ГРУПИ ІНТЕРЕСУ У СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ : ГРУППЫ ИНТЕРЕСА В СОВРЕМЕННОЙ ТЕОРИИ ПОЛИТИКИ



  • Название:
  • ГРУПИ ІНТЕРЕСУ У СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ
  • Альтернативное название:
  • ГРУППЫ ИНТЕРЕСА В СОВРЕМЕННОЙ ТЕОРИИ ПОЛИТИКИ
  • Кол-во страниц:
  • 181
  • ВУЗ:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • Міністерство освіти і науки України

    Львівський національний університет імені Івана Франка





    На правах рукопису



    Боренько Ярина Йосипівна
    УДК 321.022



    ГРУПИ ІНТЕРЕСУ У СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ


    Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук






    науковий керівник
    Денисенко Валерій Миколайович,
    доктор політичних наук,
    професор








    ЛЬВІВ – 2002







    З М І С Т

    ВСТУП ........................................................................................................................3

    РОЗДІЛ І. ІДЕЯ ГРУП ІНТЕРЕСУ ТА ЗАВДАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ТЕОРІЇ .....12
    1.1. Група інтересу як політологічна категорія в теоріях плюралізму і демократії ...... ...................................................................................................13
    1.2. Групи інтересу як основні учасники політичного процесу..............31
    1.3. Застосування категорії груп інтересу у порівняльних політичних системах..............................................................................................................47

    РОЗДІЛ ІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА ГРУП ІНТЕРЕСУ........................65
    2.1. Методи та критерії порівняльного дослідження груп ........................65
    2.2. Плюралізм як система груп інтересу ...................................................85
    2.3. Корпоративізм як теорія і політична практика .................................100

    РОЗДІЛ ІІІ. СИСТЕМА ГРУП ІНТЕРЕСУ В УКРАЇНІ .....................................116
    3.1. Трансформація системи груп в комуністичних і пост-комуністичних суспільствах ....................................................................................................116
    3.2. Форми активності груп інтересу в умовах олігархічного правління 141

    ВИСНОВКИ ............................................................................................................160
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ........................................................167








    В С Т У П

    Актуальність теми. Одним з недостатньо досліджених в українській політології сегментів політики є аспект усуспільнення та виявлення політичного інтересу через групу. Йдеться не про групи як чіткі структури типу колективів, партій, широких суспільних класів тощо – мова радше про ситуативні об‘єднання людей, які дозволяють їм бути різними у різних контекстах і водночас відчувати себе членами суспільства. Ці аспекти слабо досліджувались в Україні, оскільки саме у науці про політику довгий час переважав і надалі переважає нормативний підхід, який розглядає лише видимі суспільні утворення і лише їх визначає такими, що мають відношення до держави. Коли розпочався процес оформлення самостійної української політичної науки, то відбувся своєрідний синтез усіх відомих до цього часу і недавно пізнаваних політичних теорій (з явною перевагою нормативного підходу) і потім – пристосування класичних політологічних категорій до пояснення української політичної дійсності.
    Процес формування української політичної науки розпочався якби з кінця, а таким “звершенням” є прикладна політологія. До початків, себто до теорії, час ще досі не надійшов, тому на сьогодні ми маємо ситуацію, коли теоретичний рівень української політології, розвинений набагато менше, аніж емпіричний. Виклад політичної науки як спершу історії політичних вчень, підібраних подеколи досить хаотично, а потім – як способу синтезу основних політологічних підходів (що випливають з тієї ж історії) і певних політологічних дефініцій зводить українську позицію до простого реферативного викладу висновків певних західних шкіл. Проблема існування, чи, вірніше, не-існування, української, чи якоїсь локальної (хоча би і львівської) школи політології була чи не основною складністю при написанні даної роботи. Сама назва дисертаційного дослідження “Групи інтересу в сучасній теорії політики” вимагала формулювання позиції стосовно завдань політичної теорії у дослідженні процесу.
    Сама постановка питання стосовно місця груп інтересу в теорії політики, а не теорії груп як такої, формулює вихідну тезу, що чітко проглядається у сучасній американській компаративістиці – самодостатньої теорії груп інтересу не існує, а є лише вплив категоріального визначення групи як учасника політики на різні наукові течії. Проблема української політології у тому, що, не маючи системи та методології дослідження груп інтересу, ми часто зустрічаємось з підміною понять. А, враховуючи сильне політичне навантаження понять інтересу, лобіювання чи тиску, широке теоретичне значення групи інтересу редукується до звичайних поверхових характеристик. Усе це зумовлює необхідність глибшого вивчення груп інтересу і систематизації понять, пов‘язаних з ними, тим більше, що завдяки докладному вивченню місця груп інтересу у теоріях демократії та у порівняльній політології ми отримуємо багато нового теоретичного матеріалу, через який можна пояснити політичні явища в Україні. Дане дослідження носить суто теоретичний характер, але, виходячи з переконання, що політологія як наука є цінною завдяки своєму конкретному застосуванню, значна частина відведена інтерпретації конкретних політичний явищ. Теорія тут розуміється радше не у філософсько-етичному, а у раціоналістичному значенні – як інструмент для пояснення певних явищ (у нашому випадку це є, безперечно, явища політики).
    Слід ще раз наголосити на тому, що у нас зацікавлення даною темою розвинулось на основі чисто прикладних аспектів політології, зазначених на самому початку. Коли наука про суспільство відійшла від радянського штибу, то стало ясно, що дотеперішньої методології дослідження недостатньо, аби принаймні коректно відобразити візерунок суспільства, що змінюється. Якщо ж враховувати, що одним з завдань політології є не просто опис і тлумачення явищ, а також і прогнозування, то проблема стає ще складнішою – на основі неповного дослідження і оцінки реальної картини важко зробити правильний прогноз. У процесі нової структуризації суспільства (а саме у такому незрозуміло-хаотичному стані перебуває вже більше десяти років Україна), постійно виникають спонтанні суспільні ролі, які бувають то нечіткими, то просто мінливими. Почасти сукупність тих ролей несподівано перетворюється у групу, яка раптово входить у політику, і стає групою інтересу. Таким чином, групи інтересу відіграють помітну роль у процесі політичних рішень, та через формальний підхід до вивчення політичних явищ, ми часто просто не помічаємо цього, або не хочемо визнавати групи як такі, що є чи не головними акторами політичної сцени. Часто невизнання груп інтересу як неформалізованих політичних суб‘єктів призводить до того, що на їх основі формуються або політичні партії (за формою, звичайно), або протилежні (позасистемні) центри рішень, які починають деструктивно впливати на політичний процес. Саме тому визнання неформальних учасників політичного процесу дозволило б привести у відповідність теоретичну і реальну схему владних відносин в Україні. Саме з цієї точки зору діяльність груп інтересу в Україні вимагає детальнішого дослідження, особливо тоді, коли вони, у час політичної деструктуризації суспільства виходять з латентного стану і перетворюються у впливових учасників політики. Сама тема дослідження є актуальною, виходячи з того, що:
    (а) дана тема є недостатньо розробленою у вітчизняній науці, особливо якщо брати до уваги теоретичні та методологічні основи;
    (б) через недотичну багатовимірність трактування групи інтересу досліджуються в розірваних контекстах (наприклад, відсутність паралелізації груп олігархії і груп громадянського суспільства);
    (в) тематика груп інтересу часто замінюється популярними процесами тиску і лобіювання, і до уваги не беруться інші групи інтересу.
    У даній роботі пропонується чітка схема застосування груп інтересу у політології у її найширшому вимірі.
    Мета і завдання дослідження полягає у необхідності напрацювати наукову систему і методологію дослідження груп інтересу, що дасть можливість об‘єктивно визначити закономірності розвитку і змін політичної дійсності, зокрема, осмислити прикладне значення дослідження груп та імплікації отриманого матеріалу до вивчення конкретного фрагменту політики (яким для нас є політичний процес в Україні).
    Реалізацію мети дослідження зумовлювали такі завдання:
    (а) систематизація теоретичних напрацювань у сфері дослідження груп інтересу;
    (б) вироблення системи основних категорій і понять груп інтересу, та явищ, що визначають їх як учасника політики;
    (в) визначення місця груп інтересу у політичній теорії;
    (г) формулювання методології дослідження груп інтересу;
    (д) визначення місця груп інтересу як елемента політичної системи та політичного процесу;
    (е) застосування визначених методів до аналізу політичного процесу в Україні.
    Об‘єктом дослідження є групи інтересу та політичні теорії, що визначають суть цього феномена. У цьому напрямі за основні школи обрано теорії демократії та теорії політичних систем, які найбільш ґрунтовно використовували категорію груп інтересу для дослідження політики.
    Предметом дослідження є процес визначення груп інтересу як об’єкта політичного аналізу, принципи застосування теоретичних аспектів груп інтересу щодо аналізу окремих політичних систем, закономірності зв’язку системи груп інтересу з природою політичних систем, процесів та інститутів.
    Методи дослідження та теоретична база. Робота носить герменевтичний характер, – це своєрідна позиція щодо дослідження політичного процесу, яка є наслідком аналітичних висновків, зроблених на базі опрацювання відповідних джерел (загальнотеоретичних, методологічних та конкретно-описових). Теоретичною основою стали відомі концепції груп інтересу, базові методологічні розробки до аналізу політичних систем і політичного процесу, різні інтерпретації теорій плюралізму та корпоративізму, біхевіористичні підходи до вивчення політики, інтерпретації політичних систем з використанням системи груп інтересу. У дисертації використано загально-логічні методи (аналізу та синтезу), методи історичного аналізу, дескриптивний метод.
    Стан розробленості даної теми в українській політології є далеко недостатнім, про що вже наголошувалось вище. Практично відсутніми є звертання до теоретичних основ груп інтересу. Праці класиків груп інтересу – А. Бентлі (“Процес управління”) та Д. Трумена (“Урядовий процес”) – рідко згадуються в огляді політичних вчень, хоча подеколи вивчаються в рамках політичної соціології. Ці обидві праці були базовими при написанні першого розділу, як і розробки Г. Екстейна, Дж. Ла Паломбари, Р. Даля, Е. Летхама, В. Стеффані, В. Коннолі та ін. Якщо названі базові праці – це джерела, які спонукали багатьох дослідників звернути увагу на категорію груп, то зрозуміти сам контекст застосування дозволили праці Д. Істона (“Політична система. Вступ до політичної науки”) та Г. Алмонда (“Порівняльний аналіз груп інтересу і політичний процес”). Значний внесок у порівняльний аналіз зробив Г. Ерман (“Групи інтересу на чотирьох континентах”) та особливо К. Томас, керівник колективної монографії “Групи інтересу першого світу”. Серед вітчизняний вчених можна зустріти аналіз певних аспектів української та радянської груп інтересу, це зокрема, такі автори як О. Лісничук (кандидатська дисертація на тему “Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз”), І. Сікора (“Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу”), окремі фрагменти присутні у Т.Батенка, О.Полохала, М.Сазонова, О.Турчинова, та ін. Дещо ширше дана тематика представлена у російській політології – там фактично формується окремий напрямок, чільними дослідниками котрого є Л. Бакун, І.Семененко, В. Радаев, С.Перегудов, О.Шкаратан та ін. Аналізом радянської і пострадянської ситуації серйозно займались і представники західної компаративістики, зокрема Ґ. Скіллінг (“Групи інтересу в радянській політиці”), а також Т. Кокс, Х.Лінц, Р.Роуз.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є роботою, що цілісно досліджує теоретичні аспекти груп інтересу, формулює новий комплексний підхід до дослідження системи груп та пояснення політичної системи України через систему груп інтересу.
