ПРИНЦИП АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ : ПРИНЦИП альтернативности И ЕГО ВЛИЯНИЕ НА РАЗВИТИЕ ТЕОРИИ И ПРАКТИКИ МОДЕРНИЗАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКИХ СИСТЕМ



  • Название:
  • ПРИНЦИП АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ
  • Альтернативное название:
  • ПРИНЦИП альтернативности И ЕГО ВЛИЯНИЕ НА РАЗВИТИЕ ТЕОРИИ И ПРАКТИКИ МОДЕРНИЗАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКИХ СИСТЕМ
  • Кол-во страниц:
  • 210
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П. ДРАГОМАНОВА
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    імені М. П. ДРАГОМАНОВА


    На правах рукопису

    Іванілов Олександр Вікторович


    УДК 321.1.001.37(043)


    ПРИНЦИП АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ

    Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник
    Бех Володимир Павлович,
    доктор філософських наук, професор



    Київ – 2009




    ЗМІСТ


    ВСТУП………………………………………………………………………….…4
    РОЗДІЛ 1
    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
    ПРИНЦИПУ АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ
    В КОНТЕКСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ…………….13
    1.1. Принцип альтернативності
    як основне поняття дослідження………………………………………………..13
    1.2. Основні підходи до вивчення
    принципу альтернативності …………………………………………………….31
    1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження………...45
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………….....65

    РОЗДІЛ 2
    АЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ
    ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ……………………………………………...……...69
    2.1.Сутність, зміст та функції
    принципу альтернативності……………………………………………………. 69
    2.2. Форми прояву альтернативності
    у побудові, функціонуванні та модернізації політичних систем……………. 84
    2.3. Форми існування та механізм дії
    принципу альтернативності у розвитку політичних систем………………… 94
    2.4. Програма і типові алгоритми альтернативного
    дослідження процесу політичної модернізації……………………………….115
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………….……..131


    РОЗДІЛ 3
    ПРИНЦИП АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ…………………………………...…135
    3.1. Специфіка прояву принципу альтернативності
    у розбудові української державності……………………….……………….135
    3.2.Оптимізація української політичної системи
    з врахуванням механізму дії принципу альтернативності…………………..150
    ВИСНОВКИ ДО 3 РОЗДІЛУ……………………………………………...…174

    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………177
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ……………..183



















    ВСТУП


    Актуальність теми дослідження. Проблема реформування політичної системи українського суспільства на початку ХХІ століття є пріоритетним напрямом діяльності як органів влади, так і громадсько-політичних об’єднань. Ключовим аспектом політичних реформ виступають процеси налагодження цивілізаційної взаємодії між державою та громадянським суспільством, створення ефективної моделі функціонування політичної влади з метою демократизації розвитку політичної системи, перехід до варіативних систем демократії, соціально-правової держави. Завдання досягнення стабільності, пошук механізмів адаптації політичної системи в умовах невизначеності, відображення та узгодження інтересів соціальних груп акцентують увагу на потребі пошуків ефективних засобів удосконалення загальної методології та конкретизації технологій прогнозування політичних процесів з урахуванням альтернативності розвитку систем. Одним із фундаментальних принципів такої модернізації виступає принцип альтернативності як невід’ємний чинник розвитку політичної системи. Створення інструментарію альтернативності є адекватним компонентом характеристики особливостей політичної сфери громадського життя і комплексною задачею розробки теоретико-методологічних та прикладних аспектів розвитку політичної науки.
    Політична альтернатива – важливий показник спроможності суспільства сприймати зміни, інновації, гнучко реагувати на виклики часу. Ця категорія характеризується здатністю виступати гарантом політичної та соціальної стабільності. Вдале застосування принципу альтернативності – неодмінна умова успішної, плідної політичної діяльності, формування основних структур та духовних підвалин громадянського суспільства, утвердження людини як свідомого суб’єкту політики. Моделі політичних альтернатив у конкретному суспільстві залежать від здатності соціуму інтерпретувати їх цінності, зберігаючи при цьому предметну сутність та зміст, водночас не руйнуючи специфіку національної традиції і культури. Серед причин, які викликають стагнацію в українському суспільстві, науковці визначають наступні: неспроможність політичного керівництва вибрати оптимальний шлях розвитку політичної системи України, загальне відчуття, що населення не готове прийняти радикальні реформи, і значні його сегменти ще обтяжені схильністю до радянських цінностей та інститутів. Наявні також ознаки розколу між тими, хто готовий до реформ, і тими, хто протистоїть їм.
    У той же час, сучасна політична наука й досі не вичерпала можливості комплексних досліджень особливостей та специфіки функціонування принципу альтернативності у процесі модернізації політичних систем.
    Актуальність теми дослідження зумовлюється також необхідністю теоретичного аналізу процесів трансформації політичної системи України на ґрунті комплексної наукової методології. Це дозволить врахувати важливіші здобуття сучасної політичної науки та специфіку вітчизняних політичних реалій, сприятиме виробленню подальшої стратегії демократичної модернізації суспільства та її практичній реалізації в умовах соціокультурних реалій.
    Теоретико-методологічні основи дослідження означеної проблематики закладено у працях західних (П. Абурден, Г. Алмонд, Р. Арон, Д. Белл, З. Бжезинський, Г. Кан, Дж. Несбіт, О. Тоффлер, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон та ін.), російських (В. Афанасьєв, В. Гельман, В. Лісічкін, А. Мельвіль, М. Моїсєєв, О. Панарін) та вітчизняних (В. Андрущенко, О. Бабкіна, М. Головатий, В. Кремень, В. Литвин, М. Михальченко та ін.) авторів. Останніми роками в Україні з’явилась низка серйозних наукових праць із різних аспектів проблем політичної модернізації та шляхів її реалізації. Серед них слід назвати роботи А. Гальчинського, В. Геєця, В. Горбатенка, І. Бідзюри, Л. Губерського, І. Варзаря, В. Князева, А. Коваленка, Ю. Левенця, М. Остапенко, Б. Ребкала, Ф. Рудича, Д. Табачника, С. Телешуна, В. Тертички, В. Ткаченка, А. Толстоухова, Ю. Шемшученка, П. Шляхтуна та інших. Вихідним матеріалом для теоретичних положень дисертації, спрямованих на інтеграцію проблеми трансформації політичних інститутів із сучасними проблемами глобалізації з урахуванням альтернативності розвитку, послугували окремі положення досліджень Р. Балабана, В. Бебіка, В. Воронкової, Є. Головахи, Л. Нагорної, С. Наумкіної, Н. Нижник, О. Новакової, Ю. Римаренка, М. Чумаченка, М. Шаповаленко та ін.
    Аналіз літератури з даної проблематики засвідчує, що поряд з високим рівнем її загального осмислення у західній і вітчизняній політичній науці не вичерпано можливості досліджень особливостей функціонування принципу альтернативності під час реформування політичної системи. Безперечні переваги принципу альтернативності – процедурна гнучкість, наочність, поєднання пошукового і нормативного способів застосування у даний час недостатньо повно використовуються експертами і технологами. У переважній частині статей та монографій увага акцентується на окремих методологічних і процедурних компонентах політичної альтернативності. При цьому втрачається комплексність та багатовимірність самого принципу. Таким чином, актуальність, недостатня розробленість проблеми обумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Принцип альтернативності та його вплив на розвиток теорії і практики модернізації політичних систем”.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної теми кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова „Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії”, науковий напрям „Дослідження гуманітарних наук”, що входить до Тематичного плану науково-дослідних робіт НПУ імені М.П. Драгоманова, який затверджений Вченою радою 22.12.2005 р., протокол №5. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 31.01.2006 р., протокол № 6.
    Мета дисертаційного дослідження полягає у системному аналізі сутності принципу альтернативності його ролі у модернізації політичних систем та механізму реалізації даного принципу у процесі трансформації сучасної політичної системи України.
    Конкретизована мета зумовила формулювання та розв’язання наступних завдань дослідження:
    - провести аналіз основних теоретико-методологічних підходів до вивчення альтернативності;
    - визначити поняття принципу альтернативності, охарактеризувати методи і категоріальний апарат дослідження;
    - обґрунтувати сутність, зміст та специфіку функціонування принципу альтернативності в політичній сфері;
    - визначити та охарактеризувати форми прояву принципу альтернативності в процесі модернізації політичних систем;
    - проаналізувати особливості реалізації принципу альтернативності у трансформації політичної системи України;
    - розробити рекомендації для оптимального запровадження принципу альтернативності в процесі трансформації політичної системи України.
    Об’єктом дослідження є альтернативність як елемент політичної теорії і практики розвитку політичних систем.
    Предметом дослідження є принцип альтернативності та його роль у розвитку теорії і практики модернізації політичних систем і трансформації політичної системи України.
    Методи дослідження. Основна мета і завдання дослідження обумовили і контури теоретико-методологічних засад дисертаційної роботи, в основі яких перебуває принцип методологічного плюралізму, який дозволив поєднати необхідні для дослідження принципи та методи різних галузей знань – філософії, соціології, історії, синергетики тощо. В теоретичну основу даної роботи покладені принципи діалектики. Зокрема, об’єктивності, єдності логічного та історичного, цілісності, політичного розвитку, загального зв’язку, причинності, які проявляють себе як єдність і боротьба протилежностей; взаємний перехід кількісних та якісних змін, сутність і явище, зміст і форма, структура та елемент, ціле і частина, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина і наслідок, одиничне, загальне і особливе. Крім цього, в дисертаційній роботі використані методологічні принципи, які визначають політологічні особливості дослідження принципу альтернативності у модернізації політичних систем. Зокрема, принципи історизму та соціального детермінізму. Позитивну методологічну функцію у дослідженні виконують принципи синергетики, а саме: принципи буття (гомеостатичність та ієрархічність) та принципи становлення (нелінійність, нестійкість, незамкненість, динамічна ієрархічність, спостережливість). Стрижневою методологічною основою дисертації є системний підхід, який дозволив розглянути суспільно-політичні процеси як цілісну систему, сприяв кореляції усіх використаних у роботі принципів, надав змогу здійснити структурно-функціональний аналіз предмету дослідження. Використано провідні принципи системного підходу: цілісність, ієрархічність побудови, структуризація, багатоманітність, інтеграція, формалізація. Основою дослідження стала цивілізаційна парадигма, у межах якої було осягнено зміст трансформаційних процесів. Цим зумовлений історико-генетичний підхід до феноменів, що стали предметом аналізу. Такий підхід сприяв можливості усвідомлення специфіки дії принципу альтернативності у політичних системах та перспективи його подальшої еволюції.
    З огляду на складність проблеми, були використані як загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, класифікація), так і спеціальні методи політології, адекватні об’єкту та предмету пізнання. Важливе місце посідали методи моделювання, порівняльного аналізу та екстраполяції. Виходячи із предмета дослідження, були використані методи інституційного та сценарного аналізу, експертних оцінок, вибору альтернатив та політичного прогнозування в аспектах, що належать політичній науці. Відповідно до характеру обраної теми використовувався герменевтичний метод. Поєднання методологічних принципів, підходів та методів політичного пізнання різного характеру та рівня дозволило дослідити принцип альтернативності та його вплив на розвиток теорії і практики модернізації політичних систем.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим системним дослідженням принципу альтернативності, його сутності, змісту, форм та ролі у процесах сучасних глобалізаційних трансформацій та розвитку політичних систем світу. Зокрема, зосереджена увага на висвітленні положень, які виносяться на захист:
    – вперше у вітчизняній політичній науці розроблена цілісна концепція прояву принципу альтернативності як можливість розвитку політичного процесу та його складових за різними траєкторіями із врахуванням варіативних взаємозв'язків і структурних відносин, що знаходиться у дискурсі методологічної презумпції глобального політичного прогнозування, моделювання та проектування, а також визначено зміст принципу альтернативності через сукупність трьох синтетичних самовідтворюваних процесів: невизначеності майбутнього, біфуркація, дискретності простору-часу; виділено функції принципу альтернативності, які інтегровано у дві групи: селективну (пошук та аналітичне обґрунтування тих варіантів політичного розвитку, які не можуть бути реалізованими; відмежування здійснених варіантів політики від уточнених; аналіз зв'язків між модернізацією конкретної політичної системи і міжнародним політичним розвитком) та прогнозно-проективну (оцінка можливих майбутніх змін, пов’язаних з проблемами світової зовнішньої політики; озброєння людства та політичних еліт новими знаннями, необхідними для побудови управлінських сценаріїв, політичної експертизи та розробки сприятливих альтернатив);
    – вдосконалено рефлексію явища альтернативності, а саме: формалізована її ціннісно-смислова природа, що відображається у забезпеченні морфологічно-функціональної цілісності та стабільності політичної системи через розвиток політичного процесу за варіативними траєкторіями та відокремленні здійснених варіантів політичного розвитку від нереалізованих; розкрито його сутність як розмежувальний (за характером біфуркаційний) момент, що відбувається за участю свідомості людини з якого започатковується якісно новий етап розвитку політичної системи;
    – запропоновано розмаїття форм прояву принципу альтернативності у політичному житті, які подано у дисертації за декількома критеріями: за морфологічною досконалістю (сутнісна, функціональна, онтологічна, логічна, субстанціональна, ноуменологічна, суб’єктивована, об’єктивована, фізична), за траєкторією векторів розвитку у точці біфуркації (проста (пряма, висхідна, низхідна, діагональна), складна (крива, циклічна, спіралеподібна)), залежно від соціальних силових полів тригера (моноцентрична – поліцентрична, пошукова – нормативна), за соціокультурним підходом (форма програми, що задається культурною традицією (стереотипами та архетипами культури), форма моральної та естетичної реакції на крайнощі існуючої ситуації), за технологією побудови та типом прогнозною задачі („есе”, „аналітична форма”, „формалізована альтернатива”);
    – дістав подальшого вивчення алгоритм розробки політичного курсу модернізації з урахуванням принципу альтернативності, що складається з наступних етапів: уявлення об'єкту як системи та характеристика прогнозного фону; розробка принципів оптимізації об'єкту та виявлення аналогій між досліджуваним явищем та схожими процесами; аналітична оцінка обмежень, які впливають на прийняття рішення та прогнозування можливих наслідків; виявлення та структурування адекватних альтернатив; комплексна оцінка альтернатив з визначенням можливих наслідків; вибір альтернатив на засадах вичерпної раціональності (йдеться про стиль визначення політики, який базується на науковій оцінці альтернативних дій і забезпечує максимальну соціальну користь); процедура проведення всебічного аналізу проблеми від точки біфуркації.
    – поглиблено знання про особливості політичної системи України як перехідної та проаналізовано роль і значення принципу альтернативності у модернізації української держави. Зокрема, визначено співіснування варіативних ідеалів та стереотипів мислення в українському соціумі, аксіологічний дискурс, необхідність реалізації комплексного систематичного підходу до проблеми вибору та структурування альтернативних демократичних інститутів і відносин в Україні, запропоновано авторський підхід оцінювання впливу принципу альтернативності на трансформацію суспільно-політичних систем перехідного типу; виділено особливості дії даного принципу в політичній системі України; акцентовано необхідність вироблення інтегруючої ідеології, яка враховує альтернативність розвитку за різними схемами; та запропоновано ряд рекомендацій, щодо вирішення питань зазначеного проблемного поля.
    Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальших політологічних, соціально-філософських, соціологічних досліджень, у практичній діяльності державних установ та відомств, що займаються проблемами модернізації політичної системи, регулювання процесів державотворення тощо. Здійснений аналіз сприяє напрацюванню нових підходів у політології, поглиблює теоретичне розуміння проблем перехідного періоду, а також сприяє розробці та вдосконаленню навчальних програм з політології, суспільствознавства, філософії, історії, культурології, управлінні освітою, підготовці загальних нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, написанню підручників та навчальних посібників, довідникових видань з політологічних та інших дисциплін.
    Апробація результатів дослідження здійснювалась на засіданнях кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова та оприлюднювались на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції „Нова парадигма: Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі” (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Майбутнє Європейського Союзу та перспективи європейської інтеграції” (Київ, 2006); Всеукраїнській теоретичній та науково-практичній конференції з правознавства, політології та соціології „Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес” (Київ, 2007).
    Публікації. Результати роботи викладено у 13 публікаціях, 6 з яких надруковано у наукових фахових виданнях з політології.
    Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (351 позиція). Обсяг роботи – 210 сторінок, основна частина дисертації – 182 сторінки.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації на основі вивчення основі вивчення політологічної, соціологічної, філософської, соціально-філософської, економічної літератури сформовано цілісне уявлення про загальнотеоретичні засади принципу альтернативності у модернізації політичних систем.
    Доведено, що дослідження проблеми принципу альтернативності у модернізації політичних систем є недостатнім у сучасній політичній науці. Поняття „альтернативність” визначається самим функціональним станом суспільства, яке сукупністю власних параметральних характеристик обумовлює виникнення і визрівання варіативних шляхів суспільно-політичного розвитку. Авторський концептуальний підхід до розробки теми ґрунтується на творчому використанні положень теорії синергетики – наукового трактування явищ дійсності в їхньому комплексному соціоприродному вимірі. Це уможливило спробу цілісно дослідити як дисфункціональну, так і функціональну ролі принципу альтернативності як чинника процесу модернізації суспільно-політичних систем перехідного типу.
    Принцип альтернативності разом з іншими методологічними принципами (системності, прогнозування, безперервності, верифікації) складає основу політичного прогнозування і пов'язаний з можливістю розвитку політичного життя і його окремих ланок за різними траєкторіями, за умов різних взаємозв'язків і структурних відносин. Основне завдання практичної реалізації принципу альтернативності полягає у відокремленні здійснених варіантів розвитку від варіантів, які за умов, що склалися і передбачалися, не можуть бути реалізовані. Це припускає розрізнення окремих альтернатив за вірогідністю їх практичної реалізації. У методологічній системі „принцип – закономірність – закон”, політична альтернативність детермінує функціонування наступних політологічних законів: закон залежності альтернативного прогнозу від його інформаційної бази; закон залежності вірогідності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив; закон наростання тимчасової незалежності майбутнього від минулого; закон залежності ефективності альтернативи від умов її верифікації. На рівні базової архітектоніки поняття “альтернативність” трактується з декількох компліментарних теоретичних підходів. Визначальними є: системний; процесуальний; формальний імітаційних моделей; ситуаційний; транзактного аналізу; психологічний; футурологічний; синергетичний; соціологічний.
    Принцип альтернативності реалізується через конкретні дослідницькі методи (загальнонаукові та спеціальні). Вибір того або іншого методу прогнозування політичних процесів, подій залежить від цільового угрупування прогнозів, від його термінів і часу на розробку. Водночас, принцип політичної альтернативності характеризується значною процедурною гнучкістю. Це проявляється у здатності до ефективної взаємодії з іншими принципами і методами прогнозування і планування – як формалізованими, так і інтуїтивними, у поліфункціональності способів його використання в політичній прогностиці, у пристосованості методичного апарату до різних умов і задач. Означена категорія здатна бути носієм синтетичної функції, організуючим та інтегруючим базисом для комплексних прогнозно-політичних досліджень. Необхідність застосування принципу альтернативності до вивчення і передбачення розвитку політичних процесів викликана особливостями політичної сфери життя суспільства як специфічного об'єкту пізнання, з його складністю, багатомірністю, суперечливістю і полідетерміністичністю. Дослідження політичних процесів з урахуванням принципу альтернативності виступає як проектно-прогнозна або прогнозно-планова методика.
    Аналіз та систематизація політологічних джерел свідчать про те, що до провідних методологічних презумпцій, що формують сутність принципу альтернативності належать: невизначеність майбутнього; біфуркація; дискретність простору-часу. До якісних критеріїв принципу політичної альтернативності належать такі: дієвість, адекватність, ефективність, політична здійсненність, прийнятність, комунікабельність, доречність, відповідність прагненням суспільства, придатність для адміністрування, справедливість.
    Визначальні функції принципу альтернативності полягають у: відмежованості здійснених варіантів політики від уточнених; пошуку та аналітичному обґрунтуванні тих варіантів політичного розвитку, які не можуть бути реалізованими; аналізі зв'язку між модернізацією конкретної політичної системи і міжнародним політичним розвитком. До інших глобальних функцій принципу альтернативності належать: оцінка можливих майбутніх змін, пов’язаних з проблемами світової зовнішньої політики; озброєння людства та політичних еліт новими знаннями, необхідними для побудови управлінських сценаріїв, політичної експертизи та розробки сприятливих альтернатив.
    Комплексне дослідження проблеми засвідчує, що форми прояву принципу альтернативності класифікуються за декількома параметрами. За морфологічною досконалістю – сутнісна, функціональна, онтологічна, логічна, субстанціональна, ноуменологічна, суб’єктивована, об’єктивована, фізична. За траєкторією векторів розвитку у точці біфуркації: проста (пряма, висхідна, низхідна, діагональна); складна (крива, циклічна, спіралеподібна). Залежно від соціальних силових полів тригера: моноцентрична – поліцентрична; пошукова – нормативна. За соціокультурним підходом: форма програми, що задається культурною традицією (стереотипами та архетипами культури); форма моральної та естетичної реакції на крайнощі існуючої ситуації. За технологією побудови та типом прогнозною задачі – „есе”; „аналітична форма”; „формалізована альтернатива”. Формою існування принципу альтернативності як аксіологічної та онтологічної категорії є внутрішня організація впорядкованої взаємодії учасників політичного процесу у певних просторово-часових вимірах.
    Вказано, що принцип альтернативності є гарантом побудови евристичної моделі, яка відображає всі чинники і зв’язки реальної політичної ситуації, які можуть проявитися у процесі здійснення конкретного рішення. Отримана модель досліджується з метою висвітлення близькості результату тієї чи іншої з альтернативних дій до бажаного, порівняльних затрат ресурсів щодо кожного з варіантів, ступеня чутливості системи до різних зовнішніх впливів. Складові принципу альтернативності мають високий ступінь загальності, тобто відображають відношення, що значною мірою абстраговані від конкретного змісту прикладних проблем. Для будь-якої окремої системи дані категорії мають бути належно локалізовані та інтерпретовані.
    Характеризуючи особливості науково-політологічної спадщини вітчизняних та зарубіжних авторів, доведено, що алгоритм раціонального розв’язання проблеми з урахуванням принципу альтернативності складається з декількох послідовних етапів. На першому етапі слід діагностувати проблему, що склалася та виявити причини її виникнення. На другому етапі визначаються обмеження, що впливають на прийняття рішення, здійснюється їх аналітична оцінка та прогнозуються можливі наслідки. На третьому етапі виявляються реалістичні альтернативи розв’язання проблеми. На четвертому етапі проводиться аналітична критеріальна оцінка альтернатив. На п’ятому етапі здійснюється вибір альтернатив на основі їх виваженості та оцінки з урахуванням вичерпної раціональності. Вичерпна раціональність передбачає та детермінує процедуру проведення всебічного аналізу проблеми від точки біфуркації. Здійснений науковий аналіз засвідчує, що орієнтуючись на принцип альтернативності можна прискорити реалізацію мети і завдань політичної модернізації. Проте, слід пам’ятати, що у палітрі політичних альтернатив константою виступає національна специфіка держави: історико-культурна та цивілізаційна своєрідність, економічна структура, національний менталітет і політична культура населення з його регіональними рисами ідентичності. До особливостей прояву принципу альтернативності у модернізації політичної системи України відносимо: співіснування варіативних ідеалів та стереотипів мислення, що зумовлено соціокультурним та історичним розвитком держави; аксіологічний дискурс (проблемність визначення інтегративної альтернативної ідеологічної системи, що об’єднає суспільство, поза врахуванням домінуючих у масовій свідомості цінностей); необхідність реалізації комплексного систематичного підходу до проблеми вибору та структурування альтернативних демократичних інститутів і відносин в Україні; геополітичний аспект (альтернативи політичної модернізації в умовах геополітичних зон України – Західний та Південно-Східний регіон, Закарпаття та АР Крим); особливості перехідної політичної системи України. Серед визначальних тенденцій оптимізації української політичної системи з врахуванням механізму дії альтернативності автор відзначає: наявність варіативних ідеологій і необхідність вироблення ідеології, яка враховує альтернативність розвитку за різними схемами; необхідність формування аполітичної системи державотворення; вирішення проблеми співвідношення національної ідеї та політичних ідеологій, що акцентують увагу конкретних зрізах суспільного буття. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів доводить, що положення і висновки дисертації надають можливість для формування системного погляду на політичну реформу модернізації як тривалий етап становлення і розвитку якісно нового типу політичної системи, що перетворює посттоталітарну політичну модель на демократичну. Застосування принципу альтернативності відкриває новий напрямок концептуального аналізу політичного процесу як такого, ознаками змін якого є конституювання нових інституційних відносин в українському суспільстві та державі через залучення принципу альтернативності. Комплекс технік та алгоритмів, поєднаних принципом альтернативності, значною мірою відповідає задачам ефективного передбачення розвитку політики як особливого об'єкту прогнозування. Так, багатомірність і поліваріативність політичного світу, інтеграція об'єктивно-раціональних і суб'єктивно-психологічних чинників припускають необхідність залучення до процедури створення альтернативних прогнозів значних обсягів даних профільного та фонового планів; ретроспективної інформації історичного характеру; даних політико-психологічного аналізу суб'єктів політичного процесу, а також інформації юридичного, культурологічного та іншого характеру. Саме принцип альтернативності в інтеграції із сценарним методом значною мірою мають здатність до систематизації, обробці та аналізу різнопланової, різноякісної інформації. Ця властивість реалізується завдяки динамічній структурованості експертних процедур, гнучкості технологій роботи з даними тощо. Інша важлива особливість принципу альтернативності - технологічна орієнтованість на міждисциплінарний підхід.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

    1. Абалкин Л. Смена тысячелетий и социальные альтернативы / Леонид Абалкин // Вопросы экономики.—2000.—№ 12.—С. 27-40.
    2. Аберкромби Н. Социологический словарь / Н. Аберкромби, С. Хилл, Б.С. Тернер; пер. с. англ.; под ред. С. А. Ерофеева.–М.: ОАО „Экономика”, 1999.–418 с.
    3. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / Владимир Аверьянов.–К.: Наукова думка, 1996.–147 с.
    4. Авксентьєва Т., Чорна Н. Політична участь в умовах модернізації українського суспільства / Т. Авксентьєва, Н. Чорна //Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб.наук.статей (за матеріалами ХV Харківських політологічних читань).–Харків: НЮАУ, 2004.–С. 3–5.
    5. Алкер Х. Политическая методология: вчера и сегодня / Х. Алкер // Политическая наука: новые направления; под ред. Р. Гудина, Х.-Д. Клингеманна.–М., 1999.–200 с.
    6. Андрейчиков А., Андрейчикова О. Анализ, синтез, планирование решений в экономике / Александр Андрейчиков, Ольга Андрейчикова.–М.: Финансы и статистика, 2001.–250 с.
    7. Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії (Західноєвропейський контекст): Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Віктор Петрович Андрущенко.–К.: Тандем, 2000.-416 с.
    8. Андрущенко В. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. В 2-х томах / В. Андрущенко, М. Михальченко.-К.: Генеза, 1993.-Т.1.–255 с.
    9. Андрущенко В. Організоване суспільство / Віктор Петрович Андрущенко. – К.: Атлант ЮЕмСі, 2006.–404 с.
    10. Антология мировой философии: В 4-х т.–М., Мысль, 1971.–Т.3: Буржуазная философия конца XVІІІ в. – первых двух третей ХІХ в.–760 с.
    11. Апанасенко Г. Хто раніше вимре – Ботсвана чи Україна? / Г. Апанасенко // Дзеркало тижня.–2008.-№2.
    12. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Раймон Арон.–М.: Прогресс, 1993.-607 с.
    13. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Г.В. Атаманчук.–М.: Юридическая литература, 1997.–400 с.
    14. Атаманчук Г.В. Государственное управление: организационно-функциональные вопросы / Г.В. Атаманчук–М.: ОАО “НПО “Экономика”, 2000.–302 с.
    15. Атаманчук Г.В. Методологічні проблеми сучасного державного управління / Г.В. Атаманчук // Вісник УАДУ.–2001.–№ 3.–С. 9–12.
    16. Аткинсон Э.Б. Лекции по экономической теории государственного сектора / Э.Б Аткинсон., Дж.Э. Стиглиз.-М.: Аспект Пресс, 1995.–832 с.
    17. Афанасьев В.Г. Системность и общество / Виктор Григорьевич Афанасьєв.-М.: Политиздат, 1980.-368 с.
    18. Ахременко А.С. Сценариотехника в аналитическом обеспечении процедуры принятия политических решений / Андрей Сергеевич Ахременко // Вестник МГУ.-Сер.12 (политические науки).-1997.-№5.–С. 23–27.
    19. Ахременко А.С. Сценариотехника в политическом прогнозировании // Технологии в политике и политическом управлении / А.С. Ахременко - М.: Издательство РАГС, 2000.–С. 15-25.
    20. Бабкіна О.В. Політична модернізація суспільства: теоретичні основи / Ольга Володимирівна Бабкіна // Проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення: Тези доповідей і виступів Всеукраїнської науково-практичної конференції.—Одеса, 1993.
    21. Бажан Л.И. Математическая модель выбора экспертного решения относительно развития экономической системы / Л.И. Бажан, О.Л. Ершова.–К.: ИК НАН Украины, 1995.–С. 4–7.
    22. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Монографія / В.Д. Бакуменко.-К.: Вид-во УАДУ, 2000.–90 с.
    23. Бакуменко В.Д. Теоретико-методологічні засади формування державно-управлінських рішень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. наук держ. упр. / В.Д. Бакуменко.–К.: Вид-во УАДУ, 2001.–36 с.
    24. Балуев Д.Г. Введение в политический анализ. Учебное пособие / Д. Г. Балуев.-Нижний Новгород: ННГУ, 2000.–227 с.
    25. Барков В. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития / Владимир Барков.–К.: Стилос, 1998.–197 с.
    26. Баталов Э. От тоталитарной идеологии – к идеологическому плюрализму / Э. Баталов // Общественные науки и современность.–1991.–№ 3.–С. 76-80.
    27. Бебик В. Історія, головні напрямки та методологія дослідження політичної сфери суспільства: реферативний огляд / Валерій Бебік // Політологічні читання.–1993.-№2.–С. 112–133.
    28. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Дэниэл Белл; [пер. с англ., ред. В. Л. Иноземцев].–М.: Academia, 1999.–785 с.
    29. Белл Д. Возобновление истории в новом столетии (Предисловие к новому изданию книги „Конец идеологии”) / Дэниэл Белл // Вопросы философии.–2002.–№5.–С. 9-12.
    30. Берталанфи Л. Общая теория систем – критический обзор / Людвиг фон Берталанфи // Исследования по общей теории систем. – М.: Наука, 1969.–272 с.
    31. Бех В.П. Генезис соціального організму країни: Монографія. 2-е вид. доп. / Володимир Павлович Бех.–Запоріжжя: Просвіта, 2000.-288 с.
    32. Белявский А. Тайны предвидения: прогностика и будущее / А. Белявский, В. Лисичкин.-М.: Советская Россия, 1977.–351 с.
    33. Бешелев С.Д. Экспертные оценки / С.Д. Бешелев, Ф.Г. Гуревич-М.: Наука, 1973.–221 с.
    34. Білорус О. Г. Глобалізація і національна стратегія / Олег Григорович Білорус.–К.: ВО „Батьківщина”, 2001.–300 с.
    35. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах глобалізації / О. Білорус // Економіка України.–2001.–№ 11.–С. 4-13.
    36. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах глобалізації / О. Білорус // Політична думка.–2001.–№4.–С. 68-83.
    37. Білорус О.Г.Глобальна ноосферна економіка/О.Г. Білорус.–К.,2001.–149 с.
    38. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука / Александр Алексеевич Богданов.–М.: Экономика, 1989.–250 с.
    39. Бойченко І.В. Суспільні закони та їх дія / І.В. Бойченко, В.І. Куценко, В.Г. Табачковський.–К.: Наукова думка, 1995.-212 с.
    40. Браун П. Посібник з аналізу державної політики / П. Браун; [пер з англ.].- К.: Основи.-2000.-400 с
    41. Брустінов В.В. Модернізація системи влади і управління: чинники змін та розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02. / В.В. Брустінов.-К., 2005.-17 с.
    42. Бурдье П.Социология политики/Пьер Бурдье.-М.:Socio Logos, 1993.–336 с.
    43. Варзар И.М. К генезису политолого-этнолгической теории и науки, или Реферат авторской интерпретации основных позиций нового направления социально-политической мысли в свете вызовов современности/Варзар Іван Михайлович//Політико-етнологічні проблеми розвитку сучасної України: Матеріали Всеукр.наук.-теорет. конф. - Київ,28.02.2006 р.–С.59–101.
    44. Василенко В.А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: Навч. посіб. / В.А. Василенко–К.: ЦУЛ, 2003.–420 с.
    45. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем / В. В. Василькова.–СПБ: Лань, 2000.–480 с.
    46. Вайс К.Г. Оцінювання: методи дослідження програм та політики / К.Г. Вайс; [пер. з англ. Р. Ткачук та М. Корчинська; наук. ред. пер. О. Кіліевич.].-К.: Основи, 2000.-352 с.
    47. Васильєв А.С. Підготовка і прийняття управлінських рішень: організаційно-правові проблеми / А. С. Васильєв.-Одеса: АО БАХВА, 1997.–304 с.
    48. Васильев А.В. Моделирование политической ситуации как способ усовершенствования политического управления в регионе: дисс... кандидата политических наук / А.В. Васильєв.-М., 1997–197 с.
    49. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні / Йосип Васькович // Право України.–2000.-№ 1.–С. 32–34.
    50. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Макс Вебер.–К.: Основи, 1994.-108 с.
    51. Вебер М. Политика как призвание и профессия / Макс Вебер.–М.: Прогресс, 1990.–805 с.
    52. Веймер Д. Аналіз політики: Концепції і практика / Д. Веймер, А. Вайнінг.–К.: Основи, 1998.–654 с.
    53. Вероятностное прогнозирование в деятельности человека.-М.:Наука, 1977.
    54. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста / Владимир Иванович Вернадский.-М.: Наука, 1988.-519 с.
    55. Вишнев С.М. Основы комплексного прогнозирования / Сергей Михайлович Вишнев.-М.: Наука, 1977–255 с.
    56. Вітовський В. Україна: третє тисячоліття – в “третьому світі”? / В. Вітовський // Універсум.-2000.–С. 3–10.
    57. Вовканич С. Українська ідея: пріоритет інтелекту людини і нації / С. Вовканич // Схід.–1998.–№ 7.–С. 37-45.
    58. Волинка Г.І. Історія філософії в її зв’язку з освітою: Підручник / Григорій Іванович Волинка, Володимир Іванович Гусєв, Наталія Георгіївна Мозгова та ін; за ред. Г.І. Волинки.–К.: Каравела, 2006.-480 с.
    59. Воловик В. Основні фактори становлення ідеології державотворення / В.Воловик // Віче.–2001.– № 12.–С. 22-31.
    60. Воронов Ю.П. Методы сбора информации в социологическом исследовании / Юрий Петрович Воронов.-М.,1974.–131 с.
    61. Габрієлян О. Політична наука в Україні та політична наука: проблеми реформування та інституціоналізації / О. Габрієлян // Політична думка.–2001.-№ 4.–С. 47–55.
    62. Гаджиев К. Методологические принципы политологии / К. Гаджиев // Вестник МГУ.-Сер. 12.-1994.-№ 3.
    63. Гаджиев К. С. Политология / К.С. Гаджиев.-М., 2001.–500 с.
    64. Гаєвська О. Управління як соціальний феномен: Монографія / О. Гаєвська. –К., 2000.–168 с.
    65. Гаєвський Б. П. Сучасна українська політологія / Б. П. Гаєвський.–К.: МАУП, 1999.–268 с.
    66. Галкин А. Становление политической науки: от философии политики к политическому моделированию / А. Галкин.–М., 1991.–300 с.
    67. Гальчинський А.С. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи: Методологічні аспекти / Анатолій Степанович Гальчинський.–К.: Либідь, 2006.–312 с.
    68. Гвоздецький В. Основні ознаки правової держави та громадянського суспільства / В. Гвоздецький // Науковий вісник НАВСУ.–2002.-№ 1.–С. 20–31.
    69. Геймейер Ю. Б. Игры с непротивоположными інтересами / Юрий Борисович Геймейер–М.: Наука, 1976.–276 с.
    70. Гельман В. Я. Региональные режимы: завершение трансформации / Владимир Яковлевич Гельман // Свободная мысль.-1996.-№ 9.-С. 13-22.
    71. Головаха Є. І. Політичний портрет України: загальні тенденції розвитку / Євген Головаха.—К., 1993.–250 с.
    72. Головаха Е. Трансформирующееся общество / Евгений Головаха.–К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996.–143 с.
    73. Гончаренко А.Н. Прогнозирование и политика. Генезис и эволюция прогнозирования в системе национальной безопасности и внешнеполитическом механизме США / А. Н. Гончаренко.-Киев: Наукова думка, 1993–145 с.
    74. Горбатенко В. У смисловому полі модернізаційного дискурсу / В. Горбатенко // Філософська думка.–1999.–№4.–С. 35-56.
    75. Горбатенко В.П. Політична модернізація і місцеве самоврядування / В.П. Горбатенко // Правова держава. Щорічник наукових праць.—Вип. 7.—1996.–С. 23–35.
    76. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. Монографія / Володимир Павлович Горбатенко.-К.: Академія, 1999.–240 с.
    77. Горелова В.Л. Основы прогнозирования систем / В. Л. Горелова, Е. Н. Мельникова.-М.: Высшая школа, 1986.–111 с.
    78. Григорьев В.В. Прогноз в управлении / В. В. Григорьев.-М.: Знание, 1985.–277 с.
    79. Губанов В.А. Введение в системный анализ / В.А. Губанов, В.В. Захаров, А.Н. Коваленко.–Л.: ЛГУ, 1988.–228 с.
    80. Гурне Б. Державне управління / Б. Гурне; [пер з фр. В.Шовкуна].–К.: Основи, 1993.–165 с.
    81. Данилевский Н.Я. Россия и Европа / Николай Яковлевич Данилевский.–М.: Книга, 1991.–574 с.
    82. Дєгтяр А.О. Моделювання процесу прийняття державно-управлінських рішень: методологічний аспект / А.О Дегтяр // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр.–Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003.–№ 3 (18).–С. 90–97.
    83. Дєгтяр А.О. Державно-управлінські рішення: інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення: [Моногр.] / А.О. Дєгтяр.– Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004.–224 с.
    84. Дембицька Н. Демократизація суспільства як становлення партнерських відносин між політичною владою і особистістю / Наталія Дембицька // ХХІ століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали ІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції, 28–29 травня 2003 року / ред. Г.П. Балабанова.–К.: Фенікс, 2004.–С. 137–142.
    85. Дем’яненко Б. Політична реформа: можливі сценарії реалізації: У кольорах помаранчевої революції / Б. Дем’яненко–К., 2007.–192 с.
    86. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / [за ред. О.Ю. Оболенського].–Хмельницький: Поділля, 1999.–570 с.
    87. Державне управління і менеджмент: Навч. посіб. у табл. і схемах / [упорядкув.: Г.С. Одінцова, Г.І. Мостовий, О.Ю. Амосов та ін.; за заг. ред. Г.С. Одінцової].–Х.: ХарРІ УАДУ, 2002.–492 с.
    88. Даэмонд Л. Прошла ли "третья волна" демократизации? / Л. Даэмонд // Полис.-1999.-№ 1.-С. 11—25.
    89. Джарол Б. Мангейм, Ричард К. Рич. Політологія / Джарол Б. Мангейм, Ричард К. Рич.; [ред. А.К. Соколов].–М.: Весь мир, 1999.–544 с.
    90. Дерев’янко С. Наукове прогнозування політичних процесів / С. Дерев’янко // Державна політика в гуманітарній сфері (матеріали “круглого столу”).–Івано-Франківськ, 2001.–С. 26–31.
    91. Діалог цивілізацій: нові принципи організації світу: матеріали всесвіт. конф. 24.05.2002 р.–К.: МАУП, 2002.–232 с.
    92. Дмитренко М.А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національної безпеці України: Монографія / Микола Андрійович Дмитренко.–К., 2006.–348 с.
    93. Дмитренко М.А. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції / Микола Андрійович Дмитренко: НПУ імені М. П. Драгоманова.-Ін-т оперативної діяльності та держ. безпеки.–К.: Знання України, 2008.–544 с.
    94. Добров Г.М. Прогнозирование науки и техники / Геннадий Добров.–М.: Наука, 1977.–209 с.
    95. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления / И.С. Добронравова.-К.: Лыбедь, 1990.-152 с.
    96. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посіб. / Ю. Бажал, О. Кілієвич, О. Мертенс та ін.; [за заг. ред. Ю. Єханурова, І. Розпутенка]. -К.: Вид-во УАДУ, 2001.-С. 378-380.
    97. Евланов Л.Г., Кутузов В.А. Экспертные оценки в управлении / Л.Г. Евланов, В.А. Кутузов-М.: Экономика, 1978.–150 с.
    98. Ефимов В. Система государственной власти / В. Ефимов-М., 1994.–302 с.
    99. Європейське переживання України (нотатки з двох міжнародних конференцій) // Урядовий кур’єр.–2002.–№ 159.–С. 9-10.
    100. Жаліло Я., Лупацій В., Сменковський А. Корпоративні інтереси і вибір стратегічних пріоритетів економічної політики / Я. Жаліло, В. Лупацій, А. Сменковський. – К.: НІСД, 1999.–60 с.
    101. Жерарден Л. Исследование альтернативных картин будущего. Метод составления сценариев / Л. Жерарден.-М.: Прогресс, 1977.–281 с.
    102. Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р. № 1602-ІІІ // Офіц. вісн. України.–2000.–№ 16.–Ст. 657.
    103. Закон України “Про комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002 – 2010 роках” від 7 лютого 2002 р. № 3022-ІІІ // Офіц. вісн. України.–2002.–№ 10.–Ст. 442.
    104. Захарченко Н.Н. Минеева И. В. Основы системного анализа / Н.Н. Захарченко, И.В. Минеева.-Спб.: Изд-во университета экономики и финансов, 1992.–145 с.
    105. Згуровський В.З. Системна методологія передбачення / В.З. Згуровський.–К.: Політехніка, 2001.–50 с.
    106. Згуровский В.З. Системный анализ: проблемы, методология, приложения / В.З. Згуровський. – К.: Наукова думка, 2005.–744 с.
    107. Зуєва В.О. Інститути і механізми регіонального розвитку в умовах політичної трансформації українського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02.-К., 2003.- 20 с.
    108. Ильенков Э.В. Философия и культура / Едуард Ильенков. - М.: Политиздат, 1991.-462 с.
    109. Ильин В.В. Политология: учебник для вузов / В.В. Ильин.-М., 2000 – 450 с.
    110. Ильин М. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий / Михаил Ильин.–М.. 1997.-С. 257–337.
    111. Ильин М., Мельвиль А., Федоров Ю. Основные категории политической науки / М. Ильин, А. Мельвиль, Ю. Федоров // Полис.–1996. -№ 4.–С. 5–17.
    112. Имитационные системы принятия экономических решений / [К.А. Багриновский, Т.И. Конник, М.Р. Левинсок и др.]–М.: Наука, 1989.–162 с.
    113. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества Р. Инглхарт // Полис.–1997.–№ 4.–С. 6-32.
    114. Инглхарт Р. Культура и демократия / Р. Инглхарт // Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу / [под ред. Л. Харрисона, С. Хантингтона].–М.: Московская Школа Политических исследований, 2002.–С. 106–129.
    115. Карданская Н.Л. Основы принятия управленческих решений: Учеб. пособ. / Н.Л. Карданская.–М.: Рус. деловая лит., 1998.
    116. Катаєв С. Консервативні та модернізаційні компоненти соціокультурної трансформації / С. Катаєв // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.–2000.–№ 1.–С. 76-81.
    117. Катаєв С. Несходжені лабіринти трансформації / С. Катаєв // Віче.–1999.–№5.–С. 3.
    118. Катаєв С. Л. Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора соціол. наук.–К., 1998.–32 с.
    119. Катаєв С. Трансформація сучасного українського суспільства: постмодерністський контекст / С. Катаєв // Український соціально-гуманітарний журнал.–1999.-№ 3.–С. 29-40.
    120. Категоренко О.І. Трансформаційні та модернізацій ні аспекти політичної системи сучасної України: політологічний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата політ. наук: спец. 23.00.02.-К., 2004.-17 с.
    121. Кедров Б.М. Единство диалектики, логики, теории познания / Борис Михайлович Кедров.–М.: Политиздат, 1963.–295 с.
    122. Кларк А. Черты будущего / Артур Кларк.-М.: МИР, 1966.–312 с.
    123. Вироблення державної політики: рекомендації для України в контексті євро інтеграційного досвіду країн Балтії та Польщі: зб. аналітичних звітів і записок / наук. ред. В. Кілієвич.–К.: К.І.С., 2005.–388 с.
    124. Клямкин И. Между авторитаризмом и демократией / И. Клямкин, В. Лапкин, В. Пантин // Полис.–1995.-№ 2.
    125. Кокошин А.А. Прогнозирование и политика. Методология, организация и использование прогнозирования международных отношений во внешней политике США / А.А. Кокошин.-М.: Международные отношения, 1975.–125 с.
    126. Колобов О.А. Процесс принятия внешнеполитических решений: исторический опыт США, государства Израиль и стран Западной Европы / О.А. Колобов. - Нижний Новгород: Издательство Нижегородского университета, 1992–235 с.
    127. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні: Монографія / А. Колодій. – Львів: Червона калина, 2002.–276 с.
    128. Компьютерное моделирование социально-политических процессов.-М.: Интерпракс, 1994.
    129. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: 1996.–43 с.
    130. Корольов О.А. Розробка, аналіз і застосування макроекономічних економетричних моделей перехідної економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора екон. наук.–К.: КНЕУ, 1998.–38 с.
    131. Косолапов В.В. Критика буржуазных концепций будущего / В.В. Косолапов, В.А. Лисичкин.-М.: Мысль, 1978.–227 с.
    132. Костенко Р. Рахувати чи розмірковувати? Політологічне дослідження: мета, предмет і метод / Р. Костенко // Людина і політика.–1999.-№ 4.–С. 38–42.
    133. Кравченко П. Місце українського культурно-історичного досвіду у порівняльному аспекті: „Схід – Захід” / П. Кравченко // Схід.–2001.–№ 1.–С. 56-62.
    134. Кремень В.Г. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) / В.Г. Кремень, Д.В. Табачник, В.М. Ткаченко.–К.: ARC–UKRAINE, 1996.–793 с.
    135. Кремень В.Г. Про деякі напрямки трансформації політичної системи України / Василь Григорович Кремень // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. Матеріали науково-практичної конференції.-К.,1996.
    136. Кремень В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації / В. Кремень, В. Ткаченко.– К.: Друк, 1999.–447 с.
    137. Кремень В.Г. Україна: проблеми самоорганізації / В.Г. Кремень, Д.В. Табачник, В.М. Ткаченко.–К.: Промінь, 2003.–Т.1.–384 с.; Т.2.–464 с.
    138. Кривошеїн В. Системологія політичного світосприйняття: структурно-компонентний аспект. Монографія / В. Кривошеїн.–Дніпропетровськ: ДНУ, 2004.–146 с.
    139. Крозье М. Современное государство – скромное государство: другая стратегия Измерения / М. Крозье // Антология мировой политической мысли / [отв. ред. Т.Алексеева].–М., 1997, Т.2.
    140. Крохмаль Н.В. Історичні форми саморегуляції соціального процесу / Наталія Василівна Крохмаль. – Київ – Запоріжжя: Просвіта, 2004.–144 с.
    141. Кузьмин. В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса / В.П. Кузьмин.–М.: Политиздат, 1986.–399 с.
    142. Кунц Г. Управление. Системный и ситуационный анализ управленческих функций / Г. Кунц, С. О'Доннел; [пер. с англ.].-М.: Прогресс, 1981;—Т.2, ч.6.—512 с.
    143. Курас І.Ф. Українське суспільство на рубежі століть: утвердження реформаторського курсу / Іван Федорович Курас // Вісник НАНУ.–2001.-№2.–С. 7–8.
    144. Кургинян С. Седьмой сценарий / Сергей Ервандович Кургинян- М.: Экспериментальный творческий центр, 1992–153 с.
    145. Кухта, В., Теплоуховаза Н. Політичні еліти і лідери: 2-е вид. / В. Кухта, Н. Теплоуховава.-Львів: Кальварія, 1996.—224 с.
    146. Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследованиях / В.А. Леванский.-М.: Наука, 1986.–341 с.
    147. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах. Сравнительное исследование / Аренд Лейпхарт.–М., 1997.–245 с.
    148. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной прспективы / М.А. Лепский.–К.: Молодь, 2000.–410 с.
    149. Линц X. Опасности президентства / Х. Линц // Пределы власти. 1994.-№ 2, 3.-С. 3 - 24.
    150. Линц Х. Достоинства парламентаризма / Х. Линц // Пределы власти.-1994.-№2, 3.-С. 41-51.
    151. Липсет С Политическая социология / С. Липсет //Американская социология сегодня: перспективы, проблемы, методы.-М., 1972.
    152. Липсет С. Третьего пути не существует / С. Липсет // Полис.-1991.-№ 5-6.
    153. Литвак Б.Г. Экспертные оценки и принятие решений / Борис Григорьевич Литвак.-М.: Партнер, 1996.–150 с.
    154. Литвин В. Незасвоєні уроки історії / Володимир Литвин // Дзеркало тижня.–2008.–№ 2.
    155. Литвиненко О. Інформаційна відкритість української влади. Аналітична доповідь / О. Литвиненко, В. Паламарчук, С. Янішевський, В. Жигалюк, О. Сахаренко.–К.: НІСД, 2002.–59 с.
    156. Личковах В. Авангард – постмодернизм, универсализм: смена парадигм неклассической эстетики / В. Личковах // Философская и социологическая мысль.–1996.–№ 7-8.–С. 142-165.
    157. Ліотар Ж.-Ф. Ситуація постмодерну / Ж.-Ф. Ліотар // Філософська і соціологічна думка.–1995.–№ 5-6.–С. 15-38.
    158. Локтионов Л. Системный подход в менеджменте / Л. Локтионов.-М., 2000.–331 с.
    159. Лопухин М.М. ПАТТЕРН - метод планирования и прогнозирования научных работ / М.М. Лопухин.-М.: Советское радио, 1971.–221 с.
    160. Лукінов І. До питання про концепцію і модель сучасного економічного розвитку України / І. Лукінов // Економіка України.–2001.–№ 6.–С. 4-9.
    161. Лук’янець В.С. Філософський постмодерн / В.С. Лук’янець, О.М.Соболь.–К.: Абрис, 1998.–352 с.
    162. Лутай В.С. Синергетична парадигма як філософсько-методологічна основа формування світоглядів ХХІ століття / В.С. Лутай // Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи. Метологічний семінар: зб.наук.пр./ [за ред. Андрущенка В.П.].–К.: Знання, 2000.–Вип. 3.–С. 99–103.
    163. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького / [редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін.].–К.: Довіра: Генеза, 1996.–942 с.
    164. Мангейм Д.Б. Политология: методы исследования / Д.Б. Мангейм, Р.К. Рич.-М.: Весь мир, 1997.–285 с.
    165. Малес В. Держава і регіони. До формування регіональної політики в Україні / В. Малес // Розбудова держави.—1994.—№ 9.–С. 3–11.
    166. Мартино Дж. Технологическое прогнозирование / Джозеф Мартино.-М.:Прогресс, 1977.-С. 279-280.
    167. Матвеев Р.Ф. Теоретическая и практическая политология / Р.Ф. Матвеев.-М.: РОССПЭН, 1993.-281 с.
    168. Матвиенко В.Я. Социологический анализ в политике / В.Я. Матвиенко. – К.: Политиздат Украины, 1995.–186 с.
    169. Матвієнко В.Я. Прогностика / В.Я. Матвієнко.-К.: Українські пропілеї, 2000.–295 с.
    170. Мельвиль А. Политические ценности и ориентации и политические институты / Андрей Мельвиль // Россия политическая.-М.,1998.-347 с.
    171. Месарович М., Такахара Я. Общая теория систем. Математические основы / М. Месарович, Я. Такахара; [пер с англ.].–М.: Мир, 1978.–311 с.
    172. Миллер А. Автоританый и тоталитарный опыт Центральной Европы / А. Миллер // Мировая экономика и международные отношения.–1996-№7.
    173. Мірошниченко Ю.Р. Організаційно-правові засади підготовки та прийняття державно-політичних рішень / Юрій Мірошниченко.-Харків: Фактор, 2004.–224 с.
    174. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? / Николай Михальченко.–К.: Институт социологии НАНУ, 2001.–440 с.
    175. Михальченко М.І. Україна межичасся: блиск та убозтво куртизанів / Микола Іванович Михальченко, З. Самчук.–Дрогобич: Відродження, 1998.–228 с.
    176. Модернизация “другой” Европы. – М., 1997.-351 с.
    177. Моисеев Н.Н. Размышление о современной политике / Николай Николаевич Моисеев.–М.: МНЭПУ, 2000.–216 с.
    178. Мухаев Р.Т. Основы политологии / Р.Т. Мухаев.-М., 2000.–499 с.
    179. Мэтьоз Д. Перспективы демократии / Д. Мэтьоз.-М., 1993.–379 с.
    180. Нагорний В.Г. Інноваційні технології і проблеми соціології управління / В.Г. Нагорний // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення.–К.: НВФ „Студцентр” / НІКА – ЦЕНТР, 1998.–С. 105–107.
    181. Нартов Н.А. Геополитика / Н.А. Нартов.-М., 1999.–199 с.
    182. На шляху до Європи. Український досвід євро регіонів. Проект Київського центру Інституту Схід – Захід / [Є. Киш, О. Вишняков, Л. Ледьєл та ін.; за ред. С. Максименка, І. Студеннікова].–К.: Логос, 2000.–224 с.
    183. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений / В. С. Нерсесянц.-М.: Издательская группа НОРМА–ИНФА–М, 2000.–736 с.
    184. Нижник І. Формування рішень органами державного управління / І. Нижник, С. Мосов // Вісник НАДУ.–2000.–№ 2.– С. 13–18.
    185. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / Н.Р. Нижник, О.А. Машков / [за заг. ред. Н.Р. Нижник].–К.: Вид-во НАДУ, 1998.–160 с.
    186. Николис Г., Пригожин И. Познание сложного / Г. Николис, И. Пригожин.–М., 1997.–151 с.
    187. Новейший философский словарь [сост. Грицанов А. А.].–Минск: В. В. Скакун, 1998.–896 с.
    188. Ожиганов Э.Н. Стратегический анализ политики. Теоретические основания и методы / Эдуард Николаевич Ожиганов.–М.: Аспект–Пресс, 2006.–272 с.
    189. Ольховський Б. Конституційні засади судової влади в умовах формування правової держави / Борис Ольховський, Євген Ольховський // Вісник Академії правових наук України.–2003.-№ 1 (32).–С. 45–51.
    190. Основи демократії: Навч. посібник для студентів ВНЗ / [М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарчук та ін.]; за заг. ред. А. Колодій: МОН України, Ін-т вищої освіти АПН України, укр.-канад. проект “Демократична освіта”; Ін-т вищої освіти.–К.: Ай Бі, 2002.–684 с.
    191. Пал Л.А. Аналіз державної пол
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины