РЕФОРМУВАННЯ ШАРІАТУ ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ : РЕФОРМИРОВАНИЕ шариата КАК ОСНОВА МОДЕРНИЗАЦИИ ИСЛАМСКОЙ ГОСУДАРСТВА В КОНТЕКСТЕ ТЕОРИИ конституционализма

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

На правах рукопису

Кушніренко Володимир Олександрович

УДК: 321.6 (5-15)

РЕФОРМУВАННЯ ШАРІАТУ ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ

Спеціальність 23.00.01 – Теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Рябов Сергій Геннадійович
професор, доктор філософських наук

Київ – 2004

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. КУЛЬТУРНО-РЕЛІГІЙНІ ТА СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПОШУКУЛЕГІТИМНИХ ПЕРЕДУМОВ ОСУЧАСНЕННЯ ІСЛАМСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИКО ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ
1.1. Специфіка ісламської релігійно-культурної традиції...............................................8
1.2. Феномен ісламської держави в сучасних теоретичних розробках.....................33
1.3. Іслам в конституціях сучасних держав ісламського світу.....................................46
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХІДНОГО ДОСВІДУ В ПІДХОДАХ ДО МОДЕРНІЗАЦІЇ НЕЗАХІДНИХ СУСПІЛЬСТВ
2.1. Модернізація як суспільно-політичний феномен.....................................................63
2.2. Секуляризм як складова західної модернизаційної стратегії в ісламських країнах.....................................................................................................................................68
2.3. Конституціоналізм як парадигма
сучасного суспільно-політичного розвитку.................................................................88
2.4. Принцип конституціоналізму в контексті
ісламських політико-правових реалій
та культурної традиції..........................................................................................................94
РОЗДІЛ ІІІ. КЛАСИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ ШАРІАТСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
3.1. Шаріат як ідеологія Ісламу.............................................................................................113
3.2. Шаріатські концепції в контексті
реформування ісламської держави................................................................................134
3.3. Пошуки альтернатив історичній шаріатській
концепції держави
в рамках ісламської автентичної традиції...................................................................167
ВИСНОВКИ.................................................................................................................................184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................................187

ВСТУП

Відродження провідної ролі й повернення ключового місця Ісламу в суспільствах мусульманських країн наприкінці ХХ століття призвело до бурхливого зростання політичної активності в ісламському світі. Ісламське відродження, яке проявляється у ре-ісламізації політичних систем мусульманських країн, активізації ісламських суспільно-політичних рухів, в тенденції до консолідації ісламських країн, стало суттєвим фактором впливу на сучасні міжнародні відносини, змін у глобальній системі світової безпеки та порядку.
Саме цим обумовлено те, що в останні десятиліття феномен ісламського відродження став предметом чисельних концептуальних дискусій як в західних, так і в незахідних наукових колах. Зокрема, це стосується проблеми пошуку ефективних шляхів та легітимних основ модернізації класичної ісламської держави, її адаптування до вимог сучасної епохи розвитку світової цивілізації.
Ідеалу, до якого у наш час прагнуть і який намагаються впровадити в певних країнах радикальні ісламські рухи (наприклад, в Афганістані), а саме моделі класичної шаріатської держави, властиві серйозні внутрішні протиріччя. Серед них – невідповідність основоположних принципів ісламської доктрини ряду чинних правових норм історичного шаріату. Прикладами такої невідповідності можуть бути, зокрема, існування коранічних принципів рівності людей незалежно від походження, виключної цінності людського життя, честі й гідності та, з іншого боку, приписів історичного шаріату, що санкціонують дискримінацію не-мусульман. Розв'язати подібні протиріччя буває навіть складніше, ніж впровадити ідеал класичної шаріатської держави на практиці. Адже історичний шаріат сформувався в іншу епоху, увібрав в себе характерні риси соціальних відносин минулих часів, а через це, фактично, не може відбити сучасні потреби мусульманських суспільств.
Якщо представникам мусульманської політичної думки не вдасться винайти адекватні сучасним реаліям та умовам існування ісламських суспільств принципи тлумачення коранічного знання, що дозволили б створити модель ісламської політико-правової системи, альтернативну історичній шаріатській моделі, вони змушені будуть відмовитися або від ісламського шляху політичного розвитку або від конституціоналістського характеру побудови сучасної держави. Перший варіант навряд чи може бути здійсненим, бо мусульмани непохитно вірять, що їхній релігійний обов’язок вимагає дотримання законів Ісламу в публічному житті. Другий варіант є політично неприйнятним в умовах сучасних міжнародних відносин та існування національних держав. Це і зумовлює той факт, що в наш час є актуальною потреба у теоретичних розробках ролі й місця шаріату в сучасних моделях легітимної ісламської держави відповідно до структури та характеру міжнародних відносин і системи світового порядку.
До того ж вивчення досвіду мусульманських суспільств у пошуку ісламських модернізаційних стратегій реформування політичної системи може бути повчальним для усіх країн, що розв’язують проблеми модернізації своїх політичних систем, до яких належить і Україна. Проблеми, з якими зіткнулася українська держава в процесі реформування, дуже нагадують ті, що ми спостерігаємо в ісламському світі. Серед них – і перекручене сприйняття населенням нововведень в різноманітних сферах суспільно-політичного життя, і деформація запозичених із Заходу політичних інститутів, і відторгнення базових цінностей ліберального суспільства тощо. Напевне, розгляд і осмислення подібних процесів в ісламському світі сприятиме розумінню сенсу та причин подій, що відбуваються в Україні.
Дисертаційна робота виконана в контексті навчально-методичних програм політологічних дисциплін: ”Теорія поділу влади” (державний реєстраційний номер ПЛ 34878), “Політологічна теорія держави” (державний реєстраційний номер ПЛ 85645), “Теорії національного розвитку” (державний реєстраційний номер ПЛ 84828), що розроблені на кафедрі політології Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні закономірностей, специфіки та необхідних передумов модернізації політико-правової системи в ісламських країнах. Досягнення цієї мети потребує виконання таких завдань:

• З’ясувати, чи можлива в принципі ефективна й адекватна ісламській традиції модернізація ісламської держави. Якщо можлива, то які аспекти ісламської політичної культурної традиції можуть стати визначальними чинниками такої модернізації.

• Дослідити множину підходів до питання модернізації політичної системи в сучасних мусульманських суспільствах.

• Проаналізувати характер і суть ісламської держави та її інститутів в контексті теорії конституціоналізму.

• Розглянути феномен шаріату як легітимної основи політичних змін в процесі модернізації мусульманських суспільств.

Об’єктом даного дослідження є процес модернізації ісламської держави. Предметом дослідження є такі особливості загально-планетарної та ісламської політичної культури, які є визначальними чинниками модернізації ісламської держави та забезпечують її ефективність і адекватність ісламській культурній традиції.
Методологія дослідження визначена відповідно до характеру і змісту наукових завдань та цілей, системних і сутнісних особливостей його об’єкту та предмету. Основу методології дослідження складають принципи функціональної еквівалентності, системно-функціонального аналізу, синергетичного підходу. Для ефективного виконання завдань і отримання відповідних результатів дослідження було використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи політичних наук: документальний, системний, аналітичний, порівняльно-історичний, порівняльно-політологічний.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному вивченні і системному аналізі процесу модернізації ісламської держави. Вперше у вітчизняній науці показано, що таке політичне явище, як модернізація ісламської держави, не суперечить вихідним засадам Ісламу і повністю відповідає основним цінностям ісламської політичної культури. Показано відповідність базових цінностей ісламської політичної культури принципу конституціоналізму. Висвітлено, що ісламська концепція влади, ісламське розуміння соціальної справедливості та шаріат є визначальними чинниками легітимації мусульманських суспільно-політичних модернізаційних інновацій. Аргументовано можливість реформування шаріату відповідно до умов сучасного стану мусульманських суспільств та їх актуальних проблем з метою легітимації політичних інновацій в процесі модернізації ісламської держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у процесі розвитку та вдосконалення державної системи в Україні, а також при розробці стратегії зовнішньої політики відповідними державними органами відносно країн ісламського регіону. Результати дисертації можуть бути використані при дослідженні релевантних проблем, при викладанні курсів з державознавства та теорій національного розвитку.
Основні положення дисертації викладено автором у чотирьох статтях, опублікованих в наукових збірниках та періодичних виданнях. Дисертація та публікації були обговорені на кафедрі політології Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. Окремі положення та результати дисертаційного дослідження доповідались на університетських конференціях – “Дні науки в НаУКМА” (Київ, 26-30 січня 2002; 26-30 січня 2003) та міжнародних конференціях: “Религия и гражданское общество: путь к глобальному этосу” (Ялта, 20-24 жовтня 2003), “V Annual Conference of the International Association “CAUCASUS: Ethnic Relations, Human Rights, Geopolitics” (IACERHRG)” (Тбілісі, Республіка Грузія, 18-19 жовтня 2003), “NATO-Eastern Europe Partnership in International Security” (Брюссель-Варшава, листопад 2001).
Здобутки автора опубліковані у збірниках наукових праць, часописах та матеріалах вищезазначених наукових конференцій. Основні результати дослідження опубліковані в чотирьох фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження автор дійшов висновків, які можуть бути сформульовані наступним чином:
1. Від часів Пророка і дотепер Іслам ототожнюється з державою і політикою. Як наслідок, релігійний фактор залишається загальним і центральним елементом політичного життя мусульманських суспільств. Через визначальну роль релігії в житті ісламських суспільств будь-які модернізаційні зміни тут повинні відповідати базовим принципам Ісламу. В світлі цього шаріат, ісламська концепція влади та ісламське розуміння соціальної справедливості є визначальними чинниками ефективної і адекватної ісламській традиції модернізації політико-правової системи, бо саме вони визначають межі й можливий характер інновацій в ісламському суспільстві. Отож, теоретичні підходи до проблеми модернізації ісламської держави мають базуватися на вихідних цінностях та сутності ісламської традиції, в іншому випадку модернізація проявляє себе як деструктивне явище.
2. Ісламський світ на сучасному етапі перебуває у стані соціально-політичної кризи (приклад процвітання деяких країн скоріше є винятком з правила), тому об’єктивні потреби існування мусульманських суспільств вказують на необхідність реформування останніх. В світлі цього в ісламському світі чітко визначились дві тенденції в питанні реформи мусульманської політико-правової системи. Прибічників першої тенденції можна умовно назвати секуляристами (повна відмова від шаріату як віджилого анахронізму), діяльність яких в найбільш завершеному на практиці вигляді спостерігаємо в сучасній Туреччині. Проблематичність їх підходу, а саме інкорпорації західної моделі секулярної держави в ісламський світ, полягає у невідповідності ключових засад такої моделі базовим цінностям ісламської політичної культури та відсутності легітимних адаптаційних механізмів. Прибічники іншої тенденції – шаріатисти (їх досить часто називають фундаменталістами) стоять на позиціях впровадження історичного шаріату в усі сфери життя. Причини проблематичності їх моделі реформи – відтворення в сучасних умовах класичної шаріатської держави – полягають у невідповідності історичного шаріату актуальним політичним потребам сучасних мусульманських суспільств.
3. Фактор шаріату є визначальним чинником ефективної і адекватної ісламській традиції модернізації політико-правової системи. До того ж шаріат має динамічну природу, тому його осучаснення є абсолютно легітимним в контексті базисних принципів Ісламу. Крім того, в ісламській традиції існують історичні прецеденти та відповідні правові механізми для здійснення такого осучаснення. Отож, шаріат утримує достатній потенціал для легітимації політичних змін в процесі модернізації ісламської держави через свою динамічну природу та можливість відповідати потребам суспільства у відповідну епоху.
4. Можливість прогресивного розвитку та відповідних структурних змін не тільки не суперечить базовим засадам Ісламу, а навпаки є однією з визначальних характеристик ісламської культури, зокрема політичної. Вихідні положення ісламської політичної доктрини в цілому адекватні основоположним принципам конституціоналізму через егалітарний характер ісламського вчення і базування ісламської держави на коранічних принципах консенсусного ухвалення рішень, контролі над здійсненням влади та гуманістичного ставлення до людської особистості. Тому, пропонуючи формулу релігійної легітимації державної влади на противагу західному секуляризму та принцип соціальної справедливості на противагу економічної нерівності, Іслам висуває практичну політичну альтернативу західним концепціям в контексті світового розвитку. Ісламське відродження в своїх основних ідеях та цілях є позитивним і прогресивним явищем, бо спроможне дати мусульманській спільноті в рамках її власної традиції адекватні відповіді на питання, що постали перед суспільством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ал-Алаві Хаді. Фі-с-сійаса ал-ісламійа (ал-фікр ва-л-мумараса) (Політичні інститути (держава й уряд). – Бейрут: 1974. – 221 с.
2. Александров И.А. Монархии Персидского залива. Этап модернизации. – М.: Восточная литература РАН, 2000. – 617 с.
3. Алжир: Справочник / Сост. А.М. Васильев, А.И. Кузьмин, Е.И. Миронова. – М.: Восточная литература РАН, 2003. – 289 с.
4. Аликберов А.К. Эпоха классического Ислама на Кавказе. – М.: Восточная литература РАН, 2003. – 847 с.
5. Аль-Набхані Тадж аль-Дін. Аль-давла аль-ісламійя. – Дамаск: Аль-Манар Пресс, 1952. – 372 с.
6. Алтухов В. Л. О смене порядков в мировом общественном развитии. // МЭиМО. – 1995. – № 4. – С. 67-75.
7. ал-Амрі Ахмад Сувайлам. Усул ан-нузум ас-сійасійа ал-мукарана (Основи порівняльних політичних інститутів). – Каїр: 1976. – 433 с.
8. Арабский Восток: ислам и реформы: Сб. науч. работ. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, Институт Африки РАН, 2000. – 341 с.
9. Арабские страны: проблемы социально-экономического и общественно-политического развития: Сб. науч. работ. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВ РАН, 1995. – 302 с.
10. Аль-Мубарак. Нізам аль-Іслам фі ал-Хукм ва аль-Давла. – Бейрут: Дар аль-Фікр, 1981. – 256 с.
11. Ахмедов А. Социальная доктрина Ислама.— М.: Политиздат, 1982. – 270 с.
12. Бартольд В.В. Сочинения: В 6 т./ Наука. – М.,1966. – Т.6: Эпоха Омейядов по новейшим исследованиям. – 875 с.
13. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Пер. с англ. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.
14. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и ее геополитические перспективы: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с.
15. Библия. – Чикаго: Slavic Gospel Press, 1990. – 1499 c.
16. Ближний Восток: проблемы региональной безопасности: Сб. науч. работ. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, РАЕН, 2000. – 215 с.
17. Ближний Восток и современность: Сб. науч. работ. Вып. 17. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока РАН, 2003. – 398 с.
18. Богатуров А. Д., Виноградов А. В. Модель равноположенного развития: варианты “сберегающего обновления”. // Полис. – 2000. – № 1. – С. 56-64.
19. Бодянский В.Л. Современный Бахрейн. М: Наука, 1976. – 218 с.
20. Большаков О.Г. История Халифата: В 4 т./ Восточная литература РАН – М., 2000. – Т.1: Ислам в Аравии (570-633 г.г.). – 312 с.
21. Большаков О.Г. История Халифата: В 4 т./ Восточная литература РАН – М., 2000. – Т.2: Эпоха великих завоеваний (633-656 г.г.). – 294 с.
22. Большаков О.Г. История Халифата: В 4 т./ Восточная литература РАН – М., 2000. – Т.3: Между двух гражданских войн (656-696 г.г.). – 382 с.
23. Большаков О.Г. Средневековый город Ближнего Востока. VII – середина ХІІІ в. Издательство. – М.: Восточная литература РАН, 2001. – 344 с.
24. Варьяш И.И. Правовое пространство Ислама в христианской Испании XIII-XVвв. – М.: УРСС, 2001. – 188 с.
25. Васильев А.М. История Саудовской Аравии. – М.: Восточная литература РАН, 1998. – 671 с.
26. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: синергетика и теория социальной самоорганизации. – Спб.: Лань, 1999. – 480 с.
27. Василенко И.А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства. – М.: Эдиториал, УРСС, 1999. – 272 с.
28. Вебер М. Избранное. Образ общества: Пер. с англ. – М.: Юристъ, 1994. – 603 с.
29. Весна свободы: к годовщине победы исламской революции в Иране.— М.: Пресс-отдел Посольства Исламской Республики Иран, 1994. – 144 с.
30. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М.: Логос, 2000. – 544 с.
31. Георгиев А.Г., Озолинг В.В. Нефтяные монархии Аравии. М.: Наука, 1983. – 421 с.
32. Горбатенко В.П Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Академія, 1999. – 240 с.
33. фон Грюнебаум Г.Э. Классический Ислам (600 – 1258 гг.): Пер. с англ. – М.: Наука, 1988. – 216 с.
34. фон Грюнебаум Г.Э. Основные черты арабо-мусульманской культуры: Пер. с англ. – М.: Наука, 1981. – 176 с.
35. Грязневич П. А. Развитие исторического сознания арабов (VI – VII вв.). – Очерки истории арабской культуры V – VIII вв. – М.: Наука, 1982. – 347 с.
36. Гусейнов А. А. Великие моралисты. – М.: Республика, 1995. – 521 с.
37. Гучетль Г.И. Демократизация в Арабском мире: опыт Туниса и Сирии. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВ РАН, 1999. – 257 с.
38. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1999. – 400 с.
39. Данилов В. И. Турция восьмидесятых: от военного режима до “ограниченной демократии”. – М.: Наука, 1991. – 342 с.
40. Дарваза Мухаммад Іззат. Ал-Іслам ва іштіракійа (Іслам і соціалізм). – Сайда, Бейрут: 1968. – 312 с.
41. Дафтари Фархад. Краткая история исма`илизма: Пер. с англ. – М.: Ладомир, 2003. – 274 с.
42. Ал-Джабарти Абд ар-Рахман. Египет под властью Мухаммада Али (1802-1821): Пер. с араб. – М.: Наука, 1963. – 288 с.
43. Джаварне Салех. Иордания: опыт общественно-политического развития: Пер. с англ. – М.: Восточная литература РАН, 1997. – 507 с.
44. Дискуссия вокруг цивилизационной модели. // Полис. – 1994. – № 1. – С. 52-61.
45. Дорошенко Е.А. Шиитское Духовенство в двух революциях: 1905-1911 и 1978-1979 гг. – М.: ИВ РАН, 1998. – 240 с.
46. ад-Дурі Кахтан Абд ар-Рахман. Аш-шура байна ан-назарійа ва-т-татбік (“Аш-шура”: теорія й практика). – Багдад: 1974. – 453 с.
47. Дюрант В. Цезарь и Христос: Пер. с англ. – М.: Крон-Пресс, 1995. – 736 с.
48. Егорин А.З., Исаев В.А. Объединённые Арабские Эмираты. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВ РАН, 1997. – 243 с.
49. Егорин А. З. Современная Ливия. М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока РАН, 1996. – 199 с.
50. Жданов Н.В. Исламская концепция мирового порядка. – М.: Международные отношения, 2003. – 568 с.
51. Жигалина О. И. Этносоциальная революция иранского общества. – М.: Восточная литература РАН, 1996. – 264 с.
52. Журавлёв И.В. Подготовка воинов Аллаха (VII – XIII века). – М.: Эдиториал, УРСС, 2000. –124 с.
53. Закария М.Г., Яковлев А.И. Нефтяные монархии Аравии на пороге ХХІ века. – М.: Институт изучения Израиля РАН, 1998. – 312 с.
54. Іналджик Галіль. Османська імперія. Класична доба 1300-1600: Пер. з англ. – К.: Критика. – 1998. – 284 с.
55. Иванов Н.А. Османское завоевание арабских стран. – М.: Восточная литература РАН, 2001. – 287 с.
56. Ибн Хишам. Жизнеописание Пророка Мухаммада. – М.: УММА, 2002. – 485 с.
57. Игнатенко А.А. Халифы без халифата. – М.: Наука, 1988. – 207 с.
58. Игнатенко А.А. Исламский радикализм как побочный эффект «холодной войны » // Центральная Азия и Кавказ. – 2001. – С. 20-34.
59. Икбал Мухаммад. Реконструкция религиозной мысли в Исламе: Пер. с англ. – М.: Восточная литература РАН, 2002. – 200 с.
60. Ильин М. В. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий. – М.: Росспэн ,1997. – 432 с.
61. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. – М.: Academia, Наука, 1999.— 724 с.
62. Иран: Ислам и власть: Сб. науч. работ. – М.: ИВ РАН, Крафт+, 2001. – 280 с.
63. Иран: эволюция исламского правления: Сб. науч. работ. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВ РАН, 1998. – 288 с.
64. Исаев В.А., Филоник А.О. Государство Катар: проблемы развития. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВ РАН, 1999. – 201 с.
65. Исаев В.А., Филоник А.О. Султанат Оман. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВ РАН , 2001. – 174 с.
66. Исаев В.А., Филоник А.О. Кувейт: контуры экономических перемен. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, ИВРАН, 2003. – 195 с.
67. Ислам в Евразии: Сб. науч. работ. - М.: Прогресс-Традиция , 2001. – 516 с.
68. Ислам в политической жизни стран современного Ближнего и Среднего Востока: Сб. науч. работ. – Ереван: АН Армянской ССР, 1986. – 229 с.
69. Ислам и политика: Сб. науч. работ. – М.: ИВ РАН, Крафт+, 2001. – 420 с.
70. Ислам. Поблемы идеологии, права, политики и экономики: Сб. наук. работ. – М.: Наука, 1985. – 234 с.
71. Ислам: религия, общество, государство: Сб. науч. работ. – М.: “Наука”, 1984. – 218 с.
72. Ислам: традиции и перспективы. // Церковь и общество. – 1998. – № 1-2. – С. 25-32.
73. Ислам: Энциклопедический словарь / Сост. Г.В. Милославський, Ю.А. Петросян, М.Б. Пиотровский. – 1-е изд. – М.: Наука,1991. – 315 с.
74. История Востока: В 7 т. / Восточная литература РАН – М., 1995. – Т.2: Восток в средние века – 716 с.
75. История Востока: В 7 т. / Восточная литература РАН – М., 1999. – Т.3: Восток на рубеже средневековья и нового времени ХVІ-ХVІІІ вв. – 696 с.
76. История Курдистана / М.С. Лазарев, Ш. Г. Мгои, Е.И Васильева, М.А. Гасратян, О.И. Жигалина / Под ред. М.С. Лазарева. Ш.Г. Мгои. - М.: ИВ РАН, 1999. – 519 с.
77. Ал-Калби Хишам ибн Мухаммад. Книга об идолах: Пер. с араб. – М.: Наука, 1984. – 64 с.
78. Каминский С.А. Институт монархии в странах арабского Востока. – М.: Наука, 1981. – 329 с.
79. Кармайкл Джоэл. Разгадка происхождения христианства: Пер. с англ. – М.: Республика, 2002. – 431 с.
80. Каспэ Святослав. Империя и модернизация. Общая модель и российская специфика. – М.: Росспэн , 2001. – 256 с.
81. Категории политической науки: Учебник. – М.: МГИМО, РОССПЭН, 2002. – 656 с.
82. Кинросс Лорд. Расцвет и упадок Османской империи: Пер. с англ. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1999. – 696 с.
83. Аль-Кирмани Хамид ад-Дин. Успокоение разума (Рахат аль-акль): Пер. с араб. – М.: Ладомир, 1995. – 510 с.
84. Козловски Петер. Общество и государство: Пер. с нем. - М.: Республика , 1998. – 368 с.
85. Козырин А.Н. Джамахирийская политическая концепция и государственный механизм Ливии. – М.: Восточная литература РАН, 1992. – 324 с.
86. Коран: Перевод с арабского М.–Н. О. Османова. – М.: Ладомир, 1999. – 926 с.
87. Королевство Марокко: Справочник / Сост. Кузьмин А.И., Наумкин В.В., Труевцев К.М. – М: Наука, 1991. – 271 с.
88. Кримський Агатангел. Історія Туреччини. – Київ-Львів: Олір, 1996. – 288 с.
89. Кузнецов В. Что такое глобализация? // МЭиМО. – 1998. – № 2-3. – С. 45-67.
90. Кузнецов В.С. Ислам в общественно-политической жизни КНР. – М.: Институт Дальнего Востока РАН, 2002. – 298 с.
91. Лайла Мухаммад Камил. Ан-Нузум ас-сійасійа (ад-давла ва-л-хукума) (Політичні інститути (держава і уряд)). – Каїр: 1971. – 404 с.
92. Ланда Р.Г. История Алжира. ХХ век. – М.: ИВ РАН, 1999. – 308 с.
93. Лубський В.І, Борис В.Д. Мусульманське право: Підручник. – К.: Велібор, 1997. – 356 с.
94. Лурье С. В. Историческая этнология: Учебное пособие. - М.: Аспект-пресс, 1998. – 448 с.
95. Лурье С. Метаморфозы традиционного сознания. – СПб.: Летний сад, 1994. – 302 с.
96. ал-Маварді ібн ал-Хасан Али ібн Мухаммад ібн Хабіб ал-Басрі ал-Багдаді. Ал-іслам ас-султанійа ва ал-вілайат ад-дінійа (Владні норми та управління релігійними справами). – Каїр: 1973. – 341 с.
97. Максуд Рукайа. Ислам: Пер. с англ. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1998. – 304 с.
98. Медведко Л.И. Россия, Запад, Ислам: «столкновение цивилизаций»? – Жуковский – Москва: Кучково поле, 2003. – 512 с.
99. Международное право / Под редакцией Колосова Ю.М., Кузнецова В.И. – М.: Международные отношения, 1995. – 608 с.
100. Мец Адам. Мусульманский ренессанс: Пер. с нем. – М.: ВиМ, 1996. – 544 с.
101. Мисроков З.Х. Адат и Шариат в российской правовой системе. – М.: МГУ, 2002. – 256 с.
102. Москаленко В. Н., Сидоров М. А. Пакистан: трудный путь развития. – М.: Наука, 1979. – 399 с.
103. Муромцев Г. И Конституции арабских государств. – М.: Наука, 1982. – 405 с.
104. Мустафа Ахмад Абд ар-Рахман. Татаввур ал-фікр ал сійасі фі Міср ал-хадіса (Розвиток політичної думки в Єгипті в Новий час). – Каїр: 1973. – 332 с.
105. Мусульманские страны у границ СНГ: Сб. науч. работ. – М.: ИВ РАН, Крафт+, 2001. – 336 с.
106. Новые конституции и конституционные реформы: Сб. науч. работ. – М.: Наука, 1978. – 298 с.
107. Нухаев Хож-Ахмед. Ведено или Вашингтон. – М.: Артогея-центр, 2001. – 312 с.
108. Ожиганов Э.Н. Легитимность политических режимов как фактор их внутренней и внешней политики // Взаимосвязь и взаимовлияние внутренней и внешней политики. – М.: Наука, 1982. – 411 с.
109. Особенности модернизации на мусульманском Востоке. Опыты Турции, Ирана, Афганистана, Пакистана: Сб. науч. работ. – М.: ИВ РАН, 1997. – 196 с.
110. Панарин А. С. Искушение глобализмом. – М.: Русский Национальный Фонд, 2000. – 379 с.
111. Панарин А.С. Реванш истории: Российская стратегическая инициатива в ХХІ веке. – М.: Логос, 1998. – 402 с.
112. Панарин А.С. Православная цивилизация в глобальном мире. – М.: Алгоритм, 2002. – 496 с.
113. Петросян Ю.А. Османская империя: могущество и гибель. Исторические очерки. – М., 1990. – 305 с.
114. Пиотровский М.Б. Ислам в истории народов Востока. – М.: Наука, 1984. – 288 с.
115. Пиотровский М.Б. Государственная власть и общественно-политические структуры в арабских странах: история и современность. – М.: Наука, 1984. – 312 с.
116. Плешов О. В. Ислам, исламизм и номинальная демократия в Пакистане. – М.: ИВ РАН, Крафт+, 2003. – 260 с.
117. Познянська К. Старая и новая Турция. – М.: Наука, 1974. – 478 с.
118. Поляков К. И. Исламский фундаментализм в Судане. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока РАН, 2000. – 286 с.
119. Право, свобода, демократия. // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С. 23-31.
120. Пырлин Е. Д. Сто лет противоборства. - М.: РОССПЭН , 2001. – 544 с.
121. ар-Райїс Мухаммад Дійа’ ад-Дін. Ан-назарійат ас-сійасі ал-ісламійа (Мусульманські політичні теорії). – Каїр: 1960. – 356 с.
122. Ранович А.Б. Первоисточники по истории раннего христианства. Античные критики христианства. – М: Политическая литература, 1990. – 479 с.
123. Российская модернизация: Проблемы и перспективы // Вопросы философии. – 1993. – №7. – С. 3-27.
124. Саких Аль-Бухари. Мухтасар (полный вариант)/ Пер. с араб. – М.: УММА, 2003. – 959 с.
125. ас-Саліх Субхі. Ан-Нузум ал-ісламійа: Наш’атуха ва татаввуруха (Мусульманські інститути: виникнення та розвиток). – Бейрут: 1965. – 342 с.
126. Санои Мехди. Взаимоотношения Ирана и стран Центральной Азии: история и современность (политологический анализ). – Алматы: Акыл кітабы,1997. – 141 с.
127. Сапронов П.А. Власть как метафизическая и историческая реальность. – Спб.: Церковь и культура, 2001. – 816 с.
128. Сапронова М.А. Арабский Восток: власть и конституции. – М.: МГИМО (У), РОССПЭН, 2001. – 216 с.
129. Сергеев М.С. История Марокко. ХХ век. – М.: ИВ РАН, 2001. – 356 с.
130. Современная Саудовская Аравия: Справочник. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока РАН, 1998. – 211 с.
131. Современный философский словарь / Сост. Кемеров В.Е. – 1-е изд. – М., Бишкек, Екатеринбург: Одиссей, 1996. – 608 с.
132. Социальный облик Востока: Сб. науч. работ. – М.: Восточная литература РАН, 1999. – 406 с.
133. Сравнительное изучение цивилизаций: Сб. науч. работ. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 556 с.
134. Степанянц М.Т. Ислам в философской и общественной мысли Зарубежного Востока (ХІХ – ХХ вв.). – М.: Наука, 1974. – 210 с.
135. Субхі Махмасані. Мукаддіма фі іхйа’ улум аш-шарійа (Введення у відродження наук шаріату). – Бейрут: 1962. – 322 с.
136. Сычев В.Ф. Индонезия и мусульманский мир в ХХ веке. – М.: Русаки, 2003. – 508 с.
137. Сюкияйнен Л.Р. Шариат и мусульманско-правовая культура. – М.: Наука, 1997. – 247 с.
138. Табатабаи Мухаммед Хусейн. Шиизм в Исламе: Пер. с перс. – Кум: Всемирная ассамблея «АХЛ-Е БЕЙТ». – 315 с.
139. ат-Тамаві Сулайман Мухаммад. Ас-Сулат ас-салас фі-д-дасатір ал-арабійа ал-му`асіра ва фі-л-фікр ас-сійасі ал-ісламі (Три влади за сучасними арабськими конституціями й в мусульманській політичній думці). – Каїр: 1967. – 556 с.
140. Творчество Мухаммада Икбала: Сб. науч. работ. – М.: Наука, 1982. – 252 с.
141. Толкование Корана (Лахорский тафсир): Пер. с перс. – М.: Восточная литература РАН, 2001. – 342 с.
142. Тоффлер Элвин. Третья волна. – М.: Аст , 1999. – 784 с.
143. Турция между Европой и Азией. Итоги европеизации на исходе ХХІ века: Сб. науч. работ. – М.: Крафт+, ИВ РАН, 2001. – 536 с.
144. Угроза Ислама или угроза Исламу: Сб. науч. работ. – М.: Артогея-Центр, 2001. – 246 с.
145. Уда Абд ал-Кадир. Ал-Іслам ва авда’уна ас-сійасійа (Іслам і наш політичний устрій). – Каїр: 1951. – 267 с.
146. Урджун Садик Ібрагим. Нізам ал-хукм фі-л-іслам (Мусульманська форма правління). Каїр: 1952. – 398 с.
147. Фадеева И.Л. От империи к национальному государству. – М.: Восточная литература РАН, 2001. – 214 с.
148. Фадеева И.Л. Концепция власти на Ближнем Востоке. Средневековье и Новое время. – М.: Восточная литература РАН, 2001. – 285 с.
149. Фильштинский И.М. История арабов и халифата (750 – 1517 гг.). – М.: Муравей-Гайд, 1999. – 384 с.
150. Фрилинг Рудольф. Христианство и Ислам: Духовные борения человечества на пути к самопознанию: Пер. с нем. – М.: Энигма, 1997. – 144 с.
151. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. – 1994. – № 1. – С. 45-57.
152. Хатами Сейед Мохаммад. Традиция и мысль во власти авторитаризма: Пер. с перс. – М.: МГУ, 2001. – 288 с.
153. Хачим Ф. И. Конституционное право стран Ближнего Востока (Иран, Египет Израиль, ОАЭ, Ирак): Учебное пособие. – М.: РУДН, 2001. – 138 с.
154. ал-Ханбалі абу Йа’ала ал-Фарра’. Ал-Ахкам ас-султанійа (Владні норми). – Каїр: 1966. – 196 с.
155. ал-Харбутлі Алі Хасані. Ал-Іслам ва-л-хілафа (Іслам і халіфат). – Бейрут: 1969. – 178 с.
156. Хрестоматия по Исламу: Пер. с арабск./ Сост. Прозоров С.М. – М.: Наука, 1994. – 238 с.
157. Цивилизация: восхождение и слом: Сб. науч. работ. – М.: Наука, 2003. – 453 с.
158. Чиркин И. Е. Конституционное право зарубежных стран. – М: Юристъ, 1997. – 568 с.
159. Чиркин И. Е. Государствоведение: Учебник. – М: Юристъ, 1999. – 400 с.
160. Шагаль В.Э. Арабский мир: пути познания. – М.: ИВ РАН, 2001. – 288 с.
161. Шерковина Р.И. Политические партии и политическая борьба в Пакистане. М.: Наука, 1983. – 237 с.
162. Шимель Аннемари. Мир исламского мистицизма: Пер. с англ. – М.: Алетейа, Энигма, 1999. – 416 с.
163. Шумов Сергей, Андреев Александр. История Афганистана. – М.: Крафт+, 2002. – 236 с.
164. Шумов Сергей, Андреев Александр. Ваххабиты ХVIII – XX века. Историческое иследование. – М.: Монолит-Евролинц-Традиция, 2002. – 196 с.
165. Эволюция политических систем на Востоке (Иран, Пакистан, Турция: Традиции и демократизация): Сб. науч. работ. – М.: ИВ РАН, 1999. – 246 с.
166. Эндрейн Чарльз Ф. Сравнительный анализ политических систем: Пер. с англ. -- М.: ИНФРА-М, Весь мир, 2000. – 320 с.
167. Юртаев В.И. Иран. Студенты в исламской революции. – М.: Наука, Восточная литература РАН, 1993. – 218 с.
168. Юго-Восточная Азия: идеология и религия: Сб. науч. работ. – М: ИВ РАН, 2001. – 264 с.
169. Яковлев А.И. Саудовская Аравия: пути эволюции. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока РАН, 1999. – 277 с.
170. Abdur Rahim. The Principles of Muhammadan Jurisprudence According to the Hanafi, Maliki, Shafii and Hanbali Schools. – Westport, Conn.: Hyperion Press, 1981. – 567 p.
171. Afzar Kamal. Political and Constitution Dilemmas. – Karachi: 1987. – 432 p.
172. Ahmed Istiaq. The Concept of an Islamic State: An Analysis of the Ideological Controversy in Pakistan. – New York: St. Martin's Press, 1987. – 312 p.
173. Anderson James Norman D. Law Reform in the Muslim World. – London: University of London, Athlone Press, 1983. – 234 p.
174. Apter D. The Politics of Modernization. – Chicago: 1966. – 487 p.
175. Arié R. España musulmana. – Barselona: 1984. – 456 p.
176. Asad Muhammad. Principles of State and Government in Islam. – Berkeley, Los Angeles: University of California Press, 1961. – 459 p.
177. Azad Abul Kalam. Islam and Nationalism // Pakistan Progressive. – 1986. – Vol. 8, № 2. –P. 34-47.
178. Bahadur Kalim. The Political System of Pakistan // Pakistan and Asian Peace. – N.Delhi: 1985. – 671 p.
179. Beer Lawrence W. Constitutionalism in Asia. – Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1979. – 402 p.
180. Black C. The Dynamics of Modernization. A Study in Comparative History. – N.Y.: 1966. – 576 p.
181. Black’s Law Dictionary / Ed. by Black Henry C. – 5th ed. – St. Paul: West Publishing, 1979. – 453 p.
182. Bozkurt Guvenç. Türk kimliği. -- Istanbul: 1996. – 299 s.
183. Bulut Faik. Ordu ve din. Asker gözüyle islamci faaliyetler. – Istanbul: 1995. – 412 s.
184. The Constitution of the Kingdom of Morocco. – Rabat, 1992. – 42 p.
185. The Constitution of the Kingdom of Saudi Arabia. – Riadh, 1992. – 67 p.
186. The Constitution of Kuwait. – Al Kuwait, 1962. – 36 p.
187. The Constitution of the Republic of Mauritania. – Nouakchott, 1991. – 51 p.
188. The Constitution of the Syrian Arab Republic. – Damask, 1973. – 47 p.
189. The Constitution of the Sultanate of Oman. – Muskat, 1996. – 32 p.
190. The Constitution of the Yemeni Republic. – Sanaa, 1991. – 57 p.
191. Coulson Noel. A History of Islamic Law. – Edinburgh: Edinburgh University Press, 1984. – 567 p.
192. Coulson Noel. The State and the Individual in Islamic Law. – Edinburgh: Edinburgh University Press, 1981. – 469 p.
193. Eisenstadt S. Modernization: Protest and Change. – New Jersey: Prentice-Hall, 1967. – 617 p.
194. Erbakan N. Türkie ve Ortak Pazar. – Izmir: 1971. – 201s.
195. Esposito John L. Islam and Politics. – Syracuse: Syracuse University Press, 1987. – 345 p.
196. Farrukh Omar. Ibn Taimiyya on Public and Private Law in Islam. – Beirut: Khayats, 1966. – 369 p.
197. Forrest G.A. Constitution and Constitutional Law // Encyclopedia Britanica. – 14th ed. 1967. – vol. 6. – P. 398.
198. Faruki Kemal. The Evolution of Islamic Constitutional Theory and Practice from 610 to 1926. – Karachi, Decca: National Publishing House, 1971. – 543 p.
199. Gibb H. A. R. Studies on the Civilization of Islam. – Princeton: Princeton University Press, 1982. – 289 p.
200. Hamidullah Muhammad. Muslim conduct of State. – Lahore: Sh. M. Ash-raf, 1966. – 275 p.
201. Hourani Albert. Arabic Thought in the Liberal Age, 1798-1939. – Cambridge: Cambridge University Press, 1983. – 435 p.
202. Kara Mustafa. Din, hayat, sanat açınsından tekkeler ve zaviyeler. Istanbul: 1980. – 423 s.
203. Laupidus Ira M. Contemporary Islamic Movements in Historical Perspective. Berkeley: Institute of International Studies, University of California, 1983. – 344 p.
204. Lerner D. The Passing of Traditional Society: Modernizing in the Middle East. – N.Y.: L., 1965. – 611 p.
205. Mansfield Peter. The Arabs. – Harmondsworth: Penguin Books, 1990. – 527 p.
206. Maudoodi Abul Ala. Political Theory of Islam. – Delhi: Jama`at-i-islam, 1964. – 421 p.
207. Pipes Daniel. In the Path of God: Islam and Political Power. – New York: Basic Books, 1983 p. – 543 p.
208. Proposed Constitution of the Republic Sudan. – Hartoom: 1998. – 67 p.
209. Rahman Fazlur. Islam. – Chicago: University of Chicago Press, 1979. – 397 p.
210. Rahman Fazlur. Islamic Methodology in History. – Karachi: Central Institute of Islamic Research, 1965. – 389 p.
211. Rahman Fazlur. Implementation of Islamic Concept of State in the Pakistani Milieu // Islamic Studies. – 1963. – Vol. 6, №1. – P. 45-61.
212. Rashid Ahmed. Taliban. The Story of the Afghan Warlords. – London: Pan Books, 2001. – 276 p.
213. Rosenthal Erwin I.J. Islam in the Modern National State. – Cambridge: Cambridge University Press, 1965. – 403 p.
214. Schacht Joseph. An Introduction to Islamic Law. – Oxford: Clarendon Press, 1964. – 289 p.
215. Shakir Moin. Islamic Neo-Revivalist Renaissance. – N. Delhi: 1970. – 412 p.
216. Taha Mahmoud Mohamed. The second Message of Islam. – Syracuse: Syracuse University Press, 1987. – 510 p.
217. Taner Timur. Osmanlı kimliği. – Ankara: 1998. – 347 s.
218. Üçok Coskun, Mumcu Ahmet. Türk hukut tarihi. – Ankara: 1985. – 534 s.
219. Voll John O. Islam: Continuity and Change in the Modern Word. – Boulder, Colo.: West-view Press, 1984. – 324 p.
220. Zakaria Rafiq. The Struggle within Islam. – Harmondsworth: Penguin Books, 1988. – 470 p.