ПОЛІТИЧНЕ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ЯК СИСТЕМА: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ : Политическое мировосприятие КАК СИСТЕМА: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНЫЙ АНАЛИЗ



  • Название:
  • ПОЛІТИЧНЕ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ЯК СИСТЕМА: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ
  • Альтернативное название:
  • Политическое мировосприятие КАК СИСТЕМА: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНЫЙ АНАЛИЗ
  • Кол-во страниц:
  • 193
  • ВУЗ:
  • Дніпропетровський національний університет
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • Дніпропетровський національний університет


    На правах рукопису


    Кривошеїн Віталій Володимирович

    УДК 32.0


    ПОЛІТИЧНЕ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ЯК СИСТЕМА: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ


    23.00.01 Теорія та історія політичної науки
    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук



    Науковий керівник
    Токовенко Олександр Сергійович,
    доктор філософських наук,
    професор





    Дніпропетровськ – 2002




    ЗМІСТ


    Вступ ................................................................................................................. 3
    Розділ 1 Огляд літератури та загальна методика дослідження ................... 11
    1.1 Огляд літератури ....................................................................................... 11
    1.2 Загальна методика дослідження ............................................................... 25
    Розділ 2 Політичний світ як внутрішнє середовище системи політичного світосприйняття .........................................................................................................
    31
    2.1 Політичне світосприйняття як горизонт бачення політичного світу ... 31
    2.2 Об’єкти політичного світу ........................................................................ 45
    Розділ 3 Складові елементарної системи політичного світосприйняття.... 61
    3.1 Політичні іміджі як компоненти елементарної системи політичного світосприйняття .........................................................................................................
    61
    3.2 Парадигма політичного світосприйняття як системоутворюючий фактор елементарної системи політичного світосприйняття ....................................
    73
    Розділ 4 Структура компонентів елементарної системи політичного світосприйняття та рівні системоутворюючого фактору ......................................
    102
    4.1 Структура політичного іміджу як елементарний контур управління в елементарній системі політичного світосприйняття .............................................
    102
    4.2 Рівні парадигми політичного світосприйняття в контексті цілісності елементарної системи політичного світосприйняття .............................................
    133
    Висновки .......................................................................................................... 155
    Список використанних джерел ...................................................................... 161






    ВСТУП


    Актуальність теми. Сучасне українське суспільство переживає нелегкий, насправді доленосний період свого розвитку, який супроводжується глибокими системними змінами, що торкаються його екзистенціальних та ціннісно-світоглядних засад, іде жорстка боротьба між старими та новими суспільно-значимими цінностями, формування нових та видозмінення старих ментальних структур тощо. Ці зміни, зокрема, зафіксовані на рівні вищого політичного керівництва нашої держави. Так, у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.» говориться: «Наслідком неструктурованості суспільства, несформованості соціальних та політичних інтересів є нестабільність і різновекторність орієнтацій окремих груп населення... Водночас за всієї розбіжності позицій у цьому питанні сформувався широкий громадянський консенсус щодо необхідності здійснення широкомасштабних і скоординованих інституційних, структурних та функціональних перетворень, які забезпечили б перехід від нестійкого балансування до гарантованої стабільності і сталого динамічного розвитку на власних національно-історичних та світоглядних засадах» [1, с. 11-12].
    Осмислення цих суспільних процесів неможливо без урахування особливостей суспільного світосприйняття. В онтологічному плані сфера світосприйняття складає окремий світ – світ «казатися» – на противагу світу «бути». Якщо світ «бути» означатиме те, яка ця людина насправді, яка її сутність, її цінності, орієнтації, мотиви, установки та образ життя, то світ «казатися» – це зовнішнє сприйняття даної людини, уявлення про неї інших людей. Ці світи досить тісно взаємодіють між собою. Світ «казатися» або допомагає світу «бути», сприяючи реалізації сутності, або утримує та деформує його [2, с. 103].
    Однією з впливовіших форм суспільного світосприйняття є політична, оскільки саме тут, як у фокусі, збігаються всі можливі зрізи суспільного світосприйняття, загострюючи й проблематизуючи їх зміст; дійсність (і не лише політична) так би мовити пропускається крізь призму з різноманітними кутами перетинання. У силу цього політичне світосприйняття найбільш повно виражає стан суспільного світосприйняття тієї чи іншої епохи в цілому. Така інтенсивність (насиченість) політичного світосприйняття пояснюється унікальним характером політики, її «незводимістю до інших форм людської життєдіяльності, що визначається наявністю в ній двох взаємовиключних і в той же час гармонічних начал: раціонального та ірраціонального» [3, с. 221]. Крім того, політичне світосприйняття безпосередньо співвідноситься з ідеологічною сферою політичної свідомості, «політичні ідеології становлять світосприймальну основу політики, оскільки постають у формі раціонально-ціннісної мотивації політичної поведінки» [4, с. 210].
    Дослідження політичного світосприйняття має не тільки величезний практичний потенціал, але становить і серйозну теоретичну проблему. Окремі ідеї та концепти, які спрямовані на теоретичне осмислення політичного світосприйняття, розроблялися такими вітчизняними вченими: В. Бабкіним, О. Бабкіною, В. Бакіровим, В. Бебиком, І. Бубирем, Н. Гітун, П. Гнатенком, В. Горбатенком, В. Додоновою, О. Донченко, В. Жадьком, Ю. Канигіним, І. Карпенком, Ф. Кирилюком, О. Конотопенком, Н. Костенко, І. Кресіною, Я. Кунденком, М. Сазоновим, Ю. Сурміним, Л. Олексюк, В. Пазенком, Г. Почепцовим, А. Решетніченком, Ю. Романенком, В. Табачковським, О. Токовенком, П. Фроловим, Ю. Храмовою, В. Шинкаруком, Ю. Яковенком та ін. Попри розробку цих окремих аспектів проблема політичного світосприйняття не досягла всебічного теоретичного осмислення. Тому першочерговим завданням дослідження політичної форми суспільного світосприйняття має бути побудова системи політичного світосприйняття на її елементарному рівні, що дозволить окреслити загальні контури цієї системи, визначити структурні особливості її будови, не припускаючись до описової деталізації конкретно-історичних проявів політичного світосприйняття.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського державного університету. Обраний напрям дослідження пов’язаний з розробкою наукової теми «Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій», що її здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету.
    Мета i задачі дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає у розкритті та обґрунтуванні структурно-компонентних особливостей політичного світосприйняття як системи.
    Для досягнення цієї мети в роботі намічаються та вирішуються такі задачі:
    – розкрити онтологічну сутність політичного світу та визначити його місце і роль у системі політичного світосприйняття;
    – виокремити елементарну одиницю компонентної структури системи політичного світосприйняття, визначити її природу, поняття та властивості;
    – виявити зміст та прояснити концептуальне призначення системоутворюючого фактора в системі політичного світосприйняття, визначити його сутність, форму реалізації в індивідуальній свідомості;
    – окреслити елементарний контур управління в системі політичного світосприйняття, визначити його складові та розкрити механізм їхньої взаємодії;
    – розкрити структуру системоутворюючого фактора в контексті цілісності елементарної системи політичного світосприйняття, визначити його основні рівні та простежити процес їхнього формування.
    Об’єкт даного дослідження є політичне світосприйняття як система, ієрархія горизонтів бачення політичного світу.
    Предмет дисертаційного дослідження є структурно-компонентний вимір системи політичного світосприйняття.
    Методи дослідження: для реалізації мети роботи застосована комплексна методика, яка поєднує методи системно-структурного аналізу та системно-компонентного аналізу. Це забезпечило єдність гносеологічного, соціально-філософського та політологічного аналізу політичної форми суспільного світосприйняття, евристичність теоретичних висновків. У роботі активно використовуються загальнологічні методи (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, змістовно-описовий, класифікації тощо). Використання порівняльного, ретроспективного та змістовно-дескриптивного аналізу дозволило прослідкувати еволюцію підходів щодо вивчення світосприйняття, вивести концептуальні засади політологічного світосприйняття; ідеально-типовий метод застосований для виділення груп об’єктів політичного світу, типів світосприймальної політичної установки, рівнів парадигми політичного світосприйняття; метод інтерполяції дозволив пояснити процес формування фрактального архетипу політичної ментальності українського народу.
    Наукова новизна одержаних результатів. У рамках даної дисертаційної роботи автором було розроблено концепцію елементарної системи політичного світосприйняття, яка розкриває структурно-компонентні особливості системоутворення політичного світосприйняття. Запропонована концепція конкретизується у наступних положеннях, які варті визначення науковою новизною і винесення на захист.
    – Доведено, що політичне світосприйняття доцільно розглядати як рівень політико-світоглядної свідомості, як свого роду арену зустрічі чуттєвого й раціонального, котра задає горизонт бачення політичного світу.
    – Встановлено, що система політичного світосприйняття складається з політичних іміджів як компонентів, котрі впорядковуються системоутворюючим фактором – парадигмою політичного світосприйняття.
    – Обґрунтовано, що політичний імідж як компонент системи політичного світосприйняття доцільно розглядати як особливого роду образ-уявлення про конкретний публічний політичний об’єкт (персоніфікований, інституційний, ідеологічний), який стихійно або цілеспрямовано створюється у масовій політичній свідомості, за допомогою асоціацій гіперболізує іманентні характеристики об’єкта, що сприймається, та наділяє його додатковими («фантомними») властивостями.
    – Встановлено, що структура політичного іміджу складається з інформаційного каркасу, який репрезентований на сукцесивному рівні образом-знанням, на симультанному – прототипом, та іміджологеми, яка складається з перцептивних конструктів – образів-маркерів, які надбудовуються над інформаційним каркасом. До образів-маркерів віднесені образ-значення, який безпосередньо пов’язаний з оцінкою політичного об’єкта, образ-прогноз, який репрезентує ймовірнісний прогноз розвитку політичного об’єкта, образ потрібного майбутнього, який програмує потрібний (для суб’єкта) розвиток політичного об’єкта.
    – Показано, що структура прототипу політичного іміджу складається з когнітивного образу, який забезпечує схильність суб’єкта до сприйняття інформації й репрезентований у вигляді відповідного профілю (імідж-карти) як підказки до формування певного політичного іміджу, та інструментально-практичної установки, яка створює контекст оцінювання та внутрішньої готовності суб’єкта до послідуючих дій.
    – Доведено, що парадигма політичного світосприйняття являє собою продукт соціальної взаємодії, в ході якої формується певна система цінностей, схильностей до сприйняття соціальної інформації, матриця-схема світобачення та світовідчуття; вона існує на позаіндивідуальному рівні і притаманна певному типу мисленнєвої культури. На індивідуальному рівні парадигма політичного світосприйняття трансформується в особливого роду світосприймальну установку, що визначається як неусвідомлена націленість суб’єкта на діяльність, пов’язану із задоволенням його безпосередніх суспільно-політичних інтересів.
    – Вперше виокремлено та описано структурні рівні парадигми політичного світосприйняття: рівень архетипу (філогенетичний), який формується у процесі філогенезу людини і складається з певних архетипних уявлень про політичний світ; рівень культурно-виховних нашаровувань (онтогенетичний), який формується у процесі онтогенезу людини на базі політико-культурного потенціалу всього суспільства і складається з певних параметрів (рис, властивостей) політичного світу. Трансформуючись у світосприймальну установку, ці параметри забарвлюються індивідуальною мотивацією (зацікавленістю), що забезпечує більш високий ступінь емоційності сприйняття окремих об’єктів.
    – Показано, що створення філогенетичного рівня парадигми політичного світосприйняття пов’язано з антропосоціогенезом, коли здійснюється первинна фіксація соціально-політичних ілюзій, окреслюється основні контури їх змістовних компонент, установок та орієнтацій, їхній зміст визначається неусвідомленим сприйняттям об’єктивних видимостей та ідеальним переробленням їх у відповідності з бажаннями та прагненнями суб’єкта.
    – Обґрунтовано, що онтогенетичний рівень парадигми політичного світосприйняття складається з трьох підрівнів: праксеологічного, репрезентованого чуттєвим перцептивним політичним досвідом, природною політичною мовою (мовою публічної політики та мовою політичної науки), політичними елементами здорового глузду, діатрибічного, репрезентованого політико-онтологічними уявленнями, які мають переважно пропедевтичний загальноосвітній характер, та спеціалізованого, репрезентованого певними автоматизмами спеціальної (наукової та публічної) політичної діяльності, які характеризують вимоги до професійності, майстерності, фахової підготовки індивіда.
    Практичне значення одержаних результатів. Запропонована концепція елементарної системи політичного світосприйняття розкриває сутність і структуру політичного світосприйняття як однієї з важливіших предметних сфер політичної науки, утворює необхідне теоретико-методологічне підґрунтя для подальшої розробки складної системи політичного світосприйняття, окреслює нові перспективні напрямки аналізу конкретних типів політичного світосприйняття (наприклад, політичного світосприйняття українського народу як на сучасному етапі його розвитку, так і в різні історичні періоди), а також інших (неполітичних) форм суспільного світосприйняття.
    Особливо важливого значення результати даного дослідження набувають у галузі політичних технологій, оскільки розкривається сутність та структура політичного світосприйняття, окремих його складових. Концептуальні положення цієї дисертаційної роботи можуть скласти методологічне підґрунтя для політичної іміджології – напряму прикладної політології, що поривно розвивається і завойовує провідне місце у галузі політичних технологій. Крім цього, матеріали даної роботи можуть бути використані в навчальному процесі, особливо в системі фахової підготовки політологів.
    Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 17 публікацій.
    Апробація результатів дисертації. Окремі положення даного дисертаційного дослідження були апробовані автором в одноосібних доповідях на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національна ідея у формуванні громадянського суспільства та правової держави в Україні» (м. Дніпропетровськ, 14-15 грудня 1995 р.); Міжнародній науковій конференції «Україна-Нiмеччина: економічне та інтелектуальне співробітництво (ХIХ-ХХ ст.)» (м. Дніпропетровськ, 2-3 жовтня 1997 р.); ІІ Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави» (м. Київ, 13-14 листопада 1997 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми демократизації посткомуністичного суспільства у контексті європейського досвіду» (м. Дніпропетровськ, 10-11 листопада 1998 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Україна у ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарної науки та освіти» (м. Дніпропетровськ, 18-19 травня 2000 р.); ІІІ Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави» (м. Київ, 24-26 квітня 2001 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія Джона Локка і сучасність» (м. Дніпропетровськ, 24-25 травня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції «Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія» (м. Дніпропетровськ, 23-24 листопада 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Громадянське суспільство і місцева влада: контури взаємодії» (м. Дніпропетровськ, 21-22 лютого 2002 р.).
    Основні положення дисертації були обговорені на теоретичних семінарах кафедри філософії (протягом 1997-1999 рр.) та кафедри політології (протягом 2000-2002 рр.) Дніпропетровського національного університету.
    Здобувачем здійснено апробацію основних аспектів дисертаційного дослідження при читанні в Дніпропетровському національному університеті навчальних курсів «Політологія», «Методологія, методика i техніка політологічних досліджень», «Політична iмiджологiя», «Електоральна політологія».
    Публікації. Автором одноосібно опубліковано 15 наукових статей загальним обсягом 8,4 авт. арк., з них: 6 – у наукових фахових виданнях України (загальний обсяг – 3,5 авт. арк.; 9 – в інших наукових виданнях (загальний обсяг – 4,9 авт. арк.), а також одну брошуру «Парадигмальний вимір політики» обсягом 7,4 авт. арк.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    Огляд літератури з проблематики даної роботи показав, що у вітчизняній науці світосприйняття розглядається здебільшого у співвідношенні зі світоглядом. Нами було виокремлено три основних підходи до визначення світосприйняття, що склалися у вітчизняній науці: 1) світогляд протиставляється світосприйняттю (світовідчуттю), вони вважаються різними рівнями відношення до явищ навколишнього середовища і внутрішнього світу: світогляд – це рівень усвідомлення, раціональної обробки та розумової інтерпретації цих явищ, а світосприйняття (світовідчуття) – це сфера емоційно-чуттєвого ставлення до них; 2) світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння розглядаються як етапи (ступені) розвитку світогляду, світоглядної свідомості; 3) світовідчуття (світопереживання), світосприйняття й світорозуміння розглядаються як рівні світогляду, світоглядної свідомості. Тут світогляд розглядається як духовний каркас структури індивідуальної або суспільної свідомості, який складається з трьох основоположних компонентів – світовідчуття (світопереживання), світосприйняття, світорозуміння. Через це констатуємо, що проблема світосприйняття, а тим більш політичного світосприйняття, далеко не повно висвітлена у науковій літературі і, в першу чергу, тому, що вона там не є специфічним предметом дослідження. На нашу думку, першим кроком на шляху розв’язання наукової проблеми категоріального визначення терміну «політичне світосприйняття» є розгляд його як системи.
    У ході даного дисертаційного дослідження побудована концепція елементарної системи політичного світосприйняття, для чого була застосована комплексна методика структурно-компонентного аналізу. Запропонована концепція конкретизується у наступних висновках:
    – Політичне світосприйняття відображає політичну дійсність в її цілісності – як природно-суспільний світ життя й діяльності людини – та в її значимості для людини – крізь призму суспільних відносин, життєвих інтересів. Виходячи з цього, політичне світосприйняття доцільно розглядати як рівень політико-світоглядної свідомості, що займає проміжне місце між політичним світовідчуттям і політичним світорозумінням, це, так би мовити, арена зустрічі чуттєвого й раціонального, яка задає горизонт бачення політичного світу і, отже, горизонт, який відокремлює можливе від неможливого в ньому, здійснене від нездійсненого.
    – Система політичного світосприйняття у її структурно-компонентному відношенні є сукупність пов’язаних між собою компонентів – репрезентантів об’єктів політичного світу, підпорядкована по відносинах, які мають достатньо визначені властивості: ця множина характеризується єдністю, котра набуває виразу в інтегральних властивостях та функціях цієї множини. В цьому визначенні зафіксовано три основоположних виміри системи політичного світосприйняття: політичний світ як внутрішнє середовище, компоненти як репрезентанти об’єктів політичного світу, інтегральні властивості як системоутворюючий фактор.
    – Політичний світ як внутрішнє середовище системи політичного світосприйняття являє собою дуже складний і багатошаровий комплекс явищ, інститутів, відносин, процесів тощо, які формують такі сфери суспільного життя, як державно-правова, партійна, виборча, політико-технологічна (прийняття політичних рішень), політико-світоглядна та деякі інші; він складається з різноманітних об’єктів, які можна звести до трьох основних груп: персоніфіковані (публічні політики, партійні лідери та функціонери, державні діячі тощо); інституційні (держава та її органи, органи місцевого й регіонального самоврядування, політичні партії, громадсько-політичні організації тощо); ідеологічні (ідеології, програми, проекти тощо).
    – Як компоненти системи політичного світосприйняття виступають політичні іміджі. Політичний імідж являє собою цілісну, інтегровану система уявлень про конкретний об’єкт політичного світу, яка формується в масовій політичній свідомості в конкретно-історичний період розвитку суспільства; це особливого роду образ-уявлення про конкретний публічний політичний об’єкт (персоніфікований, інституційний, ідеологічний), який стихійно або цілеспрямовано створюється у масовій політичній свідомості, за допомогою асоціацій гіперболізує іманентні характеристики об’єкта, що сприймається, та наділяє його додатковими («фантомними») властивостями. Структура політичного іміджу складається із інформаційного каркасу та іміджологеми. Інформаційний каркас політичного іміджу представлений у двох рівнях – сукцесивному (образ-знання) та симультанному (прототип). Структура прототипу складається із когнітивного образу та інструментально-практичної (прототипної) установки. Як когнітивний образ виступає профіль прототипу політичного іміджу, загальна структура якого складається з двох груп властивостей: реальні характеристики, які позначають змістовний фактаж конкретного політичного об’єкта, його «даність»; «фантомне навантаження», що містить увесь спектр характеристик, які бажані, але реально відсутні у даному об’єкті. Останнє містить дві основні підгрупи властивостей: ситуативна з характеристиками, що в залежності від конкретної ситуації актуалізують ті чи інші соціальні цінності; фонова з характеристиками, що надають конкретному предмету сприйняття символічного значення. Інструментально-практична або прототипна установка володіє ознаками організованого способу поведінки, виражає функціональні стани готовності, організована навколо і відносно якого-небудь об’єкта або групи об’єктів, відрізняється значною емоційною інтенсивністю. Прототип діє поряд з образом-знанням, утворюючи єдину установчо-перцептивну призму, своєрідні окуляри, крізь які суб’єкт бачить політичну реальність. Іміджологема – певний комплекс образів-маркерів (образів-значення, образів потрібного майбутнього, образів-прогнозів), вона не є простою сукупністю цих образів-маркерів, вона є схованою і неявною, її можна розглядати як неоспорену парадигмальну духовну санкцію, яка пропонується її суб’єктам і носіям, це метафоричне найменування здебільшого викривлених, ілюзорних уявлень про реальні об’єкти політичного світу, які містяться у відповідних перцептивних конструкціях політичного світосприйняття. Основою іміджологеми є образ-значення, який безпосередньо пов’язаний з оцінкою політичного об’єкта з боку носія образу-знання. Образи майбутнього формують модель потрібного майбутнього, яка позначає той факт, що людський мозок відбиває не тільки події дійсного і минулого, але і ситуацію майбутнього, причому останню в двох різноманітних формах – імовірнісного прогнозу і програмування потрібного майбутнього. Для формування образів майбутнього у рамках прототипу формується особливого роду перцептивна конструкція – образ-алгоритм, який програмує певний перебіг подій, пов’язаних з тим чи іншим політичним об’єктом;
    – Як системоутворюючий фактор системи політичного світосприйняття виступає парадигма політичного світосприйняття – продукт соціально-політичної взаємодії, в ході якої формується певна система політичних цінностей, схильностей до сприйняття соціально-політичної інформації, матриця-схема політичного світобачення та політичного світовідчуття. У структурі парадигми політичного світосприйняття виокремлено два рівня: рівень архетипу (філогенетичний), який формується у процесі філогенезу людини і складається з певних архетипних уявлень про політичний світ; рівень культурно-виховних нашаровувань (онтогенетичний), який формується у процесі онтогенезу людини на базі політико-культурного потенціалу всього суспільства і складається з певних параметрів (рис, властивостей) політичного світу. Трансформуючись у світосприймальну установку, ці параметри забарвлюються індивідуальною мотивацією (зацікавленістю), що забезпечує більш високий ступінь емоційності сприйняття окремих об’єктів. Створення філогенетичного рівня парадигми політичного світосприйняття пов’язано з антропосоціогенезом, коли здійснюється первинна фіксація соціально-політичних ілюзій, окреслюється основні контури їх змістовних компонент, установок та орієнтацій, їхній зміст визначається неусвідомленим сприйняттям об’єктивних видимостей та ідеальним переробленням їх у відповідності з бажаннями та прагненнями суб’єкта. Онтогенетичний рівень парадигми політичного світосприйняття складається з праксеологічного, діатрибічного та спеціалізованого підрівнів, де праксеологічний підрівень представлений у трьох підсистемах – чуттєвий перцептивний політичний досвід, природна мова (яка представлена в двох формах – мова публічної політики та мова політичної науки), здоровий глузд; діатрибічний підрівень являє собою сукупність політико-онтологічних уявлень, які мають переважно пропедевтичний загальноосвітній характер; спеціалізований підрівень складається з певних автоматизмів спеціальної (наукової та публічної) політичної діяльності й характеризує рівень професійності, майстерності, фахової підготовки індивіда. Формування праксеологічного та діатрибічного підрівнів онтогенетичного рівня парадигми політичного світосприйняття здійснюється у процесі політичної соціалізації особи, спеціалізованого – у процесі її професійного навчання у сфері політики. Парадигма політичного світосприйняття існує на позаіндивідуальному рівні і притаманна політичній формі певного типу мисленнєвої культури, на індивідуальному рівні вона трансформується в особливого роду світосприймальну політичну установку – продукт нерефлексивної сфери політико-світоглядної свідомості, вона компонує деталі картинок, що виникають у ході політичного сприйняття, як фільтр (призма), що вибірково пропускає надходячу інформацію про об’єкти політичного світу, це неусвідомлена націленість політичного суб’єкта на діяльність, пов’язану із задоволенням його безпосередніх суспільних інтересів. Атрибутивною властивістю світосприймальної установки є її спрямованість, яка розкривається через політичний ідеал, політичну позицію, політичну орієнтацію.
    Проведений аналіз дозволяє сформулювати наступні практичні рекомендації:
    1. У структурі державних наукових програм та планів доцільно приділити увагу проведенню фундаментальних досліджень з проблем політичного світосприйняття та інших споріднених політологічних галузей, зокрема, політичних технологій, політичної іміджології тощо, виокремивши їх у відповідний розділ та забезпечивши хоча б на мінімальному рівні державне фінансування. Варто переорієнтувати поодинокі, але чисельні, спроби різних державних та приватних установ проводити прикладні дослідження із згаданої проблематики на замовлення як органів державної та самоврядної влади, так і різного роду громадсько-політичних інституцій, підприємств, окремих приватних осіб для виконання іноді доволі специфічних завдань. Потрібно спрямувати дослідницькі зусилля розрізнених державних та приватних установ на проведення ґрунтовних досліджень на єдиних теоретико-методологічних та ціннісних засадах, акцентуючи увагу на вивчення політичного світосприйняття українського суспільства в цілому, окремих регіонів, соціальних верств тощо. Все це буде сприяти інтеграції науковців, які займаються дослідженнями політичних феноменів, пов’язаних із світосприйняттям, у певне наукове співтовариство.
    2. При розробці державних, урядових програм розвитку, прийняття політичних рішень на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях треба враховувати фактор політичного світосприйняття, його парадигмальні характеристики, особливості політичного світосприйняття ключових (адресних) соціальних верств (груп). Необхідно все активніше включати політико-світосприймальні параметри у технологічні схеми громадських зв’язків, роботи з громадськістю, підвищуючи їх ефективність і доцільність.
    3. Одним з дійових механізмів стимулювання становлення та розвитку політично зрілої особистості, громадянина української держави має стати розробка і впровадження моделей політичної соціалізації, де були б актуалізовані демократичні цінності політичного світосприйняття, яка була б спрямована на зміцнення та дальший розвиток глибинних національних та загальнолюдських витоків політичної поведінки та діяльності. З цією метою треба розширити розділи з проблем політичної культури, політичної свідомості при вивченні загальноосвітнього нормативного курсу «Політологія». Викладені в даній роботі теоретичні матеріали можуть бути використані в навчальному процесі в системі фахової підготовки політологів.
    4. Концептуальні положення цієї дисертаційної роботи можуть скласти теоретико-методологічне підґрунтя для політичних технологій, політичної іміджології – напрямів прикладної політології, що поривно розвиваються і завойовують провідне місце в сучасній політичній науці. З огляду на це, варто запровадити нову спеціальність (спеціалізацію) «Політичні технології» в рамках напряму підготовки «Політологія» та внести відповідні зміни у «Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями».





    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Послання Президента України до Верховної Ради України: Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. – К.: Інф.-вид. центр Держкомстату України, 2001. – 404 с.
    2. Сурмин Ю.П., Нарижный Д.Ю. Избирательные технологии. – Д.: Пороги, 2001. – 120 с.
    3. Токовенко А.С. Рациональное и иррациональное в политике: методологические особенности анализа // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Соціологія; філософія; політологія: Зб. наук. праць. – Вип. 5. – Д.: Вид-во ДДУ, 1999. – С. 215-221.
    4. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.: МАУП, 2001. – 384 с.
    5. Секст Эмпирик. Три книги Пирроновых положений. Кн. 1 // Соч.: В 2 т. – М.: Мысль, 1976. – Т. 2. – С. 207-258.
    6. Бондаренко Л.В. Я – мир: (Механизмы и этапы формирования мировоззрения личности). – К.: Вища шк., 1990. – 132 с.
    7. Кривошеин В.В. К вопросу об истоках философской проблематики мировосприятия // Философия и культура: Сб. науч. трудов. – Д.: ДГУ, 1997. – С. 96-103.
    8. Кривошеїн В.В. Світосприйняття як соціокультурний феномен: антична традиція і сучасність // Філософія і соціологія у контексті сучасної культури: Зб. наук. праць. – Д.: ДДУ, 1998. – С. 114-120.
    9. Кривошеїн В.В. Світосприйняття в системі світоглядної свідомості // Світова цивілізація і міжнар. відносини. – Д., 2001. – № 1. – С. 46-55.
    10. Сунягин Г.Ф. Мироощущение как философская и социально-психологическая проблема // Социальная психология и философия: Сб. науч. трудов. – Л.: ЛГУ, 1971. – С. 274-275.
    11. Игнатов А.И. Мировосприятие, картина мира и мировоззрение. – М.: О-во «Знание» РСФСР, 1971. – 48 с.
    12. Шинкарук В.И. Формирование научно-атеистического мировоззрения // Вопр. философии. – 1974. – № 5. – С. 81-89.
    13. Мясникова Л.А. О соотношении мировоззрения, мировосприятия и мироощущения // Наука и мировоззрение: Сб. науч. трудов. – Свердловск: УрГУ, 1977. – С. 26-28.
    14. Мясникова Л.А. Дух эпохи и научная картина мира // Научная картина мира: общекультурное и внутринаучное функционирование: Сб. науч. трудов. – Свердловск: УрГУ, 1985. – С. 54-61.
    15. Воинкова З.Г., Червяков Ю.Я. Диалектика обыденного сознания и научного мировоззрения // Место и роль обыденного сознания и познания в мировоззрении личности: Межвуз. сб. науч. трудов. – Челябинск: ЧГПИ, 1990. – С. 3-16.
    16. Судакова В.Н. К вопросу о феноменологической природе мировоззрения // Мировоззрение в развитии: сущность, функции, уровни: Сб. науч. трудов. – Д.: ДГУ, 1990. – С. 11-12.
    17. Жадько В.А. Соціально-духовні виміри світоглядної свідомості: Дис... д-ра філос. наук: 09.00.01. – Запоріжжя, 1997. – 394 с.
    18. Мировоззренческая культура личности: Философские проблемы формирования / В.П. Иванов, Е.К. Быстрицкий, Н.Ф. Тарасенко, В.П. Козловский; АН УССР, Ин-т философии. – К.: Наук. думка, 1986. – 296 с.
    19. Велихов Е.П., Зинченко В.П., Лекторский В.А. Сознание: опыт междисциплинарного подхода // Вопр. философии. – 1988. – № 11. – С. 3-30.
    20. Олексюк Л.М. Духовні почуття у світопереживанні особистості: Дис... канд. філос. наук: 09.00.11. – К., 1994. – 220 с.
    21. Шинкарук В.И. Сущность мировоззрения. Научное мировоззрение как его высший исторический тип // Научное мировоззрение и социалистическая культура: Сб. науч. трудов. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 13-57.
    22. Гітун Н.І. Естетичне світопереживання в життєдіяльності людини: Дис... канд. філос. наук: 09.00.08. – Луцьк, 1999. – 182 с.
    23. Панкурин В.А. Внутренний мир личности и искусство. – Свердловск: Изд-во УрГУ, 1990. – 211 с.
    24. Фокина Т.П., Смолин В.И. Структура мировоззрения. Концепция жизни в структуре мировоззрения // Мировоззрение: опыт теоретического анализа: Сб. науч. трудов. – М., 1985. – С. 27-33.
    25. Бляхер Е.Д., Волынская Л.М. «Картина мира» и механизмы познания. – Душанбе: Ирфон, 1976. – 151 с.
    26. Кривошеїн В.В. Картина світу: поняття і структура // Вісн. Дніпропетровськ. ун-ту. Сер. Соціологія; філософія; політологія: Зб. наук. праць. – Вип. 5. – Д.: ДДУ, 1999. – С. 82-87.
    27. Планк М. Единство физической картины мира: Сб. ст. / Пер. с нем. – М.: Наука, 1966. – 287 с.
    28. Планк М. Позитивизм и реальный внешний мир // Вопр. философии. – 1998. – № 3. – С. 122-130.
    29. Эйнштейн А. Мотивы научного исследования // Собр. научн. трудов: В 4 т. – М.: Наука, 1967. – Т. ІV. Статьи, рецензии, письма. Эволюция физики. – С. 37-52.
    30. Хайдеггер М. Время картины мира // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Прогресс, 1986. – С. 93-118.
    31. Микешина Л.А. Научная картина мира как мировоззренческая форма знания // Научная картина мира: (Логико-гносеологический аспект). – К.: Наук. думка, 1983. – С. 62-69.
    32. Стёпин В.С. Становление научной теории: Содержательные аспекты строения и генезиса теоретических знаний физики. – Мн.: Изд-во БГУ, 1976. – 319 с.
    33. Ахлибинский Б.В., Сидоренко В.М. Научная картина мира как форма философского синтеза знаний // Филос. науки. – 1979. – № 2. – С. 46-53.
    34. Дышлевой П.С., Яценко Л.В. Регуляция творческой деятельности: (Филос.-методол. пробл.). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. – 210 с.
    35. Дышлевой П.С., Яценко Л.В. Что такое общая картина мира. – М.: Наука, 1984. – 200 с.
    36. Кузнецова Л.Ф. Картина мира и ее функции в научном познании. – Мн.: Университетское, 1984. – 142 с.
    37. Михайловский В.Н., Хон Г.Н. Диалектика формирования современной картины мира. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 125 с.
    38. Смирнова Р.А. Мировоззрение и научная картина мира в системе средств социальной детерминации научного знания // Научная картина мира: (Логико-гносеологический аспект): Сб. научн. трудов. – К.: Наук. думка, 1983. – С. 69-74.
    39. Ахiєзер О.I. Еволюцiя фiзичної картини свiту. – К.: Наук. думка, 1972. – 92с.
    40. Дышлевой П.С. Естественнонаучная картина мира как форма синтеза знания // Синтез современного научного знания. – М.: Наука, 1973. – С. 94-120.
    41. Казютинский В.В., Стёпин В.С. Междисциплинарный синтез и развитие современной научной картины мира // Вопр. философии. – 1988. – № 4. – С. 31-42.
    42. Кримський С.Б. Змiст та функцiї природничо-наукової картини свiту // Фiлос. думка. – 1976. – № 2. – С. 66-76.
    43. Кузнецов Б.Г. Эволюция картины мира. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 352 с.
    44. Фесенкова Л.В. Естественнонаучная картина мира и «образ универсума» // Научная картина мира: (Логико-гносеологический аспект). – К.: Наук. думка, 1983. – С. 150-154.
    45. Бляхер Е.Д., Волынская Л.М. Генерализация физической картины мира как момент исторического движения познания // Вопр. философии. – 1971. – № 2. – С. 103-113.
    46. Бляхер Е.Д., Волынская Л.М. Соотношение общей картины мира и картин мира частных наук // Научная картина мира: (Логико-гносеологический аспект). – К.: Наук. думка, 1983. – С. 43-51.
    47. Дышлевой П.С., Яценко Л.В. Научная картина мира и мир культуры // Научная картина мира: (Логико-гносеологический аспект). – К.: Наук. думка, 1983. – С. 8-41.
    48. Дышлевой П.С., Стёпин В.С., Кузнецова Л.Ф. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации // Вопр. философии. – 1996. – № 3. – С. 151-162.
    49. Давыдов Ю.Н. «Картины мира» и типы рациональности: Новые подходы к изучению социологического наследия М. Вебера // Вопр. философии. – 1989. – № 8. – С. 150-163.
    50. Мостепаненко А.М., Зобов Р.А. Научная и художественная картины мира. Некоторые параллели // Художественное творчество. – Л., 1983. – С. 5-13.
    51. Носенко Е.Л. «Картина свiту» як iнтегруючий та гуманiзуючий фактор у змiстi освiти. – Д.: Вид-во ДДУ, 1996. – 75 с.
    52. Раушенбах Б.В. К рационально-образной картине мира // Коммунист. – 1989. – № 8. – С. 89-97.
    53. Раушенбах Б.В. Системы перспективы в изобразительном искусстве: общая теория перспективы. – М.: Наука, 1986. – 254 с.
    54. Решетниченко А.В., Распопов И.В. Картина мира в системе познания. – Д.: Изд-во ДГУ, 1992. – 136 с.
    55. Штоквиш О.А. Iндивiдуальнiсть нацiї i лiнгвiстичнi особливiсти етнiчної картини свiту: Дис... канд. фiлос. наук: 09.00.03. – К., 1993. – 183 с.
    56. Землянский Ф.М., Никонов А.И. Роль философского мировоззрения в разработке общенаучной картины мира // Научная картина мира: основания, формирование, развитие. – Уфа: Башкирск. ун-т, 1987. – С. 3-9.
    57. Цофнас А. Комплементарність світогляду і світорозуміння // Філос. і соціолог. думка. – 1995. – № 1-2. – С. 5-22.
    58. Красин Ю.Л. Чувственный образ в абстрактно-понятийном научном познании: Автореф. дисс... канд. филос. наук: 09.00.01 / Томск. гос. ун-т. – Томск, 1988. – 17 с.
    59. Бессмертный Ю.Л. Мир глазами знатной женщины ІХ века (К изучению мировосприятия каролингской знати) // Художественный язык средневековья. – М.: Наука, 1982. – С. 83-107.
    60. Гайденко П.П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристик миросозерцания Сёрена Кьеркегора. – М.: Искусство, 1970. – 247 с.
    61. Гачев Г.Д. Национальные образы мира. Космо-Психо-Логос. – М.: Прогресс, 1995. – 480 с.
    62. Гачев Г.Д. Национальные образы мира: Общие вопросы. Русский. Болгарский. Киргизский. Грузинский. Армянский. – М.: Сов. писатель, 1988. – 445 с.
    63. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М.: Искусство, 1990. – 395 с.
    64. Кудрявцев О.Ф. Античные представления о Фортуне в ренессансном мировоззрении // Античное наследие в культуре Возрождения. – М.: Наука, 1981. – С. 50-57.
    65. Сказкин С.Д. Введение к книге «Основы средневекового миросозерцания» // Из истории социально-политической и духовной жизни Западной Европы в средние века. – М.: Наука, 1981. – С. 98-127.
    66. Собуцький М.А. Троїчність вертикальних субкультур Середньовіччя та ренесансна двоїстість світосприйняття // Філос. та соціолог. думка. – 1992. – № 8. – С. 64-72.
    67. Уколов В.И. Представления об истории на рубеже античности и средневековья // Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М.: Наука, 1984. – С. 38-68.
    68. Шестопал Е.Б. Личность и политика: Критический анализ современных западных концепций политической социализации. – М.: Мысль, 1988. – 205 с.
    69. Политическая реклама / Е.В. Егорова-Гантман, К.В. Плешаков, В.Б. Байба-кова; Научн. ред. А.А. Бирюков. – М.: ЦПК «Никколо М», 1999. – 240 с.
    70. Баранов А.С. Образ террориста в русской культуре конца ХІХ – начала ХХ века // Общественные науки и современность. – 1998. – № 2. – С. 181-191.
    71. Замятин Д.Н. Политико-географические образы и геополитические картины мира (Представление географических знаний в моделях политического мышления) // Полис. – 1998. – № 6. – С.
    72. Замятина Н.Ю. Зона освоения (фронтир) и её образ в американской и русской культурах // Общественные науки и современность. – 1998. – № 5. – С.
    73. Захаров А.В. Народные образы власти // Полис. – 1998. – № 6. – С.
    74. Иванникова О.В. Влияние ситуации в регионе на восприятие политиков федерального уровня: Кубань // Полис. – 2000. – № 4. – С. 145-148.
    75. Лурье С.С. Восприятие народом осваиваемой территории // Общественные науки и современность. – 1998. – № 5. – С.
    76. Мамут Л.С. Образы государства как алгоритм политического поведения // Общественные науки и современность. – 1998. – № 6. – С. 85-97.
    77. Миллер А.И. Образ Украины и украинцев в российской прессе после распада СССР // Полис. – 1996. – № 2. – С. 130-135.
    78. Новикова-Грунд М.В. «Свои» и «чужие»: маркёры референтной группы в политическом дискурсе // Полис. – 2000. – № 4. – С. 82-93.
    79. Петренко В.Ф., Митина О.В. Образ политической и экономической реформы в сознании россиян // Общественные науки и современность. – 1997. – № 4. – С.
    80. Пищева Т.Н. Барьеры восприятия публичного образа политика // Полис. – 2000. – № 4. – С. 132-135.
    81. Преснякова Л.А. Структура личностного восприятия политической власти // Полис. – 2000. – № 4. – С. 135-140.
    82. Титков А.С. Образы регионов в российском масовом сознании // Полис. – 1999. – № 3. – С. 61-75.
    83. Шепелев М.А. Сакральн?е образ? русско-православной цивилизационной традиции в контексте гендерного измерения планетарного дуализма // Світова цивілізація і міжнародні відносини. – 2001. – № 1. – С. 26-45.
    84. Шестопал Е.Б. Образ власти в России (политико-психологический анализ) // Полис. – 1995. – № 4. – С. 79-87.
    85. Цыгичко В.Н. Руководителю – о принятии решений. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 272 с.
    86. Гаджиев К.С. Политическая философия / Отд-ние экон. РАН; науч.-ред. совет изд-ва «Экономика». – М.: ОАО «Изд-во “Экономика”», 1999. – 606 с.
    87. Казаневская В.В. Концепция элементарной системы и ее информационный аспект // Научно-техн. информация. Сер. 2. – М.: ВИНИТИ, 1980. – № 10. – С. 5-10.
    88. Казаневская В.В. Принципы анализа сложных систем: Учебн. пособие. – Кемерово: Кемеров. гос. ун-т, 1983. – 91 с.
    89. Казаневская В.В. Философско-методологические основания системного подхода. – Томск: Изд-во Томск. гос. ун-та, 1987. – 235 с.
    90. Казаневская В.В. Системы и системные законы: В 3 т. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 1992. – Т. 1. Категориальная теория систем. – 248 с.
    91. Кривошеїн В. Політичне світосприйняття: спроба побудови елементарної системи // Людина і політика. – 2001. – № 5. – С. 58-72.
