ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ ТА ШКОЛИ УКРАЇНИ В ХХ СТОЛІТТІ : ТЕАТРАЛЬНОЕ ИСКУССТВО КАК СРЕДСТВО ФОРМИРОВАНИЯ ЛИЧНОСТИ В ИСТОРИИ ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ МЫСЛИ И ШКОЛЫ УКРАИНЫ В ХХ ВЕКЕ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний заклад „Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка”

На правах рукопису

ДЕРГАЧ Маргарита Альфрітівна

УДК 37.032(09):792

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ ТА ШКОЛИ
УКРАЇНИ В ХХ СТОЛІТТІ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант – В. Г. Бутенко
член-кореспондент НАПН України,
доктор педагогічних наук, професор

Луганськ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСОБУ
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ
ТА ШКОЛИ УКРАЇНИ В ХХ СТОЛІТТІ ……………………………………….. 18
1.1. Сутність театрального мистецтва як засобу формування
особистості ………………………………………………………….….... 18
1.2. Наукова інтерпретація соціокультурних та освітньо-виховних
можливостей театрального мистецтва ….……………………………... 37
1.3. Періодизація процесу розвитку та використання театрального
мистецтва як засобу формування особистості в історії
педагогічної думки та школи України в ХХ столітті ………………… 68
Висновки до першого розділу .……………………..………………………..... 80
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ФОРМУВАННЯ
ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА
В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ …………………………………. 83
2.1. Соціокультурні чинники розвитку педагогічної думки та практики застосування театрального мистецтва як засобу формування особистості в Україні в 1900–1916 рр. ..……………………………….. 83
2.2. Теоретичні основи розробки проблеми використання театрального мистецтва в освітньо-виховній роботі з молоддю
в Україні на початку ХХ ст. ..………………………………..………... 106
Висновки до другого розділу ...……………………………………………… 129
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ВИКОРИСТАННЯ
ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ
ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ І
ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ 1917–1929 РОКІВ ……....... 132
3.1. Соціокультурні та політичні умови застосування театрального мистецтва як засобу формування особистості
в Україні в 1917–1929 рр. ………………………………………………. 132
3.2. Теорія і практика впровадження театрального мистецтва в освітньо-виховний процес Україні в 1917–1929 рр. …………………………….. 216
Висновки до третього розділу ….……………………………………………. 259
РОЗДІЛ 4. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО
МИСТЕЦТВА В ОСВІТНЬО-ВИХОВНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ
В 1930–1990 РОКАХ ………………………………………………………….... 263
4.1. Організаційно-педагогічне забезпечення процесу формування
особистості засобами театрального мистецтва в 1930–1990 рр. …...... 263
4.2. Теоретико-методичні підходи впровадження театрального мистецтва
в освітньо-виховну систему України в 1930–1990 рр. …..……………. 302
Висновки до четвертого розділу ...…………………………………………... 359
РОЗДІЛ 5. ШЛЯХИ ТВОРЧОГО ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИКО-
ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА В ОСВІТНЬО-ВИХОВНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ……………………………………………. 363
5.1. Звернення до можливостей театрального мистецтва в системі
дошкільної та шкільної освіти …………………………………………. 363
5.2. Застосування театрального мистецтва в навчально-виховному
процесі вищої школи України ………………………………………….. 379
Висновки до п’ятого розділу ……………………………………………….... 396
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ……………………………………………………... 399
ДОДАТКИ …………………………………………………………………..… 408
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………. 440

ВСТУП

На сучасному етапі модернізації суспільних відносин в Україні особливої гостроти й актуальності набувають питання всебічного формування особистості, здатної до самовиховання, творчого саморозвитку та самореалізації. Необхідність вирішення зазначеної проблеми зумовлена соціальними, культурологічними та педагогічними чинниками й викликає потребу в пошуку засобів формування особистості, одним з яких є мистецтво, зокрема театр.
Театральне мистецтво має свою морфологію, способи функціонування, зображувальну знакову систему, специфічні засоби виразності, методи створення та презентації образу, технології підготовки актора й режисера, і тому, як засвідчує практика минулого й сьогодення, є одним з найпотужніших засобів впливу на свідомість і поведінку людини. Осмислення наявного ресурсу театрального мистецтва як засобу формування молодого покоління, визначення шляхів його впровадження в навчально-виховну систему України створює умови для його використання з метою формування особистості дітей.
Театральне мистецтво й театралізація як один із способів організації життєвого простору використовується людиною в соціокультурному та педагогічному контекстах у якості засобу виховання, передачі інформації з метою формування її світоглядних позицій, морально-етичних цінностей і пріоритетів, естетичних ідеалів, оволодіння зразками поведінки, створення соціальних установок, задоволення творчих потреб тощо. У зв’язку з цим діячі мистецтва, культури, психологи, соціологи, педагоги, організатори шкільної та позашкільної справи порушують питання про можливості ефективного використання театрального мистецтва як дієвого засобу в навчально-виховній роботі з учнівською молоддю.
Аналіз історико-педагогічного досвіду застосування театрального мистецтва у вітчизняній освітньо-виховній системі є актуальним, оскільки дозволяє отримати цілісну картину розвитку теорії й практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості, виявити історичний зв’язок проблем минулого й сьогодення, осмислити та презентувати накопичені в історії педагогічної думки й школи форми, способи, методи впливу на особистість засобами театрального мистецтва, розробити на їхній основі теоретичне й методичне підґрунтя введення театрального мистецтва як засобу формування особистості в сучасний вітчизняний освітній простір.
Інтерпретований доробок педагогів минулого, використання технологій, що були апробовані в історії вітчизняної культури, теорії та практики шкільництва, дає можливість розширити змістовну й технологічну частини педагогічного супроводу процесу формування особистості в ході її соціалізації, виховання, навчання; осмислити театральне мистецтво як самобутній оригінальний соціокультурний феномен, що має культуротворчий і психолого-педагогічний потенціал, використання якого здатне якісно оновити й удосконалити педагогічний процес.
У сучасній педагогічній теорії проблема вивчення театрального мистецтва як засобу виховання особистості знайшла певне висвітлення, зокрема, питання театрознавчого змісту, розвитку театру. Так, історію театру й творчого доробку найяскравіших митців висвітлено в працях Д. Антоновича, Г. Веселовської, В. Гайдабури, Г. Дутчак, О. Казимірова, О. Кисіля, Р. Пилипчука, П. Руліна, М. Стефановича та ін.; проблеми теорії театрального мистецтва досліджували Ю. Барбой, М. Євреїнов, О. Клековкін, Н. Корнієнко, В. Мейєрхольд, К. Станіславський, О. Таїров та ін.; основи театральної педагогіки розробляли Б. Захава, Л. Курбас, К. Станіславський, Ю. Стромов, М. Чехов та ін.
Окремим напрямом досліджень є вивчення психолого-педагогічних аспектів використання театрального мистецтва в освітньо-виховному процесі навчальних закладів. Дослідження психологів Б. Ананьєва, Л. Венгер, Л. Виготського, Є. Воропаєва, Д. Ельконіна, О. Запорожця та ін. присвячено виявленню значення театрально-ігрової основи в житті дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Проблеми застосування театру в навчально-виховному процесі школи порушували Н. Александрова, О. Комаровська, О. Котикова, І. Любинський, Л. Масол, О. Михайличенко, О. Михайлова, В. Сухомлинський, Г. Шевченко та ін. Про позитивний вплив театральних ігрових елементів на навчання молодших школярів наголошували педагоги-практики Ш. Амонашвілі, Л. Потоцька, Є. Сазонов, Т. Соловкіна та ін. Особливості розвитку особистісних якостей дітей дошкільного й шкільного віку засобами театрального мистецтва вивчали О. Губа, Г. Єскіна, Л. Калініна, Г. Костюшко, І. Лавриш, Л. Сєрих, М. Татаренко, А. Троцко, Л. Чуриліна, В. Шахрай та ін. Питання використання технологій театрального мистецтва в навчально-виховній системі загальноосвітньої школи висвітлено в дисертаційних роботах А. Вітченко, Н. Водолаги, Ю. Єлісовенко та ін.
Проблему формування основ використання театрального мистецтва в підготовці вчителів, розвитку їхніх професійних якостей, підвищення професійної майстерності у своїх працях порушували Р. Береза, Л. Дубина, І. Зайцева, Л. Зімакова, А. Зязюн, В. Ковальов, Л. Кондрацька¸ О. Лавриненко, О. Отич, Г. Переухенко, О. Федій, О. Хижна та ін.
Сучасна українська історіографія налічує досить обмежену кількість праць з історії розвитку педагогічної думки та практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості. Проблеми естетичного виховання дітей і молоді в ході музично-театральної діяльності в Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ століть висвітлено в публікаціях О. Михайличенка; питання морально-етичного виховання учнів засобами театрального мистецтва в Україні 1918–1941 років розроблено О. Котиковою; особливості використання театрально-літературних композицій у виховній роботі шкіл на початку ХХ століття частково розкрито О. Аверковою; особливості вивчення драматичних творів як засобу естетичного виховання школярів у 1930–70-х рр. проаналізовано А. Барановою; історичні аспекти використання театрального мистецтва в процесі естетичного виховання школярів частково вивчено М. Левченком.
Незважаючи на наявність певного фактичного матеріалу щодо виховання дітей і молоді засобами театрального мистецтва, процес становлення педагогічної теорії й практики застосування театрального мистецтва як засобу формування особистості ще не був предметом спеціального наукового пошуку. Водночас на сьогодні існує нагальна потреба в аналізі й узагальненні наявного доробку вітчизняних педагогів, діячів театрального мистецтва, науковців задля визначення педагогічного потенціалу театрального мистецтва й створення підґрунтя для розробки методичних основ використання театрального мистецтва як засобу виховання, навчання й соціалізації дітей і молоді. Набуває актуальності й питання підготовки фахівців, які володіють мовою театрального мистецтва й здатні формувати особистість через організацію театральної діяльності дітей і молоді. Актуальність дисертаційної роботи зумовлено й наявністю виявлених суперечностей між: соціальними вимогами щодо необхідності розширення засобів виховного впливу на формування особистості та недостатнім використанням навчально-виховного потенціалу театрального мистецтва в освітній системі України; вимогами до модернізації системи шкільного художнього навчання й виховання та існуючою практикою театрально-творчої роботи в загальноосвітніх школах та закладах естетичного виховання дітей і молоді; необхідністю системного використання освітньо-виховних можливостей театрального мистецтва та недостатнім вивченням історичного, теоретичного й методичного надбання в межах цього виду мистецтва.
Вирішення вказаних проблем можливе за умов визначення особливостей театрального мистецтва як засобу формування особистості та його місця в загальноосвітній і вищій школі України; осмислення завдань, принципів і змісту використання театрального мистецтва як засобу формування особистості; розуміння театрального мистецтва як системи, виникнення й становлення якої детерміновано історією розвитку культури українського суспільства й надбання якої необхідно використовувати в сучасній вітчизняній освітньо-виховній системі.
Отже, актуальність проблеми використання театрального мистецтва як засобу формування особистості та недостатня розробленість цього питання зумовили вибір теми дослідження – «Театральне мистецтво як засіб формування особистості в історії педагогічної думки та школи України в ХХ столітті».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідної роботи Державного закладу „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” як частина комплексної теми «Вітчизняна і зарубіжна педагогічна спадщина (друга половина ХІХ – початок ХХІ століття)» (державний реєстраційний номер 0106U013193). Тему затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 28.10.2003 р.).
Об’єкт дослідження – розвиток педагогічної думки й шкільної освіти України в ХХ столітті.
Предмет дослідження – зміст і напрями формування особистості засобами театрального мистецтва в історії педагогічної думки та школи України в ХХ столітті.
Мета дослідження полягає у визначенні змісту, напрямів і особливостей використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в історії педагогічної думки та школи України в ХХ столітті.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:
1. На підставі аналізу філософської, культурологічної, театрознавчої, педагогічної літератури визначити теоретичні засади формування особистості засобами театрального мистецтва.
2. Виявити історичні й соціокультурні передумови використання театрального мистецтва як засобу педагогічного впливу на формування особистості.
3. Обґрунтувати основні етапи розвитку теорії й практики застосування театрального мистецтва як засобу формування особистості в Україні у ХХ ст.
4. Схарактеризувати процес розвитку педагогічної думки та практики використання театрального мистецтва в освітньо-виховній роботі з молоддю в Україні в період 1900 – 1916 рр.
5. Визначити зміст, напрями, форми та методи використання театрального мистецтва в освітньо-виховній практиці школи в Україні 1917 – 1929 років.
6. Виявити особливості змістовного й організаційно-методичного забезпечення процесу формування особистості засобами театрального мистецтва в Україні в період 30 – 90-х років ХХ століття.
7. Вивчити наявний досвід та окреслити перспективи творчого використання театрального мистецтва як засобу формування особистості у вітчизняних закладах освіти.
Хронологічно в дисертації розглянуто період від початку ХХ століття до кінця 1990-х років. Визначення нижньої межі дослідження зумовлено тим, що саме на початку ХХ століття, починаючи з 1907 р., у педагогічних і мистецьких колах театральне мистецтво починає осмислюватися як самостійний засіб естетичного виховання особистості, здійснюються пошук форм організації театральної роботи з дітьми, перші емпіричні експерименти з метою визначення ставлення до нього, активізується театральна самодіяльна творчість дітей і дорослих, тобто утворюється підґрунтя для широкого впровадження театрального мистецтва в соціокультурний і навчально-виховний контекст.
Верхня межа збігається з періодом якісно нових змін у житті українського суспільства, пов’язаних з розбудовою нової держави й, відповідно, окресленням нових тенденцій у розвитку педагогічної думки, теорії й практики виховання.
Методологічну основу дослідження складають: гносеологічні положення про зв’язок, взаємозумовленість, цілісність явищ і неперервність процесів у системі розвитку суспільства, мистецтва, культуротворчої діяльності людини, педагогічній практиці тощо; філософські, антропологічні положення про біосоціальну природу особистості, гуманістичне розуміння людини як найвищої суспільної цінності; теоретичні положення системного, синергетичного, парадигмального, акмеологічного підходів; концепції теорії гри й теорії ролей; положення психологічної науки про особистість, стадіальний і безперервний процес її розвитку, діяльність і спілкування як детермінанти формування особистості; культурологічні та мистецтвознавчі підходи до розуміння специфіки театрального мистецтва, особливостей його мови, змістового й операційного складників.
Теоретичну основу дослідження становлять: наукові праці істориків, у яких висвітлено процеси розбудови України у ХХ ст. і особливості соціокультурного життя, розвиток педагогічної теорії й практики у визначених хронологічних межах (А. Каргін, М. Колмановська, Н. Кузін, В. Кукаретін, О. Любар, Л. Медвідь, С. Мельничук, М. Попович, З. Равкін, С. Сірополко, А. Троцко та ін.); провідні положення методології історико-педагогічного дослідження (О. Адаменко, Л. Ваховський, Н. Гупан, С. Золотухіна, В. Курило, Н. Побірченко, О. Сухомлинська та ін.); філософські, соціологічні, психологічні концепції розуміння природи людини, способів і форм її існування в соціумі, стадіальність і безперервність процесу розвитку, значення гри в житті людини (Б. Астауров, Й. Гейзінга, Р. Жуковська, С. Інге-Вечтомов, Г. Костюк, С. Максименко, Л. Ретюнських, Д. Ельконін та ін.); уявлення психологів, педагогів, митців про вплив мистецтва, зокрема театрального, на процес формування особистості, залежність рівня сформованості особистості від умов і стану соціального простору, у якому вона перебуває (С. Бех, Л. Виготський, О. Михайличенко, В. Неволов, Г. Репринцева, С. Савченко, Г. Шевченко та ін.); культурологічні, мистецтвознавчі дослідження в галузі історії й теорії театрального мистецтва, театральної педагогіки (В. Абрамян, Ю. Барбой, І. Безгін, Г. Веселовська, М. Вороний, П. Єршов, Р. Єсипенко, М. Каган, Р. Пилипчук, К. Станіславський, Ю. Стромов, М. Чехов та ін.); теоретичний і практичний доробок у галузі естетичного виховання, художньої освіти, виховання засобами театру (В. Бутенко, Д. Джола, О. Комаровська, Л. Масол, Н. Миропольська, Л. Нікольський, Т. Пеня, А. Щербо та ін.)
Для розв’язання поставлених завдань на різних етапах дослідження використано комплекс взаємодоповнювальних методів дослідження: пошуково-бібліографічний, який забезпечив установлення описів, архівів, стародруків, бібліотечних матеріалів і видань, класифікацію й систематизацію наукових джерел з метою виявлення базової інформації та даних, які стали фактологічною основою для осмислення соціальних і педагогічних процесів, що відбувалися в досліджуваний історичний період; гіпотетико-дедуктивний, який дозволив здійснити реконструкцію історико-педагогічного контексту, виявити особливості розвитку педагогічної думки та практики застосування театрального мистецтва як засобу виховання в освітній системі України ХХ століття; інтерпретаційно-аналітичний для вивчення, аналізу та інтерпретації текстів архівних джерел, матеріалів періодичних видань, конференцій, нарад, законодавчих актів, документації (навчальних планів, програм, звітів, кошторисів, штатних розписів тощо) освітніх закладів різного профілю, текстів навчальної та навчально-методичної літератури з метою виявлення позицій і підходів представників влади, науковців, педагогів і театральних діячів щодо формування особистості засобами театрального мистецтва; порівняльно-історичний та порівняльно-зіставний, які дозволили інтерпретувати масив першоджерел, визначити загальні особливості й специфіку розвитку педагогічної думки й практики щодо формування особистості засобами театрального мистецтва, виявити персоналії й проаналізувати погляди щодо застосування театрального мистецтва як засобу навчання й виховання школярів, інтерпретувати одержані результати відповідно до сучасних освітніх завдань; хронологічний, використання якого дозволило виявити особливості кожного історичного періоду, основні тенденції розвитку педагогічної теорії й практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості у визначених хронологічних межах; метод теоретичного узагальнення для формулювання загальних положень і висновків дослідження щодо місця й значення театрального мистецтва в процесі формування особистості, визначення перспектив використання театрального мистецтва в освітньо-виховній роботі вітчизняних закладів освіти.
Концепція дослідження. Історико-педагогічне дослідження театрального мистецтва як засобу формування особистості, його освітньо-виховних можливостей набуває системного вивчення за умов урахування соціально-історичних, культурологічних, психологічних і педагогічних аспектів.
1. Визначення соціально-історичного контексту, культурологічних і психолого-педагогічних детермінант розвитку педагогічної думки щодо формування особистості засобами театрального мистецтва є необхідною умовою для розуміння логіки появи ідей про формування особистості засобами театрального мистецтва, а також особливостей їх інтерпретації в освітньо-виховному просторі України протягом ХХ століття.
2. Ретроспективний аналіз історико-педагогічних відомостей з урахуванням культурологічних основ театрального мистецтва, синтетичності його природи, унікальності способів репрезентації дає можливість визначити елементи мови й засоби виразності, які протягом ХХ століття використовувалися як інструментарій педагогічного впливу, та осмислити способи інтерпретації форм і технологій театральної діяльності, що екстраполювалися з театрознавчої в педагогічну площину.
3. Осмислення психологічної зумовленості театрального мистецтва дозволяє виявити специфічні параметри його впливу на особистість як біосоціальну систему, розвиток її індивідуально-типологічних характеристик, формування певних соціально-психологічних новоутворень. Отже, дослідження розвитку педагогічної думки й школи щодо застосування театрального мистецтва як засобу формування особистості потребує визначення напрямів, форм і змісту театральної діяльності дітей і молоді на засадах природовідповідності; відбору елементів мови, здатних впливати на розвиток особистісних якостей, інтерпретації акторських вправ і тренінгів з метою особистісного розвитку дитини; орієнтації апробованого репертуару психолого-педагогічних впливів засобів театрального мистецтва на продуктивні моделі освітньо-виховної й реабілітаційної роботи зі школярами та студентами.
4. Виявлення необхідності педагогічного супроводу театрального мистецтва ґрунтується на визнанні загальноосвітньої школи як базового суспільного інституту системного та гармонійного формування особистості, а також важливості професійної підготовки фахівців для організації освітньо-виховної роботи з молоддю засобами театрального мистецтва.
5. Усвідомлення театрального мистецтва як концептуальної, інтегративної категорії, що акумулює теоретичні, комунікативні, організаційно-нормативні, технологічні аспекти педагогічного досвіду минулого, зумовлює пошук персоналій, осередків, наукових шкіл, які існували на теренах України у ХХ столітті, аналіз їхнього доробку з метою виявлення аксіологічних позицій, методичних підходів, технологій формування особистості засобами театрального мистецтва; історико-педагогічну реконструкцію процесу розвитку педагогічної думки, взаємозумовленості теорії й практики використання театрального мистецтва в освітньо-виховній роботі; збагачення сучасного інструментарію педагогічного впливу на формування особистості засобами театрального мистецтва в дошкільних, шкільних і професійних закладах освіти України.
Джерельну базу дослідження становлять: першоджерела – матеріали з фондів Центрального державного історичного архіву України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, у яких висвітлено події розбудови соціокультурного й театрального життя України, становлення шкільної, позашкільної та професійної театральної освіти, способи й форми організації театральної роботи з дітьми та дорослими в освітніх закладах різного типу; стародруки, періодичні видання межі ХІХ – першої половини ХХ століття, матеріали особистих архівів, що зберігаються в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Педагогічному музеї України, фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державній науково-педагогічній бібліотеці ім. В. Сухомлинського, бібліотеці Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Національній парламентській бібліотеці (м. Київ); нормативні документи законодавчі акти, положення, приписи, що були ухвалені в Україні протягом ХХ століття й забезпечували нормативно-правове поле впровадження засобів театрального мистецтва в систему виховання й навчання школярів, підготовки працівників для художньо-естетичної, театральної та педагогічної галузі; педагогічна, історична, театрознавча, навчально-методична література; дисертації, монографії; науково-педагогічні та науково-методичні матеріали, представлені в електронних виданнях.
У дисертації використано фонди Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького, бібліотеки ім. В. Г. Короленка (м. Харків), бібліотек Запорізького національного університету, Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Херсонського державного університету, Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого та ін.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше: у вітчизняній історії педагогіки системно проаналізовано використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в контексті розвитку педагогічної думки та школи України у ХХ столітті; обґрунтовано періоди розвитку теорії й практики використання засобів театрального мистецтва в процесі формування особистості, виявлено тенденції їх впровадження в навчально-виховний процес освітнього закладу; визначено закономірності й динаміку розвитку педагогічної думки стосовно використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в Україні в ХХ столітті; узагальнено теоретико-методичні підходи науковців, працівників освіти, театральних діячів щодо ефективного використання засобів театрального мистецтва у процесі формування особистості; дістали подальшого розвитку наукові уявлення про напрями, зміст, форми й методи використання театрального мистецтва як засобу навчання й виховання особистості в контексті розвитку педагогічної думки та школи України в ХХ столітті; розуміння сутності театрального мистецтва як багатовекторного засобу педагогічного впливу на формування особистості; удосконалено організаційно-методичні підходи до використання театрального мистецтва як засобу формування особистості.
У науковий обіг уведено значну кількість джерел з проблеми використання театрального мистецтва як засобу формування особистості.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані результати можуть використовуватися у вітчизняній освітньо-виховній системі з метою вдосконалення педагогічного супроводу процесу формування особистості, визначення векторів подальших наукових досліджень з питань теорії й практики виховання. Представлений у дисертації матеріал дає можливість доповнити наявні способи, форми, методики театральної роботи з дітьми; удосконалити й розширити зміст навчальних курсів з історії педагогіки, теорії та методики естетичного виховання дітей і молоді; розробити спецкурси з методики театральної освіти, методики виховання засобами театрального мистецтва; підвищити якість професійної підготовки учителів, соціальних педагогів, соціальних працівників, туристичних аніматорів, керівників театральної діяльності дітей і молоді в системі вищої та післядипломної освіти.
