ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЮ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ : Педагогические ОСНОВЫ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ МУЗЕЯ КАК СОЦИАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРА

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

БЄЛОФАСТОВА Таїсія Юріївна

УДК 069.1 + 37.013.42

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЮ
ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ

13.00.06 теорія, методика і організація культурно-просвітньої діяльності

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
Копієвська Ольга Рафаїлівна,
кандидат педагогічних наук, доцент

Київ 2003

ЗМІСТ
В С Т У П............................................................................................................ 3
РОЗДІЛ І........................................................................................................... 14
МУЗЕЙ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР.................................. 14
І.1. Соціальні функції музею і теоретичні підходи до їх вивчення.............. 14
І.2. Музейна аудиторія: суть, структура, специфіка дослідження............... 47
РОЗДІЛ ІІ.......................................................................................................... 70
НАПРЯМИ ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ........................................................................................................................... 70
ІІ. 1. Становлення і розвиток музейної педагогіки як галузі педагогічної науки 70
ІІ.2. Сучасний стан та актуальні проблеми розвитку музейно-педагогічних напрямів......................................................................................................................... 86
РОЗДІЛ ІІІ...................................................................................................... 106
ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ МУЗЕЇВ......................................................................... 106
ІІІ.1.Проектувальні технології у музейно-педагогічній діяльності............ 106
ІІІ.2.Обгрунтування форм і методів роботи музею у контексті цільових музейно-педагогічних програм.................................................................................. 126
ВИСНОВКИ................................................................................................... 156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 161
Додаток А....................................................................................................... 184
Додаток Б....................................................................................................... 185
Додаток В....................................................................................................... 186
Додаток Д....................................................................................................... 187

В С Т У П

Актуальність теми. Сучасний стан соціально-економічного, суспільно-політичного і культурного розвитку суспільства зумовлює необхідність підвищення рівня освіченості громадян України, розробки нових підходів до таких форм духовної життєдіяльності людини і функціонування суспільства, як культура і освіта. Серед факторів, що впливають на формування духовного життя країни, значне місце посідають музеї.
У період соціальних зрушень відбуваються реформаційні процеси і в діяльності соціокультурних інститутів, - як наслідок змін у практиці і способах фінансування, управління, функціональної і змістовної переорієнтації. Ще в 20-і роки ХХ століття час, сповнений складними протиріччями, суспільно-політичними та економічними труднощами теоретик мистецтва Я.Гугенгольд зазначав: Музеям слід перестати бути в’язницями краси”, мертвими гербаріями минулого, вони повинні оживляти сутність мистецтва. Для музеїв настав час припинити давити і стомлювати глядачів ... вони мають бути пристосованими до інтересів ... цього самого глядача.” [22, 334]
Ця думка вченого цілком відповідає вимогам і потребам, які постають перед сучасними вітчизняними музеями і постійно вирішуються зарубіжною музейною практикою. Музей, як дзеркало” суспільства, завжди відбиває ті труднощі, які суспільство переживає в той чи інший період свого розвитку.
Як відомо, музеям по праву належить провідне місце серед установ культури, чиє призначення полягає в акумулюванні, зберіганні і трансформації національної та світової історико-культурної спадщини.
Ці аспекти діяльності музеїв всебічно висвітлені у зарубіжній (І.Аве [5], М.А.Аріарський [12; 30], Г.П.Бутіков [29; 30], З.А.Бонамі [22], К.М.Газалова [43], М.Б.Гнєдовський [52; 54], А.К.Грегорова [58], Т.Груліх [59], А.Закс [79], В.Захаріас [256], Ю.В.Зиновьєва [81], М.Макамінан [119], А.Разгон [181], Н.Решетніков [188], А.Хаттон [222]) та вітчизняній (Ю.М.Ключко [95], Г.Г.Мезенцева [126], Ю.А.Омельченко [152; 154], О.І.Січкарук [195], Є.І.Чмихало [229]) літературі.
Як свідчить аналіз, серед численних досліджень, проведених в Україні за останнє десятиліття, діяльність музеїв вивчалася науковцями переважно з позицій історичних та мистецтвознавчих. Музеєзнавці (Л.І.Баско [16], Л.О.Гайда [44], С.В.Івлєва [85], Н.І.Капустіна [45], О.О.Мащенко [124], Т.Г.Митрофанова [129], І.А.Піддубний [163], Н.Рега [185], Д.М.Томюк [163], Н.Г.Чередник [228], О.П.Юрчук [239]) критично узагальнюють здебільшого досвід роботи з відвідувачами, проте власне педагогічні аспекти в роботі цих закладів, освітньо-виховні можливості та педагогічні засади їх діяльності практично не розроблялися.
Тимчасом, сучасний стан соціально-економічного, громадсько-політичного та культурного розвитку суспільства зумовлює необхідність істотних змін у діяльності всіх традиційних закладів культури, уточнення їх місця та ролі в житті людини. В контексті трансформаційних процесів, що відбуваються у вітчизняній культурі, характерні зрушення сталися і в роботі музеїв, що все виразніше перетворюються, переважно, коли не виключно, з культпросвітніх закладів на своєрідні центри соціально-культурної, в тому числі освітньо-виховної діяльності.
Це висуває на порядок денний першочерговим завданням з‘ясування педагогічних засад діяльності музеїв як соціально-культурних центрів, що і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
В Законі України Про музеї та музейну справу” (від 29.06.1995 р.) музеї визначаються як культурно-освітні та науково-дослідні заклади, що призначені для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної та світової історико-культурної спадщини. Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам’яткоохоронна робота.” [1, Стаття 1] В даній роботі увага, головним чином, сконцентрована на напрямі, зорієнтованому на роботу з відвідувачами, який прийнято вважати у вітчизняній науці і практиці як культурно-освітня діяльність”. Зауважимо, що в багатьох країнах Західної Європи, США цей напрям діяльності сучасного музею визначається як музейно-педагогічний.
Виступаючи зберігачами та ретрансляторами культурної спадщини і мистецтва, музеї відіграють свою роль у задоволенні естетичних потреб людей. Зарубіжна музейна практика останніх 30 років свідчить про те, що сучасний музей може виступати справжнім центром спілкування і дозвілля; з кожним роком зростає музейна аудиторія, яка представлена різними віковими і соціально-демографічними групами; з’являються нетрадиційні музеї; у музейне середовище запроваджуються нові для музеїв технології культурно-дозвіллєвої діяльності. Все це свідчить про підвищений інтерес до музеїв у країнах Західної Європи і США.
Дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених доводять, що музей може бути предметом дослідження різних наук: суспільних, гуманітарних, культурологічних. У контексті культурології музей розглядається як явище культури, досліджуються його інваріантні структури, історико-культурна динаміка, історична типологія, соціальні функції та соціокультурне значення музею. Крім того, увагу науковців привертають питання становлення музею в рамках різних культурних систем; зміни існуючих музейних форм, їх модернізація у нових культурних системах; а також намагання створити модель функціонування сучасного музею як центру соціально-культурної діяльності. Актуальним є напрям, пов¢язаний з проектуванням і прогнозуванням розвитку музею як соціокультурного інституту у нових полікультурних просторах (В.Д.Александер [7], М.А.Аріарський [12], Г.П.Бутіков [29], Т.П.Калугіна [90], К.Хадсон [221]).
На думку німецького вченого І. Аве, сутність та призначення музеїв полягає в тім, що: музеї, історичні міста та виставки є осередком освіти та гуманістичного виховання, а також джерелом розумної організації дозвілля та культурного відпочинку.” [5, 272] Дійсно, серед численних аспектів просвітництва, освіти, виховання, організації вільного часу, які в тій чи іншій мірі властиві різним закладам культури, найбільш традиційні й близькі для музею це завдання духовного розвитку людини. В процесі пізнання культури, культурної спадщини музей займає особливе місце. Створюючи в музеї умови для залучення людини до культури, музейний предмет виступає оригінальним засобом освіти і виховання. Практичний досвід доводить, що музей, музейні експонати мають унікальну можливість впливати на інтелектуальні, вольові та емоційні процеси особистості одночасно, а кожна експозиція виступає програмою передачі через експонати знань, навичок, суджень, міркувань, почуттів.
Отже, музей як спосіб пізнання світу має великий потенціал особистісного розвитку відвідувача. Він спроможний вирішувати цілий ряд соціально-педагогічних завдань: залучення відвідувачів до української та світової культури, розвиток візуальної освіченості, образного та асоціативного мислення, творчих здібностей та емоційної сфери. Музей дозволяє людині зрозуміти себе, свій внутрішній світ, самоідентифікуватися, з¢ясувати своє місце і роль у світі.
В цивілізації ХХІ століття, яка охарактеризована культурологами і філософами як постіндустріальне суспільство”, відбувається роздвоєння” культури: принцип раціональності і ефективності проти орієнтації на чуттєве споживання і розваги. [72, 525] Як наслідок, - складні руйнівні явища: зміна ціннісних пріоритетів та моральних орієнтирів, руйнація гуманізму”, сімейних традицій. Все це негативно впливає на внутрішній світ людини, особливо дитини. Додатковим джерелом відтворення гармонії між людським Я” та навколишнім світом у значній мірі може стати музей, який має у своєму арсеналі унікальний історичний, культурний, моральний, природний, художній простір, що характеризується великими компенсаторними та адаптаційними можливостями.
Отже, музей у сучасному світі виступає не тільки зберігачем пам’яток культури, що вивчає і популяризує їх. Музей сьогодні це культурний центр, який вирішує окрім суто специфічних, ще й широкі наукові, просвітницькі, педагогічні завдання, це форум”, який втілює всі сфери духовного і духовно-практичного життя людини. Таке розуміння ролі музею останнім часом зробило актуальним теоретичне осмислення музею як соціально-культурного інституту із визначенням його педагогічних можливостей (М.А.Аріарський [12], М.Б.Гнєдовський [53], А.Г.Зінов¢єва [81], А.І.Клюкіна [94], С.В.Пшенична [176]).
Сьогодні потрібна нова освітня концепція вітчизняного музею, оскільки, намагаючись відмовитися від колишніх жорстких ідеологічних установок, музей розвиває свою діяльність в рамках теорії комунікації. Основою музейно-педагогічної діяльності стає аксіологічна концепція, згідно якої у відвідувача формується ціннісне ставлення до культурно-історичної спадщини.
Для з’ясування суспільного призначення музею, його місця і ролі у соціокультурній сфері, а також визначення шляхів практичної реалізації педагогічних можливостей музею, необхідно окреслити і дослідити динаміку соціальних функцій цього закладу культури. Питання про функції це розуміння музею у його соціокультурному контексті”.[34, 199]
Однією з умов успішного розв’язання музеями поставлених перед ними завдань є систематичне проведення історико-педагогічних, психолого-педагогічних, культурологічних та соціологічних досліджень; особливу увагу слід приділити проблемам музейної педагогіки як теоретичній основі в роботі музеїв з відвідувачами. У сучасних історичних умовах, коли музеї намагаються розширити сферу свого впливу на населення, конче потрібною є науково-методична розробка і впровадження у практику різних соціально орієнтованих музейних програм.
Провідні тенденції діяльності сучасних музеїв і розвиток музейної мережі в Україні свідчать про наявність певних проблем. По-перше, відбувається переосмислення змісту роботи сучасного вітчизняного музею, що обумовлено деідеологізацією суспільного життя, зміною суспільних ідеалів. По-друге, аналіз динаміки кількості музейних закладів протягом останнього десятиліття свідчить про їх зростання, на відміну від кількості бібліотек та закладів культури клубного типу. Так, за даними 1997 р. в Україні діяло 551 державних музеїв, а за даними 1999 року постановою Уряду було затверджено перелік більш ніж 600 державних і комунальних музеїв, що є державною власністю (Постанова № 1766 від 29 листопада 2000 р.).
Однак практика музеїв свідчить про зменшення кількості відвідувачів цих установ [8, 3]. Проблема зниження рівня відвідування музеїв загострюється вже у 1991 р. Цей процес спостерігався у 56 % українських музеїв, при чому більш всього ця тенденція характерна для музеїв літературно-меморіального та меморіального профілю (89 %). Кількість відвідувачів у музеях історичного і краєзнавчого профілю, наприклад, зменшилася до 56 %,. Що стосується музеїв художнього профілю, то цей показник становить 56 %. [172, 1]. У деякій мірі це зниження можна пояснити зменшенням потоку туристів. Проте у таких туристичних областях, як Львівська, Кримська, Одеська, м. Київ, ряд музеїв знаходить можливість підтримувати рівень залучення відвідувачів до історико-культурної спадщини.
За результатами соціологічних досліджень з питань дозвіллєвих пріоритетів населення України встановлено, що одночасно зі зростанням інтересу до національної культури, художньої літератури, засобам масової інформації, спостерігається різке скорочення контактів з традиційними ретрансляторами художньої та побутової культури (кінотеатри, музеї, бібліотеки, філармонії, художні галереї та виставки, клубні заклади).” [2, 6] Можливо, такий стан пояснюється тим, що домінуючими формами роботи більшості сучасних вітчизняних музеїв з аудиторією залишаються екскурсія, виставка, лекція. До того ж не розв’язаними лишаються проблеми музей як сховище”, музей як експозиційний і громадський центр”. Вирішення першої це державна справа, яка має бути сконцентрована у рамках одного відомства і фінансуватися з держбюджету (мова йдеться про зміцнення матеріально-технічної бази, про створення надійного й зручного обладнання для фондових сховищ, про впровадження інформаційно-пошукових систем з використанням сучасної техніки). А розв’язання другої задачі поєднується з розширенням діяльності самого музею по популяризації культурної спадщини, розширенням кола її учасників і потребує створення ситуації змагання музейних проектів та музейно-педагогічних програм.
Отже всебічний аналіз діяльності музею у новій соціокультурній ситуації доводить, що спрощене розуміння педагогічних можливостей музеїв, одноманітність роботи з аудиторією, відсутність технології розробки цільових музейно-педагогічних програм далеко не повний перелік причин, які, на нашу думку, створюють певні перешкоди у взаємодії музеїв з відвідувачами. Така ситуація актуалізувала необхідність проведення даного дисертаційного дослідження.
Вихідним положенням дисертаційної роботи стало усвідомлення того, що дієвий шлях підвищення ефективності роботи музею з відвідувачами розширення його педагогічного впливу на останніх (навчальні компоненти + виховні компоненти). У зв’язку з цим виникає потреба у дослідженні педагогічних засад діяльності сучасного музею, що і обумовило вибір теми.
Стан наукової розробки зазначеної проблеми в Україні свідчить про недостатнє за обсягом і глибиною науково-теоретичне обґрунтування основних положень музейної педагогіки у вітчизняній науці, потребують подальшого дослідження проблеми взаємодії музею з аудиторією, серед яких проблема музей і особистість” набуває особливої актуальності. Методична розробка і впровадження нових, нетрадиційних для вітчизняної музейно-педагогічної практики форм, часто носить експериментальний характер. До того ж, відсутня всебічна інформація про результати застосування інноваційних форм взаємодії музею з аудиторією та апробації найкращих зразків зарубіжного досвіду на національному ґрунті. Це призвело до того, що на сьогодні у вітчизняних музеях, в більшості своїй, відсутній скоординований механізм практичної реалізації педагогічного потенціалу культурної спадщини. Існуючих форм експозиційної і екскурсійної роботи сьогодні вже замало для забезпечення діалогу між минулим і сучасним, людиною і природою. Не дивовижно, що вже на початку 1990-х років музей в Україні став одним з найменш популярних закладів культури з низьким рівнем відвідування. Що не можна сказати про діяльність більшості зарубіжних музеїв, де спостерігається тенденція дещо протилежна.
Зв¢язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Наукова робота виконана у руслі державної комплексної програми Міністерства культури і мистецтв України Культура. Просвітництво. Дозвілля”, Державної програми розвитку музейної справи в Україні на період до 2005 року, відповідно до загальної концепції розвитку Київського національного університету культури і мистецтв. Дисертаційне дослідження пов‘язано з комплексною науковою темою кафедри прикладної культурології КНУКіМ Інноваційні педагогічні і рекреаційні технології в галузі дозвілля” (Протокол №1 від 28 серпня 1998 р.) і становить один із напрямів її досліджень.
Мета дослідження з‘ясувати педагогічні засади діяльності музею як соціокультурного центру.
Завдання дослідження:
- здійснити історичний аналіз еволюції соціальних функцій музею;
- проаналізувати склад сучасної музейної аудиторії;
- з‘ясувати і охарактеризувати головні напрями музейно-педагогічної діяльності, уточнити термінологічний апарат музейної педагогіки;
- теоретично обґрунтувати технологію створення цільових музейно-педагогічних програм;
- виявити ефективні музейно-педагогічні форми і методи роботи музею;
- розробити рекомендації щодо поліпшення роботи вітчизняних музеїв як соціально-культурних центрів.
Об¢єкт дослідження музей як соціально-культурний центр.
Предмет дослідження педагогічні засади діяльності музею.
Методи дослідження: теоретичний (аналіз філософських, психолого-педагогічних, соціологічних і спеціальних методичних джерел); статистичний і порівняльний (критичний аналіз і узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду з питань теорії і практики музейно-педагогічної діяльності) аналіз.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дисертантом:
- охарактеризовано головні напрями музейно-педагогічної діяльності, уточнено термінологічний апарат музейної педагогіки;
- виявлено ефективні музейно-педагогічні форми і методи роботи музею;
- розроблено і науково обґрунтовано технологію створення цільових музейно-педагогічних програм;
- визначено концептуальні засади реалізації педагогічних можливостей вітчизняного музею.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що основні положення і висновки можуть бути використані як методичні рекомендації для поліпшення музейно-педагогічної діяльності сучасних музеїв. Матеріали дослідження апробовано у навчальному курсі Організація і методика соціально-культурної діяльності клубів, бібліотек і музеїв” для студентів спеціальності Організація і педагогіка культурно-дозвіллєвої діяльності” (Акт впровадження № 848 від 06.05.2003 р.).
Методичні рекомендації по створенню музейно-педагогічних програм були використані Міністерством культури і мистецтв України у науково-методичних семінарах і нарадах в системі підвищення кваліфікації керівних кадрів музейних працівників (Акт впровадження № 567 від 12.05.2003 р.), пройшли апробацію у Державному музеї народної архітектури та побуту України (Акт впровадження № 403 від 05.05.2003 р.), у шкільному музеї київської школи-лабораторії № 42 кафедри прикладної культурології (Акт впровадження № 34 від 17.04.2003 р.) та Народному музеї ВАТ ТРЗ” Полтава (Акт впровадження № 34 від 15.04.2003 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи оприлюднювалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу у Київському національному університеті культури і мистецтв: Нові концепції та сучасні підходи в підготовці кадрів культури” (Київ, 2000, 2001), Проблеми удосконалення професійної освіти в галузі прикладної культурології” (Київ, 2002, 2003), Всеукраїнській науково-методичній конференції Інноваційні технології культурної діяльності в умовах глобалізації та інтеграції України у європейський простір” (Київ, 2003).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у 10 одноосібних наукових публікаціях, з них 5 у фахових виданнях.
Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 4-х додатків. Обсяг дисертаційного дослідження 160 сторінок основного тексту. Список використаних джерел 23 сторінки (256 найменувань), додатки 4 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки:
1. Історичний огляд засвідчує поступову еволюцію соціальних функцій музею: від простого нагромадження і зберігання до науково-дослідницької роботи і просвітництва. В дисертації досліджуються фактори і нові аспекти музейної діяльності, які доводять, що сучасний музей вийшов за рамки просвітництва. З огляду на поліфункціональність діяльності музею і різноманітність груп, що складають музейну аудиторію, можна стверджувати, що сучасний музей набуває статусу своєрідного соціально-культурного центру. Реформаційні процеси, які відбуваються у суспільстві, вносять свої корективи у діяльність музею, змінюють погляд на його місце і роль. Деідеологізація суспільних відносин, трансформація концепції музею, поява нових інформаційних технологій створили передумови для інноваційних змін у пропаганді культурної спадщини і розширення напрямів музейно-педагогічної діяльності.
2. Як показало дослідження, склад сучасної музейної аудиторії визначається соціально-демографічними (стать, вік тощо), соціально-психологічними (настанови, очікування тощо) та загально-психологічними характеристиками (увага, пам‘ять тощо). В цьому зв‘язку уявляється цінним досвід зарубіжних музеїв щодо роботи з такими категоріями, як інваліди, проблемні” діти, пристарілі. Один із шляхів оптимізації педагогічного потенціалу музею формування постійної аудиторії (через створення музейних гуртків, любительських об’єднань, клубів, асоціацій друзів музею, залучення волонтерів). З цією метою музейним закладам доцільно у своїй роботі з відвідувачами використовувати форми і методи, які б сприяли формуванню постійного інтересу до музею і як наслідок забезпечили б музею постійну аудиторію.
3. У дисертаційному дослідженні з‘ясовано, що головними напрямами музейно-педагогічної діяльності є інформування, навчання, розвиток творчості, спілкування, відпочинок. Актуалізація того чи іншого з них пов‘язана із змінами, що відбуваються у розвитку суспільства. У сучасних умовах музейно-педагогічна діяльність має комплексний характер і виявляє тенденцію до орієнтації на особистість відвідувача. Активізація функції організації вільного часу і культурного дозвілля людей в умовах музейного середовища істотно підносить статус музею як соціально-культурного центру. Через запровадження нових культурно-дозвіллєвих технологій у взаємодії музею з відвідувачами стає можливим розширення музейної аудиторії і посилення педагогічного впливу на неї. Аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду свідчить, що в музейному середовищі можлива організація таких рівнів дозвіллєвої діяльності, як споживання” (пасивне, активне, цілеспрямовано активне), творчість”, екстеріоризація” (соціальна активність).
4. У ході дослідження уточнено термінологічний апарат музейної педагогіки. До середини 1980-х рр. у вітчизняному музеєзнавстві, оскільки діяльність музею ототожнювалась з культурно-масовою роботою, термін музейна педагогіка не використовувався. Узагальнення зарубіжного та новітнього вітчизняного досвіду роботи музеїв обумовило необхідність запровадження до наукового обігу терміну музейна педагогіка як поняття, що відображає новий етап у реалізації освітньо-виховного потенціалу музею. Музейна педагогіка розглядається як нова галузь педагогічної науки, що має міждисциплінарний характер і перебуває на перехресті” музеєзнавства, соціальної педагогіки та педагогіки дозвілля. У суспільстві давно утвердилася думка про велику роль музею в культурній і національній ідентифікації, але продуманої концепції активної, особистісно-орієнтованої вітчизняної музейної педагогіки в її зв‘язку з системою загальної освіти поки що бракує.
5. Вивчення вітчизняного та, особливо, зарубіжного досвіду по реалізації освітньо-виховного потенціалу музеїв підтверджує ефективність застосування цільових музейно-педагогічних програм. Цільова музейно-педагогічна програма це конкретна система форм і методів роботи з музейною аудиторією, розрахована на досягнення наперед визначеної мети. При підготовці таких програм важливо враховувати профільність музею, тематичну спрямованість його експозиційних залів та потенційний склад аудиторії. У цьому зв‘язку особливого значення набуває проектування таких програм. Технологія створення цільових музейно-педагогічних програм базується на трьох змістовних компонентах: організаційному”, методичному”, психологічному”. Найголовнішими складовими організаційного” є управління, реклама, кадровий склад тощо. В основі методичного” компонента лежить методика (система форм, методів, принципів і т. і.), а психологічний” передбачає врахування мотивації відвідування музею, структуру особистості відвідувача тощо. Вирішальне місце у технології створення музейно-педагогічних програм належить експозиції. Враховуючи профільну різноманітність музеїв, така технологія не повинна мати догматичного характеру. Вкрай важливою є перманентна перевірка дієвості програми засобом підтримання зворотнього зв‘язку з її учасниками.
6. Обґрунтування форм і методів роботи музею у контексті цільових музейно-педагогічних програм важливий аспект, який визначає кінцевий результат музейно-педагогічної діяльності. При виборі форм музейно-педагогічної діяльності слід враховувати їх відповідність певному напряму за структурним і кількісним показниками. Відомо, що в арсеналі музейної педагогіки налічується близько 100 форм роботи з відвідувачами, більшість з яких визначають як клубні (зустрічі, тематичні вечори, вітальні, факультативи, усні журнали, дискусійні клуби і т.п.). Встановлено, що деякі з них (гуртки за інтересами, аматорські об¢єднання, музейні клуби, майстерні, театральні і музичні студії тощо) активно сприяють розвитку творчих здібностей, гармонійному становленню особистості. Застосування методів музейно-педагогічної діяльності зумовлено такими параметрами, як напрям, форма, соціально-психологічні характеристики музейної аудиторії, тема й особливості матеріалу, який покладений в основу заходу.
За результатами здійсненого дослідження могло б посприяти подальшому поліпшенню освітньо-виховної діяльності вітчизняних музеїв здійснення таких заходів:
· Оновлення методів управління музеями з врахуванням ринкових умов. У зв‘язку з цим у структурних підрозділах, які безпосередньо займаються музейно-педагогічною діяльністю, розробкою спеціальних програм, доцільним було б формування відділів музейного маркетингу, зокрема моніторингу, з метою перманентного вивчення і формування попиту на музейні послуги, пошук потенційних замовників, розвиток музейної реклами, фандрейзингу, роялті тощо.
· Підготовка фахівців нового напряму в рамках спеціальності Музейна справа і охорона пам‘яток історії та культури” музейного педагога у вищих навчальних закладах культури.
· Розробка державних, регіональних програм додаткового фінансування тих музеїв, які провадять активну музейно-педагогічну роботу з молоддю.
· Створення Українського науково-практичного центру музейної педагогіки з метою здійснення теоретико-методологічних та прикладних досліджень у галузі музейної педагогіки. Завдання подібного центру можна окреслити таким чином:
- теоретичне узагальнення практичної роботи музеїв з відвідувачами;
- поширення досвіду використання цільових музейно-педагогічних програм;
- виявлення нових перспективних тенденцій у роботі з музейною аудиторією і аналіз їх в умовах конкретного соціокультурного середовища (вивчення і розробка нових напрямів, форм, методів, прийомів роботи з різними групами музейної аудиторії);
- розробка нових освітніх моделей вітчизняних музеїв з орієнтацією на національні особливості і зарубіжний досвід;
- моделювання нових інтеграційних структур, спроможних комплексно вирішувати культурні і освітні завдання;
- надання методичної допомоги у розробці музейно-педагогічних програм.
· Створення Української асоціації друзів музею.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України Про музеї та музейну справу” // Голос України. 1995. 17 серпня.
2. Проект Державної програми Культура. Просвітництво. Дозвілля”. К., 1995.
3. Постанова Кабінету Міністрів України № 1766 Про народні музеї України” від 29 листопада 2000 р.
4. Постанова Кабінету Міністрів України № 442 Про затвердження Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року” від 30 березня 2002 р.
5. Аве И. К вопросу теории и практики музейной педагогики // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С. 272 286.
6. Адриан де Йонг, Скоугорд М. Первые музеи под открытым небом: о народных традициях музейными средствами // Museum. 1993. №175. С. 27 33.
7. Александер В.Д. Хрупкое равновесие между музеями и рынком // Museum. 1999. № 202. С.29 34.
8. Аналіз економічного становища культурної сфери (Відпов. О.А.Гриценко, В.В.Солодовник). Архів ІКП УЦКД, 1997. 23 с.
9. Ангус Джим.Ангус Джим. Строительство Web-сайта // Museum. 2000. № 3. C. 17 21.
10. Андрущенко Т.Андрущенко Т. Сучасний музей. Який він? // Образотворче мистецтво. 2000. №3/4. C. 22 23.
11. Аткинсон Ф. Музей под открытым небом в Бимише // Museum. 1987. №55. С. 4 10.
12. Ариарский М.А. Прикладная культурология как область научного знания и социальной практики: Автореф. дис. ... доктора культурологии / Санкт-Петербург. гос. ун-т культуры и искусств. СПб., 2000. 43 с.
13. Асоян Н.И. Художественные музеи Америки // США: экономика, политика, идеология. 1991. № 2. С. 71 80.
14. Ашукин М. Музей и школа // Народное просвещение. 1918. № 23 25. С. 10 12.
15. Бабенко Н. Родинне дозвілля як культурна діяльність // Посвіт: Збірник наукових праць УЦКД. 1997. № 1. С. 27 30.
16. Баско Л.І. Науково-освітня робота: пошук і перспектива // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи: Зб. тез доп. та повідомлень Міжнар. наук. конф., присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького / В.М.Бекетова (упоряд.). Дніпропетровськ: Вересень. 1999. С. 149 151.
17. Бейдик О.О.Бейдик, Олександр Олексійович Музеї як опорні, диверсифіковані та багатоаспектні ланки ресурсно-рекреаційного ланцюга / О.О.Бейдик, О.В.Мазуренко, С.Ю.Трофімова // Туристичні ресурси України / Федерація профспілок України; Укр. ін-т туризму. К., 1996. C. 50 56
18. Бекетова В.М. Музей і майбутнє: тенденції розвитку музеїв у світі на межі тисячоліть // Музей і майбутнє (Доповіді та повідомлення наукової конференції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997) / В.М.Бекетова (упоряд.). Дніпропетровськ: Поліграфіст,1998. С. 8 14.
19. Белякова Л. Пушкинский бал // Мир музея. 2003. - № 2. С. 45 46.
20. Бенеш И. Восприятие в музеях как особое средство общения. М., 1968. 137 с.
21. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. М., 1989.
22. Бонами З.А. Литературный музей и общество // Музееведение. Музеи мира: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1991. С. 327 335.
23. Босх Ж.В. Музеон. Новые перспективы // Museum. 1993. № 175. С. 29 33.
24. Боуэн Д.Боуэн Д. Виртуальный музей // Museum. 2000. №3. C. 4 7.
25. Брюнинхаус-Кнубель К. Музейный педагог: защитник интересов посетителей // Museum. 1994. № 180. С. 13 18.
26. Бузинкаи Г. Музей в Венгрии: особые привилегии в ущерб интересам посетителей // Museum. 1996. № 186. С. 36 37.
27. Буланий І.Т., Явтушенко І.Г. Громадські музеї України: Історія, досвід, проблеми. - К.: Мистецтво, 1979. 197 с.
28. Булюбаш Б.В. Британские научные музеи в Интернете // Вопросы истории естествознания и техники. 2000. № 4. С. 171 175.
29. Бутиков Г.П. Историко-мемориальные музеи в духовной жизни России (на материалах Санкт-Петербурга): Автореф. дис....д-ра культурологических наук / Санкт-Петербург. гос. ун-т культуры и искусств. СПб., 1997. 36 с.
30. Бутиков Г.П., Ариарский М.А. Сохранение и обогащение национально-культурных традиций россиян // Педагогика. 1998. С. 54 62.
31. Вайлер Д. Музейная педагогика и опыт популяризации живописи. Реферат. // Культура и искусство за рубежом. М., 1985. Музейное дело и охрана памятников. ГБЛ. Экспрес-информ. Вып. 4. 12 с.
32. Ванслова Е. Аудитория 2000-го года // Советский музей. 1986 (87). С.32 35.
33. Ванслова Е.Г. Динамика социальных функций советского музея // Музееведение. Вопросы теории и методики: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1987. С.25 40.
34. Ванслова Е.Г., Гнедовский М.Б., Дукельский В.Ю., Дьячков А.Н., Иксанова И.В., Макарова Н.Г., Равикович Д.А., Фролов А.И. Социальные функции музея: споры о будущем (материалы дискуссии в отделе музееведения НИИ культуры) // Музееведение. На пути к музею ХХІ века.: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1989. С.198 221.
35. Василенко А.С., Шифман А.Д. Пам’ять народу: Музеї України та інтернаціональне виховання трудящих. К.: Мистецтво, 1983. 134 с.
36. Васневская Е.В. Использование средств мультимедиа для обеспечения доступа к культурному наследию Европы / Материальная база сферы культуры. Науч.-информ. сб. Вып. 1. М.: Изд. РГБ, 1999. С. 3 18.
37. Вильдунг Д. Что хотят видеть посетители // Museum. 1995. № 186. С. 4 8.
38. Вильсон М. Мы должны собрать работы всего человечества // Мир музея. 1996. №2. С.65 67.
39. Винсон И.Винсон И. Музеи и наследие: важная проблема в Докладе о всемирной культуре, 2000 (ЮНЕСКО) // Museum. 2001. №3. С. 61 64.
40. Вовк Г.С. Музейная лихорадка во Франции / Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения: Науч.-информ. сб. Вып. М.: РГБ, 1995. С. 69 73.
41. Воловик А.Ф, Воловик В.А. Педагогика досуга: Учебник. М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт. 1998. 240 с.
42. Всемирное Культурное и Природное Наследие в образовании: Учеб. пособие / Авт.-сот.: Алексеев С.В., Андреева Н.Д., Баграмова Н.Ф. и др. СПб.: Лениздат, 2001. 320 с.
43. Газалова К.М. Музей как социальный институт в России ХХ столетия / Музей в современном мире: традиционализм и новаторство / Труды ГИМ. Вып. 104. М., 1999. С. 8 28.
44. Гайда Л.О. Музей і відвідувач (соціально-психологічні дослідження в музеї) // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи: Зб. тез доп. та повідомлень Міжнар. наук. конф., присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького / В.М.Бекетова (упоряд.). Дніпропетровськ: Вересень. 1999. С. 163 165.
45. Гайда Л.А., Капустина Н.И. Психолого-социологические исследования эффективности музейних программ и занятий для школьников / Музей і майбутнє (Доповіді та повідомлення наукової конференції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р.) / В.М.Бекетова (упоряд.). Дніпропетровськ: Поліграфіст. 1998. С.28 36.
46. Галич Т.И. Художественный музей и публика: Эстетико-социологический аспект: Автореф. дис. ... канд. филос. наук / ЛГИК. Л., 1985. 14 с.
47. Ганнусенко Н.Ганнусенко Н. Виховання школярів у музеях художнього профілю // Мистецтво та освіта. 2002. №1. C. 56 59.
48. Галкина Е. Все можно трогать руками! // Мир музея. 2000. № 4 . С. 45 47.
49. Гейли А. Конфликт в Северной Ирландии и роль Музея народного быта в его разрешении // Museum. 1993. № 175. С.41 45.
50. Гнедовский М. Музейная экспозиция // Советский музей. 1987. № 6. С.12 14.
51. Гнедовский М.Б. Современные тенденции развития музейной коммуникации (на материале музееведческой литературы капиталистических стран) // Музееведение. Проблемы культурной коммуникации в музейной деятельности: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1988. С. 51 57.
52. Гнедовский М.Б., Хлопина О.В. Принципы классификации музеев // Музееведение. Вопросы теории и методики: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1987. С. 48 54.
53. Гнедовский М., Коник М. Нужны новые подходы // Советский музей. 1988. №5. С. 20 26.
54. Гнедовский М. Что такое музейный маркетинг? Статья первая // Мир музея. 1995. № 4. С. 18 20.
55. Гнедовский М. Что такое музейный маркетинг? Статья вторая // Мир музея. 1995. № 5. С. 44 46.
56. Гопенко И.В. Музей и средства массовой информации // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи: Зб. тез доп. та повідомлень Міжнар. наук. конф., присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького / В.М.Бекетова (упоряд.). Дніпропетровськ: Вересень. 1999. С. 167 170.
57. Готтесдинер Х., Миронер Л., Даваллон Ж. Франция: успехи в изучении посетителей // Museum. 1993. №4 (178). С. 13 19.
58. Грегорова А. К основным проблемам музееведения // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С. 27 38.
59. Грулих Т. Региональные музеи и их роль в современном обществе // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С.287 292.
60. Гуральник Ю.У. Каким быть музею будущего? Опыт социологического анализа // Музееведение. На пути к музею ХХ1 века: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1989. С. 23 31.
61. Давалон Ж., Готтесдьенер Х., Мари-Сильви Поли. Концепция «квалифицированный посетитель» // Museum. 2001. № 2. С. 60 64.
62. Данилова Л.О. Музеї педагогічного профілю в контексті культури України / Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції / Загальна ред. Подкопаєв В.П., Чернець В.Г. Наук. ред. упоряд. Різник О.О. К., ДАКККіМ, 2001. С.305 308.
63. Данилюк А.Г.Данилюк А.Г. Музеї просто неба як важливі об’єкти туризму в Україні // Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти : Збірка статей / Голов. управління комунального і готельного господарств та туризму Київ. міської держ. адміністрації. К., 2002. C. 104 114.
64. Дацун Н.Н.Дацун Н.Н. Виртуальные музеи в техническом образовании // Телекоммуникации и информатизация в образовании. 2001. № 5. C. 93 97.
65. Декросс А., Ландри Ж., Натали Ж.-П. Постоянные экспозиции в Городе науки и техники Ла-Виллет: Эксплора // Museum. 1987. №155. С. 49 66.
66. Деннерт Д., Лёбер У. Игрушечный дом из пемзы // Museum. 1988. №158. С. 27 34.
67. Деякі аспекти діяльності музеїв в умовах ринку (за матеріалами преси 1995 року) / Оглядова довідка Міністерства культури і мистецтв України. НПБУ. 1996. Випуск 2/5. 12 с.
68. Джейн Р. Глейзер. Музейные профессии в Соединенных Штатах: отсутствие системы // Museum. 1994. № 2 (180).
69. Доминов М.Ш. Музей в философии А.Ф. Федорова // Музеи России: поиски, исследования, опыт работы: Сб. науч. тр. Ассоц. музеев России. СПб, 1995. С. 8 16.
70. Дукельский В. Музейный предмет // Советский музей. 1987. № 1 . С. 36 37.
71. Дукельский В.Ю., Поляков Т.П., Никишин Н.А. Опыт музейного проектирования: Научная концепция, сценарий / Музейное дело и охрана памятников. Экспрес-информ. М., 1992. Вып. 1 2. 13 с.
72. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студентов высших учебных заведений. 2-е изд., испр. и доп. М.: Аспект Пресс, 1996. 591 с.
73. Ершова А.А. Деятельность музеев как фактор формирования духовной культуры народа // Государственное управление в сфере культуры: опыт, проблемы, пути развития: Материалы Респ. науч.-практ. конф., 6 дек. 2000 г. Казань: Карпол, 2001. С.41 43.
74. Жалман И. О роли краеведческих музеев Чехо-Словакии в решении местных и региональных экологических проблем // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С. 294 297.
75. Жарков А.Д. Организация культурно-просветительной работы: Учеб. пособие для студентов ин-тов культуры. М.: Просвещение, 1989. 237 с.
76. Жарков А.Д. Технология культурно-досуговой деятельности: Учебное пособие для студентов вузов культуры и искусств. М., 1998. 248 с.
77. Жауль М. Этнографические музеи сегодня // Museum. 1993. № 175. С.4.
78. Заев А. Праздник для кого? // Советский музей. 1988. № 6. С. 22 28.
79. Закс А.Б. Динамика социальных функций музеев СССР // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С. 51 65.
80. Зеленко А.У. Детские музеи в Северной Америке. М.: Работник просвещения”, тип. Красно-Пресненская им. Богуславского (3-я Мосполиграф”), 1924 (1926). 157 с.
81. Зиновьева Ю.В. Взаимодействие музея и общества как социокультурная проблема: Автореф. дис. ... канд. культурологии / Санкт-Петербург. гос. ун-т культуры и искусств. СПб., 2000. 19 с.
82. Иванов В. Память культуры // Советский музей. 1988. №5. С. 36 39, 72.
83. Иванова Е. Калугина Т. Музей и дети: зарубежный опыт // Творчество. 1986. № 4. С. 22 23.
84. Ивановская Н.И., Герасименко Е.Е. К проблеме внедрения информационных технологий в практику изучения и использования этнокультурного наследия // Музей и образование: Сб. науч. тр. / Рос. этногр. музей, С.-Петерб. гос. ун-т культуры и искусства, Гос. Рус. музей. СПб, 1999. С.78 82.
85. Івлєва С.В. Популяризація історії Запорізького козацтва засобами музею: науково-просвітницька робота // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи: Зб. тез доп. та повідомлень Міжнар. наук. конф., присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького / В.М.Бекетова (упоряд.). Дніпропетровськ: Вересень. 1999. С. 158 161.
86. Иксанова И.В. Опыт разработки модели регионального музейного объединения // Музееведение. Вопросы теории и методики: Сб. науч. тр. НИИ культуры. М., 1987. С. 120 127.
87. Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. К., 1998. 399 с.
88. Йетс Б. Примириться с изменениями: новая роль хранителя // Museum. 1994. №180. С.42 44.
89. Калугина Т.П. Истоки культурно-коммуникативной функции экспозиции художественного музея // Музееведение. Проблемы культурной коммуникации в музейной деятельности: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М. 1989. С.72 82.
90. Калугина Т.П. Общественное сознание и художественный музей // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С.304 326.
91. Карпенко О.Г. Із досвіду роботи історико-етнографічного музею України / Молодь і дозвілля (теорія, методика і практика роботи з підлітками та молоддю за місцем проживання). Випуск II, - К.: А.Л.Д., 1996. С. 83 93.
92. Каушик Р. В доступе отказано: способны ли мы изменить отношение к инвалидам? // Museum. 2000. № 1. С.52 56.
93. Клебер-Шварц Л. От музея колоний к музею общин // Museum. 1993. №175. С. 13 17.
94. Клюкина А.И. Естественнонаучный музей как центр формирования экологической культуры: Автореф. дис. ... канд. культурологии / Санкт-Петербург. гос. ун-т культуры и искусств. СПб., 1999. 23 с.
95. Ключко Ю.М. Орієнтири розвитку сучасних музеїв // Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції / Загальна ред. Подкопаєв В.П., Чернець В.Г. Наук. ред. упоряд. Різник О.О. К., ДАКККіМ, 2001. С. 312 315.
96. Коваль М. Об изучении обратной связи” // Советский музей. 1988. № 1. С. 54 56.
97. Коваль М. Когда вы делаете экспозицию: советы психолога // Советский музей. 1990. №1 (111). С.39 41.
98. Кокшайская О. Экскурсия без экскурсовода // Советский музей. 1984. №2. С.41 44.
99. Колокольцова Н.Г. Музыка и музей // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры. М., 1991. С. 344 364.
100. Константинів В.О. Проблеми музеїв історії підприємств міста Києва // Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи (Матеріали ювілейної міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю заснування Національного музею історії України) / Під ред. Ковтанюк Н.Г., Нестерук А.І. та ін. Київ, 1999. С. 22 23.
101. Коссова И. Музейная педагогика: еще один год // Мир музея. 1995 . № 4. С. 20.
102. Красилина Г.Н. Из опыта работы советских музеев по популяризации и изучению музейного зрителя в 1920-е 1930-е годы // Советский Музей. 1981. №2. С.10 13.