НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ КАДРОВИХ РЕСУРСІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

ПАСЬКО Володимир Васильович

УДК 614.2: [61:355/359] (477)

НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ
КАДРОВИХ РЕСУРСІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ

14.02.03 – Соціальна медицина

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Науковий консультант:
Вороненко Юрій Васильович,
доктор медичних наук,
професор

Київ – 2002

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 8
РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ СТАНУ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ І ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ КАДРОВИХ РЕСУРСІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ (Огляд літератури)

15
РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМА ДОСЛІДЖЕННЯ, ОБ’ЄКТИ, ОБСЯГИ І МЕТОДИ
47
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 65
РОЗДІЛ 4. НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИХ ФАХІВЦІВ ДЛЯ КАДРУ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ

80
4.1. Наукове обгрунтування принципів організації підготовки військово-медичних фахівців в Україні
80
4.2. Освітньо-кваліфікаційні рівні підготовки військово-медичних фахівців
86
4.3. Обгрунтування структурно-логічної схеми підготовки військово-медичних кадрів
89
4.4. Обгрунтування системи підготовки військових хірургів 96
4.5. Обгрунтування системи підготовки військових терапевтів 100
4.6. Обгрунтування системи підготовки військових провізорів 103
4.7. Обгрунтування системи перепідготовки і підвищення кваліфікації військових лікарів (провізорів)
107
4.8. Основні напрямки удосконалення вищої військово-медичної освіти
111
РОЗДІЛ 5. НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ПОБУДОВИ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ЛІКАРІВ (ПРОВІЗОРІВ) КАДРУ ЗБРОЙНИХ СИЛ І ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ
114
5.1. Етапи становлення військово-медичної освіти в Україні 114
5.2. Організація навчально-виховного процесу при підготовці військових лікарів (провізорів) кадру Збройних Сил України

128
5.3. Організаційні засади створення Української військово-медичної академії
131
РОЗДІЛ 6. НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ПОБУДОВИ І ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАПА-СУ

142
РОЗДІЛ 7. ПРОБЛЕМИ ТА ОБГРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВОЇ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

162
РОЗДІЛ 8. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ МЕДИКО-СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ЛІКАРІВ

203
РОЗДІЛ 9. ВИВЧЕННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я СЛУХАЧІВ ТА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПОСТІЙНОГО СКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНОЇ АКАДЕМІЇ

227
РОЗДІЛ 10. НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ПОБУДОВИ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ ПІДГОТОВКИ МОЛОДШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ

241
РОЗДІЛ 11. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ І ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ КАДРОВИХ РЕСУРСІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ

257
ЗАКЛЮЧЕННЯ 265
ВИСНОВКИ 287
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 291
ДОДАТОК А Наказ Міністра оборони України від 25 липня 1992 р. № 133 “Про реформування системи військової освіти в Україні”

319
ДОДАТОК Б Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 490 “Про реформу системи військової освіти”

334
ДОДАТОК В Організаційна група Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті
346
ДОДАТОК Д Директива начальника Генерального штаба ВС Украины от 23 февраля 1993 р. № 115/1/1421 “О создании организационных групп военно-медицинского отделения и военного факультета при высших учебных заведениях Министерства образования Украины”

351
ДОДАТОК Ж Директива начальника Головного штабу ЗС України № ДГШ-104 від 15 червня 1993 р. “Про введення в дію Правил прийому на Військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті”

352
ДОДАТОК З Наказ МО України і МОЗ України від 29 грудня 1993 р. № 305/254
356
ДОДАТОК К Постанова Кабінету Міністрів України від 16.жовтня 1995 р. № 819 “Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров’я і про створення загально-державної системи екстремальної медицини”

360
ДОДАТОК Л Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1995 р. № 820 “Про створення Української військово-медичної академії”

361
ДОДАТОК М Постанова Кабінету міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1299 “ Про підготовку медичних фахівців для Збройних Сил України за освітньо-кваліфікаційним рівнем БАКАЛАВР”

362
ДОДАТОК Н Наказ МО України і МОЗ України від 18 грудня 1995 р. № 331/236 “Про створення Української військово-медичної академії”

363
ДОДАТОК П Ліцензія на право проведення освітньої діяльності, пов’язаної з наданням вищої освіти до 2001 року
367
ДОДАТОК Р Свідоцтво про акредитацію Української військово-медичної академії до 2008 року
368
ДОДАТОК С Свідоцтво про атестацію Української військово-медичної академії до 2005 року
369
ДОДАТОК Т Ліцензія на право проведення освітньої діяльності, пов’язаної з наданням вищої освіти до 2008 року
370
ДОДАТОК Ф Свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльності у Збройних Силах
371
ДОДАТОК Х Концепція створення відділення підготовки медичних спеціалістів з освітньо-кваліфікаційним рівнем Бакалавр для Збройних Сил України на базі Вінницького медичного коледжу акад. Д.К. Заболотного

372
ДОДАТОК Ц Навчальний план (тимчасовий) підготовки помічника лікаря (бакалавра) для Збройних Сил України у Вінницькому медичному коледжі ім. акад. Д.К. Заболотного

376
ДОДАТОК Ч Анкета випускника УВМА 378
ДОДАТОК Ш Карта звернень 380

ВСТУП

Актуальність теми. Події і зміни останнього десятиліття в масштабах держави і її Збройних Сил визначили напрямки і шляхи реформування в системі охорони здоров’я, в тому числі військовій. Згідно з Державною програмою будівництва та розвитку Збройних Сил України проводилось реформування військово-медичної служби, реорганізація і удосконалення системи медичного забезпечення на мирний та воєнний час, здійснювався перехід медичних частин та закладів на нові організаційно-штатні структури, проводилось планове скорочення медичних частин та закладів і чисельності особового складу. Мета цих перетворень – створення сучасної, високоефективної, економічно доцільної системи медичного забезпечення Збройних Сил України, яка повністю відповідає поставленим завданням на мирний і воєнний час.
На час здобуття незалежності серед 34-х військово-навчальних закладів, дислокованих тоді в Україні, не було жодного, який би здійснював підготовку кадрових військових лікарів та провізорів і проводив науково-дослідну роботу в галузі військової медицини. Історично склалося так, що всі військово-медичні навчальні і науково-дослідні заклади знаходилися на території Російської Федерації. Україні від цього наукового й освітнього військово-медичного потенціалу колишнього СРСР залишилися тільки військові кафедри вищих медичних навчальних закладів, на які покладалися лише функції підготовки офіцерів запасу. Військово-медичних навчальних закладів, які б готували середніх медичних працівників для Збройних Сил України не існувало.
В той же час, як свідчить багатовіковий досвід людства, ні одна армія світу не може вважатися боєздатною без наявності, підготовленої до дій в екстремальних ситуаціях системи медичного забезпечення. Тільки існування та ефективне функціонування такої системи дозволяє забезпечити набір на військову службу контингентів, які за станом здоров’я можуть витримувати великі фізичні і психічні навантаження, зберігати здоров’я військовослужбовців під час їх знаходження у Збройних Силах та надати потрібну медичну допомогу пораненим і хворим як в умовах мирного, так і воєнного часу.
Проблемам будівництва, розвитку та оптимізації військової та військово-медичної освіти присвячено ряд робіт вітчизняних і зарубіжних фахівців [30, 119, 176, 227, 261, 230, 307, 308]. З цих робіт витікає, що формування системи військово-медичної освіти і підготовки наукових вищої кваліфікації потребує грунтовної наукової роботи з урахуванням потреби, традицій і особливостей економічного стану держави.
Проте, не заперечуючи їх цінності слід зазначити, що вони не дають відповіді на головне питання: як в складних соціально-економічних умовах, в короткі терміни, сформувати концепцію військово-медичної освіти з одночасним її впровадженням в практику.
Відсутність в Україні системи військово-медичної освіти та необхідність в цих умовах наукового обгрунтування її концепції у відповідності до вимог сучасної військової доктрини щодо військово-медичної служби і обумовили актуальність даного дослідження, визначили його мету і завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з Програмою фундаментальних та наукових робіт Міністерства оборони (МО) України та Державною програмою будівництва та розвитку ЗС України в рамках науково-дослідних робіт, що виконувалися в Українській військово-медичній академії (УВМА), фрагментом яких вона є: шифр “Система 1”, номер держреєстрації – 0197U004407; шифр “Концепція”, номер держреєстрації – 0197U004408; шифр “Методика”, номер держреєстрації – 0197U004409; шифр “Спеціалізація”, номер держреєстрації – 0197U004410; шифр “Підручник”, номер держреєстрації – 0199U000789; шифр “Контест”, номер держреєстрації – 0199U000790.
Мета дослідження - наукове обгрунтування, розробка та впровадження сучасної системи військово-медичної освіти в Україні.
Задачі дослідження обгрунтовані поставленою метою і передбачали:
- вивчення особливостей системи підготовки військово-медичних фахівців у зарубіжних країнах;
- обгрунтування концептуальних підходів щодо моделі системи військово-медичної освіти в Україні та принципів її побудови;
- формування нормативно-правових засад, організаційних та організаційно-штатних структур нових військово-медичних навчальних закладів в нашій державі;
- обгрунтування створення системи та стандартів підготовки військово-медичних фахівців для кадру і запасу Збройних Сил та інших військових формувань;
- обгрунтування підсистеми наукової та науково-технічної діяльності у військово-медичній службі Збройних Сил України;
- визначення принципів побудови і функціонування закладів підготовки молодших спеціалістів медичної служби;
- вивчення рівня, структури, динаміки і захворюваності слухачів та військовослужбовців (офіцерів) постійного складу УВМА.
Об’єкт дослідження – система підготовки та формування кадрових ресурсів військової медицини.
Предмет дослідження – кадрові ресурси військової медицини та зміст військово-медичної освіти.
Методи дослідження – системного підходу, історичний, соціологічний, експертної оцінки, статистичний, експериментального моделювання, економічний, структурно-логічний.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
- обгрунтована принципово нова модель системи військово-медичної освіти в Україні;
- розроблена і апробована організаційно-функціональна структура і стандарти підготовки військово-медичних кадрів;
- визначені рівень, структура і динаміка захворюваності слухачів та військовослужбовців (офіцерів) постійного складу УВМА;
- суттєво доповнена теорія соціальної медицини та військової й медичної освіти в частині організації підготовки кадрових ресурсів військової медицини в умовах незалежної Української держави;
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати використані для:
- обгрунтування нормативно-правових документів, що забезпечують створення і діяльність системи військово-медичної освіти;
- впровадження в Україні системи військово-медичної освіти, яка відповідає вимогам Військової доктрини, принципам побудови систем військової і вищої медичної освіти та міжнародним стандартам;
- розробки і апробації функціонально-організаційної структури головного навчального закладу національної системи військово-медичної освіти – Української військово-медичної академії;
- створення навчально-організаційних структур для підготовки офіцерів медичної служби запасу і помічників військових лікарів;
- впровадження експертної системи медичного забезпечення і моніторингу стану здоров’я контингенту слухачів академії в процесі його формування і навчання.
Результати дослідження використані при підготовці й виданні державних та відомчих документів, які впроваджені на різних рівнях:
1. Постанови Кабінету Міністрів України: від 19 серпня 1992 року № 490 “Про реформу системи військової освіти”; від 16 жовтня 1995 року № 820 “Про створення Української військово-медичної академії”; від 16 жовтня 1995 року № 819 “Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров’я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини”; від 17 серпня 1998 року № 1299 “Про підготовку медичних фахівців для Збройних Сил України за освітньо-кваліфікаційним рівнем БАКАЛАВР” та від 26 липня 2001 року № 866 “Про військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу”.
2. Накази і директиви: Міністерства оборони України: від 25 липня 1992 р. № 133 “Про реформування системи військової освіти в Україні”; начальника Головного штабу ЗС України від 15червня 1993 р. № ДГШ-104 “Про введення в дію Правил прийому на Військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті”; МО України і МОЗ України від 29 грудня 1993 р. № 305/254 “Про створення Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті та Київському державному інституті удосконалення лікарів”; МО України і МОЗ України від 15 грудня 1995 р. № 233/332 “Про створення кафедр екстремальної та військової медицини”; МО України і МОЗ України від 18 грудня 1995 р. № 331/236 “Про створення Української військово-медичної академії”; МО України від 23 лютого 1996 р. № Д 185/078 “Про створення Української військово-медичної академії”; МО України і МОЗ України від 18 липня 1996 р. № 215/202 “про введення в дію Положення, Учбової програми, Типового штатного розкладу кафедр екстремальної і військової медицини та організацію їх роботи”; та від 08 грудня 1997 р. № 346/450 “Про цільову підготовку лікарів та помічників лікарів для Збройних Сил України у вищих медичних навчальних закладах” та МО України, МОН України і МОЗ України від 2002 р. (проект) “Про удосконалення системи підготовки офіцерів медичної служби запасу”.
Особистий внесок здобувача. Автор самостійно розробив програму дослідження, визначив його мету і завдання, методологічні засади та методичні підходи до їх вирішення, здійснив збирання первинної документації та її аналіз, розробив програми відповідних соціологічних досліджень, провів експертизу оцінки інформаційного та іншого необхідного матеріалу. Самостійно розробив концептуальні підходи до побудови в державі системи військово-медичної освіти, функціонально-організаційну структуру навчального закладу нового для військової медицини типу – Української військово-медичної академії. Наукові здобутки автора стали основою для створення системи військово-медичної освіти, що відповідає вимогам державної Військової доктрини, принципам побудови систем військової і медичної освіти в країні та міжнародним стандартам.
Аналіз і узагальнення результатів, статистичне опрацювання матеріалу, оформлення дисертаційної роботи та автореферату здійснені автором особисто.
Під науковим керівництвом і за безпосередньої участі автора розроблені освітньо-кваліфікаційні характеристики, навчальні плани, програми навчальних дисциплін та навчально-методичне забезпечення підготовки військових лікарів (1993-2001 рр.).
Автором разом з А.І. Єною проводилося психофізіологічне обстеження абітурієнтів НМУ ім. О.О. Богомольця та кандидатів у слухачі УВМА. Аналіз фізичного стану та захворюваності військовослужбовців (офіцерів) УВМА здійснювався разом з М.І. Хижняком та В.А. Дощинським. Ідеї співавторів, що виходили за межі дослідження, та результати досліджень співавторів наукових публікацій в роботі не використовувалися.
Апробація роботи. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на Першій науково-практичній конференції “Актуальні проблеми військової медицини” (м. Київ, 1995 р.); Ювілейній науково-практичній конференції, присвяченій 240-річчю заснування Київського військового госпіталю “Современные аспекты военной медицины” (м. Київ, 1995 р.); науково-практичній конференції “Проблеми військової охорони здоров’я і шляхи її реформування (військово-медична освіта та наука в Україні)” (м. Київ, 1998 р.); науково-методичній конференції “Сучасні проблеми підготовки фахівців у вищих медичних та фармацевтичних закладах освіти I-IV рівнів акредитації МОЗ України” (м. Тернопіль, 1999 р.); науково-практичній конференції “Проблеми військової охорони здоров’я і шляхи її реформування” (м. Київ, 1998, 2002 рр.); Міжнародній конференції спеціалістів “Вплив багатонаціональних місій збройних сил НАТО на організацію охорони здоров’я” (м. Київ, 2000 р.); науково-методичній конференції “Проблеми підготовки медичних та фармацевтичних кадрів в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); Міжнародній конференції “Управління ресурсами охорони здоров’я” (м. Київ, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна-НАТО: стратегічне партнерство” (м. Луцьк, 2001 р.); науково-практичній конференції “Проблеми військової охорони здоров’я” (м. Київ, 2002 р.); Ювілейній науково-практичній конференції “Воєнно-наукове супроводження процесів реформування, розвитку та застосування Збройних Сил України (10 років наукового пошуку ЦНДІ ЗС України)” (м. Київ, 2002 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 37 наукових праць, з них 15 - одноосібних. 23 статі надруковані у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. 9 статей наукового та науково-методичного характеру опубліковано у наукових виданнях Міністерства оборони України.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 290 сторінках машинописного тексту, складається з вступу, 9 розділів власних досліджень, заключення, висновків і додатків, ілюстрована 28 таблицями і 21 рисунками. Список використаної літератури містить 331 джерело (287 вітчизняних, в тому числі країн СНД та 43 зарубіжних авторів).

Список литературы

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Події і зміни останнього десятиліття в масштабах держави і Збройних Сил України визначили напрямки і шляхи перетворень в системі охорони здоров’я, в тому числі військовій. Згідно з Державною програмою реформування та розвитку Збройних Сил України проводиться реорганізація військово-медичної служби, удосконалення системи медичного забезпечення на мирний та воєнний час, здійснюється перехід органів управління медичних частин та закладів на нові організаційно-штатні структури, проводиться планове скорочення медичних частин та закладів і чисельності особового складу. Мета цих перетворень – створення сучасних, високоефективних Збройних Сил, які повністю відповідають поставленим завданням на мирний і воєнний час, та економічно доцільної системи їх медичного забезпечення.
На час здобуття Україною незалежності й створення власних Збройних Сил та інших військових формувань серед 34-х військово-навчальних закладів, дислокованих тоді в Україні, не було жодного, який би здійснював підготовку кадрових військових лікарів та провізорів і проводив науково-дослідну роботу в галузі військової медицини. Історично склалося так, що всі ці заклади знаходилися на території Російської Федерації. Україні від наукового військово-медичного потенціалу колишнього СРСР залишились лише військові кафедри вищих медичних навчальних закладів. В нашій державі не існувало жодного вищого і середнього спеціального навчального закладу, який би забезпечував потребу Збройних Сил України у кваліфікованих медичних працівниках відповідного рівня. На цей час не існувало не тільки структурованої мережі відповідних закладів, але і науково-обгрунтованої концепції щодо створення системи підготовки військово-медичних кадрів для Збройних Сил України, відповідних планів і програм цього напрямку освіти.
В державі назріла необхідність обгрунтування й розробки концепції створення системи підготовки військово-медичних фахівців для кадру Збройних Сил та інших військових формувань України, розробки технологій навчально-виховного процесу в учбових і наукових закладах освіти ЗС, обгрунтування і розробки принципів організації підготовки військово-медичних фахівців.
В цих умовах головними завданнями системи військово-медичної освіти на етапі її формування були визнані:
- забезпечення потреб військово-медичної служби Збройних Сил України висококваліфікованими військово-медичними кадрами, створення умов для їх безперервного навчання та виховання відповідно до державних стандартів освіти, орієнтованих на світовий рівень;
- розробка концепції подальшого розвитку військово-медичної освіти;
- участь в удосконаленні системи організації медичного забезпечення Збройних Сил України на мирний та воєнний час;
- створення військово-медичних навчально-наукових закладів в Збройних Силах України.
Перші кроки реформування системи військової освіти відбувалися в умовах економічної скрути, що не завжди давало можливість належним чином організувати навчально-виховний процес у військових навчальних закладах, який здійснювався у важких умовах.
Система навчання і виховання кадрів у Збройних Силах України (система військової освіти) проходила становлення як складова частина загальнодержавної системи освіти. За основне завдання для неї визначалося забезпечення підготовки військових фахівців потрібної номенклатури спеціальностей та чисельності для потреб ЗС України.
Система військової освіти, що впроваджувалася в Україні була запропонована Міністерством оборони України, ухвалена Верховною Радою Ук¬раїни і узгоджена з загальнодержавною системою освіти. Вона передбачала поступовість освіти, її безперервність і відповідність світовим стандартам.
Система військово-медичної освіти повинна була стати складовою частиною загальнодержавної військової освіти, з урахуванням специфіки підготовки цієї категорії особового складу Збройних Сил та існуючої системи медичної освіти в Україні.
Слід відзначити, що необхідність підготовки військово-медичних кадрів в Україні виникла відразу після проголошення Україною незалежності. Реалізація цієї потреби передбачала розробку концепції військово-медичної освіти, яка була проведена за нашою участю і включала такі основні положення:
- здійснення підготовки військових лікарів (як кадрових, так і запасу) лише на добровільних засадах;
- інтегрування військово-медичної освіти в загальнодержавну систему медичної освіти з максимальним використанням її можливостей та врахуванням її вимог до якості підготовки спеціалістів на світовому рівні;
- спільне навчання всіх студентів на етапі загальнолікарської базової освіти із подальшою диференціацією на військових лікарів кадру і запасу лише на етапі їхньої спеціалізації в інтернатурі при вищих медичних навчальних закладах;
- створення вищого військово-медичного навчального закладу нового типу з науковим центром;
- безперервність і етапність підготовки військово-медичних фахівців.
Запровадження системи державних освітніх стандартів вищої професійної освіти дозволяла вирішити ці задачі і поліпшити якість підготовки військового лікаря. З урахуванням специфіки його діяльності виникла потреба у раціональному доповнені кваліфікаційних вимог, навчальних планів і програм підготовки військово-професійним змістом.
Для підготовки національних військово-медичних кадрів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N490 “Про реформу військової освіти в Україні” та наказом Міністра оборони України від 25 липня 1992 року N133 “Про реформування системи військової освіти в Україні” в м. Києві був створений вищий військово-медичний навчально-науковий заклад, базовими установами для якого згідно з цими документами та сумісним наказом Міністра оборони і Міністра охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 року N305/254 “Про створення Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті та Київському державному інституті удосконалення лікарів”, були визначені Український державний медичний університет ім. академіка О.О. Богомольця і Київський державний інститут удосконалення лікарів. Перша офіційна назва цього закладу – “Військово-медичне відділення (при Українському державному медичному університеті)”.
Для подальшого розвитку і підвищення статусу єдиного в Україні вищого військово-медичного навчального закладу, було запропоновано реформувати його у Військово-медичний інститут в складі Військово-медичної академії Збройних Сил України.
Створення Військово-медичної академії ЗС України було обумовлено сучасною і перспективно гострою потребою медичної служби Міністерства оборони та інших міністерств і відомств України (Міністерства внутрішніх справ, Цивільної оборони, Служби безпеки, Національної гвардії, Прикордонних військ) в підготовці військово-медичних фахівців різних спеціальностей і призначення.
Існуючий медично-професійний і матеріально-технічний потенціал Головного військового клінічного госпіталю, Центральної санітарно-епідеміологічної лабораторії МО України, Центральної поліклініки і Центральної стоматологічної поліклініки МО України, клінічних і теоретичних кафедр Українського державного медичного університету, Київського державного інституту удосконалення лікарів, 3-ї та 7-ї міських клінічних лікарень, Науково-практичного об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф, будівлі № 81 військового містечка № 63, на базі яких розміщувалося Військово-медичне відділення, в цілому дозволило забезпечити організацію і проведення навчального процесу у відповідності до вимог керівних документів з військової і медичної освіти.
Відповідно до прийнятої концепції військово-медичної освіти і завдань ВМВ, була розроблена структурно-логічна схема підготовки військово-лікарських кадрів, згідно з якою весь курс навчання розподілявся на дві частини.
Перша – це так звана цивільна складова, яка передбачала навчання в системі підготовки офіцерів запасу по аналогії з існуючою тоді - на військовій кафедрі, без зарахування до складу Збройних Сил. Навчання розподілялося на декілька етапів, які відповідали різним рівням підготовки. Перший рівень підготовки, який здійснювався на другому, а в перспективі - на третьому курсі, передбачав оволодіння знаннями і навичками, необхідними для виконання обов’язків молодшого військово-медичного спеціаліста – санітарного інструктора. При цьому студенти (слухачі) повинні набути знань, необхідних їм для наступного навчання. Завершувався цей етап здачею відповідного екзамену.
Наступний етап був орієнтований на придбання базових, фундаментальних знань в галузі військової медицини, необхідних будь-якому військовому лікарю незалежно від фаху і займаній посаді, а також на підготовку в необхідному випадку офіцера медичної служби – військового лікаря загальної практики на воєнний час, а в мирний – помічника військового лікаря. Це навчання здійснюється на наступних курсах і на чотиритижневих навчальних зборах в навчальному центрі військово-медичної служби. Збори закінчуються державним іспитом з військово-медичної підготовки і атестацією в офіцерський склад запасу.
Молоді лікарі, котрі обрали для себе шлях кадрової військової служби, добровільно, за рапортом, проходили професійний відбір, заключали з МО України контракт, призивалися в кадри Збройних Сил як офіцери з первинним офіцерським званням і зараховувалися до Військово-медичного відділення на факультет підготовки військових лікарів. Після закінчення навчання терміном два – три роки випускники ВМВ повинні отримуати кваліфікацію “лікаря-спеціаліста” за одним із лікарських фахів, відповідний сертифікат на право самостійної лікарської практики і направлятися у військові частини для проходження військової служби. Відповідно до потреби ЗС України підготовка фахівців проводилася за такими спеціальностями: 8.110101-7.110101 “Лікувальна справа”, 8.110105-7.110105 “Медико-профілактична справа”, 8.110106-7.110106 “Стоматологія”, 8.110201-7.110201 “Фармація” зі спеціалізацій: загальна практика – сімейна медицина (для сухопутних військ, військово-повітряних сил, військово-морських сил), хірургія, терапія, анестезіологія, неврологія, інфекційні хвороби, стоматологія, гігієна загальна, епідеміологія, фармація.
В подальшому, в період служби військових лікарів повинна бути забезпечена безперервність їх навчання, поступове підвищення рівня їх кваліфікації на факультеті підвищення кваліфікації військових лікарів, а також шляхом навчання в магістратурі, ад’юнктурі і докторантурі. У випадку необхідності передбачалося, що військові лікарі можуть навчатися в Академії Збройних Сил України і у військовщ-медичних навчальних закладах за кордоном.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1995 року № 820 Військово-медичне відділення перетворено на Українську військово-медичну академію, в розробці принципів функціонування, організаційно-штатної структури і статуту якої ми приймали безпосередню участь.
Із створенням Української військово-медичної академії закінчилося створення першого модуля системи військово-медичної освіти і науки в Україні.
Українська військово-медична академія – це єдиний вищий військово-медичний заклад післядипломної освіти, який забезпечує громадянам України одержання лікарської спеціальності за фахом на основі раніше здобутої у вищому медичному (фармацевтичному) навчальному закладі повної вищої медичної освіти і підготовку їх до служби на посадах кадрових офіцерів медичної служби. Відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії УВМА отримала IV рівень акредитації і має право готувати військово-медичних фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста і магістра медицини (фармації).
На сьогодні підготовка військових лікарів в УВМА ведеться з 14 спеціальностей. Термін навчання на факультеті підготовки військових лікарів становить 3 роки для лікарських спеціальностей хірургічного профілю та загальної практики і 2 роки для спеціальностей терапевтичного профілю, стоматології та фармації. Після закінчення навчання проводиться державна атестація і слухачам присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «лікар-спеціаліст за фахом» з наданням відповідного сертифікату, після чого вони направляються на посади офіцерів медичної служби Збройних Сил або інших військових формувань України.
Наступним етапом розвитку системи військово-медичної освіти є поглиблена спеціалізація і удосконалення професійного рівня військових лікарів і провізорів на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації Української військово-медичної академії. Навчання на факультеті відповідно до розроблених за нашою участю програм проводиться на циклах спеціалізації, тематичного удосконалення та передатестаційних. Термін навчання становить від 1,5 до 10 місяців, в залежності від циклу. Цей етап цілком відповідає загальнодержавним вимогам до перепідготовки та атестації лікарського складу в Україні. Перепідготовка та підвищення кваліфікації в УВМА ведеться за 42 лікарськими спеціальностями. В 1993-2001 роках навчання та удосконалення в академії пройшло 5513 офіцерів медичної служби і працівників ЗС України, що складає 82,28 % від загальної чисельності кадрів лікарів і провізорів військово-медичної служби. Це дозволило укомплектувати лікарські посади у військових частинах та лікувально-профілактичних закладах Міністерства оборони України висококваліфікованими фахівцями на 96,1 %.
Згідно з запроваджуваною в даний час територіальною системою медичного забезпечення лікарі всіх спеціальностей, які працюють в цивільних медичних установах і закладах, у випадках виникнення стихійних лих, надзвичайних ситуацій, аварій на виробництві, збройних конфліктів або ведення війни, будуть за¬лучатися до формувань, які будуть надавати необхідну медичну допомогу потерпілим, як цивільному населенню, так і військовослужбовцям. Враховуючи ці особливості діяль¬ності лікарського складу, всі лікарі повинні знати особливості бойової патології і специфіку надання медичної допомоги, засоби за¬хисту від зброї масового ураження, ор¬ганізаційні основи медичного забезпечення та ін. Без вивчення основ військової медицини випускники медичних вищих навчальних закладів - лікарі будуть мати медичну освіту без урахування вимог су¬часності. Враховуючи означене, Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1995 року № 819 передбачено створення у вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах, крім Національного медичного університету, кафедр екстремальної і військової медицини, на яких буде здійснюватися необхідна підготовка військово-медичних фахівців запасу. Навчання з питань екстремальної і військової медицини студентів Національного медичного університету імені О.О. Богомольця пок¬ладене на кафедри Військово-медичного інституту Української військово-медичної академії. Відповідальність за відпрацювання навчальної програми з екстремальної і військової медицини, а також виконання державного замовлення на підготовку офіцерів запасу покладається на ректорів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних зак¬ладів і начальника Військово-медичного інституту.
Центральною ланкою в системі підготовки військово-медичних спеціалістів запасу для ЗС України, відповідно до розробленої нами концепції, повинні стати кафедри екстремальної і військової медицини вищих медичних навчальних закладів. За умови практично стовідсоткового охоплення навчанням студентів-медиків, вони спроможні забезпечити створення достатнього кадрового резерву військово-медич¬ної служби як на мирний, так і на воєнний час.
У останні роки на означених кафедрах проводиться работа щодо поновлення і удосконалення навчально-матеріальної бази. Для практичного відпрацювання питань прийому і медичного сортування поранених і хворих, надання їм медичної допомоги - обладнані постійно діючі навчальні медичні пункти. Їхнє використання, як показує досвід, дало можливість наблизити навчання безпосередньо до тієї діяльності, до якої повинні бути готова більшість офіцерів медичної служби запасу у воєнний час.
Робота військових та військово-медичних кафедр Української військово-медичної академії спрямована на формування у слухачів наукового світогляду, глибокої ідейної переконаності, вихованості, відданості Батьківщині. Велика роль у цьому належить військово-патріотичному і військовому вихованню. Весь навчально-виховний процес спрямований на виховання слухачів захисниками Вітчизни.
Для військово-медичної служби Збройних Сил України надзвичайно актуальною проблемою є забезпечення належної якості підготовки офіцерів медичної служби запасу на кафедрах екстремальної і військо¬вої медицини.
Однією із головних умов, що сприяють поліпшенню якості підготовки офіцерів медичної служби запасу, є підвищення рівня викладання військових і військово-спеціальних дисциплін, фахової і методичної підготовки професорсько-викладацького складу. Добре відомо, що ні повноцінні програми, ні відмінно обладнані класи і лабораторії не забезпечать якісної підготовки студентів, якщо методичні навички викладачів не будуть відповідати сучасним вимогам. Форми удосконалення методичної підготовки відомі, досвід їх застосування достатньо широко висвітлюється у наукових виданнях.
З метою досягненням необхідного рівня підготовки студентів на кафедрах екстремальної і військової медицини нами запропоновано:
1. Реформувати кафедри екстремальної і військової медицини з теоретичних на клінічно-практичні:
- окремі курси військово-спеціальних дисциплін (військової хірургії, терапії, ін.) вивести зі складу профільних кафедр і ввести до складу кафедр екстремальної і військової медицини;
- кафедрам екстремальної і військової медицини надати власну клінічно-прак¬тичну базу (ними повинні стати військові госпіталі та територіальні санітарно-епіде¬міологічні заклади Міністерства оборони України. У містах, де такі військові заклади відсутні (Донецьк, Луганськ, Тернопіль) доцільно використовувати цивільні медичні заклади зокрема, територіальні центри екстреної медичної допомоги.
2. Посилити вимогливість при атестації випускників в офіцерський склад.
3. Здійснювати призначення цивільного професорсько-викладацького складу на кафедри екстремальної і військової медицини тільки за погодженням з вій¬ськово-медичними управліннями оперативних командувань, а завідувачів кафедр -тільки за погодженням з начальником Головного військово-медичного управління МО України. Обов'язковою передумовою призначення на посаду повинне бути не менше ніж двотижневе стажування в УВМА за типовим планом.
4. Підготовку з військової медицини осіб, які навчаються за контрактом, здійснювати тільки за умови повного відшкодування кафедрам витрат за це навчання.
Вважаємо, що при реалізації запропонованих заходів:
- посилиться зв'язок кафедр екстремальної і військової медицини зі своїм основним замовником - військово-медичною службою, а також підвищиться якість підго¬товки офіцерів медичної служби запасу;
- професорсько-викладацький склад кафедр отримає змогу професійної практичної роботи за фахом як лікарі;
- кафедри екстремальної і військової медицини отримають можливість додат¬кового надходження коштів на розвиток навчально-матеріальної бази.
На сьогоднішній день в нашій державі підготовка офіцерів медичної служби запасу проводиться на 16-ти кафедрах екстремальної і військової медицини (чотирнадцять кафедр – в медичних цніверситетах і медичних та фармацевтичній академіях, дві кафедри - в Харківському та Запорізькому інститутах удосконалення лікарів). Чисельний склад всіх кафедр, який забезпечує підготовку офіцерів медичної служби запасу складає 326 чоловік, серед яких викладачів-військовослужбовців 57 та 269 викладачів - працівники ЗС України. Можливості кафедр дозволяють відповідно до ліцензованого обсягу прийому кожного року вести підготовку до 12,8 тис. студентів за програмою підготовки офіцерів медичної служби запасу та перепідготовку й удосконалення близько 67,11 тис. курсантів та інтернів (офіцерів медичної служби запасу).
Відповідно до вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства оборони України від 18.07.96 року № 215/202 “Про введення в дію Положення, Учбової програми, Типового штатного розкладу кафедр екстремальної і військової медицини та організацію їх роботи”, на начальника Української військово-медичної академії покладено обов‘язки організації викладання військових і військово-медичних дисциплін студентам і інтернам Національного медичного університету, інтернам і курсантам Київської медичної академії післядипломної освіти та методичне керівництво викладанням військово-спеціальних дисциплін на профільних кафедрах означених вищих медичних закладів освіти.
Методичне керівництво цими кафедрами з боку УВМА включає такі напрямки:
підготовка і видання підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій та інших навчально-методичних документів;
проведення науково-методичних конференцій, нарад, семінарів, читань, виїзних засідань на кафедральному, міжвузівському і регіональному рівнях;
підвищення рівня методичної підготовки професорсько-викладацького складу кафедр на циклах тематичного удосконалення Українській військово-медичній академії;
залучення професорсько-викладацького складу кафедр екстремальної і військової медицини під час проходження циклів ТУ до командно-штабних тренувань, командно-штабних військових ігор, навчань, які проводяться начальником ГВМУ, начальником ГШ ЗС України, Міністром оборони України;
робочі прикомандирування осіб професорсько-викладацького складу кафедр екстремальної і військової медицини до кафедр і науково-дослідних лабораторій академії для роботи за індивідуальними планами з окремих питань;
контроль за станом навчально-матеріальної бази;
контроль за повнотою і якістю відпрацювання навчально-методичної документації;
контроль за якістю підготовки контингенту, що навчається, проведення “зрізів знань” студентам, перевірка рівня їх практичної підготовки;
контроль за якістю проведення занять зі студентами;
перевірка рівня методичної і професійної підготовки професорсько-викладацького складу шляхом відвідування занять, проведення індивідуальних бесід.
Важливою ланкою в системі військово-медичної освіти є наукова і науково-технічна діяльність в т.ч. підготовка фахівців вищої кваліфікації.
Історично склалося так, що на теренах України підготовка науково-педагогічних кадрів в інтересах військово-медичної служби не велась. Активізації роботи у цьому напрямку сприяли Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) та Проспект-програма “Військова освіта” (“Збройні Сили України ХХІ століття”). Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 490 “Про реформу системи військової освіти” у складі ВМВ при УДМУ для підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації було передбачене відкриття докторантури і ад’юнктури. Комплектування докторантури і ад’юнктури здійснювалось згідно з наказом Міністра освіти і Міністра оборони України 1993 року № 280/416 “Про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів в ЗС України” та річними планами комплектування, які затверджувались Начальником Генерального штабу ЗС України. Перший набір до ад’юнктури, який становив 5 чоловік, було проведено у 1993 році. У 1994 році на навчання було зараховано ще 6 ад’юнктів. На другому етапі створення і становлення системи військово-медичної науки визначились основні проблеми організації підготовки науково-педагогічних кадрів для медичної служби ЗС України. Слід відзначити, що у військах робота з відбору кандидатів до ад‘юнктури велася недостатньо інтенсивно, більшість командирів військових частин, враховуючи дефіцит медичних кадрів, не сприяли цій роботі. Крім того, складне економічне становище в державі, житлова проблема і соціальна напруженість серед офіцерського складу негативно відбивались на прийнятті рішення про вступ до докторантури і ад’юнктури.
Третій етап існування системи військово-медичної науки пов’язаний з переходом Військово-медичного відділення і Науково-дослідного центру професійного здоров’я військовослужбовців на єдиний штат – Науково-дослідного інституту проблем військової медицини як складової частини Української військово-медичної академії. Це здійснилося в 1996 році і стало початком тривалого процесу якісного перетворення.
Найсуттєвішими науковими проблемами на той час були: опрацювання принципів функціонування УВМА в існуючій специфічній її структурі і удосконалення цієї структури, подальший пошук шляхів удосконалення всієї системи військово-медичної освіти і науки. Пошук відбувався у царині удосконалення методик і організації навчального процесу, запровадження сучасних дидактичних та інформаційних технологій і відповідних засобів навчання, забезпечення вчасної корекції організаційної структури у відповідності до вимог часу.
Головними завданнями системи військово-медичної науки слід вважати:
- визначення актуальних наукових і прикладних проблем військової медицини та пріоритетних наукових напрямків;
- отримання нових наукових результатів у військовій медицині, які забезпечують розв’язання значних наукових і прикладних проблем;
- підвищення ефективності діяльності медичної служби ЗС України, її закладів і установ, а також кваліфікації військово-медичних фахівців;
- підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів.
Основними суб’єктами наукової діяльності у системі військової медицини визначені, Науково-дослідний інститут проблем військової медицини і Науковий центр військової медицини Української військово-медичної академії, а також Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України. Вчені УВМА працюють над проблемами організації медичного забезпечення військ, медичної радіології і токсикології, удосконалення засобів лікування поранених і хворих. Науковий центр військової медицини УВМА є водночас координуючим органом начальника Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України, який здійснює загальне керівництво військово-медичною наукою. НДІ ПВМ отримав функції головного виконавеця науково-дослідних робіт з проблем удосконалення організаційної структури і управління медичною службою, професійного здоров’я військовослужбовців, науково-медичного супроводу розробок і модернізації озброєння й військової техніки. На базі відділень ГВКГ працюють клінічні кафедри УВМА, на яких здійснюються післядипломне навчання військових лікарів і проводяться наукові дослідження з організації лікувально-профілактичного і лікувально-евакуаційного забезпечення військ в мирний та військовий час, вивчення шляхів підвищення якості лікувально-діагностичного процесу, розробка нових медичних технологій військово-лікарської експертизи.
Всі три суб’єкти військово-медичної науки тісно взаємодіють між собою, що дозволяє усувати дублювання у плануванні НДР, раціонально використовувати наукові кадри й дослідницьку базу і таким чином досягти максимального цільового системного ефекту. Крім того, за останні роки посилилися інтеграційні зв’язки наукових закладів Міністерства оборони України з установами Міністерства охорони здоров’я й Академії медичних наук України.
Відповідно до п.2.2 Наказу начальника Головного військово-медичного управління МО України – начальника медичної служби ЗС України від 27.02.2001 року № 34 основні функції управління з планування, координації та контролю наукової і науково-технічної діяльності у військово-медичній службі здійснюються начальником ГВМУ через Науковий центр військової медицини Української військово-медичної академії. Діяльність останнього має організаційно-правовий характер без адміністративної підпорядкованості підрозділів, установ та закладів медичної служби ЗС України, дії яких координуються.
Консультативно-дорадчим органом з питань наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України визначена Воєнно-наукова рада ГВМУ МО України на чолі з начальником Головного управління. До її складу входять керівні посадові особи військово-медичної служби, провідні вчені в галузі військової медицини, головні медичні спеціалісти Міністерства оборони та видів ЗС України. Порядок роботи Воєнно-наукової ради ГВМУ МО України визначається відповідним Положенням. Поточні питання з організації наукової діяльності в період між засіданнями ради вирішує бюро Воєнно-наукової ради ГВМУ МО України.
Оптимізація процесу управління і організації військово-медичними дослідженнями дала можливість визначити завдання нового сформованого функціонального підрозділу науково-організаційної і науково-дослідної підсистеми національної системи військово-медичної освіти і науки – Наукового центру (військової медицини) УВМА. Відповідно до розроблених нами функціональних обов‘язків на цей підрозділ покладається: організація та керівництво розробкою нормативної документації з питань організації наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України; координація та контроль за плануванням наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України; виконання разом з кафедрами науково-дослідних (дослідно-конструкторських) робіт, актуальних для медичної служби ЗС України; узагальнення вихідних даних для планування наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України; організація розробки та узгодження пропозицій до довгострокового плану наукової і науково-технічної діяльності у ЗС України, розробка і узгодження перспективного та річного планів наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України; узагальнення пропозицій ГВМУ МО України до щорічного Державного оборонного замовлення на виконання науково-дослідних робіт у частині науково-технічної програми розвитку засобів медичного забезпечення; проведення аналізу наукової і науково-технічної діяльності закладів та установ медичної служби ЗС України і розробка заходів щодо підвищення її якості та ефективності; методичне керівництво підготовкою і атестацією науково-педагогічних та наукових кадрів у медичній службі ЗС України; підвищення педагогічної майстерності викладацького складу; організація та проведення наукових конференцій, семінарів у медичній службі ЗС України, а також участі її співробітників у подібних заходах інших міністерств і відомств; створення та ведення банку даних щодо наукового потенціалу та підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у медичній службі ЗС України, розробка заходів щодо його нарощування та ефективного використання; організація взаємодії медичної служби та інших суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності у ЗС України, а також на міжвідомчому і міждержавному рівнях; участь в інформаційно-аналітичному забезпеченні наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України; участь в організації підготовки і видання наукових праць співробітниками медичної служби ЗС України; облік винаходів і раціоналізаторських пропозицій у медичній службі ЗС України; узагальнення досвіду організації і результатів науково-дослідної діяльності в інтересах військової медицини, формування щоквартального інформаційно-аналітичного збірника; підготовка та подання звітів про результати наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України.
За розробленими нами планами тематика наукової і науково-технічної діяльності УВМА була спрямована на виконання Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року та Державної програми розвитку озброєння і військової техніки на підставі Державного оборонного замовлення, замовлень Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України (ГВМУ), Головного управління кадрової політики Міністерства оборони України (ГУКП) та замовлень інших міністерств і відомств.
Таким чином, аналізуючи створену за результатами наших досліджень систему організації наукових досліджень, яка впроваджена в системі військової медицини в цілому і в Українській військово-медичній академії зокрема, можна дійти висновку щодо її ефективності і результативності. Розроблена структура дозволяє на достатньо високому сучасному науково-методичному рівні проводити фундаментальні і прикладні наукові дослідження за потребою Збройних Сил України, готувати наукові і науково-педагогічні кадри вищої кваліфікації та приймати участь в їх науковій атестації через спеціалізовану вчену раду, впроваджувати наукові технології у систему підготовки офіцерів медичної служби як в самій УВМА, так і за її межами (на кафедрах екстремальної і військової медицини вищим медичних і фармацевтичних навчальних закладі, в органах управління і формуваннях військово-медичної служби).
Широко впроваджуються в практику наукових досліджень УВМА соціологічні методи, які дозволяють врахувати особливості як сукупності медичних працівників, так і окремих особистостей в інтересах подальшого розвитку військово-медичної освіти і науки. З використанням цих методів нами були проведені дослідження серед випускників вищих військово-медичних закладів колишнього СРСР щодо можливостей їх служби в Збройних Силах України, та вивчення факторів, які впливають на формування військового лікаря як фахівця і громадянина.
Отримані нами результати, на наш погляд, можуть бути предметом певних роздумів і міркувань. Так, якщо взяти весь сукупний контингент молодих військових лікарів - випускників факультетів первинної підготовки лікарів 1992-го року за 100 %, то показник, що характеризує їх бажання служити у ЗС України, серед них не перевищував 62 %. Таким чином, кожний третій українець вважав за краще для себе служити не в своїх національних Збройних Силах, а в Збройних Силах Російської Федерації.
Вивчення цього факту дозволило встановити, що основними чинниками виникненя цих обставин були, по-перше, тривалість перебування за межами Батьківщини. По-друге, на таке рішення позначились вік і життєвий досвід випускників. Так. у ВМедА РФ тривалість навчання зараз складає 6 років. Основний контингент абітурієнтів - особи у віці 17-20 років, з недостатньо чітко сфор¬мованою шкалою життєвих цінностей та пріоритетів. На військово-медичних факультетах при цивільних вищих медичних навчальних закладах становище значно відрізняється. Сюди слухачі поступали після закінчення четвертого курсу медичного інституту, переважна більшість з них відслужила строкову військову службу (тому вік на час випуску на 2-3 роки більший, ніж у ВМедА), вже мали певний життєвий і військово-професійний досвід, створили сім’ю або планували це зробити найближчим часом. Важли¬вим чинником можна вважати і більш короткий термін навчання 2 на ВМФ -2-3 роки.
Нами було виявлене також досить суттєвий вплив на цей процес і такого показника, як регіон, з якого курсанти були призвані на військову службу (тобто, посту¬пили на ВМФ). Проведеним дослідженням встановлено, що серед вихід¬ців із західних регіонів нашої держави (Львівський, Івано-Франківський, Тернопільський, Чернівецький медичний інститути, медичний факультет Ужгородського університету) показник бажання служби у ЗС України майже на чверть був вищий, аніж серед вихідців з інших регіонів. Винятком є Поділля (Вінницький медичний інститут), де цей показник практично тотожний до західних регіонів і дорівнювався 86 %. На користь цього припущення свідчив і проведений порівняльний аналіз по окремим військово-медичним факультетах. Найвища від усіх величина цього показника була встановлена серед слухачів Саратовського ВМФ (85 %), де вихідці із західних регіонів складали 84 % від всіх громадян України, а найниж¬ча – серед слухачів Самарського ВМФ, де величина цього показника не перевищувала 27 %.
На наш погляд, регіон походження, вік, тривалість відриву від Батьківщини і т.і. - це лише чинники, але не причини. Причина, очевидно, глибша і серйозніша, це - низька національна само¬свідомість і