Дундяк Ірина Миколаївна Українське церковне малярство другої половини ХХ –початку ХХІ ст.: особливості функціонування, збереження, трансформації та відродження

Краткое описание

Дундяк Ірина Миколаївна, доцент кафедри дизайну і теорії мистецтва ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Назва дисертації «Українське церковне малярство другої половини ХХ початку ХХІ ст.: особливості функціонування, збереження, трансформації та відродження». Шифр та назва спеціальності 26.00.01 теорія та історія культури. Спецрада Д 26.227.02 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського

ДВНЗ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М. Т. РИЛЬСЬКОГО
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ДУНДЯК ІРИНА МИКОЛАЇВНА
УДК 75+2-523.42 (477) “XIX-XX”
ДИСЕРТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКЕ ЦЕРКОВНЕ МАЛЯРСТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ
(особливості функціонування, збереження, трансформації та відродження)
26.0. 01 — теорія та історія культури (мистецтвознавство)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Дундяк І. М.
Науковий консультант Селівачов Михайло Романович, доктор мистецтвознавства, професор
Івано-Франківськ

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень 27
ВСТУП 28
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЦЕРКОВНОГО МАЛЯРСТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ 37
1.1 Особливості історіографії та джерел дослідження 38
1.2 Методи дослідження 55
Висновки до розділу 60
РОЗДІЛ 2. УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА СПОСОБИ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕЛІГІЙНОЇ КУЛЬТУРИ І ЦЕРКОВНОГО МАЛЯРСТВА В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ 63
2.1. Умови існування церкви та чинники континуальності релігійної культури України 64
2.1.1. Суспільно-історичне тло існування церкви та релігійної культури ....64
2.1.2. Чинники континуальності релігійної культури України 81
2.1.3. Пам'ятки образотворчого мистецтва для домашнього релігійно- обрядового вжитку як фактор трансляції релігійної культури 97
2.2. Особливості збереження пам’яток церковного живопису (музеєфікація, наукове вивчення, реставрація) 111
Висновки до розділу 152
РОЗДІЛ 3. ЦЕРКОВНЕ МАЛЯРСТВО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ Й УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ НА ЗАХОДІ (1950-ИХ - 1980-ИХ РОКІВ): ОСОБЛИВОСТІ ІСНУВАННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ 155
3.1. Латентне існування традиційного церковного живопису радянської України 157
3.1.1. Традиційне монументальне малярство 158
3.1.2. Іконопис 209
3.2. ^отез і трансформація в церковному малярстві української діаспори та проблема ансамблевості церковного інтер’єру 239
3.3. Інтерпретація християнської іконографії у творах українських художників-нонконформістів 296
Висновки до розділу 338
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ВІДРОДЖЕННЯ ЦЕРКОВНОГО МАЛЯРСТВА УКРАЇНИ КІНЦЯ ХХ -ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ 349
4.1. Основні проблеми й напрями розвитку церковного малярства в контексті відродження релігійної культури доби незалежності 351
4.1.1. Суспільні особливості церковного живопису сьогодення і проблема ансамблевості храмів 354
4.1.2. Основні іконографічні та стилістичні тенденції сучасного церковного малярства 378
4.2. Стан сучасної освіти у галузі образотворчого церковного мистецтва та спроби його популяризації 394
Висновки до розділу 415
ВИСНОВКИ 419
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 432
ДОДАТОК А (Публікації за темою дисертації) 478
ДОДАТОК Б (Альбом ілюстрацій)
Перелік умовних скорочень
ВКМ - Волинський краєзнавчий музей ВНЗ - Вищий навчальний заклад КДБ - Комітет державної безпеки СРСР
КДМУМ - Київського держаного музею українського мистецтва, тепер НХМУ
КДХМ - Київський художній музей, тепер НХМУ
КПРС - Комуністична партія Радянського Союзу
КХІ - Київський художній інститут (до 1992 року), тепер НАОМА
ЛНАМ - Львівська національна академія мистецтв
МВІ - Музей волинської ікони
ММП - Музей мистецтв Прикарпаття (з 1980 по 2012 роки - Івано-Франківський обласний художній музей ІФХМ)
МШ - Музей шістдесятництва
НАОМА - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури НаУКМА - Національний університет «Києво-Могилянська академія»
НКПІКЗ - Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник НМЛ - Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького НМНМГП - Національний музей народного мистецтва Г уцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського
НХМУ - Національний художній музей, колись КДХМ, КДМУМ
УКУ - Український католицький університет
УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка
УТОПІК - Українське добровільне товариство охорони пам’яток історії та
культури
РПЦ - Руська Православна Церква
УГКЦ — Українська Греко-Католицька Церква
УАПЦ — Українська Автокефальна Православна Церква
СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік
ЦК КПРС — Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
ВСТУП
Бажання зрозуміти об’єктивні причини неоднозначних суспільно- мистецьких процесів у сучасному церковному мистецтві спонукало нас звернути увагу на особливості функціонування церковного малярства у др. пол. ХХ ст., яке оминає більшість науковців. Нерівномірність існування традиційних мистецьких форм, професійних рівнів цього явища та географічна протяжність суттєво ускладнює системний аналіз, а отже, не сприяє досягненню «швидких» результатів у такому дослідженні. Виходячи з тези, що український церковний живопис завжди мав власне обличчя в контексті європейської і світової культури, можемо говорити про цінність творів і цього періоду, хоч вони існують у двох діаметрально протилежних культурних просторах: Радянській Україні та
українській діаспорі (Європа, обидві Америки, Австралія).
Досліджуваний період поділяється на два часові проміжки (др. пол. ХХ ст. і період Незалежності), які об’єднані подібними засадничими процесами у церковному живописі: функціонування, збереження, трансформація, відродження, що відбуваються з певними особливостями. Їхній усесторонній розгляд особливо важливий для критичної оцінки нинішньої ситуації у цій сфері.
Церковне малярство, відповідно, й церковне мистецтво безпосередньо пов’язане з культом і є складовими української релігійної культури, де ключовою основою є християнство. Однак несприятливі соціально-політичні чинники др. пол. ХХ ст. позначились на загальному розвитку подій довкола українського церковного мистецтва, тому воно мало складні умови існування та вектори розвитку в контексті релігійної культури. Власне ці обставини й зумовлюють залучення до аналізу паралельно з творами питомо церковного малярства Радянської України та західної діаспори й пам’ятки релігійно-обрядового використання і твори митців-нонконформістів, які є елементами релігійної культури.
