БАЛЕТМЕЙСТЕРСЬКЕ МИСТЕЦТВО І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СЦЕНІЧНОЇ ХОРЕОГРАФІЇ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ : Балетмейстерские ИСКУССТВО И СТАНОВЛЕНИЕ УКРАИНСКОЙ сценической хореографии в контексте развития европейской художественной культуры

Краткое описание

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМЕНІ М.Т.РИЛЬСЬКОГО НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Білаш Павло Миколайович
УДК 792.8(477)

БАЛЕТМЕЙСТЕРСЬКЕ МИСТЕЦТВО І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СЦЕНІЧНОЇ ХОРЕОГРАФІЇ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
10-30-х років ХХ століття

Спеціальність 17.00.0І теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Станішевський Юрій Олександрович,
доктор мистецтвознавства,
професор

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................

РОЗДІЛ 1. Естетико-художні тенденції становлення та розвитку українського хореографічного мистецтва початку ХХ століття................................................................................................ 13
1.1. Культурне поле Європи та загальноестетичні засади пограниччя епох................................................................................. 13
1.2. Філософсько-естетичні погляди представників філософії життя”, як теоретична основа художньої культури і хореографічного мистецтва початку ХХ століття.........................................................
1.3. Імпресіоністичне та експресіоністичне світобачення в танцювальному мистецтві Європи та у творчості українських хореографів.........................................................................................

РОЗДІЛ 2. Стилістичні особливості розвитку національного хореографічного мистецтва у загальноєвропейському контексті....
2.1. Історія розвитку поняття стиль”...................................
2.2. Зображальне” та виражальне” естетичні категорії балетного мистецтва...........................................................................

РОЗДІЛ 3. Система стилістичних кодів і типологія українського сценічного танцю........................................................
3.1. Танцювальна лексика, як один із головних чинників хореографічного твору ....................................................................
3.2. Аналіз філогенези народного танцю.............................
3.3. Формування знакових систем українського сценічного танцю 10-30-х років ХХ століття....................................................

ВИСНОВКИ..........................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сьогодні зростає значення досліджень, які дають можливість на основі цілісного розуміння історії української культури виокремити в її розвитку характерні риси, що дозволяють осмислити національну своєрідність шляхів, які вона прокладала, щоб здобути право на свою самодостатність.
Ці особливості найбільш яскраво простежуються, коли мова йде про мистецтво, де традиційне і новаторське висвітлюють не тільки ознаки історичного часу, але й поступовість визрівання рис, в яких національна самосвідомість відтворює себе.
В наш час час комплексного дослідження художньої творчості вже неможливо розглядати якусь її галузь ізольовано, хоча б якою суто специфічною чи вузькою вона не була. Це стосується і хореографічного мистецтва і його складової балетного театру, які, на наш погляд, сьогодні слід вивчати в культурологічному, філософському й естетичному контексті і на широкому тлі художніх та соціально-історичних процесів. Такий підхід дає можливість простежити взаємодію і взаємовплив деяких найважливіших тенденцій поступу танцювального сценічного мистецтва і ще раз засвідчує, що жодне явище художньої творчості, на перший погляд найбільш нейтральне, не може не віддзеркалювати стрижневі художньо-естетичні і соціальні процеси та протирічя свого часу. Х.Ортега-і-Гассет абсолютно точно висловив це положення: Те, що кожна історична епоха постає як певне компактне ціле у найрізноманітніших своїх проявах, видається справді дивним і загадковим. Те саме натхнення, той самий біологічний ритм пульсують у різних видах мистецтва. Саме про те не відаючи, молодий музикант прагне за допомогою звуків втілити ті ж естетичні цінності, що і його колеги-сучасники - маляр, поет, драматург.” [143, 239].
Не змогли ізолювати себе від цього і такі далекі й, здавалося б, нейтральні, самостійні явища художньої творчості, як українська хореографія і балетний театр.
Становлення і формування усіх жанрів національної сценічної хореографічної культури охоплюють широкий спектр явищ театрального мистецтва, включаючи український танець у драматичній і музично-драматичній виставах, в опері й опереті і, нарешті, у національному балеті, основою якого є лексика української хореографії у взаємодії з традиційними або новаторськими структурами балетного театру. Український танець у національному балеті тема сама по собі дуже широка та багатоаспектна і вимагає виходу за межі суто театрознавчого аналізу.
Історія балетного театру дає можливість наочно продемонструвати єдність культурно-історичних та естетичних процесів, відзначити спільне і специфічне їхньому поступі, показати взаємодію різних жанрів і народження якісно нових художніх явищ. Як один з різновидів музичного театру балет і, разом з ним, сценічний танець приєднуються, а скоріше включаються до розвиненої системи театральних жанрів. Водночас, вони безпосередньо входять у жанрову систему хореографічного мистецтва як явища художньо самостійного, що має столітні коріння, а також у багатоманітну систему музичної культури.
Місце балетного театру та сценічного танцю (до останнього належать також численні жанрові розгалуження ансамблів фольклорного, народно-сценічного і сучасного танцю) у художньому контексті епохи визначається великою кількістю факторів і тенденцій. Загальні естетичні процеси та закономірності художньо-історичного розвитку балету і сценічного танцю зазнають потрійної корекції у контексті часу: через специфічні закономірності театрально-історичного поступу, через співвідношення з тенденціями розвитку музичного театру епохи, а також через нерозривний зв`язок із своєрідною еволюцією іманентних принципів власне хореографічного мистецтва.
Проте, у виокремлених аспектах науковий наробок у галузі вітчизняного театрознавства не можна вважати таким, що дає вичерпну відповідь на всі питання, пов’язані з їхнім висвітленням. На такий висновок наводить, зокрема, аналіз наукових досліджень, присвячених вивченню українського хореографічного мистецтва.
Їх можна розділити на декілька груп.
Першу складають праці, в яких систематизовано лексику національного танцю (В.Авраменко, А.Гуменюк, К.Василенко, В.Верховинець, А.Нагачевський, М.Степовий). З них як найвагоміші за своїм внеском можна виокремити: працю В.Верховинця Теорія українського народного танцю” (1920), де описано 42 рухи та елементи жіночого і чоловічого танцю, а також 8 танців, записаних у селах Київщини й Херсонщини, та праці К.Василенка, присвячені варіантам сценічної інтерпретації і знакової системи автентичного танцю. Останній також особливу увагу приділяє проблемі фольклору та фольклоризму в українському народно-сценічному танці. Використовуючи досвід творчості декількох поколінь балетмейстерів національного танцю, насамперед, Г.Березової, В.Верховинця, П.Вірського, В.Вронського, О.Гомона, Н.Скорульської, М.Соболя та інших, д.мист. К.Василенко дослідив, систематизував та описав понад тисячу танцювальних рухів і комбінацій.
Друга група складається з досліджень, в яких узагальнено та проаналізовано практичний досвід видатних митців-хореографів сучасності та їхніх колективів (Г.Боримська, І.Книш, Г.Логайдук). Щодо професійного балету слід виокремити ті праці, в яких розглядаються процеси, що відбувалися у європейському та російському мистецтві на зламі ХІХ-ХХ століть (Р.Захаров, Р.Косачова, В.Красовська, Ф.Лопухов, В.Свєтлов, Ю.Слонімський, І.Соллєртинський, Є.Суриць та інші), а також дослідження вітчизняних науковців. Це, насамперед, Ю.Станішевський, який проаналізував складні процеси розвитку української сценічної хореографії 1925-1985 років ХХ століття від окремих дивертисментів у драмі й опері до розгорнутих балетних вистав, визначив основні тенденції становлення національної сценічної хореографії, проаналізував творчість відомих її майстрі. М.Загайкевич дала ґрунтовну характеристику музичної драматургії, покладеної в основу українського балету. Ця характеристика подається дослідницею у контексті становлення жанрів українського балету, типів балетних творів, в тому числі й на основі фольклорних зразків. Значну увагу М.Загайкевич приділяє хореографічній мові і, власне, формуванню в балеті лексики українського сценічного танцю.
Вагомим внеском у розвиток теорії балетного мистецтва є спроба П.Карпом виявити принципи, на яких ґрунтується хореографічна технологія в організації часово-просторових координат балетної вистави.
Третю групу складають мемуари видатних митців хореографії К.Голейзовського А.Дункан, С.Лифаря, Ф.Лопухова, Б.Ніжинської, М.Петіпа, М.Фокіна та їхнього оточення. Завдячуючи їм дослідник має можливість не тільки простежити процес становлення хореографічного мистецтва очима сучасників, а й відчути атмосферу тогочасної епохи і її впливу на балет.
Перелічені нами напрямки наукової історії професійного балетного мистецтва свідчать про те, що її найяскравіші сторінки зосереджені, в основному, на періоді міжвоєнного двадцятиріччя” (1917-1939).
Саме це двадцятиріччя потребує окремого предметного і всебічного дослідження, оскільки середина і кінець 10-х років характеризуються інтенсивним розвитком усіх жанрів українського сценічного танцю і пов`язані з новаторськими постановками В.Авраменка, В.Верховинця, М.Мордкіна, Б.Ніжинської, а середина і кінець 30-х років час новаторських відкриттів П.Вірського, В.Литвиненка, М.Соболя, народження перших національних балетів, зокрема, Пана Каньовського” М.Вериківського у постановці В.Литвиненка та В.Верховинця, Лілеї” К.Данькевича у постановці Г.Березової та М.Соболя.
Саме у період 1917-1939 років європейський балетний театр якнайповніше сконцентрував у творчих здобутках усі новітні естетичні принципи і художні досягнення суміжних мистецтв ХХ століття з їхньою щедрою багатоманітністю та гострою суперечливістю. Це пов’язано з тим, що в межах балетного театру найвизначніші хореографи епохи: Д.Баланчин, К.Голейзовський, М.Грехем, К.Йосс, С.Лифар, Ф.Лопухов, М.Мордкін, Б. та В.Ніжинські, М.Фокін опановували і активно використовували усі досягнення сучасної світової культури.
Завдяки цьому сам балетний театр також переживав складну еволюцію, що висунуло його на авансцену музично-театральної культури епохи, викликаючи особливий інтерес мистецької громадськості.
В період міжвоєнного двадцятиліття” активно формувалися нові національні хореографічні школи, відроджувався балет у країнах, де наприкінці ХІХ століття він занепав, і народжувався там, де його ніколи не було.
Саме в цей час у балетне мистецтво широко входила народна хореографія, видатні балетмейстери вивчали танцювальний фольклор, сміливо вводили його елементи у балетні вистави. З’являлися й утверджувалися нові форми, стилі, напрямки танцювальної культури, більшість засновників яких спиралися на національні фольклорні традиції (Е.Айлі, К.Голейзовський, М.Грехем, Х.Лімон, Р.Сен-Дені, Т.Шоун та ін.).
Величезний інтерес балетмейстерів у Європі й США до сценічних інтерпретацій народного танцю сприяв відродженню фольклорних музичних, хореографічних та етнографічно-театральних традицій, які взаємодіяли та взаємозбагачували одна одну.
Міжвоєнне двадцятиліття” це новий етап у розвитку світового балетного та сценічно-хореографічного мистецтва, час перегляду канонів, тематики, зближення з літературою, оновлення жанрових і стильових систем, позначений зміною його художньо-естетичних засад та розширенням виражальної палітри. Усі ці мистецькі процеси проходили в Україні, де утвердження національної самосвідомості і прагнення увійти у європейський культурний простір співіснували та взаємодіяли не лише в драматичному театрі, в реформаторських ідеях його натхненника Леся Курбаса, але й у хореографії, де паралельно на різних сценах працювали В.Верховинець і Б.Ніжинська, В.Авраменко і М.Мордкін.
Відсутність історико-теоретичних досліджень, які дозволяли б комплексно розглянути процеси, що відбувалися у визначений період й обумовило вибір теми Балетмейстерське мистецтво і становлення української сценічної хореографії у контексті розвитку європейської художньої культури 10-30-х років ХХ століття”.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація виконана згідно з програмою та планами наукових досліджень відділу театрознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, протокол № 3 від 6 лютого 1994 року.
Мета дослідження виявити особливості розвитку української сценічної хореографії у контексті актуальних для європейської художньої культури першої половини ХХ століття світоглядних підходів до естетики танцю.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:
- розглянути характерні риси хореографічного танцювального мистецтва початку ХХ століття та охарактеризувати філософсько-естетичні течії і напрямки, які обумовили модернізацію у цей період традиційних танцювально-пластичних форм та засобів;
- виявити специфіку художнього світобачення українських хореографів у контексті ціннісно-смислового змісту європейського балетмейстерського мистецтва модерн;
- охарактеризувати стильові форми втілення художнього змісту у балетних виставах та простежити в них історичну динаміку становлення європейської хореографічної культури початку ХХ століття;
- виокремити історичні закономірності формування танцювальної лексики і хореографічного твору та з’ясувати їхнє призначення у системі стилістичних кодів, з яких складається художня мова українського сценічного танцю 10-30-х років ХХ століття.
Об’єкт дослідження європейське балетне мистецтво 10-30-х років ХХ століття.
Предмет дослідження становлення української сценічної хореографії у контексті розвитку європейської художньої культури 10-30-х років ХХ століття.
Для досягнення мети дисертантом використані такі методи дослідження: аналітичний у визначенні загальноестетичних параметрів європейської художньої культури другої половини ХІХ-початку ХХ століття; історичний для з’ясування тенденцій і закономірностей, які відтворюють логіку змін, що відбувалися у розвитку хореографічного мистецтва; системний при розгляді стилістичних особливостей українського балету і в узагальненні сутнісних характеристик, в яких розкриваються типологічні риси українського сценічного танцю 10-30-х років ХХ століття.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
- вперше еволюція балетмейстерського мистецтва у ХХ столітті розглядається з точки зору становлення національних балетних шкіл, зокрема української;
- доведено, що цей процес відбувався не тільки в контексті поступу сценічного танцювального мистецтва першої третини ХХ століття, але й національних культурних традицій, в яких важливе місце посідають театральні інтерпретації українського народного танцю;
- досліджено особливості відтворення в них поетики імпресіонізму та експресіонізму, художніх течій, які визначали спрямованість танцювального мистецтва Європи на початку ХХ століття;
- запропоновано категоріальний апарат, який дозволяє простежити динаміку змін, що відбуваються у розвитку балетної хореографії на концептуальному рівні. Використання категорій зображального і виражального в якості апарату порівняльного та історико-культурного аналізу надає широкі можливості для уточнення типологічних характеристик танцювального мистецтва, а також виокремлення в них стилістичних особливостей, які відрізняють українську хореографічну традицію від інших;
- розглянуто специфіку використання мовних засад, що склалися в межах класичного балету та народного танцювального досвіду у творчості видатних українських хореографів 10-30-х років ХХ століття;
- висвітлено історичну динаміку становлення української сценічної хореографії в її жанрових різновидах: від характерного танцю як складової частини театральної, оперної, балетної вистави до народно-сценічного танцю як самостійної композиції.
Практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані для подальшого теоретичного осмислення загальних закономірностей розвитку балетмейстерського мистецтва, стати основою для мистецтвознавчих та культурологічних розвідок, спрямованих на створення ґрунтовної історії сценічної хореографії.
Сформульовані в дослідженні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при читанні лекційних курсів та спецкурсів, які передбачені освітньо-професійними програмами підготовки фахівців на факультетах хореографії у вищих спеціальних навчальних закладах. Вони можуть бути корисними також для громадських організацій та товариств, які займаються проблемами відродження культурних традицій, культурно-освітніх закладів та музейних установ.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження оприлюднені дисертантом у виступах на: міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях Василь Авраменко та світова українська хореографічна культура” (1995 р.), Культура і сучасність: проблеми, тенденції, трансформації” (2001 р.), Дні науки КНУКіМ” (2003 р.), Проблеми театральної освіти в Україні” (2003 р.), Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (2003 р.)
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у 8 наукових статтях, 6 з яких - у виданнях, затверджених рішенням ВАК України як фахові з мистецтвознавства.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної джерел (212 найменувань). Загальний обсяг роботи 169 сторінок, з них 155 становить основний текст.

Список литературы

ВИСНОВКИ.
1.Доведено, що процес оновлення хореографічної лексики в українському танцювальному мистецтві акумулює в собі тенденції, які не були надбанням окремих країн та поодиноких митців. Вони притаманні усій світовій художній культурі того періоду, до якого б її виду не звернутись, чи образотворчого мистецтва, драматичного театру, музики, літератури тощо. У закумульованому вигляді їх яскраво демонструють розвиток балетного мистецтва 10-30-х років ХХ століття, позначений багатоманітними й різнобічними експериментами європейських та американських хореографів, та балетмейстерські пошуки в різних жанрах національної сценічної хореографії. Український балет і танець не тільки взаємодіяли з усім музичним і драматичним театром, але й давали зразки справді сучасного національного сценічного мистецтва, позначеного щедрою видовою розмаїтістю.
Відкритий для нових течій, пошуків, напрямків, балетний театр України формувався у контексті новітніх європейських художніх процесів, переосмислюючи і вбираючи в себе великий та багатоманітний досвід Парижа та Нью-Йорка, Москви та Петербурга. Багатоликі художні напрямки міжвоєнного двадцятиліття” як у дзеркалі відображалися в діяльності балетних колективів та ансамблів танцю, у творчості українських хореографів.
Світові соціально-економічні, політичні зрушення, провідниками яких у першій третині ХХ століття стали філософія та мистецтво, приводили прогресивних митців до всезагальної ідеї оновлення художнього життя. Причому, часто спочатку народжувалась нова течія, а потім з`являлися програмні документи”, що нібито її декларували. Іншими словами, мистецтво того часу було чи не наяскравішим виразником змін, які відбувались у суспільстві, в його свідомості та у самосвідомості індивіда.
У них знайшли своє віддзеркалення ідеї, провідником яких у першій третині ХХ століття стала філософія життя”, що зорієнтувала художню свідомість на пошуки неосяжних глибин ірраціонального.
2. Обґрунтовано, що ідеї оновлення художнього життя, на які орієнтувала філософська думка у визначений період, обумовили розмаїтість художніх течій і напрямків, строкатість художніх методів та стильових систем. Проте, незважаючи на таку варіативність, у них можна виокремити на теоретичному рівні світоглядні домінанти, що дозволяють концептуально узагальнити їхню спрямованість у вигляді двох вагомих ідеологій: імпресіонізму та експресіонізму.
Зазначені напрямки вгадуються практично в усіх національних культурах, в усіх видах національного мистецтва того періоду.
Цим пояснюються поодинокі імпресіоністичні та експресіоністичні прояви у творчості таких, видавалося б, далеких від тодішніх художньо-естетичних процесів балетмейстерів, як В.Верховинець та В.Авраменко, у митців Великого балету Г.Березової, В.Литвиненка, М.Соболя, а також творця українського академічного танцю П.Вірського.
3. Виявлено, що імпресіоністичні та експресіоністичні прояви у балетмейстерській творчості більшою мірою знайшли відображення у танці модерн: імпресіонізмі А.Дункан, Л.Фуллер, експресіонізмі М.Вігман, М.Грехем, Р.Лабана, Г.Лейстіков.
Вони сприяли оновленню класичного та національного танцю, хоча вплив згаданих напрямків доводить, що його не можна розглядати в якості абсолютної передумови для всіх представників балетного мистецтва визначеного періоду. Цей вплив простежується у творчості хореографів, вихованих на класичній та фольклорній хореографії переважно опосередковано, в проекції на власне бачення тих завдань, які вирішувала тогочасна хореографічна практика.
4. Розглянуто стилеутворюючі принципи, в яких естетичні якості балетмейстерської майстерності виявляють себе на рівні типологічних характеристик, а саме: зображального і виражального. Їхнє використання дозволило простежити динаміку змін, з якими пов’язано формування стильових кодів класичного танцю та варіантів їхньої інтерпретації у стильовій системі українського народного танцю.
Оновлюючи класичні канони та закладені в їхню основу жанрові й стильові системи, реформатори театральної сцени виявляють поглиблений інтерес до фольклору, занурюючись у глибини хореографічного самовиразу народу. Фольклор втілював у собі художні канони, які були виразниками народного духу, народного світосприйняття. Водночас, хоча балетмейстери, в основному, й намагались відкривати фольклор у його непідробності, максимальному наближенні до оригіналу, та в умовах сцени він залишався позбавленим етнографізму. Однак такі своєрідні метаморфози з фольклорним матеріалом не перешкоджали вірній передачі духу народного танцю, і, навпаки, сприяли вирішенню завдання. Це привело до зростання ваги потреб у національній самоідентифікації духовного життя і, водночас, докорінно змінило уявлення про засоби його художнього відтворення. Тому кожен з митців, творчо опановуючи новітні ідеї, прагнув зберегти найкращі здобутки вітчизняної школи танцю.
Отже, розвиток балетмейстерського мистецтва, незважаючи на загальні риси, зберігає в собі яскраво виражений національний компонент. Утвердження в українському мистецтві національної балетної вистави (Пан Каньовський” М.Вериківського-В.Литвиненка-В.Верховинця; Лілеї” К.Данькевича-Г.Березової-М.Соболя та інші сценічні постановки) було пов`язане з ідентичними процесами в усьому європейському балеті ХХ століття.
5. Узагальнено ознаки мовних засад у творчості відомих українських хореографів першої третини ХХ століття та охарактеризовано підходи, на яких ґрунтувалася естетика сценічного втілення народної танцювальної лексики у балетних постановках, простежено особливості її використання на різних етапах розвитку сценічної хореографії від театральної вистави до народження національного балету.
У контексті цих тенденцій вияскравлюються художні процеси, поширені в українському балеті 30-х років, зокрема, в аспекті творення національної балетної вистави та інтенсивного розвитку сценічної хореографії на основі синтезу фольклору і класичного танцю. Цей аспект є важливим, оскільки став одним із головних чинників становлення широкої жанрової палітри національного сценічного танцю. Крім того, хоча експерименти В.Верховинця та В.Авраменка й збагатили хореографію новими виражальними засобами, проте не могли стати основним інструментом для формування українського балету, тому його становлення йшло не іззовні, а зсередини - шляхом зазначеного синтезу, здебільшого не революційним, а еволюційним шляхом.
Враховуючи такий шлях розвитку національної хореографії варто було б сказати про те, що провідні митці того часу цілком усвідомлювали не відмирання класичного танцю, а його відродження, саме завдяки танцю модерн - у виключно новій якості.
Ведучи мову про становлення національного балету слід відзначити і головну відмінність принципів національної балетної режисури того часу від західноєвропейської.
Балетмейстери прагнули до чіткої режисури танцювальної дії, вистава обов’язково мала мати міцний сюжет і гранично конкретні характери. Однак, часто узагальнююча природа балету входила в суперечку з драмою - виразові засоби драматургії часто були не в силах вирішувати складні завдання хореографії. Тоді в драмбалетах з‘являлись ілюстративна пантоміма, відверті натуралістичні підробиці.
6. Охарактеризовано жанрові різновиди національного сценічного танцю та виокремленно закономірності, що обумовили своєрідність формування української хореографії. Вони полягають у тому, що її становлення проходило у тісному взаємозв'язку з національними традиціями, і зовнішні впливи відбивалися більш на рівні пластичних форм хореографічного втілення художнього образу, ніж його внутрішнього змісту. Даниною часу слід вважати широке звернення до мистецьких засобів, на яких ґрунтувався танець-модерн у різних його естетичних редакціях. Проте, їхнє тлумачення завжди підпорядковувалося завданням відродження системи духовних цінностей, на які орієнтувала фольклорна традиція. Остання сприймалася головним чинником у творчих експериментах. Тому варіативність, яку відбивають спроби українських хореографів реформувати класичний танець відповідно до вимог часу спирається на принцип наслідування тим стильовим кодам, які закладені в основу народного танцювального мистецтва. Ця варіативність дозволяє також констатувати, що жанрові відмінності у формах сценічної хореографії зводяться до авторських інтерпретацій сутнісних характеристик фольклорних засобів створення танцювального образу або шляхом їхнього прямого копіювання фольклорного танцю (В.Верховинець), або опосередкованого, підпорядкованого ідейно-художньому змісту відповідного сюжету (В.Авраменко, П.Вірський, М.Соболь).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин Аврелий. Исповедь. М.: Республика, 1992. 335с.
2. Аверинцев С.С. Античные риторики и судьбы античного рационализма // Античная поэтика: риторическая теория и литературная практика. - М.: Наука, 1991. - С.3-26.
3. Авраменко В. Українські національні танки. Вінніпег, 1947. 36 с.
4. Адорно Т.В. Эстетическая теория. М.: Республика, 2001. - 527 с.
5. Аман Ф. Август Бурнонвиль. Балетмейстер, отразивший в своем творчестве идеалы и борьбу века.- М.: Радуга, 1983.- 272 с.
6. Андреев Л.Г. Импрессионизм. - М.: Моск. университет, 1980. 246 с.
7. Антіпова І. Танці братніх народів.- К.: Мистецтво, 1974.-142с.
8. Античные риторики / Под ред. А.А.Тахо-Годи. М.: МГУ, 1978. - 352 с.
9. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. М.: Мысль, 1983. - Т.4.- 890с.
10. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Минск: Литература, 1998. 1391 с.
11. Арнхейм Р. Искусство и визуальное воспрятие. - М.: Прогресс, 1974. 392 с.
12. Асафьев Б.В. Люлли и его дело. -Вып 2. - Л.: De Musica, 1926. - 229 с.
13. Асеева Н. Украинское искусство и европейские художественные центры: конец ХIХ - начало ХХ века. - К.: Наук. думка, 1989. 199 с.
14. Асмус В. Проблема интуиции в философии и математике (Очерк истории: ХVII-начало XIX вв.). - М.: Мысль,1965. 312 с.
15. Базарова Н. Азбука классического танца. Первые три года обучения.- Л.: Искусство, 1964.- 208 с.
16. Балет: Энциклопедия / Под.ред. Ю.Григоровича. М.: Сов. Энциклопедия, 1981. 623 с.
17. Бахрушин Ю.А. История русского балета. - М.: Просвещение, 1973. - 255 с.
18. Белый А. Символизм как миропонимание. - М.: Республика, 1994. - 255 с.
19. Бергсон А. Собрание сочинений: В 4 т.: Пер. с франц. / Издание М.Семенова, б/г. - Т.1: Творческая эволюция. 331 с.
20. Блок Л.Д. Классический танец: История и современность. М.: Искусство, 1987. 556 с.
21. Богданов - Березовский В. Статьи о балете.- Л.: Музыка, 1967.-198 с.
22. Боримська Г. Самоцвіти українського танцю. К.: Мистецтво, 1974. 136 с.
23. Бычков В.В. Эстетика Аврелия Августина. - М.: Искусство, 1984. 264 с.
24. Бычков В.В. Эстетика. - М.: Искусство, 2002. 435 с.
25. Ваганова А. Основы классического танца.- Л.: Искусство, 1963.- 179 с.
26. Вальберх И. Из архива балетмейстера: Дневники. Переписка. Сценарий. - Л. - М.: Искусство, 1948. - 190 с.
27. Вальберх И. Советский балет. - Л.-М.: Искусство, 1948. 205 с.
28. Ванслов В. Балеты Григоровича и проблемы хореографии. М.: Искусство, 1971. 324 с.
29. Ванслов В. Статьи о балете. - Л.: Искусство, 1980. 254 с.
30. Василенко К. Лексика українського народно-сценiчного танцю. - К.: Мистецтво, 1971. 562 с.
31. Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю: Автореф. дисдок-ра мистецтвознавства: 17.00.01/Київський державний ун-т культури і мистецтв. - К.,1998.-52с.
