СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ТИФЛОПЕДАГОГІКИ : СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ тифлопедагогике

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА

ФЕДОРЕНКО Світлана Володимирівна

УДК 376-056.262(091)(477)(043.3)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ТИФЛОПЕДАГОГІКИ

13.00.03 – корекційна педагогіка

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант:
Синьов Віктор Миколайович,
доктор педагогічних наук‚ професор,
дійсний член НАПН України

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………….15
1.1. Теоретико-методологічні засади вивчення історії становлення та розвитку вітчизняної тифлопедагогіки………………………………………...15
1.2. Питання періодизації розвитку історії навчання та виховання осіб з порушеннями зору……………………………………………….………………23
Висновки до першого розділу…………………………………….………….…33
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАКТИКИ НАВЧАННЯ СЛІПИХ В УКРАЇНІ (Х ст. – середина ХІХ ст.)…………………..……………….…………………..………36
2.1. Ставлення до сліпих у Стародавньому світі та у період раннього Середньовіччя……………….…………………………………………….……..36
2.2. Суспільне становище сліпих у середні віки в Київській Русі…….……40
2.3. Історичні передумови виникнення в Україні спеціальних закладів для сліпих дітей……………………………………………………...……………….49
Висновки до другого розділу………………………………………………...…77
РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ СЛІПИХ ДІТЕЙ (середина ХІХ ст. – 1942 рік)………...………………...…80
3.1. Навчання та виховання сліпих дітей на Західній Україні (середина ХІХ ст. – перша половина ХХ ст.)…………………………………..……………….80
3.2. Виникнення та діяльність перших навчальних закладів для сліпих в Україні (кінець ХІХ ст. – 1917 рік)……………………… …………………….93
3.3. Розробка українськими тифлопедагогами теоретико-методичних засад теорії навчання та виховання сліпих дітей у кінці ХІХ – на початку ХХ ст……..…………………………………………………………………………..130
3.4. Боротьба за здійснення загальної обов’язкової освіти сліпих дітей в УРСР…………………………………………………………………………….157
3.5. Розвиток практики навчання сліпих та слабозорих дітей в Україні в 20-40 рр. ХХ ст……..……………………………………………………….…...…....186
3.6. Розвиток українськими радянськими вченими теорії та методики навчання дітей з порушеннями зору (20-ті – 40-ві рр. ХХ ст.).………….....213
Висновки до третього розділу………………………………………………...232
РОЗДІЛ 4. ІНТЕНСИВНА РОЗРОБКА ТИФЛОПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ (1943-1990 рр).…………………….235
4.1. Заходи держави по відновленню та розширенню мережі шкіл для сліпих у воєнні та повоєнні роки…………………………………………………..235
4.2. Відбудова та розвиток спеціальної освіти дітей з порушеннями зору в Україні (1943-1990 рр.)………..……………………………………….………250
4.3. Науково-дослідна діяльність українських тифлопедагогів з проблем навчання і виховання дітей з порушеннями зору…………………………..282
Висновки до четвертого розділу………………………………………………299
РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1991-2012 рр.)…..………………...…………….302
5.1. Реформування традиційної системи освіти осіб з порушеннями зору відповідно до демократичних напрямів соціально-економічного розвитку України та європейської інтеграції………………………….……………..….302
5.2. Внесок сучасних українських вчених-тифлопедагогів у розвиток теорії та практики навчання, виховання та реабілітації інвалідів по зору……...…….312
5.3. Роль недержавних громадських об’єднань у розвитку тифлопедагогіки та радикальних змін навчально-виховного процесу….……………………...….326
Висновки до п’ятого розділу…………………………………………………..359
РОЗДІЛ 6. ІСТОРІЯ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ТИФЛОПЕДАГОГІВ В УКРАЇНІ……………………………………………………………..…………363
6.1. Становлення та розвиток системи підготовки фахівців у сфері освіти та виховання осіб з порушеннями зору………………………………………..…364
6.2. Сучасний стан вітчизняної системи підготовки та перепідготовки кадрів тифлопедагогів……………………………………………………………….…383
Висновки до шостого розділу…………………………………………………397
ВИСНОВКИ…………………………………..……………………………….401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…409

ВСТУП

Розвиток незалежної Української держави, формування громадянського суспільства передбачає вдосконалення вітчизняного освітнього простору. У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ ст. особлива увага приділяється вихованню особистості, здатної орієнтуватися «в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки», підготовленої до життя й праці в суспільстві. Розв’язання цього завдання пов’язане із вдумливим осмисленням минулого, об’єктивною оцінкою історичних реалій, вивченням історичних коренів педагогічних ідей, фактів, теорій, концепцій, досвіду педагогів минулих років. У зв'язку з цим актуалізується проблема об’єктивного аналізу історико-педагогічних надбань.
Сучасний розвиток вітчизняної теорії та практики тифлопедагогіки досяг такого рівня, який дозволяє продуктивно вивчати її історію, оскільки подальший розвиток тифлопедагогіки як науки та сфери практичної діяльності можливий тільки на основі ретельного аналізу історичного досвіду навчання та виховання осіб з порушеннями зору, виявлення можливостей його творчого використання і модернізації в сучасних умовах.
В українській тифлопедагогіці з року в рік накопичується все більше й більше фактичного матеріалу щодо процесу її розвитку. Проте, цей матеріал ще недостатньо узагальнено, що перешкоджає розробці нових напрямів у практиці навчання, виховання та організації трудової діяльності осіб з порушеннями зору, виявленню перспектив наукових досліджень у цій галузі корекційної педагогіки.
Хоча в дефектології існують фундаментальні дослідження історії вітчизняної олігофренопедагогіки (В.І.Бондар, І.Г.Єременко, В.В.Золотоверх, Л.К.Одинченко, М.О.Супрун), сурдопедагогіки (М.Д.Ярмаченко, О.М.Таранченко, В.В.Шевченко), ґрунтовним вивченням питань історії української тифлопедагогіки до теперішнього часу ніхто не займався. Найбільш повною серед небагатьох робіт є «Нариси з історії тифлопедагогіки на Україні» (Т.П.Свиридюк, Т.А.Гроза, Т.І.Ранська, 1998р.), в якій автори намагалися систематизувати дані щодо розвитку теорії та практики навчання й виховання дітей з порушеннями зору в Україні від початку її зародження до 1990-х років. Але в цій роботі подано далеко не повну характеристику розвитку вітчизняної тифлопедагогіки того періоду, коли Україна входила до складу Російської імперії та Радянського Союзу, а теорія та практика освіти сліпих та слабозорих дітей новітнього періоду історії України залишилася взагалі нерозкритою. Зовсім невисвітленим у зазначеній праці залишилися питання виникнення та розвитку теорії тифлопедагогіки, внеску українських педагогів у теорію та практику навчання й виховання дітей з порушеннями зору, підготовки тифлопедагогічних кадрів, виникнення в системі освіти сліпих та слабозорих нових структур – навчально-реабілітаційних центрів, навчально-виховних комплексів тощо.
Зазначимо, що з часу проголошення незалежності України спостерігається збільшення інтересу дослідників до історико-тифлопедагогічної проблематики. Останні роки в Україні проводяться дослідження окремих питань історії тифлопедагогіки, таких як внесок О.М.Щербини в становлення та розвиток тифлопедагогіки (Л.Г.Кулик), історія розвитку музичного виховання та музичної освіти сліпих (Л.О.Куненко), історія розвитку адаптивної фізичної культури в системі навчання та виховання дітей з вадами зору в Україні (А.В.Подгаєцький), історія діяльності Харківської школи для сліпих (А.В.Орлов).
Однак на сьогодні немає жодного розгорнутого й цілісного історико-педагогічного дослідження, в якому б розглядалися питання становлення та розвитку теорії і практики навчання й виховання осіб з порушеннями зору в Україні, починаючи з другої половини ХХ ст. по теперішній час.
