МОДЕЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ : МОДЕЛИРОВАНИЕ КАК МЕТОД АНАЛИЗА ПОЛИТИЧЕСКИХ ПРОЦЕССОВ



  • Название:
  • МОДЕЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
  • Альтернативное название:
  • МОДЕЛИРОВАНИЕ КАК МЕТОД АНАЛИЗА ПОЛИТИЧЕСКИХ ПРОЦЕССОВ
  • Кол-во страниц:
  • 202
  • ВУЗ:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    Львівський національний університет імені Івана Франка


    На правах рукопису



    ТКАЧУК ВІКТОР АРТУРОВИЧ
    УДК 232.2:33
    МОДЕЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ


    Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук

    Науковий керівник:
    ПОЛІЩУК МИКОЛА
    ВАСИЛЬОВИЧ,
    кандидат філософських наук,
    доцент


    ЛЬВІВ – 2006




    З М І С Т

    ВСТУП 3 - 12

    Розділ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
    1.1. Стан дослідження проблеми...................................................... 13 - 27
    1.2. Моделювання в системі методів аналізу
    політичних процесів……………………………………………… 28 - 67
    Розділ ІІ. АНАЛІЗ ТА МОДЕЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ
    2.1. Моделювання політичних процесів в умовах суспільної трансформації ......................………………………………………...... 68 - 109
    2.2. Аналіз соціально-політичних циклів як основа прогнозування соціальної напруженості в суспільстві……………………………. 110 - 127
    Розділ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МОДЕЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
    3.1. Особливості політичних процесів в Україні…………… 128 - 156
    3.2. Політичне прогнозування політичних процесів в
    умовах політичної модернізації ......…...………………… 156 - 174
    ВИСНОВКИ………………………………………………… 175 - 179
    ПОСИЛАННЯ……………………………………………… 180 - 190
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……. 191 - 202
    ДОДАТКИ





    В С Т У П

    Нерівномірність у динаміці політичної ситуації, періодично виникаючі політичні конфлікти, зміна моделей політичного владарювання та форми правління країною, часте коригування типу державного устрою і правового регулювання, які чергуються з періодами стабілізації та ретроградного руху, зумовлюють пошук основи для прогнозування криз та шляхів виходу з них. Соціальні трансформації, що відбулися в колишніх соціалістичних країнах і які за своїми масштабами можна порівняти з революцією, зумовили поглиблення системної кризи. Французький соціолог Алексіс де Токвіль твердив, що революція на своєму шляху перекреслює власну первісну модель. Для посттоталітарних країн первісною моделлю стали демократичні суспільства із соціальною ринковою економікою. Неврахування специфіки соціальних та економічних процесів, які відбувалися в конкретній країні, призвели до того, що приваблива модель майбутнього була перекреслена пострадянськими реаліями та привела до фрустрацій.
    Міжнародна система, яка склалася за підсумками “холодної війни”, була спрямована, скоріше, на те, щоб закріпити переваги вже складених економічних та політичних лідерів і попередити появу їхніх конкурентів. Процеси глобалізації в демократичному розумінні стали означати демонополізацію колишніх систем та підключення нових учасників прийняття рішень, а сучасна технічна цивілізація заслужила в очах багатьох аналітиків назву “постлюдської” [1], - і якраз за те, що технічне середовище формується і розвивається з використанням усіх резервів індустріальної ефективності, тоді як людське середовище деградує та перетворюється в марґінала машинної системи. Нове інформаційне суспільство характеризується процесом накопичення, що перетворився на виробництво таких загальних ідей, відкриттів, зразків діяльності, які не можуть поглинатися цілком суспільними складовими і представляють певний надлишок культури. Глобалізація, як визначальний чинник становлення постіндустріальної цивілізації, набула загальнопланетарного характеру всіх основних процесів та суперечок. Людство ще не усвідомило значення цього явища і його довгострокових наслідків. Із часів американської та французької революцій ХVШ ст. народи вирішували дві проблеми:
    - досягнення національного суверенітету та незалежності, свободи від зовнішнього гноблення;
    - встановлення демократичного контролю над власною владою, підпорядкування її волі виборців та конституційно-правовим нормам [2]. Більшість реальностей сучасного глобального світу ставлять під сумнів ці завоювання епохи демократичного модерну: і гарантії народів від несанкціонованого зовнішнього втручання, і демократичний контроль за силами, що організовують цей вплив, сьогодні не забезпечені. Сьогодні ми стоїмо перед загрозою втрати єдиної загальнолюдської перспективи, розколу людського роду на пристосовану культурну расу (“золотий мільярд”) і непристосовану, до якої належить більшість населення планети.
    Разом з тим глобалізація як сучасний етап розвитку є відповіддю на об’єктивні процеси в людському співтоваристві. У нашому світі, на нашу думку, вже важко говорити про домінуючу “самодостатність” окремих суспільств та держав. Цивілізація на початку ХХІ століття все більше представляє собою взаємопов’язану систему і в галузі економіки, і в політичній організації (ООН, ЄС, регіональні політичні та економічні спільноти), у сфері культури, глобальних комунікацій. Людство опиняється перед спільними для всіх країн і народів небезпеками: ядерною війною, знищенням природного середовища тощо.
    Як внутрішній зміст науки теорія прагне перш за все побудувати певну логічну (нормативну, типологічну, прогностичну тощо) модель політики, яка пов’язуватиме її основні параметри з уявленнями про суспільство і світ у цілому. Надаючи значення термінам, які використовуються для моделювання політики як об’єкта дослідження, науково-теоретичне знання формує власний аналітичний інструментарій. У цьому розумінні категорії та поняття, які використовуються, виступають результатами своєрідного узагальнення різних фактів, які взяті з різних картин політичного світу. Політологи говорять про політичний цикл, фазами якого поперемінно виступають то ліва, соціал-демократична, що характеризується відповідними очікуваннями і перевагами електорату, то права, консервативна, що відображає реакцію на крайнощі інфляціоністської “демократії рівності”.
    На різних етапах цивілізаційного циклу рівень впорядкованості політичної сфери неоднаковий. У перехідні періоди різко загострюються політичні суперечності, боротьба між різними класами, партіями, державами доходить до крайніх форм чергування революцій, громадянських та міждержавних війн, відбувається зміна лідерів політичної сфери, яка супроводжується руйнуванням частини державного апарату, зміною правової системи, політичних інститутів. У соціально-політичних процесах спостерігається хаос, зростає беззаконня, посилюється злочинність; у війнах, революціях гине значна частина населення. На наступних фазах цивілізаційного циклу із хаосу перехідного періоду народжується нова впорядкованість соціально-політичної сфери, яка відповідає радикальним змінам, що відбуваються в людині, технологічному та економічному способах виробництва. Загалом можна говорити, що в історії сучасних суспільств спостерігається певна циклічність. У періоди стабільного розвитку політичні виміри суспільних процесів часто залишаються поза увагою. Проте в перехідні етапи вони виступають на перший план, стають домінантою громадського життя, що зумовлено необхідністю створення нових суспільних форм та інститутів. Політика є не тільки організаційним центром і каталізатором внутрішнього громадського життя народів, але й виробництвом світової історії як такої [3]. Іншими словами, політику слід визнати одним із чинників, що інтегрує, і який пов’язує долі народів і готує єдину історичну перспективу людству. Політика виступає як форма соціальної творчості в галузі владних відносин. В ідеальному суспільстві, де люди добровільно погоджуються щодо напрямку діяльності або де вони здатні дійти згоди в ході вільного обговорення, жодна політика не потрібна. Політика визначає шляхи досягнення згоди щодо прийняття колективних рішень [4]. Прогностика отримує справжнє соціальне замовлення в суспільствах, які переживають гостру системну кризу. Ми вважаємо, що моделювання та прогнозування відповідних процесів дає змогу вибору оптимальних шляхів вирішення проблем, що постають.
    Соціальні та політичні відносини змінюються за законами циклічного розвитку. Тут спостерігається хвилеподібна динаміка, періоди відносної стабільності змінюються періодами різкого загострення конфліктів, криз, за якими, як правило, слідує перехід суспільства в новий якісний стан. Кризи є обов’язковим елементом циклічної динаміки соціальних систем. Вони можуть бути порівняно недовгими, швидко вирішуватися, а можуть тягнутися десятиліттями і набувати гострих форм - аж до збройних конфліктів та громадянської війни. Кризи в соціальних системах долаються шляхом революцій, реформ або інновацій. Численні спроби остаточно подолати кризи закінчувалися невдачами. Однак закономірності циклічного розвитку політичних процесів, які могли б служити надійною основою для прогнозування криз та шляхів виходу з них, політологами ще недостатньо досліджені. І тут центральне місце починає займати теорія криз, трансформації, перехідних процесів, діагностики і передбачення неминучих у циклічній динаміці криз та шляхів виходу з них із найменшими втратами.
    Актуальність теми дослідження обумовлюється специфікою політичної системи України, яка знаходиться на етапі трансформації. Усі пошуки єдиної загальнонаціональної ідеї, які були здійснені за останні роки, виявилися марними. Для українського суспільства, яке перебуває в соціально-економічній та духовно-моральній кризі, забезпечення ефективності управління соціально-політичними процесами, необхідність вироблення прогнозного бачення розвитку, перспектив – стало однією з актуальних проблем у галузі теоретичних досліджень і наукового обґрунтування практичних дій. Процеси трансформації в пострадянській Україні привели до зростання попиту на політичні дослідження. На нашу думку, вимагає доповнення політичне знання в тій його частині, яка стосується специфіки політичних процесів у посттоталітарних державах, бо класичних напрацювань політології у ситуації трансформаційних перетворень посткомуністичних соціумів недостатньо. В українській політологічній та соціологічній науках ще немає спеціальних праць на тему даної дисертації. Проблеми трансформаційних перетворень українського суспільства досліджуються у працях українських політологів, соціологів, істориків: І.Варзаря, Є.Головахи, В.Горбатенка, Ф.Рудича, О.Сичивиці, А.Ручки, В.Танчера [5]. Цінними для дослідження регіонального аспекту в умовах трансформації політичної системи є дослідження А.Колодій, Н.Черниш, О.Рудакевича.
    Ця сукупність проблем у поєднанні з явною релевантністю процедур соціальних досліджень повинна привести до появи галузі методології, яка зосереджувала б свою увагу на проблемі виміру та прогнозу соціальних і політичних змін. Гострота потреби в методологічному аналізі політичних процесів пояснюється тим, що якість оцінок, які даються в умовах швидкоплинної політичної ситуації, їх узагальнення і вироблення відповідних рекомендацій особам, які приймають політичні рішення, - сама оперативність такої роботи вимагає відповідних теоретико-методологічних та методичних інструментаріїв.
    Актуальність роботи зумовлена також тим, що вивчення проблем аналізу й моделювання соціально-політичних процесів може допомогти подолати питання, які постають перед суспільством. У сучасних умовах усе більш актуальним стає завдання репрезентувати майбутнє, яке не може інтерпретуватися як звичайне продовження минулого у зв’язку з тим, що майбутнє може набувати принципово відмінних форм і структур, якщо порівняти з тим, що було відомо в минулому. Міжнародна громадськість дійшла до висновку, що існуюча парадигма розвитку цивілізації є фатальною для людства, виникла необхідність зміни концептуального підходу. Для того, щоб вирішити, яка ж модель розвитку є найбільш ефективною та сприятливою, необхідно проаналізувати загальну картину технологічних трансформацій, рушійних сил тощо. Слід зазначити, що універсальних чи досконалих підходів до вирішення цієї проблеми на сьогодні не існує. Є лише спроби побудови можливих сценаріїв розвитку тих чи інших явищ у майбутньому. Усе вищевикладене спонукало автора до дослідження даної проблеми в методологічному плані, який сподівається на її подальший розвиток науковцями України.
    Важливим завданням для України сьогодні, на нашу думку, є вибір оптимальної моделі розвитку, адекватної геополітичної стратегії й такої системи національної безпеки, які б забезпечили її виживання як суверенної країни, повноцінного суб’єкта міжнародних відносин. Визначення моделей розвитку України передбачає врахування відповідних чинників і обрання методики підходу до самого процесу моделювання.
    Нинішній етап перетворень українського суспільства створює унікальну можливість перевірити існуючі теоретичні підходи в умовах так би мовити “природного експерименту”, тобто реальних та багатосторонніх соціально-політичних змін. Які потреби стимулюють соціальну ідентифікацію, чи є вона достатньо визначеною, впорядкованою в нестабільному суспільстві (власний досвід, стереотипи, вплив суспільних настроїв, ЗМІ) тощо. Отож відповідно до цього зростає необхідність прогнозу розвитку соціально-політичних процесів у сучасному українському суспільстві на основі визначення тенденцій пошуку нових соціальних ідентифікацій у різних групах населення.
    Мета дослідження полягає у висвітленні основних прогностичних методик та місця в них моделювання, рівень їх об’єктивності й точності, а також створення концептуальної схеми розвитку прогностичної теорії на основі політологічного аналізу концепцій її основних представників.

    Виходячи з мети дослідження, в дисертації визначені такі завдання:
    - проаналізувати моделювання як метод системного аналізу політичних процесів;
    - виявити роль політичного прогнозування в умовах політичної модернізації;
    - визначити особливості моделювання політичних процесів в Україні;
    - здійснити порівняльний аналіз теоретичних моделей та концепцій авторів, що представляють основні напрями розвитку прогнозування;
    - визначити основні підходи до проблеми вивчення соціально-політичних циклів;
    - проаналізувати соціально-політичні цикли як основу прогнозування соціальної напруженості в суспільстві;
    - визначити взаємозв’язок між трансформаційними процесами в суспільстві та використанням моделювання для їх аналізу і прогнозування;
    - створити на цій основі концептуальну схему протиріч розвитку України.
    Об’єктом даного дослідження є теоретичні моделі та концепції авторів, об’єднаних рамками сучасних прогностичних теорій.
    Предметом дисертаційного дослідження є механізми і принципи моделювання як методу аналізу політичних процесів.
    Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові методи, зокрема системний. У роботі використані порівняльний і прогностичний методи. Важливе значення мають такі методи теоретичного дослідження, як аналіз, синтез, аналогія, індукція, дедукція, систематизація, узагальнення, метод прийняття рішень. Зі спеціально наукових методів застосовано політологічний аналіз статистичних даних.
    Дослідження ґрунтується на фундаментальних ідеях теоретиків світової та української політичної науки, філософії, працях сучасних вітчизняних і закордонних науковців, зокрема тих, у яких аналізуються проблеми методології та методики пізнання суспільно-політичних процесів.
    Наукова новизна дослідження. Дисертація є дослідженням сучасних політичних процесів з точки зору їх прогнозування та окреслення основних методів моделювання відповідних процесів в умовах трансформації політичної системи. Науковий внесок дослідника вбачається насамперед у спробі здійснити комплексне дослідження цієї проблематики. На основі проведеного наукового аналізу сформовано теоретико-прикладні положення, які виносяться на захист такі, що є моментами новизни:
    - виявлено роль політичного прогнозування в умовах політичної модернізації, яка полягає: 1) викритті латентних загроз для держави та її інститутів; 2) попередженні політичних, військових, соціальних криз і конфліктів; 3) оптимізації динаміки управління суспільним розвитком;
    - визначено особливості моделювання політичних процесів в Україні, які зумовлені: хиткою рівновагою політичних сил; відсутністю реальної практики виявлення та вирішення політичних конфтіктів через брак напрацьованих навиків їх попередження, локалізації, регулювання за допомогою певних правил і процедур; недиференційованістю політичної сфери; і полягають у динаміці циклічної нелінійності;
    - визначено основні підходи (науково-конструктивний, гіпотетичного відображення, інтуїтивний, утопічний) до проблеми вивчення соціально-політичних циклів (економічної синусоїди, виборчої законодавчої спіралі, резонансу військової ескалації, війн, революцій);
    - виявлено, що кожному типові політичних змін притаманна власна ритміка (циклічність), поєднання стадій та взаємодій суб’єктів, структур, інститутів, яка характеризується зародженням, становленням, розповсюдженням, зрілістю, кризою, перебуванням у реліктовому стані й переходом на інший рівень, також доведено, що цикли і кризи хоча й неповторювані, але в той же час закономірні та прогнозовані;
    - визначено, що суспільні трансформації зумовлюють зміни до підходів моделювання в майбутньому: від статистичних моделей переходити до динамічних, що розкривають внутрішні та зовнішні закономірності (динамічний підхід), від лінійних моделей (по інертній траєкторії) до моделей, що прогнозують циклічну нерівномірність динаміки (передбачають точки перелому траєкторії руху); від одномірних моделей (одна сторона об’єкта) до багатомірних моделей (зміна у багатогранності);
    - з’ясовано, що в Україні можна виділити чотири основні поля політичних конфліктів: 1) конституційний процес; 2) співвідношення локальних (регіональних) та загальноукраїнських інтересів; 3) інвестиційно-приватизаційний конфлікт; 4) входження України у світову цивілізацію, шляхи інтеграції, співвідношення її інтересів з глобальними. На цій основі створено концептуальну схему протиріч розвитку України для їх подолання.
    Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає у комплексному аналізі моделювання та прогнозування на основі статистичного матеріалу, переосмислення умов перехідного періоду в Україні.
    Зроблені у процесі дослідження висновки дають змогу розширити теоретичні рамки даної проблематики, виробити нові перспективні напрямки його аналізу. Висновки, узагальнення, систематизація матеріалу, його оцінка дозволяють диференційовано підійти до аналізу політичних орієнтацій електорату в різних регіонах, охарактеризувати нинішнє державотворення в Україні в контексті політичних процесів у західноєвропейських країнах. Вони можуть бути використані політологами, філософами, соціологами, культурологами та іншими працівниками у науково-дослідницькій і педагогічній роботі.
    В дисертації проаналізовано велику кількість оригінальних праць західних теоретиків, які ще не набули широкого узагальнення в Україні.
    Положення дисертації не обмежуються рамками теорії, виходять безпосередньо в практичну діяльність. Узагальнений статистичний матеріал допомагає зрозуміти особливості нинішнього політичного розвитку в Україні і певною мірою прогнозувати його тенденції на найближче майбутнє.
    Основні положення дисертації можуть використовуватися під час розробки стратегії й тактики виборчої кампанії, прогнозування результатів виборчого процесу. Під таким кутом зору висновки дисертації корисні для партій, громадських організації, органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування при аналізі політичних процесів як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Вони мають важливе значення для аналітичної діяльності, прогнозування перебігу виборчих кампаній, політичних криз та конфліктів і прийняття відповідних рішень.
    Апробація дослідження здійснювалася на наукових міжнародних і вітчизняних конференціях: міжнародній конференції “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003), “Україна в світі, світ в Україні” (Київ, 2003), а також проводилася при обговоренні на засіданнях кафедри політології Львівського національного університету ім. І.Франка.
    Основні теоретичні положення, практичні пропозиції та рекомендації викладені у семи наукових статтях, вміщених у фаховому виданні - у “Віснику Львівського національного університету імені Івана Франка”, серії “Міжнародні відносини”, а також “Філософські науки”, “Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка”, у журналі “Віче”, “Нова політика”, а також матеріалах науково-практичних конференцій.
    Мета і завдання, що стояли перед автором, визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та цитованої літератури і додатків.
  • Список литературы:
  • В И С Н О В К И

