РОМАНТИЗМ ЯК СПОСІБ ОСМИСЛЕННЯ ДЕРЖАВИ ТА НАЦІЇ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЯХ МИСЛИТЕЛІВ НІМЕЧЧИНИ XVIII-XIX СТОЛІТЬ : РОМАНТИЗМ КАК СПОСОБ ОСМЫСЛЕНИЯ ГОСУДАРСТВА И НАЦИИ В ПОЛИТИКО-ПРАВОВЫХ КОНЦЕПЦИЯХ мыслителей ГЕРМАНИИ XVIII-XIX ВЕКОВ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису
УДК 32.001:14:7.035 (430) „17/18”

ЯБЛОНСЬКА ЛЕСЯ ВОЛОДИМИРІВНА

РОМАНТИЗМ ЯК СПОСІБ ОСМИСЛЕННЯ ДЕРЖАВИ ТА НАЦІЇ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЯХ МИСЛИТЕЛІВ НІМЕЧЧИНИ XVIII-XIX СТОЛІТЬ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник: професор, доктор політичних наук ДЕНИСЕНКО ВАЛЕРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

ЛЬВІВ 2002

З М І С Т

Вступ……………………………………………………………………..3
Розділ 1
Джерельна база та історіографія проблеми дослідження……………………..9
Розділ 2
Політичний романтизм – суть і витоки. Критерії політичного романтизму………………………………………………………………………...20
Висновки до розділу 2……………………………………………………………...47
Розділ 3
Романтизм у розумінні суті держави, права та нації у політичній думці Німеччини XVIII-XIX століть...............................................................................50
3.1. Особливості формування суспільно-політичних поглядів XVIII-XIX століть........................................................................................................................50
3.2. Трансцендентна сутність держави і права у філософсько-політичній теорії І. Канта...........................................................................................................62
3.3. Романтизм у підході до розуміння держави, права та нації у філософсько-політичній теорії Й. Фіхте..............................................................75
3.4. Романтичне трактування місця та ролі інституйованих форм буття людини у соціально-філософських поглядах Ф. Шеллінга.............................88
3.5. Два підходи до розуміння суті держави і права у філософській
теорії Г.В.Гегеля.......................................................................................................94
Висновки до розділу 3..............................................................................................114
Розділ 4
Вплив романтичних ідей на розуміння суті держави та нації на українську суспільно-політичну думку..................................................................................119
Висновки до розділу 4.............................................................................................150
Висновки................................................................................................153
Список використаних джерел.............................................................................162

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Потреба в такому дослідженні, на нашу думку, виникає у зв’язку із спорідненістю процесів державотворення в Німеччині XVIII-XIX ст. та в Україні на початку XX ст., а також з необхідністю врахування цього історичного досвіду в умовах розбудови сучасної української держави. Адже особливості розвитку соціально-інституційних і комунікативних форм буття в європейських державах доби утворення класичного етапу буржуазних відносин мали у собі вагомі підвалини не лише нових форм людської діяльності, а і якісно нові наукові способи осмислення, пізнання, критерії моделювання існуючих систем та зв’язків тощо. Саме цього не вистачає, як ми вважаємо, сучасним державам з їх інтенсивно трансформаційними формами буття, які потребують глибинних теоретико-методологічних досліджень суті цих складних соціально-політичних феноменів.
Використовуючи напрацьовані критерії дослідження суті громадянського суспільства, правової держави, нації, регулятивно-регламентаційних норм, етичних принципів здійснення політичної влади тощо, ми можемо реально оцінювати стан прогресування цих суспільних відносин, самої держави, інституційних форм її буття в сучасних умовах розбудови України.
При цьому потрібно взяти до уваги, що чільне місце в теоріях філософсько-політичного змісту Німеччини XVIII-XIX ст. посідають романтичні ідеї, в яких осмислюється суть держави, права, влади, політичних відносин, політичної історії, місця і ролі особи в політичному процесі, що суттєво вплинуло не лише на розвиток науково-дослідницьких концепцій цього часу, а й на практику інтеграції держав у систему буржуазних відносин європейського зразка.
Аналізуючи певні історичні етапи становлення української державності, ми спостерігаємо, що з подібними якісними змінами, які відбуваються в різних сферах – економічній, соціальній, політичній та інших – Європа зіткнулась саме в XVIII-XIX ст. Тому спосіб наукового бачення і теоретичного обґрунтування особливостей пізнання цих процесів у тогочасній політичній думці виконує важливу роль для пост- некласичної доби. Сучасна політична теорія, на нашу думку, потребує певного ренесансного звернення саме до класичного етапу її розвитку, яким був період XVIII – початку XIX ст., оскільки домінуючі постмодерністські концепції при всій їх значущості та об’єктивності відображення процесів дійсності уникають своєрідної синтезованої, узагальненої системи знань, що склалася у філософській думці тогочасної Німеччини.
Адже в іншому випадку ми будемо мати однозначні судження стосовно місця і ролі теоретичних доробок представників періоду класичної доби німецької філософсько-політичної думки. Нігілізм, народжений сучасним прикладним напрямом у політології, є продуктом не стільки науково-теоретичних пошуків, скільки бажанням вбачати в політичній науці систему виключно прикладної, технологічної дії, вичерпно прагматичний описово-регулятивний засіб. Тоді народжуються висновки на кшталт суджень Карла Поппера, котрий зазначає, що у наш час гегелівський істеричний історицизм усе ще лишається добривом, якому сучасний тоталітаризм завдячує своїм швидким зростанням. Щоб уникнути подібних однозначних суджень, необхідно глибше досліджувати проблеми теорії держави, суспільних відносин, інституційних форм їх буття у Німеччині XVIII – початку XIX ст.
Звернення до аналізу проблем політичного романтизму у філософсько-правових та політичних поглядах обумовлено ще й особливостями української ментальності та її виявами у способах, формах, засобах державотворення, чинниками якого радше є емоції, переживання, романтизування історії, традицій, культури свого народу, аніж раціоналізовані системи ідей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах наукової роботи, що здійснюється на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження може бути сформульована у вигляді трьох основних цілей, а саме: 1) комплексний аналіз філософсько-політичної думки Німеччини XVIII – початку XIX ст.; 2) визначення особливостей впливу романтичного світогляду на способи осмислення таких понять, як держава, нація та громадянське суспільство; 3) дослідження шляхів формування політико-правових концепцій та практики їх реалізації в суспільно-політичному житті як у європейській політичній традиції, так і у історичних особливостях формування української держави.
З огляду на це завданнями дисертації є:
- визначення об’єктивних умов формування суспільно-політичних поглядів у Німеччині XVIII – початку XIX ст. в їх цілісності, єдності та взаємопроникненні;
- визначення шляхів та способів впливу ідей романтизму в німецькій політико-правовій та філософській думці XVIII – початку XIX ст. на розвиток політичної теорії;
- дослідження особливостей визначення трансцендентної сутності держави, права, основ громадянського буття у філософській і політико-правовій теорії І. Канта;
- з’ясування суті романтичних підходів до розуміння держави, права та нації у філософській теорії Й. Фіхте;
- виокремлення особливостей трактування місця та ролі інституйованих форм буття людини у соціально-філософських поглядах Ф. Шеллінга;
- дослідження романтичних основ у доктринальній теорії держави, права та громадянського суспільства Г.В. Гегеля;
- аналіз особливостей впливу романтичних ідей у розумінні суті держави та нації на формування демократичних основ української держави та її політичної системи.
Об’єкт дисертаційного дослідження становлять філософсько-політичні та правові вчення представників Німеччини XVIII – початку XIX ст. (І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г.В. Гегеля), в яких досліджуються проблеми становлення держави, нації, система влади, політичні та правові інституції, система норм, ідеології тощо.
Предметом дослідження є та частина доробку німецьких мислителів, що стосується впливів філософсько-політичних уявлень романтизму на процеси розвитку політичної історії, формування держави, нації, політичних інституцій, трансформації суспільних відносин.
Методологічна основа дисертаційного дослідження. Дослідження теми дисертаційної роботи ґрунтується на загальнонаукових та філософських принципах пізнання – детермінізму та історизму. Крім того, використано ще низку методів, що дають змогу аналізувати та цілісно вивчати дисертаційну проблему:
- системний метод, який надає дослідженню цілісного характеру;
- метод аналізу та синтезу, що допоміг з’ясувати головні ідеї романтизму як напряму духовної культури та засвідчити вплив цих ідей на формування політико-правових концепцій Європи XVIII – початку XIX ст.
- метод об’єктивності, що дає змогу раціонально осмислити проблему, аргументовано, об’єктивно підійти до її розв’язання.
Водночас використано міждисциплінарний підхід як метод комплексного аналізу фактів, явищ у розкритті суті дисертаційного дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у виробленні концептуальної схеми місця і ролі романтичних ідей як у формуванні політико-правових теорій загалом, так і їх впливів на політичну практику. Виходячи з цього, новизною роботи є наступне:
- вперше, спираючись на джерела європейського романтизму, здійснений комплексний аналіз впливу романтичного світобачення на формування таких понять, як держава, право, нація, громадянські засади суспільства та на способи, умови їх онтологізації, підсумком якого є твердження, що романтизм становив особливий вид світорозуміння, в якому відображені ідеї свободи, рівності, справедливості, ідея толерантності, самодостатності, самовизначеності держави та домінантності культурних чинників у її формуванні;
- сформульовані та виокремленні основні ознаки та критерії політичного романтизму, зокрема критерій „народності” світобачення, тобто звернення до народних, релігійних джерел; критерій відчуття цінності людського буття, суспільства, нації, держави; критерій надання пріоритету моралі у політиці та праві та ін.;
- пропонується авторське визначення політичного романтизму, під яким розуміється традиція трактування або ж апелювання до практики в межах розуміння державної системи, влади, політико-правових відносин, де системовизначальною основою є феномени культури, історії, релігії, нації, традицій, ментальності, психології тощо, де стан відчуттів, переживань, захоплень може переважати раціоналізм;
- спираючись на аналіз політичних теорій І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г.В. Гегеля та інших філософів, доводиться, що особливий вид менталітету, демократичні підстави держави, плюралізм відносин тощо сформовані в Європі XVIII – початку XIX ст. не лише за рахунок однозначно раціональних принципів, а й через систему нових романтичних ознак: принципу свободи, значущості людини через її діяльне начало, рівності прав, особливого трансцендентного відчуття держави, нації, місця і ролі етики та моральних дій у політиці;
- по-новому досліджуються суб’єктивні (розум, рівність, свобода) й об’єктивні (політико-правові норми, система політичних інституцій, влада тощо) чинники трансформації системи політичних відносин, зумовлених романтичним світобаченням;
- з’ясовується певна подібність суспільно-політичного розвитку Німеччини XVIII – початку XIX ст. та державотворчих процесів в Україні тієї доби.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що обґрунтовані у дисертації висновки можуть бути використані для подальшого вироблення, розпрацювання теорії та методології аналізу сучасних складних процесів державотворення. Окрім того, робота дає змогу по-новому осмислити європейську політичну думку XVIII – початку XIX ст. , що сприятиме подальшому розвиткові політичних наук, пов’язаних з політичними процесами і явищами тієї доби. Вивчення питання про становлення національних держав у Європі допоможе здійснювати аналіз аналогій у побудові Української національної держави за умови збереження національної самобутності, національних інститутів та з’ясування стану їх відповідності специфіці української ментальності, у якій переважають не раціональні, а емоційно-чуттєві складники. Матеріали дисертації слугуватимуть цілісному вивченню європейської політичної думки означеного періоду. Результати дослідження можуть бути використані для викладання навчального курсу політології, а також при розробці спецкурсів для студентів-політологів, юристів, істориків та факультету міжнародних відносин.
Апробація дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися й обговорювалися на таких конференціях та семінарах: „Етно – культурні проблеми політичного процесу в Україні”(Львів, 2000), „Проблеми людини в сучасній філософії”(Севастополь, 2000), „Людина. Культура. Час”(Севастополь, 2000), „Філософія Г.В. Гегеля і сучасність”(Львів, 2001) – та на звітних щорічних конференціях кафедри політології.
Структура дисертації. Мета і завдання дослідження зумовили відповідну структуру роботи: вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 174 сторінки. Список використаних джерел містить 183 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Підсумовуючи наше дослідження, ми дійшли висновку, що романтизм як формотворча основа політичних ідей та політичної практики – це не чергове, неприродне відгалуження у становленні духовних способів осмислення дійсності епохи Нового часу, це не занепад грандіозної вибудови раціоналізму буржуазної доби і не розгублене, спрощене пояснення у багатьох своїх формах новонародженої буржуазної епохи. Це, на наш погляд, об’єктивний процес, що не лише робить спробу дослідити особливу динаміку змін і процесів ( особливо загострене їх відчуття та переживання як участь), котрі відбувалися тут, а й своєрідне, розпредмечення („тотальної”, що стала вже поза людською за своєю сутністю технології політики і вперше виявилася як простір буття всього суспільства, сформувавши складну систему владних відносин.
Проблеми романтизму в політиці зумовлені ще й складністю нового осмислення (дещо піднесеного, часто – пафосного) ролі та місця нації, права, громадянського суспільства, історії, традиції, культури у формуванні держави, нових форм політичної свободи та відносин.
2. Така особливість романтизму дала нам змогу визначити загальні ознаки його впливу в сфері політики та політичної теорії тогочасної доби, - піднесене ставлення до свободи особи, важливість кожного індивіда в житті свого народу, в процесах творення політичної практики. Звідси – акцентуація на ідеї справедливості, ідеї рівності та дотриманні прав кожного.
Романтизм – це звернення до духовних і культурних надбань свого народу, певне своєрідне оформлення ідей світобачення, які б ґрунтувались на народних, фольклорних, релігійних традиціях, розуміння значення феномена культури як системозапочатковуючої основи людського буття, розуміння причетності кожного до творення таких складних феноменів, як держава, нація громадянське суспільство, національна держава. Звідси – „онароднення” цих цінностей. Адже, як зазначав у дослідженнях феномена нації Гелнер, відомий мислитель XX ст., буржуазна доба зароджується з своєрідного синтезу двох культур, вічно розділених та вічно антагоністичних – сільської та міської. Це поєднання виявилось у формуванні своєрідної третьої культури – технологічної. Саме такий стан її відчуженого вияву вимагав залучення до неї тих реальних витоків, джерел, форм, чинників, що становили суть попередніх її форм. Тому на тлі технологізму, прагматизму, утилітаризму новоствореної культури зняті попередніх форм, які певною мірою виявлялись у дещо романтично-ідеальних поглядах.
Іншою рисою політичного романтизму є перехід від розуміння особливої ролі особи до розуміння значущості окремої громади, народу, нації.
Важливу ознаку романтизму становить певний його вплив на формування методологічних засад політичних теорій і політичної практики у Новоєвропейській добі. Саме в цей період досить інтенсивно формуються ідеї нації, ідеї держави з її справедливим типом правління, відносин визначається чільне місце культури, традицій у формуванні нового виду економіки, політики, науки, соціальних станів тощо.
3. Отже, узагальнивши й переосмисливши критерії політичного романтизму, ми даємо своє визначення політичного романтизму: під політичним романтизмом розуміємо традицію трактування, або ж апелювання до практики в межах розуміння державної системи, влади, політико-правових відносин, де системовизначальною основою є феномен релігії, нації, культури, традицій, ментальності, психології, історії тощо, де стан відчуттів, переживань, захоплень може переважати над раціоналізмом.
4. У такий спосіб упродовж тривалого (класичного) періоду формувалась політико-філософська та правова думка в Німеччині XVIII-XIX ст. На формування німецького романтизму значний вплив мав сентименталізм Ж.-Ж. Руссо з його увагою до внутрішнього, духовного світу людини, її душевних поривів і страждань, а особливо – педагогічні та політичні ідеї мислення. Першим виявом романтичного руху Німеччини XVIII ст. був рух „Бурі та натиску”, що виникає як протест проти ворожого й несправедливого до людини світу, як прагнення заперечити його і витворити власний світ у своїй уяві. Цей рух ми можемо назвати німецькою інтелектуальною революцією, а такі мислителі як Ф. Шлегель, А. Шлегель, Ф. Шлейермахер, Ф. Шиллер, Й. Гетте, В. Гумбольт, Й. Гердер зуміли висвітлити „дух” свого народу в період тяжких історичних змін.
5. Кульмінацією німецького романтизму було створення філософських і політико-правових доктрин Ф. Фіхте, Ф. Шеллінга, І. Канта, Г.В. Гегеля. Саме логіка формування держави, яка б ґрунтувалось на справедливих законах, в основі яких міститься право та мораль, стала об’єднувальною ланкою для соціально-політичних теорій цих мислителів. Наприклад, правова держава І. Канта ґрунтується на засадах категоричного імперативу. Цей, на наш погляд, романтизований, моральний закон хоча і раціонального сенсу, пронизує все життя держави й окремої особи, апелюючи до таких понять, як воля, свобода. Завдяки їх розумному поєднанню створюються комунікативні закони суспільства, закони держави, адже особа, підпорядковуючись законам держави, в якій живе і сама є творцем цих законів. За І. Кантом, наскільки морально досконалою буде особа, настільки моральними будуть закони, суспільство, держава.
Через романтичні поняття свободи та моралі формує своє розуміння держави Й. Фіхте. Мислитель вважає, що „досконалий стан” права, суспільного устрою і держави людство може досягти лише при дотриманні моральних імперативів. Отже, після отримання людством свободи воно перейде із „царства законів” у „царство моралі”.
Суспільство та держава як вияв і реалізацію людської свободи трактує також Ф. Шеллінг. Автор розглядає можливість досконалої держави, де б визначальною була мораль, а свобода поєднувалась би з необхідністю.
Через романтичне поєднання моральності з ідеєю свободи визначає своє розуміння держави, права, громадянських засад суспільства Г.В. Гегель. Ці інституції конкретизуються для мислителя саме у моралі. Метою як держави, так і громадянського суспільства у Г.В. Гегеля є можливість особи утвердити свою свободу. Свобода, що постає через моральний розвиток, правові й етичні інституції, визначені спільнотою, – основа формування держави Г.В. Гегеля.
Висвітлюючи вплив романтичних ідей на філософсько-політичні теорії І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга та Г.В. Гегеля, ми наголошуємо на особливому значенні, яке мислителі надавали поняттю „нація”, „німецька нація”, „національна держава”. Особливо це простежується у суспільно-політичних доктринах Й. Фіхте та Г.В. Гегеля. Так для Й. Фіхте народ, нація – індивіди вищого ступеня, та й все людство для нього є втіленням у німецькому народі, німецькій нації.
Абсолютна ідея у Г.В. Гегеля повністю реалізується в національній державі. Саме така держава, на думку автора, буде досконалою; лише вона є дійсним станом реалізації духу народу, нації. В національній державі стверджує себе, „моральна ідея”, втілюється „реальне царство свободи, де має матеріалізуватися ідея романтизму”. Отже, Г.В. Гегель романтизує національну державу, прирівнює її до ідеальної держави.
На наш погляд, для суспільно-політичної сфери відносин у І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г.В. Гегеля основним, домінуючим принципом у формуванні закону, права, влади, політико-правових відносин, громадянського суспільства, держави є принцип моральності, бо саме моральність становить ту основу, ту детермінанту, яка визначає ці інститути. Наступний визначальний факт – реальне утвердження романтизованої свободи особи, її права в житті суспільства та держави, як гаранта реалізації цієї свободи. Мислителі романтизують саме право, владу, надаючи їм гуманістичного сенсу. Така влада та право можуть реалізувати себе в особливій інституції – громадянському суспільстві.
Отже романтичні ідеї в Новий час стають, на нашу думку, творчим началом у формуванні суспільно-політичних теорій, що прагнули мирними засобами змінити політичне життя суспільства та держави.
6. Сучасна Україна переживає складний період утвердження своєї державності, нової системи демократичних відносин, створення якісно нового визначення соціальних стосунків, в основу яких покладається толерантність, рівноправність, плюралізм. Доцільно зазначити, що ці трансформації відбуваються в нових умовах, хоча за дещо традиційною схемою, яку мала Європа в період формування буржуазних відносин. З впевненістю можемо констатувати: політичний романтизм водночас з буржуазним економічним прагматизмом, з нашої точки зору, стають домінантними основами у підходах, щодо бачення нової моделі суспільства. З цією проблемою Україна стикалась неодноразово у XVIII-XIX і у XX ст.
7. Досліджуючи праці українських суспільно-політичних діячів, ми зауважили, що притаманна їм ідея політичного романтизму – волі як свободи особи – реалізує себе в романтичній ідеї нації як системозапочатковуючого фактора національної держави.
Так, романтичними ідеями справедливості, рівності пронизані програмні документи Кирило-Мефодіївського братства, члени товариства бачили Україну у складі федерації слов’янських держав створеної на демократичних засадах. До ідеї рівності, справедливості звертаються не лише М. Костомаров та П. Куліш, а й інші діячі товариства, зокрема Т. Шевченко. Наприклад, братчики у федерації слов’янських народів як уже зазначалось, вбачали можливість реалізації свободи особи звідси – і національне відродження України. М. Костомаров обґрунтовував окремість української нації. П. Куліш відстоював ідею неповторності історичного шляху кожного народу, зокрема українського.
Отже, романтичні ідеї, які сформувались у Європі, зокрема в Німеччині XVIII-XIX ст., відобразились і у суспільно-політичній думці України цієї доби. Зазначимо, однак, що український романтизм мав свою особливість. Це особливе звернення до формотворчого начала культури, історії, традицій як у політичній, так і у інших сферах буття українського суспільства.
Таке звернення до своєї культури, ідеалізація історичного минулого характерна для діячів Кирило-Мефодіївського братства. Омріяне майбутнє перепліталось з ідеалізованим минулим, з його пріоритетами свободи та братства. Вивчає національно-культурну унікальність України М. Костомаров. П. Куліш зазначає вирішальне значення національної культури та історії для розбудови державності.
М. Драгоманов через призму романтичної ідеї народництва розглядає проблему справедливості, як системовизначальну. Національне відродження України він вбачав у контексті Російської та європейських держав. Політичний діяч відстоював права і свободи української нації, романтичне прагнення українського народу до національного визволення. Мислитель захоплюється історичним минулим свого народу, вважаючи його за фундамент для усвідомлення свободи, що, на наш погляд, є характерне, власне для українського політичного романтизму.
Для І. Франка романтична проблема справедливості, рівності тісно пов’язана з його ідеєю „людського соціалізму”, яке ґрунтується на етичних нормах, поступі та на засадах свободи. Для політичного діяча національна держава є засобом утвердження загальнолюдських ідеалів „соціальної рівності і політичної волі”. На думку мислителя національні ідеали, наповнені конкретним змістом допоможуть прогресу нації. Перебуваючи під впливом політичного романтизму І. Франко зазначає, що відтворення української національності та державності можливе через дослідження власної історії, народної традиції.
Інший представник української суспільно-політичної думки початку XX ст. М. Міхновський розглядає романтичну ідею справедливості через ідею утвердження державності.
До проблем справедливості, рівності звертається М. Грушевський у політичній та науковій діяльності, вважаючи, що вони можуть реалізуватися у незалежній державі. Ідеалом політичного романтизму мислителя є завоювання українським народом незалежності, національної держави. Українці, на його думку, нація з самостійною історією та багатою культурою. Професор доводить історичне право українського народу на власну державність. До традицій свого народу, його мови, культури звернені наукові пошуки М. Грушевського, що характеризує його як представника українського політичного романтизму.
Для В. Липинського романтична ідея справедливості асоціюється з законністю, з дотриманням правових норм. Однак основою, своєрідною будівничою схемою цього, мусять стати традиції українського буття. Про відродження української національної державності йдеться у його працях. В. Липинський національне відродження вбачає у діяльності національної еліти, аристократії. Великого історичного значення політичний діяч надає національному герою, шукаючи такого героя в особі монарха – гетьмана.
Вся творча діяльність Д. Донцова спрямована на відстоювання ідеї самостійності України, створення національної ідеї, а на її засадах – національної держави. Критикує ідеалізацію минулого, він сам перебував під впливом політичного романтизму, шукає свій історичний та культурний романтичний ідеал і знаходить його у добі Гетьманщини.
8. Зазначимо, що на своєрідність українського політичного романтизму вплинула низка факторів, зокрема ментальність народу та його соціопсихологічні риси. Кожна нація по-своєму сприймає загальнолюдські цінності й ідеали, використовуючи їх у власній національній історії, культурі, філософії, соціально-політичних теоріях. Отже, і суспільно-філософські ідеї, зокрема політичного романтизму, відображають архітипи тієї культури, в надрах якої вони здійснюються.
9. На нашу думку, на рефлексивному рівні суспільно-політичні теорії відображають ментальні ознаки нації, яка є їх творцем, або в межах якої вони реалізуються. Тому, ми вважаємо, що європейський політичний романтизм та український варіант, маючи дещо близькі за суттю витоки, певною мірою різняться між собою. В Європі, наприклад, буржуазний спосіб виробництва є результатом поєднання матеріальних факторів і чинників духовних. Там, де існували значні перепони духовно-психологічного характеру, розвиток економічного раціонального способу життя наштовхнувся на серйозні перепони внутрішнього походження. Результатом даних протилежностей було формування і ствердження у ментальності європейців крім ідей політичного романтизму як духовного фактора, ідей новоєвропейського індивідуалізму, спрямованого на досягнення особистого успіху в матеріально-економічній сфері (чому сприяла і протестантська етика).
10. Для української ментальності, на нашу думку, властиве домінування емоційного, чуттєвого начала над раціональним. Саме на таких засадах формуються суспільно-політичні теорії в Україні, де раціональний підхід до особи й суспільства, хоч і є важливим, виступає все ж підпорядкований нераціональному, романтичному, а філософсько-політичним доктринам Німеччини XVIII-XIX ст. притаманне паралельне існування як раціоналізму так і романтизму (І. Кант, Г.В. Гегель).
Це, пов’язано з тим, що у слов’янських народів у дохристиянському періоді сформувалось своє світобачення, для якого характерно перевага емоційно-почуттєвого переживання над розсудливістю. Так, у слов’янських космогонічних міфах походження космосу мислиться не як впорядкований процес, а як результат випадкових дій окремих предків і культурних героїв. Тому, ми вважаємо, українському політичному романтизмові притаманна ідеалізація історичного минулого свого народу, звернення до джерел культури (М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Д. Донцов). Для політичного романтизму українців притаманний пошук національного героя. Велике значення надається кращим представникам народу – аристократії (В. Липинський) або ж певним провідним її представникам (Д. Донцов).
11. Отже, український політичний романтизм характеризує особливо величне ідеалізування своєї культури, традицій, мови, історичного минулого, як суттєвих чинників формування всієї системи політики, держави відносин.
Сучасний стан розвитку України відтворює історично сформовані ідеї політичного романтизму. Формування державності України започатковувалось у 90-х роках XX ст., можна сказати з культурної, національної, історичної революції, особливого піднесення в осмисленні здійснюваних процесів через призму минулого, традицій. Cаме це і є виявом особливого апелювання до традицій політичного романтизму, що становить не лише самодостатнє духовне відображення складних процесів буття та практики, а й стає дієвою основою прогресування українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Асмус В. Жан-Жак Руссо. (К 250-летию со дня рождения). – М.: Знание, 1962 – 48с.
2. Берковский Н. Литературная теория немецкого романтизма. – Л.: Худ. лит. – 1939. – 567с.
3. Бовсунівська Т. Йосип Міхневич і становлення українського романтичного мислення // Філософська думка. – 1999. – № 3. – С.51-60.
4. Бовсунівська Т. Парадокси романтичного історизму // Вітчизна, 1997. – № 3-4. – С.110-116.
5. Большая Советская Энциклопедия. – В 30 т. М.: Советская Энциклопедия, 1975. – Т.22. – С.196 – 200.
6. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.: У 3 т. – К.: Основи, 1998. Т.3. – 623с.
7. Ванслов В. Эстетика романтизма. – М.: Искусство, 1966. – 403с.
8. Виндельбанд В. Избранное. Дух и история. – М.: Юрист, 1995. – 687с.
9. Виндельбанд В. История философии. – К.: „Ника-центр”, 1997. – 553с.
10. Виндельбанд В. Философия в немецкой духовной жизни XIX столетия // Избранное. Дух и история. – М.: Юрист, 1995. – 687с.
11. Волинський П. Український романтизм у зв’язку з розвитком в слов’янських літературах. – К.: Радянська школа, 1963. – 52с.
12. Волков И. Творческие методы и художественные системы. – М.: Искусство, 1978. – 264с.
13. Габитова Р. Философия немецкого романтизма Ф. Шеллинга, Новалиса. – М.: Наука, 1987. – 387с.
14. Габитова Р. Философия немецкого романтизма: Гельдерин, Шлейермахер. – М.: Наука, 1989. – 159с.
15. Гайм Р. Вильгельм фон – Гумбольт. Описание его жизни и характеристика. – М.: Изд. Солдатенкова, 1898. – 529с.
16. Гайм Р. Гегель и его время. Лекции о первоначальном возникновении, развитии, сущности и достоинстве гегелевской философии. СПб., 1861. – 388с.
17. Гайм Р. Романтическая школа. Вклад в историю немецкого ума. – М., 1891. – 774с.
18. Гегель Г.В. Эстетика. – В 4 т. – М.: Искусство, 1968. – Т.1. – С. XVI, 312с.
19. Гегель Г.В. Позитивность христианской религии // Работы разных лет. – В 2 т. – М.: Мысль, 1972. – Т.1. – С.87-209.
20. Гегель Г.В. Политические произведения. – М.: Наука, 1978. – 438с.
21. Гегель Г.В. Работы разных лет. – В 2 т. – М.: Мысль, 1972. – 668с.
22. Гегель Г.В. Феноменология духа // Соч.: В 14 т. – М.: Соцэкчиз, 1959. – Т.4. – 440с.
23. Гегель Г.В. Философия истории // Соч.: В 14 т. – М. – Л.: Соцєкгиз, 1935. – Т.8. – 485с.
24. Гегель Г.В. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524с.
25. Гейне Г. Романтична школа // Вибрані твори. К.: Дніпро, 1973. – С.162-172.
26. Гердер Й. Мова і національна індивідуальність // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – С.37-46.
27. Гермайзе О. М.П. Драгоманов в українській історіографії // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 9. – С.102-130.
28. Горський В. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наук. думка. – 1997. – 280с.
29. Грушевський М. Апостолові праці // Україна. – К., 1926. – Кн.6. – С.3– 20
30. Грушевський М. Вступний виклад з давньої історії Руси, виготовлений у Львівському університеті 30 вересня 1894р. // Записки Наукового Товариства ім.. Шевченка. – Львів, 1894. – Т.4. – С.140– 150.
31. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: наукова думка, 1992. – 543с.
32. Грушевський М. Історія України, прилажена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх. – К.: Варта, 1993. – 256с.
33. Грушевський М. Підстави великої України// Вибрані праці. – Нью-Йорк, 1960. – 240с.
34. Грушевський М. Про українську мову і українську школу. – К.: Веселка, 1991. – 47с.
35. Гулыга А. Немецкая романтическая философия. – М.: Мысль, 1986. – 332с.
36. Дві концепції української політичної думки: Вячеслав Липинський – Дмитро Донців. – Нью-Йорк: Накладом Ради Оборони і Допомоги Україні Українського Конгресового Комітету Америки, 1990. – 204с.
37. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу Європейської історії. – Львів, 1997. – 274с.
38. Дмитриев А. Теория западноевропейского романтизма // Литературные манифесты западноевропейских романтиков. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – С.5-43.
39. Донцов Д. Дух нашої давнини. – 2-ге вид. – Дрогобич.: Відродження, 1991. – 341с.
40. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Прага: Вид-во Юрія Тищенка, 1944. – 271с.
41. Донцов Д. Дух наших традицій // Донцов Д. Хрестом і мечем. – Торонто: Ліга Визволення України; Організація Оборони Чотирьох Свобід України; Українська Видавнича Спілка; „Гомін України”, 1967. – С.9– 76.
42. Донцов Д. Націоналізм. – Вид. 3-тє. – Лондон: Українська видавнича спілка; Торонто: Ліга визволення України, 1966. – 363с.
43. Дорошенко Д. В. Липинський як історик: Збірне видання. – Ужгород, 1931. – С.46.
44. Дорошенко Д. Огляд української історіографії: З епістолярної спадщини/ Упоряд.: Ю. Пінчук, Л. Гриневич. – К.: Українознавство, 1996. – 256с.
45. Драгоманов М. Антракт з історії українознавства (1863-1872) // Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С.204 – 233.
46. Драгоманов М. Вольный Союз – Вільна Спілка: Опыт украинской политико-социальнои программы. – Женева, 1884. – 109с.
47. Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской империи и К.К. Тацит. – К., 1869. Т.1. – 415с.
48. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну // Літературно-публіцистичні праці. – К., 1970. Т.1. – С.428 – 482.
49. Драгоманов М. Терроризм и свобода, муравы и корова: Ответ на ответ „Голоса”. – Женева, 1880. – С.5.
50. Драгоманов М. „Царство Божие внутри вас” Л. Толстого. – К., 1907. – 10с.
51. Драгоманов М. Что такое украинофильство? // Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С.430 – 455.
52. Дюмон Л. Эссе об индивидуализме. – Дубна: Феникс, 1997. – 302с.
53. Энциклопедический словарь. В 2 т. – М.: Сов. Энциклопедия, – 1964. – Т.2. – 736с.
54. Эстетика раннего французского романтизма. – М.: Искусство, 1982. – 480с.
55. Жирмунский В. Жизнь и творчество Гердера // Иоган Готфрид Гердер. Избр.соч. – М.: Наука, 1959. – С.VII – LVI.
56. Жулинский М. Із забуття – в безсмертя. Сторінки призабутої спадщини. – К.: Дніпро, 1990. – 446с.
57. Забужко О. До проблеми історизму в філософському світогляді Т.Г. Шевченка // Творчість Т. Г. Шевченка у філософській культурі України: Зб. наук. праць. – К.: Наук. думка, 1992. – С.47 – 53.
58. Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. – К.: Абрис, 1997. – 142с.
59. Кант І. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.6. – 743с.
60. Кант І. К вечному миру // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.6. Ч.1. – 743с.
61. Кант І. Критика практического разума // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.4. Ч.1. – 544с.
62. Кант І. Метафизика нравов // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.4. Ч.2. – 478с.
63. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.2. – 696с.
64. Кирилюк Є. Український романтизм західно і південнослов’янських народів (перша половина XIX століття) // VII Міжн. з’їзд славістів. – К.: Наук. думка, 1973. – С.39 – 45.
65. Киссель М. Гегель и современный мир. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. – 151с.
66. Книги буття українського народу // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990. – Т.1. – 542с.
67. Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. – Львів: Вища школа, 1983. – 233с.
68. Костомаров М. Дві руські народності / Переклав О. Кониський з переднім словом Д. Дорошенка. – Київ, Ляйпціг, б.р. – 111с.
69. Краткая философская энциклопедия. – М.: Сов. Энциклопедия, 1994. – 576с.
70. Критические очерки по философии Канта. – К.: Наук. думка, 1975. – 367с.
71. Кузнецов В. Немецкая классическая философия второй половины XVIII - начала XIX века. – М.: Высш. шк., 1989. – 480с.
72. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – Спб, 1856. – Т.1. – 324с.
73. Куліш П. Спогади про Тараса Шевченка / Передмова та примітки є Кирилюка. – Харків; Київ: Держвидав України, 1930. – 90с.
74. Куліш П. Твори: В 2 т. – К.: Наук. думка, 1994. – Т.1. – 794с.
75. Кульчицький О. Риси характеріології українського народу // Енциклопедія Українознавства. – К., 1995. – С.708 – 718.
76. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська думка. – К.: Фенікс, 1992. – С.48 – 60.
77. Кушаков Ю. Историко-философская концепция Л. Фейербаха. Теория. Методология. Конретные результаты. – К.: Вища школа, 1981. – 165с.
78. Левенець Ю. Один проти всіх (М. Драгоманов) // Українська ідея та її творці. – К., 1999. – С.4 – 24.
79. Лысый В. Единство теории и практики в материалистической диалектике. Издательство при Львовском гос. у-те. Издател. об’єдинение и Вища школа – Львів, 1985. – 129с.
80. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму. – Відень, 1926. – 580с.
81. Липинський В. Хам і Яфет: З приводу десятих роковин 16/29 квітня 1918р. // Сучасність. – 1992. - № 6. – С.65 – 76.
82. Лисяк-Рудницький І. Вячеслав Липинський: державний діяч, історик та політичний мислитель // Історичні ессе: В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.2. – 573с.
83. Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії. Нью-Йорк.: Сучасність, 1987. – 234с.
84. Лифштиц М. Эстетика Гегеля и современность // Вопросы философии. – 2001. – № 11. – С.98-124.
85. Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества. – М.: Наука, 1987. – 615с.
86. Матвіїшин В. Романтизм як літературний напрям XIX століття // Вертикаль. Додаток до часопису „Обрії”. – 1998. – № 1. – С.3 – 6.
87. Мінаков М. Кантівське поняття „віри розуму” та його доля у філософії XVIII - XIX сторіччя // Філософська думка. – К., 1999. – № 6. – С.133 – 153.
88. Мірчук І. Світогляд Українського народу // В. Петров – Д. Чижевський – М. Глобенко. Українська література. – Мюнхен-Львів, 1994. – С.294 – 304.
89. Михайлов А. Проблемы исторической поэтики в истории немецкой культуры: Очерки из истории филол. науки. – М.: Наука, 1989. – 230с.
90. Нарский И. Западноевропейская философия XVIII в. – М.: Высш. школа, 1973. – 302с.
91. Нарский И. Западноевропейская философия XIX в. – М. : Высш. школа, 1976. – 584с.
92. Нарский И. Кант. – М.: Мысль, 1976. – 207с.
93. Нахлік Є. Українсько романтична проза 20-х – 60-х років XIX ст. – К.: Наук. думка, 1998. – С.157 – 169.
94. Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – 869с.
95. Никольский С. Некоторые особенности романтизма в славянских литературах. – М.: Изд-во Акад. наук. СРСР, 1958. – 51с.
96. Ніцше. Ф. Так сказав Заратустра. – К.: Основи, - 1993. – 415с.
97. Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві. – К., 2001. – 444с.
98. Овсянников М. Смирнова З. Очерки истории эстетических учений. М.: Изд-во Акад. Художств СССР, 1963. – 452с.
99. Овсянников М. История эстетической мысли. – М.: Высш. шк., 1984. – 336с.
100. Ойзерман Г. Главные философские направления. Теоретический анализ историко-философского процесса. – М.: Мысль, 1971. – 383с.
101. Ойзерман Г. Диалектический материализм и история философии // Историко-философские очерки. – М.: Мысль, 1979. – 308с.
102. Ольжич О. Українська історична свідомість // О. Ольжич. Незнаному воякові: Заповідане живим. – К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1994. – С.242 – 256.
103. Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства // Самосознание европейской культуры XX века. – М.: Издательство пол. л-ры, 1991. – С.230-264.
104. Основи політичної думки. Курс лекцій. У 2 ч. За ред. Кухти Б., Романюк А., Поліщук М., Старенька Л. – Львів, Кальварія, 1996. – ч.1. – 238с.
105. Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки: Від початку XIX ст. до Михайла Драгоманова. – Львів; К.: Новітня бібліотека, 1992. – 120с.
106. Павлов А. Философия Фихте в Росии // Вопросы философии. – М., 2001. –№ 8. – С. 180-183.
107. Петров В. Вальтер скотівська повість з української минувшини // Куліш П. Михайло Чарнишенко / Вст. стат. В. Петрова. – К.: Сяйво, 1928. – С.5 – 35.
108. Петров В. Методологічно-світоглядні напрями в українській етнографії XIX-XX ст.. // Енциклопедія українознавства: У 2 т. – Мюнхен; Нью-Йорк, 1949. – Т.1. – С.184 – 187.
109. Піча В., Хома Н. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІV рівнів акредитації. Вид. 2-ге, випр. і доп. – К.: Каравела, Львів: Новий світ, 2001. – 344с.
110. Політологія: історія та методологія / Андрущенко В.П., Антоненко В.Г., Ануфрієв Л.О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Здоров’я, 2000. – 632с.
111. Політологія: Підручник для студентів університетів / За ред. О.І. Семківа. – Вид. 2-е, зі змінами. – Львів: Світ, 1994. – 592с.
112. Попов Ю. Философско-эстетическое воззрение Ф. Шлегеля // Шлегель Ф. Эстетика. Философия. Критика. – М., 1983. – С.7 – 37.
113. Попович М. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 1999. – 727с.
114. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. У 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.2. – 494с.
115. Приходько П. Шевченко й український романтизм 30-х – 50-х рр. XIX ст. – К., 1963. – 316с.
116. Проблема людини в українській філософії XVI-XVIII ст.. – Львів, 1998. – 238с.
117. Рассел Б. Історія Західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 759с.
118. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т.4. – ТООТК – СПб.: Тетрополис, 1996. – 800с.
119. Рейман П. Основные течения в Немецкой Лытературе 1750-1848. – М.: Изд. иностр. лит., 1959. – 524с.
120. „Руська Трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України. – К.: Наук.думка, 1987. – 337с.
121. Самарин Р. Зарубежная литература. – М.: Высш. шк., 1987. – 366с.
122. Себайн Д. Торсон Т. Історія політичної думки. – К.: Основи, 1997. – 838с.
123. Скринник М. Ідейне підґрунтя українського романтизму // НТШ. – Львів, 1991. – Т.22. – С.201 – 215.
124. Славинський М. Русская интеллигенция и национальный вопрос // Вехи: Интеллигенция в России: Сб. ст. 1909-1910. – М.: Молодая гвардия, 1991. – С.406 – 418.
125. Советская историческая энциклопедия. В 16 т. – М.: Сов. Энциклопедия, 1969. – Т.12. – С.133 – 135.
126. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. Энциклопедия, 1981. – С.1148.
127. Соллертинский И. Романтизм, его общая и музыкальная эстетика // Музыкально-исторические этюды. – Л.: Музчиз, 1956. – 362с.
128. Старовойт І. Західноєвропейська та українська ментальність. – Львів – Тернопіль, 1995. – 171с.
129. Статут Кирило-Мефодіївського товариства // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990. – Т.1. – С.150 – 152.
130. Тертерян И. Романтизм як целостное явление // Вопросы литературы. – 1963. - № 4. – С.151 – 181.
131. Трёльч Э. Историзм и его проблемы. – М.: Юрист, 1994. – 719с.
132. Турчин В. Эпоха романтизма в России: к истории русского искусства первой трети XIX ст. – М.: Искусство, 1981. – 550с.
133. Українська Радянська енциклопедія. – К., 1963. – Т.12. – С.347 – 349.
134. Українська суспільно-політична думка в XX столітті. Нью-Йорк: Сучасність, 1983. – Т.1. – 511с.
135. Українська суспільно-політична думка в XX столітті. Молода Україна. – Т.2. – Рік І. – Ч.7. – липень 1900. – 210с.
136. Фартушний А. Українська національна ідея як підстава державотворення. – Львів, 2000. – 308с.
137. Философская энциклопедия. – М., 1967. – Т.4. – С.521 – 525.
138. Фихте И. Замкнутое торговое государство // Соч: В 2 т. – СПб.: Мифрил, 1993. – Т.2. – С.225 – 359.
139. Фихте И. Назначение человека // Соч: В 2 т. – СПб.: Мифрил, 1993. – Т.2. – С.65 – 225.
140. Фихте И. Несколько лекций о назначение учёного // Соч: В 2 т. – СПб.: Мифрил, 1993. – Т.2. – С.7 – 65.
141. Фихте И. Наукоучение в его общих чертах // Соч: В 2 т. – СПб.: Мифрил, 1993. – Т.2. – С.771 – 791.
142. Фихте И. Факты сознания // Соч: В 2 т. – СПб.: Мифрил, 1993. – Т.2. – С.619 – 771.
143. Фіхте Й. Що таке народ у вищому розумінні цього слова і що таке любов до Батьківщини // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – С.46 – 56.
144. Франко І. О.А. Барвінський. Огляд народної літератури украінсько-руської до 60-х років // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1981. Т.31. – С.414 – 416.
145. Франко І. Коли не по конях, так хоч по оглобах // Іван Франко. Молода Україна: Провідні ідеї й епізоди. – Львів: Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1910. – С.116 – 127.
146. Франко І. Лорд Байрон // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1981. Т.29. – С.414 – 416.
147. Франко І. На склоні віку // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1981. Т.45. – С.414 – 416.
148. Франко І. Передмова до зібрання поезій „Мій Ізмарагд” // І.Я. Франко Давнє і нове. – Львів: Накладом українсько руської видавничої спілки, 1911. – С.VII-X.
149. Франко І. Поезія XIX віку і її головні представники // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1981. Т.31. – С.501 – 507.
150. Франко І. Поза межами можливого // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1986.Т.45. – С.276 – 285.
151. Франко І. Сучасні польські поети // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1981. Т.31. – С.385 – 412.
152. Франко І. Українсько-руська (Малоруська) література // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1984. Т.41. – С.74 – 100.
153. Франко І. Що таке поступ? // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1986. Т.45. – С.300 – 348.
154. Франко І. Южнорусская Література // Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1984. Т.41. – С.101 – 161.
155. Хто є хто. В європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник. – Львів.: Кальварія. – 227с.
156. Чижевський Д. Візантійські і західно-європейські елементи // Енциклопедія українознавства. – К., 1995. – С.753 – 760.
157. Чижевський Д. Нарис з історії філософії на Україні. – Мюнхен, 1983. – 175с.
158. Чижевський Д. Романтика // Енциклопедія українознавства. – К., 1995. – С.753 – 760.
159. Чижевський Д. Українська романтика // Історія української літератури: від початків до доби реалізму. – Тернопіль.: Фемна, 1994. – С.362 – 366.
160. Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди. – Варшава, 1934. – 221с.
161. Шатобриан Ф. Гений христианства // Эстетика раннего французкого романтизма. – М.: Искусство, 1982. – С.94 – 220.
162. Шевченко Т. Кобзар. – К.: Дніпро, 1974. – 623с.
163. Шеллинг Ф. Сочинения. В 2 т. – М., 1987. Т.1. – 639с.
164. Шеллинг Ф. Философия искусства. – М., 1966. – 495с.
165. Шинкарчук В. Булатов М. Табачковскый В. и др. Очерки по философии Л. Фейербаха. – К.: Наук. думка, 1982. – 334с.
166. Шлегель Ф. Эстетика. Философия. Критика. В 2 т. – М.: Искусство, 1983. Т.1. – 479с.
167. Шлегель Ф. Идеи // Фридрих Шлегель. Эстетика. Философия. Критика. В 2 т. – М.: Искусство, 1983. Т.1. – С.358 – 365.
168. Шморгун А. Категории „одно” и „множество” и проблема последовательной демократизации общества // Категории „одно” и „множество”. – К., 1992. – С.161 – 171.
169. Щербатюк А. Вітер осяянь. Підстави нової чуттевості. – Львів, 2001. – 131с.
170. Яблонська Л. Два підходи до розуміння суті держави і права у філософській теорії Г.В. Гегеля // Українська національна ідея реалії та перспективи розвитку. – Львів, 2002. – Вип. 10. – С. 26-39.
171. Яблонська Л. Романтизм у підході до розуміння держави, права та нації у філософській теорії Й Фіхте // Політологічний вісник. – К., 2001. – № 9. – С.43 – 51.
172. Яблонська Л. Романтизм як конструктивна основа розуміння сутності держави та нації // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. Збірник наукових праць. – Львів: ПАІС, 1998. – С.31 – 35.
173. Ярема Я. Українська духовність в її культурно-історичних виявах. – Львів, 1937. – 77с.
174. Яценко М. Романтизм // Історія української літератури XIX ст. – У 3 кн. – К.: Либідь, 1995. – кн..1. – С.240 – 312.
175. Яценко М. Романтизм як художній напрям в українській літературі // Укр. мова і літ. в шк. – 1989. – № 2. – С.28 – 36.
176. Barry N. An Introduction to Modern Political Theory. – I. – 1982. – 330 p.
177. Begriffbestimmung der Romantik. – Darmstadt, 1968. – 397 p.
178. David Sannders. The Ukrainian Impact on Russian Culture. 1750 – 1850. – Edmonton, 1985. – 482 p.
179. Die romantische Ironie in Theorie und Gestaltung. – Tübingen, 1960. – 268 p.
180. Kircher E. Philosophie der Romantik. – Jena, 1906. – 276 p.
181. Romane und Erzählungen der deutschen Romantik.Neue Interpretationen. – Hrsg. v. P. M. Läutzeler. – Stattgart, 1981. – 237 p.
182. Strauss I. Introduction to Political Philosophy. – New York, 1986. – 280 p.
183. Strich F. Die Romantik als europaische Bewegung // Begriffbestimmung der Romantik. – Darmstadt, 1968. –P. 112 – 134.