ПОЛІТИЧНА ЕТИКА У ФІЛОСОФІЇ М.О. БЕРДЯЄВА ДОЕМІГРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ (1900-1922 рр.) : ПОЛИТИЧЕСКАЯ ЭТИКА В ФИЛОСОФИИ Н.А. БЕРДЯЕВА доемиграцийного ПЕРИОДА (1900-1922 гг)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА імені В.М. КОРЕЦЬКОГО

БУШАНСЬКИЙ ВАЛЕНТИН ВІКТОРОВИЧ

На правах рукопису
УДК 321.01 Бердяєв (17)

ПОЛІТИЧНА ЕТИКА
У ФІЛОСОФІЇ М.О. БЕРДЯЄВА
ДОЕМІГРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ (1900-1922 рр.)

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
доктор політичних наук, професор
Горбатенко Володимир Павлович

Київ – 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

3
Розділ І. ЕТИКО-ПОЛІТИЧНА СПАДЩИНА М.О. БЕРДЯЄВА В ІСТОРИКО-ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ
11
1.1. Етична проблематика у політичній науці 11
1.2. Основні напрямки політологічного дослідження спадщини М.О. Бердяєва

33
Розділ ІІ. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА КУЛЬТУРНО-ДИСКУРСИВНІ ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ М.О. БЕРДЯЄВА

67
2.1. Перехід від марксизму до ідеалізму: усталення основних персоналістичних засад соціальної та етико-політичної філософії М.О. Бердяєва

67
2.2. Критично-ідеалістичні складові політичної етики М.О. Бердяєва

82
Розділ ІІІ. ХРИСТИЯНСЬКІ ТА ГУМАНІСТИЧНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ М.О. БЕРДЯЄВА
126
3.1. Теократичні засади етико-політичної системи 126
3.2. Діалектика абсолютного та відносного в політичній діяльності

150
Розділ IV. ЕТИКО-ПОЛІТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ БЕРДЯЄВСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ В АНАЛІЗІ СУСПІЛЬНИХ ПРОЯВІВ
174
4.1 Етичні цінності у процесах суспільно-політичних перетворень (на основі бердяєвського бачення російської революції)

174
4.2 Політична етика М.О. Бердяєва в контексті актуальних проблем сучасної європейської культури та цивілізації

191
ВИСНОВКИ
209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 214

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Політичні дослідження завжди пов'язані зі зверненням до фундаментальних понять, що розробляються у філософії. Свобода, необхідність, влада, справедливість, добро, зло – це ті етичні поняття, без оперування якими неможливе пізнання сутності, сенсу та проявів політичного життя. Становлення науки про політику як відстороненого предметно-рефлексивного погляду було пов'язане із розмежуванням з етичною сферою, яка тлумачилась як певна упередженість у здійснені функціональної доцільності. Однак етичні питання завжди залишалися у сфері як політичної практики, так і теорії. Нині етичні поняття розглядаються як певні культурні цінності, поділяння яких політичними суб'єктами впливає на соціальні, економічні та політичні перебіги. Зберігаються тенденції як до заперечення політики, виходячи із наголошення на етичних імперативах, так і до її тлумачення як посутньо іммо-ралістичної. Нерозривність етичної та політичної сфер визначила існування етико-політичні студій як напрямку політичної філософії, предметом якої є дослідження необхідних форм політичної організації. Саме тому існує потреба у дослідженні етичного виміру політики. Політична етика насамперед може бути розкрита як проблематика історії політичних учень.
Центральне місце етичні та політичні питання посідають у доробку Миколи Олександровича Бердяєва (1874-1948), творчість якого – яскрава сторінка в історії української, російської та французької культур. Ім'я філософа широко відоме у світі. Доля людини у часі та вічності, її свобода, гідність, творча активність – головна тема його роздумів. М.О. Бердяєв знаний як філософ-екзистенціаліст, містик, метафізик, але особливе місце в його доробку посідає соціальна, суспільно-політична проблематика з характерним етико-релігійним баченням. Згідно з М.О. Бердяєвим, політика, спрямовуючись на хибні завдання, проявляється як сфера відчуження. Разом з тим, вона є і єдиним засобом подолання негативних тенденцій суспільного життя.
Сучасності, як ніколи досі, характерні "втеча від свободи", посилення економічного, національного та релігійного відчуження, спрямованість інтересів до оманливих, штучних цінностей. Спостерігається перетворення політики на самодостатність, у якій людина та її культура постають засобами, а не цілями діяльності. Разом з тим, у ситуації ціннісної неусталеності, що спостерігається нині, саме політика виконує роль чинника, який сприяє втіленню цінностей у соціальному середовищі. Політика набуває формалізуючих якостей щодо потенційної багатоманітності буттєвого становлення. Вона постає необхідною умовою суспільної самоорганізації як у плані інституційному, так і світоглядному. Визначальні риси сучасної культурної, соціальної та політичної ситуації зумовлюють увагу до бердяєвської філософії з її високою оцінкою покликання людини, вимогливим ставленням як до особи, так і до всього суспільства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в контексті провідної теми наукових студій відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України: "Історія держави і права: сучасні проблеми історіографії, джерелознавства та юридичної біографістики" (номер держреєстрації КК 010Ш000377).
Актуальність і характер вивчення бердяєвської спадщини зумовили визначення об'єкту, предмету та конкретизацію завдань дослідження.
Об'єкт дослідження – політичні проблеми у філософській спадщині М.О. Бердяєва доеміграційного періоду творчості.
Предмет – чинники становлення і специфічні особливості політичної етики М.О. Бердяєва у контексті проявів суспільно-політичного життя.
Мета і завдання дисертації. Мета дослідження полягає у розкритті зв'язку між зорієнтованим на висвітлення соціально-політичної ситуації культурним дискурсом початку ХХ-го століття та філософсько-політологічним й етичним вченням М.О. Бердяєва у доеміграційний період, визначеними історично й оригінальними рисами, властивими соціально-філософському доробку мислителя.
Поставлена мета зумовила визначення дослідницьких завдань:
1) окреслити основні концепції та теорії політичної науки, що розкривають проблему взаємодії етики та політики у суспільстві;
2) виділити представлені у науковій літературі головні напрямки вивчення бердяєвської соціальної філософії, етики та тлумачень політичних явищ у доеміграційний період творчості;
3) визначити міру впливу культурно-світоглядних факторів, що обумовлювали мистецьку, наукову та політичну соціалізацію в досліджуваний період;
4) конкретизувати політичний дискурс бердяєвської творчості: теми, проблеми, явища політичного життя, що були предметом його уваги й знайшли відображення у творчому доробку;
5) здійснити методологічний аналіз бердяєвського тлумачення політичних явищ, з'ясувавши визначальні гносеологічні підходи пізнання – а) ситуативні та культурні чинники (представлені у якості коґнітивних впливів), б) логіко-рефлексивні фактори, в) парадигмально-поняттєву заданість пізнавального руху;
6) виявити особливості бердяєвської політичної етики, розкрити її змістові та концептуальні риси в контексті закономірностей політичного життя;
7) простежити еволюцію суспільно-політичної проблематики, що була предметом бердяєвської рецепції, розглянувши її сучасні прояви, з'ясувавши евристичність бердяєвських способів філософсько-політологічного тлумачення як пізнавальних засобів, що уможливлюють вивчення сучасних політичних явищ.
Методи дослідження. Використано загально-філософські (принцип діалектизму, об'єктивності, аналітико-синтетичний метод, індукції та дедукції) та загально-наукові (структурно-функціональний, системний, інституціональний, історико-логічний, порівняльно-ретроспективний) принципи та методи. З позицій діалектизму розглянуті еволюція етико-політичної проблематики; предметно-рефлексивні способи пізнання, включаючи: а) об'єктивацію досліджуваного явища, б) виявлення складових елементів і системних властивостей явища, в) інтерпретацію, виходячи з поодиноких проявів і загально-видових рис, що застосовувались під час розгляду в контексті політичної етики М.О. Бердяєва революційної доби у Російській імперії й актуальних проблем сучасного суспільно-політичного життя. Зв'язок функціональності та форми з'ясовувався як шляхом звернення до інтелектуальної рефлексії (розгляд поняттєвого руху в етико-політичних теоріях), так і рефлексії предметної (тлумачення взаємовпливу організаційних і буттєвих суспільно-політичних змін). Зазначена взаємопов'язаність також конкретизувалась як системна (кореляції цілого та його елементів) та історично визначена (еволюційна та коеволюційна) зміна суспільно-політичних інститутів. З'ясування особливостей (історичність, суб'єктивність, істинність тощо) бердяєвського бачення революційних подій та європейської культури і цивілізації досягалося шляхом звернення до компаративних методів пізнання. Розкриття творчої спадщини М.О. Бердяєва здійснювалося на основі герменевтичних методів дослідження: інтерпретації, виходячи з принципу прегнантності (Ф. Шляйєрмахер [244; 245]); розуміння суджень, дій, досвіду (В. Дільтей [238; 239]); історичного моделювання, біографічного опису, аналізу результатів діяльності (текстів) (Г.-Ґ. Ґадамер [59; 60]); психоаналітичного методу (Ю. Габермас [222]).
Наукова новизна дисертації полягає у розкритті змісту бердяєвських політико-філософських тлумачень, виходячи з то, що пізнання політичного життя зумовлюється, з одного боку, об'єктивними характеристиками суспільно-політичної ситуації (що може виступати предметом відстороненого аналізу) й, з іншого, характером культурної ситуації – середовищем соціалізації, що інтеріо-ризується й проявляється в якості коґнітивного чинника. Суспільно-політична проблематика виокремлена як визначальний, проблемно-рефлексивний чинник, що обумовив змістові та ціннісні особливості бердяєвської етики. На основі зазначеного наукового підходу у дисертаційному дослідженні одержано такі ос-новні результати:
1. Уперше здійснено політологічне дослідження філософії М.О. Бердяєва; досліджено доеміграційний період творчості мислителя, що уможливило розгляд його соціальної філософії у становленні; показано еволюційний розвиток бердяєвської філософії, взаємопов'язаність усіх творчих періодів. Висвітлено становлення філософії М.О. Бердяєва: даний процес відбувався за безпосереднього впливу суспільних реалій як проблемної ситуації, що містила суперечності соціально-політичного, економічного й етико-ціннісного характеру. Прагнучи віднайти ціннісні основи соціально-політичного буття людини, Бердяєв закономірно звертався до етико-політичної проблематики, що, таким чином, посідає одне з визначальних місць у його творчому доробку.
2. Поглиблено розуміння гносеологічних особливостей становлення політичної думки. На матеріалі бердяєвської соціальної філософії виділено такі закономірності процесу пізнання політичних явищ: а) культурна ситуація, зокрема домінантна інтелектуальна традиція (особливості історичної пам'яті й характер етичних цінностей), виступаючи коґнітивним чинником, зумовлює соціальне відображення суспільно-політичної ситуації, визначаючи способи політичної діяльності; б) політична теорія, зазвичай, розгортається між суспільно-політичною ситуацією та культурним дискурсом: логіка політичної думки неминуче тяжіє до конфлікту щодо культурного дискурсу (як набутого, а відтак і недостатнього знання) так і до конфлікту щодо суспільної ситуації, виходячи з нетотожності даній ситуації й інтенціонованості актуального знання ідеальними уявленнями.
3. Удосконалено періодизацію бердяєвської творчості 1900-1922 років: антропологічне вчення виділено як визначальний чинник еволюції соціальної філософії, конкретизовано її етико-політичний зміст (І.В. Сумченко розглянуто метафізичний контекст бердяєвської антропології, проте не висвітлено її соціа-льно-онтологічний зміст). Присутність у працях усіх творчих періодів (марксистський, неокантіанський, неохристиянський) тотожних предметів, змістових положень і логіко-пізнавальних схем дала підстави стверджувати, що зміна творчих періодів має характеризуватися як прояв філософської еволюції, а етико-політична спадщина як загалом цілісна. За предметною визначеністю виді-лено політико-філософський період (1917-1922), що тлумачиться у філософській літературі як "невизначений" (О.О. Єрмичов): особливістю даного періоду є аналіз суспільно-політичних явищ у рамках неохристиянської картини світу з опосередковуванням предметно-рефлексивних методів.
4. Уперше показано, що бердяєвське етико-політичне вчення містить взаємопов'язані, ціннісно амбівалентні поняття "індивідність – особистісність" та "цивілізація – культура", розкрито їхню взаємопов'язаність: "індивідність" визначає "цивілізаційний" тип соціального розвитку, "особистісність" – "культурний", у свою чергу "цивілізація" і "культура" детермінують соціалізацію людини як "індивіда" чи "особистості". Дані поняття входять до бердяєвської політичної етики як вчення про належність становлення "особистісної" якості людини, що, розкриваючи власну свободу, має втілюватись у творчій політичній діяльності. Належним є становлення культури як протилежності об'єктивованій цивілізації. Політична творчість розкривається як процес, що містить наступні етапи: прийняття історичної спадщини; виділення її об'єктивованих рис; поступове перетворення суспільного життя відповідно до актуального ідеалу. Відносність виступає необхідною умовою політичного рішення і оцінкою будь-якої суспільно-політичної ситуації.
5. Конкретизовано етико-політичний зміст відзначеної В.В. Зіньковським суперечності між бердяєвським вченнями про необхідність творчості та об'єктивацією результатів діяльності: середовище й предмет політичної творчості об'єктивовані, відтак політичний ідеал завжди недосяжний, незавваження не-минучої нетотожності цілей і результатів діяльності, радикальне впровадження актуальних моделей суспільного устрою веде до політичного екстремізму і виникнення руйнівних соціальних проявів. Бердяєвська теза про соціальну актуа-льність творчої політичної діяльності (містицизм, есхатологізм, пошук соборності) та необхідність "відносності" політичного рішення є виходом із зазначеного протиріччя (однак зв'язок між творчістю та відносним її характером детально не простежується у філософії самого Бердяєва). Перше положення зумовлене прагненням усунути із суспільних відносин елемент тиранічності, що є аналогом природної детермінативності. Друге – випливає з розуміння загрозливості політичного волюнтаризму, пов'язаного лише з негативним (заперечувальним) моментом будь-якого становлення. Виділене протиріччя соціального вчення пов'язане із глибшою гносеологічною суперечністю між тезами про згубність об'єктивації та деструктивність безкінечної рефлексії (попри те, що саме об'єктивація є необхідним результатом продуктивної рефлексії).
6. Дістало подальшого розвитку уявлення про бердяєвське розуміння телеології та змісту соціально-політичного процесу. У філософській літературі слушно вказується на есхатологічний характер бердяєвського соціального вченням, в основі якого перебуває необхідність "духовної революції" (В.В. Попков), однак поза увагою залишається його предметно-рефлексивний зміст. Соціальна філософія М.О. Бердяєва, виступаючи рецепцією кризових суспільно-політичних проявів у Російській імперії на поч. ХХ-го ст., пов'язаних зі зміною форм правління, політичних режимів, економічних і культурних підвалин, містить аналітичні підходи та значний обсяг етико-політичних теоретичних узагальнень, що можуть використовуватись у пізнанні сучасності. Зокрема, у політичному прогнозуванні має завважуватись бердяєвське положення про єдність політичної історії: конфлікт щодо цінностей базового консенсусу не може бути знятий шляхом заперечення одного із тверджень, подолані насильницьким шляхом цінності залишаються присутніми у політичному житті у формі коґнітивних чинників, набуваючи щодалі, то радикальніших форм ствердження у вигляді адекватних часу революційних ідеологем.
Теоретико-практичне значення дисертаційного дослідження полягає, по-перше, у вдосконаленні методів пізнання історії політичної думки; по-друге, в конкретизації уявлень про суспільно-політичну та культурну ситуацію у передреволюційній Росії; по-третє, у збільшенні обсягу, ступеня конкретності, та теоретичної загальності знань стосовно становлення політико-філософського вчення М.О. Бердяєва. Одержані результати можуть використовуватись у пізнанні сучасного політичного життя. Матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний у вузівських курсах "Історії політичних вчень" та "Історії вчень про державу і право".
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації викладені в матеріалах доповідей і обговорювались на Міжнародних і Всеукраїнських наукових конференціях: "Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні" (Львів, 2001), „Мова символів – мова вічності" (Київ, 2002), "Національні процеси в Україні" (Запоріжжя, 2002), "Міфологічний простір і час" (Київ, 2003).
Публікації. Матеріали дисертації знайшли відображення у 12 публікаціях. У тому числі в 5 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України; 3-х статтях у нефахових виданнях;4-х тезах наукових конференцій.
Структура й обсяг дисертації визначені метою, завданнями та логікою дослідження. Дисертація, загальний обсяг якої становить 213 сторінок, склада-ється із чотирьох розділів, кожен з яких містить по 2 підрозділи, висновків і списку використаної літератури (246 джерел).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження уможливлює здійснення узагальнень історико-політологічного плану. Бердяєвська філософія розглядалась у становленні. Саме такий підхід і дозволив простежити змістову та логічну еволюцію бердяєвської творчості доеміграційного періоду. Зокрема, правомірно відзначити такі особливості становлення та структурності бердяєвської філософії.
Соціально-культурний контекст постання творчості М.О. Бердяєва. Бердяєв входить у наукове та соціально-політичне життя у час зламу визначальних суспільно-політичних ідеологій і культурних течій. Просвітницьке та революційне народництво поступається впливом марксизму. Останній хоч і поділяється вже на легальний і революційний, однак усе ще зберігає певну організаційну невизначеність, яка і зумовлює його загальну цілісність як наукової парадигми та сукупності соціальних ідеалів і цінностей. У “Російській ідеї” (1946) Бердяєв відзначатиме фанатичну безоглядність, з якою російська інтеліґенція захоплювалась тими чи іншими теоріями. Те, що 1900 року Бердяєв дебютує у політичній періодиці (газета німецьких соціал-демократів “Noe Zait”) саме як марксист цілком зумовлене тією соціальною атмосферою, в якій відбувалася його соціалізація. Звернення до марксизму було не осмисленим, раціонально-виваженим вибором молодого аристократа, а його діяльнісним виявленням засвоєних соціально-світоглядних норм. Відзначена бердяєвська атестація, властивого інтеліґенції некритичного ставлення до “модних” теорій як до безперечних панацей, далебі є висловленням саморефлексії. Показовим є те, що С.О. Бердяєв – старший брат філософа, соціалізуючись за визначального впливу народництва, стає українським поетом, співпрацює з українськими часописами, тобто у властивий його добі спосіб одіює інтеріоризовані цінності.
Марксистський період творчості (1900-1901). Засвоєння марксистського світобачення визначило методологію, предмет і зміст перших бердяєвських творів. У праці “Суб’єктивізм й індивідуалізм у соціальній філософії...” М.О. Бердяєвим обстоюються усі принципові марксистські положення: об’єктивізм, визначальність буття щодо свідомості, проґресизм, класова зумовленість суспільно-політичних суперечностей тощо. Згадана праця спрямовувалась проти, сформульованого народником М.К. Михайловським, “суб’єктивного методу у соціології”. Позитивна спрямованість книги – доведення об’єктивності, а відтак і необхідності суспільно-політичного проґресу, що і зумовлює доцільність організації соціальної діяльності з метою сприяння цьому поступу. Попри наступний відхід від марксизму, засвоєння властивої йому картини світу, справило вплив на усю подальшу творчість філософа. Правомірно стверджувати, що персоналістичні світоорієнтації, характерні усій бердяєвській спадщині, в основі своїй містять марксистські коґнітивні впливи. Суттєвим є те, що персоналізм, сформований у рамках марксистської картини світу, є вирізнювальною рисою бердяєвської філософії, присутньою в усіх подальших працях. Персоналістичні за змістом цінності у даний період обстоювались як вимога соціальної рівності, в основі якої перебуває непересічне значення кожної особи, якій властиві трансцендентально-заздалегідні уявлення про суспільне благо та невід’ємні “природні права” на самоактуалізацію, що має втілюватись у суспільно-політичній, об’єктивно визначеній і проґресистсько спрямованій діяльності.
Неокантіанський період творчості (1901-1907). Вже у праці присвяченій соціології М.К. Михайловського, Бердяєв звертається до поняття трансцендентального. Одначе, як поділяння марксистської теорії не було вільним від критично-ідеалістичних елементів, так і превалювання неокантіанства не було беззастережним, а включало і положення ніцшеанської етики й антропології. Прагнення поєднати такі різнорідні філософські традиції було невипадковим. Це у повній мірі – продовження присутньої до того суперечності між марксизмом і кантіанством. Етику даного періоду характеризує суперечність між імперативністю зобов’язувальності соціальних норм й імперативністю людської свободи та волі. У той час як кантіанська етика випливала із антропологічного вчення про первісну гріховність людини, її природну деструктивність, а ніцшеанська етика, у свою чергу, ґрунтувалась на не менш визначеній антропології належності нерівності й ієрархічності, соціальне втілення якої є етично належним, бердяєвська етика, включаючи й ідею соціальної зобов’язувальності, й вільної особистості, була позбавлена цілісної антропологічної основи, відтак згадана суперечність не вирішувалась. Саме тому правомірним є висновок, що бердяєвський перехід від ідеалізму трансцендентального до ідеалізму трансцендентного був цілком закономірним і зумовлювався логікою філософських пошуків.
Неохристиянський період творчості (1907-1917). Звернувшись до неохристиянства, Бердяєв здобуває потрібне йому цілісне антропологічне вчення. Неохристиянство уможливлювало поєднання ідей трансцендентної етики, що є незмінною й ідеї діонісового начала у людській особистості, що має втілюватись у культурі, визначаючи соціальне життя. На відміну від суперечливості методологічних принципів попередніх творчих періодів, у рамках неохристиянства формулювалось органічно-сув’язна антропологічно обґрунтована методологія. Неохристиянська антропологія включала наступні аспекти: а) ідея об’єктивації, представлена як легенда про первісну гріховність й історичну безглуздість, зумовлену втратою зв’язку з Абсолютом і соціальною пасивністю; б) теодицея – в історії відсутній Божий промисел, зв’язком між людством і Богом є лише Новий Завіт, відтак людство відповідальне за власні переступи; в) антроподицея – оскільки людина подібна своєму Творцеві, то володіє і подібними можливостями й обов’язками – подолання зла і повернення у творчій діяльності до єдності з Абсолютом. Із окреслених антропологічних підвалин виводяться належнісні цінності, що становлять зміст етики як вчення про необхідний спосіб соціального життя і ставлення до власної особистості (присутність останньої складової є особливістю саме бердяєвської етики). Так найвищою цінністю проголошується свобода, що тлумачиться як меонічна, тобто первинніша і Бога, і його творінь, і життя взагалі. Оскільки свобода вважається первинною, то вона може бути не метою діяльності, а тільки її передумовою – “до свободи не можна прийти, із свободи можна тільки вийти”. Відтак належне соціальне життя є вільним самовиявленням особистостей. Звідси виводиться культ героїчності та геніальності. Однак Бердяєв не відкидає і значення етики закону. Заборонні соціальні норми мають значення як умова становлення самодисциплінованої особистості, взірцем якої є середньовічний лицар і святий. Але закон у Бердяєва має тільки відносне значення. Вільна особистість, якщо і приймає (чи відкидає) якусь норму, то не за соціальним велінням, а за власним вибором. Політична площина етики розгортається як вчення про належну суспільну організацію. У цій якості виступає теократія. В основу цього устрою покладається ідея соборності. Остання може мати лише загальнолюдський характер – “людство соборно відпало від Бога, соборно має і повернутися”. Шлях до теократії – творчість соціальна (утвердження “правди хліба”, подолання об’єктивованості родини, верстви, держави, утворення незалежних громад) і духовна (містицизм – безпосереднє пізнання Абсолюту). Держава (в усіх її проявах) мислиться Бердяєвим як необхідний атрибут етики закону, вона вбирає неминуче зло, присутнє в об’єктивованому світі. В етиці свободи держава постає стороннім явищем. Особистість захищена від неї власним законом.
Політико-філософський період творчості (1917-1922). У той час як попередні творчі періоди розрізнялися за методологічними ознаками, в основі політико-філософського перебуває предметна окремішність. О.О. Єрмичов, період, що охоплює 1917-1922 роки, класифікує як “невизначений”. Проте, зважаючи на суспільно-політичну спрямованість, написаних у цей час праць, а також завважуючи те що, В.В. Степун, аналізуючи бердяєвську спадщину, виділяв політичну проблематику як “окреме коло інтересів”, характеристика даного періоду як “політико-філософського” є правомірною. Перша світова війна і наступна революційна боротьба – події, що зумовили написання праць, віднесених до даного творчого періоду – розглядаються Бердяєвим за методологією, розробленою у рамках неохристиянства. Згадані події тлумачаться, як прояви кризи новочасової європейської цивілізації й процесу постання культури Нового Середньовіччя. Негативні прояви цього процесу: егалітаризм, демократія, атеїзм, анархія, економізм. Натомість постає: теократизм, громадськість, споживча ощадливість, мінімальна достатність державного впливу, містицизм. Ці ідеї сформульовані Бердяєвим як цілісний футурологічний проект.
Бердяєвське тлумачення кризи новочасової цивілізації, оцінювання суспільно-політичного життя як прояву етики закону, в якій панує відноснене начало, погляд на людину як особистість, що пов’язана з меонічною свободою зберігає значущість і у контексті сучасних суспільно-політичних і культурних рухів.
Проведене дослідження становлення бердяєвської соціальної філософії й особливостей його етико-політичного вчення дає змогу зазначити суттєві положення щодо характеру висвітлення творчості мислителя. Попри виділену в історико-політологічній літературі й у критичних публікаціях, присвячених твор-чості філософа, змінність методологічних основ пізнання та присутність окремих творчих періодів, логіці виникнення останніх не приділяється належної уваги. Здійснений аналіз дає змогу стверджувати: а) присутність марксистського диску-рсу в творчості філософа була історично зумовленою; б) звернення до трансцендентального та трансцендентного ідеалізму визначалось логікою філософських пошуків; в) таким чином, становлення філософії у доеміграційний період мало еволюційний характер.
Бердяєвські погляди, що були висловлені у неокантіанський і політико-філософський періоди творчості відзначаються всеохопністю як за предметом, так і за філософськими напрямками. Застосовані поняття вирізняються змістовою конкретністю, розмежованістю одне щодо одного і володіють дискурсивною взаємопов’язаністю. Усе це дає підстави заперечити, висунуту В.В. Зіньковським, характеристику бердяєвської творчості як “недескурсивної”. Натомість наголосити на системному характері бердяєвської філософії загалом і політичної етики зокрема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Теодицея // Философская энциклопедия. В 5-ти т. Т 5. – М., «Советская энциклопедия», 1970. – С. 197-199.
2. Алексеева Т.А. Нужна ли философия политике. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 128 с.
3. Аляєв Г.Є. Філософський універсум С.Л.Франка. Персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології XX-го століття: Монографія. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. – 368 с.
4. Андреев А.Л. Искусство, культура и сверхкультура. (Философия искусства Н.А. Бердяева). – М.: «Знание», 1991. – 64 с.
5. Андрилускас А.А. Проблемы дегуманизации культуры и искусства в Кон-цепции «христианского гуманизма» Н. Бердяева // Философская наука, 1988, № 3. – С. 42-51.
6. Апель К.-О. Дискурсивна етика: Політика і право. – К.: Основи, 1999. – 74 с.
7. Аржаковский А. Журнал «Путь» (1925-1940): Поколение русских религиоз-ных мыслителей в эмиграции. – К.: Феникс, 2000. – 656 с.
8. Аристотель. Сочинения. Т. 4. – М.: Мысль, 1984. – 567 с.
9. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова-Щедрина. – К.: Манускрипт, 1996. – 448 с.
10. Баженов А.В. Идея объективации у Николая Бердяева // Русская философия и духовная культура современности. Книга 1. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 14-15.
11. Балакина И.Ф. Религиозно-философские искания в России начала ХХ века. // Современный экзистенциализм. Критические очерки. – М.: Мысль, 1966. – 567 с.
12. Баллестрем К. гр. Власть и мораль (основная проблема политической эти-ки) // Философские науки, № 8, 1991. – С. 83-94.
13. Барабанов А.В. «Русская идея» в эсхатологической перспективе // Вопросы философии, 1990, № 8. – С. 62-74.
14. Бердяев Н.А. Духовный кризис интеллигенции – М.: Канон+, 1999. – 400 с.
15. Бердяев Н.А. Ф.А. Ланге и критическая философия // Мир Божий, июль, 1900. – С. 45-49.
16. Бердяев Н.А. Новое религиозное сознание и общественность. – М.: Канон+, 1999. – 389 с.
17. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 383 с.
18. Бердяев Н.А. Письма М.О. Гершензону // Вопросы философии, № 8, 1988. – С. 45-58.
19. Бердяев Н.А. Самопознание: Сочинения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харь-ков: Изд-во Фолио, 2000. – 624 с.
20. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990. – 184 с.
21. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. // Бердяев Н.А. Сочи-нения. – М.: Канон+, 1999. – 379 с.
22. Бердяев Н.А. Субъективизм и индивидуализм в общественной философии. Критический этюд о Н.К.Михайловском. – М.: Канон+, 1999. – 480 с.
23. Бердяев Н.А. Судьба России: Сочинения. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Изд-во Фолио, 1998. – 736 с.
24. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – М.: Республика, 1995. – 456 с.
25. Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства. В 2-х т. Т. 1. – М.: Искусство, 1994. – 341 с.
26. Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства. – В 2-х т. Т. 2. – М.: Искусство, 1994. – 258 с.
27. Бибихин В.И. Перипетии историзма // «Философская и социологическая мысль», 1989, № 12. – С. 73-88.
28. Бычко И.В. Познание и свобода. – М., Политиздат, 1969. – 215 с.
29. Бичко І.В. Свобода чи сваволя? (Критичний огляд філософії екзистенціалізму). – К.: Т-во “Знання”, 1966. – 47 с.
30. Бочкарев И.И. Экзистенциализм и эсхатологическое христианство Н. Бердяева // «Научные доклады высшей школы. Философская наука», 1971, № 4.- С. 45-52.
31. Бубер М. Два образа веры. – М.: Республика, 1995. – 464 с.
32. Булгаков С.Н. Свет невечерний. – М.: Республика, 1995. – 475 с.
33. Бушанський В.В. Діалектика суспільного у філософії М. Бердяєва // Держава і право. Зб. наукових праць. Випуск 14. – К.: Інститут держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 498-506.
34. В.С. Соловьев: pro et contra. – СПб.: РХГИ, 2002. – 628 с.
35. Вадивов А. Жизнь Бердяева. Россия. – Berkeley Slavic Specialties. – 1993. – 214 c.
36. Валіцький А. В полоні консервативної утопії: Структура і видозміни російського слов’янофільства. – К.: Основи, 1998. – 710 с.
37. Вдовина И.С. В поисках личностных форм бытия (персоналистические уче-ния о человеке) // Буржуазная философская антропология ХХ-го в. – М.: Наука, 1986. – С .90-103.
38. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 644-706.
39. Вехи (Сборник статей о русской интеллигенции). Из глубины (Сборник ста-тей о русской революции). – М.: Правда, 1991. – 608 с.
40. Вехи: pro et contra. – СПб.: РХГИ, 1998. – 856 c.
41. Вишнякова О.В. Концептуальна ли этика Н.А. Бердяева? // Вестник МГУ. Серия Философия. Вып.1., 1993. – С.92-94.
42. Відчуження: минувшість і сьогодення. (Табачковський В.Г., Андрос С.П., Ковадло Л.П. та ін.) – К.: Наукова думка, 1993. – 140 с.
43. Власенко К.И. Концепция истории русской философии: конец ХІХ – начало ХХ в. // Вестник МГУ, 1988. № 5. Философия. – С. 18-26.
44. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: ОАО Изд-во „Экономика”, 1999. – 606 с.
45. Гаевский Б.А. Философия политики: Учебник. – К.: „ВІПОЛ”, 1993. – 120 с.
46. Гайдадым Э.Л. Философия истории неортодоксального православного те-изма в России ХІХ – нач. ХХ – го в.в. Автореф... докт. дис. – К., 1992. – 44 с.
47. Гайденко П.П. «Вехи»: не услышанное предостережение // Вопросы фило-софии, 1992, № 2. – С. 103-122.
48. Гайденко П.П. Владимир Соловев и философия Серебряного века. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 472 с.
49. Гайденко П.П. Мистический революционизм Н.А.Бердяева. // Бердяев Н.А. “О назначении человека”. – М.: Республика, 1993. – С. 5-18.
50. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология ХХ века. – М.: Республика, 1997. – 495 с.
51. Гайденко П.П. Экзистенциализм и проблемы культуры. (Критика филосо-фии М. Хайдеггера). – М.: «Высшая школа», 1963. – 121 с.
52. Галкин А.А. Становление политической науки: от философии политики к политическому моделированию. – М.: Весь мир, 1991. – 164 с.
53. Гальцева Р.А. Судьба человека в современном мире // Новый мир, 1990, № 1. – С.207-209.
54. Гобозов И.А. Философия политики. – М.: ТЕИС, 1998. – 154 с.
55. Гомеков Н.Н. Формирование идей персонализма в России конца ХІХ – нач. ХХ-го веков. Автореф.. канд. диссер. – Рига, 1970. – 24 с.
56. Горбатенко В.П. Бердяєв М.О. // Юридична енциклопедія. В 5-ти т. Т. 1. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1998. – С. 228.
57. Грюнбаум К.И. Свобода воли и законы человеческого поведения // Вопросы философии, 1970, № 6. – С. 27-34.
58. Гуманистическая традиция русской философии. Встречи за «Круглым сто-лом». – М.: Общество «Знание» РСФСР, 1991. – 61 с.
59. Ґадамер Г-Ґ. Істина і метод: Пер. з нім. – Т. І: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. – К.: Юніверс, 2000. – 464 с.
60. Ґадамер Г-Ґ. Істина і метод: Пер. з нім. – Т. І: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. – К.: Юніверс, 2000. – 464 с.
61. Давиденко С.О. Постановка проблеми суб’єктивності у філософії: Ф.М. Достоєвський та М.О. Бердяєв. Дис... канд. філос. н. – К., 1998. – 176 с.
62. Давидов Ю.Н. Этика любви и метафизика своеволия: Проблемы нравствен-ной философии. – М.: Молодая гвардия, 1982. – 287 с.
63. Давидович В.Е. Грани свободы. – М.: Мир, 1969. – 124 с.
64. Давидович В.Е. Проблемы человеческой свободы. – Львов: Вища школа, 1967. – 248 с.
65. Дебольский Н. Теодицея // Энциклопедический словарь Брокгауза-Эфрона. – СПб., 1901. Т. 64. – С.879-880.
66. Диденко В.Д. Искусство в пневматологии Н. Бердяева // Вестник МГУ, Се-рия 7, философия, 1973, №1. – С. 37-46.
67. Долгов К.М. От Киркегора до Камю: Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века. – М.: Искусство, 1990. – 399 с.
68. Доля В.Е. Критика теологического понимания свободы. – Львов: Высшая школа, 1991. – 512 с.
69. Дробницкий О.Г. Понятие морали: Историко-критический очерк. – М.: Нау-ка, 1974. – 276 с.
70. Дьяков В.А. Славянский вопрос и русская душа в мировоззрении Н. Бердяева // Славяноведение, 1992, № 2. – С. 61-69.
71. Ермичев А.А. Критический анализ философии Н.А. Бердяева: Автореф. дис… канд. филос. наук. – Ленинградский гос. ун-т., 1970. – 13 с.
72. Ермичев А.А. Три свободы Николая Бердяева. – М.: «Знание», 1990. – 64 с.
73. Ефимов Г.И. О духовной природе насилия в философии Н.А. Бердяева // Отечественная философия: опыты, проблемы, ориентиры исследования. Вып. 7. – М., 1992. – С. 59-73.
74. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Либідь, 1999. –180 с.
75. Живов В.О. О сомнительном и недостоверном в историософии Н.А. Бердяева // Новый мир, 1992, № 10. – С. 216-221.
76. Заботин Н.Н. Об отношении Н.А. Бердяева к монархии // Русская филосо-фия и духовная культура современности. Кн. 1. – Иркутск: Изд-во Иркут-ского ун-та, 1991. – С. 58-59.
77. Запасник С. Ложь в политике // Философские науки, № 8, 1991. – С. 94-102.
78. Зеленкова И.С. Проблема смысла жизни: опыт историко-этического иссле-дования. – Минск: Изд-во Минского у-та, 1988. – 125 с.
79. Зеньковский В.В. История русской философии. – Харьков: Фолио; М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – 896 с.
80. Зеньковский В.В. Принципы православной антропологии // Русское зарубе-жье в год тысячелетия крещения Руси. – М.: Мир, 1991. – 127 с.
81. Зернов Н. Русское религиозное возрождение ХХ в. – Париж: YМСА-PRESS, 1991. – 368 с.
82. Ивонин Ю.П. Природа философского знания в контексте теории культуры Н.А. Бердяева // Философия и ее место в культуре. – Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1990. – С. 210-231.
83. Ильин И.О. О русской идее // Рубеж. Альманах социальных исследований, № 2, 1992. – С. 19-30.
84. Ируханова Р.А. Проблема иррационального в философии Н.Бердяева // Из истории религиозной философии в России ХІХ – ХХ вв. – М.: Наука, 1990.– С. 45-57.
85. Исаев И.А. Политико-правовая утопия в России (конец ХІХ – начало ХХ в.). – М.: Наука, 1991. – 272 с.
86. Исупов К.Г. Проблемы философии истории в художественном опыте Ф.М. Достоевского // Философская наука, 1990, № 4. – С. 40-50.
87. Кант И. Сочинения в шести томах. Т. 3. – М.: «Мысль», 1964. – 799 с.
88. Кант И. Сочинения в шести томах. Т. 4 (1). – М.: «Мысль», 1964. – 544 с.
89. Кант И. Сочинения в шести томах. Т. 4 (2). – М.: «Мысль», 1964. – 478 с.
90. Капралов Е., прот. Легенда о Великом Инквизиторе. – К., 1915. - 185 с.
91. Каримский А.М. Проблема зла в современной теологии. – М.: «Знание», 1979. – 64 с.
92. Карсавин Л.П. О личности // Религиозно-философские сочинения. Т.1. – М.: Наука, 1992. – С. 3 – 324.
93. Карышев К.Л. Философия творчества Н.А. Бердяева и специфика социаль-но-экономического знания // Русская философия и духовная культура со-временности. Кн. 1. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 54-60.
94. Карякин Ю., Плимак Е. Бердяев Н.А. // Философская энциклопедия. Т.1. – М.: Советская энциклопедия, 1961. – С. 148
95. Кириленко Е.И. Наследие Н.А. Бердяева: проблема «внутреннего человека» // Русская философия и духовная культура современности. Кн. 1. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 66-67.
96. Київ в історії філософії // Філософська та соціологічна думка, 1996, № 3-4. – С. 237-239.
97. Койре А. Очерки истории философской мысли. – М.: Прогресс, 1986. – 285 с.
98. Корнієнко В.О. Політична етика // Політологія. За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Академія, 2002. – С. 115-122.
99. Косевич Е. Человек и его тело в свете Нового и Ветхого Завета // Философ-ская наука, 1992, № 2. – С. 49-61.
100. Кошелева В. Наступит ли время Бердяева? // Общественные науки, 1991, №3. – С. 132-139.
101. Крымский С.Б., Параховский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культу-ры: Введение в обобщенную теорию познания. – К.: Наукова думка, 1993. – 216 с.
102. Крутянский Л.С. О свободе Николая Бердяева // Русская философия и ду-ховная культура современности. Книга 1. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 5-7.
103. Кувакин В.А. Критика экзистенциализма Н.А. Бердяева. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 205 с.
104. Кувакин В.А. Религиозная философия в России: Начало ХХ века. – М.: Мысль. 1980. – 309 с.
105. Кувакин В.А. Философия Вл. Соловьева. – М.: Знание, 1988. – 62 с.
106. Кузнецов П. Николай Бердяев: штрихи к портрету // Ступени, 1991, № 1. – С. 79-104.
107. Кузнецова И.В. Интерпретация философских идей Ф.М. Достоевского пред-ставителями «нового религиозного сознания» в России (начало ХХ-го века). Автореф… канд. дис. – М., 1990. – 26 с.
108. Куликов В.В. Философская антропология Н. Бердяева и Л. Шестова как ос-нова их иррационалистической этики. Автореф… канд.дис. – Л., 1978. – 20 с.
109. Кульчицький О. Введення у філософську антропологію. – Мюнхен, 1973. – 215 с.
110. Кульчицький О. Український персоналізм. – Мюнхен-Париж, 1985. – 189 с.
111. Кюнг Г. Мировая политика и мировая этика // Культура мира и демократии. Культура мира: Учеб. пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1997. – С. 114-132.
112. Кэндзюро Н. Философия свободы. – М.: Наука, 1958. – 128 с.
113. Кьеркегор С. Страх и трепет. – М.: Республика, 1993. – 368 с.
114. Латынина Ю. Уроки «Вех» // Знание – сила, 1991, № 2. – С.81-87.
115. Левінас Е., Касторіадіс К. Політика та етика. – К.: Основи, 1999. – 69 с.
116. Лейбниц Г.Ф. Опыты теодицеи о благости Божьей, свободе человека и нача-ле зла. // Лейбниц Г.Ф. Соч. в 4-х т. Т.4. – М.: Мысль, 1989. – С. 49-540.
117. Ленин В.И. Сочинения. Изд. 4-е. Т. 34. – М., 1975. – 346 с.
118. Лой А. Мета (Zwesk) та ціль (Ziel): ідеали та цінності // Філософські студії Київського університету. – К., 1995. – 116 с.
119. Лосев А.Ф. Вл. Соловьев и его время. – М.: Прогресс, 1990. – 719 с.
120. Лоскутов В., Семочкина М. Опыт философии общей судьбы или был ли Бердяев марксистом? // Параллели (Россия – Восток – Запад). Альманах фи-лософской компаративистики. Выпуск первый. – М., 1991. – С. 91-109.
121. Лосский Н.О. История русской философии. – М.: Высшая школа, 1991. – 559 с.
122. Лосский Н.О. Условия абсолютного добра: Основы этики. – М.: Изд-во по-литический литературы, 1991. – 368 с.
123. Лосский Н.О. Бог и мировое зло. / Сост. А.П.Полякова и др. – М.: Мысль, 1994. – 432 с.
124. Лосский Н.О. Вл. Соловьев и его преемники в русской религиозной фило-софии // Путь, 1926, № 2 – С. 152-160.
125. Лосский Н.О. Вл. Соловьев и его преемники в русской религиозной фило-софии // Путь, 1926, № 3. – С. 277-287.
126. Любомирова Н.В. Ностальгия по реальности. О русском социальном чувстве // Общественные науки и современность, 1991, № 6. – С. 160-170.
127. Макиавелли Н. Государь: Сочинения. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Изд-во «Фолио», 1998. – 656 с.
128. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – 4-те вид. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.
129. Малахов В.С. Русская духовность и немецкая ученость // Вопросы филосо-фии, 1991, № 5. – С. 114-129.
130. Малинин В.А. Основные проблемы критики идеалистической русской фило-софии. – М.: Изд-во МГУ, 1963. – 169 с.
131. Марцинковская В.Ф. Владимир Соловьев и Евангелие. – Чикаго: SYP, 1990. – 64 с.
132. Марченко А.В. Критический анализ этических взглядов представителей бо-гоискательства в России конца ХІХ – нач. ХХ в. Автореф… канд. дис. – М., 1989. – 26 с.
133. Матушчик Э. Критика социальной философии Николая Бердяева. Авто-реф… канд. дис. – Л., 1989. – 17 с.
134. Материалы «Круглого стола» «Проблемы изучения истории русской фило-софии и культуры» // Вопросы философии, 1988, № 9. – С. 92-161.
135. Мень А. Истоки религии. – Брюссель, 1981. – 428 с.
136. Мережковский Д.С. Л. Толстой и Ф. Достоевский // Полн. собр. соч. – М., 1912. – С. 230-231.
137. Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва у сучасному дискурсі (до 125-річя з дня народження М.О.Бердяєва): Український часопис Російської філософії. Вісник товариства Російської філософії при Українському філософському фонді. Вип. 1. – К.: Вид. ПАРАПАН – 2003. – 648 с.
138. Москвина И.К. Критика философско-эстетических взглядов деятелей «ново-го религиозного сознания» – Д.С. Мережковского, Н.А. Бердяева, С.Н. Булгакова. Автореф… канд. дис. – Л., 1989. – 17 с.
139. Моисеева А.П. Философия Н.А. Бердяева и современность // Русская фило-софия и духовная культура современности. Часть 1. – Иркутск: Изд-во Ир-кутского ун-та, 1991. – С. 24-26.
140. Мокиевский П.В. К характеристике современных течений // Бердяев Н.А. “Новое религиозное сознание и общественность”. – М.: Канон+, 1999. – С. 428-433.
141. Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей: историко-философские очерки и портреты. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.
142. Мюллер Э.И. Киреевский и немецкая философия // Вопросы философии, 1993, № 5. – С. 114-129.
143. Н.А. Бердяев: pro et contra. В 2-х кн. Кн. 1. / Сост., вст. ст. и прим. А.А. Ермичева. – СПб.: РХГИ, 1994. – 573 с.
144. На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоз-зрение. – М.: Политиздат, 1990. – 528 с.
145. Неретина С.С. Бердяев и Флоренский: О смысле исторического // Вопросы философии, 1991, № 3. – С. 63-83.
146. Несмелов В.И. Наука о человеке. В 2-х т. Т.1. – Казань, 1905. – 215 с.
147. Ницше Ф. Сочинения. В 2-х т. Т. 1. – М.: Мысль, 1991. – 584 с.
148. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. – К.: Основи, 1993. – 414 с.
149. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. – М.: Пресса, 1991. – 640 с.
150. Новик В.О. О православном миропонимании (онтологический аспект) // Во-просы философии, 1993, № 4. – С. 135-150.
151. Новиков А.Г. Н.А. Бердяев о новых категориях бытия: технике и машине // Русская философия и духовная культура современности. Кн. 1. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 28-29.
152. Новикова Л. Цельность живого знания. О своеобразии русской философ-ской мысли // Общественные науки, 1992, № 1. – С. 173-181.
153. О Достоевском: Творчество Достоевского в русской мысли 1881 – 1831 го-дов: Сб. ст. / Сост. В.М. Борисов, А.Б. Рогинский. – М.: Книга, 1990, - 432 с.
154. Огородник И.В. Философская мысль восточных славян. – К.: Либідь, 1999. – 385 с.
155. Панарин А.С. Философия политики. Учебное пособие для политологиче-ских факультетов и гуманитарных вузов. – М.: Новая школа, 1996. – 424 с.
156. Панина В.Г. Соотношение индивидуального и универсального в понимании личности в русской идеалистической философии конца ХІХ – нач. ХХ-го века. Депон.рук. М., 1990. – 123 с.
157. Панина Г.В. Понимание моральной личности в русской идеалистической философии ХІХ- нач. ХХ-го века. Автореф…канд.дис. – М., 1990. – 24 с.
158. Пантин И.К. Россия в мире: историческое самоузнавание // Вопросы фило-софии, 1993, № 1. – С. 20-30.
159. Парахин А.А., Рогач Э.В. Н. Бердяев о роли России в реализации идей об-щечеловеческих ценностей (по книге «Судьба России») // Русская филосо-фия и духовная культура современности. – С. 37-38.
160. Петербургское Религиозно-философское общество (1907-1917) // Вопросы философии, 1993, № 6. – С. 119-158.
161. Поляков Л.В. Книга судьбы // Бердяев Н.А. Судьба России. – М., 1990. – С. 3-7.
162. Поляков Л.В. Мессия ХХ-го века. (Судьба России subspecia Николая Бер-дяева) // Параллели. (Россия – Восток – запад). Альманах философской компаративистики. Выпуск 1. – М., 1991. – С. 66-88.
163. Поляков Л.В. Философия творчества Николая Бердяева // Бердяев Н.А. Фи-лософия свободы. Смысл творчества. – М.: Правда, 1989. – С. 3-8.
164. Попков В.В. Н. Бердяев: От революции социальной к революции духа. – О.: Астропринт, 2002. – 173 с.
165. Проблемы идеализма. Сборник статей. – М.: Изд. московского психологи-ческого общества, 1905. – 521 с.
166. Проблемы изучения истории русской философии и культуры // Вопросы философии, 1988, № 9. – С. 92-161.
167. Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. К.: Наукова думка, 1992. – 214 с.
168. Раушенбах Б.В. Логика троичности // Вопросы философии, 1993, № 3. – С. 62-70.
169. Рікер П. Навколо політики – К.: Дух і літера, 1995. – 334 с.
170. Рікер П. Право і справедливість. – К.: Дух і літера, 2002. – 216 с.
171. Розанов В.В. Религия. Философия. Культура. – М.: Республика, 1992. – 399 с.
172. Розин В. Размышление о русской духовности (от Николая Бердяева до на-ших дней) // Горизонт, 1991, № 9. – С. 13-19.
173. Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник.2-ге вид. – К.: Либідь, 2001. – 288 с.
174. Рыженко С.Г. Онтология Н.А.Бердяева в религиозно-мистический период творчества. Дис… канд. филос. наук. – К. КГУ им. Т. Шевченко, 1993. – 134 с.
175. Русское зарубежье: из истории социальной и православной мысли. – Л.: Лениздат, 1991. – 440 с.
176. Русская философия ХІХ – нач. ХХ века. Критика современных буржуазных интерпретаций. – М.: Институт философии АН СССР, 1987. – 162 с.
177. Сабиров В.М. Два лика зла (размышления русских мыслителей о добре и зле). – М.: Знание, 1992. – 63 с.
178. Савельев С.Н. Идейное банкротство богоискательства в России в начале ХХ века. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – 184 с.
179. Савельев С.И. Религия и свободомыслие в культурно-историческом процес-се. – СПб.: РХГИ, 1991. – 184 с.
180. Самохвалова В.И. Человек и мир: проблема антропоцентризма // Философ-ские науки, 1992, № 3. – С. 161-167.
181. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической онтологии. – М.: Республика, 2000. – 639 с.
182. Саух П.Ю. Критический анализ религиозно-экзистенциальной концепции отчуждения: Автореф… дис. канд. филос. наук. – К.: КГУ им. Т. Шевченко, 1978. – 22 с.
183. Свинцов В. Свобода и несвобода: опыт сегодняшнего прочтения Николая Бердяева // Научная жизнь, 1992, № 1. – С. 2-7.
184. Седов В.Г. Критика теодицеи Н.А. Бердяева // Философские исследования. Вып.1. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – С. 312-320.
185. Семеникин Н.С. Кризис теодицеи (о попытках богооправдания в русской религиозной философии) // «Философские науки», 1969, № 3. – С. 21-29.
186. Семенкин Н.С. Философия богоискательства. Критика религиозно-философских идей софиологов. – М.: Знание, 1992. – 63 с.
187. Сігов К.В. Вигнання та свобода: шлях Миколи Бердяєва // Філософська та соціологічна думка, 1989, № 11. – С. 76-85.
188. Синодский А.В. Профетический элемент в работах Николая Бердяева «Судь-ба России» и «Русская идея» // Русская философия и духовная культура со-временности. – Кн. 1. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 69-70.
189. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. Екскурс в історію правничо-політичної думки. – К.: Основи, 1996. – 718 с.
190. Скрипник А.П. Моральное зло в истории этики и культуры. – М.: Политиз-дат, 1992. – 351 с.
191. Смирнов А. Путь к истине: Ибн Араби и Николай Бердяев (о двух типах фи-лософско-мистического богословствования) // Параллели, 1991, № 8. – С. 109-143.
192. Смирнова Э.В. Н.А. Бердяев о кризисе культур // Русская философия и ду-ховная культура современности. – Кн. 2. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – С. 72-74.
193. Скобцова Е. Достоевский и современность. – Париж: YMCA-PRESS, 1929. – 76 с.
194. Соколова Р.И. Философские «ренессансы» как явление культурно-исторического процесса // Философская культура. – М.: Наука, 1987. – С. 305-318.
195. Соловьев В.С. Магомет // Будда. Конфуций. Магомет. Франциск Асизский. Савонарола. (Биографические очерки.) – М.: Республика, 1995. – С. 133-210.
196. Соловьев В.С. Сочинения в 2- т. Т.1. – М.: Мысль, 1990. – 892 с.
197. Соловьев В.С. Сочинения в 2- т. Т.2. – М.: Мысль, 1990. – 824 с.
198. Сорокин П. Николай Бердяев // Кентавр, № 7-8. – С. 147-152.
199. Сорокин П.А. «Смена вех» как социальный симптом // Философские науки, 1992, № 1. – С. 3-7.
200. Спиноза Б. Этика – М.-Л.: Государственное социально-экономическое изда-тельство, 1932. – 223 с.
201. Сумко С.А. Человек и ценности в философии Н. Бердяева и Ф. Ницше // Вестник МГУ. Серия Философия. Вып. 7. – С. 61-70.
202. Сумченко І.В. Антроподицея Миколи Бердяєва. Дис... канд. філос. наук. – Львів: Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича, 1999. – 166 с.
203. Сучасна політична філософія: Антологія. – К.: Основи, 1999. – 678 с.
204. Табачковський В.Г. Криза буржуазного раціоналізму та проблема людської особистості. – К.: Наукова думка, 1974. – 160 с.
205. Табачковський В.Г. Ф.М. Достоєвський у зображенні сучасної буржуазної філософії // Філософська думка, 1971, № 5. – С. 84-93.
206. Титаренко С.А. Николай Бердяев: антропология как основание постижения культуры: Автореф. дис... канд. филос. наук: Ростов-на-Дону, 1996. – 26 с.
207. Титаренко Т.М. Бердяев Николай Александрович // Психология личности: Словарь-справочник / Под. ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – С. 231.
208. Тихолаз А.Г. Жизненная драма «русской идеи» // Философская мысль и со-циологическая мысль, 1991, № 3. – С. 119-123.
209. Трубецкой Е. Миросозерцание Владимира Соловьева. – М.: Просвещение, 1901. – 123 с.
210. Угринович Д.М. Попытка экзистенциальной интерпретации христианства // Вопросы философии, 1966, № 8. – С. 45-51.
211. Федотов Г.П. Бердяев-мыслитель // Бердяев Н.А. Самопознание. – М.: Кни-га, 1991. – С. 349-409.
212. Философия «русской идеи»: Россия и Европа // Общественные науки и со-временность, № 5. – С. 143-155.
213. Флоровский Г.В. Пути русского богословия. – Париж: YMCA-PRESS, 1983. – 583 с.
214. Франк С.Л. Предмет знания: об основах и пределах отвлеченного знания. Душа человека: опыт введения в философскую психологию. – СПб.: РХГИ, 1995. – 656 с.
215. Франк С.Л. Духовные основы общества. – М.: Республика, 1992. – 513 с.
216. Франкл В. Людина в пошуках граничного сенсу // Гуманістична психологія: Антологія. У 3-х т. – Т. 1. – К.: Пульсари, 2001. – 252 с.
217. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности.  М.: Республика, 1994.  447 с.
218. Фромм Э. Догмат о Христе. – М.: Олимп, ООО «Изд-во АСТ-ЛТД», 1998. – 416 с.
219. Фуко М. Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи, выступ-ления интервью. – М.: Праксис, 2002. – 384 с.
220. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. – 1990. – № 3. – С. 148.
221. Фуллер Л.Л. Мораль права. – К.: Наукова думка, 1999. – 232 с.
222. Хабермас. Ю. Демократия. Разум. Нравственность. – М.: Изд-во политиче-ской литературы, 1995. – 245 с.
223. Хома О.І. Ідея зла в суспільній свідомості: витоки та історичні форми: Автореф. дис... канд. філос. наук. – К.: КДУ імені Т. Г. Шевченка, 1993. – 18 с.
224. Чухина Л.А. Человек и его целостный мир в религиозной философии. – Ри-га: Зинатне, 1991. – 303 с.
225. Шердаков В.Н. Евангельская нравственность и гуманизм. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1967. – 100 с.
226. Шерер Ю. Религиозные поиски русской интеллигенции ХХ-го века // Об-щественная наука и современность, 1991, № 2. – С. 167-174.
227. Шестов Л. Киркегард и экзистенциальная философия (глас вопиющего в пустыне). – М.: прогресс-Гнозис, 1992. – 304 с.
228. Шестов Л. Умозрение и откровение. Религиозная философия Владимира Соловьева. – Париж: YMCA-PRESS, 1964. – 212 с.
229. Шкоринов В.П. Этический иррационализм в России. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост у-та, 1973. – 234 с.
230. Шопенгауер А. Свобода и нравственность. – М.: Республика, 1992. – 448 с.
231. Шпет Г. Очерк развития русской философии – Прага, 1922. – 349 с.
232. Экхард М. Проповеди и рассуждения. – М.: Мусагет, 1913. – 186 с.
233. Этика // Краткая философская энциклопедия. – М.: Изд. группа «Прогресс»-«Энциклопедия»», 1994. – 576 с.
234. Яковенко Б. Очерки русской философии. – Берлин, 1922. – 342 с.
235. Яннарас Х.Ч. Свобода етосу. – К.: Дух і літера, 2003. – 268 с.
236. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Республика, 1994. – 527 с.
237. Clement O. Berdiaev, un philosophe russe en France, Paris, DDB, 1991.
238. Dilthey W. Gesammte Schriften, Bd. II, Berlin, 1929.
239. Dilthey W. Gesammte Schriften, Bd. V, Berlin, 1929.
240. Lampert E. Berdyaew N.A. // Encyclopedia Britanica. – Vol.3. – Encyclopedia Britanica ipc., William Wenton Publicher. – Chicago, London, Toronto, Geneva, Sydney, Tokio, 1965. – Printed in the U.S.A. – P. 499.
241. Pascal P. Les drands courants de la pensee russe contemporaine, Paris, Le Haye, jan.-mars, 1962, pp 5 - 89.
242. Raeff M. Russia abroad, a cultural history of the Russian emigration (1919-1039), New- York, Oxford Univ. press, 1990.
243. Rösler R., Das Weltbild Nikolai Berdjaiews, Götitingen, 1956.
244. Schleiermacher F. D. E. Ästhetik, Berlin, 1926.
245. Schleiermacher F. D. E. Hermeneutik, Berlin, 1959.
246. Schultze B. Die Schau der Kirche bei Nikolay Berdiajew. – Roma, Pont. Ins – titufum Orientalium sfudiorum, 1938.