    Суспільство не може ефективно розвиватися, не аналізуючи себе, різні сторони своєї діяльності, не оптимізуючи соціальну взаємодію. При аналізі трансформаційних процесів, які відбуваються в Україні, необхідно перш за все зрозуміти процес зміни владних відносин в суспільстві та державі. Власне, відмінність між авторитарним і демократичним режимами, як показує практика, полягає не в руйнуванні владних інститутів як таких, а в створенні нових способів забезпечення соціально-політичного консенсусу між владою і суспільством, формуванні ефективної державної політики та системи державного управління. У цих рамках для вирішення постійно виникаючих нових проблем необхідний глибокий аналіз суспільних процесів, конкретної соціальної ситуації, особливостей розвитку і функціонування різноманітних соціальних сукупностей, соціальних, політичних інститутів, організацій, відносин між ними для того, щоб уточнити прогнози соціальних змін та визначити найбільш оптимальні способи їх регулювання. Динаміка соціально-політичного розвитку сучасних суспільств зумовлює відповідно зростання значення моделювання цих процесів для подальшого прийняття рішень. Суспільна практика свідчить, що науково обгрунтоване моделювання й подальше прогнозування є вагомим стимулом розвитку суспільства та його консолідації.
    1. Проведений у дисертації аналіз показує, що методи і порядок їх застосування при здійсненні моделювання і прогнозування надзвичайно різноманітні. Постійними для цього підходу є методологія системного аналізу. Більшість методик, які використовуються в аналізі політичних процесів, базуються на розробках інших наук – математики, теорії управління, психології, соціології. Проте ці методи пройшли певну трансформацію й були адаптовані до аналізу політичних процесів, набувши аналітичних якостей. Моделювання і прогнозування відповідних процесів дасть змогу вибору оптимальних шляхів вирішення проблем, що виникають. Проте на шляху використання методів моделювання постають досить значні труднощі. Це пов’язано з тим, що соціальні та політичні процеси визначаються великою кількістю різних чинників. Процеси суспільного розвитку мають змінний характер, залежний від політичних, правових і економічних чинників. Поширеною помилкою при моделюванні є широке трактування результатів, отриманих від достатньо вузької моделі, тим самим переоцінюється узагальненість її висновків. Це явище відоме як “синдром Пігмаліона”. Моделі слід використовувати в тих випадках, коли результати, на які претендує дана теорія, дійсно виводяться з її вихідних передбачень без апеляції до будь-яких додаткових припущень. Досвід моделювання цих факторів показує, що проблема їх адекватності й повноти залежить від змістовної глибини і ролі соціальних оцінок.
    2. У результаті дослідження автор прийшов до висновку, що системний аналіз і моделювання є найбільш загальними з аналітичних методів аналізу політичних процесів і представляють сукупність комплексних прийомів дослідження, процедур і технік міждисциплінарного характеру, пов’язаних з обробкою, класифікацією, інтерпретацією і описанням даних. Представляючи складні для аналізу об’єкти у спрощеному вигляді, моделювання допомагає вирішити проблему розуміння особливостей їх функціонування, подальшого розвитку. Власне, на його основі і з його використанням з’явилися й отримали широке розповсюдження більшість інших аналітичних методів.
    3. Якщо усі чинники, які впливають на розвиток суспільно-політичної системи держави, будуть своєчасно і належним чином враховані, особливо на початкових етапах і стадіях розвитку, то уряд, громадсько-політичні організації та інші зацікавлені у прогнозі сторони зможуть скерувати свої ресурси на підготовку відповідної бази для можливого якісного розвитку суспільства. Це є головною метою моделювання політичних процесів, що дасть змогу вибору оптимальних шляхів вирішення проблем, які постають.
    4. Проблеми прогнозування пов’язані зі закономірностями нерівномірного руху природних та суспільних систем, які в подальшому сформували циклічну динаміку. Політичний процес є циклом політичних змін, послідовною зміною станів політичної системи, який розкриває рівень політизації соціального організму. Відповідно соціально-політичні та національні відносини, як i економічні змінюються за законами циклічного розвитку. Кожному типу політичних змін притаманна власна ритміка (циклічність).
    5. Моделюванню політичних процесів в Україні притаманний ряд особливостей, які характеризуються динамікою циклічних нелінійностей та сценарного планування. У зв’язку зі системним характером досліджень, які проводяться в сфері моделювання і прогнозування політичних процесів, не слід сподіватись на бажаний ефект при їх застосуванні для вирішення локальних чи “ізольованих” проблем. Подібні дослідження, на думку автора, повинні бути потужним інструментом в підготовці до прийняття рішень з приводу комплексних проблем в складних взаємопов’язаних системах.
    6. Прогнозування як обґрунтовані судження про ймовірні стани політичної системи чи окремих її суб’єктів є вагомим інструментом в умовах політичної модернізації, який допомагає приймати рішення в сфері науки та політики, що є однією з головних складових соціально-економічного розвитку суспільства як на національному та регіональному рівнях, так і на рівні окремих галузей виробництва, великих організацій чи політичних партій. Застосування методології прогнозування повинне фокусуватися тільки на т.з. “критичних” проблемах для конкретних закладів, організацій чи країн, тобто на принципово вагомих проблемах для стратегії їх розвитку. Тому такі дослідження доцільно пов’язувати з формуванням політики і стратегії суспільних, бізнесових, державних та інших інститутів суспільства. Це зобов’язує готувати нове покоління спеціалістів, здатних до масштабного, міждисциплінарного, системного мислення, які вміють ефективно застосовувати соціально-політичне моделювання і прогнозування та вирішувати проблеми розвитку країни, суспільства.
    7. Кожна країна має свої специфічні особливості, незважаючи на, в цілому, спільні чинники та фактори, що враховуються при таких видах прогнозування, тому практично неможливо знайти в світі два подібних суспільства. Як наслідок – результати соціально-політичного прогнозування і висновки для різних систем будуть принципово відрізнятись. Суспільство як соціальний організм, як система суспільних відносин характеризується певною організацією і без врахування та дослідження внутрішніх механізмів спонтанного перетворення одних ідей, настроїв, емоцій в інші ідеї, настрої, емоції, неможливо зрозуміти особливості свідомості, а також суперечливий характер глибинних змін в політичній ситуації в країні.
    8. Циклічність є загальною формою розвитку суспільних систем: від зародження, розвитку до кризи і переходу до нового витка розвитку або стагнації. Соціально-політичні цикли породжуються різноманітними та мінливими факторами об’єктивних та суб’єктивних властивостей. Невід’ємною їх складовою є кризи як необхідна фаза розвитку. Кризи в циклічній динаміці долаються шляхом революцій, реформ та інновацій. Цикли та кризи в різних соціальних системах взаємодіють, однак мають свою структуру. При всій неповторності циклів та криз, вони є закономірними та передбачливими, що дає можливість суспільству застосувати необхідні заходи проходження кризової фази (соціальної напруженості) з найменшими втратами. Загальною закономірністю циклічної динаміки є скорочення тривалості циклів та криз. Прогнозування циклів та криз є на сьогодні складним і мало розвиненим напрямом суспільної науки та практики і потребує подальших досліджень.
    9. Суспільні трансформації зумовлюють зміни до підходів моделювання в майбутньому: від статистичних моделей переходити до динамічних, що розкривають внутрішні та зовнішні закономірності (динамічний підхід), від лінійних моделей (по інертній траєкторії) до моделей, що прогнозують циклічну нерівномірність динаміки (передбачають точки перелому траєкторії руху); від одномірних моделей (одна сторона об’єкту) до багатомірних моделей (зміна у багатогранності).
    10. Можна констатувати те, що нова політична влада і вся сукупність українських політичних інститутів не виходять зі стану перманентної затяжної кризи. Динаміка соціально-політичного розвитку України зумовлює відповідно зростання значення моделювання цих процесів для подальшого прийняття рішень. Моделювання можливого типу суспільства, яке сформоване не в результаті теоретичних домислів чи пропагандистських зусиль, а як підсумок переконаності людей в здатності соціальної системи задовольнити їх фундаментальні потреби, зумовить ефективний його розвиток.





    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

    1. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М.: Политиздат, 1993.
    2. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М., 1977..
    3. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание, управление. – М., 1981.
    4. Бабосов Е.М. Влияние цивилизациооно-культурной трансформации посттоталитарного общества на противоречивость национальной идентичности.// Трансформация цивилизационно-культурного пространства бывшего СССР (тенденции, прогнозы). – М., 1994.
    5. Бакіров В.С. Соціальний моніторинг як елемент регіональної соціальної політики // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення / Збірник наукових статей. - К.: НВФ "Студцентр" /НІКА-ЦЕНТР, 1998.
    6. Балакірєва О.М. Диференціація життєвих можливостей у територіально-поселенській структурі // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення / Збірник наукових статей. К.: НВФ "Студцентр" / НІКА-ЦЕНТР, 1998.
    7. Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматися на політичному Олімпі: /Соціопсихологія і технологія політичної боротьби.-К.: Абрис, 1993.
    8. Бебик В.М. Політологія: теорія, методологія, практика / Підручник. К.: МАУП, 1997.
    9. Березина Е.В. О точности прогноза результатов голосования // Социс. - 1995. - № 2.
    10. Бекешкіна І. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. – К., 1994.
    11. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. – М.: Academia, 1999.
    12. Белл Д. Конец идеологии //Новое время. – 1990.
    13. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знаний. – М., 1995.
    14. Бестужев-Лада И.В. Поисковое социальное прогнозирование: перспективные проблемы общества. М.: Наука, 1984.
    15. Бестужев-Лада И.В.Перспективы трансформации России: экспертный сценарно-прогностический мониторинг. – М.,1998.
    16. Бжезинский З. Большой провал. Рождение и смерть коммунизма в двадцатом веке. – Нью-Йорк, 1998.
    17. Білоус А. Політично-правові системи: Світ і Україна. – К. – Асоціація молодих політиків і політологів, 1997.
    18. Богомолова Н.Н., Фоломеева Т.В. "Фокус-группы" как метод социально-психологического исследования: Учебное пособие. - М.: Изд-во "Магистр", 1997.
    19. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. - М.: Socio Logos, 1993.
    20. Бурдье П., Шампань П. Общественное мнение // 50/50: Опыт словаря нового мышления / Под общ. Ред. М.Ферро и Ю.Афанасьева. - М.: Прогресс, 1989.
    21. Василенко И.А. Политическая глобалистика. – М., 2000.
    22. Васильев И.А., Дудина О.М., Мельникова О.Т. Групповой портрет Госдумы-96 //Социс. - 1998. - № 1.
    23. Вебер М. Основные социологические понятия // Избранные произведения: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1990.
    24. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1990.
    25. Вишняк О. Вибори-98: прогноз і реальність // Розбудова держави. - 1998. - № 5-6.
    26. Выдрин Д. Очерки практической политологии. - К., 1991.
    27. Вятр Е. Социология политических отношений. - М.: Прогресс, 1979.
    28. Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1994.
    29. Гаєвська О.Б. Управління як соціальний феномен. –К., 2000.
    30. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. - Ростов-на-Дону: Изд-во "Феникс", 1996.
    31. Головаха Є.І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. - К., 1997.
    32. Головаха Е.И., Панина Н.В. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1997.
    33. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика. – К., 2006.
    34. Гордон Л. Суспільство незадоволених (Соціальне незадоволення як властивість масової свідомості в перехідний період) // Політична думка. - 1998. - № 2.
    35. Гоулд Ф. Стратегическое планирование избирательной кампании // Полис. - 1993. - № 4.
    36. Грушин Б.А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования. - М.: Политиздат, 1987.
    37. Грушин Б.А. Мнение о мире и мир мнений: Проблемы методологии исследования общественного мнения. - М.: Политиздат, 1967.
    38. Давыдов А.А. Динамика доли участвующих в выборах: стохастическая модель // Социс. - 1995. - № 2.
    39. Данилов А.И. Переходное общество: Проблемы системной трасформации. – М., 1998.
    40. Демидов А. Прогнозирование результатов голосования // Социологический журнал. - 1994. - № 3.
    41. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення. Технології прийняття рішень. – К., 2001.
    42. Джарол Б.М., Ричард К.Р. Политилогия. Методы исследования: Пер. с англ. - М.: Издательство "Весь мир", 1997.
    43. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. - М.: Наука, 1994.Дольникова Р.Н. Методология и методика прогнозирования внешней политики несоциалистических государств. Опыт системной организации понятий. – М., 1986.
    44. Душенко К.В. Дешевых политиков не бывает: Афоризмы. - М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1998.
    45. Егорова-Гантман Е.В. и др. Политиками не рождаются. Как стать и остаться эффективным политическим лидером. - М., 1993.
    46. Есть мнение / Общ. Ред. Ю.А.Левады. - Прогресс, 1990.
    47. Жмыриков А.Н. Как победить на выборах. - Обнинск, 1995.
    48. Запатрикина И.В. Мотивационные модели в управлении.//Теория и практика управления. – 2003. - №3.
    49. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. – М., 1996.
    50. Зимичев А. Психология политической борьбы. - К., 1992.
    51. Кизилов А., Навроцкий А., Филинская Л. После выборов (взгляд социолога) // Современное общество. - 1994. - № 2.
    52. Клямкин И.М. Политическая социология переходного периода // Полис. - 1993. - № 4.
    53. Князева Е.В. Электоральное поведение как социокультурное явление: Дисс. на соискание уч. ст. канд. соц-х наук: Харьковский госуниверситет, 1996.
    54. Князева Е.В., Курдюмов С.П. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры. – СПб., 2002.
    55. Князева Е.В., Попова И.М. К вопросу о критериях выбора избирателями депутатского корпуса // Современное общество. - 1994. - № 3.
    56. Колесникова А.Н. О роли социальных технологий в предвыборной борьбе // Социс. - 1995. - № 10.
    57. Комаровский В.С. Политический выбор избирателей // Социол. исслед. - 1992. - № 3.
    58. Комаровский В.С. Типология избирателей // Социол. Исслед. - 1990. - № 3
    59. Кондратьев Н.Д. Основные проблемы экономической статики и динамики: предварительный эскиз. – М., 1991.
    60. Королько В.Г. Основи паблік рилейшнз: Посібник. - К.: Інститут соціології НАН України, 1997.
    61. Косолапов В.В. Методология социального прогнозирования. – М., 1988.
    62. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітичний аналіз). – К., 1998.
    63. Кун Т. Структура научной революции. – М., 1997.
    64. Кушерець В.І., Полторак В.А. Вибори до Рад і громадська думка. - К.: Політвидав України, 1990.
    65. Лаврик В.В. Социальное прогнозирование и глобальные проблемы современности. – Х., 1993.
    66. Лапкін В. Пейзаж перед битвою. Російський електорат за два роки до президентських виборів // Політична думка. - 1998. - № 2.
    67. Лебон Г. Психология масс // Психология масс: Хрестоматия / Ред.-сост. Д.Я.Райгородский. - Самара: Изд. Дом "БАХРАХ", 1998.
    68. Левада Ю. Людина, натовп та маса в громадській думці // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 2-1.
    69. Липсет С. Политическая социология // Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы. - М.: Прогресс, 1972.
    70. Макєєв С. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні // Політична думка. - 1998. - № 2.
    71. Мангейм, Джарол Б., Рич, Ричард К. Политология. Методы исследования. – М., 1997.
    72. Маршалл А. Принципы экономической науки. - М., 1977.
    73. Матвеев Р.Ф. Теоретическая и практическая политология. - М., 1994.
    74. Матвиенко В.Я. Социологический анализ в политике. - К., 1995.
    75. Мерфин Р. Технология избирательных кампаний в США // Полис. - 1991. - № 3.
    76. Моль А. Социодинамика культуры. – М., 1973.
    77. Московичи С. Век толп. – М., 1998.
    78. Московичи С. Машина, творящая богов. – М., 1998.
    79. Нагорний Б.Г. Інноваційні технології і проблеми соціології управління //Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення /Збірник наукових статей. - К.: НВФ "Студцентр" /НІКА-ЦЕНТР, 1998.
    80. Надаис А. Выбор избирательных систем // Полис. - 1993. - № 3.
    81. Народ и политика // Полис. - 1993. - № 4.
    82. Национальные интересы //Институт национальной стратегии реформ. – М.,2005.
    83. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. Пер. с нем. - М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996.
    84. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия / Авт колл. А.А.Ручка, В.Л.Оссовский, В.А.Матусевич и др. - К.: Наукова думка, 1993.
    85. Ольшанский Д.В. Массовые настроения в политике. - М., 1995.
    86. Ослон А., Петренко Е. Факторы электорального поведения: от опросов к моделям // Вопросы социологии. - 1994. - № 5.
    87. Оссовський В. Проблеми ідентифікації громадської думки // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 1-2.
    88. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К., 1996.
    89. Паніна Н. Вимірювання в соціології та принципи застосування тестів у масових опитуваннях // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 1-2.
    90. Паніна Н.В., Головаха Є.І. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1997 рр.). Соціологічні показники. - К.: Інститут соціології, 1998.
    91. Панарин А.С. Реванш истории российская стратегическая инициатива в ХХІ веке. – М., 1998.
    92. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование в условиях стратегической нестабильности. – М., “Эдиториал”, 1999. – С.579-584.
    93. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование. – М., 2000. – С. 5.
    94. Панарин А.С. Философия политики. – М., 1996.
    95. Паповян С.С. Математические методы в социальной психологии. – М., 1983.
    96. Паренти М. Демократия для немногих. – М., 1990.
    97. Партийно-политические элиты и электоральные процессы в России. Вып. 3. - М., 1996.
    98. Петров О., Полторак В. Опитувальні технології у виборчій кампанії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 4-5.
    99. Плэтт В. Стратегическая разведка. Основные принципы. – М., 1997.
    100. Петровская М.М. США: политика сквозь призму опросов. - М.: Междунар. Отношения, 1982.
    101. Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. - Кишинев, 1997.
    102. Политическая культура населения Украины: результат социологических исследований / Е.И.Головаха, Н.В.Панина, Ю.Н.Пахомов, Н.Н.Чурилов, И.В.Буров. - К.: Наукова думка, 1993.
    103. Политические настроения накануне выборов: Украины, декабрь 1997 / Под ред. М.Погребинского. - К.: Киевский центр политических исследований и конфликтологии, 1998.
    104. Політичні партії в демократичному суспільстві / Видавці Й.Тезінг та В.Гофмайстер. - К., 1997.
    105. Політичні партії України / Укл. Г.Андрущак, Ю.Марченко, С.Теленко та ін. - К.: ТОВ "К.І.С.", 1998.
    106. Полторак В.А. Маркетинговые исследования: методы и технологии. - Днепропетровск: Арт-Пресс, 1998.
    107. Полторак В.А. Социология труда: Справочник. - Днепропетровск: Арт-Пресс, 1997.
    108. Попова І.М. Соціальна політика і парадокси буденної свідомості // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення / Збірник наукових статей. - К.: НВФ "Студцентр" / НІКА-ЦЕНТР, 1998.
    109. Право вибору: політичні партії та виборчі блоки / Упор. М.Томенко, О.Проценко. - К.: Вид-во "Заповіт", 1998.
    110. Прогнозирование военно-политического конфликта // Перепелица Г.Н. Военно-политический конфликт: методология исследования и урегулирования. – К., 1996.
    111. 50\50: Опыт словаря нового мышления / Под общ. Ред. М.Ферро и Ю.Афанасьева, - Прогресс, 1989.
    112. Райкер В., Ордесхауер П. Введение в положительную политическую теорию. - М., 1973.
    113. Сергиев А.В. Предвидение в политике. – М., 1979.
    114. Соболєв В.А. Нерівність соціальних можливостей: аналіз концептуальних підходів // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення / Збірник наукових статей. - К.: НВФ "Студцентр" / НІКА-ЦЕНТР, 1998.
    115. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени. – М., 1997.
    116. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика. – СПб., 2000.
    117. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.
    118. Соловьев А.И. Политология. Политическая теория. Политические технологии.- М., 2001.
    119. Стегній О.Г., Чурилов М.М. Регіоналізм в Україні як об'єкт соціологічного дослідження. - К., 1998.
    120. Стратегія планування виборчої кампанії / Авт. Кол. К.Пейн, К.Хед, Ш.О'Коннел. - К.: Національний демократичний інститут міжнародних відносин, 1997.
    121. Суіні К. Порадник прес-секретаря (Для демократичної партії США). - К., 1998.
    122. Телешун С.О., Баронін А.С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. – К., 2001.
    123. Теорія і практика політичного аналізу: Навч.посіб./За заг.ред. О.Л.Валевського, В.А.Ребкала. – К., 2003.
    124. Технології політичної влади: Зарубіжний досвід /В.М.Іванов, М.Я.Матвієнко, В.І.Патрушев, І.В.Молодих. - К.: Вища школа, 1994.
    125. Технология и организация избирательных кампаний: зарубежный и отечественный опыт. - М., 1993.Тойнби А. Постижение истории. – М., 1991.
    126. Томенко М. Підсумки парламентських виборів в Україні (Політичні орієнтації і надання переваг електорату) //Політична думка. - 1998. - № 2.
    127. Тощенко Ж.Т. Социальное настроение - феномен современной социологической науки и практики // Социс. - 1998. - № 1.
    128. Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление. – М., 2001.
    129. Федотова Л.Н. Реклама в социологическом пространстве: Социологическое эссе. - М.: Библиотека "Московского рекламного обозрения", 1996.
    130. Феофанов О.А. США: реклама и общество. - М.: Мысль, 1974.
    131. Хто є хто в українській політиці: Вип. 4 /Укл. Г.Андрущак, Ю.Марченко, О.Телемко. - К.: ТОВ "К.І.С.", 1998. - 472 с.Хрусталёв М.А. Системное моделирование международных отношений. //Автореферат на соискание учёной степени доктора политических наук. – М., 1992,
    132. Чурилов М., Потоцька С. 10 000 виборців були опитані фірмою "СОЦІС-ГЕЛЛАП" у день виборів: спроба проведення першого "Exit poll" в Україні //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 3.
    133. Шляпентох В.Э. Предвыборные опросы 1993 г. в России (критический анализ) // Социс. - 1995. - № 9.
    134. Цивилизации. Восхождение и слом. – М., 2003.
    135. Цивилизации в современном мире. – М., 1983.
    136. Цыганков А.П. Ганс Монгентау: взгляд на внешнюю политику . – М., 1992.
    137. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів, 1996.
    138. Черняк Е.Б. Цивилиография. Наука о цивилизации. – М., 1996.
    139. Чижевский А.Л. Физические факторы исторического процесса.- Калуга, 1924.
    140. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. К.: Основи, 1993.
    141. Шестопал Е. Психологический профиль российской политики 1990-х.- М., 2000.
    142. Шлезингер А. Циклы американской истории. – М., 1992.
    143. Шпенглер О. Закат Европы. М., 1993;
    144. Щедровицкий Г.П. Оргуправленческое мышление: идеология, методология, технология. – М., 2003.
    145. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. - М.: «Добросвет», «Книжный дом "Университет"», 1998.
    146. Яковец Ю.В. Революция в экономике. М.: Экономика, 1990.
    147. Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. - М.: Наука, 1999.
    148. Яковец Ю.В., Пирогов С.В., Попов Б.Е. Закономерности и перспективы цикличной динамики науки, культуры и образования. М., 1996.
    149. Янч Э. Прогнозирование НТП. – М., 1974. – 588 с.

    Періодичні видання
    150. "Державність". – 1994. - № 1-2. – С.8-9. Задорецький В. Проблеми трансформації тоталітарного суспільства в демократичне в умовах незалежної України.
    151. "Нова політика". – 1997. - № 1. – С.22-32. Фесенко В. Політичні покоління Росії та України в посткомуністичній реальності: порівняльний аналіз.
    152. "Новое время", 1990, № 27. Белл Д. Конец идеологии.
    153. "Общественние науки и современность", 1993. № 4. С.55-69. Венгеров А. Синергетика и политика.
    154. "Общественные науки и современность", 1995. № 3. – С.133 - 136 Хантингтон С. Столкновение цивилизации и что оно может означать для России.
    155. "Полис". - № 4. – С.135 134-145 с. Гоулд Ф. Стратегическое планирование избирательных кампаний.
    156. "Полис".- 1995.- №4.- С.126; Мерло П. Электоральная практика, права человека и общественное доверие к демократической системе.
    157. "Полис." – 1991. - № 2. – С.133-145. Шмачкова Т.В. Из основ политологии Запада. Характер режимов, гражданское общество и партийные системы при демократии.
    158. "Политика". – 1991. - № 4. – С.43-48. Желев Ж. Закат тоталитарных систем.
    159. "Политика." – 1991. - № 10. – С.81-86.Поппер К. Демократия и народоправие.
    160. "Політол. читання." – 1994. - № 2. – С.3-15. Метастратегія соціально-політичного життя на Україні (Від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності).
    161. "Социологические исследования".- 1994.- №5.- С.42; Дмитриев А.В., Тощенко Ж.Т. Социологический опрос и политика.
    162. "Социологические исследования".- 1996. - №7.- С.15. Тавокин Е.П. Социологические прогнозы электорального поведения.
    163. "Социологические исследования".- 1996.- №7.- С.115; Сергеева Е.Я. О методологии исследования электорального поведения россиян.
    164. "Социологические исследования." – 1995.- №2.- С.98; Березина Е.В. О точности прогноза результатов голосования.
    165. "Социологические исследования." – № 2. – С.98. 104с. Березина Е.В. О точности прогноза результатов голосования.

    Іноземна література

    166. Abrams R. Foundations of Political Analysis. – N.Y.: Columbia University Press, 1980.
    167. Anderson P.A., Arrow K.J., Pines D. (eds.) The Economy as an Evolving Complex Systems. - Reading. Mass.: Addison-Wesley, 1988.
    168. Archibald G.C., Lipsey R.G. An Introduction to Mathematical Economics.-N.Y.: Harper & Row,1976,
    169. Aron R. Paix et Guerre entre les nations., Paris, 1984, p.103.
    170. Axelrod R. The Evolution of Cooperation. - N.Y.: Basic Books, 1984.
    171. Banney O. Concept of “Party” //Political Research and Political Theory. – Cambridge, pik. – p.112.
    172. Banney O. Concept of Party Political Research and Political Theory – Cambrige, P. 149-150.
    173. Bender Ed. A. An Introduction to Mathematical Modeling.-N.Y.: Wiley, 1978.
    174. Benfer R.A., Brendt E.F., Jr., Furbee L. Expert Systems. - Newbury Park, Calif.: Sage, 1991.
    175. Beyme K. Politische Theorie// Staat und Politik. S.542.
    176. Binmore K. Fun and Game: A Text on Game Theory. - Lexington, Mass.: D.C. Heath, 1992.
    177. Blondel J. Comparative Government. An introduction. – Prantice Hall, 1994. p.149.
    178. Blondel J. Party systems and patterns of government in Western Democracies // Canadian Journal of Political Science. – 1986. № 2 (June). – p. 12-25.
    179. Bosc R. Sociologie de la paix. – Paris, 1965, p.47-48.
    180. Braillard Ph. Philosophie et relations internationales. – Paris, 1965, p.17.
    181. Braillard Ph., Djalili M.-R. Les relations internationales.- Paris, 1988.
    182. Brams St. The Presidental Election Game. – New Haven (Conn.): Yale University Press, 1985.
    183. Burghes D.N., Woods A.D. Mathematical Modeling in the Social, Management, and Life Sciences. -N.Y.:Halsted,1979
    184. Casti J.L. Alternative Realihes.-N.Y.;Wiley,1989.
    185. Dahrendorf R. Conflict and Contract: Industrial Relations and The Political Community in Times of Crisis. – Liverpul, 1975.
    186. Davies J.C. Toward a Theory of Revolutuion// American Sociological Review, 1962. N.27.
    187. Davis M. Game Theory: A Nontechnical Introduction. - N.Y.: Basic Books, 1983.
    188. Derriennic J.-P. Esquisse de problématique pour une sociologie des relations internationales. - Grénoble. 1977, p.29-33.
    189. Deutsch K.W. et al. Problems of World Modeling. - Cambridge (Mass.): Ballinger, 1977.
    190. Devaney R.L. An Intrduct: on to Chaotic Dynamical Systems.-Menlo Park, Calif.: Cunomings, 1986.
    191. Dixit A., Nalebuff B. Thinning Strategically. - N.Y.: Norton, 1991.
    192. Dunleavy P. Democracy and Choice. - N.Y.: Prentice Hall, 1991.
    193. Dunleavy P. Democracy and Choice. N.Y.: Prentice Hall, 1991.
    194. Duverger M. Political Parties: Their organization and activity in the modern state. – N.Y., 1963. – p.221.
    195. Eldersveld S. Political Parties in American Society. - № 4., 1982. – p.183.
    196. Eldersveld S. Political Parties in American Society. N.Y., 1982.
    197. Enelow J.M., Hinich M.J. The Spiritual Theory of Voting. - Cambridge: Cambridge University Press, 1984.
    198. Fichel J. Party and Opposition. Congressional Crallengers in American Politics. N.4., 1973. – p.132.
    199. Frohlich N., Oppenheimer J.A. Modern Political Economy. - Englewood Cliffs (N.J.): Prentice-Hall, 1978.
    200. Fudenberg D., Tirole J. Game Theory. - Cambridge, Mass.: Massachusetts Institute of Technology Press, 1991.
    201. Geld j., Palley M. The Politics of Social Change. – L. 1971.
    202. Girard M. Turburence dans la théorie politique internationale ou James Rosenau inventeur // RFSP. Vol.42, № 4, août 1992, p.642.
    203. Goldberg S. Intrduction to Difference Equations.-N.Y. Wiley, 1958.
    204. Guetzkow H., Valdez J.J., eds. Simulated International Processes: Theories and Research in Global Modeling. - Beverly Hills (Calif.): Sage, 1981.
    205. Gurr T. Why Men Rebel.- Prinston, 1970.
    206. Huckfeldt R., Kohfeld C., Likens Th. Dynamic Models: An Intrduction.-Beverly Hills (Calif.): Sage, 1982.
    207. Hudson V. (ed.) Artificial Intelligence and International Politics. - Boulder, Colo.: Westview Press, 1991.
    208. Hughes B.B. World Futures: A Critical Analysis of Alternatives. - Baltimore: John Hopkins University Press, 1984.
    209. Jonson P., Shrodt Ph. Analytic Theory and Methodology. – In: Crotty W., ed. Political-Science: Looking to the Future. – Evanston, Ill.: Northwestern University Press, 1992.
    210. King A. Political Parties in Western Democracy //Polity. 1969. Vol.2. N.2. – p.144.
    211. Lapalombara J. Political parties and political development. Princeton, 1966. – p.310.
    212. Lasswell H. & Leites N. The Language of Politics: Studies in Quantitative Semantics. – N.Y., 1949.
    213. Lasswell H. Propagandatechnique in the World War. – N.Y., 1927. – 114p.
    214. Lave Ch., March J.G. An Introduction to Models in the social sciences.-N.Y.: Harper & Row, 1978.
    215. Lawson K. The Comparative Study of Political Parties. – N.Y., 1976. – p.232.
    216. Lawson K. The Comparative Study of Political Parties.-N.V., 1976. P.3-4.
    217. Luce R.D., Raiffa H. Games and Decisions. - N.Y.: Wiley, 1957.
    218. Merkl P. Modern Comporative Politics. – N.Y., 1970. – p. 347.
    219. Michels R. Political Parties. A sociological study of the oligarchical tendencies of modern democracy. Introduction by S.M. Lipset. – New York and London, 1968. – p.194.
    220. Micromotives and Macrobehavior. - N.Y.: Norton, 1978.
    221. Mill J.A System of Logic. Book 6. Ch. 10.
    222. Mosca S. The ruling class. - N.Y., 1939.
    223. Mosca S. The rulling class. – N.Y., 1939. – p.213.
    224. Mumford L. Faith for Ziving. Hacount. Brace and Co. – N.Y., 1940. – p. 146.
    225. Myerson R. Game Theory. - Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1991.
    226. Nemi R., Riker W. The Choice of Voting Systems - In: Scientific American, 234 (1976), pp.21-27.
    227. Nemi R., Riker W. The Choice of Voting Systems – In: Scientific American, 1976, pp.21-27.
    228. Nichdson M. Formal Theories in International Relations. – Cambr.: Cambridge University Press, 1989.
    229. Olinick M. An Introduction to Mathematical Models in the Social and Life Sciences. – Reading (Mass.): Addison-Wesley, 1978.
    230. Oppenheimer F. The State, It’s History and Development Viewed Sociologically. N.Y, 1926.
    231. Ordeshook P. A Political Theory Primer. – N.Y.: Rontledge, 1992.
    232. Ordeshook P. Game Theory and Political Theory. Cambridge University Press, 1986.
    233. Ordeshook P. Models of Strategic Choice in Politics. - Ann Arbor., Mich.: University of Michigan Press, 1989.
    234. Ortega-y-Gasset J. The Concept of the Generation. N.Y., 1961. P.14-15.
    235. Rapoport A. Fights, Games, and Debates. – Ann Arbor: University of Michigan Press, 1974.
    236. Rappoport A. N-Person Game Theorie. Concepts and Applications. Un. Of Michigan Press, 1970.
    237. Rasset B., Starr H. World Politics. Menu for Choice. – San-Francisco, 1981, p.46.
    238. Riker W. Ordeshook P. An Introduction to Positive Political Theory. – Englewood Cliffs (N.J.): Prentice-Hall, 1973.
    239. Sartori G. Parties and party systems. A framework for analysis. Vol. 1. – Cambridge, 1976. – p.257.
    240. Sartori L. Party and Systems// Framework for Analysis. Vol. 1. NV., 1976, p.64.
    241. Schelling T. The Strategy of Conflict. – Oxford, 1971.
    242. Senarclens P. De. La politique internationale. Paris, 1992, p.44-47.
    243. Shelling Th. The Strategy of Conflict. - Oxford: Oxford University Press, 1960.
    244. Shubik M. Game Theory in the Social Sciences. - Cambridge, Massachusetts Institute of Technology Press, 1991.
    245. Simmel G. Sociologia. – Cz.1.- Warszawa, 1975.- s. 215.
    246. Sorokin P.A., Fads and Foibles in Modern Sociology and Related Sciences, Chicago, Regnery, 1956.
    247. Stevens J.B. The Economics of Collective Choice. - Boulder, Colo.: Westview Press, 1993.
    248. Sztompka P. Teoria i wyjasnianie. Z metotologicznych problem socjiologii. Warszawa, 1973.- S.46.
    249. Toffler A. The third wave. N.-Y., 1980;
    250. Tokqueville S. De Democracy in America. Book 1. Ch. XШ.
    251. Western European Party Systems. Trendsand Prospects. – N.Y., 1990. – p. 294.
    252. Wiatr J. The hehemonic party system in Poland. – L., 1967. – p.264/
    253. Williams J. The Compleat Strategist. - N.Y.: McGraw-Hill, 1954.
    254. Zinnes D.A. Contemporary Research in International Relations. – N.Y.: Free Press, 1976.
    255. Zinnes D.A., ed. Conflict Processes and the Breakdown of International Systems. - Denver: University of Denver, 1983.
    256. Zinnes D.A., Gillespie J.V., eds. Mathematical Models in International Relations. - N.Y.: Praeger, 1976.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины