УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО 1920-1980-Х РР.: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ, ОЦІНКА, СПРОСТУВАННЯ : УКРАИНСКОЕ НАРОДНОЕ ИСКУССТВО 1920-1980-Х ГГ .: Интерпретация, ОЦЕНКА, ОПРОВЕРЖЕНИЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

НОВИЦЬКА Ольга Романівна

УДК 7.011.26; 745/749

УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО 1920-1980-Х РР.: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ, ОЦІНКА, СПРОСТУВАННЯ

17.00.06 — декоративне і прикладне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
доктор мистецтвознавства,
професор, член-кореспондент АМУ
СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович

Івано-Франківськ
2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ4
ВСТУП.5
РОЗДІЛ I . ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА
1.1. Огляд літератури ..13
1.2. Методи дослідження та джерельна база 19

РОЗДІЛ II. СТАНОВЛЕННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОГО РЕЖИМУ
ТА ТРАДИЦІЙНА ТВОРЧІСТЬ У 1920-1930-Х РР.
2.1. Народне мистецтво кін. XIX — поч. ХХ століття та наукові
погляди на нього..23
2.2. Більшовицька культурна революція” та її вплив на
традиційну народну творчість.31
2.3. Парадигми соціалістичного реалізму” у народній
творчості....53
2.4. Ідеологічні та художні тенденції самодіяльної
творчості.65

Розділ III. НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО В ПЕРІОД СТАЛІНСЬКОГО
АМПІРУ (1940-1950-ТІ РР.)
3.1. Народне мистецтво 1940-1950-х рр. під ідеологічним
тиском новаторства”...74
3.2. Культурна перебудова” народної творчості на західно-
українських землях........................87
3.3. Виставкова та музейницька діяльність як елемент
ідеологічної пропаганди98

РОЗДІЛ IV. КРИЗА КОМУНІСТИЧНИХ ІДЕАЛІВ ТА ПОДВІЙНІ
СТАНДАРТИ У МИСТЕЦТВІ 1960-1980-Х РР.
4.1. Народне мистецтво на тлі морально-естетичних
зрушень 1960-х рр.104
4.2. Радянський сувенір і народне мистецтво...109
4.3. Проблеми засвоєння стилістики народного мистецтва
радянською художньою промисловістю 1960-1980-х рр..120
4.4. Збереження і згасання традицій народного мистецтва.131
4.5. Радянське народне мистецтво” як частина
тоталітарної культури..140
4.6. Кризові та актуалізаційні явища у народному
мистецтві посттоталітарної доби 144

РОЗДІЛ V. СПРОСТУВАННЯ ЗАІДЕОЛОГІЗОВАНИХ
ТЕОРЕТИЧНИХ ПОЛОЖЕНЬ 1930-1980-Х РР.
ПРО НАРОДНУ ТВОРЧІСТЬ 153

ВИСНОВКИ .173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....178
ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АІН Архів Інституту народознавства НАН України
АНУМ Асоціація незалежних українських митців
АРМУ Асоціація радянських митців України
ВПУ Вісник Прикарпатського університету (збірник)
ВУЦВК Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ДИ Декоративное искусство СССР (журнал, Москва)
ІФКМ Івано-Франківський краєзнавчий музей
КМНМГ Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини
МЕХП Музей етнографії і художнього промислу
НЗ Народознавчі Зошити (журнал, Львів)
НМ Народне мистецтво (журнал, Київ)
НСМНМУ Національна спілка майстрів народного мистецтва України
НТЕ Народна творчість та етнографія (журнал, Київ)
НХП Народні художні промисли
ОМ Образотворче мистецтво (журнал, Київ)
СЭ Советская Этнография (журнал, Москва)
ДІАЛО Державний історичний архів Львівської області

ВСТУП

Українське народне мистецтво є однією з найважливіших складових національної культури. Воно споконвіку несло в собі духовність та було основою народної побутової культури. Завдяки цій духовності мова його образів зрозуміла у всі часи, всім поколінням. Сила народного мистецтва полягає в нерозривному ланцюгу етномистецької традиції. Образи, які народний майстер втілює у своїх творіннях закодовані в історичній і культурній пам’яті нації. Вони незримо присутні у свідомості кожного народного митця, що є виразником і носієм традицій, а тому він гостро відчуває свою належність до культурної спадщини рідного краю.
Народне мистецтво є генетичним кодом нації, бо відображає мистецькі традиції, моральні цінності, релігійні переконання, побут та звичаї своїх творців. Твори українського народного мистецтва відрізняються внутрішньо поглибленим змістом, стриманістю засобів виразності, вони позбавлені ефектної репрезентативності, нав’язливої ідейності. Народне мистецтво у всі часи було не ідеологічним відображенням зовнішнього світу, а самим буттям. Абстрактне і символічне за своєю природою воно ніколи не відтворювало навколишню реальність.
Культурний розвиток українського народу в 1920-1980-х рр. визначається насамперед політичним становищем українців, що опинилися в той час під більшовицькою тоталітарною диктатурою. Вона у вирішенні питань культури поневолених націй керувалася марксистсько-ленінськими ідеологічними гаслами інтернаціоналізму, злиття націй”, будівництва нової радянської дійсності”, намагаючись створити культуру пролетаріату”, єдину для всіх народів СРСР. Втім, історичні факти свідчать: тільки незалежна нація здатна створити досконалі і неповторні культурні надбання. Ніколи імітація чужинної творчості не призводить до збагачення традиційної культури, а веде скоріше до її згасання і занепаду.
