СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕАЛИ ОСИПА НАЗАРУКА : ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКИЕ ВЗГЛЯДЫ И ГОСУДАРСТВЕННЫЕ ИДЕАЛЫ Остапа Назарука

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

На правах рукопису

ЗЕЛЕНА Оксана Ярославівна

УДК 32.019.52: 316.658

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕАЛИ ОСИПА НАЗАРУКА

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Гетьманчук Микола Петрович,
доктор історичних наук, професор

Львів – 2007

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 10
1.1. Стан вивчення проблеми 10
1.2. Джерельна база дослідження 17
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ О.НАЗАРУКА 29
2.1. Громадсько-політична діяльність як фактор формування світогляду вченого. 29
2.2. Відображення у працях О.Назарука теоретичних ґенез, політичних орієнтацій українського суспільства у процесі національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. 44
РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ У ТЕОРЕТИЧНІЙ СПАДЩИНІ О.НАЗАРУКА 55
3.1. Складові елементи державотворчих процесів в Україні 55
3.2. Відображення ролі політичних партій та суспільно-політичних організацій у політичному житті України. 93
3.3. Обґрунтування ролі та місця церкви у суспільно-політичному житті українського народу 105
РОЗДІЛ 4. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ГЕОПОЛІТИЧНОГО СТАТУСУ УКРАЇНИ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ У ПРАЦЯХ О.НАЗАРУКА 118
4.1. Становлення України як суб’єкта міжнародних відносин у міжвоєнний період….. 118
4.2. Політичні сили Східної Галичини та Наддніпрянської України в період національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр.: аналіз взаємовідносин та участі у державотворчих процесах 140
4.3. О.Назарук про особливості розв’язання українського питання у міжвоєнній Польщі 149
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 172

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний процес державного будівництва в Україні характеризується складними внутрішньополітичними проблемами, які безпосередньо пов’язані із недостатнім державницьким досвідом українського народу. Очевидним є й те, що нинішній етап посткомуністичної трансформації українського суспільства вимагає глибокого вивчення й аналізу досвіду наших попередників, які були активними учасниками національно-визвольних рухів першої половини ХХ ст. Вивчаючи їх досвід, ми зможемо краще зрозуміти сутність сучасного етапу українського державотворення, уникнути трагічних помилок минулого, формувати такі суспільно-політичні цінності, які б відповідали національним інтересам та ментальним особливостям українського народу.
Перед українською політичною наукою постало важливе завдання повернути із небуття і ввести до наукового обігу політичні ідеї і концепції тих видатних українських діячів і вчених минулого, які присвятили свої праці проблемам відродження та розвитку державності України. Помітне місце серед них належить представникові консервативного напряму української політичної науки середини 20 – 30-х рр. XX ст. – Осипу Назаруку. Українська національна ідея, шляхи та засоби боротьби за її реалізацію, пошук оптимальних форм державного розвитку, вивчення й аналіз причин поразки національно-визвольних змагань, які призвели до втрати державної самостійності України, стали визначальними у наукових пошуках вченого.
Слід зазначити, що теоретична спадщина вченого в умовах радянського тоталітарного режиму тривалий час замовчувалась та для вітчизняних дослідників була недосяжною. Лише після проголошення незалежності з’явилися можливості для її дослідження. Тому основні ідеї вченого залишалися поза увагою наукової громадськості. Більшість праць, які присвячені О.Назаруку, охоплюють лише окремі епізоди його громадсько-політичної діяльності в контексті подій тогочасного суспільного життя. Зважаючи на вище зазначене, можна констатувати, що науковий доробок вченого є недостатньо вивченим, а тому вимагає більш глибокого дослідження. Незаперечне значення творчості О.Назарука полягає у тому, що він був не лише науковцем, а й активним державним діячем національно-визвольного руху українського народу першої половини ХХ ст. Ще й сьогодні не розкрито його внесок у розвиток консервативного напряму української політичної думки.
Актуальність теми дослідження зумовлена як академічним, так і суспільно-політичним значенням теоретичної спадщини О.Назарука. Погляди вченого стосовно шляхів відновлення української державності важливі не тільки для розвитку вітчизняної науки про політику, а й для сучасного державотворення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою тематикою, над якою працює кафедра політології Національного університету “Львівська політехніка” в рамках комплексної теми: “Проблеми розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні”, номер державної реєстрації 0107U00622.
Метою роботи є дослідження концепції відродження та шляхів розбудови української державності у теоретичній спадщині О.Назарука. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- показати місце та роль О.Назарука у процесі розвитку української політичної думки як представника радикального, а пізніше – монархічного напряму;
- дослідити еволюцію його політичних поглядів, з’ясувати, які чинники впливали на цей процес;
- зۥясувати суть розуміння О.Назаруком держави як основного компонента політичної системи;
- розкрити бачення вченим ролі партій та суспільно-політичних організацій в політичному житті України;
- визначити ставлення науковця до церкви та її ролі у відновленні Української держави;
- на основі аналізу розкрити позицію вченого щодо взаємовідносин Східної Галичини та Наддніпрянської України;
- висвітлити ідеї “галицького Пۥємонту”, обґрунтовані О.Назаруком;
- визначити позицію вченого стосовно розв’язання українського питання у міжвоєнній Польщі;
- показати роль зовнішньополітичного фактора у становленні у становленні України як суб’єкта міжнародних відносин.
Об’єктом дисертаційного дослідження є науково-теоретична спадщина О.Назарука.
Предмет дисертаційного дослідження – політичні ідеї вченого та їх вплив на перебіг державотворчих процесів в Україні, його програми суспільно-політичних змін і суверенного національного розвитку народу за умов не залежного від зовнішніх впливів державного будівництва.
Методологічна основа дисертаційного дослідження. В основу дослідження було покладено принципи історизму та раціональної, об’єктивної реконструкції політичної спадщини О.Назарука. Для досягнення поставленої мети і реалізації завдань у роботі використано такі логічні методи наукового дослідження, як: аналіз і синтез; порівняння і зіставлення; індукція і дедукція; абстрагування і конкретизація. Водночас, застосовувався й історико-проблемний метод, герменевтичний аналіз, метод текстологічного аналізу тощо. Такий вибір методів дозволив всебічно охарактеризувати досліджуваний об’єкт, включаючи широке коло політологічних проблем, з’ясувати їх зміст та пізнавальні і праксеологічні функції. Сукупність методів дисертаційного дослідження спрямована на аналіз державницької теорії О.Назарука з метою з’ясування та систематизації її основних положень.
Наукова новизна полягає в тому, що дисертаційна робота за обраною темою є спробою першого комплексного політологічного дослідження науково-теоретичної спадщини та суспільно-політичних поглядів О.Назарука. Отримано нові науково обґрунтовані результати в політичній науці, які цілісно розкривають зміст концепції вченого про розбудову Української держави:
- з’ясовано внесок О.Назарука до концепції політичного відродження України. Домінантою запропонованого підходу стала ідея відновлення та розбудови незалежної Української держави;
- доведено, що головними засадами відновлення й розбудови української державності в теоретичній спадщині О.Назарука були верховна влада, соціальні стани, збройні сили, нація;
- виділено роль зовнішньополітичного чинника у становленні Української держави як суб’єкта міжнародних відносин після поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. у політичній концепції О.Назарука;
- розкрито основні постулати української національної ідеї, розвиток якої можливий лише на основі поєднань двох найважливіших інституцій: держави та церкви;
- удосконалено підхід до аналізу змісту монархічної концепції вченого, який спирався на принципи й особливості побудови спадкової монархії у формі Гетьманату; визначено роль партій у політичному житті України;
- дістали подальший розвиток: прикладна цінність теоретичної спадщини вченого для подальшого дослідження сучасних процесів державного будівництва в Україні; практичне застосування науково-теоретичного доробку О.Назарука у навчально-виховному процесі.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що проведене наукове дослідження сприяє ширшому пізнанню та сучасному розумінню політологічної спадщини О.Назарука, певною мірою доповнює загальну картину розвитку української політичної думки кінця XIX – першої третини XX ст., а також допомагає з’ясувати основні тенденції та напрямки українського державотворення. Теоретичні узагальнення й висновки дисертації можуть бути використані при розробці фундаментальних досліджень у вітчизняній політичній науці, у процесі читання лекцій з політології, у спецкурсах з історії політичної науки та політичної історії, при написанні монографій, узагальнюючих праць, підручників і навчальних посібників.
Практичне значення дослідження визначається тим, що основні положення дисертаційної роботи можуть слугувати теоретичною складовою для розв’язання політичних проблем, які стоять перед українським суспільством на сучасному етапі утвердження та розвитку суверенної державності. Ідеї політичної концепції О.Назарука, висновки про причини поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. можуть бути використані державними лідерами, політичними партіями, громадськими організаціями для успішнішої реалізації соціально-політичних перетворень в українському суспільстві у щойно розпочатому процесі радикальної політичної реформи.
Особистий внесок здобувача полягає у самостійному опрацюванні й узагальненні теоретичного матеріалу за темою дисертації, виробленні певної схеми дослідження. Автором виявлено та використано матеріали маловідомих чи важкодоступних джерел, що дало змогу ретельніше відобразити концепцію українського державотворення О.Назарука.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і результати дослідження втілені у виступах на таких конференціях: “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” (Львів, листопад – 2004); “Молодіжна політика: проблеми та перспективи” (Дрогобич, травень – 2005); “Україна на рубежі ХХІ ст.: Суспільно-політичні трансформації та геополітичні виклики сучасності” (Львів, жовтень – 2005); “100 років від дня народження О.Ольжича” (Львів, 14 червня 2007 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових статей, з них 5 у наукових фахових виданнях та в чотирьох збірках матеріалів і тез наукових конференцій:
1. Зелена О. Суспільно-політична діяльність Осипа Назарука у 1905 – 1927 рр. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2005. – Вип.16. – С. 109–113.
2. Зелена О. Осип Назарук про місце та роль церкви у державотворчих процесах в Україні // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2006. – Т. 47. – Вип.34. – С. 58–62.
3. Зелена О. Осип Назарук про особливості становлення і розвитку суспільно-політичних організацій України кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2005. – Вип.17. – С. 130–135.
4. Зелена О. Осип Назарук про особливості становлення ЗУНР як суб’єкта міжнародних відносин у 1918 – 1920 рр. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства НАН України, 2007. – Вип. 19. – С. 20–25.
5. Зелена О. Соціальна структура суспільства та політична соціалізація за Осипом Назаруком // Буковинський журнал. – Чернівці, 2007. – № 2-3. – С. 113–118.
6. Зелена О. Суспільно-політичні погляди Осипа Назарука періоду національно-визвольних змагань українського народу // Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2004. – Ч.1. – С.103–108.
7. Зелена О. Ідея національного виховання молоді у працях Осипа Назарука // Молодіжна політика: проблеми та перспективи. Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Дрогобич, 20–21 травня 2005 р.). – Дрогобич – Львів: Вимір, 2005. – С. 157–161.
8. Зелена О. Осип Назарук про роль Збройних сил у відновленні української державності періоду національно-визвольних змагань (1917 – 1922 рр.). // Україна на рубежі ХХІ ст.: суспільно-політичні трансформації та геополітичні виклики сучасності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 14-річчю незалежності України. Львів, 8 жовтня 2005. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2005. – С. 35–37.
9. Зелена О. Осип Назарук у нових політичних умовах (вересень–жовтень 1939 р.) // Матеріали міжвузівської науково-практичної конф5ренції, присвяченої 100-річчю О.Ольжича. Львів, 14 червня 2007 р. – Львів: видавництво Національного університету “Львівська політехніка”. – С. 43–53.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (210 найменувань на 17сторінках). Обсяг основної частини – 165 сторінок. Загальний обсяг рукопису – 188 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Для успішної реалізації сучасного процесу державотворення необхідною умовою є дослідження наукової спадщини тих учених, які присвятили свої праці проблемам відродження української державності і за часів радянського режиму висвітлювались, як правило, з негативного боку. Помітне місце серед них належить представникові консервативного напряму української політичної науки середини 20 – 30-х рр. XX ст. – Осипові Назаруку. Він був очевидцем Першої світової війни, активним учасником національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр., при цьому часто спрямовував свій погляд на доленосні для української державності події. Політичний досвід дав змогу О.Назаруку розробити теоретичні ідеї, які заслуговують належної оцінки в українській політичній науці.
Встановлено, що наукові праці вченого в умовах радянського тоталітарного режиму тривалий час замовчувалися, а тому були недоступними для ґрунтовного вивчення та аналізу. Очевидним є те, що сьогодні вони потребують дослідження та систематизації. Запропонований аналіз теоретичної спадщини О.Назарука не ставить за мету відтворення його життєвого шляху – увага концентрується на вивченні змісту концепції розбудови української державності. При опрацюванні теми використовувалися джерела, частина яких була введена до наукового обігу вперше.
В українській історико-політичній науці виникнення консервативного напряму було спричинене необхідністю обґрунтування політико-правових підстав монархічного гетьманського ладу в Україні в 1918 р. Найбільш відомими представниками українського консерватизму, які у наукових працях намагалися довести для України необхідність саме монархічного ладу і обґрунтувати його правомірність, були В.Липинський, С.Томашівський, В.Кучабський. Монархічно-клерикальна концепція О.Назарука формувалася у період національного відродження початку XX ст. і стала важливим елементом тогочасної ідейної еволюції частини українською соціуму, вивчення якої, сподіваємось, зможе надати процесу сучасного українського державотворення традиціоналістських рис.
Учений відбув складну ґенезу суспільно-політичних поглядів, став популяризатором консервативно-монархічних ідей. Перебування за кордоном дало йому можливість проаналізувати недоліки державницького життя, по-новому оцінити роль релігії у державі. Розчарувавшись у демократичних засадах Української революції, О.Назарук відійшов від соціалістичних та республіканських ідей і приєднався до монархістів. Незаперечним є факт, що на зміну його суспільно-політичних поглядів вплинув В.Липинський. Тому за основу нової державницької концепції О.Назарук бере саме політичні ідеї цього вченого. Однак є між двома науковцями і низка відмінностей, що вказує на особливості політичних поглядів О.Назарука. Головна розбіжність полягала у визначенні ними місця та ролі церкви в державі та у різних шляхах унормування українсько-польських взаємин.
До найважніших результатів дисертаційного дослідження належать такі:
1. Систематизовано за тематичною спрямованістю науково-теоретичну спадщину О.Назарука у такі блоки: 1) відновлення Української держави у формі спадкової монархії; 2) значення партій у політичній структурі; 3) роль Церкви як справжнього творця модерної української нації; 4) формування геополітичного статусу України в Центрально-Східній Європі.
2. Висвітлено основні етапи громадсько-політичної діяльності О.Назарука, який залишив помітний слід у практичному державотворенні як діяч Радикальної партії (1904), голова Пресової служби Легіону УСС (1914-1918), одночасно – співробітник “Вісника” СВУ, член Української Національної Ради ЗУНР (жовтень 1918), керівник Управління преси і пропаганди в уряді УНР Директорії, міністр преси та пропаганди в екзильному уряді ЗУНР у Відні, співорганізатор і теоретик УКНП, а потім – УНО (1930 – 1933), представник від УНО у Контактному Комітеті (1937 – 1939) та ін.
3. Вивчено та систематизовано погляди вченого на державу з усіма її складовими (законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади, фінансово-економічною системою та збройними силами), які розкривають його розуміння проблеми організації влади, функціонування апарату управління, значення місцевого самоврядування, роль лідерів у державницько-політичному житті. Досліджено розроблену О.Назаруком схему спадкового монархічного правління, вибір якого мотивувався наявним досвідом виборності гетьманів, коли українці розплатилися втратою державності. Вихід, запропонований політиком, полягав у тому, що легальним правлячим монархом могла бути лише особа, яка мала кровний зв'язок з тим, хто був при владі. У цьому випадку, переконував учений, монархічне право мало базуватися на засадах “правдивої справедливості”, позаяк воно надає рівні права у керуванні державою як чоловікові, так і жінці. Гетьман є гарантом порядку, дисципліни, справедливого суду. Українська монархія мала спиратися не на парламентарно-демократичні засади, а на представництво фахів, станів, класів. У гетьманській Україні мав існувати ідейний та політичний плюралізм: свобода совісті, віри, преси, наявність різних політичних ідей та організацій. Проте О.Назарук пропонував увести певні обмеження для “надмірної” демократичності, забезпечення цілісності нації, яку репрезентує “правоправний Рід”.
Домінантою в економічній сфері держави, на думку вченого, є приватна власність. Власне, вона – матеріальна основа розвитку всього суспільства, його прогресу та культури. За словами політика, відсутність приватної власності в державі може призвести до: 1) зникнення основної спонуки людини для пильної і клопіткої праці; 2) відсутності усякого господарського поступу; 3) унеможливлення розподілу праці відповідно до здібностей і, головне, бажання кожного; 4) забезпечення адміністративної залежності кожної людини від начальства, що поверне часи невільництва; 5) загальної деморалізації: людина працюватиме не для задоволення своїх потреб, а просто буде виконувати вказівки. Гарантом існування державності виступали збройні сили.
4. Вивчено теоретичне розуміння вченим особливостей політичного руху в Україні та ролі політичних партій у державотворчому процесі, яке полягало у визначенні змісту політичної партії як утворення, що репрезентує інтереси певної частини громади і зобов’язує ознайомлювати людей із суспільними проблемами, готувати провідників, захищати інтереси окремих верств населення, свободу віровизнання, думки і переконання. О.Назарук поділив партії на “здорові” та “нездорові”. “Здоровими” назвав ті, що проводять діяльність в інтересах тієї частини суспільства, що делегувала їм свої повноваження, відсуваючи партійні інтереси на другий план. Діяльність “нездорових” партій, на його думку, була спрямована передусім на задоволення потреб партійної олігархії. Досліджено актуальну й на той час проблему співробітництва політичних сил західної і східної частин України. В основу взаємовідносин О.Назарук поставив національно-державницькі інтереси України, а об’єднавчим чинником – національну ідею. Показано охарактеризований вченим розклад політичних сил в Українській Національній Раді, яка, після поразки Директорії виконувала роль тимчасового законодавчого органу.
5. Розкрито погляди О.Назарука на місце і роль церкви та релігії в українському суспільстві, суть яких полягає у визначенні Церкви об’єднавчим стрижнем нації. Релігійний світогляд на ґрунті християнської моралі мав ідеологічно скріпити населення держави. Чільне місце в галицькому суспільстві О.Назарук відводить Українській Греко-Католицькій Церкві.
6. Досліджено складний процес утворення нації, біля витоків якої стояв етнос, що постійно проходив певні стадії розвитку, культурного й політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен у ширші етнокультурні об’єднання – і аж до перетворення цих об’єднань на самосвідомі спільноти, що творять або прагнуть утворити держави. До головних чинників формування нації О.Назарук відносить народну традицію, мову, спільну територію. Помітне місце у націотворчому процесі належало національному вихованню молоді, суть якого полягала у формуванні характеру, релігійного світогляду, виробленні поваги до жінки, боротьбі проти асиміляції українського народу, потребі жертовності, умінні прийдешніх поколінь будувати, а не руйнувати, і, нарешті, бути патріотами своєї Батьківщини.
7. Розкрито концептуальні засади теорії походження суспільства та його соціальної структури за О.Назаруком. Світоглядне уявлення вченого грунтувалося на теологічному підході щодо виникнення соціуму. Основою функціонального суспільства є різнорівневі соціальні зв’язки, найвищий рівень яких був представлений Державою та Церквою. Горизонтальна схема соціальної диференціації О.Назарука включала етноси, нації, регіональні спільноти. За вертикальною схемою він розділив суспільність на два класи. Найпрогресивнішою і активною соціальною спільністю в державі, на думку вченого, була еліта.
8. Вивчено ідеї політика стосовно зовнішньополітичних орієнтирів Української держави того часу, в яких переважав проєвропейський курс. Його політичний досвід дав змогу не тільки відтворити хід подій, а й показати погляд людини, яка після активної політичної діяльності змогла проаналізувати уроки та важливість значення зовнішньополітичних процесів у розбудові української державності. Аналізуючи й ретельно вивчаючи причини і наслідки національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр., О.Назарук наголосив, що зовнішній фактор мав вирішальне значення для української державності в той період. Проте він зазначав, що, попри усі помилки й поразки, зокрема і в зовнішньополітичній діяльності, українські визвольні змагання мали непересічне історико-політичне значення. Ігнорування іноземними державами українського питання було пов’язане не з різницею у розвитку українських революційних процесів, а зумовлене ходом Першої світової війни і, насамперед, уявленням країн-переможців про післявоєнну політичну карту Європи. Польща, Чехословаччина, країни Прибалтики отримали свою державність завдяки підтримці країн-переможниць. Для Української держави зовнішньополітичний чинник виявився катастрофічно несприятливим.
Вивчено спогади О.Назарука щодо реакції українців на вибух війни, нові геополітичні зміни, пов’язані зі вступом у вересні 1939 р. радянських військ до Львова, ставлення до нової влади галицької інтелігенції, перші репресивні акції НКВС. Доведено, що західноукраїнська спільнота ні політично, ні організаційно, ні психологічно не була готова до вибуху війни і наслідків, які вона принесла з собою. На основі роздумів О.Назарука про національні відносини в поверсальській Польщі, показано, що її поразка є платою за “вшехпольські” амбіції та дискримінаційне ставлення до українців. Розкрито власне бачення О.Назарука явища війни – як з моральної, так і з політичної точок зору. З одного боку, досить переконливо показано усі страхіття війни: репресії, людські втрати, етнічні чистки, приниження елементарних прав свободи, руйнування міст і сіл. З іншого – висвітлено погляд вченого на війну як один зі споконвічних законів природи, створеної Богом. Вона виступала політичним засобом досягнення державами своїх зовнішніх пріоритетів.
9. Проаналізовано погляди політика на тогочасні взаємовідносини Східної Галичини та Наддніпрянської України в період національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр., обґрунтовано ідею О.Назарука про “галицький П’ємонт”. Порівнюючи обидві частини України, О.Назарук робить власні узагальнення: 1) Галичина та Велика Україна заселені українським народом; 2) найбільша різниця між двома частинами України полягає у тому, що Галичина – це “країна з українського національного становища далеко більше розвинена й упорядкована”. Натомість, Велика Україна є “країною потенціального або ефективного хаосу та слабої національної свідомості чим далі на схід, тим слабшої”; 3) національний обов’язок галичан полягає у “порядкуванні наддніпрянського хаосу”; 4) для того, щоб усунути “хаос”, галичани мусять усвідомити і зрозуміти його. Необхідність відокремлення Галичини була продиктована, на думку політика, більшою користю у загальноукраїнській справі – повним опануванням Великої України (приблизно за схемою короля Данила). Власне, місія “галицького племені” мала полягати у сцементуванні великої української нації шляхом відокремлення, яке мало запобігти неорганічній мішанині рас. Процес мав виглядати передовсім: кожен чоловік чи жінка, що належали до “провідної галицької верстви”, повинні усвідомити собі й пам’ятати, що “вони належать до організаційного найвищого типу, який випродукувала вся українська земля”. Концепція О.Назарука була побудована на ідеї “бути собою”. Для галичан це означало, насамперед, збереження в родинах фізичного типу свого племені та його духовних цінностей. Одна з них – це належність до Вселенської Католицької Церкви, інша – стара історична традиція. В сукупності вони становлять національну індивідуальність галичан як гілки українського народу.
10. Розкрито позицію О.Назарука щодо розв’язання українського питання в Польській державі, суть якої полягала у нормалізації польсько-українських відносин і розв’язанні українського питання шляхом створення національно-територіальної автономії у складі Польщі. Вченим обґрунтовувалась ідея повного територіального самоврядування як гарантії належного захисту інтересів місцевого населення, обстоювалися права та свободи галицьких українців. На міжнародній арені Україні мала виступати посередником між Заходом і Сходом, переймаючи від першого й передаючи другому культурні цінності католицького світу.
Проведений теоретичний аналіз активізує застосування та вивчення в Україні суспільно-політичних поглядів О.Назарука як одного з представників консервативного напряму української політичної думки. Основні теоретичні узагальнення та висновки можуть бути використані при розробці фундаментальних досліджень у вітчизняній політичній науці. Суспільно-політичні погляди та самостійницькі тенденції вченого не втратили своєї актуальності і сьогодні: вони можуть бути застосовані для успішного обґрунтування і проведення соціально-політичних змін у сучасній Українській державі, щоб уникнути помилок минулого у державотворенні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
АРХІВИ
1 Центральний державний історичний архів України у м.Львові, ф.359 (Назарук Осип – громадський діяч). Назарук Осип Тадейович, 1883–1940 рр. – адвокат, письменник, громадський і політичний діяч. Оп. 1.
2 Спр. 1 – свідоцтво про народження та освіту, паспорти, посвідчення, автобіографія та інші особисті документи (1902–1940), 214 арк.
3 Спр. 2 – свідоцтва, посвідчення, записник та інші особисті документи Назарука О. як адвоката (1910–1940), 42 арк.
4 Спр. 9 – щоденник (1927–1931),73 арк.
5 Спр. 41– записна книжка (записи автора про політичні справи) (1938), 117 арк.
6 Спр. 71 – план збирання матеріалів до історії Українських Січових Стрільців, складений Назаруком, 2 арк.
7 Спр. 72 – проект статуту Стрілецької Ради, складений Назаруком, арк. 1-2.
8 Спр. 76 – опис подій з 1915 р. Назарука О. “Слідами Українських Січових Стрільців” (враження, документи, думки), 125 арк.
9 Спр. 81 – хроніка діяльності Комісаріату УСС у Володимир-Волинському від 10 березня 1916 р описана Осипом Назаруком, 177 арк.
10 Спр. 93 – праця Назарука О. “До Києва до матері городів українських. Враження і думки з дороги”, 175 арк.
11 Спр. 104 – стаття Назарука про відносини Східної України та Галичини, (б/д), 92 арк.
12 Спр. 109 – стаття Назарука О. “Монархія, яке її значення для українців”, 8 арк.
13 Спр. 110 – стаття Назарука О. “Експериментальна політика”, арк. 1-29.
14 Спр. 112 – стаття Назарука О. “Вшехполяки на сцені польської політики”, (б/д), 5 арк.
15 Спр. 113 – стаття Назарука О. “Партійність і партійництво”, (б/д), 7 арк.
16 Спр. 114 – стаття Назарука О. “Значіння партій”, (б/д), 5 арк.
17 Спр. 115 – стаття Назарука О. “Страх перед партіями”, 13 арк.
18 Спр. 116 – стаття Назарука О. “Вплив війни і революції на галицькі політичні партії”, 5 арк.
19 Спр. 103 – стаття “Україна та Східня Европа” (б/д), 20 арк.
20 Спр.106 – стаття Назарука О. “Слова і дійсність. Польські відповідальні чинники а українська проблема”, 18 арк.
21 Спр. 127 – стаття Назарука О. “Слово до робітників” про українську монархію (1939), 154 арк.
22 Спр. 129 – стаття Назарука О. “Хаос у москвофільській ідеології” (б/д), 6 арк.
23 Спр. 130 – стаття Назарука О. “Самоврядування, його значення і види”, 20 арк.
24 Спр. 131 – стаття “В справі оцінки діяльності Липинського В.” (з приводу некрологу, поміщеного в “Новій Зорі”) (1931), 11 арк. “Сили воюючих держав”. Фрагменти (б/д), 4 арк.
25 Спр. 133 – стаття Назарука О. “Що таке диктатор? Чим він ріжниться від провідника і чим не ріжниться”, 43 арк.
26 Спр. 140 – стаття Назарука О. “Радикали і релігія”, 34 арк.
27 Спр. 142 – стаття Назарука О. “Значення церкви”, 12 арк.
28 Спр. 144 – стаття Назарука О. “Лібералізм”, 9 арк.
29 Спр. 145 – стаття Назарука О. “Гігієна нації” (б/д), 29 арк.
30 Спр. 155 – статті та рецензії Назарука О. та огляд преси на релігійно-церковну тематику (1934), 162 арк.
31 Спр. 156 – стаття Назарука О. “Релігійний хаос у Новім світі” (про свої враження від поїздки до Америки), 21 арк.
32 Спр. 167 – стаття Назарука О. “Найбільші небезпеки молоді” (б/д), 8 арк.
33 Спр. 168 – стаття Назарука О. “Англія і Польща (порівняння їх політики)” (б/д), 9 арк.
34 Спр. 176 – стаття Назарука О. “Жовта небезпека”, 9 арк.
35 Спр. 193 – Про підготовку до конгресу українського жіноцтва у Станіславі та прохання написати на цю тему статтю (1934), 30 арк.
36 Спр. 194 – лист О.Назарука до Бойчука з інформацією про протестний рух в Галичині, арк. 15-21.
37 Спр. 205 – листи О.Назарука до Скоропадського Павла (1935-1939), 205 арк.
38 Спр. 208– листи О. Назарука до Хомишина Григорія (1929-1936) Т.1. 183 арк.
39 Спр. 209–листи О.Назарука до Хомишина Григорія (1936-1939) Т.2, 207 арк.
40 Спр. 369 – план збирання матеріалів до історії Українських Січових Стрільців, складений Назаруком, арк. 8-9-11.
41 Спр. 384 – реферат Назарука О., виголошений на загальних зборах делегатів читалень товариства “Скала” в м. Станіславі (1936), 47 арк.
42 Спр. 397 – звіт, протоколи, листування та інші документи про діяльність Української християнської організації (УХО) у Львові, Лист Назарука О. до управи УХО (1925–1928), 25 арк.
43 Ф.789 (Пристай Олексій – священик), оп. 1.,спр. 30 – ювілейна стаття не встановленого автора про життя і діяльність Осипа Назарука, арк. 2.
44 Спр. 50 – листи Назарука до Пристая О, 124 арк.
45 Ф.834 (Українське студентське товариство “Січ” у Відні). Оп.1.Спр. 126. – стаття Назарука О. і Охрімович О. Хроніка руху української академічної молоді у Львові від 1861 до 1908 (рукопис), 78 арк.

ОПУБЛІКОВАНІ ДОКУМЕНТИ

46 Антонович М. В’ячеслав Липинський, твори, архів, студії. Т. 7. Листи Осипа Назарука до В’ячеслава Липинського [рецензія] // Український історик. – 1978. – № 1-3. – С. 173-177.
47 В’ячеслав Липинський. Архів. Т. 7: Листи Осипа Назарука до В’ячеслава Липинського / Редактор І.Лисяк-Рудницький. – Філадельфія, Пенсильванія, 1976. – 530 с.
48 Конституція України. – К.: Право, 1996. – 63 с.
49 Листи Вۥячеслава Липинського до Осипа Назарука (1921-1930) / Упоряд. М.Дядюк.. – Львів: ЛНБ ім. В.Стефаника, 2004. – 156 с.
50 Листування В.Липинського / Редактори Я.Пеленський, Р.Залуцький, Х.Пеленська та ін.– К.: Смолоскип, 2003. – Т.1. – 960 с.
51 Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941-1944 / Упоряд. Ж. Ковба. – К.: Дух і Літера, 2003. – 313 с.
52 Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944 рр. Т. ІІ: Церква і суспільне питання. – Кн. 1.: Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – 570 с.
53 Програмова заява Української Народної Обнови // Тисяча років української суспільно-політичної думки. – К.: Дніпро, 2001. – Т.7. – С. 329-331.
54 Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття / Упорядник, автор передмови і приміток О.Федьков. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління пресою, 1991. – 82 с.
55 Симон Петлюра. Статті, листи, документи. – Нью-Йорк: Видано Українською Вільною Академією Наук у США, 1956. – 580 с.

СПОГАДИ

56 Дорошенко Д. Мої спогади про Давнє-Минуле (1901-1914 роки). Накладом вид-ва спілки Тризуб. – Винипег, Манітоба, 1949. – 167 с.
57 Євген Коновалець та його доба / За ред. Ю. Бойка. – Мюнхен: Видання Фундації ім. Є. Коновальця, 1974. – 1019 с.
58 Кедрин І. Життя, події, люди. Спомини і коментарі. – Нью- Йорк: “Червона калина”, 1976. – 724 с.
59 Коновалець Є. Спомини й уваги. Причини до історії української революції // Історія січових стрільців. – Воєнно-історичний нарис. – К.: Україна, 1992. – С. 287-346.
60 Крип’якевич І. П. Спогади (автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. – Вип. 8. – С. 75-140.
61 Кучабський В. Від первопочинів до проскурівського періоду // Історія січових стрільців. – Воєнно-історичний нарис. – К.: Україна, 1992. – С. 12-201.
62 Скоропадський П. Спомини / Передмова Г.В.Папакіна. – К.: Україна, – 112 с.
63 Павло Скоропадський. Спогади (кін. 1917 – грудень 1918) /Гол. ред. Я.Пеленський. – Київ–Філадельфія, 1995. – 493 с.

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ:
64 Громадський голос. – Львів. – 1904-1939.
65 Дзеркало тижня. – 2004-2005.
66 Жива Вода. – 2005-2006.
67 Нова Зоря. – Львів-Станіславів. – 1923–1939.
68 Січові вісти. – 1924.
69 Урядовий кур’єр. – 2006. – 4 січня.

ДОСЛІДЖЕННЯ

70 Блаженніший Любомир – Верховний Архиєпископ Києво-Галицький // Жива Вода. – 2005. – Вересень. – № 9. – С.1.
71 Блаженніший Любомир Гузар: про надію і місію // Дзеркало тижня. – 2004. – 21 лютого. – С.17.
72 Боруцький С. Релігійна ситуація на Львівщині: стан та основні тенденції розвитку // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність– Львів, 2000. –. Вип. 7. – С.563-568.
73 Бурачок Л. Канадійський період діяльності Осипа Назарука (1922-1923) / Галичина. – 2001. – № 5-6. – С. 254-258.
74 Бурачок Л.В. Громадсько-політична діяльність Осипа Назарука (1883-1940). Дис. канд. іст. наук. – Івано-Франківськ, 2006. – 208 с.
75 Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр. У двох томах. – Жовква: “Місіонер”. – Т.2. – 1998. – 422 с.
76 Галицька-Дідух Т. Проблема самостійності ЗУНР і Ризька мирна конференція (1920-1921 рр.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Вип. 6: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. – Львів, 2000. – С. 267-270.
77 Гелей С. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності. Українська консервативна політична думка І половини ХХ ст. та її вклад в історичну науку. – Львів: “Коопосвіта”, 1998. – 531 с.
78 Гелей С.Д., Кучабський Ю. Василь Кучабський. – Львів: Вид-во “Коопосвіта”, 1998. – 744 с.
79 Гетьманчук М. Дипломатія ЗУНР у період підготовки та підписання Ризького миру 1921 р. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Вип. 6: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. – Львів, 2000. – С. 271-274.
80 Гетьманчук М. Українська Греко-Католицька Церква і політика Польщі в українському питанні міжвоєнного періоду (березень 1921 – серпень 1939 рр.) // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2002. – Т.9. – С.48-58.
81 Гетьманчук М. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. – Львів: Світ, 1998. – 428 с.
82 Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: Навч. посібник – К.: Ґенеза, 1996. – 360 с.
83 Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Навч. посібник. – Львів: Вид-во Національного університету “Львівська політехніка”, 2001. – 424 с.
84 Добрецова В.В. Націоналізм і релігія на службі антикомунізму. – К.: Вища школа, 1976. – 204 с.
85 Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів / Пер. з фран. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
86 Дядюк М. Комісія старої історії України НТШ у Львові (За матеріалами записників Осипа Назарука, 1935–1936 рр.) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 2001. – № 8. – С. 306–330.
87 Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно-церковного і громадсько-політичного діяча. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 168 с.
88 За волю України. Історичний збірник УСС. В 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Москви 1914-1964. – Нью-Йорк. – Вид-во Головної Управи Братства Українських Січових Стрільців, 1967. – 608 с.
89 Зайцев О. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі (1922-1939 рр.) // Укр. іст. журнал. – 1993. –№ 3. – с. 72-84.
90 Іванишин В. Українська церква і процес національного відродження. Матеріали до вивчення дисциплін гуманітарного циклу. – Дрогобич: “Відродження”, 1990. – 42 с.
91 Історія Січових Стрільців. – Воєнно-історичний нарис. – К.: “Україна”, 1992. – 347 с.
92 Качкан В.Публіцистична спадщина Осипа Назарука // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Вип.6: Західно-Українська народна республіка: історія і традиції. – Львів, 2000. – С. 26-29.
93 Кедрин І. Паралелі в історії України. З нагоди 50-річчя Ризького миру. – Нью-Йорк: “Червона Калина”, 1971. – 137 с.
94 Комар В. Політика Польщі щодо українців Галичини (1919–1939 рр.): основні напрямки та етапи // Галичина. Науковий і культурно–просвітний краєзнавчий часопис. – 2001. – № 5–6. – С. 290–295.
95 Комар В. Спроби нормалізації польсько–українських відносин у Другій Речі Посполитій // Українсько–польські відносини в Галичині в ХХ ст. – Івано–Франківськ: Плай, 1997. – С. 236–242.
96 Комар В. Українське питання в політиці Польщі (1935–1939) // Галичина: Науковий і культурно–просвітний краєзнавчий часопис. – 1998. – № 1. – С. 99–105.
97 Кондратюк К., Лучаківська І. Західноукраїнська інтелігенція у перші роки радянської влади (вересень 1939 – червень 1941) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1998. – Випуск 33. – С. 178-185.
98 Консерватизм: Антологія / Упорядник О.Проценко, В.Лісовий. – Вид-во “Смолоскип”, 1998. – 598 с.
99 Корновенко С.В., Морозов А.Г., Реєнт О.П. Українська революція. Навч. посібник. – Вінниця: “Фоліант”, 2004. – 432 с.
100 Кошетар У.П. Українська греко-католицька церква в суспільно-політичному житті Галичини (1900-1939 рр.). – К.: МАУП, 2005. – 128 с.
101 Кревецький І. Назарук О. Як писати мемуари: пояснення і практичні вказівки. – Відень, 1921 – 34 с.
102 Кугутяк М. Українські політичні партії і ЗУНР // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2000. – № 6. – 163-169.
103 Кухта Б. З історії Української політичної думки. Навч. посібник. – К.: Генеза, 1994. – 368 с.
104 Лисяк–Рудницький І. Історичне есе. – К.: Основи, 1994. – Т.2. – 573 с.
105 Лисяк–Рудницький І. Між історією й політикою. – Мюнхен: Сучасність, 1973. – 442 с.
106 Лисяк–Рудницький І. Назарук і Липинський: історія їхньої дружби та конфлікту // В’ячеслав Липинський. Архів. – Т. 7. – Листи Осипа Назарука до В’ячеслава Липинського. – Філадельфія, Пенсильванія, 1976. – С. ХУ–ХСУІІ.
107 Литвин М. ЗУНР на геополітичній карті Центрально-Східної Європи // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Вип. 6: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. – Львів, 2000. – С. 208-230.
108 Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів: Інститут українознавства НАНУ: Видавнича фірма “Олір”, 1995. – 368 с.
109 Луцький О. Інтелігенція Львова (вересень 1939 – червень 1941) // Львів: місто – суспільство – культура: Збірник наукових праць / За ред. М.Мудрого. – Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. – С. 574-591.
110 Макарчук С.А. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.
111 Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. – Львов: Вища школа, 1983. – 255 с.
112 Маринович М. Андрей Шептицький і дилема гуманістичного вибору // Дзеркало тижня. – 2005. – 19 листопада.
113 Маринович М. Українська ідея і християнство або Коли гарцюють кольорові коні апокаліпсису. – Київ: Дух і Літера, 2003. – 544 с.
114 Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кін. ХІХ – перш. трет. ХХ ст.). – Київ, Черкаси: Відлуння – Плюс, 2001. – 440 с.
115 Москалюк М. Державотворча концепція українських християнських суспільників у міжвоєнній Галичині (1920–1939 рр.) // Галичина: Науковий і культурно–просвітній краєзнавчий часопис. 2000. – № 4. – С. 97–101.
116 Назарук О. В Будапешті: враження і думки з 34 Євхаристійного Конгресу в травні 1938 р. – Львів: Наклад УНО, 1938. – 160 с.
117 Назарук О. В княжім Крилосі: Враження, описи, рефлексії й одна проблема: чи відкрита катедра князя Ярослава Осмомисла була православна чи католицька? – Львів: Наклад УНО, 1937. – 34 с.
118 Назарук О. В’ячеслав Липинський – відновитель державної ідеології України. Про монархізм український і французький. – Чікаго, 1926. – 32 с.
119 Назарук О. Венеція: Катедра Св. Марка. – Львів: Бібліотека УНО, 1934. – 294 с.
120 Назарук О. Військо і політика. – Кременець, 1919. – 17 с.
121 Назарук О. Військо й політика / Просвітні листки УСС. Кременець, 1919. – 16 с.
122 Назарук О. Вражіння з Волині: З приводу З’їзду ВУО. – Львів, 1938. – 116 с.
123 Назарук О. Вчасна весна в північній Алберті: З моїх подорожних записок. – Львів: УНО, 1929. – 32 с.
124 Назарук О. Вчасна весна в Північній Альберті. Львів, 1929. – 27с.
125 Назарук О. Галицька делегація в Ризі. Спомини учасника. – Львів: Накладом Української Християнської Організації, 1930. – 170 с.
126 Назарук О. Галичина й Велика Україна: Трактат присвячений українським жінкам і військовим. – Львів: Нова зоря, 1936. – 156 с.
127 Назарук О. Гоги і Магоги. Політична брошура призначена для гартування будучих українських провідників. – Львів, 1936. – 127 с.
128 Назарук О. Греко-католицька церква й українська ліберальна інтелігенція: загальний огляд сучасної української кирині на церковній области в краю і на еміграції. – Львів: Нова зоря, 1929. – 148 с.
129 Назарук О. До історії революційного часу на Україні. Українські політичні партії, їх союзи і теорії. – Вінніпег, Ман, 1924. – 19 с.
130 Назарук О. Ерема кай аноніми: Політична брошура, призначена для гартування будучих українських провідників. – Львів, 1936. – 126 с.
131 Назарук О. Ескізи зі школи життя. Раб, хам, дурень (сатира). – Кам’янець на Поділлю, 1919. – 24 с.
132 Назарук О. Жінка і суспільність: Реферат. – Львів, 1934. – 48 с.
133 Назарук О. Жіноча справа. З приводу І–го Українського жіночого конгресу. – Львів, 1934. – 32 с.
134 Назарук О. З крівавого шляху УСС. – Львів, 1917. – 142 с.
135 Назарук О. За що боремося (Популярний нарис устрою України). – Кам’янець на Поділлю, 1919. – 48 с.
136 Назарук О. Замах на церкву. – Львів, 1939. – 94 с.
137 Назарук О. Зі Львова до Варшави. Утеча перед совітами в пам’ятних днях 2–13 жовтня 1939. – Львів: Мемуарна бібліотека НТШ, 1995. – 95 с.
138 Назарук О. Значіння партій: Про ріжницю між партійністю і партійництвом. – Львів, 1934. – 82 с.
139 Назарук О. Ідеологічні основи Української католицької народної партії. – Львів, 1931. – 64 с.
140 Назарук О. І-й з’їзд молоді: Його ґенеза та його резолюції представлені з католицької точки погляду. – Львів, 1935. – 32 с.
141 Назарук О. Казка про державу. – Кам’янець, 1919. – 31 с.
142 Назарук О. Католицький журналіст обвинувачений за державну зраду: Промова оборонця д-ра О.Назарука виголошена 9.ІХ.1932 перед судом Присяжних у Львові в обороні Євгена Зиблікевича, редактора українського католицького органу “Бескид”. – Львів, Накл. УНО, 1933. – 31 с.
143 Назарук О. Київ і значення традиції. – Чікаго, 1926. – 28 с.
144 Назарук О. Князь Ярослав Осмомисл. Українська історична повість з 12 століття. – Львів: “Червона калина”, 1991. – 256 с.
145 Назарук О. Корупція в державнім життю. – Львів–Відень, 1921. – 14 с.
146 Назарук О. Культура публічного виступу. – Львів, 1931. – 24 с.
147 Назарук О. На калиновім мості. Листи до молоді. – Львів, 1919. – 28 с.
148 Назарук О. На спокійнім океані. – Вінніпег, 1924. – 42 с.
149 Назарук О. Над Золотою Липою: В таборах українських січових стрільців. – Вена, 1918. – 104 с.
150 Назарук О. Націоналізм Донцова й інші мимугізми. – Львів, 1934. – 52 с.
151 Назарук О. Наш Єпископат в Америці і боротьба проти нього. – Філадельфія, 1926. – 32 с.
152 Назарук О. Невідхильна трагедія розшматованої нації // Симон Петлюра. Статті, листи, документи. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1956. – С. 66-67.
153 Назарук О. Огні Срібної Землі (історичне оповідання з часів національно–релігійної боротьби в Карпатській Україні). – Львів, 1932. – 42 с.
154 Назарук О. Організаційний отченаш. Чікаго (Іллінойс), 1924. – 31 с.
155 Назарук О. По перших виборах: На підставі загального рівного права голосування: Огляд сил і тактика українських партій. – Львів, 1907. – 73 с.
156 Назарук О. Преса. Перша міжнародна виставка світової преси в колонії. – Львів: Накладом Української Християнської Організації 1929. – 36 с.
157 Назарук О. Про вшехполяків, їх історію, теорію й таємну організацію. – Львів, 1907. – 120 с.
158 Назарук О. Про Івана Франка. – Львів: Накладом “Громадського голосу”, 1910. – 24 с.
159 Назарук О. Про карпатських опришків. – Львів, 1913. – 22 с.
160 Назарук О. Про новий тип кирині: Причинок до історії еміграції. – Відень: Укр. прапор, 1922. – 29 с.
161 Назарук О. Про політичні партії. – Крем’янець на Волині, 1917. – 46 с.
162 Назарук О. Про старі пам’ятки Поділля. До Бакоти (Вражіння з подорожі до Українських Помпеїв). – Кам’янець на Поділлю, 1919. – 31 с.
163 Назарук О. Рік на Великій Україні. Конспект споминів з Української Революції. – Відень: Видання Українського прапора, 1920. – 344 с.
164 Назарук О. Робітництво і релігія: ідея-преса-вкладка. Найкоротша історія України: Наука для діячів. – Чікаго, 1926. – 29 с.
165 Назарук О. Розмова в Ільдіз-Кіоску про державні справи. З великої легенди Сходу (політична сатира). – Кам’янець на Поділлю, 1919. – 44 с.
166 Назарук О. Роксоляна, жінка халіфа й падішаха. Історична повість. – Львів: Нова зоря, 1930. – 301 с.
167 Назарук О. Світогляд Івана Франка. Чи може християнський нарід прийняти і ширити культ його? – Філядельфія, 1926. – 32 с.
168 Назарук О. Святиня Мормонів. З подорожних вражінь у Канаді. – Львів, 1924. – 36 с.
169 Назарук О. Слідами українських Січових стрільців. – [Б.М.]: Видання СВУ, 1916. – 153 с.
170 Назарук О. Студентство й політика. – Відень, 1921. – 16 с.
171 Назарук О. Суд Олекси Довбуша й інші оповідання. – Львів, 1907. – 39 с.
172 Назарук О. Терор в минувшині. – Львів, 1931. – 42 с.
173 Назарук О. Тома Томашівський. Робітник – піонер української преси в Америці. – Чікаго, 1924. – 58 с.
174 Назарук О. Узасаднення “Скали”: Реферат О.Назарука виголошений на Загальних Зборах делегатів читалень товариства “Скала” в Станіславі. – Львів, 1936.
175 Назарук О. Українська Молодь Христові: Пам’ятка з великого торжества й походу у Львові. – Львів: Бібліотека Української Католицької Організації, 1933. – 55 с.
176 Назарук О. Українська Солтанка Роксоляна (інформаційна розвідка). – Кам’янець на Поділлю, 1919. – 64 с.
177 Назарук О. Формальні проблеми української державності: Герб, монета, одиниця, військовий однострій і стяги. – К.: Вернигора, 1918. – 32 с.
178 Назарук О. Що то є нарід або нація. – Львів, 1911. – 28 с.
179 Назарук О. Що то є: суспільні кляси, боротьба кляс, буржуазія, пролєтаріят, капіталізм і організація. – Львів: Накладом Павла Волосєнки, 1907. – 48 с.
180 Назарук О. Як називається наш рідний край і нарід. – [Б.М.], 1915. – 16 с.
181 Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні (ХІХ –ХХ ст.) / За загальною ред. Малика Я.Й.: Навч. посіб. – Львів: Світ, 2001. – 296 с.
182 Нова Зоря. – Львів-Станіславів. – 1923–1939.
183 Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина: Історико-архівні нариси. – К., 2003. – 256 с.
184 Патер І. Визначальна ідея СВУ (За матеріалами “Вісника Союза визволення України”) // Культурна спадщина, національна свідомість, державність Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Вип. 2. – Львів, 1995. – С.187-200.
185 Пахарєв А. Багатопартійність і партійна система – поняття не тотожні // Віче. – 2002. – №2.– С. 3-7.
186 Політреформа-2006: важкий шлях до ідеалу // Урядовий кур’єр. – 2006. – №1. – 4 січня.
187 Політична історія України. ХХ століття: На зламі століть (кінець ХІХ ст. – 1917 р.). – В 6 т. / За ред. І.Ф.Кураса. – К.: Генеза, 2002. – Т.1. – 424 с.
188 Політична історія України. ХХ століття: На зламі століть (кінець ХІХ ст. – 1917 р.). – В 6 т. / За ред. І.Ф.Кураса. – К.: Генеза, 2002. – Т.2. – 488 с.
189 Потульницький В. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політич