ПОЛІТИКО-ВЛАДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ : ПОЛИТИКО-ВЛАСТНЫЙ ПОТЕНЦИАЛ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА В СОВРЕМЕННОЙ ТЕОРИИ ПОЛИТИКИ

Краткое описание

Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького

На правах рукопису

КАЛІНІЧЕНКО МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

УДК: 321.01:316.462

ПОЛІТИКО-ВЛАДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність - 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Іщенко Микола Павлович
доктор філософських наук,
професор

Черкаси – 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................3
РОЗДІЛ І ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ВЛАДИ ГРОМАДЯНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА…………………………………………………...24
1.1. Влада громадянського суспільства –
основна категорія філософсько-політологічного аналізу…………..…..24
1.2. Прагнення до свободи та демократії як
кратологічна потреба громадянського суспільства……..……………....54
1.3. Методологічний інструментарій та категорії
дослідження…………………………………..............................................80
Висновки до першого розділу…………………………………………………102
РОЗДІЛ ІІ ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВЛАДИ ЯК
АТРБУТИВНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА……………………….104
2.1. Генезис, сутність, зміст та форми недержавної
влади як механізм соціальної самоорганізації….…..…………………...104
2.2. Місце і роль влади громадянського суспільства
у системі саморегуляції соціального організму країни ………………..141
2.3. Актуальні проблеми становлення влади
громадянського суспільства в умовах української
політичної практики……………..………………………………………..165
Висновки до другого розділу………………………………………………….188
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………190
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...193

ВСТУП
Помаранчева революція в Україні, трояндова – в Грузії, тюльпанова – у Киргизії, оксамитова – у Чехословаччині, каштанова – у Лівії, а також криваві події на теренах колишньої Югославії, багатьох інших країн Старого світу і СНД, наприклад, в Андіжані, переконливо довели, що громадянське суспільство - це не тільки сукупність приватних інтересів громад і особистостей, а й потужна політична сила, що впливає на загальний хід культурно-історичного процесу. Наслідки соціального вибуху на початку ХХІ століття, джерелом і головним виконавцем якого був простий народ, примушують дослідників-політологів звернути пильну увагу на громадянське суспільство не тільки з точки зору його існування як сукупності соціальних протиріч, що має бути у центрі уваги будь-якої держави, а й з точки зору необхідності вивчати його як специфічний суб’єкт історичної дії, носія недержавної влади. Це обумовлено тим, що державу, як будь-якого діючого суб’єкта, можна модернізувати, чи навіть змінити, як це відбулося, наприклад, в Україні та Грузії, здатна тільки інша сила, що за енергетичним потенціалом є такою ж потужною як і державна влада.
До того ж, дослідження політико-владного потенціалу громадянського суспільства, який розглядається як влада та її використання, вкрай важливо ще й з тієї точки зору, що цього вимагає факт існування інституту влади у двох формах: державній і недержавній. Оскільки існування одного й того ж явища у двох формах обов’язково передбачає взаємоперехід однієї протилежності в іншу і навпаки. По-іншому, теоретично буде недовершеною будь-яка концепція державотворення, якщо вона не буде віддзеркалювати взаємодію цих двох протилежностей. Практика, у свою чергу, подає цілу низку історичних прикладів на рахунок того, що соціальний розвиток детермінується саме такими взаємопереходами ініціативи від громадянського суспільства до держави і навпаки.
Тож, формування в сучасній Україні самодостатнього громадянського суспільства з розвинутими параметрами зрілої демократичності суспільних відносин, індивідуальної свободи особистості, соборності, соціальної солідарності, владної зрілості і самодостатності, нарешті, державної або правової захищеності є надто складним, багатоаспектним і довготривалим процесом. Він має базуватися на усвідомленому виробленні принципово нового політичного мислення, нових норм поведінки та взаємодії громадян і її спільнот на засадах відчуття власної гідності, поваги до оточуючих людей, взаємодопомоги, потягу до активізації своєї участі у вирішенні не тільки повсякденних, а й найважливіших стратегічних спільних проблем життєдіяльності територіальної громади.
При цьому становлення України як демократичної держави потребує забезпечення реального народовладдя, створення дієвого й ефективного механізму участі різних соціальних груп в державному управлінні, регулювання суспільних відносин за кращими зразками і досвідом країн сталої демократії. Одним із ключових завдань на цьому шляху є сприяння розвитку громадянського суспільства як сукупності неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних тощо), що мають потенції до самоорганізації і саморегуляції на засадах природного права.
Держава має сприяти, в свою чергу, розвитку політичної і громадської активності, творчої ініціативи громадян та створювати рівні умови для діяльності їх об’єднань. Адже розвинута система громадських інституцій стає невід’ємним елементом громадянського суспільства. За їх допомогою люди вирішують загально-соціальні проблеми, задовольняють та захищають свої власні потреби й інтереси. Беручи участь у роботі громадських об’єднаннях, громадяни отримують реальну можливість цивілізовано впливати на рішення влади.
В незалежній Україні громадянське суспільство ще тільки постає і тому добровільні об’єднання громадян ще не набули належного статусу і ступеня впливу на рішення влади. І все ж процес демократизації, як засвідчили наприкінці 2004 року події “помаранчевої революції” в Україні впевнено і невпинно розвивається.
Отже, актуальність теми дисертаційної роботи, визначається поглибленням процесів демократизації з посиленням ліберальних тенденцій в розвитку України, і в першу чергу, на рівні громадянського суспільства. Вона також зумовлюється самим змістом політичної та адміністративної реформ, здійснення яких не можливе поза співпраці органів державної влади з об’єднаннями громадян, що утворюють тіло громадянського суспільства і підвищення саме на цій основі ефективності політико-управлінських рішень.
Зберігаючи наукову об’єктивність слід зазначити, що нагальна необхідність розв’язання суперечностей об’єктивного і суб’єктивного характеру, притаманних етапу побудови самоорганізованого громадянського суспільства, цілком правомірно ставить проблеми такого спрямування до ряду найбільш актуальних і дискусійних. Оскільки громадянське суспільство є нелінійним соціальним утворенням, що є володарем певного обсягу прав або свобод і повинно мати “свій” сегмент правового поля. Правове поле держави й правове поле громадянського суспільства не суперечать одне одному, а навпаки, завдяки синергетичним закономірностям інтегруються у цілісність і тому потребують більш-менш рівномірного розподілу влади, як субстрату, що наповнює загальноправовий простір соціального організму будь-якої країни.
Крім того, у становленні соціального організму країни, влада є, так званим у синергетиці, “параметром порядку”. Саме вони, параметри порядку, управляють поведінкою окремих частин будь-яких систем за допомогою принципу підкорення.
Перш за все, це стосується розв’язання такої глобальної проблеми сучасного саморозвитку європейської і світової спільнот як теоретичного обґрунтування наявності приватного права та реальності феномену “влади громадянського суспільства”, що на практиці проступає як нагальна суспільна потреба відродження в Україні інституту місцевого самоуправління, зважаючи на те, що його первинним суб’єктом є саме самоврядні територіальні громади.
Специфіка аналізу політико-владного потенціалу громадянського суспільства полягає в тому, що наукові дослідження тематики громадянського суспільства сьогодні висвітлюють складну проблему щодо витоків і механізмів суспільної життєдіяльності, роблять акцент на громадських засадах формування та функціонування публічної влади в суспільстві, яке не може за нинішніх умов не існувати у формі державності з усіма її атрибутами, що водночас має відповідати високим стандартам демократії, права та соціальної справедливості. А це означає, що державі, як носію державної влади, треба протипоставити і дослідити “правове громадянське суспільство”, як носія недержавної влади.
Отже, кратологічну проблематику громадянського суспільства можна звести по суті до визначення певної межі одержавлення (неодержавлення) життєдіяльності суспільства, яка б задовольняла і суспільство і державу, що неможливо здійснити без урахування як певних “природних” прерогатив громадянського суспільства, так і об’єктивно необхідної в конкретно-історичних умовах міри державно-владного впливу. Так само і застосування обох понять: “влада держави” та “влада громадянського суспільства” – може мати сенс тільки за умови, якщо вони, маючи свій власний визначений зміст, розглядаються водночас як такі, що можуть співвідноситися в межах загальної проблематики пошуку оптимальних як громадських, так і політичних або владних параметрів життєдіяльності соціального організму країни, як полісистеми де вони виступають її інгредієнтами або органами.
Отже, проблема даного філософсько-політологічного дослідження є майже невичерпною, оскільки “поняття влади, до речі, як і суміжні з ним поняття авторитету, господства, впливу, сили і т.п., відноситься, як слушно писав В.В.Мшвенієрадзе, до числа тих багатомірних категорій соціального знання – філософії, політології, соціології, психології, політичної економії, етики, права, - котрі по мірі заглиблення у їх вивчення, породжують значно більше питань, ніж дозволяють дати на них однозначні відповіді” [40, 10-11].