    92. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 304 с.
    93. Хельд К. Подлинная экзистенция и политический мир // Вопр. философии. – 1997. – № 4. – С. 38-49.
    94. Баталов Э.Я. Политическое – «слишком человеческое» // Полис. – 1995. – № 5. – С. 5-14.
    95. Демидов А.И. Категория «политическая жизнь» как инструмент человеческого измерения политики // Полис. – 2002. – № 3. – С. 156-162.
    96. Додонова В.И. Политическое сознание: сущность, структура, современные тенденции развития: (Социально-философский анализ): Дисс... канд. филос. наук: 09.00.03. – Запорожье, 1996. – 181 с.
    97. Коноплин Ю.С. Политическое в теории и истории политической науки: Дисс… д-ра полит. наук: 23.00.01. – М., 1997. – 267 с.
    98. Никитина А.Г. Проблема первосубстанции политического бытия // Полис. – 1996. – № 2. – С. 161-168.
    99. Панарин А.С. Философия политики. – М.: Новая шк., 1996. – 424 с.
    100. Кривошеїн В.В. Політичне як центральна категорія політичної науки // Вісн. Дніпроперовськ. ун-ту. Сер. Соціологія; філософія; політологія: Зб. наук. праць. – Вип. 7. – Д.: ДНУ, 2001. – С. 192-198.
    101. Hдttich M. Grundbegriffe der Politikwissenschaft. – Darmstadt: Wissenschaft-liche Buchgesellschaft, 1980. – VI, 102 s.
    102. Arendt H. Vita Aktiva oder vom tдtigen Leben. – Mьnchen, 1981. – 231 s.
    103. Фигал Г. «Публичная» свобода: спор власти и насилия (к понятию «политического» Ханны Арендт // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Соц.-полит. исслед. – 1994. – № 5. – С. 52-62.
    104. Шепелев М.А. Глобалистика: Учеб. пособие для студентов вузов: В 2 ч. – Д.: ДНУ, 2001. – Ч. 1. – 144 с.
    105. Косич И.В., Мишкинене Ю.Б. Ханна Арендт. Философия и политика // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. – 1991. – № 6. – С. 79-93.
    106. Schneider H. Klassische Theorie und moderne Politikwissenschaft // Цsterr. Zeitschrift fьr Politikwissenschaft. – Wien, 1975. – H. 1. – S. 95-122.
    107. Шмитт К. Понятие политического // Вопр. социологии. – 1992. – Т.1, №1. – С. 41-54.
    108. Филиппов А. Карл Шмитт. Расцвет и катастрофа // Шмитт К. Политическая теология: Сб. – М.: «КАНОН-пресс-Ц», 2000. – С. 259-314.
    109. Цуладзе А.М. Формирование имиджа политика в России. – М.: Книжный дом «Университет», 1999. – 144 с.
    110. Smitt K. Der Begriff des Politischen. Text von 1963 mit einem vorwort und drei Corollarien. – Berlin: Deuticke, 1963. – 187 s.
    111. Фигал Г. Степень интенсивности «политического» (размышления по поводу концепции К. Шмитта) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Соц.-полит. исслед. – 1994. – № 6. – С. 41-50.
    112. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 644-706.
    113. Schaeffle A. Über den wissenschaftlichen Begriff der Politik // Zeitschrift für gesamte Staatswissenschaft. 1897. – Bd. 53, h. 4. – S. 579-609.
    114. Арон Р. Тоталитаризм и демократия: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. –251 с.
    115. Денкэн Ж.-М. Политическая наука / Пер. с фр. И.А. Гобозова. – М.: Изд-во МНЭПУ, 1993. – 162 с.
    116. Солонько Л.А. Практически-духовное освоение мира: онтологический аспект. – К.: Наук. думка, 1994. – 87 с.
    117. Филатов В.П. Научное познание и мир человека. – М.: Политиздат, 1989. – 270 с.
    118. Эвристические функции мировоззренческого сознания / В.Г. Табачковский, М.А. Братко, Е.И. Андрос и др.; Отв. ред. В.Г. Табачковский. – К.: Наук. думка, 1989. – 260 с.
    119. Причепій Є.М. Феноменологічна теорія свідомості Е. Гуссерля. Критичний нарис. – К.: Наук. думка, 1971. – 103 с.
    120. Причепій Є.М. Обмеженість феноменалістичних трактувань світосприймання // Філос. думка. – 1975. – № 4. – С. 92-101.
    121. Ващекин Н.П., Абрамов Ю.Ф. Информационная деятельность и мировоззрение. – Иркутск: Изд-во Иркуктск. ун-та, 1990. – 296 с.
    122. Рорти Р. Философия и зеркало природы: Пер. с англ. – Новосибирск: Изд-во Новосибирск. ун-та, 1997. – 500 с.
    123. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
    124. Huxley J. Evolution, cultural and biological // New bottles for new wine: essays. – L.: Chatto and Windus, 1975. – P. 61-92.
    125. Дюверже М. Политические партии / Пер. с фр. – М.: Академический Проект, 2000. – 558 с.
    126. Ильин В.В., Панарин А.С., Бадовский Д.В. Политическая антропология / Под ред. В.В. Ильина. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 254 с.
    127. Duverger M. Institutions politiques et droit costitutionnel. – 5-me йd. – P.: Fondation Nationale des Sciences Politiques, 1960. – 563 p.
    128. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. – М.: Издат. дом «Артикул», 1997. – 352 с.
    129. Кривошеїн В.В. Громадянське суспільство: політико-інституційний вимір // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Д.: ДРІДУ УАДУ, 2002. – Вип. 1. – С. 229-234.
    130. Кривошеїн В.В. Ідеосфера глобалізму у структурі фрактальної матриці політичного світосприйняття // Світова цивілізація і міжнародні відносини. – 2002. – № 2. – С. 87-90.
    131. Зиновьев А.А. На пути к сверхобществу. – М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2000. – 638 с.
    132. Іщенко О.М. Ідеологія і соціальний конфлікт: сутність, співвідношення, практика взаємозв’язку // Політолог. вісн.: Зб. наук. праць. – Вип. 9. – К.: Т-во «Знання» України, Політол. центр при Київ. нац. ун-ті ім. Тараса Шевченка, 2001. – С. 115-125.
    133. Манхейм К. Идеология и утопия // Диагноз нашего времени. – М.: Наука, 1994. – С. 7-164.
    134. Macridis R.C. Contemporary Political Ideologies. – Boston-Toronto: McClel-land and Stewart, 1986. – 286 p.
    135. Мигул І. Політичні ідеології: порівняльний аналіз. – К.: Фонд «Українська перспектива», 1997. – 52 с.
    136. Ильин В.В. Великая конфронтация: идеология и наука. О возможности научной идеологии и идеологической науки // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Соц.-полит. исслед. – 1992. – № 5. – С. 3-13.
    137. Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшенз. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – 328 с.
    138. Бергер Дж. Публичные имиджи // Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшенз. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – С. 279-288.
    139. Юнг К.-Г. Отношение между Я и бессознательным // Собр. соч. Психология бессознательного. – М.: Ренессанс, 1994. – С. 175-315.
    140. Boulding K. The Image. Knowlege in Life and Society. – N. Y.: Univ. of Michigan Press, 1961. – 271 р.
    141. Коробейников В.С. Голубой чародей. Телевидение и социальная система. – М.: Молодая гвардия, 1975. – 176 с.
    142. Фролов П.Д. Имидж: некоторые подходы к определению понятия // Пробл. політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матер. Всеукр. наукової конференції 29-31 травня 1995 р. – К.: АТ «Реклама», 1995. – С. 254-256.
    143. Феофанов О.А. Что может политическая реклама. Из американского опыта // Коммунист. – 1991. – № 12. – С. 49-57.
    144. Price R. Memorandum // McGinnis J. The selling of the President 1968. – Richmond Hill, 1970. – P. 75-81.
    145. Феофанов О.А. Лабиринты «новой политики» // США: экономика, политика, идеология. – 1972. – № 7. – С. 75–79.
    146. Голдмен С. Как создаётся имидж в американской политике // США: экономика, политика, идеология. – 1990. – № 10. – С. 35-38.
    147. Бебик В. Як статі популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному Олімпі: (Соціопсихологія і технологія політичної боротьби). – К.: Абрис, 1993. – 144 с.
    148. Невзлин Л.Б. «Паблик рилейшнз» – кому это нужно? Основы учебного курса. – М.: «Экономика», 1993. – 222 с.
    149. Имидж лидера. Психологическое пособие для политиков / Под ред. Е.В. Егоровой-Гантман. – М.: О-во «Знание» России, ЦПК «Никилло М», 1994. – 265 с.
    150. Скотт Дж. Г. Сила ума: описание пути к успеху в бизнесе. – К.: МП «ПИКО», 1991. – 196 с.
    151. Bird P. Sell yourself. Persuasive tactics to boost your image. – L.: Groom Helm, 1999. – 398 p.
    152. Сэмпсон Э. Фактор имиджа // Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшенз. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – С. 315-322.
    153. Гуревич П.С. Приключения имиджа: Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Искусство, 1991. – 221 с.
    154. Шепель В.М. Имиджелогия: Секреты личного обаяния. – М.: «Культура и спорт», ЮНИТИ, 1994. – 320 с.
    155. Браун Л. Имидж – путь к успеху. – С.-Пб.: Питер-Пресс, 1996. – 288 с.
    156. Блажнов Е. Имидж: секрет воздействия // Журналист. – 1994. – № 1. – С. 27-36.
    157. Красовский Б. Имидж политика // Журналист. – 1996. – № 10. – С. 53-66.
    158. Криксунова И. Создай свой имидж. – С.-Пб.: Питер-Пресс, 1997. – 112 с.
    159. Чередниченко Т.В. О роли имиджа в истории // Социс. – 1993. – № 9. – С. 3-12.
    160. Недяк И.Л. Выборы: планирование и организация политической кампании. – М.: Изд-во «Весь мир», 1995. – 56 с.
    161. Душин И., Сысун А., Ложкин Б. Выборы: технологии избирательных кампаний. – Х.: РА, 1998. – 160 с.
    162. Терлецька І.В. Політична реклама: Навч. посібник. – Д.: РВВ ДНУ, 2002. – 47 с.
    163. Брюс Б. Маркетинг власти // Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшенз. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – С. 295-301.
    164. Сегела Ж. Национальные особенности охоты за голосами: 8 уроков для кандидата-победителя. – М.: Вагриус, 1999. – 264 с.
    165. Нарижный Д.Ю., Сурмин Ю.П. Проблемы имиджей кандидатов в президенты Украины // Гуманит. журн. – 1999. – № 2. – С. 66-75.
    166. Почепцов Г.Г. Профессия: имиджмейкер. – 2-е изд., испр. и доп. – К.: ИСО МО Украины, НВФ «Студцентр», 1998. – 256 с.
    167. Попов Н.П. Индустрия образов: идеологическая функция средств массовой информации в США. – М.: Политиздат, 1986. – 142 с.
    168. Амелин В.Н. Социология политики. – М.: МГУ, 1992. – 212 с.
    169. Вебер М. Харизматическое господство // Социол. исслед. – 1988. – № 5. – С. 134-139.
    170. White J., Mazur L. Strategic communication management. Making Public Relations work. – Wokingham etc., 1995. – 312 p.
    171. Кривошеїн В.В. Політичний імідж як феномен масового сприймання // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матер. Другої Всеукр. наук. конф. 15-16 листоп. 1997 р. – К.: АТ “Реклама”, 1997. – С. 328-329.
    172. Феофанов О.А. Стереотип и «имидж» в буржуазной пропаганде // Вопр. философии. – 1980. – № 6. – С. 89-100.
    173. Карцева Е.И. Три лица имиджа, или Кое-что об искусстве внушения // Иностр. лит. – 1971. – № 9. – С. 229-237.
    174. Boorstin D.J. The Image: A Guide to Pseudo-Events in Аmerica. – N. Y. Vintage Books, 1992. – 355 p.
    175. Broad C.D. Scientific Thought. – N. J.: General Learning Press, 1959. – 612p.
    176. Голуб А.П. Світоглядні парадигми Київської Русі: феномен двовір’я: Дис... канд. філос. наук: 09.00.03. – Д., 1994. – 182 с.
    177. Кезин А.В. Эволюционная эпистемология: современная междисципли-нарная парадигма // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. – 1994. – № 5. – С. 3-14.
    178. Комаров М.С. Парадигмы Т. Куна и американская социология // Вопр. философии. – 1978. – № 3. – С. 150-156.
    179. Легостаев В.М. Философская интерпретация развития науки Томаса Куна // Вопр. философии. – 1972. – № 11. – С. 129-136.
    180. Левенець Ю.А. Суспільно-політичний та ідеологічний аспект поняття «парадигма» // Наук. записки Інституту політ. та етнонац. досл. – 2000. – № 14. – С. 3-21.
    181. Онищенко І.Г. Етнополітологічна парадигма українського націогенезу: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.03 / Ін-т політ. та етнонац. досл. – К., 1998. – 36 с.
    182. Плешаков К. Геоидеологическая парадигма // Междунар. жизнь. – 1995. – № 4-5. – С. 109-116.
    183. Порус В.Н. Метаморфозы «парадигмы» в американской политологии // Вопр. философии. – 1985. – № 1. – С. 134-142.
    184. Решетниченко А.В. Парадигма жизнедеятельности и мировоззрение. Методологический аспект. – Д.: Изд-во ДГУ, 1997. – 176 с.
    185. Ржевський О.А. Місце державності в історико-культурній парадигмі «Схід-Захід»: (Історико-методологічний аспект): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.05 / Львіськ. держ. ун-т. – Л., 1997. – 18 с.
    186. Симоненко И.П.Формирование и смена политической парадигмы: Дисс… канд. полит. наук: 23.00.04. – О., 1996. – 207 с.
    187. Токовенко А.С. Эволюционная эпистемология: становление новой философской парадигмы: Моногр. – Д.: Изд-во ДГУ, 1994. – 192 с.
    188. Токовенко А.С. Эволюционная эпистемология и становление новой парадигмы в философии науки // Вісн. Дніпропетровськ. ун-ту. Сер. Історія та філософія науки
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины