Суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали С.Шелухіна : Общественно-политические взгляды и государственно идеалы С.Шелухин



  • Название:
  • Суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали С.Шелухіна
  • Альтернативное название:
  • Общественно-политические взгляды и государственно идеалы С.Шелухин
  • Кол-во страниц:
  • 190
  • ВУЗ:
  • Національний університет “Львівська політехніка”
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • Національний університет “Львівська політехніка”

    На правах рукопису



    Турчин Ярина Богданівна

    УДК 321.01 (477) (092)

    Суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали С.Шелухіна


    Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук






    Науковий керівник
    Гетьманчук Микола Петрович,
    доктор історичних наук, професор



    Львів - 2005






    ЗМІСТ
    Вступ…………………………………………………………………………. 3
    Розділ 1. Стан наукового вивчення проблеми та джерела дослідження...... 10
    Розділ 2. Формування суспільно-політичних поглядів С.Шелухіна.......... 20
    2.1. Участь у державотворчих процесах в Україні............................................... 20
    2.2. Відображення у працях С.Шелухіна теоретичних генез політичних
    орієнтацій українського суспільства в процесі національно-визвольних
    змагань 1917-1920 рр.............................................................................................. 43
    2.3. С.Шелухін про уроки розбудови української державності та
    причини поразки національно-визвольних змагань українського
    народу періоду 1917-1920 рр................................................................................... 55
    Розділ 3. Концепція державно-політичного устрою України та її
    відтворення у науково-теоретичній спадщині С.Шелухіна………………… 64
    3.1. Теорія про кельтське походження України-Русі............................................. 64
    3.2. Політично-правові підстави української державності................................... 88
    3.3. Народ як фундаментний елемент державотворчих процесів
    в Україні……………………………………………………………………………. 97
    3.4. Політична еліта та її роль у розбудові української державності………….. 111
    3.5. Федеративна концепція українського державного будівництва: генези та внесок С.Шелухіна ................................................................................................ 115
    Розділ 4. Обгрунтування С.Шелухіним основних складових
    української національної ідеї та шляхів її реалізації…………………… 136
    4.1. Роль церкви у суспільно-політичному житті українського
    народу....................................................................................................................... 136
    4.2. Значення української мови як важливого чинника єдності нації………… 149
    4.3. Правова організація суспільства як складова державотворчих
    процесів в Україні................................................................................................... 156
    Висновки…………………………………………………………………….. 170
    Список використаних джерел і літератури………………………………… 177







