БЕРЗІН ПАВЛО СЕРГІЙОВИЧ ЗЛОЧИННІ НАСЛІДКИ В МЕХАНІЗМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ : Берзин ПАВЕЛ СЕРГЕЕВИЧ преступных последствий В МЕХАНИЗМЕ УГОЛОВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БЕРЗІН ПАВЛО СЕРГІЙОВИЧ

УДК 343.23

ЗЛОЧИННІ НАСЛІДКИ
В МЕХАНІЗМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Спеціальність 12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Навроцький Вячеслав Олександрович,
доктор юридичних наук, професор

Київ 2010

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень і термінів ..................................................... 4
Вступ ................................................................................................................ 5
Розділ 1. Концептуальні засади дослідження наслідків як кримінально-правового явища .. 18
1.1. Загальні методологічні підходи до розуміння наслідків як кримінально-правового явища . 18
1.2. Основні різновиди суспільно небезпечних наслідків в кримінальному праві .. 35
Розділ 2. Наслідки в механізмі кримінально-правового
регулювання 78
2.1. Поняття та загальна характеристика механізму кримінально-правового регулювання .. 78
2.2. Наслідки та основні режими функціонування механізму кримінально-правового регулювання 92
Розділ 3. Наслідки та основні проблеми Загальної частини кримінального права України 172
3.1. Наслідки у юридичній конструкції складу малозначного діяння 172
3.2. Наслідки та незакінчений злочин 184
3.3. Наслідки та нормативний зміст поняття вини та окремих її форм .. 198
3.4. Наслідки та окремі питання співучасті у злочині .. 208
3.5. Наслідки у юридичних конструкціях обставин, що виключають злочинність діяння ... 225
3.6. Наслідки та окремі проблеми призначення покарання . 243
Розділ 4. Наслідки та окремі проблеми Особливої частини кримінального права України 260
4.1. Наслідки як елемент складу злочину певного виду: основні техніко-юридичні аспекти 260
4.2. Наслідки як елемент складу злочину певного виду: основні спеціально-юридичні аспекти 268
4.3. Окремі проблеми змістовних характеристик наслідків в складах злочинів певних видів (на прикладі складів злочинів у сфері господарської діяльності) 285
Розділ 5. Врахування наслідків при кваліфікації злочинів (на прикладі кваліфікації окремих злочинів у сфері господарської діяльності) .. 307
5.1. Врахування наслідків у виді матеріальної шкоди при кваліфікації окремих злочинів у сфері господарської діяльності 307
5.2. Врахування «комбінованих» наслідків при кваліфікації окремих злочинів у сфері господарської діяльності 373
Висновки .......................................................................................................... 395
Додатки .... 410
Список використаних джерел ..................................................................... 434

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ:

АзР Азербайджанська Республіка
АПрН Академія правових наук
АР Крим Автономна Республіка Крим
БК Бюджетний кодекс України
ВАТ відкрите акціонерне товариство
ВІЛ вірус імунодефіциту людини
ВСУ Верховний Суд України
ВУЦВК Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ГК Господарський кодекс України
грн. гривня
ДП дочірнє підприємство
ДПАУ Державна податкова адміністрація України
ДПІ Державна податкова інспекція
ЗАТ закрите акціонерне товариство
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
КМУ Кабінет Міністрів України
КРФпАП Кодекс Російської Федерації про адміністративні правопорушення
КСУ Конституційний Суд України
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС Міністерство внутрішніх справ
Методика Методика визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами
мзп мінімальна заробітна плата
МК Митний кодекс України
НАН Національна академія наук України
НБУ Національний банк України
млн. мільйон
нмдг неоподатковуваний мінімум доходів громадян
п. пункт
ПВСУ Пленум Верховного Суду України
ПВС СРСР Пленум Верховного Суду СРСР
ПДВ податок на додану вартість
ПП приватне підприємство
ПФУ Пенсійний фонд України
РФ Російська Федерація
СБУ Служба безпеки України
ст. стаття
ТОВ товариство з обмеженою відповідальністю
ФДМУ Фонд державного майна України
ЦК Цивільний кодекс України
ч. частина

ВСТУП

Актуальність теми. Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК) неможливе без врахування результату таких посягань. Ці результати можуть набувати різних проявів, в тому числі, існувати у формі злочинних наслідків, окремі з яких виражаються як відповідний елемент складу злочину.
Наявність вказаних наслідків як результату поведінки людини в багатьох випадках обумовлює визнання того чи іншого діяння злочином певного виду чи окремим його різновидом. І якщо поняттю та ознакам злочину окрема увага все ж таки приділяється у нормах КК України, роз’ясненнях ПВСУ, теорії кримінального права, то стосовно наслідків такого однозначного висновку зробити не можна. Їх зміст, сутність, структура, різновиди і значення й досі викликають серйозні дискусії у доктрині кримінального права і створюють проблеми як на законодавчому рівні, так і на рівні теорії кримінального права та судової практики. Правила ж врахування наслідків при кваліфікації певних діянь у переважній більшості мають вигляд теоретичних напрацювань, і лише деякі з них знаходять відображення в актах судового тлумачення.
Окремим аспектам поняття, класифікації й значення наслідків у кримінальному праві приділялась певна увага у публікаціях багатьох представників науки кримінального права: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Т. Боярські, Я.М. Брайніна, Л.П. Брич, Б.В. Волженкіна, С.Б. Гавриша, В.О. Глушкова, Р. Гораля, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, Л.М. Демидової, О.О. Дудорова, А.Е. Жалінського, Е.М. Кісілюка, В.С. Коміссарова, М.М. Кропачева, В.М. Кудрявцева, В.Б. Малініна, А. Марека, П.С. Матишевського, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, В.С. Прохорова, Ю.Є. Пудовочкіна, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, Г.В. Тімейка, Є.В. Фесенка, П.А. Фефелова, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка, Т.В. Церетелі, В.Л. Чубарєва, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка та інших вчених. На монографічному рівні зазначені аспекти розглядалися в радянський період розвитку кримінального права Н.Ф. Кузнецовою (1958), В.В. Мальцевим (1989), О.С. Міхліним (1969), а на сучасному етапі у кандидатських дисертаціях таких українських авторів, як О.М. Миколенко (2005), Є.В. Шевченко (2002) й у монографії останнього (2005). Помітним внеском в дослідження цих питань є монографія (1991) і докторська дисертація (1993) С.В. Землюкова, а також кандидатські дисертації інших російських вчених: І.А. Анісімової (2008), С.М. Воробйова (2003), А.В. Голікової (2005), Д.О. Крашеніннікова (2007). Проте, незважаючи на наукову значущість доробків цих вчених, єдності у вирішенні низки дискусійних питань щодо розуміння злочинних наслідків та їх системи на сьогодні немає, а некритичне ставлення до певних законодавчих положень та позицій правозастосовчої практики значною мірою заважає «побудові» цілісного уявлення про ці наслідки. Так, у теорії кримінального права врахування наслідків поведінки людини здійснюється здебільшого на рівні дослідження сутності й змісту суспільної небезпечності діяння та відповідного елементу складу злочину. Переважно з останнім і пов’язується кримінально-правове значення наслідків, що аж ніяк не можна вважати достатнім, оскільки ціла низка інших, не менш важливих, проблем так і залишається нерозкритою або висвітлюється фрагментарно. Як результат відсутність цілісного уявлення про кримінально-правове значення наслідків.
Системне врахування певних наслідків як результату поведінки людини у вітчизняному кримінальному праві також не простежується. Деякі із підходів українського законодавця щодо описання конкретних проявів наслідків поведінки людини в нормах КК видаються суперечливими. І справа тут не стільки в їх текстуальному позначенні в конкретній нормі кримінального закону, скільки у врахуванні особливостей впливу таких наслідків на утворення змін в об’єкті кримінально-правової охорони, їх відображенні у змісті об’єктивної сторони складу злочину, обчисленні їх розмірів. Це призводить до того, що правозастосовча практика в багатьох випадках позбавлена необхідних правових орієнтирів. Зокрема, можна згадати непоодинокі випадки різного та спірного тлумачення правозастосовчими органами змісту наслідків як елемента одного і того самого складу злочину, правил його врахування при кваліфікації вчиненого, призначенні покарання тощо.
Зазначене пояснює своєчасність і потрібність комплексного дослідження проблем врахування наслідків поведінки людини в кримінально-правовому регулюванні, з’ясування, перш за все, значення тих із них, які є результатом суспільно небезпечної поведінки, що визнається злочином певного виду чи його окремим різновидом. Саме цими міркуваннями керувався автор при виборі теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005-2010 рр.: «Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти», що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 17 березня 2005 р.), а також науково-дослідницької роботи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 06 БФ042-01 на тему «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний номер 0101U003579). Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 25 червня 2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексної характеристики злочинних наслідків як кримінально-правового явища розробити системний підхід до їх (наслідків) врахування в механізмі кримінально-правового регулювання і на основі такого підходу внести науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства України та рекомендації стосовно поліпшення практики його застосування. Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
1) з’ясувати основні підходи до філософського і соціологічного розуміння наслідків, визначити ті їх характеристики, які можуть бути використані для подальшого правового (кримінально-правового) дослідження;
2) на підставі окремих із зазначених характеристик сформулювати специфічний зміст суспільно небезпечних і злочинних наслідків;
3) дослідити особливості впливу наслідків перш за все суспільно небезпечних та злочинних на кримінально-правове регулювання;
4) з’ясувати основні проблеми врахування наслідків в межах окремих інститутів Загальної частини та відповідних норм Особливої частини кримінального права України;
5) проаналізувати основні теоретичні та правозастосовчі підходи щодо врахування наслідків при кваліфікації злочинів, коли відповідні проблеми вирішуються на етапі кримінально-правової оцінки вчиненого;
6) на підставі здійсненого дослідження розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України, сформулювати рекомендації щодо оптимізації практики його застосування.
У роботі досліджуються не всі проблеми злочинних наслідків у кримінальному праві, а лише ті з них, які безпосередньо пов’язані з механізмом кримінально-правового регулювання, його «статичними» та «динамічними» характеристиками. Деякі проблеми злочинних наслідків, які становлять самостійний об’єкт окремого наукового дослідження, в дисертації не розглядаються взагалі або висвітлюються побіжно (як, наприклад, проблеми врахування наслідків поведінки людини при її криміналізації чи декриміналізації). При цьому дослідження основних проблем врахування наслідків при кваліфікації злочинів здійснюється на прикладі кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності (розділ VII Особливої частини КК) з огляду на те, що більшість із запропонованих в дисертації підходів мають вагоме значення для кваліфікації злочинів, передбачених іншими розділами Особливої частини КК.
Об’єктом дослідження є ті сфери соціально-правової дійсності, в яких наслідки поведінки людини мають кримінально-правове значення.
Предмет дослідження злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано такі методи: формально-логічний при визначенні змісту окремих термінів та термінологічних зворотів, які використовуються у теоретичній та нормативній характеристиці наслідків людської поведінки та їх окремих різновидів; зокрема, при визначенні зворотів «зміни в об’єкті кримінально-правової охорони» «злочинні наслідки» «наслідки як елемент складу злочину»; системно-структурний при комплексному аналізі наслідків поведінки людини як відносно самостійного кримінально-правового явища та при систематизації (класифікації) окремих їх проявів; догматичний при дослідженні особливостей врахування наслідків людської поведінки в нормах Особливої частини КК України і розробленні пропозицій стосовно зміни окремих норм КК України; порівняльно-правовий при дослідженні окремих проблем врахування наслідків у кримінальному праві країн Західної Європи та СНД; історико-правовий при дослідженні приписів нормативно-правових актів, актів судового тлумачення та теоретичних джерел у дореволюційний і радянський періоди розвитку кримінального законодавства; статистичний при здійсненні узагальнення матеріалів судової практики стосовно врахування наслідків при кваліфікації злочинів.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані при ознайомлені дисертанта з матеріалами понад 500 кримінальних справ, розглянутих Верховним Судом України, апеляційними та місцевими судами Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Київської, Львівської, Луганської областей, АР Крим та м. Києва у період з 1995 р. по 2009 р., як найбільш характерних з позиції застосування кримінально-правових норм, зміст яких пов’язаний із злочинними наслідками.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних і прикладних проблем злочинних наслідків як відносно самостійного кримінально-правового явища і в цьому плані системно вирішує важливу теоретичну проблему в науці кримінального права. Найбільш значущими результатами, які розкривають наукову новизну дисертаційного дослідження, можна вважати наступні положення, висновки та пропозиції:
Вперше:
1) на основі філософського, соціологічного і логічного розуміння категорій «зв’язок» («взаємодія»), «зміни» і «наслідки» запропоноване авторське розуміння кримінально-правового змісту понять «зміни в об’єкті кримінально-правової охорони», «суспільно небезпечні наслідки», «злочинні наслідки», «наслідки як елемент складу злочину» та співвідношення між ними; встановлений, зокрема, наступний зв’язок окремих проявів поведінки людини зі змінами, які вони викликають: «поведінка людини» «зміни в соціальній сфері»; «суспільно небезпечна поведінка» («кримінально-правова аномалія») «суспільно небезпечні наслідки»; «злочинна поведінка» (злочин як різновид кримінально-правової аномалії) «злочинні наслідки» («негативні зміни в об’єкті злочину»); «склад злочину певного виду чи окремого його різновиду» «наслідки як елемент складу злочину» (лише у разі, якщо такі наслідки включені в юридичну конструкцію складу злочину);
2) на підставі застосування філософських і соціологічних підходів до розуміння негативних змін в соціальній сфері констатовано можливість якісного та кількісно-якісного типу її ураженості; якісний тип має місце тоді, коли вплив, якому піддаються соціальні цінності (автор поділяє ціннісну концепцію об’єкта злочину), зумовлює утворення в них таких негативних змін, які виключають їх кількісний вимір або не потребують його (заподіяння смерті людини, тілесних ушкоджень тощо); кількісно-якісний тип ураженості соціальної сфери зумовлює взяття відповідних соціальних цінностей під кримінально-правову охорону лише у разі, коли негативні зміни в них характеризуються певними кількісними показниками;
3) на основі визначення особливостей утворених в об’єкті злочину змін доведена доцільність надання самостійного кримінально-правового значення (значення «злочинних наслідків») перш за все тим із них, які сприймаються людиною на чуттєвому рівні; ті ж негативні зміни, які не сприймаються органами чуття людини (зокрема, зміни, що «уражають» моральність, авторитет органів держави, фізичних і юридичних осіб), доцільно відображати в нормах кримінального права насамперед як характеристику суспільної небезпечності самого діяння, а значення злочинних наслідків надавати їм лише в окремих випадках (зокрема, в складах злочинів у сфері службової діяльності, у складах окремих злочинів у сфері господарської діяльності тощо);
4) виокремлені основні різновиди негативних змін в соціальних цінностях і визначені особливості їх врахування при формулюванні змісту наслідків як елемента складу злочину; зокрема, основними різновидами таких змін, на думку дисертанта, є: а) порушення встановленого в державі правопорядку, що виражається, перш за все, в дезорганізації урегульованих правом соціальних зв’язків; б) реальні втрати, яких певні носії соціальних цінностей зазнали у зв’язку з утворенням зазначених негативних змін (пряма дійсна майнова шкода, фізична шкода тощо); в) неодержання вигоди, яка могла бути отримана таким носієм у разі відсутності впливу суспільно небезпечного діяння, яке законом визначене як злочин, на відповідні соціальні цінності. Крім того, в зміст наслідків можуть бути включені витрати, які здійснили носії соціальних цінностей чи мусять їх зробити для відновлення порушеної таким впливом соціальної цінності;
5) відмічено, що передбачені в окремих кримінально-правових нормах наслідки, що відображають негативні зміни в об’єкті кримінально-правової охорони, не завжди є самостійним орієнтиром для «функціонування» цього механізму у відповідному режимі (наприклад, заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони при крайній необхідності саме по собі не є підставою для визнання такого заподіяння суспільно небезпечним); в іншому випадку заподіяння суспільно небезпечних наслідків зумовлює визнання такого заподіяння тим різновидом «кримінально-правової аномалії», який не є злочином (наприклад, якщо такі наслідки заподіяні неосудною особою);
6) на основі конкретизації інверсійної форми відображення в ч. 2 ст. 11 КК «суспільної небезпеки» (за принципом «від протилежного») зроблено висновок, що вжите в цій нормі поняття «істотна шкода фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі» характеризує не наслідки як елемент складу злочину, а може поширюватися на різні його елементи, а інколи охоплювати і певне їх поєднання;
7) обґрунтовано, що сформульоване в ст. 23 КК визначення вини не дає однозначних правових орієнтирів щодо того, чи є наслідки, про які йдеться у цьому визначенні, елементом складу злочину, чи вони можуть виходити за його межі; на думку дисертанта, такі орієнтири обов’язково мають бути сформульовані на нормативному (законодавчому) рівні, що буде мати позитивне значення не лише для інституту вини, а і для точного визначення підстави кримінальної відповідальності (див. Висновки);
8) доведено, що зміст об’єктивної характеристики складу співучасті у злочині, яка традиційно виражається поняттям «єдиний злочинний результат», не повинен обмежуватись наслідками як елементом складу злочину; такий зміст має співвідноситись зі злочинними наслідками, властивими будь-якому злочину;
9) констатується суперечливість положень ч. 3 ст. 36 КК, у якій поєднано загальне визначення перевищення меж необхідної оборони і виділення двох його різновидів, що тягнуть кримінальну відповідальність (ст.ст. 118, 124 КК); при такому поєднанні незрозуміло, в чому ще (крім заподіяння смерті і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) може виражатись тяжка шкода як обов’язкова ознака перевищення меж необхідної оборони (пропозиція дисертанта щодо усунення такої суперечності наведена у Висновках);
10) в межах систематизації наслідків як елемента складу злочину запропоновано їх поділ на такі, що характеризуються однорідністю або неоднорідністю змісту; в залежності ж від способу відображення у наслідках негативних змін в об’єкті кримінально-правової охорони, вони поділяються на наслідки з фіксованим і нефіксованим змістом; з урахуванням такого поділу дисертантом визначено типові й нетипові форми відображення наслідків у складі

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Проведене дослідження продемонструвало, що увага, яка приділяється проблемам злочинних наслідків з боку законодавця, правозастосовчих органів та науковців, залишає за собою багато питань. Не всі із них однозначно вирішуються, розуміються і обґрунтовуються при застосуванні норм КК. У свою чергу аналіз проблем злочинних наслідків у кримінальному праві дає підстави для формування наступних шляхів їх вирішення.
1.1. Розходження у підходах щодо змісту понять, які мають позначати негативні зміни в об’єкті кримінально-правової охорони, об’єкті посягання або об’єкті злочину як результат діяння, пояснюється відсутністю розв’язання низки питань або недостатньою увагою до них. Їх оптимальне вирішення можливе лише з урахуванням дослідження: соціальної, психологічної та юридичної сутності й структури суспільної небезпечності вчиненого діяння; утворених в об’єкті кримінально-правової охорони негативних змін; особливостей визнання цих змін змістовними характеристиками наслідків як елемента складу злочину.
1.2. Як властивість об’єктивної дійсності суспільна небезпечність проявляється у: а) спрямованості вчиненого діяння на ураження охоронюваних законом соціальних цінностей (така спрямованість дозволяє назвати вчинене діяння посяганням); б) негативній зміні цих цінностей як результату такого посягання. Таке розуміння суспільної небезпечності зумовлює врахування тих її характеристик, які стосуються ураження певних компонентів (елементів) об’єктів, що є різновидами об’єкта кримінально-правової охорони. Такими різновидами є, зокрема: об’єкт злочину, об’єкт посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та об’єкт посягання, вчиненого неосудною особою.
1.3. Поняття об’єкта кримінально-правової охорони включає у свій зміст: а) поняття об’єкта посягання, яке в широкому його розумінні охоплює взаємозв’язок визначених КК різновидів суспільно небезпечного діяння та заходів кримінально-правового впливу; б) поняття об’єкта злочину, зміст якого відображає взаємозв’язок такого різновиду суспільно небезпечного діяння, який законом визначений як злочин певного виду чи окремого його різновиду, та кримінальної відповідальності в конкретних її формах, а також злочинів, вчинених особами у стані обмеженої осудності або у стані осудності, але які захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, та примусових заходів медичного характеру, а також злочинів, вчинених особами, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та примусового лікування; в) поняття об’єкта посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудною особою, яке охоплює взаємозв’язок суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, і вчиняється особою до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та примусових заходів виховного характеру, а також суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, і вчиняється особою у стані неосудності, та примусових заходів медичного характеру. Залежно від такого підходу досліджуються основні аспекти відображення негативних змін, що утворюються в об’єкті кримінально-правової охорони (об’єкті злочину). З урахуванням визнання охоронюваними кримінальним законом соціальними цінностями потерпілого від злочину, його прав, свобод та інтересів, а також соціальних зв’язків між членами суспільства з приводу реалізації ними належних їм прав, свобод та інтересів, негативні зміни в такому об’єкті охоплюють: а) утворення такого виду соціальних, біологічних, економічних, політичних та ін. змін, наявність яких унеможливлює «існування» та реалізацію прав, свобод та інтересів потерпілого; б) ураження певного порядку реалізації, функціонування прав, свобод та інтересів потерпілого, що проявляється в обмеженні: соціальних можливостей, які необхідні для того, щоб діючі певним чином, задовольняти потреби, без яких існування конкретного носія соціальної цінності взагалі неможливе; соціальних можливостей одного носія соціальних цінностей, від яких залежать потреби іншого носія; в) порушення стану впорядкованості відповідних соціальних зв’язків, що виразилось у дезорганізації останніх.
1.4. При вирішенні питань ієрархічності утворених в об’єкті злочину змін виділяються найбільш типові форми, яких ці зміни можуть набувати, зокрема: а) порушення встановленого в державі правопорядку, що виражається, перш за все, в дезорганізації урегульованих правом соціальних зв’язків; б) реальні втрати, яких певні носії соціальних цінностей зазнали у зв’язку з утворенням зазначених негативних змін; в) витрати, які здійснили носії соціальних цінностей чи мусять їх зробити для відновлення порушеної таким впливом соціальної цінності; г) неодержання вигоди, яка могла бути отримана таким носієм у разі відсутності впливу суспільно небезпечного діяння, яке законом визначене як злочин, на відповідні соціальні цінності.
1.5. Утворені в об’єкті злочину негативні зміни впливають на формування змісту наслідків як елемента об’єктивної сторони складу злочину. Особливості такого впливу ілюструються шляхом виділення безпосереднього (прямого), опосередкованого і комбінованого характеру названих змін. Перший із них передбачає утворення в об’єкті злочину негативних змін в результаті фактично вчиненого особою суспільно небезпечного діяння та повне їх відображення у змісті наслідків як відповідному елементі складу злочину. Другий опосередкований має місце тоді, коли лише деякі із утворених в об’єкті злочину змін при вчиненні суспільно небезпечного діяння обґрунтовано визнаються змістовною характеристикою шкоди певного виду, а, відповідно, і наслідків як елемента складу злочину. Останній комбінований характер властивий змінам, які «об’єднують» у своєму змісті попередні варіанти і мають місце тоді, коли в одному випадку конкретний зміст наслідків як елемент складу злочину включає їх всі, а в іншому лише деякі із них.
1.6. Обґрунтовується доцільність використання терміну «наслідки» для позначення: а) результату суспільно небезпечної поведінки (в загальному розумінні); б) результату певного типу суспільно небезпечного діяння, який визначений законом як злочин певного виду чи його окремого різновиду; в) елемента об’єктивної сторони складу злочину; г) системи заходів кримінально-правового впливу, що застосовуються за певний тип суспільно небезпечної поведінки. На цій підставі термінологічний зворот «суспільно небезпечні наслідки» доцільно вживати для найменування фактичного результату діяння, вчиненого осудною чи обмежено осудною особою, особою, яка згодом захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку чи під час відбування покарання, а також суспільно небезпечної активності особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або є неосудною. Цей результат суспільно небезпечного діяння охоплює уражені компоненти (елементи) об’єкта злочину, об’єкта посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудною особою. Отже, зворот «суспільно небезпечні наслідки» включає у свій зміст характеристики результату «кримінально-правової аномалії», що втілюється у своєму певному виді, а саме у вчиненні: злочину; суспільно небезпечного діяння (активності) особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або є неосудною.
1.7. Злочинними наслідками слід визнавати конкретний результат певного типу суспільно небезпечного діяння, яке визнається злочином певного виду чи його окремого різновиду. Такий результат охоплює уражені компоненти (елементи) об’єкта злочину і, відповідно, характеризується утворенням в такому об’єкті негативних змін.
1.8. Термінологічний зворот «наслідки як елемент складу злочину» доцільно вживати для найменування тих злочинних наслідків, що виступають елементом об’єктивної сторони складу злочину. Змістовні характеристики цього елемента відтворюють у своєму поєднанні: а) особливості ураження певних компонентів (елементів) об’єкта злочину, що характеризуються утворенням в ньому негативних змін, та б) вплив цих змін на виділення такої типової форми їх оцінки в кримінальному праві як шкода.
2. Визначено, що оптимальним «інструментом» для висвітлення кримінально-правового значення злочинних наслідків є механізм кримінально-правового регулювання. Тому для з’ясування особливостей закріплення таких наслідків у елементах механізму кримінально-правового регулювання досліджується два режими, у яких він функціонує: 1) режим дотримання особою кримінально-правових норм-заборон при певній її поведінці; такою поведінкою визнається: а) діяння, яке не містить одну із видових ознак складу злочину (з урахуванням вимог ч. 1 ст. 2 КК); б) малозначне діяння (ч. 2 ст. 11 КК); в) діяння, яке вчинене за обставин, що виключають його злочинність (ст.ст. 36-43 КК); г) невинувате заподіяння шкоди; 2) режим порушення кримінально-правових норм-заборон, що пов’язаний із вчиненням особою «кримінально-правової аномалії».
3. Стосовно значення злочинних наслідків у механізмі кримінально-правового регулювання, який працює в режимі порушення кримінально-правових норм-заборон і пов’язаний з вчиненням злочину, то вартим уваги є таке. При систематизації окремих проявів наслідків у складах злочинів пропонується виходити з таких положень: а) узагальнення різних проявів цих наслідків за найбільш суттєвими в кримінальному праві властивостями обумовлює виділення найбільш типових їх різновидів в складі злочину; б) загальна кримінально-правова характеристика виділених типових різновидів наслідків в складі злочину передбачає: з’ясування основних ознак типового різновиду таких наслідків та визначення основних способів їх відображення в кримінально-правовій нормі-забороні. Залежно від цього найбільш типові різновиди наслідків у складі злочину виділяються за такими ознаками (підставами) як: а) особливості використання наслідків в межах складу злочину; б) фіксація однорідної чи неоднорідної (різнорідної) шкоди у змісті цих наслідків; в) фіксованість чи нефіксованість їх змісту у складі злочину. Характер поєднання цих ознак (підстав) дає можливість представити найбільш типові різновиди наслідків у складі злочину як: а) конструктивні, подвійні (подвійні конструктивні, подвійні альтернативні) та комплексні; б) альтернативні іншим характеристикам складу злочину; в) наслідки, у змісті яких фіксується один або різні види шкоди; г) формально-визначені, оціночні та комбіновані наслідки.
4. Подальше з’ясування злочинних наслідків на нормативному рівні функціонування механізму кримінально-правового регулювання здійснюється з урахуванням найбільш важливих і складних проблем, які виникають при фіксації наслідків поведінки людини в нормах Загальної та Особливої частини КК.
4.1. Закріплене в ч. 2 ст. 11 КК поняття істотної шкоди є узагальнюючим «показником» суспільної небезпечності, властивої злочину, а не будь-якому правопорушенню взагалі. Цей «показник» відображає всі можливі «форми» посягання на об’єкт кримінально-правової охорони та фіксує рівень посягання, який характеризує вчинене діяння як суспільно небезпечне. Зміст цього показника не повинен ототожнюватись з елементом складу злочину.
4.2. У складі готування до злочину шкода об’єкту злочину може виражатися лише в порушенні встановленого в державі порядку, що полягає в дезорганізації певних соціальних зв’язків. У складі замаху на злочин шкода такому об’єкту, крім зазначеної дезорганізації, може полягати у: а) шкоді носієві соціальної цінності, але не того виду, який характерний для певного закінченого злочину; б) шкоді цьому носієві того ж виду, який характерний для закінченого злочину, але в меншому розмірі; в) поєднанні зазначеної дезорганізації із реальною шкодою в обох названих варіантах; г) дезорганізації, проявом якої є загроза заподіяння шкоди того самого виду, що характерний для закінченого злочину, яка поєднується з реальною шкодою або шкодою додаткового виду, характерного для іншого незакінченого злочину; ґ) шкоді, що поєднує зазначені варіанти в будь-якій послідовності.
4.3. Передбачені у ст. 17 КК обставини за своїм загальним кримінально-правовим змістом є ознаками поняття: а) добровільної відмови та б) кримінально-правових наслідків при такій добровільній відмові. З урахуванням поєднання положень, закріплених у ч. 1 цієї статті КК, з положеннями ст.ст. 14, 15 КК визначено юридичну конструкцію складу добровільної відмови від доведення злочину до кінця, зміст якої включає в тому числі й таку фактичну обставину як наслідки поведінки людини. Обов’язковою ознакою цих наслідків є відсутність у вчиненому особою діянні складу закінченого злочину, від доведення до кінця якого вона остаточно відмовилась. Одним із орієнтирів, які дозволяють з’ясувати особливості набуття вчиненим особою діянням змістовних характеристик, властивих конструкції «склад іншого злочину» (ч. 2 ст. 17 КК), називається заподіяння носієві соціальних цінностей реальної шкоди іншого виду (та/або розміру), який характерний для відповідного закінченого злочину.
4.4. Оскільки традиційним у науці кримінального права є погляд на психічне ставлення до наслідків у межах нормативного визначення поняття вини як на юридичну модель, що охоплюється юридичною конструкцією складу злочину, проблемними залишаються питання визначення основних системно-структурних характеристик таких наслідків, а саме: а) у змісті окремих видів вини у так званих матеріальних і формальних складах злочинів; б) у змісті так званого «казусу»; в) у змісті так званої «складної вини». Для їх вирішення пропонується:
- з урахуванням доцільності закріплення у ст. 23 КК понять, що вказують на зміст елементів (ознак) складу злочину, пропонується викласти її в такій редакції:
«Стаття 23. Вина та її форми
1. Виною визнається психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння (дії чи бездіяльності), його наслідків та(або) інших обставин, передбачених цим Кодексом як елементи складу злочину.
2. Вина особи може виражатись у формах, передбачених статтями 24-252 цього Кодексу»;
- уточнити законодавчий зміст прямого і непрямого умислу, замінивши у ч.ч. 2, 3 ст. 24 КК слова «його суспільно небезпечні наслідки» словами «його наслідки»;
- уточнити законодавчий зміст злочинної самовпевненості та злочинної недбалості, замінивши у ч. 2 ст. 25 КК слова «передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності)» словами «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала можливість настання його наслідків», а у ч. 3 цієї статті КК слова «суспільно небезпечних наслідків свого діяння» словами «наслідків свого суспільно небезпечного діяння»;
- доповнити КК ст. 251 такого змісту:
«Стаття 251. Вина у злочині, склад якого не передбачає наслідків
1. У злочині, склад якого не передбачає настання наслідків, форма вини встановлюється залежно від психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння (дії або бездіяльності), передбаченого цим Кодексом, та інших обставин, передбачених цим Кодексом як елементи складу злочину.
2. Умисел у злочині, склад якого не передбачає настання наслідків, має місце, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) та бажала його вчинити.
3. Необережність у злочині, склад якого не передбачає настання наслідків, має місце, якщо особа не усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла його усвідомлювати»;
- доповнити КК ст. 252 такого змісту:
«Стаття 252. Кримінальна відповідальність за злочин, у складі якого поєднуються умисел і необережність
У разі настання наслідків вчиненого особою умисного злочину, заподіяння яких тягне більш суворе покарання і не охоплюється її умислом, кримінальна відповідальність настає, якщо ця особа передбачала можливість їх настання, але легковажно розраховувала на їх відвернення або якщо вона не передбачала такої можливості, але повинна була і могла їх передбачити. В цілому такий злочин визнається вчиненим умисно»;
- доповнити КК ст. 253 такого змісту:
«Стаття 253. Невинувате заподіяння шкоди
Діяння (дія або бездіяльність) визнається вчиненим невинувато, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати його суспільно небезпечний характер, або не передбачала можливість настання його наслідків і не повинна була або не могла їх передбачити».
4.5. Як один із критеріїв визначення єдиного злочинного результату, що відображається у змісті об’єктивних ознак співучасті, наслідки є результатом діяльності співучасників і за своїм характером можуть, зокрема, виразитись: а) лише у тій шкоді, зміст якої відображає обов’язкові ознаки наслідків як елемента складу злочину; б) у тій шкоді, зміст якої відтворює негативні зміни в об’єкті кримінально-правової охорони (об’єкті злочину) і не включений у склад злочину. З метою уточнення особливостей врахування наслідків у змісті юридичних конструкцій, пов’язаних із співучастю у злочині, а також усунення низки неузгодженостей системного характеру, видається доцільним доповнити ч. 5 ст. 29 КК після слів «за діяння,» словами «яке містить склад злочину, передбаченого статтею Особливої частини цього Кодексу».
4.6. У ч. 3 ст. 36 КК має місце непослідовність поєднання родової конструкції перевищення меж необхідної оборони та її «видової специфіки», пов’язаної із закріпленням двох випадків, передбачених ст. 118 і ст. 124 КК. Така непослідовність стосується того, що текстуальне викладення законодавцем ч. 3 ст. 36 КК дає підстави для висновку про можливість набуття перевищенням меж необхідної оборони вигляду інших випадків умисного заподіяння шкоди, не пов’язаних з умисним вбивством (ст. 118 КК) та умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК). Для усунення такої непослідовності доцільно виключити із ч. 3 ст. 36 КК формулювання «Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу» і доповнити перше речення ч. 3 цієї статті КК після слів «або обстановці захисту» словами «, і передбачена у статтях 118 та 124 цього Кодексу».
4.7. Оскільки співставлення закріпленої у ч. 5 ст. 36 КК «нейтралізації» певними фактичними обставинами шкоди тому, хто посягає, зі змістовними характеристиками тяжкої шкоди у юридичній конструкції перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 цієї статті КК) свідчить про неузгодженість законодавчої регламентації втрати заподіяною шкодою «злочинних наслідків», доцільно виключити ч. 5 із ст. 36 КК.
При вирішенні питання про те, чи можуть змістовні характеристики наслідків у складі затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), охоплювати умисне заподіяння їй смерті, відстоюється позиція, згідно з якою такі дії слід кваліфікувати за ст. 118 КК. В разі, якщо шкода такій особі заподіюється з метою негайно відвернути чи припинити посягання, її правомірність має визначатися за правилами необхідної оборони. У зв’язку з цим п. 4 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 р. № 1 доцільно доповнити абзацом третім такого змісту: «Умисне заподіяння смерті особі, яка вчинила злочин, при її затриманні визнається перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця і кваліфікується за ст. 118 КК. Якщо ж умисне заподіяння смерті такій особі було здійснено з метою негайного відвернення чи припинення нею посягання, правомірність такої шкоди життю слід визначати на підставі положень ст. 36 КК».
Оскільки КК не регламентує специфіку заподіяння при затриманні особи, що вчинила злочин, шкоди в тому випадку, коли особа, яка здійснює таке затримання, не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця, пропонується доповнити ст. 38 КК частиною третьою наступного змісту: «3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона безпосередньо після його вчинення не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця».
З метою уточнення змісту окремих юридичних конструкцій, що закріплені в чинній редакції ч. 2 ст. 43 КК та відображають змістовні характеристики тяжкого та особливо тяжкого злочинів, пропонується замінити викладені в ній слова «особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків» словами «умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або пов’язаного із умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень чи настанням загибелі людей або інших тяжких наслідків». Водночас, враховуючи наведені пропозиції щодо законодавчого закріплення підстав визнання злочинів зі складною виною в цілому умисними, доцільно доповнити ч. 2 ст. 43 КК другим реченням такого змісту: «Якщо в результаті вчинення такою особою у складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину настає загибель людей або інші тяжкі наслідки, які не охоплювались її умислом, вона підлягає кримінальній відповідальності лише в разі, якщо передбачала можливість їх настання, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або якщо не передбачала можливості їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачити».
4.8. Роз’яснення ПВСУ, присвячене тому, що, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо (абз. 3 п. 3 постанови ПВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7), загалом відповідає особливостям врахування закріпленої в п. 5 ч. 1 ст. 67 КК обставини, що відображає характеристику наслідків поведінки людини у змісті відповідного елемента складу злочину, як конкретного показника особи винного. Проте з метою уникнення будь-яких непорозумінь на правозастосовчому рівні пропонуємо доповнити абз. 2 п. 4 названої постанови ПВСУ другим реченням наступного змісту: «Проте у такому випадку суд вправі врахувати цю обставину при визначенні відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК ступеня тяжкості вчиненого злочину чи особи винного». Враховуючи, що закріплене в ч. 1 ст. 68 КК формулювання «ступінь тяжкості вчиненого особою діяння» в частині вживання в ньому терміна «діяння» є термінологічно некоректним, слід замінити вживане у його змісті слово «діяння» на словосполучення «незакінчений злочин» у відповідному відмінку.
4.9. Для вирішення питань фіксації відповідних наслідків поведінки людини в нормах Особливої частини КК в цілому прийнятним видається розкриття змісту основних техніко-юридичних та спеціально-юридичних аспектів визначення тих наслідків, що є елементом складів злочинів певних видів. Так, при тлумаченні змісту термінів у синонімічному ряду «заподіяння» «завдання» «спричинення», вживаних законодавцем для позначення у нормах Особливої частини КК механізму настання наслідків у певних складах злочинів, робиться висновок про відсутність у кожному із цих термінів самостійного смислового навантаження, істотно відмінного від того, що несе в собі інший. З огляду на це, оптимальним було б залишити у нормах КК лише один із названих термінів-синонімів, а саме «заподіяння», оскільки решта відображають ту чи іншу сторону його змісту. З цією метою доцільно уніфікувати термінологію усунути небажану синонімію слів, які позначають заподіяння відповідних наслідків (зокрема, слова «завдало» та «спричинило», вжиті у відповідних статтях КК, замінити словом «заподіяло»). З цією ж метою слово «спричинення» замінити у словосполученнях «спричинило небезпеку» (ч. 1 ст. 1941, ч. 1 ст. 292 КК), «спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки» (ст. 251 КК), «спричинило виникнення пожежі» (ч. 1 ст. 270 КК), «спричинили або завідомо могли спричинити» (ч. 1 ст. 325 КК), «спричинили порушення» (ч. 2 ст. 357 КК), «спричинити екологічну катастрофу» (ст. 441 КК) словом «викликало(и)».
4.10. При вирішенні проблем спеціально-юридичних аспектів варто враховувати особливості «юридичного режиму» названих наслідків на підставі використання у відповідних нормах Особливої частини КК специфічних засобів відображення їх (наслідків) змісту. Такі засоби визначаються у виді найбільш типових і нетипових форм, за допомогою яких в КК відображуються прояви результату вчиненого діяння. До типових форм віднесені ті, які відображають: 1) поєднання в межах однієї конструкції складу злочину єдиного за своїм змістом діяння або одного ускладненого чи різних за змістом альтернативних діянь, що призводить до: а) одного обов’язкового наслідку; б) подвійних конститутивних наслідків; в) подвійних альтернативних наслідків; г) наслідків, альтернативних іншим характеристикам складу злочину; ґ) комплексних наслідків; 2) фіксацію в основному, кваліфікованому чи особливо кваліфікованому складах злочину одного або різних видів шкоди; 3) фіксацію в цих складах формально-визначених, оціночних та/або комбінованих наслідків. Нетиповими формами вважаються ті, які при описанні єдиного за своїм змістом діяння або одного ускладненого чи різних за змістом альтернативних діянь (способів вчинення злочину) відсилають до відповідної характеристики наслідків як елемента складу злочину. Нетиповими є й ті форми, які охоплюють випадки: а) коли основний склад злочину разом із загрозою заподіяння шкоди включає її реальне заподіяння, а кваліфікований також таку реальну шкоду; б) коли наслідки як елемент основного складу злочину перестають бути обов’язковим елементом кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу; в) коли основний склад злочину не передбачає наслідки як його елемент, в «межах» кваліфікованого складу цей елемент «представлений» як загроза (небезпека) заподіяння шкоди, а в особливо кваліфікованому як реальне заподіяння такої шкоди; г) коли в основному і кваліфікованому складах злочину такий їх елемент як наслідки визначені у виді загрози (небезпеки) заподіяння шкоди, а в особливо кваліфікованому у виді реального заподіяння шкоди (реальної шкоди).
4.11. При з’ясуванні змістовних характеристик наслідків в складах злочинів певних видів проблемними залишаються особливості законодавчого описання та закріплення конкретного змісту таких наслідків у нормах Особливої частини КК. Однією із таких проблем є оптимізація положень КК стосовно грошового обчислення змісту відповідних елементів складів злочинів та розмірів штрафу. Її вирішення можливе з урахуванням покладення в основу зазначеного грошового обчислення суми кількостей національної валюти або умовної розрахункової (фінансової) одиниці. При цьому обґрунтовується доцільність законодавчої відмови в КК від нмдг. Для цього пропонується зміст відповідних елементів складів злочинів, передбачених у примітках до ст.ст. 176, 185, 1881, 201, 202, 203, 2031, 205, 206, 207, 209, 210, 212, 2121, 214, 218, 223, 2231, 224, 225, 227, 229, 2321, 2322, 233, 2351, 2391, 270, 289, 306, 354, 361, 364, 368, 3681, 423 КК, визначати з урахуванням певних показників цих елементів у виді суми кількостей національної валюти (гривні). Ці ж показники мають враховуватись і в ч.ч. 2, 3 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 2 ст. 99 КК, а також в санкціях норм Особливої частини КК, що передбачають можливість призначення покарання у виді штрафу, при визначенні розмірів останнього. Водночас, оскільки у санкціях ч. 1 та ч. 2 ст. 1591 КК розміри штрафів обчислюються у сумах кількостей нмдг, а великий розмір фінансової (матеріальної) підтримки згідно з приміткою до цієї статті у сумах кількостей мзп, доцільно в межах першого із виділених підходів конкретні суми національної валюти у примітці до цієї статті визначати з урахуванням вимог підпункту 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», передбачених, зокрема, для обчислення податкової соціальної пільги (нмдг) в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам передбаченої суми кількостей мзп. Якщо ж здійснювати обчислення змісту наслідків та інших елементів складів злочинів, а також розмірів штрафу на основі умовної розрахункової (фінансової) одиниці, то її розмір варто закріпити в окремій нормі Загальної частини КК, виходячи із розміру одного прожиткового мінімуму (наприклад, в диспозиції окремої частини ст. 53 КК).
4.12. Формулюючи підходи щодо врахування наслідків при кваліфікації злочинів, варто враховувати доцільність: а) поділу таких наслідків на ті, видом яких є матеріальна шкода, і ті, що представлені в окремих складах злочинів як «комбіновані» наслідки; б) визначення змісту матеріальної шкоди у складах названих злочинів як реальних збитків, так і в деяких випадках упущеної (втраченої) вигоди; в) конкретизації так званих «комбінованих» наслідків у складах злочинів з урахуванням обов’язкової поєднання в їх змісті матеріальної та інших видів шкоди (наприклад, моральної, шкоди, пов’язаної з приниженням честі, гідності й ділової репутації фізичної чи юридичної особи, іншим обмеженням законних прав чи інтересів таких осіб, тощо).
У зв’язку з цим вважаємо за необхідне доповнити п. 19 зазначеної постанови ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» другим і третім реченнями наступного змісту: «При вирішенні питання про те, чи є заподіяна матеріальна шкода великою, слід враховувати розмір упущеної вигоди. У цьому разі розмір упущеної вигоди може складатися із сум будь-яких коштів, які держава, банки, кредитні установи, інші юридичні особи або громадяни могли реально одержати, якби при створенні чи придбанні суб’єктів підприємницької діяльності винний не мав та/або не реалізовував мету прикриття за допомогою створеного чи придбаного суб’єкта підприємницької діяльності незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона». Доцільно також доповнити п. 26 цієї постанови ПВСУ реченням другим наступного змісту: «Така матеріальна шкода може складатися із сум тих коштів, які кредитор витратив для їх повернення чи відновлення свого порушеного права на них, а також коштів, які б він міг реально одержати, якби при наданні завідомо неправдивої інформації винна особа протиправно не одержала субсидію, субвенцію, дотацію, кредит чи пільгу (пільги) щодо податків».
4.13. Викласти ч. 4 ст. 215 ГК в такій редакції: «4. Кримінальна відповідальність на підставі, визначеній чинним законодавством, настає за вчинення фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, а також незаконних дій у разі банкрутств