Кулик Лілія Григорівна. Внесок О.М.Щербини у становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки : Кулик Лилия Григорьевна. Вклад О.М.Щербины в становление и развитие отечественной тифлопедагогики

Краткое описание

НАціональний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

На правах рукопису

Кулик Ліля Григорівна

УДК 376.1-056.262(091)(477)-051Щербина

Внесок О.М.Щербини у становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки

13.00.03 корекційна педагогіка

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник: СИНЬОВА Євгенія Павлівна, кандидат психологічних наук, професор

Київ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1 Життєвий шлях, професійна та громадська діяльність О.М.Щербини.. 15
1.1. Дитячі, юнацькі та студентські роки О.М.Щербини як передумова його професійного самовизначення. 15
1.2. Характеристика історичного періоду в розвитку освіти осіб з глибокими порушеннями зору на початку ХХстоліття. 30
1.3. Професійна діяльність О.М.Щербини в Москві, Катеринославі, Прилуках. 47
1.4. Громадсько-просвітницька діяльність О.М.Щербини. 54
1.5. Науково-педагогічна діяльність О.М.Щербини в Київському Інституті Народної Освіти (зараз НПУ імені М.П.Драгоманова). 75
Висновки до першого розділу. 88
РОЗДІЛ 2 Науково-методична спадщина О.М.Щербини в галузі теорії і практики освіти сліпих. 91
2.1. Особливості психічного розвитку сліпої людини, викладені в роботі О.М.Щербини Сліпий музикантКороленка як спроба зрячих проникнути в психологію сліпих (в світлі моїх власних спостережень) ”. 91
2.2. О.М.Щербина про спільне навчання сліпих дітей зі зрячими.. 122
2.3. Діяльність О.М.Щербини у розвитку питань кадрового забезпечення освіти сліпих. 136
2.4. Міжнародне визнання внеску О.М.Щербини у розвиток тифлології та його значення для сьогодення і перспектив Української корекційної педагогіки. 147
Висновки до другого розділу. 165
ВИСНОВКИ.. 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 173
ДОДАТКИ.. 195

ВСТУП
Соціально-економічні, політичні та культурні процеси, які відбуваються в Україні упродовж останніх десятиліть, національне відродження нашої держави за роки незалежності безпосередньо торкнулися й галузі освіти. Переосмислення пріоритетів загальнолюдських цінностей, ставлення до дитини як до найвищої соціальної цінності, розвиток демократичних інститутів, гуманізація, реформування національної системи освіти на демократичних засадах, оновлення її змісту та структури, нові освітні вимоги все це ознаки освіти сьогодення.
Завдання сучасної школи на сучасному етапі, висвітлені у найважливіших законах та положеннях у галузі загальної та спеціальної освіти (Закон про освіту (1991), державна національна програма Освіта”: Україна ХХІ століття (1994), Положення про середні загальноосвітні навчально-виховні заклади (1993), Концепція спеціальної освіти осіб з фізичними та психічними вадами в Україні на найближчі роки та перспективу (1996), Державний стандарт спеціальної освіти (2000), Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку (1994) та ін.) передбачають перетворення всієї системи освіти, зокрема спеціальної відповідно до вимог, які ставить до школи суспільство на сьогоднішній день.
Складний процес розбудови сучасної української освіти неможливий без урахування вже напрацьованого вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду. Інноваційні процеси, характерні для сучасної освіти, привертають увагу до історії розвитку педагогічної думки в Україні.
В сучасній незалежній Україні збільшився інтерес до історико-педагогічних проблем. Ознайомлення з минулим, його вивчення, конструктивно-критичний аналіз дає змогу осмислити загальну картину історико-педагогічного процесу в Україні як цілісного багатогранного явища, відтворити розвиток вітчизняної історії педагогіки, що багато років була лише фрагментом у загальносоюзному контексті.
Такі тенденції поширюються й на спеціальну освіту, зокрема на корекційну педагогіку. Кожна галузь знань розвивається й удосконалюється, спираючись на попередні здобутки, враховуючи досягнення і помилки минулого. Тож вивчення історії виникнення й розвитку корекційної педагогіки, великого досвіду навчання та виховання осіб з психофізичними вадами надзвичайно важливі для подальшого удосконалення української спеціальної освіти загалом.
Роботи провідних українських вчених В.І.Бондаря [269], І.Г.Єременка [295], В.М.Синьова [334], В.В.Тарасун [360; 363], М.Д.Ярмаченка [409] стали методологічною основою сучасних досліджень в корекційній педагогіці.
Важливого значення набуває переосмислення й об’єктивне висвітлення надбань історико-педагогічної науки, творче використання національного освітнього досвіду, сконцентрованих переважно у теоретичному доробку видатних культурно-освітніх діячів і педагогів минулого.
Так, ознайомлення зі спадщиною класиків дефектології допомагає виробити правильне ставлення до вирішення багатьох питань, дає можливість критично використовувати досвід минулого в сучасних умовах, простежити генезис багатьох проблем корекційної педагогіки.
Завдяки дослідженням В.І.Бондаря, Е.П.Грози, В.В.Золотоверх, Н.В.Єфіменко, В.О.Кобильченка, М.О.Супруна, М.Д.Ярмаченка та ін. відновлюються імена та висвітлюється діяльність Р.М.Боскіс, А.М.Гольдберг, О.І.Дячкова, І.Г.Єременка, Н.Ф.Засенко, С.О.Зикова, К.Ф.Лейка, І.С.Моргуліса, І.О.Сікорського, І.П.Соколянського, О.Й.Теплицької, К.М.Турчинської та багатьох інших, які розбудовували вітчизняну корекційну педагогіку [271; 286; 296; 297; 327; 336; 410].
Високий інтерес до спадщини дефектологів минулого пов’язаний з прагненням дослідників знайти у минулому витоки провідних наукових ідей сучасності, потребою переглянути і переоцінити у світлі даних сучасної науки концепції і теорії тих часів.
Дослідження історії тифлопедагогіки в Україні мали епізодичний характер і стосувались переважно встановлення хронологічної послідовності подій, пов’язаних з відкриттям спеціальних навчальних закладів для дітей з вадами зору та проведення заходів, конференцій, що мали доленосний характер для розвитку науки і практики [287; 333]. Проте цілісний, науково-обґрунтований підхід до вивчення української тифлопедагогічної теорії і практики на різних етапах має особливе значення для удосконалення і подальшого поступу цієї галузі спеціальної педагогіки. Назріла нагальна потреба вивчення, осмислення й узагальнення основних теоретичних і методичних засад навчання і виховання дітей з вадами зору, які розроблялися та втілювалися в освітню практику. Це зумовлює необхідність глибокого вивчення та ґрунтовного аналізу наукового доробку вітчизняних учених-тифлопедагогів.
Великого значення для розвитку тифлопедагогіки як науки мали інтраспективні дослідження самих сліпих. Так, майже всі дослідження з тифлопсихології наприкінці ХІХ початку ХХстоліття були проведені самими сліпими [274]. Незрячі дослідники використовували умоглядне спостереження або спостереження за іншими сліпими без використання наукового підходу до розробки самої методики дослідження та обробки його результатів.
З історії тифлопедагогіки відомі імена видатних сліпих, які збагатили дефектологічну науку своїми досягненнями. Користуючись інтраспективним методом незрячі вчені намагались повідомити науці приховані від спостереження особливості свого психічного життя [366; 367].
Всесвітньо відомий сліпий Л.Брайль (1809-1852) увійшов в історію тифлопедагогіки як творець унікального шрифту для сліпих. Ще на шкільній лаві він мислив про створення такої системи читання і письма, яка б відповідала психофізичним особливостям незрячих. Аналізуючи власні можливості, він винайшов рельєфну крапку, як найбільш сприйнятну для використання при дотиковому письмі і читанні сліпих. Протягом дванадцяти років він працював над своєю системою. На жаль, офіційним керівництвом інститутів сліпих запропонований рельєфно-крапковий шрифт не був визнаний при житті Л.Брайля. Перша книга за системою Л.Брайля була надрукована у 1854році, після його смерті. Сьогодні шрифтом Л.Брайля користуються сліпі всього світу.
Відомий вчений П.Віллей (1877-1933рр.), сліпий від народження, професор літератури видав ряд книг з питань виховання та навчання сліпих. Його перша книга присвячена психології сліпих [275]. В другій книзі Педагогіка сліпих” [274] висвітлюються питання навчання та виховання незрячих.
О.В.Бирильов (1871-1959) один з небагатьох сліпих, який отримав в дореволюційний час вищу юридичну освіту. Він багато працював у справі розповсюдження освіти серед сліпих в Казані. Особливої уваги заслуговують його праці Об осязании слепых” (1901) і Тифлопедагогическая техника (1928).
Професор тифлопедагогіки Ленінградського педагогічного інституту імені А.І.Герцена Б.Г.Коваленко (1890-1969), розробив багато навчальних посібників для сліпих. Загальновідомими стали праці: Краткое руководство по обучению слепых детей вместе со зрячими” (1930), Основи предметних методик у роботі зі сліпими дітьми” (1936), Методика російської мови в школі сліпих (1941)”, Повернення осліплих до трудового життя” (1946), Тифлопедагогіка” (1962) та інші. Деякі навчальні посібники для навчання сліпих придумані або пристосовані ним. За ініціативою Б.Г.Коваленка в Ленінграді в 1932році було відкрито перші в Радянському союзі класи для слабозорих.
Використовували метод інтраспекції також відомий вчений Луї Ансальді, сліпий від народження, який в роботі Фізіологія сліпого” висвітлив питання фізичного виховання незрячих; Антуан професор математики в Ренне (Франція), який створив Систему математичних знаків для сліпих” (1933-1967). Вчитель Паризького національного інституту сліпих Віктор Балю, який розробив систему короткопису і метод стенографії для сліпих, змінив нотний запис для співу, сконструював новий навчальний прилад для письма за системою Л.Брайля і для плоского шрифту, винайшов апарат для поміжрядкового друку книг за системою Л.Брайля.
Вільям Мунн (1818-1894) сліпий юрист, винахідник одного з шрифтів для сліпих; Моріц де Сизеран (1857-1919), вихованець, а згодом директор Паризького національного інституту сліпих, який дуже багато працював на користь сліпих і залишив після себе багато праць, одна з яких Слепец о слепцах” (1894). Англійський лікар-хірург Г.Армітедж (1824-1890) після втрати зору все своє життя присвятив справі сліпих. Особливий інтерес для вчених викликає його книга О воспитании слепых и их занятиях” (1889).
Про розповсюдженість інтраспективних досліджень сліпих може свідчити той факт, що лише в книзі Педагогіка сліпих” П.Віллей наводить у списку посилань на авторів 32прізвища сліпих, які працювали над розвитком тифлології [274].
Їхню справу в Україні в ХХстолітті продовжили незрячі вчені В.М.Акімушкін, О.К.Бурчак, С.А.Васін, Ю.О.Войтюк, В.В.Журов, П.В.Залюбовський, А.Ю.Максименко, О.П.Сема, О.Я.Фесенко, О.М.Щербина [262; 272; 373-408].
Сучасна українська тифлологія потребує впорядкування власної історичної спадщини. Для того щоб мати можливість свідомо та зважено підійти до обрання нових напрямків досліджень, необхідно добре знати та мати чітке уявлення про вже існуючі досягнення.
Загальновідомо, що нехтувати здобутками попередників означає втрачати зв’язок між поколіннями, робити неповноцінним майбутнє. Відродження надбань вітчизняної тифлопедагогіки дасть можливість зрозуміти розвиток освіти та педагогічної думки в Україні, допоможе знайти шляхи і засоби реалізації новітніх концепцій навчання і виховання.
Серед визначних педагогів початку ХХ століття особливе місце посідає О.М.Щербина, діяльність якого стала помітним внеском у розвиток тифлопедагогічної науки в Україні (див. дод.А).
Олександр Мусійович Щербина (1874-1934) видатний психолог і педагог, філософ, громадський діяч. З прогресивних позицій розробляв питання організації і методичного змісту навчання і виховання сліпих. Дані його спостережень були використані Л.С.Виготським при аналізі своєрідності процесу аномального розвитку. В 1920році бере участь у створенні педагогічного технікуму в Прилуках, де вперше вводить розроблений ним курс тифлопедагогіки. Важливішою метою вважав створення твердого наукового базису для виховання сліпих і втягнення їх в трудове життя” [279, с.344].
Так коротко охарактеризували укладачі п’ятого тому збірки праць Л.С.Виготського професійну значущість діяльності О.М.Щербини, яка, до речі, дала підстави Л.С.Виготському назвати його своїм вчителем у тифлопедагогіці [179; 307].
Науково-педагогічні ідеї О.М.Щербини знайшли більш або менш детальне відображення та подальший розвиток в роботах таких дослідників, як В.М.Акімушкін [262], О.П.Бєлоруков [265], О.К.Бурчак [272], К.Бюрклен [273], Л.С.Виготський [277-282], П.Віллей [274], А.Г.Горнфельд [285], Т.А.Гроза [287], Р.Л.Золотницька [302-311], В.О.Кобильченко [314], О.Г.Литвак [320-322], І.С.Моргуліс [262], С.О.Покутнєва [329], Т.П.Свиридюк [333], Є.П.Синьова [338; 340], М.О.Супрун [314; 357], В.О.Феоктистова [366; 368] та інші.
Проте в результаті теоретичного аналізу літературних джерел і документів нами було встановлено, що цілісного дослідження життя та діяльності сліпого вченого, його наукового спадку в галузі тифлопедагогіки досі не проводилось.
Багатогранність педагогічної спадщини та досвіду просвітницької діяльності О.М.Щербини, їх значимість для сучасної теорії і практики навчання та виховання дітей з вадами зору обумовили вибір нами теми наукового пошуку. В нашому дослідженні вперше розглядаються педагогічні погляди О.М.Щербини, його розуміння найважливіших проблем дидактики і теорії виховання сліпих дітей, розкривається його роль як просвітителя і популяризатора прогресивних педагогічних ідей. Спираючись на власний багатий досвід практичної роботи, О.М.Щербина пропонував сміливі й оригінальні шляхи розв’язання складних проблем навчання і виховання дітей з вадами зору.
Вивчення науково-публіцистичного доробку та громадсько-просвітницької діяльності педагога дає змогу, по-перше, уточнити й поглибити уявлення про історично-педагогічні процеси в Україні, по-друге, з’ясувати його місце в розробці концептуальних основ освіти сліпих як важливого підґрунтя для формування національної свідомості різних категорій населення, по-третє, визначити роль просвітителя у їх матеріалізації.
Шляхом опанування архівних матеріалів, спеціальної літератури та періодики того часу, нам вдалося повністю відновити хронологію життя і діяльності О.М.Щербини, систематизувати його науково-педагогічну спадщину.
Педагогічна спадщина О.М.Щербини значна і багатогранна. Його перу належить велика кількість фундаментальних наукових праць, які відображають основні положення його педагогічної теорії [375; 385; 386; 388; 394; 399; 402; 407; 408], значна кількість статей у газетах того часу [373; 376-384; 387; 389-393; 395-397; 400; 401; 404-406]. На жаль, не всі його твори збереглися, але й роботи, що були нам доступні, показали різнобічність його діяль

Список литературы

ВИСНОВКИ
Відповідно до мети, концептуальних положень та завдань дослідження на основі аналізу історичних матеріалів визначено внесок О.М.Щербини в історію, теорію і практику тифлопедагогіки, проаналізовано життєвий шлях та умови становлення О.М.Щербини як видатного вченого.
Проведене нами дослідження підтвердило актуальність вивчення внеску професора О.М.Щербини у становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки, що було зумовлено потребою звернення наукової тифлопедагогіки, що розвивається в умовах національного відродження, до творчої спадщини видатних педагогів.
Громадсько-просвітницька та науково-педагогічна діяльність вченого не була предметом спеціального дослідження. Хоча в наявних джерелах є достатня кількість документів, що дало змогу повною мірою охарактеризувати його працю та визначити гідне місце в суспільному, освітньому житті України.
Вперше в історії вітчизняної тифлопедагогіки нами досліджено і проаналізовано життєвий шлях та соціально-психологічні умови становлення О.М.Щербини як людини, яка при тотальній сліпоті досягла високого рівня самореалізації у філософії, тифлології та суспільному житті. Встановлено, що життєвий шлях О.М.Щербини у акмеологічному аспекті і значенні для тифлопедагогіки можна розподілити на три періоди:
І-й період формування його ставлення, з одного боку, до себе як до людини з фізичним обмеженням, яка прагне побороти життєві перепони, та, з другого боку, ставлення до середовища, яке сприймалося не як ворожнече, а як таке, в якому належить жити нарівні зі зрячими. Аналіз життя в період дитячих та юнацьких років був необхідний для того, щоб з’ясувати передумови та основні чинники формування світоглядних переконань і життєвих цінностей майбутнього вченого. Встановлено, що основним чинником, який сформував світогляд О.М.Щербини стали вплив родинного виховання та найближчого оточення на цей процес.
ІІ-й період професійне самовизначення і перехід від філософії до проблем незрячих. Причиною цього переходу стала зацікавленість О.М.Щербини теорією І.Канта про можливість умоглядного пізнання речей, як вони існують самі по собі (метафізики”, згідно прийнятої на той час термінології). Факт такої глибокої зацікавленості ідеєю Канта свідчить про те, що О.М.Щербина прагнув до наукового пізнання не лише філософських категорій, але і власних пізнавальних можливостей, тобто пізнавальних можливостей незрячої людини. Цей період в науковій діяльності О.М.Щербини ми розглядаємо як переломний, адже він мав помітні досягнення в філософії, але його цілеспрямування вже пов’язувалися з тифлологією.
ІІІ-й період професійна діяльність у тифлопедагогіці як вчителя, дослідника, викладача. Ці часи можна охарактеризувати, загалом як такі, що, з одного боку, коли важкі соціальні умови життя народу та імперіалістична війна 1914року спричинили збільшення кількості сліпих дітей та осліплих військових та з іншого коли пробуджувалася громадська думка, з’являлися активні громадські діячі в галузі соціальної підтримки незрячих. В таких умовах діяльність О.М.Щербини набула особливої актуальності і дала позитивні результати. Цей період характеризується плідною науково-практичною діяльність, де значне місце займали питання теорії і практики навчання сліпих.
Уся науково-педагогічна діяльність вченого здійснювалася в період складних соціально-політичних і економічних процесів в країні період становлення корекційної педагогіки взагалі, а, зокрема, тифлопедагогіки. Неоціненним здобутком стали розроблені О.М.Щербиною перші програми з курсів тифлології та вступу до дефектології, як результат вивчення та критичного осмислення вітчизняного та зарубіжного освітянського досвіду, власної педагогічної діяльності.
Вивчення значної кількості документів дає підстави вважати, що громадсько-просвітницька діяльність О.М.Щербини була не менш важливою, ніж науково-педагогічна. Необхідними складовими активізації формування національної свідомості населення щодо проблем сліпих О.М.Щербина вважав такі засоби просвітницької роботи як читання, лекції, бесіди, виступи та ін.
О.М.Щербина був учасником багатьох міжнародних, всеукраїнських, всеросійських з’їздів, конференцій та нарад з питань проблем сліпих. Особливе значення діяльності О.М.Щербини на цих конференціях полягало в тому, що у прийнятих за його ініціативою резолюціях, зверталася увага громадськості на проблеми сліпих. О.М.Щербина уболівав за долю сліпих і, за найменшої можливості, виступав як пристрасний поборник освіти незрячих.
Соціальна активність, відданість ідеї, цілеспрямованість професійної діяльності О.М.Щербини дали йому можливість стати першим в історичному огляді вченим, який розробив теорію і практику тифлопедагогіки в Україні.
Отже Олександр Мусійович Щербина став основоположником вітчизняної тифлопедагогіки.
Нами доведено, що наразі теоретичний доробок ученого залишається актуальним. Основна проблематика його праць це психологія незрячих, положення сліпих у суспільстві, їхня освіта і працевлаштування. У його численних наукових статтях, фундаментальних працях чимало новаторських ідей та методичних підходів, які можуть бути використані сучасною тифлопедагогікою. Свої дослідження й логічні висновки вчений базував на власному досвіді та дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців. Тифлопсихологічне дослідження Олександра Мусійовича Сліпий музикант В.Г.Короленка як спроба зрячих проникнути в психологію сліпих (в світлі моїх власних спостережень) ” стало вагомим внеском в науку. Воно показало першочерговість соціальних факторів в компенсації сліпоти, деякі особливості психічного розвитку сліпонароджених дітей, особливості емоційних реагувань та станів в умовах сліпоти.
Праця О.М.Щербини на педагогічній ниві дала йому можливість не лише теоретично, а й практично реалізувати чимало ідей.
Основні наукові та практичні доробки О.М.Щербини, суттєві для сучасної тифлології полягають в тому, що:
- були закладені філософські основи тифлопедагогіки;
- результати інтраспективного дослідження психології сліпих були вперше проаналізовані з точки зору соціальної психології і використані для розвитку теорії компенсації сліпоти;
- вперше в Україні було визначено як державну та наукову проблему ідею спільного (інтегрованого та інклюзивного) навчання дітей з вадами зору;
- визначено необхідність тісного зв’язку тифлопедагогіки з офтальмологією, розпочато спільну громадсько-просвітницьку діяльність з офтальмологами;
- вперше були створені наукові засади для розвитку практичної тифлопедагогіки та системи освіти осіб з вадами зору;
- втілено в життя ідею про необхідність підготовки кадрів для роботи зі сліпими;
- розроблено основи змісту викладання наукової тифлопедагогіки у вузі;
- доведено необхідність і реалізовано відкриття кафедри тифлопедагогіки для проведення наукових досліджень в галузі психології, педагогіки, соціології сліпих і слабзорих та підготовки психолого-педагогічних кадрів для роботи з ними.
Наукові і педагогічні інтереси О.М.Щербини були широкими та різноманітними. Він працював в галузі історії філософії, етики, логіки, психології. Однак, провідними були протягом всього життя питання теорії та практики навчання і виховання сліпих.
Результати нашого дослідження доводять актуальність основних положень педагогічної концепції О.М.Щербини. Аргументовано їхню співзвучність з теоретико-методичними засадами національної системи освіти в сучасній українській державі, проблемами й потребами держави. Передусім це стосується ідей вченого про спільне виховання сліпих дітей зі зрячими.
Діяльність професора О.М.Щербини була визнана на міжнародному та вітчизняному науково-практичному рівнях. Про це свідчить аналіз оцінок його наукового доробку, представлений відомими діячами науки та освіти О.П.Бєлоруковим, Л.С.Виготським, В.О.Гандером, Б.Г.Коваленком, П.Г.Мельниковим, В.П.Філатовоим, К.Штрелем та ін.
Великою заслугою О.М.Щербини є його особистий приклад високого розвитку, на який посилаються науковці та практики в своїх роботах. Зокрема, Л.С.Виготський при написанні наукових статей, присвячених тифлопедагогіці та тифлопсихології, завжди посилався на висновки та приклади О.М.Щербини.
Таким чином, можна констатувати, що О.М.Щербина залишив нащадкам велику творчу спадщину, наповнену самобутніми думками, ідеями, положеннями та висновками з актуальних проблем розвитку виховання та навчання сліпих дітей, які не втратили своєї важливості й сьогодні в період розбудови нової системи освіти України.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів науково-педагогічної спадщини О.М.Щербини, оскільки залишаються невивченими архіви Росії, Німеччини, в яких можуть знаходитися оригінальні документи, необхідні для подальшого аналізу його діяльності як педагога-практика і теоретика.