Художні вироби зі шкіри на Гуцульщині ХІХ-ХХ ст. (витоки, типологія, художні особливості, збереження традиції) : Художественные изделия из кожи на Гуцульщине XIX-ХХ вв. (Истоки, типология, художественные особенности, сохранение традиции)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Книш Богдана Василівна
УДК 745.53 (477.85/.87)

Художні вироби зі шкіри на Гуцульщині ХІХ-ХХ ст.
(витоки, типологія, художні особливості, збереження традиції)

Спеціальність 17. 00.06 декоративне і прикладне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник

Стельмащук Галина Григорівна
доктор мистецтвознавства, професор

ЛЬВІВ 2006

Зміст
Перелік умовних позначень 3

Вступ

5

Розділ 1. Історіографія, методика та джерела дослідження

11

Розділ 2. Особливості народного шкіряного виробництва ХІХ поч. ХХ ст.

24

2.1 Витоки традиції

2.2. Домашнє ремесло і промисел

24

41

Розділ 3. Типологія традиційних художніх шкіряних виробів

Розділ 4. Художні особливості гуцульських виробів із шкіри ХІХ ХХ ст.

51

66

4.1. Технологія виготовлення та способи оздоблення

66

4.2. Орнаментальні мотиви та особливості їх застосування

76

4.3. Локальні відмінності художнього оздоблення виробів зі
шкіри

87

Розділ 5. Традиція художньої обробки шкіри на Гуцульщині у творчості майстрів ХХ ст.

116

Висновки

152

Список використаної літератури

162

Додаток А. Словник народних термінів гуцульських шкіряних виробів.

173

Додаток Б. Список майстрів художніх виробів зі шкіри на Гуцульщині.

180

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АВРКРУЮ Архів відділу реєстрації Косівського районного управління
юстицій
АКМНМГП Архів Коломийського музею народного мистецтва
Гуцульщини та Покуття
ДМУНДМ Державний музей українського народного
декоративного мистецтва
ЗМНАП Закарпатський музей народної архітектури та побуту

ІФКМ Івано-Франківський краєзнавчий музей
КДІПДМ Косівський державний інститут прикладного та
декоративного мистецтва
КМНМПГ Косівський музей народного мистецтва та
побуту Гуцульщини
КМНМГП Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини
та Покуття ім. Й. Кобринського
КТНХП Косівський технікум народних художніх промислів, тепер
КДІПДМ
ЛНАМ Львівська національна академія мистецтв
ЛІМ Львівський історичний музей
МЕХП Музей етнографії та художнього промислу інституту
народознавства НАН України

МКДІПДМ Музей Косівського державного інституту прикладного
та декоративного мистецтва
НТЕ Народна творчість та етнографія, журнал (Київ)
НЗ Народознавчі зошити, журнал (Львів)
НМЛ Національний музей у Львові
НТШ Наукове товариство ім. Т.Шевченка
ОМ Образотворче мистецтво, журнал (Київ)
ЧКМ Чернівецький краєзнавчий музей

