КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДАПТАЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ПАЦІЄНТІВ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
УДК 616.89-008.48: 616.98:578.828 ВІЛ

СЕРВЕЦЬКИЙ АНДРІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ

КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
АДАПТАЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ПАЦІЄНТІВ

14.01.16 - психіатрія
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
медичних наук

Науковий керівник:
член-кореспондент АМН України,
доктор медичних наук,
професор В.С.Бітенский

Одеса - 2007

ЗМІСТ
стор.
ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
1.1. Психічне здоров'я і чинники, що впливають на психичну
адаптацію хворих молодого віку на ВІЛ-інфекцію. . . . . . . . . . . .13

1.2. Психогенні психічні порушення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

1.3. Поразки нервової системи у хворих на ВІЛ-інфекцію. . . . . . . 21

1.4. Психічна дезадаптація ВІЛ-інфікованих осіб і можливості її
оцінки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . 26

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ І
МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33

2.1. Основні напрями пошуку методів дослідження . . . . . . . . . . . . . . 33

2.2. Характеристика обстеженого контингенту хворих на ВІЛ-
інфекцію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
2.3. Основні методи дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38

2.3.1. Клінічна оцінка стану хворих на ВІЛ-інфекцію . . . . . . . . . . 38
2.3.2. Дослідження особливостей психічної адаптації хворих на
ВІЛ- інфекцію. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45
2.3.3.Дослідження особливостей реактивності організму хворих
на ВІЛ-інфекцію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

2.4. Статистична обробка матеріалу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ПСИ-
ХІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ХВОРИХ НА ВІЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54

3.1. Дослідження рівня психічного здоров'я. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54

3.2.Залежність показників ситуативної і особової тривожності від
стадії і тривалості захворювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

3.3. Залежність показників депресії від стадії і тривалості захво -
рювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60

3.4.Залежність показників функціонального стану нервової сис-
теми від стадії і тривалості захворювання . . . . . . . . . . . . . . . . . .64

3.5. Залежність відношення до хвороби від стадії і тривалості
захворювання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67

3.6. Рівень суб'єктивного контролю залежно відстадії і трива-
лості захворювання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

РОЗДІЛ 4. ПРОГНОЗУВАННЯ ВІРОГІДНОСТІ ВИНИКНЕННЯ
ПСИХІЧНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ХВОРИХ НА ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ . . 79

4 1. Результати дослідження показників ендотоксикозу . . . . . . . . .79

4.2. Залежність показників адаптації організму від стадії і
тривалості захворювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

4.3. Залежність реактивності організму хворих від стадії і тривалості
захворювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85

4.4. Взаємозв'язок показників психічної адаптації і реактивності
організму ВІЛ-інфікованих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88

АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105

СПИСОК ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108

ВСТУП

Актуальність теми. З того часу, коли 25 років тому було зареєстровано перший випадок хвороби, епідемія ВІЛ/СНІДу стала одним з найнебезпечніших чинників, які негативно впливають на розвиток особистості та суспільства. Епідемія охопила майже всі країни,а ії наслідки виявилися значно тяжчими, ніж можна було передбачити. За даними ЮНЕЙДС (Об'єднана програма Організації Об'єднаних Націй з ВІЛ/-СНІДу), на кінець 2004р. кількість інфікованих людей в світі досягла 39,4 млн. чоловік, у 2006 р. з докладу тієї ж організації цей показник встановив 46,2 млн. У 2006 р. 2,8 млн. чоловік померли від СНІДу. Цифри значно занижують фактичний масштаб епідемії, оскільки вони відображають число ВІЛ-інфікованих, які знаходяться на медичному обліку.
Україна залишається найбільш ураженою на епідемію ВІЛ/СНІДу країною в Європі. За оціночними даними число офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих становило 74856 чоловік, поширеність ВІЛ серед дорослого населення в Україні на кінець 2006 року становила 1,46 %. Це означає, що в Україні з населенням 47 млн. чоловік мешкає 344000 ВІЛ-інфікованих. На даний час ВІЛ-інфіковані люди вичлені у всіх регіонах України. Найбільшу кількість хворих на СНІД зареєстровано в Миколаївській, Одеській, Донецькій областях та у Автономній Республіці Крим. Основні наслідки епідемії ВІЛ-інфекції виходять за межі втрати здоров'я конкретною людиною, вони визначаються тим, що основна маса ВІЛ-інфікованих це люди найбільш демографічно, економічно, і соціально продуктивного віку. Епідемічна ситуація, що стійко погіршується в Україні вимагає по-новому ставити наукові та практичні завдання, пов'язані з епідемією ВІЛ/СНІД. Дослідження епідемії ВІЛ/СНІДу не має права на суто дослідження поведінки вірусу в крові хворого. Не є можливим вивчення впливу ВІЛ на функціонування організму людини без системного аналітичного погляду на організм як цілісну систему.
Захворюваність на ВІЛ-інфекцію у всьому світі має тенденцію до зростання, особливо серед осіб молодого віку (Дмитрієв В.І. та ін., 1992, Колков В.Ф., Шейбак В.В., 1995, Покровський В.В., 1996, Онищенко Р.Р. та ін., 1997, Жебрун А.Б. та ін., 1998, Покровський В.В. та ін., 1999, WHO, 1993, Sowell RL. Christensen P, 1996, Hamers FF et al, 1997, UNAIDS / WHO, 1998), у яких хвороба протягом декількох років призводить до втрати працездатності (Покровський В.І., 1993).
У вітчизняній і зарубіжній літературі розглядаються різні аспекти ВІЛ-інфекції (Авцин А.П. та ін., 1990, Біляєва В.В., Ручкіна Е.В., 1991, Завалишин І.А., 1991, Кацитадзе А.Г., 1991, Смольська Т.Т. та ін., 1992, Жданов К.В., 1994, Кузміч А.Н., 1994, Змушко Е.І. та ін., 1998, Кетлінській С.А., Калініна Н.М., 1998, Рахманова А.Г., 1998, Detels R et al, 1996, Fauci AS, 1996) Проте практично не застосовується комплексний підхід у обстеженні хворих, що включає в себе оцінку психічної адаптації залежно від рівня їх психічного здоров'я, яке, у свою чергу, визначається, зокрема, і показниками реактивності організму.
Практична важливість проблеми адаптації людини для медицини полягає в тому, що «її рішення дозволяє оптимізувати рішення проблеми синтезу біологічних і соціологічних концепцій в побудові медичних теорій здоров'я, адаптації, хвороби людини, а також теорії організації охорони здоров'я, медико-демографічних, медико-екологічних, соціально-медичних теорій популяційного та індивідуального здоров'я і захворюваності великих і малих контингентів населення» (Петров В.П., 1995).
Після досліджень Г. Селье, який відкрив загальний адаптаційний синдром, дані про функціональну недостатність фізіологічних систем були зведені в концепцію хвороби як інадаптаційної реакції організму. У основі парадигми Селье лежить уявлення про те, що відповідь на патогенну дію доцільна і несе виразну захисну, адекватну реакцію (Нуллер Ю.Л., 1992). З метою вивчення адаптивних реакцій можна досліджувати окремо зміни у будь-якій окремій системі або на будь-якому одному рівні, але не можна забувати, що це тільки частина змін в загальній комплексній реакції організму.
В теперішній час адаптація розглядається як складова частина пристосованих реакцій біологічної системи на зміну умов середовища існування, що виражається у тому, що система, реагуючи на зміну істотних для неї параметрів і чинників середовища, перебудовує, змінює свої структурні зв'язки для збереження функцій, що забезпечують це існування як цілого в середовищі, що змінилося (ВоложинА.И., Суботін Ю.К., 1987). Механізм адаптації може включати як морфофізіологічні, так і поведінкові реакції (в поняття «медична адаптація» включаються не тільки медико-біологічні, але і медико-психологічні, медико-соціологічні, медико-культурологічні (Петров В.П., 1995, Косенков Н.І. 1997).
Проте адаптація формується за рахунок використання захисних резервів організму і тому супроводжується появою небажаних побічних ефектів (Алферов В.П., 1993). Так, наприклад, показано, що преневротич-ний стан знижує резистентність організму до психотравмуючих і інших патогенних чинників, виснажує адаптаційно-компенсаторні можливості особи (Курпатов В.І., 1998).