Стан наукової розробки проблеми генезису, функціонування та розвитку феномену влади громадянського суспільства залишається вкрай низькою, оскільки майже відсутні публікації з цієї проблеми. Уяву про це явище можна сформувати якщо інтегрувати наукові публікації з проблематики “громадянського суспільства”, що досліджувалась сама по собі та феномену “влади”, що також досліджувався сам по собі або у сполученні з категорією “держава”. Отже, очікуваним наслідком даного дослідження є створення “мови”, інструментарію або понятійного апарату теоретичного і прикладного аналізу проблем громадянського суспільства, за допомогою якого можливо аналізувати конкретні форми влади громадянського суспільства та їх вплив на громадянську свідомість та поведінку громадян.
Феномен влади ще тільки стає предметом спеціального аналізу. Тому для нас продуктивною є ідея В.Ф. Халіпова та інших дослідників про необхідність виділення влади у особливий предмет дослідження. Передбачається, що ця наука буде охоплювати усі проблеми влади: державного і недержавного, економічного, соціального, філософського, правового, політичного, ідеологічного, духовного, морального походження та ін. [див.: 207, 7-11].
На початок ХХІ століття кратологічне знання, не зважаючи на те, що його корені губляться в зачатках соціально-філософської думки Стародавнього світу, як узагальнення соціально-політичного досвіду країн Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, не становить розвиненої картини даного явища.
У Новітній час до аналізу феномену влади зверталися багато філософів, соціологів і політичних мислителів зі світовим ім’ям, в тому числі Х. Арендт, Б. Беррі, М. Вебер, Е. Гідденс, Р. Даль, Х. Лассуелл, С. Л’юкс, К. Маркс, Ч. Мерріам, Т. Парсонс, Б. Рассел, Д. Ронг, М. Фуко та ін., роблячи тим самим вагомий внесок в розробку загальної теорії влади. Влада громадянського суспільства отримала знову концентровану форму, що протистоїть державній формі і ґрунтується на природному праві. І знову, як наслідок не отримала достатнього розвитку.
Починаючи з другої половини ХХ ст., обсяг кратологічної літератури в країнах західного світу став різко зростати, почалося явне суперництво класичної або “індивідуально-групової” парадигми влади (М. Вебер та ін.), згідно з якою у владному відношенні отримують свою реалізацію індивідуально-групові інтереси суб’єкта даного відношення, і некласична або “суспільна” (П. Морріса, Т. Парсонс, Д. Ронга та ін.), згідно з якою влада реалізовує суспільний інтерес. Завдяки працям М. Вебера над владою громадянського суспільства чи не вперше, була піднята завіса нерозуміння або замовчування.
У кратологічну скарбницю суттєвий внесок у ХІХ-ХХ столітті зробили представники російської та вітчизняної суспільствознавчої думки, у лоні якої перебувала довгий час й Україна, а саме: М. Бакунін, В. Берві-Флеровський, М. Бердяєв, О. Богданов, С. Булгаков, В. Вернадський, Р. Віппер, В. Гессен, М. Гоголь, М. Грушевський, В. Даль, М. Данілевський, Є. Де-Роберті, І. Ільїн, М. Кареєв, Б. Кістяківський, М. Ковалевський, М. Коркунов, С. Котляревський, П. Лавров, В. Ленін, Л. Мечніков, П. Мілюков, М. Михайловський, С. Муромцев, П. Новгородцев, Г. Плеханов, В. Соловйов, П. Сорокін, М. Столипін, П. Струве, Є. Тарлє, М. Туган-Барановський, В. Хвостов, Б. Чичерін, Г. Шершеневич, С. Южаков, П. Юшкевич та ін.
До цього треба додати роботи Т.А. Алексєєвої, Р.П. Алексюка, В.Н. Амеліна, А.Г. Анікевича, Ю.М.Батуріна, М.І.Байтіна, Ф.М.Бурлацького, М.М. Кейзерова, А.І. Кіма, І.І. Кравченко, Л.Т. Кривушина, О.А. Лузана, Б.М. Макарова, В.В. Мшвенієрадзе, Є.В. Осипової, В.А. Подороги, Ю.А. Тихомирова, В.Л. Усачьова, Е.І. Фарбера, Г.Г. Філіппова, в яких автори намагалися розглянути різні аспекти феномену влади, в тому числі розкрити його суть, визначити поняття влади, її різні види, і які внесли вагомий внесок у розвиток загальної теорії владних відносин як у колишньому Радянському Союзі, так і у всіх пострадянських країнах.
Наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ століття – з розпадом СРСР і утворенням нових незалежних держав на місці колишніх радянських республік – на пострадянському просторі, зокрема в суверенній Україні, інтерес до вивчення і соціально-філософського осмислення проблеми влади починає істотно зростати, а разом з тим зростає і обсяг кратологічної літератури в країнах СНД.
З різними аспектами вивчення проблеми влади пов’язані роботи вітчизняних дослідників таких як В.П.Андрущенка, О.В.Бабкіної, Л.К.Байрачної, В.П.Беха, І.Г.Васильєва, В.П.Горбатенка, В.В.Дементьєва, В.М.Дехтяра, Н.Г.Діденко, Р.В.Зимовець, І.О.Кресіної, І.Ф.Кураса, В.Г.Ледяєва, О.М.Ледяєвої, Я.В.Любивого, М.І.Михальченка, В.С.Пазенка, К.Ю.Райди, Ю.В.Романенка, Ф.М.Рудича, С.Г.Рябова, Є.М.Сулими, О.В.Краснокутського, О.М.Черниша та ін.
Вийшли в світ на пострадянському просторі колективні монографії в яких автори розглядають різні питання, пов’язані з проблемою влади та свободи. Наприклад, показовою тут може бути колективна праця вітчизняних авторів “Філософія політики”, що вийшла у 2004 році [197-198]. Крім того, тема “Влада”, особливо “Політична влада”, стала однією з ключових в курсі політології і отримала розробку в підручниках з політології як в Україні, так і в країнах Ближнього Зарубіжжя.
Складність суспільства, що зростає, поглиблення розвитку демократії, створення нових засобів соціальної організації, що ґрунтується на розподілу влади й її горизонтальній комунікації, потребують нового, розвинутішого погляду і на юридичну систему, як ефективного захисника громадянина і громадянського суспільства. З цієї точки зору актуальність теми дослідження є безперечною. Одночасно ми свідомо не торкаємося тут аналізу юридично-правової літератури, яка може також пролити світло на предмет дослідження, але праці фахівців цього спрямування обов’язково будуть нами використані у наступних розділах роботи.
Грунтовніше у сучасній науковій літературі представлене громадянське суспільство [43; 53; 87; 90; 165; 179; 222]. Хоча проблематика дослідження громадянського суспільства тут знову зводиться до вивчення конфлікту між ним і державою, що є також негативним наслідком панування конфліктної світоглядно-методологічної парадигми, родоначальником якої є все той же марксизм. Тому природно, що одні дослідники вважають, що громадянське суспільство є основою для розбудови держави, а інші – відстоюють діаметрально протилежну точку зору і вимагають від сучасної держави штучно розбудовувати громадянське суспільство. Питання влади громадянського суспільства як самостійне явище тут не розглядається, бо все підкорюється ідеї теоретичного доведення примату держави над громадянським суспільством.
Тому не дивно, що в сучасній науковій літературі існує декілька підходів до визначення сутності громадянського суспільства. І це не дивлячись на те, що протягом усього розвитку історії європейської суспільної думки найрізноманітніші аспекти становлення розвитку та функціонування громадського суспільства були об’єктом уваги і предметом теоретичних досліджень багатьох мислителів світового рівня, а також сучасних соціальних філософів, теологів, правників, політологів, культурологів та соціологів.
У сучасній науковій літературі окреслюється, як мінімум, п’ять концептуальних підходів до розуміння й інтерпретації громадянського суспільства. Кожен з них має внутрішні суперечності й незгоди. Поширеним є соціологічний підхід з його функціонально-структурним означенням основних елементів громадянського суспільства (Дж.Александер, Ч.Бриант, Д.Гелд, Е.Геллнер, Е.Гіденс, Р.Дарендорф, М.Маркузе, Н.Мюзеліс, Т.Парсонс, Р.Патнем, В.Фісанов, Н.Черниш та ін.).
Нормативно-політологічний підхід пов’язаний з ідеєю, що громадянська активність має продовження у політичній і може посилюватися або послаблювалися за рахунок інституціональної сфери. До названого напряму належить більшість праць, що стали відомими і спричиняють дискусії про взаємозв’язок громадянського суспільства і демократії. Серед них імена зарубіжних та українських дослідників: Е.Арато, В.Бакуленко, В.Баркова, В.Бодрової, А.Володіна, Т.Ворожейкіної, Р.Дарендорфа, О.Дергачова, А.Загорського, Ф.Канак, Т.Каротерс, Дж.Кіна, Я.Кіша, В.Князєва, Дж.Когена, Р.Козелека, А.Колодія, І.Кононова, В.Корнієнка, А.Кругланова, П.Кудюкина, Е.Лебедєвої, М.Логунової, К.Майданика, М.Михальченка, В.Михайлишина, Р.Павленко, З.Пельчинського, М.Пирена, А.Пойченко, В.Полохала, Н.Розенблюма, С.Рябова, Г.Світа, Л.Соханя, О.Сунгурова, Ч.Тейлора, В.Ткаченка, А.Толстоухова, М.Ходаківського, Е.Шилза, Р.Шпорлюка та ін.
Додатковий аспект проблематики здійснення громадянського суспільства охоплюється його юридично-правовим концептом/підходом. Серед українських дослідників, які беруть до уваги проблематику соціальної філософії, потрібно враховувати праці О.Бабкіної, В.Горбатенка, С.Головатого, І.Кального, С.Кириченка, Т.Ковальчука, П.Рабіновича, В.Речицького, М.Степаненка, В.Сіренка, С.Телешуна, Г.Тертички, В.Тимошенка та ін.
Два наступні підходи належать до власне філософської концептуалізації і розрізняються як класичний та сучасний, або некласичний. Класичний підхід бере початок від ідеї полісу Аристотеля та поняття природного права. Подальший розвиток протогромадянського світогляду був пов’язаний з добою Середньовіччя. Концепція Августина Аврелія про Божу і земну громади теоретично віддзеркалила великий процес соціального відокремлення духовної влади Церкви і політичної влади держави, що здійснювався на протязі цієї доби.
Виникнення перших варіацій громадянського суспільства у середземноморських містах-комунах, найяскравіше репрезентується соціально-політичною філософією Н.Макіавеллі. Але справжній спалах концептуальної уваги до феномену громадянського суспільства спостерігається у Новий час. Г.Гегель, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.Монтеск’є, Жан-Жак Руссо, А.Токвіль, А.Фергюсон, Д.Юм – перші дослідники громадянського суспільства, його реальних взірців. К.Маркс трактує історію громадянського суспільства як процес вивільнення суспільних індивідів з лабет всеохоплюючої держави.
Некласичний філософський підхід щодо тлумачення природи громадянської соціальності пов’язаний з ідеєю свободи, яка ставиться в центр дискусії про “гарне суспільство” та похідним від розуміння і тлумачення свободи ідеалом морально-етичних засад соціального порядку. За останні дві декади ХХ століття ґрунтовні праці про громадянське суспільство та пов’язаними з ним перспективами соціального розвитку вийшли також з-під пера Дж.Александера, Е.Блека, К.Брианта, М.Волцера, С.Гінера, К.Голла, Е.Еберлі, В.Кімліки, К.Кумар, Дж.Макліна, Е.Мальдонадо, Г.Мідвелла, П.Лойзоса, С.Сампсон, А.Селігмана, Є.Шацьки й багатьох ін.
Серед українських вчених, у працях яких розглядається проблематика громадянського суспільства (або природи соціальності чи громадянської культури) в аспекті соціальної філософії, насамперед назвемо В.Андрущенка, В.Беха, Є.Бистрицького, О.Бондаренко, С.Борисюка, В.Варивдіна, А.Галкіна, Г.Горак, Є.Гуренко, Я.Дашкевича, М.Довгунь, Т.Дейчаківського, О.Задоянчук, А.Карася, Л.Карпова, В.Коцюбинського, П.Кравчука, О.Костенка, С.Кириченка, В.Лисого, В.Лісового, І.Лосева, Я.Любивого, В.Ляха, М.Малиновську, М.Михальченка, Н.Моісєєву, В.Мовчан, М.Мокляка, М.Неліпа, В.Нолла, М.Обушного, А.Одинцова, Ю.Павленка, В.Пазенка, М.Патей-Братасюк, І.Паська, Я.Паська, А.Пашука, І.Підлуську, О.Погорілого, Ю.Поляруша, О.Проценка, В.Поклада, М.Поповича, С.Рашидова, Л.Романенка, М.Рябчука, С.Ситниченко, А.Фартушного, Г.Філіпчука, М.Ходаківського, О.Хому, Р.Чернорог, В.Шинкарука, О.Шкаратан, О.Шевченка, Г.Щедрової, Е.Щербенка, Т.Ящук та ін. Погляди названих дослідників переважно різняться між собою, а іноді є цілком протилежними.
Водночас проблематика суперечливих соціально-дискурсивних практик в українській дійсності опосередковано досліджується фактично упродовж цілого ХХ століття і нараховує значну різноаспектну літературу. У дотичності до теми громадянського суспільства перебувають сотні праць, предметом аналізу яких були чи є проблеми соціального й культурного розвитку та актуальність свободи в українській перспективі. Тут йдеться про імена вчених – гуманітаріїв, філософів, істориків, літераторів, а серед них: І.Бичко, В.Бойко, М.Брайчевський, С.Вовканич, В.Войтенко, С.Грабовський, О.Гринів, Я.Грицак, І.Дзюба, Р.Додонов, Д.Донцов, І.Драч, Ю.Іщенко, О.Забужко, О.Кульчицький, А.Лой, С.Макарчук, Є.Маланюк, І.Мірчук, А.Погрібний, М.Руденко, М.Рябчук, Є.Сверстюк, М.Семчишин, Р.Сербин, М.Хвильовий, І.Чхеайло, Л.Шкляр, М.Шлемкевич, В.Янів та ін.
Перехід світової спільноти до інформаційної фази розвитку викликав спалах уваги і публікацій до проблеми пізнання та трансформації атрибутивних рис сучасного суспільства, у яких всебічно віддзеркалені нові риси громадянського суспільства. Для цього достатньо звернутись до праць Д.Белла “Грядущее постиндустриальное общество” [16], У.Бека “Общество риска: На пути к другому модерну” [14], В.Беха “Генезис соціального організму країни” [19], І.Валлерстайна “Конец знакомого мира” [31], Дж. Ваттімо “Прозрачное общество” [34], Е.Гідденса “Устроение общества: очерк теории структурации“ [49], Дж.К.Гелбрейта “Новое индустриальное общество” [55], О.Зінов'єва “На пути к сверхобществу” [72], В.Ляха “Постіндустріальне суспільство як нова парадигма соціального розвитку: проблеми і перспективи” [113], Й.Масуди “Комп’ютопія” [124], К.Мей “Інформаційне суспільство. Скептичний погляд” [126], Т.Парсонса “Система современных обществ” [144], Л.Мельника “Социально-экономические проблемы информационного общества” [172], В.І.Франчука “Основы современной теории обществ” [202] та ін. [1-3; 8-13; 15; 17-18; 20-21; 123; 136; 180; 185; 226].
Якісно нові дослідження феномену влади громадянського суспільства сьогодні стає можливим, на нашу думку, оскільки себе вичерпали світоглядно-методологічні парадигми, що панували протягом ХХ століття. Механізм самоорганізації стає доступним для вивчення завдяки апарату синергетики, у висвітлення якого значний вклад внесли прихильники синергетичної парадигми. Серед них слід згадати, у першу чергу, прізвища засновників синергетичної парадигми: М.Ейгена, С.Капиці, О.Князевої, С.Курдюмова, М.Моісєєва, І.Пригожина, І.Стенгерс, Р.Тома, Г.Хакена. Крім того важливими для даного дослідження є праці В.Арнольда, А.Аршинова, В.Бранского, Л.Бевзенко, В.Беха, В.Василькової, А.Венгерова, Л.Горбунової, А.Давидова, І.Добронравової, О.Донченко, І.Єршової-Бабенко, С.Кримського, О.Куценко, В.Лутая, М.Ожевана, С.Пожарського, М.Поповича, І.Предборської, Ю.Романенко, Ю.Романовського, А.Руденко, Ю.Саєнко, Є.Сєдова, Я.Свірського, Т.Титаренко, І.Черненко, С.Шноля, П.Штомпки та інших дослідників [13; 19; 27-29; 33; 58; 88; 111; 152; 162-164]. Цінність їх робіт полягає в тому, що концептуальний апарат синергетики, який вони опрацьовують, “є відправним пунктом у зростанні нових образів та уявлень в науці”[8].
Окремим джерелом для вивчення влади громадянського суспільства є роботи, що присвячені проблемі свободи та демократії у різних вимірах, особливо ті, що висвітлюють суспільний розвиток через оригінальні світоглядні та ідеологічні призми, наприклад, лібералізму, що після помаранчевої революції набирає силу на теренах України [2; 64; 102; 115; 137; 161].
Отже, дослідження громадянського суспільства через призму специфічного виду влади, що не носить політичний характер і тому протистоїть державній владі є, на нашу думку, перспективним напрямком подальшого розвитку політологічної думки, оскільки веде: по-перше, до вивчення недержавного виду влади, а по-друге, автоматично підводить нас до розуміння незалежного або самостійного функціонування інституту влади, що інтегрує у межах соціального організму країни, а в умовах глобалізації це вже більше торкається континенту, життєдіяльність людини, держави та громадянського суспільства. Тому вивчення політико-владного потенціалу громадянського суспільства, а також характеру взаємозв’язку та механізму взаємодії недержавної і державної форм влади є вимогою часу, що відкриває потенційно багаті можливості для руху України до Об’єднаної Європи.
Актуальність проблеми полягає ще й в тому, що будь-яке суспільство зацікавлене в тому, щоб інститути самовідтворення або органи підтримки соціального або родового життя діяли у автоматичному режимі, зберігаючи при цьому час, економно споживали ресурси та забезпечували максимально можливі темпи розвитку суспільства та особистості.
Дана проблема потребує спеціального філософсько-політологічного узагальнення відносно сутності і змісту механізму взаємодії влади громадянського суспільства, як відносно самостійного явища, що функціонує у горизонті громадянського суспільства має “свою” морфологічну основу, “свої” виконавчі або договірні механізми і протистоїть системі державної влади, що вибудувана у вигляді адміністративної піраміди і стало функціонує у вертикальному вимірі соціального організму країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження і тема дисертації є складовою комплексної наукової теми кафедри політичних наук і культурології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького “Соціальні, політичні, правові та культурні фактори інтегрування України в європейське і світове співтовариство”, затвердженої на засіданні Вченої ради університету протокол №3 від 15 січня 2002 року. Тема дисертації також пов’язана з науковим планом діяльності політологічної секції Осередку наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах в 2001-2005 роках. Тема дисертації затверджена Вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 1 від 28 серпня 2003 року).
Результати наукових досліджень з проблем входження українських ЗМІ в європейський інформаційний простір використовувалися у виступі на засіданні комітету з питань інформаційної політики та свободи слова під час Парламентських слухань “Перспективи створення громадянського телерадіомовлення в Україні (13 квітня 2005 р.).
Проблемна ситуація полягає в тому, що у культурно-історичному вимірі існує суперечливе уявлення про місце та роль недержавної влади у формуванні та життєдіяльності будь-якого громадянського суспільства, без наявності якої воно не було б здатне до самоорганізації і саморегуляції родового життя людини.
Головна гіпотеза дослідження полягає в тому, що влада громадянського суспільства є недержавною за походженням, оригінальною за змістом і топологічною характеристикою, надзвичайно багатою за формами явищем, що історично протистоїть державній владі.
Метою дослідження є системний аналіз недержавної влади як інструменту самоорганізації громадянського суспільства та утримання певного порогу ентропії соціальних процесів.
Завдання дослідження полягають у наступному:
• уточнити зміст поняття ”влада громадянського суспільства”;
• здійснити історичний екскурс у проблему становлення кратологічних засад громадянського суспільства;
• визначити принципи, методи та категоріальний апарат дослідження;
• розкрити генезис, сутність, зміст та форми недержавної влади як механізму соціальної самоорганізації родового життя людини;
• обґрунтувати соціальну ентропію як міру самоорганізаційної самоупорядкованості громадянського суспільства;
• розглянути місце і роль влади громадянського суспільства у системі саморегуляції соціального організму країни;
• проаналізувати морфологічний аспект системи недержавної влади;
• висвітлити багатство функціональних можливостей влади громадянського суспільства;
• з’ясувати актуальні проблеми становлення влади громадянського суспільства в умовах української політичної реальності.
Об’єктом дослідження є соціальний організм країни, як цілісність, у якій шляхом діалектичної взаємодії влада громадянського суспільства інтегрується з владою держави і разом вони утворюють його систему саморегуляції.
Предмет дослідження – влада громадянського суспільства, що характеризується багатим різноманіттям форм недержавного походження, має морфологічний і функціональний виміри, забезпечує певний рівень самоорганізації та саморегуляції родового життя людей.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають: міжнародне законодавство країн-учасниць Об’єднаної Європи і національне законодавство України у сфері регулювання суспільних відносин у громадському (“третьому”) секторі, матеріали розробок громадських експертів і дослідників, практика ефективної співпраці органів державної влади з об’єднаннями громадян, самоврядними територіальними громадами, особистий досвід автора у практичній роботі.
Крім того, емпіричною основою концептуальних політологічних узагальнень став широкий масив результатів наукових досліджень залучених з інших галузей знань – історії, соціальної філософії, соціології, культурології, соціальної психології та правознавства.
В теоретичну основу даної роботи покладені принципи синергетичної парадигми, які, відображаючи об’єктивні моменти розвитку світу у всій його розмаїтості, орієнтують і направляють політологічне пізнання, в тому числі і осмислення феномену влади громадянського суспільства, на пошук істини. У роботі використані принципи діалектики, наприклад, принципи об’єктивності, єдності логічного і історичного, системності, цілісності, розвитку, загального зв’язку, причинності, які проявляють себе, як: єдність і боротьба протилежностей; взаємний перехід кількісних і якісних змін; заперечення заперечення; сутність і явище; зміст і форма; структура і елемент; ціле і частина; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; причина і наслідок; одиничне, загальне і особливе. Крім цього в дисертаційній роботі використані методологічні принципи, які визначають соціально-філософську та політологічну специфіку дослідження феномену влади громадянського суспільства: принцип історизму, соціального детермінізму, комплексності та діалектичної єдності соціальної теорії і соціальної практики.
У роботі мають бути використані і загальнонаукові методи, які б дозволили найбільш повно провести філософсько-політологічне дослідження недержавної влади як морфогенного чинника і детермінанти оригінальних функціональних властивостей у соціумі.
При розгляді питань, пов’язаних з генезисом владних відносин на різних етапах формування громадянського суспільства, були використані передусім принципи єдності логічного й історичного, розвитку, історизму, соціального детермінізму та ін., а також загальнонаукові методи (аналіз, синтез, узагальнення і т. ін.). Розкриваючи зміст поняття влади і виявляючи, досліджуючи взаємозв’язок між суб’єктами громадянського суспільства як “суб’єкт-суб’єктні” відносини, автор застосував, насамперед, принципи об’єктивності, системності, цілісності, розвитку, загального зв’язку, причинності, історизму, соціального детермінізму і такі методи, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, абстрагування і т. ін. При виявленні і вивченні детермінант оптимізації розвитку влади громадянського суспільства з іншими видами владних відносин в сучасній Україні були використані передусім принципи розвитку, соціального детермінізму, комплексності, діалектичної єдності теорії і практики та ін., а також методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, моделювання і т. ін.
Пізнання процесу формування та взаємодії елементів проблемної ситуації досягається у вимірі постмодерністської культурологічної парадигми, що характеризується, як відомо, переходом від монізму, фундаменталізму, елементаризму, редукціонізму, лінійності й динамічності до інтегратизму, холізму, поліфункціональності, нелінійності, додатковості, нестаціонарності та синергетизму.
У дослідженні аргументуються положення, які мають наукову новизну і виносяться на захист:
• вперше у вітчизняній політологічній думці обґрунтована цілісна концепція влади громадянського суспільства як продукту природного походження, що має системний характер, морфологічний і функціональний виміри, органічно інтегрується з державною владою, утворюючи систему саморегуляції соціального організму країни, має специфічний механізм саморуху, що опирається на біфуркаційні властивості специфічних атракторів, структуруючих соціальне життя завдяки використанню оригінальних параметрів управління;
• поглиблено уявлення про онтологічну основу інституту влади громадянського суспільства, пов’язаної з існуванням смислогенезу як “геологічного” процесу, який забезпечує існування даного явища на мікро-, макро- і мегарівнях і морфологічну основу, що існує у формі системи місцевого самоврядування і, відповідно до трьох вищезгаданих рівнів саморуху універсуму має архетипний, нормативний і семантичний або інформаційно-знаковий вид;
• вперше у систематизованому вигляді подані атрактори владного поля громадянського суспільства: особистість, що здатна до самоорганізації і впливу на людей, які її оточують; сім’я, що має сталі різновиди; корпоративна влада (наприклад, влада менеджера, власника, фірми, та ін.); середній клас, що є невичерпним джерелом і носієм у громадянському суспільстві професійних різновидів влади; територіальні громади, що мають свої специфічні, статеві, національні, елітні та інші різновиди; на національному рівні виділені специфічні носії громадянської влади: різні види еліт, політична опозиція, система національної освіти, заклади культури, церква та ін.;
• встановлено, що на кожному з ієрархічних рівнів соціального організму країни існують “свої” атрактори, які у якості параметрів управління використовують: соціально-політичні ідеї; структуру атрактора; правила поведінки. За терміном дії параметри порядку, що використовують атрактори владного походження у горизонті громадянського суспільства можна виділити, як мінімум, трьох видів: фундаментальні або первинні  існують декілька поколінь – мова, релігійні уявлення архетипи та ін.; вторинні  їх дія вимірюється декількома поколіннями – закони, виборчі системи, моделі місцевого самоврядування, політичні режими, історико-політичні традиції та ін.; тимчасові, вік існування яких є найкоротший і обмежується, як правило, межами одного покоління (перевищує 20 років) – мода, пісні, музичний стиль, сленг, анекдоти, реклама (у тому числі й політична);
• виявлено, що провідним фактором самореа

Список литературы

ВИСНОВКИ

Автором поставлена і вирішена проблема дослідження незалежного існування феномену влади громадянського суспільства, як органічного інгредієнта єдиного владного поля соціального організму країни, що стикається з політичною владою держави і владою негромадянського суспільства.
У роботі встановлено загальні філософські характеристики родового інституту влади, такі як семантична природа, сутність, зміст, форми, види і підвиди влади, її атрибутивні характеристики (воля, мета, підпорядковуюча сила, соціальна відповідальність) і визначена специфіка буття феномену влади громадянського суспільства, що полягає у підкоренні одного суб’єкта громадянського суспільства іншому або одних суб’єктів іншим за принципом “суб’єкт-суб’єктних” відносин, індивідуалістичним принципом, приватними інтересами і несиловими засобами досягнення мети, в основі яких лежить механізм угод між рівними агентами ринкових відносин та інститут свідків.
Автором проаналізовано сукупність елементів владного субстрату влади будь-якого громадянського суспільства і обґрунтовано рівні морфологічної сталості його конструкції, визначені провідні суб’єкти даного явища на кожному з цих рівнів і розкрита їх синергетична спроможність бути атракторами у ході самоорганізації родового життя людей і загальний механізм забезпечення гомеостазу соціальної системи. При цьому широко подані носії влади громадянського суспільства: особистість, що здатна до самоорганізації і впливу на людей, що її оточують; сім’я, що має сталі різновиди; корпоративна влада (наприклад, влада менеджера, власника, фірми, та ін.); територіальні громади, що мають свої специфічні, статеві, національні, елітні та інші різновиди; на національному рівні виділені специфічні носії громадянської влади: різні види еліт, політична опозиція, церква та інші.
У роботі формалізовані функціональні потенції недержавної влади, оскільки вона виконує функцію так званої четвертої гілки влади або функцію зворотного зв’язку у механізмі саморегуляції соціального організму будь-якої країни. Визначено, що її взаємодія з політичною владою держави веде: 1) до створення якісно нового морфологічного органу – системи саморегуляції соціального цілого; 2) утворення контуру саморегуляції соціального організму країни, завдяки чому він стає аутопоезісною системою або такою, що здатна до самовідтворювання, оскільки державна влада впливає на функціонування та розвиток влади громадянського суспільства за принципом зовнішнього доповнення.
На основі результатів морфологічного і функціонального аналізу влади громадянського суспільства автор відтворює загальний механізм і головну тенденцію її саморозгортання. Алгоритм її саморуху полягає у тому, що на кожному рівні існування соціального організму країни вона має свого носія, що виступає атрактором, здатним, з одного боку, до флуктуації владних інновацій, а з іншого, - до підтримки вже існуючих владних відносин на засадах резонансної взаємодії суб’єктів культурно-історичного процесу. Таким чином, влада громадянського суспільства має системний характер і відзначається великою складністю, що утворює у часі і просторі відносно сталу синергетичну структуру і відкритість, яка передбачає постійний обмін структуроутворюючими елементами – речовиною, інформацією, енергією – з “навколишнім середовищем” - державою.
Автором відтворено синергетичний характер забезпечення функціонування і розвитку влади громадянського суспільства, як відносно сталого і цілісного утворення. Доведено, що біфуркація у будь-якому сегменті має визвати систему узгоджених змін у всіх елементах соціальної системи. Такі системи, в основі яких лежать ментальні, вікові, соціальні та природні енергопродукуючі елементи, мають: “свої” типові збудники; специфічні сегменти, у яких зароджується її здатність до саморуху – руйнації або ускладнення; “свій” час пульсації, збудження, згасання або вихід на етап сталого функціонування та розвитку.
У ході праксіологічного аналізу доведено, що влада громадянського суспільства на теренах України нині під тиском результатів помаранчевої революції і потужних психологічних очікувань великої маси населення країни знаходиться у невизначеному стані, мовою синергетики – біфуркаційних потрясінь. Далі можливі різні сценарії подій. У даний час принципово нічого передбачити неможливо, навіть з недалекого майбутнього, оскільки вибір історичної альтернативи у точці біфуркації відбувається переважно стихійно. Додатковими імпульсами тут можуть бути ініціативи Президента України, Верховної Ради України і Уряду України, а з іншого – парламентські вибори 2006 року.
На прикладі соціального організму України запропонована концепція інституту влади громадянського суспільства перевірена, але її кінцева евристична ефективність ще має бути доведена, оскільки правове поле країни перебуває у надзвичайно перезбудженому стані і можливі непередбачувані викиди енергії, як на користь розширення владного поля громадянського суспільства, що потребує її вступ до Європейського Союзу, так і на користь сегменту державної влади, що буде вимагати дати відсіч на реактивному рівні наступу опозиції на державну владу у ході наступних виборів до Верховної Ради України і до органів місцевого самоврядування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. - М.: ВЛАДОС, 1994.- 336с.
2. Абрамов М.А. Воздух свободы // О свободе. Антология мировой либеральной мысли (первая половина ХХ века). – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – С.7-28.
3. Александрова О.А. Российский средний класс: идейный контекст становления // Общественные науки и современность.- 2002.- №1.- С.25-33.
4. Американская социология. Перспективы, проблемы, методы: Пер. с англ. В. В. Воронина, Е. В. Зиньковского; Ред. и вступ. ст. Г. В. Осипова. – М.: Прогресс, 1972. – 392 с.
5. Антипов Г.А., Кочергин А.Н. Проблемы методологии исследования общества как целостной системы. – Новосибирск: Наука, 1988. – 258с.
6. Антоненко В.Г. Відповідальність соціальна//Соціальна філософія: Короткий Енциклопедичний Словник / Заг. ред. і уклад.: В.П.Андрущенко, М.І.Горлач. – Київ-Харків: ВМП “Рубікон”, 1997. – С. 81-82.
7. Аристотель. Політика / Пер. з давньогрець. О.Кислюк.- К.: Основи, 2000. - 238 с.
8. Аршинов В., Свирский Я. Философия самоорганизации. Новые горизонты //Общественные науки и современность. – 1993. - №3. – С. 59-70.
9. Асп Э.К. Введение в социологию. – СПб: Алетейя, 2000.- 362с.
10. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
11. Барков В.Ю. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития. - К.: Стилос, 1998. – 197с.
12. Байрачная Л.К. Власть: содержание, структура, функции (социально-филос. анализ): Дис. … канд. филос. наук: 09.00.11. – Харьков, 1992. – 179 с.
13. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 437с.
14. Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну /Пер. с нем. В.Сидельника и Н.Федоровой; Послесл. А.Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384с.
15. Бек У. Что такое глобализация? /Пер. с нем. А.Григорьева и В.Сидельника; Общая редакция и послесл. А.Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304с.
16. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования /Перевод с английского. Изд. 2-ое, испр. и доп. – М.: Academia, 2004. CLXX. - 788с.
17. Бенквист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов. – М.: Прогресс-Универс, 1995. – 456с.
18. Бердяев Н.А. Человек и машина //Вопросы философии. - 1989. - №2.- С.147-162.
19. Бех В.П. Генезис соціального організму країни. — Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 286с.
20. Бех В.П. Человек и Вселенная. - Запоріжжя: Просвіта, 2004. — 148с.
21. Бех В.П., Токар О.М. Організаційна свідомість: питання, припущення, гіпотези //Нова парадигма. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004.- Випуск 36.- С.36-46.
22. Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин Э. Г. Системный подход: предпосылки, проблемы, трудности. - М.: «Знание», 1969. – 48с.
23. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука. Тектология. - В 2-х томах. - М.: Экономика, 1989. - Т.1.- 304с.
24. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука. Тектология. В 2-х томах. - М.: Экономика, 1989. - Т.2.- 351с.
25. Бойченко І.В. Суспільство // Соціальна філософія: Короткий Енциклопедичний Словник / Заг. ред. і уклад.: В.П. Андрущенко, М.І.Горлач. – Київ-Харків: ВМП “Рубікон”, 1997. – С. 351-352.
26. Борецька Л.П. Середній клас як основа соціально-економічних перетворень // Регіональна економіка. - 2001.- №2.- С.17-20.
27. Бранский В.П., Пожарский С.Д. Социальная синергетика и акмеология. – СПб.: Политехника, 2001. – 159с.
28. Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения / Пер. с фр. М.М.Кириченко; Науч.ред.М.Ф.Черныш – М.: Аспект Пресс, 1998. – 284с.
29. Бурлачук В. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002.–266с.
30. Бурлачук В., Токарева В. "Вождь" и "масса" в посттоталитарном обществе // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. – К.: Видавництво Українсько-фінського у менеджменту і бізнесу, 1999. – С.196-203.
31. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века /Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева. – М.: Логос, 2003. – 368с.
32. Васильев Г.Н., Зобов Р.А., Келасьев В.Н. Проблемы индивидуального и коллективного раз ума / Под ред.. Келасьева В.Н. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. университета, 1998. – 176 с.
33. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. – СПб.: Лань, 1999. – 480с.
34. Ваттимо Дж. Прозрачное общество: Пер. с ит. Дж. Новикова. – М.: Логос, 2002.-246с.
35. Вдовичин І. Свобода особи в процесі інституалізації суспільства: політичний та інтелектуальний досвід стародавньої Греції //Людина і політика. - 2004. - №4 (34). – С.40-50.
36. Вебер М. Избранные труды. – М.: Наука, 1990. – 674с.
37. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. – М.: Прогресс, 1990.– 808с.
38. Виготский Л.С. Развитие высших психических функций: Из неопубликованных трудов / Выготский Л. С. - М.: Академия пед. наук РСФСР, 1960. – 336с.
39. Виступ Президента України на Всеукраїнських зборах представників місцевого самоврядування. – 26 квітня 2005 року // Прес-служба Президента України Віктора Ющенка.
40. Власть: Очерки современной политической философии Запада/ В.В.Мшвениерадзе, И.И.Кравченко, Е.В.Осипова и др. – М.: Наука, 1989. – 328с.
41. Вовк В. Монологізм свідомості і політичне мовлення // Політична думка. – 1995. - №2-3. – С.34-42.
42. Войтенко Т.О., Гончарук О.С., Привалов Ю.О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. Наукова збірка / відп. ред.: Ю.Савєнко. – К.: Стилос, 2002. – 217с.
43. Волков Ю.Н., Гуторов В.А. Гражданское общество: истоки и современность. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 296с.
44. Воловик В.І. Вступ до філософії. Навчальний посібник. – Запоріжжя: Просвіта, 2001. – 160 с.
45. Галуза С.Г., Бутенко А.А. Малое предпринимательство в системе регионального управления // Управління в умовах ринкової трансформації економіки України (теорія і практика). – Харків: ХІБМ, 2002. – С.19-24.
46. Гегель Г. В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524с.
47. Гегель Г. Лекции по истории философии. Книга первая. Соч. - Т.IХ. - Л.: Партиздат, 1932. – 313с.
48. Гегель Г. Эстетика. В 4-х томах. - М.: Искусство, 1968. - Т.1.- 312с.
49. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. – М.: Академический Проект, 2003. – 528с.
50. Гірняк М. Європейська хартія місцевого самоврядування в Україні: питання реалізації та контролю. – Львів: Каменяр, 2004. – 58с.
51. Горский Ю.М. Гомеостатика: модели, свойства, патологии // Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем. - Новосибирск: Наука, Сиб. отд., 1990. - 280с.
52. Горяча М.С. Роль релігійного фактора в політичному житті України: Автореф. дис. … канд. політ. наук: (23.00.02). - Львів. Нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2002. – 19с.
53. Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні: Тези наукової конференції/ За ред. А.Ф.Карася. – Львів: ЛНУ імені І.Франка, 2001. – 126с.
54. Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. - / За ред. Анатолія Карася. – Львів: ЛНУ імені І.Франка, 1999. – 384с.
55. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. – М.: Прогресс, 1976. - 406с.
56. Дементьев В.В. Власть: экономический анализ. Основы экономической теории власти: Монография. – Донецк: Каштан, 2003. – 200с.
57. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики // Постанова Кабінету Міністрів України №1378 від 15 жовтня 2004 року.
58. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334с.
59. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. – М.: Изд-во МГУ, 1997. – 344с.
60. Драгоманов М.П. Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит. - К.: Университетская типография, 1869. - Часть 1. – 212с.
61. Дробуш І.В. Функції органів місцевого самоуправління в Україні: Монографія / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К.: Б.в., 2003.–244с.
62. Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави / Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Пер. з 2-го рос. вид. – К.: Політвидав України, 1983. – Т.21. – С.23-171.
63. Європейський вибір: Виступ президента України Л.Д.Кучми у Верховній Раді України 18 червня 2002 року. Послання Президента України до Верховної Ради України. – 2002 рік. - К.: Преса України, 2002. – 96с.
64. Заблоцький В.П. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія. – Донецьк: Ятра, 2001. – 368с.
65. Задорожный Г.В. Собственность и экономическая власть. – Харьков: Основа, 1996. – 144с.
66. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Законодавство України про місцеве самоврядування: Зб. законодавчих актів. – К.: Парламент, 2001. – С.5-53.
67. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради 1992. — № 34. – С.504.
68. Закон України про місцеві державні адміністрації // Офіц. Вісн. України. – 1999. - №18. – С.3-32.
69. Законодавчі акти України з питань освіти / Верховна Рада України. Комітет з питань науки і освіти: Офіц.вид. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – 404с.
70. Здравомыслов Г.А. Российский средний класс – проблема границ и численности // Социс.- 2001. - №5. - С.76-85.
71. Земляной С. Что такое политическое пространство? Левое и правое, государственная вертикаль и феномен слоистости //Независимая газета. – 2000. - №9. – 11 октября.
72. Зиновьев А.А. На пути к сверхобществу. – М.: ЗАО Изд-во Центрополиграф, 2000. – 638с.
73. Іскакова Г. Особливості посткомуністичної трансформації і проблема прав та свобод людини // Політичний менеджмент. - 2005. - №2. – С.138-144.
74. Исследования по общей теории систем / Общ. ред. и вступит. статья В.Н.Садовского и Э.Г. Юдина. - М.: Прогресс, 1969. – 520с.
75. История социологии в Западной Европе и США. – М.: Наука, 1993. – 430с.
76. Історія європейської ментальності / За ред. Петера Дінцельбахера / Пер. з нім. Володимир Кам’янець. – Львів: Літопис, 2004. – 720с.
77. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Сочинения: В 6-ти т. – М.: Мысль, 1966. – Т.6. – С. 5-23.
78. Кант И. Критика чистого разума. - М.: Мысль, 1994. – 591с.
79. Кант И. Соч в 4т. - М.: Мысль, 1965. - Ч.2. – 413 с.
80. Капитонов Э.А. Социология ХХ века: История и технологии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - 625с.
81. Кара-Мурза С.Г. Манипулирование сознанием. – К.: Оріяни, 2000. – 448с.
82. Карпичев В. Самоменеджмент: Введение в проблему // Проблемы теории и практики управления. – 1994. - №3. – С.103-106.
83. Картунов О. Концепції прав людини та етнонаціональних меншин: від конфлікту до компромісу // Політичний менеджмент. – 2005. - №2(11). - С.3-23.
84. Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорий. – М.: Юридическая литература, 1973. – 264с.
85. Ким А.И. Общественная власть как разновидность социальной власти // Проблемы советского государства и права. – Иркутск, 1975. – Вып. 8. – С.3-11.
86. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави. – К.: Логос, 1999.- 84 с.
87. Кін Джон. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення / Пер. англ. О.Гриценко. - К.: К.І.С., 2000. – 192с.
88. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры. – СПб.: Алетейя, 2002. – 414с.
89. Коэн Дж., Арато Эн. Гражданское общество и политическая теория. Пер. с англ. / Общ. ред. Мюрберг И.И. – М.: Весь Мир, 2003. – 784 с.
90. Колодій А. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу) // Громадянське суспільство: Україна 2001. – Львів: Редакція часопису „Ї”, 2001. – 284с.
91. Корені трави: Громадянське суспільство в Україні: стан та перспективи розвитку /Упоряд: І.Підлуська та ін. – К.: Фонд «ЄвропаХХІ», 2003. – 288с.
92. Корені трави – 2: участь громадськості у формуванні політики: У 2ч. – К.: Фонд “Європа ХХІ”. - Ч.1. - 2004. – 196с.
93. Королько В. Передвиборча комунікаційно-агітаційна кампанія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - №1. – С.80-100.
94. Кравец А.С. Вероятность и системы. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1970.- 168с.
95. Кравченко И.И. Средний («мезо») уровень политической и неполитической власти // Власть: философско-политические аспекты /АН СССР. Ин-т философии; Отв. ред. В.В. Мшвениерадзе. – М.: Ин-т философии АН СССР, 1989. – С. 6-25.
96. Кравчук А., Димид М. Внесок Львівської Богословської Академії в підтримку демократизації та громадянського суспільства в Україні // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 1999. - С.316-323.
97. Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учебник для студентов вузов. – 4-е изд., исправ. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 416с.
98. Крегул Ю.В., Ладиченко В.В., Орленко В.І. Права і свободи людини: Навч. посіб. – К.: Книга, 2004. – 288с.
99. Криворучко Ю. Молодь як суспільний чинник формування громадянського суспільства України // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 1999. - С.309 – 315.
100. Крохмаль Н.В. Історичні форми саморегуляції соціального процесу. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 144с.
101. Куйбіда В.С. Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування: Монографія . – К.: МАУП, 2004. – 432с.
102. Лазарев Ф.В. Интервальное миропонимание как базовый элемент мировоззрения //Мировоззрение и трансформации современного общества: Материалы международной конференции. Симферополь, 22-25 сентября 2004/ Таврический национальный ун-т им.В.И.Вернадского. – Симферополь, 2004. – 174с.
103. Лебединська Г.О. Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування в умовах суспільно-політичної трансформації сучасної України: Автореф. дис. … канд. політ. наук /Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького. – К., 2004. – 20с.
104. Ледяева О.М. Власть как предмет социально-философского анализа: Автореф. дис. … канд. филос. наук: (09.00.01)/Иван. госуд. ун-т. –Иваново, 1989.–19с.
105. Ледяева О.М. Понятие власти // Власть многоликая: Сб. научн. трудов / Рос. филос. об-во; Ред. кол.: В.Н.Абрамов, В.А.Гусев, И.Г.Львов, А.И.Уваров; Отв. ред. А.И.Уваров. – М.: Российское философское общество, 1992. – С. 4-29.
106. Ленин В.И. Полн.собр.соч. - Т.39. – 518 с.
107. Лимнатис Н. Манипулирование: сущность, проявление, пути снятия (философский и социально-политический анализ). – М.: Экономическая демократия, 2000. – 216с.
108. Линьов К.О. Централізація, децентралізація та нелінійність у державному управлінні: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. / Нац. акад. Держ. упр. При Президентові України. – К., 2004. – 20с.
109. Лукашевич М.П. Теория и практика самоменеджмента: Учебн. пособие. – 2-е испр. – К.: МАУП, 2002. – 360с.
110. Луман Никлас. Власть / Пер. с нем. А.Ю.Антоновского. – М.: Праксис, 2001. – 256с.
111. Лутай В.С. Новое в синергетике: Взгляд в третье тысячелетие. – М.: Наука, 2002. – 478с.
112. Лутай В.С. Основной вопрос современной философии. Синергетический подход в постнеклассической науке. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2004. – 156 с.
113. Лях В. Постіндустріальне суспільство як нова парадигма соціального розвитку: проблеми і перспективи // Генеза: Філософія. Історія. Політологія. – 1994. - № 1. – С.61-79.
114. Майданюк І.З. Проблема волі у філософській культурі України ІХ-ХVІІІ ст.: Автореф. дис. … канд. філософ. наук: (09.00.05) / Львів. Нац. ун-т ім. Івана Франка. – Л.: 2003. – 19с.
115. Макаренко В.П. Главные идеологии современности. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 480с.
116. Макаров Б.М. Понятие общественной власти и её системы // Вестник МГУ. Серия 12. Право. – 1971. – № 1. – С. 43-52.
117. Макеев С. Процессы социальной структуризации в современной Украине // Полис. - 1998.- № 3. - С.49-60.
118. Мамут Л.С. Народ в правовом государстве. – М.: Норма, 2000. - 151 с.
119. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т.1.- 798 с.
120. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т.20. – 824 c.
121. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т 21.- 768с.
122. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т.42.- 535с.
123. Мартинюк С. Генезис інформаційної цивілізації: Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 192с.
124. Масуда Й. Комп’ютопія / Перекл. з англ. В.Ляха // Філософська і соціологічна думка. – 1993. - № 6. – С. 36-50.
125. Материалы семинара “Взаимодействие обьединений граждан и городской власти в Днепропетровске: опыт, проблемы, перспективы”, 23 дек. 1999г. / Днепропетровський центр социальных исследований. — Днепропетровск, 1999. - 342с.
126. Мей К. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд. – К.: «К.І.С.» . – 198с.
127. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф.Основы менеджмента: Пер. с англ./Под общ.ред.и с предисл. Л.И.Евенко. – М.: Дело, 1999. – 800с.
128. Мировоззрение и трансформации современного общества: Материалы международной конференции. Симферополь, 22-25 сентября 2004/ Таврический национальный ун-т им. В.И.Вернадского. – Симферополь, 2004. – 174с.
129. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. - 488с.
130. Мишель А.Идея государства. - М.: Тип. Тов-ва Сытина, 1909. – 236с.
131. Монтесье Ш.Л. Избранные произведения. - М.: Изд. АН СССР, 1955. – 207с.
132. Мотузенко Б.І. Соціокультурні аспекти маніпулятивного впливу. Дисер. … канд. соціол. наук: (22.00.02) / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченко. – К., 2002. – 206с.
133. Муляр В.І. Проблема становлення особистості в системі “індивід – суспільство” (філософсько-культурологічний аналіз): Дис ... д-ра філос. наук: 09.00.03. – Житомир, 1999. – 362с.
134. Наврузов Ю. Регіональна політика в Україні: проблеми, принципи, перспективи // Управління сучасним містом. – 2001. - №1-3 (1). – С.41-50.
135. Надольний М.І. Мета і засоби мети // Соціальна філософія: Короткий Енциклопедичний Словник / Заг. ред. і уклад.: В.П. Андрущенко, М.І. Горлач. – Київ-Харків: ВМП “Рубікон”, 1997. – С. 236-237.
136. Назарян А.П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории: Синергетика, психология и футорология. – М.: ПЕР СЭ, 2001. – 239с.
137. Недюха М.П. Системний аналіз історичних типів європейської ідеології. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. -195с.
138. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укладачі В.Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998. – Т. 1. – 910с.
139. Новое в синергетике: Взгляд в третье тысячелетие. – М.: Наука, 2002. – 478с.
140. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1983. – 815с.
141. Онищенко О. Громадянське суспільство: тенденції становлення // Наука і суспільство. – 2002. - №1/2. – С.35-41.
142. Основи демократії. Посібник /М.Бессонова, О.Бірюков, С.Бондарчук та ін.; Заг. ред. А.Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.-канд. проект «Демократична освіта», Ін-т вищої освіти. — К.: Ай Бі, 2002. — 684с.
143. Парсонс Т. Общий обзор // Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы. – М.: Прогресс, 1972. – С. 25-68.
144. Парсонс Т. Система современных обществ: Пер. с анг. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 270с.
145. Питтнер М. Регуляция — управление — руководство. Очерк марксистско-ленинского анализа социальных основ управления // Вопросы философии. – 1985. – №6. – С.140-142.
146. Плахотный А.Ф. Проблема социальной ответственности. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1981. – 192с.
147. Подолянко Л.А. Свобода особистості як форма її самореалізації (історико-філософський аспект): Автореф. дис. … канд. філос. наук: (09.00.05) / Ін-т філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2002. – 20с.
148. Полохало В. “Середній українець” – соціальна основа громадянського суспільства // Людина і влада. - 2000. - №2. - С.21-26.
149. Популярный энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1999. - 1583с.
150. Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории (Проблеми палео-психологии). – М.: Мысль, 1974. – 271с.
151. Потятиник Б. Масова комунікація в громадянському суспільстві // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 1999. - С.114-120.
152. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. – М.: Прогресс, 1986. – 432с.
153. Пухтинський М. Перетворення, зумовлені життям. Про взаємозв’язок адміністративної та муніципальної реформ в Україні //Місцеве самоврядування. – 1997. - №5-6. – С.33-34.
154. Радченко О.В. Інституційна взаємодія народовладдя та органів державної влади у виборах: Автореф. … канд наук з держ. упр./ Харк.регіон. ін-т держ. упр. НАДУ при Президентові України. – Харків, 2004. – 16с.
155. Ребкало В., Валевський О. Регіон як суб'єкт політичного процесу. Нотатки одного міфу перехідного періоду // Управління сучасним містом. – 2001. - №10-12 (4). – С. 34-39.
156. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України. Ін-т регіональних досліджень; Редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І.Долішний. – Львів, 2001. – 700с.
157. Роде Г. Технология и политика //ИОН. Лабораторные тетради. Вып.17. – М., 1990. – 227с.
158. Розвиток суспільства: Монографія / За заг. ред. Розпутенка І., Лессера Б. – К.: К.І.С., 2004. – 340с.
159. Ротар Н. Форми участі населення у політичних процесах: Навч. посіб. – Черновці: Рута, 2004. – 77с.
160. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. Р.И.Ядова. – Л.: Наука, 1979. – 263с.
161. Свобода: сучасні виміри та альтернативи. - К.: Український Центр духовної культури, 2004. – 486с.
162. Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 536с.
163. Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – 496с.
164. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 584с.
165. Скворець В.О. Громадянське суспільство: сутність і зміст поняття/ Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – Вип.32. – С.149-162.
166. Скотна Н. Особа у розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. – Львів: Українські технології, 2005. – 384с.
167. Словарь русского языка: В 4 т. / АН СССР. Ин-т рус. яз.; Под ред. А.П. Евгеньевой. – 2-е изд., исправ. и доп. – М.: Изд-во «Русский язык», 1981. – Т. 1. – 698с.
168. Словарь-справочник менеджера /Под ред. М.Г.Лапусты. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 608с.
169. Словник української мови: У 11 т. – К.: Наукова думка, 1970. – Т. 1. – 799с.
170. Соломатин Ю., Корнейчук М. Западний миф о правах человека как средство агрессии против прав народов и всего человечества // Віче.–2002. - №4. – С.23-41.
171. Соснін О.В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукового потенціалу України: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 572с.
172. Социально-экономические проблемы информационного общества / Под ред. д.э.н., проф. Л.Г. Мельника. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2005. – 430с.
173. Социальные технологии: Толковый словарь / Отв. ред. В.Н.Иванов. – Москва–Белгород: Луч – Центр социальных технологий, 1995. – 309с.
174. Социологический энциклопедический словарь: на русском, немецком, французком и чешском языках / РАН; Институт социологии; Институт социально-политических исследований / Под ред. Г.В.Осипова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 488с.
175. Соціальна робота. Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536с.
176. Соціальне управління: Довідник / В.Л.Василенко (керівник авт. колективу), В.Б.Авер’янов, Ф.Г.Бурчак та ін.: Упоряд.: В.О.Тихонович та ін. – К.: Політвидав України, 1986. – 415с.
177. Соціологія / За ред. С.О.Макєєва. - К.: Укр. енциклопедія ім. М.Бажана, 1999. - 541с.
178. Соціологія культури. – К.: Каравела, 2000. – 334с.
179. Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. /За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 424с.
180. Суспільство на порозі ХХІ століття: філософське осмислення плинного світу. – К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. – 272с.
181. Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. – К.: Україно-фінський Інститут менеджменту і бізнесу, 1999. - 325с.
182. Тернер Дж. Структура социологической теории. - М.: Прогресс, 1985. – 472с.
183. Токвиль А. Старый порядок и революція: Пер. с фр. - М.: Моск. филос. фонд, 1997. 249 с.
184. Токвіль Алексіс Д. Про демократію в Америці. – К.: Всесвіт, 1999. – 485с.
185. Тоффлер Е. Третя Хвиля /З англ. пер. А.Євса. – К.: Всесвіт, 2000. – 480с.
186. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 669с.
187. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. - К.: Ваклер, 2002. – 480с.
188. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2004. – 472с.
189. Усачёв В.Л. Социальная власть (понятие и разновидности) // Вестник Московского ун-та. Серия 12. Право. – 1976. – № 6. – С. 67-74.
190. Устич С.І. Системне дослідження суспільства. – Львів: Світ, 1992. – 136 с.
191. Фартушний А. Громадянське суспільство та пострадянські реалії // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. – Львів: ЛНУ імені Івана франка, 1999. – С.251-260.
192. Феоктистов Г.Г. Информационная безопасность общества // Социально-политический журнал. – 1996. - №5. – С. 211-217.
193. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1991. – 560с.
194. Философский энциклопедический словарь / Под ред. С.С.Аверинцева, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичева и др. - 2-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 815с.
195. Философский энциклопедический словарь / Ред.-сост. Е.Ф.Губский, Г.В.Кораблёва, В.А.Лутченко. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 576с.
196. Філик Н.В. Державно-правові засади громадянського суспільства: Автореф. … канд. юрид. наук / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004. – 19с.
197. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.– упоряд.: Андрущенко В.П. та ін. – К.: Знання України, 2002. – 670с.
198. Філософія політики: Підручник. – К.: Знання України, 2003. – 400с.
199. Філософія політики: Хрестоматія: у 4 т. / НАН України; АПН України; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Л.В. Губерський (ред.кол.), В.П. Андрущенко (авт.-упоряд.). – К.: Знання України, 2003. –Т.1. – 363 с.
200. Філософія політики: Хрестоматія: у 4 т. – К.: Знання України, 2003. – Т.2. – 364с.
201. Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 252с.
202. Франчук В.И. Основы современной теории обществ. – М.: Международная Академия организационных наук. Институт организационных систем, 2001. – 175с.
203. Хайєк Ф.А. Право. Законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3-х т. Т.1. Правила и порядок. – К.: Сфера, 1999. – 196с.
204. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью / РАН; Институт философии (Москва) / Н.В.Потрошилова (отв.ред). – М.: АО “КАМI” Academia, 1995. - 450с.
205. Халипов В.Ф. Энциклопедия власти. – М.: Академический Проект; Культура, 2005. – 1056с.
206. Халипов В.Ф. Власть: Кратологический словарь. – М.: Республика, 1997. – 431с.
207. Халипов В.Ф. Кратология как система наук о власти. – М.: Республика, 1999. – 303с.
208. Хананашвили Н.Л., Якимец В.Н. Настольная книга по межсекторным взаимодействиям: методология, технологии, правовые нормы, механизмы, примеры / Фонд НАН Институт системного анализа РАН. — М., 1998. – 352с.
209. Хмелько В. Социальная направленность личности: Некоторые вопросы теории и методики социологического исследования / Ин-т истории партии при ЦК Компартии Украины – фил. Ин-та марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. – К.: Политиздат Украины , 1988. – 278с.
210. Ходаківський М. Громадське суспільство як проблема культури // Людина і політика. - 1999. - №1. - С.10-15.
211. Цапик С. Українські “середні”: ті, які прагнуть більшого // Політика і культура. - 2000. - №2. - С.40-41.
212. Цвих В.Ф. профспілки і громадянське суспільство: особливості парадигми відносин: Автореф. дис. … д-ра політ. Наук /Київ. Нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2004. – 36с.
213. Цин В.А. Философия самоорганизации сложных систем. – Сумы: СГПУ, 2001. – 196с.
214. Цыпин В.А. Церковное право. – М.: МФТИ, 1996. – 442с.
215. Чапала Г.В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади: Автореф. дис. .. канд.юрид.наук /Нац.юрид.акад.України ім.Я.Мудрого. – Харків, 2004. – 20с.
216. Черныш А. М. Политическая ответственность в системе социалистического народовластия. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1987. – 193с.
217. Черныш А.М. Социально-политический механизм обеспечения ответственности институтов власти в социалистическом обществе: Автореф. дис. … д-ра филос. наук: 09.00.02 / Моск. Высш. парт. школа. – М., 1990. – 32с.
218. Чичерин Б. О народном представительстве. – М.: Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1899. - 810с.
219. Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения в 2 т.: Пер. с нем. Т. 1. - М.: Мысль, 1987. – 637с.
220. Шилз Э. Общество и общества: макросоциолгический подход. - Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. – М.: Наука, 1972. – 242с.
221. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием /Пер. с англ.; Науч. ред. Я.Н.Засурский. - М.: Мысль, 1980.- 326с.
222. Шляхи формування громадянського суспільства в Україні. Забезпечення права людини на свободу слова та інформацію (за матеріалами засідання „круглого столу”, проведеного 11 квітня 2001 року в м. Харкові. –Харків: УАДУ ХФ, 2001. – 168с.
223. Шмиттер Ф. Неокорпоративизм // Полис. – 1977. - №2. – С.14-23.
224. Югай Г.А. Общая теория жизни. - М.: Мысль, 1985. – 256с.
225. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. - М.: Наука, 1978. – 392с.
226. Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. – М.: Наука, 1999. – 448с.
227. Якубовський О.П., Бутирська Т.О. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії: Монографія. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004.- 196с.
228. Ярошевский М. Воля // Философская энциклопедия / Гл. ред. Ф.В. Константинов. – М.: Сов. Энциклопедия, 1960. – Т. 1. – С. 284-285.
229. Ярушник В.М. Государство переходного типа. Вопросы теории. — К.: Наука, 1991. — 356с.
230. De Crespigny A. Power and Its Forms // Political Studies. – 1968. – Vol. 16, № 2. – P. 192-205.
231. French J. R. P. Jr., Raven B. The Bases of Social Power // Studies in Social Power / ed. by D. Cartwright. – Ann Arbor: University of Michigan, Institute for Social Research, 1959. – P. 150-167.
232. Goldman A.I. Toward a Theory of Social Power // Philosophical Studies. – 1972. – Vol. 23, № 4. – P. 221-268.
233. Lasswell H.D., Kaplan A.K. Power and Society. – New Haven: Yale University Press, 1950. – 120 Р.