Результати проведеного дослідження можуть бути використані при розробці програмно-установчих документів з навчально-виховної роботи в закладах дошкільної, шкільної та вищої освіти; укладанні підручників, навчальних посібників, довідників; проведенні наукових і науково-методичних семінарів, присвячених естетичним, культурологічним, історико-педагогічним, театрознавчим проблемам.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи представлено на науково-практичних конференціях різних рівнів міжнародних: «Творчість врятує світ» (Київ, 2003), «Етика і культура: актуальні етичні проблеми у сфері культури» (Київ, 2004), «Ценностные приоритеты образования в ХХІ веке: ориентиры и направления современного образования» (Луганськ, 2005; 2007), «Історико-педагогічні дослідження: методологія, періодизація, методика» (Херсон, 2005), «Модернізація мистецької освіти у контексті євроінтеграції» (Одеса, 2006), «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 2007), «Духовно-культурні цінності освіти та виховання» (Луганськ, 2009), «Психолого-педагогические ресурсы развития современного урока в достижении нового качества образования» (Росія, Ульянівськ, 2009); всеукраїнських: «Художньо-педагогічна освіта ХХІ ст.: теорія, методи, технології» (Кривий Ріг, 2004), «Педагогічна творчість, майстерність, професіоналізм: проблеми теорії і практики підготовки вчителя-вихователя-викладача» (Київ, 2005), «Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті сталого розвитку суспільства» (Київ, 2005), «Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді» (Київ, 2005), «Професіоналізм педагога у контексті європейського вибору України» (Ялта, 2006), «Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір» (Луганськ, 2006), «Мистецько-педагогічна освіта: теорія, методи, технології» (Кривий Ріг, 2006), «Мистецька освіта в Україні: традиції, сучасність, перспективи» (Луганськ, 2007), «Сучасні тенденції розвитку професійної компетенції майбутніх митців» (Луганськ, 2008; 2010); результати дослідження обговорювалися й дістали позитивну оцінку на засіданнях театральної секції міського управління культури і мистецтв м. Запоріжжя, засіданнях театрального відділення Запорізької музичної школи № 1, на засіданнях кафедр акторської майстерності Запорізького національного університету, соціальної педагогіки ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, психології Запорізького національного технічного університету.
Публікації. Основні результати дослідження відображено в 40 одноосібних публікаціях, зокрема: 1 монографія, 2 навчально-методичних посібники, 37 статей (з них 23 – у наукових фахових виданнях).
Кандидатська дисертація «Дидактичні умови застосування гіпертекстових програм (на матеріалі історії музики)» зі спеціальності 13.00.01 – теорія та історія педагогіки захищена в 1997 році в Національному університеті імені Тараса Шевченка, матеріали якої в тексті докторської дисертації не використано.
Структура дисертації. Робота має вступ, п’ять розділів, висновки до них, загальні висновки, список використаних джерел (569 найменувань, з них 13 іноземними мовами), 18 додатків на 30 сторінках, 9 таблиць і 2 схеми на 5 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 492 сторінки.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження історико-педагогічних засад використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в педагогічній думці та школі України у ХХ столітті дозволило дійти таких висновків:
1. На підставі аналізу філософської, культурологічної, театрознавчої, педагогічної літератури визначено теоретичні засади формування особистості засобами театрального мистецтва: розуміння театрального мистецтва як джерела культурної спадковості людини, що містить естетичні й моральні цінності; спорідненість ігрової природи людини й театрального мистецтва, опанування рольовими механізмами соціальної взаємодії та основами акторської гри.
Системна розробка проблеми використання театрального мистецтва як засобу формування особистості дозволила констатувати, що театральне мистецтво має потужний художньо-педагогічний потенціал і розглядається як складний культурний феномен, генеза якого детермінована соціальними, економічними, ідеологічними, світоглядними, соціокультурними та іншими чинниками. Театральне мистецтво безпосередньо пов’язане з розвитком людства й суспільства, має аксіологічне й функціональне значення в процесі формування особистості, а його технології й засоби можуть використовуватися в ході навчання, виховання, соціалізації, корекції та реабілітації дітей і молоді.
2. Вивчення історичних і соціокультурних передумов становлення теорії й практики застосування театрального мистецтва як засобу формування особистості в історико-педагогічному контексті показало, що цей феномен розвивався в ході трансформації світогляду людей, перебігу суспільно-економічних і соціокультурних процесів і безпосередньо пов’язаний з генезою театру, акторської й режисерської практики. У ході історичного розвитку театрального мистецтва склалися окремі види театральної діяльності, які спрямовувалися на забезпечення функціонування самої мистецької галузі, на задоволення соціокультурних, культуротворчих і освітньо-виховних потреб суспільства, що дозволило представити театральне мистецтво як модель, елементи якої формувалися в контексті соціокультурної діяльності, функціонування системи професійної освіти, виховної й дидактичної систем освітніх закладів, що спричинило визначення тенденцій, запитів й потреб формування особистості засобами театрального мистецтва. Специфічним змістом моделі є форми, види театральної діяльності, елементи театральної мови, техніки й технології сценічної роботи, багатогранність яких дозволяє використовувати театральне мистецтво в різних напрямах соціокультурної, психолого-педагогічної, рекреаційної, анімаційної діяльності.
3. Виокремлення історичної періодизації розвитку педагогічної теорії та практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в Україні у ХХ столітті здійснювалося на засадах аналізу зумовленості використання театрального мистецтва як засобу формування особистості суспільними й соціокультурними чинниками; відповідності логіки використання театрального мистецтва як засобу формування особистості логіці розвитку теорії та практики вітчизняної освіти; залежності технологічного й методичного забезпечення процесу формування особистості засобами театрального мистецтва від концепцій розвитку вітчизняної педагогічної теорії та освітянської практики, і дозволило виділити такі хронологічні періоди: І – кінець ХІХ – 1916 р. – період розвитку педагогічної думки й практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в умовах активізації демократичних сил, потреб громадянства в соціокультурній діяльності; ІІ – 1917 – 1929 рр. – період розвитку педагогічної думки й практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості з метою впровадження державної політики, спрямованої на створення соціалістичної культури й „нової” людини; ІІІ – 1930-і – 1990 р. (з розподілом на окремі етапи: 1930 – 1940 рр.; 1950 – 1960 рр., 1970-і – 1990 р.) – період розвитку педагогічної думки й практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості у вітчизняній освітньо-виховній системі в умовах суспільних і культуротворчих протиріч; ІV – 1991 р. – по теперішній час – період розвитку педагогічної думки й практики використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в умовах демократизації суспільного й соціокультурного життя країни.
4. У ході дослідження встановлено, що в Україні до початку ХХ ст. театральне мистецтво як засіб широкого соціального впливу на особистість використовувалося недостатньо, а тому зрушення, які спостерігалися в 1906 – 1916 рр. унаслідок активізації суспільної свідомості широкої громадськості, мали важливе культуротворче значення, зокрема, викликали стійкий інтерес до театральної самодіяльності, вплинули на розвиток думки про використання театрального мистецтва як засобу виховання, сприяли створенню умов для його впровадження до шкільного життя та ін.
Виявлено, що питання розбудови мережі установ художньо-естетичного виховання дітей і молоді розробляли представники художніх відділів промислових об’єднань і кооперативів, громадські діячі (М. Дрізен, М. Лисенко), учені (М. Бахтін, С. Русова) та освітяни (О. Буткевич, М. Невада, Г. Іваниця), які розглядали театральне мистецтво як засіб естетичного та морально-етичного виховання, розвитку комунікативних навичок, окремих психічних процесів і утворень; як засіб активізації навчального процесу (М. Бахтін, С. Русова). Аналіз перших теоретичних розвідок учених довів, що їхні наукові пошуки було спрямовано на виявлення впливу театру на особистість учнів, вивчення вікових можливостей цільової аудиторії дітей, які сприймали театральні постановки й займалися театральною творчістю; на визначення змісту, форм, способів і методів організації театральної діяльності школярів та ін.
Зіставлення результатів теоретичних пошуків науковців досліджуваного періоду й практики шкільництва показало, що між ними існували досить значні розбіжності, зумовлені об’єктивними чинниками, зокрема відсутністю педагогічних кадрів, які організовували театральну діяльність учнів, недостатньою розробленістю теоретичних і методичних засад використання театрального мистецтва як засобу виховання дітей; традиційним ставленням суспільства до театрального мистецтва як розваги; відсутністю дитячої драматургії та ін. Водночас виявлено, що на початку ХХ століття потребу в драматичній творчості діти задовольняли в домашньому театрі, поодиноких шкільних драматичних постановках, під час декламації на уроках літератури і мови, перегляду ранкових вистав за творами шкільної програми, новорічних театралізованих свят тощо.
5. Дослідження особливостей розвитку педагогічної думки й шкільної практики щодо використання театрального мистецтва як засобу формування особистості в Україні 1917 – 1929 рр. показало, що цей період характеризувався суперечливістю, але й, водночас, високим рівнем креативності й новаторства; його ознаками було різнопланове дослідження можливостей упровадження засобів театрального мистецтва в навчально-виховну систему, активна підтримка органами влади театру, театральної діяльності дорослих і дітей з метою масового впливу на їхню свідомість, формування світогляду, рис характеру, установок, стереотипів поведінки тощо. Протягом визначених хронологічних меж використання театрального мистецтва здійснювалося відповідно до панівних освітньо-виховних парадигм, у межах яких провідними були політичний, атеїстичний, трудовий, соціальний, естетичний, фізичний напрями виховання, де засобами театрального мистецтва розвивали в дітей аналітичні та комунікативні здібності; навички колективізму та взаємодії; формували свідомість і групове мислення, активність, здатність до самопожертви, а також такі якості, як винахідливість, креативність, емпатійність та ін. У навчанні театральні технології використовувалися з метою розвитку когнітивних характеристик учнів, підвищення інтересу до змісту шкільних предметів тощо. Аналіз структури, функцій, діяльності комітетів народного комісаріату освіти дозволив виявити пріоритетні форми роботи: театралізовані політичні, антирелігійні мітинги; масові комуністичні свята; „політичні суди”; вистави агітаційних бригад і пересувних театрів тощо.
Реформування соціокультурного життя українців, освітньо-виховної системи створили умови для широкого впровадження театрального мистецтва в життя суспільства. Досягненнями цього періоду можна вважати створення першого театру для дітей, системи театральних навчальних закладів; відкриття дослідних театральних інститутів, лабораторій, експериментальних театрів-студій; часткове впровадження триступеневої моделі театральної освіти (Д. Уваров); організацію театральної гурткової роботи в школах і позашкільних закладах освіти; теоретичні та експериментальні пошуки в галузі театральної педагогіки, підготовки фахівців для системи виховання й навчання школярів засобами театрального мистецтва.
Ретроспективний аналіз використання театрального мистецтва в освітньо-виховному просторі в 1917 – 1929 рр. дозволив виявити негативні тенденції, зумовлені об’єктивними чинниками ідеологічного, соціально-економічного, соціокультурного й психолого-педагогічного характеру. До ідеологічних ми відносимо домінування в суспільстві провладної ідеології, відхилення від якої спричинило згортання низки демократичних проектів у галузі театральної діяльності українців, ліквідацію творчих об’єднань, звуження шкільної та молодіжної театральної творчості до меж самодіяльності. Соціально-економічні чинники, викликані необхідністю концентрації ресурсів у промисловій галузі, гальмували створення в країні мережі закладів театральної освіти, накопичення матеріально-технічної бази, необхідної для забезпечення театральної роботи колективів, та ін. Соціокультурні та психолого-педагогічні чинники детерміновані тим, що фактично в країні вперше розроблялися питання теорії та практики театральної діяльності дітей і молоді, започатковувалася система професійної театральної освіти, створювався дитячий драматичний репертуар тощо.
6. Аналіз теоретичних і методичних засад театральної роботи з дітьми й молоддю, що закладалися в 1917 – 29 рр., дозволив виявити когорту театральних діячів і освітян (Ю. Бонді, Восточний, О. Граборов, С. Розанов, М. Розенштейн, Г. Рошаль, Н. Шер та ін.), які розглядали театральне мистецтво як засіб освіти, виховання, соціалізації, розвитку дитини, як метод викладання й професійного формування вчителів; розробили теоретичні підходи до введення театральної діяльності в шкільний простір, уклали методичні рекомендації щодо організації дитячих театральних гуртків та ін.
Дослідження практики застосування театрального мистецтва в цей історичний період виявило, що воно впроваджувалося до шкільної освітньо-виховної системи через урок театрального мистецтва, шкільну театральну самодіяльність і перегляд вистав у професійних театрах.
У ході дослідження встановлено, що активні розробки методики театральної гурткової роботи припадають на кінець 1920-х рр. і зумовлені активізацією дитячого руху, пожвавленням позакласного й позашкільного життя учнів. Для розвитку позашкільної системи виховання важливими були праці Восточного, який запропонував прийоми, техніки й технології репетиційної роботи, заснованої на елементах акторської підготовки. Такий підхід мав негативні наслідки, які виявлялися в професіоналізації діяльності учнівських драматичних гуртків. Водночас, використання технологій театральної педагогіки сприяло підвищенню рівня дитячої театральної творчості, осмисленню педагогами наступного історичного періоду театральної роботи з дітьми як специфічної галузі мистецької освіти, що, безумовно, було позитивним.
7. Дослідження розвитку теорії та практики застосування театрального мистецтва в системі формування особистості в 1930 – 90-х роках дало можливість виявити провідні тенденції цього процесу, зумовленого особливостями соціокультурного й суспільного розвитку країни. Зміни, що відбулися в освітній та соціокультурній галузях країни, сприяли поширенню театрального мистецтва в позашкільній системі, активізували театральну самодіяльність дорослих. Водночас, авторитарність в ухваленні рішень, спрямована на закріплення в суспільстві єдиної ідеології, призвела до негативних моментів: згортання низки соціокультурних театральних проектів, обмеження державними доктринами багатовекторності театрального життя й театральної творчості мас, звуження театральної роботи з дітьми й молоддю до постановки п’єс у позакласній виховній роботі та в театральних гуртках позашкільних закладів освіти, викривлення й знецінення ідеї проведення олімпіад і конкурсів з художньої, зокрема театральної, самодіяльності тощо. Майже до кінця 1980 рр. у шкільній практиці театральне мистецтво як дидактичний засіб не використовувалося, а в царині виховання пріоритетним був розвиток у школярів якостей, спрямованих на реалізацію колективного та інтернаціонального способу життя. Певні зміни в завданнях, які висувалися до театральної творчості школярів, спостерігалися з 1980-х рр. і детермінувалися актуалізацією особистісно орієнтовного, гуманістичного та інших підходів до процесу виховання, що виявилося в упровадженні до навчально-виховної роботи зі школярами й молоддю акторських технік, призначених для розвитку індивідуально-типологічних і психофізичних якостей особистості, у введенні до шкільних предметів курсу „Художня культура”, у вишах – „Культурологія” та ін.
Вивчення науково-педагогічного контексту дало можливість визначити окремі етапи та напрями розвитку педагогічної думки стосовно використання театрального мистецтва як засобу формування особистості: 1930 – 70 рр. – розробка організаційно-методичних основ шкільної театральної самодіяльності; 1930-і рр., із середини 1970 рр. і до сьогодні – пошуки науково-методичних засад формування професійної компетентності вчителів засобами театру; кінець 1970-х рр. – до нашого часу – наукові дослідження різних аспектів упровадження театрального мистецтва до педагогічного процесу дошкільних, шкільних і вищих закладів освіти, виховання й навчання школярів і майбутніх учителів засобами театрального мистецтва.
8. Аналіз процесу розвитку педагогічної думки й практики щодо театрального мистецтва як засобу формування особистості дав можливість виявити особливості використання театрального мистецтва в сучасному освітньому просторі. До позитивних тенденцій зараховуємо такі: деідеологізація професійної й самодіяльної театральної діяльності, залучення до театральної творчості всіх бажаючих, організація театральної роботи з дітьми на засадах особистісно орієнтованого підходу, екстраполяція технологій театральної педагогіки в навчально-виховний процес закладів освіти, розширення проблематики наукових пошуків у галузі використання педагогічних можливостей театрального мистецтва. Водночас спостерігаються й негативні тенденції, серед яких: відсутність театрального мистецтва серед шкільних предметів естетичного циклу, обмеження театральної діяльності дітей і молоді суто гуртковою та студійною роботою, недостатнє теоретичне й методичне забезпечення процесу використання засобів театрального мистецтва в системі освіти, відсутність фахівців, здатних формувати особистість дітей і молоді засобами театрального мистецтва. Наявність таких тенденцій звужує комплекс мистецьких засобів формування особистості, знижує природовідповідність і гармонійність педагогічного впливу на розвиток адаптаційних механізмів, соціалізацію, духовне зростання дітей і молоді та ефективність використання педагогічного потенціалу театрального мистецтва в освітньо-виховній роботі вітчизняних закладів освіти.
Спираючись на результати дослідження, можна окреслити перспективи використання театрального мистецтва у вітчизняній системі освіти в різних контекстах: 1) ритуалізація та театралізація суспільного й особистісного простору, реалізація творчих потреб людини (соціокультурний, культуротворчий); 2) соціалізація та адаптація дітей і юнацтва; формування й корекція морально-етичної, аксіологічної, мотиваційно-вольової та ін. сфер особистості (соцільно-педагогічний); 3) розвиток і корекція індивідуально-типологічних і соціально-психологічних утворень особистості (психолого-педагогічний); 4) підготовка фахівців, які володіють мовою й технологіями театрального мистецтва для роботи в закладах дошкільної, загальної та вищої освіти, напрямах соціальної та туристичної анімації, у системі позашкільних закладів естетичного виховання, просвітництва в галузі театрального мистецтва (професійно-педагогічний); 5) організація освітньо-виховного середовища; створення початкової ланки театральної освіти (загальнопедагогічний, управлінський); розробка основ теорії та практики введення засобів театрального мистецтва до педагогічного супроводу формування особистості (методичний, науковий).
Проведена дисертаційна робота не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого вивчення потребують питання розвитку театральної творчості дітей і молоді в окремих регіонах України; особливості використання театрального мистецтва в зарубіжних педагогічних системах; теорії та практики театральної гурткової роботи школярів у межах дитячих об’єднань, що існували в Україні у ХХ ст.; вивчення педагогічного доробку історичних постатей, які актуалізовано в ході наукових пошуків; становлення й діяльності педагогічних частин театрів юного глядача.

Список використаних джерел

1. Абрамян В. Ц. Театральна педагогіка : навч. посіб. / В. Ц. Абрамян – К. : Лібра, 1996. – 224 с.
2. Адаменко О.О. Методологія персоніфікованого дослідження / О.О. Адаменко Електронний ресурс. – Режим доступу : http:/www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NiO/2010_7/1_rozdil/Ad…
3. Адлер А. Наука жить. – К.: Висшая школа, 1997. – 408 с.
4. Алпатов Н. И. Внеклассная работа в средней школе / Н. И. Алпатов – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1949. – 84 с.
5. Алчевская Х. Д. Театр в Харьковской мужской воскресной школе 20 апреля 1894г. / Х. Д. Алчевская // Хроника воскресных школ. – М. : Б.И., 1900. – С. 262–268.
6. Ананьин С. Эстетическое воспитание : Третий период / С. Ананьин // Путь просвещения. – 1922. – № 3. – С. 37–70.
7. Андреева А. Ю. Технологии социально-культурной анимации как средство патриотического воспитания молодежи : автореф. дис.на соискание уч.степени канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Теория, методика и организация социально-культурной деятельности» / А. Ю. Андреева. – Тамбов, 2009. – 22 с.
8. Андреева Г. М. Зарубежная социальная психология ХХ столетия: теоретические подходы : учеб. пособ. / Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. – М. : АО «Аспект Пресс», 2001. – 288 с.
9. Аникеева Н. П. Воспитание игрой / Аникеева Н. П. – М. : Просвещение, 1987. – 144 с.
10. Антипина Е. А. Театрализованная деятельность в детском саду / Антипина Е. А. – М. : Изд. центр «Академия», 2003. – 257 с.
11. Антипович К. Організація позашкільного життя дітей трудових шкіл та зміст клюбної роботи / К. Антипович // Шлях освіти. – 1929. – № 11. – С. 146–156.
12. Антонович Д. Триста років українського театру: 1619–1919] / Антонович Д. – Львів : Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка, 2001. – 273 с. – (Перевид. за вид. Укр. громадського вид-ва фонду, Прага, 1925 р.).
13. Апинян Т.А. Игра в пространстве серьезного. Игры, миф, ритуал, сон, искусство и другие. /Т. А. Апинян. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та., 2003. – 400 с.
14. Артемова Л. В. Вчися граючись : Навколишній світ у дидактичних іграх дошкільнят : для вихователів дитячих садків та батьків / Артемова Л. В. – К. : Томіріс, 1995. – 112 с.: іл.
15. Артемова Л. В. Театр і гра. Вдома, у дитячому садку, в школі: навч. посіб. / Артемова Л. В. – К. : Томіріс, 2002. – 291 с.
16. Астауров Б. Номо sapiens eт humanus – человек с большой буквы и эволюционная генетика человечности (по поводу статьи В. П. Эфроимсона об эволюционно-генетических основах этики) / Б. Астауров // Новый мир. – 1971. – № 10. – С. 35–48.
17. Бабанский Ю.К. Педагогика. / Ю.К. Бабанский – М.: Педагогика, 1988.  560 с.
18. Багалей Д. И. История города Харькова за 250 лет его существования (1655–1905) : монография: в 2 т. / Д. И. Багалей, Д. П. Миллер. – Х.: Харьковская книжн. ф-ка им. М. В. Фрунзе, 1993 – .– (Репринт. изд.). Т. 1.: XVII–XVIII вв. – 1993. – 572 с.
19. Бадалич И. М. Памятники русской школьной драмы XVIII века (По загребским спискам) / И. М. Бадалич, В. Д. Кузьмина. – М. : Наука, 1968. – 303 с.
20. Барахтян М. М. Формування у студентів професійних артистичних умінь як компонента педагогічної майстерності : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец.13.00.01. «Теорія та історія педагогіки» / М. М. Барахтян. – К., 1993. – 20 с.
21. Барышев Г. И. Школьный театр Белоруссии XVIII века : учеб.-вспом. пособ. / Барышев Г. И. – Мн. : Минский ин-т к-ры, 1990. – 382 с.
22. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. / М. М. Бахтин. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
23. Бахтин Н. Н. Воспитательное значение театра / Н. Н. Бахтин // Сб. педагогических статей в честь А.Н. Острогорского. – СПб. : Б.И., 1907. – С. 321–345.
24. Бахтин Н. Н. Театр и его роль в воспитании / Н. Н. Бахтин // В помощь семье и школе. – М.: Польва, 1911. – С. 133–211.
25. Бахтин Н. Н. Обзор пьес для детского и школьного театра / Н. Н. Бахтин // Русская школа. – 1911. – № 1. – С. 15–30.
26. Безрукова В. С. Педагогика: Учеб. для инж.-пед. спец./ Екатеринбург. Обл. ин-т развития регионального образования. / В. С. Безрукова. – Екатеринбург: Изд-во Свердл. инж.-пед. ин-та, 1993. – 320 с.
27. Белинский В. Г. О театре / Белинский В. Г. – М. : Гос. изд-во детск. л-ры Мин-ва просвещения РСФСР, 1961. – 94 с.
28. Бергер П. Л. Приглашение в социологию: Гуманистическая перспектива / Бергер П. Л. – М. : АО «Аспект Пресс», 1996. – 168 с.
29. Береза Р. П. Формування національної самосвідомості студентів мистецько-педагогічних спеціальностей засобами театралізації народних свят : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання»/ Р. П. Береза. – К., 2001. – 20 с.
30. Березкина Е. Н. Педагогические условия формирования экспрессивного поведения будущего дирижёра методами театральной педагогики : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / Е. Н. Березкина. – Воронеж, 2010. – 24 с.
31. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. / Общ. ред. М.С. Мацковского/ Берн Э. – СПб. : Лениздат, 1992. – 400 с.
32. Беспалов В. И. Школьный диафотоклуб : опыт совместной работы художественных и технических кружков / В. И. Беспалов ; под. ред. Т. Ф. Завадской, Н. Н. Шевелева. – М. : Изд-во АПН, 1959. – 76 с.
33. Биковська О.В. Теоретико-методичні основи позашкільної освіти в Україні : Дис… д-ра пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова . – К., 2008. – 527 с
34. Біла Е. П. Учитель і вихователь, друг і порадник / Е. П. Біла ; упор. Н. Є. Миропольська // Театр у школі : кн. для вчителя. – К. : Рад. школа, 1990. – С. 15–23.
35. Блантер Г. А. Ролевая динамика: Всеобъемлющая теория психологии / Г. А. Блантер // Психодрама и современная психотерапия. –2002. – № 1. – С. 32–39.
36. Богуславський М. Структура сучаного історико-педагогічного знання / М. Богуславський // Шлях освіти . – 1999. - № 1. – С. 37-40.
37. Богуш А. М. Запрошуємо до розмови : посіб. для роботи з дошкільниками / А. М. Богуш, Г. І. Григоренко. – К. : Освіта, 1996. – 151 с.
38. Богуш А. М. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі : практикум : навч. посіб. / А. М. Богуш. – К. : Вища школа, 1995. – 191 с.
39. Бондар А.Д. Розвиток суспільного виховання в УкрРСР (1917 - 1967) / А.Д. Бондар. – К.: Вид. київського ун-ту, 1968. – 227 с.
40. Бондаренко В.М. Летняя работа сельский опытных школ Наркмпроса РСФСР (1918 – 1932 гг.) – Автореф. дис. на соиск. уч. степени к. пед. н. – М., 1971 г. – 23 с.
41. Бонди Ю. Художественное воспитание / Ю. Бонди ; под ред. В. А. Диканской // О художественном воспитании. – М. : Работник просвещения, 1924. – С. 7–13.
42. Букатов В. М. Режиссура школьной повседневности в невыдуманных рассказах, неожиданных советах и нескучных рекомендациях [Электронный ресурс] / В. М.Букатов, М. В.Ганькина. – Режим доступа: http://setilab.ru/modules/article/view.article. php/c24/197/p1
43. Букатов В. М. Тайны учительской профессии / В. М. Букатов // На путях к новой школе. – 2003. – № 2. – С. 14–19.
44. Букатов В. М. Я иду на урок : Хрестоматия игровых приёмов обучения : кн. для учителя / В. М. Букатов, А. П. Ершова. – М. : Первое сентября, 2002. – 224 с.
45. Букатов В. М. Нескучные уроки: пособие по социо-игровым технологиям обучения для учителей физики, математики, географии и биологии [Электронный ресурс] / В. М. Букатов, А. П. Ершова. – Петрозаводск, 2009 – 156 с. – Режим доступа: http://www.kafedramhk.ru/ershova/nauka/neskuroki.doc.
46. Булатова О. С. Педагогический артистизм : учеб. пособ. / Булатова О. С. – М. : Изд. центр «Академия», 2001. – 240 с.
47. Булыгина И. И. Об анимационной деятельности в туристских и спортивно-оздоровительных учреждениях / И. И. Булыгина, Н. И. Гаранин // Теория и практика физической культуры. – 2004. – № 11. – С. 26–29.
48. Бунаков Н. Ф. Опыт народного театра / Н. Ф. Бунаков // Избр. педагогич. сочинения. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1953. – С. 298–318.
49. Бурданова М. С. Театральная работа в школе с детьми аномальными / М. С. Будранова // Театр в школе: сб. ст. – Л. : Изд-во Сев.-Зап. обл. отделения главн. к-ры “Известий УНК СССР и ВЦИК”, 1924. – С. 107–154.
50. Буткевич А. Воспитательное значение детского театра / А. Буткевич // Воспитание и обучение. – 1909. – № 5. – С. 146–158.
51. Быков М. Ю. Театральная педагогика в общеобразовательной школе и особенности обучения театральным методикам в системе переподготовки педагогических кадров [Электронный ресурс] / М. Ю. Быков, А. Б. Никитина. – Режим доступа: http://kafedramhk.ru/bykov.doc
52. Вартанова В. В. Формирование профессиональной компетентности студентов – будущих учителей в контексте театральной деятельности : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / В. В. Вартанова. – Ижевск, 2007. – 23 с.
53. Ваховський Л. Методологія дослідження історико-педагогічного процесу: постановка проблеми / Л. Ваховський // Шлях освіти, 2005. – № 4. – С. 7–9.
54. Вдовенко Т. В. Соціальна робота в сфері дозвілля в країнах Західної Європи/ Вдовенко Т. В. – СПб. : Изд-во СПбГУП, 1999. – 164 с.
55. Вдовиченко Г. Позашкільні заклади України за 30 років / Г. Вдовиченко, Т. Реммер // Радянська школа. – 1947. – № 6. – С. 31–39.
56. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укладач і голов. ред. В. Г. Бусел. – К.; Ірпень: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
57. Вепринський М. Театральний гурток : посіб. для політосвітніх працівників і керівників гуртків / М. Вепринський ; пер. з рос. Т. Романова. – К. : Центральний дім нар. тв-ті УРСР, 1940. – 61 с.
58. Винниченко І. А. Педагогічні вимоги до проведення масових заходів з учнями / І. А. Винниченко // Радянська школа. – 1957. – № 4. – С. 30–37.
59. Витяг із мережі закладів соціального виховання на 1923 р. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 2., Спр. 1623., арк. 127–128.
60. Виховання школярів засобами театрального мистецтва: метод. рекоменд. на допомогу педагогам шкіл, викладачам педагогічних училищ та керівникам театральних колективів позашкільних установ / [укл. В. В. Неволов]. – К. : ІЗМН, 1996. – 20 с.
61. Відділ мистецтв. Всеукраїнський театральний комітет. Протоколи засідань, доповіді, звіти ВТК про роботу за січень – квітень 1919 р. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 1., Спр. 634., арк. 8–28 зв.
62. Власенко Н. О посещении моими ученицами театра : Читано в собрании учительниц Х.Ч.Ж.В. школы 12 октября 1898 года / Н. О. Власенко // Хроника воскресных школ. – М. : Б.И, 1900. – С. 268–270.
63. Возняк А.Б. Формування творчої особистості підлітків у позакласній визовній роюоті загальноосвітньої школи (1946 – 2006 рр.) : Дис… канд.пед. наук: 13.00.01 – 2008. – 186 с.
64. Возрастание воспитательной функции школы в условиях развитого социализма: на материалах Украинской ССР / Кол. авторов под рук. А.Н. Быстриевского. – Киев – Одесса: Вища школа, 1982. – 155 с.
65. Волесаев В. С. Театр для детей и детский самодеятельный театр / В. С. Волесаев, З. А. Сажин // Художественное воспитание советского школьника: сб. статей и материалов. – М. : Ин-т худ. воспитания АПН РСФСР, 1947. – Вып. 1. – С. 138–162.
66. Волик Л. В. Використання анімаційних програм у професійній діяльності майбутнього педагога Електронний ресурс / Л. В. Волик. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchu/N122/N122p 042-047
67. Волик Л. В. Специфіка підготовки майбутніх фахівців соціально-педагогічної сфери до анімаційної діяльності у Німечинні та Швейцарії Електронний ресурс / Л. В. Волик. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vpm/2009_6/volik.pdf
68. Волик Л.В. К вопросу типологизации педагогов-аниматоров [Электронный ресурс] // Педагогическая наука: история, теория, практика, тенденции развития. – 2009. – Вып. 2. – Режим доступа: intellect-invest.org.ua/rus/pedagog_editions_e-magazine_pedagogical_science_arhiv_pn_n2_2009_st_16/
69. Воронина А. Б. Анимация в туризме : учеб. пособ. / Воронина А. Б. – Симферополь : ЧП "Предприятие Феникс", 2008. – 196 с.
70. Воспитание учащихся в процессе учебной и внеучебной работы советской школы (1918 – 1941 гг.). / Межвузовский сборник научных трудов. – М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1983. – 172 с.
71. Восточний. Організація драмгуртка / Восточний // Дитячий рух. – 1927. – № 9. – С. 35–37.
72. Восточний. Робота дитячого драмгуртка / Восточний // Дитячий рух. – 1927. – № 10. – С. 32–34.
73. Врона И. Первая городская конф. по художественному образованию в г. Киеве (13–24 марта 1924 г.) / И. Врона // Путь просвещения. – 1924. – № 6. – С. 151–165.
74. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: психол. очерк : кн. для учителя [Электронный ресурс] / Выготский Л. С. – 3-е изд. – М. : Просвещение, 1991. – 93 с: ил. – Режим доступа: www.koob.ru/vigodsky_v_l/
75. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психологическом развитии ребенка / Л. С. Выготский // Вопросы психологии. – 1966. – № 6. – С. 5–23.
76. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В. В. Давыдова. – М.: Педагогика-Пресс, 1999. – 536 с.
77. Выписка из протокола заседания коллегии народного комиссариата по просвещению РСФСР от 29 ноября 1930 г. // Сб. официальных постановлений и распоряжений по вопросам художественного воспитания детей : Официальные постановления по вопросам художественного воспитания детей ЦК ВКП(б), Совнаркома РСФСР, Наркомпроса РСФСР и Всесоюзного комитета радиовещания. – Л. : Издание ЦДХВД им. А. Бубнова, 1933. – С. 15–17.
78. Гадамер Х.-Г. Онтология произведения искусства и ее герменевтическое значение / Х.-Г. Гадамер. // Истина и метод. – М.: просвещение, 1998. – С. 145–150.
79. Галишникова Е.М. Периодизация развития эстетического воспитания на примере Татарстана : Методологические основы генезиса эстетического воспитания. / Е.М. Галишникова. // Вестник Омского государственного университета. – 2004. – № 1. – С. 43-47.
80. Гальперина Т. И. Режиссура культурно-досуговых программ в работе менеджера туристской анимации: учеб. пособ. / Гальперина Т. И. – М. : Советский спорт, 2006. – 168 с. – (Российск. междунар. академия туризма).
81. Гамезо М. В. Атлас по психологи: информ.-метод. пособ. / М. В. Гамезо, И. А. Домашенко. – М. : Педагогическое об-во России, 2001. – 276 с.
82. Ганелин Е. Р. Проблемы современной театральной педагогики и любительский театр: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. искусствоведения : спец. 17.00.01. «Театральное искусство» / Е. Р. Ганелин. – СПб, 2000. – 20 с.
83. Геккель Э. Мировые загадки. Общедоступные этюды по монистической философии. / Э. Геккель. – М.: изд. И.Д. Иванова, 1907. – 424 с.
84. Гениуш Ю. С. Эстетическое развитие будущих специалистов туристской анимации в туристском вузе : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» [Электронный ресурс] / Ю. С. Гениуш. – М., 2006. – Режим доступа : http://www.teoriya.ru/dissert/avtoref/archive/?year=2007&nid=748
85. Героика на сцене ТЮЗов // Із повідомлень РАТАУ від 10.12.1974 р. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 5111., Оп. 1., Спр. 1034., арк. 199.
86. Герцык А. Искусство в жизни ребенка / А. Герцык // Русская школа : общепедагогический журнал для школы и семьи. – СПб. – 1905. – № 1. – Январь. – С. 72–77.
87. Глаголін Б. Про театр юнацтва / Б. Глаголін // Хобо. П’єса на 5 дій. – Х. : ДВУ, 1926. – С. 5–19.
88. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. / С. У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
89. Гордеева Л. В. Анимация как услуга туристического бизнеса / Л. В. Гордеева // Вестник Казан. гос. ун-та культуры и искусств. – 2006. – № 1/2 – С. 123–126.
90. Горська О. О. Шляхи та засоби оволодіння майбутніми вчителями початкових класів педагогічною технікою : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки» / О. О. Горська. – Кіровоград, 1997. – 21 с.
91. Граборов А. Н. Детские праздники / А. Н. Граборов // Радянська школа. – 1928. – № 11. – С. 7–22.
92. Гриншпут И. А. О друзьях моих и учителях / И. А. Гриншпут. – К. : Мистецтво, 1986. – 167 с.
93. Гриценко М.С. Нариси з історії школи в Українській РСР (1917 – 1965) / М.С. Гриценко. – К. Радянська школа, 1966. – 260 с.
94. Гроос К. Душевная жизнь ребенка. Избр. лекции. / К. Гроос. – Киев: Б.и., 1926. – 45 с.
95. Гупан Н. Розвиток досліджень з історії школи, освіти і педагогічної думки в Україні (Історіографія розвитку історико-педагогічної науки в Україні) / Н. Гупан. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. – 222 с.
96. Гупан Н.М. Розвиток історії педагогіки в України (історикографічний аспект) : Дис… д-ра пед. наук: 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України. – К., 2001. – 496 арк. – Бібліогр.: арк.. 404.
97. Гуцал Л.А. Проблема періодизації розвитку шкільної природничої освіти/ [Электронный ресурс] / Гуцал Л.А. – Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/peddysk/2008_04/hutsal.pdf
98. Гюльбанова М. Социоигровая педагогика как драмогерменевтика (из опыта работы) / М. Гюльбанова // Учитель. – 2002. – № 6, ноябрь-декабрь. – С. 12–17.
99. Дедурина Т. В. Функциональный подход к развитию анимационной деятельности учреждений культуры : социально-культурный аспект: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Теория, методика и организация социально-культурной деятельности» / Т. В. Дедурина. – М., 2009. – 20 с.
100. Дейч А. Й. На заре туманной юности / А. Й. Дейч // По ступеням времени: воспоминания и статьи. – К. : Мистецтво, 1988. – С. 8–77.
101. Дело о намерении артистки Петербургского императорского театра Бренко (Левинсон) А. А. открыть в г. Киеве драматическое училище по программе Московского драматического общества А. Ф. Федотова. Программа прилагается. – ЦДІАУ, Ф. 442, Оп. 543., Спр. 296., Арк. 32.
102. Дело о разрешении коллежскому регистратору Ге И. Н. открыть в г. Киеве курсы драматического искусства. – ЦДІАУ, Ф. 442, Оп. 544., Спр. 107., Арк. 46.
103. Дело о создании в г. Киеве русского драматического общества – ЦДІАУ, Ф. 442., Оп. 57., Спр. 131., Арк. 37.
104. Дело об организации членами Киевского литературно-артистического общества собрания, на котором произносились речи противоправительственного содержания. – ЦДІАУ., Ф. 274., Оп. 1., Спр. 1112., арк. 64.
105. Дело об учреждении Киевского литературно-артистического общества. – ЦДІАУ., Ф. 442., Оп. 625., Спр. 218., арк. 34.
106. Дергач М.А. Формування особистості засобами театрального мистецтва: історія становлення педагогічної думки і практики. Навчальний посібник. / А. М. Дергач. – Дніпропетровськ: ІМА-прес. – 2009. – 408 с.
107. Дети и театр // Педагогический листок : Журнал для воспитателей и народных учителей. – 1913. – Кн. 3. – С. 225–229.
108. Довідка інспекторів про перевірку навчально-виховної роботи у відділах наросвіти та школах республіки за 1965–1966 н.р. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 15., Спр. 4956., арк. 1–120.
109. Докладная записка Глуховскому окружному отделу Политпросвещения. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 6., Спр. 2307., арк. 11–11-зв.
110. Доповідна до Ради Міністрів УкрРСР заст. голови Комітету в справах мистецтв УРСР т. Чабаненко від 26.04.1947 р. – ЦДІАУ., Ф. 2., Оп. 7., Спр. 5560., арк. 30–35.
111. Доповідна до Ради Міністрів УРСР та до Центрального комітету КП(б)У голови Комітету в справах мистецтв УкрРСР Компанейця від 01.11.1946 р. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 2., Оп. 7., Спр. 5560., арк. 17–20.
112. Доповідна записка “Про стан організації народної освіти, шкіл, вчителів, позашкільних установ Харкова в справі розвитку здібностей і нахилів учнів”. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., ОП. 5., Спр. 4959., арк. 274–292.
113. Доповідна записка від 10.10.1955 р. “Про стан художнього виховання дітей в УкрРСР”. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 2., Оп. 9., Спр. 1211., арк. 122.
114. Доповідна записка зав. студією Варжанського про роботу “Студії-майстерні масового дійства”. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 6., Спр. 2307., арк. 15.
115. Доповідна записка Миколи Миронова “Обзор детского коммунистического движения на Украине за 1922–1923 гг.”. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 2., Спр. 1623., арк. 89–97.
116. Доповідна записка про позакласну гурткову роботу в школах УРСР на 1947/48 н.р. – ЦДАВОВіУУ., Ф. 166., Оп. 7., Спр. 5589., арк. 74–82