Культурні надбання України пройшли через радянську переоцінку цінностей, що призвело до втрати самобутності, до майже цілковитої русифікації та наслідування багатьох стереотипів російської культури.
У 1920-1980-х рр. в Україні можна спостерігати парадоксальні явища на всіх рівнях мистецького життя, що залишили нам багату й майже недосліджену неупередженими та об’єктивними дослідниками художню спадщину. Саме зараз актуальним є питання про те, як оцінювати її, як вирізнити те, що було лише даниною часу, від справді цінних мистецьких пошуків. Суперечливим з цього погляду є не тільки професійне, але й народне мистецтво тих років. Заідеологізоване, розчинене в мережі художніх промислів”, підпорядкованих партійним керівним органам, воно яскраво відбивало суперечності та подвійні стандарти тієї епохи.
Наступ тоталітарної системи на традиційну народну творчість виявився у цілковитому узагальненні, стиранні відмінностей між різними етнографічними регіонами України, створенні загальнонаціонального” стилю у народному мистецтві. До руйнування українських етномистецьких традицій спричинилися голод і колективізація”, Друга світова війна і радянська культурна політика.
Компартійні ідеологи відкидали те, що мистецтво українського народу належить до однієї з найдавніших і найвеличніших культур, котра зростала протягом віків на досконалих здобутках і глибоких традиціях, намагалися збагачувати” його елементами російської культури. Під гаслом суцільна колективізація” народних майстрів змусили працювати в умовах промислового колективного виробництва, керівники якого не знали ні історії народного мистецтва, ні його традицій. Через це створюється зрусифіковане, псевдо українське і псевдо народне мистецтво. Абстрактні й глибоко символічні форми у ньому зникають, а під гаслом соціалістичного реалізму” пропонується декор натуралістичного, сюжетного характеру.
Те саме спіткало і відомі центри народної творчості. Вони перетворилися із осередків родин гончарів чи вишивальниць у спілки, артілі, художні промисли”, покликані виконувати й перевиконувати плани валового серійного виробництва без збереження локального етнографічного обличчя кожного регіону України. Водночас цей процес характеризувався цілковитим ігноруванням і навіть забороною обрядових і сакральних видів народного мистецтва (писанка, релігійна скульптура, народна ікона, церковне обладнання тощо). Проявилося це і у виставковій, музейницькій та видавничій діяльності.
Причина такого узагальнення, стирання відмінностей між різними регіонами та національними культурами криється у якісних характеристиках самої організації радянського суспільства. Зокрема це стосується возвеличування колективного та применшення ролі індивідуального, що й визначило таку систему культури.
Метод соціалістичного реалізму” зайняв у 1920-1980-х рр. панівну позицію не лише в мистецькій практиці, але й у теоретичних дослідженнях. Тут сформовано офіційно визнану компартією і єдино можливу в наукових працях концепцію розуміння і трактування народного мистецтва. Всілякий відхід від узаконеного зрусифікованого стандарту в дослідженнях традиційної творчості, будь-які спроби по-іншому оцінювати і розглядати народне мистецтво вважалися українським буржуазним націоналізмом” і не проходили компартійну цензуру Головліту”. Внаслідок цього, більшість праць радянських мистецтвознавців перевантажена заідеологізованими хибними оцінками народного мистецтва, а зафіксований у них матеріал не завжди відповідає дійсному стану традиційної творчості того часу, носить не фронтальний, а вибірковий суб’єктивний підхід до вибору об’єктів дослідження.
Попри наявність чималої кількості наукових публікацій про народну творчість, збірників, монографій, спільною рисою цих видань є подання теоретичного матеріалу відірвано від реальних подій, висвітлення неіснуючого розквіту, розвитку та відродження всіх видів народного мистецтва”.
Актуальність теми. На сучасному етапі історії України проблема розвитку і передовсім збереження культури набуває особливого значення. Наша країна багата традиціями народного мистецтва, однак сьогодні стоїть питання про те, як зберегти, а іноді і відродити ці традиції. Важливо, щоб ця регенерація відбувалася вдумливо і розсудливо, базуючись на справді автентичних зразках народного мистецтва.
На сьогодні немає чітких, узагальнюючих оцінок народного мистецтва радянської доби та ґрунтовного дослідження його стану в умовах тоталітарного режиму. Шкідливі ідеологічні впливи на народну творчість не вивчені, не зазнали належних інтерпретацій, уточнень та спростувань.
Запропонована тема дослідження саме з цієї позиції є особливо актуальною. Вона допоможе виявити, виокремити традиційне народне мистецтво ХХ ст. від зрусифікованих зразків, відшукати уламки справжньої етномистецької традиції, що вціліла під навалою станковізму” та мотивів радянської емблематики.
Дане дослідження немає на меті повною мірою вивчити народне мистецтво України 1920-1980-х рр. в усіх його видах і формах виявлення. Автор усвідомлює неабияку складність такого аналізу, здійснити який можливо лише зусиллями великого колективу мистецтвознавців, істориків, соціологів. Завдання стоїть дещо інакше: простежити основні процеси та явища, що характеризують стан народного мистецтва України доби радянського тоталітаризму та його заідеологізоване висвітлення у мистецтвознавчих працях означеного періоду.
Сформульована наукова проблема запропонована для розв’язання вперше як окрема теоретична мистецтвознавча тема. Вона є актуальною з погляду підготовки нових узагальнюючих праць: 10-томної Історії українського мистецтва” і 3-томної Історії українського народного мистецтва” та наступних досліджень. Виходячи з вищесказаного, можна вважати, що дане дослідження є доцільним, необхідним і актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Робота виконується на кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну Інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету для поглиблення викладання тем з декоративно-прикладного мистецтва. Водночас тема дослідження розв’язує одну з наукових проблем Теоретичні та історичні проблеми народної творчості” (шифр 4.16.6.8.), що виконується у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України за постановою Бюро відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України від 22.12.1998 р., (протокол №8).
Мета дослідження полягає у тому, щоб всесторонньо проаналізувати і створити цілісну картину функціонування народного мистецтва в умовах радянської системи. Показати дійсний стан традиційної творчості того часу, вплив на неї комуністичної ідеології та наслідки цього впливу. Для досягнення зазначеної мети автор передбачає розв’язати такі завдання:
— проаналізувати основні механізми впливу тоталітарної системи на традиційну народну творчість, їх мету й наслідки;
— спростувати заідеологізовані теоретичні доктрини та стереотипи поглядів радянського мистецтвознавства на народну творчість;
— охарактеризувати тенденції впровадження сувенірних виробів у системі художніх промислів;
— здійснити порівняльний аналіз творів народного мистецтва з продукцією артілей, експонатами виставок та музеїв;
— показати проблему впровадження стилістики народного мистецтва в продукцію радянської художньої промисловості;
— висвітлити сучасні етномистецькі явища, що характеризують народне мистецтво посттоталітарної доби.
Предметом дисертації є основні тенденції розвитку, художні та стилеві особливості народного мистецтва в тоталітарну добу, механізми впливу комуністичної ідеології на традиційну творчість і теоретичні положення радянського мистецтвознавства про народне мистецтво.
Об’єктом дисертації виступають твори українського народного мистецтва, продукція народних художніх промислів 1920-1980-х рр., що знаходиться у фондах музеїв, архівні матеріали, літературні мистецтвознавчі видання означуваного періоду.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють весь період існування радянської влади на території України, тобто з 1917 до 1991 рр., а також автор вважає за доцільне розглянути народне мистецтво напередодні так званої жовтневої революції (кін. XIX-поч. ХХ ст.) та коротко охарактеризувати його стан у посттоталітарну добу (1990-ті рр.).
Географічні межі дослідження окреслюють територію України, що перебувала в складі СРСР. Відповідно, народне мистецтво Західної України розглядається з 1939 р. — часу приєднання цих земель до Союзу.
Наукове значення і новизна роботи полягає в тому, що вперше українське народне мистецтво 1920-1980-х рр. розглядається як об’єкт визиску і тиску радянського тоталітаризму, що руйнував усталені віками закони його розвитку і функціонування, нищив духовно-моральні цінності, національні традиції. Вперше виявлено, класифіковано й проаналізовано основні механізми ідеологічного впливу на традиційну народну творчість; основна увага акцентується на їх меті та згубних для народного мистецтва наслідках. У роботі розкрито динаміку зміни ідеологічного тиску на народне мистецтво впродовж 1920-1930-х, 1940-1950-х, 1960-х та 1970-1980-х рр. із зазначенням основних характерних рис. На основі обстеження музейних колекцій, вперше здійснено порівняльний аналіз народного мистецтва в побуті з експонатами виставок, музеїв, продукцією художніх промислів та творами самодіяльності, акцентуючи на несумісності їх з етномистецькою традицією. Інтерпретовано проблему сувенірного виробництва та продукції радянської художньої промисловості у їх взаємодії з народним мистецтвом. Спростовано заідеологізовані теоретичні положення та стереотипи поглядів радянського мистецтвознавства на народну творчість. Висвітлено регресивні та регенеративні тенденції у народному мистецтві посттоталітарної доби.
Практичне значення. Результати і теоретичні положення роботи можуть бути використані для наступних досліджень, підготовки узагальнюючих праць з історії українського народного мистецтва, навчальних посібників. Дослідження несе інформативну цінність для викладачів і студентів мистецьких навчальних закладів, працівників музеїв та мистецтвознавців. Текстовий та ілюстративний матеріал дисертації є основою для відповідної адаптації і трансформації його в монографію.
Апробація дослідження. Результати дослідження оприлюднені на наукових конференціях Прикарпатського університету ім. В.Стефаника Актуальність дослідження народного мистецтва радянського періоду на сучасному етапі історії України” (м.Івано-Франківськ, 2000), Українське народне мистецтво і соціалістичний реалізм” (м.Івано-Франківськ, 2001), Народне мистецтво 1940-1950-х рр. під ідеологічним тиском новаторства” (м.Івано-Франківськ, 2002) та на всеукраїнській науковій конференції Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність” Спростування заідеологізованих теоретичних положень 1930-1980-х рр. про народне мистецтво”(Львів, 2002). Основні положення дисертації викладено у п’яти одноосібних статтях, чотири з них у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК. Загальний обсяг публікацій 2,7 др.арк.
1. Новицька О. Народна творчість і соціалістичний реалізм // Мистецтвознавство2000: Науковий збірник:.— Львів, 2001.— С.115-129.
2. Новицька О. Народне мистецтво радянського часу 1940-1950-х рр. під ідеологічним тиском новаторства” // ВПУ: Мистецтвознавство.— Вип.III.— Івано-Франківськ: Плай, 2001.— С.87-97.
3. Новицька О. Проблема засвоєння стилістики народного мистецтва радянською художньою промисловістю 1960-1980-х рр. // ВПУ: Мистецтвознавство.— Вип.IV.— Івано-Франківськ: Плай, 2001.— С.145-153.
4. Новицька О. Український сувенір радянського часу. Здобутки і втрати // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В.Гнатюка.— Тернопіль, 2002.— С.111-118.
5. Новицька О. Спростування заідеологізованих теоретичних положень радянського мистецтвознавства 1930-1980-х рр. // Мистецтвознавство’01: Науковий збірник. — Львів, 2002.— С.121-131.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, шістнадцяти підрозділів, підсумкових висновків, списку використаних джерел (405 найменувань). Обсяг текстової частини становить 177 сторінок і містить чотири порівняльно-аналітичні таблиці. Додатками є 11 ілюстративних таблиць, що наглядно підтверджують основні положення дисертації (додаток А) і альбом з 180 ілюстраціями й анотаціями до них (додаток Б).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Мистецтвознавчий аналіз зібраного і систематизованого фактологічного матеріалу, музейних колекцій та всестороннє і позаідеологічне вивчення архівних матеріалів й історико-мистецтвознавчих видань, дозволяє констатувати наступні результати дослідження:
1. На основі аналізу хронології ідеологічних явищ соціалістичної культури здійснено періодизацію радянського народного мистецтва 1920-1980-х рр. Нами виділено три періоди: 1920-1930-ті рр., 1940-1950-ті рр. та 1960-1980-ті рр., що характерні відмінними механізмами впливу тоталітарної системи на народне мистецтво, змінюваними естетичними критеріями та ідеологічними установками.
2. Основними механізмами ідеологічного впливу тоталітарної системи на народне мистецтво є: колективізація, організація артілей радянського взірця, запровадження методу соціалістичного реалізму”, вилучення сакральних елементів, пропагування самодіяльності, ідеологічне новаторство”, тенденційна виставкова та музейницька діяльність, конкурентний тиск сувенірної та художньої промисловості. Метою їх було створення уніфікованого інтернаціонального” мистецтва без національних ознак, яке б виконувало ідеологічні вказівки партійного керівництва.
3. Комуністична культурна політика, виражена у формі колективної творчості” затримала природній розвиток українського народного мистецтва. Примусова колективізація селянства та організація артілей кустарів з усуспільненими засобами виробництва спричинили занепад народного мистецтва в одній з найпоширеніших форм його побутування — домашніх промислах. Праця в усуспільнених артілях кустарів призвела до узагальнення відмітних рис регіональних осередків, нав’язування майстрам чужих їхній творчості радянських мотивів та сюжетів. Диференціація праці та механізація раніше ручних процесів спричинила втрату рис творчої індивідуальності окремого майстра, спрощення художньої мови, врівноваженість форми і декору.
4. Організація артілей з централізованою системою керівництва Укрхудожпромспілки стала засобом впровадження тотального контролю над народним мистецтвом та методами праці майстрів. Перевага надавалася кількісному показнику, дотриманню вимог держзамовлень та виконанню плану. Виготовлення виробів за еталоном-зразком сприяло втраті ними рис спадкової традиційності, конкретного побутового призначення, руйнувало стилістичні особливості та засоби виразності народного мистецтва.
5. Комуністична антирелігійна пропаганда у народному мистецтві викорінювала сакральні елементи та духовне наповнення творів, що звузило типологію виробів, вилучило з орнаменту давні символи-хрестографеми та привнесло натомість радянську емблематику. Аналіз архівних джерел показав наявність спротиву народних майстрів насаджуваному атеїзму.
6. Формування радянського народного мистецтва” було тісно пов’язане з утвердженням методу соціалістичного реалізму”, що приписував народному мистецтву виконання ідеологічного завдання: відтворити міфологізоване буття засобами реалістичного відображення. Це вирішувалось шляхом введення тематичних радянських сюжетів та символіки в декоративне вирішення творів. Мистецтвознавчий аналіз музейних колекцій творів, що позначені впливами соцреалізму” дає підстави твердити, що запровадження сюжетності та тематичної спрямованості негативно позначилося на художньо-стильових особливостях виробів. На зміну традиційній системі художнього мислення в народну творчість вводилася образно-композиційна побудова, засади плакатності, оперування доступними конструкціями іконографічного репертуару радянської емблематики, що звузило асортимент виробів до станкових плакатних композицій, які виконували ідеологічно-виховне замовлення тоталітарної держави.
7. Пропагована художня самодіяльність” набула ідеологічного прокомуністичного забарвлення. Орієнтація на кількісний, а не на якісний показник породила індустрію масової культури, адаптованої до сприйняття радянським народом”. Асортимент її складали твори агітаційної та ідеологічно-тематичної спрямованості, які неправомірно ототожнювали з народним мистецтвом. Для них було характерним наслідування і компіляція народних зразків у поєднанні з копіюванням образотворчої мови професійного мистецтва.
8. Прагнення підкреслити новаторство і розквіт радянського народного мистецтва” характерне штучним збідненням минулих надбань традиційної спадщини, гіперболізацією здобутків” соціалістичного періоду, нав’язуванням радянських традицій” та соціалістичного змісту у національній формі”. Станковізм насаджував у народне мистецтво глибокий ідейний зміст” та сучасну тему” засобами спрощеної зображальності, фотографічності та натуралізму, руйнуючи принципи абстрактної декоративності. Станкові принципи живопису і скульптури, механічно пристосовані до техніки виконання та матеріалу, передбачали кропітку працю майстрів-виконавців”. Вибудовується ієрархія жанрів, серед яких провідне місце належить тематичній картині та портретам вождів”, а визначальним критерієм естетичної досконалості стає наявність ідеологічного підтексту. Створені під вивіскою народного мистецтва” подібні твори забезпечують майстрам вихід на виставки різного рангу, урядові нагороди та звання заслужених майстрів народної творчості”.
9. Аналіз каталогів виставок народного мистецтва та музейних експозицій 1920-1980-х рр. дає підставу стверджувати, що вони були інструментом ідеологічної пропаганди розквіту народного мистецтва” і сприяли утвердженню псевдонародних тенденцій. Методи організації виставок та характер відбору експонатів для музейних експозицій свідчить про їх орієнтацію на вироби художніх промислів та твори індивідуальних майстрів з професійною освітою.
10. Широке розгортання сувенірної промисловості виступило процесом протилежним до традиційної народної творчості. Перехід окремих художніх промислів виключно на тиражування сувенірів за еталоном-зразком, високі валові показники спричинили занепад традиційних шкіл народного мистецтва, відхід від усталених форм та засобів виразності, збіднення асортименту виробів. Типологія та художні якості радянської сувенірної продукції не ґрунтувались на етномистецьких традиціях. Виставки сувенірів продемонстрували наявність тенденцій станковізму та плакатності. Вимога громадського звучання” зумовила появу у сувенірній продукції помпезних, громіздких речей, переповнених героїчним пафосом та радянським патріотизмом.
11. Традиції народного мистецтва не знаходили засвоєння своїх композиційних, колірних, орнаментальних та стилістичних особливостей у радянській художній промисловості. Аналіз музейних джерел показав, що в більшості випадків має місце перенесення окремих елементів орнаменту, колориту, типових форм без глибокого розуміння знакової символіки дбайливого ставлення до традицій. Продукція радянської художньої промисловості відображає споживацький підхід і бажання економічної вигоди за рахунок попиту на фольклорній імітації серед населення.
12. Вперше здійснений позаідеологічний аналіз радянських мистецтвознавчих видань показав тенденцію заполітизованості, ідеологічних перекручень, обмеження у виборі дослідних тем, вибірковість підходів, шкали оцінок. Праці несуть відбиток методологічних вимог партійності”, не відображають реальні закони функціонування народної творчості, помилково трактують роль традиції в творчому мисленні народного майстра, однобоко і суб’єктивно висвітлюють питання історії народного мистецтва. Твори оцінюють без врахування їх духовно-ціннісних ознак.
13. Дослідження розвінчаного і деміфологізованого соцреалізму дозволяє стверджувати, що тоталітарний реалізм сформував в українському народному мистецтві особливу, відокремлену від традиційної творчості галузь — радянське народне мистецтво”, якому притаманні суцільна заполітизованість, насичення ідеологією та надособистісний сколективізований характер творчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаскина Н. Проблемы изучения советского искусства 1930-х гг.— Искусство, 1989.— №6.— С.13-17.
2. АІН.— Ф.1.— Оп.2.— Од.зб.464.— Арк.1-2.
3. АІН.— Ф.1.— Оп.2.— Од.зб.464.— Арк.3-4.
4. Айрапетян Р. Самодеятельное искусство и особое мастерство // Художник, 1974.— №6.— С.34-42.
5. Алленов М. К вопросу о структуре понятия соцреализм”.— Искусство, 1988.— №10.— С.54-67.
6. Андреев А. Великий Октябрь и искусство социалистического реализма / В сб.: Октябрь и развитие художественной культуры.— М.: Знание, 1977.— С.23-47.
7. Андреева Е. Советское искусство 30-х — начало 50-х гг.— Искусство, 1988.— №10.— С.64-67.
8. Антоненко Г. Архітектура і художня промисловість // Архітектура Радянської України.— К., 1941.— №3.— С.5-12.
9. Бабіченко Д. Розвиток народних художніх промислів на Україні // НТЕ.— №1, 1976.— С.29-34.
10.Бабков С. Національні підвалини монументальної творчості Івана Литовченка: Пошук паралелей Іван Литовченко — Михайло Бойчук // вісник Львівської Академії мистецтв.— Львів, 1999.— С.89-95.
11.Бадяк В. Тоталітаризм і творчий процес.— Львів, 1995.— 80с.
12.Байрак Я. З гірських джерел // Народне мистецтво, 1998.— 1-2 (квартальник).— С.20-21.
13.Балдина О. Из выступлений участников семинара на выставке «Слава Труду» // Декоративное искусство, 1974.— №11.— С.19-21.
14.Бахматюк Олекса: Альбом / Вст.ст. та упор. Ю.П.Лащука.— К.: Мистецтво, 1976 .— 79с.: іл.
15.Бережкович А. Об индивидуальном творчестве мастеров украинского народного искусства в артилях художественной промышленности УССР.— СЭ, 1957.— №2.— С.41-42.
16.Бережкович О. Збирацька робота державного музею етнографії народів СРСР на Україні за 40 років.— НТЕ, 1958.— №3.— С.153-154.
17.Бернштейн Б. Советское” и национальное” // Искусство, 1989.— №6.— С.11-12.
18.Білецький П. Скарби нетлінні.—- К.: Мистецтво, 1974.— 187с.
19.Біляшівський Б., Лащук Ю. Київське кустарне товариство // НТЕ.— №4.— 1987.— С.39-48.
20.Бобринская Е. Итальянский жанр и искусство 1930-50-х гг.— Искусство, 1990.— №5.— С.28-33.
21.Боднар І. Орнаментика карпатських вишивок // НТЕ.— №2.— 1969.— С.55-58.
22.Большая Советская Энциклопедия / Гл. ред. Прохоров А.М.— Т. 25.— Изд. 3.— М.: Советская энциклопедия, 1976.— 596с.
23.Большая советская энциклопедия / Гл. ред. А.Прохоров.— Т.28. ІІІ изд.— М.: Изд. Сов. энциклопедия”, 1978.— 582с.
24.Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Прохоров.А.— М.: Советская энциклопедия, 1991.— 642с.
25.Борисенко В. Весільні звичаї та обряди на Україні. - К., 1988.
26.Бродский Б. Иное прочтение // Художник, 1971.— №6.— С.22-24.
27.Будзан А. На піднесенні // НТЕ.— 1964.— №5.— С.37-45.
28.Будзан А. Народні художні промисли Бойківщини // У зб.: Народні художні промисли України.— К.: Наукова думка, 1979.— 98с.
29.Будзан А. Різьба по дереву в західних областях України.— К.: Вид-во АН УРСР, 1960.— 106с.: іл.
30.Будзан А. Сучасний сувенір // Народна творчість та етнографія. 1968.— №3.— С.26-31.
31.Бутник-Сіверський Б. Шоста обласна виставка народної творчості у Тернополі.— НТЕ, 1957.— №4.— С.149-152.
32. Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1917-1941).— Т.1.— К.: Наук. Думка, 1986.— 222с., іл.
33.Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1945-1967 рр.).— Т.2.— К.: Наукова думка, 1970.— 215 с.: іл.
34.Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1941-1956). — К.: Наук. Думка, 1970.— 290с.
35.Бутник-Сіверський Б. Український радянський сувенір. — К.: Наук. думка, 1972.— 260с.: іл.
36.Бутник-Сиверский Б.С. Народные украинские рисунки.— М.: Сов.художник, 1971.— 192с.
37.Вагнер Г.К. Несколько тезисов о народном искусстве // ДИ СССР.— 1988.— №2.— С.30-34.
38.Василенко В. Кобеляцький повіт. Кобеляки: Вид-во Кобеляцької земської управи.— Вип.1-2, 1895.— 139с.
39.Василенко В. Местечко Опошня Зеньковского уезда Полтавской губернии: Статистическо-экономический очерк.— Полтава, 1889.— 41с.
40.Василенко В. Опыт толкового словаря народной технической терминологии.— Харьков: Печатное дело, 1902.— 80с.
41.Василенко В. Очерки кустарных промыслов Полтавской губернии. Выпуск I.— Полтава, 1900.— 111с.
42.Василенко В. Царичанка.— Полтава, 1894.— 42с.
43.Ващенко Г. Виховний ідеал.— Полтава: Полтавський вісник, 1994.— 192с.
44.Велігоцька Н. Білокур — "без берегів" // Червоних сонць протуберанці: Збірник мистецтвознавчих і культурологічних праць до 100-річчя Катерини Білокур.— К.:Артек, 2001.— С.122-128, іл.
45.Весілля: Збірник.— У двох кн. — Кн. 1. — К.: Наук. думка, 1970.— 455с.
46.Виставка українського народного мистецтва: Короткий путівник.— К., 1936.— 20с.
47.Виставка народного декоративного мистецтва Української РСР, присвячена 50-річчю утворення СРСР: Каталог.— К.: Реклама, 1974.— 104с.
48.Виставка народного образотворчого мистецтва Київської області: Каталог.— К., 1953.— 17с.
49.Виставка народного образотворчого мистецтва, присвячена 10-річчю возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною: Каталог.— Ужгород, 1955.— 24с, іл.
50.Виставка народного образотворчого мистецтва, присвячена 300-річчю возз’єднання України з Росією: Каталог.— Ужгород, 1954,— 70с.: іл.
51.Виставка творів живопису, графіки, скульптури та прикладного мистецтва, 1956.— Станіслав, 1957.— 10с.
52.Виставка творів Оксани Йосипівни Грицей: Каталог / Упор. Канюс Н.І.— Івано-Франківськ, 1985.— 16с.
53.Виставка товарознавства при Музеї УпНКзовнішторгу // Вісті ВУЦВК.— 1922.— 25 листопада.— С.4.
54.Вісник промислової та промислово-кредитної кооперації України.— К., 1929.— №4.— С.46-48.
55.Войналович В. Українська греко-католицька церква в умовах радянського тоталітарного режиму // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень Міжнародного V круглого столу.— Київ-Львів, 1995.— С.82-89.
56.Волков Ф. Отличительные черты южнорусской орнаментики.— Санкт-Петербург, 1878.— 76с.
57.Воронов В. О крестьянском искусстве: Избранные труды.— М.: Советский художник, 1972.— 352с., ил.
58.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис.— К.: Оберіг, 1993.— 562с, іл.
59.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: В 2-х т.— Т.2.— К.: Оберіг,1991.— 448с.
60.Всесоюзная выставка, посвященная 100-летию В.И.Ленина: Каталог.— М., 1970.— 56с.
61.Гатальська Н. Жива глина // Народне мистецтво.— 2000.— 3-4 (квартальник).— С.18-21.
62.Гегель. Естетика. Язычество древних славян.— М.: Изд. Наука, 1981.— 607с.— ил.
63.Геллер М., Некрич А. Утопия у власти.— Лондон, 1982.— Т.1-2.
64.Геллер М. Машина и винтики. История формирования советского человека.— Лондон, 1985.
65.Герман М. Мифы 30-х и сегодняшнее художественное сознание.— Творчество, 1988.— №10.— С.1-2.
66.Глухенька Н. Мастер вышивки.— НТЕ, 1959.— Кн.4.— С.105-107.
67.Гоберман Д. Гуцульщина — край искусства.— Москва-Ленинград: Искусство, 1966.— 90с.: іл.
68.Гоберман Д. Розписи гуцульских гончаров.— Ленинград: Искусство, 1972.— 91с., ил.
69.Год Б., Єрмак О. Деякі методи діяльності Ради в справах російської православної церкви та Ради в справах релігійних культів з ліквідації української греко-католицької церкви (1945-1947 рр.) // Історія релігій в Україні: Праці X-ї міжнародної наукової конференції. Книга I.— Львів: Логос, 2000.— С.101-107.
70.Голан А. Миф и символ.— М.: Русслит, 1994.— 376с.: іл.
71.Голомшток И. Тоталитарное искусство в поисках традиции.— Человек, 1991.— №2.— С.88-104.
72.Голубець О. Парадокси Львівського мистецтва 1970-1980-х рр. // Мистецтвознавство.— Львів, 1999.— С.12-23.
73.Голубець О. Суть естетичних деформацій в мистецтві Галичини другої половини ХХ століття // Європейське мистецтво XV-XX століть: Зб.статей.— Дрогобич: Музей Дрогобиччина”, 1999.— С.115-119.
74.Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом. Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ ст.— Львів: Академічний експрес, 2002.— 176с.: іл.
75.Голубець О. Развитие народных традиций в современном искусстве // Укр. Карпаты. Культура.— К. 1989.— С.187-189.
76.Горак Г. Філософія. Курс лекцій.— К.: Вілбор, 1997.— 268с.
77.Горинь Г. Шкіряні промисли західних областей України.— К.: Наук. думка, 1986..— 93с.
78.Гошко Ю. Державний музей етнографії та художнього промислу у Львові / до 100-річчя з дня створення /.— НТЕ, 1974.— №3.— С.68-71.
79.Греко-католицька церква в 1944-1991 роках // Історичний журнал.— 1994.— №4.— С.107-112.
80.Гройс Б. Соцреализм — авангард по-сталински.— ДИ СССР, 1990.— №5.— С.34-37.
81.Гургула І. Народне мистецтво західних областей України.— К.: Мистецтво, 1965.— 76с.
82.Гуркіна С. Особистісні та колективні прояви релігійності греко-католиків України в умовах радянського тоталітаризму // Історія релігій в Україні: Праці Х-ї міжнародної наукової конференції.— Книга II.— Львів: Логос, 2000.— С.128-137.
83.Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 1920-30-ті роки.— К.: Либідь, 1991.— 340с.
84.Даниленко В. Космогонія первісного суспільства.— К.: Наукова думка, 1965.— 198с.
85.Дацюк Я. І прийшла до неї любов // Народне мистецтво.— 1999.— 1-2 (квартальник).— С.40-43.
86.Декоративно-прикладное искусство Украинской ССР / 1970-е начало 1980-х годов.— М.: Советский художник, 1986.— 192с.: ил.
87.Державний музей етнографії та художнього промислу АН УРСР.— К.: Мистецтво, 1974.— 56с.— Альбом.
88.Десятников В. Дума про народне мистецтво // Літературна Україна, 1968.— 23 серпня.
89.Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація?—.: Видавничий дім КМ Academia”, 1998.— 276с.
90.Динамов С. О стиле советского искуства.— Искусство, 1935.— №4.— С.1-4.
91.Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г. Українські символи.— К.: Либідь, 1994.— 215с.
92.Дмитрієва Н. Творчество народа.— Искусство, 1948.— №5. — С.38-41.
93.Довідник по фондах Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР.— К.: Вид-во АН УРСР, 1956.— Вип.I.— 116 с.: іл.
94.Долінська М. Майстри народного мистецтва Української РСР.— К.: Мистецтво, 1966.— 156с.
95.Дробан В. Етнографічні матеріали в експозиції та фондах Кременецького краєзнавчого музею.— НТЕ, 1972.— №4.— С.103-104.
96.Дяченко М. Стан етнографічної роботи в історичних та краєзнавчих музеях УРСР.— НТЕ, 1958.— №4.— С.67-74.
97.Етнографічний ярмарок у Пироговому // НМ.— 2000.— 1-2 (квартальник).— С.32-33.
98.Єленський В. Втілення сподіваного і впевненість у побаченому // Людина і світ.— 1997.— №9.— С.1-10.
99.Єленський В. Сувора відлига” // Людина і світ.— 1990.— №6.— С.20-26.
100. Єленський В. Сувора відлига” // Людина і світ.— 1990.— №7.— С.24-29.
101. Жидков В., Соколов К. Десять веков российской ментальности: картина мира и власть.— Санкт-Петербург: Алетейя, 2001.— 638с.
102. Житомирська обласна виставка 1960 року, присвячена декаді української літератури і мистецтва в Москві: Каталог.— Житомир, 1960.— 62с, іл.
103. Жолтовский П. Гуцульский художественный металл // ДИ СССР.— №2.— 1966.— С.30-33.
104. Жолтовський П. Орнаментація народних металевих виробів Гуцульщини // НТЕ.— №2.— 1958.— С.75-93.
105. Жолтовський П. Художнє литво на західних землях України в XVII-XIX ст.// Матеріали з етнографії та мистецтвознавства.— Вип.V.— К., 1959.— С.136-159.
106. Жолтовський П. Художнє лиття на Україні.— К., 1973.— 193с.
107. Жук А. Досягнення українського декоративно-прикладного мистецтва на сучасному етапі // НТЕ.— 1978.— №6.— С.73-78.
108. Жук А. Сучасні українські художні тканини.— К.: Наукова думка, 1985.— 114с.: іл.
109. Жук А. Український радянський килим.— К.: Наукова думка, 1973.— 168с.: іл.
110. Зайкевич А. Мотивы малоросийского орнамента гончарного производства.— Полтава, 1883.— 64с.
111. Зайцев Ю. Ті, що не мовчали // Львівщина: Історико-культурні та краєзнавчі нариси.— Львів: Центр Європи, 1998.— С.35-42.
112. Закон України Про народні художні промисли” // К.— 21.06.2001.
113. Законодавство про релігійні культи.— К.: Політвидав України, 1973.— 189с.
114. Запаско Я. Декоративно-ужиткове мистецтво // Історія українського мистецтва в 6-ти томах.— К., 1970.— Т.4.— Кн.2.— С.287-312.
115. Запаско Я. Розвиток сучасного українського килимарського промислу // НТЕ.— №2.— 1966.— С.32-38.
116. Заради правди історії (зі спогадів М.Дерегуса (1904-1997)) / Записала Н.Крутенко // Artline.— №2, 1998.— С.42-44.
117. Зарецкий И. Гончарный промысел в Полтавской губернии. Полтава: Изд.полт.губ.земства, 1894.— 126с., 6 табл.
118. Затонський В.П. Наші завдання в образотворчому мистецтві. Промова на першому поширеному пленумі Оргбюро СРХ (29.XI.1933 р.) // Образотворче мистецтво. Альманах2.— Київ-Харків, 1934.— С.11-17.
119. Захарчук-Чугай Р. І невимовна краса життя // НМ.— 1997.— №2.— С.48-50.
120. Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.— К., 1936.— №13.— 14.ІІІ.— 12с.
121. Зубова Т. О границах понятия народного искусства // ДИ, 1974.— №8.— С.4-6.
122. Ион Е. Жизнь становится прекраснее // В сб.: Против современного абстракционизма и формализма.— М., 1964.— С.143-152.
123. Із виставки в Кракові 1887 р. // Діло, 1887.— №109.— С.7-8.
124. Из истории советского искусствознания и эстетической мысли 1930-х гг.— М., 1977.— 212с.
125. Кабанова А. Космос Катерины Белокур // Червоних сонць протуберанці: Збірник мистецтвознавчих і культурологічних праць до 100-річчя Катерини Білокур.— К.:Артек, 2001.— 128с.: іл.
126. Калениченко Л. Народні художні промисли на Україні // Архітектура радянської України.— 1941.— №3.— С.12-15.
127. Кара-Васильєва Т. Вироби народних промислів: кількість і якість // Соціалістична культура, 1976.— №12.— С.28-31.
128. Кара-Васильєва Т. Творці дивосвіту.— К.: Радянська школа, 1984.— 175с.: іл.
129. Кара-Васильєва Т. Полтавська народна вишивка.— К.: Наукова думка, 1983.— 138с.
130. Кара-Васильєва Т. Давнина в рушниках // НМ.— 1998.— 1-2 (квартальник).— С.2-5.
131. Каталог першої української хліборобської виставки в Стрию 1909 р.— Стрий, 1909.— 112с.
132. Каталог 10-ї Обласної виставки народного образотворчого мистецтва Вінниччини, присвяченої 40-річчю Великої Жовтневої Соціалістичної революції.— Вінниця, 1957.— 70с.: іл.
133. Каталог IV виставки АНУМ.— Львів: Друкарня Діла”, 1934.— 38с.
134. Каталог виставки народного образотворчого мистецтва.— К., 1947.— 24с.
135. Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові / Автори-упорядники: В.Арофикін, Д.Посацька.— Київ-Львів: Зовнішторгвидав України, 1996.— 119с.
136. Каталог експозиції відділу народного мистецтва.— Львів, 1955.— 48с.: іл.
137. Каталог музея декоративно-прикладного искусства народних мастеров Крима.— Симферополь, 1971.— 63с., ил.
138. Каталог. Виставка творів живопису, графіки, скульптури та народного мистецтва Львівського товариства художників.— Львів, 1956.— 4с.: іл.
139. Квітуче народне мистецтво: Альбом.— Львів, 1964.— 152с.
140. Кириченко Е. Модерн. К вопросу об истоках типологии // Советское искусствознание’78.— Кн.I.— М., 1979.— С.266-270.
141. Кірюшко Н., Бойко М. Релігія і спадкоємність розвитку української культури // У зб.: Культурне відродження в Україні за ред. Г.О.Сілаєвої.— Львів: Астериск, 1993.— 192с.
142. Коломийський державний музей народного мистецтва Гуцульщини: Путівник.— Станіслав, 1962.— 93с.: іл.
143. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини: Альбом / Авт.-упоряд.О.Кратюк.— К.: Мистецтво, 1991.— 208с.
144. Колос В. Земля дужа талантами.— НТЕ, 1970.— №3.— С.97-98.
145. Колос С. Традиції, стан і потреби художніх промислів України.— НТЕ, 1957.— №4.— С.109-120.
146. Кордуба М. Писанки на Галицькій Волині.— Відень, 1896.— 58с.
147. Корпанюки Юрій та Семен. Вст. стаття та упор. Г.Г.Пудик.— К.: Мистецтво, 1974.
148. Корогодський Р. Драма шестидесятників // ОМ, 1991.— №1.— січень-лютий.— С.1-4.
149. Косицька З. Народна творчість як необхідність і як результат спілкування з трансцендентними силами // Регрес і регенерація в народному мистецтві. Колективне дослідження за матеріалами Третіх Гончарівських читань.— К.: Родовід, 1998.— С.57-60.
150. КПСС о культуре, просвещении и науке / Сборник документов.— М.: Госполитиздат, 1963.— С.151-155.
151. Кравець О. Сімейний побут та звичаї українського народу. — К., 1966.— 283с.