ДОБРОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ОСВІТИ УКРАЇНИ (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) : БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОСТЬ В СФЕРЕ ОБРАЗОВАНИЯ УКРАИНЫ (ХIХ - НАЧАЛО ХХ ВЕКА)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ДОБРОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ОСВІТИ УКРАЇНИ (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)
  • Альтернативное название:
  • БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОСТЬ В СФЕРЕ ОБРАЗОВАНИЯ УКРАИНЫ (ХIХ - НАЧАЛО ХХ ВЕКА)
  • Кол-во страниц:
  • 669
  • ВУЗ:
  • ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА





    УДК 378(09)(477.4/7)“19/20”
    На правах рукопису






    Сейко Наталія Андріївна




    ДОБРОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ОСВІТИ УКРАЇНИ (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора педагогічних наук


    13.00.05 – соціальна педагогіка



    Науковий консультант:
    доктор педагогічних наук,
    професор
    дійсний член АПН України
    Ольга Василівна Сухомлинська


    Житомир-2009






    ЗМІСТ
    ВСТУП 5
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОБРОЧИННОСТІ У СФЕРІ ОСВІТИ ЯК ІСТОРИЧНОГО Й СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЯВИЩА 21
    1.1. Теоретико-методологічні засади аналізу доброчинності у сфері освіти…………………………………………………………………………. 21
    1.2. Історіографія та джерела дослідження доброчинності у сфері освіти 48
    1.3. Нормативно-правові засади становлення та розвитку доброчинності у сфері освіти ………………………………………………………………...
    71
    1.4. Створення учбових округів та структура освіти як загальний контекст доброчинності……………………………………………………...
    84
    Висновки до розділу 1………………………………………………………. 98
    РОЗДІЛ 2. ДОБРОЧИННІ ФУНДУШІ ЯК ПІДГРУНТЯ РОЗВИТКУ СФЕРИ ОСВІТИ УКРАЇНИ В 1803-1832 РР……………..
    103
    2.1. Фундуші як основа доброчинної підтримки освіти в Україні на початку ХІХ століття………………………………………………………...
    103
    2.1.1. Сутність та особливості едукаційних фундушів в Україні на початку ХІХ століття……………………………………………………………
    103
    2.1.2. Приходські фундушові училища в Україні на початку ХІХ століття………………………………………………………………………………
    107
    2.2. Доброчинна підтримка гімназій та ліцеїв у 1803-1832 рр. ………….. 117
    2.3. Доброчинність як підгрунтя створення Харківського університету… 139
    2.4. Польська громада України у сфері доброчинної підтримки навчальних закладів на початку ХІХ століття……………………………...
    156
    Висновки до розділу 2……………………………………………………….. 169
    РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ДОБРОЧИННОСТІ У СФЕРІ ОСВІТИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ЛЮСТРАЦІЇ ДОБРОЧИННИХ ПОЖЕРТВ (1832-1864 РР.)……………………………………………………………….

    172
    3.1. Люстрація доброчинних фундушів в Україні в 1832-1864 рр……….. 172
    3.2. Приватна ініціатива в підтримці середньої освіти …………………... 194
    3.3. Заснування Київського університету та його доброчинна підтримка 211
    3.4. Побут учнів, благоустрій навчальних закладів і забезпечення бібліотек як об’єкти доброчинної діяльності в люстраційний період……
    227
    3.5. Етноконфесійні характеристики доброчинності у сфері освіти України………………………………………………………………………..
    239
    Висновки до розділу 3……………………………………………………….. 261
    РОЗДІЛ 4. СИСТЕМНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ ДОБРОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОСВІТИ УКРАЇНИ В 1864-1918 РР………………………………………………………………….

    265
    4.1. Розвиток громадської ініціативи в сфері доброчинної підтримки освіти……………………………………………………………………………
    265
    4.1.1. Громадська підтримка освіти у період системних тенденцій……… 265
    4.1.2. Впорядкування процесу організації доброчинних товариств………… 269
    4.1.3. Купецтво як суб’єкт доброчинності у сфері освіти………………….. 278
    4.1.4. Доброчинність у рішеннях з’їздів діячів громадського призріння 283
    4.2. Земства як організатори доброчинності у сфері освіти в 1864-1918 рр. 286
    4.3. Початкова (загальна та професійна) освіта як об’єкт доброчинної діяльності……………………………………………………………………….
    296
    4.4. Системні тенденції в доброчинній підтримці гімназій………………… 314
    4.5. Розвиток вищої освіти в 1864-1918 рр. та її доброчинна підтримка….. 336
    4.6. Доброчинна підтримка закладів соціальної опіки дітей в Україні……. 351
    Висновки до розділу 4………………………………………………………… 371
    РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ ДОБРОЧИННОЇ ПІДТРИМКИ СФЕРИ ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ………………………………………….
    374
    5.1. Сучасна оцінка досвіду доброчинної підтримки сфери освіти……….. 374
    5.2. Сучасний стан доброчинної підтримки сфери освіти в Україні………. 393
    5.2.1. Суб’єктні характеристики доброчинності у сфері освіти………… 393
    5.2.2. Доброчинна підтримка сфери освіти як соціально-педагогічна інновація…………………………………………………………………………………
    398
    5.3. Фандрайзинг як перспективна стратегія доброчинної підтримки сфери освіти……………………………………………………………………
    408
    5.3.1. Сутність та особливості фандрайзингу як технології доброчинності…………………………………………………………………………
    408
    5.3.2. Запровадження фандрайзингу до сучасної системи освіти………… 410
    Висновки до розділу 5……………………………………………………….. 415
    ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ............................................................................... 418
    ДОДАТКИ……………………………………………………………………. 428
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ……………… 574





    ВСТУП
    Актуальність і доцільність дослідження. На етапі творення незалежної української держави гостро постають питання духовного й культурного розвитку суспільства, що несуть у собі не лише позитивні, а й негативні тенденції, до яких можна віднести стрімке розшарування українського суспільства. Воно неминуче позначається і на освітніх процесах, і на можливостях соціалізації дітей з різних прошарків населення в межах соціального інституту освіти. Кожне суспільство тією чи іншою мірою прагне знайти шляхи залучення приватної та громадської ініціативи до рівного доступу всіх дітей до якісної освіти. У нашій державі цей процес відбувається за регулюючої функції розпорядження Президента України „Про сприяння благодійності” (2000), Закону України „Про благодійність і благодійні організації” (2002). Нині доброчинність як чинник соціального зростання особистості набуває статусу державно значущої діяльності; вона дедалі більше розглядається як інструмент формування громадянського суспільства шляхом творення соціального капіталу на регіональному й загальнодержавному рівнях. Тому великого значення набуває історичний досвід доброчинності у сфері освіти, що має бути представлений не як вивчення окремих актів доброчинної діяльності, а як віддзеркалення специфіки суспільних відносин у межах конкретної історичної епохи, що здійснюють свій вплив на соціалізацію особистості дітей та молоді.
    Гуманізм суспільних відносин, одним з виявів якого є доброчинність, що реалізується в різних формах допомоги й підтримки соціально незахищених прошарків суспільства, визначається не лише рівнем суспільного виробництва та економічним процвітанням держави, але й рівнем громадської свідомості та культури соціуму. Саме тому розвиток доброчинності у сфері освіти України ХІХ – початку ХХ ст. пов’язаний не тільки з розвитком суспільних виробничих сил, але й із зрушеннями в суспільній свідомості.
    Доброчинна діяльність як вид умотивованої соціально схвалюваної діяльності може розглядатися в контексті філософському (добродіяння), соціальному (як окремий соціальний інститут), психологічному (як реалізація потреби у визнанні й самоактуалізації), теологічному (як християнська чеснота). У площині соціально-педагогічної науки, натомість, доброчинність є соціально-педагогічним явищем (процесом, діяльністю), видом соціальної практики, а також провідником соціалізації дітей та молоді, інструментом соціального захисту неблагополучних верств населення, їх освіти й виховання, а також обдарованих школярів, які не в змозі отримати вищу освіту чи розпочати самостійну наукову діяльність без сторонньої підтримки.
    Необхідність вивчення історичного досвіду доброчинності у сфері освіти, на нашу думку, викликана тим, що: у зв’язку з переходом до іншого суспільно-економічного ладу в Україні доброчинність перестала тлумачитися як пережиток минулого, але у свідомості пересічних громадян нове ставлення досі не утвердилось; історичний досвід доброчинності став потребувати нового осмислення у зв’язку з можливістю його використання в сучасній системі освіти; з’явилася нова галузь знання й практично-професійної діяльності – „соціальна педагогіка”, яка стала тісно пов’язуватися з доброчинністю як науковим феноменом і видом філантропічної діяльності; окреслилася концепція „соціальної відповідальності підприємництва”, подальшого розвитку набула теорія „справедливого суспільства”, що вплинуло на динаміку досліджень у галузі доброчинності; існує потреба у створенні відповідної нормативно-правової бази доброчинної діяльності, яка мала б ураховувати соціально-історичні традиції й історичні тенденції розвитку доброчинності в Україні; зростає необхідність створення науково-теоретичного підґрунтя доброчинності як соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на гуманізацію сучасної системи освіти.
    Стан розробки проблеми. Дослідження проблеми доброчинності у сфері освіти, що беруть початок з другої половини ХІХ століття, представлені: працями в галузі методології історії педагогіки та історії соціальної педагогіки, куди відносяться, насамперед, роботи О. Адаменко, Л. Ваховського, Н. Гупана, І. Звєрєвої, С. Золотухіної, Г. Лактіонової, О. Сухомлинської, Л. Таран, С. Харченка, Л. Штефан; Л. Бородкіна, І. Ковальченка, І. Липського, М. Румянцевої, В. Філатова, Б. Шпотова та ін.; дослідженнями з теорії доброчинності Р. Апресяна, С. Гогеля, Є. Максимова, З. Масловської, А. Соколова, Ю. Тазьміна, О. Хорькової; д’ Оссонвіля (Франція), А. Ліндермеєр (США) та ін.; працями з історії доброчинності Н. Баринової, В. Борисенка, Ю. Губенко, О. Доніка, В. Ковалинського, В. Корнієнко, Т. Курінної, І. Левченко, А. Нарадька, Т. Ніколаєвої, Ф. Ступака, І. Суровцевої, О. Терентьєвої, О. Ткаченко, С. Черкесової, С. Шукліної; В. Афанасьєва, О. Дегальцевої, Ю. Коробейнікова, А. Соколова; Л. Заштовта (Польща) та ін.
    Однак суттєвою прогалиною в цьому комплексі наукових праць вважаємо: зосередження авторів на вивченні доброчинності як історичного, а не історико-педагогічного й соціально-педагогічного явища; звернення переважної більшості дослідників до досвіду доброчинності другої половини (або кінця) ХІХ – початку ХХ ст., тобто ігнорування першої половини ХІХ ст.; відсутність розробок сучасних стратегій і методик доброчинної діяльності у сфері освіти; нестачу знань про історичний досвід доброчинності як соціальної практики та можливостей його використання в сучасній соціально-педагогічній діяльності, у процесі підготовки фахівців із соціальної педагогіки й соціальної роботи.
    Ураховуючи недостатню дослідженість історичного соціально-педагогічного досвіду доброчинної підтримки сфери освіти в ХІХ – на початку ХХ століття, а також актуальність розвитку доброчинності у сфері сучасної національної освіти із залученням накопичених у минулі століття традицій, сформульовано тему дослідження: „Доброчинність у сфері освіти України (ХІХ – початок ХХ століття)”.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в межах комплексної науково-дослідної теми кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка „Соціально-педагогічні чинники професійного становлення майбутнього вчителя” (державний реєстраційний номер 0106V005409). Тема дисертаційної роботи затверджена кафедрою педагогіки Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 12 від 11 грудня 2002 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 22 квітня 2003 р.).
    Об’єкт дослідження – доброчинність у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст. як соціально-педагогічне явище.
    Предметом дослідження є чинники, зміст, форми, напрями, тенденції та суб’єкт-об’єктна структура доброчинної підтримки сфери освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст.
    Мета дослідження полягає в цілісному системному розкритті ґенези, сутності й досвіду доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст. як складного соціально-педагогічного явища задля репрезентативного його представлення в сучасному соціально-педагогічному й історико-педагогічному дискурсах та окреслення можливостей застосування перспективних стратегій доброчинності в сучасних реаліях.
    Завдання дослідження:
    1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз доброчинності у сфері освіти як історико-педагогічного й соціально-педагогічного явища.
    2. Обґрунтувати історичну періодизацію розвитку доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст. та виявити головні тенденції доброчинної підтримки сфери освіти на кожному з етапів.
    3. З’ясувати передумови, нормативно-правові та організаційні засади здійснення доброчинності у сфері освіти.
    4. Виявити суб’єкт-об’єктні характеристики доброчинності у сфері освіти в досліджуваний період.
    5. Окреслити структуру, загальні напрями й тенденції доброчинної підтримки у сфері освіти України в досліджуваний період.
    6. Здійснити аналіз доброчинної підтримки закладів соціального захисту дітей та молоді в ХІХ – на початку ХХ ст.
    7. Визначити можливості розвитку сучасних моделей і стратегій доброчинності в Україні, виходячи з історичного досвіду.
    Методологічна основа дослідження є кількарівневим комплексом принципів і методів пізнання, застосування яких спричинене міждисциплінарним характером роботи. Універсальними методологічними підходами, використаними в дослідженні, стали закони діалектики, а також когнітивний, герменевтичний, системний, культурологічний, цивілізаційний підходи; до конкретно-методологічних віднесено наративний підхід; прикладними науковими підходами стали історико-генетичний, історико-системний, історико-порівняльний. Крім цього, у дослідженні використано комплекс наукових теорій прикладного рівня: теорію соціалізації, статусно-рольову теорію, теорії соціального капіталу й соціальної мобільності. При побудові методології дослідження доброчинності як соціально-педагогічного явища виходимо з того, що вона є плюралістичною, формувалася під час постановки кожного нового дослідницького завдання й модернізувалася за умови зміни характеристик досліджуваного об’єкта.
    Теоретичну основу дослідження склали:
    – філософські засади соціальної історії (Є. Дмитрієнко, Є. Князєва, С. Крапивенський, О. Медушевська, О. Прокоф’єв, М. Румянцева, В. Сагатовський, В. Філатов);
    – концептуальні положення історії педагогіки (О. Адаменко, Л. Березівська, Л. Ваховський, С. Золотухіна, Н. Гупан, Н. Побірченко, О. Сухомлинська; М. Богуславський, Л. Бородкін, З. Равкін);
    – дослідження в галузі методології соціальної педагогіки (І. Звєрєва, Г. Лактіонова, А. Рижанова, С. Харченко; І. Липський; М. Пейн (США));
    – теоретичні розробки в галузі історії соціальної педагогіки (Л. Штефан; М. Румянцева, В. Філатов, Б. Шпотов);
    – соціально-педагогічні засади доброчинної діяльності в громаді (О. Беспалько, А. Капська);
    – загальнонаукові положення теорії та історії доброчинності (Н. Баринова, В. Борисенко, Ю. Губенко, І. Добрянський, О. Донік, В. Ковалинський, В. Корнієнко, Т. Курінна, І. Левченко, А. Нарадько, Т. Ніколаєва, Т. Покотилова, Ф. Ступак, І. Суровцева; Р. Апресян, В. Афанасьєв, С. Гогель, О. Дегальцева, Ю. Коробейніков, Є. Максимов, З. Масловська, А. Соколов, Ю. Тазьмін, О. Хорькова; д’ Оссонвіль, Д. Бовуа (Франція), Л. Заштовт (Польща), А. Ліндермеєр (США)).
    Комплекс методів дослідження, які використовувалися в його процесі, представлено: загальнонауковими методами (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, узагальнення, ідеалізація, моделювання тощо), за допомогою яких здійснювалася аналітична обробка архівних та інших наративних джерел дослідження; конкретно-науковими методами: історико-генетичним методом, який, насамперед, використовувався для розгляду витоків доброчинності як соціокультурного явища; історико-порівняльним, що став основою для простеження європейських традицій доброчинності на території України досліджуваного періоду і власної специфіки доброчинності в цей час; історико-типологічним, який застосовувався для виділення типів, видів, напрямів доброчинності в площині її змісту, джерел, результату, діяльнісної специфіки; історико-системним, що є загальною канвою методики нашого дослідження на рівні побудови концепції та оцінки його результатів, оскільки дає можливість стверджувати про становлення системи доброчинності у сфері освіти України досліджуваного періоду. Використовувалися також методи дослідження, притаманні історії соціальної педагогіки: теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної історичної й соціально-педагогічної літератури для розробки методології та аналізу історіографії дослідження; порівняльний аналіз розвитку доброчинності у сфері освіти в різних регіонах України з метою виявлення її специфіки; якісний і кількісний аналіз архівних даних для створення цілісного опису розвитку доброчинності як соціально-історичного процесу.
    Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХІХ – початку ХХ століття. Нижня межа – 1803 р. – обрана у зв’язку з прийняттям „Попередніх правил народної освіти”, які визначили створення учбових округів, що сприяло розвитку освіти в різних регіонах України. За верхню межу прийнято 1918 р., коли було ухвалено рішення Всеросійського з’їзду комісарів соціального забезпечення про націоналізацію майна всіх доброчинних товариств.
    Територіальні межі дослідження охоплюють територію підросійської України, яка входила до складу трьох учбових округів: Харківського, Київського та Одеського в складі десяти губерній: Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської, Новоросійської.
    Концептуальні засади дослідження. Здійснюючи аналіз становлення та розвитку доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст. як явища соціально-педагогічної історії, виходимо з положення про те, що на різних історичних етапах розвитку суспільства існували різні форми доброчинності у сфері освіти, які водночас переслідували спільну мету, закладену у визначенні сутності доброчинності як соціально-педагогічного явища й різновиду соціальної практики – підтримувати розвиток освіти на місцевому, регіональному й загальнодержавному рівнях. У русі до єдиної мети розвивалися й урізноманітнювались різні форми доброчинної підтримки сфери освіти, що мали суттєві відмінності в змісті та суб’єктно-об’єктній структурі, оскільки залежали від регіональних соціокультурних і соціально-економічних умов та їх ситуативної конфігурації.
    Ґенеза розвитку доброчинності у ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалася в продовжуваності, неперервності й наступності – як єдність у просторі й часі її структурних компонентів, видів, типів, що не ототожнювались, але зберігали свою структурну специфіку; як накопичення системних характеристик, поєднання традицій та інновацій у доброчинній діяльності, причому традиції складали її засади, а інновації – постійно нарощувану основу цього феномена. Доброчинність розвивалася на засадах наступності; з хаотичного незбалансованого процесу одиничних доброчинних актів вона перетворилася на доброчинну підтримку з ознаками системності, мотивовану й нормативно закріплену формальними правовими актами, а також усвідомлену членами суспільства як соціально схвалювану.
    Головними рушійними силами розвитку доброчинності у сфері освіти в ХІХ – на початку ХХ ст. стали соціально-економічні та соціокультурні умови, які визначали рівень добробуту регіональної соціальної еліти та її соціальної відповідальності, а також традиції християнської доброчинності, які складалися в Україні впродовж багатьох століть і за якої еліта класифікувалася за національною та релігійною належністю, що відігравало велику роль у виборі об’єктів доброчинності.
    Доброчинність у сфері освіти розглядається як суб’єкт-об’єктна структура як учасників освітнього процесу, так і економічно спроможних громадян. Її розгляд як суб’єкта дає можливість установити мотиваційні характеристики доброчинної діяльності, простежити взаємодію чи протидію суб’єкта доброчинності у сфері освіти, виявити компенсаторну функцію суб’єктів доброчинності один стосовно іншого. Розгляд доброчинності в площині об’єкта дає змогу визначити найбільш соціально незахищені прошарки дітей та молоді, які потребували доброчинної підтримки: незаможних учнів та студентів, дітей-сиріт, дітей ув’язнених, інвалідів та ін.
    Суб’єкт-об’єктний розгляд сутності та особливостей доброчинності у сфері освіти дає змогу найбільш повно реконструювати процес розвитку цього соціально-педагогічного явища, його тенденції та суперечності.
    Доброчинність у сфері освіти в Україні в ХІХ – на початку ХХ століття розглядається як соціально-педагогічне явище та процес, який з ходом власного розвитку набував ознак системності й цілісності – сталості структури, стійких взаємозалежностей у суб’єкт-об’єктних зв’язках. Доброчинність передбачає наявність організованих масових рухів (громадських, етнічних, конфесійних), узгоджується з процесами соціальної трансформації, що дало можливість визначення мотиваційних соціально-психологічних чинників залучення особи чи соціальної групи до здійснення доброчинної діяльності й уможливило побудову моделі доброчинної підтримки сфери освіти в досліджуваний період.
    Основоположною ідеєю дослідження стало висвітлення впливу доброчинності у сфері освіти на соціалізацію дітей і молоді шляхом реалізації головних форм (державна, громадська, приватна) та напрямів (грошова, майнова, діяльнісна) доброчинної підтримки як соціальної практики. В основу дослідження покладено обґрунтовану в роботі періодизацію доброчинності у сфері освіти в ХІХ – на початку ХХ ст.
    Джерельну базу дослідження склали як опубліковані раніше, так і не введені в науковий обіг джерела, розділені на кілька груп:
    1) нормативно-правові акти, що регулювали систему освіти й доброчинну її підтримку в досліджуваний період. До таких належать, насамперед, розпорядження міністерства народної освіти Російської імперії: Статути та Положення про навчальні заклади, положення про стипендіальні та доброчинні фундації, заповіти доброчинників, статути доброчинних товариств тощо;
    2) архівні документи, підрозділені на кілька основних груп: документи попечительських рад і канцелярій попечителів учбових округів, листування керівників навчальних закладів з попечителями учбових округів, матеріали люстраційних справ, дозволи на створення доброчинних товариств тощо. У ході дослідження проаналізовано архівні фонди Центрального державного історичного архіву у м. Києві (фф. 707, 442, 1475, 2162, 830, 332, 315, 274, 301, 127, 486, 127, 276), Харківського обласного державного архіву (фф. 266, 200, 667, 770), Херсонського обласного державного архіву (фф. 1, 5, 7), Житомирського обласного державного архіву (фф. 70, 226), Одеського обласного державного архіву (фф. 44, 42);
    3) наративні джерела: публікації на сторінках періодичної преси ХІХ – початку ХХІ ст.; мемуарні джерела; монографії, що представляють історичні дослідження різного часу видання; статистичні описи, календарі різних губерній та міст України.
    Для пошуку наративних джерел було використано фонди бібліотек в Україні та за кордоном: Національної бібліотеки України ім. В. Вернад-ського, Національної парламентської бібліотеки у м. Києві, Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. Сухомлинського, науково-довідкової бібліотеки Центрального державного історичного архіву в м. Києві, бібліотек Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Житомирського державного університету імені Івана Франка, Волинського державного університету імені Лесі Українки, Львівського університету імені Івана Франка; Національної бібліотеки Республіки Польща (м. Варшава), бібліотек Краківського, Люблінського, Варшавського та Жешувського університетів (Республіка Польща).
    Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому вперше у вітчизняній історії соціальної педагогіки:
    – комплексно й системно розглянуто наукову проблему – історію розвитку доброчинності у сфері освіти, – яка до цього часу не була предметом спеціального дослідження на методологічному, теоретичному й прикладному рівнях; вивчено еволюцію доброчинної діяльності протягом тривалого історичного періоду, визначено тенденції її розвитку (накопичення суб’єктної структури доброчинності при збереженні відносної стабільності об’єктної; збереження значної частки приватної доброчинності в поєднанні з державною та громадською; розвиток теоретичних розробок у галузі доброчинності; накопичення ознак системності протягом досліджуваного періоду; зміна напрямів доброчинної діяльності з суто філантропічних на раціонально-інвестиційні), суперечності (між: глобальною потребою в доброчинності у сфері освіти та регіональними її характеристиками; необхідністю розвивати перспективні соціалізаційні цілі за допомогою доброчинності та об’єктивними щоденними потребами соціально незахищених груп дітей і молоді, що реалізувалися в навчальних закладах України; відставанням реальних темпів доброчинної підтримки сфери освіти та нормативно-правової бази доброчинності від практики її здійснення; необхідністю розвивати громадські форми доброчинності та постійним нарощуванням частки приватної доброчинності у сфері освіти); передумови (соціокультурні, соціально-політичні й соціально-економічні), що визначали сутність та особливості доброчинності у сфері освіти протягом ХІХ – початку ХХ ст.;
    – доброчинна підтримка в галузі освіти розглянута як провідник соціалізації з допомогою різних її форм – приватної, державної, громадської; подано широкі статистичні відомості про динаміку доброчинної підтримки сфери освіти на різних етапах її розвитку;
    – обґрунтовано соціально-педагогічну сутність базових категорій і понять дослідження (добро, добродіяння, доброчинність, благодійність, фандрайзинг у сфері освіти);
    – запропоновано й науково аргументовано періодизацію доброчинності у сфері освіти в ХІХ – на початку ХХ ст. у єдності трьох основних етапів: фундушового (1803 – 1832), люстраційного (1832 – 1864), системних тенденцій (1864 – 1918); змодельовано доброчинну підтримку сфери освіти України на визначених у ході дослідження етапах її розвитку у вигляді такої структури: передумови здійснення доброчинності; її суб’єктні характеристики (суб’єкти організації та суб’єкти здійснення доброчинної діяльності), провідні форми та напрями; тенденції розвитку доброчинності на кожному з виділених етапів;
    – виявлено сутність та специфіку фандрайзингу в сучасній освіті на засадах дослідженого історичного досвіду; визначено можливості підготовки майбутніх соціальних педагогів до ведення фандрайзингової діяльності на основі історичного досвіду.
    Подальшого розвитку в дослідженні набули: систематизація історіографії проблеми за хронологічним, проблемним та територіальним підходами; наукові підходи до класифікації опублікованих та неопублікованих до цього часу документів (положення про стипендіальні фонди, матеріали про стимулювання доброчинної діяльності, статути навчальних закладів та доброчинних громадських організацій, заповіти доброчинників); типологія форм (державна, громадська, приватна) та напрямів (грошова, майнова, діяльнісна) доброчинної підтримки сфери освіти в Україні; наукові уявлення про фандрайзингові технології в теорії і практиці соціально-педагогічної діяльності.
    Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати та висновки можуть бути використані в розвитку громадської й приватної ініціативи у сфері освіти України. Результати дослідження можуть стати основою для подальшого розвитку нормативно-правового поля сучасної доброчинної діяльності. Матеріали дослідження можуть бути застосовані для розробки навчальних курсів із соціальної педагогіки, історії соціальної педагогіки та історії педагогіки. Висновки дослідження можуть бути використані в практиці роботи сучасних навчальних закладів у процесі створення попечительських рад, залучення доброчинних коштів до створення й діяльності навчальних закладів різного рівня, розробки методичних рекомендацій з фандрайзингу у сфері освіти.
    Практичне значення мають підготовлені в процесі дослідження навчальні посібники: „Соціальна педагогіка. Курс лекцій” (Житомир, 2002), „Робочий зошит з курсу соціальної педагогіки” (Житомир, 2000), „Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів” (Житомир, 2001) та монографії „Доброчинність у сфері освіти України (ХІХ – початок ХХ ст.: Київський учбовий округ) ” (Житомир, 2006), „Доброчинність поляків у сфері освіти України (ХІХ – початок ХХ століття) ” (Житомир, 2007).
    Особистий внесок автора у публікаціях, виконаних у співавторстві, полягає: у „Робочому зошиті з курсу соціальної педагогіки” – у підготовці тем для практичних занять 1 – 6, лабораторних занять 1 – 2 (2,7 авт. арк.); у методичних рекомендаціях „Методика роботи соціального педагога” – у підготовці тем занять 1 – 4 (1,8 авт. арк.); у методичних рекомендаціях „Соціальна педагогіка у категоріях і поняттях: Словник” – у підготовці визначень категорій на Б – Л (1,6 авт. арк.); у розділі колективної монографії „Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів” – у розробці теоретичних основ технології професійної підготовки соціальних педагогів (0,5 авт. арк.); у статті „Соціальні служби у локальному українському середовищі: проблеми молоді і студентства” – у теоретичному аналізі сутності й значення служб соціального захисту в студентському середовищі (0,25 авт. арк.); у посібнику „Практикум з педагогіки” (колектив авторів) – у підготовці розділу „Професія вчителя у соціальному розподілі праці” (1,8 авт. арк.); у навчальному посібнику „Історія педагогіки” (колектив авторів) – у підготовці розділу „Школа і педагогіка України у 10 – 20-ті рр. ХХ століття” (1,6 авт. арк.); в „Енциклопедії освіти” (колектив авторів) – у підготовці статей „Благодійність”, „Попечительство”, „Відомство закладів імператриці Марії”, „Едукаційна комісія” (0,4 авт. арк.).
    Апробація результатів дослідження. Висновки та результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових, науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, круглих столах і конгресах: Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу в системі безперервної освіти” (м. Кременець, 2004); ІV Міжнародній науковій конференції „Менталитет славян и интеграционные процессы: история, современность, перспективы” (Гомель, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Ідея опіки дітей в історії педагогічної думки України” (Івано-Франківськ, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції „Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків” (Житомир, 2005); регіональному практичному семінарі „Законодавство України про освіту і Церкву. Проблеми викладання християнських дисциплін у конфесійних і позаконфесійних навчальних закладах” (Житомир, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гармонізація розвитку вищої школи в умовах Болонського процесу” (Переяслав-Хмельницький, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Тенденції розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні і за кордоном” (Житомир, 2006); Всеукраїнському методологічному семінарі „Педагогічна преса в розвитку освіти й науки в Україні” (Умань, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми педагогічної освіти в полікультурному просторі України” (Житомир, 2007); Всеукраїнському методологічному семінарі з міжнародною участю „Модернізація вищої освіти у контексті євроінтеграційних процесів” (Житомир, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми професійно-педагогічної освіти та стратегії розвитку” (Житомир, 2006); науково-практичній конференції „Євреї на Житомирщині: історія і сучасність” (Житомир, 2008); Міжнародній науковій конференції „Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст.” (Кременець, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону” (Ялта, 2007); Х Міжнародній науково-практичній конференції „Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства у ІІІ тисячолітті” (Рівне, 2007); ІХ Міжнародній науково-практичній конференції „Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції „Педагогічна теорія і практика А.С. Макаренка” (Житомир, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Новаторські навчальні заклади в історії освіти України” (Житомир, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Шляхи і методи забезпечення подальшого творчого зростання обдарованої молоді” (Київ – Житомир, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Ціннісні орієнтації навчальної діяльності учнів загальноосвітніх навчальних закладів у контексті сучасних вимог до освіти” (Київ – Житомир, 2008); Всесвітньому конгресі зарубіжних дослідників Польщі (Краків, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції „Парадигма Творення в сучасній науці: на шляху до інтегрованого світогляду” (Острог, 2008); Міжнародній науковій конференції „Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст.” (Кременець, 2008); ХІ Міжнародній науковій конференції „Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції „Соціалізація особистості і суспільні трансформації: механізми взаємовпливу та вияви” (Чернівці, 2009). Усього апробацію результатів дослідження здійснено на 26 конференціях різного рівня, з них 2 – зарубіжні.
    Результати дослідження обговорювалися й дістали позитивну оцінку на засіданнях ученої ради, кафедри соціальної педагогіки і педагогічної майстерності, кафедри педагогіки, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Житомирського державного університету імені Івана Франка. Апробація результатів дослідження здійснювалася також у процесі викладання спецкурсу „Доброчинність у сфері соціального захисту дітей” у Житомирському державному університеті імені Івана Франка (загальний обсяг спецкурсу 54 год.); у введенні змін до навчальної програми курсу „Соціальна педагогіка” („Доброчинність як підґрунтя розвитку соціально-педагогічної діяльності”, 4 год.) – на соціально-психологічному факультеті Житомирського державного університету імені Івана Франка („Педагогіка і методика середньої освіти. Соціальна педагогіка”) протягом 2006 – 2009 рр.
    Публікації. Результати дослідження висвітлено в 59 публікаціях, з них 47 одноосібних, 22 статті опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. З опублікованих робіт: 2 монографії; 1 навчально-методичний посібник; 10 – розділи в колективних навчальних посібниках, у тому числі рекомендованих МОН України; 4 методичні рекомендації; 19 статей у періодичних виданнях; 28 статей у наукових збірниках та збірниках матеріалів конференцій; 4 статті в енциклопедичному виданні; 2 статті в зарубіжних періодичних виданнях та 1 – у зарубіжному збірнику матеріалів конференції.
    Кандидатська дисертація „Педагогічні та етносоціологічні засади розвитку польського шкільництва на Волині – Житомирщині у 1905 – 1938 рр.” за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки захищена в 1999 році в Інституті педагогіки АПН України, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.
    Структура роботи. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, 14 додатків (на 149 сторінках), списку використаних джерел (947 позицій, з них 56 – іноземними мовами). У дисертації вміщено 35 таблиць та 74 рисунки. Загальний обсяг роботи 668 сторінок, з них основного тексту – 427 сторінок.
  • Список литературы:
  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
    Дослідження розвитку доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст., здійснене в історії соціальної педагогіки на засадах міждисциплінарного підходу, дає змогу дійти в результаті проведеної роботи таких загальних висновків.
    1. Здійснений у ході дослідження аналіз різноманітних джерел дозволив окреслити проблему дослідження доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст. як міждисциплінарну, з розробкою трьох головних рівнів методології: загальнофілософського (когнітивний, герменевтичний, системний, культурологічний, цивілізаційний та підходи); конкретно-методологічного (наративний підхід); теорій прикладного рівня (соціалізації особистості, соціальної мобільності, соціальних еліт, соціального капіталу й статусно-рольової теорії).
    Концепція дослідження визначила комплекс дослідницьких методів (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний; метод мікроісторичного аналізу, синтезу, дедукції, моделювання, абстрагування, структурно-функціональний, наративний, метод опису історичних подій), окреслила можливість класифікації джерельної бази дослідження (за ступенем формалізації джерел, за хронологічним, структурним та функціональним критеріями), детермінувала аналіз категоріально-понятійного апарату дослідження („добро”, „благо”, „добродіяння”, „благодіяння”, „доброчинність”). Категорія доброчинності окреслена як інструмент підтримання соціальної ієрархії й провідник соціалізації особистості в реалізації соціального, аксіологічного, етичного й психологічного змісту цього поняття.
    Відтак, доброчинність визначено як явище соціально-педагогічної історії, регулятор соціальних відносин між людьми на засадах утвердження соціальної справедливості й відповідальності, а також як соціально-педагогічне та історико-педагогічне явище, що виступає провідником соціалізації особистості через приватну та громадську підтримку сфери освіти. На термінологічному рівні на відміну від доброчинності більш раннього часу (XVI – XVIII ст.), яка була безпосередньою (з рук у руки), – доброчинність у сфері освіти ХІХ – початку ХХ ст. окреслена як знеособлена й опосередкована: у вигляді фундушів, стипендіальних фондів, товариств взаємодопомоги тощо.
    2. Обґрунтування історичної періодизації розвитку доброчинності в ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалося на засадах: аналізу соціокультурних, соціально-економічних та соціально-політичних чинників розвитку доброчинності; виявлення змін у суб’єкт-об’єктній структурі доброчинної діяльності; визначення головних форм та напрямів доброчинної діяльності; формулювання її головних тенденцій. Витоки розвитку доброчинності в досліджуваний період лежать у площині зміни гедоністичних нахилів суспільства на нові громадянські духовні цінності, які виражалися в загостреній громадянськості та нарощуванні престижу ідеї суспільної користі.
    Головними рушійними силами розвитку доброчинності ХІХ – поч. ХХ ст. були соціально-економічні та соціокультурні умови, які визначали рівень добробуту регіональної соціальної еліти та рівень її соціальної відповідальності, а також традиції доброчинності, які складалися в Україні впродовж ІХ – ХІХ століть.
    Доброчинність стала явищем соціокультурним, соціально-педагогічним і соціально-економічним, адже протягом ХІХ – початку ХХ ст. держава виявляла неабияку зацікавленість до доброчинників як джерела фінансування установ соціального захисту та навчальних закладів. Таке ставлення соціуму стало підтвердженням значущості інституту доброчинності для підтримки соціального миру й стабільності в країні.
    У досліджуваний період виділено три головні етапи розвитку доброчинності у сфері освіти:
    1) фундушовий етап (1803 – 1832 рр.), у межах якого відбулося становлення фундушового шкільництва; едукаційні фундуші (земельні, майнові, грошові) стали підґрунтям створення й розвитку численних навчальних закладів в Україні. Розвиток доброчинності у сфері освіти в цей період детермінувався: установленням великих латифундій у різних регіонах України; розробкою нормативно-правової сфери суспільного життя в Російській імперії; зростанням потреби населення в освітніх послугах, а місцевої еліти – у якості навчання власних дітей;
    2) люстраційний етап (1832 – 1864 рр.), центральним історичним фактом якого була люстрація доброчинних фундушів як вияв зростання державного контролю над доброчинністю й доброчинниками. Потреба перевірки наявного стану доброчинної підтримки сфери освіти була викликана становленням ринкових соціально-економічних відносин у сфері виробництва; усвідомленням необхідності скасування кріпацтва; поширенням вищої й середньої освіти; перенесенням організаційного навантаження у сфері освіти з університетів на учбові округи;
    3) період системних тенденцій (1864 – 1918 рр.), у межах якого відбувалося накопичення ознак системності в розвитку доброчинності, що визначалося такими чинниками: зосередженням великих капіталів у руках промислової й аграрної буржуазії; скасуванням кріпосного права та реформуванням суспільного життя Російської імперії; розгортанням місцевого самоврядування та громадської ініціативи; зростанням потреби суспільства в професійній підготовці кадрів для промисловості та сільського господарства.
    3. З’ясовано головні передумови розвитку доброчинності у сфері освіти України у ХІХ – на початку ХХ ст.: соціально-економічні (поступальний соціально-економічний розвиток підросійських регіонів України, накопичення великих капіталів у руках промислової й аграрної буржуазії та купецтва); соціально-політичні (становлення імператорської родини як доброчинника, переділ територій та переведення значної частини українських земель під владу Російської імперії, скасування кріпосного права та реформування суспільного життя, розгортання місцевого самоврядування та громадської ініціативи); соціокультурні (зростання суспільної потреби в професійній підготовці кадрів для промисловості та сільського господарства, зацікавленість представників соціальної еліти в кваліфікованих працівниках для своїх підприємств тощо).
    Створена на той час нормативно-правова база розвитку доброчинності у сфері освіти України дала змогу проаналізувати статути, положення, циркуляри, укази, що регулювали сферу доброчинності. У спрямуванні нормативно-правових засад доброчинної діяльності у сфері освіти простежуються такі головні тенденції: 1) на фундушовому етапі – розгляд доброчинності як схвалюваного з боку органів влади соціального явища, її заохочення й стимулювання; 2) на люстраційному етапі – прагнення до повного контролю за надходженням, реєстрацією, зберіганням і використанням доброчинних коштів з боку органів влади; 3) на етапі системних тенденцій – розвиток нормативно-правової бази доброчинності у сфері освіти в напрямі накопичення ознак системності.
    Загальні організаційні засади доброчинності спиралися на територіальну регіоналізацію. Територіальний поділ України на учбові округи – Київський, Харківський та Одеський, що відбувся у два етапи (у 1803 та 1832 рр.) справив суттєвий вплив на організацію доброчинності у сфері освіти шляхом уведення посади почесного попечителя округу, а також створення при попечителі округу спеціальних попечительських рад, які виконували функції координації, організації й контролю доброчинності.
    Попечительські ради й почесні попечителі, як засвідчило дослідження, виконували у сфері освіти такі функції: посередницьку (пошук доброчинників, їх стимулювання й заохочення); інвестиційну (пряме надання коштів навчальним закладам та окремим учням у вигляді стипендій, пансіонів, обладнання); організаторську (контроль та організація доброчинності в масштабі учбових округів та окремих навчальних закладів); нормативно-правову (розробка нормативно-правових засад отримання, збереження й ефективного використання доброчинних пожертв). Крім того, попечительські ради дали змогу перевести доброчинну підтримку навчальних закладів зі стихійного на відносно системний рівень, тобто стали інструментом її самоорганізації.
    4. Головними суб’єктами доброчинної підтримки сфери освіти в досліджуваний період стали: 1) імператорська родина як соціальна інституція – доброчинник і меценат, приклад якої мали наслідувати інші вельможні особи та їхні родини; завдяки цьому суб’єктові було ініційовано створення й діяльність перших доброчинних товариств в Україні: Імператорського Людинолюбивого товариства та Відомства закладів імператриці Марії; 2) земства; 3) доброчинні товариства місцевого рівня, насамперед, товариства допомоги незаможним учням при навчальних закладах різного типу; 4) храми й монастирі, переважно римо-католицькі; 5) педагогічні та попечительські ради навчальних закладів; 6) приватні особи – попечителі учбових округів, підприємці, купці, землевласники, чиновники тощо; 7) громадські організації доброчинного спрямування – товариства допомоги незаможним учням, дамські попечительські товариства, доброчинні купецькі товариства тощо. Головними об’єктами доброчинності у сфері освіти досліджуваного періоду були: навчальні заклади (початкові, середні, вищі); учні та студенти з незаможних родин; соціально незахищені групи дітей та молоді – сироти, діти-інваліди, біженці, утікачі, діти ув’язнених та ін.
    Виокремлено найбільш значущі соціальні групи, які виявляли доброчинність у сфері освіти України у ХІХ – на початку ХХ ст.: соціальна еліта найбільших етнічних груп на території учбових округів – польська шляхта, українська козацька старшина, найзаможніше російське чиновництво, німецькі, чеські, грецькі, єврейські заможні родини, духовенство (переважно римо-католицьке), купецтво (з другої половини ХІХ ст.), педагогічні працівники, учні, студенти (переважно як організатори та учасники збірних пожертв).
    5. Структура доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст. проаналізована в дослідженні за такими критеріями: 1) за формою вияву: індивідуальна (підприємці, купці, чиновники, викладачі та студенти) та групова (етнічні та конфесійні громади, громадські товариства); 2) за формою організації: державна, приватна, громадська; 3) за типом залучених засобів соціального захисту: фінансова (стипендіальні фонди, одноразові грошові пожертви, підписні фундуші), діяльнісна (безплатна діяльність доброчинників на користь навчальних закладів, у тому числі педагогів та вихователів); 4) за часом залучення доброчинного потенціалу: одномоментна (переважно у вигляді одноразових пожертв), тривала (стипендіальні фундуші, доброчинність почесних попечителів), постійна (довічні фундуші); 5) за характером територіального вияву: внутрішня (місцева, регіональна, загальнодержавна) та зовнішня (закордонна).
    Головні напрями доброчинної підтримки сфери освіти (початкової, середньої й вищої) виокремлені в досліджуваний період за функціонально-змістовими характеристиками: 1) грошова (капітали громадських організацій; підписні, стипендіальні фундуші; одноразові пожертви; доброчинні заповіти); 2) майнова (будинки; одяг та харчування для учнів і студентів; будівельні матеріали; книги й приладдя); 2) діяльнісна доброчинність (безплатна праця в закладах освіти та соціальної опіки з боку педагогів, попечителів, смотрителів, членів громадських організацій).
    Головні тенденції доброчинності у сфері освіти визначено на кожному з виділених етапів: 1) на фундушовому – переважання частки приватної доброчинності у сфері освіти над іншими її формами; покладання значної частини доброчинних пожертв у сфері освіти на крупні землеволодіння в різних регіонах України; розробка перших нормативно-правових засад доброчинності у сфері освіти Російської імперії; концентрація управління доброчинними пожертвами з боку попечителів учбових округів; 2) на люстаційному – впорядкування її нормативно-правової бази; запровадження звітності по доброчинній діяльності; розпорошення доброчинності по різних міністерствах і відомствах; домінація стипендіальних форм доброчинності; 3) на етапі системних тенденцій – упорядкування нормативно-правових засад доброчинної діяльності приватних осіб і громадських організацій; збільшення частки організованої доброчинності перед стихійною; накопичення наукового потенціалу в галузі історії й теорії доброчинності; установлення розгалуженої суб’єкт-об’єктної структури доброчинності у сфері освіти.
    Крім того, загальними тенденціями розвитку доброчинності у сфері освіти протягом усього досліджуваного періоду стали: накопичення суб’єктної структури доброчинності при збереженні відносної стабільності об’єктної; збереження значної частки приватної доброчинності в поєднанні з державною та громадською; розвиток теоретичних розробок у галузі доброчинності; зміна напрямів доброчинної діяльності з суто філантропічних на раціонально-інвестиційні.
    6. Головними реципієнтами доброчинності в установах соціального захисту були безпритульні, діти-сироти, неповнолітні злочинці, діти з особливими потребами, діти ув’язнених. Головними видами доброчинної допомоги, що надавалася цим категоріям дітей, стали: стипендіальні фундуші; надання доброчинних капіталів на заснування й діяльність закладів соціального захисту; майнова доброчинність (дарування або придбання меблів, обладнання, навчального приладдя, проведення ремонтно-будівельних робіт); діяльнісна доброчинність (проведення безплатних занять, безоплатне виконання обов’язків смотрителів та наглядачів).
    Протягом досліджуваного періоду накопичувалися системні ознаки в доброчинній підтримці закладів соціального захисту, які надавали дітям з особливо незахищених груп населення елементи освіти й виховання. У першій половині ХІХ ст. дитина стала суб’єктом права; установилися ознаки волюнтаристсько-адміністративної системи соціалізації, у межах якої соціальний захист дітей та молоді став розглядатися не лише як християнська традиція, а й як державна необхідність. Друга половина ХІХ ст. стала об’єднавчим етапом, коли розрізнена доброчинна підтримка соціального захисту певних груп дітей зосереджувалася в діяльності громадських об’єднань, спілок і товариств.
    Соціокультурна місія доброчинності у сфері освіти ХІХ – початку ХХ ст. ґрунтувалася на можливості усунення причин соціальної незахищеності дітей та молоді, а не лише її наслідків, що стало принциповою відмінністю від більш ранніх форм доброчинності у вигляді милостині, опіки та призріння. Доброчинність у сфері освіти дедалі більше орієнтувалася не на щоденні потреби соціально незахищених груп дітей та молоді, а на перспективні соціалізаційні цілі (стипендіальна підтримка; створення спеціальних навчальних закладів для дітей з особливими потребами; накопичення первісного капіталу для підтримання статусу після закінчення навчального закладу тощо).
    7. Спираючись на проведене дослідження розвитку доброчинності у сфері освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст., окреслено головні характеристики розвитку доброчинності у сфері сучасної освіти, а саме: 1) технологічні: використання новітніх форм і методів доброчинної діяльності у сфері освіти з доцільним урахуванням відповідного соціально-історичного досвіду; 2) організаційно-управлінські: створення спеціальних організаційних структурних компонентів у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах (прикладом чого може бути попечительська рада навчального закладу, студентська соціальна служба ВНЗ); використання новітніх методів управління доброчинністю в сучасному навчальному закладі за допомогою успішного фандрайзингу; запровадження новацій у системі соціально-педагогічного контролю за діяльністю суб’єктів освітнього процесу; 3) соціально-виховні, сутність яких полягає в залученні якомога більшої кількості учасників навчально-виховного процесу в загальноосвітніх та вищих навчальних закладах до волонтерської діяльності на засадах запровадження новацій у системі учнівського й студентського самоуправління, спрямованого на соціальний захист учнівської та студентської молоді.
    Ефективною методикою залучення доброчинної підтримки у сферу освіти є фандрайзинг, що передбачає необхідність введення змін до змісту професійної підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників і рекомендацій щодо розвитку фандрайзингу у сфері освіти України, сформульованих: 1) на нормативно-правовому рівні – введення категорії „фандрайзинг” у нормативно-правові документи, що регулюють розвиток доброчинності у сфері освіти та розвиток самої сфери освіти України; обґрунтування необхідності фандрайзингу у сфері освіти на законодавчому рівні; залучення спеціалістів з фандрайзингу до законотворчої діяльності в процесі розробки й внесення змін до нормативно-правових засад сфери освіти та доброчинної діяльності; 2) на кадровому рівні: спеціальна підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників до фандрайзингу за допомогою: введення фандрайзингу в зміст професійної підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників (у межах вивчення предметів спеціалізації – теорії та історії соціальної педагогіки; технологій соціально-педагогічної діяльності; менеджменту освіти; методики соціально-педагогічної діяльності тощо); введення спеціальних курсів і факультативів з фандрайзингу в зміст професійної підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників; 3) на інформаційно-технологічному рівні: забезпечення доступної інформації про можливість застосування фандрайзингу у сфері освіти для педагогічних працівників, менеджерів у сфері освіти, керівництва навчальних закладів; розробка сучасних інформаційних технологій фандрайзингу (баз даних, Інтернет-сторінок тощо); здійснення системного моніторингу доброчинних ресурсів на регіональному та загальнодержавному рівні для використання його результатів у діяльності спеціалістів з фандрайзингу; 4) на науково-теоретичному рівні: розробка теорії фандрайзингу у сфері освіти; підготовка методичних рекомендацій щодо здійснення фандрайзингової діяльності в сучасній системі освіти України; залучення досвіду наукових розробок у сфері фандрайзингу з інших галузей знань; створення теорії доброчинних стратегій у соціально-педагогічній діяльності.
    Проведене дослідження не вичерпує проблематики доброчинності як соціально-історичного, історико-педагогічного, соціально-педагогічного явища. Перспективним вважаємо вивчення: зарубіжного досвіду доброчинності в галузі освіти та соціального захисту; конфесійних характеристик доброчинності у сфері освіти й соціального захисту; аналіз індивідуального рівня доброчинності та вивчення ролі персоналій у доброчинній підтримці сфери освіти; розробку технологій і методик сучасного фандрайзингу у сфері освіти; дослідження мотиваційних та нормативно-правових засад доброчинної діяльності у сфері освіти й культури тощо.





    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:
    1. 1 мая 1853 г. О содержании в университете св. Владимира студентов под названием „стипендиатов Генерала-от-Инфантерии Бибикова” // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. ІІ : Царствование Николая ІІ. — СПб, 1876. — С. 247 — 248.
    2. 10 июля 1872 г. Об учреждении стипендии Бунге при университете св. Владимира // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 1431.
    3. 10-летие Харьковского народного дома // Трудовая помощь. — 1913. — № 3. — С. 337—338.
    4. 13 июля 1807 р. О помещении Волынской гим¬назии в Базилианском монастыре в Кременце // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. I : Царствование императора Александра І. 1802 — 1825. — СПб, 1864. — С. 423.
    5. 13 октября 1867 г. Об учреждении при 2-й Киевской гимназии стипендии в память академика М.В. Ломоносова // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 4 : Царствование императора Александра ІІ. 1865 — 1870. — СПб, 1871. — С. 548.
    6. 16 апреля 1804 г. О совершении духовенством Римо-униатского вероисповедания в пользу разных училищ пожертвований // Сборник постановлений по Министерству Народного просвещения. — Т. 1 : Царствование императора Александра І. 1802 — 1825. — СПб, 1864. — С. 11 дод.
    7. 17 июня 1866 г. Об учреждении в Житомирской гимназии стипендии для воспитанника из крестьянских детей // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 4 : Царствование императора Александра ІІ. 1865 — 1870. — СПб, 1871. — С. 326.
    8. 18 сентября 1872 г. Об учреждении при университете св. Владимира стипендии Скальского // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 324.
    9. 19 декабря 1803 г. Об открытии и содержании училищ в Волынской, Подольской и Киевской губерниях // Сборник постановлений по Министерству Народного просвещения. — Т. 1. : Царствование императора Александра І. 1802 — 18025. — СПб, 1864. — С. 194—195.
    10. 20 августа 1804 г. О предоставлении с поиезуитских имений сбора и дохода на содержание училищной части по Виленскому округу и об обращении отпущенных… // Сборник постановлений по Министерству Народного просвещения. — Т. 1 : Царствование императора Александра І. 1802 — 1825. — СПб, 1864. — С. 238.
    11. 23 мая 1866 г. Об учреждении стипендии в пользу учащихся в Киевских гимназиях на счет суммы, пожертвованной киевским еврейским обществом // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 4 : Царствование императора Александра ІІ. 1865 — 1870. — СПб, 1871. — С. 317.
    12. 28 апреля 1871 г. Об учреждении в Черниговской гимназии стипендии имени г-жи Мизко: Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3. : Царствование императора Александра ІІ. 1871 — 1873 гг. — СПб, 1865. — С. 84.
    13. 29 июля 1861 г. Положение о Житомирском еврейском ремесленном училище // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 649.
    14. 3 июня 1869 г. Об учреждении стипендий в Острогской Прогимназии по одному воспитаннику от волости и пяти от уезда и о наименовании одного воспитанника „воспитанником Александра Павловича Безака” // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 4 : Царствование императора Александра ІІ. 1865 — 1870. — СПб, 1871. — С. 1253.
    15. 30 июня 1862 г. Об учреждении стипендии в память действительного статского советника фон Брадке // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 781.
    16. 31 декабря 1873 г. Об учреждении при университете св. Владимира стипендий имени Великой Княжны Марии Александровны // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 2254.
    17. 4 июля 1894 г. Об открытии в г. Луцке на счет „неприкосновенного капитала доктора Ивана Лернета” мужской прогимназии вместо реального училища // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 13 : Царствование государя императора Александра ІІІ и Николая ІІ. — СПб, 1898. — С. 691.
    18. 5 ноября 1871 г. О стипендии в Белоцерковской гимназии в память события 4-го апреля 1866 года на пожертвование Иосифа Быка // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1871 — 1873 гг. — СПб, 1865. — С. 555.
    19. 50-летие Харьковского народного дома // Трудовая помощь. — 1913. — № 3. — С. 337—338.
    20. 6 марта 1809 г. Об утверждении акта завещания Графа Олизара на заведения больницы при Волынской гим¬на¬зии : Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. І. : Царствование императора Александра І. 1802 — 1825. — СПб, 1864. — С. 487.
    21. 6 марта 1809 г. Об утверждении акта завещания Лернета на фундуш для четырех учеников Во¬лын¬ской гимназии // Сборник по¬ста¬нов-лений по Министерству народного просвещения. — Т. I. : Царствование Александра I. — СПб, 1864. — С. 498.
    22. 6 сентября 1862 г. Об учреждении стипендий имени святых Кирилла и Мефодия при университетах: Московском, Санкт-Петербургском, Казанском, Киевском и Харьковском // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 781.
    23. 8 октября 1873 г. О пожертвовании камер-юнкера Демидова князя Сан-Донато в пользу бедных студентов университета св. Владимира // Сборник Постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. 3 : Царствование императора Александра ІІ. 1855 — 1864 гг. — СПб, 1865. — С. 2160.
    24. 8 января 1810 р. О пожертвовании Графини Платер в пользу госпиталя и хирургического отделения при Волынской гимназии // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — Т. I. : Царствование императора Александра І. 1802 — 1825. — СПб, 1864. — С. 529.
    25. Адаменко О.В. Українська педагогічна наука в другій половині XX століття: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 704 с.
    26. Абрамов Я. Хроника народного образования / Я. Абрамов // Русская школа. — 1890. — № 4. — С. 147 — 155; 1891. — № 2. — С. 200 — 206; № 5 — 6. — С. 269 — 277; № 7 — 8. — С. 284 — 291; № 9. — С. 215 — 223; 1892. — № 11. — С. 228 — 234; 1893. — № 1. — С. 224 — 232; № 11. — С. 213 — 219; 1894. — № 1. — С. 197 — 204; № 2. — С. 237 — 243; № 12. — С. 202 — 209.
    27. Аврус А.И. История российских университетов : [очерки] / А. И. Аврус. — М. : Московский общественный научный фонд, 2001. — 85 с.
    28. Автобиографические записки фон Брадке // Русский архив. — 1875. — С. 2—138.
    29. Азарова Т. В. Теорія та методика корпоративного спонсорства / Т. В. Азарова, Л. К. Абрамов. — Кіровоград : ЦПТІ, 2001. — 98 с.
    30. Аксенова Ю. Фандрайзинг для развития / Аксенова Ю., Вербицкий А., Гамольский П. — М. : Оникс, 2000. — 112 с.
    31. Акт городских училищ // Циркуляр по управлению народными училищами. — 1899. — № 3. — С. 86—88.
    32. Акт киевских городских училищ // Циркуляр по управлению народными училищами. — 1903. — № 2. — С. 138—145.
    33. Акт киевских городских училищ // Циркуляр по управлению народными училищами. — 1901. — № 5—6. — С. 98—101.
    34. Александр Николаевич Бурнашев // Южный край.— 1888. — 19 ноября. — с.1.
    35. Александровский Г. Историческая записка о состоянии Киево—Фундуклеевской женской гимназии в течение первого пятидесятилетия ее существования. 1860 — 1910 / Г. Александровский. — К., 1910. — 156 с.
    36. Алексеев В. П. Проблемы формирования российской буржуазии периода капитализма в дореволюционной и советской историографии / В. П. Алексеев // Генезис капитализма в России в отечественной историографии. — Ярославль, 1981. — С. 86—93.
    37. Алексеева Т. А. Справедливость как политическая концепция: [очерк современных западных дискуссий] / Т. А. Алексеева. — М. : МОНФ, 2001. — 92 с.
    38. Алешинцев И. История гимназического образования в России (XVIII и XIX в.) / И. Алешинцев. — СПб. : Издание О.Богдановой, 1912. — С. 89.
    39. Анатольєва О. І. Правове регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УРСР у 20—х рр. ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права» / О. І. Анатольєва. — К., 2003. — 20 с.
    40. Андреев А. Л. Отечественное образование во второй четверти ХІХ в. / А. Л. Андреев // Педагогика. — 2006. — №4. — С.76—86.
    41. Андреев А. Ю. Методы синергетики в изучении динамики курсов акций на Петербургской бирже в 1900—х гг. / А. Ю. Андреев, Л. И. Бородкин, А. В. Коновалова, М. И. Левандовский // Круг идей: Историческая информатика в информационном обществе. — М., 2001. — С.121—167.
    42. Андреев В. Н. Историческая альтернативистика или сослагательное наклонение в исторических исследованиях: историографический аспект [Електронний ресурс] / В. Н. Андреев // Південний архів : збірник наукових праць. Історичні науки. — Херсон : ХДПУ, 2002. — Випуск VII. — С. 128—134. — Режим доступу : http://www.histnova.narod.ru/texts.htm.
    43. Андрияшев А. Материалы для истории учебных заведений Черниговской дирекции с 1789—1832 гг. / А. Андрияшев — К., 1865. — 93 с.
    44. Аникеев А. А. Принципы и методы классической историографии [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.history.perm.ru/modules/smartsection/item.php?itemid=28
    45. Апресян Р. Г. Филантропия: милостыня или социальная инженерия? / Р. Г. Апресян // ОНС. — 1998. — № 5. — С. 5—60.
    46. Апресян Р. Г. Дилеммы благотворительности / Р. Г. Апресян // ОНС. — 1997. — № 6. — С. 56—67.
    47. Арон Р. Избранное: Введение в философию истории / Р. Арон ; [пер.с фр.] — М. : ПЕР СЭ; СПб. : Университетская книга, 2000. — 543 с.
    48. Астряб М. Г. Столетие Лубенского Высшего Начального Училища (1814—1914 гг.) / М. Г. Астряб // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — Полтава, 1914. — Вып. 11. — С. 128—164.
    49. Афанасьев В. Г. Благотворительность в России: Историографические аспекты проблемы / В. Г. Афанасьев, А. Р. Соколов. — СПб., 1998. — 322 с.
    50. Бабіна О. І. Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні (в кінці XIX — на початку XX століття) : дис. ... кандидата пед. наук : 13.00.01 / Оксана Іванівна Бабіна. — К., 2000. — 199 с.
    51. Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета / Д. И. Багалей. — Т.1. : 1802—1815. — Х., 1893. — 1204с.
    52. Багалей Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования (1655—1905) : историч. монография : в 2-х т. / Д.И. Багалей, Д.П. Миллер. — Репринтное изд. — Харьков, 1993. — Т. 2. — 982 с.
    53. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. — Харків : Дельта, 1993. — 256 с.
    54. Баринова Н. Бродские: предприниматели и меценаты / Н. Баринова // Капитал. — 1996. — № 6. — С. 24—25.
    55. Бармак М. В. Міграційні процеси серед німецького, чеського та єврейського населення Волинської губернії (1796 — 1914) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.05 «Етнологія» / М. В. Бармак. — К., 1997. — 27 с.
    56. Бармак М. В. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796 — 1914): розселення, господарське життя, міграції / М. В. Бармак — Тернопіль, 1999. — 206 с.
    57. Барсов Н. Народные училища в Юго-Западном крае / Н. Барсов. — СПб, 1864. — 126 с.
    58. Барт Р. От произведения к тексту / Р. Барт // Избранные работы. Семиотика, поэтика. — М. : Наука, 1994. — 480 с.
    59. Бацак Н. І. Культурно-просвітительські заклади та громадські організації греків Північного Призов’я (друга половина ХІХ — поч. ХХ ст.) / Н. І. Бацак — К., 1999. — 53 с.
    60. Без назви. — ДАЖО, ф. 70, оп. 1, спр. 213. — 32 арк.
    61. Без назви. — ДАЖО, ф. 70, оп. 1, спр. 23. — 48 арк.
    62. Без назви. — ДАЖО, ф. 266, оп. 1, спр. 55. — 12 арк.
    63. Без назви. — ЦДІАУК, ф. 707, оп. 309, спр. 677, 1835 р. — 9 арк.
    64. Без назви. — ЦДІАУК, ф. 442, оп. 651, спр. 2, 1892 р. — 90 арк.
    65. Без назви. — ЦДІАУК, ф. 707, оп. 87, спр. 602, 1840 р. — 7 арк.
    66. Без назви. — ЦДІАУК, ф. 707, оп. 87, спр. 602, 1840 р. — 12 арк.
    67. Без назви. — ЦДІАУК, ф.707, оп.262, спр.10. – 8 арк.
    68. Белов В. Д. А.К. Алчевский. 1835—1901 : монография / В. Д. Белов. — М., 1903. — VIII, 21 с.
    69. Беловинский Л. В. Энциклопедический словарь российской жизни и истории / Л. В. Беловинский. — М. : Олма —Пресс, 2003. — С. 110.
    70. Бензин В. М. Церковно-приходская благотворительность на Руси // Трудовая помощь.— 1906. — Май-декабрь. — С.8—23.
    71. Бердянська чоловіча гімназія (стання третина ХІХ століття) / Упорядники : В.М. Константінова, І.І. Лиман // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. — Т.1. — К. : Освіта України, 2006. — 528 с.
    72. Березин В. М. Приходская благотворительность на Руси после 1864 года / В. М. Березин // Трудовая помощь. — 1907. — № 2. — С. 161—184; — № 3. — С. 289—306.
    73. Березин В. М. Церковно-приходская благотворительность на Руси / В. М. Березин // Трудовая помощь. — 1906. — № 5. — С. 529—563; — № 7. — С. 175—209; — № 9. — С. 570—589.
    74. Березівська Л. Д. Діти у діяльності київських просвітницьких товариств / Л. Д. Березівська // Початкова школа. — 1996. — № 7. — С. 51—52.
    75. Березівська Л. Д. Організація навчально-виховного процесу в колегії Павла Галагана / Л. Д. Березівська // Наука і освіта : наук.-практ. журн. — 2007. — № 1/2. — С. 55—58.
    76. Березівська Л. Д. Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких товариств (друга половина ХІХ — початок ХХ століття) / Л. Д. Березівська : монографія. — К. : Молодь, 1999. — 191 с.
    77. Березівська Л. Д. Проблеми освіти та виховання в діяльності київських просвітницьких товариств (друга половина XIX — початок XX ст.) : дис. кандидата пед. наук : 13.00.01 / Лариса Дмитрівна Березівська. — К., 1998. — 212 с.
    78. Беренштейн О. Б. Дискримінаційна політика царського уряду щодо євреїв у другій половині XVIII — першій половині ХІХ століття (за матеріалами Правобережної України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.07 «Історія науки і техніки» / О. Б. Беренштейн. — К., 1995. — 20 с.
    79. Беседы и частная переписка между императором Александром I и кн. Адамом Чарторыжским. — М., 1812. — 226 с.
    80. Беспалько В. П. Основы теории педагогических систем / В. П. Беспалько. — Воронеж : ВГУ, 1977 — 304 с.
    81. Бетлій О. Перевинайдення Східної Європи [Електронний ресурс] / О. Бетлій // Критика. — 2007. — № 7—8. — Режим доступу : http://krytyka.kiev.ua/articles/s.2_7_2007.html.
    82. Бєліков Ю. А. Купецтво Харківської губернії (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. істор.наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Ю. А. Бєліков. — Харків, 2004. — 22, [3] с.
    83. Білодід О. Загадка Петра Могили / О. Білодід // Київська старовина. — 1993. — № 3. — С. 56—59.
    84. Білокінь С. Колегія Павла Галагана / С. Білокінь // Київ.— 1988. — № 8.— С. 144—149.
    85. Білокінь С. Школа академіків / С. Білокінь // Радянська освіта. — 1982. — № 24. — С. 3.
    86. Благотворительность в Одессе // Трудовая помощь. — 1900. — № 3.— С. 308—311.
    87. Благотворительность в России. Список благотворительных учреждений. — Т. 1. — СПб, 1907. — 34 с.
    88. Благотворительность в России. Список благотворительных учреждений. — Т. 2. — СПб, б.р.в. — 28 с.
    89. Благотворительные общества г. Киева на Киевской Всероссийской выставке 1913 года : [ред. Федорченко И.И.]. — К., 1913. — 78 с.
    90. Благотворительный вечер // Полтавский край. — 1912. — 6 марта. — С. 3.
    91. Благотворительный спектакль в пользу Общества попечения нуждающихся учеников 2-й гимназии на сцене драматического театра // Южный край. — 1888. — 7 ноября. — С. 3-4.
    92. Благотворительный спектакль в пользу Общества попечения о нуждающихся учениках Харьковской 3-й гимназии // Южный край. — 1888. — 9 декабря. — С.4.
    93. Блашкевич Л. А. До питання про віросповідання волинських чехів / Л. А. Блашкевич // Національні меншини Правобережної України : історія і сучасність : наук. зб. — Житомир : Волинь, 1998. — С. 161—163.
    94. Близнюк І. В. Освіта польської шляхти в першій половині ХІХ ст. / І. В. Близнюк // Національні меншини Правобережної України : історія і сучасність : наук. зб. — Житомир : Волинь, 1998. — С. 121—123.
    95. Бобров В. В. Становлення та розвиток ліцеїв і гімназій Півдня України у XIX — на початку XX століть : дис. … кандидата пед. наук : 13.00.01 / Володимир Вікторович Бобров. — К., 1998. — 250 с.
    96. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831—1863) / Д. Бовуа. — К. : ІН ТЕЛ, 1996. — 415 с.
    97. Богатчук С. С. Залізничний транспорт України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. (Соціально-економічний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / С. С. Богатчук. — К., 2000. — 18 с.
    98. Богданов И. М. Грамотность и образование в дореволюционной России и в СССР (Историкостатистические очерки) / И. М. Богданов. — М. : Статистика, 1964. —196 с.
    99. Богуславский М. В. Ценностные ориентации российского образования в первой трети ХХ века / М. В. Богуславский // Педагогика. — 1996. — № 3. — С. 72—75.
    100. Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60 — 90-х роках ХІХ ст. / В. Й. Борисенко. — К. : Наукова думка, 1980. — 155 с.
    101. Борисенко В. Й. Культурно-освітня діяльність громадськості Лівобережної України в 1825—1860 рр. / В. Й. Борисенко, І. М. Левченко. — К. : Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. — 106 с.
    102. Бородкин Л. И. «Порядок из хаоса» : концепции синергетики в методологии исторических исследований [Електронний ресурс] / Л. И. Бородкин // Новая и новейшая история. — 2003. — № 2. — Режим доступу : http://www.auditorium.ru/books/6192/text.pdf.
    103. Бородкин Л. И. Междисциплинарные подходы в исторической науке начала ХХІ века: подьем или упадок? [Електронний ресурс] / Л. И. Бородкин. — Режим доступу : http://www.humanities.edu.ru/db/msg/45611.
    104. Бородкин Л. И. Новые подходы в клиометрике: модели нелинейной динамики [Електронний ресурс] / Л. И. Бородкин // Проблемы источниковедения и историографии. Материалы ІІ научных чтений памяти академика И.Д. Ковальченко. — Москва : РОССПЭН, 2000. — С. 34—41. — Режим доступу : http://www.histnova.narod.ru/texts.htm.
    105. Боханов А. Н. Российское купечество в конце XIX — начале ХХ века / А. Н. Боханов // История СССР. — 1985. — № 4. — С. 106—118.
    106. Буравський О. А. Поляки Волині у другій половині XIX — на початку XX ст. Соціально-економічне становище та культурний розвиток : дис. ... кандидата іст. наук : 07.00.01 / Олександр Анатолійович Буравський. — Чернівці, 2003.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины