ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Краткое описание

С.М.НІКОЛАЄНКО

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Монографія

Київ-2008

ББК

Затверджено вченою радою Університету менеджменту освіти освіти АПН України (протокол № 5 від 21 травня 2008 року).

Ніколаєнко С.М. Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України: монографія / С.М.Ніколаєнко. – К.: _----, 2008. – 503 с.

Рецензенти:
В.М.Мадзігон, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Академії педагогічних наук України;
Л.І.Даниленко, доктор педагогічних наук, професор;
В.І.Маслов, доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник освіти України.

У монографії розкрито сучасні наукові підходи, принципи, тенденції, напрями, умови, форми та технології управління інноваційним розвитком національної освіти України як системи, в якій підвищується рівень інформаційно-інноваційного забезпечення, зростає потенціал педагогічних організацій і кадрів, відбувається адаптація до європейських і світових стандартів освіти, якісно змінюються зміст, форми і методи навчання та його організації.
Рекомендується керівникам закладів і установ освіти різних рівнів і типів, науковцям з проблеми галузевого управління, освітянам.

ISBN

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………………...
5
ВСТУП
.......................................................................................................... 6

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ОСВІТНІМИ ПРОЦЕСАМИ В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ ................................................................................. 17
1.1. Інноваційний розвиток національної системи освіти в теорії управління ................................................................................... 17
1.2. Сучасні тенденції і проблеми розвитку теорії управління інноваційними процесами в освіті ............................................ 43
1.3. Проблеми інноваційного регулювання освіти у провідних країнах світу ................................................................................ 75
1.4. Аналіз стану інноваційного розвитку національної системи освіти та управління нею ........................................................... 106
Висновки до першого розділу ...................................................
131
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ..... 135
2.1. Сучасні наукові підходи до управління інноваційним розвитком національної системи освіти ................................... 135
2.2. Зміст і структура управління інноваційним розвитком національної системи освіти ...................................................... 171
2.3. Пріоритетні технології управління інноваційним розвитком національної системи освіти ...................................................... 195
Висновки до другого розділу .....................................................
225
РОЗДІЛ 3. УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ .................................................................. 228
3.1. Інформатизація системи управління якістю освіти ................. 228
3.2. Підготовка і підвищення кваліфікації кадрового потенціалу для інформаційно-інноваційного суспільства ......................... 242
3.3. Технологізація діяльності педагогічних працівників і закладів освіти ............................................................................. 261
Висновки до третього розділу ...................................................
279
РОЗДІЛ 4. КРИТЕРІЇ АДАПТАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ............................................................................ 282
4.1. Принципи, шляхи та засоби адаптації освіти України до Європейського освітнього простору ......................................... 282
4.2. Лісабонська стратегія Європейського Союзу в галузі освіти і навчання ..................................................................................... 299
4.3. Болонський і Копенгагенський процеси як провідний напрям інноваційної інтеграції і демократизації освіти ......... 314
Висновки до четвертого розділу ...............................................
341
РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ ................................................................................... 345
5.1. Духовні та соціокультурні функції як визначальні фактори інноваційної системи освіти ...................................................... 345
5.2. Сучасні вимоги до трудового потенціалу та гармонійного розвитку особистості в системі освіти ..................................... 361
5.3. Основні проблеми щодо відтворення і передачі знань ........... 383
Висновки до п’ятого розділу .....................................................
393
ВИСНОВКИ ..................................................................................................
398
ДОДАТКИ .....................................................................................................
407
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ................................................................................ 500

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АПН  Академія педагогічних наук
ВНЗ  вищий начальний заклад
ВО  вища освіта
ДКХП  довідник кваліфікаційних характеристик працівників
ДНЗ  дошкільний навчальний заклад
ДО  дошкільна освіта
ЗНЗ  загальноосвітній навчальний заклад
ЗСО  загальна середня освіта
ЗЯ  забезпечення якості
ЄС  Європейський Союз
ЄСК  Європейська система кваліфікацій
ІКТ  інформаційно-комунікаційні технології
ІРЛП  індекс розвитку людського потенціалу
КП  класифікатор професій
МОН  Міністерство освіти і науки
НАН  Національна академія наук
НБСЄ  Нарада з безпеки та співробітництва в Європі
НВК  навчально-виховний комплекс
НСО  національна система освіти
ООН  Організація Об’єднаних Націй
ПКД  пункт колективного доступу
ПТНЗ  професійно-технічний навчальний заклад
ПТО  професійно-технічна освіта
ПШО  позашкільна освіта
РЄ  Рада Європи
СНД  Співдружність незалежних держав
СОТ  Світова організація торгівлі

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення та розвиток України як незалежної суверенної держави потребує від її політичної, громадської, науково-педагогічної спільноти створення оптимальних умов для розвитку особистості та прогресу суспільства, які забезпечують індивідуальний розвиток майбутніх творців інтелектуального, духовного та виробничого потенціалу суспільства.
Докорінні зміни, що відбулися в усіх сферах життя нашого суспільства, його демократизація, науково-технічний прогрес, інформаційний вибух сприяють творчому переосмисленню цих процесів педагогічною і психологічною науками з метою вироблення політики стратегічного розвитку системи національної освіти України. Особливістю освіти має стати найповніше втілення в її змісті цілепокладаючого характеру людської діяльності. Враховуючи це, зазначимо, що без розбудови освіти неможливий процес державотворення. Нехтування або недостатня увага до проблем освіти загрожує національній безпеці держави, оскільки яку б зі складових національної безпеки ми не взяли, скрізь потрібні висококваліфіковані фахівці та сучасні технології.
Сфера освіти найбільшою мірою визначає рівень розвитку людини, стає загальнонаціональним пріоритетом у все більшій кількості країн світу.
Світові тенденції інноваційного розвитку суспільних процесів спонукають Україну до вибору випереджувальної моделі подальшого розвитку та мобілізації суспільних ресурсів, які суттєво впливають на національну систему освіти. Інноваційні технології в освіті стають ефективним механізмом розвитку держави та дієвим чинником реформування освіти.
В Україні на сучасному етапі здійснюються кроки щодо забезпечення прискореного, випереджального інноваційного розвитку освіти, а також створюються умови для самоствердження і самореалізації особистості упродовж усього життя. Систему концептуальних ідей і поглядів на стратегію та основні напрями розвитку освіти визначає Концепція розвитку освіти в Україні на 2006—2010 роки, мета якої полягає у підвищенні якості освіти і виховання, інноваційному розвитку, адаптації до соціально орієнтованої ринкової економіки, інтеграції в європейський і світовий освітній простір, забезпеченні рівного доступу до здобуття якісної освіти, вдосконаленні механізму управління та фінансування, соціальному захисті всіх учасників навчально-виховного процесу, прискоренні розвитку освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства.
Проте теоретико-методологічні проблеми правових відносин у галузі освіти, психолого-педагогічні питання і мотивація дотримання норм законодавства на виконавчому й особистісному рівнях кожним суб'єктом правових відносин потребують покращання. Зокрема, стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не задовольняють потреби суспільства, а саме: навчально-виховний процес ще не спрямовується на всебічний розвиток особистості, задоволення її потреб, виховання свідомого громадянина, патріота, забезпечення запитів суспільства та ринку праці у конкурентоспроможних, компетентних та відповідальних фахівцях; знизився престиж педагогічної та наукової праці; діюча мережа навчальних закладів недостатньо ефективна.
Існуюча модель управління освітою не повністю відповідає вимогам демократичності, які передбачають розширення впливу громадської думки на прийняття адекватних управлінських рішень, динамічне реагування на потреби суспільства, перерозподіл функцій управління між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Актуальними завданнями залишаються збереження і поширення кращих традицій національної системи освіти, забезпечення доступності здобуття якісної освіти для всіх громадян та входження вітчизняної системи освіти в освітній і науковий простір Європи і світу.
Удосконалення системи освіти, управління її інноваційним розвитком та підвищення якості професійної підготовки фахівців в Україні — визначальна соціокультурна проблема, вирішення якої полягає у приведенні освіти у відповідність до нових соціально-економічних вимог, визначенні пріоритетних напрямів освітньої політики, стратегії і тактики дій відповідно до потреб суспільства і ресурсів держави, створенні освітянських програм, необхідних для послідовного економічного і соціального розвитку суспільства, а також індивідуального культурного самовираження особистості в суспільстві.
Нові умови суспільного розвитку потребують змін у підготовці до реалізації можливостей професійної діяльності спеціалістів, підвищують вимоги до якості освіти, її інформатизації, професійної підготовки та управління якістю навчальних програм, методики викладання і діагностики професійних якостей спеціалістів усіх категорій, технічних засобів передачі інформації. Тому необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційно-інноваційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти.
У процесі аналізу психолого-педагогічної літератури і практики управління національною системою освітою було виявлено її невідповідність сучасним швидкозмінним потребам суспільства, недостатню узгодженість педагогічної теорії з емпіричними результатами інноваційної практики, випереджальним характером інноваційного досвіду і відсутністю фундаментальних досліджень в галузі управління інноваційним розвитком національної системи освіти, недостатнім рівнем трансформації вітчизняної системи освіти у світовий освітній простір.
З огляду на означене, розв'язання даної наукової проблеми є особливо актуальним у період інноваційного розвитку держави . Воно спрямоване на підвищення рівня теоретичного дослідження і забезпечення якості управлінських рішень в інноваційній освітній діяльності керівників закладів і установ освіти всіх типів, видів і рівнів.
Зазначене зумовило вибір теми дослідження «Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України».

Об'єктом проведеного дослідження було визначено управління інноваційним розвитком національної системи освіти України.
Предметом дослідження обрано теоретичні і технологічні засади управління інноваційним розвитком національної системи освіти України.
Мета дослідження полягає у підвищенні рівня інформаційно-інноваційного забезпечення системи освіти України шляхом теоретико-методологічного обґрунтування, наукової розробки та практичної апробації системи управління інноваційним розвитком національної освіти.
Головна ідея дослідження ґрунтується на припущенні, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти України є умовою і результатом успішної розбудови держави, яка потребує формування стратегії інформаційно-інноваційного освітнього середовища, активного застосування ІТ- та ІК-технологій в освіті з урахуванням світових тенденцій розвитку високих технологій, правового регулювання освітнього процесу, розвитку інноваційного потенціалу кадрів системи освіти, залучення на управлінські посади в заклади і установи освіти висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців, здатних забезпечити запровадження державних і міжнародних стандартів якості освіти й системне застосування інноваційних освітніх технологій.
За умов ефективної реалізації Національної доктрини розвитку освіти в Україні нормативно-правове, кадрове, матеріально-технічне, науково-методичне забезпечення системи управління інноваційним розвитком освіти України має ґрунтуватися на засадах сучасного менеджменту освіти, у т.ч. менеджменту інновацій, світових тенденцій і здобутків у сфері інноваційного регулювання освіти.
Результативність управління інноваційним розвитком національної системи освіти України залежить від формування психологічної і практичної готовності менеджерів освіти до управління інноваційною діяльністю закладів і установ освіти, усвідомлення ними важливості інноваційних змін, що відбуваються в державі й освіті, розуміння державних і міжнародних стандартів якості освіти і прагнення адаптувати їх до національних традицій.
При входженні України в єдиний європейський простір мають бути враховані світові тенденції і здобутки у сфері інноваційного регулювання освітніми процесами, створена власна стратегія інформаційно-інноваційного розвитку системи освіти України.
Перспективи розвитку системи управління інноваційним розвитком освіти України залежать від успішної трансформації інноваційних технологій у педагогічну практику, запровадження нової системи оцінювання якості освітніх послуг, навчальних досягнень учнів і студентів, професійного зростання педагогічних працівників, розробленні основних напрямів інноваційного розвитку освіти.
Об’єкт і предмет дослідження зумовили робочу гіпотезу, яка грунтується на припущенні, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти буде значно ефективнішим за умов:
• обґрунтування інноваційного розвитку національної системи освіти, визначення сучасних тенденцій і проблем розвитку теорії управління інноваційними процесами в освіті;
• вибору змісту, структури, форм і технологій управління, спрямованих на добір висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців для виконання управлінської діяльності, здатних забезпечити інноваційний розвиток закладів і установ освіти;
• створення раціональних умов для функціонування організаційно-педагогічних структур управління інноваційними процесами в освіті та можливості їх удосконалення, оцінювання праці менеджерів освіти та їх мотивації;
• розроблення, обґрунтування й апробації системи управління інноваційним розвитком освіти України, її розбудови за міжнародними стандартами;
• зацікавленого й активного залучення кращих педагогів і педагогічних колективів до науково-пошукової управлінської діяльності в галузі інноваційної освіти.
Відповідно до поставленої мети і висунутої гіпотези були визначені такі завдання дослідження:
1. Проаналізувати й узагальнити стан наукової розробленості теорії і практики управління інноваційним розвитком національної системи освіти в сучасних ринкових умовах.
2. Розкрити сучасні тенденції і проблеми розвитку теорії управління інноваційними процесами в освіті.
3. Визначити стан управління інноваційним розвитком національної системи освіти та світові тенденції і здобутки у сфері її інноваційного регулювання.
4. Розробити й обґрунтувати систему управління інноваційним розвитком національної освіти України.
5. Виокремити умови забезпечення системи управління інноваційним розвитком національної освіти та критерії її адаптації до європейських стандартів.
6. Обґрунтувати перспективні напрями інноваційного розвитку системи освіти України та управління нею.
Методологічну основу дослідження становлять: закони і категорії наукового пізнання; системно-синергетичний підхід до пізнання процесів і явищ у нестабільних системах, у т.ч. соціальних; закони і закономірності інноваційного розвитку соціально-педагогічних систем; основи менеджменту освітніх інновацій як сучасного наукового напряму управління інноваційними процесами та прогностичними тенденціями його розвитку; закономірності діяльності соціально-педагогічних систем в умовах застосування освітніх інновацій; принципи науковості, історизму, взаємозв'язку теорії і практики управління соціальними системами; положення про об’єктивність взаємозв’язку освіти із соціально-економічними змінами, які відбуваються у суспільстві; принципи єдності теорії і практики, що забезпечують теоретичне, емпіричне й експериментальне вивчення предметів і явищ з метою розкриття сутності системи управління інноваційним розвитком освіти; наукові засади сучасної філософії, психології, педагогіки, педагогічної інноватики щодо дієвої сутності особистості та її активної перетворювальної ролі у процесі становлення і розвитку.
Теоретичні основи дослідження становлять:
 принципи системності, науковості, об'єктивності, зворотного зв'язку, саморегулювання, оптимальності, інформаційної доступності, стимулювання, демократичності, прогностичності, інноваційності освіти;
 ідеї сучасної філософії освіти, розкриті у працях вітчизняних науковців (В.П. Андрущенко, Б.С. Гершунський, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, К.В. Корсак, В.С. Лутай, А.І. Пригожин, В.О. Огнев’юк, Г.П. Щедровицький, В.П. Цикін та ін.);
 наукові праці, присвячені інноваційним стратегіям українських реформ (А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко); управлінню освітою (В.І. Бондар, Г.А. Дмитренко, Г.В. Єльникова, В.І. Маслов, В.С. Пікельна, М.М. Поташник та ін.), управлінню інноваційною діяльністю в закладах освіти (Л.І. Даниленко) та інноваційними процесами в освіті (Л.М. Ващенко), розвитку педагогічної освіти в Україні (В.І. Луговий, В.М. Мадзігон, В.В. Олійник, О.Я. Савченко);
 наукові основи управлінської діяльності керівників закладів освіти (Є.С. Березняк, В.І. Бондар, Ю.В. Васильєв, В.І. Звєрєва, Л.І. Даниленко, Г.В. Єльникова, Л.М. Калініна, Ю.К. Конаржевський, М.І. Кондаков, Н.М. Островерхова, В.І. Маслов, В.С. Пікельна, Н.С. Сунцов, М.І. Сметанський, Р.Х. Шакуров, Т.І. Шамова та ін.), педагогічної інноватики (К. Ангеловські, В.П. Беспалько, Л.М. Ващенко, Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук, О.В. Попова, Н.Р. Юсуфбекова), порівняльної педагогіки (Н.В. Абашкіна, З.О. Малькова, Л.П. Пуховська, А.А. Сбруєва та ін.), педагогіки вищої школи (В.С. Журавський, М.З. Згуровський, М.Ф. Степко);
 психолого-педагогічні основи розвитку особистості в умовах неперервної професійної освіти (І.Д. Бех, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, С.І. Максименко, Н.Г. Ничкало, М.І. Романенко, С.І. Подмазін, О.М. Пєхота, Н.Г. Протасова, В.А. Семиченко, С.О. Сисоєва, Т.М. Сорочан, Т.І. Сущенко, Л.Л. Хоружа).
У дослідженні науковим підґрунтям виступили основні наукові ідеї філософії та соціології розвитку сучасної освіти, державні документи щодо вимог до управління освітою, а також документи, в розробленні яких автор брав безпосередню участь, а саме: закони України: «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту і виховання»; Національна доктрина розвитку освіти в Україні; Національна державна програма «Вчитель»; науково-технічна програма «Наука в університеті»; Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні; Державна програма «Школа майбутнього»; Програма розвитку освіти в Україні на 2006–2010 роки; Державна програма «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006–2010 роки та ін.
Методи дослідження. На різних етапах науково-пошукової роботи використовувались різноманітні методи педагогічного дослідження, а саме:
• аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури, змісту нормативних документів та документів про освіту міждержавного значення – для з‘ясування теоретичних основ дослідження та світових тенденцій в освіті й управлінні нею;
• класифікація, систематизація експериментальних даних, узагальнення педагогічного досвіду, педагогічних інновацій – для розроблення теоретико-методологічних засад управління інноваційним розвитком системи національної освіти;
• соціально-педагогічне проектування, порівняльний аналіз, моделювання, прогнозування, що дозволило з’ясувати принципи, шляхи та засоби адаптації системи освіти України до європейського освітнього простору, розробити перспективні напрями інноваційного розвитку системи освіти України;
• вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду – з метою виявлення практичного стану управління інноваційним розвитком освіти України, світових тенденцій розвитку інформаційних технологій в освіті;
• кількісний та якісний аналіз матеріалів вивчення освітньої діяльності в Україні, показників якості національної системи освіти - для підтвердження гіпотези дослідження, доведення дієвості розробленої у дослідженні системи управління інноваційним розвитком національної освіти України.
Організація дослідження. Дослідження проводилось упродовж 1995–2008 рр. і здійснювалося поетапно.
На першому (підготовчо-аналітичному) етапі дослідження (1995-1998рр.) вивчено і проаналізовано стан теоретичних досліджень в теорії та історії педагогіки з проблеми дослідження. Визначено основні тенденції та суперечності між потребами в інноваційних змінах національної системи освіти України та реальним станом розгортання і впровадження інноваційних процесів у різні заклади й установи освіти. Розроблена концепція дослідження, визначено об'єкт, предмет, сформульовано гіпотезу, мету та завдання дослідження, уточнено категоріально-понятійний апарат дослідження, опрацьовано методику організації дослідження, проведено констатувальний етап експерименту, вибрано експериментальну базу дослідження, визначено етапи проведення дослідної роботи.
На другому (основному) етапі дослідження (1998–2001 рр.) здійснено розроблення теоретико-методологічних засад управління інноваційним розвитком національної системи освіти України, визначено й обґрунтовано умови її апробації та адаптації до європейських стандартів якості освіти, розроблено і впроваджено низку інноваційних проектів і програм, визначено взаємозалежність між основними чинниками інноваційного розвитку та ефективним розвитком інноваційно-освітнього середовища закладів і установ освіти.
На третьому (завершальному) етапі дослідження (2002-2008 рр.) здійснено перевірку концептуальних положень дослідження, узагальнено результати дослідження управління інноваційним розвитком національної системи освіти України; визначено вплив розробленої системи управління освітою на розвиток закладів освіти різних видів і рівнів; здійснено прогноз перспективних напрямів управління інноваційним розвитком освіти України.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше комплексно визначено й обґрунтовано теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи національної освіти України в умовах євроінтеграції і глобалізації ринкових відносин як складової теорії управління цілісною соціальною системою; визначено показники оцінювання рівня управління інноваційними процесами в освіті та методологічні закономірності розвитку освіти; удосконалено принципи і закономірності добору змісту і технологічних етапів формування кадрового забезпечення системи управління освітою; основні положення, норми управлінської поведінки, що відбивають закономірності процесу управління освітою, закріплені переважно у правові форми, на основі яких будується і функціонує політика управління національною системою інноваційного розвитку освіти України; набули подальшого розвитку теоретичні та методичні засади інноваційного розвитку національної системи освіти України, не лише як кінцевої мети, а й способів отримання соціально-економічного і науково-технічного ефекту; систематизація принципів і технологічних функцій управління інноваційними процесами в освіті, до яких належать принципи формування різних організаційних структур з урахуванням умов діяльності всієї системи національної освіти і функції керування установою, зворотної контрольної діяльності, прийняття управлінських рішень.
У дослідженні з'ясовано: суперечності та тенденції інноваційного розвитку освіти України, його основні напрями та перспективи; закономірності, відносини і взаємозв'язки, що складають групи елементів управління освітою (цілі, функції, структури, процеси); соціально-економічні умови, форми, методи, засоби управління інноваційним розвитком системи освіти; науково-методичний супровід та змістове наповнення управління інноваційним розвитком національної системи освіти України; соціокультурні функції як визначальні фактори педагогічної інноватики; вимоги до розвитку якісних людських ресурсів через гармонійне становлення особистості.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в оновленні й доповненні змісту законодавчих актів та механізмів стратегічного управління освітою України в умовах її інноваційного розвитку та інтегрування у світовий освітній простір; розробленні нормативних актів та методичних рекомендацій щодо ефективного впровадження в практику роботи закладів і установ освіти педагогічних інновацій; прогнозуванні перспективних напрямів управління інноваційним розвитком освіти України (Державні програми «Наука в університетах», «Інформаційні і комунікативні технології в освіті» на 2006-2010 рр. та інші).
Результати дослідження впроваджено у нормативно-законодавчу базу України, документи Міністерства освіти і науки (МОН) України. Окремі матеріали використані в курсах з менеджменту освіти, педагогічної інноватики, педагогіки, під час проведення дослідницької діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України, під час розроблення і виконання інноваційних освітніх проектів і програм, оновлення змісту підвищення кваліфікації та підготовки керівних кадрів системи освіти. Впровадження результатів дослідження здійснено у вищі навчальні заклади I–IV рівнів акредитації, зокрема у НПУ ім. М.П. Драгоманова, Херсонський державний університет, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, організаційні структури Міністерства освіти і науки України, діяльність всеукраїнських громадських організацій (ГРОНУ, ВАПП, ВСР).
Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження впроваджені у практику управління закладами й установами освіти Міністерства освіти і науки України та інших міністерств і відомств.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. У дослідженні пропонується нове вирішення проблеми управління інноваційним розвитком системи освіти України шляхом розгляду на філософському, методологічному і процесуальному рівнях соціально-економічних основ політики управління інноваційними процесами у вітчизняній і зарубіжній освіті.
Аналіз філософсько-методологічних поглядів на проблему дослідження уможливив встановити, що нові умови суспільного розвитку роблять необхідним оновлення й кардинальні зміни в системі освіти України, розроблення наукового супроводу та сучасного матеріально-технічного забезпечення. На шляху вступу до Європейського Союзу перед системою освіти постає завдання модернізувати всі її ланки, у тому числі й підготовку та перепідготовку педагогічних працівників.
У сучасному суспільстві зросли вимоги до якості освіти, яку отримують громадяни України на всіх рівнях – від дошкільного виховання до підвищення кваліфікації і перепідготовки. Вони детерміновані потребою в оновленні всіх сфер суспільного життя, переходом України до суспільної моделі інноваційного розвитку, приєднанням нашої країни до загальноєвропейських інтеграційних процесів, закономірностями глобальних перетворень в усьому світі.
З урахуванням зарубіжного досвіду інноваційного розвитку основоположного значення набуває суттєве поглиблення фундаментальних теоретико-методологічних розробок з питань менеджменту в освіті, зокрема менеджменту інновацій, менеджменту якості, управління інноваційними процесами, створення широкої теоретичної бази, зміст якої становлять наукові теорії, концепції, соціально-педагогічні проекти, розв’язання проблем рівності та свободи в освіті як детермінанти творчого розвитку особистості.
Серед чинників розвитку освіти провідними визначено такі: оновлення змісту, запровадження новітніх форм професійно-практичної підготовки учнів і студентів, перехід на інформаційно-комунікаційні технології, створення системи дистанційної освіти, зміцнення матеріально-технічної бази, впровадження незалежного оцінювання і проведення моніторингових досліджень якості освіти.
Як показало дослідження, історично теорія управління освітою розвивалася, починаючи з кінця Х1Х ст. від «школи наукового управління Фредеріка Тейлера» до теорії "Lеаrning Оrganizations" Г.Сенджема (кінець ХХ ст.), з якої практично розпочався новий етап розвитку теорії управління соціальними (у т.ч., соціально-педагогічними) системами – теорія управління інноваційним розвитком, яка характеризується появою нових наукових галузей, таких як педагогічна інноватика (наука про нововведення в освіті), менеджмент освітніх інновацій (наука про управління освітніми інноваціями в ринкових умовах), управління інноваційними процесами (наука про створення умов для забезпечення процесів ініціювання інновацій, їх експерименту й апробації, освоєння і розповсюдження, застосування в системі освіти).
Під управлінням інноваційним розвитком національної системи освіти ми розуміємо процес швидкозмінюваного системного впливу суб’єктів управління (керівників закладів і установ освіти) на об’єкти управління (фінансова діяльність /витрати на освіту, інвестиції/, організаційна діяльність /тривалість навчання, поява нових організаційних структур/, кадрова робота /рівень кваліфікації педагогічних працівників/, навчально-виховна діяльність /співвідношення кількості учнів і вчителів/), з метою їх упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення та розвитку.
2. У ході теоретичного аналізу психолого-педагогічної й управлінської літератури виявлено тенденції в управлінні інноваційним розвитком системи національної освіти України для кожної з її складових (вища освіта, професійно-технічна, загальноосвітня, дошкільна, позашкільна) для навчального, виховного й управлінського процесів. Зокрема, в управлінні навчальним процесом спостерігається поява нових навчальних систем і педагогічних інновацій, які якісно змінюють методи навчання, зростання інноваційного компонента у змісті, формах і методах навчання та зростання ролі комп’ютерних і телекомунікаційних технологій навчання; в управлінні виховним процесом – поява нових концепцій виховання молоді, оновлення у змісті, формах і методах виховання, актуалізація методів колективного, індивідуального, родинного і сімейного впливів, поява педагогічних інновацій, які якісно змінюють рівень вихованості, відхід від колективних форм і методів виховання до особистісно орієнтованих, поява освітньо-культурних і освітньо-оздоровчих закладів, побудованих інвесторами, підвищення рівня усвідомленості молоді про необхідність формування здорового способу життя, підвищення рівня відповідальності батьків за безперервність освіти їхніх дітей; в управлінській діяльності керівників закладів і установ освіти – зростання кількості інноваційних освітніх структур і структур усередині освітніх організацій, відхід від стихійної інноваційної діяльності до управління нею, зростання ролі і значення педагогічної інноватики та нових галузей управління, заміна адміністративних методів управління на методи економічного стимулювання діяльності працівників, зростання рівня інвестиційного фінансування освітніх організацій, зростання кількості проектних груп з розроблення освітніх інновацій, зростання ролі міжгалузевої, загальнодержавної і міжнародної інтеграції в діяльності освітніх організацій.
З’ясовано, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти України відбувається ефективніше за умов підвищення рівня якості підготовки і підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів освіти та підвищення рівня інформаційно-інноваційного розвитку всієї освіти. Якість освіти забезпечується якістю діяльності всіх її структурних підрозділів; якість результатів – оцінкою співвідношення реально досягнутого і запланованого результату; забезпечення і вдосконалення якості освіти – створенням в її структурі відповідних підрозділів з управління якістю; забезпечення якості освіти – рівнем підготовки спеціалістів у галузі управління даним процесом і оцінки його ефективності.
У ході порівняльного аналізу вітчизняної і зарубіжної практики управління інноваційними змінами в освіті проаналізовано сучасні проблеми у сфері інноваційного регулювання освіти різних країн, зокрема країн «Великої вісімки», розглянуто основні тенденції розвитку сучасної освіти у провідних країнах світу, коли вона стає рушійною силою економічного розвитку держав, привабливим сектором економіки з погляду інвестицій, супроводжує людину упродовж усього життя (life-long learning), визначає її соціальну динаміку, забезпечує капіталізацію людського ресурсу та рівень освіти, сприяє темпам росту освітніх послуг, стає привабливою для створення транснаціональних освітніх корпорацій, сприяє формуванню в особистості думки про важливість кінцевого результату затрачених зусиль.
Ці та інші завдання і тенденції в управлінні національною системою освіти щодо її інноваційного розвитку (розвитку, спрямованого на забезпечення якісних змін шляхом системного застосування освітніх інновацій) можуть бути вирішенні в результаті розроблення, обґрунтування і впровадження оновленої системи управління, що ґрунтується на засадах менеджменту інновацій, менеджменту якості і менеджменту мотивації, цільового (стратегічного) управління, системного і системно-синергетичного підходу, гуманізму, демократизму та людиноцентризму в управлінні, принципах глобалізації, інноваційності, адаптивності, відкритості, селективності (професійного добору кадрів для високого рівня виконання своїх посадових обов’язків).
3. На етапі констатувального експерименту визначено рівень управління інноваційним розвитком національної системи освіти, який виявився недостатнім. Для цього було розроблено відповідну технологію.
Основними причинами низького стану управління інноваційним розвитком національної системи освіти визначено: відсутність раціонального використання коштів. спрямованих на освіту з боку держави; збільшення тривалості навчання в різних закладах освіти; відсутність зміни у співвідношенні кількості учнів і вчителів; відсутність гнучкої системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників; відсутність запровадження нових організаційних структур в управління закладами і установами освіти; недостатня робота щодо залучення додаткових коштів для інвестицій в освіту на інноваційну діяльність.
У дослідженні доведено, що системотвірною основою соціально-економічного менеджменту інноваційної освіти є сучасна законодавчо-нормативна база. Її розроблення та вдосконалення розглядаються не як одноразова дія, а як постійна цілеспрямована діяльність державних інституцій різних рівнів, представників академічних структур, науково-дослідних інститутів .
На сучасному етапі розбудови державності пріоритетними інноваційним чинником є інтеграція освіти України до європейського та світового освітнього простору. Вона ґрунтується на засадах модульної структури та гнучкої системи обліку навчальних досягнень студентів з використанням європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи ECTS, яка дає змогу визначити та зафіксувати їх успішність в опануванні навчальними модулями.
4. На основі здійсненого теоретичного аналізу стану управління інноваційним розвитком вітчизняної системи освіти нами розроблена відповідна модель, яка грунтується на принципах системності. Вона має послідовну низку кількох моделей, які доповнюють одна одну на кожному рівні моделювання – концептуальному, змістовому, технологічному та прогностичному.
На концептуальному рівні моделювання нами визначено сучасні наукові підходи і принципи до здійснення процесу управління інноваційним розвитком системи освіти; на змістовому – основні напрями та організаційні структури управління системою освіти в умовах її інноваційного розвитку; на технологічному – технології забезпечення управління її інноваційним розвитком; на прогностичному – основні завдання щодо виконання вимог світових і європейських стандартів інноваційного розвитку національних систем освіти.
Особлива увага надається гуманістичному, системно-синергетичному, гуманістичному й особистісно орієнтованому підходам до управління інноваційним розвитком системи освіти, які ґрунтуються на принципах «освіти упродовж усього життя», «освіти через усе життя», «освіти без кордонів», «освіта для всіх», «доступ до всіх рівнів освіти», «освіта заради вільного обміну ідеями і знаннями»; «справедливий доступ до освіти», диференційованого навчання, ефективного навчання, постійного навчання, становлення людиноцентричного суспільства, відтворення і розвитку інноваційного потенціалу економіки та розвитку кадрового потенціалу системи освіти.
У ході теоретичного і порівняльного аналізу психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження та чинного законодавства в галузі освіти, а також досвіду діяльності зарубіжних країн, нами з’ясовано, що зміна в управлінні освітою відбуваються за умов внесення відповідних змін у структурі організації навчального процесу, напрямах розвитку системи освіти, формах і методах навчання і виховання учнівської і студентської молоді (застосування ІК- та ІТ- технологій у навчанні, дистанційного навчання), розробленні відповідних технологій управління, таких як: формування стратегії інформаційно-інноваційного освітнього середовища; застосування ІТ-технологій в освіті з урахуванням світових тенденцій розвитку високих технологій; формування умов правового регулювання освітнього простору; розвитку інноваційного потенціалу кадрів системи освіти
З’ясовано, що на державному рівні розвиток інноваційної діяльності закладів і установ національної системи освіти підтримується через формування різноманітних фінансових механізмів – фондів, у тому числі венчурних і позабюджетних, та через співфінансування закладів освіти, створення інноваційної інфраструктури, такої, як технопарки, інноваційні-технологічні центри, інкубатори.
У вищих навчальних закладах країни активно розвиваються такі інноваційні організаційні структури, як: тристоронні консультативні комісії з питань практики студентів; віртуальні лабораторії; регіональні навчально-практичні центри; територіально-розподільчі автоматичні інформаційні системи; локальні ІК-мережі; традиційною стає дистанційна форма організації навчання.
Нами виокремлено тенденції розвитку навчального процесу у ВНЗ, що виводять його на технологічний рівень, – зростання діагностичності (вимірності) у постановці освітніх цілей, оцінки результатів навчання; перехід від екстенсивної до інтенсивної організації навчання, тобто до досягнення вищих результатів не за рахунок "сидіння над проблемою", "обов'язкових нотацій", "додаткових занять", "переекзаменувань", а на основі використання новітніх досягнень дидактики, психології, інформатики; зростання наукоємності проектів і моделей навчальної діяльності, заснованих на моделюванні професійних ситуацій, на оволодінні професійним досвідом в умовах імітації ділової гри.
5. До основних умов, що забезпечують систему управління інноваційним розвитком національної освіти України, нами віднесено інформатизацію системи управління якістю освіти, підготовку і підвищення кваліфікації кадрового потенціалу для інформаційно-інноваційного суспільства та технологізацію діяльності педагогічних працівників і закладів освіти.
Інформатизація системи управління якістю освіти забезпечується створенням інформаційних ресурсів українського науково-освітнього середовища, яке потребує розбудови інфраструктури національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі УРАН (URAN); підготовка і підвищення кваліфікації кадрового потенціалу для інформаційно-інноваційного суспільства – характером праці в усе більш складних організаціях та впливом автоматизації й інформаційно-комунікаційних технологій на процеси виробництва і керування ними; технологізація діяльності педагогічних працівників і закладах освіти - впровадженням нових форм, методів, прийомів і способів навчання.
Інформатизація освіти потребує відповідної підготовки педагогічних працівників, до основних завдань якої нами віднесено: узагальнення й поглиблення теоретичних знань про основні поняття й методи інформатики як наукової дисципліни; формування вмінь і навичок роботи на персональному комп'ютері на основі використання операційних систем, утиліт, надбудов над операційною системою й операційних оболонок; вивчення й освоєння способів подання, зберігання, опрацювання й передачі інформації за допомогою комп'ютера; застосування ІКТ опрацювання текстів, числових таблиць, графіки; бази даних, інтегровані середовища, мережні технології й Інтернет; вивчення й освоєння інформаційних технологій у сфері дисциплін, що викладаються; вивчення й освоєння методів використання інформаційних і комунікаційних технологій у навчальному процесі, організації навчальної діяльності учнів і технологій дистанційного навчання.
6. У зв’язку з тим, що стратегію сучасної педагогічної освіти становлять суб'єктивний розвиток і саморозвиток особистості педагогічного працівника, здатного не тільки обслуговувати наявні педагогічні й соціальні технології, але й виходити за межі їх нормативної діяльності, здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості в широкому змісті, тому важливими стратегічними завданнями системи управління інноваційним розвитком національної освіти нами визначено: використання для управління закладами освіти, у т.ч. вищими навчальними закладами, концепцій менеджменту якості (застосування принципів моделі ділової досконалості European Foundation for Quality Management (EFQМ) і вимог міжнародних стандартів ІСО серії 9000) та принципів індивідуалізації і підвищення гнучкості освітнього процесу та орієнтування системи освіти на особистий успіх фахівця.
На рівні освітніх програм це означає перехід до гнучкої модульної системи обліку «освітніх досягнень»; на структурно-інституціональному рівні – забезпечення можливості для навчання в кількох установах і включення у сферу освіти неформального сектора (короткострокові курси, тренінгові центри, корпоративні системи підготовки і підвищення кваліфікації); на психологічному рівні – розвиток змісту освіти із його нахилом убік формування особистісних і професійних компетенцій і готовності до змін.
Нами розроблено критерії адаптації системи управління інноваційним розвитком до європейських стандартів; виокремлено принципові відмінності системи освіти України від вимог європейського простору вищої освіти, перспективи європейської інтеграції як вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації; визначено стратегічне завдання університетів європейського рівня і зразка.
Для подальшого розвитку розробленої системи подано ряд методичних рекомендацій для Міністерства освіти і науки України, інших організацій, що впливають на розвиток національної системи освіти.
Розроблені науково-методологічні засади управління інноваційним розвитком національної освіти України, подані у вигляді організаційної системи, в якій розкриваються наукові підходи і принципи, закономірності, структури, зміст, форми і методи сучасного управління освітніми організаціями в ринкових умовах і сукупність заходів, які потребують своєчасного вирішення з боку державних органів управління освіти та фахівців галузевого управління, не вичерпують усіх проблем; вони сприяють розробленню таких перспективних проблем науки управління соціальними системами, як теоретико-методичні засади підготовки педагогічних працівників у системі післядипломної освіти на засадах менеджменту якості; теорія і практика управління розвитком інноваційного потенціалу педагогічних працівників у системі вищої і післядипломної освіти; теоретико-методичні основи управління університетською освітою в Україні в сучасних ринкових умовах та ін.