    ВСТУП


    Актуальність теми дослідження. Геополітичні зміни кінця XX – початку ХХІ ст. визначили належне місце України в Європі та світі як повноправного суб’єкта міжнародних відносин, що впевнено входить до світового співтовариства. Відомий американський політолог З.Бжезінський вважає, що проголошення незалежної Української держави з-поміж інших країн пострадянського простору є однією із найвагоміших подій сучасності та важливим політико-філософським явищем [13, с.121].
    Очевидним є те, що складний процес розбудови незалежної України вимагає глибокого вивчення досвіду наших попередників. Аналізуючи його ми зможемо дати відповідь на важливі питання, які стосуються сучасного державотворчого процесу. Сьогодні перед представниками української політичної науки стоїть завдання повернути і ввести у науковий обіг політичні ідеї і концепції видатних українських мислителів минулого. Проте слід наголосити, що відродження – це не реанімація: піднесення української політології і української політики до рівня сучасних світових стандартів можливе не лише через вивчення та застосування кращих теоретичних і практичних надбань української політичної думки, а й наповненням їх новим науковим змістом.
    За умов сучасного державотворення необхідними є наукові дослідження теоретичної спадщини вчених, які присвятили свої праці проблемам відродження української державності й імена яких донедавна замовчувались. Насамперед це стосується вітчизняних науковців-емігрантів, що розробляли концепції українського державотворення, досліджували етапи його становлення, взаємовідносини України з іншими країнами та народами, розкривали сутність українського народу як окремої етнокультурної одиниці, вивчали можливі форми входження України, як незалежної держави, до зовнішньополітичних союзів. У цьому контексті відомий український науковець В.Потульницький слушно зауважив: “Наукова діяльність еміграції у створенні теорій української державності потребує поглибленого вивчення, що обумовлюється величезною цінністю цієї діяльності для української науки і практики державного будівництва в Україні в наші дні, а також новими, вільними від суб’єктивізму підходами до вивчення історії, що опановується і утверджується в українській науці” [65, с.4].
    Помітне місце в системі української політичної науки займає один з найбільш відомих представників народницького напряму в українській політології – С.Шелухін, ім’я якого стоїть поряд з такими видатними діячами українського національного відродження кінця XIX – першої третини XX ст., як М.Грушевський, В.Липинський, С.Томашівський та ін. Наше сьогодення вимагає дослідження та осмислення теоретичної спадщини С.Шелухіна. Адже він був не тільки відомим науковцем, але й визначним державно-політичним діячем та оригінальним ідеологом українського визвольного руху. Поєднання в особі С.Шелухіна теоретика-політолога і політичного практика надають дослідженню його творчості особливого значення.
    Запропонований аналіз теоретичної спадщини вченого не ставить за мету відтворення життєвого шляху С.Шелухіна. Основну увагу зосереджено на висвітленні й баченні ним принципових засад державного будівництва в Україні. У центрі дисертаційного дослідження знаходяться політичні погляди та концепції С.Шелухіна. Хоча їх було сформульовано у минулому, сьогодні вони продовжують своє існування та набувають особливої актуальності. Актуальність теми дослідження зумовлена як академічним, так і суспільно-політичним значенням теоретичної спадщини С.Шелухіна. Науковий доробок вченого стосовно процесів розбудови української державності важливий не тільки для вітчизняної науки про політику, але й для державотворчої практики в Україні у наші дні.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою тематикою, над якою працює кафедра політології Національного університету “Львівська політехніка” в рамках комплексної теми: “Проблеми розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні”. .
    Метою роботи є дослідження у теоретичній спадщині С.Шелухіна концепції відродження та шляхів розбудови української державності. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
    - показати місце і роль С.Шелухіна у процесі розвитку української політичної думки кінця XIX – першої третини XX ст. як представника народницького напряму;
    - висвітлити особливість співвідношення теоретичних ідей і політичної діяльності С.Шелухіна у контексті процесів українського державотворення;
    - проаналізувати ідеї вченого про політико-правові підстави української державності;
    - розкрити сутність теорії С.Шелухіна про походження Росії та України-Русі;
    - дослідити концепцію розбудови української державності у працях С.Шелухіна;
    - обгрунтувати особливості його концепції федералізму;
    - виявити і дослідити основні складові української національної ідеї та шляхів її реалізації;
    - виділити у працях С.Шелухіна основні причини поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр.;
    - визначити прикладну цінність теоретичної спадщини вченого для сучасних процесів державного будівництва в Україні.
    Об’єктом дисертаційного дослідження є науково-теоретична спадщина С.Шелухіна.
    Предметом дисертаційного дослідження є політичні ідеї вченого та їх вплив на перебіг державотворчих процесів в Україні, його програми суспільно-політичних змін і суверенного національного розвитку народу за умов незалежного від зовнішніх впливів державного будівництва.
    Методологічна основа дисертаційного дослідження. В основу дослідження було покладено принципи історизму та раціональної, об’єктивної реконструкції політичної спадщини С.Шелухіна як явища політичної думки. Для досягнення поставленої мети і реалізації завдань у роботі використано такі логічні методи наукового дослідження, як: аналіз і синтез; порівняння і зіставлення; індукція і дедукція; абстрагування і конкретизація. Водночас використовувався історико-проблемний метод, застосовувався порівняльний аналіз, метод текстологічного аналізу тощо. Такий вибір методів дозволив всебічно охарактеризувати досліджуваний об’єкт, включаючи широке коло політологічних проблем, з’ясувати їх зміст та пізнавальні і пракселогічні функції. Сукупність методів дисертаційного дослідження спрямована на аналіз державницької теорії С.Шелухіна з метою з’ясування та систематизації її основних положень.
    Наукова новизна полягає в тому, що дисертаційна робота за обраною темою є спробою першого комплексного політологічного дослідження науково-теоретичної спадщини та суспільно-політичних поглядів С.Шелухіна. Отримано нові науково-обгрунтовані результати у політичній науці, які в сукупності розкривають зміст концепції українського державного будівництва С.Шелухіна:
    - з’ясовано внесок С.Шелухіна у концепцію політичного відродження соборної України. Домінантою запропонованого підходу стало визнання народу основною рушійною силою державотворчих процесів і справжнім джерелом державної влади в Україні;
    - проаналізовано ідеї С.Шелухіна про політико-правові підстави українського народу на національно-державне самовизначення: у цьому контексті розкрито зміст теорії вченого про кельтське походження Росії та України-Русі та його трактування умов Переяславської угоди 1654 р. і IV Універсалу Української Центральної Ради;
    - досліджено концептуальні засади відновлення і розбудови української державності в теоретичній спадщині С.Шелухіна; конкретизовано основні аспекти його концепції державного будівництва – верховна влада, народ, територія, а також принципи їх реалізації – демократизм, республіканські традиції;
    - розкрито зміст федеративної концепції вченого, з’ясовано основні принципи можливої федерації: зміцнення центральної державності в країні і рівність всіх народностей, що входять до її складу;
    - доведено вагоме значення української національної ідеї в процесах державного будівництва; показано її основні складові: релігія, мова і право та встановлено шляхи їх реалізації;
    - вивчено та систематизовано погляди вченого про причини поразки національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр.; з’ясовано актуальність минулого державотворчого досвіду для сучасних суспільно-політичних процесів в Україні;
    - висвітлено основні етапи наукової та державницької діяльності С.Шелухіна, які висвітлюють особливості співвідношення теоретичних ідей та практичних способів і форм їх реалізації.
    Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що проведене наукове дослідження сприяє ширшому пізнанню та сучасному розумінню політологічної спадщини С.Шелухіна, певною мірою доповнює загальну картину розвитку української політичної думки кінця XIX - першої третини XX ст., а також допомагає з’ясувати основні тенденції і напрямки українського державотворення. Теоретичні узагальнення і висновки дисертації можуть бути використані при розробці фундаментальних досліджень у вітчизняній політичній науці, у процесі читання лекцій з політології, в спецкурсах з історії політичної науки та політичної історії, при написанні монографій, узагальнюючих праць, підручників та навчальних посібників. Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що основні положення дисертаційної роботи можна використати при розв’язанні політичних проблем, які стоять перед українським суспільством на сучасному етапі утвердження та розвитку суверенної державності. Ідеї політичної концепції С.Шелухіна, висновки про причини поразки національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. можуть бути використані органами державної влади, політичними партіями, громадськими організаціями для більш успішної реалізації соціально-політичних перетворень в українському суспільстві у щойно розпочатому процесі радикальної політичної реформи.
    Особистий внесок здобувача полягає у самостійному опрацюванні й узагальненні теоретичногго матеріалу за темою дисертації, виробленні певної схеми дослідження. Автором виявлено і використано матеріали маловідомих чи важкодоступних джерел, що дало змогу ретельніше відобразити концепцію українського державотворення С.Шелухіна.
    Апробація результатів дисертацйного дослідження. Положення і результати дослідження втілені у виступах на таких конференціях: II Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих вчених та політиків “Українська національна ідея – проблема відповідальності ” (Львів, травень 2002); Всеукраїнська наукова конференція “Голод 1932-1933 рр. в Україні: уроки історії” (Львів, травень 2003); II Всеукраїнська науково-практична конференція “Православ’я – наука – суспільство: проблема взаємодії ” (Черкаси, травень 2004); Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” (Львів, листопад 2004).
    Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових статей, з них 5 у наукових фахових виданнях та у двох збірках матеріалів і тез наукових конференцій:
    1. Турчин Я.Б. Сергій Шелухін про причини поразки боротьби українського народу за національну державність в 1917-1920 рр.. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2002. – Вип.13. – С. 179-191.
    2. Турчин Я.Б. Суспільно-політична концепція Сергія Шелухіна // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2002. – Вип.11. – С. 243-250.
    3. Турчин Я.Б. Сергій Шелухін про роль церкви у державотворчих процесах // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2003. – Вип.14. – С. 82-87.
    4. Турчин Я.Б. Державотворчі аспекти української національної ідеї у теоретичній спадщині С.Шелухіна // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2004. – Вип.15. – С. 90-98.
    5. Турчин Я.Б. Концепція С.Шелухіна стосовно федеративного устрою України // Наукові записки Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П.Могили: Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. – Вип.6. – С. 63-69.
    6. Турчин Я.Б. С.Шелухін про особливості проведення українсько-російських мирних переговорів у травні-жовтні 1918 р. // Військово-науковий вісник Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”. – Львів, 2003. – Вип.5. – С. 236-247.
    7. Турчин Я.Б. С.Шелухін про особливості радянського тоталітарного режиму як основної причини голоду в Україні 1932-1933рр. // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”: Держава та армія. – Львів, 2003. – № 493. – С. 109-113.
    8. Турчин Я.Б. Внесок С.Шелухіна в розвиток української політичної думки першої половини XX ст. // Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2004. – Ч.1. – С.84-90.
    9. Турчин Я.Б. С.Шелухін про роль Української православної автокефальної церкви в державотворчих процесах // Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії: Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Черкаси: ЧНУ, 2004. – С. 52-54.
    Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (198 найменувань на 13 сторінках). Загальний обсяг рукопису – 190 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ



    Для успішної реалізації сучасного процесу державотворення необхідною умовою є дослідження наукової спадщини тих вчених, які присвятили свої праці проблемам відродження української державності та які за часів радянського режиму висвітлювались, як правило, з негативного боку. Помітне місце серед них займає один з найбільш відомих представників народницького напряму української політичної науки кінця XIX - початку XX ст. – С.Шелухін. Сучасники вченого характеризували його як науковця “європейської міри з широким науковим горизонтом і кругом заінтересовань...” [182, с.556]. С.Шелухін був не лише відомим теоретиком української політичної науки, а й активним учасником національно-визвольного руху кінця XIX - початку XX ст. Його науковий доробок, який розкриває процес розбудови української державності, важливий не тільки для вітчизняної науки про політику, але й для державотворчої практики в Україні у наші дні.
    Встановлено, що наукові праці вченого в умовах радянського тоталітарного режиму тривалий час замовчувались, а тому були недоступними для грунтовного вивчення та аналізу. Очевидним є те, що сьогодні вони потребують дослідження та систематизації. Запропонований аналіз теоретичної спадщини С.Шелухіна не ставить за мету відтворення його життєвого шляху, увага концентрується на вивченні змісту концепції розбудови української державності. При опрацюванні теми використовувались джерела, частина яких була введена до наукового обігу вперше.
    Державотворчі ідеали С.Шелухіна базувалися на ідеях українського народництва другої половини XIX - початку XX століття (М.Костомаров, В.Антонович та ін.), конституційній програмі і політичній теорії М.Драгоманова, російській філософії народного права (Б.Чичерін, В.Соловйов та ін.) та західноєвропейських федералістичних теорій правової держави (Ж.Боден, Г.Вайтц, М. фон Зайдель). Народницька ідеологія С.Шелухіна характеризується насамперед підвищеним інтересом до історії української державності, можливих форм українського державного будівництва та наявністю інтересу до етнополітичних характеристик українського і сусідніх з ним народів.
    Вчений створив власну концепцію політичного відродження соборної Української держави. Домінантою запропонованого підходу було визнання народу найголовнішою цінністю, який виступав основною рушійною силою політичного процесу. Саме навколо цієї ідеї та концепції представницької демократії будувалася теорія українського державотворення С.Шелухіна.
    Відданість демократичній та народницькій ідеям посіла центральне місце у системі політичного світобачення С.Шелухіна упродовж усього життя. Вважаючи найвищим критерієм у державотворчих процесах народний добробут і народоправство, він досліджував історію українського народу як окремої культурно-етнічної одиниці, ідею можливих форм федерацій його з іншими народами, питання демократичних традицій в Україні, історико-правові підстави українського народу мати власну республіканську державу.
    До найбільш важливих результатів дисертаційного дослідження можна віднести наступні:
    1. Систематизовано за тематичною спрямованістю науково-теоретичну спадщину С.Шелухіна. Досліджено праці стосовно: 1) розвитку українського народу яу окремої етнокультурної одиниці; 2) політично-правових підстав української державної самостійності; 3) змісту та основних елементів концепції української державності.
    2. На основі першоджерел виявлено новий фактичний матеріал, який розкриває процес встановлення і розвитку української державності, що дозволяє по-новому оцінювати тогочасні політичні події.
    3. Встановлено, що метою національно-визвольного руху С.Шелухін вважав створення незалежної, суверенної держави. В державній самостійності він вбачав умову і гарант вільного розвитку нації. Упродовж всієї громадсько-політичної діяльності вчений залишався відданим самостійницьким ідеям.
    4. Висвітлено основні етапи громадсько-політичної діяльності С.Шелухіна, який залишив помітний слід у практичному державотворенні як голова революційного комітету в Одесі (1917 р.), діяч української партії соціалістів-федералістів, член Центральної Ради, Генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В.Голубовича (лютий-квітень 1918 р.), голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР (червень 1918 р.), член державного сенату (липень 1918 р.), член Генерального суду, виконуючий обов’язки міністра юстиції в уряді В.Чехівського (1919 р.), член української делегації на мирних переговорах у Парижі (1919 р.) та ін. Робота вченого в урядових інституціях значною мірою зумовила можливість практичного застосування його політичних ідей у державотворчих процесах.
    5. Вивчено та систематизовано погляди вченого про причини поразки національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр.: 1) відсутність у діях державної влади правильної політичної орієнтації. Єдино вірною політичною орієнтацією С.Шелухін вважав орієнтацію на власний народ; 2) проблеми, пов’язані з формуванням геополітичного статусу УНР, які ускладнювались існуючим стереотипом сильної Росії; 3) відсутність організованої військової сили та низька правова організація суспільства; 4) низький якісний стан інформаційної системи, через яку поширювалася неправдива інформація про Україну; 5) важке фінансове становище тогочасної України.
    6. Проаналізовано кельтську теорію походження України-Русі С.Шелухіна. Всупереч норманській теорії, вчений намагається довести, що український народ – це народ слов’янський з домішкою грецьких та кельтських переселенців. Розвиток українського народу бере свій початок від кельтів-русинів, які проживали на території сучасної Франції. В часи аттильської навали вони змушені були мігрувати у Римську провінцію Норік (район теперішнього Зальцбургу в Австрії). В кінці VII або на початку VIII ст., стверджує дослідник, вони осіли в районі Азовського моря, заснувавши на Таманському півострові державу-князівство Тмутаракань, і вже звідти рушили до Києва цілим народом (IX ст.), а не окремою хвилею, як стверджують прихильники норманської теорії. Кельти-русини, наголошує С.Шелухін, мігрувавши з території Провансалю, вже застали в Києві державу антів. Вони принесли певні соціальні, юридичні та військово-організаційні зміни устрою тогочасної української національної державності, піднявши її на новий рівень. На основі фактичного матеріалу дослідник стверджує, що давні предки українців – анти вже у IV ст. жили своїм державним життям: анти-українці мали свою територію і владу, самостійно виступали у міжнародних стосунках. Таким чином, він обгрунтовує право українського народу на самостійний розвиток і, всупереч теорії триєдиної Русі, доводить, що українці сформувалися шляхом асиміляції антів і кельтів, які мігрували з Рутенії через адріатичні, придунайські області на територію, заселену тепер українським народом.
    Значну частину своїх наукових праць С.Шелухін присвятив вивченню питання про походження та значення термінів “Русь”, “Україна”, “Малоросія”. Підкреслюючи актуальність теми, він наголошує: щоб знищити націю, потрібно остаточно знищити її національне ім’я. Назва “Україна”, доводить вчений, вживалася не в розумінні російської чи польської окраїни, це – термін створений українським народом для самовиокремлення себе і своєї території, свободи, незалежності, боротьби проти загарбників і ворогів нації.
    7. Розглянуто ідеї С.Шелухіна про політико-правові підстави української державності. Розглядаючи правові аспекти відродження української державності, він акцентує увагу на двох основних моментах: підписання Переяславської угоди 1654 р. та проголошення IV Універсалу УЦР. Провівши юридичний аналіз Переяславської угоди, науковець розглядає її як союзний договір в оборонних цілях, укладений між Українською Республікою та московським царем, що залишав за Україною широкі автономні права. Політичний зв’язок українського народу з Росією був установлений винятково через особу царя. На основі цього, С.Шелухін вважає, що підставою державної незалежності України є момент відмови російського царя від престолу внаслідок революції 1917 р., а не дата проголошення IV Універсалу.
    8. Вивчено концептуальні засади теорії розбудови української державності С.Шелухіна. На його думку, процес розвитку української державності має опиратися лише на власний історичний досвід українського народу, а не через сприйняття загального критерію побудови держави. Основні складові частини цього досвіду – демократизм та республіканські традиції. У цьому контексті дослідник наголошував на потребі реалізації трьох основних аспектів у процесі державного будівництва – влади, території та народу. С.Шелухін вбачав майбутній державний устрій України виключно у формі демократичної республіки, заснованої на принципах народного суверенітету, верховенства народу в усіх його верствах і станах, що здійснюватиметься відповідними органами, яким народ надасть свої повноваження. Всупереч монархічним тенденціям, вчений доводить, що народоправство було національною, історичною українською формою державної влади. С.Шелухін наголошував на перспективності представницької демократії і регресивності монархічних ідей у процесі формування системи державної влади.
    Ключовою фігурою процесу українського державотворення є народ, який вчений трактував як державно-правову цілісність підданих-громадян, а не певну панівну верству народу, клас чи партію. Характерними рисами українського народу вчений назвав народоправство та демократичні традиції.
    Вирішення територіального питання С.Шелухін вбачав у створенні адміністративно-територіального устрою України, де б особливе місце займали етнічні та історичні регіони (Кубань, Дон, Галичина і Крим). Вчений розрізняв поняття “територіальної” та “національної” соборності та підтримував ідею визначення України в територіальних кордонах, оскільки, незалежно від національної приналежності, всі громадяни будуть відчувати себе підданими Української держави, і поетапний процес громадянського самоусвідомлення буде сприяти їхній консолідації в єдину національну силу.
    9. Досліджено новаційний характер та особливості концепції федералізму С.Шелухіна. Політична ідеологія вченого базувалася на самостійницьких традиціях. Водночас він допускав можливість федерації чи конфедерації України з іншими народами. Але перш ніж вирішувати питання федерації або конфедерації, наголошує він, держави, які бажають вступити до союзу, повинні, по-перше, бути незалежними, а, по-друге, досягти внутрішньої єдності. Державність він розглядав як єдиний можливий ступінь до федерації. Вчений виділив основні принципи федерації: зміцнення української державності і рівність усіх народностей, що входять до її складу. Майбутнє України дослідник бачив у складі Чорноморської Адріатичної Федерації, союзі народів, близьких за расовими, психологічними духовними ознаками. Спираючись на власну теорію кельтського походження Русі, він вказує на бажаність і необхідність федерації українського народу з народами Адріатики – чехами, словенцями, сербами, словаками та хорватами. Дослідник також застерігав від федерування з російським і польським народами, посилаючись на факти історично-політичного досвіду.
    10. Виділено і досліджено основні складові української національної ідеї та шляхи її реалізації. Державотворча роль національної ідеї – консолідація народу в одну національну силу на основі релігії, мови та права, які не повинні бути однотипними, а перебувати у внутрішній духовній єдності та солідарності. Стосовно релігійного життя України, то єдиною прийнятною Церквою на Україні він вважав Українську Автокефальну Православну Церкву. Усвідомлюючи значну роль Церкви у процесах національного відродження українського народу, вчений наголошував, що Церква в державі повинна відстоювати національні інтереси, сприяти відновленню та розвитку української державності.
    У своїх працях С.Шелухін підкреслював, що єдиною державною мовою повинна виступати українська мова. Актуальними є його думки про необхідність вживання державної мови урядовцями. Важливим є й те, що в контексті вирішення мовного питання він врахував інтереси національних меншостей, які проживали на території України.
    Актуальними є погляди С.Шелухіна про організацію правової держави: правові засади державного устрою забезпечують позитивний перебіг державотворчих процесів та світове визнання України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин. Особлива увага акцентується на рівності у відповідальності між особою і державою та правовому захисті всіх народностей, які проживають у ній.
    Аналіз наукового доробку С.Шелухіна дає підстави стверджувати, що він вдало поєднав у собі талант громадсько-політичного діяча та науковця. Проведений теоретичний аналіз активізує застосування та вивчення в Україні суспільно-політичних поглядів С.Шелухіна як одного з найбільш відомих представників народницького напряму в українській політичній думці. Основні теоретичні узагальнення і висновки можуть бути використані при розробці фундаментальних досліджень у вітчизняній політичній науці. Суспільно-політичні погляди та самостійницькі тенденції вченого не втратили своєї актуальності і сьогодні: вони можуть бути використані для успішного обгрунтування й проведення соціально-політичних змін у сучасній Українській державі, щоб уникнути помилок минулого державотворення.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



    АРХІВИ

    1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України у м. Києві, ф.3695 (Особовий фонд члена Центральної Ради, сенатора і професора Сергія Павловича Шелухина).
    2. Центральний державний історичний архів України у м.Львові, ф.309 (Наукове товариство ім.Шевченка, м.Львів).
    3. Центральний державний історичний архів України у м.Львові, ф.368 (Томашівський Степан, історик, публіцист, політичний діяч, дійсний член НТШ).
    4. Центральний державний історичний архів України у м.Львові, ф.370 (Лащенко Ростислав, юрист, історик права, голова апеляційного суду в м.Києві, професор УВУ і УГА в Подєбрадах).
    5. Центральний державний історичний архів України у м.Львові, ф.760 (Степура Григорій, адвокат, член Української Центральної Ради, колекціонер).


    ОПУБЛІКОВАНІ ДОКУМЕНТИ

    6. Конституція України. – К.: Право, 1996. – 63 с.
    7. Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918 р. Протоколи і стенограми пленарних засідань: Збірник документів і матеріалів. К. – Нью-Йорк – Філадельфія: вид-во М.П.Коць, 1999. – 366 с.
    8. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. – К.: Вища школа, 1997. – Ч.2. – 704 с.
    9. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – К.: Наукова думка, 1996. – Т.1. – 589 с.
    МЕМУАРИ

    10. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К. – Філадельфія: АТ “Книга”, 1995. – 493 с.
    11. Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. – К.: Юрінком Інтер, 1988. – 352 с.
    ДОСЛІДЖЕННЯ

    12. Бегей І. Політичні портрети: Україна ХХ століття. – Львів: ЛБК, 1996. – Вип.2. – 35 с.
    13. Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів–Івано–Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
    14. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту. – Вінніпег: Укр. Вільна Акад. Наук в Канаді, 1993. – 166 с.
    15. Варзар І. Політична етнологія як наука: історіологія, теорія, методологія, праксеологія.– К.: Школяр, 1994. – 224 с.
    16. Варзар І. Із контекстів минулих літ: Вибране в концептуальних і мемуарних вимірах. – Книга 1: Держава і народ-етнос у політологічному дискурсі.– К.: ФАДА, ЛТД, 2003. – 592 с.
    17. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр. – Жовква: Місіонер, 1998. – Т.1. – 524 с.
    18. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр. – Жовква: Місіонер, 1998. – Т.2. – 502 с.
    19. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради / Ред. В.Плачинда. – К: Б.в., 1998. – 254 с.
    20.Виступ С. Шелухіна в студентському домі в Празі // Студентський вісник. – Прага, 1926. – Т. IV. – Ч.1. – с.36.
    21.В Україні – жодного міжконфесійного конфлікту! // Експрес. – 2003. – 8 лютого.
    22.Гавриш О. Українське християнство: більше спільного, ніж різного //
    Дзеркало тижня. – 2002. – 24 серпня.
    23.Гетьманчук М. Ризький мир: українсько-польські відносини періоду підготовки, підписання і ратифікації Ризького договору 1921 р. – Львів: Світ, 1998. – 53 с.
    24.Гетьманчук М. “Українське питання” в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. – Львів: Світ, 1998. – 428 с.
    25. Голубко В. Сепаратизм ми вже проходили…// Високий замок. – 2004. – 21 грудня.
    26. Гой П. УВУ: історія і перспектива: Науковий збірник Українського Вільного Університету. – Мюнхен – Львів: Б.в., 1993. – 274 с.
    27. Гольдельман С. Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920 рр.. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. – 140 с.
    28.Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнополітологічний аналіз). – Львів: Ін-т народознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 1996. – 384 с.
    29.Гринів О. Українська національна ідея як засіб національного самоусвідомлення // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Ін-т народознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1999. – Вип.1. – С.5-11.
    30.Грушевський М. На порозі нової України. – К.: Наукова думка, 1991. – 122 с.
    31.Гудь Б. Українці – поляки: хто винен? У пошуку першопричин українсько-польських конфліктів першої половини XX століття. – Львів: Кальварія, 2000. – 180 с.
    32.Дещинський Л., Панюк А. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Навч.посіб. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2001. – 424 с.
    33.Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Доба Центральної Ради. – Ужгород: Свобода, 1932. – Т.1. – 436 с.
    34.Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – Ужгород: Свобода, 1930. – Т.2. – 424 с.
    35.Заїкіна О., Заїкін В. Історично-правнича наука української еміграції, та головні ідеольогічні напрямки в ній. – Львів: Вид-во “Перша Союзна Друкарня”, 1937. – 19 с.
    36.Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 752 с.
    37.Збірник пам’яти Симона Петлюри (1879-1926). – К.: МП “Фенікс”, 1992. – 258 с.
    38.Зінченко А. “Ангел інтеграції ” над “абсолютною аномалією” // Політика і час. – 1998. – № 8. – С.32-41.
    39.Зленко А. Дипломатія і політика України в процесі динамічних геополітичних змін. – Харків: Фоліо, 2003. – 559 с.
    40.Іванишин В. Українська Церква і процес національного відродження. – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня Львів. обл., 1990. – 93 с.
    41.Ісаїв П. Сергій Шелухин // Дзвони. – Львів, 1939. – Ч.1 – 2. – С.64 – 67.
    42.Кульчицький С. Комунізм в Україні: переше десятиріччя (1919-1928). – К.: Основи, 1996. – 396 с.
    43.Кульчицький С. Третій Переяслав // Дзеркало тижня. – 2003. – 8 лютого.
    44.Кучма Л. Україна – не Росія. – М.: Час, 2003. – 560 с.
    45.Лист з Відня (Лекція С.Шелухина “Московські федералісти” // Українське слово. – 1922. – 1 лютого.
    46.Лист з Відня (Лекція С.Шелухина “Московські федералісти” // Українське слово. – 1922. – 2 лютого.
    47.Лист С. Шелухина до церковного собору // Нова Рада. – 1918. – 23 червня.
    48.Литвин В. Сучасна політична ситуація в Україні. З виступу Голови Верховної Ради України в Асоціації з міжнародних питань (Прага, Чехія) 9 лютого 2005 р. // Голос України. – 2005. – 11 лютого.
    49.Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К.: Основи, 1994. – Т.1. – 530 с.
    50.Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К.: Основи, 1994. – Т.2. – 573 с.
    51.Лободовський Ю. Народ безсмертний. – Львів: Місіонер, 1999. – 120 с.
    52.Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921. – К.: Темпора, 2003. – 608 с.
    53.Моренко С. С.Шелухин про відносини Англії до України // Наш шлях. – 1920. – 1 квітня.
    54.Моренко С. С.Шелухин про відносини Англії до України // Наш шлях. – 1920. – 2 квітня.
    55.Нариси з історії дипломатії України / О Галенко, Є.Камінський, М. Кірсенко та ін. – К.: Вид. дім “Альтернатива”, 2001. – 736 с.
    56.Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939. – К.: Вид-во ім.О.Теліги, 1999. – 272 с.
    57.Никанорова О. Національна ідея згуртовує націю // Соціум. – 2002. – 17 травня.
    58.Осташко Т. Сергій Шелухін // Історія України. – 2001. – Ч.25-26. – С.3-5.
    59.Пасько В. Доля мови // Поступ. – 2005. – 25 січня.
    60.Передвиборча програма кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича // http.muv/org/ua/modules.php.
    61.Переяславська Рада 1654 року ( Історіографія та дослідження) / Редкол. П.Сохань, Я.Дашкевич, І.Гирич та ін. – К.: Смолоскип, 2003. – 890 с.
    62.Петлюра С. Статті / Упоряд. та автор. перед. О.Климчук. – К.: Дніпро, 1993. – 341 с.
    63.Полонська-Василенко М. Історія України. – Мюнхен: Укр. вид-во, 1972. – Т.1. – 591 с.
    64.Полонська-Василенко М. Історія України. – Мюнхен: Укр. вид-во, 1976. – Т.2. – 599 с.
    65.Потульницький В. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці). – К.: Либідь, 1992. – 232 с.
    66.Потульницький В. Теорія української політології: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.
    67.Промова С.Шелухіна, виголошена на першім українськім вічі в Одесі // Народна справа. – 1906. – 8 січня.
    68.Просвітянин С. Літературні Геростати українства // Українська хата. – К., 1909. – Ч. 3-4. – С.166 – 191.
    69.Прушинський М. Драма Пілсудського. Війна 1920. – К.: Лібра, 1997. – 372 с.
    70.Пукіш І. Зараз нема такого поділу: це москаль, це западенець // Високий замок. – 2003. – 23 січня.
    71.Рудий А. У пошуках України // Львівська газета. – 2003. – 18 грудня.
    72.Рудницький Я. Слово й назва “Україна”. – Вінніпег: Українська Книгарня, 1951. – 132 с.
    73.Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. – К.: Укр. видавнича спілка, 2000. – 430 с.
    74.Сергійчук В. Погроми в Україні: 1914 – 1920. Від штучних стереотипів до гіркої правди, приховуваної в радянських архівах. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1998. – 544 с.
    75.Смірнов Є. Наукова і політична діяльність С.Шелухіна // Генеза. – 1995. – Вип.10. – С.32-38.
    76.Солана Х. Україна та ЄС: шлях, сповнений надій // Дзеркало тижня. – 2005. – 22-28 січня.
    77.Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 976 с.
    78.Стахів М. Україна проти большевиків. Нариси з історії агресії совєтської Росії. – Тернопіль: Тернопіль, 1993. – Т.2.– 247 с.
    79.Українська журналістика в іменах / За ред. М.Романюка. – Львів, 1999. – Вип.6. – С.365-368.
    80.Український вільний університет в Празі, в роках 1921-1926 . – Прага: Вид-во держ. друкарні в Празі, 1927. – 235 с.
    81.Фартушний А. Українська національна ідея: генеза та сутність. – Львів: Вид-во Державного ун-ту “Львівська політехніка”; Академічний експрес, 1998. – 126 с.
    82.Хід ювілею С.Шелухина // Дзвони. – Львів, 1934. – Ч. 3. – С. 118-120.
    83.Шелухин С. Англія і Україна // На переломі. – Відень, 1920. – Ч. 1. – С. 14 –17.
    84.Шелухин С. Асіміляція, як пережиток примітивізму // Дзвін. – 1926. – 28 листопада.
    85.Шелухин С. Асіміляція, як пережиток примітивізму // Дзвін. – 1926. – 5 грудня.
    86.Шелухин С. Асіміляція, як пережиток примітивізму // Дзвін. – 1927. – 17 квітня.
    87.Шелухин С. Більше розважливости // Український Голос. – 1925. – 22 липня.
    88.Шелухин С. Більше розважливости // Український Голос. – 1925. – 29 липня.
    89.Шелухин С. Відкритий лист-подяка всім, хто привітав його з 50-річчям громадської діяльності // Дзвони. – Львів, 1934. – Ч.1-2. – С.71.
    90.Шелухин С. Визнання Української Республіки Росією // На переломі. – Відень, 1920. – Ч.1. – С.23 – 28.
    91.Шелухин С. В свято Івана Гуса // Дзвін. – 1926. – 21 листопада.
    92.Шелухин С. В справах міжнародніх // Нова Рада. – 1917. – 6 грудня.
    93.Шелухин С. В справах церковних // Нова Рада. – 1918. – 15 червня.
    94.Шелухин С. В справі проголошення Української республіки // Нова Рада. – 1917. – 3 грудня.
    95.Шелухин С. В Чехословаччині // Український Голос. – 1926. – 7 квітня.
    96.Шелухин С. В Чехословаччині // Український Голос. – 1926. – 14 квітня.
    97.Шелухин С. В Чехословаччині // Український Голос. – 1926. – 21 квітня.
    98.Шелухин С. Громадська Ліга Націй // Українська трибуна. – 1921. – 1 листопада.
    99.Шелухин С. Державна мова на Україні (Доклад, поданий сенатором С.П. Шелухиним голові ради міністрів) // Нова Рада. – 1918. – 8 вересня.
    100.Шелухин С. Державна мова на Україні (Доклад, поданий сенатором С.П. Шелухиним голові ради міністрів) // Нова Рада. – 1918. – 11 вересня.
    101.Шелухин С. Державна українська мова // Нова рада. – 1918. – 25 вересня
    102.Шелухин С. Доба Центральної Ради // Вільна Україна. – Нью-Йорк, 1966. – Ч.52. – с.29-49.
    103.Шелухин С. До зібрання Кирило-Методієвського братства // Нова Рада. – 1918. – 18 серпня.
    104.Шелухин С. Значіння Рідної мови для народности й творчости. – К.: Український Учитель, 1911. – 32 с.
    105.Шелухин С. Історично правні підстави української державности // Правда і Воля. – 1929. – 1 травня.
    106.Шелухин С. Історично правні підстави української державности // Правда і Воля. – 1929. – 15 травня.
    107.Шелухин С. Критика нового наукового підручника історії України // Дзвони. – Львів, 1935. – Ч.8-9. – С. 402 – 414.
    108.Шелухин С. Лист до редакції // Нова Рада. – 1918. – 12 листопада.
    109.Шелухин С. Лист до редакції // Розбудова нації: орган Проводу Українських Націоналістів. – Прага, 1928. – Ч. 9. – С.359 – 362.
    110.Шелухин С. Лист до С.Петлюри про Різський договір. – Париж: Поступ, 1948. – 14 с.
    111.Шелухин С. Лист до церковного собору // Нова Рада. – 1918. – 23 червня.
    112.Шелухин С. Лист з Парижа // Канадійський українець . – 1919. – 10 грудня.
    113.Шелухин С. Меморандум для Мирової конференції в Парижі 1919 р. // Український Голос. – 1919. – 2 липня.
    114.Шелухин С. Меморандум для Мирової конференції в Парижі 1919 р. // Український Голос. – 1919. – 9 липня.
    115.Шелухин С. Мирові переговори між Українською Державою і РСФСР в 1918 році // Вільна Україна. – Нью-Йорк, 1965. – Ч.47. – С.23-30.
    116.Шелухин С. Монархія чи република // Український Голос. – 1925. – 26 серпня.
    117.Шелухин С. Монархія чи република // Український Голос. – 1925. – 2 вересня.
    118.Шелухин С. Монархія чи република // Український Голос. – 1925. – 9 вересня.
    119.Шелухин С. Монархія чи република // Український Голос. – 1925. – 16 вересня.
    120.Шелухин С. Монархія чи република // Український Голос. – 1925. – 23 вересня.
    121.Шелухин С. Московська церковність і українська церква // Нова Рада. – 1918. – 10 листопада.
    122.Шелухин С. Небезпека освіті // Нова Рада. – 1918. – 12 червня.
    123.Шелухин С. Недостачі Української загальної Енциклопедії: Про назву Русь, Україна і IV Універсал // Дзвони. – Львів, 1934. – Ч. 8-9. – С. 379-390.
    124.Шелухин С Новознайдена карта України XVII ст. З інформаціями на ній // Дзвони. – Львів, 1934. – Ч.5. – С.231-233.
    125.Шелухин С. Підтягнімося // Син України. – Варшава, 1920. – Ч.8. – С.2.
    126.Шелухин С. Потреба інформації про Україну для чужинців // Народне слово. – 1919. – 28 серпня.
    127.Шелухин С. Про державну мову // Нова Рада. – 1918. – 24 вересня.
    128.Шелухин С. Про державну мову // Нова Рада. – 1918. – 26 вересня.
    129.Шелухин С. Про конечну потребу нових пояснень “Кобзаря”: Про розяснення “Кобзаря” д-ром В. Сімовичем // Дзвони. – Львів, 1933. – Ч. 10. – С.457-464.
    130.Шелухин С. Про конечну потребу нових пояснень “Кобзаря”: Про розяснення “Кобзаря” д-ром В. Сімовичем // Дзвони. – Львів, 1934. – Ч.3 . – С.97-103.
    131.Шелухин С. Промова на 8-мій сесії Центральної Ради // Нова Рада. – 1917. – 19 грудня.
    132.Шелухин С. Про Русь // Український Голос. – 1928. – 30 травня.
    133.Шелухин С. Про Русь // Український Голос. – 1928. – 6 червня.
    134.Шелухин С. Проти інтервенції // Діло. – 1928. – 26 серпня.
    135.Шелухин С. Радісні явища // Український Голос. – 1925. – 5 серпня.
    136.Шелухин С. Радісні явища // Український Голос. – 1925. – 12 серпня.
    137.Шелухин С. Радісні явища // Український Голос. – 1925. – 19 серпня.
    138.Шелухин С. Слова і факти // Дзвони. – Львів, 1933. – Ч.10. –С. 478 – 482.
    139.Шелухин С. Слова і факти // Дзвони. – Львів, 1933. – Ч.11/12. – С. 531 – 536.
    140.Шелухин С. Союз соціалістів самостійників в Центральній Раді // Нова Рада. – 1917. – 20 грудня.
    141.Шелухин С. Старими шляхами // Нова Рада. – 1918. – 21 липня.
    142.Шелухин С. Старі болячки // Український Голос. – Вінніпег. – 1925. – 11 лютого.
    143.Шелухин С. Старі болячки // Український Голос. – Вінніпег. – 1925. – 18 лютого.
    144.Шелухин С. Судові фортеці реакції та контр-революції // Нова Рада. – 1917. – 17 жовтня.
    145.Шелухин С. Туга за правом // Дзвін. – 1926. – 13 червня.
    146.Шелухин С. Туга за правом // Український Голос. – 1926. – 26 липня.
    147.Шелухин С. Федерація // Нова Рада. – 1918. – 17 листопада.
    148.Шелухин С. Фінансове становище України // Нова Рада. – 1917. – 22 грудня.
    149.Шелухин С. Французькі вчені про Україну і федерацію // Українська трибуна. – 1922. – 26 (13) січня.
    150.Шелухин С. Хто і коли переіменував грецькі назви українських річок на латино-кельтські: Нові факти для устійнення походження Руси // Дзвони. – Львів, 1934. – Ч.12. – С.557 – 563.
    151.Шелухин С. Церковний собор на Вкраїні // Нова Рада. – 1918. – 3 листопада.
    152.Шелухин С. (Павленко С.). Чи бути Чорноморській Німеччині? – Золотоноша: вид-во авт., 1913. – 102 с.
    153.Шелухин С. Школа за 2000 років до наших часів. – К.: Український Учитель, 1911. – 32 с.
    154.Шелухин С. Що таке “Галици” в “Слові о полку Ігоревім”? // Дзвони. – Львів, 1935. – Ч. 11. – С.520-525.
    155.Шелухін С. (псевдонім Павленко Сергій). Бджоляний мед – здоровья. З передмовою д-ра мед. І.Луценка. – Одесса: Діло, 1912. – 16 с.
    156.Шелухін С. Варшавський догогвір між Поляками й С.Петлюрою 21 квітня 1920 року. – Прага: Нова Україна, 1926. – 40 с.
    157.Шелухін С. Виступ в студентському домі в Празі // Студентський вісник. – 1926. – Річник IV. – Ч.1. – с.404-408.
    158.Шелухін С. Во істину воскресе! // Нова Рада. - 1917. – 11 квітня.
    159.Шелухін С. В справі проектів про майбутній лад на Україні // Воля, 1921. – Т.2. – Ч. 11-12. – с.404 – 408.
    160.Шелухін С. Гоголь М.В. и Малорусское общество. – Одесса: Техникъ, 1909. – 42 с.
    161.Шелухін С. До вивчення “Руської правди”. – Прага: Накл. автора, 1934. – 64 с.
    162.Шелухін С. Додаткові лекції до курсу “Історія українського народу”. – Прага: вид-во “Українського Робітника”, /б.р./. – 74 с.
    163.Шелухін С. До українського громадянства в справі інтервенції // Народна воля. – 1928. – 21 серпня.
    164.Шелухін С. До українського громадянства в справі інтервенції // Народна воля. – 1928. – 23 серпня.
    165.Шелухін С. До українського громадянства в справі інтервенції // Народна воля. – 1928. – 25 серпня.
    166.Шелухін С. До Центрального Комітету Української Партії Соціялістів-Федералістів // Воля. – Відень,1921. – Т.1. – С.567-572.
    167.Шелухін С. Звідкіля походить Русь: Теорія Кельтського походження Київської Руси з Франції. – Прага, 1929. – 128 с.
    168.Шелухін С. Зрадники і патріоти // Воля. – Відень, 1920. – Т.1. – Ч.3. – С. 97 – 102.
    169.Шелухін С. Історично-правові підстави української державності // Студентський вісник. – Прага, 1929. – Ч.1-2. – С.2 – 11.
    170.Шелухін С. Критика нового наукового підручника історії України. – Львів: Дзвони, 1935. – 26 с.
    171.Шелухін С. Лист до редакції (З приводу листа С.Рудницького “Чому це так?”) // Воля. – Відень, 1920. – Ч.3. – С.14-20.
    172.Шелухін С. Назва України. – Відень: “Франко Син і Спілка”, 1921. – 30 с.
    173.Шелухін С. Наша пісня. – К.: Шлях, 1918. – 24 с.
    174.Шелухін С. Нові російські претенсії // Українська трибуна. – 1921. – 30 липня.
    175.Шелухін С. Петлюрівці в світлі права. – Львів, Відень: вид-во “Українського Прапору”, 1922. – 24 с.
    176.Шелухін С. Проект Конституції У.Н.Р Проф.Ейхельмана // Воля. – Відень, 1921. – Т.3. – С.192-194.
    177.Шелухін С. Про іреденту // Свобода. – 1931. – 21 травня.
    178.Шелухін С. Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. – Дрогобич: Бескид, 1992. – 249 с.
    179.Шелухін С. Україна перед Лігою Націй // Воля. – Відень, 1921. – Т.1. – С.443-446.
    180.Шелухін С. Українська державність і самовизначення // Трибуна. – 1919. – 25 січня.
    181.Шелухін С. Українська державність і самовизначення // Трибуна. – 1919. – 28 січня.
    182.Ювилей проф. Сергія Шелухина // Дзвони. – Львів, 1933. – Ч.11-12. – С. 556.
    183.Яцишина О. Громадсько-політична та наукова діяльність С.П.Шелухіна: Автореф. дис… канд. істор. наук. 07.00.01 / Запоріжжя, 2004. – 20 с.
    184.Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. – М.: Арктогея, 1997. – 600 с.
    185.Карр Е. История Советской России Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. Кн.1. Т. 1, 2. Большевистская революция. 1917 – 1923.– 768 с.
    186.Морозов Е. В желто-голубом тумане // Ульянов Н. Украинский сепаратизм. – М.: Эксмо; Алгоритм, 2004. – С. 5-84.
    187.Савченко В. Симон Петлюра. – Харьков: Фолио, 2004. – 415 с.
    188.Троцкий Л. К истории русской революции. – М.: Политиздат, 1990. – 447 с.
    189.Ульянов Н. Украинский сепаратизм. – М.: Эксмо, Алгоритм, 2004. – 416 с.
    190.Шелухин С. Немецкая колонизация. – Одесса: Изд. Акционерн. Южно-рус. о-ва печат. дела, 1915. – 83 с.
    191.Шелухин С. Украинцы, русскіе, малороссы. Открытое письмо г.Шульгину и его единомышлинникам // Украинская жизнь. – Москва, 1916. – Ч.7-8. - С. 60 – 81.
    192.Шелухинъ С. Законъ 14-го іюня 1910 г. и поселяне-собственники (колонисты). – Одесса: тип. Е.И. Фасемко, 1913. – 32 с.
    193.Traktat Ryski 1921 roky pocu 75 latach. Studia pod redakcja Mieczystava Wojciechowskiego. – Torun: Wyd-wo Uniwersytetu M. Kopernik, 1998. – 400 c.

    ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА

    194. Енциклопедія українознавства / Перевид. в Україні. – Львів: НТШ, 2000.
    195. Довідник з історії України. – К.: Генеза, 2001. – 1135 с.
    196. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Відп. ред. Ю. Римаренко. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – 942 с.
    197. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: словник-довідник / За ред. О.Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
    198.Encyclopedia of Ukraine. – Toronto: University of Toronto Press Incorporated, 1993. – Vol. IV. – 864 p.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины