правління Художнього Інституту від 18.6.1926 ч.53. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    27. Витяг з резолюції партосередку КХІ – 17.08.1927. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА з (ЦДАЖР УРСР).
    28. Відомості про педперсонал КХІ 1926-1928 року. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА.
    29. Владич Л. Алексей Шовкуненко: Альбом. – М.: Советский художник, 1982. –135 с., ил.
    30. Владич Л. Він був закоханий в Україну // Київ. - К. – 1992. - №5. – С. 78.
    31. Возіянова І. Павло Волокидін: до 100-річчя з дня народження художника // Образотворче мистецтво. – 1978. -№ 2. – С. 24 – 27.
    32. Возіянова І. Заново відкритий митець. // Образотворче мистецтво. – 1989. -№ 1. – С.25 – 26.
    33. Возіянова І. Олександр Сиротенко – живописець, рисувальник, вчитель. // Вітчизна. – 1990. -№ 1. – С. 204 – 206.
    34. Вороний М. Всеукраїнська мистецька виставка // Глобус. – 1928. -№ 5. – С. 75 – 79.
    35. Врона І. Питання художньої освіти // Шляхи мистецтва. – 1922. -№ 2. – С. 37 – 51.
    36. Врона І. Наукове вивчення мистецтва // Нове мистецтво. – 1925. -№ 5а. – С. 2.
    37. Врона І. АРМУ і культура революційного мистецтва // Життя й революція. – 1926. -№ 4. – С. 89 – 98.
    38. Врона И. Художественная жизнь советской Украины. Художественная школа // Советское искусство. – 1926. - № 10. – С. 43 – 51.
    39. Врона И. Первые дипломники художественного института // Советское искусство. – 1927. - № 4. – С. 51 – 56.
    40. Врона И. Революционное искусство Украины // Советское искусство. – 1927. - № 3. – С. 32 – 35.
    41. Врона І. Без керма і вітрил (друга Всеукраїнська виставка образотворчих мистецтв) // Життя й революція. – 1927. - № 12. – С. 170 – 179.
    42. Врона І. АРМУ та її перша виставка в Києві //Червоний шлях. – 1927. -№ 2. – С. 216 – 225.
    43. Врона И. Всеукраинская художественная выставка «10 лет Октября». // Советское Искусство. – 1928. - № 2. – С. 26.
    44. Врона І. Лист наркому освіти Ю.Шумському від 8 грудня1925. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    45. Врона І. Сучасні течії в українському малярстві // Критика. – 1928. – №1. – С. 116 – 123.; № 2. – С. 88 – 98.
    46. Врона І. Сучасні течії в українському малярстві // Критика. – 1929. -№ 1. – С. 110 – 120.
    47. Врона І. У новій смузі. З другого всеукраїнського з’їзду АРМУ // Критика. – 1929. - № 4. – С.70 – 75.
    48. Врона І. КХІ його сучасний стан і робота / Мистецько-технічний ВИШ. – К.: Видання Київського художнього інституту. – 1928. -№1. – С. 5 – 20.
    49. Врона І. Трохименко К.Д. Нарис про життя та творчість. – К.: Видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957. – 29. с. З 5 кольоровими репр. на окр. лист. + 8 л. репр.
    50. Герасимов С. Правда жизни // Огонек. – 1956. -№ 10 – 12. – С. 25-27.
    51. Говдя П. Вірність традиціям: З історії становлення художньої школи на Україні за роки Рад. влади. Київ. держ. худож. ін-т. Живопис, графіка, скульптура, архітектура. Альбом. – К.: Мистецтво, 1982. – 175 с., іл.
    52. Говдя П. Передвижники і Київська рисувальна школа // Мистецтво. – 1962. - №1-2. – С. 28 –30.
    53. Горбачов Д. О.Богомазов // Арт лайн. – 1999. - № 7-8. – С. 10 – 12.
    54. Горбенко П. Сучасні проблеми образотворчого мистецтва // Червоний шлях. – 1927. - № 2. – С. 203 – 215.
    55. Горбенко П. Українська школа монументалістів (бойчукістів) // Критика. – 1929. - № 12. – С. 94 – 102.
    56. Гординець І. Данина пам’яті // Київ. – 1990. -№ 10. – С. 152.
    57. Горощенко Г. Основы композиции. – М.: ОГИЗ; ИЗОГИЗ, 1935. –115 с., ил.
    58. Гоцук Ф. Композиция на свободную тему ( Вводное занятие). / Общее руководство и метод. Под руководством Ф. Рогинской. – М.: б/издат., 1939. – 16 с.
    59. Грабарь И. Заметки о живописи // Литературная газета. – 1956., 27 сентября.
    60. Грабарь И. Моя жизнь: Автобиография. Этюды о художниках. / Сост., вступ. ст. и коммент. В.Володарского. – М.: Республика, 2001. – 495 c., ил.
    61. Графічна школа Івана Падалки. / Каталог виставки, присвяченої 100-річчю від дня народження художника /. Автор вступної статті Л.Соколов, Н.Титаренко. – Харків.: Харківський художній музей, 1994. – 45 с., іл.
    62. Гриценко Л. Хвилюючі спогади. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. 1995. – Вип. 2.– С. 114.
    63. Дані про КХІ. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    64. Декларація АРМУ в справі утворення Всеукраїнської федерації радянських художників. // Гарт. – 1928. -№ 8 – 9. – С. 119 – 122.
    65. Денисов В. Виставка робіт Студентки Тетяни Яблонської // Образотворче мистецтво. – 1941. - № 4. – С. 23 – 25.
    66. Денисов В. Етюдна виставка студентів. Критичні зауваження до робіт Київського художнього інституту // Образотворче мистецтво. – 1939. -№ 5. – С. 19 – 24.
    67. Денисов В. Літні роботи київських студентів // Образотворче мистецтво. – 1941. -№ 5. – С. 17 – 19.
    68. Дерегус М. Співець української природи М.Г.Бурачек // Образотворче мистецтво. – 1940. -№ 6. – С. 12 – 18.
    69. Диспут у Києві. Про етюдну виставку київських художників // Образотворче мистецтво. – 1940. - № 3. – С. 3. обгортки.
    70. До зав. Упрофосвітою. Доповідна записка заступнику зав. Упрофосвітою Ю.М.Коцюбинському від І.Врони 1927 ріку. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    71. Докладна записка про УАМ виконуючого обов’язки ректора проф. М.Бурачека. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    72. Доповнення до пояснювальної записки про Академію мистецтв проф. Павлуцького. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    73. Дюженко Ю. Микола Бурачек. – К.: Мистецтво, 1968. – 88 с., іл.
    74. Елланський В. / В. Еллан – Блакитний /. До проблеми пролетарського мистецтва. // Мистецтво. – 1919. -№ 5-6. – С. 22 – 23.
    75. Єржиківський С. Альбом. / Упор. Подчекаєв О. – К.: Мистецтво, 1977. – 72 с., іл.
    76. Єфимович С. Виставка творів художника Малевича // Радянське мистецтво. – 1930. -№ 14. – С. 3 – 7.
    77. Жданко І. Згадуючи Альма-матер // Радянська Україна. – 1982. - №45.
    78. Жданко И. Лев Крамаренко 1888-1942: Живопись. Графика. – М.: Твига, 1995. – 78 с., ил.
    79. Жданко І. (1905 – 1999): Каталог виставки творів. Живопис. Графіка. – К., 2001. – 38 с., іл.
    80. За пролетарське мистецтво, за консолідацію пролетарських кадрів образотворчого фронту // Пролетарська правда. – 1932. -№ 66., 23 березня.
    81. Законопроект про КІПМ. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    82. Замокиш А. Шестая Всеукраинская выставка живописи, графики, скульптуры // Творчество. – 1935. -№ 3. – С. 1 – 5.
    83. Затонський В. Наші завдання в образотворчому мистецтві. // Образотворче мистецтво /альманах //. –Харків. – 1934. -№2. – С.9 –12.
    84. Иогансон Б. Заметки художника // Советское искусство. – 1951. -№ 57.
    85. Иогансон Б. За мастерство в живописи. Сборник статей и докладов. – М.: Издательство АХ СССР, 1952. – 224 с.
    86. Иогансон Б. В борьбе за социалистический реализм // Советская культура. 1954., 18 сентября.
    87. Иогансон Б. Молодым художникам о живописи. – М.: Изд. АХ СССР, 1959. – 346 с.
    88. Іванов М. Про нашу учобу: Студенти-випускники про постановку реалістичної учоби в Інституті та інші реорганізації художньої освіти на Україні //Образотворче мистецтво. – 1939. -№ 8. – С. 21 – 22.
    89. Київський інститут пластичних мистецтв. Учбові програми 1922-1923. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 4.
    90. Кириченко С. Я це бачив і пережив // Культура і життя. – 1991. - № 18., 6 травня.
    91. Ковальська Л. Павел Волокидин. – М.: Советский художник, 1981. – 119 с.
    92. Ковальчук О.Тенденції українського живопису першої половини ХХ ст. у дипломних роботах студентів академії // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 2001. – Вип. 8. – С. 251-258.
    93. Ковальчук О. Митець, педагог-новатор. (До 120-річчя від дня народження М.Л.Бойчука) // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 2002. – Вип. 9. – С. 258 – 259.
    94. Ковальчук О. Марія Іванівна Юнак (до 100-річчя з дня народження) // Мистецтвознавство України: Зб. наук. пр. Академії мистецтв України. – 2003. – Вип. 3. – С. 343 – 347.
    95. Ковальчук О. Митець, народознавець і педагог Василь Кричевський. // Народна творчість та етнографія. – 2003.- №1-2. – С.42 – 46.
    96. Ковальчук О. Українська академія мистецтва: до 85-ої річниці заснування // Образотворче мистецтво. – 2003. - № 1. – С. 4 – 6.
    97. Ковальчук О. Яблуневе древо // Образотворче мистецтво. – 2003. - № 2. – С. 2 – 6.
    98. Котов П. Каталог виставки творів художника. / Вступ. ст. Скворцова А.М. – К.: Київський державний музей російського мистецтва, 1938. – 28 с. репр.
    99. Кравченко К. Сергей Васильевич Герасимов. / Искусство: проблемы, история, практика./ 1-е изд. – М.: Советский художник, 1985. – 238 с., ил. тон. цв.
    100. Криволапов М. З історії вищої художньої освіти в Україні // Українська академія мистецтва історія і сучасність: Каталог. – К.: Українська академія мистецтва, 1997. – С. 7 – 16.
    101. Криволапов М. До питання розвитку українського мистецтвознавства у ХХ ст. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1999. – Вип. 6. – С. 38 – 49.
    102. Кричевский Ф. Мои ученики // За социалистический реализм. – 1939. -№30-31.
    103. Кричевський Василь. Каталог. / Персональна виставка творів заслуженого діяча мистецтв, доктора мистецтвознавчих наук професора В.Г.Кричевського./ – К.: Управління у Справах Мистецтв при РНК УРСР, 1939. – 35 с., іл.
    104. Кричевський Федір. Спогади, статті, документи. /Упорядник Б.Піаніда/ – К.: Мистецтво, 1972. – 122 с., іл.
    105. Крутенко Н. Сергій Колос // Образотворче мистецтво. – 1989. - №1. – С. 25 – 26.
    106. Лебедєв Г. Експедиція з В.Г.Кричевським // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1995. – Вип. 2. – С. 92 – 94.
    107. Лебедєв Г. Повернення в Україну спадщини художника В.Кричевського // Київська старовина. – 2000. -№ 6.– С. 143 – 150.
    108. Лебедєва В. О.Павленко. – М.: Советский художник, 1986. – 104 с., ил.
    109. Левада М. Всеукраїнська художня виставка. Об’єднання Сучасних Митців України ОСМУ // Радянське мистецтво. – 1928. -№ 6. – С. 2 – 4.
    110. Лист від директора КХІ С.Томаха. до наркома освіти тов. Скрипника Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    111. Лист до наркома освіти УСРР тов. Ю.Шумського від І.І.Врони – 24.4.1926. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА з (ЦДАЖР УРСР).
    112. Листи К.С.Малевича до художників Л.Ю.Крамаренка та І.О.Жданко // Хроніка 2000. – 1993.- № 3-4. – С. 233.
    113. Лобановський Б. Д.М.Шавикін. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1962. – 47 с., іл..
    114. Логвинська Л., Малашенко О. Лев Крамаренко. Український радянський художник (1888-1942). – К.: Мистецтво, 1975. – 46 с., іл.
    115. Лопухов О. Слово про вчителя (художник О.О.Шовкуненко) // Образотворче мистецтво. – 1974. - № 2. – С. 15 – 18.
    116. Лоханько В. Хемія для художників. – Київ.; Харків.: Кокс і Хімія, 1932. – 156 с.
    117. Лоханько В. Художні матеріали і техніка живопису. За редакцією проф. М.А.Шаронова. – Харків: Мистецтво, 1938. – 187 с., з іл.
    118. Марголіна Р. Ми вчилися в роки тривожні. Архівні матеріали НАОМА.
    119. Меллер В. Сучасність потребує майстра // Барикади театру. –1924. -№ 2-3. – С. 4.
    120. Мистецько-технічний ВИШ. – К.: Видання Київського художнього інституту, 1928. - № 1.
    121. Музиченко С. Гість із Запоріжжя // Соціалістична культура. – 1989. -№ 8. – С. 1 – 2., іл.
    122. Мусієнко П. Фотій Красицький. – К.: Мистецтво, 1975. – 75 с., іл.
    123. На антипатріотичних позиціях. / Про викриття антипатріотичної групи критиків і мистецтвознавців у галузі образотворчого мистецтва / // Радянське мистецтво. – 1949., 29 лютого.
    124. На шляхах перебудови. КХІ 1930-1932. / збірник за редакцією С.Томаха і Є.Холостенка /. – К.: Видання Київського художнього інституту, 1932. – 65 с., іл..
    125. Найден О. Горбочов Д. Малевич мужицький // Хроніка 2000. – 1993. - № 3-4. – С. 229.
    126. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури : Довідково-інформаційне видання. – К.: Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, 2002. – 99 с., іл.
    127. Наша відповідь Чаговцеві / Лист до редакції Центрального бюро АРМУ / // Пролетарська правда. – 1929. -№ 107., 14 травня.
    128. Необходимость реорганизации художественных школ // Искусство. – 1919. - №1. – С. 50 –54.
    129. Никуленко С. Становление высшей художественной школы в Украине (1917-1934) в ч.: Дис…канд. искусствоведения. Харьков. 1997. Ч. 1. – 189с. Ч. 2. – 215 с. Ч. 3. – ил.
    130. Нірод Ф. З приємністю згадую. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1994. – Вип. 1. – С. 112.
    131. Нове художнє поповнення: 26 студентів жив. ф-ту КДХІ // Образотворче мистецтво. – 1940. -№ 12. – С. 21 – 22.
    132. Нога О. та ін. Три всесвітньо невідомі постаті українського авангарду. – Львів.: Логос, 1994. – 120 с., іл.
    133. Овсійчук В. Художник Євген Сагайдачний // Жовтень. – 1968. - № 1. – С. 115 – 121.
    134. Овчинников В. Тимка Бойчук // Образотворче мистецтво. – 1968. -№ 6. – С. 30.
    135. Олександр Мурашко: Альбом. – К.: Мистецтво, 1980. – 30 с.
    136. Омельченко П. Наука про малярські фарби, матеріяли та техніки. – Харків; Київ: Укрдержвидав, 1930. – 368 с.
    137. Основні досягнення і хиби КХІ за 1927-28 академрік в порівнянні з минулими роками (констатовані партосередком в резолюції до доповіді ректора 18.02.1927). Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    138. Павленко О. Спогади. Архівні матеріали НАОМА.
    139. Павленко М. Кадр молодих художників // Всесвіт. – 1927. - № 26. – С. 8 – 9.
    140. Павлов В. Творчість Ірини Жданко // Образотворче мистецтво. – 1984. - № 4. – С. 15 – 16.
    141. Павловський В. В.Г.Кричевський: Монографія – Нью-Йорк.: Українська Вільна академія наук у США, – 1974. – 222 с., іл.
    142. Пальмов В. Короткий автожиттєпис художника В.Н.Пальмова. // Нова генерація. – 1929. - № 9. – С. 61.
    143. Пальмов В. Відповіді на питання соціального замовлення. //Нова генерація. – 1930. - №1. – С. 47 – 48.
    144. Петрицький А. Художники квітучої України // Образотворче мистецтво. /альманах № 1./ – Х.; – К. – 1934. – С. 147 – 148.
    145. Петров-Водкин К.С. Письма. Статьи. Выступления. Документы. / Сост. Е. Селизарова. – М.: Советский художник, 1991. – 384 с., ил.
    146. Пичета В. Несколько слов о пролетарском искусстве. // Пути творчества. – 1919. -№ 3. – С. 42 – 46.
    147. Поляков В. Павел Гаврилович Волокидин. Творческий портрет художника // Искусство. – 1979. -№ 2. – С. 34 – 37.
    148. Постанова Комісії зі створення УАМ., Пункт 3., Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    149. Пояснювальна записка Голови Відділу Пластичних Мистецтв проф. Г.Павлуцького. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    150. Прахов М. Доповідна записка до проекту змін статуту УАМ з пропозицією заснувати художню школу. 1918-1919 рр. НХМУ Фонд О.О.Мурашка. од. зб. 96.
    151. Прахов М. Проект статуту Художнього училища при Державній Академії Мистецтва у Києві м. Київ 1918-1919 рр. Архів НХМУ Фонд О.О.Мурашка. од. зб. 98.
    152. Прахов Н. Страницы прошлого /Очерки-воспоминания о художниках/ - К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. – 307 с. ил.
    153. Прибєга Л. Історія і сьогодення Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури // Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури: Довідково-інформаційне видання. – К.: Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, 2002. – С. 8 – 15.
    154. Програма індустріальної майстерні професора В.Г.Кричевського. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 19-19 об.
    155. Програма курсу українське народне мистецтво. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 5.
    156. Програма навчання в майстерні декоративного малярства професора Л.Ю.Крамаренка. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 18.
    157. Програма навчання в майстерні монументального живопису М.Л.Бойчука. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 16.
    158. Програма навчання по майстерні станкового малярства професора О.К.Богомазова. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 17-17 об.
    159. Програма роботи по майстерні професора Вадима Меллера. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 2, од. зб. 1553, арк. 21-21 об.
    160. Програма, статут і правила прийому класів живопису і рисунка класного художника О.О.Мурашка Архів НХМУ Фонд О.О.Мурашка, од. зб. 91.
    161. Промови на відкритті 6-ої Всеукраїнської виставки / Художники про 6-у Всеукраїнську виставку: І.Грабар, С.Герасимов, С.Меркуров, Г.Іванов/ // Образотворче мистецтво (альманах). – 1936. - № 3. – С.35 – 49.
    162. Протокол № 47 засідання Правління КХІ від 16 травня 1926 року. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА. (з ЦДАЖР УРСР).
    163. Протокол загальних зборів КХІ 4/243. від 19.06.1926 року. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    164. Протокол №38 засідання правління художнього інституту від 27.2.1926. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    165. Протокол загальних зборів професорів та викладачів КХІ – 15.12.1927. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    166. Протокол загальних зборів студентів КХІ – 12.12.1927. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    167. Протокол засідання Ради інституту від 22.12.1927. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    168. Радіонов Г. В.Г.Кричевський. До характеристики творчого шляху // Образотворче мистецтво. – 1940. - №7. – С. 3 – 12.
    169. Радіонов Г. Дипломанти КХІ // Образотворче мистецтво. – 1939. - №8. – С. 7 – 16.
    170. Радіонов Г. Дипломанти КХІ // Образотворче мистецтво. – 1940.- № 2. – С. 17 – 19., іл.
    171. Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів: Каменяр, 1996. – 184с., іл.
    172. Рубан В. Забытые фрески Марии Юнак. // Рубан В. Забытые имена. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 251 – 283.
    173. Самокиш Н. Рисование пером. Петроград: Благо, 1923. – 45 с., ил.
    174. Самокиш Н. Там, где умирают наши братья // Солнце России. Петроград. – 1914. -№ 259. – С.1
    175. Самокиш М. Мій досвід // Малярство і скульптура, 1933, -№ 10. – С. 21.
    176. Сатулла Є. Молоді художники // Комуніст. – 1939., 29 червня.
    177. Седляр В. Образотворче мистецтво на Україні // Нове мистецтво. – 1930. -№ 3. – С. 44 – 46.
    178. Седляр В. Фресковые росписи Харьковского Краснозвездного театра // Архитектура СССР. – 1935. -№ 1. – С. 35 – 41.
    179. Сидор О. Чистий голос Охріма Кравченка // Образотворче мистецтво. - 1992. - № 1. – С. 15 – 17.
    180. Сидоров А. О.О.Шовкуненко. – М.; - Л.: Искусство, 1948. – 25 с., ил.
    181. Симашкевич М. Слово про митця // Мистецтво. – К. – 1963. - № 6. – С. 14.
    182. Сліпко-Москальцов К. Програмові засади АРМУ // Червоний шлях. – 1927. - № 7-8. – С. 271 – 274.
    183. Сліпко-Москальцов К. Всеукраїнська художня виставка // Червоний шлях. – 1928. - № 1. – С. 151 – 152.
    184. Сліпко-Москальцов К. Мистецькі угруповання на тлі сучасності // Червоний шлях. – 1928. - № 7-8. – С. 271 – 284.
    185. Сліпко-Москальцов К. Бойчук Михайло – Харків: Рух, 1930. – 62 с., іл.
    186. Список АРМУ (протокол № 3 загальних зборів комосередку при КХІ від 05.11.1927). Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    187. Список професорів КХІ, що потребують командировки за кордон від 9. 3.1926. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    188. Статут Інституту Пластичних мистецтв. Загальна організація інституту (законопроект 1919 рік.). Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    189. Статут УАМ. Архівні матеріали НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    190. Таблиця викладачів на 31.10.1927. Архівні матеріали бібліотеки НАОМА (з ЦДАЖР УРСР).
    191. Тарабукин Н. Опыт теории живописи. – М.: Всероссийское издательство Пролеткульт, 1923. – 45 с.
    192. Татлин В. Искусство в технику // Статья в каталоге выставки В.Е.Татлина - М.; – Л.: Изогиз, 1932. – С. 5.
    193. Татлин В. Заслуженый деятель искусств РСФСР: Каталог выставки произведений. – М., 1977.
    194. Татлин В.: Ретроспектива /Составители А.Стригалев и Ю.Харлен. – Кельн: Dumont Buchferlag Keln, 1994. – 415 с., ил.
    195. Теоретические основы новой программы свободных государственных мастерских // Изобразительное искусство. – 1919. – № 1. – С. 55 – 56.
    196. Ткаченко В. Николай Семенович Самокиш; жизнь и творчество 1986 – 1944. – М.: Искусство, 1964. – 127 с., ил.
    197. Ткаченко С. Зачатки метода // За социалистический реализм. – 1939. - № 30 – 31.
    198. Толкачов З. Від ескізу до монументального полотна. // Літературна критика. – 1935. -№ 1. – С. 104 – 108.
    199. Томашевський В. Багатогранний самородок (В.Г.Кричевський). // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К. – 1995. – Вип. 2. – С. 87 – 92.
    200. Трохименко К. Художня виставка до V пленуму Спілки художників Радянської України // Українська література. – Уфа. – 1944. -№ 5. – С. 130 – 137.
    201. Трохименко К. Образотворче мистецтво Радянської України на піднесенні // Наддніпрянська правда. – 1950., 15 квітня.
    202. Трохименко К. Школа реалістичного живопису. // Вітчизна. – 1951. -№ 5. – С. 37 – 38.
    203. Трохименко Карпо. Художник про себе: автобіографія, творчі мандрівки: Спогади про художника / Упор.: І.Блюміна , Л.Трохименко. – К.: Мистецтво, 1986. – 160 с., іл..
    204. Тряскін М.Спогади. З моїх викладацьких років у КХІ /1926-1932/. Архівні матеріали НАОМА.
    205. Тугендхольд Я. Искусство народов СССР. – М.: Печать и революция,
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины