ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, ДІАГНОСТИКИ, ТЕРАПІЇ І КОНТРОЛЮ ЕРАДИКАЦІЇ УРОГЕНІТАЛЬНОГО МІКОПЛАЗМОЗУ У ЖІНОК

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВُЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

На правах рукопису

ХАЛІЛЬ АХМАД ХАЛІЛЬ АБУ САРА

УДК 618.164002.8280360708

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, ДІАГНОСТИКИ, ТЕРАПІЇ І КОНТРОЛЮ ЕРАДИКАЦІЇ УРОГЕНІТАЛЬНОГО МІКОПЛАЗМОЗУ У ЖІНОК

14.01.01 акушерство та гінекологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук

Науковий керівник
доктор медичних наук, професор
В.П. Лакатош

Київ2008

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень .....................................................

4

ВСТУП........................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1

Урогенітальний мікоплазмоз і його роль в акушерськогінекологічній патології (огляд літератури) ...............................................................................

12

РОЗДІЛ 2

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

38

2.1.

Клінічні методи обстеження на урогенітальний мікоплазмоз.................................................................

38

2.2.

Діагностика урогенітального мікоплазмозу...............

40

2.3.

Методика електронномікроскопічного дослідження...................................................................

41

2.4.

Визначення показників імунного статусу.................

42

РОЗДІЛ 3

Клінікопараклінічна характеристика хворих на урогенітальний мікоплазмоз у жінок.....................................................................................

49

3.1.

Особливості клінічного перебігу урогенітального мікоплазмозу у обстежених хворих............................

49

3.2.

Особливості мікробіоценозу сечостатевих органів при урогенітальному мікоплазмозі..............................

58

3.3.

Порівняльна характеристика чутливості і специфічності різних методів діагностики урогенітальних мікоплазмозів у жінок........................

62

РОЗДІЛ 4

Ультраструктурні зміни слизової оболонки шийки матки у хворих жінок на урогенітальний мікоплазмоз.................................

67

РОЗДІЛ 5

CТАН ІМУННОЇ ТА ЦИТОКІНОВОЇ СИСТЕМ У ХВОРИХ НА УРОГЕНІТАЛЬНИЙ МІКОПЛАЗМОЗ.........

93

5.1.

Характеристика функціональной активності фагоцитів крові у хворих на урогенітальний мікоплазмоз....................................................................

94

5.2.

Характеристика фенотипу мононуклеарних клітин периферичної крові у хворих на урогенітальний мікоплазмоз....................................................................

98

5.3.

Стан показників гуморального імунітету у хворих на урогенітальний мікоплазмоз...................................

102

5.4.

Показники інтерферонового статусу у хворих на урогенітальний мікоплазмоз........................................

104

5.5.

Продукція фактору некрозу пухлини мононуклеарами периферичної крові у хворих на урогенітальний мікоплазмоз .......................................

107

РОЗДІЛ 6

Раціональна етіотропна, патогенетична терапія урогенітального мікоплазмозу у жінок......................................................................................

112

РОЗДІЛ 7

ВПЛИВ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ІМУНОМОДУЛЯТОРА КАГОЦЕЛ НА ПОКАЗНИКИ ІМУННОГО ТА ІНТЕРФЕРОНОВОГО CТАТУСУ У ХВОРИХ НА УРОГЕНІТАЛЬНИЙ МІКОПЛАЗМОЗ .....................................................................

117

7.1.

Характеристика функціональної активності фагоцитів крові у хворих на урогенітальний мікоплазмоз в динаміці лікування..............................

119

7.2.

Характеристика фенотипу мононуклеарних клітин периферичної крові у хворих на урогенітальний мікоплазмоз в динаміці лікування...............................

125

7.3.

Характеристика показників гуморального імунітету у хворих на урогенітальний мікоплазмоз в динаміці лікування.........................................................................

129

7.4.

Характеристика інтерферонового статусу у хворих на урогенітальний мікоплазмоз в динаміці лікування.........................................................................

130

7.5.

Продукція фактора некрозу пухлини мононуклеарами периферичної крові у хворих на урогенітальний мікоплазмоз в динаміці лікування....

133

РОЗДІЛ 8

Аналіз та узагальнення результатів дослідження......................................................................

136

ВИСНОВКИ .................................................................................................

158

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ...................................................................

161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................

162

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АПК антигенпредставляючі клітини
ВВС вірус везикулярного стоматиту
ВПГ вірус простого герпесу
ВПЛ вірус папіломи людини
ВХН вірус хвороби Нюкасла
ІЦ індекс цитотоксичності
ЛПС ліпополісахарид
НСТ нітросиній тетразолій
НСТтест тест відновлення нітросинього тетразолію
ПВІ папіломавірусна інфекція
ПЛР полімеразноланцюгова реакція
ПФ показник фагоцитозу
РІФ реакція імунофлюоресценції
УГМ урогенітальний мікоплазмоз
ФГА фітогемаглютинін
ФІ фагоцитарний індекс
ФНП фактор некрозу пухлин
ФР функціональний резерв
ШМ шийка матки

ВСТУП

Актуальність роботи. Інфекції другого покоління, що передаються статевим шляхом (хламідіоз, мікоплазмоз, уреаплазмоз, гарднерельоз, герпесвірусні та папіломавірусні інфекції тощо) набули рівня епідемії у деяких країнах Східної Європи, в тому числі й в Україні. Ці захворювання несуть суттєву медичну, соціальну та демографічну небезпеку, оскільки, їм належить провідне місце серед чинників генеративної функції, безпліддя в сімۥї, розвитку доброякісних та злоякісних новоутворень [68]. Мікоплазменні інфекції (урогенітальний мікоплазмоз) в даний час, за даними В.П. Адаскевич [3], Т.В. Попова та співавторів [79], I. Simms та співавторів [152], займають провідне місце серед інфекції, що передаються статевим шляхом. Дані про поширення урогеніталъного мікоплазмоза серед населення суперечні і коливаються в межах 1050% [3, 5]. Урогенітальний мікоплазмоз (УГМ) і мікоплазмове носійство під час вагітності і запальних процесах геніталій досягає 90% [58, 92, 96].
Частота захворювання уреаплазменною інфекцією зустрічається в 3 рази частіше серед жінок, які почали статеве життя у віці 18 років. Ризик інфікування мікоплазмозом серед не заміжніх жінок в 24 рази вище, ніж у заміжніх, що, мабуть, пов'язано з невпорядкованим статевим життям [59, 134].
Уреаплазменна інфекція часто поєднується з гонококами, трихомонадами і умовно патогенними мікроорганізмами [18], тобто спостерігаються змішані (асоційовані) інфекції, що дозволяє розглядати їх як особливу форму інфекційного процесу геніталій. Найбільш часто мікоплазми виявляються у осіб віком 3040 років. Встановлено, що частота виділення мікоплазм пов'язана з частотою статевих контактів, особливо серед повій, гомосексуалістів і осіб, які перенесли захворювання, інфекції яких передаються статевим шляхом.
Уреаплазми значно частіше виявляються у хворих на гонорею, трихомоніаз. При гінекологічних захворюваннях уреаплазми виявляються у 58% хворих, і у 4% клінічно здорових (К.Б. Акунц, [5]). При лікованій і нелікованій гонореї у жінок в 8790% виявляється M. Hominis [18, 90, 120].
Серед гінекологічних хворих уреаплазми, за даними інших авторів, виділяються у 55,4% і серед клінічно здорових жінок у 45,8% випадків, у дівчаток 8%, у жінок похилого віку 4,3% [54, 60, 90]. Їх також знаходять у 5% хлопчиків.
За останні роки підвищилася частота і значення ролі урогенітальних мікоплазмових інфекцій в патології сечостатевих органів, як у чоловіків, так і у жінок. В більшості випадків запальні захворювання урогенітального тракту цієї природи протікає хронічно або безсимптомно, що викликало у багатьох авторів сумнів в етіологічній ролі мікоплазм у запальному процесі.
У жінок при запальних захворюваннях геніталій мікоплазми часто виявляються в піхві, шийці матки, уретрі, маткових трубах і можуть служити причиною безплідності. У зв'язку з цим зростає роль уреаплазменної інфекції в патології вагітності, плоду і новонародженого, тобто, передачі інфекції по «вертикалі» [18, 38, 73]. Мікоплазменна інфекція представляє особливу небезпеку для вагітних, і приводить не тільки до патологічних змін урогенітального тракту, але і до враження плодового яйця на різних стадіях його розвитку. При цьому до теперішнього часу точно не з'ясовано, що визначає патогенність, масивність інфекції або якісь інші механізми [3, 72, 135, 139].
Клінічні спостереження свідчать, що у жінок мікоплазмова інфекція частіше протікає малосимптомно, тому хворі не придають великого значення її проявам і не звертаються за лікарською допомогою. Це призводить до розвитку хронічних запальних захворювань урогенітального тракту, неплідності у жінок [3, 29, 44, 61, 74].
Несвоєчасна діагностика мультивогнищевого ураження, прогресуючий і рецидивуючий перебіг, розвиток генітальних ускладнень, торпідність до багатьох засобів і методів терапії призводить до втрати працездатності [61, 70].
На сьогоднішній день не достатньо вивчені:
особливості клінічного перебігу мікоплазмоза урогенітального тракту в залежності від супутньої інфекції, не вивчені механізми персистенції інфекції. Відсутнє вирішення проблеми раціональної діагностики мікоплазмоза, питання ерадикації інфекції;
суперечливі дані про ефективність антибіотикотерапії і визначення критеріїв ефективності терапії.
Вище наведене свідчить про актуальність вибраної теми і необхідність проведення власних досліджень, присвячених цьому колу питань.
Звязок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно плану основного наукового дослідження кафедри акушерства та гінекології № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України за комплесною темою: «Розробка і впровадження нових методів діагностики, лікування запальних і передракових захворювань жіночих статевих органів» (номер державної реєстрації 0198V003086.)
Мета роботи. Підвищення ефективності лікування урогенітального мікоплазмоза у жінок за рахунок розробки раціональної системи діагностики, лікування і контролю ерадикації мікоплазменної інфекції на основі вивчення патогенетичних механізмів розвитку захворювання з урахуванням механізмів персистенції збудника.
Задачі дослідження.
1. Вивчити особливості клінічного перебігу урогенітального мікоплазмоза у жінок в залежності від супутньої інфекції та стану системи імунітету.
2. Провести порівняльну оцінку діагностичних можливостей імуноферментного, культурального та молекулярнобіологічного методів діагностики мікоплазмової інфекції.
3. Вивчити мікробіологічні особливості біоценозу піхви у хворих на урогенітальний мікоплазмоз.
4. Визначити вплив перебігу мікоплазмової інфекції урогенітального тракту на показники неспецифічної резистентності організму, клітинного та гуморального імунітету,а також на цитокіновий профіль організму.
5. Вивчити ультраструктурну організацію слизової оболочки шийки матки у жінок з урогенітальним мікоплазмозом.
6. Розробити комплексний патогенетичний метод лікування урогенітального мікоплазмоза з урахуванням механізмів персистенцій та супутньої інфекції.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використовували загальноклінічні, бактеріоскопічні, імуноферментні, культуральні, молекулярнобіологічні, імунологічні та електронномікроскопічні методи дослідження. З метою визначення особливостей клінічного перебігу мікоплазменної інфекції використовували загальноклінічні методи. З метою ідентифікації мікоплазменної інфекції та вивчення особливостей мікробіоценозу піхви застосовували імуноферментні, культуральні та молекулярнобіологічні методи діагностики. Оцінку функціональному стану системи інтерферону проводили, визначаючи показники інтерферонового статусу. Стан системи імунітету характеризували, визначаючи активність фагоцитів, продукцію протизапальних цитокінів, показники гуморальної та клітинної ланки імунітету. Електронномікроскопічним методом вивчали особливості ультраструктурної організації слизової шийки матки при мікоплазменній інфекції. Усі отримані дані опрацьовувались за допомогою методу варіаційної статистики.
Наукова новизна роботи. Вперше наведено вирішення важливого наукового завдання по підвищенню ефективності лікування урогенітального мікоплазмоза у жінок, шляхом удосконалення методів діагностики та комплексного лікування, які передбачають використання індукторів інтерферону в комплексі з антибіотикотерапією, на основі визначення звязку між характером перебігу інфекційного процесу, супутньою інфекцією та станом системи інтерферону і іншими показниками системи імунітету. На основі клінічних, імуноферментних, культуральних, імунологічних, ультраструктурних та молекулярнобіологічних досліджень встановлено, що характер клінічного перебігу мікоплазменної інфекції урогенітального тракту не залежить від виду збудника, а визначається титром збудника в діагностичному матеріалі, наявністю супутньої інфекції та станом системи імунореактивності організму. Це потребує комплесного індивідуалізованого підходу до їх діагностики та проведення поетапного лікування з урахуванням мікстінфекцій та механізмів утворення та запобігання утворення персистентних форм збудників.
В патогенезі мікоплазменної інфекції ультраструктурним методом дослідження встановлено новий механізм взаємодії клітинхозяїна з мікоплазмою, який передбачає декілька стадій: адгезія, інтердигітація мембран, лізис контактуючих мембран з наступним проникненням їх вмісту в цитоплазму клітин.
В імунопатогенезі мікоплазменної інфекції урогенітального тракту виявлено дисбаланс імунної системи риси вторинного клітинного імунодефіциту та активацію гуморальної ланки імунітету. Встановлено, що від функціонування імунної системи, стану імунокомпетентних клітин та їх здатності до продукції різних медіаторів, залежатиме клінічний перебіг урогенітальної мікоплазменної інфекції. Показана необхідність та доцільність проведення комплесної терапії хворих на УГМ, яка крім етіотропних препаратів включала індуктор ендогенного інтерферона «Кагоцел», що призводило до нормалізації імунного та інтерферонового статусу. Встановлено, що найбільший імуномодулюючий ефект спостерігався при застосуванні лікувальної схеми, яка включала «Полімік» та «Кагоцел», а ступінь відновлення порушенних показників імунітету залежить від перебігу захворювання, наявності моно та мікстінфекції.
Практичне значення роботи. Визначена інформативність, діагностична цінність та вірогідність імуноферментного, культурального та ПЛР методів в детекції M. Hominis, U. Urealyticum, M. Genitalium. На основі отриманих даних, для практичної охорони здоровۥя запропоновано для діагностики урогенітального мікоплазмозу водночас застосовувати декілька методів діагностики, а саме: РІФ, культуральний метод, ПЛР, з обовۥязковою оцінкою клінічної картини захворювання. Для контроля ерадикації мікоплазменної інфекції рекомендується широко застосовувати культуральний метод DUO, однак не раніше ніж через 4 тижня після останнього прийому антибіотика. Це дозволить значно підвищити ефективність діагностики і зменшити частоту псевдонегативних та псевдопозитивних результатів дослідження.
Жінки у яких стан кваліфіковано як «мікоплазмозоносійство» не підлягають лікуванню, а повинні знаходитися під наглядом лікарів акушергінекологів та дерматовенерологів.
Для покращання ефективності лікування урогенітального мікоплазмозу на практиці пропонується застосування диференційованої поетапної терапії з урахуванням мікробних асоціацій та патогенетичних механізмів утворення та запобігання розвитку персистентних форм. Застосування в комплексній етіопатогенетичній терапії індукторів інтерферону, а саме «Кагоцел», дія якого спрямована на усунення механізмів персистенції збудників урогенітального мікоплазмозу, буде сприяти підвищенню ефективності ерадикації мікоплазменної інфекції, та зменшенню частоти утворення персистентних форм інфекції та хронізації процесу.
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно визначено мету та задачі дослідження за обраною темою, здійснено пошук та аналіз літератури. Проведені клінічні спостереження за хворими, їх лікування. Проводився забір матеріалу для діагностики мікоплазменної інфекції, крові для імунологічних досліджень. Проаналізовано результати загальноклінічних, інструментальних та імунологічних досліджень. Самостійно проведено статистичну обробку цифрових даних.
Впровадження результатів дослідження. Розроблені методи лікування хворих на урогенітальний мікоплазмоз впроваджено у роботу гінекологічних відділень Шевченківського, Голосіївського, Оболонського районів м Києва. Матеріали дисертації залучено в учбовий процес кафедри акушерства та гінекології № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи викладено на: міжнародній конференції молодих вчених (Донецьк, 2006); Пленумі акушергінекологів України (Одеса, 2007); 61й міжнародній конференції студентів та молодих вчених (Київ, 2007).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 робіт, із них в провідних журналах, рекомендованих ВАК України 4, матеріалах та тезах конференцій 2.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, розділів огляду літератури, матеріалів та методів, власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій та показника літератури. Дисертація викладена на 176 сторінках машинопису, ілюстративний матеріал подано у 21 таблицях і 4 рисунках і 19 фото.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання по підвищенню ефективності лікування мікоплазменної інфекції урогенітального тракту у жінок, шляхом удосконалення методів діагностики і контролю ерадикації збудника та комплексного лікування, яке передбачає використання індукторів інтерферону в комплексі з етіотропною антибіотикотерапією, на основі визначення звۥязку між характером клінічного перебігу інфекційного процесу, супутньою мікстінфекцією та станом системи інтерферону і іншими показниками системи імунітету.
1. Клінічний перебіг мікоплазменної інфекції урогенітального тракту у жінок не залежить від виду мікоплазм, а визначається титром збудника в діагностичному матеріалі, наявності супутньої мікстінфекції та станом системи імунореактивності організму. Детальний аналіз клінічних прявів при урогенітальному мікоплазмозі не виявив специфічної сиптоматики даного захворювання. Головним чином на перший план виступає симптоматика неспецифічного запалення урогенітального тракту, що обгрунтовує доцільність проводити комплексну діагностику із застосуванням всіх доступних методів діагностики, в тому числі і високо ефективних молекулярнобіологічних методів дослідження.
2. Чутливість та специфічність ПІФ, культурального методу та ПЛР в діагностиці мікоплазменної інфекції урогенітального тракта відповідно складає 64,7, 86,6 та 91,6%. Враховуючи латентний та хронічний перебіг запального процесу урогенітального тракту, наявність супутньої мікстінфекції, та механізмів персистенції мікоплазменної інфекції, верифікація діагнозу повинна грунтуватися на паралельному застосуванні декількох методів детекції інфекції, а саме: (реакції прямої імунофлюросценції, культурального методу та ПЛР), з обовۥязковим урахуванням клінічної картини захворювання. Це дозволяє значно підвищити ефективність та вірогідність діагностики.
3. Мікоплазмова інфекція викликає зміни в структурних компонентах слизової оболонки шийки матки як в гострому, так і хронічному періодах захворювання, які носять гетерогенний характер. Найбільш виразні зміни стосуються епітеліальної пластинки та ендотеліальної вистелки кровоносних мікросудин. У гострому періоді у слизовій оболонці на перший план виступають темноклітинна дегенерація епітеліоцитів, тоді як при хронічному перебігу для них найбільш характерна метаплазія.
4. Ультраструктурним дослідженням встановлено, що мікоплазми в слизовій оболонці шийки матки розташовуються інтерепітеліально, периваскулярно, інтраваскулярно. Взаємодія мікоплазм з клітиноюхазяїном відбувається в декілька стадій: адгезія, інтердигітація мембран, лізис контактуючих мембран з наступним проникненням їх вмісту в цитоплазму клітини.
5. Зміни в системі імунітету у хворих на УГМ характеризуються зниженою поглинальною активністю фагоцитарних клітин, активацією внутрішньоклітинного кисневозалежного метаболізму нейтрофілів (по всіх групах хворих) та моноцитів (в найбільшій мірі при загостренні захворювання) на тлі зниження резервних можливостей клітин, а також порушенням показників клітинного імунітету (зниження імунорегуляторного індексу за рахунок зменшення кількості Тхелперів, в першу чергу, у хворих з хронічним та латентним перебігом захворювання). Відмічено зниження природних кілерів (CD16+) хворих з мікоплазменою моноінфекцією, що є причиною недостатнього знищення збудника та його довготривалої персистенції. Крім того спостерігалось зниження кількості Тлімфоцитів з активаційними маркерами HLADR.
6. Для хворих на УГМ характерним було пригнічення α та gінтерфероногенезу, а також розвиток імунозапальної реакції, на що вказувало підвищення концентрації сироваткового інтерферону та продукції прозапального цитокін фактора некрозу пухлинα.
7. Комплексне лікування хворих на УГМ із застосуванням індуктора інтерферону кагоцел в базисній антибактеріальній терапії сприяло поліпшенню деяких показників клітинного імунного та інтерферонового статусу: спостерігалось підвищення фагоцитарної та ферментативнобактерицидної активності нейтрофілів та моноцитів, а також їх ефекторного потенціалу; нормалізація початково зниженої кількості Тлімфоцитів, Тхелперів, активних Тлімфоцитів і зменшенню підвищеної кількості Влімфоцитів і їх активації; відновлення a та gінтерфероногенної здатності лейкоцитів та пониження рівня сироваткового інтерферону. Призначення імуномодулятора кагоцел та антибактеріального засоба полімік призводило до більшого поліпшення інтерферонового статусу.
8. Розроблений і патогенетично обгрунтований метод комплесного лікування урогенітального мікоплазмозу, який передбачає проведення етіотропної антибіотикотерапії препаратом „Полімік” в комплексі з препаратом групи індукторів ендогенного інтерферону „Кагоцел” та місцевого лікування. Застосування запропанованого комплексного методу усуває патогенетичні механізми утворення персистентних форм мікоплазм, аутоімунні процеси в організмі, що є по суті профілактикою хронізації та ускладнень запального процесу .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абидов А.М., Эшбаев Э.Х., Файзиева Г.Б. О роли хламидийноуреаплазменной инфекции в возникновении бесплодия // Тез. науч. работ I Рос. конгр. дерматовенерол. СанктПетербург, 2003. Т. 11. С. 8788.
2. Абуд И.Ю. Микоплазменная инфекция урогенитального тракта // В кн.: Заболевания шейки матки, влагалища, вульвы. М.: МЕДпрессинформ, 2003. С. 295303.
3. Адаскевич В.П. Инфекции, передаваемые половым путем // Руков. для врачей. М.: Мед. книга, 2001. 416 с.
4. Айзятулов Р.Ф. Сексуальнотрансмиссивные заболевания. Донецк: Каштан, 2004. 399 с.
5. Акунц К.Б. Микоплазмоз и репродукция человека // Акушерство и гинекология. 1989. № 7. С. 810.
6. Алтухов С.А., Турусов Е.Ф., Сяткина Л.Г., Шпехт С.В. Сравнительный анализ эффективности методов клинической лабораторной диагностики уреаплазм // Актуальные вопросы дерматологии и венерологии. Астрахань, 1998. С. 149152.
7. Боровиков И.О. Иммунологические аспекты патогенеза урогенитальных микоплазмозов у женщин и их комплексная терапия: Дис. канд. мед. наук. Краснодар, 2000. 174 с.
8. Бондаренко Г.М. Сифіліс та супутні хламідійна і мікоплазменна інфекції: Клінікоепідеміол. і морфол. дослідж.: Автореф. дис... канд. мед. наук. К., 1998. 16 с.
9. Борисенко К.К., Тоскин И.А., Кисина В.И. О значении колонизации урополовых органов Mycoplasma hominis i Ureaplasma urealyticum // ЗППП.1999. № 3. С. 2831.
10. Бочкарев Е.Г. Применение П.Ц.Р. в диагностике урогенитальных инфекций // Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. 1997. № 3. С. 2830.
11. Быковская О.В. Особенности уреаплазменной инфекций / Практическая гинекология. М.: МЕДпрессинформ, 2001. С. 226240.
12. Буянов О.В. Ципринол і сумамед в лікуванні хворих на урогенітальний мікоплазмоз та хламідіоз // Архів клін. медицини. 2003. № 1. С. 3133.
13. Васильев М.М., Мелькумов А.В., Масюкова С.А. Клинические особенности и лечение хронической хламидийно уреаплазменной инфекции у мужчин // Вестн. дерматологии и венерологии. 1998. № 9. С. 3437.
14. Веропотвелян П.М., Дубосарская З.М., Веропотвелян М.П. та ін. Ефективність комплексної терапії при мікоплазмених інфекціях // Педіатрія, акушерство та гінекологія. 2003. № 2. С. 9294.
15. Владимиров М.Н., Третьякова А.Н., Владимирова Е.А. К вопросу лабораторной диагностики микоплазменной инфекции // Дерматол. та венерол. Харьков. 2003. № 1 (19). С. 5052.
16. Воейкова А.В. Чувствительность к антимикробным препаратам Mycoplasma hominis i Ureaplasma urealyticum, выделенных при урогенитальных инфекциях // Актуал. проблемы внутренней медицины и стоматологии. СантПетербург, 1997. С. 66.67.
17. Воробьев С.В., Царев В.Н. Оценка эффективности действия иммуномодулятора циклоферона при урогенитальной микоплазменной инфекции // Тез. науч. раб. I Рос. конгр. дерматовенерол. СанктПетербург, 2003. Т.ІІ. С.101.
18. Гамзаев Ф.Ш. Особенности диагностики, патогенеза и лечения микоплазмовой инфекции урогенитального тракта у мужчин: Автореф. дис. ... канд. мед. наук. М., 1998. 18 с.
19. Геник Н.І., Шадлун Р.Д., Остапюк В.С. Особливості імунної відповіді жінок з урогенітальною інфекцією // Буковин. мед. вісник. 2001. № 2. С. 6163.
20. Гомберг М.А., Кущ А.А., Ковалык В.П., Юрасов С.Н. Этиология уретритов, возникших у мужчин после урогенитальных контактов // Тез. науч. раб. I Рос. конгр. дерматовенерол. СанктПетербург, 2003. Т. 11. С. 105.
21. Горпинчеко И.И., Гурженко Ю.Н. Исследование эффективности комплексной терапии больных хламидиозом, микоплазмозом и уреаплазмозом с применением препаратов Вильпрофена и Кагоцел // Здоровье мужчины. 2005. № 3. С. 2025.
22. Дранник Г.И. Клиническая иммунология и аллергологии // М.: ООО «Мед. Информ. Агенство», 2003. 604 с.
23. Дюдюн А.Д. Комплекснодиференційна терапія і диспансеризація хворих з рецидивами урогенітальних інфекцій (хламідіоз, трихомоніаз, уреаплазмоз, кандидоз, бактеріальний вагіноз: Автореф. дис. ... докт. мед. наук. К., 2003. 34 с.
24. Евстигнеева Н.П. Урогенитальный уреаплазмоз и смешанная гонорейноуреаплазменная инфекция у женщин (клиниколабораторное и електронномикроскопическое исследование): Автореф. дис. канд. мед. наук. М., 1987. 21 с.
25. Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и патологии. М.: Медицина, 1996. 238 с.
26. Жданов А.В., Малинина Э.В., Бурменская О.В. Выявление Chlamydia trachomatis, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealiticum методом полимеразной цепной реакции при патологиях репродуктивной системы мужчин и женщин // Бюл. експер. биол. 1996. № 5. С. 547550.
27. Захаревич Н.Н., Новикова Л.Н., Михнина Е.А. Лечение вильпрофеном и доксациклином микоплазменных и уреаплазменных инфекций // Акушерство и гинекология. 2002. № 2. С. 5556.
28. Захарян Э.Г., Федотова В.П. Комплексное лечение больных урогенитальной микстинфекцией с учетом иммунного и эндокринного статусов // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2003. № 1. С. 9294.
29. Захарян Э.Г. Терапия и профилактика хронической постгонорейной хламидийнобактериальной инфекции у инфертильных больных // Дерматовенерол., косметол., сексопатол. Днепропетровск, 2003. №14 (6). С. 187191.
30. Зигангирова Н.А., Хойкова О.Н., Бархатова О.И., Гинзбуруг А.Л. Дифференциальная активность генов у Mycoplasma pneumoniae при острых и хронических формах експериментальной инфекции // Журн. микробиол, эпидемиол. и иммунол. М., 2000. №4 (Приложение). С. 2630.
31. Зубжицкая Л.Д. Электронномикроскопическое и иммуноморфологическое исследование плаценты при генитальном микоплазмозе // Архив патологии. 1997. № 2. С. 1722.
32. 3юкина В.И., Дугинова И.А., Гугуцидзе Е.Н. Возможности цитологического и иммунофлюоресцентного методов при скрининге урогенитальных инфекций // Клин. лаб. диагн. 1995. № 6. C.101.
33. Капитанов А.Б. Изменение структурнофункциональных свойств плазматической мембраны клеток микоплазмы с возрастом культуры: Автореф. дис. ... докт. биол. наук. К., 1991. 23 с.
34. Кимберли Ворковски, Вильям Левайн. Руководство по лечению заболеваний передающихся половым путем. К.: ФармацевтПрактик, 2004. 194 с.
35. Кирилюк М.Л., Решетникова І.О. Порівняльна характеристика результатів клінікомікробіологічної діагностики урогенітальної інфекції у жінок // Буков. мед. вісн. 1999. Т. 3, № 1. С. 4445.
36. Кисина В.И., Забиров К.И., Мешков В.В., Загребина О.С. Особенности диагностики и терапии воспалительных урогенитальных заболеваний у женщин, ассоциированых с Ureaplasma urealyticum // Антибиотики и химиотерапия. 2000. № 6. С. 2932.
37. Кишакевич І.Т. Цитокіновий профіль у жінок з фоновими захворюваннями шийки матки на тлі урогенітального інфікування // Інфекційні хвороби. 2004. № 2. С. 5052.
38. Козлова В.И., Пухнер А.П. Вирусные, хламидийные и микоплазменные заболевания гениталий // Руководство для врачей. СанктПетербург, 2000. 571 с.
39. Козлова В.И., Пухнер А.П. Вирусные, хламидийные и микоплазменные заболевания гениталий // Руководство для врачей. 6е изд., обновл. и доп. М.: ТриадаХ, 2003. 439 с.
40. Копанев М.А., Леншин В.А. Особенности диагностики урогенитальных инфекций и бактериальных вагинозов методом ДНК диагностики // Тез. науч. раб. I Рос. конгрес. дерматовенерол. СанктПетербург, 2003. Т. 11. С. 78.
41. Короткий Н.Г., Воробьев С.В., Царев В.Н. Сравнительная клиниколабораторная оценка эффективности антибиотиков при лечении больных с микоплазменной инфекцией // Вестн. дерматологии и венерологии. 2003. № 4. С. 5862.
42. Лебедюк М.М. Епідеміологія, клінічний патоморфоз хламідійної і змішаної урогенітальної інфекції, комплексна діагностика, лікування, профілактика //Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2004. № 2. С. 93.
43. Мавров Г.И. Нарушение половой функции у женщин при хламидийной и уреаплазменной инфекции // Дерматол. і венерол. Харків. 2002. № 3 (17). С.4648.
44. Мавров И.И. Лечение хламидиоза и микоплазмоза: Информ. метод. пособие для врачей дерматовенерологов. Х.: Факт, 2000. 22 с.
45. Мавров Г.И., Унучко С.В., Бондаренко Г.М. и др. Проблемные исследования в области венерологии // Дерматол. и венерол. Харьков. 2004. № 2 (24). С. 6768.
46. Мавров И.И. Половые болезни. Харьков: Факт, 2002. 789 с.
47. Маликов В.Е., Бурова А.А., Зайцева О.Н. и др. Информативность методов лабораторной диагностики инфекций урогенитального тракта микоплазменной этиологии // Кремл. мед.: Клин. Вести. 2001. № 1. С. 5355.
48. Малова И.О. Вильпрофен в лечении смешанной хламидийномикоплазменной инфекции урогенитального тракта у женщин репродуктивного возраста // Вестн. дерматологии и венерологии. 2004. № 3. С. 6972.
49. Мавров И.И., Мавров Г.И. Лечение хламидиоза и микоплазмоза // Информац.метод. пособ. для врачей дерматовенерол. Харьков:Факт, 2000. 22 с.
50. Мавров І.І., Мавров Г.Л., Коляденко В.Г. та ін. Методики лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом. Харків, 2001. 55 с.
51. Малова И.О., Новоселов В.С. Джозамицин («Вильпрофен») в лечении смешанной хламидийномикоплазменной инфекции урогенитального тракта у женщин репродуктивного возраста // Тез. науч. раб. I Рос. конгр. дерматовенерол. СанктПетербург, 2003. Т. 11. С. 120.
52. Мальцева Л.И., Зефирова Т.П., Лобова Л.А. и др. Микоплазменная инфекция в акушерской и перинатальной патологии // Казанский мед. журнал. 2005. Т. 86, № 2. С. 131135.
53. Мариненко В.П. Антиоксиданти у комплесному лікуванні негонококових уретритів (хламідійних, уреаплазменних, мікоплазменних, трихомонадних, кандидозних): Автореф. дис. ... канд. мед. наук. К., 2001. 16 с.
54. Матыцина Л.А., Сергиенко М.Ю., Яценко В.Ю. Урогенитальные инфекции у девочек и девочекподростков. В кн.: Инфекции в акушерстве и гинекологии // Практ. руководство. Донецк: ООО «Альматео», 2006. С. 579609.
55. Маянский А.Н., Пикуза О.И. Клинические аспекты фагоцитоза. Казань: Магариф, 1993. 92 с.
56. Мельник В.П. Імунний статус у хворих на урогенітальний хламідіоз та мікоплазмоз // Галиц. лікар. вісник. 2003. № 1. С. 7980.
57. Микоплазмоз // Инфекции, передаваемые половым путем, 1999. № 4. С. 6465.
58. Микоплазмоз // Инфекции, передавемые половым путем, 2000. № 3. С.57.
59. Микоплазмоз // Инфекции, передаваемые половым путем, 2000. № 4. С. 50.
60. Микоплазмоз // Инфекции, передаваемые половым путем, 2000. № 5. С. 6566.
61. Микоплазмоз // Инфекции, передаваемые половым путем, 2000. № 6. С. 64.
62. Модзолевский А.Ф., Дяченко И.С., Спивак Н.Я. Современные методы диагностики вирусных респираторных инфекций и их терапия с использованием препаратов интерферона и его индукторов // Метод. рекомендации. К., 1994. 18 с.
63. Козько В.Н., Могиленец Е.И., Градиль Г.И., Кацапов Д.В. Клиникоиммунологические показатели в диагностике респираторного микоплазмоза // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2004. № 1. С. 9394.
64. Мокрецов С.Е. Современные клиниколабораторные аспекты урогенитального уреамикоплазмоза // Дерматовенерол., косметол., сексопатол. Днепропетровск. 2003. № 14 (6). С. 174176.
65. Мокрецов С.Е., Свирид С.Г. Імунотропна терапія хворих на урогенітальні інфекції // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2003. № 1. С. 9697.
66. Морозов. Влияние уреаплазменной инфекции на акросомальный аппарат спермиев // Актуал. вопр. дерматовенерол. Харьков, 1994. С. 22.
67. Мусрепова З.З. Клиниколабораторная характеристика урогенитального микоплазмоза у беременных с отягощенным акушерскогинекологическим анамнезом // Актуал. вопр. дерматовенерологии. Курськ. 2000. С. 206210.
68. Нагапетян К.Л. Микоплазменная инфекция // Вісн. акушерівгінекологів України. 2002. № 2. С. 4659.
69. Нагапетян К.Л. Микоплазменная инфекция // Вісн. акушерівгінекологів України. 2002. № 3. С. 824.
70. Нагапетян К.Л. Микоплазменная инфекция. Лабораторная диагностика (Продолжение) // Вісник акушерівгінекологів України. 2002. № 4. С. 36.
71. Неустроева В.В. Взаимодействие микоплазм и макрофагов // Вестн. АМН СССР. 1993. С. 3437.
72. Нагорная В.Ф., Краснова Ж.А. Диагностика и лечение инфекций органов у беременных // Мотод. рекоменд. 2е издание, дополненное и переработанное. К., 2005. 31 с.
73. Никонов А.П., Анкирская А.С. Значение генитальных микоплазм в этиологии послеродового эндометрита // Акушерство и гинекол. 1993. № 3. С. 2023.
74. Омаров М.А. Изучение роли уреаплазм в этиологии заболеваний урогенитального тракта: Сб. науч. тр. Махачкала, 1996. С. 4546.
75. Осмоналиев М.К. Доксициклин в терапии больных со смешанной микоплазменной инфекцией: Автореф. дис. ... канд. мед. наук. М., 1993. 17 с.
76. Пальчевский А.И., Кирилов А.А., Мирошник А.А., Тиссен М. Современные лабораторные тесты и их интерпретация. К.: Книга плюс. 2006. С. 579609.
77. Прилепская В.Н. Заболевания шейки матки, влагалища, вульвы. Клин. лекции: 3е изд. М.: МЕДпресинформ, 2003. 432 с.
78. Полякова Т.С., Нечаева С.В., Поливода А.М. Роль хламидийной и микоплазменной инфекции в этиологии заболеваний ЛОРорганов // Вестн. отоларингологии. 2004. № 1. С. 2532.
79. Попова Т.В. Роль урогенітальних інфекцій при патології шийки матки у ВІЛінфікованих жінок // Одес. мед. журн. 2004. С. 8688.
80. Прозоровский С.В., Вульфович Ю.В., Раковская И.В., Горина Л.Г. Некоторые механизмы персистенции in virto микоплазм и Lформ бактерий // Журн. микробиол., эпидемиол., иммунол. 1994. № 3. с. 3640.
81. Прозоровский С.В., Пронин А.В., Санин А.В. Иммунологические механизмы персистенции микоплазм // Вестн. АМН СССР. 1991. С. 3033.
82. Раковская И.В. Микоплазмы человека и микоплазменные инфекции (Лекция. Ч. 1) // Клин. лабор. диагностика. 2005. № 2. С. 2532.
83. Раковская И.В. Проблема микоплазмовирусных инфекций: Автореф.дис. ... докт. биол.наук. Москва, 1990.21 с.
84. Раковская И.В., Горина Л.Г. Лабораторная диагностика микоплазмоза человека // Клин. лаб. диагностика. 2000. № 8. С. 5053.
85. Резніченко Г.І., Резніченко Ю.Г., Спіріна М.А. Система медичних заходів при мікоплазменній інфекції у вагітних // Здоровье женщины. 2006. № 1 (25). С. 7475.
86. Романюк Л.И., Кузнецова Л.В., Осипова Л.С. та ін. // Імунологія та алергологія. 2002. № 1. С. 54.
87. Савичева А.М., Башмакова М.А. Микоплазмы и микоплазменные инфекции гениталий // Заб., перед, полов, путем. М., 1996. № 2. С.2833.
88. Самцов А.В., Сухарев А.В. Микробиологические свойства возбудителей хламидиоза, микоплазмоза и уреаплазмоза, современные подходы к их лечению. Опыт прменения спарфлоксацина // Тез. науч. раб. I Рос. конгр. дерматовенерол. СанктПетербург, 2003. Т. 11. С. 130131.
89. Семенов Д.М. Клинические особенности и методы лечения женщин с воспалительными заболеваниями придатков матки, вызванных хламидиями, уреаплазмами и микоплазмами: Автореф. дис. канд. мед. наук. Минск, 2000. 17 с.
90. Сергевнин В.И., Пинаев К.И., Карпунина Т.И., Кочкин А.Ю. Распространенность урогенитальных микоплазм среди лиц, обратившихся в венерологический кабинет, и особенности эпидемического процесса мочеполового уреамикоплазмоза // Эпидемиология и инфекционные болезни. 2004. № 5. С. 4952.
91. Скрипаль І.Г. Фактори патогенності молікутів і патогенез деяких мікоплазмозів людини // Мікробіологічний журнал. 2004. № 1. С. 7889.
92. Скрипкин Ю.К., Шарапова Г.Я., Селисский Г.Д. Инфекции, передаваемые половым путем. М.: Медпрессинформ, 1999. 360 с.
93. Степаненко В.І. Раціональна діагностика урогенітального хламідіозу з урахуванням персистенції збудників та латентного клінічного перебігу інфекції // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2004. № 1. С. 93.
94. Соловьева С.В. Применение амплификационной тестсистемы для выявления персистирующих микоплазм // Журн. микробиол., эпидемиол. и иммунобиол. 1994. № 5. С. 7982.
95. Спивак Н.Я., Лазаренко Л.Н., Михайленко О.Н. Интерферон и система