Актуальність дослідження. Творчість художників, народних майстрів у сфері церковного мистецтва, активність мистецтвознавців зі збереження пам’яток церковного мистецтва на радянських теренах довго перебували під забороною. Така діяльність якщо і розглядалася, то відірвано від релігії, релігійної культури, історичних особливостей Церкви тощо. Увага дослідників доби незалежності зосереджена переважно на пам’ятках діаспори, тому чого складається враження, ніби церковного малярства у Радянській Україні др. пол. ХХ ст. не було. Умови латентного функціонування Церкви зумовлюють необхідність паралельного аналізу ще й багатьох малодосліджених суміжних явищ (пам’яток для домашнього релігійно-обрядового вжитку: таборова ікона, фотоікона, друкована ікона; сюжетів із християнською іконографією у світських митців тощо). Творчість митців діаспори, хоч і вивчена непогано, все ж потребує критичних узагальнень у контексті стилістичних особливостей (синтезу, трансформації) та ансамблевості храмового інтер’єру.
Особливості відродження цього жанру поч. ХХІ ст. також не знаходять системного висвітлення у наукових працях, хоч галузь церковного мистецтва є не лише стабільним способом заробітку митців, а й площиною для творчих пошуків. Незначна кількість аналітичних, критичних праць та брак стилістичної та іконографічної систематизації таких пам’яток, призводять до фрагментарного розуміння загальних мистецьких процесів у церковному живописі ХХІ ст. В межах досліджуваного явища існують і суттєві суспільні перешкоди. Отже, актуальність дослідження зумовлена недостатньою вивченістю різних культурно- мистецьких аспектів церковного малярства означеного періоду.
Систематизовані та зібрані наукові дані, за умови їхнього активного впровадження, можуть стати каталізатором усвідомлення дбайливого ставлення громадськості до творів церковного мистецтва і популяризації вдалих сучасних зразків, збереження окремих пам’яток тощо. Відсутність інформації про такі пам’ятки не сприяє їхньому залученню до професійного науково-культурного середовища, не кажучи вже про священиків та пересічних громадян. Таким чином, комплексний аналіз наукових та візуальних джерел вітчизняного церковного малярства та окремих елементів релігійної культури др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. сприятиме формуванню цілісної, об’єктивної картини розвитку мистецтва
України новітньої доби. Така праця буде «системою координат» для інших дослідників, поглибить розуміння цілісності й закономірності вітчизняних культурно-мистецьких процесів, допоможе перевести дискусії з приводу новацій у церковному живописі на професійний рівень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематичне спрямування дисертації узгоджено з програмою наукових досліджень мистецтва та культури Навчально-наукового інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» й пов’язане з такими темами: «Західноукраїнський дизайн: від ар-деко до деконструктивізму» (державний реєстраційний номер 0113U006392) в питаннях сучасного церковного інтер’єру; «Актуальні питання культурології: теорія та історія культури» (державний реєстраційний номер 0117U004571) в аспектах збереження релігійної культури і мистецтва ХХ століття. Крім того, виконується згідно фундаментального дослідження «Мистецтво української діаспори ХХ - початку ХХІ століття як функціональна система національної культури» (2019-2021 рр., номер держреєстрації 0119U100722), фінансованого з держбюджету, де автор зосереджує увагу на особливостях образотворчого мистецтва діаспори в контексті збереження і трансформації української релігійної культури та національних традицій. Тематика дослідження затверджена протоколом Вченої ради ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Стефаника» №4 від 27.04 2010
р.
Метою роботи є виявлення специфіки функціонування, збереження, трансформації, відродження вітчизняного церковного малярства др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. та визначення й аналіз його складових.
Мета зумовила такі завдання дослідження:
• окреслити особливості дослідницького поля роботи й провести комплексний аналіз джерелознавчої і методологічної бази церковного малярства др. пол. ХХ ст. - поч. ХХІ ст.;
• диференціювати історико-культурні чинники континуальності української релігійної культури й проаналізувати процеси збереження пам’яток церковного мистецтва, їхнє наукове опрацювання;
• реконструювати загальну картину умов створення й художніх особливостей монументальних і станкових творів латентного церковного живопису радянської України;
• проаналізувати індивідуальні прояви синтезу й трансформації в творчості митців церковного малярства західної діаспори та окреслити проблему ансамблевості інтер’єрів храмів зарубіжжя др. пол. ХХ ст.;
• визначити способи інтерпретації християнської іконографії у творах художників радянського часу;
• дослідити основні проблеми й тенденції відродження сучасного церковного малярства України;
• визначити й критично проаналізувати основні стилістичні та іконографічні особливості церковного живопису сьогодення;
• з’ясувати стан сучасної освіти у галузі образотворчого церковного мистецтва і виявити способи його популяризації.
Об’єктом дослідження є твори церковного малярства України та української західної діаспори в храмах і для домашнього релігійно-обрядового вжитку, картини художників-нонконформістів із використанням релігійної тематики.
Предметом дослідження є процеси функціонування, збереження, трансформації, відродження творів українського церковного малярства др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. та їхні історико-культурні, мистецькі особливості.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період др. пол. ХХ - поч. ХХІ століть. Причому нижню хронологічну межу на території колишньої Радянської України обумовлюємо 1940-ми рр. - часом пожвавлення діяльності Церкви. Територіальні межі охоплюють територію сучасної України та країни західної української західної діаспори з активними релігійними громадами й мистецькими осередками.
Методи дослідження. Для опрацювання великої кількості пам’яток (ікони, іконостаси, поліхромії, архітектурні об’єкти тощо) та джерел і зосередження уваги на культурно-мистецьких процесах було використано комплексний підхід мистецтвознавчого аналізу. Він поєднує проблемно-логічне та типологічно- системне опрацювання результатів польових досліджень (опис, фотофіксацію, пошук документальних джерел тощо), а також методи абстрагування, художнього аналізу тощо. Крім того, використано методику усної історії (інтерв’ю) для запровадження у науковий обіг фактів, пам’яток, авторів; метод історизму і принципи синхронності дали можливість активно залучити історичний контекст при розгляді процесів функціонування, збереження церковного малярства др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. Системний підхід переважав у вивченні та критичному осмисленні зразків малярства діаспори, сучасного церковного живопису, релігійної тематики радянських нонконформістів. Для з’ясування стилістичних, концептуальних особливостей творів у контексті розвитку напрямів образотворчого мистецтва використано методи формального, іконографічного, стилістичного аналізу й метод порівняння. Елементи контент-аналізу (якісний тип контенту) дали можливість виділити концептуально важливі зразки з рисами трансформації у церковному малярстві шляхом проникнення в них ідей та естетики модернізму, суспільних та політичних орієнтирів. Метод іконології використовувався для з’ясування історично зумовленого образно-символьного змісту творів і дозволив пов’язати творчу особу, конкретний твір церковного живопису, його зміст із широким колом релігійних, філософських аспектів української культури, особливостями національно-патріотичного руху, окреслити взаємозв’язки між замовниками (парафіянами, священиками) й авторами.
Джерельну базу сформували матеріали, які зберігаються у фондах архівів, бібліотек, музеїв та зібрані польовими дослідженнями. Опрацьовано фонди музеїв в Україні: Національного музею у Львові (далі - НМЛ), Музею шістдесятників у Києві (далі - МШ), Музею мистецтв Прикарпаття (далі - ММП), Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (далі - КМНМГП). Використано також матеріали з приватних збірок та церковних архівів, а саме: архіву церкви Св. Макарія у Києві на Татарці, приватних мистецьких збірок та архівів родини Сокальських, Задорожних (Київ), Федущаків, Заливах, Дундяків (Івано-Франківськ), Кравченків, Патиків, Кецалів (Львів) тощо. Обстежено храми України та зарубіжжя (Італії, Німеччини, Польщі, Франції) тощо.
Більшість наукових джерел та ілюстрації, візуальні ряди для порівнянь опрацьовано у фондах Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, Наукової бібліотеки Національної академії мистецтв і архітектури України, Наукової бібліотеки Львівської академії мистецтв, Наукової бібліотеки ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Наукової бібліотеки Ягелонського університету (Краків, Польща), Російської державної бібліотеки (Москва, Росія) та ін.
Наукову новизну дослідження становлять:
• комплексне системне осмислення різних аспектів існування церковного малярства як духовно-культурного явища серед мистецьких надбань України др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст.;
• аналіз суми чинників континуальності вітчизняної релігійної культури;
• детальне висвітлення різноманітності корпусу пам’яток для домашнього релігійно-обрядового використання в контексті трансляції релігійної культури України;
• створення узагальненої картини особливостей музеєфікації, наукового вивчення та реставрації пам’яток церковного мистецтва як важливого допоміжного фактору в продовженні й розвитку традицій у галузі церковного малярства;
• введення до наукового обігу значної кількості творів та персоналій митців періоду латентного існування церковного малярства в Радянській Україні;
• аналіз візуального фактажу, узагальнення й осмислення синтезу і трансформації традицій та інновацій в українському церковному малярстві залежно від місця, обставин і часу створення;
• усебічне вивчення інтерпретації образної мови, іконографії, стилістики церковного образотворчого мистецтва у творчості митців зарубіжжя й України у синхронному зрізі для відтворення цілісності культурних процесів епохи;
• узагальнення проблем і здобутків церковного малярства ХХІ ст. у контексті відродження української церковної культури;
• виокремлення прогресивних методів викладання у провідних осередках навчання церковного малярства ХХІ ст. та аналіз ефективних шляхів популяризації іконопису.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані у рамках наукових студій результати можуть бути використані для систематизації творів церковного мистецтва України як в академічних, навчально-методичних, науково-популярних виданнях, так і в роботі музейних працівників. Результати наукового пошуку стануть теоретичною базою для подальших досліджень церковного мистецтва України ХХ ст., релігійної тематики образотворчого мистецтва, компаративних культурологічних досліджень тощо. Узагальнення стосовно відродження церковного живопису ХХІ ст. започатковують системний і критичний аналіз, що буде основою для написання монографій, статей із сучасного церковного мистецтва. Матеріали дослідження можна використати при розробці курсів лекцій з історії мистецтв, культури, а також при написанні підручників і посібників для навчальних мистецьких, богословських закладів.
Особистий внесок здобувача. Найважливіші наукові результати одержані дисертантом особисто (здійснення постановки загальної проблеми дослідження, вибір об’єктів, визначення мети й завдання, обрання та обґрунтування методики досліджень, розробка загальної концепції роботи, формулювання наукових положень та основних висновків). Автором здійснено ряд експедицій храмами України. Всі публікації автора за темою дисертації у наукових фахових виданнях України та наукових періодичних виданнях інших держав є одноосібними.
Ряд проблем, висновків цього дослідження висвітлювались у багатьох публічних виступах на конференціях різних рівнів: на 24-ох міжнародних
конференціях, конгресах: «Михайло Фіголь: Життя і творчість» (Івано-
Франківськ-Галич, жовтень 2007); «Актуальные проблемы мировой художественной культуры» (Гродно, Білорусь, квітень 2008); «Актуальные проблемы мировой художественной культуры» (Гродно, Білорусь, березень 2010); «Uwarunkowania rozwoju turystyki i rekreacji w regionie» (Гожув Вєлькопольські, Польща, листопад 2012); «Туризм і розвиток регіону» (Івано-Франківськ, вересень 2013); «Dziedzictwo kulturowe regionu pogranicza» (Гожув Вєлькопольські, Польща, квітень 2013); «Православ’я в Україні» (Київ, листопад 2014); «Дизайн у контексті культурних практик і теоретичних парадигм ХХ-ХХІ ст.» (Івано- Франківськ, травень 2014); «Регіональні культурні, мистецькі та освітні практики» (Переяслав-Хмельницький, березень 2015); «Художня освіта на межі тисячоліть: здобутки, проблеми, перспективи» (Ніжин, квітень 2015); «Святий рівноапостольний Володимир - творець української держави» (Київ, травень 2015); «Дослідження, збереження, відтворення та популяризація культурної спадщини» (Ужгород, червень 2015); «Традиції і сучасне. Сучасний стан культури і мистецтв» (Мінськ, Білорусь, листопад 2015); «Сакрум і профанум в культурі» (Львів, листопад, 2015); «Православ’я в Україні» (Київ, листопад 2015); «Первый международный научный конгресс белорусской культуры», (Мінськ, Білорусь травень 2016); «Ерделівські читання» (Ужгород, травень 2016); «Волинська ікона: дослідження та реставрація» (Луцьк, жовтень, 2016);
«Пам’ятки сакрального мистецтва: збереження, дослідження та мистецтвознавча перспектива» (Київ, листопад, 2016); «Львівська національна академія мистецтв та етапи формування професійної мистецької освіти в Україні: національна специфіка, європейська парадигма розвитку» (Львів, листопад 2016); «Православ’я в Україні» (Київ, листопад 2016); «Православ’я в Україні» (Київ, листопад 2017); «Волинська ікона: дослідження та реставрація» (Луцьк, жовтень
2017) ; «Архітектура і дизайн. Традиції. Новітність. Майбутнє» (Івано-Франківськ, жовтень 2018); на 8-ми всеукраїнських конференціях: «Художня творчість Григорія Крука в контексті світового мистецтва» (Івано-Франківськ, жовтень 2011); «Православ’я в Україні» (Київ, листопад 2013); «Мистецька освіта: минуле, сучасне, майбутнє» (Івано-Франківськ, листопад 2013); «Культура як феномен сучасного глобалізованого суспільства» (Рівне, листопад 2015); «Ювілей НАОМА: шляхи розвитку українського мистецтва» (Київ, квітень 2016); «Мистецтво шістдесятників: традиції і новаторство» (Київ, листопад 2017); «Шляхи розвитку українського мистецтвознавства та реставрації. До 55-річчя викладацької діяльності Л. С. Міляєвої на кафедрі ТІМ НАОМА» (Київ, червень 2018); «Християнство в Україні: історичні витоки, сучасний стан і виклики ХХІ століття (до ювілею 1030-ліття хрещення України» (Івано-Франківськ, листопад
2018) ; на науковій сесії НТШ (Івано-Франківськ, березень 2011); на звітних наукових конференціях викладачів ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (2007-2018).
Структура та обсяг дослідження - до захисту подається дослідження у формі рукопису (431 c.), яке складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (517 найменувань) та додатку (альбому з 327 ілюстраціями).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Церковне малярство означеного в дослідженні періоду переважно детермінували такі процеси як функціонування, збереження, трансформація, відродження, що протікали в особливому суспільно-культурному просторі. Вони забезпечили збереження національної традиції образотворчого мистецтва і духовного образу релігійної культури України в несприятливих обставинах існування др. пол. ХХ ст. й стали базою для відродження цього жанру в добу незалежності.
1. Церковне малярство України др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. вперше аналізується на базі комплексної методології таким чином, що релігійно- мистецька цінність висвітлюється в контексті історичних обставин культурного життя України й діаспори. Проблемно-логічний спосіб структурування матеріалу розділив об’єкти дослідження за проблематикою на окремі важливі, до сьогодні мало вивчені, аспекти. Іконографічний, стилістичний, іконологічний методи дослідження дозволили представити церковне малярство др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. як культурно-мистецьке явище та пов’язати творчу особу, конкретний твір і його зміст із особливостями релігійно-філософської культури, національно-патріотичного руху тощо. Констатуємо невелику кількість фахових наукових джерел з тематики періоду Радянської України, відзначаємо, що окремі напрями церковного малярства сучасності й української діаспори висвітлені несистемно, часто недостатньо фахово.
2. На конкретних фактах показано, як у др. пол. ХХ ст. комуністична влада надалі витісняла релігію з повсякденного життя, нищила релігійну традицію і спотворювала історію українців. Суттєвими були утиски релігійних організацій владою, що призвело до зменшення релігійної діяльності, тому в культових діях акценти зміщувалися на позацерковні дії та самостійне духовно-практичне освоєння світу. Релігійна свідомість і релігійні відносини при цьому отримували більш внутрішньо-емоційне та національне спрямування.
Відзначимо й незначне пом’якшення умов для існування Церкви під час гітлерівської окупації, більш прихильне ставлення радянської влади до інституту
Церкви під час війни та приєднання західноукраїнських земель, де значний вплив на світоглядні орієнтири мала УГКЦ. Це посприяло подальшому виживанню церковного мистецтва, стало підґрунтям для латентного існування церковного малярства, активізувало потреби супроводу дій певними доступними елементами релігійної культури та предметами культу і зумовило певний попит на їхнє виготовлення. З кін. 1950-их рр. внаслідок закриття монастирів і храмів; жорстоких репресій стосовно вірних і кліру УГКЦ та УАПЦ; змушення священиків РПЦ до співпраці з КДБ; зменшення кількості парафій, монастирів; усунення священиків від керівництва господарськими справами; нищення численних церковних пам’яток відчутно скоротилось поле діяльності митців у галузі церковного малярства. А суттєвими факторами погіршення його якості стали, відповідно, послаблення церковної освіти, нівелювання інституту священства в очах суспільства, низька освіченість парафії та недостатня фінансова спроможність парафій. Усе це практично витіснило з галузі професійних митців, тому непоодинокими були випадки виконання ікон майстрами-аматорами.
3. Відзначимо у цьому контексті художні ремесла для потреб храмів та домашньої релігійної обрядовості, які побутували більше на західноукраїнських територіях, а твори були переважно анонімними (кивоти, ручні хрести, кропильниці, аналої, зрідка іконостаси, текстильні вироби тощо). Трансляцію релігійної культури здійснювали і засобами деяких традиційних виробів народних майстрів (писанки, витинанки з релігійними мотивами; меморіальна скульптура, часто позначена рисами примітиву, з богородичними мотивами тощо). Така творчість мала репрезентативну, консолідуючу, аксіологічну функції у стабілізації релігійної свідомості народу. У сільській місцевості відроджується промисел хатніх ікон на склі й поширюються поєднання фотоікони та розпису на склі, які також стали факторами збереження релігійної культури. Потужну психотерапевтичну і протестну функції виконувала українська вишита таборова ікона, де переважали богородичні сюжети та написи з закликами про допомогу. Яскраві ознаки кітчу мали друковані ікони. З точки зору мистецтвознавства вони мають негативний відтінок, але були найпоширенішими і стають одним зі способів ретрансляції релігії в атеїстичному суспільстві, отже, є позитивними з точки зору функціонування релігійної культури.
Професійні твори на релігійну тематику митців-нонконформістів також стають прикладами неперервності творчого поступу в духовній культурі, адже їхні пошуки були пов’язані з морально-духовними й християнськими аспектами. Тому твори професійного образотворчого мистецтва, як і наївного письма народних аматорів, компенсують обмеженість, безсилля, залежність людей від об’єктивних умов існування і наповнють тогочасне буття людини змістом.
A. Горська, О. Заливаха, В. Зарецький, В. Задорожний, Г. Севрук, Ф. Гуменюк,
B. Федько, І. Марчук та інші зображають начала добра, світла, краси, любові в образах-символах. У творчих пошуках цих митців поєднано релігійно- філософські ідеї, естетико-художні інтенції та рефлексії на політичні обставини. Твори Ф. Гуменюка, О. Заливахи, Є. Кременицької мають ознаки комунікативної функції релігії (відображення молитви, культових дій тощо). Світоглядна релігійна функція, що її яскраво втілено в роботах В. Зарецького, Ф. Юр’єва, дає розуміння сенсу життя, зумовлює зміст діяльності художників. Зняття за допомогою релігійних вірувань та дій психологічної напруги, відчуття невизначеності притаманне зображенням традиційних релігійних свят (Ф. Гуменюк «Різдво. Свята Вечеря», «Ряджені»; Є. Кременицька «Вертеп»;
В. Зарецький «Коляда»; О. Заливаха «Різдво», І. Гончар «Гаївки коло церкви» тощо).
4. Аналізовані, переважно на маловідомому фактажі, процеси музеєфікації, наукового вивчення та реставрації образотворчого церковного мистецтва
вважаємо потужною противагою нищівним діям влади, щодо релігійної культури. Відомі ікони (дерев’яний рельєф «Святий Георгій з житієм» ХІІ ст. візантійського походження з Маріуполя, класичні зразки іконопису ХІУ-ХУІ ст., наприклад,
«Богоматір Одигітрія Волинська» з Луцька, «Юрій-Змієборець» і «Страсті
Христові» з Галичини, барокова ікона «Покрова з портретом Богдана
Хмельницького» пер. пол. ХУІІІ ст. з Київщини, «Львівська Богоматір» XIV ст.,
Й. Кондзелевича «Спас Вседержитель», «Святий Г еоргій» ХVІІІ ст.), скульптури Пінзеля, врятовані у той час, стають не лише перлинами сучасних музейних колекцій, а й зразками для творчих інспірацій митців у галузі церковного мистецтва діаспори і сьогодення. Завдяки П. Білецькому, І. Гончару, Б. Возницькому, П. Жолтовському, Г. Логвину, Л. Міляєвій, В. Овсійчуку,
В. Свєнціцькій та іншим вдалося зберегти й примножити фонди українських музеїв, активізувати дослідницький, просвітницький та пам’яткоохоронний напрямки роботи. Серед подібних постатей у 1980-их рр. відзначимо В. Мельника (Івано-Франківськ), М. Черенюка (Луцьк), В. Дегтярьова (Ужгород), М. Бабака (Черкаси) та ін. Реставраційні майстерні також стали своєрідною школою підготовки майбутніх іконописців.
3. Опрацьований фактологічний матеріал стосовно періоду латентного існування церковного живопису свідчить таке. В час гітлерівської окупації на території тодішньої Радянської України численними є оновлення інтер’єрів храмів, створення іконостасів тощо. До цих робіт залучають окремих відомих митців і під керівництвом Д. Жереб’юка на базі художнього інституту в Києві створюють виробничо-художні майстерні. В повоєнний час у цих регіонах відновлюють чимало храмів, однак згодом, у 1960-их рр., кількість діючих церков скорочується, тож замовлень стає все менше. Західноукраїнські землі зазнали нищівних дій радянської влади щодо Церкви у повоєнні роки, але в межах громад завдяки невтомній праці митрополита А. Шептицького та інших існували яскраві приклади розуміння священиками й митцями нової стилістичної мови церковного мистецтва, тому тут створювали набагато більше мистецьки вартісних пам’яток. У середині 1980-их рр. на всій території України кількість церковних парафій збільшується, зростає кількість замовлень, але їх виконують здебільшого малопрофесійні малярі й нищать при цьому відомі твори попередників.
Фаховий вишкіл майстрів «латентного» періоду українського церковного мистецтва має доволі велику групу спеціалістів переважно з західноєвропейською освітою і попереднім досвідом виконання мистецьких об’єктів у храмах (І. Їжакевич, З. Кецало, Д. Іванцев, Й. Бокшай, Я. Лукавецький та інші). Візначимо високий професійний вишкіл і тих художників, які самостійно вибрали для себе цей шлях (О. Кравченко, Л. Спаська, Ю. Островський, К. Звіринський,
С. Коропчак та ін.). З іконописною майстернею Почаївського монастиря пов’язані імена доволі професійного кола митців (О. Корецького, А. Бурбели,
В. Криштальського та ін.). Не меншою є когорта художників «середнього професійного рівня» та самоуків, роботи яких, до речі, були більш затребувані у сільських парафіях, оскільки їхня манера письма була зрозуміліша громаді, а послуги коштували дешевше (Ф. уо^ола, І. Андрішка, В. Гладецький, М. Панчук та інші).
Мусимо з прикрістю зазначити, що соціально-історичні обставини радянського часу наклали виразний відбиток на стилістику більшості пам’яток латентного церковного малярства, нерідко обмежуючи його до реалізму. Тобто космополітичний академізм був, передовсім, уподобанням священиків, а зразком для наслідування (розписи, іконостасні ікони) часто ставали розписи Володимирського собору. Цю ретроградну тенденцію не вдалося переламати і нині.
Пам’ятки латентного існування західноукраїнського церковного малярства стали логічним продовженням особливостей попередньої епохи: перенесення зразків народної орнаментики в систему монументальних розписів храму, відтворення біблійних персонажів у контексті місцевого краєвиду, узагальнення образу нашого народу в біблійних сценах, барокова традиція використання зображень відомих сучасників, українських історичних діячів тощо. Яскравими прикладами служать розпис церкви в с. Делева Д. Іванцевим, зокрема сюжет «Народився у Вифлеємі - вмер в Україні», ікони та розписи О. Кравченка, К. Звіринського. Зауважимо також, що деякі монументальні розписи у західноукраїнських церквах були втілені за ескізами довоєнних проектів іншими майстрами (жовківський храм Христа-Чоловіколюбця, церква Благовіщення в м. Городок на Львівщині). Крім того, іконостаси Й. Бокшая в с. Добробратово та
І. Їжакевича в Києві продовжують одну з характерних іконографічних особливостей українського ікономалярства - зображення історико-культурних і політичних діячів.
4. Досвід митців діаспори становить вагому частину в українському церковному малярстві др. пол. ХХ ст., має здебільшого риси національної мистецької традиції та розгортається у трьох умовних естетичних напрямах: консервуючому, синтезуючому і трансформуючому, які висвітлюють способи взаємодії та взаємовпливи національної традиції й інонаціонального оточення. Точне відтворення канонічних жанрів і стилів вітчизняного церковного малярства консервуючою тенденцією творить для парафіянина ілюзію «самозбереження», але позбавляє стильового експерименту. Синтез найчастіше виявляємо в інтер’єрах церков української діаспори др. пол. ХХ ст., адже й більшість вітчизняних храмів пер. пол. ХХ ст. мали виразні еклектичні елементи. При застосуванні еклектичного підходу набагато простіше досягнути ефекту багатства й пишності екстер’єру та інтер’єру, крім того, це стає компромісним поєднанням національної традиції предків і сучасної художньої культури.
Найбільш популярними джерелами синтезу стають візантійська, ренесансна, барокова стилістики. Але митці діаспори найбільш охоче брали за основу візантійську естетику й інтерпретували її як візанто-ренесансну, візанто- класичну, візанто-модерну. Серед візанто-ренесансного напряму слід виділити М. Бідняка, Ю. Буцманюка, С. Гординського, Ю. Козака, М. Осінчука, П. Холодного (молодшого), і зазначити, що переважна їхня більшість мали усталені мистецькі уподобання й вишкіл ще з часів перебування в Україні (вплив бойчукізму та діяльності митрополита А. Шептицького). До переліку авторів, які опиралися у власній творчості на візанто-класичні риси іконопису, відносимо Х. Дохват, В. Лазарович, Ю. Мокрицького та ін., хоч деяких їхніх творів, на нашу думку, варто оцінювати по-різному мистецьку вартість.
Форми церков діаспори, образи монументального та станкового храмового малярства створюються здебільшого без радикального ламання традиційної естетики. До більш-менш гармонійного стильового синтезу в ансамблі храмового інтер’єру передусім можемо віднести храми Св. Юрія у Нью-Йорку, Непорочного
Зачаття в Г емтреку (обидва в США), Святого Йосафата в Едмонтоні (Канада), де у доволі сміливому та сучасному трактуванні яскраво прочитується поєднання рис давньоруських храмів, візантійської естетики, барокової та сецесійної стилістик тощо. Спробою нового трактування архітектурних об’ємів соборів, монументального малярства та церковної обстави з чітко відчитуваними прообразами стилів попередніх епох відзначаються церкви Непорочного Зачаття Богородиці (Філадельфія), Св. Йосафата (Воррен, Мічиґан), Св. Андрія (Баунд- Брук, Нью-Джерсі) - всі у США, Покрови Пресвятої Богородиці та Св. Андрія Первозваного (Мюнхен, Німеччина), храм Успіння Пресвятої Богородиці (Люрд, Франція). Вдалою спробою сучасного переосмислення давньоруського київського храму, відтворення у мозаїчному оздобленні С. Гординського історії України є церква Св. Софії (Рим, Італія), однак, на наш погляд, у її внутрішньому просторі є деякі композиційні прорахунки.
5. Важливим для розуміння поступу українського церковного живопису др. пол. ХХ ст. є трансформаційний напрям митців діаспори, де відбувається взаємодія національних джерел і сучасного соціокультурного простору. Впливи мистецтва модернізму вважаємо об’єктивно позитивними у трансформуючому напрямі релігійної культури діаспори. Частина митців не фетишизували давні іконописні традиції, а прагнули осучаснити їх. У 1970-1990-их рр. з’явились поодинокі зразки церковного мистецтва з неординарними естетико- філософськими концепціями, із вдалими варіантами переосмислення зразків авангардного живопису, створенням власної творчої образної системи філософських роздумів у межах традиційної християнської іконографії. Ці спроби відповідають загальносвітовим тенденціям сучасного урбанізованого світу.
Таким чином, в українському церковному мистецтві з’являються твори іконопису та концепції церковних ансамблів на основі рис модернізму (експресіонізму, сюрреалізму тощо) й українського декоративного мистецтва та іконопису, які мають довершений художній образ і в такий спосіб борються з консерватизмом у сфері релігійної культури. Трансформаційний напрям слід вважати логічним продовженням століттями складеної в українському іконописі зокрема і в церковному мистецтві загалом традиції — зміни старої стилістики на нову, яка, власне, й допомагає зрозуміти суть християнського вчення художньою мовою, зрозумілою сучасникові. Серед візанто-модерного способу трансформації виділяємо твори Є. Новосельського, О. Мазурика, Р. Глувка і стверджуємо, що на вибір їхнього іконографічного матеріалу для інтерпретацій і на творчість загалом суттєво вплинули нечисленні альбоми, видані у 1960-1980-их рр. в Україні, де репродукувалися збережені зразки давнього вітчизняного іконопису. Мінімалістичні за виражальними лінійно-площинними засобами ікони та розписи Є. Новосельського, крім візантійської іконографії, асоціюються з матісівськими кольорами й спрощеними формами, а в іконах О. Мазурика простежуємо риси експресіонізму. Р. Глувко гіперболізує малярські прийоми народного примітиву й поєднує їх із елементами візантійсько-української іконографії, чим поглиблює авторське розуміння вічного буття, безсмертя, зв’язків земного й небесного світів. Поєднанням традиційного християнського змісту з оригінальною творчою манерою вважаємо зображення іконостаса церкви в Кергонксоні (США) Я. Гніздовського. А знаковість образів, гротескна живописна подача, рафінований символізм особливо увиразнюють традиційну християнську іконографію. До цього переліку відносимо твори М. Левицького, який на основі інтерпретації традицій українського релігійного і народного мистецтва, досягнень у графіці та співзвучності з модерністськими тенденціями створює незабутні християнські образи за допомогою лаконічної, майже аскетичної, лінії в поєднанні з контрастними та яскравими кольорами.