У клінічній практиці показники адаптації організму хворих можуть бути вивчені за методом визначення адаптаційних реакцій, запропонованим Л.Х. Гаркаві зі співавт. (1990). До теперішнього часу відомі дані окремих досліджень, виконаних за цим методом, у хворих на ішемічну хворобу серця (Коломієвський М.Л., 1982), хронічним бронхітом (Романов А.І., Сергєєва Л.В., 1983), туберкульозом органів дихання (Денісова Л.В., 1990. Богатирев Г.А., 1995, Браженко О.Н., Браженко Н.А., 1999), у хворих хірургічного профілю (Голубєв Г.Щ., 1983, Клецкін С.З., 1983), хворих на психічні захворювання (Перстнєв С.В., 1995, Краснов А.А., 1997, Браженко І.Н., 1998). У 1996 році А.А. Красновим зі співавторами був запропонований спосіб інтерпретації типів адаптаційних реакцій за Л.Х. Гаркаві, що кваліфікує результати дослідження з урахуванням різновиду реакції і елементів напруженості, які, у свою чергу, свідчать про низький рівень реактивності організму.
Реактивність же організму припускає здатність реагувати на чинники зовнішнього середовища зміною життєдіяльності, що забезпечує той або інший ступінь пристосування, вона є виразом індивідуальної міри адаптивних можливостей живих систем (Петленко В.П., 1982). Вважається, що в клінічній практиці саме реактивність визначає особливості розвитку і перебігу захворювання. Розроблена методика визначення типів реактивності організму людини (Браженко Н.А., 1992), за якою виконані окремі дослідження у хворих на туберкульоз органів дихання.
Разом з тим, роботами різних авторів встановлено, що біологічний стан організму (нормальний або патологічний) впливає на особу, і це виявляється в її психологічних і клінико-психопатологічних особливостях, що виникають унаслідок захворювання. У теперішній час найбільш вивчена соціально-психологічна адаптація хворих на ВІЛ-інфекцію (оскільки вважається, що особистість людини якнайповніше може виявитися в групі, у своїх зв'язках, поведінці і т.п. - Лібіх С.С., 1985, Губоніна 3., 1999), яка також відображається на її психічному стані (Біляєва В.В., Ручкіна Е.В., 1991, Біляєва В.В., 1998). Багато авторів вважають, що психічні порушення, неадекватність, дезорганізація особи виникають унаслідок руйнування, перш за все, нормативної регуляції поведінки даної особи, причому не тільки соціальної регуляції, але і особової регуляції на основі вироблених цією особою норм. Важливу роль тут виконує інформованість оточуючих відносно діагнозу хворого. Проте незадовільний рівень знань населення про ВІЛ-інфекцію (Каляніна А.Р., 1997, Гаврилов А.А., Резанов В.Д., 1998, Єфремова Л.В. та ін., 1998), негативне відношення з боку оточуючих (Lazzari et al., 1993), невизначеність прогнозу і перспектив, відчуття психологічного дискомфорту, обмеження, що накладаються наявністю ВІЛ-інфекції роблять несприятливий вплив на пристосування хворих до навколишнього життя (Harris А, Wanigatarne Sh, 1996). При цьому іноді виникають своєрідні ситуації, коли найбільш оптимальним для хворого на ВІЛ-інфекцію стає перебування у спеціалізованому стаціонарі, який стає для хворого більш комфортнішим, ніж навколишній світ - і тут починають простежуватися елементи госпіталізму і соціального відчуження, рентні установки (Покровський В.В., Біляєва В.В., 1994). Несприятливо впливає на процес адаптації хворих алкоголізація і наркотизація: виникають криміногенні ситуації, пов'язані із загрозою зараження випадкових статевих партнерів, порушенням правопорядку, втрачаються родинні та соціальні зв'язки, підвищується вірогідність отримання важких захворювань і травм (Васильєва Н.В., 1998, Testa M, Collins RL, 1997). Найвиразніше віддзеркалення соціально-психологічна дезадаптація знаходить в суїцидальній поведінці хворих (Біляєва В.В., Ручкіна Е.В., 1993, Біляєва В.В. та ін., 1993, Sherr L, 1995, Dannenberg AL et al, 1996).
Проте, хоча в процесі психічної адаптації (під якою в теперішній час розуміють психічну регуляцію в проблемній психічній ситуації) соціально-психологічний аспект її може бути і виділений як відносно самостійний, що забезпечує адекватну організацію мікросоціальної взаємодії і досягнення значущих цілей (Губін В.А., Литкін В.М., 1993), робіт, присвячених вивченню питань власне психічної адаптації хворих на ВІЛ-інфекцію і чинників, її визначаючих, в доступній нам науковій літературі знайти не вдалося. Разом з тим вважається, що рівень неспецифічної біологічної резистентності та реактивності організму є однією з фундаментальних властивостей, що визначають у тому числі і особливості клініки психічних розладів (Случевський Ф.І., 1993). Тому в практичній роботі пропонується враховувати та розглядати всі три блоки психічної адаптації: біологічний, психологічний, соціальний (Коцюбинський А.П., Шейніна Н.С., 1996).
Таким чином, вищевикладені положення зумовили мету і задачі цієї роботи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до науково-дослідної програми Одеського Центру з профілактики ВІЛ та лікування СНІДу "Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічніх хворих", (№ держреєстрації 2301370 МОЗ України).
Мета і завдання дослідження. Вивчення особливостей психічної адаптації хворих на ВІЛ-інфекцію молодого віку на різних стадіях і при різній тривалості захворювання. Для досягнення вказаної мети були сформульовані такі завдання дослідження:
1. Вивчити розподіл хворих на ВІЛ-інфекцію молодого віку за групами (рівнями) психічного здоров'я на різних стадіях і при різній тривалості захворювання.
2. Описати залежність емоційного стану хворих від тривалості і стадії захворювання.
3. Проаналізувати особливості функціонального стану ЦНС залежно від стадії і тривалості захворювання.
4. Розглянути показники інтернальності (рівня суб'єктивного контролю) і особливості відношення до хвороби залежно від стадії та тривалості захворювання.
5. Вивчити співвідношення рівня психічного здоров'я хворих на ВІЛ-інфекцію і показників реактивності організму.