З огляду на це актуальність дослідження зумовлена в науково-теоретичному аспекті необхідністю подолання фрагментарності історико-педагогічних знань стосовно розвитку освіти незрячих в Україні з метою обґрунтування цілісної концепції й визначення її місця в сучасній корекційній педагогіці для модернізації спеціальної освіти сліпих та слабозорих у нинішній соціально-економічній, суспільно-політичній і культурологічній ситуації.
Отже, недостатня теоретична розробленість досліджуваної проблеми, важливість об’єктивного осмислення історичного досвіду, накопиченого в Україні, необхідність подальшого розвитку тифлопедагогіки на основі творчого використання спадщини минулого зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукової роботи кафедри тифлопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології НПУ імені М. П. Драгоманова «Зміст освіти, форми, методи і засоби фахової підготовки вчителів». Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 13 від 27.05.2004) та узгоджена в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук в Україні (протокол № 1 від 25.01.2005).
Мета дослідження – на основі цілісного структурно-змістового аналізу виявити передумови виникнення, становлення, особливості ґенезу вітчизняної тифлопедагогіки в середині ХІХ – на початку ХХІ століття та основні тенденції цього процесу в контексті розкриття суспільно-політичних, соціально-економічних, організаційних і педагогічних засад корекційної освіти інвалідів по зору в Україні.
Для досягнення поставленої мети поставлено такі завдання дослідження:
1. Визначити теоретико-методологічні засади дослідження.
2. Виявити та науково обґрунтувати періодизацію розвитку теорії та практики навчання й виховання осіб з порушеннями зору в Україні.
3. З’ясувати вплив суспільно-політичних, соціально-економічних та організаційно-педагогічних чинників на розвиток вітчизняної тифлопедагогічної теорії й практики протягом різних історичних періодів.
4. Виявити особливості ставлення суспільства й держави до осіб з вадами зору та розвитку спеціально організованого навчання й виховання сліпих дітей в Україні у певні історичні періоди.
5. Проаналізувати історію й тенденції розвитку основних методологічних та теоретичних проблем тифлопедагогіки.
6. Визначити внесок українських тифлопедагогів у розвиток світової теорії й практики навчання та виховання осіб з порушеннями зору.
7. Здійснити аналіз історії підготовки кадрів тифлопедагогів в Україні.
Об’єкт дослідження – освіта осіб з порушеннями зору в Україні.
Предмет дослідження – становлення і розвиток української теорії та практики тифлопедагогіки в Україні в середині ХІХ – на початку ХХІ століття.
Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:
а) теоретичні: аналітичний, історико-зіставний, порівняльно-цільовий, ретроспективний, хронологічний, історико-генетичний методи, які дозволили на основі порівняльного аналізу соціально-педагогічної та спеціальної літератури, документів з питань народної освіти й архівних матеріалів розглянути процес освіти незрячих в динаміці, змінах і часовій послідовності, встановити етапи розвитку тифлопедагогіки, виявити її стратегічну спрямованість в Україні на кожному з них;
б) емпіричні методи: опитування, інтерв’ю, ретроспективний аналіз діяльності спеціалізованих освітніх та реабілітаційних закладів для осіб з порушеннями зору, аналіз передового тифлопедагогічного досвіду, узагальнення незалежних характеристик та експертних оцінок з метою встановлення незадокументованих фактів діяльності спеціальних навчальних закладів та персоналій.
Методологічна та теоретична основа дослідження ґрунтується на: філософських концепціях українських учених щодо трансформування освітніх систем (Р.І.Александрова, В.П.Андрущенко, Б.С.Гершунський, І.А.Зязюн, Г.Б.Корнетов, В.Г.Кремень, В.С.Лутай, В.О.Огнев’юк); концептуальних положеннях методології сучасної педагогічної та історико-педагогічної науки (Б.М.Бім-Бад, А.М.Бойко, С.В.Бобришов, Віт.І.Бондар, Л.П.Вовк, Б.С.Гершунський, Є.Я.Голант, Н.М.Гупан, Н.П.Дічек, Е.Д.Днєпров, М.Б.Євтух, В.В.Краєвський, В.С.Курило, Н.Г.Ничкало, Н.С.Побірченко, О.І.Пометун, З.І.Равкін, К.Д.Радіна, В.О.Сластьонін, О.В.Сухомлинська, Л.П.Сущенко, М.Хайдеггер, М.Д.Ярмаченко); положеннях про соціально-історичну зумовленість та корекційну спрямованість освіти осіб з порушеннями психофізичного розвитку (Віт.І. Бондар, І.Г. Єременко, Л.О.Куненко, М.М.Малофєєв, В.М. Синьов, М.О.Супрун, В.В.Тарасун, Б.Г.Тупоногов, В.О.Феоктістова, Л.І.Фомічова, А.Г.Шевцов, М.К.Шеремет, М.Д.Ярмаченко та ін.); положеннях Конституції України, Закону України «Про освіту», «Концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та психічними вадами в Україні на найближчі роки та на перспективу», що визначають пріоритети розвитку спеціальної освіти.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що уперше:
- відтворено з позицій комплексного підходу, в широких хронологічних межах (середина ХІХ ст. – початок ХХІ ст.) історію розвитку вітчизняної теорії та практики навчання й виховання осіб з порушеннями зору;
- розкрито вплив суспільно-політичних, соціально-економічних, світоглядних та організаційно-педагогічних чинників на розвиток української тифлопедагогічної теорії й практики протягом різних історичних етапів;
- на основі аналізу конкретно-історичних обставин виявлено і науково обґрунтовано періоди та етапи становлення і розвитку теорії й практики навчання та виховання осіб з порушеннями зору в Україні;
- показано ставлення до національної складової навчання та виховання дітей з порушеннями зору на різних етапах розвитку української тифлопедагогіки;
- доведена роль недержавних громадських об’єднань у розвитку тифлопедагогіки, впровадженні радикальних змін у навчально-виховний процес;
- виявлено особливості та тенденції розвитку теорії тифлопедагогіки й практики корекційного навчання дітей з порушеннями зору в досліджуваний період;
- введено до наукового обігу значну кількість невідомих та маловідомих архівних документів, окремих фактів і теоретичних положень, пов’язаних з розвитком тифлопедагогічної теорії й практики в Україні.
Набули подальшого розвитку:
- висвітлення внеску українських учених у розвиток системи навчання й виховання осіб з порушеннями зору;
- питання підготовки й перепідготовки кадрів тифлопедагогів.
Уточнені біографічні дані провідних українських тифлопедагогів, дати створення училищ для незрячих, інформація про їх працівників.
Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть стати основою для розробки стратегії розвитку тифлопедагогічної теорії та практики в Україні у сучасних умовах та в перспективі.
Дисертаційні матеріали можуть бути використані в подальших історико-педагогічних дослідженнях, для удосконалення змісту навчальних курсів з історії загальної та корекційної педагогіки, при написанні підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури з історії вітчизняної тифлопедагогіки та тифлопсихології. Низку окреслених питань можна використати як тематику для курсових, дипломних і магістерських робіт.
Наукові результати проведеного дослідження були реалізовані при розробці навчальної дисципліни «Історія тифлопедагогіки України» для вищих педагогічних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, який було апробовано в навчальному процесі Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (довідка про впровадження № 110/12 від 23.08.2012).