В С Т У П

Шкіряні вироби посідають особливе місце у побуті мешканців гірських регіонів. Їх функціональна стабільність засвідчує давність побутування та процес формування стійкої та безперервної народної традиції, яка найкраще збереглась у Карпатах, а саме на Гуцульщині. До сьогодні тут існують народні шкіряні промисли поряд із професійною школою майстрів художньої обробки шкіри.
Актуальність дослідження пов’язана, насамперед, із загальною потребою збереження народного мистецтва в Україні, яке в кожному етнографічному регіоні має свої неповторні особливості. В період сучасних процесів тотальної глобалізації йому, як ніколи, загрожує остаточне зникнення. Шкіряне виробництво на Гуцульщині становить вагому складову скарбниці українського мистецтва, акумулює багате естетичне надбання і чуттєво-психологічний досвід гуцульських майстрів спадкоємців вікових традицій.
Важливим чинником, що зумовив тривалість традиційних шкіряних промислів у цьому регіоні, були економічні та природні умови гірського середовища. Вони визначили характер і особливості гуцульських виробів із шкіри різноманітних за формою, функціональним призначенням, своєрідних за художнім оздобленням.
Ґрунтовне дослідження народного шкіряного виробництва, вивчення технологічних і художніх особливостей шкіряних виробів на Гуцульщині є важливим підґрунтям відновлення народного промислу як одного із життєво необхідних засобів збереження місцевої самобутності, піднесення добробуту горян та економіки регіону. Очевидно, що традиційні форми виробництва здатні сприяти збереженню природного середовища, поповненню сучасного побуту екологічно чистими, в енергетичному сенсі позитивними та естетичними речами. Дослідження гуцульських художніх виробів зі шкіри, які є зразками неповторного синтезу виражальних засобів, специфічних якостей матеріалу та орнаментального оздоблення, актуальне сьогодні не лише з погляду збереження національної художньої спадщини, але й у ширшому розумінні як неповторної складової загальнолюдської культурної скарбниці.
Об'єктом дослідження є вироби зі шкіри гуцульських народних майстрів ХІХ ХХ ст. і професійних художників другої половини ХХ ст.
Предмет дослідження — особливості місцевих традицій художньої обробки шкіри; чинники, що формують художні особливості гуцульських виробів зі шкіри, а саме характеризуються витоки традицій, форми виробництва, впливи інших регіонів, основні способи декорування і художньо-виражальні засоби, орнаментальні мотиви та їх застосування, локальні відмінності художнього оздоблення; можливості використання і шляхи збереження традиції у творчості сучасних майстрів.
Географічні межі дослідження окреслюють етнографічний регіон України Гуцульщину південно-східну частину українських Карпат у межах Галичини, Буковини і Закарпаття; в сточищі рік Прута, Черемоша і Серета, верхньої течії Сучави, Бистриці Надвірнянської і Тиси. Регіон поділений на адміністративні райони Івано-Франківської області (Верховинський р-н, Косівський р-н), Чернівецької області (Путильський р-н, частково Вижницький р-н), Закарпатської області (Рахівський р-н).
Хронологічні рамки дослідження обмежуються ХІХХХ ст., періодом, який дає можливість дослідити часи найвищого розвитку народного художнього промислу, його поступового занепаду, відродження і розвитку у нових формах творчої діяльності.
Метою дисертаційного дослідження було комплексне вивчення досвіду творення художніх виробів зі шкіри на Гуцульщини у період ХІХ ХХ ст., виявлення місцевих традицій та шляхів їх збереження і розвитку у творчості сучасних народних майстрів та професійних художників.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:
узагальнити попередній досвід учених-мистецтвознавців та зібраний фактичний матеріал;
виявити витоки й особливості народного шкіряного виробництва;
показати шкіряний промисел як традиційну складову матеріальної і духовної культури українців Карпатського регіону;
з’ясувати специфіку і шляхи вдосконалення технології виготовлення та оздоблення художніх виробів зі шкіри на Гуцульщині;
провести типологію традиційних шкіряних виробів гуцулів;
виявити художні особливості гуцульських виробів зі шкіри;
провести порівняльний аналіз художніх виробів зі шкіри на Гуцульщині та художніх шкіряних виробів інших етнографічних регіонів України Покуття, Бойківщини, Лемківщини, Буковини, а також сусідніх держав Румунії, Молдови, Угорщини, Словаччини;
простежити можливості збереження й шляхи інтегрування традиції художньої обробки шкіри у сучасний художній процес.
Зв’язок роботи із науковими програмами. Дисертаційне дослідження є частиною послідовного програмного вивчення народного мистецтва у Косівському державному інституті декоративного та прикладного мистецтва з метою його ефективного застосування у навчальному процесі. Матеріали дослідження є складовою наукової роботи Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Тематика та завдання дисертації відповідають Рамковій конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, зокрема, статтям 10. "Промисловість та енергетика" та 11. "Культурна спадщина та традиційні знання" (документ підписано у м. Києві 22 травня 2003 р.).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в мистецтвознавчій науці на основі аналізу зібраних матеріалів та огляду виданих раніше публікацій на дану тему здійснено комплексне дослідження художніх особливостей шкіряних виробів Гуцульщини ХІХ-ХХ століття, які вирізняються яскравою самобутністю художньо-естетичних форм та характером застосування виражальних можливостей пластики, фактури і кольору.
У науковий обіг введено нові (зібрані під час польових обстежень 1993-2004 рр.) фактичні матеріали стосовно виготовлення шкіряних виробів, їх крою, оздоблення, способів нанесення декору, побутування в обрядах. Акценти зроблено на характеристиці образної мови орнаменту і колориту, основних композиційних засад і комплексів виражальних засобів, на виявленні їх локальних варіантів, узагальненні досвіду окремих народних майстрів.
Крім архівних і польових матеріалів, досліджено та введено у науковий обіг експонати колекцій Російського етнографічного музею (Санкт-Петербург), зібрані відомими вченими-етнографами Ф.Вовком, І.Зарицьким; Державного музею народного архітектури і побуту України, Державного музею українського народного декоративного мистецтва; музею Інституту народознавства НАН України; Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини, Львівського національного музею, Чернівецького краєзнавчого музею, музею Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (всього понад 600 творів).
У науковий обіг введено також значний фактичний матеріал, отриманий у приватних збірках, а також візуальну інформацію із використаних творів образотворчого мистецтва, з неопублікованих малюнків, фотографій, з фольклорних записів.
Практичне значення полягає у можливості використання одержаних результатів дисертаційного дослідження у процесі розробки програм збереження і відновлення шкіряного ремесла та промислу; підготовки навчальних програм та методичної літератури для студентів мистецьких навчальних закладів, зокрема, відділу художньої обробки шкіри Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва; проведення атрибуції і картографування музейних творів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть стати корисними для дизайнерів у процесі розробки колекцій сучасного вбрання й відповідних аксесуарів до нього. Результати дисертаційного дослідження зміцнюють підґрунтя для наступних теоретичних праць з історії українського декоративно-ужиткового мистецтва і є основою для створення фундаментальної монографії, присвяченої художнім виробам зі шкіри на Гуцульщині.
Структура роботи визначена метою та завданням (161 сторінка), складається із вступу, п'ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (164 найменування), словника народних термінів, словника майстрів, ілюстративного матеріалу та додатків із зразками способів оздоблення шкіряних виробів, альбому з 194 ілюстраціями та анотаціями до них.
Апробація результатів дисертації проводилася на таких науково-практичних конференціях:
— "Традиції і новації сучасного українського одягу" (м. Косів, 2000);
— "Народний одяг. Традиція і сучасний дизайн" (м. Косів, 2001);
— "Косівська мистецька школа. Історія, становлення, перспективи розвитку" (м. Косів, 2002);
— "Народне мистецтво Гуцульщини та Покуття: проблеми дослідження та перспективи розвитку духовної культури етнокраю в контексті формування національних і загальнолюдських цінностей у ХХІ столітті" (м. Косів, 2003);
— Всеукраїнська наукова конференція ”Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність” (м. Львів);
— ХХ науково-практична конференція ЛАМ (м. Львів, 2004).
На основі дисертаційних матеріалів опубліковано ряд статей у виданнях, затверджених ВАК. Публікації висвітлюють основні результати дослідження, що відповідають розділам дисертаційної роботи. До них належать статті, які увійшли до наукових збірників: ЛАМ, Прикарпатського університету (мистецтвознавство).

1) До історії традицій народного шкіряного виробництва в Україні // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Вип. VII. Івано-Франківськ. 2004. С.45-53.
2) Локальні художні особливості гуцульських кептарів // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Вип. V. Івано-Франківськ. 2003. С.162-169.
3) Художні вироби зі шкіри на Гуцульщині (традиція і сучасність) // Вісник ЛАМ. Випуск 14. Львів. 2003. С.174-183.
4) Традиції домашнього шкіряного промислу на Гуцульщині та особливості сучасного процесу в цій галузі // Вісник ЛАМ. Випуск 13. Львів. 2002. С.332-338;
5) Традиції домашнього шкіряного промислу на Гуцульщині та особливості сучасного процесу в цій галузі // Ґражда. Львів. 2003. №8. С.55-56.

6) Народна мистецька спадщина Гуцульщини у сучасній культурі українців // Гуцулія. Чикаго. 2001-2002. №131-135. С.32-33.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Шкіряне виробництво — одна з найдавніших галузей народного господарства і творчості. Обробка шкіри і виготовлення з неї одягу та інших ужиткових речей є тривалим процесом освоєння людиною цього природного матеріалу. З розвитком промисловості шкіряні народні вироби майже не використовуються у побуті, а залишились предметом історії та культури або ж декоративним елементом національного строю.
Аналіз та узагальнення фактологічного матеріалу, архівних та документальних джерел, а також фольклорних даних, що стосуються предмету дослідження, вивчення і виявлення художніх особливостей гуцульських виробів зі шкіри дають підставу зробити висновки:
1. Витоки традицій ремесла глибокі, найдавніші з них сягають часів, коли людина засвоїла способи обробки шкури та усвідомила роль тварини як джерела тепла та їжі, а зооморфні зображення й хутро почала асоціювати із добробутом, силою та владою. Власне, шкура тварини, кожух, добротні чоботи стали символами багатства, родючості і обов’язково використовувались у весільних обрядах, на хрестинах та пострижинах, закладинах хати, передпосівних ритуалах та ін. З огляду на це, Гуцульщина є унікальним регіоном в Україні, де вікові символи функціонують навіть на початку ХХІ ст. На Гуцульщині кожух, черес та тобівка побутують не тільки як обов’язкові складові традиційного строю, а як атрибути багатства, гонору, вони засвідчують родовитість гуцула, його силу та незалежність.
2. На Гуцульщині збереглись давні форми народного виробництва домашнє ремесло та домашній промисел, який ще і нині існує як одна з форм зайнятості місцевого населення. Розвиткові і тривалому існуванню тут шкіряного виробництва сприяли специфічні природногеографічні умови, які визначили характер господарської діяльності та організації побуту. Важливим фактором була наявність сировини, попит місцевого ринку на кушнірські та шевські вироби. Віддаленість від промислових центрів, недоступність гір сприяли тривалому збереженню традицій художньої обробки шкіри.
3. Проведений у роботі типологічний поділ шкіряних виробів на Гуцульщині засвічує універсальність, широке та вміле використання сировини шкіри та хутра, які здавна були та є незамінними у побуті горян. Типологічний аналіз художніх шкіряних виробів на Гуцульщині виявив наступні традиційні групи: хутряний одяг та головні убори (кушнірство), взуття, шкіряні доповнення до строю, коробки та футляри, шкіряні оправи до книг. У кожній з груп виділено підгрупи. Слід відзначити, що сучасне шкіряне виробництво значно розширює згаданий асортимент. При цьому доцільність використання, функційність та естетика матеріалу не завжди є виправданими. Зокрема, надмірний декор (багато металевої оздоби, ажуру, тиснення) на сучасних виробах косівських майстрів не тільки применшує естетичні якості шкіри, але й погіршує ужиткові функції речі.
4. На Гуцульщині сформувалось кілька осередків народного шкіряного виробництва, що характеризуються локальними відмінностями крою, декору та колориту. Так, наприклад, характеристика місцевих особливостей гуцульських кептарів засвідчує різноманіття художніх засобів та хист народних умільців, які, дотримуючись загальноетнічних норм традиційного строю, виявили свою самобутність. Сьогодні на Гуцульщині майстри шиють чотири типи кептарів: космацькі, верховинські, кутські, рахівські. Характерно, що більша частина місцевих варіантів гуцульських кептарів стали уже експонатами музеїв.
5. Традиційні технології обробки та оздоблення гуцульських шкіряних виробів формувалися протягом тривалого часу. Способи вичинки хутра та декорування металевими пластинами є такими, що нагадують давньоруські технології, про що свідчать археологічні знахідки інструментів та знарядь. Гуцульські майстри вміло переймали технології від єврейських та вірменських майстрів, вдало запроваджували новітні матеріали: ґудзики, бляшки, лелітки, фабричну фурнітуру та нитки. Основним завданням сучасних майстрів-художників є зберегти та відродити давні технології, при яких естетичні якості шкіри відповідають функційності та художньому образу традиційних шкіряних виробів.
6. Художні особливості гуцульських виробів зі шкіри є помітними і яскраво вираженими. Саме вони і визначають самобутність цього мистецького явища національної культури. Усталена система передачі ремісничих знань та основних принципів художнього оздоблення виробів склали стійку народну традицію. Досконалість народних шкіряних виробів є результатом багаторічного досвіду народних майстрів, які передавали секрети ремесла з покоління в покоління. Орнаментальні мотиви оздоблення кептарів, кожухів, чересів втілюють давні символи і знакові системи народного мистецтва. Характер декору, форми, колір та пропорції шкіряних речей увібрали в себе особливості психології гуцулів, пов’язані з їхньою вірою та природним середовищем. Гуцульські шкіряні вироби становлять художній акцент традиційного гуцульського строю і є прикметною ознакою образу мешканців гірського регіону.
Протягом багатьох віків покоління майстрів шліфували та удосконалювали характерні ознаки гуцульських шкіряних виробів, що тепер характеризуються зручним кроєм, простим силуетом, збагаченим динамічним яскравим оздобленням в чітко визначених місцях, виразністю ритмів та пропорційним співвідношенням. Прикметно, що художні якості шкіряних виробів співпадають із доцільністю і логікою їх функційного призначення захистити від холоду, вітру, оберегти від злої сили, вказати походження, соціальний статус та матеріальне становище власника, а, основне, продемонструвати свою статечність, гонор, оптимізм та глибоку пошану до традиційної віри та історичного минулого своїх предків.
7. Традиційні гуцульські вироби зі шкіри мають багато спільних рис зі шкіряними виробами сусідніх етнографічних регіонів України Бойківщини, Покуття, Буковини та сусідніх держав Румунії, Словаччини та Угорщини. Ці риси пов’язані передовсім з подібністю умов, а, відповідно, й побуту, однаковими функціями виробів зі шкіри. Спільність рис виявляється у конструкціях виробів, частково — у формах, у технології виготовлення та способах оздоблення. Разом з тим, очевидними є й певні відмінності. Самобутність гуцульських виробів зі шкіри збереглась у орнаментальних мотивах, колориті, ритмах та динаміці композиційних вирішень. Зокрема, характерними є крій та силует кептарів, зони розміщення на них орнаментальних мотивів, перевага оздоби аплікацією таких мотивів орнаменту як кучері, кривуля, раки.
8. Давня гуцульська традиція художніх виробів зі шкіри продовжується сьогодні у творчості окремих народних майстрів, які зберігають давнє ремесло технологію виготовлення — і точно відтворюють традиційні зразки. До таких майстрів належать Тарас Дзвінчук, Микола Клапцуняк, Палійчук Петро (с.Космач), Роман Стринадюк (м.Косів).
Іншою формою продовження традиції є творчість художників, які формують нині косівську професійну школу художніх шкіряних виробів. Важливою умовою інтеграції традицій у професійну творчість є повага художника до народних звичаїв та законів формотворення, дотримання споконвічної логіки та доцільності ремесла, розуміння семантики орнаментів та відповідності їх композиційного розташування. Професійні художники сьогодні прагнуть удосконалювати способи оздоблення шкіри, експериментують з новітніми матеріалами, формами та конструкціями. Проте занепокоєння викликає загроза втрати давньої традиційної технології вичинки хутра та шкіри, якими ще володіють старі сільські майстри. Гуцули майже не виготовляють сиром’ятої шкіри рослинного дублення. Лише кілька майстрів с. Космача роблять постоли з власноруч вичиненої шкіри та виправляють хутро для кептарів. Відзначаючи складність та тривалість традиційного процесу, мусимо визнати, що автентичних зразків гуцульського народного ремесла можемо досягти тільки шляхом їх реконструкції з дотриманням традиційної технології.
Гуцульщина сьогодні є унікальним осередком побутування народного шкіряного виробництва. Тут збереглись давні традиції шкіряного ремесла, тоді як в інших регіонах України вони забулися.
Збереження та аналіз давніх зразків кушнірських виробів, взуття, шкіряних чересів і тобівок не тільки доповнює інформацію про народне мистецтво гуцулів, а й може бути матеріалом для вирішення культурологічних, історичних, соціальних та екологічних проблем, предметом студій у художній освіті, джерелом нових ідей у моделюванні та національному дизайні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Августа Й. Жизнь древнего человека. Прага: Артія, 1960. 67 с., ил.
2. Аронов В.Р. Художник и предметное творчество. М.: Советский художник, 1987. 232 с., ил.
3. Археология СССР. В 20 т.: Палеолит СССР. М.: Наука, 1984. 381 с., ил.
4. Археология СССР. В 20 т.: Киевская Русь. М.: Наука, 1982. — 422 с., ил.
5. Археология Прикарпаття, Волыни и Закарпатья (каменный век) К.: Наукова думка, 1987. 131 с.
6. Асеев Ю.С. Мистецтво Київської Русі. К.: Мистецтво, 1989. 53 с., 247 іл.
7. Бабенчиков М. Народное искусство Украины и его мастера. М.: Государственное архитектурное издательство, 1945. 87 с., ил.
8. Байрак Я.М., Федько П.М. Закарпатський музей народной архитектуры и быта: Путиводитель. Ужгород: Карпаты, 1986. 128 с., ил.
9. Балушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. К.: Наукова думка, 1993. 120 с.
10. Банк А.В. Прикладное искусство Византии ІХХІІ в. М.: Наука, 1978. 202 с., ил.
11. Бевзо О.А. Львівський літопис і острозький літописець. К.: Наукова думка, 1971. 198 с.
12. Беседин Г. Все о выделке шкур и кож. Донецк: БАО, 2001. 379 с.
13. Білан М.С., Стельмащук Г.Г. Український стрій. К.: Фенікс, 2000. 324 с., іл.
14. Білан М., Сельмащук Г. Народне вбрання на Гуцульщині //Артанія. 1999, №5. С. 5156.
15. Бирюкова Н. Западноевропейское прикладное искусство XVІІXVІІІ вв. Л.:Искусство, 1972. 238 с.
16. Боплан Т. Опис України. К.: Наукова думка, 1990. 252 с.
17. Вагилевич І. Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття // Часопис чеського музею. Прага, 1857. С. 4-7.
18. Василенко В.М. Народное искусство. Избранные труды о народном творчестве ХХХ вв. М.: Советский художник, 1974. 296 с., ил.
19. Веселкові барви. Українське декоративне мистецтво : Альбом. К.: Мистецтво, 1971. 154 с., іл.
20. Весілля : У 2 кн. К.: Наукова думка, 1970. Т.2. 477 с.
21. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1993. 335 с.
22. Воронов В.С. О крестьянском искусстве. М.: Советский художник, 1972. 350 с.
23. Воропай О. Звичаї нашого народу. К.: Оберіг, 1991. 441 с.
24. Волицька І.В. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця ХІХ поч. ХХ ст. К.: Наукова думка, 1992. 137 с.
25. Витвицький С. Історичний нарис про гуцулів. Коломия: Світ, 1993. 94 с.
26. Вінценз Ст. На високій полонині. Львів: Червона калина, 1997. 450 с.
27. Гловацька К. Міфи давньої Греції. К.: Веселка, 1977. 197 с.
28. Гнатюк В. Колядки і щедрівки. Львів, 1914. Т.1-2. 288 с.
29. Гнатюк В. Кушнірство в Галичині. В кн.: Матеріали до української етнології. Львів, 1899. Т.І. 78 с.
30. Гоберман Д.Н. Искусство гуцулов. М.: Советский художник, 1980. 51 с., ил.
31. Гоберман Д.Н. Гуцульщина край искусства. М.: Искусство, 1966. 88 с., 126 ил.
32. Головацкий Я. О народной одежде и убранстве Русинов в Галичине. Петербург, 1877. 85 с.
33. Голубець М. Гуцульське мистецтво в Косові коло Коломиї. Килими, вишивки... Львів, 1930. 16 с.
34. Гординський Святослав. Розвиток стилів національного мистецтва України 2060 рр. ХХ ст. // НТЕ, 2002, № 12. 48-56 с.
35. Горинь Г. Художня обробка шкіри // Народні художні промисли УРСР, 1986. С. 85.
36. Горинь Г. Шкіряні промисли Західних областей України (друга пол. ХІХ поч. ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1986. 92 с., іл.
37. Грабовецький В. Олекса Довбуш. Львів: Світ, 1994. 270 с.
38. Грамоти ХІУ ст.К.: Наукова думка, 1974. 236 с.
39. Греков Б.А.Київська Русь. К.: Радянська школа, 1951. 498 с.
40. Грица С. Становлення та розвиток наукової думки про народну творчість: Українська художня культура. К.: Либідь, 1996. С.32-41.
41. Гронеман К. Изготовление и художественная обработка изделий из кожи. М. .:Легпромбытиздат, 1961. 128 с.
42. Грушевський М. Історія УкраїниРуси ХХІІ ст. К.: Наукова думка, 1991. Т.1. 625 с.
43. Гургула І.В. Народне мистецтво західних областей України. К.: Мистецтво, 1966. 76 с., іл.
44. Гуцульські говірки. Короткий словник / Відповідальний ред. Я.Закревська. Львів: Інститут народознавства, 1997. 232 с.
45. Гуцульщина: Історикоетнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1987. 471 с., іл.
46. Данченко Л. Невмируще джерело. К.: Мистецтво, 1975. 192 с.
47. Даркевич В.П.Путями средневековых мастеров / АН СССР. М.: Наука, 1972. 191 с.
48. Декоративно-ужиткове мистецтво: Словник / За заг. ред. Я.П.Запаска. Львів: Афіша, 2000. Т. 1, 365 с., Т. 2, 400 с.
49. Довгалюк І., Сіреджук П. З історії вірменських колоній у Кутах // В кн.: Історія Гуцульщини. Львів: Логос, 1999. С. 151-162.
50. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Чикаго: Гуцульський дослідний інститут, 1985. 507 с.
51. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Чикаго Львів: Гуцульський дослідний інститут, 1995. 573 с.
52. Дорошенко Д. Нарис з історії України. Львів: Світ, 1991. 573 с.
53. Древняя одежда народов Восточной Европы. М.: Наука, 1986. 276 с.
54. Дубиновский В. Покрывное крашение кожи. М.: Легпромбыт-издат, 1985. 120 с., ил.
55. Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Львів: Інститут народознавства Національної Академії наук України, 1999. Т.1. 575с.
56. Жолтовський П.М. Художній метал. Історичний нарис. К.: Мистецтво, 1972. 113 с.
57. Залізняк Л. Нариси стародавньої культури України. К.: Наука, 1994. 256 с.
58. Ілюстрована Україна. Літ.-науковий журнал для українських родин за ред. І.Крип’якевича., ІІ Каталог. Львів, 1913. — С.8-12.
59. Івано-Франківський краєзнавчий музей: Путівник / М.М.Аронець, П.І.Арсенич, Л.О.Зуб’як та ін. Ужгород: Карпати, 1981. 96 с. іл..
60. Історія українського мистецтва: У 6 т. К.: Мистецтво. 1966-1970.
61. Канцедикас А.С. Искусство и ремесло. М.: Наука, 1977. 198 с.
62. Каплан Н.И. Народное декоративно-прикладное искусство Крайнего Севера и Дальнего Востока. М.: Просвещение, 1980. 124 с., ил.
63. Карпатский сборник. Etnographia carpatіca: Труды международной комиссии по изучению народной культуры Карпат. М.: Наука, 1976. 151 с., ил.
64. Карпатский сборник. М.: Наука, 1972. 139 с., ил.
65. Карпинець І. Художнє оформлення гуцульських кептарів// НТЕ. 1965. №1. С. 60-64.
66. Карпинец И. Кептари украинского населения Карпат. В кн.: Карпатский сборник. М., 1976. С. 75, ил.
67. Книш Б.В. Локальні художні особливості гуцульських кептарів // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Вип. V. Івано-Франківськ. 2002. С. 162-169.
68. Книш Б.В. Художні вироби зі шкіри на Гуцульщині (традиція і сучасність) // Вісник ЛАМ. Випуск 14. Львів. 2004. С. 174-183.
69. Кожолянко Я. Буковинський традиційний одяг. ЧернівціСаскатун, 1994. 260 с.
70. Козлова Т. Основы проэктирования изделий из кожи. М.: Легкая индустрия, 1982. 191 с., ил.
71. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини.Ужгород: Карпати, 1970, 108 с., іл.
72. Коломыйский музей народного искусства Гуцульщины. Путеводитель. Ужгород: Карпати, 1975. 120 с., ил.
73. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини : Альбом. К.: Мистецтво, 1991. 208с., іл.
74. Колчин В.А. Древняя Русь. Город, замок, село. М.: Наука, 1985. С.28-32.
75. Косів: Альбом. К.: Мистецтво, 1971. 96 с., іл.
76. Косміна Т.В. Українське весільне вбрання: Набір листівок. Етнографічні реконструкції. Малюнки Васіної З.О. М.: Мистецтво, 1989.18 іл.
77. Костишина М.В. Український народний костюм Північної Буковини. Традиції і сучасність. Чернівці : Рута, 1996. — 192с.
78. Кожолянко Т. Етнографія Буковини. Чернівці: Золоті литаври. — 1999. — 268с.
79. Крип’якевич І. Історія України. Львів: Світ, 1990. 520с.
80. Курилич М. Гуцульський орнамент. К.: ЛК Мейкер, УВЦ, 2001. 126с., іл.
81. Кюльв Є.П., Реймо Х.К. Технология художественных изделий из кожи. М.: Легкая и пищевая промышленность, 1982. 144 с., ил.
82. Літопис Самовидця. К.: Наукова думка, 1971. 206 с.
83. Манчурова Н. Художні промисли Української РСР. К.: Видавництво Академії архітектури УРСР, 1953. 80 с., іл.
84. Манчурова Н. Художня промисловість України. За ред. Юрченка. К.: Видавництво Академії архітектури УРСР, 1949. 93 с.
85. Маричевський М. Переосмислюючи генезу епох // Буклет до виставки Ольги Шулепи. К., 2000. 8 с.
86. Маслов И.Т. Кожевное производство. М.: Ростехиздат, 1982. 330 с.
87. Маслова Г. Народная одежда русских, украинцев и белорусов в кон. ХІХ нач. ХХвв. М., 1956. 216 с.
88. Матейко Е. Локальные особенности одежды гуцулов конца XIXнач. ХХ в. В кн.: Карпатский сборник. М., 1976. — С. 57.
89. Матейко К.І. Український народний одяг. К.: Мистецтво, 1977. 222 с.
90. Матейко К. Український народний одяг. Етн. словник. К.: Наукова думка, 1996. 194 с.
91. Михайлов Б.Д. Каменная Могила Rocky Mound Das Steinerne Grab. Днипропетровск: Промінь. — 1979. 63 с., ил.
92. Молдавский национальный костюм. Автор и составитель В.С.Зеленчук. Кишинев: Тимпул, 1985. 144 с.
93. Народне декоративне мистецтво. Комплект листівок. — К.: Мистецтво, 1987. — 32 іл.
94. Некрасова М.І. Народное искусство как часть культуры. М.:Изобр. искусство, 1983. 344 с.
95. Ніколаєва Т.О. Історія українського костюма. К.: Либідь, 1996.167 с., іл.
96. Основы рационального конструирования колодок и обуви / Перев. с пол. Тимченко Р.Р. М.: Легкая и пищевая пром., 1981. 246 с.
97. Онищук А. Останки первісної культури у гуцулів. В кн.: Матеріали до укр.етнології. Львів, 1912. Т.15. С. 117-159.
98. Пелипейко І. А. Вивчення Гуцульщини // Гуцульщина. смт.Верховина, 1998. С. 23-26.
99. Пелицишин М.А., Конопля В.М. Східнокарпатський регіон у первісності (кам’яний вік) / У зб. Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат. Львів: Інститут Народознавства національної Академії наук України, 1999. С.31-115.
100. Первобытная культура. Путеводитель по Эрмитажу / Под ред. М.Н. Артамонова. М.: Искусство, 1956. 42 с., ил.
101. По северной Буковине / Под ред. Д.И.Гобермана. — Л.: Искусство, 1983. 76 с., ил.
102. Повість минулих літ. К.: Веселка, 1989. 221 с.
103. Подорож у казку. (Фотоальбомпутівник по осередках творчості Гуцульщини) / Під ред. О.Г.Соломченка. Ужгород, 1970. 131 с., іл.
104. Подорожі в Українські Карпати / Під ред.Вальо М.А., Львів: Каменяр, 1993. 280 с.
105. Пожоджук Д. Розцвіла папороть в Карпатах // Гуцульський край. 2004. №31. С. 6.
106. Полєц Анжей. На далекій полонині. Гуцульщина сьогодні. Варшава: Видавництво А.Р., 1997. 144 с., іл.
107. Полянская Е.В. Народная одежда гуцулов Раховского района. В кн.: Карпатский сборник. М.: Наука, 1972. С. 61-68.
108. Проблемы народного искусства / Под ред. Некрасовой М.А. М.: Изобразительноє искусство. 1982. 136 с., ил.
109. Пушкина В. Кожа. Практическое руководство. М.: Єкмо, 1999. 248 с., ил.
110. Разина Т.М. О профессионализме народного искусства. Специфика прикладного искусства. Эстетическая природа ремесла. М.: Советский художник, 1985. 192 с., ил.
111. Раппопорт С. Неизобразительные формы в декоративном искусстве. М.: Советский художник, 1968. 270 с.
112. Рафаенко В.Я. Народные художественные промыслы. М.: Знание, 1988. 176 с., ил.
113. Радянське Прикарпаття: 1959-1975. Документи і матеріали. Т.2. Ужгород: Карпати, 1983. 216 с.
114. Ремпель Л.И. Искусство Среднего Востока. Наследие древности. М.: Советский художник, 1978. 283 с.
115. Романовська Т. Іудаїка / В кн.: Золота скарбниця України. К.: Акцент, 1999. С. 99-122.
116. Романюк П.Ф. Зооморфічні мотиви у традиційному поліському весіллі // НТЕ. 1986, №3. С.37.
117. Семенова Т.С. Народное искусство и его проблемы. М.: Советский художник, 1977. 248 с., ил.
118. Сеньків І. Гуцульська спадщина. К.: Українознавство, 1995. 510 с.
119. Січинський В. Українські орнаменти історичні / 9 іл. в обгортці.
120. Скарби Товстої могили / Комплект листівок. К.: Мистецтво, 1972. 16 іл.
121. Скопляк Ярослав. Торговля, промисел і організація // Торговля і промисел. Львів, 1934. ч.2. С. 1.
122. Скуратівський Василь. Традиції українського кумівства // Українське слово. 2005. № 7. С.14.
123. Слово о полку Ігоревім. К.: Дніпро, 1985. 173 с.
124. Соломченко О.Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. К.: Мистецтво, 1959. 58 с.
125. Соломченко О.Г. Народні таланти Прикарпаття. К.: Мистецтво, 1969. 158 с., іл.
126. Соломченко О.Г. Сучасні художні промисли Прикарпаття. К.: Т-во „Знання”, 1979. 32 с.
127. Стельмащук Г.Г. Виникнення орнаменту і класифікація орнаментальних мотивів. Методичні рекомендації до курсу Історія орнаменту” Львів, 1993. 18 с.
128. Стельмащук Г.Г. Одежда // Украинские Карпаты: Культура. К., 1989. С. 94109.
129. Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори українців. К.: Наукова думка, 1990. 228 с., іл.
130. Стельмащук Г.Г. Українське національне вбрання // Українське народознавство. За заг. ред. д-ра іст.наук С.П.Павлюка, канд.іст.наук Г.Й.Горинь, дра філол.наук Р.Ф.Кирчіва. Львів, 1994. С.490546.
131. Стельмащук Г., Худик Г., Дмитриків. Одяг // Лемківщина. Львів, 1999. С.324359.
132. Стеф’юк В. Косів місто історичне: урбаністичний нарис. Косів: Писаний камінь, 2002. 116 с.
133. Телігін Д.Я. Вартові тисячоліть. К.: Наукова думка, 1991. 78 с.
134. Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIIIXVII ст.). К.: Либідь, 1992. 192 с., іл.
135. Толочко П.П. Киев и Киевская земля ХІІХІІІ веков. К.:Наукова думка, 1980. 222 с., ил.
136. Український народний одяг XVІІ поч. ХІХ ст. в акварелях Ю. Глоговського. Автори і упор.: Д.П.Крвавич, Г.Г.Стельмащук. К. Наукова думка, 1988. 270 с.
137. Українське народне мистецтво: вбрання / Упоряд. Колос С.Г., Гургула І. В., Лобановський Б.Б. Під заг ред. Гуслистого К.Г. К.: Державне видавництво мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. 326 с., іл.
138. Франко І. Домашній промисел. К: Наукова думка. 1976. Т.16. С. 256265.
139. Фрезер Джеймс Джордж. Фольклор в Ветхом завете. &nda