Народні прикраси з бісеру Західної України XIX – першої пол. XX століття (історія, технологія, типологія, художні особливості) : Народные украшения из бисера Западной Украины XIX - первой пол. XX века (История, технология, типология, художественные особенности)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Народні прикраси з бісеру Західної України XIX – першої пол. XX століття (історія, технологія, типологія, художні особливості)
  • Альтернативное название:
  • Народные украшения из бисера Западной Украины XIX - первой пол. XX века (История, технология, типология, художественные особенности)
  • Кол-во страниц:
  • 197
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА
  • Год защиты:
  • 2004
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

    На правах рукопису


    ФЕДОРЧУК Олена Степанівна
    УДК 745.55: 391.7 (477.8)



    Народні прикраси з бісеру Західної України
    XIX першої пол. XX століття
    (історія, технологія, типологія, художні особливості)
    17.00.06 декоративне і прикладне мистецтво

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
    мистецтвознавства





    Науковий керівник:
    доктор мистецтвознавства, професор,
    член-кореспондент АМУ
    СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович


    Львів 2004









    Зміст

    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.............................................................................. 4
    ВСТУП.......................................................................................... 5
    РОЗДІЛ 1................................................................................................... 12
    ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ....................................................................... 12
    1.1. Історіографія дослідження.................................................................................. 12
    1.2. Загальна методика дослідження.................................................................................. 23
    1.3. Джерела дослідження.................................................................................. 25
    РОЗДІЛ 2................................................................................................... 27
    ДО ІСТОРІЇ ПРИКРАС ЗІ СКЛА ТА БІСЕРУ....................................................................................... 27
    2.1. Найдавніші відомості....................................................................................... 27
    2.2. Давньоруські прикраси....................................................................................... 32
    2.3. Оздоби зі скла та бісеру XIV XVIII століть........................................................................................... 37
    2.4. Прикраси народного вбрання XIX першої пол. XX століття......................................................................................... 45
    2.5. Регіони побутування традиційних прикрас із бісеру............................................................................................. 53
    РОЗДІЛ 3................................................................................................... 60
    технологічні особливості ВИготовлення прикрас із бісеру....................................................................................... 60
    3.1. Матеріали: фізичні властивості й естетичні якості............................................................................................. 60
    3.2. Техніки виконання.................................................................................... 68
    РОЗДІЛ 4................................................................................................. 101
    Типологія українських традиційних прикрас із бісеру..................................................................................... 101
    4.1. Засади типології..................................................................................... 101
    4.2. Загальна характеристика типологічних підгруп та типів оздоб............................................................................................ 107
    РОЗДІЛ 5................................................................................................. 128
    ХУДОЖНі ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ традиційних бісерних ОЗДОБ XIX першої пол. XX СТОЛІТТЯ............................................................................... 128
    5.1. Основні закономірності, засоби та прийоми художньої виразності................................................................................... 128
    5.2. Композиційні особливості орнаменту................................. 144
    ВИСНОВКИ............................................................................. 172
    Cписок використаних джерел та літератури.......................................................................... 178
    ДОДАТОК А
    АЛЬБОМ ІЛЮСТРАЦІЙ










    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ




    БОККМ


    Борщівський обласний комунальний краєзнавчий музей (до 2003 р. філіал Тернопільського краєзнавчого музею)




    ДМНАПУ


    Державний музей народної архітектури та побуту України (м. Київ)




    ДИ


    Журнал "Декоративное искусство СССР"




    ДМУНДМ


    Державний музей українського народного декоративного мистецтва (м. Київ)




    ІН


    Інститут народознавства національної академії наук України




    ІФБІН


    Ілюстративний фонд бібліотеки Інституту народознавства НАН України




    ІФОДА


    Івано-Франківський обласний державний архів




    КМГ


    Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття




    МЕХП


    Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів)




    МНАПЛ


    Музей народної архітектури та побуту у Львові




    НЗ


    Журнал "Народознавчі зошити". Львів: Двомісячник Інституту народознавства Національної Академії Наук України




    НЗ ТДПУ


    Журнал "Наукові записки" Серія: мистецтвознавство. Тернопіль: Теронопільський державний педагогічний університет




    НМЛ


    Національний музей у Львові




    НТЕ


    Журнал "Народна творчість та етнографія"




    НТШ


    Наукове товариство ім. Т.Шевченка (м. Львів)




    ПМА


    Польові матеріали авторки




    РОКМ


    Рівненський обласний краєзнавчий музей




    СА


    Журнал "Советская археология"




    СГЭ


    Журнал "Сообщения государственного эрмитажа"




    ТКМ


    Тернопільський краєзнавчий музей




    УЦНК "МІГ"


    Український центр народної культури "Музей Івана Гончара"




    ЧМНАП


    Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту




    ЧОКМ


    Чернівецький обласний краєзнавчий музей












    ВСТУП
    Художні вироби з бісеру відомі у побуті багатьох народів світу. Найвагомішою ділянкою творчості майстрів з цього виду мистецтва є виготовлення прикрас.
    Традиція декорування одягу намистинами на вітчизняних теренах має давнє походження. Поодинокі знахідки імпортних фаянсових бусин українські археологи датують Трипільською добою. У середині I тис. до н.е. протоскляні та скляні намистини мали значне поширення в побуті скіфів та сарматів. Коралики носили нашитими на одязі та набраними у низки як накладні оздоби для шиї та рук.
    Побутування скляних бусин простежується впродовж багатовікової історії вітчизняної культури. Намистини не втрачали популярності й коли були дорогим імпортним товаром, і тоді, коли з XI ст. завдяки розвитку вітчизняного скловиробництва, вони стали доступними усім верствам феодального суспільства. У часи Київської Русі предметом особливого зацікавлення стають дрібні скляні коралики бісер, технологія виготовлення якого тоді була доступна лише арабським скловиробникам. Разки бісеру у цей час були коштовною прикрасою. Бісер, поряд із перлами, та металевими нитками застосовували також в оздобленні церковних тканин та ікон.
    Піднесення популярності бісеру в українській народній культурі припадає на XIX століття. Збережені в музейних колекціях бісерні прикраси цієї доби засвідчують уже сформований високий ступінь розвитку технології а орнамент та колорит цих творів відображає місцеві мистецькі особливості. Усе це вказує на тривалу традицію, започатковану щонайпізніше у XVIII столітті. На початок XX ст. прикраси з бісеру побутували у західних областях України, а також на теренах Східного Полісся та Середнього Подніпров’я. В ансамблі одягу вони виконували декоративну й оберегову функції, разом із тим представляючи віковий та суспільний статус особи.
    Художні вироби з бісеру є важливим і своєрідним явищем мистецької спадщини українського народу.
    Актуальність дослідження. Хоча прикраси з бісеру були органічною частиною традиційної культури українців, як галузь мистецтва вони вивчені недостатньо. Всебічне дослідження технологічних та художніх особливостей прикрас із бісеру дозволяє глибше осягнути надбання національної культури та заповнити ще одну "білу пляму" в історії народного мистецтва України. Дослідження також сприятиме тому, щоб українські пам'ятки посіли належне місце серед подібних творів інших європейських народів.
    Впродовж останніх років XX ст. початку XXI ст. помітним став спалах популярності бісерних виробів та суспільного попиту на них. Прагнучи задовольнити зростаючі потреби на художні вироби з бісеру, українські майстри за мистецькими ідеями найчастіше звертаються до взірців сучасного західноєвропейського костюма. Деякі свої ідеї та зразки вони також запозичують у нових російських методичних виданнях, які не раз ілюструються бісерними творами, що не відзначаються належним художнім рівнем. Дане дослідження покликане змінити такий стан і подати по-можливості ширше фактологічне поле народного досвіду, висвітлити традиційну систему засобів художньої виразності, а також виявити національну специфіку прикрас із бісеру. В дизайні бісерних творів це є особливо актуальним з огляду на розвиток нового напрямку прикладного мистецтва так званого фольк-стилю. Сучасним дизайнерам необхідні знання про традиції українських народних бісерних прикрас. На жаль, і досі у цій царині повномасштабних фахових досліджень не здійснено.
    Ще одним важливим завданням дисертації є покращення стану збереженості пам'яток мистецтва та їх поточна реставрація. Робота в музеях засвідчила незадовільний стан фондових збірок, неспроможність завідувачів фондами змінити ситуацію на краще. Накопичені в процесі дисертаційного дослідження фахові знання в області технології українських бісерних творів здатні й повинні стати базою для вироблення засад реставрації та консервації виробів із бісеру.
    Дисертантка має підстави сподіватися, що її дослідження буде корисним і придатним для екскурсоводів художніх музеїв.
    Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація покликана розв'язати одне із завдань науково-тематичного напрямку: "Парадигми універсального й унікального в традиційному мистецтві українців: порівняльний аспект" (шифр теми 3.3.4.19), що виконується у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України за постановою бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України № 8 від 20.11.2003 року.
    Мета роботи виявити мистецьку цінність прикрас із бісеру як художньо вагомої галузі традиційної творчості українців.
    Відповідно до окресленої мети поставлені такі завдання:
    визначити етапи розвитку української традиції прикрас зі скла та бісеру;
    окреслити територію поширення виробів із бісеру в українців;
    розглянути фізичні та естетичні якості бісеру, технологічні можливості виготовлення прикрас із нього та вплив цих факторів на художню виразність творів;
    розробити типологію українських народних оздоб із бісеру XIX XX ст. та характерні риси окремих типів як такі, що формують національну етнокультурну особливість оздоб;
    висвітлити основні засоби та прийоми художньої виразності, що застосовувалися народними майстрами в XIX першій пол. XX ст. у різних осередках Західної України;;
    з'ясувати характерні риси орнаментики українських традиційних виробів з бісеру у контексті декору народного ткацтва та вишивки.
    Об'єктом дослідження є бісерні оздоби як художнє явище українського народного мистецтва XIX - першої пол. XX століття.

    Предметом дисертації є генезис та художні особливості українських прикрас з бісеру: технічні прийоми виготовлення, типологія, система художньої виразності, орнаментальні структури декору.
    Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став принцип системного підходу, при якому народні прикраси з бісеру розглядалися як галузь народного декоративно-ужиткового мистецтва і складова частина української культури. Головні положення дисертації сформовані на засадах історико-генетичного методу. З числа наукових емпіричних методів вивчення найчастіше застосовувалися методи спостереження, порівняння та аналогії. При вирішенні суперечливих питань української традиції виробів зі скла та бісеру авторка користувалася методом припущень, коли з низки гіпотез вибиралася та, що обґрунтовувалася найбільшою кількістю фактів. Узагальнення й висновки здійснювалися на основі логічних методів індукції та дедукції. При вивченні технічних прийомів і в першу чергу напівзабутих, архаїчних застосовувався метод реконструкції.
    Хронологічні межі дослідження охоплюють XIX першу пол. XX століття. Мистецькі пам’ятки цього часу засвідчують побутування прикрас із бісеру в українському народному вбранні. Достатня кількість збережених бісерних творів дозволяє окреслити їхні регіональні художні особливості. Для висвітлення походження та розвитку традиції прикрас із скла на українських теренах наводяться також археологічні матеріали різних епох.
    Географічні межі дослідження включають райони побутування прикрас із бісеру в межах західних областей України, зокрема: Західного Поділля, Волині, Опілля, Підгір'я, Покуття, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, низинних теренів Закарпаття, Буковинського Поділля.
    При вивченні художніх особливостей українських народних прикрас із бісеру в порівняльному аспекті залучаються речові матеріали зі Східного Полісся та Середнього Подніпров’я.
    Наукова новизна роботи полягає в наступному:
    1. Обґрунтовано естетичну цінність українських традиційних прикрас із бісеру, що розглядаються як окреме мистецьке явище.
    2. Вперше здійснено спробу простежити розвиток бісерних оздоб народного одягу українців. З'ясовано, що на теренах України традиція прикрашати одяг кольоровими намистинами штучного походження бере початок від трипільської доби. Натомість виготовлення українських народних накладних орнаментованих бісерних прикрас порівняно молодий вид народного мистецтва, витоки якого, сягають XVIII століття.
    3. Окреслено територію побутування українських традиційних бісерних оздоб у першій пол. XX ст., коли вони стають поширеним атрибутом народного одягу. У попередніх дослідженнях ареал явища вказувався по-різному й неповно.
    4. Вивчено, описано та систематизовано техніки виконання бісерних прикрас, що застосовувалися українськими народними майстрами XIX-XX століть. Зокрема, до числа таких технік віднесено набирання в разки, нанизування, ткання та вишивання.
    Обґрунтовано гіпотезу, що технологія виготовлення українських народних бісерних прикрас розвинулася на основі відомої з давньоруського часу технології оздоблень з перлів. На формування вітчизняної традиції вплив мав також досвід інших етносів, зокрема виробників бісерної сировини (Італії, Богемії), яка експортувалася на українські землі одночасно з бісерними виробами.
    Найдавнішою та найуживанішою визнано техніку нанизування, що відзначається різноманітними можливостями укладання бісерин. Уперше здійснено систематизацію способів, прийомів і також найбільш застосовуваних варіантів нанизування.
    Удокладнено визначення техніки ткання: за твердженням попередніх дослідників, характерною особливістю цієї техніки є використання верстата. Польові матеріали авторки засвідчили побутування безверстатного ткання. З огляду на цю обставину, техніку ткання бісером визначено як таку, що вимагає уживання ниток основи та робочої нитки.
    Вперше до технік виготовлення українських традиційних бісерних оздоб віднесено вишивання.
    5. На основі аналізу наукового доробку попередників та розвідок авторки, дістала подальшого розвитку типологія українських прикрас із бісеру. Всі згадані у дисертації прикраси розподілено на 17 типів, тоді як існуюча досі типологія нараховувала 5 типів. Структурні рівні типології художніх виробів із бісеру почергово склали функціональне призначення, топографія та ознаки формотворення.
    6. Вперше здійснено комплексний мистецтвознавчий аналіз системи художньої виразності українських традиційних бісерних оздоб. Доведено, що національна специфіка декоративно-образної системи художніх творів із бісеру проявилася головною мірою через орнаментику. Розглянуто композиційні особливості українських народних художніх виробів із бісеру: описано найпоширеніші мотиви орнаментів та види орнаментальних композицій бісерних творів.
    7. Зібрано та введено у науковий обіг нові матеріали з досліджуваної галузі мистецтва архівні, з музейних колекцій та приватних збірок, із польових досліджень. Серед них не описані в науковій літературі рідкісні пам'ятки народної творчості волинські ("рябушка") та поліські ("лучка", "кружки з моніст") бісерні оздоби.
    Практичне значення дослідження. Зібрані та систематизовані матеріали й висновки заповнюють прогалину у вивченні української народної ноші. Результати дослідження є корисними для наступних мистецтвознавчих проектів, зокрема, для підготовки узагальнюючих праць у галузі народного мистецтва; для успішного проведення реставрації бісерних пам’яток минулого; для навчання й творчості народних майстрів та дизайнерів сучасного одягу. Зібрані та опрацьовані матеріали можуть увійти до навчальних посібників для шкіл, училищ та вузів; знайти застосування при складанні історико-етнографічних карт і атласів, систематизації музейних фондів, в експозиційній і науково-методичній роботі музеїв.
    Матеріали дисертації були використані у роботі над темою: "Розробка системи опису та класифікації об'єктів етнічної спадщини Полісся для вводу в автоматизовану систему" УДК 069:7.031.2/8:7.072:902/964 № держреєстра-ції 0196V025043.
    Апробація результатів дисертації відбулася на засіданнях відділу народного мистецтва (Протокол № 3 від 11 березня 2004 р.) та вченої ради Інституту народознавства НАН України (Протокол № 3 від 30 березня 2004р.). Основні положення дисертаційної роботи викладені на всеукраїнських наукових конференціях: "Сучасне народне мистецтво України: теорія й реальність" (Львів, 28 лютого 2 березня 2002 р.) доповідь на тему "Експедиційне дослідження покутських прикрас із бісеру (липень 2001 р.)"; "Історичні пам'ятки Галичини" (Львів, 21 листопада 2002 р.) доповідь на тему "Експедиційне дослідження прикрас із бісеру в Космачі на Гуцульщині (9-12 серпня 2002 р.); "Українська художня культура: історія і сучасність" (Київ, 27 листопада 2003 року) доповідь на тему "Бісер у народному одязі Опілля першої пол. XX ст.".

    Публікації. Основні положення дисертації викладено у наступних публікаціях: "Ольга Возниця та її прикраси з бісеру" [44], "Оберегова магія прикрас із бісеру" [45], "Українські прикраси з бісеру (техніки виконання)" [46], "Експедиційне дослідження покутських прикрас із бісеру (липень 2001 р.) [47], "Особливості традиційних прикрас із бісеру на Покутті" [48], "Експедиційне дослідження прикрас із бісеру в Космачі на Гуцульщині (9-12 серпня 2002 р.) [49] та "Типологія українських народних прикрас із бісеру" [50].
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Комплексне дослідження українських народних оздоб із бісеру дає підстави для таких узагальнень та висновків:
    1. Прикраси з бісеру є одним з традиційних видів українського народного мистецтва XIX XX століть. Як і багато інших видів народної художньої творчості, виготовлення традиційних оздоб із бісеру є багатогранним мистецьким явищем, що виступає у синтезі з народним одягом.
    2. Витоки мистецтва бісерних оздоб пов’язані з появою й використанням у стародавній художній практиці скляних різнокольорових намистинок, найдрібніші з яких називаються бісером. На терени сучасної України вони вперше потрапляють унаслідок торгівельних стосунків між виробниками скла з країн Стародавнього Сходу та членами племінних громад Східної Європи. Поодинокі найдавніші знахідки імпортних протоскляних намистин відомі з Трипільськї доби. Інвентар скіфських та сарматських поховань дає підстави ствердити значну поширеність протоскляних та скляних намистин уже в середині I тис. до нашої ери.
    У перші століття нашої ери та у ранньослов’янську добу, за відсутності вітчизняної практики виготовлення та обробки скла, намистини були виключно імпортного походження. Скляні намистини місцевого виробництва з'являються лише у період Київської Русі, разом із появою галузі виготовлення та обробки скла. Відтоді доступні всім суспільним групам намиста з вітчизняного скла побутували по всій території України. Найбільшу ж вартість серед скляних оздоб того часу мали разки коштовного сирійського бісеру прикраси лише заможної верстви населення.
    З давньоруських часів бісер використовували для декорування церковних тканин та ікон технікою вишивання. Особливої популярності у творчості цього роду бісер дістав у XIV ст.; з XVIII ст. вишивання бісером проникає також у світське образотворче мистецтво.
    3. Опрацювання доступних джерел поки що не виявило українських народних бісерних прикрас із XVIII та попередніх століть. Однак, наші дослідження показують, що зародження цього виду народного мистецтва можна віднести до XVIII ст. існування тривалої традиції засвідчує високий мистецький рівень бісерних оздоб XIX століття. Дістали подальший розвиток міркування, що добою розквіту та поширення мистецтва прикрас із бісеру на Україні був період XIX початок XX століття. Однак, від початку 1920-х рр. інтенсивні зовнішні впливи, пов’язані з експансією промислової продукції, почали руйнувати своєрідність художніх традицій кожного осередку. Тим не менш, упродовж XIX першої пол. XX ст. прикраси з бісеру органічно увійшли в народне вбрання Західного Поділля, Опілля, Підгір'я, Покуття, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Низинного Закарпаття, Буковинського Поділля, Волині, Київського Полісся та Середнього Подніпров'я.
    4. Встановлено, що забезпеченість народних майстрів якісною сировиною бісером та склярусом була одним з вирішальних факторів розвитку бісерних оздоб на Україні. Якщо від XIII до середини XIX ст. головним експортером бісеро-склярусних матеріалів для всіх європейських споживачів була Венеція, то з другої пол. XIX ст. внаслідок запровадження промислового виробництва бісеру, лідерство у виготовленні та експортуванні бісеру зайняла Богемія. Зміна джерел сировини в українських бісерних прикрасах встановлена методом порівняльного аналізу розмірів та ґатунку бісерних матеріалів на датованих творах XIX та XX століть. Стверджено, що ґатунок сировини є важливим критерієм при визначенні віку бісерних оздоб.
    Для виготовлення традиційних прикрас із бісеру уживалися також допоміжні матеріали ті, які складали основу плетива. Підтверджено, що найдавніше використання мала кінська волосінь, прядені вручну лляні або конопляні нитки; тонкі ж промислові бавовняні нитки увійшли в ужиток пізніше наприкінці XIX століття. Для додаткового укріплення бісерних прикрас, виконаних на нетривких матеріалах основи, застосовувалася підкладка з домотканої полотняної смужки або промислової бавовняної, вовняної, рідше шовкової тасьми. Вживання різних варіантів тасьми є додатковим джерелом інформації про приналежність виробу до певного осередку.
    5. Детальний огляд близько двох тисяч пам'яток українських народних прикрас із бісеру XIX XX ст. дозволив остаточно встановити усі техніки виготовлення бісерних творів і на цій основі скласти таблицю "Техніки виконання українських прикрас із бісеру". Аналіз корпусу пам'яток переконливо довів, що повсюдно поширеними техніками виготовлення вітчизняних народних прикрас із бісеру були нанизування, ткання, значно рідше вишивання. Найдавнішим способом виготовлення українських народних прикрас із бісеру було нанизування "на декілька ниток". Спосіб же нанизування "на одну нитку" з'явився в практиці українських майстрів наприкінці XIX ст. найперше у творчості майстрів із Бойківщини та суміжних теренів. широкого визнання та повсюдності у творчості українських майстрів нанизування "на одну нитку" дістає лише з середини XX століття.
    З кінця XIX ст. на всіх теренах України поширюється техніка ткання бісером. Цією технікою створюється структура зі щільно укладеними намистинами. Разом із бісерним тканням в орнаментику оздоб увійшли геометризовані рослинні мотиви.
    З XIX ст. у народній творчості побутує техніка вишивання бісером. На Західному Поділлі в XIX на поч. XX ст. цією технікою іноді вишивали стрічки, якими прикрашали шию, голову та головні убори. Окремі вишиті бісером фрагменти як оздобні деталі головних уборів виконувалися також на Покутті, Гуцульщині, Буковинському Поділлі і як вставки до шкіряних поясів на Буковинській Гуцульщині. Найширшою сферою застосування вишивки бісером на початку XX ст. стає оздоблення деталей одягу: сорочок, безрукавок, фартухів, спідниць. Вишивка бісером з цього ж часу часто вживається при виготовленні краваток та крайок.
    6. Всебічне вивчення українських народних бісерних оздоб XIX XX ст. дозволило вдосконалити їхню розгорнуту типологію. Вироби з бісеру це вид декоративно-ужиткового мистецтва, в якому бісерні оздоби утворюють окремий функціональний рід. За місцем розташування усі бісерні оздоби поділяються на декілька типологічних груп, у числі яких оздоби для голови, нашийні, нагрудні, поясні. За ознаками формотворення число типів українських народних прикрас із бісеру збільшене від, відзначених попередніми дослідниками, п’яти до сімнадцяти: монисто, ґердан стрічковий, ґердан стрічковий з підвісками, ґердан розетковий, ґердан кутовий, ґердан хрещатий, ґердан перетинчастий, силянка-комір однодільна, силянка-комір дводільна, силянка-комір зубчаста, криза, плетінка об’ємна, монисто обплетене, язик, котильон, краватка, крайка. Найуживанішими бісерними прикрасами українського народного вбрання були мониста та стрічкові ґердани, відомі також як оздобні деталі у традиційному одязі білорусів, молдаван, румунів, угорців, словаків. Натомість криза та обплетене монисто відомі були лише у незначній частині українських осередків; дослідниками ж народного мистецтва сусідніх з Україною етнічних масивів бісерні кризи і мониста не згадуються.
    7. Вперше показано, що мистецька виразність українських народних бісерних оздоб будувалася здебільшого на інтуїтивному застосуванні композиційних законів традиції, цілісності, тектоніки, масштабу, пропорційності та контрасту, як також на основі свідомого і вправного використання засобів та прийомів художньої виразності. Інформативний зміст прикрас підсилювали семантичними засобами. Засоби та прийоми художньої виразності, як і засоби семантики, у одних випадках були універсальними, характерними для всіх українських теренів, а в інших локальними, притаманними лише певним осередкам. Художній аналіз виробів із бісеру на основі розгляду усіх цих позицій помагає встановити місце й час виготовлення конкретної прикраси.
    8. Дістало подальший розвиток твердження, що декоративно-образна система творів з бісеру проявлялася через орнаментику. Візерунок, утворюваний різними мотивами з приналежними даній місцевості кольоровими рішеннями, ніс у собі певну знакову інформацію етнічного, регіонального і місцевого, соціального, також магічного та образного характеру.
    Основним геометричними мотивами композицій бісерних оздоб українців були ромбовидний, шестикутний, хрестовидний, свастиковидний, зигзаговидний, клиновидний, розетковий, S-видний, гребінчастий, шнуровидний, косицевий. У особливостях графем усіх цих мотивів виявляється місцева художня традиція. Відзначено, що найбагатшою варіативністю та поряд із тим орнаментальною вишуканістю характеризувалися композиції бісерних творів кінця XIX першої пол. XX ст. з Покуття, Гуцульщини та Буковинського Поділля. Доведено, що розвиток декору бісерних творів на вказаних теренах відбувався найбільш успішно.
    Розглянуто особливості геометризованих ізоморфних мотивів галузки, квітки, листка у західноукраїнських народних художніх виробах з бісеру XX століття. Стверджено, що у композиціях із такими мотивами від 1930-х рр. традиційних місцевих відмінностей залишалося дедалі менше.
    9. Розвиток декору бісерних творів впродовж XIX першої пол. XX ст. відбувався найбільш успішно на Покутті, Гуцульщині та Буковинському Поділлі.
    10. Вперше дисертанткою встановлено, що в українських бісерних оздобах XIX першої пол. xx ст. зустрічалися три види орнаментальних композицій центричні, стрічкові та ярусно-стрічкові, з яких кожний був властивим оздобам певного типу. Більшість орнаментальних схем укладалася на основі різних видів симетрії. Для центричних композицій використовувалася дзеркальна симетрія, як також і асиметрія. У стрічкових та стрічково-ярусних орнаментах застосовувалося сім видів симетрії. Для геометричних орнаментів найхарактернішою була симетрія утворювана двома площинами симетрії та віссю трансляцій, у той час як у геометризованих ізоморфних узорах застосовувалися головним чином симетричні перетворення відносно осі трансляцій або площини ковзаючого відображення.

    11. Дане дослідження доводить, що українські народні бісерні оздоби XIX першої пол. xx ст. відзначаються традиційністю технологічних засад та високим художнім рівнем. З огляду на багатство регіональних та місцевих особливостей, на їхні яскраві художні якості, українські народні прикраси з бісеру становлять явище, що має перспективу розвитку.
    Cписок використаних джерел та літератури
    ДЖЕРЕЛА:
    1. Фондові колекції:
    Державний музей народного декоративного мистецтва України (Київ);
    Державний музей народної архітектури і побуту України (Київ);
    Український центр народної культури "Музей Івана гончара" (м.Київ);
    Музей етнографії та художнього промислу ІН АН України (Львів);
    Національний музей у Львові;
    Музей народної архітектури і побуту у Львові;
    Чернівецький обласний краєзнавчий музей;
    Чернівецький обласний державний музей народної архітектури й побуту;
    Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття;
    Тернопільський краєзнавчий музей;
    Рівненський краєзнавчий музей;
    Борщівський (Тернопільська обл.) краєзнавчий комунальний музей;
    Чортківський (Тернопільська обл.) краєзнавчий музей;
    Самбірський (Львівська обл.) краєзнавчий музей;
    краєзнавчий музей с. Бортники Тлумацького району Івано-Франківської обл.;
    Приватна збірка Ольги Колодій.
    2. Польові матеріали авторки, зібрані у 2000-2003 рр. від інформаторів:
    Гурак Ганна Дмитрівна, 1923 р.н. із с. Тишківці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.;
    Івасюк Ганна Михайлівна, 1923 р.н. із с. Тишківці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.;
    Галіщук Олена Михайлівна, 1930 р.н. зі с. Тишківці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.;
    Шешурак Ганна Іванівна, 1920 р.н. зі с. Пшеничники Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Яцура Уляна Дмитрівна, 1930 р.н. зі с. Пшеничники Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Бойків Ольга Степанівна, 1950 р.н. із с. Жуків Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Максим'юк Катерина Михайлівна, 1935 р.н. зі с. Жуків Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Стецюк Марія Михайлівна, 1938 р.н. зі с. Жуків Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Старовецька Катерина Онуфрієвна, 1919 р.н. зі с. Королівка Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.
    Гілюк Параска Михайлівна, 1922 р.н. із с. Озеряни Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Кушнір Тетяна Михайлівна, 1920 р.н. зі с. Підвербці Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.;
    Палійчук Ксеня Василівна, 1927 р.н. зі с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.;
    Никорак Олена Іванівна, 1948 р.н. уродженка с. Космач Косовського р-ну Івано-Франківської обл.;
    Сатурська Оксана Іванівна, 1927 р.н. уродженка с. Лецівка Рожнятівського району Івано-Франківщини;
    Попович ганна Федорівна, 1918 р.н. зі с. Чуловичі городоцького р-ну Львівської обл.;
    Герман Іван Михайлович, 1918 р.н., мешканець с. Комарно Городоцького р-ну Львівщини;
    Ковалишин Катерина Василівна, 1935 р.н. зі с. Красів миколаївського р-ну Львівської обл.;
    Бліндар Євдокія Петрівна, 1912 р.н. зі с. Красів Миколаївського р-ну Львівської обл.;
    Мандюк Марко Юліанович, 1935 р.н. уродженець с. Теребежів Буського району Львівщини.
    3. Архівні матеріали:
    Ілюстративний фонд бібліотеки Інституту народознавства НАН України;
    Вісімнадцятитомний альбом фотоматеріалів "Україна й українці" з фондової збірки Українського центру народної культури "музей Івана гончара" обсягом 1 300 аркушів формату А-3, на кожному з яких міститься декілька світлин, переважно оригіналів;
    ІФОДА, ф.2, оп. 2, од. зб. 743, арк. 48.









    ЛІТЕРАТУРА:
    [1]. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Махновця. К.: Дніпро, 1989. 590 с.
    [1]. Січинський В. Чужинці про Україну. К.: Довіра, 1992. 255 с.
    [1]. Головацький Я. О народной одежде и убранстве Русинов или Русских в Галичине и северо-восточной Венгрии. СПб, 1877. 85 с.: ил.
    [1]. Kolberg O. Pokucie. Obraz etnograficzny: w 4 cz. Kraków: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1882. Cz. 1. 358 s.
    [1]. За Будзаном: Kolberg O. Ruś Karpacka. Wrocław­-Warszawa-Kraków, 1970. T. 1. 339 s.
    [1]. Франко І.Я. Етнографічна виставка у Тернополі // Зібрання творів: у 50-ти т. К.: Наук. думка, 1985. Т.46. С. 469-479.
    [1]. Франко І.Я. Етнографічна експедиція на Бойківщину // Зібрання творів: у 50-ти т. К.: Наук. думка, 1982. Т. 36. Кн. 1. С. 68-99.
    [1]. Шухевич В. Гуцульщина (перша і друга частина). Репринтне відтворене видання 1899 року. К.: Верховина, 1997. 352 с.
    [1]. Вовк Хв. Етнографічні особливості українського народу // Студії з української етнографії та антропології / Упоряд. Ю.Іванченка. К.: Мистецтво, 1995. С. 39-218.
    [1]. Moszyński K. Kultura ludowa słowian. Cz.I. Kultura materjalna. Kraków: Polska Akademja Umiejętności, 1929. ­ 710 s.
    [1]. Кульчицька О.Л. Народний одяг західних областей УРСР. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 74 табл.
    [1]. Українське народне мистецтво. Вбрання / під заг. ред. Гуслистого К.Г. К.: Держ. Вид-во образотвор. мист-ва і музичної літ-ри УРСР, 1961. 327с.: іл.
    [1]. Колос С. Складові частини українського народного вбрання. Прикраси вбрання // Українське народне мистецтво. Вбрання. К.: Держ. Вид-во образотвор. мист-ва і музичної літ-ри УРСР, 1961. С. 319.
    [1]. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис (Репринтне видання Мюнхен, 1966) / Відповідальний за випуск С.І.Білокінь: у 2-х т. К.: МВП Оберіг, 1991. Т. 2. С. 273-426.
    [1]. Будзан А. Ф. Художні вироби з бісеру // НТЕ, 1976. № 1. С. 80-85.
    [1]. Будзан А. Ф. Вироби з бісеру // Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження. К.: Наук. думка, 1983. С. 280-281.
    [1]. Матейко К.І. Одяг // Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1969. С. 50-59.
    [1]. Матейко Е.И. Этнографические особенности одежды бойков // Карпатский сборник. М.: Наука, 1972. С. 66-74.
    [1]. Матейко К.І. Головні убори українських селян до поч. XX ст. // НТЕ. 1973. № 3. ­ С. 47-54.
    [1]. Матейко Е.И. Локальные особенности одежды гуцулов конца XIXнач. XX вв. // Карпатский сборник. М., 1976. С. 57-64.
    [1]. Матейко К.І. Одяг // Бойківщина. К.: Наук. думка, 1983. С. 142-149.
    [1]. Матейко К.І. Одяг // Гуцульщина. К.: Наук. думка, 1987. С. 189-203.
    [1]. Матейко К.І. Український народний одяг. К.: Наук. Думка, 1977. 224 с.
    [1]. Савчук Г.В. Вироби з бісеру // Народні художні промисли УРСР. К.: Наук. думка, 1986. С. 99-102.
    [1]. Врочинська Г.В. Прикраси з кольорових каменів, скла та бісеру // Народні жіночі прикраси на Україні XIX поч. XX ст.: Дис канд. мистецтв... Львів, 1994. С. 51-72.
    [1]. Литвинець Е. Виготовлення прикрас із бісеру // Для дому і сім'ї. К.: Реклама, 1977. С.147-156.
    [1]. Литвинец Э.Н. Изготовление украшений из бисера и стекляруса: методическое пособие. М.: ВНМЦ НТ и КПР, 1984. 64 с.
    [1]. Литвинець Е.М. Чарівні візерунки. К.: Радян. школа, 1985. 44 c.
    [1]. Литвинець Е.М. Народні прикраси з бісеру // НТЕ, 1986. № 6. С. 70-74.
    [1]. Литвинец Э.Н. За бусинкой бусинка // И дивный видится узор. М.: Молодая гвардия, 1988. С. 22-60.
    [1]. Литвинец Э.Н. Забытое искусство (о бисере) // Сделай сам. 1992. № 2. С. 3-43.
    [1]. Сахро М.П. Прикраси з бісеру // Гуцульщина. К.: Наук. думка, 1987.­ С. 440-442.
    [1]. Молчанова Л.Н. Стельмащук Г.Г. Одежда // Полесье. Материальная культура. К.: Наук. думка, 1988. С. 334-365.
    [1]. Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори українців. К., 1993. 240 с.: іл.
    [1]. Стельмащук Г., Худик Г., Дмитриків Д. Одяг // Лемківщина: у 2-х т. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. Т.1.
    С. 324-346.
    [1]. Білан М.С., Стельмащук Г.Г. Український стрій. Львів: Фенікс, 2000. 328 с.: іл.
    [1]. Бурачинська Лідія. Український народний одяг. Торонто-Філядельфія: Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, Комісія Народного Мистецтва, 1992. 311 с.
    [1]. Кожолянко Я.І. Буковинський традиційний одяг. Чернівці: Саскатун, 1994. 262 с.: іл.
    [1]. Ніколаєва Т.О. Історія українського костюма. К.: Либідь, 1996.
    176 с.: іл.
    [1]. Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. Чернівці: Золоті литаври, 1999. Т.1. 384 с.: іл.
    [1]. Павлюк А.Д. Прикраси з бісеру у фондах Чернівецького музею народної архітектури та побуту // Буковина мій рідний край (матеріали історико-краєзнавчої конференції молодих дослідників). Чернівці: Золоті литаври, 2000. С. 105-107.
    [1]. Бойчук Б.В. Прикраси з бісеру та інших матеріалів // Народне декоративне мистецтво Покуття XIX XX ст. (Історія. Типологія. Художні особливості) Дис канд. мистецтв.: 17.00.06. Івано-Франківськ, 2000. 160 с.
    [1]. Тканко З. Прикраси лемків // Лемківщина. Львів: Інститут народознавства НАНУ України, 2002. С. 284-288.
    [1] . Федорчук О. Ольга Возниця та її прикраси з бісеру // НЗ, 1998. № 5. С. 571-573.
    [1] . Федорчук О.С. Оберегова магія прикрас із бісеру // Мистецтвознавство’99: Наук. зб. Львів: СКІМ, 1999. С. 139-152.
    [1] . Федорчук О.С. Українські прикраси з бісеру (техніки виконання) / наук. ред. Станкевич М., Стельмащук Г. Львів: Ноосфера, 1999. 40 с.
    [1] . Федорчук О.С. Експедиційне дослідження покутських прикрас із бісеру (липень 2001) // Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність (Матеріали Всеукраїнської наукової конференції). Львів: Українські технології, 2002. С. 48-50.
    [1] . Федорчук О.С. Особливості традиційних прикрас із бісеру на Покутті. НЗ ТДПУ, 2002. № 1(8). С. 118-122.
    [1]. Федорчук О.С. Експедиційне дослідження прикрас із бісеру в Космачі на Гуцульщині (9 12 серпня 2002 року) // Історичні пам’ятки Галичини. Матеріали другої наукової краєзнавчої конференції (листопад 2002 р.). Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. 305-313.
    [1]. Федорчук О.С. Типологія українських народних прикрас із бісеру // НЗ, 2003. № 5-6. С. 702-719.
    [1]. Корзухина Г.Ф. Русские клады IX XIII вв. М.-Л. Изд-во АН СССР, 1954, 156 с.: ил.
    [1]. Безбородов М.А. Очерки по истории русского стеклоделия. М.: Промстройиздат, 1952. 168 с.: ил. и карт.
    [1]. Безбородов М.А. Стеклоделие в Древней Руси. Минск: Изд-во АН БССР, 1956. 306 с.: ил.
    [1]. Качалов Н.Н. Стекло. М.: Изд-во АН СССР, 1959. 465 с.: ил.
    [1]. Щапова Ю.Л. Древнерусское стекло // ДИ. 1965. №10. С. 40-42.
    [1]. Щапова Ю.Л. Древнерусское стекло // ДИ. 1966. №10. С. 30-31.
    [1]. Щапова Ю.Л. Стекло Киевской Руси. М.: МГУ, 1972. 215 с.: ил.
    [1]. Щапова Ю.Л. Очерки истории древнего стеклоделия (По материалам долины Нила, Ближнего Востока и Европы). М.: Изд-во МГУ, 1983. 200 с.: ил.
    [1]. Школьникова Н.А. Стекляные украшения конца І тыс. н.э. на территории Поднепровья // СА. 1978. №1. С. 97-104.
    [1]. Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. М.: Изд-во АН СССР, 1948.
    792 с.: ил.
    [1]. Рыбаков Б.А. Культура Древней Руси. М.: Знание, 1956. 39 с.: ил.
    [1]. История и археология юго-западных областей СССР начала нашей эры. Сборник статей / под ред. Б.А.Рыбакова и Э.А.Симонович. М.: Наука, 1967. 264 с.: ил.
    [1]. Рыбаков Б.А. Русское прикладное искусство X XIII вв. (Альбом). Л.: Аврора, 1971. 128 с.: ил.
    [1]. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. М.: Наука, 1987. 782 с.: ил.
    [1]. Відейко М.Ю. Найдавніші землероби. Побут та одяг / Культура енеолітичних поселень України // Історія української культури: у 5-ти т. К.: Наукова думка, 2001. Т.1. С. 165-167.
    [1]. Історія культури давнього населення України // Історія української культури: у 5-ти т. К.: Наукова думка, 2001. Т.1. 1135 с.: іл.
    [1]. Біляшевський М. Про український орнамент. Нарис. К., 1909. 14 с.
    [1]. Січинський В. Українські орнаменти історичні. Львів, 1926 . 9 лист.
    [1]. Павлуцький Г.Г. Історія українського орнаменту. К.: Вид-во АН України, 1927. 27 с.
    [1]. Селівачов М.Р. Домінантні мотиви української народної орнаментики // НТЕ. 1990. №2. С. 68-76.
    [1]. Селівачов М.Р. Еволюційні процеси в українській народній орнаментиці кінця ХІХХХ ст. // НТЕ. 1995. №1. С. 25-35.
    [1]. Селівачов М.Р. Українська народна орнаментика ХІХ ХХ ст. (іконографія, номінація, стилістика, типологія).: Дис на здобуття наук. ступеня докт. мистецтв... Київ, 1996. 422 с.
    [1]. Сидорович С.Й. Орнаменті композиції українських народних тканин XIX початку XX ст. // Матеріали з
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины