УкраЇнськІ Хоругви XVII – Xviii ст. (Основні типи. Історико-художні та іконографічні особливості)




  • скачать файл:
  • Название:
  • УкраЇнськІ Хоругви XVII – Xviii ст. (Основні типи. Історико-художні та іконографічні особливості)
  • Альтернативное название:
  • Украинские хоругви XVII - Xviii в. (Основные типы. Историко-художественные и иконографические особенности)
  • Кол-во страниц:
  • 212
  • ВУЗ:
  • ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

    На правах рукопису


    КОСІВ
    Роксолана Романівна

    УДК 746.3:688 (477.16)


    УкраЇнськІ Хоругви XVII Xviii ст. (Основні типи. Історико-художні та іконографічні особливості)


    Cпеціальність 17.00.06. декоративне і прикладне мистецтво

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства


    Науковий керівник кандидат мистецтвознавства, професор Голод Ігор Васильович




    Львів 2002









    ЗМІСТ


    Список прийнятих скорочень 3
    Вступ 4
    Розділ 1. Історіографія. Джерельна база. Методи дослідження 11
    Розділ 2. Хоругви як історико-культурне явище.
    Витоки та розвиток хоругов в Україні до XVII cтоліття 30
    2.1. Основні тенденції розвитку хоругви в історичному контексті 30
    2.2. Розвиток українських хоругов до XVIІ століття 39
    Розділ 3. Розвиток українських хоругов XVII XVIII століть 48
    3.1. Міські та військові хоругви 48
    3.2. Цехові хоругви 60
    3.3. Поховальні хоругви 68
    3.4. Церковні хоругви 77
    Розділ 4. Іконографія та художні особливості
    українських хоругов XVII XVIII століть 85
    4.1. Основні іконографічні типи зображень
    на українських хоругвах XVII XVIII століть 85
    4.2. Формування художніх особливостей українських хоругов
    у мистецькому контексті XVII XVIII cтоліть 131
    Висновки 173
    Список використаної літератури 179
    Додаток А. Рисунки 198







    СПИСОК ПРИЙНЯТИХ СКОЧЕНЬ


    НМІУ Національний музей історії України у Києві
    НХМУ Національний художній музей України у Києві
    КДМУНМ Державний музей українського народного мистецтва у Києві
    КПЛ Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
    ДІМ Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького
    ЛІМ Львівський історичний музей
    НМЛ Національний музей у Львові
    ЛКГ Львівська картинна галерея
    ХІМ Харківський історичний музей
    ЧІМ Чернігівський історичний музей ім. В. Тарновського
    ІМС Історичний музей у Сяноку (Польща)
    ОМНС Окружний музей в Новому Санчі (Польща)
    МЗЛ Музей-замок у Ланцуті (Польща)
    ШМБ Шариський музей в Бардейові (Словаччина)








    Вступ

    Українські хоругви XVII XVIII ст. відображають важливу сферу духовного життя народу, ілюструють складний і неоднозначний період історії, позначений динамікою політичних та культурних змін. Хоругва була виразником своєї епохи відображала мистецькі уподобання, культурні тенденції та, у деяких випадках, політичну ситуацію в країні. У хоругвах XVII XVIII ст. значною мірою віддзеркалені смаки замовників: українського війська, церковних братств, цехових ремісників, що втілилося у підборі образів та символіки. Українські хоругви XVII XVIII cт. різняться за своїм призначенням військові, маґістратські, цехові, церковні, поховальні, змістом зображуваного, художніми особливостями.
    Іконографічний сюжет виступає організуючою домінантою практично на всіх хоругвах XVII XVIII ст., що дозволяє розглядати такі пам’ятки у контексті образотворчого мистецтва. Церковна хоругва належить до важливих атрибутів церковного інтер’єру, зокрема, відноситься до типу храмових тканин, які безпосередньо використовуються у релігійному обряді. Ужиткове призначення мають також інші типи знамен.
    Актуальність теми. Феномен хоругви, попри її історичне, культурне і мистецьке значення, ще не отримав належного наукового висвітлення. Окремі, з кінця ХІХ ст., незначні за обсягом описові дослідження з невеликими доповненнями протягом першої чверті та в останнє десятиліття ХХ ст., були не в змозі повністю висвітлити характер, образну систему, традиції, новації та художні особливості української хоругви. В сучасній українській науці з’явилася можливість об’єктивно досліджувати національну художню спадщину, насамперед, церковне мистецтво, вводити в науковий обіг шедеври українського іконопису, фрески, мозаїки, літургійні тканини. Безсумнівну мистецьку вартість мають українські хоругви, які вже давно потребують спеціального грунтовного дослідження і мають посісти належне місце серед подібних пам’яток світової культури.
    Треба зазначити, що наукове зацікавлення витоками, історією розвитку національних знамен спостерігається у багатьох країнах світу. До проблематики хоругов звертаються, зокрема, польські та чеські науковці, про що свідчать вексилологічні конґреси та конференції (так, на XVI Міжнародному вексилологічному конґресі, що відбувся влітку 1995 р. у Варшаві, голова Державної трофейної колекції Швеції Є. Турек виголосила доповідь на тему: Львівська хоругва, пов’язана з історією Польщі”.
    Саме тому з’ясування генези і традиційних рис українських хоругов, одночасне введення у науковий обіг невідомих пам’яток, що зберігаються у фондах українських і зарубіжних музеїв є одним з актуальних напрямків сучасного мистецтвознавства. Особливо це стосується дослідження церковного мистецтва, яке упродовж 1990-2000 рр. набуло в українській науці значної популярності. Хоругви церковного призначення, на відміну від ікон, іконостасів, літургійного шитва, ще не були піддані науковому аналізу, їх розгляд привертав лише часткову увагу. Зазначене вище, підтверджує також аналітичний огляд літературних джерел, якому присвячено перший розділ дисертації.
    Дослідження українських хоругов XVII XVIII cт. сприятиме тому аби такі пам’ятки посіли належне місце серед подібних творів світової культури. Досьогодні у поодиноких розвідках зарубіжних дослідників про українські хоругви не має реального погляду на історичну ситуацію, і ці твори, як правило, не ідентифікуються з українською культурою.
    Хоругви є унікальним витвором українського мистецтва які за технологією виготовлення, поліфункціональністю застосування можуть бути віднесеними як до образотворчих, так і до декоративно-ужиткових видів творчості. З’ясування художніх особливостей розвитку хоругви XVII XVIII ст. у контексті іконопису того часу є складовою дослідження українського мистецтва загалом. Вивчення менше досліджених сюжетів на українських хоругвах є актуальним у контексті вітчизняних іконографічних студій.
    Дослідження українських хоругов XVII XVIII cт. передбачає введення до наукового обігу значну кількість маловідомих та раніше не публікованих пам’яток, які зберігаються у музеях України, Словаччини та Польщі, що розширює коло творів релігійного, зокрема церковного, малярства періоду та стає суттєвим моментом при з’ясуванні діапазону творчої діяльності малярів. Проблеми малярських осередків, локалізація окремих хоругов та стилістично споріднених їм ікон за індивідуальним почерком майстра чи майстерні стало одним із аспектів дослідження.
    Проблематичним залишається стан збережених пам’яток. Практичне використання військових хоругов не тривало більше 15-20 років вони знищувалися у походах (це стосується також інших знамен, які використовувалися у різних процесіях). Збережені хоругви XVII XVIII ст., особливо ті, що виготовлені з шовкової тканини, є у незадовільному стані, не зважаючи на спроби консервації і реставрації, що часом унеможливлюють двосторонній огляд твору.
    Українська хоругва XVII XVІІІ cт. характеризується вираженим національним стилем, що виявляється як у тематиці зображень, так і художньому вирішенні творів, і це надає їй самобутнього звучання. Поновлення художніх традицій таких пам’яток є ще одним арґументом дослідження.
    Означені вище проблеми накреслюють мету роботи: виявити історико-художні та іконографічні особливості українських хоругов XVII XVIII ст. у контексті їх розвитку, формування основниих типів, традицій та джерел інспірації у взаємозв’язку з історичними і культурно-мистецькими процесами в Україні. Для досягнення мети передбачено вирішити наступні завдання:
    виявити витоки й основні тенденції розвитку українських хоругов у контексті історичних та культурно-мистецьких процесів, простежити еволюцію штандартів та знамен у загальноісторичному контексті;
    окреслити основні типи українських хоругов XVII XVIII cт. у залежності від їх ідейно-змістового і функціонального призначення, виявити їх традиційні риси та джерела інспірації;
    визначити й проаналізувати основні іконографічні типи зображень на українських хоругвах XVII XVIII ст., їх особливості та еволюцію. На прикладі церковних знамен XVII XVIII ст. окреслити тенденції, що характерні для хоругов народного малярства. Проаналізувати іконографію, так званих, батальних сюжетів, враховуючи їхню іконологічну проблематику;
    на прикладі пам’яток XVII XVIII ст. виявити тенденції художнього розвитку українських хоругов у контексті церковного (образотворчого і декоративного-прикладного) мистецтва;
    простежити еволюцію мистецьких особливостей церковної хоругви протягом XVII ХVIII ст. зміни у формальному, композиційному та стильовому вирішенні;
    систематизувати окремі церковні хоругви за стилістикою малярства, уточнити та арґументувати їх датування.
    Зважаючи на окреслені завдання, предметом дослідження є українські хоругви XVII XVIII ст. зі збірок музеїв на території нашої країни, а також за її межами. Об’єктом дослідження визначені процеси становлення і розвитку в Україні мистецтва виготовлення хоругов, формування їх основних типів, іконографічних, художніх і технологічних особливостей.
    Основні хронологічні межі охоплюють XVІІ XVIII ст. період найбільшого розвитку хоругов в Україні, їх поліфункціональності (військові, цехові, церковні, поховальні). Цей етап позначений тенденціями, які зародилися ще в середньовіччі, коли хоругва була атрибутом існування спільноти, а її наявність означала право самоврядування та упривілейованість власника. Приблизно з другої половини XVIII ст. ці тенденції заникають. Під російським впливом військові (та міські) хоругви Лівобережжя уніфікуються (остаточно цей процес завершився після ліквідації Гетьманського управління та Запорізької Січі). Більшість збережених хоругов XVII XVIII ст. є визначними пам’ятками національної культури (з ранішого часу хоругви не збережені, за винятком кількох церковних знамен, які датуються кінцем XVI ст.). Враховуючи те, що спеціальне комплексне дослідження таких українських пам’яток здійснюється вперше, об’єктивним було звернення до витоків хоругви як світового історично-культурного явища, а також висвітлення їхнього розвитку в Україні до XVII століття.
    Територіальні межі визначаються історичними землями України XVII XVIII ст., що дає цілісну картину розвитку української хоругви того часу. Стан збереження хоругов на території України нерівномірний більшість церковних знамен цього періоду походить із Галичини, а саме з етнічних земель Бойківщини та Лемківщини. Внаслідок історичних обставин, хоругви XVII XVIII ст. із Центральної та Східної України майже не збережено. Однак, козацькі військові хоругви цього періоду (яких є не більше десятка), походять саме звідси. Відсутність пам’яток XVII XVIII ст. з інших українських земель частково компенсується літературними відомостями про них.
    Наукова новизна роботи підтверджена основною метою і підкреслюється завданнями, що вирішуються в дисертації, методикою і джерельною базою дослідження. Хоругва у своїх різновидах у даній роботі вперше розглядається як важлива автономна частина українського мистецтва. Церковна хоругва ніколи не була об’єктом дослідження у контексті вітчизняних мистецтвознавчих студій облаштування храмового інтер’єру. З’ясовано ґенезу, особливості художньо-виражальних засобів, а також специфічні риси типів українських хоругов, що зумовлюються їхнім призначенням. Проведена спроба дослідити зв’язок української хоругви з тогочасним церковним мистецтвом.
    На основі вивчення стилістики, структурно-семіотичного і порівняльного аналізу з іконами та іконостасними ансамблями авторство деяких хоругов гіпотетично віднесено до творчості кола майстрів чи майстра відповідного періоду. На основі цього уточнена атрибуція окремих хоругов. Значна частина українських церковних знамен XVII XVIII ст. уперше вводиться у науковий обіг, що також розширює коло пам’яток українського іконопису.
    Методологічною основою дисертації є системне вивчення предмету в контексті тих явищ і процесів, які мали найбільший вплив на його розвиток. Метод порівняння та систематизації дав змогу виділити характерні риси українських хоругов, вирізнити основні типи та окреслити їх відмінності. При аналізі окремих пам’яток однієї типологічної групи, які відзначаються різними художніми характеристиками, методом синтезу виділяються основні тенденції розвитку хоругов конкретного типу. Таким чином, використаний у роботі метод аналізу та синтезу дав змогу об’єктивно висвітлити розвиток української хоругви досліджуваного періоду. Внаслідок того, що українська хоругва як самостійний мистецький тип раніше не розглядалася, у дисертації застосовано також індуктивний метод, який дав змогу на підставі інформації про конкретні пам’ятки, підсумувати загальні тенденції розвитку української хоругви. Для аналізу іконографічних особливостей хоругви застосовувалася методика, розроблена Н. Кондаковим [68; 69], Н. Покровським [118], Е. Панофським [113], В. Овсійчуком, Д. Крвавичем [104].
    Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю залучити маловідомий до цього часу матеріал до подальшого комплексного розгляду проблем українського церковного мистецтва, а також використати його при написанні праць, присвячених історії української культури та мистецтва. Матеріали, висновки і результати дисертації можуть бути використаними у навчальних програмах мистецьких навчальних закладів, зокрема в спецкурсах, пов’язаних з історією, теорію та практикою церковного мистецтва.
    Апробація результатів здійснювалася на засіданні кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв (протокол № 9 від 26 березня 2002 р.). Основні положення та результати дослідження обговорювалися на ХХХІХ-й; XXXХ-й; ХХХХІ-й науково-творчій конференції професорсько-викла­дацького складу ЛАМ (Львів, 2000, 2001, 2002); міжнародній науковій конференції Україна Польща” у Тернопільському педагогічному інституті (Тернопіль, 2001); науковій конференції Сакральне мистецтво. Традиції, сучасність, перспективи” (Львів, 2001) та Образотворче мистецтво ХХ ст.” у НАОМА (Київ, 2001); п’ятих наукових читаннях, присвячених пам’яті Михайла Драгана (Тустановичі, 2001); ІХ Міжнародній науковій конференції Сакральне мистецтво Волині” (Луцьк, 2002).
    Результати і головні положення дисертації викладені в семи публікаціях, уміщених у фахових наукових виданнях: Косів Р. Типи українських хоругов у контексті історичних подій. // Вісник Львівської академії мистецтв. Львів: ЛАМ, 2000. С. 209-221; Косів Р. Актуальність історико-мистецького дослідження українських хоругов. // Народознавчі зошити. Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2001. № 1. С. 669-675; Косів Р. Українські хоругви. // Київська церква. Київ-Львів: Вид. оо. Василіян, 2001. С. 199-207; Косів Р. Образ Георгія-змієборця на українських церковних та військових хоругвах кінця XVI XVIII cт. // Сакральне мистецтво Бойківщини. П’яті наукові читання пам’яті Михайла Драгана. Дрогобич-Львів: Логос, 2001. С. 100-108; Косів Р. Українська гаптована хоругва: історичний контекст розвитку, стилістичні та технічні особливості. // Вісник Львівської академії мистецтв. Львів: ЛАМ, 2001. С. 91-102; Косів Р. Українська похоронна хоругва: запозичення чи національний феномен? // Мистецтвознавство’01. Львів: СКІМ, 2001. С. 115-126; Косів Р. Хрест і солярні знаки на українських військових хоругвах середини XVII 70-х років XVIII ст. // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія мистецтвознавство. Київ: Видавничий центр КНУКіМ, 2002. № 6. С. 52-58.
    Структура. Основний текст дисертації (178 сторінок) складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку прийнятих скорочень. Його доповнює список використаної літератури, поданий в алфавітному порядку (249 позицій) та додаток (159 ілюстрацій)[1].





    [1]Система посилань основного тексту оформлена таким чином: у прямих дужках подається номер джерела зі списку використаної літератури, після коми сторінка чи сторінки (при необхідності після номеру джерела вказується том, пізніше сторінки); при одночасному посиланні на кілька джерел вони відділяються крапкою з комою. Також в основному тексті подаються примітки, які вміщують додаткову інформацію на тему дослідження, переважно історичного чи довідкового характеру. У реченні (чи після нього), до якого додається примітка, зверху стоїть цифра меншого кеглю, яка відповідає номеру примітки, що подана внизу сторінки. При вказівці на рисунок, вміщений у Додатку А, в круглих дужках відповідного місця основного тексту вказується його порядковий номер.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Українські хоругви XVII XVIII ст., репрезентують культурно-мистецькі та історичні процеси того часу і виступають самостійним мистецьким типом. Підсумовуючи проведене дослідження, виділимо найважливіші тенденції розвитку української хоругви в контексті тогочасних історичних реалій та у зв’язку з естетичними ідеалами епохи.
    1. Хоругви (стяги, прапори) були необхідними атрибутами в суспільстві, що позначали окрему територію, репрезентували володаря чи спільноту і відображали характерні для них риси. У Київській Русі з ХІІ ст. були відзнаки різні за характером, що виявлялося у відмінностях символіки та можливо кольору стягів різних князів, а значить і земель, що підтверджується літописними згадками. Про існування відмінностей давньоруських знамен свідчить також текст Слова о полку Ігоревім”, автор якого розрізняє поняття стяг, хоругва та чілка. Таким чином, військові хоругви, які виконували одночасно функцію територіально-адміністративних, були відомими на Русі принаймі з другої половини XII століття. Вважаємо, що у Київській Русі було започатковано розвиток різних типів українських знамен, що остаточо сформувалися в наступний період. Подібні синхронні процеси відбувалися у західній Європі.
    З XIV cт. у розвитку хоругов на українських землях простежуються західноєвропейські впливи. У той час продовжують побутувати земельні хоругви, які також використовувалися у військових походах. Середовище середньовічної спільноти з виробленим у ньому лицарським культом християнина-воїна, стало сприятливим ґрунтом для розвитку знамен різного типу. У цей час кожна спільнота чи особа, яка вважала себе упривілейованою та незалежною прагнула це відзначити та потвердити. Видимим знаком такого самоствердження була, передовсім, хоругва з символом її власника. Тісний зв’язок ідейного змісту хоругви з суспільно-політичним та культурно-мистецьким життям того часу підтверджують різні типи знамен, які набули особливого поширення на українських землях у XVII XVIII століттях.
    2. Українська хоругва XVII XVIII ст. органічно продовжувала тенденції розвитку минулого періоду. Особливим атрибутом війська стала козацька хоругва XVII 70-х рр. ХVIII ст. Зміст зображення таких пам’яток базувався на символах,, корені яких сягають традицій Київської Русі (а деякі, очевидно, ще давнішого часу). Характерним зображенням на таких пам’ятках став хрест та солярні знаки. Рівнораменний (корсунський) хрест українських військових хоругов XVII 70-х рр. ХVIII ст. підкреслював їх приналежність саме таке його зображення було визначальним у тогочасному релігійному протистоянні.
    На українських хоругвах цього періоду (крім церковних), так само, як і на західноєвропейських, зображали ґеральдичні символи, деколи в довільній інтерпретації. Складні за сюжетом, багатофігурні та алегоричні композиції, що поширилися на українських військових хоругвах з другої половини XVII cт. знаходили паралелі у літературних творах, ґравюрі та іконописі.
    Військові й міські хоругви найшвидше реагували на зміни в суспільному житті, оскільки зміст їхнього зображення був у прямій залежності від політичної ситуації. Хоругви цехові, церковні та поховальні на ці зміни відкликалися менше. Українські цехові хоругви мають близьке смислове й асоціативне вирішення до подібних пам’яток західноєвропейського походження. Втім, локальним характером позначені конкретні зображення та символи. Майже всі з нам відомих цехових хоругов XVIII ст. (у т.ч. за описами) мають різні іконографічні варіанти зображення, причому відмінні з обох сторін. Специфіка таких пам’яток полягала у відображенні професійних особливостей цеху. Ідейний і формальний зв’язок таких творів у межах міста підверджують львівські цехові хоругви другої половини XVIII ст., що належали різним ремісничим об’єднанням.
    Церковна хоругва за ідейною суттю втілювала лише засади християнського світобуття, що було співзвучним її призначенню бути знаменом Христового храму. Церковна хоругва XVII XVIII ст. була важливим атрибутом облаштування храмового інтер’єру, що, зокрема, підтверджується архівними матеріалами. У XVII XVIII ст. церковні хоругви переважно були мальовані не попарно; найтиповіша кількість таких хоругов у храмах три-чотири.
    Серед поховальних хоругов виділяємо два типи: надтрунні і жалобні. Надтрунна хоругва, яка була одним із різновидів тогочасних епітафій стала особливим тогочасним явищем, зумовленим історико-культурною ситуацією. Композиції збережених українських надрунних хоругов мають риси подібних західних пам’яток, у той час як специфіка малярства позначена тенденціями національної школи. Надтрунні хоругви з портретом померлого (адоративного типу) мали аналогії з іншими панеґіричними творами друкованими тезами, які були поширені серед української інтеліґенції (і можливо вплинули на виникнення останніх). Жалобні хоругви використовувалися у поховальній процесії, однак не були присвячені конкретній особі. Похоронна хоругва не мала особливого поширення і не стала необхідним атрибутом поховального обряду на Україні, хоча, звичай супроводжувати домовину померлого хоругвами існував серед усіх верств українського населення.
    3. Іконографічні особливості українських хоругов визначалися рисами, характерними для ікономалювання в цілому. У другій половині XVII cт. до традиційних для східного іконопису зображень долучаються варіанти вирішення релігійного сюжету чи образу, які були популярні у західно-європейському малярстві. Протягом XVIII cт. вони набувають значного поширення, про що, зокрема, свідчать українські хоругви того часу. На збережених церковних знаменах XVII XVIII ст. переважають образи Богородиці всіх страждущих, архистратига Михаїла, св. Параскеви, св. Миколая, сцени Богоявлення, Поклону пастухів, Коронування Богородиці. Поширення нетрадиційних для українського іконопису тем, в яких особлива увага приділялася прославі Богородиці мала паралелі у творах українських богословів другої половини XVII cт.
    На хоругвах, виконаних народними малярами, у вирішенні празникових сцен (Благовіщення, Богоявлення) спостерігаються упрощені іконописні схеми. Церковна хоругва більше ніж ікона (яка входила в іконостасний комплекс), створювала можливості для творчих пошуків, у тому числі інтерпретацій іконографічних схем. Новим в західноукраїнському ікономалюванні вважаємо вирішення сюжету Воююча церква” на церковній хоругві 1718 р. з храму св. Юра в Дрогобичі. Цей твір, що є зразком відображення полемічного жанру в українському іконописі, має літературні аналогії. Він також знаходить паралелі у відомому за описами, храмовому образі XVII cт. у Софії Київській, що засвідчує єдність ідеологічної та образотворчої мови малярства на території України, зокрема, орієнтацію прогресивного на той час осередку Дрогобича на ідейно-духовний центр, яким був Київ. Цей сюжет на хоругві представляє цікавий синтез західного мистецтва з традиціями національної іконографії.
    4. Художні особливості українських хоругов були зумовлені загальномистецькими тенденціями. Церковні хоругви першої половини XVII cт. представлені пам’ятками, виконаними народними малярами, які пожвавлюють свою діяльність у цей період. У виконанні хоругви ці майстри застосовують техніку, що максимально наближує такі пам’ятки до станкового іконопису. Суцільно заґрунтована, найчастіше кольорова, площина хоругви з цупкого полотна імітує поверхню дошки. У вирішенні зображення народні майстри орієнтуються на іконописні взірці ранішого часу, трактуючи їх схематичніше. Їхні твори характеризуються поетизацією” образу, введенням фольклорних елементів, декоративною графічною манерою письма.
    Припускаємо, що в XVI ст. на Україні існували церковні хоругви двох типів: з використанням орнаментального тла, та такі, де іконописний сюжет займав всю або більшу площину твору. У XVII XVIII cт. орнамент став важливим елементом композиції церковної хоругви таким чином іконографічне зображення обмежувалося у розмірах. Ці тенденції були синхронними до змін у вирішенні творів станкового іконопису, а також зумовлювалися впливами орнаментального оздоблення рукописних книг та друків.
    Серед орнаментальних мотивів на церковних хоругвах зустрічаються варіанти запозичені з народного мистецтва, а також привізних східних чи західних тканин, золототканих поясів. Причому існують одночасові пам’ятки, де використано прості декоративні мотиви стилізованої квітки, зірки чи ромба що виконані в один чи почергово два кольори та суцільні орнаментальні стебла з квітками, листками та вусиками, що виконані в три-чотири кольори. Церковна хоругва цього періоду відрізняється поєднанням різних за характером елементів композиції, що за структурою твору знаходить аналогії з храмовими тканинами: воздухами або пеленами.
    Характерною особливістю військових хоругов 1700 1770-х рр. є орнаментальні картуші, в яких закомпоноване зображення. На збережених цехових та військових хоругвах XVII XVIII cт. рослинна орнаментика відіграє скромнішу роль, ніж на церковних.
    5. Церковні і поховальні хоругви XVII XVIII cт. мають спільні тенденції у формальному і композиційному вирішенні. Видовжена по вертикали форма полотнища церковних знамен закінчується внизу переважно трьома округлими вирізами, з яких середній ширший і довший. Деякі такі пам’ятки XVII ст. мають чотири однакові довгі вирізи припускаємо, що така форма полотнища є архаїчніша і має більший зв’язок із східною традицією. Військові та цехові хоругви більших розмірів переважно мають відмінний спосіб компонування по горизонталі, причому композиційні схеми тут довільніші, ніж на церковних.
    У хоругвах першої половини XVII ст. менше відчутні стильові зміни стосовно попереднього періоду, оскільки народні майстри не володіли просторовою перспективою чи пластичним моделюванням, а звернення до традиційної іконної манери виконання зумовлювалося прагненням зберегти традицію. Характерною особливістю хоругов народних малярів є лаконізм і деяка обмеженість засобів художнього вислову, що, однак, компенсуються підкресленим ритмом ліній, кольорових площин, орнаменту. Майстри досягали гармонії як у вирішенні кольору тла хоругви із домінуючими барвами іконографічного зображення так і завдяки контрасту орнаментованих і однотонних площин. У трактуванні таких композицій використовується принцип монументального малярства. В образотворчому вирішенні церковних хоругов народного письма протягом XVII ст. виразно відчутні маньєристичні риси, які виражені характерною деформацією, видовженими пропорціями фігури. З останньої чверті XVII ст. у виконанні таких хоругов посилюються барокові тенденції, що проявилися не тільки в характері живопису, а й формі декоративно профільованого низу полотнища.
    6. Оскільки живописні хоругви виконували ті ж майстри, що й храмовий іконопис можна визначити стилістичні аналогії між окремими хоругвами та іконами. На підставі стилістики малярства виділяємо дві церковні хоругви кінця XVI першої третини XVII ст., які належать майстрам мушинського іконописного осередку. На цій же підставі відносимо дві хоругви останньої чверті XVII cт. до вишенського малярського осередку та три пам’ятки першої чверті XVIIІ ст. до дрогобицького. Окрема група церковних хоругов другої половини XVII першої половини XVIII ст. за малярською стилістикою віднесена до риботицького осередку, майстри якого виробили особливу манеру виконання таких пам’яток. Їхні твори відзначаються специфічними композиційними елементами, малярськими прийомами та іконографічними типами, які повторюються у незначних варіаціях на різних пам’ятках. Зі стилістичних аналогій також слід виділити хоругву кінця XVIII ст. з церкви с. Буковець (Словаччина), яка, очевидно, виконувалася автором намісної ікони іконостасу кафедрального собору в Ужгороді.
    У стилістиці живопису трьох військових хоругов другої половини XVIII ст. прочитуються живописні принципи майстерні Києво-Печерської лаври. Подібно впливи лаврської малярської школи відчутні у вирішенні образотворчого сюжету пари хоругов невідомого походження останньої третини XVIII ст. з КДМУНМ, у той час, коли у виконанні шитого орнаменту, що його оточує манера гаптарської майстерні Києво-Флорівського монастиря.
    Розглянуті пам’ятки українські хоругви XVII XVIII ст. виявляють неоднорідну за ідейним характером, а також композиційними і технологічними особливостями групу творів. Збережені пам’ятки становлять цінність для української культури і мистецтва та свідчать про високі художні вартості цих творів, що характеризуються вираженим національним стилем.








    Список використаноЇ лІтератури

    1. Александрович В. Шляхи розвитку портрету в середньовічному українському малярстві. // Україна в минулому. Київ-Львів: АНУ, 1994. С. 17-30.
    2. Александрович В. Образотворчі напрями в діяльності майстрів західноукраїнського малярства XVI XVII ст. // Записки НТШ. Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1994. Т. CCXXVII. С. 57-87.
    3. Александрович В. Львівські малярі кінця XVI століття. Львів: Місіонер, 1998. 198 с.
    4. Архів Коша Нової Запорізької Січі: корпус документів 1734-1775. Київ: Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, 1998. Т. 1. 231 с.
    5. Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1969. 222 с.
    6. Арсеньев Ю. О Геральдическихъ знаменахъ въ связи с вопросомъ о государственных цветах древней Россіи. Санкпетербург, 1911. 41 с.
    7. Арциховский А. Древнерусские миниатюры как исторический источник. Москва: МГУ, 1944. 213 с.
    8. Баранович Л. Меч духовний. Чернігів, 1666.
    9. Басов О. Знамена і воєнна історія // Знак. Львів: Українське геральдичне товариство, 1997. С. 14.
    10. Білецький П. Український портретний живопис XVІІ XVIІІ ст.: Проблеми становлення і розвитку. Київ: Мистецтво, 1969. 318 с.
    11. Белецкий П Украинская портретная живопись XVII XVIII вв. Ленинград: Искусство, 1981. 256 с.
    12. Берладіна К. Матеріали з історії українського образотворчого гаптування. Композиційні схеми та іконографічні форми українських фелоней від середини XVII до ХХ ст. // Мистецтвознавство. Харків, 1928. Вип. 1. С. 67-104. Табл. LVI-LXV.
    13. Введенський А. Економічне і політичне становище Києва у XVIII ст. / у кн. Історія Києва. Київ: вид. Академії наук Української РСР, 1960. С. 200-239.
    14. Візитація Бережанського деканату 1766 р. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. Відділ рукописів. Оп. 1. Спр. 336.
    15. Візитація 1762 р. деканату Золочівського і Білокам’янецького. Львівська Наукова бібліотека ім В. Стефаника. Відділ рукописів. Ф. 9. Спр. 135.
    16. Віроцький В. Храми Чернігова. Київ: Техніка, 1998. 205 с.
    17. Вилинбахов Г. Вилинбахова Т. Святой Георгий победоносец. Санкт-Петербург: Искусство, 1995. 157 с.
    18. Галятовський І. Ключ розуміння. Київ: Наукова думка, 1985. 442 с.
    19. Гелитович М. Ікони XVI cтоліття з церкви Святого Духа у Потеличі (матеріали до каталогу збірки Національного музею у Львові). // Записки НТШ. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1998. Т. ССХХХVI. С. 320-366.
    20. Гелитович М. Іконостасний ансамбль церкви Успіння Богородиці з Наконечного у контексті українського іконопису другої половини XVI століття. Автор. Дис. Львів, 2001. 20 с.
    21. Гелитович М. Ікони кінця ХVI ст. з Вовча. // Родовід. Київ: Родовід, 1999. ч.17. С. 32-37.
    22. Гісцова Л. Чи були блакитні й жовті прапори на Запорожжі? // Архіви України, Київ, 1990. № 5. С. 72-74.
    23. Гісцова Л. Якого ж кольору були запорозькі прапори? // Літературна Україна, 1990, 19 липня.
    24. Гломоздра К. Павловський О. Українська національна символіка: походження, традиції, доля. Київ, 1989. 33 с.
    25. Гломоздра К. Яневський Д. Історичні гербові відзнаки та прапорові барви України. // Український історичний журнал. Київ, 1990. № 5.
    26. Голод І. Міське ремесло Західної України XIV XVIII ст. Львів: ЛАМ, 1994. 196 с.
    27. Голод І. Богородична тема і цехові прапори Львова // Богородиця і українська культура. Збірник наукових матеріалів. Львів: Національний музей у Львові, 1996. С. 16-18.
    28. Гординський С. Українська ікона 12 18 сторіччя. Філядельфія: Провидіння, 1973. 212 с.
    29. Гречило А. Прапори та герби українського козацтва. // Вісті комбатанта. Торонто-Нью-Йорк, 1993. Ч.1. С. 51-53.
    30. Гречило А. Українська міська геральдика. Київ-Львів: Українське геральдичне товариство, НАН України, 1998. 191 с.
    31. Грешлик В. Українська ікона східної Словаччини XV XІХ ст. (рукопис дисертації). Пряшів: Педагогічний факультет в Пряшеві Університету ім. П. Шафарика, 1996. 219 с., додаток 231 іл.
    32. Грушевський М. Український герб. // Народна воля, 1917, 25 листопада.
    33. Грушевський М. Історія Руси-України. В 10 т. Львів-Київ, 1898-1936.
    34. Грушевський М. Історія України. Київ: ІСЕ Україна, 1990. 524 с.
    35. Діаріуш, або журнал М. Ханенка // Київська старовина. Київ: видання центру пам’яткознавства АНУ і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, 1993. № 6. С. 21-47.
    36. Документы братства церкви св. Николая въ г. Замостъе. // Киевская старина. Кіевъ, 1982. Т. ІІІ. С. 149-159.
    37. Драган М. Українська декоративна різьба. Київ: Наукова думка, 1970. 201 с.
    38. Еріх Лясота зі Стебнева. Щоденник. (пер. Г. Сварник, І. Сварник). // Жовтень, 1984. № 10. С. 94-110.
    39. Жолтовський П. Визвольна боротьба українського народу в пам’ятках мистецтва XVI XVIII ст. Київ: Вид. АНУРСР, 1958. 146 с.
    40. Жолтовський П. Станковий живопис. // Історія українського мистецтва в шести томах. Київ: АНУРСР, 1968. Т. 3. С. 193-240.
    41. Жолтовський П. Український живопис XVII XVIII cт. Київ: Наукова думка, 1978. 327 с.
    42. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVII XVIII cт. Київ: Наукова думка, 1983. 177 с.
    43. Жолтовський П. Малюнки Києво-лаврської іконописної майстерні. Київ: Наукова думка, 1982. 285 с.
    44. Жолтовський П. Монументальний живопис на Україні XVII XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1988. 155 с.
    45. Жолтовський П. Декорація Львова на урочистостях коронації образа Домініканської Богородиці у 1751 р. // Записки НТШ. Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1994. С. 382-386.
    46. З української старовини. Альбом. / текст. Д. Яворницький. Київ: Мистецтво, 1991. додаток 311 с.
    47. Заметка о козацких знаменах // Киевская старина. Кіевь, 1890. Т. 31. С. 153-156.
    48. Запаско Я. Українська рукописна книга. Львів: Світ, 1995. 478 с.
    49. Записки императорскаго московскаго археологическаго института имени императора Николая ІІ под ред. А. Успенскаго. Москва, 1913. Т. І. 322 с.
    50. Іванов В. Прапори слобідських полків // Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія. Київ: Українська академія наук, 1927. Т. 1. С. 745-747.
    51. Інвентар Улашковецького монастиря 1783 р. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. Відділ рукописів. МВ 120.
    52. Ісаєвич Я. Бойові прапори козацького війська (сер. XVII ст.) // Український історичний журнал. Київ: Інститут історії АНУРСР, 1963. №1. С. 85-87.
    53. Исаевич Я. Город Дрогобыч в XVI XVIII в. // Города феодальной России. Сборник статей памяти Н.В. Устюгова. Москва: Наука, 1966. С. 160-168.
    54. Искусство народов СССР XIV XVII веков. Москва: Изобразительное искусство, 1974. Т.3. 437 с.
    55. Історія української культури. / ред. Крип’якевич І. Нью-Йорк: Український конґресовий комітет Америки, 1990. 718 с.
    56. Источники Малороссійской исторіи, собранные Д. Н. Бантышемъ-Каменскимъ и изданные О. Бодянскимъ. Москва, 1858. Ч. 1. 339 с.
    57. Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII XVIII cт. Львів: Свічадо, 1996. 231 с.
    58. Кара-Васильєва Т. Українське бароко і літургійне шитво XVII XVIII ст. // Записки НТШ. Львів: НТ ім. Т. Шевченка у Львові, 1998. Т.ССХХХVІ. С. 94-116.
    59. Карамзин Н. История государства российского. Москва: Рипол классик, 1998. Т. І-ІІІ. 558 с.
    60. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. Тіроль: видавництво оо. Василіян. 409 с. (передрук видання 1976 та 1979 р.).
    61. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского. (сост. Б. Гринченко). Чернигов: изд. Черниговскаго губернскаго земства, 1900. 367 с.
    62. Клейн В. Путеводитель по выставке тканей XVII XIX веков собрания государственного исторического музея. Москва: Работник просвещения, 1926. 39 с.
    63. Книга видатків міської каси за 1604-1606 роки. Центральний державний історичний архів України у Львові. (далі ЦДІА). Ф. 52. Оп. 2. Спр. 716.
    64. Книга протоколів уряду Ради за 1617-1621 роки. ЦДІА у Львові. Ф. 52. Оп. 2. Cпр. 142.
    65. Книга протоколів уряду Ради за 1630-1632 роки. ЦДІА у Львові. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 736.
    66. Книга протоколів уряду Ради за 1633-1635 роки. ЦДІА у Львові. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 737.
    67. Коковський Ф. Пам’ятки старини на Лемківщині. // Життя і знання. Львів, 1932.
    68. Кондаков Н. Лицевой иконописный подлинник. Иконография Господа нашего Иисуса Христа. Санкт-Петербург, 1905. 97 с.
    69. Кондаков Н. Иконография Богоматери. Москва: Паломник, 1998. Т. І. 383 с; Т. ІІ. 462 с.
    70. Кравченко А., Уткин А. Секреты ремесла. Москва, 1993.
    71. Крвавич Д., Овсійчук В. Повернення Корняктів. // Жовтень. Львів: Каменяр, 1984. № 8. С. 85-89.
    72. Крвавич Д., Стельмащук Г. Український народний одяг XVII початку ХІХ ст. в акварелях Ю. Глоговського. Київ: Наукова думка, 1988. 268 С.
    73. Крвавич Д. Стефан Дзенгаловий у світлі нових досліджень // Образотворче мистецтво. Київ, 1994. № 2. С. 33-35.
    74. Крвавич Д. Іконографія Софії Премудрості Божої в українському мистецтві // Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи. Матеріали другої наукової міжнародної конференції. Львів: ЛАМ; УКУ ім. св. Климента папи, ІННАНУ, 1995. С. 25-33.
    75. Крип’якевич І. Прапор Хмельницького. // Неділя, 1911. № 6.
    76. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. Львів: Світ, 1990. 405 с.
    77. Крип’якевич І. Історія українського війська. Тернопіль: Збруч, 1992. 574 с.
    78. Лазарев В. Новый памятник станковой живописи ХІІ века и образ Георгия-воина в византийском и древнерусском искусстве. // Русская средневековая живопись. Москва: Наука, 1970. С. 55-102.
    79. Легун Ю. Прапори цеху вінницьких шевців з колекції обласного краєзнавчого музею. // П’ята наукова ґеральдична конференція. Львів: Українське ґеральдичне товариство, 1995. С. 42-43.
    80. Леп’явко С. Прапори з 1655 р. // Пам’ятки України. 1991. № 3. С. 48-51.
    81. Льтописъ Самоила Величка. Кіевъ: изд. Временною комиссіею для разбора древних актов, 1848. Т. 1. 454 с.; 1851. Т. 2. 612 с. ; 1855. Т. 3. 568 с.; 1864. Т. 4. 407 с.
    82. Льтописъ Григорія Грабянки. Кіевъ: изд. Временною комиссиею для разбора древних актов, 1854. 374 с.
    83. Льтописъ Самовидця. Кіевъ: изд. Временною комиссиею для разбора древних актов, 1878. 468 с.
    84. Літопис Руський. / ред. Л.Махновець. Київ: Дніпро, 1989. 590 с.
    85. Лихачев Н. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики. Ленинград: Изд. Академии наук СССР, 1928. Вып. 1. 175 с.
    86. Лихачева В. Искусство Византии IV XV веков. Москва: Искусство, 1986. 308 с.
    87. Лозко Г. Українські символи. Київ: ред. часопису Народознавство”, 1994. С. 10-12.
    88. Логвин Г. Монументальний живопис XIV першої половини XVII століття // Історія українського мистецтва в шести томах. Київ: АНУРСР, 1967. Т. ІІ. С. 157-207.
    89. Логвин Г., Міляєва Л., Свєнціцька В. Український середньовічний живопис. Київ, 1976.
    90. Лукомскій В., Модзалевскій В. Малороссийскій гербовникъ. Санктпетербургъ: Изданіе черниговскаго дворянства, 1914. 213 с. (репринтне видання).
    91. Любачівський М.-І. Літургіка. Рим, 1990.
    92. Макаренко М. Запорізькі клейноти в Ермітажі. Корогви. // Україна. Київ: Державне видавництво України, 1924. С. 25-38.
    93. Макаров А. Світло українського бароко. Київ: Мистецтво, 1994. С. 211.
    94. Марјановиђ-Душаниђ С. Владарскє инсигнијє и државна симболика у Србији од ХІІІ до XV вєка. Београд: Српска академија наука и ум
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)