Особистий внесок автора в працях, написаних у співавторстві, полягає в написанні розділів «Загальні основи тифлопедагогіки» та «Основи тифлодидактики» (підручник «Тифлопедагогіка», загальному науково-методичному керівництві колективом авторів та написанні розділів «Загальні питання спеціальної методики навчання української мови», «Методика навчання грамоти», «Методика класного та позакласного читання» (навчальний посібник «Спеціальна методика навчання української мови в школах для дітей з порушеннями зору»). В інших роботах внесок автора полягає теоретичному обґрунтуванні проблеми, її основних ідей і положень.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на: Міжнародних науково-практичних конференціях та семінарах «Можливості виховання та навчання сліпоглухих» (Київ, 2004), «Актуальні проблеми корекційної педагогіки та спеціальної психології» (Київ, 2004), «Актуальні проблеми медико-соціальної реабілітації інвалідів внаслідок офтальмопатології» (Дніпропетровськ, 2004), «Подготовка дефектологов в системе высшей школы: состояние и перспективы развития» (Мінськ, 2005), «Запобігання сліпоті у дітей в Україні в рамках виконання програми ВООЗ Зір-2020» (Київ, 2005), «Міжнародний науково-практичний семінар з проблем сліпоглухоти» (Київ, 2006), «Інформаційні технології та електронне навчання: лідерство та розвиток життєвих компетенцій нечуючих» (Київ, 2006), «Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливостями психофізичного розвитку» (Кам’янець-Подільський, 2006), «Сучасні методи медико-педагогічної реабілітації дітей з вадами зору» (Київ, 2007), «Сучасні методи і засоби комп’ютерної освіти для осіб з обмеженими фізичними можливостями» (Київ, 2007), «Перспективи розвитку корекційної педагогіки» (Словаччина, Братислава, 2007), «Сучасний світ і незрячі: тифлопедагогіка, реабілітація, професійна освіта» (Луцьк, 2008), «Тенденції розвитку корекційної освіти в Україні (До 175-річчя НПУ імені М.П.Драгоманова. До 5-річчя Інституту корекційної педагогіки та психології)» (Київ, 2008), «Досвід співпраці державних, недержавних та муніципальних організацій у вирішенні питань захисту дітей». (Кам’янець-Подільський, 2008), «Соціально-педагогічна реабілітація в закладах освіти: проблеми та перспективи (Хмельницький, 2008), «Инклюзивное образование: опыт и перспективы» (Росія, Саратов, 2008), «Сучасні тенденції розвитку корекційної освіти» (Кам’янець-Подільський, 2008), «Стан та перспективи розвитку корекційної освіти» (Кам’янець-Подільський, 2009), «Инклюзивное образование: совершенствование реализации образовательной политики» (Казахстан, Астана, 2009), «Внесок наукових шкіл НПУ імені М.П.Драгоманова у розвиток світової та вітчизняної дефектології» (Київ, 2010), «Корекційна освіта: історія, сучасність та перспективи розвитку» (Кам’янець-Подільський, 2010, 2011, 2012), «Развитие науки и практики образования лиц с нарушением зрения: проблемы и перспективы» (Росія, Санкт-Петербург, 2010), «Актуальні проблеми логопедії» (Київ, 2011), «Сучасний світ і незрячі: людина з інвалідністю у правовій державі» (Луцьк, 2011); Всеукраїнських науково-практичних конференціях, симпозіумах та семінарах «Вища освіта інвалідів: рівні права - рівні можливості» (Ялта, 2006), «Перспективи інституційного розвитку професії корекційного педагога в Україні» (Київ, 2007), «Раннє втручання дає дітям шанс на краще життя» (Львів, 2007), «Теорія і практика тифлопедагогіки: взаємозв’язки та взаємозбагачення» (Київ, 2008), «Сучасний стан та перспективи розвитку теорії і практики логопедії в Україні» (Київ, 2008), «Соціально-педагогічна реабілітація в закладах освіти: проблеми та перспективи» (Хмельницький, 2008), «Науково-методичні засади розробки програмного забезпечення для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів» (Київ, 2008), «Науково-методичні засади забезпечення права на освіту дітей-інвалідів шляхом впровадження інноваційних технологій» (Львів, 2010), «Науково-методичні засади інтеграції дітей з порушеннями зору в соціум у процесі їх комплексної реабілітації» (Теребовля, 2010), «Науково-педагогічні засади формування соціальних компетенцій учнів з особливими освітніми потребами як складової навчально-реабілітаційного процесу» (Запоріжжя, 2011); Першому Всеукраїнському з’їзді тифлопедагогів «Тифлопедагогіка України: витоки, сьогодення та перспективи розвитку» (Харків, 2006), Другому з’їзді тифлопедагогів України «Удосконалення професійної майстерності тифлопедагогів у процесі здійснення комплексної реабілітації дітей з порушеннями зору» (Київ, 2009), Третьому конгресі тифлопедагогів України «Шляхи реалізації права інвалідів по зору на якісну освіту в Україні (cмт.Вигода, Івано-Франківська обл., 2012); на регіональних науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми сучасної логопедії» (Київ, 2007), «Перспективи інституційного розвитку професії корекційного педагога в Україні» (Київ, 2007), «Сучасні методи діагностики та лікування косоокості» (Київ, 2007), «Корекційно-компенсаторна направленість навчально-виховної роботи з дітьми, які мають порушення зору» (Київ, 2009).
Публікації. Результати проведеного дослідження опубліковано в 44 наукових працях, 37 з яких є одноосібними. Серед них: 1 монографія; 1 підручник; 2 навчальних посібники; 4 навчально-методичних матеріали; 25 статей у наукових фахових виданнях (з них 24 – одноосібних); 6 статей в інших виданнях; 5 тез виступів на конференціях.
Кандидатська дисертація на тему «Корекційна спрямованість формування навичок самообслуговування у молодших слабозорих дошкільників» була захищена в листопаді 1997 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел (512 найменувань, з них 5 - іноземною мовою). Загальний обсяг дисертації становить 455 сторінок. Основний зміст роботи викладено на 408 сторінках. У тексті міститься 4 таблиці.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації простежено становлення та розвиток тифлопедагогіки в Україні й представлено його у вигляді ретроспективного цілісного аналізу теорії і практики навчання й виховання осіб з порушеннями зору.
Аналіз і узагальнення архівних та історичних матеріалів, монографічних досліджень і науково-методичних розробок з досліджуваної проблеми дає підстави зробити такі висновки.
1. Найбільш суттєвими, адекватними тифлопедагогіці та актуальними для вивчення процесів становлення та розвитку системи освіти незрячих визначено історико-педагогічний, цивілізаційний, феноменологічний, культурологічний, антропологічний підходи до нашого дослідження, а також врахування ролі релігійного впливу як закономірного фактору у розвитку ставлення суспільства до незрячих. Було здійснено багатопараметральну економіко-соціокультурну періодизацію розвитку теорії та практики тифлопедагогіки з урахуванням таких факторів: розвиток соціально-економічної формації, суспільно-політична ситуація в країні, релігійні погляди на осіб з порушеннями зору, нормативно-правова база практики навчання, виховання, реабілітації та соціалізації інвалідів по зору, суспільний прогресивний рух, рівень розвитку та ступінь розробки наукового апарату тифлопедагогіки, науковий рівень і практичний стан медичної та соціально-психологічної допомоги особам з порушеннями зору, кадрове забезпечення професійними тифлопедагогами.
Виділені такі періоди генезису теорії та практики навчання й виховання осіб з порушеннями зору в Україні (яким передував тривалий час – з Х століття до середини ХІХ століття – виникнення передумов організованого навчання сліпих в Україні): І період (середина ХІХ століття – 1942 рік) – становлення та розвиток вітчизняної системи спеціальної освіти дітей з порушеннями зору; ІІ період (1943–1990 роки) – інтенсивна розробка тифлопедагогічної теорії та подальший розвиток на цій основі практики; ІІІ період (1991 рік – і дотепер) – реформування національної системи освіти дітей з порушеннями зору, модернізація змісту їх навчання, поглиблення наукових досліджень в галузі тифлопедагогіки й тифлопсихології з урахуванням сучасних світових тенденцій розвитку роботи зі сліпими та слабозорими людьми.
2. Визначення методологічних підходів та принципів, які дозволяють системно відтворити та узгодити історико-часові, наукові, соціальні, суб’єктні й інші паралелі в нашому дослідженні, дало можливість конкретизувати суспільно-політичні (війни, революційні події, зміна урядів та ін.), соціально-економічні (занепад і підйом промисловості та сільського господарства, зростання чи зменшення дитячої захворюваності, масове зубожіння населення тощо) й організаційно-педагогічні (існування спеціальних навчальних закладів, створення науково-дослідних установ, проведення дефектологічних і тифлопедагогічних з’їздів, випуск науково-педагогічної літератури та періодичних видань тощо) чинники, що сприяли становленню та розвитку теорії й практики навчання і виховання дітей з порушеннями зору в Україні.
3. Визначено ставлення суспільства та держави до осіб з вадами зору в різні історичні періоди. Так, у дохристиянські часи слов’яни-язичники не виявляли агресії щодо сліпих, ставилися до них милосердно. У Х столітті почала формуватися система церковної благодійності та прихистку сліпих. Починаючи з середини і до кінця ХІХ ст. в Україні формувалася й обґрунтовувалася громадська думка про можливість та необхідність навчання й виховання сліпих дітей. Практична діяльність у наданні спеціальної педагогічної допомоги цим дітям здійснювалася представниками прогресивної спільноти – лікарями, педагогами, релігійними діячами тощо – і характеризувалася домінуванням філантропічної спрямованості.
Починаючи з 1918 року, долалися філантропічні принципи опіки сліпих, державою осмислювалася сутність суспільної допомоги дітям цієї категорії, розвивалася законодавча база та відбувалося становлення державної системи спеціальних шкіл. Держава сприймала сліпих як громадян, які мають бути корисними суспільству. Істотно розширилося охоплення всіх незрячих спеціальним навчанням. Але під час навчання в школах-інтернатах сліпі діти ізолювалися від суспільства, а спеціальні школи-інтернати - від інших громадських інституцій. Проте позитивним було те, що діти з порушеннями зору отримували якісну цензову освіту і мали змогу продовжити навчання та отримати вищу освіту, а також створювалися умови для надання їм цілеспрямованої кваліфікованої корекційної допомоги.
Провідною тенденцією сучасного пострадянського періоду стала інтеграція інвалідів у суспільство, що базується на їх повному громадянському рівноправ’ї, на новій філософії суспільства, яка пропагує повагу до всіх людей, незважаючи на їх відмінності, з урахуванням міжнародних нормативних актів про права людини, дитини, інвалідів.
4. Історичний аналіз становлення та розвитку вітчизняної системи освіти людей з порушеннями зору показав, що цей процес відбувався нерівномірно, переривався соціальними катаклізмами (війнами, революціями), які мали негативні наслідки для економічного та соціально-політичного розвитку країни. Становлення практики навчання незрячих на теренах України розпочалося в 1851 році з виникнення першої школи для сліпих (м.Львів), а протягом 1882-1898 років починає функціонувати ще шість училищ для сліпих дітей. Головну роль у цьому процесі відіграло «Товариство піклування про сліпих». На цьому етапі спостерігалося інтенсивне накопичення практичного досвіду роботи зі сліпими й перші спроби його теоретичного узагальнення.
З 1918 року всі училища для сліпих перейшли в державну структуру освіти, й право на освіту незрячих було визнано законодавчо. З 1925 року спеціальні освітні заклади для сліпих в Україні розпочали навчання за програмою звичайної загальноосвітньої школи. Було скасовано релігійне виховання та відбувалася певна ідеологізація виховного та навчального процесів, підпорядкованих ідеології держави. Недоліком можна вважати й те, що акцент у навчальному процесі робився виключно на ремісничій спеціалізації незрячих.
Протягом 1943–1950-х років відбувалися процеси деформації та реконструкції практики навчання осіб з порушеннями зору, пов’язані з повоєнним відновленням мережі шкіл для сліпих дітей та залученням до спеціальної освіти усіх незрячих.
У 1960–1980 роки почалася диференціація мережі шкіл для дітей з порушеннями зору, оскільки у зв’язку з досягненнями офтальмології відбувся кількісний перерозподіл категорій осіб з порушеннями зору: зменшилося число сліпих та збільшилося – слабозорих. На цьому етапі почала формуватися система дошкільного виховання дітей з порушеннями зору.
Перехід від одного етапу до іншого в період інтенсивної розробки теорії та практики навчання осіб з порушеннями зору, а також якісні перетворення в них переважно визначалися «генеральною ідеєю» (заданою державою «зверху»), що часто не відповідала соціально-економічним умовам її реалізації.
Починаючи з 1991 року, система навчання осіб з порушеннями зору в Україні увійшла в період реформування змісту навчання й радикальних змін навчально-виховного та корекційного процесу як у традиційних навчальних закладах, так і в закладах нового типу для сліпих і слабозорих. Спостерігалося скорочення (унаслідок складного економічного становища країни) кількості державних спеціальних закладів для сліпих та слабозорих дітей та виникнення недержавних. Починаючи з 1998 року, було оновлено зміст навчання в спеціальних шкільних та дошкільних установах, науково-методично забезпечено навчальний процес у спеціальних закладах різного типу для дітей з порушеннями зору.
На сьогодні актуальною є тенденція не лише подальшого збереження та удосконалення вже існуючих державних структур спеціальної освіти осіб з порушеннями зору, але й створення інноваційних, найбільш адекватних соціальному замовленню та сучасним умовам форм надання спеціалізованої допомоги цій категорії населення.
5. Починаючи з виникнення першої школи для сліпих в Україні, розробкою теорії та методики навчання активно займалися вітчизняні тифлопедагоги-практики. Як правило, це були вчителі шкіл для сліпих, які пройшли спеціальні курси за кордоном. Значний внесок у розбудову тифлопедагогічної теорії та практики зробили перші директори та інспектори вітчизняних училищ для сліпих: О.Х.Андріяшев, В.О.Гандер, В.І.Зайончевський, Г.О.Кузнєцов, К.Ф.Лейко, М.Маковський, А.А.Мощенко, К.Д.Пухтинський та ін.
У перші роки радянської влади українські тифлопедагоги розпочали свої науково-експериментальні дослідження в галузі навчання й виховання сліпих дітей, що дозволило визначити теоретичні й методологічні засади вітчизняної тифлопедагогіки. Особлива роль у цьому належить першим організаторам у галузі спеціальної освіти демократично налаштованих українських тифлопедагогів, які зробили значний внесок у розвиток не лише вітчизняної, але й світової теорії та практики навчання незрячих, – П.Г.Мельникова, О.М.Щербини, І.П.Соколянського та ін. Як позитивний момент необхідно відмітити розробку вченими-тифлопедагогами не лише загальних питань дидактики, але й окремих методик роботи в школах для сліпих, а також посилення уваги до технічного оснащення навчального процесу.
Основним у республіці науковим закладом був заснований у 1944 році НДІ дефектології Мiнiстерства освiти УРСР. Наукові дослідження з питань освіти дітей з порушеннями зору здійснювали співробітники сектора тифлопедагогіки, а пізніше – відділу дефектології та лабораторії тифлопедагогіки УНДІП А.С.Ганджій, Т.А.Гроза, І.С.Моргуліс, С.О.Покутнєва, Н.І.Правдіна, Т.П.Свиридюк, Є.П.Синьова, Н.С.Царик, І.П.Чигринова та ін.
Вирішенням завдань, що стоять перед вітчизняною тифлопедагогікою на сучасному етапі соціального розвитку суспільства, займаються існуючі в державі наукові центри: лабораторія тифлопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки НАПН України (Л.С.Вавіна, І.М.Гудим, В.В.Кобильченко, С.О.Покутнєва та ін.), кафедра тифлопедагогіки НПУ ім. М.П.Драгоманова (Т.М.Гребенюк, О.М.Паламар, Є.П.Синьова, С.В.Федоренко та ін.), навчально-реабілітаційний центр для дітей з вадами зору «Левеня» (В.М.Ремажевська).
6. Встановлено, що виникненню та розвитку практики навчання незрячих в Україні значною мірою сприяла медична спільнота держави. Лікарі-офтальмологи зрозуміли необхідність соціалізації великої кількості осіб з порушеннями зору і почали активно долучатися до справи організації навчання та виховання сліпих дітей в Україні. Так, виникненню перших училищ для сліпих в Україні сприяли лікарі-офтальмологи Л.Л.Гіршман у Харкові, Ф.Л.Фронтак у Мукачевому, Г.О.Міткевич в Одесі, який також створив першу друкарню для сліпих, та ін. Патронат над Київським училищем для сліпих здійснювали лікарі Н.Д.Гончаруков та Е.Н.Неєзе, які надавали безкоштовну медичну допомогу сліпим дітям. Роль офтальмологів у розвитку системи навчання й виховання дітей з порушеннями зору значно знизилася в радянський період, але на сучасному етапі українські лікарі-офтальмологи активно співпрацюють зі спеціальними навчально-виховними закладами для дітей з порушеннями зору та науковими центрами тифлопедагогіки.
7. У дослідженні простежено становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки як науки, представлено її у вигляді ретроспективного цілісного аналізу педагогічної теорії і практики. На основі вивчення еволюційного шляху її розвитку, з’ясування зв’язків тифлопедагогіки з іншими науками встановлено, що на різних етапах історичного розвитку держави тифлопедагогіка мала суттєві відмінності в меті, змісті та підходах до організації навчально-виховного процесу осіб з порушеннями зору.
Проведене дослідження дозволило визначити й провідні тенденції розвитку тифлопедагогіки в Україні. До найбільш плідних серед них можна віднести: антропологічну спрямованість тифлопедагогіки; поступове розширення її предмета, методологічних засад, закономірностей, принципів, методів і наповнення їх соціально-педагогічним змістом; широке використання тифлопедагогікою міжнаукових закономірностей, принципів, термінів, понять та методів роботи; поступовий перехід від колективного навчання й виховання до індивідуальних форм впливу; тісний зв’язок між тифлопедагогічною теорією й практикою; широке залучення до справи навчання й виховання дітей з порушеннями зору різних міністерств та громадськості; врахування та розвиток прогресивних надбань вітчизняної та зарубіжної тифлопедагогіки.
8. Встановлено, що до початку 20-х років ХХ ст. у школах для незрячих працювали педагоги із загальнопедагогічною освітою, частина яких пройшла спеціальні курси з вивчення методик роботи зі сліпими. Вищого навчального закладу, який би готував спеціалістів-тифлопедагогів, в Україні не було до 1939 року, коли при Київському педагогічному інституті ім. О.М.Горького був створений дефектологічний факультет, і вперше розпочата підготовка зі спеціалізації «Тифлопедагогіка». У 1956 році вона з різних причин була припинена, а підготовку кадрів (шляхом проведення курсів підвищення кваліфікації, організації практичних семінарів, круглих столів та ін.) здійснювали співробітники відділу дефектології при НДІ педагогіки УРСР, а з 1974 року – лабораторії тифлопедагогіки цього інституту.
У 1981 році були відкриті спеціальні групи перепідготовки кадрів тифлопедагогів при дефектологічному факультеті Київського педагогічного інституту імені О.М.Горького. Підготовка кадрів тифлопедагогів за спеціалізацією «Тифлопедагогіка» відновилася на денній формі навчання дефектологічного факультету Київського державного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова в 1993 році (на заочній формі навчання – з 1994 року). На сучасному етапі основним центром підготовки кваліфікованих фахівців-тифлопедагогів як на стадії базової освіти, так і на етапах перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів є кафедра тифлопедагогіки НПУ імені М.П.Драгоманова.
9. Встановлено, що зміни, які відбуваються на сучасному етапі в галузі освіти осіб з порушеннями зору в усьому світі, модернізація змісту їх навчання та виховання роблять актуальними систематичне та об’єктивне вивчення міжнародного досвіду з розвитку спеціальної освіти. Ця тенденція має сприяти інтернаціоналізації наукового знання, удосконаленню системи спеціальної освіти осіб з порушеннями зору в Україні, створювати умови для успішного включення України в світовий освітній простір.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов’язаних з розвитком тифлопедагогічної теорії та практики в Україні. Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного дослідження проблеми визначено: розвиток змісту та технологій освітнього процесу в спеціальних навчальних закладах для дітей з порушеннями зору в різні історичні періоди; вивчення й узагальнення історичного досвіду функціонування дошкільної ланки спеціальної освіти незрячих; досвід організації та здійснення інклюзивної та індивідуальної освіти дітей з порушеннями зору; педагогічний супровід післяшкільної освіти сліпих; наукова спадщина вітчизняних науковців-тифлопедагогів та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Архівні матеріали
Центральний державний архів вищих органів влади та органів державного управління України (ЦДАВОВ України).
Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ).
Державний архів міста Києва (ДАК).
Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО).
Державний архів Одеської області (ДАОО).
Державний архів Харківської області (ДАХО).
Российский государственный исторический архив (РГИА).
1. ДАІФО, ф-295, оп. 6, спр. 1049, арк. 3.
2. ДАІФО, ф-295, оп. 6, спр. 1049, арк. 18.
3. ДАІФО, ф-295, оп. 6, спр. 1049, арк. 39.
4. ДАК, ф. р-346, оп. 1, спр. 34, арк. 3.
5. ДАК, ф. р-346, оп. 1, спр. 35, арк. 1.
6. ДАК, ф. р-346, оп. 1, спр. 35, арк. 8.
7. ДАК, ф. р-346, оп. 1, спр. 37, арк. 22.
8. ДАК, ф. р-346, оп. 1, спр. 1906, арк. 137.
9. ДАК, ф. р-346, оп. 1, спр. 1974, арк. 204.
10. ДАК, ф. р-346, оп.1, спр. 2050, арк. 118.
11. ДАК, ф. р-346, оп.1, спр. 2246, арк. 166.
12. ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 894, арк. 65-88.
13. ДАХО, ф. 203, оп. 1, спр. 389, арк. 12-38.
14. ДАХО, ф. 820, оп. 1, спр. 167, арк. 15.
15. ДАХО, ф. 820, оп. 1, спр. 391, 88 арк.
16. ДАХО, ф.845, оп. 2, спр. 340, 109 арк.
17. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 479, арк. 215.
18. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 480, арк. 157
19. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 685, арк. 1.
20. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 736, арк. 1.
21. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 822, арк. 6.
22. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 823, арк. 2.
23. ІР НБУВ, ф. 34, оп. 1, спр. 1002-1103, арк. 3.
24. РГИА, ф. 764, оп. 1, спр. 7, 18 арк.
25. РГИА, ф. 764, оп. 1, спр. 145, арк.. 241-243.
26. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 1, спр. 162, арк. 125.
27. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 1, спр. 933, арк. 155.
28. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 2, спр. 281, арк. 170.
29. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 2, спр. 281, арк. 178.
30. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 2, спр. 282 (ч. 1), арк. 28.
31. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 2, спр. 286, арк. 19-22.
32. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 2, спр. 286, арк. 39.
33. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 2, спр. 541, арк. 24.
34. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 3, спр. 87, 31 арк.
35. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 3, спр. 918, арк. 27, 31-73, 89.
36. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 4, спр. 346, арк. 5.
37. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 4, спр. 644, арк. 11-41, 51-63, 93.
38. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 4, спр. 890, арк. 104.
39. ЦДАВОВ України, ф.166, оп. 5, спр. 445, арк. 1.
40. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 6, спр. 2979, 33 арк.
41. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 9, спр. 77, арк. 35.
42. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 9, спр. 1208, арк. 225-226.
43. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 9, спр. 1267, арк. 132.
44. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 10, спр. 427, арк. 11-12.
45. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 10, спр. 1021,арк. 4-18.
46. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 10, спр. 1051, арк. 5.
47. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 11, спр. 99, арк. 13.
48. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 11, спр. 100, арк. 38.
49. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 11, спр. 101, арк. 14.
50. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 11, спр. 101, арк. 32-35, 61.
51. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 11, спр. 141, аpк. 16.
52. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 11, спр. 281, арк. 90-95.
53. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 15, спр. 791, арк. 100-102.
54. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 17, спр. 151, арк. 68-71.
55. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 17, спр. 151, арк. 170, 181-183.
56. ЦДАВОВ України, ф. 346, оп. 5, спр. 421, арк. 27.

Список літератури
57. Агулина С. В. Становление и развитие воспитательно-благотворительных учреждений для детей России (середина XIX в. – начало XX в.) : автореф. дис. канд. пед. наук / С. В. Агулина – М., 1996. – 18 с.
58. Азбукин Д. И. Высшее заочное дефектологическое образование / Д. И. Азбукин // Вопросы дефектологии. – 1931. – № 1-2 (13-14). – С. 77-78.
59. Азбукин Д. И. Дефектологическое движение в СССР за последнее десятилетие / Д. И. Азбукин // Вопросы дефектологии. – 1928. – № 1. – С. 6-10.
60. Азбукин Д. И. Исторический очерк подготовки педагогов-дефектологов / Д. И. Азбукин // Хрестоматия по логопедии (извлечения и тексты) : уч. пособие для студентов высших и средних специальных педагогических учебных заведений : в 2 тт. – Т. II / под ред. Л. С. Волковой, В. И. Селиверстова. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС. – 1997. – С. 579-585.
61. Азбукин Д. И. Подготовка педагогов-дефектологов за рубежом и у нас / Д. И. Азбукин // Вопросы дефектологии. – 1928. – № 1. – С. 8-12.
62. Азбукин Д. И. Развитие специальной педагогики в СССР за последние десять лет / Д. И. Азбукин // Тр. ин-та : МГПИ им. В. И. Ленина. – М., 1947. – Т. 49. – Вып. 3. – С. 47-53.
63. Акимушкин В. М. Комплексная система управления рациональным трудоустройством слепых (КС УРТС) / В. М. Акимушкин, И. C. Моргулис. – К., 1998. – 60 с.
64. Акимушкин В. М. Основы тифлологии / В. М. Акимушкин, И. C. Моргулис. – Киев, 1980. – С. 74.
65. Акимушкин В. М. Учебно-методические материалы по тифлологии / В. М. Акимушкин , И. C. Моргулис. – К., 1990. – С. 125-130.
66. Актуальные вопросы историографии и источниковедения истории школы и педагогики : сб. АПН СССР НИИ общей педагогики / под ред. Э. Д. Днепрова – М. : АПН СССР, 1986. – 230 с.
67. Алпатов Н. И. Учебно-воспитательная работа в дореволюционных школах интернатного типа / Н. И. Алпатов – М. : Учпедгиз, 1958. — 244 с.
68. Амонашвили Ш. Антология вечно восходящей Истины / Ш. Амонашвили // Педагогіка толерантності. – 2001. – № 3-4. – С.204-208.
69. Андрущенко В. П. Про концептуальні засади філософії освіти України / В. П. Андрущенко, В. С. Лугай // Нова парадигма. – Вип. 36. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. – С. 8-20.
70. Антология педагогической мысли в Древнейшей Руси и Русском Государстве XIV-XVII вв. / АПН СССР. // сост. С. Д. Бабишина, Б. М. Митюров и др. – М. : Педагогика, 1985. – 367 с.
71. Антология педагогической мысли Украинской ССР / сост. Н. П. Калениченко. – М. : Педагогика, 1988. – 560 с.
72. Бабишин С. Д. Київська школа в ХІ столітті. / С. Д. Бабишин // Український історичний журнал. – 1971. – № 7.
73. Бабишин С. Д. Основные тенденции развития школ и просвещения в древней Руси (XI – первая половина XIII вв.) : автореф. дис... д-ра пед. наук. : 13.00.01 / КГПИ им. А. М. Горького / С. Д. Бабишин. – К., 1985. – 47 с.
74. Баранов В. Ф. Педологическая служба в советской школе 20-30-х годов / В. Ф. Баранов // Сов. педагогика. – 1990. – № 3. – С. 43-50.
75. Барна М. М. Розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині (1867-1939 рр.) : автореф. дис... канд. пед. наук : 13.00.04 / АПН України. / М. М. Барна. – К., 1996. – 25 с.
76. Барун Р. Чергові завдання установ освіти дефективного дитинства (І Всеукраїнська дефектологічна конференція) – Комуністична освіта. – 1933. – № 2-3. – С. 31-39.
77. Басилова Т. А. Иван Афанасьевич Соколянский (К 100-летию со дня рождения) / Т. А. Басилова // Дефектология. – 1989. – № 2. – С. 71-85.
78. Безман Г. Подарунок товариша Петровського / Г. Безман // На зміну. – 1936.
79. Белоруков А. П. Памяти профессора А. М. Щербины. / А. П. Белоруков // Жизнь слепых. – 1934. – № 3-4. – С. 42-50.
80. Белоруков А. П. Путями веков. Историческое повествование / А. П. Белоруков – М. : Учпедгиз, 1940. – 132 с.
81. Бим-Бад Б. М. Педагогические течения в начале ХХ века./ Б. М. Бим-Бад // Лекции по педагогической антропологии и философии образования. – М., 1994. – 112 с.
82. Більчич В. Нариси історії Українського товариства сліпих. / В. Більчич., М. Крупей // Частина 2. – Снятин, 2003. – С. 126-150.
83. Бобрышов С. В. Методология историко-педагогического исследования развития педагогического знания : автореф. дис. на соискание уч. степени док. пед. наук : спец. 13.00.01 – общая педагогика, история педагогики и образования / С. В. Бобрышов. – Санкт-Петербург, 2007. – 39 с.
84. Богуславский М. П., Корнетов Г. Б. Проблема моделирования в историко-педагогических исследованиях / М. П. Богуславский., Г. Б. Корнетов // Научные достижения и передовой опыт в области педагогики и народного образования. – М. : Педагогика, 1991. – Вып. 7. – С. 12-15.
85. Богуславський М. П. Структура сучасного історико-педагогічного знання / М. П. Богуславский // Шлях освіти. – 1999. – № 1. – С. З7-40.
86. Бондар А. Д. Розвиток загальноосвітньої середньої школи в УРСР / А. Д. Бондар // Рад. шк. – 1957 – № 11. – С. 51–53.
87. Бондар А. Д. Розвиток суспільного виховання в Українській PCP (1917–1967) / А. Д. Бондар. – К. : Вид-во КДУ, 1968. – 227 с.
88. Бондар В. І. 60-річчя дефектологічного факультету КДПІ ім. О. М. Горького / В. І. Бондар // Питання дефектології : респ. наук.-метод. зб. – К. : Рад. шк., 1980. – № 13. – С. 106-110.
89. Бондар В. І. Дидактичні та соціально-педагогічні аспекти розвитку спеціального навчання дітей з обмеженими психофізичними можливостями / В. І. Бондар // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992 – 2002. – зб. наук. праць до 10-річчя АПН України / АПН України. – Частина 1. – Харків «ОВС», 2002. – С. 613-630.
90. Бондар В. І. Основні етапи становлення та розвитку дефектологічної науки в Україні (до ювілею Інституту дефектології АПН України) / В. І. Бондар // Дефектологія. – 1999. – № 2. – С. 2-4.
91. Бондар В. І. Основні напрямки та перспективи розвитку дефектологічної науки в Україні / В. І. Бондар // Дефектологія. – 1999. – № 3. – С. 2-6.
92. Бондар В. І. Особливості розвитку дефектологічної науки та практики на ранніх етапах їх виникнення / В. І. Бондар // Дефектологія. – 2001. – № 4. – С. 27-31.
93. Бондар В. І. Передумови розвитку державної системи спеціального навчання дітей із психофізичними вадами / В. І. Бондар // Дефектологія. – 1997. – № 2. – С. 2-7.
94. Бондар В. І. Стан спеціальної освіти та динаміка її змін / В. І. Бондар // наук.-метод. зб. «Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство». – К. : Контекст, 2000. – С. 29-34.
95. Бондар В. І., Інтерпретація еволюції спеціальної освіти: зародження, становлення, розвиток (до десятиріччя Інституту спеціальної педагогіки АПН України) / В. І. Бондар., В. В. Золотоверх // Дефектологія. – 2004. – № 1. – С. 2-10.
96. Бондар В. І., Історія олігофренопедагогіки : Підручник./ В. І. Бондар., В. В. Золотоверх – К. : Знання, 2007. – 375 с.
97. Бондарь В. И. О подготовке дефектологических кадров в Киевском пединституте / В. И. Бондарь., Н. Ф. Засенко // Дефектология. – 1983. – № 4. – С. 69-71.
98. Бондар В. І. Відділ дефектології. Інституту педагогіки АПН України – 70 / В. І. Бондар., Г. М. Мерсіянова // за ред. М. Д. Ярмаченка та ін. – К. : Пед. думка, 1996. – С. 111-115.
99. Бондар В. І. Модернізація галузі «Спеціальна освіта» : уроки на майбутнє / В. І. Бондар // Дефектологія. – 2004. – № 4. – С. 2-7.
100. Бондар В. І. Тенденції розвитку освіти дітей з психофізичними вадами в Європі та Україні / В. І. Бондар.,В. М. Синьов., В. В. Тищенко // - зб. наук. праць Кам′янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія соціально-педагогічна. Випуск 19. Частина 1. – м. Кам′янець-Подільський : «Медобори 2006», 2012. – С. 7 – 26.
101. Бурчак О. К. Писемність для сліпих : історія та розвиток /О. К. Бурчак – К. : УТОС, 2005. – 37 с.
102. Бюлетень Народного Комісаріату освіти УСРР. – 1927, 1930–1932 рр.
103. Вавіна Л. С. Київській школі-інтернату для сліпих дітей – 120 / Л. С. Вавіна // Дефектологія. – 2004. – № 3. – С. 6 – 9.
104. Варенова Т. В. Современные тенденции развития специального образования / Т. В. Варенова // зб. наук. праць Кам’янець-Подільського державного університету. Серія соціально-педагогічна. Випуск 7. – К.-П., 2007.
105. Вершинина Р. А. Московская школа для слепых детей. (Из истории школы) / Р. А. Вершинина //Дефектология – 1969. – № 5. – С. 77-81.
106. Веселовский Б. История земств за 40 лет / Б. Веселовский – СПб : Издательство О. Н. Поповой, 1903. – Т.1 – С. 437-594.
107. Винар Л. Християнізація України і розвиток писемної культури й освіти в Києві в Х і ХІ століттях (Вибрані питання і гіпотези) / Л. Винар // Хроніка –2000. – 2002. – Вип. 49-50. – С. 246-288.
108. Виноградова-Бондаренко В. Є. Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х років ХХ століття : дис... канд. пед. наук : 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України / В. Є. Виноградова-Бондаренко. – К., 2001. – 221 с. – Бібліогр. : арк. 170-187.
109. Власова Т. А. Государственная забота о воспитании и обучении аномальных детей и пути развития советской дефектологии / Т. А. Власова // Дефектология. – 1970. – № 2. – С. 3 – 5.
110. Волкова И. П. Положение слепых и отношение к ним в Древнерусском государстве / И. П. Волкова «Колесо познаний» – Достижения // Электронный еженедельник Колесо познаний – 3 ноября – 2009. – С. 1 - Режим доступу до журн. : http://koleso.mostinfo.ru/progress_367_1063 – Заголовок з екрану.
111. Волкова И. П. Развитие системы образования и социально-трудовой реабилитации слепых в России / И. П. Волкова «Колесо познаний» – Достижения // Электронный еженедельник Колесо познаний – 7 октября – 2010. – С. 1. – Режим доступу до журн. : http://koleso.mostinfo.ru/progress_367_1274 – Заголовок з екрану.
112. Волкова И. П. Становление и развитие системы призрения слепых за рубежом и в России / И. П. Волкова Колесо познаний - Жизнь замечательных людей // Электронный еженедельник Колесо познаний – 4 сентября – 2007. – С. 1. – Режим доступу до журн. : http://koleso.mostinfo.ru/lifeoffamouspeople_47_615 – Заголовок з екрану.
113. Второй съезд русских деятелей по техническому и профессиональному образованию. 1895-1896 гг. Секция ХІІ призрения и обучения слепых, глухонемых и ненормальных детей / под ред. А. А. Адлер. – М. : Университетская типография, 1898. – С. 33.
114. Выготский Л. С. Основы дефектологии / Л. С. Выготский – Собр. соч. Т. 5. – М. : Педагогика, 1983. – 368 с.
115. Гандер В. А. Первоначальное воспитание и обучение слепых детей. / В. А. Гандер – К., Х. : Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1934. – 54 с.
116. Ганджій А. С. Навчання грамоти в школах сліпих дітей / А. С. Ганджій – К., 1952.
117. Гергет А. Современные педагогические течения / А. Гергет, А. Готалов-Готлиб. – Херсон : Госиздат Украины, 1925.
118. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века / Б. С. Гершунский // – М. : Совершенство, 1998. – 608 с.
119. Гиндес Е. Дефективные дети. Характеристика, распознавание и обучение (с приложением упражнений психической ортопедии) / Е. Гиндес // – Баку : Азполиграфтрест, 1923. – 111 с.
120. Головин С. С. Современная постановка социальной помощи слепым / С. С. Головин // – М. : изд. т-во «В. В. Думнов, насл. бр. Салаевых». – 1924. – 32 с.
121. Головина Т. П. Совершенствование подготовки студентов-тифлопедагогов в свете Основных направлений реформы общеобразовательной и профессиональной школы / Т. П. Головина., Э. М. Стернина., В. А. Феоктистова // Дефектология – 1987. – № 1. – С. 82-85.
122. Гольдберг А. М. Вклад А. В. Владимирского в развитие отечественной дефектологии / А. М. Гольдберг // Специальная школа. – 1968. – Вып. 6. – С. 91-96.
123. Гончаров H. К. Историко-педагогические очерки / Н. К. Гончаров – М. : Из-во АПН СРСР, 1963. – 248 с.
124. Гончаров Н. К. Методологія педагогічного дослідження / Н. К. Гончаров // Рад. шк., 1966. – № 12. – С. 10-18.
125. Гончаров Н. К. Очерки по истории советской педагогики / Н. К. Гончаров – К. : Рад. шк., 1970. – 363 с.
126. Гопанюк Л. М. Нариси історії Українського товариства сліпих : ч. 1. / Л. М. Гопанюк., В. М. Григорчук. – К., 2002. – 154 с.
127. Гопанюк Л. М. Нариси історії українського товариства сліпих / [Л. М. Гопанюк., В. М. Григорчук., В. А. Карнаухза. та ін.] ; ред.. В. М. Більчича. – Київ, Снятин : Видавничо-друкарська фірма «ПрутПринт», 2000. – 166 с.
128. Горбенко Ю. П. Иван Афанасьевич Соколянский – выдающийся советский учёный-педагог / Ю. П. Горбенко // Педагогика. – 1967. – Вип. 5. – С. 115-123.
129. Граборов А. Н. Основные достижения и области изучения детской дефектологии и борьба с ней за 10 лет / А. Н. Граборов // Вопросы педагогики. – 1928. – Вып. ІІІ-ІV. – С. 89-104.
130. Гроза Е. П. Зі століття в століття (Данина світлої пам`яті талановитому тифлопедагогу – Нілі Савівні Царик) / Е. П. Гроза // Теорія і практика тифлопедагогіки. Інформаційний бюлетень Всеукраїнської громадської організації «Асоціація тифлопедагогів України». – Науково-практичний журнал. – К., 2011. – № 5. – С. 56-58.
131. Гроза Т. А. История обучения детей с нарушениями зрения в Украинской ССР (к 100-летию организации систематического обучения слепых детей) / Т. А. Гроза // Дефектология. – 1985. – № 2. – С. 69-75.
132. Гроза Т. А. Народження тифлопедагогіки / Т. А. Гроза // Заклик. – 1984. – № 11.
133. Гудим І. М. Проблемний семінар-практикум «Спеціальна дошкільна освіта дітей з порушеннями зору» / І. М. Гудим // Теорія і практика тифлопедагогіки. Інформаційний бюлетень Всеукраїнської громадської організації «Асоціація тифлопедагогів України» : Науково-практичний журнал. – К., 2012. – № 6. – С. 5-7.
134. Гупан H. М. До періодизації розвитку історико-педагогічного процесу в Україні / Н. М. Гупан // Шлях освіти. – 1999. – № 1. – С. 45-49.
135. Гупан Н. М. Історіографія розвитку історико-педагогічної науки в Україні / Н. М. Гупан – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2000. – 222 с.
136. Гупан Н. М. Історія школи і освіти в дослідженнях українських істориків педагогіки 60-70-х рр. XX ст. / Н. М. Гупан // Наука і освіта. – 2000. – № 3. – С. 6-9.
137. Гупан Н. М. Проблеми розвитку освіти в Україні X–XVIII ст. у творах вітчизняних істориків педагогіки другої половини XIX - початку XX ст. / Н. М. Гупан // Історія в школі. – 1999. – № 5. – С. 2-6.
138. Гупан Н. М. Розвиток вітчизняної історії педагогіки у 1917-1920 роках (Історіографічний аналіз) / Н. М. Гупан // Шлях освіти. – 2000. – № 1. – С. 37-40.
139. Гупан Н. М. Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект) : автореф. дис... д-ра пед. наук : 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України / Н. М. Гупан. – К., 2001. – 39 с.
140. Гупан Н. М. Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект) : дис... д- ра пед. наук : 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України / Н. М. Гупан. – К., 2001. – 496 с.
141. Гупан Н. М. Українська історіографія історії педагогіки / Н. М. Гупан. – К. : АПН, 2002. – 224 с.
142. Данилевська О. Українізація освіти як основний напрям мовної політики доби Української революції (1917-1920) / О. Данилевська // Укр. мова й л-ра в середніх школах, гімназіях. – 2003. – № 5. – С. 146-154.
143. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) : Затверджена постановою кабінету міністрів України від 3 листоп. 1993 р. – № 896 – Освіта. – 1993. – груд. (№ 33-46). – Спецвипуск.
144. Державний стандарт дітей сліпих та зі зниженим зором : Державний стандарт спеціальної освіти (початкова ланка). - К. : МОН України : Інститут спеціальної педагогіки АПН України, 2003. – С. 107-117.
145. Детская дефективность, преступность и беспризорность. По материалам I Всероссийского съезда (24.VI–2.VIII.1920 г.). – М. : Гос. изд-во, 1922. – С.42-45.
146. Дефектологічний словник : навчальний посібник [за ред. В. І. Бондаря, В. М. Синьова] – К. : «МП Леся», 2011. – 528 с.
147. Деятельность Харьковского отделения Попечительства Императрицы Марии Александровны о слепых в 1901 году – Слепец. – 1902. – № 10. – С. 188-190.
148. Деятельность Харьковского отделения Попечительства Императрицы Марии Александровны о слепых в 1902 году // Слепец. – 1903. – № 7. – С. 137.
149. Дидро Д. Письма о слепых в назидание зрячим / Д. Дидро // Избранные философские произведения. – М. : Учпедгиз, 1941. – С. 13-24.
150. Директивы ЦК ВКП(б) и постановления Советского правительства о народном образовании : [сб. документов за 1917–1941 гг.] – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1947. – 320 с.
151. Дитяча бездоглядність та безпритульність : історія, проблеми, пошуки. / навч. посібник. – К. : Інститут проблем виховання АПН України. – С. 19.
152. Дічек Н. П. До питання періодизації педагогічних феноменів / Н. П. Дічек // Педагогічні науки : зб. наук. праць. – Херсон : Вид-во ХДУ, 2005. – Вип. 40. – С. 65–71.
153. Днепров Э. Д. Народное образование как предмет историко-педагогического исследования (по материалам дореволюционной России) / Э. Д. Днепров – Сов. педагогика. –2001. – № 5. – С. 107-114.
154. Днепров Э. Д. Советская историография отечественной школы и педагогики (1918-1977). Проблемы, тенденции, перспективы / Э. Д. Днепров – М. : АПН СССР, 1981. – 89 с.
155. Днепров Э. Д. Советская историография отечественной шкоды конца XIX – начала XX ст. / Э. Д. Днепров // Историографические и методологические проблемы изучения истории отечественной школы и педагогики. – М. : Изд-во АПН СССР, 1989. – С. 59-85.
156. Доброва А. Д. Очерк истории советской дефектологи : дис. … канд. пед. наук. / А. Д. Доброва – М., 1952. – 342 с.
157. Довідник у справі виховання та навчання дефективних дітей (сліпих, глухонімих, калік, розумово відсталих). – Харків : Рад. шк., 1931. – 75 с.
158. Доповіді та звіти про роботу директора школи-інтернату № 4 для дітей з порушеннями зору м. Києва Кулібаби Олександри Федорівни – К., 1982. – С. 1-3.
159. Друг слепых. Ж–л – 1887. – С. 36.
160. Дуднік Л. М. Педологічна служба в школах України (20-ті – перша половина 30-х років ХХ століття) : автореф. дис... канд. пед. наук : 13.00.01 / Л. М. Дуднік. – Луганський держ. педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2002. – 20 с.
161. Дьячков А. И. Основные этапы развития советской системы воспитания и обучения аномальных детей (1917-1920 гг.) / А. И. Дьячков // Специальная школа. – 1967. – № 1. – С. 3-13.
162. Дьячков А. И. Основные этапы развития советской системы воспитания и обучения аномальных детей (1920-1930 гг.) / А. И. Дьячков // Специальная школа. – 1967. – № 2. – С. 3-12.
163. Дьячков А. И. Основные этапы развития советской системы воспитания и обучения аномальных детей (1945-1967 гг.) / А. И. Дьячков // Специальная школа. – 1967. – № 5. – С. 3-13.
164. Євтух М. Б. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (кінець XVIII – перша половина XIX століття) : дис... д-ра пед. наук у формі наук. доповіді : 13.00.01 / М. Б. Євтух – Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 70 с.
165. Еременко И. Г. Отдел дефектологи // Научно-исследовательский институт педагогики УССР / И. Г. Еременко – К. : Вища шк., 1976. – С. 79-83.
166. Еременко И. Г. Развитие теории и практики дефектологии в Украинской ССР / И. Г. Еременко // Дефектология. – 1984. – № 1. – С. 8-13.
167. Еременко И. Г. Становление и развитие дефектологии в Украинской ССР / И. Г. Еременко // Развитие специального обучения и воспитания аномальных детей : Тез. докл. к Всесоюзн. пед. чт. [под ред. Т. А. Власовой.] – М., 1973. – С. 33-76.
168. Еременко И. Г. Развитие теории и практики дефектологии в Украинской ССР / И. Г. Еременко // Дефектология – 1984. – № 1. – С. 8-13.
169. Еременко И. Г. Состояние и перспектива научных исследований в области дефектологии в Украинской ССР / И. Г. Еременко // Дефектология – 1977. – № 5. – С. 12-19.
170. Єременко I. Г. Розвиток спеціальної педагогіки в Українській PCP / И. Г. Еременко // Питання дефектології. – 1970. – № 5. – С. 1-12.
171. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений в дореволюционной России / Н. П. Ерошкин – М., 1983. – С. 37.
172. Єфименко Н. В. І. П. Соколянський : віхи життя і педагогічної творчості / Н. В. Єфименко // Дефектологія. – 1998. – № 3. – С. 52-55.
173. Живина А. И. Основные этапы развития дефектологического образования в СССР : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.03 / А. И. Жи