РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ЛЕГІТИМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ : РОЛЬ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА В ЛЕГИТИМАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ВЛАСТИ В УКРАИНЕ



  • Название:
  • РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ЛЕГІТИМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • РОЛЬ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА В ЛЕГИТИМАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ВЛАСТИ В УКРАИНЕ
  • Кол-во страниц:
  • 195
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П. ДРАГОМАНОВА
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    імені М. П. ДРАГОМАНОВА

    На правах рукопису

    МАНЖОЛА Петро Григорович

    УДК 321.7+ 321.01(477)


    РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ЛЕГІТИМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

    23.00.01 – теорія та історія політичної науки



    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    доктор філософських наук,
    професор Розова Т.В.

    КИЇВ - 2009






    ЗМІСТ

    ВСТУП…………………………………………………………………………….. 4
    РОЗДІЛ 1
    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА……………………………………….. 11
    1.1. Проблематика громадянського суспільства в історії світової суспільно-політичної та філософської думки…………..……………………………………..11
    1.2. Теоретичні підходи до визначення поняття громадянське суспільство у вітчизняній політичній науці……………………………………………………… 37

    РОЗДІЛ 2
    ВПЛИВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ЛЕГІТИМАЦІЮ ВЛАДИ……………………………………………………………………………….57
    2.1. Легітимність державної влади: визначення, механізми та емпіричні індикатори………………………………………………………………………….. 57
    2.2. Громадянське суспільство та держава: сучасний політологічний дискурс…………… ………………………………………………………………… 84
    2.3. Участь громадянського суспільства у політичному процесі як передумова легітимації влади……………………………………………………………………. 96

    PОЗДІЛ 3
    ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ІНСТИТУЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ…………………………………………………….111
    3.1. Криза легітимності влади в Україні: причини та наслідки……………………………………………………………………………...111
    3.2. Проблеми та перспективи становлення громадянського суспільства в контексті забезпечення легітимності влади в Україні…………………………...130

    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 161

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 174







    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження обумовлена пошуком додаткових резервів для підвищення легітимності державної влади в Україні. Суперечливість політичних та соціально-економічних реформ, що відбуваються за умов посттоталітарної трансформації України, формування нової соціальної структури та громадянського суспільства ускладнюються падінням рівня довіри до політичної влади. Це, у свою чергу, становить серйозну загрозу національній безпеці України. Донедавна питання ролі громадянського суспільства у підвищенні довіри населення до влади в Україні ігнорувалося. Значним імпульсом, який сприяв кардинальному перегляду значення громадянського суспільства у процесі легітимізації державної політики стала президентська кампанія 2004 року. Зростання чисельності та розширення спектра діяльності громадських організацій в Україні вимагає утвердження якісно нової моделі відносин у площині взаємодії влади та громадськості. Відтак, актуальності набуває питання науково-теоретичного осмислення проблеми легітимності у вітчизняних умовах в контексті пошуку концептуально нових засад удосконалення механізму взаємодії держави та громадянського суспільства. Історичний досвід свідчить, що подолання кризи легітимності влади є результатом довготривалої кропіткої діяльності всього суспільства і усіх його соціальних верств. Взаємодія громадських організацій та інститутів влади є важливим фактором зростання довіри громадян до держави. В Україні, попри певні позитивні кроки на шляху утвердження громадянського суспільства, вплив останнього на владу залишається на низькому рівні. Відтак, значної актуальності набувають дослідження, предметом аналізу яких є вивчення не лише електоральних засобів демократичної легітимності, а й інших процедур, які передбачають залучення широкої системи громадських об’єднань.
    Актуальність теми даного дисертаційного дослідження підтверджується низкою нормативно-правових документів, які були прийняті в Україні протягом 2000 – 2008 років. У цих документах, зокрема, визначено завдання держави щодо підвищення відкритості та прозорості діяльності органів державної влади, налагодження конструктивної співпраці з інститутами громадянського суспільства.
    Проблему взаємодії держави та суспільства досліджено у працях Платона, Аристотеля, Цицерона, Н. Макіавеллі, Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск’є, Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, Т. Пейна, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, А. де Токвіля, К. Маркса, А. Грамші та ін.
    Серед вітчизняних науковців, предметом аналізу яких є становлення та розвиток громадянського суспільства, його взаємодії з державою слід відзначити праці В. Баркова, В. Бебика, М. Банчука, І. Горбатенко, Г. Зеленько, А. Карася, М. Калініченка, А. Колодій, Ю. Корнілова, О. Косілової, І. Кресіної, А. Кудряченка, І. Кураса, Ю. Левенця, М. Михальченка, Я. Пасько, О. Полішкарової, Т. Розової, Ф. Рудича, М. Рябчука, П. Ситника, С. Телешуна, Г. Щедрової, Ю. Узун.
    Процесам інституціоналізації громадянського суспільства, вивченню стану та проблем функціонування його структурних компонентів (неурядових організацій, профспілок, церкви тощо) присвячені наукові доробки Г. Зеленько, А. Колодій, В. Новохацького, В. Пащенка.
    Окрім досліджень науковців, проблематика громадянського суспільства на теоретичному рівні активно вивчається й самими представниками неурядового сектору – зокрема, неурядовими дослідними організаціями. Так, досить вагомими здобутками останніх років у цій сфері є дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова (УЦЕПД), Інституту місцевої демократії (ІМД), Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД), Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) та інших.
    Питання легітимності влади осмислюються у працях західних науковців М. Вебера, Д. Істона, С. Ліпсета, Ю. Габермаса, П. Бурд’є, А. Сайммонса, Д. Гелда, Дж. Ротшильда. Серед українських дослідників ця проблема знайшла відображення у працях О. Бабкіної, В. Бурлячук, О. Висоцького, В. Горбатенка, Г. Зеленько, А. Єрмоленко, А. Колодій, С. Макеєва, М. Ніколко, І. Попова, С. Рябова, O. Середи, М. Тур, В. Фадєєва.
    Разом з тим, серед усього масиву наукових доробків питання ролі та впливу громадянського суспільства на процес легітимізації влади поки що не знайшло системного наукового висвітлення у вітчизняній літературі.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми “Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії” кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, науковий напрям “Дослідження проблеми гуманітарних наук”, затверджений Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 28 грудня 2006 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 22 грудня 2005 року).
    Метою дисертаційного дослідження є аналіз концептуальних засад впливу громадянського суспільства на процес легітимізації влади в Україні. Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:
    1) дослідити теоретико-методологічні основи розуміння суті громадянського суспільства, його взаємодії з державою у вітчизняній і зарубіжній політичній науці;
    2) конкретизувати зміст поняття “громадянське суспільство” у сучасній науковій літературі та дати його визначення на основі матеріалів дослідження;
    3) проаналізувати рівень довіри населення до органів державної влади в Україні та визначити основні чинники, що впливають на легітимацію влади;
    4) виявити можливості застосування європейського теоретико-методологічного досвіду у процесі вирішення проблеми легітимації політичної влади стосовно умов сучасного українського суспільства;
    5) окреслити суперечності взаємодії громадських і державних інститутів в Україні та засоби їхнього подолання;
    6) розробити практичні рекомендації щодо підвищення легітимності влади в Україні в контексті розвитку громадянського суспільства.
    Об’єктом дослідження є громадянське суспільство в Україні на сучасному етапі.
    Предметом дослідження є вплив інститутів громадянського суспільства на процес легітимації влади в Україні.
    Методи дослідження. Дисертаційну роботу здійснено на основі використання низки загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Проблемно-хронологічний метод дозволив здійснити аналіз літератури з даної проблематики в контексті суспільно-політичних та економічних змін, що відбувалися. Історіологічний метод дав можливість простежити в хронологічній послідовності еволюцію науково-теоретичного розуміння громадянського суспільства. Компаративний метод дозволив порівняти різні моделі легітимації влади з метою пошуку оптимального варіанту для України з урахуванням специфіки її історичного розвитку. Інституціональний метод застосовувався для дослідження інститутів, за допомогою яких реалізується ідея громадянського суспільства.
    У праці використано наступні загальнонаукові методи теоретичного й емпіричного дослідження: абстрагування, аналіз, синтез, індукція і дедукція, спостереження і порівняння, aксіологічний, цивілізаційний. За допомогою методу вторинного соціологічного аналізу було проаналізовано результати соціологічних досліджень провідних наукових та експертних установ України, які вивчали рівень довіри населення до політичних та соціальних інститутів.
    Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному.
    Вперше:
    - виявлено національну специфіку легітимації державної влади в Україні. Зокрема, доведено, що, на відміну від західноєвропейських держав, легітимність влади в Україні обумовлюється не стільки раціональними чинниками (традиційна повага до закону, визнання довершеності політико-правових процедур ротації влади), скільки ціннісно-нормативними параметрами. На цій основі визначається засаднича роль громадянського суспільства у легітимаційних процесах як підґрунтя подолання кризи довіри у вітчизняних умовах;
    - запропоновано авторське тлумачення громадянського суспільства як синтезу трьох вимірів функціонування соціуму – інституціонального, соціокультурного та структурно-функціонального. Шляхом узагальнення існуючих наукових підходів, аргументовано, що в інституціональному вимірі громадянське суспільство постає як сукупність своїх структурних елементів (громадських об’єднань, профспілок, ЗМІ, церкви тощо); соціокультурний вимір вказує на ступінь політичної, правової та громадянської культури населення; структурно-функціональний вимір дозволяє визначити характер взаємодії влади та громадян у суспільно-політичному процесі;
    - розкрито значення та наслідки президентських виборів 2004 року в контексті забезпечення легітимності влади. Концептуально обргунтовано, що політичні події кінця 2004 – початку 2005 років, в ході яких відбулася зміна правлячої еліти, визначили якісно нові параметри легітимності влади у напрямі розширення відкритого діалогу між державою та громадянським суспільством.
    Уточнено:
    - методологічні особливості визначення термінів “легітимність”, “легітимізація”, “легітимація”. Виявлено, що семантичне поле концепту легітимність має міждисциплінарну природу;
    - теоретичне обґрунтування тези про те, що демократичність процесу державного управління, підконтрольність та прозорість владних інститутів є можливими лише при адекватній взаємодії політичної еліти та організаційних осередків громадянського суспільства. Адже легітимність перебування при владі являє собою явище двосторонньої політичної взаємодії влади та суспільства.
    Дістали подальшого розвитку концептуальні підходи до визначення ролі громадянського суспільства в Україні. Зокрема, досліджено сучасний стан та тенденції розвитку громадянського суспільства та виокремлено проблеми, що існують на шляху ефективної взаємодії громадянського суспільства та органів державної влади в контексті забезпечення легітимності.
    Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення і висновки дослідження доведені до рівня конкретних пропозицій. Результати дослідження були використані при підготовці Експертних доповідей “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році” та “Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку”, а також у підготовці Концепції взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства (Концепція була затверджена Кабінетом Міністрів у 2007 році).
    Окремі положення дисертації можуть бути використані в процесі удосконалення існуючої нормативно-правової бази функціонування інститутів громадянського суспільства, а також у науково-педагогічній діяльності при викладанні курсу “Політологія”, спецкурсів з “Теорії демократії”, “Громадянського суспільства”.
    Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Окремі положення дисертації були використані при підготовці підрозділу до колективної монографії “Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005” загальним обсягом 23 д.а. (обсяг підрозділу – 0.6 д.а.).
    Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертації були оприлюднені, обговорені та ухвалені на кафедрі політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та на таких наукових заходах: Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), Міжнародна наукова конференція “Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву” (Житомир, 2004), Науково-практична конференція “Постмайданове громадянське суспільство України: уроки для країни та світу” (Київ, 2005), Науково-практична конференція “Еліти і цивілізаційні процеси формування націй” (Киів, 2006), а також у ході “круглих столів”, проведених у Національному інституті стратегічних досліджень в рамках підготовки Послання Президента України Верховній Раді України (Київ, 2005 – 2008).
    Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 робіт, з них 7 [110, 111, 112, 113, 114, 115, 116] – у фахових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України, у 4-х тезах конференцій [117, 118, 119, 120], а також в 1-й монографії у співавторстві [109].
    Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 193 сторінок, з них обсяг основного тексту – 173 сторінки, список використаних джерел включає 219 найменувань.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертаційному дослідженні вирішено актуальне наукове завдання, що полягало в науково-теоретичному обгрунтуванні ролі громадянського суспільства у легітимації влади у вітчизняних умовах, запропоновано теоретичні та практичні підходи щодо механізмів впливу громадянського суспільства на процес легітимізації державної політики. Результати дослідження характеризуються науковою новизною. Узагальнюючими висновками роботи, що мають теоретичне та практичне значення, є наступні:
    1. Осмислення проблематики громадянського суспільства відбувалося на всіх етапах розвитку суспільно-політичної думки – починаючи з епохи Античності включно до наших часів. В ході аналізу еволюції суспільних уявлень щодо природи громадянського суспільства виявлено, що в основу класичного розуміння досліджуваного концепту лягли, передусім, принципи ліберальної ідеології. А саме: індивідуалізм, антропоцентризм, недоторканість природних прав і свобод людини, приватна власність. Формування капіталістичного способу господарювання та подальший розвиток наукових знань заклали нову методологічну основу у розумінні явища громадянського суспільства в напрямі автономізації його статусу по відношенню до держави. Тим самим було започатковано дискусію про характер та моделі взаємодії влади і громадянського суспільства.
    2. Післявоєнний період обумовив перегляд класичних теорій громадянського суспільства. Формалізація суспільно-політичного та економічного життя розбалансувала рівновагу між громадянським суспільством та державою у бік абсолютизації цінності останньої. Відтак, новітній етап суспільного розвитку поставив на порядок денний питання про перегляд традиційних форм соціальної організації: не в державі, а за допомогою участі у невеликих соціальних утвореннях можливе найповніше розкриття людиною власного потенціалу. На передній план висувається динамічний аспект життєдіяльності населення, головними ознаками якої ставали мобільність та асоціативна активність.
    3. Сучасне розуміння громадянського суспільства зводиться до тривимірної моделі функціонування соціуму – інституціонального, соціокультурного та структурно-функціонального. Їх синтез конкретизує сутність громадянського суспільства як активної громадськості, яка дискутує із владою з приводу найбільш значущіх для неї проблем, домагаючись того, щоб її думка була врахована при підготовці та прийнятті управлінських рішень. У вітчизняній політичній науці концепт громадянського суспільства осмислюється переважно крізь призму взаємовідносин із державою. Авторське розуміння громадянського суспільства є наступним: це система автономних від держави інституціональних зв’язків, в які добровільно вступає населення з метою реалізації своїх приватних та корпоративних інтересів, в тому числі й шляхом впливу на державну політику.
    4. Громадянське суспільство – це, насамперед, активна громадськість, яка дискутує з приводу найбільш значущіх для неї проблем та критикує уряд, домагаючись того, щоб її думка була врахована при підготовці та прийнятті державних рішень.
    5. В ході аналізу сучасних вітчизняних досліджень з проблематики громадянського суспільства виявлено спільну методологічну основу, на якій вони базуються: явище громадянського суспільства в новітній українській історії та політичній науці осмислюється переважно крізь призму взаємовідносин із державою. Зазначено, що суттєвий вплив на формування вітчизняних концепцій громадянського суспільства справив той факт, що тривалий час свого існування українська нація була позбавлена стану державності, що природно примножило значення неполітичних інститутів у суспільно-політичних процесах. Будучи тривалий час позбавленими власної державності та перебуваючи під впливом іноземних країн, українці, природно, шукали шляхи самореалізації та захисту власних прав і свобод у неполітичних організаціях – органах самоорганізації населення, братствах, культурно-просвітницьких об’єднаннях тощо.
    6. На основі аналізу різних методологічних підходів запропоновано власну дефініцію громадянського суспільства: це система автономних від держави інституціональних зв’язків, в які добровільно вступає населення з метою реалізації своїх приватних та корпоративних інтересів, в тому числі й шляхом впливу на державну політику. Синонімічним концепту громадянське суспільство в даному випадку є словосполучення інституалізована (організована) громадськість. Основоположною функцією громадянського суспільства за будь-яких соціальних умов є забезпечення необхідних засобів для посилення контролю над державою з боку населення та орієнтація на демократичні інститути як на ефективний інструмент здійснення такого контролю.
    7. Підкреслено, що проблема державного управління має подвійний характер: головне завдання можновладців – забезпечити суспільну підтримку своїх ініціатив; натомість, завданням громадян є постійний тиск на державу з метою захисту своїх прав і свобод. Необхідність та потреба у легітимації обумовлена самою природою влади, оскільки остання набуває реальності лише у визнанні підвладних, спираючись на їх волю підкоритися.
    8. Встановлено тісний взаємозв’язок між еволюцією форм суспільної свідомості (від міфологічного та релігійного свідогляду до раціоналізму) та утвердженням відповідних механізмів суспільної підтримки влади. На основі цього визначено, що наукове оформлення концепту “легітимність” відбулося паралельно з формування політології як науки та поступової автономізації знань про політику відносно юридичних дисциплін, що, у свою чергу, потребувало вироблення відповідної теоретико-категоріальної та методологічної бази. Підкреслено, що попри великий масив літератури стосовно проблеми легітимності, її сутність, місце та роль у політичному процесі з'ясовані не до кінця. Більше того, проблема легітимності носить чітко виражений міждисциплінарний характер – її осмисленню присвячуюють свої наукові розвідки не лише представники політичної науки, але й суміжних з нею дисциплін. Відтак, семантичне поле легітимності не обмежується лише юридичною чи політичною термінологією – застосування даного поняття поширюється на всю сферу соціальних відносин, включаючи не лише суспільні прояви влади, але й широкий спектр соціальних інститутів та явищ.
    9. Окреслено методологічні особливості визначення термінів “легітимність”, “легітимізація”, “легітимація”. Легітимність – це властивість влади, яка характеризує позитивне ставлення населення (визнання та згоду підкорятися) до управлінських рішень та повноважень. В свою чергу, легітимізація – процедура набуття владою власного виправдання у суспільстві. Легітимація – це результат набуття владою суспільного виправдання.
    10. З’ясовано, що на сучасному етапі найбільш поширеною формою легітимації є демократична модель. Разом з тим, відзначено, що леґітимність не завжди ґарантується демократичними інституціями. Здатність підтримувати леґітимність системи управління, є соціокультурним досягненням, яка потребує сталого механізму культурного відтворення й прийнятний рівень соціальної інтеґрації. Сучасний механізм легітимації влади передбачає складний, комплексний, багатовимірний характер її сприйняття та здійснення. Серед них виділяють онтологічно-субстанційний, плебісцитарний, інституційно-функціональний тощо. Сприйняття держави в інституційному аспекті пов’язане з феноменом громадянського суспільства, легітимізуючий потенціал якого випливає з його концепту – автономність і протиставлення приватного життя громадян відносно державного диктату – і полягає в обмежуванні та стримуванні етатистських проявів.
    11. Держава та громадянське суспільство перебувають у діалектичному взаємозв’язку один щодо одного: оптимізація відносин між інститутами громадянського суспільства та органами державної влади потребує, з одного боку, правового забезпечення та охорони державою збалансованого громадського життя, а з іншого – налагодження суспільного контролю за владними інститутами.
    12. Встановлено тісний взаємозв’язок між комунікативною парадигмою осмислення політики (К.-Ю. Апель, Х. Арендт, Ю. Габермас, П. Рікер) та становленням громадянського суспільства, на основі чого зроблено наступний висновок: комунікативний підхід є найбільш оптимальним для розгляду проблем взаємодії суспільства та держави, які виступають тут як рівні сторони діалогу. В цьому контексті легітимація є не чим іншим, як процесом підтримання зворотнього зв’язку між політичною системою та громадянським суспільством в особі різноманітних асоціацій, громадських об’єднань тощо.
    13. Виявлено, що легітимуючий потенціал громадянського суспільства реалізується через механізм участі громадськості у процесі розробки та прийняття політичних рішень. За умов сучасної системи непрямої демократії потреби громадян не можуть бути відображені повною мірою у політичному процесі. Головним чином, через те, що їхня участь обмежується, здебільшого, функцією делегування повноважень виборним органам. Разом з тим, сучасна демократія не зводиться лише до виборчих інститутів та процесів. Результативність взаємодії населення й держави, а отже, й зростання легітимності влади безпосередньо залежить від рівня інституалізованості суспільно-політичной діяльності громадян, що, у свою чергу, можуть забезпечити саме організації громадянського суспільства. Відтак, питання участі громадян у процесі вироблення політичних рішень зводиться до проблематики громадянського суспільства, якості та ефективності взаємодії його інститутів з владними установами не лише під час виборів, але й (що найголовніше) у міжвиборчі цикли.
    14. Визначено та розглянуто основні механізми впливу громадськості на владу, які реалізуються за допомогою інститутів громадянського суспільства: громадські дорадчі комітети, громадські слухання, громадські ініціативи, громадські ради.
    15. В ході аналізу вітчизняних досліджень з проблем легітимності влади виявлено дефіцит наукових доробків, присвячених питанню ролі та впливу громадянського суспільства на процес легітимізації влади. Підкреслено, що сучасні тенденції розвитку політичного процесу на вітчизняних теренах свідчать про загострення взаємин між державою і суспільством. Дефіцит демократичної політичної культури, низький рівень переважної частини суб’єктів політичного процесу “органічно” доповнюється хронічною формою “кризи довіри” у відносинах між владою та населенням. Аналізуючи проблему легітимності у вітчизняному вимірі, варто зазначити, що специфіка легітимації влади в Україні визначається не стільки раціональними чинниками західноєвропейського зразка (традиційна повага до закону, визнання довершеності політико-правових процедур ротації влади), скільки ціннісно-нормативними параметрами.
    16. Підкреслено, що свій відбиток на суспільне сприйняття феномену влади справили й особливості соціокультурного, історичного розвитку української нації: тривалий період існування під тиском іноземного панування сформував у масовій свідомості стійке несприйняття владних повноважень, опозиційне ставлення до влади та бажання її позбутися. Останнє сприяло утвердженню конфронтаційного типу політичної культури, що, в свою чергу, знищувало будь-які підвалини суспільної підтримки політичних рішень.
    16. В сучасних умовах вітчизняних реалій жодна з класичних моделей легітимності влади у чистому вигляді не є ефективною. Своєрідним дороговказом для української нації на шляху пошуку оптимальної моделі взаємовідносин держави та населення без перебільшення можна вважати Помаранчеву революцію. Президентські вибори 2004 року перетворилися на значну подію вітчизняного масштабу, вперше з 1991 року залучивши у практичний політичний процес нового впливового суб’єкта – суспільство. Зміна правлячої еліти в Україні, яка відбулася в ході Помаранчевої революції, покликана була визначити якісно нові параметри легітимності влади. Все це дало поштовх для додаткових роздумів та науково-теоретичного осмислення проблеми легітимності у вітчизняному соціумі, визначення наріжних принципів конструювання нового формату діалогу між владою та населенням.
    17. Харизматичний потенціал, на якому було засновано панування правлячої еліти після Помаранчевої революції, швидко вичерпав себе. На нинішньому етапі криза легітимності влади в Україні носить системний характер, свідченням чого є: 1) низький рівень довіри громадян (наявність тенденцій до подальшого падіння) до базових інститутів політичної системи, які мають первинне джерело легітимності – Президент, Верховна Рада, політичні партії; 2) нівелювання у громадській думці значення електоральних процедур впливу на політичний процес; 3) зростання протестних настроїв громадян, що виявляється в їхній дедалі більшій готовності брати участь у неінституціалізованих масових протестних акціях, метою яких є опір політиці органів державної влади; 4) погіршення іміджу України як держави на міжнародному рівні.
    18. Стабілізація леґітимаційних процесів потребує розширення діалогу між владою і суспільством, посилення в політичній системі соціальної мобільності і зміцнення каналів зворотнього зв’язку, необхідних для якісного оновлення влади, зміни її ціннісних орієнтацій, реальної боротьби з корупцією тощо. Пошук оптимальної моделі взаємодії влади та громадськості, конструювання сталого суспільно-політичного механізму, який забезпечуватиме соціальну опору та підтримку владних ініціатив є стратегічно важливою складовою політичного процесу. Події осені-зими 2004 року в Україні яскраво засвідчили: вітчизняне громадянське суспільство не бажає залишатися осторонь нагальних проблем соціально-політичного життя. Відтак, головне завдання державної влади – підтримати заданий імпульс шляхом налагодження ефективного діалогу з громадянським суспільством.
    19. Дані соціологічних досліджень вказують на те, що громадяни не бачать інших шляхів впливу на владу, окрім електоральних процедур. Разом з тим, довірою українців користуються насамперед інститути приватної, неполітичної, сфери, як-от – сім’я, церква, ЗМІ, тією чи іншою мірою профспілки та громадські організації. Зважаючи на цей факт, на наш погляд, успішне розв’язання проблеми підвищення легітимності влади в Україні на сучасному етапі можливе лише за умови забезпечення належного рівня потенціалу залученості, що передбачає, по-перше, наявність відповідної інфраструктури громадської участі (система місцевого самоврядування, соціального партнерства, суди, профспілки, громадські організації), по-друге, переконання самих громадян в ефективності таких механізмів участі, та, по-третє – здатність використовувати означені засоби для вирішення принципових проблем.
    20. Доведено, що форми участі громадськості в діяльності органів влади та прийнятті управлінських рішень на нинішньому етапі потребують корекції. На тлі в цілому позитивного ставлення населення до демократії як форми державного устрою та демократичних цінностей, в українському суспільстві відчувається дефіцит (або неефективність) позаелекторальних механізмів впливу громадян на владу, що передбачають їх особисту активність. Відтак, єдиним ефективним джерелом легітимізації політичних рішень залишаються вибори.
    21. Аналіз ступеню розвитку громадянського суспільства в Україні передбачає дослідження як інституційного, структурно-функціонального, так й соціокультурного його аспектів, певну послідовність та тривалість його становлення. Громадянське суспільство в Україні через різні обставини розвивається повільно та нерівномірно. На нинішньому етапі кількість громадян, здатних обстоювати свої права та інтереси перед державою, досі є незначною. Однією з головних проблем становлення громадянського суспільства є слабкий вплив громадських організацій на підготовку, ухвалення, супровід та втілення рішень органами виконавчої влади. Принциповими особливостями формування громадянського суспільства в Україні на нинішньому етапі є:
    - низька чисельність членства організацій та неспроможність мобілізовувати широку громадськість;
    - усталене ігнорування владою правових механізмів захисту прав громадян та механізмів участі громадськості в процесі прийняття рішень;
    - низька ефективність роботи дорадчих структур при центральних органах державної влади та місцевого самоврядування;
    - виникнення цілої низки псевдо-громадських організацій, що створюються конкретними політичними чи комерційними структурами заради задоволення вузькокорпоративних інтересів.
    22. Серед базових принципів взаємодії громадянського суспільства та держави на сучасному етапі в Україні є: 1) відкритий та збалансований механізм прийняття рішень, прозорість прийняття рішень; 2) забезпечення ефективного доступу громадян і організацій громадянського суспільства до повної інформації щодо діяльності та рішень органів публічної влади; 3) суспільний контроль за діями органів публічної влади та їхня підзвітність перед суспільством; 4) субсидіарність як основний принцип організації влади та розподілу повноважень між її структурними складовими та рівнями: усі державні питання, які можуть бути вирішені на нижчих рівнях органів публічної влади, мають бути передані до органів місцевого самоврядування із залученням інституцій громадянського суспільства; 5) участь представників громадянського суспільства на всіх етапах підготовки, ухвалення та впровадження рішень органів публічної влади; 6) формування системи соціального партнерства та децентралізація процесу надання соціальних послуг.
    23. Головними причинами, що заважають суб’єктам громадянського суспільства проводити успішні кампанії по захисту та реалізації інтересів громадян, є низька чисельність членства організацій та неспроможність мобілізовувати широку громадськість; усталене ігнорування владою правових механізмів захисту прав громадян та механізмів участі громадськості в процесі прийняття рішень; незадовільний стан забезпечення судовою системою України рівного доступу до правосуддя; виникнення цілої низки псевдо-громадських організацій, що створюються конкретними політичними чи комерційними структурами задля задоволення вузькокорпоративних інтересів.
    24. Підкреслено, що на шляху взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні вже зроблено чимало кроків. Це і проведення широких громадських слухань за участю представників влади, де обговорюються стратегічні пріоритети розвитку країни. І створення численних громадських рад при центральних і регіональних органах державної влади, місцевого самоврядування, які набули певного досвіду співпраці й отримали певні результати. І лобіювання громадськими організаціями власних інтересів у законодавчій сфері. Проте регулярні спільні заходи організацій громадянського суспільства і представників влади все ще не призвели до якісного прориву в їх взаємодії, до значного зростання ролі громадянського суспільства, до необхідної відкритості й прозорості влади в Україні. Серед політичних чинників суперечностей між владою та об’єднаннями громадян, насамперед, слід виокремити сприйняття багатьма організаціями представників влади як свого ворога або принаймні недружню силу. У той же час сама держава також бачить в опозиційних недержавних організаціях саму лише деструктивну силу і не враховує конструктивні пропозиції представників громадянського сусаільства. Таким чином утворюється замкнуте коло, у якому сторони не чують і не хочуть чути одне одного.
    25. Результативність громадських слухань як форми взаємодії влади та громадян залежить не лише від позитивної налаштованості до співпраці можновладців, але й від спроможності інститутів громадянського суспільства адекватно репрезентувати інтереси населення. На сьогоднішній день частка рядових членів громадських організацій, які беруть участь у подібних заходах, залишається мінімальною.
    26. На сьогоднішній день можна окреслити низку тенденцій, що визначають стан та якість взаємодії владних органів та об’єднань громадян у сфері реалізації державної політики: 1) спроможність неурядових організацій представляти й захищати права та інтереси громадян є низькою: далеко не всі групи інтересів мають інституціональне оформлення у вигляді професійних неурядових організацій, що ускладнює процес публічного консультування й урахування інтересів громадськості; 2) ані органи державної влади, ані представники громадянського суспільства не мають достатнього досвіду і навичок застосування процедур публічної політики та консультацій, що призводить до ухвалення неефективних рішень; 3) попри те, що на сьогоднішній день в України сформовано значний правовий масив, що регулює процедури консультування з громадськістю та механізми її залучення до процесу прийняття рішень, вони (правові механізми) не використовуються повною мірою ані органами влади, ані суб’єктами громадянського суспільства, що обумовлюється низькою політичною та правовою культурою представників обох сторін; 3) основними формами участі громадських організацій у публічній політиці здебільшого є проведення “круглих столів”, мітингів, прес-конференцій. Натомість, недостатнім залишається вплив представників “третього сектору” на процес прийняття політичних рішень шляхом їхньої участі (залучення до участі) у таких формах співпраці з органами влади як громадські ради та громадські колегії. Діяльність останніх носить переважно декоративний характер: їхня участь у процесах розробки та прийняття важливих політико-державних рішень як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні здебільшого ігнорується.
    27. Ймовірність відновлення владою необхідного рівня народної довіри залежатиме від усвідомлення важливості співпраці з різноманітними осередками громадянського суспільства. Владний потенціал правлячої еліти в сучасному світі потребує демократичного наповнення та інституалізації суспільного визнання на рівні неполітичних відносин. Адже саме відсутність у попередні роки реальних механізмів подальшої корекції державної політики (відсутність ефективних засобів впливу населення на політику державних органів та захист конституцйних прав) поставило громадян в ситуацію вибору “без права на помилку”, спричинивши “майдановий” варіант розв’язання конфлікту. Налагодження повноцінного діалогу між державою та громадянським суспільством можливе за таких умов: 1) посилення інституційної спроможності громадських рад при органах державної влади, що передбачає завершення процесу формування дорадчих структур при владних установах та забезпечення системності і результативності роботи вже існуючих рад; 2) активне залучення громадських організацій до експертиз проектів законодавчих та нормативних актів на предмет їх потенційного впливу на розвиток громадянського суспільства; 3) розробка та втілення у життя державної програми професійної підготовки спеціалістів у галузі менеджменту громадських організацій через систему державних та приватних ВУЗів – відповідне завдання має бути покладене на Міністерство освіти і науки України; 4) сприяння розвитку внутрішньої системи фінансування громадських організацій – шляхом розширення податкових стимулів для підприємницьких структур; 5) розробка проекту правового пакету регламентації діяльності місцевих рад – зокрема, у питаннях їхньої взаємодії із територіальною громадою. З метою контролю за своєчасним розглядом владними установами громадських ініціатив на регіональному та місцевому рівнях у статути діяльності відповідних органів має бути внесене положення про першочерговий розгляд місцевих ініціатив, які надійшли до них протягом останнього часу; 6) проведення загальнодержавної кампанії щодо розповсюдження знань та розуміння ролі організацій громадянського суспільства серед широкої громадськості, створення навчальних курсів для підготовки професійних кадрів для організацій громадянського суспільства; 7) cтворення системи моніторингу громадської думки з питань ефективності державної політики на загальнонаціональному та локальному рівнях; забезпечення доступу громадян до інформації про діяльність та рішення державних органів; 8) прийняття Закону України “Про непідприємницькі організації” та нової редакції Закону “Про об'єднання громадян”, проекти яких підготовлені за участю експертів громадських організацій, спрямовані на розбудову недержавних структур та відповідають європейським стандартам функціонування громадянського суспільства.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Полис. – 1992. – № 4. – С. 122–134.
    2. Аналіз суспільно-політичних установок громадян України за шкалою авторитарності [Електрон. ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень [веб-сайт]. – Режим доступу: http:// www.niss.gov.ua /Monitor/Juni/1.htm
    3. Арато Эндрю, Коэн Джин Л. Гражданское общество и политическая теория / Арато Эндрю, Коэн Джин Л.; пер. с англ. – М.: Изд-во Весь Мир, 2003. – 784 с.
    4. Аристотель. Политика / Аристотель. – М.: АСТ: Транзиткника, 2005. – 397 с.
    5. Банчук М. В. Ідеологія та культура діяльності правозахисних органів в контексті становлення громадянського суспільства (політологічний аналіз) / М.В. Банчук. – К.: Вид-во “Юстініан”, 2005. – 144 с.
    6. Барбер Бенджамен. Сильна демократія: політика учасницького типу // ДЕМОКРАТІЯ: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – ХХVIII+1108 с. – С. 254–263.
    7. Барков В. Ю. Сучасні проблеми формування громадянського суспільства в Україні / В.Ю. Барков. // Відносини між державою і громадянським суспільством: Матеріали “круглого столу”. – К.: НІСД, 2003. – С. 51–56.
    8. Бауман З. Спор о постмодернизме / З. Бауман // Социологический журнал. – 1994. – № 4. – C. 76–83.
    9. Бебик В. Глобальне громадянське суспільство: теорія, методологія, менеджмент / В. Бебик // Політичний менеджмент. – 2006. – № 2 (17). – С. 140–148.
    10. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.
    11. Бистрицький Є., Білий О. Державотворення в Україні: шляхи леґітимації / Є. Бистрицький, О. Білий // Політична думка. – 1996. – № 1. – С. 11–24.
    12. Биченко А., Жданов І. Соціологічне опитування УЦЕПД: народ, влада, референдум / Биченко А., Жданов // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 2. – С. 2–17.
    13. Бова Андрій. Довіра до соціальних інститутів: Європейський вимір // Кроки до громадянського суспільства. Постмайданове громадянське суспільство в Україні: уроки для країни та світу / Науковий альманах за ред. Рубцова В. П., Шестакової А. В., Рябенка В. О. – К.: Українська Всесвітня Координаційна Рада, 2006. – С. 225–239.
    14. Болл Т. Власть / Т. Болл // Полис. – 1993. – № 5. – C. 3–42.
    15. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / П. Бурдье. / Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. – М.: Socio-Logos, 1993. – 336 с.
    16. Бурлачук Віктор. Десакралізація влади і сучасна політична криза в Україні / Віктор Бурлачук // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 3. – С. 95–106.
    17. Вавидрін А. В. Гражданское общество / А.В. Вавидрін // Социально-политические науки. – 1992. – № 8. – С. 23–29.
    18. Васильев Л. С. История Востока: В 2 т. / Л.С. Васильев Л. С. – Т. 1. – М.: Высшая школа, 1993.
    19. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / М. Вебер: пер. з нім. Погорілого. – К.: Основи, 1998. – 534 c.
    20. Виктюк В.В. Становление идеи гражданского общества / В.В. Виктюк. – М.: Ин-т социологии РАН, 1995. – 92 с.
    21. Виндельбанд В. Платон / В. Виндельбанд. – К.: Зовнішторгвидав України, 1993. – 176 с.
    22. Виппер Р. Ю. История древнего мира. История средних веков / Р. Ю. Виппер, А. А. Васильев. – М.: Республика, 1993. – 511 с.
    23. Висоцький О. Сутність легітимації політики / О. Висоцький // Політичний менеджмент. – К., 2004. – № 4 (7). – С. 24–34.
    24. Власть: философско-политические аспекты / Отв. ред. Мшвениерадзе В.В.; ред.-сост. Соколова Р.И. ; АН СССР, Ин-т философии. – М.: Мысль, 1989. – 133 с.
    25. Вятр Е. Социология политических отношений / Е. Вятр. – М.: Прогресс, 1979. – 463 с.
    26. Габермас Юрген. Структурні перетворення у сфері відкритости. Дослідження категорії громадянське суспільство. Перекл. з нім. / Юрген Габермас. – Львів: Літопис, 2000. – 318 c.
    27. Гарр Т. Р. Почему люди бунтуют / Т.Р. Гарр. – СПб. : Питер, 2005. – 461 c.
    28. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель: Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 527 с.
    29. Гелд Девід. Моделі демократії // ДЕМОКРАТІЯ: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К. Смолоскип, 2005. – ХХVIII+1108 с. – С. 155–176.
    30. Гелей С. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності (Українська консервативна політична думка першої половини ХХ ст. та її вклад в історичну науку) / С. Гелей. – Львів: Інститут української археографії та джерелознавства НАН України ім. М. Грушевського, 1998. – 532 с.
    31. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. Пер. с англ. – Т. 2. – М.: Мысль, 1991.
    32. Гончаров Д. В. Теория политического участия / Д.В. Гончаров. – М.: Юристъ, 1997. – 208 с.
    33. Горбатенко В. Постмодерн і трансформаційні цінності людського буття / В. Горбатенко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1 (10). – C. 3–13.
    34. Горбатенко І. Громадянське суспільство: недосяжний ідеал чи безперервний пошук гармонії? / І. Горбатенко // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї – К., 2008. – Вип. 12. – С. 204–212.
    35. Грамши А. Тюремные тетради // Избр. произв.: В 3 т. Пер. с итал. – Т. 3. – М.: Политиздат, 1959.
    36. Гребіневич Оксана Михайлівна. Питання ціннісно-нормативної леґітимації в контексті українських суспільно-політичних процесів [Електрон. ресурс] // Портал “Розбудова демократії” [веб-сайт]. – Режим доступу: http: //www. edportal.org.ua/index.php?option=com_jombib&task=showbib&id=23
    37. Громадські ради в Україні. Довідник / Упорядник М. Лациба. – К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2003. – 232 с.
    38. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське вид-во, 2006.
    39. Громадянське суспільство в Україні. / Сіренко В. Ф., Тимошенко В. І., Ковальчук Т. І., Онищенко Н. М. – К.: Логос, 1997. – 124 с.
    40. Громадянське суспільство в Україні. Аналітичний звіт за результатами загальнонаціонального опитування недержавних організацій України/ Звіт підготували Бачинський Я., Кучерів І., Бекешкіна І., Стегній О., Полуйко В. – К.: ДП “Видавничий дім “Козаки”, 2003. – 64 с.
    41. Грушевський М. Вступний виклад з історії України-Руси / М. Грушевський // М.Грушевський і Західна Україна. – Львів: Світ, 1995. – 432 с.
    42. Грушевський М. На порозі нової України / М. Грушевський // Хто такі українці і чого вони хочуть. – Київ, 1991. – 342 с.
    43. Даймонд Ларі. Консолідація демократії і політична культура // ДЕМОКРАТІЯ: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К. Смолоскип, 2005. - ХХVIII+1108 с. – С. 882–943.
    44. Даль Р. Поліархія / Р. Даль; Пер. з англ. – Х.: Каравела, 2002. – 216 с.
    45. Дарендорф Р. Ліберальний устрій під тиском: демократичні дилеми // У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у ХХІ ст. / Пер. з нім. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. – С. 74–90.
    46. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы / Р. Дарендорф; пер. с нем. – М.: РОССПЭН, 2002. – 288 с.
    47. Дащаківська О. Ю. Політична еліта України: проблема легітимації: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02. / О.Ю. Дащаківська. – Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2007. – 20 с. – укp.
    48. Дегтярев А. А. Основы политической теории: Учеб. пособие / А.А. Дегтярев. – М.: Высш. шк., 1998. – 239 с.
    49. Дегтярев А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения / Дегтярев А. А. // Политические исследования – № 3. – С. 108–120.
    50. Денисенко В. М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії / В.П. Денисенко. – Львів, 1997. – 274 с.
    51. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації у глобальному світі / За заг. ред. В. Бебика. – К.: ІКЦ "Леста", 2006. – 248 с.
    52. Доган М. Эрозия доверия в развитых демократиях // Политология: Хрестоматия / Сост. Б. А. Исаев, А. С. Тургаев, А. Е. Хренов. – СПб. : Питер, 2006. – 464 с.
    53. Драгоманов М. П. Переднє слово до “Громади” / М.П. Драгоманов // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. – Прага – Нью-Йорк, 1937. – 406 с.
    54. Дюверже Морис. Политические институты и конституционное право / Морис Дюверже // Антология мировой политической мысли. В 5 т. – Т. ІІ – Зарубежная политическая мысль. ХХ в. – М.: Мысль, 1997. – 830 с.
    55. Завершинский К. Ф. Легитимность: генезис, становление и развитие концепта / К.Ф. Завершинский // Полис. – 2001. – №2. – C.124–132.
    56. Соціологічне опитування. Громадяни України про владу та ситуацію в країні [Електрон. ресурс] // Центр Разумкова [веб-сайт]. Соціологічні опитування. Історія. – Режим доступу: http://www.uceps. org/ua/show/778
    57. Соціологічне опитування. Громадяни України про владу та ситуацію в країні [Електрон. ресурс] // Центр Разумкова [веб-сайт]. Соціологічні опитування. Історія. – Режим доступу: http://www.uceps. org/ua/show/781
    58. Звіт за даними дослідження: “Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2005 роки” / Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Паливода, О. Кікоть, О. Власова. – К.: “Макрос”, 2006. – 160 с.
    59. Зеленько Галина. Політична участь і громадська самоорганізація в Україні: не втратити б шанс [Електрон. ресурс] // Портал “Розбудова демократії” [веб-сайт]. – Режим доступу: http:// www.edportal.org.ua/index.php ?option =com_jombib&task =showbib&id=19
    60. Зеленько Г. І. Владна модель України як фактор нестабільності / Г.І. Зеленько // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. – К., 2002. – C. 68–74.
    61. Зеленько Г. І. Подолання політичного відчуження як умова формування громадянського суспільства в Україні / Г.І. Зеленько // Кроки до громадянського суспільства. концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні / Науковий альманах за ред. В. П. Рубцова, А. В. Шестакової, О. О. Ціпуринди, Т. О. Сербинської. – К.: Українська Академія Універсології, 2004. – С. 178–184.
    62. Зеленько Г. І. Політична “матриця” громадянського суспільства: Досвід країн Вишеградської групи та України / Г.І. Зеленько. – К.: Знання України, 2007. – 336 с.
    63. Злобіна О. Соціокультурна реальність: на перетині нормативності та девіантності // Культура – суспільство – особистість: Навчальний посібник / За ред. Л. Скокової. – К.: Інститут соціології НАН України. – С. 243–274.
    64. Зоткін А. Ставлення населення України і Польщі до інститутів влади та владної еліти / А. Зоткін // Політичний менеджмент. – 2004. – № 3(б). – С. 123–133.
    65. Інформаційні матеріали з оглядом підсумків діяльності Міністерства юстиції України та його територіальних органів (8 жовтня 2007 р.) [Електрон. ресурс] // Міністерство юстиції України [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/zvit_2007.
    66. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества / Р. Инглхарт // Полис. – 1997. – № 4. – C. 6–23.
    67. Калініченко М. М. Влада громадянського суспільства / М.М. Калініченко. – Суми: Унів. кн., 2006. – 174 с.
    68. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане / И. Кант // Соч.: В 6 т. – Т. 6. – М.: Мысль, 1966.
    69. Кант И. К вечному миру / И. Кант // Соч.: В 6 т. – Т. 6. – М.: Мысль, 1966.
    70. Кант И. Критика практического разума / И. Кант // Соч.: В 6 т. – Т. 4. – Ч. 1. – М.: Мысль, 1965.
    71. Кант И. Метафизика нравов / И. Кант // Соч.: В 6 т. – Т. 4. – Ч. 2. – М.: Мысль, 1965. – 478 с.
    72. Кара-Мурза С. Г. Путь к гражданскому обществу / Кара-Мурза С.Г. Знову запитання до вождів. – К. : Оріяни, 1998. – 496 c.
    73. Карась А. Етика свободи і солідарности у громадянському суспільстві / А. Карась // Ї. – 2001. – № 21. – С. 110–139.
    74. Карась Анатолій. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях / Анатолій Карась. – Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 519 с.
    75. Каротерс Томас. Критический взгляд на гражданское общество [Електрон. ресурс] // Портал “Академия “Гражданское общество” [веб-сайт]. – Режим доступу: http: // www.academy-go.ru/Site/GrObsh/Publications/Karoters.shtml
    76. Кессіді Ф. Х., Кундзьолка В. В. Чи був стародавній грек особистістю? / Ф.Х. Кессіді // Філософська і соціологічна думка. – 1989. – № 11. – C. 37–47.
    77. Кін Д. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення / Д. Кін; Пер. з англ. – К.: “К.І.С.” / “АНОД”, 2000. – 192 с.
    78. Кістяківський Б. Держава і особистість / Б. Кістяківський / Кістяківський Б. Вибране. – Київ: Абрис, 1996.
    79. Книга правителя области Шан. 2-е изд.,
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины