ПОЛІТИЧНА МОВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІНТЕРСУБ\'ЄКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ЗНАННЯ : ПОЛИТИЧЕСКАЯ ЯЗЫК КАК ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ ИНТЕРСУБ\объективного ПОЛИТИЧЕСКОГО ЗНАНИЯ

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

На правах рукопису

Щолокова Ганна Володимирівна

УДК 321.01

ПОЛІТИЧНА МОВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ЗНАННЯ

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
ТОКОВЕНКО О.С.,
доктор філософських наук, професор

Дніпропетровськ – 2009

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………..………………….….3
Розділ 1. Політичне знання та політична мова як об'єкти наукової рефлексії………………………………………………………………………………11
1.1 Основні підходи до дослідження феномена політичного знання……………...11
1.2 Когнітивний напрям аналізу політичної мови………………………………….25
1.3 Методологія та методика дослідження………………………………………….38
Висновки до розділу 1…………………………………………………………….…..52
Розділ 2. Евристичний потенціал інтерсуб'єктивного політичного знання: обумовленість станом розвитку політичної науки...............................................57
2.1 Політичне знання як складовий елемент політичної науки................................57
2.2 Сутність та принципи інтерсуб'єктивного тлумачення політичного
знання………………………………………..……….………………………………..74
2.3 Становлення інтерсуб'єктивного політичного знання в контексті розвитку
теоретико-методологічних основ сучасної політичної науки….......…...…….…....91
Висновки до розділу 2…………………………………………..………………..….103
Розділ 3. Процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання: політико-мовна детермінація………………………………………..……………106
3.1 Дискурсивний характер процесу формування інтерсуб'єктивного
політичного знання………………………………….……………………………….106
3.2 Роль політичної мови у системі соціокультурних чинників формування
інтерсуб'єктивного політичного знання…….….…….…………….……….…….. 128
3.3 Особливості теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання ..……..…………………………..……………………….……..144
Висновки до розділу 3…………………………….……………………………....…160
Висновки……………….……………………………………………………….…...164
Список використаних джерел.…..………………….…………………………….173

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Політика завжди перебуває у фокусі уваги вчених, які займаються вивченням її ознак і тенденцій розвитку, політичних діячів, котрі реалізують на практиці напрацьовані науковцями ідеї, та взагалі будь-якої людини, яка розуміє важливість ефективного функціонування політичної сфери суспільного життя для успішного розвитку суспільства в цілому. Все більш актуального характеру набуває дослідження політичного пізнання, зважаючи на необхідність адекватного осмислення динамічного та обумовленого багатьма чинниками процесу розвитку сучасного світу політичного. Завдання рефлексії щодо закономірностей та принципів функціонування політики вирішується цілим комплексом наук соціально-гуманітарного спрямування, а насамперед політичною наукою, результатом чого виступає формування системи знань про політичну реальність.
Звернення уваги до аналізу когнітивних структур, котрі опосередковують взаємодію суб'єкта пізнання та політичної реальності, на яку це пізнання спрямоване, обумовлюється необхідністю розгляду актуальних завдань, що наразі стоять перед політичною наукою. Йдеться про визначення сутнісних характеристик політичного знання, яке виступає результатом пізнавальної діяльності людини, та порівняння його із іншими видами соціально-гуманітарного знання. На вирішення зазначених проблем спрямовано проведення політико-когнітологічних досліджень, зважаючи на що, вони можуть бути визначені як такі, що мають актуальний характер.
Політичне знання розглядається як форма репрезентації основних характеристик світу політичного у свідомості суб'єкта політичного пізнання. Зважаючи на це, вивчення особливостей феномена політичного знання дає можливість, з одного боку, краще зрозуміти світ політичного, а з іншого боку, сприяє подальшому вдосконаленню понятійно-категоріального апарату політичної науки, адже політичне знання є організованим у систему політичних понять, термінів, категорій. Політичне знання, його типи та процес формування досліджують такі вітчизняні вчені: В.Бебик, В.Венгерська, О.Габрієлян, Ф.Кирилюк, І.Кресіна, В.Кривошеїн, Ю.Левенець, В.Муляр, М.Примуш, Ф.Рудич, О.Рудік, С.Рябов, Ю.Сурмін, В.Тертичка, О.Токовенко, О.Тягло, А.Філатов, О.Чемшит та Г.Щедрова.
Понятійно-категоріальна організація політичної науки як сукупності знань про політичну реальність має вербальну основу, що обумовлює необхідність звернення до аналізу політичної мови, яка виступає вербальною формою політичної комунікації.
Визначення характерних ознак політичних понять та термінів, які у своїй сукупності і складають понятійно-категоріальний апарат сучасної політичної науки, є актуальним завданням. При цьому звернення в ході проведення аналізу політичних понять й термінів до вивчення феномена політичної мови значно розширює можливості вирішити зазначене завдання. Йдеться про важливість акцентування уваги на тому, що політичне знання представляє собою систему політичних концепцій та теорій, які формуються у політичній науці з метою пояснити сутність політичних явищ та процесів, котрі, в свою чергу, складаються із політичних понять та термінів, процес становлення яких безпосередньо пов'язаний із феноменом політичної мови.
У сучасну добу становлення інформаційного суспільства політична комунікація стає визначальним чинником розвитку світу політичного. Актуальний характер та значний методологічний потенціал має аналіз політичної комунікації не тільки як засобу спілкування, але й в якості пізнавального інструменту. Проведення аналізу політичної мови як вербальної форми комунікації у когнітивному вимірі можливо розглядати в контексті проблеми розширення традиційної методологічної бази політологічних досліджень, вирішення якої є актуальним для сучасної політичної науки.
Актуальним видається дослідження альтернативних тлумачень сутності процесу політичного пізнання та, відповідно, становлення принципово нових типів політичного знання, зміст яких визначається через поняття дискурсивності, що обумовлює виділення інтерсуб'єктивного політичного знання.
Феномен інтерсуб'єктивності, виступаючи предметом філософського аналізу, має бути проаналізованим й у політологічному контексті. Вивчення інтерсуб'єктивності у межах політичної науки цілком вписується у ряд актуальних завдань, вирішення яких детермінує ефективний розвиток сучасної науки про політику. Визначення особливостей інтерсуб'єктивного політичного знання сприятиме розширенню наукових уявлень про феномен політичного знання, його розвиток на сучасному етапі. Актуальним є дослідження таких характеристик інтерсуб'єктивного політичного знання, як дискурсивність, діалогічність, значний консенсусний потенціал, що зумовлює його визначення в якості постнекласичного типу політичного знання. У свою чергу, розгляд сутнісних характеристик та принципів постнекласичного політичного знання є важливим в контексті аналізу проблеми становлення теоретико-методологічних засад процесу пізнання сучасного світу політичного. Крім того, актуальний характер має вивчення особливостей процесу формування інтерсуб'єктивного політичного, котрий визначається як дискурсивна процедура.
Таким чином, з одного боку, потреба вирішення проблем теоретико-методологічного характеру, що стоять перед сучасною політичною наукою, а з іншого – аналіз того значного впливу, який чинить політична комунікація, зокрема у вербальній своїй формі, на процес розвитку сучасного світу політичного, в тому числі, йдеться про його пізнання, зумовлюють необхідність звернення до розгляду політичної мови у когнітивному контексті, а саме: дослідження політичної мови як чинника формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Когнітивний аналіз політичної мови виступає прикладом проведення теоретичного дослідження політичної мови, тоді як більшість наявних наукових робіт присвячено вивченню насамперед прикладних аспектів цього феномена. При цьому варто відзначити, що виробити цілісне та системне уявлення про політичну мову, вивчення якої набуває все більшої актуальності, можливо лише шляхом проведення як теоретичного, так і прикладного дослідження цього феномена.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Дисертаційне дослідження пов'язано із розробкою наукової теми «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку України», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття змісту та особливостей впливу політичної мови на процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Вирішення мети дисертаційної роботи обумовлює визначення наступних завдань дослідження:
- визначити зміст поняття «інтерсуб'єктивне політичне знання»;
- уточнити зміст поняття «наукова комунікативна спільнота»;
- з'ясувати особливості інтерсуб'єктивного політичного знання у контексті аналізу теоретико-методологічних основ сучасної політичної науки;
- розглянути процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання та визначити його характерні особливості;
- визначити чинники формування інтерсуб'єктивного політичного знання та охарактеризувати їх сутність;
- проаналізувати особливості теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання.
Об'єктом дослідження є інтерсуб'єктивне політичне знання.
Предметом дослідження виступає політична мова, що аналізується як чинник детермінації процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання.
Методи дослідження. Вирішення мети та завдань, поставлених у дисертації, обумовлює застосування комплексу загальнонаукових та спеціально-наукових методів.
Вивчення таких широких за своїм змістом феноменів, як політичне знання, інтерсуб'єктивне політичне знання, інтерсуб'єктивність, політична мова обумовлює необхідність класифікації (що виступає різновидом аналітичного методу) наявних багаточисленних підходів до визначення сутності цих підходів. Застосування у дисертаційній роботі гіпотетико-дедуктивного методу зумовлене прагненням виробити цілісне уявлення про те, у чому проявляється вплив політичної мови на формування інтерсуб'єктивного політичного знання, через висунення та обґрунтування робочих гіпотез, пов'язаних з дослідженням окремих аспектів процесу політичного пізнання, його особливостей, виділенням чинників, що впливають на його протікання. Один із методів, що використовується у дисертаційній роботі, – нормативно-ціннісний. Застосовується він з метою виділення нормативно-ціннісних засад проходження процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання.
Широке застосування знаходять у дисертаційній роботі політико-порівняльний метод та політико-системний підхід. Політико-порівняльний метод використовується при визначенні характерних особливостей науково-теоретичного та буденного видів політичного знання, політичної мови та політичного мовлення, дискурсу та діалогу, політичного знання в цілому та інтерсуб'єктивного політичного знання як одного із його типів, принципів наукової раціональності у природничих та політичній науках. Логіка дослідження чинників соціокультурної детермінації процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання обумовлює необхідність застосування політико-системного підходу.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в даному дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці здійснено аналіз інтерсуб'єктивного політичного знання, визначено чинники його формування та обґрунтовано, що визначальним серед них виступає такий чинник, як політична мова.
Наукова новизна отриманих результатів конкретизуються у наступних положеннях:
- визначено поняття інтерсуб'єктивного політичного знання як постнекласичного типу політичного знання, у якому враховані та органічно поєднані наявні у політичній науці альтернативні підходи до тлумачення сутності політичних феноменів шляхом проведення нормативної процедури узгодження їх змісту;
- уточнено зміст поняття «наукова комунікативна спільнота», під яким розуміється колектив науковців, котрі об'єднані спільними предметом дослідження й методологічним інструментарієм та вважають, що дискурсивний принцип лежить в основі процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання;
- з'ясовано специфіку інтерсуб'єктивного політичного знання, котре становить такий тип політичного знання, який передбачає розгляд принципів емпіричності та нормативності, раціональності та ірраціональності, об'єктивності та суб'єктивності як взаємодоповнюючих та взаємообумовлюючих, що сприяє вирішенню проблеми системного осмислення світу політичного у контексті розвитку теоретико-методологічних засад сучасної політичної науки;
- доведено, що процес становлення інтерсуб'єктивного політичного знання має дискурсивний характер, являючи собою раціональну процедуру публічного обговорення членами наукової комунікативної спільноти альтернативних тлумачень сутності явищ та процесів світу політичного в рамках різних підходів, результатом чого виступає їх узагальнена інтерпретація, в якій враховані наявні пропозиції всіх учасників дискусії, що й має форму інтерсуб'єктивного політичного знання;
- з'ясовано, що політична мова виступає системоутворюючим чинником у системі чинників соціокультурної детермінації процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання (наявні у суспільстві «фонові» політичні знання, політичний світогляд суб'єкта пізнання, морально-етичні норми та цінності, проведення процедури публічного дискурсу щодо визначення змісту політичного знання), оскільки, з одного боку, природа зазначених чинників детермінується особливостями політичної мови, а з іншого боку, принцип інтерсуб'єктивності, який покладений в основу виділення аналізованого типу політичного знання, є невід'ємною складовою політичної мови;
- доведено, що теоретичний аналіз процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання ґрунтується на інтерсуб'єктивно-мовному підході до наукового осмислення світу політичного, зміст якого визначають принципи комунікативної раціональності та дискурсивності.
Практичне значення отриманих результатів полягає в уточненні розуміння сутності феномена політичного знання шляхом виділення його інтерсуб'єктивного типу та обґрунтування можливості дослідження глибинної природи явищ й процесів світу політичного через аналіз їх вербального виміру, що сприяє розвитку понятійно-категоріального апарату та розширенню традиційного методологічного інструментарію сучасної політичної науки.