    – на основі іншомовних джерел, невідомих до цього часу в українській політології, проаналізовано розвиток концепцій груп інтересу та їх застосування у різних політологічних школах;
    – виокремлено та визначено основні політичні явища та структури (соціальна система, політична культура, партії, органи публічної влади тощо), які співвідносяться з групами інтересу;
    – з’ясовано, яким чином вивчення груп інтересу відповідає описовим, пояснювальним та прогностичним завданням політичної теорії, зокрема в аспектах, що стосуються організації публічної влади та політичного рішення;
    – досліджено теоретичну та практичну цінність груп інтересу для вивчення політичної дійсності, у тому числі і України, а таким чином доведено, що групи інтересу є одним з основних критеріїв для визначення рівня демократичності суспільства, особливо політичних систем трансформативного характеру;
    – з’ясовано, що аналіз груп інтересу як певної системи дає змогу коректно відобразити конфігурацію усієї системи і процесу, що зумовлює її існування.
    – на основі висновків, отриманих в результаті дослідження, продемонстровано можливості порівняльного аналізу окремих політичних систем з відмінними векторами груп інтересу, у тому числі і на прикладі України;
    – запропоновано нову схему до аналізу політичного процесу в Україні, а саме, беручи до уваги критерії, що впливають на формування груп інтересу, як то особливості соціально-економічного розвитку, інституційний фактор, практика прийняття політичного рішення та відносини між урядом та виробниками/невиробниками, коректно оцінити, спрогнозувати та організувати політичний процес.
    Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. У першому розділі проведена систематизація теоретичних основ груп інтересу, що відбувалась у двох напрямках: теорій демократії і порівняльних політичних системах. Перший напрямок – це дослідження появи та розвитку категорії груп у науці про суспільство загалом і політичній науці зокрема та їх базовість у політиці (перший і другий підрозділи), а другий напрямок – це вже більше акцентування на категоріях і їх дефініціях, тобто це, що дозволяє говорити про місце груп інтересів у політичній теорії (третій підрозділ). Слід зазначити, що на першому етапі дослідження створювалась картина повної невідповідності понять груп інтересу сучасному трактуванню (передовсім політичному, а не політологічному), а також вдалась взнаки відсутність доступу до багатьох першоджерел. Усвідомлюючи те, що тут зазначені далеко не всі джерела, у яких присутня категорія груп, варто обґрунтувати вибір саме такої схеми. Отож у аналізі першоджерел, поданому у першому розділі, увага концентрується спершу на американській школі, яка абсолютизувала демократію (політологія як наука про демократію). У напрямку методології дослідження орієнтується на біхевіористичну школу, розглядаючи політику як процес, а групи в першу чергу як вияви суспільної поведінки (активності) у контексті даного процесу. Подані теоретичні схеми і дефініції сформульовані на основі класичних праць з політичної теорії.
    У другому розділі все більший наголос робиться на системності. Оскільки групи інтересів стали однією з основних категорій компаративістики, то ми зміщаємось від “чистого” біхевіоризму до системного та функціонального аналізу. Схема дослідження, застосовувана у другому розділі, передбачала пошук і представлення оптимальної методології дослідження груп інтересу вже на рівні їх організації в систему. Акцент робиться на дихотомії плюралізм–корпоративізм, тобто на осі, по якій вимірюються характеристики системи груп. Після обрання методів та критеріїв дослідження, практичне застосування методології продемонстроване на прикладі окремих політичних систем (США, Великобританії, Швеції, Швейцарії та Австрії). Це описові приклади різних систем груп інтересу. Такі застосування носять ілюстративний характер і підводять до однієї з найскладнішого, але одночасно найактуальнішого запитання –про застосування даної методології до аналізу політичного процесу в Україні. Саме кінцеве завдання – прив‘язка предмету дослідження до конкретних умов – виправдовує концентрацію уваги на компаративістиці.
    У той час як українська (радянська) наука про суспільство перебувала під впливом лише однієї теорії, живі дискусії у середовищі компаративістів дозволили сформуватись цікавим підходам досліджень, які дають можливість краще зрозуміти природу суспільних процесів в Радянському Союзі, а потім і на пострадянському просторі. Тому аналіз української ситуації, представлений у третьому розділі, мимоволі редукується до трактування процесів еволюції політичної системи, утворення специфічної (недемократичної) системи груп та її видозмін, що відбувались паралельно з іншими суспільними процесами.
    Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації використовувались для підготовки наукових статей, представлені на таких семінарах, конференціях і проектних заходах:
    - Міжнародна політологічна майстерня “Національні меншини в Європі: приклади Німеччини, Польщі України” (Люблін, 1998);
    - Наукова конференція “Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку”, присвяченій пам’яті професора О. Семківа (Львів, 1999);
    - Науково-практична конференція “Шляхи самопізнання особистості у філософії, релігії, науці і культурі (Севастополь, 1999).
    - Семінар в рамках проекту “Єдність України: сприйняття молоді” (Львів-Харків, 2001);
    - Польсько-українська політологічна сесія (Вроцлав, 2001);
    - Семінар “Україна: 10 років незалежності – соціальне становище і політичні зміни” (Мюнхен, 2002).
    Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
    1. Боренько Я. Інтерпретація концепції груп інтересу у дослідженні політичного процесу в Україні // Вісник львівського національного університету. Сер. – філософські науки. - 2001. Вип.3. – С.261-268.
    2. Боренько Я. Теоретичні основи дослідження груп інтересу // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. / збірник наукових праць. – Львів: ПАІС, 1998. – С.20-23.
    3. Боренько Я. Громадянське суспільство і політична влада олігархії // Ї, №21, 2001. С.61-71.
    4. Боренько Я. Політична суб’єктність кримських татар в Україні: національна меншина і група інтересу // Вестник СевГТУ, Вып.24: Политология: Сб. науч. тр. / ред.кол.: Ю.А. Бабинов (отв.ред.) и др.; Севастоп. гос. техн. ун-т. – Севастополь, 2000. – С.143-148.
    5. Боренько Я. Соціальне партнерство в Європі: плюси і мінуси корпоративних угод // Вісник львів. ун-ту, Серія міжнародні відносини 2000. Вип.2. – С.130-135.
    6. Borenko J. Skąd pochodzi oligarchia: ewolucja komunizmu i systemu grup nacisku w ZRRS // Dzieje najnowsze, Toruń, 2001, S.179-188.
    Матеріали, теоретичні результати і практичні висновки дисертації використовувалися і в безпосередній практичній роботі автора. З 1998 року вони публікувались в періодичних виданнях, зокрема тижневику “Аудиторія”, журналі “Polis”, культурологічному журналі “Ї”. Автор мала можливість практично апробувати результати та напрацьовану методології під час реалізації проекту “Львівський виборчий форум молоді” (ГО “Європейський діалог”) та концептуалізації числа 24 журналу
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Групи інтересу займали до останнього часу неналежне місце у структурі політичної науки. Принаймні, недооцінюється можливість розкривати суть багатьох політичних явищ саме через категорію груп. У час, коли ситуація у державі весь час міняється, відбувається постійна перестановка соціальних структур і зміна соціально-політичних ролей, групи як явище повинні більше привертати увагу політолога. Особливо це стосується системного аналізу груп – побачити серед безлічі формальних і неформальних, постійних і тимчасових, організованих і ситуативних груп систему і спрогнозувати її розвиток – таке розуміння спричинилось до прогресу західної політології і повинно також дати поштовх до розвитку науки про політику в Україні. Дана робота є спробою створити понятійний арсенал та схему дослідження груп інтересу, а також провести інтерпретацію політичного процесу в Україні, виходячи з запропонованих висновків.
    Пропоновані нижче положення сформувались на основі наукової позиції, якої автор притримувався під час опрацювання даної теми. Підґрунтям пропонованих висновків є твердження про те, що
    • у філософсько-етичному вимірі політична наука є наукою про демократію; це означає, що будь-які порівняння систем і режимів повинні виходити з переконання, що еталоном порівняння є демократичний уклад суспільства;
    • у раціональному вимірі політична наука – це наука про реальний політичний процес, під яким розуміється існування, зміна та розвиток політичної системи;
    • завданням політичної теорії є опис стану політичної системи, пояснення механізмів її функціонування і передбачення впливу результатів її змін на інші соціальні системи.
    Виходячи з викладених тез, розглядалось питання місця груп інтересу у політичній теорії. Після викладеного аналізу теоретичних основ, порівняльної перспективи та конкретно-політологічного дослідження груп інтересу на захист виносяться такі положення:
    І. Групи інтересу є певною концепцією, застосовуваною у теоріях політики для докладнішого аналізу політичної дійсності. Як показав проведений аналіз базових (іншомовних) джерел, групи інтересу як основний суб‘єкт політики є основою плюралістичних теорій демократії, світоглядними джерелами яких були соціал-реформістські і модерністські погляди перших соціологів. Базовими атрибутами груп інтересу є група, вимоги, потенційна група, конкуренція та рівновага системи, а основними положеннями концепції груп є первинність групи як фактора політичного рішення, силове співвідношення між групами як результат політики і політика як результат боротьби між групами, тиск групи і взаємна віддача зі сторони іншої групи, конфлікт інтересів (груп) як форма існування політики і визнання державного апарату первинно теж як групи. Абсолютизація групи, на чому зосередились класичні концепції, на даному етапі розвитку політичної науки відхиляється. Проте є один момент, який недостатньо пророблений в українській політології – для використання самої ідеї групи інтересу в аналізі політичних систем, потрібно брати до уваги і загальнотеоретичні основи її виникнення.
    ІІ. Сучасне розуміння груп інтересу як політологічної категорії у найбільшій мірі стосується порівняльної політології, але виходить з концепцій плюралістичної демократії, в основі яких лежить біхевіористичний підхід до аналізу політики. Характерною рисою цього підходу є бачення груп інтересу як політичних суб‘єктів, що передують державі, партіям, класам тощо. На сьогоднішньому етапі доцільність використання групи інтересу для політичного аналізу не означає визнання первинності групи. Натомість ми робимо наголос на поведінкових, а не нормативних аспектах, що визначають роль групи у політиці: групи стають групами інтересу (політичними групами) через артикуляцію своїх вимог до політичної системи; артикуляція вимог відбувається у різних формах – формалізованих і неформальних, структурованих і хаотичних, інституціоналізованих і афективних тощо; ведучим критерієм, за якими група визнається як група інтересу є наявність тиску, який вона здійснює у напрямку центру політичного рішення у найрізноманітніших формах.
    ІІІ. Дослідження груп інтересу у недемократичних суспільствах та у системах трансформативного характеру вимагає особливої інтерпретації західних дослідницьких шкіл. Намагання класиків груп інтересу пояснити усі політичні явища через групи виявились непродуктивними для вивчення перехідних систем саме через їх абсолютизування плюралістичної демократії. Поняття багатоукладності суспільства через його групи, які визначаються категоріями вимог, тиску, балансу і рівноваги виправдовується лише тоді, коли суспільство відкрите і демократичне. Оскільки політична теорія повинна пояснити загальні тенденції політичного процесу, незалежно від того, який конкретно режим панує у суспільстві, то групи інтересу залишаються однією з категорій, через які пояснюються політичні процеси або складові політичних системи у порівняльній перспективі. Як показав аналіз окремих політичних систем, представлений у даній роботі, завжди слід мати на увазі, що характеристики відкритості, демократичності та рівності є відносними навіть для суспільств, які вважаються демократичними, не говорячи вже про, наприклад, пост-комуністичний політичний простір.
    IV. У порівняльній політології категорія груп інтересу фігурує як одне з явищ, завдяки дослідженню якого можна краще зрозуміти схеми функціонування, зміни та розвитку політичної системи. Групи розуміються як асоціації індивідів і їх організації, подеколи необов‘язково формально організовані, які намагаються здійснювати вплив на публічну владу. У даному контексті пропонується досліджувати групи інтересу у системному плані, тобто у співвідношенні з іншими елементами політичної системи. На відміну від партійної системи, система груп інтересу відзначається розмитістю і ситуативністю, тому не надається до жорсткої типології і класифікації. Вона визначається теж описово – як сукупність самих груп інтересу, а також форм, технік, типів і способів артикуляції інтересів. Характер системи груп у демократичному суспільстві визначається його відношенням у шкалі плюралізм – корпоративізм. Щоби правильно зрозуміти природу системи груп, треба побачити не лише видиму артикуляцію інтересів, але й спрогнозувати вихід на політичну арену латентних інтересів.
    V. Порівняльна перспектива груп інтересу, дозволяє розкрити взаємодії груп і у недемократичному суспільстві. Таке дослідження слід проводити, особливо враховуючи фактори соціального, економічного, культурного та політичного оточення і поведінки, і ні в якому разі не абсолютизувати ситуації, що випливають з аналізу нормативної сторони організації недемократичної (одночасно закритої або спотвореної) політичної системи. Власне біхевіористичний підхід дозволяє більш ширше і об’єктивніше дослідити політичні процеси, що відбуваються поза соціальним полем традиційної демократії. У таких суспільствах ми часто стикаємось з невідповідністю створених нових політичних інституцій і політичної традиції, тому тут дуже часто виникають неформальні утворення, що визначають подеколи впливають на політичний розвиток сильніше, аніж формально визначені суб’єкти політики.
    VІ. Застосування категорії системи груп інтересу при аналізі природи політичного процесу недемократичного суспільства (у нашому випадку – України) дозволяє побачити багато скритих процесів, що відбуваються на рівні неформальної взаємодії груп. Олігархічна система груп інтересу, яка має непомірно великий вплив на формування усієї політичної системи, визначає природу політичного режиму, який набув чітких авторитарних форм і визначений як олігархічний (у якості “модернізованого” типу авторитаризму). Олігархічність, окрім класичного розуміння як правління багатої більшості означає формальну демократичність і реальну авторитарність суспільства.
    VIІ. Олігархічна система груп інтересу (як основа олігархічного режиму) характеризується суспільним дуалізмом і незалежним функціонуванням громадського та державного секторів. Корпоративні уклади у сфері замкнутого політичного рішення і автономізація соціальних процесів призводить до відокремленості існування і чіткого поділу соціуму на тих, хто має доступ до центру політичного рішення, і соціальних аутсайдерів (який є непомірна більшість). Стабільність такої системи (режиму) зберігається за рахунок збалансованого автономного існування даних секторів і, на відміну від класичних авторитаризмів чи тоталітаризмів, за рахунок “нормативної демократії” та обмеженого визнання існування громадянського суспільства. Володіючи фактично усіма формальними ознаками демократичної системи, олігархія не визнається нормативістами, які вважають за потрібне застосовувати термін перехідного суспільства з надією (чи радше з впевненістю), що для нього існує єдина демократична перспектива. Аналіз же політичного режиму з точки зору системи груп інтересу доводить, що олігархія є стабільною формою існування політичної системи.
    VIIІ. Оскільки політологія визначена як наука про демократію, то аналіз системи груп повинен передбачити моделі демократичного розвитку олігархічної системи. Необхідною передумовою переорганізації політичного процесу в Україні є приведення у відповідність з політичною реальністю нормативних уявлень про політику. Наш аналіз показав, що в Україні практично немає передумов для корпоративної практики, натомість при суспільній активізації вимальовуються різні форми багатоукладності інтересів. Тому демократичний розвиток України реальний лише при визнанні плюралістичності інтересів і надання можливості багатовекторного розвитку і артикуляції інтересів груп, вільної самоідентифікації індивіда з групою та визнання груп, що не перебувають у державному реєстрі.
    IX. Винятком з загальної структури інтересів груп в Україні є яскраво вражена сегментація базових інтересів у Криму. Ця сегментація визначається специфікою соціально-економічного розвитку та форми організації держави (мається на увазі статус автономії). Оскільки цей регіон і так регулюється спеціальними механізмами, то тут доцільним є введення практики корпоративних угод на рівні автономії. На сьогодні недостатньо враховується найважливіший чинник суспільної сегментації – присутність групи кримських татар, яка, володіючи спільними (базовими) етнічними характеристиками, постійно артикулює свої вимоги до політичної системи як автономії, так і намагається впливати на політичні рішення загальнонаціонального рівня. Невизнання і нерегульованість політичної ролі цієї групи є одним з джерел нестабільності в регіоні. На нашу думку, тут доцільно застосовувати модель соціального партнерства, яке повинно ґрунтуватись на відборі агентів для переговорів з державою з середовищ відмінних культурних та мовних характеристик. Для цього необхідне визнання реально діючої на політичній арені групи кримських татар та структурування їхніх соціально-економічних та політичних інтересів.
    Проведене дослідження мало характер наукової розвідки і у майбутньому не повинно обмежуватись розвитком абстрактних теоретичних схем, а поступово формувати методологічний арсенал для емпіричних досліджень. У випадку українських реалій тут необхідне опрацювання техніки дослідження у вигляді соціологічних портретів, емпіричного споглядання, аналізу текстів та усних висловлювань, поведінки, контент-аналіз продукції мас-медіа тощо. Метою досліджень системи груп повинно стати формування реальної політичної картини та сцени, виходячи з недемократичності сучасного політичного режиму, і, відповідно, – пошук шляхів можливої трансформації уже стійкої олігархічної форми у сторону демократії. Візерунок системи груп повинен займати тут одне з провідних місць у каталогу сфер аналізу і прогнозування.





    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
    7. Бакун Л.А. Группы в политике. К истории развития американских теорий // Полис, №1 1999. – С.162-167.
    8. Батенко Т. “Партія влади” і опозиція в Україні. Теорія і практика // Політичний процес в Україні: стан і перспективи пошуку. / збірник наукових праць. – Львів: ПАІС, 1998. – С.71-78.
    9. Боренько Я. Громадянське суспільство і політична влада олігархії // Ї, №21, 2001. С.61-71.
    10. Боренько Я. Інтерпретація концепції груп інтересу у дослідженні політичного процесу в Україні // Вісник львівського національного університету. Сер. – філософські науки. - 2001. Вип.3. – С.261-268.
    11. Боренько Я. Політична суб’єктність кримських татар в Україні: національна меншина і група інтересу // Вестник СевГТУ, Вып.24: Политология: Сб. науч. тр. / ред.кол.: Ю.А. Бабинов (отв.ред.) и др.; Севастоп. гос. техн. ун-т. – Севастополь, 2000. – С.143-148.
    12. Боренько Я. Соціальне партнерство в Європі: плюси і мінуси корпоративних угод // Вісник львів. ун-ту, Серія міжнародні відносини 2000. Вип.2. – С.130-135.
    13. Боренько Я. Теоретичні основи дослідження груп інтересу // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. / збірник наукових праць. – Львів: ПАІС, 1998. – С.20-23.
    14. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.: пер. з нім. Олександр Погорілий. – К.: Основи, 1998. – 534с.
    15. Возняк Т. “Проект Україна”. Підсумки десятиріччя // Ї, №20, 2000, С.99-127.
    16. Восленский М. Номенклатура, господствующий класс Советского Союза. – М.: Сов.Россия, 1999. – 589с.
    17. Гельман В Я. Постсоветские трансформации: наброски к теории // Ощественные науки и современность, №1 2001, С.55-69.
    18. Громыко А.А. Победы и поражения современной социал-демократической Европы // Полис, №3, 2000. - С.140-150.
    19. Группы интересов и российское государство / С.П.Перегудов, Н.Ю.Лапина, И.С.Семененко: РАН, Институт мировой экономики и международных отношений. – М.: Эдиториал УРСС, 1999 – 350с.
    20. Дерлугьян Г.Л. Крушение советской системы и его потенциальные следствия: банкротство, сегментация, вырождение // Полис, №2, 2000 С.19-29; №3, 2000. - С.18-30.
    21. Ильин М.В. Стравнительная полистология: научная компаративистика в системе политического знания // Полис, №2, 2000 С.19-29; №3, 2000. - С.162-175.
    22. Капустин Б.Г. Конец “транзитологии”? О теоретическом осмыслении первого коммунистического десятилетия // Полис, №4, 2001, С.6-26.
    23. Колодій А. Особливість перехідного періоду і вибір демократичних інститутів в Україні // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. – Львів: ПАІС, 1998. – 190с., С.46-55.
    24. Лісничук О.В. Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз: Автореф. дис. канд. політ. наук: 32.00.02 / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2000 – 20с.
    25. Медведчук В. Социал-демократическая модель общественного развития и предпосылки ее становления на Украине // Полис, №6 1999. - С.17-24.
    26. Перегудов С.П. Организованные интересы и государство – смена парадигм // Полис, №2, 1994. - С.76-87.
    27. Полохало В. Негражданскоє общество как социополитический феномен Украины // Полис, №6, 1999. – С.25-32.
    28. Радаев В.В. Экономические интересы при социализме. – М.: изд-во МГУ, 1971. – 334с.
    29. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. – М.: Наука, 1995. – 240с.
    30. Рывкина Р.Ф. Теневизация российского общества: причины и последствия // Социс, №12, 2000. – С.3-13.
    31. Самойленко В.С. Интеллигенция как эмоциальная группа и специфический социокультурный феномен // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. – Харків: видавничий центр Харківського національного університету імені В.П. Каразіна, 2000 – 319 с. – С.87-89.
    32. Сазонов Н.И. Неокорпоративизм – современная концепция либерального государства // Проблемы демократии в реформируемой Украине: сб.научн.трудов., отв.за.вып. Н.И.Сазонов – Х.: КиПи, 1997 – 94 с. – С.3-7.
    33. Саунская В.М. (отв.ред.). Изменение социальной структуры советского общества. Октябрь 1917 – 1920. – М.: Мысль, 1976. – 346с.
    34. Семенченко О. Альтернатива у Києві // Зустрічі, №8, 1994. – С.207-224.
    35. Семененко И.С. Группы интересов в Европейском союзе: региональный аспект // Полис, №2 1998. – С.26-34.
    36. Семененко И.С. Трансформация критериев самоидентификации в социокультурном и политическом пространстве: западная парадигма и российский контекст // Полис, №3 2000. – С. 80-89.
    37. Сікора І.В. Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу. – К.: Охорона праці. – 2000. – 126 с.
    38. Советская социология: В 2 т. –– М.: Наука, 1982. – Т.1: Социологическая теория и социальная практика. – 288 с.
    39. де Токвіль А. Про демократію в Америці: У двох томах: Переклад з французької Григорія Філіпчука та Михайла Москаленка. Передмова Андре Жардена. – Київ: Видавничий дім “Всесвіт,” 1999. – 590с.
    40. Турчинов О. Особливості української олігархії // Політична думка, №3, 2000, С.13-19.
    41. Федосеев A. Современная американская буржуазная политология: истоки, традиции, новации. – Л.: Изд-во Лен. Унив-та, 1989. – 215с.
    42. Феномену “Політичної думки” виповнилося 7 років // ПіК, № 43 (78), 21-27 листопада 2000. – С. 40-41.
    43. Цейтлин Ю. В. Гражданское общество и государство в России // Россия и современный мир: проблемы, мнения дискуссии, события, № 28, 2000. – С.201-213.
    44. Alderman G. Pressure groups and government in Great Britain. – Longman: Longman and New York, 1984. – 164 p.
    45. Almond G.A. A Comparative Study of Interest Groups and the Political Process // H. Eckstein, D. Apter. Comparative Politics. - New York, 1963. – P. 397-408.
    46. Almond G.A. A Functional Approach to Comparative Politics. – Yale Univ.: New Haven, the University of Michigan AnnArbon, Sept. 12-16, 1960. – P. 112.
    47. Almond G.A. Political Science: the History of Discipline // A New Hadbook of Political Science. – ed. by R.E. Goodin and H.-D. Klingelmann. – Oxford: Oxford UP, 1998. – P. 50-97.
    48. Almond G.A., Powell G.B. Comparative Politics: A Developmental Approach. – Boston: Little, Brown, 1966. – XV. – 348 p.
    49. Analysen russischen Forschungen zu Sozialstruktur, Eliten, Parteien, Bewegungen, Interessengruppen und Sowjetgeschichte / Oswald I., Rossekel R., Stykow P., Wielgohs J. (Hrsg.): Deutsch-russisches Monitoring. – Sozialwissenschaften in Rußland; Bd.1., Berlin: GSFP, 1996 – 273 S.
    50. Antoszewski A., Herburt R. (red). Demokracje Zachodnioeuropejskie. Analiza porуwnawcza – Wrocław: W-wo Uniw-tu Wrocł., 1997. – 348 s.
    51. Antoszewski A., Herburt R. (red). Demokracje Europy Środkowo-Wschodniej w perspektywie porуwnawczej – Wrocław: W-wo Uniw-tu Wrocł., 1998. – 255 s.
    52. von Arnim, H.H. Gemeinwohl und Gruppeninteressen – die Durchsetzungsschwäche allgemeiner Interessen in der pluralistischen Demokratie. Ein Beitrag zu verfassungsrechtlichen Grundlagen der Wirtschaftsordnung. – Frankfurt/M.: Metzer Verl. GmbH, 1977. – XII – 494S.
    53. Bachrach P. The Theory of Democratic Elitism: a Clique. – Latham: UP of America, 1980. – XIV. – 109 p.
    54. Backhaus-Maul H., Olk T. Vom Korporativismus zum Plurasilmus? – Aktuelle Tendenzen in den Staat–Verbände–Beziehungen am Beispiel des Sozialsektors. – Zentrum für Sozialpolitik: Universität Bremen, ZeS-Arbeitspapier Nr. 11/95. – 46 S.
    55. Baskin D. American Pluralism – Theory, Practise and Ideology // Journal of Politics, 32/1970. – P .71-95.
    56. Bentley A.F. The Process of Government. – Evanston/Ill.: The Principia Press of Illinois, 1949. – XXVI – 501 p.
    57. Berry J.M. Lobbying for the People. The Political Behavior of Public Interes Groups. – Princeton, New Jersey: Princeton UP, 1977. – 332p.
    58. Berry J.M. The Interest Group Society. – second edition. – Boston/Toronto: Little/Brown and Co, series in political science, 1984 – X – 260 p.
    59. von Beyme K. Die Politischen Theorien der Gegenwart: eine Einführung. – Opladen GmbH, Westd. Verl. 1992. – 259 S.
    60. von Beyme K. Interessengruppen in der Demokratie. Theodor Eschonburg zum 75. Geburtstag gewidmet. – München: Serie Piper, 1980. – 269 S.
    61. Bianchi Rt. Interest Groups and Political Development in Turkey. – New Jersey: Princeton UP, 1984. – 426 p.
    62. Birke A.M. – Pluralismus und Gewerkschafsautonomie in England. - Entstehungsgeschichte einer politischen Theorie. – Stuttgart: Klett-Cotta, 1978. – 258 S.
    63. Blanksten G.I. Political Groups in Latin America // American Political Science Review, 53 (March, 1959). – P. 106-127.
    64. Borenko J. Skąd pochodzi oligarchia: ewolucja komunizmu i systemu grup nacisku w ZRRS // Dzieje najnowsze, Toruń, 2001, S.179-188.
    65. Connoly, W.E. The Bias of Pluralism // Connoly W.E. (ed.) The Challenge to Pluralist Theory – New York: Atherton Press, 1969 – P. 8-42.
    66. Cox T. Democratisation and the Growth of Pressure Groups in Soviet and Post-Soviet Politics // Richardson J.J. (ed.) Pressure Groups. – Oxford UP, 1993. – P. 71-86.
    67. Czada R., Schmidt M.G. Verhandlungsdemokratie, Interessenvermittlung, Regierbarkeit. Festschrift für Gerhard Lehmbruch. – Opladen: West. Verl., 1993. – 296 S.
    68. Dahl R.A. Democracy and its Critics. - New Haven, London: the UP of Chicago, 1989. – VIII –397 p.
    69. Dahl R.A. Democracy in the United States. Promise and Performance. – Boston: Houghton Mifflin, 1981. – XIII – 475 p.
    70. Dahl R.A. Futher Reflektions on “The Elithist Theory” of Democracy // American Political Science Review, 60(1966). – P. 296-305.
    71. Dahl R.A. Who Governs? – Democracy and Power in American City. – New Haven: Yale UP, 1989. – XII – 355 p.
    72. Dawson J.I. Intellectuals and Anti-Nuclear Protests in the USSR. // Solomon S.G. (ed.). Beyond Sovietology. Essays in Politics and History. – New York: Sharpe, 1993. – P. 94-124.
    73. Democracy and its alternatives: understanding post-communists societies / Rose R.; Mishler W.; Haepfer Ch. – Cambridge: Polity Press, 1998 – XIV – 270 p.
    74. Detjen J. Neopluralismus und Naturrecht. Zur politischen Philosophie der Pluralismustheorie. – Padeborn: Schöning, 1988. – 728 S.
    75. Dilas M. Die neue Klasse. – München: Kindler, 1957. – 204 S.
    76. Duverger M. Party Politics and Pressure Groups. A Comparative Introduction. – Nelson, 1972. – 198p.
    77. Easton D. The Political System. An Inquiry into the State of Political Science. - New York: A.A.Knopf, 1953. – XII. – 320p.
    78. Eckstein H. Group Theory and the Comparative Study of Interest Groups // H. Eckstein – D. Apter. Comparative Politics. - New York, 1963. – P. 289-397.
    79. Ehrman H.W. (ed.). Interest Groups on Four Continents. – Pittsburg UP, 1958. – 315 p.
    80. Fraenkel E. Der Pluralismus als Strukturelement der freiheitlich-rechtsstaatlichen Demokratie // ders.– Deutschland und die westlichen Demokratien. – Stuttgart/Berlin/Köln/Mainz, 6.Aufl. – 34 S.
    81. Galbraith K.J. American Capitalism: the Concept of Countervailing Power. – Penguin, 1968. – 222 p.
    82. Garceau O. Interest Group Theory in Political Research // Annals of the American Academy of Political and Social Science, No 319(1958). - P.113-122.
    83. Goldthorpe J.H. The End of Govergence: Corporatist and Dualist Tendencies in Modern Western Societies // Order and Conflict in Contemporary Capitalism. Goldthorpe J.H. (ed.). – Oxford: Claredon Press, 1984. – XII – 373 p.
    84. Hagan C.B. The Group in Political Science // R. Young. Approaches to the Study of Politics. – Evanston, 1958. - P. 3-25.
    85. Hale M.Q. The Cosmology of Arthur Bentley // Connoly W.E. (ed.) The Challenge to Pluralist Theory – New York: Atherton Press, 1969. – P. 26-42.
    86. Harrison R.J. Pluralism and Corporatism. The political evolution of modern democracies. – London: George Allen & Unwin (Publishers) Ltd., 1980. – 198 p.
    87. Hartmann J. Verbände in der westlichen Industriegesellschaft. Ein international vergleichendes Handbuch. – Frankfurt/NewYork: Campus Verl., 1985. – 344 S.
    88. Herbut R. Interes polityczny jako kategoria politilogiczna // Studia z teorii polityki, tom I, pod red. A.W.Jablonskiego i L.Sobkowiaka. – Wrocław: W-wo Uniw-tu Wrocł., 1996.
    89. Hirsch-Weber W. Politik als Interessenkonflikt. – Stuttgart: Enke 1969. – X – 288S.
    90. Hollings, R.L. Nonprofit Public Policy Research Organizations. A Sourcebook on Think Tanks in Government. – (Garland Reference Library of Social Science, Vol.905: Organizations and Interest Groups, Vol.7) – New York & London: Garland Publishing, 1993. – 218 p.
    91. Hough J. Pluralism, Corporatism and Soviet Union // S.G. Solomon (ed.). Pluralism in Soviet Union. – London: MacMillan, 1983. – P. 13-42.
    92. Hrebenar, R.J.(ed.) Interest Groups Politics in the Northeasternt states. – Pensilvania: UP, 1993. – XII – 404 p.
    93. Jordan A.G. & Richardson J.J. Government and pressure groups in Britain. – Oxford: Clarendon Press, 1987. – 308 p.
    94. Juds J. The Paradox of American Democracy: Elites, Special Interests and the Betrayal of the Public Interest. – New York: Pantheon Books, 2000. – 320 p.
    95. Kailitz S. Der Streit um den Totalitarismusbegriff. Ein Spiegelbild der politischen Entwicklung // Jesse E., Kailitz S. Präge Kräfte des zwanzigsten Jahrhunderts – Demokratie, Extremismus, Totalitarismus. – München: Bayerische Landeszentrale für politische Bildungsarbeit, 1997. – S. 219-250.
    96. Karatnycky A. A Century of Progress: the 1999 Freedom House Survay // Journal of Democracy Vol.II(1), Jabuary 2000. – P. 187-200.
    97. Kaufman R..R.. Approaches to Study of State Reform in Latin American and Post-socialist Countries// Comparative Politics, Vol.31(3), April 1999. – Р. 357-375.
    98. Kelso W.A. American Democratic Theory: Pluralism and its Critics. – Nestport-London: Greebwood Press, 1978 – 368 p.
    99. Kerblay B. Modern Soviet Society. – London: Methuen&Co.Ltd, 1983. – 321 p.
    100. Khmelko V., Wilson A. Regionalism and Ethnic and Linguistic Cleavegas in Ukraine // Contemporary Ukraine: Dynamics of Post-Soviet Transformation / edited by Taras Kuzio. – New York: M.E.Sharpe, 1998 – P. 60-81.
    101. Kremmendahl H. Pluralismustheorie in Deutschland: Entstehung, Kritik, Perspektiven – Leverkusen: Heggenverl., 1977. – 494 S.
    102. Kornhauser W. The Politics of Mass Society. – London: Routledge and Paol, 1968. – 256 p.
    103. La Palombara J. Interest Groups in Italian Politics. – Princeton, New Jersey: Princeton UP, 1964. – 312 p.
    104. La Palombara J. The Utility and Limitation of Interest Group Theory in Non-American Field Situation // Journal of Politics, 22 (Feb.,1960). – P. 29-49.
    105. Lane D. (ed.). Elites and Political Power in the USSR. – Cambridge: UP, 1988. – 299 p.
    106. Lane D. The end of inequality? Stratification and state socialism. – Pengiun Books England, 1971. – 156 p.
    107. Latham, Earl. The Group Basis of Politics: A Study in Basing-Point Legislation. - Ithaca, New York: Cornell UP, 1952. – IX – 244 p.
    108. Lewin, L. Governing Trade Unions in Sweden. – Cambridge: Harvard UP, 1980. – 180 p.
    109. Lindblom Ch.E. The Policy-making Process. – Englewood Cloffs: Prentice Hall, 1993. – IX – 164 p.
    110. Linz J.J. Totalitäre und Autoritäre Regime. Hrsg. von Raimund Krämer. – Berlin: Berliner Debatte Wiss. Verl., 2000 (Reihe Potsdamer Textbücher). – 311 S.
    111. Loveday P., Campbell J. Groups Theory and Practice. – Melbourne/Canberra/Sidney, 1962. – 308p.
    112. Lowi, T.J. American Business, Public Policy, Case Studies and Political Theory // World Politics, XVI, 4. – P.677-93.
    113. Macridis R.E. Interest Groups in Comparative Analysis // Journal of Politics, 23 (Feb., 1961). - P. 25-45.
    114. Märtz T. Interessengruppen und Gruppeninteressen in der Demokratie. Zur Theorie des Rent-Seeking. – Frankfurt am Main: Verl. Peter Lang GmbH, 1990. – 260 S.
    115. Meny Y. Government and Politics in Western Europe: Britain, France, Italy, West Germany. - Oxford University Press, 1994. – XIII – 420 p.
    116. Mills Ch.W. The Power Elite. - Oxford UP, New York, 1956. – 423 p.
    117. Moe T.M. The Organization of Interests: Incentives and the Internal Dynamics of Political Interest Groups. - Chicago: University of Chicago Press, 1988. – X – 282 p.
    118. Monnypenny P. Political Science and the Study of Groups // Western Political Quarterly, №7 (June, 1954). – P.183-201.
    119. Mosen, R.G. Independents and Party Formation. Elite Partisanship as an Intervening Variable in Russian Politics. // Comparative Politics, Vol. 31(2), January 1999. – P. 147-166.
    120. Narr W.-D., Naschold F. Theorie der Demokratie. Einführung in die moderne politische Theorie. Teil III. – Reihe Kohlhammer – Zw. Aufl.: Stuttgard, 1973. – 300 S.
    121. Nohlen D. Wörterbuch Staat und Politik. Neuausgabe 1995. – Bonn: Bundeszentrale für politische Bildung, 1998. – 906 S.
    122. Novikov E., Bascio P. Gorbachev and the Collapse of the Soviet Communist Party. The Historical and Theoretical Background. – (Major Concepts in Politics & Political Theory, Vol.4). – New York: Peter Lang, 1994. – 216 P.
    123. Nuscheler F., Steffani W. (Hrsg.) – Pluralismus: Konzeptionen und Kontroversen. – München: Piper Sozialwissenschaft (3.Aufl.), 1976. – 344 S.
    124. Oberschall A. Social Movements and the Transition to Democracy // Democratization, Vol. 7(3), Autumn, 2000. – P. 25-45.
    125. Offe C. Disorganized Capitalism: Contemporary Transformation of Work and Politics. – Cambridge: MIT Press, 1989. – 366 p.
    126. Olegard P. Group Basic of Politics: A New Name of Old Myth // Western Political Quarterly, II (1958). – P. 689-701.
    127. Olsen J.P. Organized Democracy: Political Institutions in a Welfare State: the Case of Norway. – Oslo: Universitetsforlaget, 1983. – 246 p.
    128. Olson M. The Logic of Collective Action. Public Goods and the Theory of Groups. – Cambridge: Mass, 1965. – X – 186 p.
    129. Olson M. The Rise and Decline of Nations: Economic Growth Stagflation and Social Rigidities. - Yale UP, New Haven/London, 1982. – XI – 273 p.
    130. Ornstein, N. J., Perlman M. Political Power and Social Change: the United States Faces a United Europe. – Washington: the AEI Press, 1991. – 206 p.
    131. Pipes R. (ed.). The Russian Intelligentsia. – New York: Columbia UP, 1961. – 234 p.
    132. Political Parties, Interest Groups and Political Campaigns / Hrebenar R.J., Benedict R.C; Burbank M.J. – Westview: Boulder CO, 1999 – 322 p.
    133. Political Party Development in Divided Societies: the Case of Ukraine / Hesli V.L; Reisinger W.M.; Miller A.H.: Electoral Studies, Vol.17(2), 1998. – P. 235-256.
    134. Pontusson J. Labor, Corporatism, and Industrial Policy: the Swedish Case in Comparative Perspective // Comparative Politics, Vol. 23 (2), January 1991. – P.163-180.
    135. Remington T.F. Regime Transition in Communist Systems: the Soviet Case // Fleron F.F., Hoffmann E.P. (eds.). Post-Communist Studies & Political Science. Methodology and Empirical Theory in Sovietology. – Boulder: Westview Press, 1993. – P.265-298.
    136. Riabchouk M. Civil Society and Nation Building in Ukraine // Contemporary Ukraine: Dynamics of Post-Soviet Transformation / edited by Taras Kuzio. – New York: M.E.Sharpe, 1998 – P.81-98.
    137. Richardson J. Government, Interest Groups and Policy Change // Political Studies, Vol.48 (2000). – P.1006-1025.
    138. Rose A.M. The Power Structure – Political Process in American Society. – New York: Oxford UP, 1967. – XXIII – 506 p.
    139. Rose R. The End of Consensus in Austria and Switzerland // Journal of Democracy, Vol. II (2), April 2000. – P.26-40.
    140. Rose R., Haepfer C. New Democracies Barometer: A 12-Nations Survey. – Studies in Public Policy Number 306. – Centre for the Study of Public Policy: University of Strathclyde, Glasgow G1 1XH Scotland, 1998 – 104 p.
    141. Rose R., Mishler W. Negative and Positive Party Identification in Post-Communist Countries. // Electoral Studies, Vol. 17(2), 1998. – P.217-234.
    142. Rotham S. Systematic Political theory: Observations on the Group Approach // APSR, 54(1960). – P.15-33.
    143. Sartory G. Comparing or Miscomparing // Journal of Theoretical Politics, Vol. 3 (3), 1991. – P.243-257.
    144. Schattschneider E.E. The Semisovereign People. A Realist’s View of Democracy in America. – Hinsdale, Illinois: the Dryden Press, 1960. – 148 p.
    145. Scharpf F. Demokratietheorie zwischen Utopie und Anpassung. – Konstanz: Univ.-Verl., 1970. – 93 S.
    146. Schmitter Ph. Models of Interest Intermediation and Models of Societal Change in Western Europe.// Comparative Political Studies, 1977. – P.7-38.
    147. Schmitter Ph. Still the Century of Corporatism? // Review of Politics, 1974, Vol.36. – P.85-131.
    148. Scholten I. (ed.) Political Stability and Neo-Corporatism. – Sage, London, 1987. – X – 276 p.
    149. Shelle, L.I. Post-Soviet Organized Crime: A New Form of Authoritarianism. // Williams Ph. (ed). Russian Organized Crime: The New Threat? – London: Frank Cass, 1997. – P.122-138.
    150. Shonfield A. Modern Capitalism. - London: William Pickering, 1994. – (Theories of Mixed Economy) – XVI – 456 p.
    151. Skilling G., Griffiths F. (eds.). Interest Groups in Soviet Politics. – Princeton UP: Princeton, New Jersey, 1971. – 434 p.
    152. Skilling G. (ed.). Samizdat and an Independent Society in Central and Eastern Europe. – Oxford: Macmillan Press, 1989. – 293 p.
    153. Smith D.G. Pragmatism and the Group Theory of Politics // American Political Science Review, 58 (1964) – P. 600-610.
    154. Smith G. The Post-Soviet States. Mapping the Political Transition. – New York: Oxford UP, 1999. – IX – 271 p.
    155. Solchanyk, Roman. The Post-Soviet Transition in Ukraine: Prospects for Stability // Contemporary Ukraine: Dynamics of Post-Soviet Transformation / edited by Taras Kuzio. – New York: M.E.Sharpe, 1998 – P.17-41.
    156. Steffani W. Pluralistische Demokratie: Studien zur Theorie und Praxis. – Opladen: Leske&Budrich, 1980. – 228 S.
    157. Steiner J. European Democracies. – New York: White Plans, Longman, 1995. – XV – 447 p.
    158. Taras C. R. (ed.). Handbook of Political Science Research on the USSR and Eastern Europe: Trends from the 1950s to the 1990s. – Westport: Greenwood Press, 1992. – 345 p.
    159. The Challenge of Democracy: Government in America / Janda K., Berrey J.M., Goldman J.: second edition. – Boston: Houghton Mittlin Company, 1989. – 738 p.
    160. The Federalist Papers / Hamilton A., Madison J., Jay J. – New York: Mentor, 1986. – XXXI – 560 p.
    161. Thomas C.S. (ed.) First World Interest Groups: A Comparative Perspective./ edited by Clive S. Thomas. p.cm. – (Contribution in Political Science) – Westport, Connecticut, London: Greenwood Press, 1993. – 269 p.
    162. Thomas C.S. Politics and Public Policy in the Contemporary American West. – Albuquerque, NM: Univ. of Mexico Press, 1991. – XIII – 589 p.
    163. Ticktin H. Origins of the Crisis in the USSR. Essays on the Political Economy of a Disintegrating System. – Armonk, New York, London: M.E.Sharp Inc., 1992. – 192 p.
    164. Triesch G., Ockenfels W. Interessenverbände in Deutschland. Ihr Einfluß in Politik, Wirtschaft und Gesellschaft. - München; Landberg am Lech: Olzog, 1995 (Geschichte und Staat; Bd.302) – 232 S.
    165. Truman D.B. The Governmental Process. - New York: Alfred A. Knopf, 1964. – XV – 544 p.
    166. Wenstein L. The Group Approach: Arthur F. Bentley // Herbert Storing (ed.). Essays on the Scientific Study of Politics. – New York., 1962. – P.151-224.
    167. Weyland K. Neoliberal Populism in Latin America and Eastern Europe // Comparative Politics, Vol. 31(4), July 1999. – P.379-402.
    168. Wilson G.K. Interest groups. – Oxford: Basic Blackwell, 1990, - 198 p.
    169. Williamson P.J. Corporatism in Perspective: an Introducing Guide to Corporatist Theory. – London: Sage, 1989. – 249 p.
    170. Williamson P..J. Varieties of Corporatism: a Concept Discussion. Theory and Practice. - Cambridge UP, 1985. – X – 244 p.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины