ПОЛІТИЧНА НАУКА І ОСВІТА В УКРАЇНІ: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ, ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ : ПОЛИТИЧЕСКАЯ НАУКА И ОБРАЗОВАНИЕ В УКРАИНЕ: ПРЕДПОСЫЛКИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ, ПРОЦЕСС СТАНОВЛЕНИЯ, ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ

Краткое описание

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

На правах рукопису

УДК 32.001:316 (477)

ГОРБАТЕНКО Ірина Анатоліївна

ПОЛІТИЧНА НАУКА І ОСВІТА В УКРАЇНІ: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ, ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор політичних наук, професор
БАБКІНА Ольга Володимирівна

Київ – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ
І ОСВІТИ В УКРАЇНІ .......................................................................................... 11
1.1. Cистематизація політичних знань у контексті осмислення
політики як загальноцивілізаційного феномена
і засобу реформування українського суспільства .................................... 11
1.2. Особливості історичної еволюції і саморефлексії політології
в умовах утвердження незалежності України .......................................... 28
Висновки до першого розділу .................................................................... 51
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ .................................................. 57
2.1. Формування і рівень розвитку основних напрямів
дослідження політичного життя у вітчизняній політології .................... 57
2.2. Проблеми розвитку політології як навчального курсу
та базової спеціальності у вищих навчальних закладах України ........... 84
Висновки до другого розділу ..................................................................... 96
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ СИСТЕМНОГО ВПЛИВУ
ПОЛІТИЧНИХ ЗНАНЬ НА ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ ..... 101
3.1. Теоретико-прикладні засоби впливу політичних знань
на процеси державотворення і соціокультурного розвитку
українського суспільства .......................................................................... 101
3.2. Політична наука і освіта як науково-навчальна система
стимулювання процесу становлення громадянського суспільства ...... 130
Висновки до третього розділу .................................................................. 155
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 169

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах еволюційної трансформації українського суспільства від авторитаризму до демократії вирішального значення набуває розвиток політичної науки і освіти, що передбачає вироблення й засвоєння на рівні всього соціуму, соціальних груп та окремих індивідів систематизованих знань про політику і навичок участі у політичному житті. Політологія як наука і навчальна дисципліна, що сформувалася разом з утвердженням незалежності України, покликана вирішально впливати на громадянську свідомість, формувати цінності свободи, права на усвідомлений вибір особистістю життєвих пріоритетів, плюралізму можливостей реалізації людської гідності. Окрім того, за сучасних умов політична наука і освіта постає засобом збереження і зміцнення української державності.
Вітчизняна школа політології, яка вже загалом сформувалася, переживає завершення стадії становлення системи політичних знань. Найвагомішим завоюванням півторадесятилітнього шляху, який пройшли українські науковці і освітяни, відстоюючи впровадження політології і наповнюючи її реальним змістом, є подолання серед широкого загалу і в структурах державної влади упередженого ставлення до ідеї запровадження системного вивчення політичних знань в рамках спеціальної, апробованої в розвинених демократіях науково-навчальної дисципліни. Наступний етап потребує переорієнтації політичних знань у площину їх практичного використання, наповнення змістом уже сформованих і розвитку нових напрямів політичної науки, забезпечення відповідності вітчизняного досвіду засвоєння політо¬логічної проблематики кращим світовим зразкам. Все це потребує уважного переосмислення пройденого політологією шляху й визначення перспек¬тивних напрямів її подальшого розвитку. Саме це й послугувало поштовхом для здійснення даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Соціально-психологічні особливості професійної підготовки та діяльності керівних кадрів» Міжрегіональної Академії управління персоналом (№ держреєстрації 0106U009720). Тема дисерта¬ційного дослідження затверджена Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 5 від 25 травня 2005 року).
Мета дисертаційного дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є: здійснення теоретичного аналізу передумов виникнення, процесу становлення і перспектив розвитку політичної науки і освіти в Україні; визначення основних напрямів і систематизація здобутків сучасної вітчизняної політології, вивчення її практично-політичних можливостей, реального впливу на процеси державотворення і становлення громадянського суспільства.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
– визначити стан систематизації політичних знань у контексті осмислення політики як загальноцивілізаційного феномена і засобу реформування українського суспільства;
– дослідити особливості становлення і саморефлексії політології в умовах утвердження незалежності України;
– з’ясувати специфіку формування і рівень наукового дослідження основних напрямів політичного життя у вітчизняній політології;
– проаналізувати проблеми розвитку політології як навчального курсу та базової спеціальності у вищих навчальних закладах України;
– розкрити теоретико-прикладні засоби впливу політичних знань на процеси державотворення і соціокультурного розвитку українського суспільства;
– осмислити роль політичної науки і освіти як науково-навчальної системи стимулювання процесу становлення громадянського суспільства в Україні.
Об’єкт дослідження становить політична наука і освіта як цілісна система теоретико-практичних знань про політику.
Предметом дослідження є передумови виникнення, процес становлення і перспективи розвитку вітчизняної політичної науки і освіти з акцентуванням на специфічних особливостях саморефлексії даного комплексу політичних знань в умовах утвердження незалежності України.
Методологічна основа дослідження. Достовірність висунутих положень і висновків забезпечується запропонованим у даному дисертаційному дослідженні критично-конструктивним аналізом, основу якого становлять: по-перше, об’єктивність та історизм, єдність теорії і практики; по-друге, дихотомічний підхід, що включає балансування на межі опозиційних сутностей – універсального та унікального, раціонального та ірраціонального, логічного та суперечливого, лінійного та нелінійного.
У дисертаційному дослідженні використані: діалектичний метод як основа всебічного, органічного пізнання науки і практики; системний метод, логіка застосування якого пов’язана з необхідністю врахування різних аспектів світового досвіду й міжгалузевого дискурсу, адже політична наука і освіта охоплює своїм впливом усі сфери суспільного розвитку; синергетичний метод, пов’язаний з поглядом на суспільство як систему, якій властиві взаємопроникнення, відкритість, самоорганізація, наявність асиметричних структур, нерегулярність зв’язків і функціональна нестабільність; історичний метод, що зумовлює вивчення проблеми в її еволюційному розвитку, а також виявлення взаємозв’язків між минулим, сьогоденням і майбутнім; порівняльно-політологічний метод, який дозволив використати багатоманітність соціально-політичного досвіду з метою знаходження паралелей між світовим та національним варіантами опанування політичного життя.
Застосування зазначених підходів і методів дозволило створити цілісну картину розвитку політичної науки і освіти в Україні, систематизувати досягнення вітчизняної школи політології і запропонувати основні напрями оптимізації процесу опанування і практичного втілення політичних знань.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у визначенні на основі комплексного політологічного аналізу особливостей функціонування політичної науки і освіти в Україні та основних напрямів реального впливу зазначеного комплексу політичних знань на процеси державотворення, утвердження демократичної політичної культури, гуманізації соціуму, гуманітаризації освіти, становлення грома¬дянського суспільства. В межах реалізованого автором дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною.
1. Здійснено аналіз і систематизацію політичних знань як ціннісної основи осмислення і практичної реалізації політики в умовах демокра¬тизації суспільства з урахуванням мінливої динаміки розвитку політичної сфери. На основі досягнень світової політичної науки проаналізовано здо¬бутки вітчизняної системи політичної науки і освіти як засобу державотво¬рення і реформування українського суспільства. Запропоновано авторську інтерпретацію понять «політична наука і освіта», «політологічна просвіта», «громадянська освіта», «політичні цінності», «гуманізація освіти», а також цілого ряду супутніх для даного дослідження понять.
2. Доведено, що в сучасних умовах принципово змінюється характер політичного розвитку. Простір політики значною мірою символізується, що зумовлює розширення постмодерністського дискурсу в українській політології. Останній спричиняє феномен надзвичайного зростання ролі професіоналів-політологів, які отримують шанс стати провідними учасниками процесів виробництва й розповсюдження кваліфікованих політичних знань у суспільстві. Ретроспективний аналіз сучасних політичних підходів дозволив дійти висновку, що сучасні дослідження орієнтуються переважно на соціокультурну динаміку сучасного розвитку, необхідність цілісного опанування політичної сфери й суспільного організму через холістичні, синергетичні, міжгалузеві та інші підходи.
3. На основі аналізу потенціалу вітчизняної політології запропоновано схему розвитку в Україні наукових досліджень, яка складає собою єдине ціле з виділенням базових напрямів, критичним розглядом новосформованих на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітології, порівняльної політології, політичної конфліктології, політичної історії, інформаціології, партології та ін.), визначенням основних сегментів прикладної політології.
4. Систематизовано проблеми і визначено перспективи розвитку політології як навчального курсу та базової спеціальності у вищих навчальних закладах України. У відповідності з цим визначено основні параметри функціонування політичної освіти, які передбачають активізацію діяльності українських політологів щодо визначення найважливіших процесів трансформації українського суспільства, забезпечення соціального престижу політології, поглиблення професійних зв’язків із зарубіжними політологами, розширення каналів постійної комунікації між суб’єктами політичної науки, органічне поєднання можливостей теоретичної і прикладної політології у процесі реформування українського суспільства.
5. Аргументовано наукову позицію, згідно якої політологія постає як одна з провідних дисциплін у системі сучасної соціально-гуманітарної освіти України. З’ясовано, що політологія утримує в собі елементи, орієнтовані на визначальні динамічні характеристики суспільного поступу: особливості розвитку та функціонування політичних систем, умови, що забезпечують їх самокореляцію, самоорганізаційні характеристики та динамічну рівновагу; специфіку протікання політичних процесів у всій складності взаємодії політичних сил та узгодження їх політичних інтересів; причини і особливості впливу політичних криз та соціальних конфліктів, практичний досвід їхнього врегулювання.
6. Реалізовано ідею щодо оновлення політологічних знань в рамках Болонського процесу, виходячи не лише зі слідування його формальним приписам, а насамперед з логіки формування людського потенціалу, здатного забезпечити нові для українського суспільства та системи політичної науки і освіти стратегічні й поточні завдання. Зазначена ідея ґрунтується на потребі врахування відмінностей в орієнтаційному досвіді європейської та вітчизняної систем освіти. Проводиться думка про те, що, поряд з урахуванням європейського досвіду формування системи вузькопрофільних знань, необхідно зберігати й помножувати вітчизняний досвід єдності навчання і виховання, інтеграції досягнень фундаментальної науки і практичноорієнтованих знань, спрямування освіти на формування світоглядних смисложиттєвих орієнтирів студента.
7. Визначено, що політична наука і освіта відіграє значну роль як науково-навчальна система стимулювання процесу становлення грома¬дянського суспільства. З’ясовано, що необхідною умовою демократичної поведінки молодого покоління в Україні має стати створення цілісної системи громадянської освіти та виховання, яка б не тільки давала молодій людині необхідний мінімум соціально-гуманітарних знань, а й наповнювала б реальним змістом її майбутню участь у громадсько-політичній, суспільно-корисній діяльності.
8. Обґрунтовано підхід, згідно якого творення сучасних соціальних цінностей являє собою процес, невіддільний від утвердження громадянських знань. Оскільки цей процес охоплює філософські, соціально-економічні, політико-правові, культурологічні та інші аспекти суспільного життя, політична аксіологія повинна утверджуватись у системі вітчизняної соціогуманітаристики як наскрізна, гуманістично орієнтована, інтегративна, міжгалузева дисципліна.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що ідеї і висновки дисертації сприятимуть розширенню можливостей щодо подальшого науково-освітнього впливу політичних знань, а також пов’язаних з їх реалізацією основних напрямів розвитку політичної науки і освіти в Україні. Авторські концептуальні підходи та систематизований матеріал можна використовувати в науково-творчій та організаційно-освітній діяльності, в тому числі при визначенні подальшої стратегії гуманізації і гуманітаризації освіти та у процесі вдосконалення структури викладання політології у вищих навчальних закладах України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, що спирається на концептуальні підходи зарубіжних та вітчизняних дослідників, реалізовані в міжгалузевому дискурсі щодо розвитку політичної науки і освіти. З публікації, написаної у співавторстві, до дисертації увійшли лише фрагменти, які належать її автору.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедри політології Україно-Арабського інституту міжнародних відносин ім. Аверроеса Міжрегіональної Академії управління персоналом, ряді науково-практичних конференцій, а саме: перших Курасівських читаннях «Етнополітична ситуація в Україні напередодні парламентських виборів» (Київ, 2005); міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансфор¬мація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006); міжнародній науковій конференції «Еліти і цивілізаційні процеси формування націй» (Київ, 2006).
Окремі наукові положення і висновки дисертаційного дослідження апробовані у процесі розробки та викладання загального курсу «політології», а також спеціальних навчальних курсів «політичні процеси в Україні» і «по¬рівняльна політологія» в Міжрегіональній академії управління персоналом. Принципово важливі для даного дослідження наукові положення, реалізовані в підрозділі «Політична наука і освіта в сучасній Україні», опублікованому в третьому виданні підручника «Політологія» за редакцією О.В. Бабкіної і В.П. Горбатенка (2006).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 робіт, з них 4 у фахових виданнях ВАК України. 1 публікація написана у співавторстві.
Структура дисертації. Проблеми, які стали об’єктом даного дослідження, визначили логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (260 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, основна частина дисертації – 168 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження проблеми еволюційного розвитку політичної науки і освіти в Україні дозволило одержати наукові результати, які засвідчують теоретичне значення і дозволяють визначити перспективи практичного застосування систематизованого матеріалу. Зокрема, з’ясовано, що основні напрями реального впливу даного комплексу політичних знань пов’язані з процесами державотворення, утвердження демократичної політичної культури, гуманізації соціуму, гуманітаризації освіти, становлення громадянського суспільства. Аналіз здобутків вітчизняної системи політичної науки і освіти як ціннісної основи сучасного розвитку і засобу реформування суспільства дозволив автору зробити наступні висновки.
1. Мінлива динаміка розвитку політичної сфери спричиняє феномен надзвичайного зростання ролі професіоналів-політологів, які отримують шанс стати провідними учасниками процесів виробництва й розповсюдження кваліфікованих політичних знань у суспільстві. Виходячи з цього, в дисертації систематизовано проблеми і визначено перспективи розвитку політології як навчального курсу та базової спеціальності у вищих навчальних закладах України. У відповідності з цим визначено основні завдання політичної освіти, якими мають стати: 1) активізація діяльності українських політологів щодо визначення найважливіших процесів трансформації українського суспільства, а також забезпечення відповідності цим процесам суми теоретичних знань, орієнтованих на практично-політичну діяльність; 2) забезпечення соціального престижу політології через підвищення оплати праці наукових працівників і викладачів вузів, використовуючи для цього державні можливості та потенціал громадських об’єднань, територіальних структур і місцевих органів влади; 3) поглиблення професійних зв’язків із зарубіжними політологами, вивчення досвіду організації політичної науки в різних країнах світу й насамперед в рамках Європейського Союзу; залучення провідних політологів для участі в роботі всесвітніх і європейських конгресів з різних проблем політичної науки; 4) розширення каналів постійної комунікації між суб’єктами політичної науки, включаючи Інтернет, існуючі періодичні академічні журнали та стимулювання кафедральних видань в рамках цілеспрямованої державної підтримки університетської науки; 5) органічне поєднання можливостей теоретичної і прикладної політології у процесі реформування українського суспільства; збільшення обсягу годин на викладання курсів з прикладної політології в рамках спеціалізованих відділень на соціально-гуманітарних факультетах національних університетів.
2. Встановлено, що наявні в Україні відмінності між академічною наукою та університетською системою освіти зумовлюють необхідність подолання розриву між політичною наукою і освітою, спрямування політичних знань на вивчення проблем розв’язання конкретних практично-політичних завдань. У цьому контексті важливим завданням політології є подолання невиправданого технологічного оптимізму, пов’язаного з бурхливим розвитком в пострадянській Україні складних комп’ютерних систем, інтернет-технологій, електронного зв’язку. Сучасна політологія покликана формувати комплексне світобачення, здатне враховувати весь спектр чинників суспільного розвитку, життєдіяльності людини, розвінчувати ілюзії про незалежність технологічного розвитку від загальносоціального поступу. Теоретики політичної науки і викладачі політології спільними зусиллями повинні подолати негативне сприйняття політики, сформоване в Україні 90-х років внаслідок її перетворення на самоціль для політичної еліти і на засіб вирішення нею власних економічних, фінансових, кланово-корпоративних, вузькопартійних та інших проблем. На відміну від подібного світобачення, необхідно на рівні масової свідомості сформувати переконання про те, що сутністю політичної науки і освіти є формування мотиваційної готовності індивіда до політичної діяльності, орієнтації щодо зміцнення взаємодії людини і суспільства. У відповідності з цим важливими завданнями політичної освіти повинні стати: 1) подолання духовної відчуженості людини від суспільства; 2) формування ціннісних імперативів, спрямованих на утвердження готовності вітчизняної еліти діяти на благо всього суспільства; 3) подолання у свідомості народу сформованої за роки незалежності невиправданої ілюзії про необмежені можливості сильної держави.
3. Рівень систематизації наявних політичних знань на сьогодні вже є достатнім для переорієнтації теоретичних досліджень у річище цілеспрямованого практичного супроводження політичного життя на всіх рівнях його функціонування. Це означає необхідність становлення прикладної політології в якості своєрідної антитези фундаментальному, теоретичному зрізові політичної науки. При цьому політична наука і освіта не повинна орієнтуватися лише на досягнення в галузі технологічного супроводження політичного процесу. Засвоюючи сучасні інструментальні знання, вона має спиратися на дослідження загальнокультурного розвитку. Покликання політичної науки і освіти полягає в тому, щоб допомогти людині реалізувати важливе індивідуальне завдання – знайти себе в умовах динамічної зміни соціального і природного світу. Політичні знання, освячені культурою, покликані утверджувати поведінку, орієнтовану на багатоваріантність вибору, вміння орієнтуватися на сутнісні засади суспільно-політичного життя, що дають змогу особистості не потонути в бурхливому морі другорядних пропозицій. Тісний зв’язок політичних знань з культурою, національною традицією дозволить подолати маніпуляції свідомістю, які є не тільки засобом впливу на поведінку людей, а й різновидом влади, що не лише спонукає, а й змушує людину діяти за наперед визначеною програмою. Достатньою мірою підготовлені професоінали-політологи мають стати провідними учасниками процесів виробництва й розповсюдження політичних дискурсів у суспільстві на основі систематизованих знань, що їх продукує політична наука і освіта.
4. З’ясовано, що за роки незалежності України, які співпали з розгортанням процесу становлення політології як науки, в рамках вітчизняного наукового простору сформувався цілий ряд напрямів, спрямованих на осмислення політичного життя і з’ясування тенденцій суспільно-політичного розвитку. Детальний аналіз існуючого наукового потенціалу дозволяє зафіксувати необхідність поглиблення і розвитку досліджень з теорії і філософії політики, з проблематики, орієнтованої на з’ясування механізмів функціонування влади і політичної системи суспільства, а також формування на вітчизняному грунті субдисциплін політичної науки. Особливу увагу необхідно зосередити на з’ясуванні недосліджених чи малодосліджених проблем вітчизняної політології, до яких відносяться: особливості становлення громадянського суспільства; напрями формування української політичної нації; питання гармонізацції процесів інтернаціоналізації та національної консолідації; механізми визначення довгострокових зовнішньополітичних пріоритетів, стратегії підвищення конкурентоспроможності країни; осмислення форми державного правління й сутності політичного режиму; визначення адекватності політичній ситуації типу виборної системи; взаємодія політики та економіки як базових елементів модернізації суспільства.
5. На основі аналізу потенціалу політичної науки і освіти необхідно поєднати розв’язання найважливіших соціальних, економічних, політичних, правових і господарських проблем та розвиток різноманітних форм політико-виховної роботи. Соціальна місія політології полягає в тому, щоб за допомогою гуманістичного навчання і виховання майбутніх спеціалістів забезпечити відповідальне використання людством досягнень науки й техніки в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь. В цьому контексті важливою проблемою є подолання наявної в Україні недооцінки з боку окремих керівників навчальних закладів суспільної важливості політології для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних забезпечити функціонування різнорівневих ділянок державної служби, а також створити здорове, конкурентне середовище в рамках політичної сфери суспільства. Це вимагає цілеспрямованого забезпечення регіонів, віддалених від розвинених політологічних центрів, достатньою кількістю кадрів з базовою політологічною освітою та науковими ступенями в галузі політичних наук. При Міністерстві освіти і науки України та при Вищій Атестаційній Комісії України доцільно створити науково-методичні центри, головним завданням яких мала б стати координація діяльності наукових і навчальних закладів з підготовки навчально-методичної літератури, підручників, відслідковування в якості можливих дослідницьких напрямів актуальних політологічних проблем. Поряд з цим необхідно органічно поєднати збереження наявного наукового потенціалу і залучення молодих кадрів у сферу функціонування політології.
Важливу роль за сучасних умов вітчизняна політологія покликана відігравати у взаємопов’язаних процесах гуманізації і гуманітаризації освіти. Відповідно, акцент політологічних досліджень повинен зміститися у бік формування екологічно орієнтованих держав, головним завданням яких буде поширення наукомістких, екологічно чистих технологій з метою забезпечення сталого розвитку всього світу. Необхідність задіяння цього потенціалу пов’язана з потребою гармонійного існування людини в суспільстві та природному середовищі. Політична наука і освіта повинна формувати гуманітарне знання, яке не є набором закінчених істин, а є, скоріше, мінливим полем пошуку людиною ідеалу, власного шляху у своєму житті. В цьому розумінні індивід має виступати суб’єктом куультуротворчості, оскільки він своїм пошуком утверджує культуру вибору, толерантності, згоди. Виходячи з цього, політологія як важлива складова соціально-гуманітарної освіти повинна не тільки зберегти створений попередниками ідейно-теоретичний потенціал, а й виробити нові соціокультурні цінності, відповідні нашому часові й потребам суспільно-політичного реформування українського суспільства. На думку автора, в першу чергу засобами політичної науки і освіти слід культивувати такі цінності як духовність, моральність, гуманізм, громадянськість, патріотизм, справедливість і відповідальність.
7. Освітянська стратегія тісно пов’язана з оновленням всього суспільства, формуванням людського потенціалу, здатного забезпечити нові завдання. В демократичному суспільстві вона зазвичай орієнтована в майбутнє й відзначається еволюційним характером та здатністю народжувати нові смисли. Політична освіта, що спирається на вагоме наукове підгрунтя, здатна не тільки інноваційно впливати на політику, а й позитивно змінювати характер політичного розвитку. У нових умовах, коли спільними зусиллями здійснюється якісний прорив до формування нової парадигми історичного процесу, перехід до нової логіки та методології гуманітарної науки стає особливо актуальним. І цей перехід повинен здійснюватись не у формі перемоги однієї думки над іншою, а шляхом спільного осмислення результатів отриманого досвіду. Зокрема, при реформуванні освіти потрібно врахувати значні відмінності у світогляді українця та середньостатистичного європейця. Відтак, треба зрозуміти, що Болонський процес не може бути самоціллю, його основне завдання у контексті вдосконалення національної системи освіти полягає у приєднанні українського суспільства до цивілізованого культурного руху без руйнування національно-специфічних рис і здобутків зазначеної системи.
8. Особливої ваги в сучасних умовах модернізації українського суспільства набуває необхідність розвитку громадянської освіти, яка пов’язана з тим, що конституційна демократія потребує найбільш широкої участі громадян у суспільному житті, але не будь-яких громадян, а передусім інформованих і відповідальних. В цьому сенсі політологія виступає важливою складовою громадянської освіти, оскільки відповідає за внутрішнім змістом і зовнішніми формами її принципам та завданням. Комплекс громадянської освіти закладає теоретичну базу для аналітичної діяльності, формує основні методологічні підходи щодо характеристики практичних політичних подій. Засвоєння такої теоретичної інформації є передумовою для наступних поглиблених досліджень сфери політики. У загальному плані цей напрям орієнтує на формування особистості, якій властиві демократична культура й усвідомлення ідей індивідуальної свободи, громадянської відповідальності. Громадянська освіта в Україні повинна орієнтувати на засвоєння молодою людиною досвіду суспільно-корисної діяльності; на безперервну освіту з метою постійного підтримання особистістю власної компетентності; на стимулювання прагнення особистості приносити користь своєму суспільству. Зміст і концептуальна спрямованість вітчизняної громадянської освіти повинні максимально враховувати національні особливості України, раціонально використовувати попередні досягнення і наявний соціальний досвід. Поряд з цим необхідно всебічно осмислити теоретичні і практичні напрацювання з громадянської освіти розвинених демократичних країн.
9. Політологія, як наука про політику, сприяє здійсненню головного завдання – формування справжнього громадянина. При цьому вона визначає не лише загальну ідеологію громадянського життя та громадянської поведінки, а й пропонує конкретні механізми їхньої реалізації. Вивчення поглядів на громадянське суспільство в сучасній українській політології, проведення порівняльного аналізу основних концептуальних підходів до цієї проблеми дасть можливість визначити генетичний зв’язок між різними напрямками вчення про громадянське суспільство, узагальнити їх спільні та виділити особливі риси. Важливо, щоб громадянське суспільство не тільки в теорії, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей і консолідованої волі народу. Політична наука і освіта може стати тим інструментом, який дозволить налагодити взаємозв’язок держави і громадянського суспільства, з’ясувати наявність в Україні функціональних аналогів тим соціокультурним механізмам формування громадянського суспільства, які наявні в західному світі, виявити рівень здатності вітчизняної культури сприйняти апробовані світовою практикою традиції і стандарти. Систематизовані політичні знання дозволять усвідомити громадянське суспільство, з одного боку, як безпосередній спосіб існування значної частини сучасного людства, а з іншого – як певний соціальний ідеал і перспективу розвитку конкретно взятої країни. Що стосується налагодження максимальної взаємодії між державою, громадянським суспільством і окремою особистістю, то тут можна говорити не про побудову певної ієрархії, а про створення максимуму умов соціально-економічного, політико-правового і культурно-ідеологічного середовища для їхнього поступового становлення. Впроваджувана через політичні знання ідея громадянського суспільства покликана обмежувати деструктивний вплив держави. Вона дозволяє розглядати суспільство і державу як партнерів, визнаючи в цьому партнерстві пріоритет за суспільством, утверджуючи в суспільну свідомість думку про те, що держава існує для суспільства, а не навпаки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андріяш В.І. Внесок М.М. Аркаса у розвиток суспільно-політичної думки України. Автореф. дис. канд. політ. наук. – Миколаїв, 2004. – 20 с.
2. Андрусяк Т.Г. Історія політичних та правових вчень: Навч. посіб. – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 220 с.
3. Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів: Світ, 1998. – 192 с.
4. Андрущенко В. Вища освіта в пост-Болонському просторі: спроба прогностичного аналізу // Філософія освіти. – 2005. – № 2. – С. 6 – 19.
5. Андрущенко В. Два погляди на проблеми розвитку освіти України у ХХІ столітті: офіційний та опозиційний // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – Вип. 3. – С. 172 – 185.
6. Андрущенко В.П. Організоване суспільство: потреба для України // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Вип. 50. – С. 3 – 21.
7. Андрущенко В.П. Реальність освіти: проблема деміфологізації // Практична філософія. – 2001. – №1. – С. 185 – 197.
8. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: пошук пріоритетів // Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 5 – 17.
9. Андрущенко В., Огнев’юк В. Освіта України ХХІ століття: головні пріоритети // Стратегія українського державотворення. Філософсько-політологічний та економічний аналіз (Філософія. Економіка. Політика. Освіта). – Київ – Полтава: «АСМІ», 2000. – С. 64 – 77.
10. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть: Опыт системного исследования воззрений М.Е.Салтыкова-Щедрина. – К.: Манускрипт, 1996. – 380 с.
11. Бабкіна О.В. Комунікативні стратегії в умовах транснаціональних проблем вищої освіти // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти: Моногр./ За ред. В.М.Бебика. – К.: МАУП, 2004. – С. 37 – 40.
12. Бальцерович Л. Системна трансформація в країнах Центральної та Східної Європи // Економічний часопис. – 1996. –№10 –11. – С. 35 – 42.
13. Банчук М. Громадянське суспільство в Україні: поняття і реальність // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 15 – 23.
14. Барановський Ф.В. Економічна політика держави: політологічний аспект. Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 1999. – 20 с.
15. Басалаєва Л.М. Виховання політичної свідомості у навчальному закладі // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали третіх Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – С. 5 – 7.
16. Бебик В.М. Освіта у глобальному суспільстві // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти: Моногр./ За ред. В.М.Бебика. – К.: МАУП, 2004. – С. 18 – 25.
17. Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному Олімпі: (Соціопсихологія і технологія політ. боротьби). – К.: Абрис, 1993. – 128 с.
18. Беднарскі, Хенрік. Багатокультурність та її наслідки для освіти // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації: Матер. Другої Всесвіт. конф. Київ, 23 трав. 2003 р. – К.: МАУП, 2003. – С. 187 – 191.
19. Белова Л.А. Гражданское воспитание – главная задача высшей школы // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Випуск 43. – С. 72 – 78.
20. Бердяев Н.В. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 383 с.
21. Бєланова Р.А. Гуманізація та гуманітаризація освіти в класичних університетах (Україна – США): Монографія. – К.: Центр практичної філософії, 2001. – 216 с.
22. Бірюкова Т.Ф. Механізми соціалізації особистості майбутнього менеджера в системі особистісно-орієнтованої освіти // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Випуск 41. – С. 36 – 44.
23. Богословська І. План розвитку країни: Скороч. версія для індивід. та колект. усвідомлення / Під редакцією: І.Богословської, І.Дідковського, О.Чалого. – К.: Вид. компанія «Воля», 2005. – 180 с.
24. Боднар В. Особливості політології в Угорській і Чеській республіках // Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет; Редкол.: М.Вегеш (гол.ред.), В.Денисенко, Ф.Кирилюк та ін. – Ужгород: СМП «Вісник Карпат”, 2004. – Вип. 1. – С. 228 – 233.
25. Боднар В., Томко Ян. Порівняльний аналіз словацької і української політологій // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет; Редкол.: М.Вегеш (гол.ред.), В.Денисенко, Ф.Кирилюк та ін. – Ужгород: СМП «Вісник Карпат», 2004. – Вип. 1. – С. 234 – 239.
26. Бойцова О.Ю. Политическая наука в ХХ в.: общие характеристики и основные этапы становления // Вестник Московского университета. Сер. 12: Политические науки. – 2001. – № 1. – С. 5 – 18.
27. Брайчевський Ю. Проблеми вищої освіти в Україні (або Як змінюється інтелектуальний портрет держави) // Агора. Україна – 15 років незалежності. – К.: Стилос, 2005. – Випуск 2. – С. 127 – 131.
28. Брустінов В.В. Модернізація системи влади і управління: чинники змін та розвитку. Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 2005. – 17 с.
29. Бузгалин А.В. Постмодернизм устарел (Закат неолиберализма чреват угрозой протоимперии) // Вопросы философии. – 2004. – № 2. – С.3 – 15.
30. Буцевицький В.С. Еволюція політичної думки на землях Західної України в ХІХ столітті. Автореф. дис. доктора політ. наук. – К., 1993. – 40 с.
31. Бушанський В.В. Політична етика у філософії М.О.Бердяєва доеміграційного періоду (1900 – 1922 рр.). Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 2004. – 18 с.
32. Варзар І.М. Із контекстів минулих літ: Вибране в концептуальних і мемуарних вимірах. – К.: ФАДА, ЛТД, 2003. – Кн. 1: Держава і народ-етнос у політологічному дискурсі. – 592 с.
33. Висоцька Н. Гуманітарна освіта в Україні в контексті світових освітніх процесів // Агора. Україна – 15 років незалежності. – К.: Стилос, 2005. – Випуск 2. – С. 119 – 126.
34. «Відносини між державою і громадянським суспільством»: Аналітична доповідь. Національний інститут стратегічних досліджень. – К., 2003. – 41 с.
35. Відносини між державою і громадянським суспільством: Матеріали «круглого столу» (19 листопада 2003 р.). – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2003. – 115 с.
36. Вілента І.В. Нова парадигма гуманітарних наук і проблема викладання // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали третіх Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – С. 8 – 10.
37. Воляньські М.С. Європеїстика як напрям підготовки і спеціалізація у вищих школах в Польщі // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Вип. 50. – С. 58 – 61.
38. Воробьев Д.М. Политология в СССР: формирование и развитие научного сообщества // Политические исследования. – 2004. – № 4. – С. 169–178.
39. Воробьев Д.М. Развитие политологического сообщества в постсоветской России // Политические исследования. – 2004. – № 6. – С. 151 – 161.
40. Воронка Г. Університети в Канаді та Великій Британії: навчально-освітні та науково-дослідні центри // Науковий світ. – 2005. – № 4. – С. 10 – 11.
41. Воронкова В.Г. Проблеми основних реформ Болонського процесу // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя: ЗДІА. – 2005. – Вип. 23. – С. 25 – 32.
42. Воронов І.О. Людина і політика: У пошуках гуманістичної альтернативи. Монографія. – К: Генеза, 2003. – 320 с.
43. Габриэлян О.А. О развитии и преподавании политической науки в Украине // Политическая наука в Украине: становление и перспективы. – Симферополь, 2002. – С. 6 – 7.
44. Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. Соціальний розвиток: Навчальний посібник. – Київ; Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 484 с.
45. Галкин А.А. Размышления о политике и политической науке. – М., 2004. – 340 с.
46. Головатий М.Ф. Освіта України: зупинитися і оглянутися // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти: Моногр./ За ред. В.М.Бебика. – К.: МАУП, 2004. – С. 9 – 17.
47. Головатый Н.Ф. Социология молодежи: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 224 с.
48. Горбань О.В. Філософська парадигма реформування вищої освіти (у контексті Болонського процесу) // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали третіх Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – С. 11 – 13.
49. Горбатенко І.А. Громадянська освіта як перспективний напрям застосування політологічних знань в Україні // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Вип. 49. – С. 188 – 196.
50. Горбатенко І.А. Політична наука і освіта в Україні та її вплив на розвиток супільства і формування особистості // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В.Ківалов; відп. за вип. Л.І.Кормич. – Одеса: ПП «Фенікс», 2005. – Вип. 25. – С. 377 – 383.
51. Горбатенко І.А. Політологія як соціокультурний феномен // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Вип. 47. – С. 38 – 46.
52. Горбатенко І. Розвиток політології як навчальної дисципліни: здобутки, проблеми, перспективи // Генеза. – 2006. – № 1. – С. 129 – 133.
53. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. Монографія. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 240с.
54. Горбунова Л.С. Синергетична парадигма: методологічні та дидактичні можливості в освіті // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Вип. 50. – С. 48 – 58.
55. Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность: Коллектив. монография / Науч. ред. И.Ф.Кононов. – Луганск, 2002. – 282 с.
56. Гримблат С.О. Диалог цивилизаций: высшее образование – глобальные и региональные тенденции // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації: Матер. Другої Всесвіт. конф. Київ, 23 трав. 2003 р. – К.: МАУП, 2003. – С. 235 – 240.
57. Гриценко А. Заметки на полях программной статьи // Зеркало недели. – 26 января 2002 г.
58. Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні: Тези наук. конф./ Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Філософський факультет. Кафедра філософії / А.Ф.Карась (ред.) – Львів, 2001. – 126 с.
59. Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід / За редакцією А. Карася. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 1999. – 384 с.
60. Гуманітарна освіта України на межі століть. Науковий семінар 2 – 3 жовтня 2000 р. Зб. наук. праць. / За заг. ред. В.Андрущенка і В.Скотного. – Дрогобич: Відродження, 2001. – Вип. 4. – 194 с.
61. Дегтярев А.А. Основы политической теории: Учеб. пособие. – М.: Высш. шк., 1998. – 239 с.
62. Делор, Жак. Образование: сокрытое сокровище / Доклад международной комиссии по образованию для ХХІ века. – ЮНЕСКО, 1995. – 27 с.
63. Деніско Л.М., Бусел П.І. Так хто нам потрібен на виході з вищої школи? (Спроба філософсько-методологічного аналізу нововведення) // Практична філософія. – 2001. – № 3. – С. 205 – 211.
64. Джевіцкі А. Програмна актуальність напрямку «Європеїстика» в контексті розвитку міжнародних процесів // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – Вип. 50. – К., 2005. – С. 61 – 65.
65. Долженков О.О. Україна – Білорусь: досвід політичної трансформації: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2003. – 264 с.
66. Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті. – К.: Генеза, 2004. – 208 с.
67. Енциклопедія політичної думки./ Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2000. – 472 с.
68. Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? Збірник: К.: ІПіЕНД, 2002. – 295 с.
69. Європейська інтеграція України: Політико-правові проблеми / За ред. В.П.Горбатенка: Монографія. К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 332 с.
70. Євтодюк А.В. Синергетично-футурологічний вимір сучасної філософії освіти // Практична філософія. – 2004. – № 3. – С. 218 – 228.
71. Жадан І.В. Психолого-педагогічні проблеми політичної освіти молоді // Наукові записки. Політичні науки. – К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000. – Том 18. – С. 91 – 95.
72. Жадан І., Кисельов С., Кисельова О., Рябов С. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Аналітичний звіт. – К.: Тандем, 2004. – 80 с.
73. Журавський В.С. Державна освітня політика: поняття, системність, політичні аспекти // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2003. – Вип. 14. – С. 20 – 30.
74. Загородній Ю.І., Курило В.С., Савченко С.В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми. – К.: Генеза, 2004. – 144 с.
75. Задоянчук О.І. Громадянське суспільство / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Знання, 1999. – 18 с.
76. Задоянчук О. Соціально-політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні // Людина і політика. – 1999. – № 1. – С. 14 – 22.
77. Зеленько Г.І. Україна і Польща: моделі політичної модернізації. Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 2001. – 20 с.
78. Золотарьов Є. Функції та перспективи вітчизняного суспільствознавства (постмодерністська візія) // Молода нація. Спецвипуск. – К.: «Смолоскип», 2000. – С. 25 – 31.
79. Зуєва В.О. Інститути і механізми регіонального розвитку в умовах політичної трансформації українського суспільства. Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 2003. – 20 с.
80. Зуєва В.О. Сучасний стан інформаційних технологій в українській освіті // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Випуск 43. – С. 78 – 84.
81. Іванов М.С. Політична освіта як засіб формування політичної культури та чинник політичного процесу. Автореф. дис. доктора політ. наук. – К., 2005. – 32 с.
82. Іванов М. Що таке «громадянська» і що таке «політична» освіта? // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 41 – 49.
83. Історія для громадянина. Методичний посібник для вчителів середніх загальноосвітніх навчальних закладів / Горбатенко В., Вербицька П., Ковтонюк А., Середяк Л., Фрейман Г. – Львів: НВФ «Українські технології», 2003. – 136 с.
84. Іщенко О.М. Політичні механізми регулювання владних відносин в умовах трансформації українського суспільства: історико-політологічний аналіз. Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 2006. – 20 с.
85. Йонас, Ганс. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної циввілізації. Пер. з нім. – К.: Лібра, 2001. – 400 с.
86. Карась А. Етика свободи і солідарності у громадянському суспільстві // Ї. Громадянське суспільство. Україна 2001. – К., 2001. – Число 21. – С. 110 – 139.
87. Карлов Н.В. Преобразование образования // Вопросы философии. – 1998. – № 9. – С. 3 – 18.
88. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ століття). – К., 1998. – 350 с.
89. Карнаух А.А. Роль політичної освіти і виховання у формуванні політичної свідомості студентської молоді // Нова парадигма. Журнал наукових праць.–К., 2004. – Вип. 38. – С. 17 – 32.
90. Кастельс, Мануєль. Информационные технологии, глобализация и социальное развитие // Ойкумена. Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций. – Харьков: Константа, 2004.–Выпуск 2. – С. 17 – 32.
91. Катаєв С.Л. Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства. Автореф. дис. д-ра соціолог. наук. – К., 1998. – С. 7 – 8.
92. Кирилюк Ф. Політична наука: Трансформації від класицизму до модерну і постмодерну // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет; Редкол.: М.Вегеш (гол.ред.), В.Денисенко, Ф.Кирилюк та ін. – Ужгород: СМП «Вісник Карпат», 2004. – Вип. 1. – С. 3-7.
93. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст. – К.: Логос, 1999. – 47 с.
94. Кисельов М. Феномен гуманітарної освіти в Україні (роздуми над проектом Концепції реформування гуманітарної освіти) // Освіта і управління. – 1997. – № 1. – Т. 1. – С. 129 – 131.
95. Кіпень В.В. Трансформація вищої школи під впливом нової моделі розвитку науки // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.В.Лях. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – Вип. 10. – С. 3 – 14.
96. Клепко С. Громадянська освіта: утопії, моделі, філософії // Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 86 – 115.
97. Климкова И. Евроинтеграция в высшем образовании // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти: Моногр./ За ред. В.М.Бебика. – К.: МАУП, 2004. – С. 44 – 48.
98. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – 512 с.
99. Козловски П. Культура постмодерна: Общественно-культурные последствия техн. развития: Пер. с нем. – М.: Республика, 1997. – 240 с.
100. Кола, Доминик. Политическая социология / Пер. с фр.; Предисл. А.Б.Гофмана. – М.: Издательство «Весь Мир», «ИНФРА-М», 2001. – ХХІІ, 406 с.
101. Конажевски, Кшиштоф. Замечания по поводу реформы системы просвещения // Четыре реформы: От концепции до реализации / Под ред. Л.Котлярской-Бобиньской. – Варшава: Oficyna Naukowa, 2000. – С. 255 – 267.
102. Копиленко О.Л. «Українська ідея» М.Грушевського: історія і сучасність. – К.: Либідь, 1991. – 184 с.
103. Корнієнко В.О. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до синтезуючої єдності). Монографія.–Вінниця: «УНІВЕРСУМ – Вінниця», 1999.–430 с.
104. Корнієнко В.О. Політичний ідеал: Проблеми еволюції та втілення в умовах сучасного суспільного розвитку. Автореф. дис. доктора політ. наук. – К., 2002. – 36 с.
105. Корсак К. Нові міжнародні стандарти вищої освіти // Науковий світ. – 2002. – № 1. – С. 14 – 15.
106. Корсак К. Освіта, суспільство, людина в ХХІ столітті: інтегрально-філософський аналіз. – Київ – Ніжин, 2004. – 210 с.
107. Корсак К. Скільки є світових процесів? // Науковий світ. – 2005. – № 4. – С. 6 – 7.
108. Корсак К. Суспільство і освіта – тенденції коеволюції у ХХІ столітті // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – Вип. 3. – С. 189 – 201.
109. Кострюков С.В. Демократична освіта в ринково-орієнтованому суспільстві // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2004. – Вип. 38. – С. 89 – 96.
110. Котигоренко В., Майборода О., Нагорна Л., Шкляр Л. Українська етнополітологія: становлення, теоретико-методологічні засади // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? Збірник: ІПіЕНД, 2002. – С. 13 – 84.
111. Кочубей Л. Політологічні дослідження в Україні: Аналіз документального потоку (за матеріалами реферативного журналу Книжкової палати України «Політика. Політичні науки») (1998 – 2002 рр.) // Вісник книжкової палати. – 2003. –№ 12. – С. 41 – 43.
112. Кремень В.Г. Модернізація освіти як важливий чинник соціального, економічного і політичного розвитку України // Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку. Матеріали наукової конференції. – Київ: НТУУ КПІ, 2001. – 340 с.
113. Круглашов А.М. Драма інтелектуала: Політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці: Прут, 2000. – 488 с.
114. Кудін В. Виклик майбутнього і сучасна освіта // Віче. – 1997. – № 3. – С. 23 – 32.
115. Кузнецов С.В. Розвиток освіти в інформаційному суспільстві: європейські реалії та перспективи // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – К., 2005. – Вип. 50. – С. 160 – 170.
116. Кузьмин В.П. Профессиональная деятельность политолога в условиях трансформации украинского общества // Вестник Моск. ун-та. Серия 12. Политические науки. – 2001. – № 1. – С. 73 – 83.
117. Култаєва М. Футурологічні розвідки сучасної філософії освіти: Теоретичні побудови та проблеми їх здійснення (стаття перша) // Філософська думка. – 2002. – № 4. – С. 74 – 89.
118. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.
119. Кучер П. Україна та постмодерн (екзистенціально-політичні нотатки) // Молода нація. Спецвипуск. – К.: «Смолоскип», 2000. – С. 31 – 39.
120. Кучеренко Т.В. Регіональний фактор у політичному процесі України. Автореф. дис. канд. політ. наук. – К., 2002. – 18 с.
121. Кухта Б. Політична влада та її рішення. – Львів: ЦПД, 2006. – 240 с.
122. Лавриченко Н. Категорії «соціальність», «духовність» і «моральність» в сучасній педагогічній науці // Доба. – 2003. – № 1. – С. 2 – 5.
123. Лебон, Густав. Психология масс // Психология масс. Хрестоматия / Райгородский Р.Я. (редактор-составитель). – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. – 592 с.
124. Литвин В. Гражданское общество: мифы и реальность // Зеркало недели. – 26 января 2002.
125. Литвин В. Прорив до громадянського суспільства. – Голос України. – 26 січня 2005 р.
126. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. – М.: «Мысль», 1978. – 623с.
127. Лосев А.Ф. Музыка как предмет логики // Лосев А.Ф. Из ранних произведений. – М.: Изд-во «Правда», 1990. – 655с.
128. Лузан А. Політична наука і політика // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – Вип. 4. – С. 380 – 387.
129. Маклецов В. Вместо предисловия, или вариация на тему: «Все проходит и это пройдет тоже» // Терещенко Н.А., Шатунова Т.М. Постмодерн как ситуация философствования. – СПб.: Алетейя, 2003. – С. 6 – 20.
130. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
131. Мартьянов В.С. Постмодерн – реванш «проклятой стороны Модерна” // Политические исследования. – 2005. – № 2. – С. 147 – 157.
132. Мацієвський Ю. Між нормативізмом та функціоналізмом: Академічна політологія в Україні на початку ХХІ ст.// Людина і політика. – 2004. – № 5. – С. 61 – 69.
133. Мацькевич М.М. Становлення і розвиток ідеї українського державотворення в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2002. – 20 с.
134. Медведев В.А. О возможностях ускорения евроинтеграции высшего образования Украины // Болонський процес: перспективи і ро