ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПЕРСПЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ : Теоретико-методические ОСНОВЫ ПЕРСПЕКТИВНОГО УПРАВЛЕНИЯ в высшем учебном заведении

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди

На правах рукопису

Прокопенко Андрій Іванович

УДК 378.11

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ
ПЕРСПЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

13.00.06 – теорія та методика управління освітою

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант –
доктор педагогічних наук,
професор
Рогова Тетяна Володимирівна

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ 1 УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ
ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……………………………... 18
1.1. Витоки теорії і практики управління вищими навчальними
закладами в історії вітчизняної освіти………………………... 18
1.2. Види управління………………………………………………... 45
Висновки до першого розділу………………………………………………... 65
РОЗДІЛ 2 ПЕРСПЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СТРАТЕГІЯ
СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ……….. 67
2.1. Сутність і принципи перспективного управління……………. 67
2.2. Система перспективного управління освітнім процесом
у вищому навчальному закладі……………………………....... 103
2.3. Структура перспективного управління у вищому
навчальному закладі…………………………………………….. 146
2.3.1. Напрями роботи основних структурних
підрозділів університету………………………………… 167
Висновки до другого розділу………………………………………….......... 186
РОЗДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА СИСТЕМИ
ПЕРСПЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ У ВИЩОМУ
НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ…………………………………… 188
3.1. Організація та проведення експерименту…………………….. 188 3.2. Реалізація системи перспективного управління
у вищому навчальному закладі……………………………….... 213
3.2.1. Проблемно-орієнтований аналіз зовнішнього та
внутрішнього середовищ структурного підрозділу
ВНЗ, полісуб’єктне переосмислення досвіду………… 213
3.2.2. Визначення місії, полісуб’єктне цілеосмислення
діяльності структурного підрозділу ВНЗ,
самовизначення суб’єктів у напрямах розвитку……… 223
3.2.3. Визначення варіантів стратегії структурного
підрозділу ВНЗ, вибір стратегічних альтернатив
та розробка програми дій щодо реалізації
обраної стратегії………………………. ……………… 231
3.2.4. Виконання стратегії, здійснення стратегічних
змін у структурному підрозділі ВНЗ на основі
реалізації полісуб’єктних ідей…………………………… 238
Висновки до третього розділу……………………………………………… 289
РОЗДІЛ 4 МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ
ПЕРСПЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ У ВИЩОМУ
НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ………………………………….. 292
4.1. Сутність моніторингу ефективності системи
перспективного управління у вищому навчальному
закладі………………………………………………………….. 292
4.2. Критерії та показники ефективності системи
перспективного управління…………………………………… 310
4.3. Організація й проведення моніторингу суб’єктами
управління, аналіз результатів експериментальної
роботи……………………………………………………………. 331
4.4. Педагогічні умови ефективності системи перспективного
управління у вищому навчальному закладі…………………… 358
Висновки до четвертого розділу…………………………………………..... 385
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………............ 387
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. 393
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….. 446

ВСТУП

Ув останні десятиліття ХХ ст. зросла роль наукових знань, професійних і особистісних якостей людини в суспільній та економічній сферах життя, що висунуло освіту в низку пріоритетних галузей людської діяльності й зумовило її розвиток у різних напрямах. Одним із механізмів реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 роки визначено модернізацію системи управління освітою, яка передбачає здійснення управління на засадах інноваційних стратегій відповідно до принципів сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та моніторингу; розвиток моделі державно-громадського управління, посилення ролі та взаємодії усіх суб’єктів освітньої політики, у якій особистість, суспільство і держава стають рівноправними суб’єктами і партнерами.
Розв’язання означених завдань у системі вищої освіти передбачає врахування змін соціальних умов, у яких працюють вищі навчальні заклади. Підвищення вимог до випускників, посилення конкуренції на ринку освітніх послуг, поява нових технологій і засобів освітньої діяльності, зміни у ресурсному забезпеченні зумовлюють необхідність постійного удосконалення освітньої діяльності і розвитку освітньої системи з метою її адаптації до мінливого середовища. Основний шлях інтенсифікації процесу розвитку освітньої системи вищого навчального закладу і підвищення ефективності управління ним пов’язаний із використанням творчого потенціалу всіх суб’єктів освітнього процесу.
Особлива роль у розв’язанні цих проблем належить перспективному управлінню як цілеспрямовано організованій взаємодії суб’єктів освітнього процесу, спрямованій на розробку спеціально спроектованих прогностичних дій, програм, моделей розвитку навчального закладу на основі мобілізації творчого потенціалу, зусиль індивідуальних (ректор, проректори, декани, завідувачі кафедрами, організатори студентського самоврядування, інші) та групових (колективи викладачів і студентів ВНЗ загалом, факультети, кафедри, студентські групи, об’єднання тощо) суб’єктів.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних філософських, соціологічних, управлінських джерел засвідчує ґрунтовний рівень розробки основних положень теорії і методології управління соціальними системами. Серед них праці А. Аганбегяна, Б. Андрушківа, В. Афанасьєва, А. Берга, І. Блауберга, М. Вебера, Д. Гвішіані, В. Кноррінга, М. Мескона, Ф. Тейлора, А. Файоля, М. Фоллет, Ф. Хміля, Г. Щокіна та інших.
Науково-теоретичні та організаційно-прикладні основи управління закладами освіти достатньо розроблені й висвітлені в працях вітчизняних і зарубіжних учених у таких аспектах:
 загальні теоретичні засади управління освітніми системами (В. Алфімов, Є. Березняк, В. Бондар, Ю. Васильєв, Т. Давиденко, М. Дарманський, Г. Дмитренко, Г. Єльникова, Л. Калініна, Ю. Конаржевський, М. Кондаков, В. Маслов, С. Ніколаєнко, В. Олійник, О. Орлов, В. Пікельна, Т. Сорочан, М. Сунцов, Є. Хриков, П. Худоминський, Т. Шамова та інші);
 інноваційні підходи до педагогічного менеджменту (Л. Ващенко, Т. Давиденко, Л. Даниленко, В. Докучаєва, Г. Єльникова, Г. Лазарєв, В. Лізинський, В. Луговий, О. Мармаза, В. Маслов, В. Олійник, І. Осадчий, О. Попова, М. Поташник, Н. Протасова, В. Симонов, І. Шалаєв та інші);
 гуманізація та демократизація управління (В. Андрущенко, В. Бегей, Т. Давиденко, Л. Карамушка, В. Коваленко, Н. Коломінський, Ю. Конаржевський, В. Крижко, Є. Павлютенков, С. Подмазін, Т. Рабченюк, Т. Рогова, П. Третьяков, Р. Шакуров, Т. Шамова та інші);
 управління якістю освіти (В. Бондар, М. Євтух, І. Жебровський, О. Коваленко, В. Кремень, В. Луговий, С. Ніколаєнко, М. Скиба, В. Стельмашенко та інші).
Науковому осмисленню проблеми перспективного управління сприяють праці з теорії стратегічного управління (І. Ансофф, М. Армстронг, К. Боумен, Дж. М. Брайсон, В. Василенко, О. Виханський, М. Володькіна, В. Гельман, Г. Дмитренко, Б. Карлоф, В. Колпаков, Г. Мінцберг, В. Нємцов, В. Огаренко, С. Салига, Дж. Стрікленд, А. Томпсон, А. Чандлер, З. Шершньова та інші), з проблем прогностики (Л. Басівський, Д. Белл, І. Бестужев-Лада, Л. Владимирова, Д. Гвішіані, Б. Гершунський, Є. Заір-Бек, В. Лисичкін, М. Скаткін та інші).
Особливості функціонування і розвитку системи вищої освіти та управління нею досліджують В. Бесчастний, Т. Боголіб, В. Вакуленко, Л. Ваховський, Р. Вернидуб, С. Домбровська, М. Дудка, М. Згуровський, В. Кремень, В. Курило, С. Ніколаєнко, В. Огнев’юк, В. Олійник, Л. Полякова, О. Романовський, С. Савченко, С. Салига, О. Скідін та інші.
Отже, управління розглядається як фактор удосконалення освіти й одночасно важлива умова і засіб підвищення її якості. Проте тенденції розвитку сучасної освіти і теорії управління нею, аналіз управлінської практики, потреба в дослідженнях, присвячених перспективному управлінню, зокрема в системі вищої освіти, дозволили виявити суперечності стосовно досліджуваної проблеми:
1) на рівні концептуалізації освітньої діяльності:
– між усвідомленням сучасних вимог до модернізації освітнього процесу, напрямів її здійснення з урахуванням полісуб’єктних властивостей сучасного суспільства та домінуванням моноспрямованої парадигми теорії організації управлінської діяльності;
– між високим рівнем розробленості теорії гуманістичної педагогіки, особистісного підходу в освіті і недостатнім – концепцій бачення особистісно-орієнтованого управління у ВНЗ;
2) на рівні визначення мети управлінської діяльності:
 між необхідністю залучення суб’єктів освітнього процесу до управління розвитком освітньої системи ВНЗ, до визначення й реалізації його стратегії та відсутністю теоретичного обґрунтування проблеми стратегічного управління у ВНЗ в умовах полісуб’єктної взаємодії учасників освітнього процесу;
 між традиційним розумінням функцій управління освітніми процесами як механізму забезпечення реалізації його складових та сучасним баченням його системи, орієнтованої на досягнення гуманістичних цілей, демократизацію суб’єктно-суб’єктних відносин, що забезпечують якість освітнього процесу;
3) на рівні змісту, технологій управління:
 між необхідністю забезпечення стандартизації вищої професійної освіти й розвитком альтернативних її видів, орієнтацією на потреби, інтереси особистості;
 між вимогами впровадження інноваційних наукових напрацювань у практику ВНЗ (розвиток мультикультуризму в освіті, комп’ютеризації всіх її ланок тощо) та недостатньою розробкою питань щодо місця й ролі суб’єктів освітньої системи у технологізації цих процесів;
 між гуманістичною орієнтацією розвитку процесів освіти і непідготовленістю керівників підрозділів ВНЗ до здійснення міжсуб’єктної взаємодії на демократичних засадах.
Визначені суперечності, відсутність концепцій щодо місця й ролі перспективного управління, орієнтованого на максимальне використання творчого потенціалу суб’єктів у плануванні й реалізації управлінських рішень, та теоретично обґрунтованої системи перспективного управління у ВНЗ зумовили вибір теми дисертації: «Теоретико-методичні засади перспективного управління у вищому навчальному закладі».
Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, що виконується за проблемою «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах» (державний номер реєстрації РК № 1-200199U004104).
Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (протокол № 5 від 25 грудня 2006 року) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 23.01.2007 року).
Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні, розробці концептуальних засад перспективного управління у вищому навчальному закладі та виявленні впливу реалізації його системи на результативність роботи закладу освіти.
Для досягнення поставленої мети передбачається розв’язання таких завдань:
1) схарактеризувати види управління у вищому навчальному закладі;
2) теоретично обґрунтувати сутність і принципи перспективного управління у вищому навчальному закладі;
3) розробити структуру перспективного управління у вищому навчальному закладі;
4) науково обґрунтувати й експериментально перевірити систему перспективного управління у вищому навчальному закладі;
5) здійснити моніторинг результатів упровадження та уточнити критерії ефективності розробленої системи перспективного управління у вищому навчальному закладі;
6) визначити й теоретично обґрунтувати педагогічні умови ефективності перспективного управління у вищому навчальному закладі.
Об’єкт дослідження – перспективне управління у вищому навчальному закладі.
Предмет дослідження – система перспективного управління у вищому навчальному закладі.
Концепція дослідження. Провідною ідеєю дослідження є положення про те, що управління у ВНЗ як багатофакторний динамічний процес, що спрямований на забезпечення позитивних змін, тобто на розвиток, удосконалення, упорядкування, регулювання, інноваційні перетворення в усіх сферах діяльності навчального закладу, вимагає оптимального функціонування системи перспективного управління, яке спирається на творчий потенціал суб’єктів освітньої діяльності, передбачає використання як внутрішніх резервів ВНЗ, так і можливостей зовнішнього середовища, забезпечує функціонування і розвиток закладу освіти в умовах динамічних змін суспільства.
Важливим фактором успішності перспективного управління є розвиток усіх структурних складників педагогічної системи на демократичних засадах, що пов’язано з раціональною взаємодією індивідуальних і групових суб’єктів управління, спрямованою на спільну розробку й реалізацію перспективних програм розвитку навчального закладу, його структурних підрозділів, програм саморозвитку учасників освітнього процесу.
Результативність перспективного управління визначається цільовою настановою кожного керівника структурного підрозділу на співробітництво, суб’єкт-суб’єктну взаємодію з підлеглими, бажанням залучити їх до спільного розв’язання важливих завдань ВНЗ, здатністю спілкуватися з іншими суб’єктами на особистісному рівні, стимулюючи в них ініціативу, активність, самостійність, творчість.
Ключовою особливістю перспективного управління у вищому навчальному закладі є спрямованість на забезпечення полісуб’єктної взаємодії учасників освітнього процесу, під час якої відбувається їхній взаємний вплив один на одного, обмін духовними цінностями, створюються настанови на взаєморозуміння, співробітництво, розробляються й реалізуються стратегії спільної діяльності.
Концепція дослідження ґрунтується на фундаментальних філософських ідеях, положеннях, які знаходять виявлення в наукових підходах до розкриття сутності управлінських процесів.
Системний підхід передбачає розгляд ВНЗ як цілісної, динамічної, відкритої, цілеспрямованої соціально-педагогічної системи. Розвиток освітньої системи є можливим тільки на основі розвитку, вільної і творчої діяльності суб’єктів освітнього процесу. Результативність діяльності ВНЗ як системи забезпечується єдністю розуміння завдань усіма учасниками освітнього процесу, їхньою взаємодією на основі ідеї співробітництва. Отже, із позицій системного підходу питання перспективного управління розглядаються у зв’язку зі спільною, цілеспрямованою творчою діяльністю, що вимагає осмислення майбутнього в сучасному. Із цим пов’язане вивчення об’єкта дослідження з метою виявлення його різноманітних складників, їх системоутворювальних зв’язків: визначення мети, завдань, принципів, змісту, методів і форм здійснення. Системний підхід дозволяє забезпечувати цілісну єдність діяльності суб’єктів підсистем, спрямованої на організацію професійної діяльності викладачів і фахової підготовки студентів.
Синергетичний підхід акцентує увагу на тому, що освітній системі ВНЗ як складній системі властиві такі процеси самоорганізації, як самовизначення, творча самореалізація суб’єктів; саморегуляція; самоврядування; індивідуальна і групова рефлексія; самоосвіта і самовиховання викладачів і студентів та інше. Для ефективного управління розвитком ВНЗ необхідно розуміти, яким чином здійснюються процеси самоорганізації в педагогічній системі; якою мірою ці процеси підлягають управлінню; за допомогою яких факторів можна здійснювати зовнішнє регулювання процесів самоорганізації.
Компетентнісний підхід передбачає вивчення напрямів забезпечення компетентності суб’єктів управлінської діяльності, що включає соціальний, когнітивний, етичний, естетичний, операційно-технологічний її складники. Визначений підхід орієнтує на аналіз результатів якості діяльності суб’єктів управління і спрямовує управлінську діяльність на створення умов для розвитку професійної компетентності викладачів, становлення компетентності студентів, тобто забезпечення компетентнісно-орієнтованої роботи з педагогічними кадрами і компетентнісно-орієнтованого освітнього процесу.
Аксіологічний підхід визначає орієнтацію суб’єктів управління на обґрунтований вибір загальнолюдських, світоглядних, громадянських, інтелектуальних, моральних, духовних, професійно-педагогічних цінностей та їх зорієнтованість на особистісний рівень.
Гуманістичний підхід повинен знаходити свою реалізацію в характері, змісті, формах і методах організації освітнього процесу у ВНЗ, у якому кожен індивід розглядається як унікальна особистість, котра має невичерпні резерви особистісно-професійного зростання, наділена правом на свободу, можливість отримати в разі необхідності підтримку в розвитку її індивідуальності.
Отже, гуманістичний підхід зумовлює необхідність особистісно-діяльнісного підходу, який визначає пріоритетність суб’єктної позиції людини й сприяє розвитку особистості в різних видах діяльності: навчально-пізнавальній, виховній, науковій та в діяльності, пов’язаній із її самовдосконаленням, урахуванням набутого нею досвіду.
Концептуальні ідеї дослідження відбиті в гіпотезі, яка ґрунтується на припущенні про те, що перспективне управління у вищому навчальному закладі буде ефективним за умов наукового обґрунтовування його системи та розробки механізмів її успішної реалізації в таких напрямах:
а) реструктуризація управління освітньою системою, що спрямована на забезпечення оптимального співвідношення між централізацією й децентралізацією; збільшення кількості горизонтальних зв’язків у системі управління і одночасно додержання її цілісності; підвищення рівнів повноважень рядових суб’єктів; створення умов для становлення й розвитку досвіду управлінської діяльності суб’єктів, їхньої ініціативи, відповідальності;
б) додержання принципів перспективного управління, що має забезпечувати полісуб’єктну взаємодію учасників освітнього процесу, розвиток їх суб’єктності, залучення до спільної взаємопов’язаної діяльності, домінування взаємин співробітництва, максимальне використання творчого потенціалу всіх суб’єктів у процесі управління;
в) реалізація стратегії розвитку, здійснення стратегічних змін на основі полісуб’єктного переосмислення досвіду, виявлення проблемного поля вищого навчального закладу та суб’єктів освітнього процесу, самовизначення групових та індивідуальних суб’єктів у напрямах розвитку, забезпечення їх цільової єдності. Реалізація цих напрямів має забезпечити підвищення результативності роботи закладу освіти.
Методи дослідження. Для розв’язання висунутих завдань і перевірки гіпотези використано комплекс методів, адекватних природі феномена, який вивчається: методи теоретичного аналізу (історико-логічний, проблемно-цільовий, порівняльний, ретроспективний) для порівняння та зіставлення поглядів у філософії, соціології, психології, педагогіці на різні аспекти досліджуваної проблеми, розгляду теоретичних питань із метою вивчення поняттєво-категоріального апарату, обґрунтування сутності, принципів, системи перспективного управління, механізмів її реалізації; емпіричні методи: діагностичні (анкетування, опитування, інтерв’ю, тестування, бесіда), прогностичні (проектування, експертні оцінки, узагальнення незалежних характеристик, шкалювання, ранжування), обсерваційні (прямі, побічні, включені, безпосередні та опосередковані спостереження, самоспостереження, метод рейтингу, самооцінки); педагогічний експеримент для виявлення результативності системи перспективного управління; праксометричні методи – конкретний аналіз управлінської діяльності керівників ВНЗ та його структурних підрозділів; методи математичної статистики (статистична обробка даних, графічне відображення результатів та інші) для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.
Дослідження здійснювалося впродовж 2001 – 2011 років.
Експериментальною базою дослідження були: історичний, природничий факультети та факультет початкового навчання Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди; психолого-педагогічний факультет та факультет технології і дизайну Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка; факультети комп’ютерних технологій в управлінні та навчанні і економічних, управлінських та освітніх технологій Української інженерно-педагогічної академії.
Окрема дослідницька робота (перевірка способів погодження спільної діяльності, позицій, цілей, ідей, механізмів вироблення спільних управлінських рішень суб’єктів та ін.) проводилася на базі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методичних засад перспективного управління у вищому навчальному закладі.
Значення одержаних результатів для педагогічної науки зумовлюється тим, що:
 вперше обґрунтовано концепцію перспективного управління, його сутність, принципи, особливості; розроблено, науково обґрунтовано й експериментально перевірено систему перспективного управління у вищому навчальному закладі; схарактеризовано механізми реалізації системи перспективного управління у таких напрямах: а) реструктуризація управління освітньою системою, що спрямована на забезпечення оптимального співвідношення між централізацією й децентралізацією; збільшення кількості горизонтальних зв’язків у системі управління і одночасно додержання її цілісності; підвищення рівнів повноважень рядових суб’єктів; створення умов для становлення й розвитку досвіду управлінської діяльності суб’єктів, їхньої ініціативи, відповідальності; б) додержання принципів перспективного управління, що має забезпечувати полісуб’єктну взаємодію учасників освітнього процесу, розвиток їх суб’єктності, залучення до спільної взаємопов’язаної діяльності, домінування взаємин співробітництва, максимальне використання творчого потенціалу всіх суб’єктів у процесі управління; в) реалізація стратегії розвитку, здійснення стратегічних змін на основі полісуб’єктного переосмислення досвіду, виявлення проблемного поля вищого навчального закладу та суб’єктів освітнього процесу, самовизначення групових та індивідуальних суб’єктів у напрямах розвитку, забезпечення їх цільової єдності; визначено і теоретично обґрунтовано педагогічні умови ефективності перспективного управління у ВНЗ (готовність працівників ВНЗ до інноваційної діяльності; становлення і розвиток професійної педагогічної компетентності суб’єктів освітньої системи; особистісна орієнтація внутрішньовишівського управління; високий рівень розвитку трудового колективу; профілактика конфліктів у трудовому та студентському колективах);
 дістали подальшого розвитку основні дефініції перспективного управління (перспектива як передбачення подальшого розвитку ВНЗ, яке ґрунтується на узгоджених позиціях суб’єктів, їхніх актуальних уявленнях про майбутнє; стратегія як довгостроковий напрям розвитку ВНЗ, який визначається в процесі полісуб’єктної взаємодії індивідуальних і групових суб’єктів освітнього процесу й максимально враховує їхні позиції, можливості, проблеми, інтереси; полісуб’єктна взаємодія як процес взаємного впливу індивідуальних і групових суб’єктів один на одного, що спрямований на їхнє сумовизначення у спільній взаємопов’язаній діяльності (полілогічне обговорення проблем, погодження цілей, обмін ідеями і цінностями, взаємодопомога та ін.));
 удосконалено структуру управління у вищому навчальному закладі (доповнення лінійно-функціональної структури дивізійно-матричною структурою); критерії й показники ефективності управління у вищому навчальному закладі (доповнення критеріїв показниками розвинутості суб’єктності учасників освітнього процесу, залучення суб’єктів до спільної взаємопов’язаної діяльності, наявності перспективних планів і програм розвитку групових та саморозвитку індивідуальних суб’єктів та ін.).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в трансформуванні його теоретичних положень і висновків на практичні та науково-методичні рекомендації щодо управління у вищих навчальних закладах, що, зокрема, знайшло відображення у монографіях «Перспективне управління у вищому навчальному закладі», «Наукові основи управління в системі освіти», у наукових статтях «Перспективне управління соціальними системами й методи його реалізації», «Методи перспективного управління в педагогічній системі вищого закладу освіти», «Засоби модернізації вищої педагогічної освіти».
Положення і висновки, розроблені механізми реалізації системи перспективного управління у ВНЗ можуть бути теоретичною базою для обґрунтування процесу реформування освіти, демократизації відносин, використання творчого потенціалу людей.
Матеріали дисертації можуть бути використані в практиці керівників ВНЗ та його структурних підрозділів. Використання обґрунтованої й експериментально перевіреної системи перспективного управління у ВНЗ спрямовує діяльність керівників на забезпечення розвитку учасників освітнього процесу і закладу освіти загалом, що дозволяє підвищити ефективність його роботи. Механізми узгодження цілей, завдань, ідей суб’єктів управління можна використовувати у процесі організації будь-якої спільної діяльності. Вони можуть бути орієнтовною основою для узгодження позицій, вироблення спільних управлінських рішень, запобігання конфліктів.
Результати дослідження можуть бути використані науково-педагогічними працівниками, органами управління освітою, в процесі підвищення кваліфікації керівників, в практиці післядипломної педагогічної освіти для розв’язання завдань теоретичної розробки і практичної реалізації ідей гуманізації, особистісної орієнтації стратегічного управління, а також під час викладання наукових основ управління закладами освіти у вищих навчальних закладах, при написанні курсових і дипломних робіт, веденні спецкурсів і спецсемінарів.
Результати дослідження впроваджено в практику управління у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди (довідка № 01-329 від 16.05.2011 р.), Українській інженерно-педагогічній академії (довідка № 103-01/06 від 16.05.2011 р.), Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» (довідка № 66-08-324/13 від 10.01.2012 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 769/01 від 17.05.2011 р.), Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (довідка № 2238/01-30/19 від 27.04.2011 р.).
Особистий внесок дисертанта в науково-методичні матеріали, написані у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми, науковій обробці отриманих результатів, розробці методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на науково-практичних та теоретико-методологічній конференціях різного рівня: міжнародних – «Вимірювання навчальних досягнень школярів і студентів: гуманістичні, методологічні, методичні, технологічні аспекти» (Харків, 2003), «Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного суспільства» (Київ – Чернігів – Ніжин, 2005), «Новые информационные технологии в образовании» (Єкатеринбург, 2007), «Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації» (Харків, 2007), «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій» (Суми, 2008), «Наука і соціальні проблеми суспільства : освіта, культура, духовність» (Харків, 2008), «Supporting Independent Thinking Through Mathematical Education» (Варшава, 2008), «Актуальные проблемы современного образования: опыт и инновации» (Ульянівськ, 2009), «Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства» (Харків, 2009); всеукраїнських – «Концептуальні засади модернізації системи освіти в Україні» (Харків, 2002), «Управління в освіті» (Львів, 2003) та регіональних – «Культура та інформаційне суспільство XXI століття» (Харків, 2003), «Науково-практична конференція молодих вчених» (Харків, 2003), «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2003, 2006, 2009), «Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта (консенсус, партнерство, стандарти) в контексті Болонського процесу» (Харків, 2005), «Методологічні питання наукового дослідження в педагогіці та соціальній педагогіці» (Харків, 2007), «Сучасна вища освіта в умовах реформування: проблеми, теорія, практика» (Харків, 2010).
Основні результати і висновки виконаної роботи обговорювались і дістали позитивну оцінку на засіданнях ученої ради, кафедр загальної педагогіки та педагогіки вищої школи, теорії та методики професійної освіти, звітних науково-практичних конференціях молодих учених та професорсько-викладацького складу Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.
Кандидатська дисертація на тему: «Лексична кваліметрія дидактичних засобів на прикладі підручників англійської мови» була захищена в 1999 році. Її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.
Публікації. Основні результати дослідження відображено в 61 науковій праці, з них 43 – одноосібні наукові та науково-методичні праці, у тому числі: 33 наукові праці, у яких опубліковані основні наукові результати дисертації (27 одноосібних), 19 праць апробаційного характеру (11 одноосібних), 9 праць, які додатково відображають наукові результати дисертації (5 одноосібних).
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг тексту становить 528 сторінок (основного тексту – 382 сторінки). Список використаних джерел включає 546 найменувань. Робота містить 8 таблиць, 8 рисунків, 10 додатків (на 82 сторінках).

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Результати проведеного теоретичного пошуку та дослідно-експериментальної роботи дали підстави дійти таких висновків:
1. Аналіз наукової літератури з проблем розвитку системи вищої освіти в умовах динамічних змін і трансформації суспільства, виявлені в дослідженні особливості різних видів управління, дали підставу розглядати стратегічне управління як найбільш ефективне в сучасних умовах. Водночас аналіз наукової літератури з філософії, соціології, теорії управління, менеджменту встановив актуальність розробки в межах стратегічного управління напрямів, пов’язаних зі стратегією взаємодії.
2. У виконаному дослідженні розкрито теоретичні засади перспективного управління, що ґрунтуються на положеннях сучасної філософії, до ключових ідей якої належать тлумачення суспільства як полісуб’єктного утворення, а стратегії – як форми організації взаємодії людей, що максимально враховує можливості, перспективи, засоби діяльності суб’єктів. Стратегія здійснюється як вибудовування спільного соціального простору, який визначає в подальшому порядок майбутніх соціальних взаємодій.
Аналіз наукової літератури з філософії, соціології, психології, педагогіки, менеджменту виявив, що сутність понять «перспективізм», «перспектива» пов’язана з особистим способом світосприйняття; зумовленістю пізнання позицією суб’єкта, перспективою його бачення світу; уявленням людини про власне майбутнє.
У дослідженні з’ясовано, що оптимальне управління в освіті безпосередньо пов’язане з проблемами прогнозування й визначення перспектив розвитку закладів освіти. Наукове передбачення є необхідною ланкою оптимального управління вищим навчальним закладом, оскільки його робота спрямована на майбутнє і за своїми темпами і змістом повинна носити випереджальний характер.
Аналіз філософських ідей перспективізму, психолого-педагогічних теорій особистісної орієнтації, теорії організації як соціальної системи, ідей стратегічного управління, педагогічної прогностики, концепцій психологічного напряму, теорій управління дав підстави для розгляду перспективного управління як підвиду стратегічного управління, що реалізується в умовах полісуб’єктної взаємодії й спирається на теоретико-методичні засади прогнозування.
3. Науково обґрунтовано концепцію перспективного управління педагогічною системою як цілеспрямованого процесу забезпечення її функціонування й розвитку в умовах швидкозмінного середовища шляхом пошуку оптимальних і суб’єктно-прийнятних стратегій і механізмів їх виконання, узгодженої реалізації зовнішніх і внутрішніх ресурсів, що забезпечить динамізм, адаптованість і конкурентоспроможність розвитку. Метою перспективного управління є визначення стратегій, прогнозів, довгострокових цілей, шляхів їх реалізації та мобілізація колективу на їх досягнення для забезпечення ефективності освітнього процесу.
Перспективне управління у вищому навчальному закладі ґрунтується на таких основних положеннях: головна цінність закладу – кваліфікований персонал, який об’єднаний єдиною метою та докладає максимум зусиль для її досягнення; викладачі, співробітники розглядаються як надбання закладу освіти; здійснюється перехід від управління за типом «персонал – витрати» до управління за типом «персонал – ресурс» або «персонал – стратегії», коли інвестиції в людину й кадрову політику розглядаються як довгостроковий фактор конкурентоспроможності навчального закладу; досягнення поставленої мети здійснюється відповідно до сформульованої або обраної місії закладу освіти на основі максимально можливої реалізації потенційних здібностей викладачів і співробітників, тобто забезпечується сполучення стратегії, цілей ВНЗ із людськими ресурсами, кваліфікацією і потенціалом співробітників; реалізуються індивідуальний та особистісний підходи до кожного співробітника в межах поєднання інтересів навчального закладу і працівника тощо.
Особливостями перспективного управління у вищому навчальному закладі є: спільний взаємопов’язаний характер діяльності суб’єктів освітнього процесу (спільне регулювання діяльності; наявність спільної мети або цілей, які частково збігаються; часопросторове співіснування суб’єктів; наявність постійного ділового спілкування, комунікації між суб’єктами; індивідуальна і групова рефлексія дій); оволодіння кожним учасником освітнього процесу вміннями і навичками управлінської діяльності; здійснення управління на рівнях індивідуальних (ректор, проректори, директори інститутів, декани, завідувачі кафедр, начальники відділів, керівники й працівники служб, викладачі, студенти) та групових (наглядова рада, конференція трудового колективу, виконавча рада, вчена рада, рада із забезпечення розвитку університету, органи студентського самоврядування) суб’єктів; децентралізація управління; суб’єкт-суб’єктна управлінська взаємодія (діалогічність управлінського спілкування; ініціювання змін в особистості підлеглого, його саморозвитку; використання суб’єктного досвіду підлеглого як джерела його розвитку; долучення керівника до цінностей, потреб, проблем кожного підлеглого; співробітництво керівника і підлеглих та ін.).
У дослідженні обґрунтовано принципи перспективного управління у вищому навчальному закладі: принцип полісуб’єктної спрямованості процесу управління; принцип розвитку суб’єктності; принцип цілісного бачення об’єктів прогнозування та комплексного підходу до перспективного дослідження компонентів педагогічної системи; програмно-цільового підходу в управлінні; принцип неперервності і варіативності прогнозування; ресурсного підходу в управлінні. Реалізація цих принципів, які базуються на особливостях перспективного управління, забезпечує ефективність управління вищим навчальним закладом, його розвиток, реалізацію суб’єктних функцій учасників освітнього процесу.
4. Розроблено структуру перспективного управління у вищому навчальному закладі, яка передбачає поєднання лінійно-функціональної і дивізійно-матричної структур, яке здійснюється на основі суміщення функцій вищого і нижчого рівнів управління. Визначено особливості структури перспективного управління (домінування дивізійно-матричної структури; взаємодія суб’єктів управління, погодження управлінських функцій на всіх рівнях управління; інтеграція управлінських дій суб’єктів управління в умовах спільної взаємопов’язаної діяльності суб’єктів освітнього процесу; домінування в управлінській взаємодії делегування повноважень від центру до структурних підрозділів ВНЗ).
5. У дослідженні науково обґрунтовано й експериментально перевірено систему перспективного управління у вищому навчальному закладі як динамічну сукупність п’яти взаємопов’язаних етапів: 1) проблемно-орієнтований аналіз зовнішнього і внутрішнього середовищ ВНЗ, полісуб’єктне переосмислення досвіду (виявлення проблемного поля закладу освіти, створення інформаційної основи управління); 2) визначення місії, полісуб’єктне цілеосмислення діяльності навчального закладу, самовизначення суб’єктів у напрямах розвитку (полісуб’єктне погодження позицій, визначення перспективних напрямів і розробка концепції розвитку закладу); 3) визначення варіантів стратегії закладу освіти, вибір стратегічних альтернатив та розробка програми дій щодо реалізації обраної стратегії (полісуб’єктна розробка перспективної програми розвитку навчального закладу, планів і програм групових та індивідуальних суб’єктів); 4) виконання стратегії, здійснення стратегічних змін у внутрішньому середовищі ВНЗ на основі реалізації полісуб’єктних ідей (реалізація перспективної програми розвитку закладу, цільових програм розвитку групових та саморозвитку індивідуальних суб’єктів); 5) контроль реалізації стратегії та коригування діяльності (коригування перспективної програми розвитку закладу та програм і дій індивідуальних та групових суб’єктів). Важливою характерною особливістю системи перспективного управління у вищому навчальному закладі є її цілісність – усі елементи (етапи) системи слугують досягненню цілей, що постають перед закладом освіти впродовж довгострокового періоду.
6. Доведено, що для якісного перспективного управління у вищому навчальному закладі необхідною є об’єктивна та достовірна інформація про результати діяльності всіх суб’єктів освітнього процесу. Інформацію було отримано в процесі організації й проведення моніторингу ефективності системи перспективного управління у структурних підрозділах експериментальних вищих навчальних закладів. Результативність системи перспективного управління оцінено за уточненими критеріями і показниками.
Доведено, що впровадження у практику роботи вищих навчальних закладів системи перспективного управління зумовило підвищення ефективності роботи закладів, сприяло таким позитивним змінам:
а) підвищилася якість організації освітнього процесу в структурних підрозділах експериментальних ВНЗ за рахунок залучення учасників освітнього процесу до участі в роботі органів самоврядування, до спільної взаємопов’язаної діяльності, спрямованої на реалізацію перспективних планів і програм розвитку і саморозвитку індивідуальних та групових суб’єктів;
б) покращилася якість роботи професорсько-викладацького складу експериментальних груп, зросла кількість учасників науково-практичних конференцій і методичних семінарів, пошукувачів, які здобули наукові ступені і вчені звання; науково-педагогічні працівники почали більш активно застосовувати інноваційні технології та засоби навчання, взаємодіяти з педагогічними працівниками інших навчальних закладів, брати участь у громадській діяльності; збільшився кількісний склад творчих колективів і проектних груп; зросла кількість опублікованих наукових та навчально-методичних праць, що свідчить про успішну реалізацію стратегії розвитку і саморозвитку в колективі науково-педагогічних працівників в умовах їхньої полісуб’єктної взаємодії;
в) збільшилася кількість студентів експериментальних груп, які успішно навчаються, беруть активну участь у студентських наукових конференціях, олімпіадах, конкурсах, де посідають призові місця; виявляють активність у громадській діяльності; мають високий рейтинг як випускники відповідного ВНЗ, що свідчить про позитивний вплив на досягнення студентів особистісно спрямованих стратегій розвитку.
Таким чином, моніторинг упровадження системи перспективного управління у ВНЗ підтвердив її ефективність, а також факт реального впливу на підвищення результативності роботи закладу освіти.
7. У дослідженні визначено й теоретично обґрунтовано педагогічні умови ефективності перспективного управління у вищому навчальному закладі: готовність працівників закладу освіти до інноваційної діяльності; становлення і розвиток професійної педагогічної компетентності суб’єктів освітньої системи; особистісна орієнтація внутрішньовишівського управління; високий рівень розвитку трудового колективу ВНЗ; профілактика конфліктів. Узгоджена реалізація обґрунтованих умов впливає на успішність функціонування і розвитку педагогічної системи, забезпечення самореалізації учасників освітнього процесу, виконання обраної стратегії вищого навчального закладу.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави вважати, що мету досягнуто, завдання реалізовано, положення гіпотези отримали підтвердження. Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечено відповідністю розроблених положень сучасному рівню та тенденціям розвитку педагогічної науки і теорії управління; комплексним аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу; використанням сучасних статистичних методів опрацювання одержаних даних; результатами експериментальної роботи; можливістю відтворення експериментів і зіставлення їх результатів із масовим управлінським досвідом.
Проведене дослідження дозволило визначити перспективні напрями подальшої розробки проблеми перспективного управління в педагогіці, теорії і методиці управління освітою: становлення і розвиток полісуб’єктності учасників освітнього процесу; психолого-педагогічна підготовка керівних кадрів освіти до реалізації перспективного управління; технологічне забезпечення перспективного управління в закладах освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К. А. Психология и сознание личности : проблемы методологии, теории и исследование реальной личности : избр. психол. труды / К. А. Абульханова-Славская ; Академия педагогических и социальных наук, Московский социально-психологический институт. – М. ; Воронеж : Изд-во «Институт практической психологии»; НПО «МОДЭК», 1999. – 218 с.
2. Аганбегян А. Г. Управление и эффективность / А. Г. Аганбегян. – М. : Экономика, 1981. – 121 с.
3. Адаптація університетської освіти до вимог Болонського процесу : інформаційно-аналітичні матеріали / уклад. : Ю. В. Холін, Т. О. Маркова, Р. Ф. Камишнікова. – Х. : Вид-во ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006. – Вип. 2. – 92 с.
4. Азаров М. Реформування освіти – бази для всієї програми системних реформ [Електронний ресурс] / М. Азаров // Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/ article?art_id=243611172.
5. Азоев Г. Л. Конкуренция : анализ, стратегия и практика / Г. Л. Азоев. – М. : Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.
6. Алфімов В. М. Програмно-цільове управління школою / В. М. Алфімов // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 2002. – № 2. – С. 37 – 41.
7. Альтбах Ф. Частное высшее образование, его характерные черты и различия. Сравнение перспектив развития / Ф. Альтбах // Перспективы. – Т. ХХІХ, № 3. – 2000. – С. 7 – 24.
8. Аминов Н. А. Социальный интеллект и социальная компетенция в подготовке социальных работников (факторные модели Дж. Гилфорда и Г. Марлоу) / Н. А. Аминов // Социальная работа / ред. И . А. Зимняя. – Вып. 5. – М., 1992. – С. 37 – 46.
9. Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш. А. Амонашвили. – Мн. : Университетское изд-во, 1990. – 599 с.
10. Амонашвили Ш. А. Паритети, приоритети и акценты в теории и практике образования / Ш. А. Амонашвили, В. И. Загвязинский // Педагогика. – 2000. – № 2. – С. 11 – 16.
11. Андреев А. А. Компетентностная парадигма в образовании : опыт философско-методологического анализа / А. А. Андреев // Педагогика. – 2005. – № 4. – С. 19 – 27.
12. Андрушків Б. М. Основи менеджменту : методологічні положення та прикладні механізми / Б. М. Андрушків, О. Є. Кузьмін. – Тернопіль : Лілея, 1997. – 292 с.
13. Андрущенко В. П. Освітня політика (огляд порядку денного) / В. П. Андрущенко, В. Л. Савельєв. – К. : Леся, 2010. – 368 с.
14. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф. – СПб. : Питерком, 1999. – 416 с.
15. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф ; [ пер. с англ.]. – М. : Экономика, 1989. – 519 с.
16. Антонов Г. В. Суперечності освітнього процесу як причини появи конфліктів / Г. В. Антонов, О. М. Іонова // Теорія та методика навчання та виховання : зб. наук. праць. – Х. : ХДПУ імені Г. С. Сковороди, 2004. – Вип.15.– С. 22 – 31.
17. Анциперова Н. С. Технология управленческой деятельности образовательного учреждения : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / Н. С. Анциперова. – Рязань, 2002. – 20 с.
18. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем / М. Армстронг. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1998. – 512 с.
19. Армстронг М. Стратегическое управление человеческими ресурсами / М. Армстронг. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 327 с.
20. Асмолов А. Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров / А. Г. Асмолов. – М. : Изд-во «Институт практической психологии», 1996. – 768 с.
21. Астахова Е. В. Кадровый корпус высшей школы Украины : метаморфозы развития / Е. В. Астахова ; Нар. укр. акад. – Х. : Изд-во НУА, 2006. – 188 с.
22. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления / Г. В. Атаманчук. – М. : «Омега-Л», 2004. – 301 с. – (Серия «Университетский учебник»).
23. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом (опыт системного исследования) / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1973. – 390 с.
24. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1981. – 432 с.
25. Ачильдеев И. У. В рабстве у систем / И. У. Ачильдеев. – М., 1993. – 138 с.
26. Бабанский Ю. К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса (Методическая основа) / Ю. К. Бабанский. – М. : Просвещение, 1982. – 192 с.
27. Бабин І. І. Стратегія й сучасні тенденції розвитку вищої освіти в контексті європейського простору вищої освіти / І. І. Бабин // Педагогіка і психологія. – 2009. – № 2. – С. 61 – 71.
28. Бабкіна О. Проблеми підвищення якості вищої освіти в Україні у контексті Болонських реформ / О. Бабкіна // Освіта і управління. – 2006. – № 1. – С. 91 – 95.
29. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики : [монографія] / [В. Д. Бакуменко ; редкол. : В. М. Князєв, П. І. Надолішній та ін.]. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
30. Балл Г. О. Орієнтири сучасного гуманізму в сучасній освітній, психологічній сферах / Г. О. Балл. – Житомир : Волинь, 2008. – 232 с.
31. Басовский Л. Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка : учеб. пособие / Л. Е. Басовский. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 260 с.
32. Бебик В. М. Освіта у глобальному суспільстві : проблеми і перспективи / В. М. Бебик // Болонський процес : перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в Європейський простір вищої освіти. – К. : МАУП, 2004. – С. 18 – 25.
33. Бегей В. М. Демократизація управління загальноосвітньою школою / В. М. Бегей. – Тернопіль : Книж.-журн. вид-во «Тернопіль», 1994. – 195 с.
34. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования : [монография] / Д. Белл ; [пер. с англ.] / под ред. В. Л. Иноземцева. – [Изд. 2-е, испр. и доп.] – М. : Academia, 2004. – 788 с.
35. Берг А. И. Кибернетика – наука об оптимальном управлении / А. И. Берг. – М. : Энергия, 1964. – 64 с.
36. Березняк Є. С. Реалізація принципу демократизації в управлінській діяльності директора школи : метод. посіб. для керівників шкіл / Є. С. Березняк. – К. : АПН України ; Інститут педагогіки, 1996. – 64 с.
37. Бестужев-Лада И. В. Нормативное социальное прогнозирование : возможные пути реализации целей общества / И. В. Бестужев-Лада. – М. : Наука, 1987. – 392 с.
38. Бестужев-Лада И. В. Рабочая книга по прогнозированию / И. В. Бестужев-Лада. – М. : Мысль, 1982. – 430 с.
39. Бесчастний В. М. Механізм державного управління розвитком вищих навчальних закладів системи МВС України : теорія, методологія та практика / В. М. Бесчастний; НАН України, Рада по вивч. продуктив. сил України. – Донецьк : Юго-Восток, 2009. – 405 с.
40. Бех В. П. Саморегуляція соціального організму навчального закладу / В. П. Бех, Л. М. Семененко. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – 33 с.
41. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання : наук.-метод. посіб. / І. Д. Бех. – К. : ІЗМН, 1998. – 204 с.
42. Бех І. Д. Цілісність особистості як теоретико-прикладна проблема / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія. – 2008. – № 2. – С. 40 – 48.
43. Бєлова Л. О. Становлення системи управління навчально-виховним процесом у вищих навчальних закладах України : нові умови та нові вимоги / Л. О. Бєлова // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 3. – С. 27 – 29.
44. Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти / В. Ю. Биков. – К. : Атіка, 2008. – 684 с.
45. Биков В. Ю. Моніторинг рівня навчальних досягнень з використанням Інтернет-технологій / В. Ю. Биков, Ю. М. Богачков, Ю. О. Жук. – К. : Педагогічна думка, 2008. – 128 с.
46. Бірюкова М. В. Проектне управління в системі вищої освіти / М. В. Бірюкова // Всеукр. наук.-метод. конф. [«Сучасний стан вищої освіти в Україні : проблеми та перспективи»], (Київ, 24 – 25 трав. 2000 р.) / Київ. нац. ун-т імені Т. Шевченка. – К., 2000. – С. 179 – 180.
47. Блауберг И. В. Некоторые методологические проблемы исследования истории системного похода / И. В. Блауберг // Становление системных идей в науке и философии : сб. трудов. – М. : ВНИИСИ, 1980. – С. 4 – 16.
48. Боголіб Т. М. Принципи управління вузом / Т. М. Боголіб. – К. : Знання, 2004. – 204 с.
49. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком / А. А. Бодалев // Хрестоматия по психологии : [учеб. пособие для студ. пед. ин-тов] / под. ред. А. В. Петровского. – М. : Просвещение, 1977. – С. 199 – 205.
50. Божович Л.И. Психологические закономерности формирования личности в онтогенезе / Л. И. Божович // Вопросы психологии. – 1976. – № 6. – С. 45–53.
51. Бондаревская Е. В. Педагогика : Личность в гуманистических теориях и системах воспитания / Е. В. Бондаревская, С. В. Кульневич. – Ростов-на-Дону : Творческий центр «Учитель», 1999. – 560 с.
52. Бондарь В. И. Управленческая деятельность директора школы : дидактический аспект / В. И. Бондарь. – К. : Радянська школа, 1987. – 160 с.
53. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / К. Боумэн ; [пер. с англ.] / под. ред. Л. Г. Зайцева, М. И. Соколовой. – М. : Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 176 с.
54. Брайсон Дж. М. Стратегічне планування для державних та неприбуткових організацій / Дж. М. Брайсон ; [пер. з англ.]. – Л. : Літопис, 2004. – 352 с.
55. Бранский В. П. Теоретические основания социальной синергетики / В. П. Бранский // Петербургская социология. – 1997. – № 1. – С. 148 – 179.
56. Будавей В. Ю. Теория и методология программного подхода в планировании научно-технического прогресса / В. Ю. Будавей. – М. : Мысль, 1980. – 207 с.
57. Булаков О. Роль внутрішнього контролю в оптимізації управління вищими навчальними закладами / О. Булаков / Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка : зб. наук. праць. – Тернопіль, 2002. – № 7. – С. 61 – 65.
58. Бурега В. В. Соціально-адекватний менеджмент в контексті системи вищої освіти / В. В. Бурега // Концептуальні проблеми модернізації вищої освіти : матеріали міжнар. наук. конф., (Донецьк, 13 – 14 листоп. 1998 р. ) / Донецьк. держ. ун-т. – Донецьк, 1998. – С. 79 – 82.
59. Вакуленко В. М. Розвиток теорії й практики вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі на основі акмеологічного підходу : [монографія] / В. М. Вакуленко. – Луганськ : Альма-матер, 2007. – 496 с.
60. Василенко В. О. Стратегічне управління : навч. посіб. / В. О. Василенко, Т. І. Ткаченко. – К. : ЦУЛ, 2003. – 396 с.
61. Васильев Ю. С. Экономика и организация управления вузом / Ю. С. Васильев, В. В. Глухов, М. П. Федоров ; под. ред. В. В. Глухова. – [3-е изд., испр. и доп.]. – СПб. : Лань, 2004. – 608 с.
62. Ваховський Л. Ц. Інформаційно-комунікаційні технології у виховній роботі зі студентами /Л. Ц. Ваховський // Освіта Донбасу. – 2011. – № 6 (149). – С. 57 – 65.
63. Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону : [монографія] / Л. М. Ващенко. – К : Тираж, 2005. – 380 с.
64. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. – М. : Прогресс, 1990. – 646 с.
65. Великий тлумачний словник української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь, ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с.
66. Вернидуб Р. М. Організація і управління навчальним процесом у вищому навчальному закладі : навч. посіб. / Р. М. Вернидуб; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – 111 с.
67. Верхоглядова Н. І. Управління конкурентоспроможністю вищої освіти в процесі формування людського капіталу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. екон. наук : спец. 08.02.03 «Організація управління, планування і регулювання економікою» / Н. І. Верхоглядова. – Дніпропетровськ, 2005. – 31 с.
68. Вимірювання навчальних досягнень школярів і студентів : гуманістичні, методологічні, методичні, технологічні аспекти : матеріали II Міжнар. наук.-метод. конф., (Харків, 13 – 14 груд. 2007 р.). – Х., 2008. – 176 с.
69. Виноградня В. Напрями розвитку системи інформаційного забезпечення управління ВНЗ / В. Виноградня // Рідна школа. – 2010. – № 12. – С. 36 – 40.
70. Виноградський М. Д. Управління персоналом : навч. посіб. / М. Д. Виноградський, А. М. Виноградська, О. М. Шканова. – [2-ге вид.]. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 502 с.
71. Виханский О. С. Менеджмент : учебник / О. С. Виханский, А. И. Наумов. – [3-е изд.]. – М. : Экономист, 2004. – 528 с.
72. Виханский О. С. Стратегическое управление : учебник / О. С. Виханский. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Экономист, 2004. – 296 с.
73. Вихрова В. І. Соціальний механізм управління освітою за умов переходу до ринку : загальносоціологічний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соц. наук : спец. 22.00.06 «Соціологія культури, науки та освіти» / В. І. Вихрова. – Х., 1997. – 19 с.
74. Вихрущ В. О. Методика педагогіки : навч. посіб. / В. О. Вихрущ. – Тернопіль : Крок, 2011. – С. 351 – 390.
75. Вища освіта : норм.-прав. акти про орг. освіти у ВНЗ ΙΙΙ – ΙV рівнів акредитації / уклад. М. І. Панов, Ю. П. Битяк, С. Г. Гончарова ; за ред. М. І. Панова. – К. : Право, 2006. – 688 с.
76. Вища освіта в Україні і Болонський процес : навч. посіб. / [М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук та ін.] ; за ред. В. Г. Кременя. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.
77. Вища освіта в Україні : навч. посіб. / [В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін.] ; М-во освіти і науки України ; за ред. В. Г. Кременя, С. М. Ніколаєнка. – К. : Знання, 2005. – 327 с.
78. Вища освіта і наука – пріоритетні сфери розвитку суспільства у ХХІ столітті : Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. № 2/3 – 4 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2003. – № 8. – С. 3 – 14.
79. Вища освіта України – Європейський вимір : стан, проблеми, перспективи : матеріали до підсумкової колегії МОН України (Київ, 21 берез. 2008 р.) // Освіта України. – 2008. – № 21 – 22. – С. 1 – 24.
80. Вікторов В. Г. Нові моделі управління освітою / В. Г. Вікторов // Вища освіта України. – 2005. – № 2. – С. 66 – 72.
81. Вікторов В. Г. Проблеми, тенденції та перспективи реформування вищої освіти в сучасній Україні / В. Г. Вікторов, В. В. Приходько // Гілея. – 2009. – Вип. 29. – С. 265 – 276.
82. Владимирова Л. П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка : учеб. пособие / Л. П. Владимирова. – М. : Дашков и К, 2000. – 308 с.
83. Власова А. Еволюція концепції управління людськими ресурсами / А. Власова, Ж. Левицькі // Києво-Могилянська Бізнес-Студія. – 2004. – № 7. – С. 57 – 61.
84. Володькина М. В. Стратегический менеджмент : учеб. пособие / М. В. Володькина. – К. : Знання-Прес, 2002. – 149 с.
85. Воронкова В. Г. Менеджмент у державних адміністраціях : навч. посіб. / В. Г. Воронкова. – К. : Професіонал, 2004. – 256 с.
86. Высшее образование в ХХІ веке. Всемирный статистический обзор по высшему образованию 1980 – 1995 гг. : Рабочий документ ЮНЕСКО. – Париж, 5 – 9 октября 1998 г. – 71 с.
87. Гвишиани Д. М. Организация и управление / Д. М. Гвишиани. – [3-е изд., перераб.]. – М. : Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1998. – 332 с.
88. Гельман В. М. Аналіз попиту як один з етапів формування ціни на освітні послуги навчального закладу / В. М. Гельман // Економіка : проблеми теорії та практики : у 3 т. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2006. – Т. 1, Вип. 219. – С. 240 – 247.
89. Гершунский Б. С. Образовательно-педагогическая прогностика. Теория, методология, практика : учеб. пособие / Б. С. Гершунский. – М. : Флинта : Наука, 2003. – 768 с.
90. Гершунский Б. С. Прогностические методы в педагогике / Б. С. Гершунский. – К. : Вища школа, 1974. – 208 с.
91. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХI века : учеб. пособие для самообразования / Б. С. Гершунский. – [Изд. 2-е, перераб. и доп.]. – М. : Педагогическое общество России, 2002. – 512 с.
92. Глобальна криза освіти та шляхи її подолання // Соціологія : навч. посіб. / упоряд. М. М. Марчук. – Тернопіль : Карт-бланш, 1998. – С. 256 – 258.
93. Глузман А. В. Университетское педагогическое образование : опыт системного исследования / А. В. Глузман. – К. : Просвіта, 1997. – 307 с.
94. Головатий М. Ф. Освіта України: зупинитися і оглянутися / М. Ф. Головатий // Болонський процес : перспективи і розвиток у контексті інтеграції України та Європейський простір вищої освіти. – К. : МАУП, 2004. – С. 1 – 9.
95. Головньова І. В. Актуальні напрями застосування нового підходу до управління в освіті / І. В. Головньова // Педагогіка і психологія. – 2009. – № 4. – С. 44 – 50.
96. Голубев К. И. История менеджмента : тенденция гуманизации / К. И. Голубев. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 223 с.
97. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 373 с.
98. Горб В. Г. Теоретические основы мониторинга образовательной деятельности / В. Г. Горб // Педагогика. – 2003. – № 5. – С. 11–14.
99. Горев В. К. Образование в условиях рыночных отношений : зарубежный опыт / В. К. Горев, Ю. А. Кудрявцев. – М. : Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 1994. – 165 с.
100. Гранюк Л. О. До проблеми освітнього планування в ХХІ столітті / Л. О. Гранюк, К. В. Корсак, Л. М. Ляшенко // Вестник ХГТУ. – 2001. – № 2 (11). – С. 157 – 160.
101. Гриневич Л. М. Концептуальні засади системи індикаторів національного моніторингу якості освіти / Л. М. Гриневич // Вісник. Тестування і моніторинг в освіті. – 2009. – № 6. – С. 11 – 16.
102. Гриценко В. Інновації в управлінні вищими навчальними закладами в умовах реформування / В. Гриценко // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди : наук.-теорет. зб. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – С. 60 – 66. – (Спец. випуск : Педагогіка. Вища освіта і Болонський процес : матеріали Всеукр. конф., секція 2).
103. Грішин І. Ю. Інформаційні технології – основа ефективного управління вищим навчальним закладом / І. Ю. Грішин, О. А. Бондар, Б. С. Ахметов // Проблеми сучасної педагогічної освіти. – Ялта, 2009. – Вип. 24, Ч. 1. – С. 23 – 35. – ( Серія «Педагогіка і психологія»).
104. Грішнова О. А. Людський капітал : формування в системі освіти і професійної підготовки / О. А. Грішнова. – К. : Знання : КОО, 2001. – 254 с.
105. Гронлунд Н. Е. Оцінювання студентської успішності : практ. посіб. / Н. Е. Гронлунд. – К. : Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. – 312 с.
106. Губа А. В. Формування управлінської культури майбутнього менеджера освіти (теоретико-методичний аспект) / А. В. Губа. – Х. : Вид-во ХНАДУ, 2009. – 292 с.
107. Губерський Л. Культура, ідеологія, особистість : методолого-світоглядний аналіз / Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. – К. : Знання, 2002. – 557 с.
108. Гуманистические воспитательные системы вчера и сегодня (в описаниях их авторов и исследователей) / под общ. ред. Н. Л. Селивановой. – М. : Педагогическое общество России, 1998. – 336 с.
109. Гуманітарна сфера України : проблеми і шляхи формування / [Б. М. Данилишин, С. І. Дорогунцов, В. І. Куценко та ін.]. – К. : РВПС України НАН України, 2000. – 95 с.
110. Дабагян А. В. Некоторые проблемы реформирования системы образования / А. В. Дабагян, А. М. Михайличенко. – Х. : ФОРТ, 2001. – 320 с.
111. Давыденко Т. М. Рефлексивное управление школой : теория и практика : [монография] / Т. М. Давыденко ; науч. ред. Т. И. Шамова. – М. ; Белгород : БГПУ, 1995. – 252 с.
112. Даниленко Л. І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах : [монографія] / Л. І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 358 с.
113. Дарманський М. М. Соціально-педагогічні основи управління освітою в регіоні : [монографія] / М. М. Дарманський. – Хмельницький : Поділля, 1997. – 384 с.
114. Дафт Р. Л. Менеджмент / Р. Л. Дафт. – СПб. : Питер, 2000. – 832 с.
115. Денисенко А. О. Організація моніторингу виховної системи вищих педагогічних закладів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / А. О. Денисенко. – Х., 2008. – 20 с.
116. Державне управління вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку. – К. : Вид-во УАДУ. – 2001. – 308 с.
117. Державне управління : теорія і практика : [монографія] / [В. Б. Авер’янов, А. В. Омельченко, В. М. Шаповал та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Аверьянова. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
118. Джуэлл Л. Индустриально-организационная психология / Л. Джуэлл. – СПб. : Питер, 2001. – 720 с.
119. Дмитренко Г. А. Стратегічний менеджмент у системі освіти : навч. посіб. / Г. А. Дмитренко. – К. : МАУП, 1999. – 176 с.
120. Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент : целевое управление персоналом организации : учеб. пособие / Г. А. Дмитренко. – [2-е изд., испр.]. – К. : МАУП, 2002. – 190 с.
121. Добровольска Н. Управління інноваційною діяльністю у вищому навчальному закладі / Н. Добровольска // Технологія інноваційного пошуку в системі вищої освіти : зб. матеріалів регіон. наук.-метод. конф., 19 квіт. 2002 р. – 2002. – С. 77 – 79.
122. Докучаєва В. В. До проблеми верифікації концепції проектування інноваційних педагогічних систем / В. В. Докучаєва // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. Сухомлинського. – 2007. – Вип. 16. – С. 160 – 169. – (Серія «Педагогічні науки»).
123. Домбровська С. М. Державне управління вищою освітою в умовах трансформаційних змін / С. М. Домбровська. – Х. : Оберіг, 2010. – 176 с.
124. Дорофиенко В. В. Методы принятия управленческих решений : учеб. пособие / В. В. Дорофиенко, Е. В. Долгалева, Я. И. Жеребьев. – Макеевка : ДонГАСА, 2004. – 250 с.
125. Друкер П. Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке : учеб. пособие / П. Ф. Друкер ; [пер. с англ.]. – М. : Вильямс, 2000. – 272 с.
126. Дубас О. П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті / О. П. Дубас. – К. : Ґенеза, 2004. – 208 с.
127. Дудка М. І. Вища школа України: Стратегія управління і проблеми реформування / М. І. Дудка. – Х. : Вид. група «Основа», 2002. – 272 с.
128. Дудкин В. Индикативное планирование – механизм координации деятельности государственных и негосударственных субъектов управления экономикой / В. Дудкин, Ю. Петров // Российский экономический журнал. – 1998. – № 6. – С. 38 – 58 ; № 7. – С. 43 – 71.
129. Дуженков В. Д. Проблеми інтеграції української освіти в європейський простір / В. Д. Дуженков // Болонський процес : реалізація положень Болонської декларації в системі вищої освіти України. – К. : МАУП, 2006. – С. 32 – 38.
130. Дунаєв І. В. Менеджмент людських ресурсів у ґенезі наукової управлінської думки / І. В. Дунаєв // Теорія та практика державного управління. – Вип. 8. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2004. – 212 с.
131. Дьюи Дж. Демократия и образование / Дж. Дьюи ; [пер. с англ.]. – М. : Педагогика-Пресс, 2000. – 384 с.
132. Дьяченко М. И. Краткий психологический словарь. Личность, образование, самообразование, профессия / М. И. Дьяченко, Л. А. Кандыбович. – Мн : Хэлтон, 1998. – 399 с.
133. Евенко Л. И. Уроки американского менеджмента : [вступительная статья] / Л. И. Евенко // Мескон М. Х. Основы менеджмента / М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури / [пер. с англ. : М. А. Майорова, Э. В. Шустер, А. А. Быковский и др.]. – М. : Дело, 1992. – 702 с. – С. 5 – 17.
134. Егоршин А. П. Перспективы развития образования в России в ХХІ веке / А. П. Егоршин // Право и образование. – 2000. – № 5. – С. 31 – 42.
135. Енциклопедія освіти / [голов. ред. В. Г. Кремень; Акад. пед. наук України]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
136. Ефективність державного управління / [Ю. Бажал, О. Кілієвич, О. Мертенс та ін.] ; за заг. ред. Ш. Розпутенка. – К. : К.І.С., 2002. – 402 с.
137. Євтух М. Б. Забезпечення якості вищої освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства / М. Б. Євтух, І. С. Волощук // Педагогіка і психологія. – 2008. – № 1. – С.70 – 74.
138. Єльникова Г. В. Наукові основи розвитку управління загальною середньою освітою в регіоні / Г. В. Єльникова. – К. : ДАККО, 1999. – 303 с.
139. Єльникова Г. В. Основи адаптивного управління : курс лекцій / Г. В. Єльникова. – К. : ЦІППО АПН України, 2002. – 133 с.
140. Єльникова Г. В. Теоретичні підходи до моделювання державно-громадського управління / Г. В. Єльникова // Директор школи. – 2003. – № 40 – 41. – С. 163 – 168.
141. Жаворонкова Г. В. Зарубіжний досвід інноваційного менеджменту вищих навчальних закладів / Г. В. Жаворонкова, Ю. В. Аранович // Держава та регіони. – 2009. – № 7. – С. 82 – 86. – (Серія «Економіка та підприємництво»).
142. Жебровський Б. М. Якість освіти як соціально-педагогічна проблема та об’єкт управління / Б. М. Жебровський // Неперервна професійна освіта : теорія і практика : [наук.-метод. журнал]. – 2002. – Вип. 3. – С. 54 – 60.
143. Жигоцька Н. В. Моделювання, оцінка та менеджмент якості освітніх послуг : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.03.02 «Економіко-математичне моделювання» / Н. В. Жигоцька. – К., 2002. – 19 с.
144. Жижко Т. Реформа університетської освіти в контексті Болонських домовленостей / Т. Жижко // Вища освіта України. – 2010. – № 2. – С. 28 – 35.
145. Жильцов Е. Н. Планирование развития высшего образования / Е. Н. Жильцов, В. Г. Ляляев. – М. : Изд-во МГУ, 1977. – 84 с.
146. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В. С. Журавський. – К. : Ін Юре, 2003. – 415 с.
147. Забродська Л. Д. Стратегічне управління: реалізація стратегії : навч. посіб. для студ. економ. спец. / Л. Д. Забродська. – Х. : ХДАТОХ, 2001. – 171 с.
148. Заветный С. А. Социальное управление и личностное самоуправление: истоки и взаимодействие / С. А. Заветный. – Х.: Фолио, 1999. – 383 с.
149. Загірняк М. Оцінка процесів і рішень в управлінні сучасним університетом / М. Загірняк, А. Почтовюк // Вища школа. – 2010. – № 7/8. – С. 11 – 17.
150. Заєць О. Поняття «управління освітою» в системі соціального управління / О. Заєць // Вища освіта України. – 2007. – № 3. – С. 57 –63.
151. Заир-Бек Е. С. Основы педагогического проектирования / Е. С. Заир-Бек. – СПб. : Альянс «Дельта», 1995. – 234 с.
152. Зайчук В.