32. Василенко Кім. Лексика українського народно-сценічного танцю. - К.: Мистецтво, 1996. - 494 с.
33. Василенко К.Ю. Український танець. - К.: Підручник. -ІПКПК, 1997. - 281с.
34. Васильева-Рождественская М. Историко-бытовой танец. М.: Искусство, 1987. 382 с.
35. Вельфлин Г. Искусство Италии и Германии эпохи Ренессанса: Пер. с нем. - Л.: Огиз, 1934. 391 с.
36. Вельфлин Г. Классическое искусство. П.: Алетея, 2001. 318 с.
37. Верховинець В. Весняночка. - К.: Мистецтво, 1989. - 28 с.
38. Верховинець В. Теорія українського народного танцю. - К.: Муз. Україна, 1988. 150 с.
39. Верховинець Я., Сівкович М. Як виник і був заборонений Лондонський гопак” // Народна творчiсть та етнографiя. 1993. - N4. С.17-23.
40. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима: Пер. с польс. - М.: Высш. школа, 1988. 495 с.
41. Виноградов В. Проблема авторства и теория стилей. - М.: Госполитиздат, 1961. 614 с.
42. Волков М. В.Верховинець, В.Авраменко в процесі утвердження експресіонізму в хореографії // Вісник Черкаського держ. ун-ту. Серія: Соціально-гуманітарні науки. - Черкаси, 1998.- Вип. 6. - С.125-127.
43. Волошин М. Лики творчества. - Л.: Наука, 1988. 848 с.
44. Вопросы развития современного украинского народно-сценического танца.- К.: Искусство, 1965.-421 с.
45. Всеобщяя история искусств: В 6 т. / Веймарн В. и др. - М.-Л.: Искусство, 1948. - Т.1: Искусство древнего мира. 467 с.
46. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. - М.: Республика, 1997. 256 с.
47. Гарин И. Воскрешение духа. - М.: ТЕРРА, 1992. 640 с.
48. Гарин Е. Хроника итальянской философии ХХ века (1900-1943). - М.: Прогресс, 1965. 483 с.
49. Гегель Г. Эстетика: В 4-х т. - М.: Искусство, 1971. - Т. 3. - 624с.
50. Геде А. Философия кризиса: Пер. с венгер. - М.: Прогресс, 1978. 157 с.
51. Герасимова И.А. Танец: эволюция кинестезического мышления // Эволюция. Язык. Познание. - М.: Языки русской культуры, 2000. - С.84 -112 .
52. Гете И. Собрание сочинений: В 13 т. М.: Госполитиздат, 1947. - Т.10. 416 с.
53. Глушковский А.П. Записки балетмейстера. - М.-Л.: Искусство, 1940. -173 с.
54. Го Жо-Сюй. Записки о живописи: что видел и слышал: Пер. с китайс. - М.: Наука, 1978. 240 с.
55. Голейзовский К. Образы русской народной хореографии. -М.: Искусство, 1964. 367 с.
56. Голейзовский К. Мгновения: фотоальбом. - М.: Планета, 1973. - 5 с.: 78 л. ил.
57. Горбатова Н.О. Трансформація жанрово-стильових ознак класичного балету на українській сцені (20-30-ті рр. ХХ ст.) // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Вип.3. К.: Видав. центр КНУКіМ, 2002. С.11-17.
58. Григорьев С.Л. Балет Дягилева, 1909-1929. М.: Артист. Режиссер. Театр, 1993. 383 с.
59. Гудей-Каштальян В.Г. Композиционно-драматургические особенности белорусского балета как жанра музыкально-театрального искусства: Автореф. дисканд. Искусствовед.: 17.00.02 / БГАК. Минск, 1999. 19 с.
60. Гуменюк А. Народное хореографическое искусство Украины: Автореф. дисс... д-ра искуствовед.: 17.00.01/ АНУССР. К., 1968. 50 с.
61. Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України. —Київ: АН УРСР, 1963. - 235 с.
62. Гуменюк А.Л. Українські народні танці. - К.: Наук. думка, 1969.- 412с.
63. Гусев В. О методах изучения фольклора // Методологические проблемы современного искусствознания. Л.: ЛГИТМиК, 1975. С. 57-63.
64. Делез Ж. Ницше: Пер. с франц., послесловие, комментарии Фокина С. Спб.: Axioma, 1997. 185 с.
65. Дельсарт Ф. Система виразності людини: Пер.з франц. та рос.- К.: Підручний порадник для актора, 1998. - 28 с.
66. Джонсон Р. Ритуал и абстракция в балете Свадебка” Нижинской // Советский балет. 1991. - № 5. С.57-59.
67. Добровольская Г. Танец. Пантомима.Балет. - Л.: Искусство, 1975. - 125 с.
68. Донцов Д. Двi лiтератури нашої доби. Львів, 1991. 295с.
69. Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич: Відродження, 1992. 341 с.
70. Дункан А. Танец будущего. Моя жизнь. - К.: Муза Лтд, 1994. 349.
71. Жак-Далькроз Е. Евритмія: Пер. з англ. - К.:Підручний порадник для актора, 1998. - 44 с.
72. Жирмунский В. Теория литературы, поэтика, стилистика: избранные произведения. - Л.: Наука, 1977. 407 с.
73. Загайкевич М. Драматургія балету.- К.: Наук. думка, 1986. 408 с.
74. 3агайкевич М. Українська балетна музика.- К.: Наук. думка, 1969.- 230 с.
75. Зайцев Є. Основи народно-сценічного танцю. К.: Мистецтво, 1975. 247 с.
76. Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХ-ХХ веков: трактаты, статьи, эссе. М.: МГУ, 1987. - 511 с.
77. Захаров Р. Записки балетмейстера. М.: Искусство, 1976. 351 с.
78. Захаров Р. Сочинение танца: Страницы педагогического опыта. - М.: Искусство, 1983.-224 с.
79. Иванова С. Марина Семенова. М.: Искусство, 1965. 196 с.
80. Избранные произведения российских филологов-индологов. - М.: Наука, 1962. - 435 с.
81. История европейского искусствознания: Вторая половина ХІХ века - начало ХХ века: В 2-х кн.: Кн. 1 / А.Г.Левингтон, Г.А.Недошивин, Н.Я.Либман и др. - М.: Наука, 1969. - 473 с.
82. История эстетической мысли: В 6 т. М., 1985. Т. 2. 456с.
83. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М.: Акад. худож. СССР, 1963. - Т.2: Эстетические учения XVII-XVIII веков. 835 с.
84. История эстетики. Памятники эстетической мысли: В 5 т. М.: Искусство, 1964. - Т.3: Эстетические учения Западной Европы и США (1789-1871). 1006 с.
85. Карп П. Балет и драма. - Л.: Искусство, 1980. 246 с.
86. Карп П. О балете. М.: Искусство, 1972. 227 с.
87. Карсавина Т.П. Театральная улица. Л.: Искусство, 1971. 246 с.
88. Касьян Голейзовский: Жизнь и творчество. Статьи, воспоминания, документы. М.: Всерос. театр. об-во, 1984. 576 с.
89. Книш І. Жива душа народу. Вiннiпег, 1966. 78 с.
90. Коломієць В.А. Майстер народного танцю // Музика. - 1995.- № 2.- С.20-21.
91. Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. К.: Факт, 1998. 469 с.
92. Косачова Р. О музыке зарубежного балета. Опыт исследования. - М.: Музыка, 1984. 304 с.
93. Костровицкая В., Писарев А. Школа классического танца. Л.: Искусство, 1986. 261 с.
94. Кохан Т.Г. Експресіонізм в контексті видової специфіки мистецтва: Дис канд. мистецтвознавства: 17.00.01. К., 2001. 173с.
95. Коць М. Василь Авраменко // Музика. 1993. - № 4. С.24-25.
96. Красовская В. Нижинский. Л.: Искусство, 1974. 207 с.
97. Красовская В. Русский балетный театр от возникновения до середины ХIХ века. - Л.-М.: Искусство, 1958. 309 с.
98. Красовская В. Русский балетный театр второй половины ХІХ века.- Л.: Искусство, 1963. 551 с.
99. Красовская В. Русский балетный театр начала ХХ века. Ч. 1: Хореографы. Л.: Искусство, 1971. 526 с.
100. Красовская В. Статьи о балете. Л.: Искусство, 1967. - 340с.
101. Кривцун О.А. Эстетика. М.: Аспект Пресс, 2000. - 429 с.
102. Кроче Б. Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика: Пер. с итал. М.: Издание М. и С.Сабашниковых, 1920. Ч.1. 170 с.
103. Курбас Лесь. Березіль: із творчої спадщини. - К.: Дніпро, 1988. 518 с.
104. Кучинская А. Прекрасное. Миф и действительность: Пер. с польск. - М.: Прогресс, 1976. 164 с.
105. Кшесинская М. Воспоминания. - М.: Артист. Режиссер. Театр, 1992. - 414 с.
106. Левчук Л. Західноєвропейська естетика XX століття. К.: Либідь, 1997. 221с.
107. Левчук Л. Мистецтво в боротьбі ідеологій. - К.: Політвидав України, 1985. - 149 с.
108. Легка С.А. Народний танок як атрибутний елемент українського професійного театру (кінець ХІХ поч. ХХ ст.) // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Вип. 3. К.: КНУКіМ, 2001. С. 41-46.
109. Легка С.А. Традиції народної культури в українській хореографії // Питання культурології: Міжвідомчий збірник наук. статей. Вип. 17. К.: Видавничий центр КНУКіМ, 2001. С. 28-36.
110. Легка С.А. Українська народна хореографічна культура ХХ століття: автореф. дис канд. іст. наук.: 17.00.01. К., 2003. 20с.
111. Ленинградский балет. 1917-1987: Словарь-справочник. Л.: Сов. композитор, 1988. 264 с.
112. Леонардо да Винчи. Книга о живописи Леонардо да Винчи, живописца и скульптора флорентийского. - М., 1935. 341 с.
113. Лессинг Г. Лакоон или о границах живописи и поэзии. М.: Госполитиздат, 1957. 517 с.
114. Лифарь С. Страдные годы. С Дягилевым. Воспоминания. К.: Муза Лтд, 1994. 342 с.
115. Лихачов Д. Избранные работы: В 3 т. / Худож. лит. ЛО. Л., 1987. - Т.3: Человек в литературе Древней Руси; О Слове о полку Игореве”; Литература-реальность-литература; О садах. 519 с.
116. Лихачов Д. Исследования по древнерусской литературе. - Л.: Наука, 1986. 408 с.
117. Лопухов Ф. Хореографические откровенности. М.: Искусство, 1972. 215 с.
118. Лопухов Ф. Шестьдесят лет в балете. М.: Искусство, 1966. - 367 с.: 28 л. ил.
119. Лосев А. Диалектика художественной формы. М.: Издание автора, 1927. 250 с.
120. Лосев А. История античной эстетики. Аристотель и поздняя классика. - М.: Искусство, 1975. 776 с.
121. Лосев А. История античной эстетики: Софисты. Сократ. Платон. - М.: Искусство, 1969. 715 с.
122. Лосев А. Проблема художественного стиля. - К.: Киевская академия евробизнеса, 1994. 228 с.
123. Лотман Ю.М. Об искусстве. - СПб., 1998. 356 с.
124. Лукиан. О танце. Избранная проза: Пер. с древнегреч. М.: Правда, 1991. 720 с.
125. Львов-Анохин Б. Галина Уланова. - М.: Искусство, 1970. - 279 с.
126. Львов-Анохин Б. Сергей Корень. - М.: Искусство, 1988. - 208 с.
127. Майорова О. Українські танці // Мистецтво та освіта. - 2000. - №4. - С.26-37.
128. Макаренко Г. Ірраціональна естетика ХІХ століття: музичний аспект // Навч. пос. для студентів вищих навчальних закладів. К.: Правда Ярославичів, 2001. 136 с.
129. Мамардашвили М. Лекции о Прусте: психологическая топология пути. - М.: Ad Marginum, 1995. 547 с.
130. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. СПб.: Алетейя, 2000. 347 с.
131. Мариус Петипа: Материалы. Воспоминания. Статьи. Л.: Искусство, 1971. 445 с.
132. Мар’яненко І. Минуле українського театру. Зустрічі, творча праця. - К.:Мистецтво, 1953. - 183 с.
133. Мессерер А. Танец. Мысль. Время. М.: Искусство, 1990. 265 с.
134. Мiллер Х. Сто рокiв тому: Першi українськi балети в Києвi // Музика. 1994. - № 1. С.23.
135. Музыка и хореография современного балета: Сб. науч. тр. - Л.: Музыка, 1987. 248 с.
136. Недошивин В. История европейского искусствознания. - М., 1969.
137. Нелидова Л. Идеалы хореографии и истинные пути балета // Артист. 1883. - № 27. - С.23-25.
138. Нижинская Б.Ф. Из книги Воспоминания” // Московский наблюдатель. 1992. - № 4. С.48-56.
139. Ницше Ф. Сочинения: В 2 томах: Пер. нем. - М.: Мысль, 1990. - Т.1. 832 с.
140. Ницше Ф. Сочинения: В 2 томах: Пер. нем. - М.: Мысль, 1990. - Т.2. 822 с.
141. Новер Ж. Письма о танцах и балетах / Под ред. Ю.И.Слонимского; пер. А.Г.Мовшенсона. Л.-М.: Искусство, 1965. - 376 с.
142. Оніщенко О.І. Художня творчість в контексті гуманістичного знання: Монографія. К.: Вища школа, 2001. 179 с.
143. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори: Пер. з ісп. - К.: Основи, 1994. - 420 с.
144. Осьмак О.О. Експресіонізм: проблема термінології і становлення проблематики // Теоретичні проблеми художньої культури: Зб. наук. пр. Переяслав-Хмельницький, 1995. Вип. 1. С.58-62.
145. Пастернакова М. Українська жінка в хореографії. — Вінніпег - Торонто, 1964. 238 с.
146. Пастух В.В. Сценічна хореографічна культура Східної Галичини 20-30-х років ХХ століття: Автореф. дис... канд. мистецтв.: 17.00.01 / КНУКіМ. К., 1999. 20 с.
147. Пасютинская В.М. Волшебный мир танца. - М.: Искусство, 1985. 243.
148. Пешкова Г.Н. Музыка русского балета первой четверти XIX века: Автореф. дис... канд. искусств.: 17.00.02 / МГК. Магнитогорск, 1999. 29 с.
149. Пігуляк І. Василь Авраменко і відродження українського танку. - Нью-Йорк, 1979. 68 с.
150. Плисецкая М.Я. Майя Плисецкая. М.: АО Изд-во Новости”, 1994. 496 с.
151. Погребенник Р. Корифей українського танцю: (Спроба осмислення мистецтва В.Авраменка у науковій літературі) // Нар. творчість та етнографія. - 1997.- №2/3.- С.80-84.
152. Пожарская М.Н. Русские сезоны в Париже: эскизы и декорации костюмов, 1908-1929. М.: Искусство, 1988. 291.
153. Постава Державного академічного театру опери та балету УСРР, Київ, Запорожець за Дунаєм” (гастроль в Москві 11-21 березня 1936 року). Харків: Мистецтво, 1936. 69 с.
154. Приступа Є., Пилат В. Традицiї української нацiональної фiзичної культури. - Ч. 1. Львiв: Троян, 1991. 104 с.
155. Прокофьев В. Об искусстве и искусствознании. Статьи разных лет. - М.: Сов. художник, 1985. 304 с.
156. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. 364 с.
157. Пуйова В. Еволюція засобів художньої виразності в українській народно-сценічній культурі // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наукові записки Рівненського держ. ін-ту культури. - Рівне, 1998. - Вип. 3. - С. 354-361.
158. Светлов В. Современный балет. Спб., 1911. 133 с.
159. Семак О.О. Особистісні кореляти успішності інтерпретації хореографічного тексту: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07. / ІП АПН України. К., 2002. 20 с.
160. Сергей Дягилев и русское искусство: В 2-х томах. М.: Изобразит. искусство, 1982. Т. 1. - 494 с.; Т. 2. - 574 с.
161. Сидоров А. Современный танец. - М.: Первина, 1922. - 63 с.
162. Скудина Г. Балет. - М.: Музгиз, 1963. - 64 с.
163.Слонимский Ю. Драматургия балетного театра XIX в. Очерки. Либретто. Сценарии.- М.: Искусство, 1977. - 343 с.
164.Слонимский Ю. П.И.Чайковский и балетный театр его времени. - М.: Госуд. муз. изд., 1956. 336 с.
165. Слонимский Ю. Путь характерного танца // Основы хар