6. Розробити методи прогнозування вірогідності виникнення психічної
дезадаптації відносно від стадії та тривалості захворювання з метою
своєчасної корекції розладів адаптації на патогенетичному рівні.
Об'єкт дослідження - розлади психічної адаптації при ВІЛ-інфекції.
Предмет дослідження - прогнозування вірогідності виникнення психічної дезадаптації залежно від стадії та тривалості хвороби ВІЛ-інфікованих.
Методи дослідження - клініко-катамнестичний, експериментально-психологічні, методи статистичної обробки отриманих даних.
Наукова новизна отриманих результатів.
Вперше здійснений системний розгляд особливостей психічної адаптації хворих на ВІЛ-інфекцію молодого віку. Проведений розподіл хворих відповідно до рівня їх психічного здоров'я. Показані особливості функціонального стану ЦНС залежно від стадії і тривалості ВІЛ- інфекції. Вперше описані особливості відношення до хвороби. Вперше був розглянутий рівень суб'єктивного контролю хворих. Вперше визначені показники реактивності організму, і встановлена залежність цих показників від стадії та тривалості захворювання. Вперше виявлене співвідношення між рівнем психічного здоров'я і показниками реактивності організму в динаміці інфекційного процесу.
Практичне значення отриманих результатів.
За даними результатів дослідження розроблено прогностичні таблиці для індивідуального раннього кількісного прогнозування ймовірності виникнення психічної дезадаптації ВІЛ-інфікованих.
Визначено чинники, що впливають на рівень психічної адаптації ВІЛ-інфікованих. Відокремлено найбільш важливі показники, які визначають психопатологічну складову реабілітаційного потенціалу даної категорії хворих.
Розроблено принципи розподілу хворих на групи психічного здоров я. Критерії "ризику" виникнення дезадаптації, сприяють формуванню груп , які потребують вживати профілактичних заходів для запобігання психічній дезадаптації і погіршанню перебігу основного захворювання.
Результати дослідження впроваджено в практику роботи органів охорони здоров’я (Центра з профілактики ВІЛ та лікування СНІДу м. Одеси, Одеська міська клінічна інфекційна лікарня № 1 і № 2, Одеські обласні клінічні психоневрологічні лікарні № 1 і № 2, Одеський обласний психоневрологічний диспансер). Основні положення даної роботи застосовуються у навчальному процесі, у лекційних курсах, що викладаються на кафедрі психіатрії Одеського державного медичного університету для навчання студентів, лікарів-інтернів, лікарів-курсантів.
Впровадження отриманих результатів в практику дозволить проводити ранню діагностику розладів адаптації, підвищити ефективність профілактики, лікування та реабілітації цих розладів у структурі основного захворювання, що буде сприяти відновленню якості життя ВІЛ-інфікованих пацієнтів.
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно обстежено всіх хворих, проаналізовано клінічні й інструментальні показники, проведено статистичну обробку отриманих результатів. Самостійно розроблено і впроваджено у практику спосіб прогнозування психічної дезадаптації у ВІЛ-інфікованих хворих на різних стадіях та тривалості хвороби.
Автором особисто розроблено та апробовано принципи прогнозування вірогідності виникнення психічної дезадаптації ВІЛ-інфікованих осіб молодого віку.
Апробація та впровадження результатів дисертаційної роботи.
Основні положення дисертації викладені й обговорені у націо-нальній школі з психофармакотерапії "Шевалевские чтения", (Одеса, 2005р.), на Міжнародній конференції Пароксизмальні стани в неврології, психіатрії та наркології” (Одеса, 2006р.), на III Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України, (Харків, 2007), на науково-практичній конференції з міжнародною участю Вчені майбутнього” (Одеса, 2007р.), на засіданнях Одеського наукового товариства невропатологів і психіатрів
(Одеса, 2005, 2006, 2007 р.р.).
Публікації. Матеріали дисертації опубліковані у 4 наукових працях (3 з них у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України).
Обсяг та структура роботи. Дисертацію викладено на 132 сторінках машинопису. Дисертаційна робота містить вступ, огляд літератури, 3 глави власних спостережень, заключення, висновки, показчик літератури (240 джерел, із них 126 зарубіжних). Роботу ілюстровано 31 таблицею, 8 малюнками та 2 прикладами.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що полягає у прогнозуваннi ймовірності виникнення психічної дезадаптації ВІЛ-інфікованих хворих на ранній стадії хвороби.
2. Дисфункція психічного здоров'я при ВІЛ-інфекції настає на ранніх стадіях при малій тривалості захворювання і посилюється у міру його прогресування. Так, кількість осіб, що належать до 5-ї групи психічного здоров'я («ймовірний хворобливий стан»), на стадії «А» (стадія початкових проявів захврювання) становила 55,4 %, на стадії «С» (стадія СНІДу) 75,0 %, у контролі 1,8%. При цьому контингент осіб, обстежених на різних стадіях хвороби, був різнорідним за характеристиками психічного здоров'я.
3. Вираженість емоційних порушень (ситуативна і особистісна тривожність, депресія) більшою мірою залежить від стадії ВІЛ-інфекції, ніж від її тривалості. Так, вірогідність відмінностей показників ситуативної тривожності на стадії «С» із показниками на стадії «А» і з даними контрольної групи р <0,05; вірогідність відмінностей показників особистісної тривожності на стадіях «В» і «С» із показниками на стадії «А» і з даними контрольної групи- р <0,05.
Виявлена залежність цих показників від рівня психічного здоров'я. Так, показник особистісної тривожності в осіб, що належать до 1-ї групи («здоров'я»), становив (28±3,07); до т3-ї групи (непатологічна психічна дезадаптація) (31,0 ± 3,25); до 5-ї групи («ймовірний хворобливий стан») - (40,31 ± 6,61). Депресивний стан траплявся тільки в осіб, що належать до 5-ї групи психічного здоров'я; середній бал тесту становив (9,53 ± 1,27). Разом з тим, спостерігалося вірогідне зростання цього показника у недепресивних осіб у міру погіршення психічного здоров'я. Так, середній бал тесту в осіб, що належать до 1-ї групи, дорівнював (1,0 ± 0,9); до 3-ї (1,44 ± 0,88); до 5-ї (3,28 ± 1,70).
4. Порушення показників функціонального стану нервової системи (самопочуття, активність, настрій) більшою мірою залежать від стадії ВІЛ-інфекції, ніж від її тривалості (вірогідність відмінностей показників на стадіях хвороби «В» і «С» із показниками контрольних груп р <0,01, на стадії «А» з показниками на стадії «В» і «С» - р <0,01.
Встановлена залежність цих показників від рівня психічного здоров'я. Так, показник самопочуття в осіб 1-ї групи здоров'я («здоров'я») становив (5,34+0,38); 3-ї групи («непатологічна психічна дезадаптація») - (5,02+0,67); 5-ї («ймовірний хворобливий стан») - (4,44+0,71); показник активності (5,39+0,55); (5,21+0,62); (4,7+0,76) відповідно; показник настрою (5,52+0,33); (5,21+0,46); (4,5+0,74) відповідно.
5. Встановлено, що в процесі розвитку ВІЛ-інфекції відбувається соціальна і особистісна дезадаптація хворих. Це виявляється у зменшенні кількості випадків ставлення до хвороби з незначною вираженістю соціальної дезадаптації (на стадії «А» таких випадків виявлено 57,1 %, на стадії «С» - 31,2 %), з одночасним збільшенням кількості випадків ставлення інтрапсихічної та інтерпсихічної спрямованності, які характеризуються наявністю особистісної дезадаптації у зв'язку із захворюванням (на стадії «А» - 1,8 % і 12,7 %; на стадії «С» - 6,2 % і 18,8 % відповідно).
6. При дослідженні залежності ставлення до хвороби від рівня психічного здоров'я відбувається вірогідне зниження частоти типів ставлення до хвороби з незначною вираженістю соціальної дезадаптації. Так, серед осіб з 1-ю групою здоров'я таке ставлення діагностоване у 81,8 %; з 3-ю у 68,75 %; із 5-ю у 36,9 % обстежених хворих.
7. Виявлена виразна залежність рівня суб'єктивного контролю (інтернальності) хворих на ВІЛ-інфекцію від стадії хвороби, тривалості захворювання, рівня психічного здоров'я (на стадії «А» кількість хворих із середнім РСК сягало 53,6 %; із низьким 44,6 %; на стадії «С» - 37,5 % і 62,5 % відповідно). Зниження показників РСК пов'язане з розвитком психоорганічного синдрому і більше залежить від тривалості захворювання ніж від його стадїї (вірогідність відмінностей з показниками в контролі р <0,05).
8. Прогресування хвороби відбувається внаслідок зростання розладів гомеостазу, в результаті зниження в динамиці реактивності організму хворих, причинами якого є погіршення стану, викликане основним захворюванням, і приєднання опортуністичних інфекцій). Встановлено, що зниження реактивності організму хворих більшою мірою залежить від стадії ВІЛ-інфекції, ніж від тривалості захворювання (на стадії «А» нормальний тип реакції адаптації діагностований у 16 % випадків, на стадії «С» не визначався, патологічний тип у 52,0 % і 60,0 % відповідно).
9. Показана залежність рівня психічного здоров'я від рівня реактивності організму. Так, на стадії «А» (стадія початкових проявів) кількість осіб 4-ї і 5-ї груп здоров'я («патологічна психічна адаптація» і «ймовірний хворобливий стан») сягали 62,5 %, при цьому адекватний тип реактивності організму був діагностований у 10 % хворих; на стадії «С» (стадія СНІДу) кількість осіб, що належать до цих груп, становила 87,5 %, а адекватний тип реактивності не діагностований у жодного хворого.
Дослідження показників реактивності організму хворих на ВІЛ-інфекцію виявило вірогідне зниження реактивності, що з'являється вже на ранніх стадіях захворювання при малій його тривалості, і посилюється у міру прогресування хвороби. При цьому реактивність організму більше залежить від стадії хвороби, ніж від її тривалості, що надає можливість прогнозувати ймовірність виникнення психічної дезадаптації хворих на ВІЛ-інфекцію та своечасно застосувати засоби для її корекції на патогенетичному рівні.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Александровский Ю.А., Собчик Л.Н. Доболезненные формы эмоциональной напряженности (дефиниция, диагностика, пути пред-упреждения и коррекции) // Предболезненные факторы повышенного риска в психоневрологии. Л., 1986. - С. 22-27.
2. Березин Ф.Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. Л.: Наука, 1988.-270с.
3. Воробьев В.М., Коновалова Н.Л., О профилактике и терапии нарушений психической адаптации // Обозр. психиат. и мед. психологии. - 1993- № 1-С.71-72.
4. Положий Б.С. Стрессы социальных изменений и расстройства пси-хического здоровья // Обозрение медицинской психологии и психи-атрии им. В.М. Бехтерева. - 1996. - № 1-2. - С. 136-43.
5. Воробьев В.М., Психическая адаптация как проблема медицинской психологии и психиатрии /Юбозр. псих, и мед. психол.- 1993.- № 2.- С.33-39.
6. Безносюк Е.В., Соколова Е.Д. Механизмы психологической защиты // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. - 1997. - № 2. - С. 44-48.
7. Вассерман Л.И., Баребин М.А. Социальная фрустрированность личности и ее роль в генезе психической дезадаптации // Обозрение медицин-ской психологии и психиатрии им. В.М. Бехтерева. 1998. - № 1. - С. 33-35.
8. Калинин В.В., Макисмова М.А. Современные представления о феноменологии, патогенезе и терапии тревожных состояний // Соц. и клин.психиатрия. -1993, № 2.- С.128-142.
9. Нальчаджан А.А. Социально-психологическая адаптация личности (формы, механизмы, стратегии)/ - Ереван. 1988. 112 с.
10. Lonigan CJ, et al. Children exposed to disaster: risk factors for the
Development of post-traumatic symptomology// J. Am. Acad. Child. Adolesc. Psychiatry.- 1994. - v. 33. -Nl. -p. 94-105.
11. Лурия Р.Я. Внутренняя картина болезни и патогенные заболевания. М., 1998. 111 с.
12. Коцюбинский А.П., Шейнина Н.С. Об адаптации психически больных (уточнение основных понятий) // Обозрение медицинской психологии и психиатрии им. В.М. Бехтерева. - 1996. - № 1-2. - С. 203-212.
13. Судаков К.В. Системная оценка физиологических функций человека на рабочем месте // Вестник РАМН. - 1997. - № 7. - С. 18-24.
14. Николаева В.В. Влияние хронической болезни на психику. М.: Издательство МГУ. 1998. 168 с.
15. Куликов В.В. Медико-психологический подход пи решении вопросов военно-врачебной экспертизы // Мат. конф. «Актуальные вопросы пограничной психиатрии». Санкт-Петербург. 1998 г. СПб, 1998. С. 250-253.
16. Кетлинский С.А., Калинина Н.М. Иммунология для врача. - СПб.: Гиппократ, 1998. - С. 75-79.
17. Leserman J. et al. Severe stress, depressive symptoms, and changes in lymphocyte subsets in human immunodeficiency virus-infected men. A 2-year follow-up stude // Archives of General Psychiatry. 1997. Vol. 54, N 3. P. 279-285.
18. Чиж И.М., Жиляев Е.Г. Актуальные проблемы психофизи-ологического обеспечения военно-профессиональной деятельности // Военно-меди-цинский журнал. 1998. - № 3. С. 4-10.
19. Люди и ВИЧ / Пурик Е. Киев: Альянс, 2006. 632 с.
20. Lazzari C. et al. Problematiche psicologiche di soggetti con infezione da HIV e con AIDS // Neurol. Psichiatr. Sci. Um. 1993. Vol. 13, N 1. P. 119-122.
21. Воробьева Т.М. Нейробиология вторично приобретенных мотиваций //
Международный медицинский журнал. Харьков. - № 1-2. С. 211-218.
22. Ефименко В.Л., Кашкаров В.И. Варианты постпроцессуального патоло- гического развития личности // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. - 1998. - № 6. - С. 94-98.
23. Рустанович А.В. Многоосевая диагностика психических расстройств у военнослужащих: Дисс. доктора мед. наук. СПб, 1997. 373 с.
24. Международная классификация болезней (10-й пересмотр) // ВОЗ / под ред. Ю.Л. Нуллера, С.Ю. Циркина. СПб. Адис. 1994.
25. Рожковский Я. В., Попов О.Г. Морфо-имунологічні взаємовідносини в умовах стресу та їх корекція психотропними засобами // VI Конгрес світової федераціїї українських лікарських товариств. Одеса, 9-14 верес. 1996. Одеса, 1996. С. 213.
26. Краснов А.А. и др. Способ оценки типа адаптационной реакции // Усовершенствование методов и аппаратуры, приме-няемых в учебном процессе, медико-биологических исследованиях и клини-ческой практике. - СПб. - 1996. - С. 42.
27. Коцюбинский А.П., Шейнина Н.С. Об адаптации психически больных (уточнение основных понятий) // Обозрение медицинской психологии и психиатрии им. В.М. Бехтерева. - 1996. - № 1-2. - С. 203-12.
28. Краснов В.Н. Современные направления развития пограничной психиатрии // Мат. конф. «Актуальные проблемы пограничной психиатрии». Санкт-Петербург, 1998. СПб, 1998. - С. 7-9.
29. Крыжановский Г.Н. Системные механизмы нервных и психи-ческих расстройств // Общие вопросы неврологии и психиат-рии. - 1996. - № 2. - С. 5-11.
30. Покровский В.В. Патогенез и этиотропная терапия ВИЧ- инфекции // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 1998. - № 5. - С. 53-59.
31. George S, et al. Septic shock due to disseminated tuberculosis // Clin. Infect. Dis.- 1996. - v. 22. -p. 188-9.
32. Kibayashi K. et al. Neuropathology of human immunodeficiency virus infection at different disease stages // Hum. Pathol. - 1996. - Vol. 27. - P. 637-42.
33. Каплан Г., Сэдок Б. Клиническая психиатрия. Руководство для врачей и студентов. М.: ГОЭТАР медицина, 1999. С. 67-74.
34. Игонин А.Л., Шаклеин К.Н. Злоупотребление психоактивными веществами и ВИЧ-инфекция. Курс лекций. М.: ГНЦ социальной и судебной психиатрии им. С.П. Сербского, 2006. 272 с.
35. Linde P.R., Limba P.S. A case of psychotic mood disorder in an AIDS patient // Centr. Afr. Med. 1995. Vol. 41, N 3. P. 97-101.
36. Шабанов П.Д. Руководство по наркологии. СПб.: Лань, 1998. 352 с.
37. Браженко И.Н. Динамика неспецифических адаптационных реакций у больных шизофренией и их клиническое значение: Автореф. дисс. канд. мед. наук. СПб, 1998. - 20 с.
38. Maj M. Психические расстройства при инфекции ВИЧ-1 и СПИДе: Пер. с англ. // Независимый психиатрический журнал.-1997.- № 2.-С.29-34.
39. Запорожан В.Н., Аряев Н.Л. ВИЧ-инфекция и СПИД. - Киев: Здоров’я, 2003. 625 с.
40. Сервецкий К.Л., Усыченко Н.Ю., Напханюк В.К. ВИЧ-инфекция (эпидемиология, патогенез, клиника). - Одесса, 1999. - С. 158-161.
41. Марута Н.А., Явдак И.А. Особенности риска аутоагрессии у больных расстройствами адаптации // Архів психіатрії. 2006. Т. 12, № 1-4 (44-47). С. 13-16.
42. Carter G., Reith D., Whyte I.M., McPherson M. Repeated self-poison: increasing severity of self-harm as a predictor of subsequent suicide // British Journal of Psychiatry. 2005. Vol. 186. P. 253-257.
43. Бровина Н.Н., Бачериков А.Н., Ситенко Л.Н., Горбунов О.В. Особен-ности структуры завершенных суицидов у лиц с психическими заболеваниями // Укр.мед.Альманах. 2000. Вип. 2 (додаток). С. 13-14.
44. Douglas J., Cooper J., Amos T., Webb R., Guthrie E., Appleby L. Near fatal” deliberate self-harm: characteristics, prevention and implications for the prevention of suicide // Journal of Affective Disorders. 2004. Vol. 79. P. 263-268.
45. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., Никифорук Р.И. Проблема суицидов в Украине // Междунар. мед. журн. М., 1999. Т. 5, № 1. С. 52-57.
46. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я. К вопросу о необходимости организации суицидологической службы в Украине // Укр. вісн. психоневрол. 2002. Т. 10, № 2 (31). С. 154-157.
47. Краснов В.Н. Современные направления развития пограничной психиатрии // Мат. конф. «Актуальные вопросы пограничной психиатрии». Санкт-Петербург. 1998 г. СПб, 1998. С. 7-8.
48. Kelly J.A. et al. HIV risk reduction interventions for persons with severe mental illness // Clin. Psychol. Review. 1997. Vol. 17, N 3. P. 293-309.
49. Митина Н., Вырва Е., Шаповалова В., Шаповалов В. Фармацевтичес-кое право в системе изучения клинического течения ВИЧ-инфекции // Ліки України. 2004. - № 9 (86). С. 119-122.
50. Формування прихильності до антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дітей: навчальний посібник для викладачів / Укл. Аряев Н.Л., Котова Н.В., Старець О.О. Київ: «Март», 2006. 144 с.
51. Беляева В.В., Ручкина Е.В. Особенности психической деятельности заразившихся ВИЧ после сообщения об инфицированности // Независимый психиатрический журнал. - 1995. - № 3. - С. 21-23.
52. Бурова Н.В. и др. Неврологическая манифестация ВИЧ-инфекции, роль компьютерной и магнитно-резонансной томографии в их диагностике // Мат. конф. «Актуальные вопросы ВИЧ-инфекции», Санкт-Петербург, 29-31 октября 1997 г. СПб, 1997. С. 38.
53. Гаврилов А.А., Резанов В.Д. Анализ уровня информиро-ванности осужденных о путях заражения СПИДом и способах его предупреждения в условиях исправительно-трудового учреж-дения // Мат. конф. «Инфекционные болезни: новое в диаг-ностике и терапии». Санкт-Петербург, 3-7 июня 1998 г. СПб, 1998.- С. 19-20.
54. Купряшкина-Мак Гилл С.В. Эпидемия ВИЧ/СПИД как угроза национальной безопасности Украины и проблемы развития // Епідемія ВІЛ/СНІД в Україні. 2006. - № 1. - С. 5.
55. Kelly J.A. et al. Predictors of high and low lewels of HIV risk behavior among adults with chronic mental illness // Psychiatr. Serv. 1995. Vol. 46, N 8. P. 813-818.
56. Irving G. et al. Psychological distress among gay men supporting a lover or partner with AIDS: a pilot study // AIDS Care Psychol. Socio. Med. Asp. AIDS/HIV. 1995. Vol. 7, N 5. P. 605-617.
57. Тиганов А.С. Руководство по психиатрии. М.: Медицина, 1999. Т. 2. С. 212-247.
58. Немчинов Е.Н. Клиника некоторых заболеваний в Эфиопии у больных, инфицированных вирусом иммунодефицита человека // Клиническая медицина. - 1997. - № 2. - С. 51-54.
59. Осетров Б.Л. и др. Оппортунистические инфекции цент-ральной нервной системы у больных ВИЧ-инфекцией и СПИДом // Мат. конф. «Вторая международная конференция «Идеи Пастера в борьбе с инфекциями». Санкт-Петербург, 2-4 сентября 1998 г.- СПб, 1998. - С. 65 66.
60. Покровский В.В., Юрин О.Г. Алгоритм диагностики ВИЧ- инфекции // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 1999. - № 2. - С. 28-35.
61. Davies J. et al. HIV-assotiated brain pathology in the United Kingdom: an epidemiological study // AIDS. - 1997. - Vol. 11, N 9. - P. 1145-50.
62. Руководство по наркологии / Под ред. Н.Н. Иванца. М.: Медпрактика, 2002. 444 с.
63. Марцинковська В.А. Епідеміологічна характеристика ВІЛ-інфекції з перинатальним шляхом передачі збудника: Автореф. дис. канд.мед. наук / 14.02.02. - К., 2006.
64. Куликов В.В. и др. Военно-врачебная экспертиза военнослужащих при психических расстройствах // Мат. конф. «Актуальные вопросы пограничной психиатрии». Санкт-Петербург. 1998 г. СПб, 1998. С. 155-157.
65. Camacho L.M. et al. Psychological dysfunction and HIV/AIDS risk behavior // J. aqcuir. Immunedefic. Syndr. Hum. retrovirol. 1996. Vol. 11, N 2. P. 198-202.
66. Huang P.P. et al. Cytomegalovirus disease presenting as а focal brain mass: report of two cases // Neurosurgery. - 1997. - Vol.40, N 5. - P. 1074-73.
67. Stefan M., Catalan J. Psychiatric patients and HIV infection: a new population of risk? // Br. J. Psychiatry. - 1995. Vol. 167, N 2. P. 721-727.
68. Краснов А.А. Динамика неспецифической резистентности организма у больных с синдромом алкогольной абстиненции // Новые подходы к диагностике и лечению алкоголизма. - СПб. - 1997.- С. 61.
69. Hoff R.A. et al. Mental disorder as a risk factor for human immunodeficiency virus infection in a sample of veterans // J. of Nervous and Mental. Dis. 1997. Vol. 185, N 9. P. 556-560.
70. Katz R.C. et al. Effects of AIDS counseling and risk reduction training on the chronic mentally ill // AIDS Educ. Prev. 1996. Vol. 8, N 5. P. 475-563.
71. O’Dell M.W. et al. Focused review: pstchiatric management of HIV-related disability // Arch. Phys. Med. Rehabil. 1996. Vol. 77, N 3. P. 66-73.
72. Булыко В.И., и др. Показатели тревожности у лиц с боевым стрессом и в экстремальных ситуациях мирного времени // Мат. конф. «Актуальные проблемы пограничной психиатрии». Санкт-Петербург, 3 апреля 1998 г. СПб, 1998. - С. 197.
73. Веденеев Н.В. и др. Диагностики индивидуально- типологических особенностей и психологическая коррекция курсантов в период их социальной дезадаптации // Мат конф. «Актуальные проблемы пограничной психиатрии». Санкт-Петербург, 3 апреля 1998 г. CПб, 1998. - С. 256.
74. Бурова Н.В. и др. Неврологическая манифестация ВИЧ-инфекции, роль компьютерной и магниторезонансной томографии в их диагностике // Мат. конф. «Актуальные вопросы ВИЧ-инфекции». Санкт-Петербург, 29-31 октября 1997 г. СПб, 1997. - С. 38.
75. WHO. Report on the Global HIV/AIDS Epidemic. Geneva, 2000. 135 p.
76. Thomason B.T. et al. Cognitive behavioral interventions with persons affected by HIV/AIDS // Cogn. Behav. Pract. 1996. Vol. 3, N 2. P. 417-442.
77. Kalichman SC et al. Fatalism, current life satisfaction, and risk for HIV infection among gay and bisexual men // J. Consult. Clin. Psychol. 1997. Vol. 65, N 4. P. 542-546.Беляева В.В. Терминальная стадия ВИЧ-инфекции: психологические аспекты проблемы // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 1997. - № 6. - С. 29-31.
78. Беляева В.В. Терминальная стадия ВИЧ-инфекции: психологические аспекты проблемы // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 1997. - № 6. - С. 29-31.
79. Клиническая психиатрия. Под ред. Т.Б. Дмитриевой / М.: ГОЭТАР медицина, 1998. 505 с. Клиническая психиатрия. Под ред. Т.Б. Дмитриевой / М.: ГОЭТАР медицина, 1998. 505 с.
80. Дробижев М.Ю. Реактивные (нозогенные) депрессии у больных соматическими заболеваниями // Современная психиатрия им. П.Б. Ганнушкина. - 1998. - № 2. - С. 28-32.
81. Беляева В.В. Особенности социально-психологической адаптации лиц, инфицированных ВИЧ // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 1998. - № 5. - С. 27-29.
82. Carey M.P. et al. Behavioral risk for HIV infection among adults with severe and persistent mental illness: patterns and psyhologica antecedents //Community Mental Health J. - 1997. - Vol. 33, N 2. - P. 133-42.
83. Maj M. Depressive syndrome and symptoms in subjects with human immunodeficiency virus (HIV) infection // Br. J. Psychiatry Suppl. 1996. P. 117-122.
84. Goggin K.J. et al. Neuropsychological performance of HIV-1 infected men with major depression. HNRC Group. HIV Neurobehavioral Research Center // J. of the Internal. Neuropsychol. Soc. 1997. Vol. 3, N 5. P. 457-464.
85. Budka H. Neuropathological aspects of HIV infection // Clin. Neuropathol. 1991. N 5. P. 261-262.
86. Maher J. et al. AIDS demettia complex with generalized myoclonus // Mov. Disord. - 1997. Vol. 12, N 4. P. 593-957.
87. Silver B. et al. Fulminanting encephalopathy with perivenular demyelination and vacuolar myelopathy as the initial presentation of human immunodeficiency virus infection // Archives of Neurology. - 1997. Vol. 54, N 5. P. 647-650.
88. Adams M.A., Ferraro F.R. Aquired immunodeficiency syndrome dementia complex // J. clin. Psychol. 1997. Vol. 53, N 7. P. 767-778.
89. Lipton S.A. Neuropathogenesis of aquired immunodeficiency syndrome dementia // Current Opinion in Neurology. 1997. Vol. 10, N 3. P. 247-253.
90. Трофимова Т.Н. и др. Сопоставление возможностей методов лучевой диагностики в оценке поражений ЦНС и данных неврологического обследования у ВИЧ-инфицированных и обльных СПИДом // Мат. конф. «Актуальные вопросы ВИЧ-инфекции», Санкт-Петербург, 1997 г. СПб, 1997. С. 140-141.
91. Nuovo G.J., Alfieri M.L. AIDS dementia is assotiated with massive, activated HIV-1 infection and concomintant expression of several cytokines // Mol. Med. 1996. Vol. 2. P. 358-366.
92. Brew B.J. et al. Levels of human immunodeficiency virus type 1 RNA in cerebrospinal fluid correlate with AIDS dementia // J. of Inf. Dis. 1997. Vol. 175, N 4. P. 963-966.
93. Seilhean D. et al. Tumor necrosis factor-alpha, microglia and astrocytes in AIDS dementia complex // Acta Neuropathologica. 1997. Vol. 93, N 5. P. 508-517.
94. Teo I. et al. Circular forms of unintegrated human immunodeficiency virus type 1 DNA and high levels of viral protein expression: association with dementia and multinucleated giant calls in the brain of patients with AIDS // J. of Virology. - 1997. Vol. 71, N 4. P. 2928-2933.
95. Kemeny M.E. et al. Immune system changes after the death of a partner in HIV-positive gay men // Psychosom. Med. 1995. Vol. 57, N 6. P. 547-554.
96. Yoshioka M. et al. Role of immune activation and cytocine expression in HIV-1 assotiated neurologic diseases // Adv. Neuroimmunol. 1995. N 5. P. 335-358.
97. Lyketsos C.G. et al. Changes in depressive symptoms as AIDS develops. The Multicenter AIDS Cohort Study // Am. J. Psychiatry. 1996. Vol. 153, N 11. P. 1430-1437.
98. Niederecker M. et al. Zur Haufigkeit und Atiologie von Psychosen bei HIV-Infizierten // Nervenarzt. 1995. Vol. 663, N 5. P. 367-371.
99. ВИЧ-инфекция и СПИД-ассоциируемые заболевания / А.Я. Лысенко, М.Х. Турьянов, М.В. Лавдовская, В.М. Подольский - М., 1996. -623 с.
100. Лосева О. и др. Нейросифилис возвращается // Врач. - 1997. - № 4. - С. 36-37.
101. Гавура В.В. Поражение центральной нервной системы при синдроме приобретенного иммунодефицита // Журнал невро-патологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. - 1995. - № 2. - С.96-100.
102. Baksh F.K., Handler M.S. Central nervous system Mycobacterium avium complex infection // Arch. Pathol. Lab. Med. - 1996.-Vol. 120, N 7. - P. 614.
103. Bartlett J.A., Hulette C. Central nervous system pneumocystosis in a patient with AIDS // Clinical Infectious Diseases. - 1997. - Vol. 25, N 1. - P. 82-85.
104. Goplen A.K. et al. The impact of primary central nervous system Iymphoma in AIDS patients: a population-based autopsy study from Oslo // J. Acquir. Immune Defic. Syndr. Hum. Retrovirol. - 1997. - Vol. 14,N4. - P. 351-54.
105. Ryder J.W. et al. Progressive encephalitis three months after resolution of cutaneous zoster in а patients with AIDS // Ann. Neurol. - 1988. - Vol. 19. - P. 182-88.
106. Sobanski T. et al. Dementiell-paranoides Syndrom als Erstmanifestation von SIDS. Kasuistik und diagnostischer Uberblick // Nervenarzt. - 1996. - Vol. 67, N l. - P. 68-71 (engl. abstr.).
107.&