Новими композиційними вирішеннями, стилістикою і трансформаціями іконографічного матеріалу особливо вирізняються іконостаси Є. Новосельського (Білий Бір, Польща), М. Левицького (Ліндкомб, Австралія), О. Мазурика (Париж, Франція), Я. Гніздовського (Кергонксон, США). Ці іконостаси низькі й символічні, інколи прозорі, розташовані не на одній лінії і мають на меті не лише привернути увагу парафіян біблійними розповідями, а й збільшити простір храму. Але в цих випадках головним чинником сучасного вирішення іконостасної стіни стає загальна гармонійна концепція архітектури, стінопису й іконопису в інтер’єрі церкви.
Інтерпретація християнської іконографії в творчості нонконформістів і пошуки трансформаційного напряму церковного мистецтва діаспори мають спільні риси та увиразнюють орієнтацію на найбільш знакові художні напрями світового образотворчого мистецтва ХХ століття. Ці твори вважаємо також частиною творчого поступу в церковному малярстві ХХ ст., але не реалізованого безпосередньо в храмах через обставини. В кожному конкретному випадку митці створюють власну інтерпретацію християнського персонажа, де за допомогою сучасної художньої стилістики відображається реконструкція морально- поведінкових аспектів святих.
Форми і способи передання митцями-нонконформістами іконографічних схем рясніють додаванням нових символів, численними прийомами осучаснення образів святих, створення багатосюжетного контексту ХХ ст. поряд із традиційними персонажами. Змістові концепти традиційних іконографічних образів Христа й Богородиці зазнали трансформації, тому образ Жінка-Мати- Україна дуже швидко переростає в Жінку-Матір-Україну-Богородицю, а серед іконографічних типів домінують Оранта-Знамення, Елеуса, Покрова, Пієта. Прослідковуємо також змістову послідовність христологічних сюжетів: Син Божий-Спаситель-Свобода.
Особливо треба відзначити в образах і сюжетах митців глорифікацію («Портрет В. Підгорецького», «Різдво» О. Заливахи; «Неофіти» І. Марчука) та героїзацію («Пієта», «Дванадцять апостолів», «Архангел Михаїл» О. Заливахи; «Святий Юрій» Ф. Гуменюка). Для розкриття семіотичного змісту твору митці додають елементи національної ідентифікації, фольклоризацію християнських образів і сюжетів («Богородиця» В. Задорожного; «Покрова. Літня уява» Ф. Гуменюка; «Гуцульська Покрова», «Свята Ольга», «Пантократор» О. Заливахи). Нонконформісти, в силу обставини, стали об’єднуючою ланкою між релігійним живописом і церковним малярством України др. пол. ХХ ст. в контексті пошуку трансформацій християнської іконографії, що було зумовлено бажанням наблизити давні універсальні та загальновідомі сюжети й образи до складних подій того часу і нагадати про існування Бога. Вважаємо це вдалим прагненням осмислити конкретні національні проблеми з погляду всечасового, вселюдського, а самі твори - важливими зразками для творчих пошуків сучасних майстрів церковного малярства.
6. Ключовими у відродженні церковного живопису виявилися аспекти культурно-суспільного характеру. Серед них відзначимо багатоконфесійність, часткове релігійне пристосуванство й конформістське та популістське використання релігії, що шкодить її іміджу. Суперечності між українськими Церквами є у питаннях культових приміщень, майна, мови богослужінь, ідеологічного спрямування тощо. Загалом процес відродження церковного мистецтва й культури проходить під впливом естетичної думки, яка панує в суспільстві, активними представниками якого є священики, церковна громада, парафіяни, а митці й мистецтвознавці займають переважно пасивну позицію. Факторами співзалежності якості, змістових особливостей церковного живопису й можливостей творчих пошуків митців вважаємо рівень освіти священників та ідеологічне спрямування церквоних навчальних закладів різних регіонів.
Аналіз процесів у сфері церковного малярства засвідчив, що у 1990-их рр. не звертали особливу увагу на мистецьку якість храмових розписів та ікон й не приділяли належної уваги питанню ансамблевості храмів. Сьогодні цей аспект є надзвичайно актуальним, адже при відновленні давніх втрачених святинь чи реставрації, церковні громади й священики нехтують загальноприйнятими європейськими реставраційними нормами, чинним законодавством. Таким чином повсюдно при відновленню старих, чи сторенню нових пам’яток церковного малярства бачимо загальнодержавний правовий нігілізм, естетичну малограмотність священиків, парафіян. Як негативний фактор відмітимо й відзначимо професійної мистецької критики в цій галузі. Від злагодженої співпраці священика, церковної громади, архітектора, художника залежить якість об’єктів вітчизняного церковного малярства. Наслідком відсутності такого порозуміння є те, що у більшості наших храмів відчутний дисонанс між архітектурним вирішенням та монументальним живописом, іконостасом та іншими предметами опорядження.
Тобто проблема якості церковного малярства сьогодні лежить переважно в суспільній площині, а фахових майстрів уже доволі багато. Відзначимо й те, що посттоталітарний естетичний світогляд у сфері церковного малярства щойно зараз потроху поступається перед новими мистецькими ідеями в облаштуванні храмів. До вдалих варіантів храмових ансамблів у Києві зарахуємо Спасо- Преображенський собор у Голосієві й церкву Св. Василія на Вознесенському узвозі, відзначимо й храм Різдва Богородиці на Сихові у Львові.
6. Аналогічно спадку митців діаспори магістральні стилістичні тенденції вітчизняного церковного живопису існують сьогодні в таких естетичних напрямах: консервуючому, синтезуючому й трансформуючому. Вони
вибудовувалися сумарністю певних культурно-регіональних відмінностей, які ґрунтуються на різному історико-релігійному розвитку регіонів у ХХ столітті. Варіант реалізму як консервуючої тенденції у вигляді копіювання сюжетів відомих російських художників ХХ ст. притаманний територіям, де основний вплив має УПЦ МП, а домінуючий вплив західного реалістичного релігійного малярства періоду Відродження та класицизму спостерігаємо у митців такого напряму Західної України. Копіювання візанто-балканських зразків церковного малярства поширене у живописі храмів УПЦ МП.
Синтез різних мистецьких стилів у церковному малярстві відіграє «амортизуючу» роль для переходу суспільного мислення від консервуючої до трансформуючої тенденції. Компромісний спосіб поєднання національних рис (візантійсько-руські традиції, галицька ікона ^V^V! ст. і частково сучасна художня культура) бачимо у неовізантійському мистецькому середовищі Львова (Р. Василик, А. Винничок, І. Крип’якевич, К. Маркович, Д. Мовчан, У. Томкевич, Л. Яцків та ін.) та в інших регіонах Р. Селівачов, В. Сірко та інші. Синтез барокових мотивів, етнографічної символіки, елементів народного розпису присутній у доробку Д. Белянського, М. Стороженка, О. Цугорки та інших. Принципи модерністського мислення й образотворення у церковному малярстві вимагають певного часу для їх адаптації, однак уже є перші спроби у доробку групи митців С. Владику, Д. Гордіцу, Л. Медведя, Л. Міненко, О. Кравченко (новаторський підхід до монументально-декоративного вирішення простору храму, до трансформації форми, лінії в основних образах тощо). Інтерпретації народної хатньої ікони у творчості художників Т. Думан, Р. Зілінки,
О. Лозинського, О. Охапкіна, Л. Скопа та ін. поєднують авторську манеру й проникнення в особливості народного мистецтва. Власна національна самоідентифікація у сучасному церковному малярстві проявляється й шляхом інтерпретації усталених іконографічних типів, сюжетів тощо. Найяскравіше ця традиція вітчизняного іконопису проявилась у проникненні в сучасні іконографічні сюжети з морально-ціннісними пріоритетами життя народу та політичних подій (Небесна сотня, герої АТО тощо).
7. Світські та церковні навчальні центри церковного малярства стали важливою ланкою його відродження, мають пріоритети у змісті й методиці викладання. У перших (ЛНАМ, НАОМА тощо) помітною є перевага професійних мистецьких дисциплін (добрий академічний вишкіл, ґрунтовне вивчення історії мистецтв тощо) паралельно з навичками творчої інтерпретації найкращих зразків іконопису. Позитивною є практика виконання курсових, дипломних робіт на об’єктах. У других переважає увага до вивчення богословських основ церковного мистецтва, копіювання ікон, проте недостатня попередня мистецька підготовка студентів і менш фаховий склад викладачів мистецьких дисциплін. Більш творчими підходами до навчального процесу вирізняються ініціативи західноукраїнських ВНЗ, більш консервативними та ідеологічно заангажованими є навчання у центральних та східних регіонах. Спостерігаємо процес популяризації професійних зразків іконопису (виставки, створення галерей, симпозіуми, майстер-класи, конференції, конкурси тощо). До ефективних заходів підняття професійного рівня майстрів церковного малярства відносимо пленери, симпозіуми, конференції для митців, а з-поміж тих, які активізують широке коло громадськості, - літні іконописні школи, дитячі конкурси малюнка тощо.
Отже, в процесі функціонування і трансформації церковного малярства др. пол. ХХ ст. склалася складна сув’язь суспільно-історичних консервативних чинників і різних спроб нових модерністських форм образотворчого виразу. Ця суперечлива й неоднозначна ситуація все ж є доброю основою для «трансформаційного мистецького стрибка» нового покоління українських митців за умови сприйняття та підтримки громадськістю. Сподіваємося, що це зумовить і комплексний, оригінальний ансамблевий підхід при створенні храмових пам’яток, які, ймовірно, стануть вагомою сторінкою новітньої історії релігійної культури України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абібок Ю. Б. Возницький: Для одних я виймав з кишені Володимира Ілліча, для інших - Гітлера «Майн кампф». URL : http://www.ostro.org/general/culture/articles/97084 (дата звернення :
12. 04. 2014).
2. Александрович В. С. Каталог українських ікон XVI століття збірки історичного музею у Сяноку /Рец. на кн.: Winn^a K. Ikony z XVI wieku w Muzeum Historycznym w Sanoku. Katalog zbiorow. Sanok, 2013. T. 2. 139 s., il. / В. С. Александрович // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. 2015. Вип. 8. С. 298-320.
3. Алла Г орська. Душа українського шістдесятництва / упорядник Людмила Огнєва. Київ, 2015. 712 с.
4. Алла Горська: Червона тінь калини: листи, спогади, статті / ред. та упоряд. О. Зарецького та М. Маричевського. Київ, 1996. 240 с.
5. Алпатов М. В. Древнерусская иконопись. Москва, 1978. 331 с.
6. Алпатов М. В. Краски древнерусской иконописи. Москва, 1974. 115 с.
7. Андреева Е. Народная фотоикона советского времени. URL :
http://lermontovka-spb.ru/events/2232.-02.03.2016 (дата звернення :
17. 05. 2016).
8. Андрухович Ю. Таємниця. Замість роману. Харків, 2007. 478 с.
9. Антонович Д. Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. Київ, 1993. 592 с.
10. Аронець М. Денис Лев Іванцев. Життя і творчість. Київ, 2008. 160 с.
11. Аронець М. Наче й досі з нами. Галичина. 2007. 28 квітня. С. 11.
12. Архієпископ Єпіфаній. Богословська освіта та наука в Україні перед викликами сучасності. URL : https://www.religion.in.ua/main/21511- bogoslovska-osvita-ta-nauka-v-ukrayini-pered-viklikami-suchasnosti.html (дата звернення : 02. 01. 2014).
13. Асеев Ю. С. Мистецтво стародавнього Києва. Київ, 1969. 236 с.
14. Бабинський А. «Роман Василик : «Ми прагнули, щоб виходячи з цього храму людина почувала себе преображенною». URL : http://kolomyya.org/se/sites/np/45722/ (дата звернення : 24. 02. 2013).
15. Бабій М. Любомир Медвідь: особливості зображень Христа- Пантократора в купольних частинах храмів Св. Івана Хрестителя в Оттаві та Св. Івана Богослова в с. Суховоля поблизу Львова. Народознавчі зошити. 2011. № 5 (101), С. 844-849.