ПОЛІТИКА: взаємодія реальності і міфу : ПОЛИТИКА: взаимодействие реальности и мифа

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ
І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
імені І. Ф. КУРАСА

Юрій Шайгородський

ПОЛІТИКА: взаємодія реальності і міфу

КИЇВ
ЗНАННЯ УКРАЇНИ
2009

УДК 32.019.51
ББК 66.0
Ш17

Рекомендовано до друку
Вченою радою Інституту політичних і етнонаціональних досліджень
імені І. Ф. Кураса НАН України
(протокол № 3 від 25.06.2009 р.)

Рецензенти:
М. Ф. Головатий, доктор політичних наук, професор
М. С. Кармазіна, доктор політичних наук, професор
В. М. Якушик, доктор політичних наук, професор

Шайгородський Ю. Ж.
Ш17 Політика: взаємодія реальності і міфу. – К.: Знання України, 2009. – 400 с.
ISBN 978-966-316-258-4
У монографії досліджуються теоретичні, методологічні та практичні аспекти політики крізь призму взаємодії наукових і міфологічних її складових. Розкривається сутність політичного міфу, його роль у формуванні політичної свідомості і політичного буття. Аналізуються особливості сучасного розвитку України в контексті взаємовпливу реальної політики і міфу. Висвітлюються процеси конструювання політичних міфів. Увага акцентується на тому, що система символів, яка становить основу міфотворчості, має бути використана для здійснення позитивних суспільних змін.
Видання розраховане, в першу чергу, на науковців, які досліджують проблеми розвитку політичних процесів. Водночас книга може стати в нагоді аспірантам, студентам, всім, хто цікавиться політикою, прагне оцінити актуальні події у цій сфері та спрогнозувати їх розвиток.

УДК 32.019.51
ББК 66.0
ISBN 978-966-316-258-4

© Шайгородський Ю. Ж., 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЯК РУШІЙНОЇ СИЛИ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ І ТЕХНОЛОГІЙ МАНІПУЛЯЦІЙ СВІДОМІСТЮ 8
1.1. Джерельна база та методологічні підходи до дослідження політики як рушія суспільного розвитку 8
1.2. Генеза поглядів на політику як суспільне явище: ключові моменти зміни парадигм пізнання 16
1.3. Міфогенеза в системі політичної теорії 30
1.4. Роль міфологічної свідомості у розумінні політики 39
1.5. Конкретно-історичний підхід в аналізі технологій політичної маніпуляції 50
Розділ 2. ПОСТРАДЯНСЬКА ПОЛІТИКА – ВЗАЄМОДІЯ ТВОРЧОСТІ І МІФОТВОРЧОСТІ 68
2.1. Перехід від одномірного марксистсько-ленінського розуміння політики до плюралізму – зміна політичного мислення 68
2.2. Політика перехідного періоду – об’єднання нових зразків політичного мислення і нових міфів 84
2.3. Специфіка перехідного періоду в Україні крізь призму політичного аналізу реальної політики і міфів 97
Розділ 3. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКА У СВІТЛІ МОДЕРНІЗАЦІЙНОГО І ГЛОБАЛІСТСЬКОГО, НАУКОВОГО І МІФОЛОГІЧНОГО ПІДХОДІВ 109
3.1. Політична трансформація, модернізація і глобалізація: етапи становлення парадигм сучасної політичної науки 109
3.2. Міфотворчість як процес формування політичної свідомості і буття в сучасній Україні 122
3.3. Становлення глобалістського підходу до національної політики: протиріччя української моделі цивілізаційного розвитку 133
ВИСНОВКИ 149
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 152

ВСТУП

Політика як теорія і практика, спосіб мислення і діяльності людей, сфера взаємовідносин влади і суспільства, функціонування політичних інститутів, як поведінка політичних суб’єктів і система відповідних цінностей і норм завжди була актуальною, викликала й викликає пильний інтерес як фахівців-суспільствознавців, так і широких кіл громадськості.
За сучасних умов наукова категорія „політика” збагачується новими теоретичними й методологічними підходами. На пізнання сутності, форм і засобів політики спрямовують увагу фахівці різних галузей політичної науки – теорії політики, історії політичних вчень, політичної антропології, політичної психології, політичної соціології, політичної економії, політичної філософії тощо. Це свідчить про те, що політика є багатоаспектним об’єктом пізнання, яка розглядається, з одного боку, як специфічне зовнішнє буття суб’єкта та його свідомості (хоча суб’єкт може бути й актором цієї реальності), а з іншого – як сфера теоретичної і практичної діяльності суб’єктів політики.
При цьому політика як об’єкт наукового пізнання не повинна ототожнюватися з об’єктивною політичною реальністю, яка є ширшою за обсягом, постійно змінюється, і за цими змінами політичне пізнання не завжди встигає зафіксувати й осмислити всі її особливості. Навіть політична футурологія неспроможна „урівноважити” темпи розвитку політичної теорії і темпи змін в політичному житті. Щоправда, іноді футурологія пропонує ідеальні інваріанти (поглядів, цінностей, проектів тощо), які можуть сприйматися як певні теоретичні конструкти майбутніх подій політичного життя (наприклад, утопічний ідеал комунізму). На цій основі можуть вибудовуватися певні світоглядні системи та відповідне політологічне обгрунтування, що на деякий час уповільнює розвиток політичної науки, заганяє її в глухий кут і водночас дезорієнтує політичну практику. Тому суспільствознавці завжди прагнуть осмислити політику як цілісне суспільне явище в об’єктивному взаємозв’язку його елементів і структур. Зрештою, теорія політичної науки націлена не лише на з’ясування особливостей політичної реальності, функціонування політичних інститутів, діяльності лідерів, але й на вироблення механізмів удосконалення політичних процесів.
Вже Платон і Аристотель визначили актуальність проблеми дослідження політики, функцій держави, форм правління, структури влади. З часом уявлення про політику змінювалися і доповнювалися, але ще й тепер лишається актуальною проблема визначення предмета політичної науки. Це можна пояснити тим, що політичний світ постійно урізноманітнюється й ускладнюється поведінковими, мотиваційними, а останнім часом ще й технологічними особливостями. Крім того, введення в науковий обіг поняття „громадянське суспільство” зумовило появу чималої кількості нових напрямів політичних досліджень, у тому числі й тих, що спонукають до перегляду ключових понять політичної науки, зокрема і такого поняття, як „держава”.
Дослідження взаємовпливів держави і громадянського суспільства уможливлює з’ясування витоків і сутності різних політологічних парадигм, особливостей функціонування політичної свідомості й політичної культури. Глобальні зміни в політичному просторі, бурхливий розвиток інформаційних мереж стали імпульсом для формування нових методів пізнання світу політики.
Предметом нашого дослідження є взаємодія політики і міфу, причому політика розглядається не лише як всезагальна організаційна основа суспільства і регулятивна сфера життєдіяльності, відносин політичних суб’єктів, але і як сфера взаємодії раціонального та ірраціонального, політичної реальності і політичного міфу.
Міфології належить помітне місце у світоглядному і регулятивному вимірах політики. Політичний міф може не лише поєднуватися з раціональним знанням, а й витісняти його. В практичній площині політики, особливо під час виборчих кампаній, на етапах становлення авторитарного чи тоталітарного режиму, міф стає головним інструментом маніпуляції масовою свідомістю.
У цьому досліженні політичний міф розглядається і як елемент практичної політики. Аналізуються концепції і практики технології використання міфів у політичному житті, оскільки його міфологізація досягла критичної межі: інколи вже стає проблемою відокремити політичну реальність від політичного міфу.
Отже маємо всі підстави стверджувати, що політика, як багатоаспектне явище, ускладнюється і починає визначатися рядом чинників сучасного глобалізованого світу.
Виходячи з цього, метою дослідження є не лише з’ясування сутності взаємодії політики і міфу, але й аналіз їх конструктивних та деструктивних наслідків. Втім політика була і залишається міфологізованою як в попередні історичні періоди, так і нині. Навіть політична наука не в змозі чітко виокремити і нейтралізувати міфи, хоча й прагне цього. Виникає певний парадокс: міф, що за визначенням є ірраціональною конструкцією, через свою „вмонтованість” в політику, раціоналізується і „долучається” до реалізації цілком прагматичних інтересів і цілей.
Теоретичні і практичні завдання дослідження полягають у:
• з’ясуванні ступеня розробленості методологічних і теоретичних досліджень політики;
• розкритті ролі міфологічної свідомості у розумінні політики;
• дослідженні пострадянської політики під кутом зору її міфологізації;
• розгляді міфотворчості як процесу формування політичної свідомості та політичного буття сучасної України;
• аналізі особливостей становлення глобалістського підходу до національної політики і ролі в цьому процесі нових політичних міфів.
Головним у нашій праці є критичне переосмислення та вдосконалення методології дослідження політики, зважаючи на необхідність вироблення і застосування комплексного теоретико-методологічного інструментарію на противагу однобокій методології (на кшталт марксистсько-ленінської) та розвитку наукового плюралізму, коли мають право на співіснування парадигми різних часів та різного „ідеологічного” спрямування. Разом з тим, увага акцентується на доцільності критичного ставлення до політики перехідних суспільств, зокрема до внутрішньої і зовнішньої політики України, у якій еклектично поєднуються раціональні підходи з міфологічними, утопічними проектами суспільного розвитку.
Обстоюється концепція політики, яка фіксує існування глибокого розриву між ідеалами та цінностями суспільства і влади. Внаслідок цього виникає певний ціннісний вакуум, який заповнюється політичними міфами як позитивного, так і негативного змісту. Такі міфи, з одного боку, сприяють консолідації громадян та формуванню національної ідентичності, а з іншого − створюють світоглядні перешкоди на шляху формування єдиної політичної спільноти. Виокремлення з хаосу ідей і уявлень тих, за допомогою яких може бути сформований позитивний національний міф – про рівність і справедливість, а потім великий національний проект розвитку демократичної, правової, соціальної держави України – є важливим науковим завданням, особливо в ситуації суттєвого послаблення ідеологічних впливів.
Шляхи вирішення цієї проблеми лежать у площині:
• подолання стереотипів трактування політичного міфу лише як негативного явища;
• розкриття його творчо-продуктивної функції з метою підвищення політичної активності громадян;
• спрямованості проти національної обмеженості та ізоляціонізму.
На певних етапах суспільного розвитку (наприклад, у період кризи) політичний міф, незважаючи на певні його вади, може відіграти консолідуючу і творчо активну роль. Тому дослідження елітарної і масової свідомості, вивчення міфу як соціокультурного і політичного явища, яке відображає найважливіші сторони людського буття, визначення „технологічних” характеристик політичних міфів, їх впливу на політичну свідомість і практичну політику є засобом наукового і духовно-морального виміру політичних процесів, проектування модернізаційних стратегій політичного розвитку, а також спростування міфів, які не мають історичного та світоглядного підгрунтя.
На сьогодні значущість духовно-моральних вимірів політичних процесів зростає у зв’язку з тим, що суспільне буття і суспільна свідомість перетворюють будь-які явища і події на цінності символічного світу, де політичним міфам відводиться значне місце. За таких обставин політика стає сферою творення нової реальності та ідей для обгрунтування її доцільності. Певна відірваність теорій політики від сучасної української політичної практики обумовлена переоцінкою технологічних чинників у формуванні політичної свідомості і політичної активності. Безумовно, технології є суттєвим фактором політичних перетворень, але вони не можуть повністю зруйнувати традиції, які тісно пов’язані з міфологією народу, релігією, усталеним способом життя. Тому актуальною є проблема урівноваження інновацій традицією, яка є не тільки певним уособленням консервативізму, але й підгрунтям подальшого суспільного розвитку.
Такий концептуальний підхід дозволив сформулювати ряд положень, які розкривають наукову новизну одержаних результатів.
 На підставі аналізу численних наукових джерел встановлено, що політика останнім часом перетворюється на систему науково обгрунтованих поглядів, теорій та технологій управління політичною сферою суспільства. Разом з перетвореннями у реальній політичній площині змінюються і теоретико-методологічні засоби дослідження політики. Відбувається формування нової теоретичної парадигми осмислення політичних процесів, що спричиняє появу нових теоретико-методологічних проектів стосовно специфіки, структури, функцій сучасної політики, окреслення шляхів подолання політичних конфліктів тощо.
 Вперше визначено політику як: 1) теоретичну парадигму (система синкретичних уявлень - політичних, міфологічних, правових, теологічних, економічних, етичних, психологічних тощо - про взаємодію держави з громадянами, з інститутами громадянського суспільства, про цілі та механізми управління суспільними процесами, технологічні та комунікаційні засоби регулювання політичних явищ); 2) інституційну парадигму (система відносин державних та недержавних інститутів - держави, партій, класів, громадських організацій, профспілок тощо - та їх взаємодій).
 Представлено авторське бачення міфогенези. Поєднання системного і конкретно-історичного підходів до дослідження політичного міфу, способів його використання для реалізації політичних цілей сприяло виокремленню та узагальненню специфічних ознак політичного міфу, його особливостей як політичного інструментарію.
 Політичний міф визначено як цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей; як своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу i соціального життя; як інструмент реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо. Крім того, політичний міф представлено як інтегровану форму міфологічної і політичної свідомості, особливий вид міфу, що зберігає в колективній пам’яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів.
 Виявлено, що політична міфологія, як складова сучасної політики, збагачує теоретичну царину політичного світу, трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) в світогляд суб’єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики).
 Дослідження засвідчило, що в Україні спостерігається не традиційна взаємодія політики і міфу, а прискорена міфологізація політики, коли новостворені (інколи штучно) міфи стають полем формування і функціонування ерзац-політики, а політичні суб'єкти значною мірою живуть і діють в уявних або деформованих політичному просторі і часі. Наслідком такої ситуації стає формування неефективної внутрішньої і зовнішньої політики.
 Обгрунтовано, що новостворювані політичні міфи здебільшого є не породженням масової політичної свідомості, а продуктом творчих пошуків політтехнологів чи результатом уяви окремих політиків, оприлюднених у формі програм, намірів, обіцянок тощо. Такі міфи не мають шансів на успішну реалізацію, оскільки не відповідають реальній політичній практиці й суперечать суспільним уявленням про політичну владу, розвиток держави та її функції. Водночас у масовій політичній свідомості здавна побутує міф про здатність вирішення всіх політичних, економічних, соціальних проблем окремою людиною, особистістю-вождем, „всенародним обранцем”.
 Встановлено, що внаслідок перманентних змін у політичному просторі України, появи нових гравців на політичній арені, насамперед, політичних партій, декларуються нові цінності, які не перетворюються на складову політичної свідомості (жодна з пропонованих ідей не стала загальнонаціональною). Натомість спостерігається міфологізація цієї свідомості за допомогою інститутів влади і засобів масової інформації, які штучно орієнтують громадську думку на загострення мовного питання, „розколу” країни, проблеми прискореного вступу до НАТО, створення „слов’янського союзу” тощо. Разом з тим, проблеми конституційної стабільності, гармонізації повноважень гілок влади, центру і регіонів, розвитку місцевого самоврядування, рівності громадян перед законом залишаються деклараціями та обіцянками.
 Виявлено, що міфологічний світогляд як складова суспільно-політичної свідомості сприяв теоретичним спробам створити концепції мономіфу у вигляді національної мрії чи національної ідеї. Втім ефективність такого підходу викликає певні сумніви з огляду на те, що національна мрія і національна ідея зводяться переважно до їх політичної складової (отримання незалежності Україною), а проблеми соціальної захищеності, матеріального забезпечення населення, правового порядку, національної безпеки тощо залишаються поза увагою комплексного наукового аналізу.
 Досліджено, що активізація процесу створення міфів пов’язана не лише із загостренням кризових ситуацій у політиці, економіці, культурі тощо. Стабільні періоди суспільного розвитку також характеризуються міфологізацією політичної свідомості внаслідок абсолютизації певних суспільних процесів, у тому числі і стану стабільності. Кризи ж слугують поштовхом для перегляду світоглядної (у даному випадку міфологічної) парадигми, оскільки антикризова політика є менш прогнозованою і потребує використання певних мислиннєвих конструктів для заповнення деяких теоретичних прогалин у моделях подальшого суспільного розвитку.
 На підставі узагальнення досвіду державотворення незалежної України з'ясовано, що політика завжди була міфологізованою не тільки через дещо ідеалізоване бачення майбутнього значною частиною населення, але й через те, що наша країна майже завжди була об’єктом політичної гри інших держав, а тому віра в героя-визволителя чи країну-визволителя, у сприятливий збіг історичних обставин супроводжує українську політику й сьогодні. Відтак і процеси реміфологізації, як частина національного відродження, здебільшого не мають раціонального підгрунтя, а вибудовуються на актуалізованих мріях, не завжди обгрунтованих очікуваннях.
 Розкрито суперечливість міфу про нерозривну пов’язаність і безперечну взаємообумовленість політичних та економічних свобод. Розвиток лише політичних свобод не гарантує відповідного рівня економічних свобод, зменшення тиску держави на підприємницький сектор, послаблення корупційних схем, бюрократизму тощо. Водночас наявність і політичних, і економічних свобод убезпечує від проявів авторитаризму.
 Аргументовано, що найбільш вразливою стороною сучасної української політики є її вторинний характер, постійне запізнення в реакціях влади не тільки на нові історичні виклики, але й на дії головних суб’єктів світової політики. Застосування трансформаційного, модернізаційного і глобалістського підходів у здійсненні політичних змін в Україні дає можливість уникнути методологічних прогалин у вивченні взаємозв’язку реальної політики і політичної міфотворчості на українських теренах, послабити міфологізацію політичної свідомості з огляду на те, що символічний світ політики все більше відокремлюється від реального і розпочинає самостійне існування.
Загалом теоретичне розмежування політичної реальності та її міфологічної інтерпретації не заперечує специфічного (міфологічного) осмислення політичних процесів як способу політологічного пізнання. Закодоване у міфі знання необхідно розшифрувати і використати як додатковий засіб осмислення минулого і сучасного, а, можливо, і знову закодувати його згідно з вимогами часу, щоб згодом використати модернізований міф для поширення чи спростування певних політичних ідей і концепцій. Наприклад, міфи про перші хвилі глобалізації (античні і середньовічні імперії, створення колоніальних імперій тощо) слугуватимуть підгрунтям для осмислення сучасних глобалізаційних процесів.
Міфологізація і реміфологізація політики може стати засобом прискореної модернізації країни за умови, по-перше, раціоналізації міфів на основі наукового знання, по-друге − через нове прочитання політичної історії України, звільненої від проімперських і прорадянських міфів, за якими антиукраїнська політика подавалася як „добровільне входження”, „возз’єднання братів-народів”, „формування нової історичної спільності – радянського народу” тощо. При цьому слід взяти до уваги певні труднощі щодо побудови виваженої теорії міфу, зважаючи на брак інструментарію для з’ясування значення і реального змісту міфу через багатозначність символів, образів, ідеологем і психологем, якими оперує міфологічна свідомість. Тому подальші дослідницькі пошуки мають бути сконцентровані навколо розкриття значень прихованих міфологічних образів, спроб їх класифікації з метою виокремлення типових ознак, особливостей та тенденцій розвитку.
Інший перспективний напрямок – врівноваження сфер раціоналізації та міфологізації політичної свідомості і політичного буття з метою підвищення рівня політичної культури, утвердження нової системи політичних цінностей.

Книга розрахована, в першу чергу, на науковців, які досліджують проблеми сучасних політичних процесів. Водночас вона може стати в нагоді аспірантам, студентам, усім, хто цікавиться перебігом політичних подій, прагне дати їм оцінку та спрогнозувати їх розвиток.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Системний аналіз політики в теоретичному та практичному вимірах, вивчення особливостей її становлення і функціонування на різних етапах історичного розвитку з урахуванням специфіки певних політичних режимів у їх взаємозв’язку з формами правління, формами державного устрою дає підстави зробити ряд наукових узагальнень та запропонувати напрями перспективних досліджень.
Джерельним підгрунтям отриманих висновків стали численні наукові та публіцистичні праці вітчизняних і зарубіжних авторів, програми і статути, дані про діяльність політичних партій України, результати соціологічних досліджень з політичних проблем.
Унаслідок опрацювання зазначених джерел та на підставі власних умовиводів встановлено, що:
• Політика як суспільне явище і як сукупність технологій регулювання політичного життя пройшла складний шлях трансформації від інтуїтивно-міфологічних уявлень і стихійно обраних засобів регулювання політичних процесів до системи науково обгрунтованих поглядів, теорій та технологій управління політичною сферою суспільства.
• Як рушійна сила суспільного розвитку, політика останнім часом зазнає суттєвих змін. Разом з перетвореннями у реальній політичній площині змінюються і теоретико-методологічні засоби дослідження політики. Відбувається формування нової теоретичної парадигми осмислення суспільних перетворень в цілому та політичних процесів зокрема. Так, відмова від політичної філософії марксизму на пострадянському просторі спричинила до появи низки нових теоретико-методологічних проектів стосовно специфіки, структури, функцій сучасної політики, окреслення шляхів подолання політичних конфліктів тощо.
• Постійно змінюється якість і глибинність методологічних і теоретичних досліджень політики. Втім навіть погляди на політику, що нині визнаються частково або й цілком помилковими (тоталітаристські, расистські, анархістські, радикал-революційні тощо), певною мірою „працюють” на вироблення наукового розуміння політики. Процес вивчення і вдосконалення політики та політичних регуляторів суспільного життя продовжується й сьогодні. Особливо це актуально для перехідних країн, які не лише звільняються від догматів і міфів тоталітаризму, але й прагнуть модернізувати політичну систему своїх держав.
Політику вперше визначено як:
1) теоретичну парадигму (система синкретичних уявлень - політичних, міфологічних, правових, теологічних, економічних, етичних, психологічних тощо - про взаємодію держави з громадянами, з інститутами громадянського суспільства, про цілі та механізми управління суспільними процесами, технологічні та комунікаційні засоби регулювання політичних явищ);
2) інституційну парадигму (система відносин державних та недержавних інститутів — держави, партій, класів, громадських організацій, профспілок тощо — та їх взаємодій).
Водночас зазначено, що, виступаючи динамічною субстанцією, політика щораз набуває нових ознак, що не дозволяє сформувати її остаточну цілісну концепцію. Зокрема, актуалізація символічного дискурсу вимагає переосмислення таких понять, як політична свідомість, політичні цінності, політична культура, політичні міфи, що, у свою чергу, призводить до появи самостійних галузей політологічних досліджень, у тому числі й політичної міфології.
У дослідженні представлено авторське бачення міфогенези.
З’ясовано сутність поняття „політичний міф” та його розуміння як певної світоглядної системи. Політичний міф визначено, як:
• цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей;
• своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу i соціального життя;
• інструмент реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо.
Серед основних ознак сучасного політичного міфу виокремлено: цілісність, універсальність, всезагальність, консервативність, синкретичність, бінарність, архетипність, символічність тощо. До структурних елементів політичного міфу віднесено: архетип певної ситуації; зміст конкретного досвіду, отриманого в ситуаціях, об’єднаних цим архетипом; сукупність алегоричних образів-міфологем і механізм міфотворення, який полягає у сукупності несвідомих логічних операцій та інструментів для вирішення світоглядних суперечностей. Суб’єктами політичної міфотворчості можуть виступати політичні угруповання, їх лідери, етнічні спільноти, органи державної влади тощо.
Подане у такий спосіб поняття політичного міфу дістало подальшого розвитку і представлено як інтегрована форма міфологічної і політичної свідомості, особливий вид міфу, що зберігає в колективній пам’яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів.
При з’ясуванні сутності політичної міфології виявлено, що вона, як складова сучасної політики, збагачує теоретичну царину політичного світу, а також трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) в світогляд суб’єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики). Разом з тим, аналіз міфогенези уможливив розуміння політичної міфології як політичної технології. Внаслідок цього виокремлено постідеологічні форми маніпуляції суспільною свідомістю. Втім значне розширення символічного поля сучасної політики поки що не дозволяє скласти повний перелік заходів убезпечення від політичних маніпуляцій.
У дослідженні обгрунтувано поширення міфологічних конструктів (десталінізація, деленінізація, демарксизація, деутопізація), зумовлених формуванням політики перехідного періоду в постсоціалістичних країнах. Внаслідок цього відбувається руйнування усталених матеріальних і духовних засад суспільного розвитку, втрачається світоглядне підгрунтя для пояснення доцільності демократичних трансформацій, формування нових зразків політичного мислення, чільне місце серед яких відводилося міфологічній свідомості. На цьому тлі виникають утопічні проекти, покликані заповнити світоглядні прогалини, насамперед у системі політичних цінностей. Цьому певною мірою слугують і новостворювані політичні міфи, зокрема, фольклорний міф про „погану владу”, неоліберальний месіанський міф про ринкову економіку, транзитологічний міф тощо.
Аргументовано, що абсолютизація держави як головної цінності політичного життя породила відчуження суспільства від влади і стала додатковим поштовхом для створення міфів про „велику державу”. Доповнення авторитаризму експансією міфів (міфи про „світову пролетарську революцію”, про „світову місію православ’я”, „Москва – Третій Рим”) створює ілюзію гармонії взаємовідносин між владою і народом, породжує уявну надію на „світле майбутнє”, яке міфологізується, але залишається незреалізованим. В Україні міфи про „велику державу” і „цивілізаційну місію” поступово втрачають актуальність, але відсутність справжньої економічної і політичної модернізації породжує всезагальний сумнів щодо позитивного майбутнього країни, підштовхує до створення міфів про швидку євроінтеграцію чи про „слов’янській союз”. За таких обставин міф перетворюється на ідеологічний фактор з його імітаційною функцією поступального руху. Активізується національна міфологія (міфи про демократизацію влади, про розвиток партійної системи та інститутів громадянського суспільства), яка останнім часом активно обростає модернізаційними міфами загальноцивілізаційного або субрегіонального спрямування. Глобалізаційні, європейські, євроазійські цінності продуктивно або контрпродуктивно взаємодіють з цінностями національних міфів. Втім експансія зовнішніх чи внутрішніх (національних) міфів здатна порушити позитивний баланс взаємовідносин нації із зовнішнім світом.
Виявлено тенденцію створення нової міфології, яка народжується внаслідок цілеспрямованих дій політиків, політичних технологів та несе в собі певну інформацію про минуле (використання архетипів), про майбутнє (національна мрія, надія), про очікування героя, який врятує націю і державу, про сподівання громадян. Отже політична реальність підштовхує суспільство в обійми нових міфів. Сьогодні ерзац-релігії, політичні та історичні доктрини є новими проекціями міфу. Сучасне суспільство охоче сприймає нову міфотворчість у вигляді „держави загального добробуту”, „демократичної, правової, соціальної держави”, де всі громадяни начебто будуть рівними, щасливими, захищеними. Ці міфи, з одного боку, дозволяють на деякий час досягати відносної суспільної рівноваги, а з іншого – руйнуються в період криз, щоб поступитися місцем новоствореним міфам.
Таким чином, міф дозволяє обгрунтовувати як раціональну, так і ірраціональну політику. Міфічне в активній і пасивній формах проникає в конституції і закони (зокрема, в Україні), які стають регуляторами політичного життя. Міфічне стає своєрідною відповіддю на нові політичні виклики, оскільки суспільство не завжди в змозі раціонально оцінити політичну ситуацію і розробити модернізаційні стратегії. Політичний досвід України свідчить, що сучасні політики стимулюють не лише створення міфів, але й розповсюдження їх за допомогою засобів масової інформації, „білих” і „чорних” піар-технологій, методів політичного і психологічного тиску тощо. Водночас досить важко виявити причинно-наслідковий зв’язок між творцем політичного міфу, укоріненням його в масовій свідомості та негативними наслідками його впливу на окрему особистість, широкий загал, суспільство в цілому.
Запропоновано шляхи вдосконалення ефективної національної політики через формування української моделі цивілізаційного розвитку, а саме необхідність урахування світових трансформаційних процесів (глобалістський підхід) і вітчизняного досвіду державотворення (як позитивного, так і негативного), опертя не лише на відомі та апробовані у західній політології теорії транзитології (використання індикаторів демократичної консолідації), модернізації (формування нових ідентичностей), глобалізації (з’ясування суттєвих змін у світовій економіці, політиці, інформаційній сфері тощо), а й відображення специфіки функціонування і розвитку українського суспільства з метою подальшої розробки засад збереження українського соціуму, національних культур, мов тощо, досягнення якісно нового рівня суспільного розвитку.
Зважаючи на те, що сучасні міфи впритул наближені до реальності, а їх предметом все частіше стають політичні, економічні реформи, формування нових політичних інститутів, політичні цінності, громадянське суспільство тощо, при формування національної політики має бути враховано їх потенціал як захисного механізму соціуму. Політичний міф може використовуватися як символічний „наповнювач” ціннісного вакууму для відновлення стабільності політичної системи. Це особливо актуально для України кризового періоду, подолання якого великою мірою залежить від того, які міфологеми розроблятимуться і які з них утвердяться у свідомості громадян.
З огляду на вищевикладене, вбачається актуальною проблема створення дієвої національної політики, яка уможливить завершення пострадянського періоду та сприятиме утвердженню нових політичних інституцій і нового політичного мислення. Формування ж позитивних політичних міфів може стати дієвим підгрунтям виваженої концепції подальшого суспільного розвитку України. При цьому створення позитивних міфологем слугуватиме дієвим засобом для подолання суперечностей цивілізаційного розвитку (залученість до процесів глобалізації при збереженні статусу держави перехідного типу, невизначеність власних політичних позицій у загальній траєкторії глобального цивілізаційного розвитку, неможливість чіткого розмежування економічних і політичних процесів, намагання наздогнати найбільш розвинуті країни шляхом запозичення і відтворення західних зразків і стандартів життя, брак консенсусності еліт, декларативність української моделі соціальної держави, нерозвиненість громадянського суспільства тощо). Зазначені суперечності зумовлені, передусім, браком послідовної, системної, внутрішньо узгодженої державної політики реформування суспільства відповідно до національно-державних інтересів і загальних вимог глобального цивілізаційного розвитку.
Реальним виходом із ситуації, що склалася, може стати розробка ряду державних програм стратегічного розвитку України, у яких пропонуватимуться трансформаційні, модернізаційні механізми дієвих перетворень у всіх сферах суспільного життя.
Провідний напрям подальших наукових розробок, на нашу думку, вбачається у формуванні цілісної концепції політичної міфології, вбудованої в сучасну теорію політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аристотель. Политика. Метафизика. Аналитика / Аристотель. – М.: Эксмо, 2008. – 960 с.
2. Веймер Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз політики. Концепції і практики / Д. Л. Веймер, Е.Р. Вайнінг ; пер. з англ. – К.: „Основи”, 2000. – 655 с.
3. Ролз Д. Теория справедливости /Д. Ролз. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. – 535 с.
4. Основи демократії: навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / [авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; заг. ред. А. Колодій]. – К.: Вид-во „Ай Бі”, 2002. – 684 с.
5. Філософія політики: підручник / [авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін]. – К.: Знання України, 2003. – 400 с.
6. Міфи України. За кн. Георгія Булашева „Укр. народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях” : навч. посіб. /[пер. Ю. Буряка]. – К.: Довіра, 2006. – 383 с.
7. Антологія українського міфу: Етіологічні, космогонічні, антропологічні, теогонічні, солярні, лунарні, астральні, календарні, історичні міфи: у 3 т. / [зібр. та упоряд. В. Войновича]. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006. – 912 с.
8. Войтович В. Українська міфологія. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 664 с.
9. Кессиди Ф. Х. От мифа к логосу (Становление греч. философии) / Ф. Кессиди. – М.: Мысль, 1972. – 312 с.
10. Левенець Ю. А. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина XIX- початок XX століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.01 „Теорія та історія політичної науки” / Ю. А. Левенець. – Львів, 2001. – 43 с.
11. Пойченко А. М. Теорія політики і політична діяльність: проблеми взаємозв'язку, розробки і застосування іноваційних технологій в сучасній Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / А. М. Пойченко. – К., 1996. – 68 с.
12. Телешун С. О. Державний устрій України: проблеми теорії і практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / С. О. Телешун. – К., 2000. – 34 с.
13. Журавський В. С. Політичний процес в сучасній Україні: політологічний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / В. С. Журавський. – К., 1996. – 32 с.
14. Дем'яненко В. М. Політична свідомість українського суспільства в умовах демократичної трансформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / В.М. Дем’яненко. – К., 2003. – 17 с.
15. Остапенко М. А. Політична культура сучасної студентської молоді в Україні (на прикладі вузів м. Києва) : дис. ... канд. політ. наук: 23.00.03 / Дем’яненко Марина Анатоліївна. – К., 2000. – 207 с.
16. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / В. М. Бебик. – К., 1996. – 32 с.
17. Зубрицька Л. Й. Міф як феномен сучасної політики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.01 „Теорія та історія політичної науки” / Л. Й. Зубрицька. – К., 2005. – 14 с.
18. Арабаджиєв Д. Ю. Політичний міф як фактор розвитку сучасної політичної свідомості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 „Політична культура та ідеологія” / Д. Ю. Арабаджиєв. – К., 2006. – 18 с.
19. Садовніков О. К. Міфологія як предмет соціально-філософського аналізу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 „Соціальна філософія і філософія історії” / О. К. Садовніков. – Х., 2004. – 17 с.
20. Ставицький А. В. Універсальні функції соціально-політичного міфу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 „Соціальна філософія і філософія історії” / А. В. Ставицький. – Сімферополь, 2003. – 16 с.
21. Усов Д. В. Міфологізація свідомості в сучасному суспільстві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 „Соціальна філософія і філософія історії” / Д. В. Усов. – К., 2002, – 16 с.
22. Локаш О. В. Вплив несвідомого на формування політичного простору: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / О. В. Локаш. – Одеса, 2001. – 22 с.
23. Петренко В. В. Політична мова як засіб маніпулятивного впливу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / В. В. Петренко. – К., 2003. – 17 с.
24. Березина Н. И. Мифологическое измерение российского политического процесса : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 „Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологи” / Н. И. Березина. – Ростов-на-Дону, 2007. – 22 c.
25. Горбатова Н. В. Феномен мифологии в политической жизни России: 90-е гг. XX века : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 „Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологи” / Н. В. Горбатова. – Санкт-Петербург, 2004. – 18 c.
26. Заводюк В. Г. Политический миф: инвариант и процессы трансформации: дис. ... канд. филос. наук: 09.00.11 / Заводюк Вадим Григорьевич. – Саратов, 1996. – 114 с.
27. Загвозкина Ю. М. Политический миф как проблема социальной философии: дис. ... канд. филос. наук: 09.00.11 / Загвозкина Юлия Матвеевна. – Иваново, 2005. – 203 с.
28. Иванова Т. Н. Мифолого-игровой элемент в политическом сознании : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. философ. наук : спец. 09.00.11 „Социальная философия” / Т.Н. Иванова. – 2006. – 24 c.
29. Рюмкова О. Г. Политический миф: теоретические основания и современная политическая практика: дис. ... канд. полит. наук : 23.00.01 / Рюмкова Оксана Геннадиевна. – М., 2004. – 152 с.
30. Рябцев С. В. Место и роль мифологии в социально-политической жизни России ХХ столетия (социально-философский анализ): дис. ... канд. филос. наук : 09.00.11 / Рябцев Сергей Викторович. – М., 2004. – 177 с.
31. Сысоев И. Е. Политико-мифологическая и правовая составляющие властных отношений в современной России : дис. ... канд. полит. наук : 23.00.02 / Сысоев Игорь Евгеньевич. – Саратов, 2005. – 166 c.
32. Чикурова М. А. Мифы как фактор функционирования политической сферы российского общества : социологический анализ : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. социол. наук: спец. 23.00.02 „Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологи” / М. А. Чикурова. – М., 2007. – 28 c.
33. Шульга Н. В. Мифологема в структуре массового политического сознания : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук : спец. 09.00.11 „Социальная философия” / Н. В. Шульга. – Омск, 2006. – 16 c.
34. Щербинина Н. Г. Героический миф в конструировании политической реальности России : автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра полит. наук : спец. 23.00.01 „Теория политики, история и методология политической науки” / Н. Г. Щербинина. – М., 2008. – 39 c.
35. Артюх В. О. Природа національного міфу: історико-філософський контекст : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.05 „Історія філософії” / В. О. Артюх. – К., 2001. – 19 с.
36. Бурлачук В. Ф. Символічні системи і конституювання соціального смислу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра соціол. наук : спец. 22.00.01 „Теорія та історія соціології” / В. Ф. Бурлачук. – К., 2005. – 32 с.
37. Демченко С. В. Медіаполітична система в сучасній Україні (інтегрована комунікаційна модель) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / С. В. Демченко – Дніпропетровськ, 2004. – 20 с.
38. Запорожець Т. В. Утопічна свідомість як атрибутивна характеристика перехідного періоду : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 „Соціальна філософія та філософія історії” / Т. В. Запорожець. – Л., 2000. – 18 с.
39. Кармазіна М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX - початок XX століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.01 „Теорія та історія політичної науки” / М. С. Кармазина. – К., 1999. – 36 с.
40. Корнієнко В. О. Політичний ідеал: проблеми еволюції та втілення в умовах сучасного суспільного розвитку : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.03 „Політична культура та ідеологія” / В. О. Корнієнко. – К., 2002. – 36 с.
41. Полянська В. Ю. Символічна політика як система політичних технологій: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / В. Ю. Полянська. –Дніпропетровськ, 2004. – 16 с.
42. Слободянюк А. В. Еволюція концептуальних уявлень про владу в історико-соціологічному процесі : дис... канд. соціол. наук: 22.00.01 / Слободянюк Анатолій Володимирович – К., 2002. – 198 c.
43. Смирнова Т. В. Когнітивні механізми формування рекламного іміджу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.01.06 „Теорія літератури” / Т. В. Смирнова. – К., 2003. – 24 с.
44. Юрченко М. М. Етнонаціональна політика як фактор державотворення в Україні: дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Юрченко Микола Миколайович. – Одеса, 1998. – 213 c.
45. Нагорна Л. П. Регіональна ідентичність: український контекст / Л. П. Нагорна. – К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. – 405 с.
46. Рудич Ф. М. Політичний клас, правляча еліта, їх роль у визначенні й здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики Української держави / Ф. М. Рудич // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – К., 2008. – Вип. 38. – С . 8–22.
47. Рудич Ф. М. Чи багато влади потрібно владі? Україна в контексті трансформації політичних систем у державах СНД і Балтії, Центральної та Східної Європи / Ф. М. Рудич. – К.: Науково-виробниче підприємство „Видавництво „Наукова думка” НАН України, 2009.– 302 с.
48. Український вибір: політичні системи XX століття і пошук власної моделі суспільного розвитку / [В. Ф. Солдатенко (керівник)]. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 576 с.
49. Михальченко М. І. Становлення нових політичних інститутів і національно-державний розвиток України / М. І. Михальченко // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: кол. монографія [під ред. М. О. Шульги]. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – С. 287–322.
50. Зеленько Г. І. Політична „матриця” громадянського суспільства: Досвід країн Вишеградської групи та України / Г. Зеленько. – К.: Знання України, 2007. – 336 с. – Бібліогр.: 308–335.
51. Кудряченко А. І. Реформа політичної системи і становлення інституцій громадянського суспільства України/ А. І. Кудряченко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України / Редкол.: Ю. А. Левенець (голова) та ін. – Вип. 36: Курасівські читання – 2007 : Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії. – К.: Знання України, 2007. – С . 101–114.
52. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: монографія / [заг. ред А. І. Кудряченка]. – К.: НІСД, 2007. – 396 с.
53. Політика в особах. Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний контексти / [заг. ред. Ф. М. Рудича]. – К.: Парламентське вид-во, 2008. – 352 с.
54. Зеленько Г. Політичне лідерство в країнах Центрально-Східної Європи: дилема раціональності і легітимності / Г. Зеленько// Політичний менеджмент. – 2007. – Спецвипуск. – С. 97–107.
55. Бевз Т. А. „Політики” і „політикани” у структурі владних відносин/ Т. А. Бевз // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України / [редкол.: Ю. А. Левенець (голова) та ін.]. – Вип. 36 : Курасівські читання – 2007 : Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії. – К.: Знання України, 2007. – С . 285–295.
56. Майборода О. Модель виборчої системи і політична відповідальність депутата: проблема взаємозалежності /О. М. Майборода // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – К., 2008. – Вип. 38. – С . 45–96.
57. Пахарєв А. Парламентські вибори в Україні: проблеми формування партійної системи / А. Пахарєв // Держава і право. Збірник наукових праць. – К., 2002. – С. 397–403.
58. Кочубей Л. О. Виборчі технології: політологічний аналіз (на прикладі виборів до парламенту сучасної України): монографія / Л. О. Кочубей. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2006. – 280 с.
59. Шкляр Л. Є. Концепт влади у світлі політичної реформи / Л. Є. Шкляр // Нова парадигма: Філософія. Соціологія. Політологія: Журнал наукових праць. – 2005. – Вип. 50. – С .103–117.
60. Гусєв В. Державна інноваційна політика: аспект інтернаціоналізації / В. Гусєв // Економіка України. – 2003. – № 6. – С. 77–84
61. Михальченко Н. И. Политическая идеология как форма общественного сознания / Н. И. Михальченко. – К.: Наукова думка, 1981. – 290 с.
62. Губерський Л. Культура. Ідеологія. Особистість. Методологічно-світоглядний аналіз / Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
63. Кассирер Э. Техника современных политических мифов / Э. Кассирер // Вестник Московского ун-та. – Сер. 7. Философия. – 1990. – № 2. – С. 153-164.
64. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду: Монографія / [Ю. І. Римаренко, М. М. Вівчарик, О. В. Картунов, І. О. Кресіна, С. Ю. Римаренко, С. О. Телешун, Л. Є. Шкляр]. – К.: Ін-т держави і права НАН України. 2000. – 516 с.
65. Євтух В. Концептуальні засади вирішення етнонаціональних проблем / В. Євтух // Політичний менеджмент. – 2007. – № 4 (25). – С . 14–30.
66. Котигоренко В. О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт / В. О. Котигоренко. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.
67. Котигоренко В. До питання про концептуальні засади етнонаціональної політики в Україні / В. Котигоренко // Політичний менеджмент. – 2006. – № 4. – С. 20–43.
68. Майборода О. Проблема політико-правового статусу нововиниклих етнічних груп в Україні /О. Майборода // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – К., 2008. – Вип. 37. – С . 41–50.
69. Майборода О. Принцип системності в управлінні етнополітичною сферою: проблеми і шляхи вирішення / О. Майборода // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – К., 2008. – Вип. 40. – С . 6–28.
70. Панчук М. До питання політичного русинства /М. Панчук // Віче. – 2009. – № 7. – С. 55–59.
71. Римаренко С. Ю. Чи можлива етнополітична стабільність в Україні?: Про деякі актуальні питання міжнаціональних відносин та шляхи їх розв’язання / С. Римаренко // Відродження. – 1995. – № 3. – С. 3–6.
72. Римаренко С. Ю. Українська політична нація – міф чи реальність? / С. Римаренко // Україна в сучасному світі. Конференція випускників програм наукового стажування у США. – К.: Стилос, 2003. – С. 7–24.
73. Телешун С. Нові українські політичні реалії і процес формування громадянського суспільства / С. Телешун // Політичний менеджмент. − 2008. − № 2. − С. 15−18.
74. Телешун С. Ефективне управління і публічна політика як напрям реалізації політичної влади в умовах кризи / С. Телешун // Політичний менеджмент. − 2009. − № 2. − С. 35−45.
75. Мескон М. Основы менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури; пер. с англ. М. А. Майорова. – М.: Дело, 1998. – 799 с.
76. Михальченко М. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів / М. Михальченко, З. Самчук. – Київ - Дрогобич, 1998. – 286 с.
77. Вебер М. Три чистых типа легитимного господства: социологический этюд // Социология. Хрестоматия. – М.: Гардарики, 2003. – 528 с.
78. Себайн Дж. Г. Історія політичної думки / Дж. Г. Себайн. Т.Л. Торсон ; пер. с англ. – К.: Основи, 1997. – 838 с.
79. Мамардашвили М. Лекции по античной философии / М. Мамардашвили. – М.: Аграф, 1998. – 320 с.
80. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. – Т. 3. – М., 1994. – 752 с.
81. Платон. Законы. – М.: Мысль, 1999. – 832 с.
82. Поппер К. Открытое общество и его враги. // Філософія політики: Хрестоматія: у 4 т. / [авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.)та ін.]. – К.: Знання України, 2003. – Т. ІІІ. – 407 с.
83. Макиавелли Н. Сочинения исторические и политические / Н. Макиавелли. – М.: АСТ, 2008. – 704 с.
84. Аквінський Ф. Коментарі до аристотелевої „Політики”// Філософія політики: Хрестоматія: у 4 т. / [авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін.]. – К.: Знання України, 2003. – Т. І. – С. 121-176.
85. Данте А. Божественная комедия / А. Данте. – М.: АСТ, 2008. – 800 с.
86. Монтескье Ш. Л. О духе законов // Антология мировой философии: сб. филос. текстов. – К., 1991. – Т. 1. – Ч. 2.
87. Гоббс Т. Левіафан / Т. Гоббс. – М.: Мысль, 2001. – 480 с.
88. Бадью А. Можно ли мыслить политику? Краткий трактат по метаполитике / А. Бадью ; пер. с франц. Б. Скуратова, К. Голубович. – М.: Логос, 2005. – 239 с.
89. Рансьер Ж. На краю политического / Рансьер Ж. – М.: Праксис, 2006. – 250 с.
90. Руссо Ж.-Ж. Суспільна угода, демократія і представництво // Демократія: Антологія / [упоряд. О. Проценко]. – К.: Смолоскип, 2005.– С. 237-247. – („Політичні цінності”. Вип. 1).
91. Токвіль А. Про демократію в Америці / А. Токвіль ; пер. з франц. Г. Філіпчука та М. Москаленка. – К.: Видавничий дім „Всесвіт”, 1999. – 590 с.
92. Федотов А. П. Глобалистика: Начала науки о современном мире: [курс лекций] / А.П. Федотов. – 2-е изд., испр. и допол.– М.: Аспект- Пресс, 2002. – 254 с.
93. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Ф. Фукуяма. – М.: Ермак, АСТ, 2005. – 592 с.
94. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки: Монтеск’є. Конт. Маркс. Токвіль. Дюркгейм. Парето. Вебер / Р. Арон; пер. з франц. Г. Філіпчука. – К.: Юніверс, 2004. – 687 с.
95. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – К., 1958. – Т. 1. – 670 с.
96. Мамардашвили М. Как я понимаю философию / М. Мамардашвили; [составл. и общ. ред. Ю. П. Сенокосова]. – М.: Изд. группа „Прогресс”, „Культура” 1992. – 416 с.
97. Лакан Ж. О бессмыслице и структуре Бога / Ж. Лакан; пер. с франц. А. К. Черноглазова // Метафизические исследования. – Вып. 14. – CПб.: Изд-во Санкт-Петербургского философского общества, „Алетейя”, 2000. – С. 218–231.
98. Арон Р. Опій інтелектуалів / Р. Арон; пер. з франц. Г. Філіпчука. – К.: Юніверс, 2006. – 271 с.
99. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 года // Культурология. Хрестоматия / [сост. П. С. Гуревич]. – М.: Гардарики, 2000. – С. 135–137.
100. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология / К. Маркс, Ф. Энгельс. – М.: Политиздат, 1985. – 574 с.
101. Маркс К. Критика Готской программы / К. Маркс; [предисл. Ф. Энгельса]. – М.: Прогресс, 1990. – 48 с.
102. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла : сб. эссе / Ж. Бодрийяр; пер. с франц. Л. Любарской, Е. Марковской. – М.: „Кду”, 2006. – 258 с.
103. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье. – М.: Gallicinium, 2007. – 288 с.
104. Местр Ж. де. Рассуждения о Франции / Ж. де Местр; пер. с франц. Г. А. Абрамова, Т. В. Шмачковой. – М.: РОССПЭН, 1997. – 216 с.
105. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление / Шопенгауэр А. Собр. соч. в 5-ти т. – Т. 1. – М.: Московский клуб, 1992. – 395 с.
106. Бергсон А. Творческая эволюция / А. Бергсон. – М.: Кучково поле, 2006. – 384 с.
107. Боярська Л. В. Історія розвитку міфокритики. Огляд основної літератури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=994.
108. Потебня А. А. Слово и миф / А. Потебня. – М.: Правда, 1989. – 622 с. – (Из истории отеч. филос. мысли).
109. Бэкон Ф. О мудрости древних: Сочинения / Ф. Бэкон. – М.: Мысль, 1978. – Т. 2. – 574 с.
110. Элиаде М. Аспекты мифа / М. Элиаде; пер. с франц. В. Большакова. – М.: Академический Проект, Парадигма, 2005. – 224 с. – (Технология культуры).
111. Шеллинг Ф. В. Философия искусства / Ф. Шеллинг. – М.: Мысль, 1966. – 496 с.
112. Зуй М. Социология – мифология – философия (типы сознания) / М. Зуй // Социологические исследования. – 1996. – № 12. – С. 13–22.
113. Бушанський В. В. Естетика політичної влади: монографія / В. Бушанський. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2009. – 360 с.
114. Шеллинг Ф. В. Философия откровения: в 2 т. / Ф. Шеллинг. – М.: Наука, 2000. – Т.1. – 704 с. ; Т. 2 – 480 с.
115. Сорель Ж. Размышления о насилии / Ж. Сорель; пер. с франц. В. М. Фриче. – М.: Польза, 1907. – 163 с.
116. Леви-Стросс К. Структурная антропология / К. Леви-Стосс; пер. с франц. В. В. Иванова. – М.: Академический проект, 2008. – 555 с.
117. Элиаде М. Космос и история / М. Элиаде. – М.: Прогресс, 1987. – 312 с.
118. Лосев А. Ф. Бытие. Имя. Космос / А. Лосев. – М.: Мысль, 1993. – 958 с.
119. Юнг К. Проблемы души нашего времени. / К. Юнг – М.: Прогресс/Универс, 1994. – 336 с.
120. Фрейд З. Толкование сновидений / З. Фрейд. – СПб. : Алетейя, 1999. – 661 с.
121. Юнг К. Г. Душа и миф: шесть архетипов / К. Юнг; пер. с англ. – К.: Порт-Рояль, 1997. – 384 с. – (Бестселлеры психологии).
122. Фромм Е. Психоаналіз і дзен-буддизм / Е. Фромм // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 2. – С. 143–161.
123. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / С. Московичи; пер. с франц. Т. П. Емельчновой. – М.: Изд-во „Центр писхологии и психотерапии”, 1996. – 478 с.
124. Cassirer E. The Myth of the State / E. Cassirer. – New Haven, 1946. – 235 p.
125. Лосев А. Ф. Диалектика мифа // Лосев А. Ф. Миф. Число. Сущность. – М.: Мысль, 1994. – 919 с.
126. Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура / А. Лосев. – М., Политиздат, 1991. – 525 с. – (Мыслители ХХ века).
127. Найдыш В. М. Философия мифологии. XIX – начало XXI в. / В. Найдыш. – М.: Альфа-М, 2004. – 544 с.
128. Хюбнер К. Истина мифа / К. Хюбнер. – М.: Республика, 1996. – 448 с.
129. Барт Р. Мифологии / Р. Барт ; пер. с франц. С. Зенкина. – М.: Академический проект, 2008. – 351 с. – (Философские технологии).
130. Полосин В. С. Миф, религия, государство. Исследование политической мифологии / В. Полосин. – М.: Ладомир, 1999. – 440 с.
131. Кэмпбелл Дж. Герой с тысячью лиц. Миф, архетип, бессознательное / Дж. Кэмпбелл. – К.: София, 1997. – 336 с.
132. Юнг К. Г. Человек и его символы / К. Юнг. – М., 2006. – 352 с.
133. Фромм Э. Психоанализ и этика / Э. Фромм. – М.: Республика, 1993. – 415 с.
134. Флад К. Политический миф / К. Флад. – М.: Прогресс-Традиция, 2004. – 264 с.
135. Кольев А. Н. Политическая мифология: Реализация социального опыта / А. Кольев. – М.: Лотос, 2003. – 384 с.
136. Шестов Н. И. Политический миф теперь и прежде / Н. Шестов; [под ред. проф. А. И. Демидова]. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. – 414 с. – (Золотая коллекция).
137. Шестаковський О. П. Потенціал концепції міфу Р. Барта при вивченні української національної свідомості [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.soc4u.org.ua/theory/1/00_01.html.
138. Левенець Ю. Роль національного міфу у відродженні національної cвідoмocті українського народу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.myth.net.ua/lib/yung4.htm. – Назва з титул. екрану.
139. Цуладзе А. Политическая мифология / А. Цуладзе. – М.: Эксмо, 2003. – 384 с.
140. Головатий М. Ф. Політична міфологія: навч. посіб. / М. Головатий – К.: МАУП, 2006. – 144 с.
141. Амельченко Н. Міф та нація – переплетення філософського і політичного дискурсів / Н. Амельченко // Філософська думка. – 2003. – № 6. – С. 50–75.
142. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века / Г. Почепцов. – М.: „Рефл-бук”, К.: „Ваклер”, 1999. – 352 с.
143. Бондаренко А. Усвідомлення як критерій диференціації міфологічної та неміфологічної свідомостей [Електронний ресурс] / А. Бондаренко. – Режим доступу: http://www.ekpu.lublin.pl/naukidni/bondarenko /bondarenko.html.
144. Самохвалова В. И. Мифы для массового человека / В. И. Самохвалова // Полигнозис. – 2001. – № 1. – С. 120-139.
145. Харченко Л. Міфотворчість як дієвий чинник суспільно-політичного життя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dspace.humanities.org.ua/dspace/bitstream/123456789/340/1/Harchenko.doc. – Назва з титул. екрану.
146. Мангейм К. Идеология и утопия / К. Мангейм; [пер. с нем. и англ. М. И. Левиной] // Диагноз нашего времени. – М.: Юрист, 1994. – 700 с. – (Лики культуры).
147. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/gas_voss/index.php.
148. Верхоглазенко В. Общественное сознание как объект манипуляции (обзор приемов манипуляции с общественным сознанием) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mmpk2.appach.ru/?q=node/151.
149. Фрейденберг О. Миф и литература древности: 2-е изд., испр. и доп. / О. Фрейденберг. – М.: „Вост. лит.” РАН, 1998. – 798 с.
150. Антонян Ю. Миф и вечность / Ю. Антонян. – М.: Логос, 2001. – 463 с.
151. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении: Для психологов, социологов, философов и этнографов / Л. Леви-Брюль. – М.: Педагогика-Пресс, 1999. – 608 с.
152. Мамардашвили М. К. Необходимость себя. Введение в философию, доклады, статьи, философские заметки / М. Мамардашвили. – М.: „Лабиринт”, 1996. – 431 с.
153. Почепцов Г. Имиджелогия / Г. Почепцов. – М.: Рефл-бук: Ваклер, 2001. – 698 c.
154. Лебон Г. Психология м