Отримані результати можуть бути використані як при проведенні подальших наукових досліджень, спрямованих на теоретико-методологічне забезпечення процесу становлення сукупності наукових знань про світ політичного, так і у навчальному процесі при розробці програм та виданнях навчальних посібників із таких спецкурсів як «Політична епістемологія», «Філософія політики», «Історія політичної науки» тощо.
Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань дисертаційної роботи здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно написано чотири роботи, три із яких опубліковані у спеціалізованих фахових виданнях України. Крім того, одна робота написана у співавторстві (авторська участь – підбір і узагальнення матеріалу, співавторська – редагування матеріалу) та опублікована у спеціалізованому фаховому виданні України.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані автором в одноосібних доповідях на Міжнародній науковій конференції «Соціально-гуманітарна освіта в контексті сучасних євроінтеграційних процесів» (м. Дніпропетровськ, 26 – 27 жовтня 2007 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції для студентів та молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (м. Маріуполь, 30 листопада 2007 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські способи представництва суспільних інтересів в Україні»
(м. Дніпропетровськ, 25 квітня 2008 р.).
Основні положення дисертаційної роботи були представлені в одноосібних доповідях на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Публікації. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційного дослідження були викладені у п'яти публікаціях (у тому числі одна – у співавторстві), чотири із яких – у спеціалізованих фахових виданнях України.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 195 сторінок. Основний текст викладений на 172 сторінках. Список використаних джерел включає 230 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз наукової літератури, присвяченої розгляду таких феноменів, як політичне знання та політична мова, дозволив визначитися із наявними у сучасному науковому дискурсі підходами до тлумачення сутності цих феноменів. Що стосується політичного знання, то були виокремлені наступні напрями його дослідження: (1) політико-філософський; (2) політико-когнітологічний; (3) теоретико-методологічний. В рамках кожного із цих підходів аналізуються різні аспекти політичного знання. Так, політико-філософські дослідження спрямовані на проведення теоретичного аналізу цього феномена. Політико-когнітологічний аналіз політичного знання передбачає вивчення когнітивних структур, що опосередковують взаємодію суб'єкта пізнання із світом політичного як об'єктом пізнання (йдеться, наприклад, про аналіз концептуальної картини світу політичного). Що стосується третього із зазначених напрямів дослідження політичного знання, то в його рамках цей феномен розглядається в контексті аналізу теоретико-методологічних проблем, що стоять перед сучасною політичної наукою.
Політична мова була проаналізована у дисертаційному дослідженні у когнітивному аспекті: були розглянуті наявні у наукових роботах підходи до її осмислення, результатом чого стало виокремлення лінгвістичного та філософського напрямів дослідження політичної мови.
Феномен інтерсуб'єктивності також був розглянутий у дисертаційному дослідженні. Так, були виділені наступні підходи до його аналізу: (1) феноменологічний; (2) герменевтичний; (3) конвенціональний; (4) комунікативний; (5) когнітивний. Останній із названих підходів був визначений в якості основного у даній роботі, адже саме в його рамках досліджується інтерсуб'єктивне політичне знання. При цьому було зазначено, що когнітивний підхід до тлумачення феномена інтерсуб'єктивності представляє собою об'єднання визначених у рамках інших підходів принципів в рамках єдиного – когнітивного – контексту.
Визначені напрями дослідження феноменів політичного знання й політичної мови та підходи до аналізу інтерсуб'єктивності виступили теоретичною основою дослідження процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання та політичної мови як визначального чинника, що впливає на цей процес.
Отже, узагальнені результати проведеного дослідження, які спрямовані на виконання поставлених мети та завдань, можливо сформулювати наступним чином.
1. Формування чіткого визначення сутності інтерсуб'єктивного політичного знання залежить від адекватного розуміння природи феномена політичного знання, котрий розглядається у дисертаційній роботі в якості складового елементу систематизованої та логічно впорядкованої системи політичних знань (політичної науки). Зважаючи на це, розуміння особливостей політичного знання є важливим завданням, яке варто вирішувати в контексті подальшого розвитку політичної науки, чому сприяє звернення до розгляду політичної мови як такого феномена, що має когнітивний потенціал. Такий підхід детермінує важливість та перспективність дослідження політичного знання та політичної мови у єдиному контексті – інтерсуб'єктивному.
Таким чином, нами було виокремлено інтерсуб'єктивний тип політичного знання. Зважаючи на це, були визначені особливості політичного знання та проаналізовані наявні у сучасному науковому дискурсі варіанти інтерпретації цього феномена: теоретичний, емпіричний, нормативний, теоретико-методологічний. Особлива увага була приділена останньому із названих варіантів, в межах якого політичне знання вивчається в контексті необхідності аналізу шляхів вирішення тих проблем теоретико-методологічного характеру, які стоять перед сучасною політичною наукою. У дисертаційному дослідженні було доведено, що інтерсуб'єктивне політичне знання можливо розглядати в рамках кожного із вказаних варіантів інтерпретації феномена політичного знання. Так, інтерсуб'єктивне політичне знання має як науково-теоретичну, так і буденну складові, що доповнюють одна одну. Що стосується нормативного тлумачення політичного знання, то необхідно зазначити ідеї, які визначають його зміст: (1) морально-етичні норми та цінності, наявні у суспільстві, розглядаються в якості основи нормативного типу політичного знання; (2) поняття «норма» можливо аналізувати у теоретико-методологічному контексті – як «стандарт пізнання», характерний для певної науки, зокрема політичної. Якщо аналізувати процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання, то варто зазначити, що морально-етичні норми виступають одним із чинників, що детермінують проходження цього процесу. Крім того, інтерсуб'єктивне політичне знання може бути визначено в якості методологічного стандарту політичного знання. Другий із визначених аспектів можливо розглядати й в рамках теоретико-методологічної інтерпретації такого феномена, як політичного знання.
Звернення у рамках дисертаційної роботи до вивчення когнітивного потенціалу політичної мови було зумовлено необхідністю проведення теоретичного дослідження феномена політичного знання, а саме – у когнітивній перспективі, що дозволило визначити те, як співвідносяться між собою феномени політичної мови та політичного знання. Так, було зазначено, що політичні знання, як буденні, так і нормативно-теоретичні, мають понятійну природу, тобто представляють собою систему політичних понять та термінів, на основі яких формулюються політичні концепції та теорії. При цьому було відзначено, що політичні поняття та терміни мають мовну форму, що свідчить про те, що політичне знання є вербалізованим. Крім того, у роботі були проаналізовані й інші особливості політичних понять та термінів, зокрема була визначена можливість їх поліваріантного тлумачення. Концепція інтерсуб'єктивного політичного знання була розглянута в контексті проведення аналізу проблеми вироблення узагальненого розуміння змісту політичних понять та термінів. Когнітивний аналіз політичної мови зумовив виділення єдиного контексту дослідження феноменів політичного знання та політичної мови – інтерсуб'єктивного. Аналіз даних феноменів у цьому контексті дозволив, по-перше, визначити вплив політичної мови на процес формування знання про світ політичного; по-друге, виокремити новий – інтерсуб'єктивний – тип політичного знання; по-третє, визначити можливість розгляду політичної мови в якості чинника формування інтерсуб'єктивного політичного знання.
2. На підставі проведеного у роботі аналізу значного масиву наукової літератури було сформульовано висновок стосовно того, що на сучасному етапі розвитку політичної науки відбуваються кардинальні зміни у осмисленні процесу пізнання людиною політичної реальності, яка її оточує. Якщо узагальнити проаналізовані тенденції, то варто підкреслити два моменти: по-перше, утвердження у пізнавальному процесі нової ролі суб'єкта пізнання та, по-друге, визначення чинників детермінації процесу політичного пізнання в якості соціокультурних за своїм характером. Як приклад нового, постнекласичного типу політичного знання варто назвати інтерсуб'єктивне політичне знання, авторське визначення якого дається у роботі. Також у дисертації пропонується розглядати наукову комунікативну спільноту як колективний суб'єкт процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання.
Отже, у дисертаційній роботі був досліджений феномен інтерсуб'єктивного політичного знання, при цьому особлива увага була приділена аналізу його процесуального аспекту. Йдеться про вивчення процедури формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Так, у дисертаційному дослідженні було проаналізовано концепцію колективного суб'єкта пізнання та визначено, що вона може бути застосована й для розгляду процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання. При аналізі поняття «наукова комунікативна спільнота» увага акцентувалася на двох наступних аспектах: (1) колективний характер цього суб'єкта політичного пізнання; (2) визнання членами даної наукової спільноти значного теоретико-методологічного потенціалу принципу дискурсивності.
Крім того, у роботі було визначено, що при розгляді особливостей процесу формування інтерсуб'єктивного типу політичного знання варто приділяти увагу дослідженню тих чинників, які впливають на цей процес. Причому увага наголошується на тому, що визначальний вплив на цей процес мають чинники соціокультурного характеру. Також у дисертаційному дослідженні пропонується визначення поняття «інтерсуб'єктивне політичне знання», в якому акцентується увага на характеристиці його як постнекласичного типу політичного знання.
3. У роботі було доведено можливість застосування інтерсуб'єктивного політичного знання в контексті вирішення теоретико-методологічних проблем сучасної політичної науки. Йдеться про розгляд інтерсуб'єктивного політичного знання як такого типу політичного знання, в якому передбачено застосування в якості взаємодоповнюючих та взаємообумовлюючих тих принципів, котрі традиційно розглядалися як несумісні, що, в свою чергу, було причиною відсутності у політичній науці цілісного, системного розуміння феномена політичного знання. У цьому контексті актуалізується й питання становлення принципів наукової раціональності, що визначають зміст стандартів пізнання у рамках політичної науки. У роботі обґрунтовується можливість виокремлення комунікативної моделі наукової раціональності, прикладом реалізації якої виступає інтерсуб'єктивне політичне знання.
Таким чином, у дисертаційному дослідженні детально аналізуються проблеми, притаманні сучасній політичній науці та підкреслюється, що узагальнений їх зміст можливо виразити у такій тезі: необхідність визначення теоретико-методологічних засад політичної науки. Йдеться, по-перше, про важливість визначення меж предметного поля політичної науки та, по-друге, про необхідність становлення власне політологічного дослідницького інструментарію. У роботі підкреслюється, що кроком у напрямі вирішення цих проблем може стати аналіз феномена стандарту пізнання. Так, було визначено, що проблему формування у політичній науці стандарту пізнання можливо вивчати в контексті визначення тих теоретико-методологічних переваг, які притаманні концепції інтерсуб'єктивного політичного знання. Насамперед у роботі було зазначено, що вироблення узгодженого розуміння феномена політичного знання сприятиме визначенню політологічного «стандарту пізнання». При цьому, були розглянуті особливості політичного знання, в результаті чого було сформульовано наступний висновок: у цьому феномені закладені такі дихотомії, як раціональність / ірраціональність, об'єктивність / суб'єктивність, емпіричність / нормативність, існування яких, з одного боку, зумовлено об'єктивними чинниками (так, політичні феномени є багатовимірними та складними для вивчення), проте, з іншого боку, унеможливлює вироблення узгодженої інтерпретації політичного знання. Тоді як характерною особливістю інтерсуб'єктивного політичного знання виступає те, що у ньому ці дихотомії знімаються. Ті принципи, що при аналізі політичного знання розглядаються як такі, що суперечать одне одному, визначаються в якості таких складових інтерсуб'єктивного політичного знання, що є взаємодоповнюючими. Також у дисертаційному дослідженні було визначено, що однією із конституюючих ознак «стандарту пізнання» виступають принципи наукової раціональності. Що ж стосується політичної науки та теоретико-методологічних переваг інтерсуб'єктивного політичного знання, то у роботі зазначається наступне. Названий тип політичного знання ґрунтується на принципі комунікативної раціональності, який може бути визначений в якості основи політологічного «стандарту пізнання». Також слід відзначити, що у дисертаційній роботі була приділена увага вивченню проблеми використання у політичній науці кількісних та якісних методів дослідження.
У дисертаційному дослідженні підкреслюється, що, з одного боку, виокремлення та вивчення особливостей інтерсуб'єктивного політичного знання як одного із типів політичного знання сприяє більш чіткому розумінню сутності останнього, а з іншого – визначення теоретико-методологічних переваг, що притаманні інтерсуб'єктивному політичному знанню, складають основу евристичного потенціалу цього феномена в контексті вивчення стану розвитку сучасної політичної науки.
4. Детальне дослідження процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання зумовило його визначення як дискурсивної процедури, при цьому було відзначено, що ознака дискурсивності у даному випадку зумовлює акцентування уваги на екстралінгвістичному контексті аналізу когнітивного процесу.
Отже, у дисертаційному дослідженні було проаналізовано поняття «дискурс» та визначено, що у науковій літературі існує багато тлумачень цього поняття. Зважаючи на мету та завдання, поставлені у роботі, феномен дискурсу був розглянутий насамперед у когнітивному контексті. Крім того, дискурс був проаналізований у роботі у процесуальному аспекті: як певна процедура, що має форму полілогу, що зумовило необхідність проведення порівняльного аналізу таких феноменів, як дискурс та діалог. В якості одного із варіантів дискурсивної процедури формування інтерсуб'єктивного політичного знання був виокремлений феномен мовної гри, що розглядався, зокрема, Л.Вітгенштейном у його пізніх роботах.
Що стосується визначення принципу дискурсивності через поняття екстралінгвістичного контексту, то йдеться про те, що ті чинники, які детермінують процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання, котрі, як було визначено, проходить у формі дискурсивної процедури, мають соціокультурний характер. При цьому у роботі підкреслюється, що виокремлення теоретико-методологічного підходу до аналізу політичного знання (коли воно аналізується як складова політичної науки) зумовлює можливість дослідження того, які чинники впливають на процес розвитку політичної науки (як системи політичних знань) – зовнішні (соціальні) чи внутрішні (методологічні), та які із цих чинників є визначальними. Також у дисертаційному дослідженні було проаналізовано раціоналізуючий та моралізуючий потенціал дискурсивної процедури.
Зміст дискурсивної процедури формування інтерсуб'єктивного політичного знання було визначено шляхом аналізу таких категорій, як наукова комунікативна спільнота (зокрема реальний та ідеальний її види), раціональна дискусія, соціокультурні чинники.
5. У роботі було доведено, що на процес формування інтерсуб'єктивних знань про політичну реальність впливає система чинників, які мають соціокультурний характер: (1) політична мова; (2) наявні у суспільстві «фонові» політичні знання; (3) політичний світогляд суб'єкта пізнання; (4) морально-етичні норми та цінності; (5) проведення процедури публічного дискурсу щодо визначення змісту політичного знання. На підставі аналізу цих чинників шляхом застосування політико-системного підходу та політико-порівняльного методу визначається системоутворююча роль політичної мови у даній системі чинників.
Всі зазначені чинники були детально проаналізовані в ході написання дисертаційної роботи, проте особлива увага була приділена дослідженню політичної мови. Так, було відзначено, що окрім традиційного для політичної науки розгляду політичної мови лише як засобу політичної комунікації, перспективним є її визначення у когнітивному контексті – як засобу пізнання. У роботі визначаються характерні ознаки політичної мови. В якості однієї із таких її ознак називається її інтерсуб'єктивний характер.
6. У рамках дисертаційного дослідження було обґрунтовано визначення інтерсуб'єктивно-мовного підходу до наукового осмислення світу політичного, сутність котрого розкривається через принципи комунікативної раціональності та дискурсивності, в якості основи проведення теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання.
У роботі було доведено, що проведення теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання ґрунтується на принципах інтерсуб'єктивно-мовного підходу до аналізу політичного знання. Також були розглянуті такі феномени, як концептуальна картина світу політичного та політична метафора, результатом чого стало розкриття змісті принципів інтерсуб'єктивно-мовного підходу до аналізу політичного знання. Було визначено, що метою формулювання цього підходу виступає прагнення показати можливість пояснення процесу пізнання світу політичного у інтерсуб'єктивному контексті. Для цього необхідно звернутися до вивчення наступних феноменів: політичне знання, політична мова, інтерсуб'єктивність.
Таким чином, у дисертаційному дослідженні був проаналізований процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Розгляд цього процесу було розпочато із вивчення особливостей політичного знання та його типів. Крім того, визначення того, що політична мова та політичне знання є взаємопов'язаними феноменами, дозволило прийти до висновку, що однією із рис політичного знання виступає його вербалізований характер (йдеться про те, що особливості політичної мови зумовлюють як змістові, так формальні характеристики політичного знання). У роботі політичне знання, яке є вербалізованим, було проаналізовано у інтерсуб'єктивному контексті. Зважаючи на це, було виокремлено феномен інтерсуб'єктивного політичного знання, який був проаналізований шляхом визначення та характеристики тих чинників, які впливають на процес його формування. Було зазначено, що більшість із цих чинників є соціокультурними за своїм характером. Що стосується процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання, то у дисертаційному дослідженні було визначено, що він проходить у формі дискурсивної процедури. Причому політична мова визначається в якості визначального чинника формування інтерсуб'єктивного політичного знання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєв О.Є. Політична герменевтика як метод політологічного
дослідження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец.
23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / Алексєєв О.Є. – Д., 2008. – 20 с.
2. Алексеева Т.А. Что такое политическая философия? (Статья первая)
/ Алексеева Т.А. // Полития. – 2003. – Осень. – № 3. – С. 119 – 157.
3. Алексеева Т.А. Что такое политическая философия? (Статья вторая)
/ Алексеева Т.А. // Полития. – 2004. – Весна. – № 1. – С. 149 – 169.
4. Алтунян А.Г. От Булгарина до Жириновского. Йдейно-стилистический
анализ политических текстов / Алтунян А.Г. – М.: Российский государ– ственный гуманитарный университет, 1999. – 263 с.
5. Апель К.-О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у
сучасному світі / Апель К.-О. // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 395 – 412.
6. Апель К.-О. Обґрунтування етики відповідальності / Апель К.-О.
// Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії: Навч. посібник для студентів гум. спеціальностей вищих навч. закладів. – К.: Либідь, 1996. – С. 46 – 60.
7. Апель К.-О. Проблема філософського обґрунтування у світлі
трансцендентальної прагматики мови / Апель К.-О. // Після філософії: кінець чи трансформація? : Пер. з англ. / Упоряд.: К.Байнес та інші. – К.: Четверта хвиля, 2000. – С. 217 – 256.
8. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема / Апель К.-О.
// Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 231 – 254.
9. Апель К.-О. Трансцендентально-герменевтическое понятие языка
/ Апель К.-О. // Вопросы философии. – 1997. – № 1. – С. 76 – 92.
10. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории
/ Аристотель. – Мн.: Литература, 1998. – 1392 с. – (Классическая
философская мысль).
11. Аронов Р.А., Баксанский О.Е. Происхождение знания: истоки и основы
/ Аронов Р.А., Баксанский О.Е. // Вопросы философии. – 2008. – № 4. – С. 98 – 108.
12. Баксанский О.Е., Кучер Е.Н. Современный когнитивный подход к
категории «образ мира» (методологический аспект) / Баксанский О.Е.,
Кучер Е.Н. // Вопросы философии. – 2002. – №8. – С. 52 – 69.
13. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Словарь русских политических метафор
/ Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. – М.: Редакция АСМ, «Помовский и
партнеры», 1994. – 351 с.
14. Барматова С.П. Концепт политической коммуникации: попытки его
интерпретации в различных научных теориях / Барматова С.П. // Грані. –
2004. – № 2 (34). – С. 97 – 102.
15. Барматова С. Роль Ю.Хабермаса в развитии универсальной теории
политической коммуникации / Барматова С. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2003. – № 2. – С. 60 – 71.
16. Батыгин Г.С. «Социальные ученые» в условиях кризиса: структурные
изменения в дисциплинарной организации и тематическом репертуаре социальных наук / Батыгин Г.С. // Социальные науки в постсоветской России
/ Рос. акад. наук, Институт социологии; Университет Фрибурга; Под ред. Г.С.Батыгина, Л.А.Козловой, Э.М.Свидерски. – М.: Академический Проект, 2005. – С. 6 – 107.
17. Бебик В. К проблеме: коммуникация и ее функции в обществе / Бебик В.
// Персонал. – 2004. – № 3. – С. 28 – 33.
18. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному
суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: Монографія.
/ Бебик В.М. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.: іл. – Бібліограф.: с. 432 – 437.
19. Бєляков Г. Мова політики / Бєляков Г. // Віче. – 1995. – № 10. – С. 45 – 54.
20. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти (теоретико-
эмпирические исследования языка и его использования в социальном контексте) / Блакар Р.М. // Язык и моделирование социального взаимо– действия: Переводы / Сост. В.М.Сергеева и П.Б.Паршина; Общ. ред. В.В.Петрова. – М.: Прогресс, 1987. – С. 88 – 125.
21. Божанов В.А. Методология современной политической науки: Пособие
для студентов. / Божанов В.А. – Мн.: Тесей, 2005. – 88 с.
22. Бойцова О.Ю. Модель «тройственной нормативности» как инструмент
исследования нормативизма / Бойцова О.Ю. // Вестник Московского
университета. Сер.12 Политические науки. – 2006. – № 4. – С. 32 – 44.
23. Бойцова О.Ю. «Нормативизм» как инструмент демаркации в современной
западной политологии / Бойцова О.Ю. // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки. – 2004. – № 1. – С. 21 – 33.
24. Бойцова О.Ю. Политическая наука в ХХ в.: общие характеристики и
основные этапы становления / Бойцова О.Ю. // Вестник Московского универ –
ситета. Сер.12. Политические науки. – 2001. – № 1. – С. 5 – 18.
25. Болл Т. Власть / Болл Т. // Полис. – 1993. – № 5. – С. 36 – 42.
26. Борисенков А.А. О предмете и содержании политологии / Борисенков А.А. // Социально-гуманитарные знания. – 2001. – №4. – С. 142 – 153.
27. Босова Л.М. Концептуальная картина мира как основа понимания смысла речевого произведения / Босова Л.М. – [Електронний ресурс]:
// http://elib.altstu.ru/elib/books/Files/1999-01/HTM
28. Брудный А.А. Психологическая герменевтика / Брудный А.А. – М.:
Лабиринт, 2005. – 336 с.: ил.
29. Бусова Н.А. Делиберативная модель демократии и политика интересов
/ Бусова Н.А. // Вопросы философии. – 2002. – № 5. – С. 44 – 54.
30. Бутенко А.П., Миронов А.В. Сравнительная политология в терминах и
понятиях: Учебное пособие. / Бутенко А.П., МироновА.В. – М.: НОУ, 1998. – 411 с.
31. Бутенко Н.В. Политические идеалы как основополагающий элемент
политической идеологии / Бутенко Н.В. // Вісник Дніпропетровського універ–
ситету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. – Д., 1999. – Вип. 4. – С. 186 – 192.
32. Валгина Н.С. Теория текста: Учебное пособие. / Валгина Н.С. – М.: Изд-во
МГУП «Мир книги», 1998. – 210 с. [Електронний ресурс]:
// http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook029/01/index.html?part-002.htm#i56
33. Василенко И.А. О возможностях политической герменевтики
/ Василенко И.А. // Вопросы философии. – 1999. – № 6. – С. 3 – 12.
34. Василенко И.А. Политическая философия: Учебное пособие
/ Василенко И.А. – М.: Гардарики, 2004. – 240 с.
35. Вебер М. Политика как призвание и профессия / Вебер М. // Вебер М.
Избранные произведения: Пер. с нем. /Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н.Давыдова; Предисл. П.П.Гайденко. – М.: Прогресс, 1990. – С. 644 – 706.
36. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат / Витгенштейн Л.
// Витгенштейн Л. Философские работы: В 2 ч. – Ч. 1. – Пер. с нем. / Составл.,
вступ. статья, примеч. М.С. Козлова. – М.: Гнозис, 1994. – С. 1 – 73.
37. Витгенштейн Л. Философские исследования / Витгенштейн Л.
// Витгенштейн Л. Философские работы: В 2 ч. – Ч. 1. – Пер. с нем. / Составл.,
вступ. статья и примеч. М.С. Козлова. – М.: Гнозис, 1994.– С. 75 – 319.
38. Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ
/ Габермас Ю. // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія:
Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 287 – 324.
39. Габермас Ю. Єдність розуму в розмаїтті його голосів / Габермас Ю.
// Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підручник. – К.:
Лібра, 1999. – С. 255 – 286.
40. Габермас Ю. Філософія як берегиня та інтерпретатор / Габермас Ю.
// Після філософії: кінець чи трансформація?: Пер. з англ. / Упоряд.:
К.Байнес та інші. – К.: Четверта хвиля, 2000. – С. 260 – 278.
41. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну / Пер. з нім. та комент.
В.М.Купліна. / Габермас Ю.– К.: Четверта хвиля, 2001. – 424 с.
42. Габрієлян О. Політична наука в Україні: стан і перспективи
/ Габрієлян О. // Політична думка. – 2001. – № 4. – С. 47 – 55.
43. Гаврилова М.В. Политический дискурс как объект лингвистического
анализа / Гаврилова М.В. // Полис. – 2004. – № 3. – С. 127 – 139.
44. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики
/ Гадамер Х.-Г.; Пер. с нем.; Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н.Бессонова. – М.:
Прогресс, 1988. – 704 с.
45. Гаджиев К.С. Методологические принципы политологии / Гаджиев К.С.
// Вестник Московского университета. Сер.12. Социально-политические
исследования. – 1994. – № 3. – С. 49 – 61.
46. Ганжуров Ю. Політична комунікація: проблеми структуризації
/ Ганжуров Ю. // Політичний менеджмент. – 2004. – № 2. – С. 121 – 129.
47. Ганнелл Дж. Г. Политическая теория: эволюция отрасли / Ганнелл Дж. Г.
// Вестник Московского университета. Сер.12. Социально-политические
исследования. – 1993. – № 1. – С. 66 – 83.
48. Гарник А.В. Жизненный мир в контексте современной философско-
правовой проблематики / Гарник А.В. // Вісник Дніпропетровського універ–
ситету. Серія: Соціологія. Філософія. Політологія. – Д., 2000. – Вип. 6. –
С. 146 – 156.
49. Гейвин Х. Когнитивная психология / Гейвин Х. – СПб.: Питер, 2003. –
272 с.: ил. – (Серия «Концентрированная психология»).
50. Гиндилис Н.Л. Знание как целостность / Гиндилис Н.Л. // Проблема
знания в истории науки и культуры / Ответственный редактор: канд. филос. н.
Е.Н.Молодцова. – СПб.: Издательство «Алетейя», 2001. – С. 60 – 91.
51. Глухова А.В. Компромис и консенсус как методы регулирования и
разрешения политических конфликтов / Глухова А.В. [Електронний ресурс]:
// http://www.main.vsu.ru/~rciabc/irex/pubs/glukhova4.htm
52. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации: Учебник
для вузов / Гойхман О.Я., Надеина Т.М.; Под ред. проф. О.Я.Гойхмана. – М.:
ИНФРА-М, 1997. – 272 с.
53. Грачев М.Н. К вопросу определения понятий «политическая ком–
муникация» и «политическая информация» / Грачев М.Н. // Вестник
Российского университета дружбы народов. – Сер. Политология. – 2003. –
№ 4. – С. 34 – 42. – [Електронний ресурс]:
// http://www.humanities.edu.ru/db/msg/50947
54. Грачев М.Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции,
модели, векторы развития: Монография / Грачев М.Н. – М.: Прометей,
2004. – 328 с.
55. Грязнов А.Ф. Естественный язык и понимание культурно-исторических феноменов / Грязнов А.Ф. // Заблуждающийся разум?: Многообразие
вненаучного знания / Отв. ред. и сост. И.Т.Касавин – М.: Политиздат, 1990. – С. 239 – 255.
56. Грязнов А.Ф. Язык и деятельность: Критический анализ
витгенштейнстианства / Грязнов А.Ф. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1991. – 142 с.
57. Гуреев В.А. Языковой эгоцентризм в новых парадигмах знания
/ Гуреев В.А. // Вопросы языкознания. – 2004. – № 2. – С. 57 – 67.
58. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трасцендентальная
феноменология. Введение в феноменологическую философию / Гуссерль Э.
// Вопросы философии. – 1992. – № 7. – С. 136 – 176.
59. Гуторов В.А. Философия политики на рубеже тысячелетий: судьба клас–
сической традиции / Гуторов В.А. // Полис. – 2001. – № 1. – С. 157 – 167.
60. Дацишин Х. Метафора в сучасному українському політичному дискурсі: За матеріалами преси 1995 – 2002 років: Довідник. / Дацишин Х. – Львів: ПАІС, 2004. – 260 с.
61. Дегтярев А.А. Методы политологических исследований / Дегтярев А.А.
// Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки. –
1996. – № 6. – С. 55 – 65.
62. Дейк, Т.А. ван Язык, познание, коммуникация: сборник работ
/ Дейк, Т.А. ван; Пер. с англ. под ред. В.И.Герасимова, вступ. Ю.Н.Караулова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
63. Демидов А.И. Понимание в политике / Демидов А.И. // Полис. – 1999. –
№ 3. – С. 131 – 137.
64. Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии / Демьянков В.З. // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. – № 3. – М., 2002. – С. 32 – 43. – [Електронний ресурс]: //http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/Article/Dem_PolDisk.php
65. Денежкин А. «Фактичность и значимость» Ю.Хабермаса: новые
исследования по теории права и демократического правового государства
/ Денежкин А. // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность.
Московские лекции и интервью. – М.: АО «КАМІ», Издательский центр
«ACADEMIA», 1995. – С. 181 – 207.
66. Дротянко Л. Наукова і побутова мови у процесі взаємопроникнення
культур / Дротянко Л. // Вісник Національної Академії Наук України. –
2005. – № 11. – С. 51 – 58.
67. Дудина В.И. Социологическое знание в контексте эпистемологической
легитимации: от автономии фактов к дисциплинарной автономии
/ Дудина В.И. – [Електронний ресурс]:
//http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2007/09/23/0000312445/Dudina.pdf
68. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підручник
/ Єрмоленко А.М. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
69. Жеребцов М.В. Качественные методы в прикладном политологическом исследовании / Жеребцов М.В. // Вестник Московского университета. Сер.12. Политические науки. – 2005. – № 3. – С. 19 – 33.
70. Загороднюк В.П. Бачення знання та людини у філософії Модерну та
Постмодерну / Загороднюк В.П. // Філософська думка.–2006.–№ 4. – С. 3– 21.
71. Загороднюк В.П. Мова у модерновій та постмодерновій парадигмах
/ Загороднюк В.П. // Філософська думка. – 2003. – № 6. – С. 12 – 36.
72. Зинченко Е.В. «Коммуникативная рациональность» как априори
социальных наук (методологический обзор проектов) / Зинченко Е.В. –
[Електронний ресурс]: // http://credo-new.narod.ru/credonew/03_03/3.htm
73. Ильин В.В., Панарин А.С., Бадовский Д.В. Политическая антропология
/ Ильин В.В., Панарин А.С., Бадовский Д.В.; Под редакцией В.В.Ильина.
– М.: Изд-во МГУ, 1995. – 254 с.
74. Ильин М.В. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий. / Ильин М.В. – М.: «Российская политическая энциклопедия»
(РОССПЭН), 1997. – 432 с.
75. Ирхин Ю.В. Всемирные конгрессы Международной ассоциации полити–
ческой науки / Ирхин Ю.В. // Полития. – 2004. – Весна. – № 1. – С. 170 – 185.
76. Казанцев А.А. Политическая наука: проблема методологической
рефлексии (Обзор круглого стола) / Казанцев А.А. // Полис. – 2001. – № 6. – С. 51 – 63.
77. Калина Н.Ф., Черный Е.В., Шоркин А.Д. Лики ментальности и поле
политики: Монография / Калина Н.Ф., Черный Е.В., Шоркин А.Д. – К.: Агропромвидав України, 1999. – 184 с., ил. – Библиогр.: с. 167 – 171.
78. Канке В.А. Этика ответственности. Теория морали будущего
/ Канке В.А. – М.: Логос, 2003. – 352 с.
79. Капрара Дж., Сервон Д. Психология личности / Капрара Дж., Сервон Д. – СПб.: Питер, 2003. – 640 с.: ил. – (Серия «Мастера психологии»)
80. Касевич В.Б. Языковые структуры и когнитивная деятельность
/ Касевич В.Б. // Язык и когнитивная деятельность: Сб. ст. – М.: Наука,
1989. – С. 8 – 18.
81. Категории политической науки: Учебник. – М.: Московский государ–
ственный институт международных отношений (Университет); «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2002. – 656 с., ил.
82. Кезин А.В. Эпистемология на корабле науки: натуралистический вызов
или «аргумент отчаяния»? / Кезин А.В. // Вестник Московского университета. Сер.7. Философия. – 1998. – № 2. – С. 63 – 79.
83. Кирилюк Ф.М. Політологія сьогодні – вузівська наукова і навчальна
дисципліна / Кирилюк Ф.М. // Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку: Збірник наукових доповідей і статей. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2000. – С. 72 – 78.
84. Клемперер В. LTІ. Язык Третьего рейха.Записная книжка филолога
/ Клемперер В.; Пер. с нем.А.Б.Григорьева. – М.: Прогресс-Традиция,
1998. - 384 с.
85. Клепиков А. Zoon politicon учится говорить: политический дискурс в
посткоммунистической Украине / Клепиков А. // Політична думка. – 1994. – №3. – С. 25 – 31.
86. Ковалевський В. Основні напрями дослідження інформаційних інтеракцій у політичній сфері / Ковалевський В. // Наукові записки / Збірник. – К.: ІПіЕНД, 2003. – Сер. “Політологія і етнологія”. Вип. 24. – С. 171 – 182. – [Електронний ресурс]: //http://www.ipiend.gov.ua/index.php?mid=12&action=article_detail&article_id=1
87. Колотілова Н. Діалог та дискурс (логіко-когнітивний аналіз)
/ Колотілова Н. // Філософська думка. – 2000. – № 2. – С. 16 – 26.
88. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке
/ Колшанский Г.В.; Отв. ред. А.М.Шахранович; предисл. С.И.Мельник и
А.М.Шахрановича. – Изд. 2-е, доп. – М.: Едиториал УРСС, 2005. – 128 с.
(Лингвистическое наследие ХХ века).
89. Корнейко Т.Г. Основные подходы к изучению политического языка в
современных политико-лингвистических исследованиях / Корнейко Т.Г.
// Вестник Московского университета. Сер.12. Политические науки. – 2003.
– № 5. – С. 74 – 85.
90. Корнієнко В. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до
синтезуючої єдності): Монографія / Корнієнко В. – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 1999. – 430 с.
91. Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; За ред.
І.Макліна, А.Макмілана. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005. – 789 с.
92. Кривошеїн В. Політичне світосприйняття: спроба побудови елементарної системи / Кривошеїн В. // Людина і політика. – 2001. – № 5. – С. 58 – 72.
93. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология
культуры. Введение в обобщенную теорию познания / Крымский С.Б.,
Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. – К.: Наукова думка, 1993. – 216 с.
94. Кузнецов В. Герменевтика и ее путь от конкретной методики до философ-
ского направления [Електронний ресурс]:
// http://www.ruthenia.ru/logos/number/1999_10/04.htm
95. Куляскина И.Ю. Аксиология: место в системе знания /Куляскина И.Ю.
// Вестник Московского университета. Сер. 7. Философия. – 2002. –
№ 3. – С. 90 – 97.
96. Лабащук М. Слово в науке и искусстве: научное и художественное
осмысление феноменов вербального мышления / Лабащук М. – Тернополь: Підручники і посібники, 1999. – 272 с.
97. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем / Лакофф Дж.,
Джонсон М. // Язык и моделирование социального взаимодействия:
Переводы / Сост. В.М.Сергеева и П.Б.Паршина; Общ. ред. В.В.Петрова. –
М.: Прогресс, 1987. – С. 126 – 170.
98. Лассвел Г. Структура и функции коммуникации в обществе / Лассвел Г.
// Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – С. 131 – 138.
99. Лебедев С.А., Миронов А.В. Когнитивная социология: от критики особого
гносеологического статуса науки к проблеме научного консенсуса
/ Лебедев С.А., Миронов А.В. // Вестник Московского университета. Сер. 7.
Философия. – 1998. – № 4. – С. 99 – 108.
100. Левенець Ю. Політична наука: параметри раціоналізму / Левенець Ю.
// Історичний журнал. – 2006. – № 4. – С. 3 – 7.
101. Ледяев В.Г. О сущностной оспариваемости политических понятий

/ Ледяев В.Г. // Полис. – 2003. – № 2. – С. 86 – 95.
102. Ледяев В., Ледяева О. Многомерность политической власти:
концептуальные дискуссии / Ледяев В., Ледяева О. // Логос. – 2003. – № 4-5. – С. 23 – 32.
103. Лекторский В.А. Теория познания (гносеология, эпистемология)
/ Лекторский В.А. // Вопросы философии. – 1999. – № 8. – С. 72 – 80.
104. Макеева Л. Язык и реальность / Макеева Л. // Логос. – 2006. – № 6. –
С. 3 – 20.
105. Мальковская И.А. Знак коммуникации. Дискурсивные матрицы
/ Мальковская И.А. – Изд. 2-е, испр. – М.: КомКнига, 2005. – 240 с.
106. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования
/ Мангейм Дж.Б., Рич Р.К.; Пер. с англ.; Предисловие А.К.Соколова. – М.:
Издательство «Весь мир», 1997. – 544 с.
107. Марков Б.В. Л. Витгенштейн: язык — это «форма жизни»
/ Марков Б.В. // История философии, культура и мировоззрение. К 60-летию профессора А.С. Колесникова. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000 – С.85 – 102 [Електронний ресурс]:
// http://anthropology.ru/ru/texts/markov/vitgen.html
108. Маркова Г.Е. Масова комунікація і публічна сфера в концепції
Ю.Габермаса / Маркова Г.Е. // Грані. – 2007. – № 1 (51). – С. 127 – 130.
109. Маслова В.А. Когнитивная лингвистика: Учебное пособие
/ Маслова В.А. –Мн.: ТетраСисте