ОСНОВНІ ФОРМИ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО НАСИЛЛЯ : ОСНОВНЫЕ ФОРМЫ СОВРЕМЕННОГО ПОЛИТИЧЕСКОГО НАСИЛИЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БОБРОВА АЛІНА ГРИГОРІВНА

УДК 323.28

ОСНОВНІ ФОРМИ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО НАСИЛЛЯ

23.00.01 – Теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Обушний Микола Іванович
доктор політичних наук, професор

Київ – 2005

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО НАСИЛЛЯ .......................................................................
10

РОЗДІЛ 2. ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО НАСИЛЛЯ .....................................................................................................
62

РОЗДІЛ 3. НЕТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ ПОЛІТИЧНОГО НАСИЛЛЯ У СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ ..............................................
108

ВИСНОВКИ .................................................................................................. 159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 165

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена завданням побудови цілісної картини ролі та місця політичного насилля у сучасному світі, висвітлення проблем джерел його походження та основних причин розвитку, а також поширення і домінування певних його видів на сучасному етапі суспільного розвитку.
Політичне насилля – небажаний, але й незапобіжний супутник людства протягом всієї його історії, і тільки безнадійні ідеалісти серйозно вважають за можливе виключити насилля з життя суспільства. Стійке існування такого всесвітнього феномену як суспільство неможливе без врегулювання, гармонізації, збалансування великої кількості різноманітних інтересів, воль, прагнень, способів і методів дій тощо. Людство виробило і накопичило багато способів вирішення цих завдань. Серед них традиції, звичаї, ідеології, мораль, релігія, закон, втілений в державі. Всі ці інструменти діють та застосовуються сукупно, забезпечуючи потрібний рівень стабільності і керованості суспільства, причому досягнення цього стану об’єктивно передбачає і добровільну згоду, і підкорення, і примус у різних формах – тобто, окрім іншого, й певні елементи насилля.
Політичне насилля протягом багатьох століть залишалося прийнятною формою самовираження примусових сторін соціальності та історії. Проте розвиток сучасної техніки масового знищення та сучасних засобів електронного контролю людини над людиною поставили під сумнів відношення до насилля як до норми міжлюдських відносин. Відтепер це загрожує тотальним знищенням самого життя на нашій планеті. Водночас, не можна не побачити тенденції, що посилюється у сучасному політичному житті, – тенденції до більш широкого використання насилля для вирішення проблем та суперечностей, що виникають у суспільстві.
Збройний конфлікт на Балканах, міждержавний конфлікт на Близькому Сході, терор сепаратистів в Іспанії та Північній Ірландії, збройні сутички та війна в Чечні, події 11 вересня 2001 року в США та як наслідок проведення каральної операції в Афганістані, захоплення заручників у Москві на Дубровці у жовтні 2002 року та в школі Беслану у вересні 2004 року – все це переконливо свідчить про те, що сучасна епоха не стає винятком у перебігу подій, визначених історією насилля, та фактично спростовують ідею про імунітет розвинених країн до проявів політичного насилля.
З іншого боку, процеси глобалізації та всеохоплюючої інформатизації суттєво впливають на характер та сутність сучасного політичного насилля. Змінюючи сутність політичної влади, яка відмовляється від фізичного примусу, натомість все більше вдається до прихованих форм впливу на безсвідоме, ірраціональне в людині, в такий спосіб ці процеси впливають і на трансформацію політичного насилля, яке, будучи засобом влади, зумовлюється у різні часи її природою та характером. Отже, нагальною виглядає потреба переосмислення самої сутності політичного насилля, перевизначення його в умовах сучасного світового розвитку.
Все це вказує на необхідність вивчення ролі політичного насилля у сучасному світі, дослідження тих форм, яких воно набуває в епоху постмодерну, а також аналізу можливих способів якщо не долання (адже, здолати насилля неможливо, воно буде існувати стільки, скільки існуватиме людство), то, принаймні, пом’якшення його наслідків для подальшого життя людства. Ось чому проблема основних форм сучасного політичного насилля є актуальною як з теоретичної, так і з практичної точки зору.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" та відповідної науково-дослідної теми філософського факультету № 01БФ041-01 "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть".
Мета і задачі дисертаційного дослідження.
Метою дослідження є виявлення основних форм політичного насилля та з’ясування особливостей їхнього прояву в умовах сучасного суспільного розвитку.
Обрана мета обумовлює необхідність вирішення таких основних задач:
- з’ясувати теоретичний аспект політичного насилля, що включає розгляд концептуальних підходів до розуміння сутності політичного насилля, визначення поняття та характеру цього феномену, вивчення його у зв'язку з владою, з'ясування специфіки політичного насилля як засобу влади, аналіз критеріїв типологізації політичного насилля, а також виокремлення різновиду примусу в якості основного критерію поділу типів політичного насилля на традиційне та нетрадиційне;
- розглянути політичне насилля у історичній ретроспективі, що передбачає вивчення основних передумов виникнення різних форм політичного насилля протягом різних етапів розвитку людства, аналіз домінуючих його видів у минулі епохи, а також з'ясування суспільно-політичних передумов появи та поширення сучасного політичного насилля;
- проаналізувати традиційні (в сенсі використання фізичного примусу) форми політичного насилля та їх місце в сучасному світі, зокрема дослідити тероризм як форму політичного насилля та його особливості, а також розглянути етнічні війни та політику миротворчості як можливий засіб їх розв'язання;
- дослідити феномен нетрадиційного політичного насилля як надбання епохи постмодерну, що передбачає аналіз символічного насилля та розгляд інформаційної, психологічної та консцієнтальної війни в системі нетрадиційного політичного насилля.
Об'єктом дослідження виступає феномен політичного насилля як невід’ємна складова життєдіяльності людства.
Предметом дослідження є конкретні форми прояву політичного насилля у сучасному суспільному розвитку.
Методи дослідження. Робота ґрунтується на загальних методологічних принципах наукового аналізу політичного процесу, зокрема принципах об'єктивності, аналізу та синтезу. Дане дослідження будується на використанні загальнонаукових методів, а саме системного, структурно-функціонального, історичного, порівняльного.
При розгляді основних форм сучасного політичного насилля було використано системний метод, згідно з яким будь-яке соціальне явище (а отже і політичне насилля) розглядається як цілісність, у єдності всіх його зв'язків та відносин. Завдяки структурно-функціональному методу політичне насилля досліджувалося як невід'ємний елемент, з одного боку, окремого суспільства, а з іншого, всієї системи міжнародного світопорядку. Таким чином, було осмислено зміст та особливості проявів політичного насилля у сучасному світі, спрогнозовано розвиток та поширення певних нових його форм. За допомогою порівняльного та історичного методів проаналізовано домінуючі форми політичного насилля в історичній ретроспективі, з'ясовано історичні передумови появи та поширенння певних його видів, а також динаміки їх розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є однією з перших в Україні робіт, в якій здійснено комплексний аналіз сучасних форм політичного насилля у контексті суспільного розвитку.
У дисертаційному дослідженні обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
- систематизовано існуючі підходи до визначення сутності політичного насилля. Встановлено, що базовою ознакою для їхнього розрізнення є абсолютизація різних аспектів політичного насилля як складного феномена суспільно-політичного життя. На цій підставі виокремлено основні підходи до розуміння сутності політичного насилля, що ототожнюють його, по-перше, із обмеженням чи узурпацією волі, по-друге, із примусом (в т.ч. фізичним), по-третє, із фізичною силою, по-четверте, із нанесенням шкоди;
- запропоновано авторське визначення політичного насилля як засобу влади, що полягає у обмеженні чи узурпації волі соціального суб'єкта (групи соціальних суб'єктів), яке здійснюється за допомогою зовнішнього примусу (необов'язково фізичного) і має своїм наслідком нанесення шкоди як матеріального, так і духовного (психологічного, емоційного) характеру. Набуло подальшого розвитку положення про те, що політичне насилля необов'язково передбачає використання фізичного примусу. Доведено, що за сучасних умов воно все більше вдається до засобів психологічного, ідеологічного та іншого примусу, тобто всього того, що можна назвати примусом духовним;
- виокремлено новий критерій різновидів політичного насилля як характер примусу, що використовується. Доведено, що за даним критерієм сучасне політичне насилля поділяється на традиційне (те, що вдається до застосування фізичного примусу) та нетрадиційне (основний акцент – вплив на підсвідоме у людині). На цій основі виокремлено домінуючі форми традиційного та нетрадиційного політичного насилля у сучасному світі;
- розкрито нові аспекти тероризму та етнічних війн як форм традиційного політичного насилля. Доведено, що домінування цих форм традиційного політичного насилля у сучасному світі зумовлено процесами всеохоплюючої глобалізації. Встановлено, що тероризм – це акти насилля або загрози насилля, мета яких – навіяти страх та змусити діяти або утриматися від дій у потрібному терористам напрямку. Показано, що за сучасних умов тероризм набуває транснаціонального характеру. Встановлено, що етнічні війни як форма політичного насилля є наслідком опору культурній гомогенізації світу, виявом захисту власних ідентичностей від нав'язування однорідного способу життя;
- вперше досліджено феномен нетрадиційного політичного насилля. Встановлено, що основними його формами є, по-перше, символічне насилля, яке розуміється як здатність тих, хто знаходиться при владі, нав'язати певне світобачення, впровадити певний світогляд, цінності чи норми у свідомість людей, по-друге, війни гуманітарних технологій, що охоплюють інформаційні, психологічні та консцієнтальні війни, основними особливостями яких є використання сучасних інформаційних технологій та ведення бойових дій без фізичної участі людини;
- на новому науковому рівні проаналізовано консцієнтальні війни. Доведено, що головним об'єктом цих війн є здатність людської свідомості до вільної самоідентифікації, тобто віднесення себе до певної політичної спільності. Встановлено, що за формою консцієнтальна війна є психологічною, за змістом – цивілізаційною, за засобами – інформаційною.
Практичне значення одержаних результатів визначається тими основними положеннями дисертаційного дослідження, які можуть бути використані для поглибленого вивчення політології, конфліктології та теорії міжнародних відносин, при підготовці статей, монографій з політологічної та конфліктологічної тематики. Основні положення роботи можуть бути використані для підготовки матеріалів лекційних та семінарських занять відповідних курсів. Міждисциплінарний характер отриманих результатів зумовлює їх використання також в філософії політики, політичній соціології тощо.
Апробація результатів дослідження. Головні напрямки дисертаційного дослідження та його основні положення і висновки було виголошено автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних наукових конференціях, зокрема: на Міжнародній науковій конференції "Дні науки – 2003" філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ); на Міжнародній науковій конференції "Людина – світ – культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень" (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка) (Київ, 20-22 квітня 2004 року) та на Міжнародній науковій конференції "Дні науки – 2005" філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 26-27 квітня 2005 року).
Публікації. Основні положення і результати відображено у трьох статтях, розміщених у фахових виданнях з політичних наук, та трьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертацiї становить 178 сторінок. Список використаних джерел мiстить 177 найменувань обсягом 14 сторiнок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Таким чином, підбиваючи підсумки проведеного аналізу, можна дійти таких висновків:
1. Проблема політичного насилля була актуальною в політичній науці з давніх давен і залишається такою і сьогодні. Вивчаючи політичне насилля, різні дослідники аналізують його природу, сутність, джерела виникнення, умови функціонування, а також його роль у політичній системі суспільства.
Проаналізувавши всі визначення політичного насилля, слід зауважити, що в сучасній політології є кілька концептуальних підходів щодо тлумачення сутності цього явища. Відмінністю їх є те, що як базові для визначення політичного насилля визнаються різні феномени суспільно-політичного життя. Так, можна назвати підходи, що ототожнюють насилля, по-перше, з обмеженням чи узурпацією волі, по-друге, з примусом (зокрема, фізичним), по-третє, з фізичною силою, по-четверте, з нанесенням шкоди.
Узагальнюючи наведені дефініції політичного насилля, можна дати його робоче визначення: політичне насилля – це обмеження чи узурпація волі соціального суб'єкта (групи соціальних суб'єктів), яке здійснюється за допомогою зовнішнього примусу (необов'язково фізичного) і має своїм наслідком заподіяння шкоди як матеріального, так і духовного (психологічного, емоційного) характеру.
Очевидно, що в межах політологічного аналізу потрібно розглядати насилля з точки зору центральної політичної категорії, якою є влада. Існує багато її визначень, проте всі вони подібні в тому, що сутністю влади є здатність соціального суб'єкта здійснювати свою соціальну волю, у разі необхідності вдаючись до нав'язування її об'єктам владного впливу. Політичне насилля, власне, і є засобом, за допомогою якого відбувається таке нав'язування. Виходячи з вищесказаного, політичне насилля є засобом влади, заснованим на використанні примусу.
Головним об'єктом політичного насилля все частіше стає не фізична оболонка людини (як це було раніше), а свідомість та думки тисяч інших людей. Відтак безпідставними є спроби деяких дослідників обмежити політичне насилля межами виключно фізичного примусу. Сьогодні політичне насилля крім фізичного примусу вдається також до засобів психологічного, ідеологічного та інших примусів, тобто всього того, що можна назвати примусом духовним.
Узагальнюючи вищевикладене, політичне насилля – це попрання, примушення одним (одними) іншого (інших) – особистості, правителя, політика, держави, групи, еліти, класу, пануючої нації та національної групи та ін. Його сутність полягає у впливі, що нав'язується, примусі, пануючому тиску на об'єкти і суб'єкти з метою виконання ними волі, дій, політики, поведінки, всього способу життєдіяльності, що нав'язується, диктується.
Політичне насилля як засіб влади має певну специфіку. Вона, насамперед, полягає у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй. Проте на характер та прояви політичного насилля впливає і те, який саме різновид примусу використовується.
Проаналізувавши існуючі типології політичного насилля та розглянувши критерії його класифікації, можна ввести ще одну ознаку для виокремлення його різновидів. Такою ознакою є різновид примусу, до якого вдаються під час здійснення насилля. Політичне насилля, що використовує такий традиційний засіб, як фізичний примус, можна назвати традиційним. Політичне насилля, яке не передбачає застосування фізичного примусу, а натомість апелює до підсвідомого в людині, є нетрадиційним.
Політичне насилля відрізняється непередбачуваністю, ризикованістю, конфронтаційністю та автократизмом. Проте все це аж ніяк не заважає політикам у всі часи вдаватися до насилля як до одного з найпоширеніших засобів здійснення влади.
2. Політичне насилля як засіб влади змінюється водночас з її зміною, а отже (як і влада), має певні прояви та виступає у різних формах протягом різних етапів історії людства. Домінування певних форм політичного насилля у різні історичні епохи пов'язане з дією певних соціальних, політичних, культурних та інших чинників. Так, за часів класичної епохи та епохи модерну влада концентрувалася у державі, що володіла монополією на використання політичного насилля. Відтак основними формами політичного насилля в ці періоди були терор та міждержавна війна відповідно у внутрішньому та зовнішньому аспекті.
Сучасний суспільний розвиток обумовлений кількома процесами, які істотно вплинули як на саму владу, характер її здійснення, так і на прояви політичного насилля. До таких процесів належать: по-перше, припинення "холодної війни" та розпад біполярної картини світу; по-друге, процеси глобалізації сьогоднішнього світу; по-третє, інформатизація сучасної епохи; по-четверте, "віртуалізація" суспільного життя.
Глобалізація, з одного боку, має своїм наслідком кризу національної держави, а отже, влада вже більше не концентрується в інституті держави, як це було раніше, а є розсіяною між різними політичними агентами. Те саме стосується й політичного насилля, на яке у держави більше немає монополії. Відтак міждержавні війни поступаються тероризмові як новій формі політичного насилля. З іншого боку, культурна гомогенізація планети викликає опір з боку певних етнічних спільнот, а отже, можна стверджувати про наявність у сьогоднішньому світі етнічних війн як ще однієї форми політичного насилля. Оскільки названі форми політичного насилля вдаються до фізичного примусу, вони є традиційними різновидами політичного насилля.
3. Тероризм як форма політичного насилля – це діяльність, спрямована на здійснення політичних цілей через примус державних органів, міжнародних і національних організацій, державних та суспільних діячів, окремих громадян або їх груп до здійснення тих чи інших дій на користь терористів з метою запобігання реалізації останніми загроз стосовно певних осіб і груп, а також щодо об’єктів життєзабезпечення суспільства, джерел підвищеної небезпеки для людей та навколишнього середовища. Інакше кажучи, тероризм – це акти насилля або загрози насилля, мета яких – навіяти страх та змусити діяти або утриматися від дій у потрібному терористам напрямі.
Особливостями тероризму сучасного періоду є, по-перше, його міжнародний характер; по-друге, застосування психологічного впливу як основного засобу досягнення своєї мети, а, по-третє, його зв'язок із засобами масової інформації, що набули великого значення в сучасному світі.
Іншою домінуючою нині формою традиційного політичного насилля є етнічні війн. В умовах культурної гомогенізації світу в різних частинах планети активізувалися вияви захисту власних ідентичностей, власних культурних світів від нав'язування однорідного способу життя, культури, а в широкому сенсі – цивілізації. Все це дає право назвати такі війни цивілізаційними конфліктами або зіткненням цивілізацій.
Засобом розв'язання етнічних війн донедавна вважалася політика миротворчості. Загалом миротворчість можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на припинення конфлікту та створення умов для його мирного розв’язання. При цьому основними принципами її здійснення є нейтралітет, неупередженість та безсторонність.
У сучасних умовах миротворчість стає знаряддям політики групи розвинених країн, що домагаються розширення своєї сфери впливу завдяки встановленню контролю над конфліктними зонами. Фактично така миротворчість не сприяє врегулюванню конфліктів, а полягає у нав’язуванні об’єктам миротворчості чужих схем і рецептів, які можуть задовольняти їх авторів, але не тих, хто має їх наслідувати.
4. Іншими процесами, що істотно вплинули на характер сучасного політичного насилля є процеси трансформації влади, інформатизації світу та "віртуалізації" сучасного життя. Трансформація або зміщення влади має своїм наслідком відмову влади від прямого фізичного примусу як засобу здійснення владної волі та звернення її до маскованих, прихованих форм впливу. Це зумовлює появу специфічних форм сучасного насилля, яке більше не ґрунтується на фізичному примусі, а отже, є за цією ознакою нетрадиційним.
Одна із форм нетрадиційного політичного насилля – це символічне насилля. Символічне насилля розглядається як здатність тих, хто знаходиться при владі, нав'язати певне світобачення, впровадити певний світогляд, цінності чи норми у свідомість людей. Особливістю цієї форми політичного насилля є те, що його не помічають навколишні, і внаслідок нього існуючий світопорядок сприймається як такий, що не викликає жодних сумнівів щодо його істинності та правомірності.
Іншою формою нетрадиційного політичного насилля є інформаційні, психологічні та консцієнтальні війни. Поява та широке використання їх у сучасному світі зумовлені, насамперед, процесом інформатизації суспільного життя. Особливістю цих війн є те, що такі форми політичного насилля не пов'язані з безпосереднім використанням фізичної сили – фізичного знищення супротивника, заподіяння йому фізичної шкоди тощо. Натомість вони діють на свідомість і підсвідомість людей, досягаючи в такий спосіб більшого ефекту, ніж традиційні форми насилля.
Інформаційна війна – це всеохоплююча цілісна стратегія, зумовлена зростанням значущості та цінності інформації щодо питань командування, управління, політики, економіки та суспільного життя. Психологічна війна – це спеціально організований і професійно здійснюваний вплив на свідомість, почуття та волю супротивника для досягнення політичних цілей.
Консцієнтальна війна – це війна на ураження свідомості, де головним об'єктом впливу стає здатність людини до вільної ідентифікації, віднесення себе до певної ідентичності, яку намагаються замінити всезагальною уніфікованою спільністю. Руйнування народу та перетворення його на населення відбувається внаслідок того, що ніхто більше не хоче пов’язувати та співвідносити себе з тим поліетносом, до якого належав спочатку. Основними засобами консцієнтальної війни є різні екранні технології, тобто телеекран, екран Інтернету, де на ідентичність людини можна сильно впливати, трансформувати її.
Таким чином, консцієнтальна війна – це війна психологічна за формою, цивілізаційна за змістом та інформаційна за засобами, в якій об’єктом руйнування та перетворення є ціннісні установки народонаселення супротивника. Зважаючи на безпосередній зв’язок ціннісних установок людини з культурою його народу, можна стверджувати, що об’єктом руйнування у консцієнтальній війні є культурна оболонка супротивника, а оскільки культура – стрижень цивілізації, йдеться про руйнування цивілізації.
Нетрадиційне насилля нині не обмежується рамками певної держави. Відбувається його поширення на сферу міжнародних відносин, що проявляється насамперед у процесі культурної гомогенізації світу, яка фактично є процесом нав’язування північноамериканських цінностей решті світу, тобто, по суті, є символічним насиллям, яке набуває міжнародного чи транснаціонального характеру. Проте прикладами використання нетрадиційного насилля в міжнародній сфері є консцієнтальні війни, що провадять одні держави стосовно інших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про боротьбу з тероризмом" № 638-IV від 20.03.2003 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – №25. – Ст.180.
2. 22-й анализ Мирового банка // www.worldbank.org.
3. Apter D. Democracy, Violence and Emancipatiry Movements: Notes for a Theory of Inversionary Discourse/ – Geneva: UNRISD, 1993. V.
4. Libicki M. What is information warfare? // http://www.ndu.edu/inss/actpubs/act003/a003.html.
5. Thackrah J. Encyclopedia of terrorism and political violence. London; New York: Routledge & Kegan Paul, 1987, 308 p.
6. Авдеев Ю.И. Основные тенденции современного терроризма // Современный терроризм: состояние и перспективы. Под ред. Е.И. Степанова. М.: Эдиториал УРСС, 2000. – С. 157-175.
7. Авдеев Ю.И. Терроризм как социально-политическое явление // Современный терроризм: состояние и перспективы. Под ред. Е.И. Степанова. М.: Эдиториал УРСС, 2000. – С. 36-53.
8. Амелин В.В. Этнополитические конфликты: типы и формы проявления, региональные особенности // Теоретический журнал "Кредо". – 1998. – № 1.
9. Аносов В.Д., Лепский В.Е. Исходные посылки проблематики информационно-психологической безопасности // Проблемы информационно-психологической безопасности. М.: Институт психологии РАН, 1996. – С. 7-11.
10. Антонян Ю.М., Смирнов В.В. Терроризм сегодня. – М. : ВНИИ МВД России, 2000.
11. Арон Р. История и диалектика насилия: Анализ сартровской "Критики диалектического разума" / Пер. Г.А. Новичковой М.: Изд-во "МСФ", 1993. – 244 с.
12. Арон Р. Символическое насилие // Сравнительное изучение цивилизаций. Хрестоматия. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 560 с. – С. 308-309.
13. Асанов Т.Б., Федоров В.В. Формы терроризма и методы (способы) реализации террористических акций. // Терроризм: современные аспекты. Сб. науч. статей. – М., 1999.
14. Бекелев А.К. Терракт 11 сентября как фактор виртуальной политики // Измерение социальной напряженности: теория, методология и методика исследования. Материалы Всероссийской научно-практической конференции 25-27.09.2002. – СПб., 2002.
15. Берг М. Черные мысли о свободе // Московские новости. – 4 октября 1992 года (№ 40).
16. Бергер П. Бездомный ум. – М., 1974.
17. Бистрицький Є. Конфлікт культур і філософія толерантності // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / С. Макєєв (керівник авт. колективу). – К.: Політична думка, 1997. – 508 с. – С. 147-168.
18. Богомолов А.С. Античная философия. – М., 1985.
19. Бодріяр Ж. В тіні мовчазної більшости, чи Кінець соціального // Насильство. Влада. Терор. Незалежний часопис „Ї”. – 2002. – № 25. – С. 77-88.
20. Бояр-Сазонович Т.С. Международный терроризм: политико-правовые аспекты. – К.; Одесса: Лыбидь, 1991. – 161 с.
21. Бро Ф. Политология. – М., 1992.
22. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // Современные социологические теории общества: [Сб. ст.] / РАН. ИНИОН; Сост., научн. ред. Н.Л. Поляковой. – М., 1996. – 185 с. – С. 127-140.
23. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н.А. Шматко./ – М.: Socio-Logos, 1993. – 336 с.
24. Ващенко А. Гуманитарный терроризм: новая угроза для Украины // Підтекст. – 1997. – № 33. – С. 30-33.
25. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
26. Вевйорка М. Нова парадигма насильства // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / С. Макєєв (керівник авт. колективу). – К.: Політична думка, 1997. – 508 с. – С. 135-146.
27. Викторов А.Ф. Информационная война в современных условиях // Информационное общество. – 1997. – № 1.
28. Вилкс А. Политические и криминологические проблемы современного терроризма // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: “Междунар. отношения”, 2002.
29. Витюк В.В. Терроризм постперестроечной эпохи // Социс. – 1993. – № 7. – С. 42-50.
30. Витюк В.В., Эфиров С.А. "Левый" терроризм на Западе: история и современность. – М., 1987.
31. Волков Я.В. Развитие теории и практики миротворчества в условиях современного геополитического противоборства // Сборник материалов международной военно-научной конференции "Предотвращение и урегулирование конфликтов на территории государств-участников Содружества Независимых Государств – военный аспект. Итоги, проблемы, перспективы" (г. Москва, 4–5 июня 2002 года).
32. Волкогонов Д. А. Психологическая война: Подрывные действия империализма в области общественного сознания. – М.: Воениздат, 1983. – 288 с.
33. Воронова А.А. Терроризм: понятие, классификация // Измерение социальной напряженности: теория, методология и методика исследования. Материалы Всероссийской научно-практической конференции 25–27.09.2002. – СПб., 2002.
34. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник для высших учебных заведений. Издание 2-е, перераб. и допол. – М.: Издательская корпорация "Логос", 1999. – 544 с.
35. Гаджиев К.С. О природе конфликтов и войн в современном мире // Вопросы философии. – 1997. – № 6. – С. 3-23.
36. Гаджиев К.С. Политическая наука. – М.: Сорос – МО, 1994.
37. Гайдук Э.Г. Терроризм в современном обществе (некоторые сведения о его структуре, основных видах и функциях) // Юрист. – 2001. – № 11.
38. Галкина И. Терроризм – война ХХІ века // Интернет-газета. – № 97. – 12 декабря 2002 г.
39. Галтунг Д. Культурное насилие // Социальные конфликты: Экспертиза, прогнозирование, технология разрешения. Вып. 8. – М.: Центр конфликтологии, 1995. – С. 34-55.
40. Гжегорчик А. Духовная коммуникация в свете идеала ненасилия // Вопросы философии. – 1992. – № 3. – С. 54-64.
41. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социс. – 1992. – № 9. – С. 112-123.
42. Глушков В.О., Долженков О.Ф. Чинники, що сприяють розвитку тероризму // Вісник Одеського ін-ту внутрішніх справ. – 2000. – № 1. – С. 154-157.
43. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Соч. в 2 т. – М.: Мысль, 1991. Т. 2.
44. Горбунов Ю.С. К вопросу о классификации терроризма // Московский журнал международного права. – 1993. – № 1.
45. Грамши А. Избранные произведения: В 3 т. – М., 1959.
46. Грачев Г., Мельник И. Манипулирование личностью. Организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия. – М.: Алгоритм, 2002. – 288 с.
47. Грачев Г.В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологической защиты. – М.: РАГС., 1998. – 125 с.
48. Грехнев В.С. Феномен политического терроризма // Философия и общество. – 1997. – № 2. – С. 193-214.
49. Гречанінов В. Миротворчість: нові підходи // Політика і час. – 1998. – № 9. – С. 11-16.
50. Гриб О. Соцієтальна безпека: перегляд традиційних підходів до проблеми безпеки у теорії міжнародних відносин // Нова політика. – 1997. – № 4. – С. 51-56.
51. Грищенко Т. Геостратегія постбіполярності // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / С. Макєєв (керівник авт. колективу). – К.: Політична думка, 1997. – 508 с. – С. 20-38.
52. Громыко Ю. Оружие, поражающие сознание, – что это такое? // Кому будет принадлежать консциентальное оружие в XXI веке? Приложение к журналу "Россия – 2010". – М.: Пайдейя, 1997.
53. Громыко Ю.В. Консциентальное оружие и консциентальные войны. Лекция № 2, прочитана в Высшей школе экономики 02.11.2002 г. // Российское аналитическое обозрение. – 1998. – № 8-9.
54. Громыко Ю.В. Что такое консциентальное оружие // Консциентальное оружие. – М.: Пайдея, 1997.
55. Гумплович Л. Основы социологии. – СПб.: Издание О. Поповой, 1899.
56. Гусейнов А.А. Понятие насилия и ненасилия // Вопросы философии. – 1994. – № 6. – С. 43-52.
57. Гусейнов А.А. Этика ненасилия // Вопросы философии. – 1992. – № 3. – С. 72-82.
58. Дебор Г. Общество спектакля. – М.: Издательство “Логос” 1999. – 224 с.
59. Деникер Г. Стратегия антитеррора: факты, выборы, требования. Новые пути борьбы с терроризмом // Терроризм в современном капиталистическом обществе. – Вып. 2. – М., 1982. – С. 76-80.
60. Денисов В.В. Социальное насилие: идеология и политика. – М.: Прогресс, 1986. – 471 с.
61. Джеймисон Ф. Постмодернизм, или логика культуры позднего капитализма // Философия эпохи постмодерна. – Минск, 1996. – С. 117-137.
62. Диспо Л. Машина террора // Терроризм в современном капиталистическом обществе. – Вып. 1. – М., 1980.
63. Дмитриев А.В., Залысин И.Ю. Насилие: социо-политический анализ. – М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 2000. – 328 с.
64. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. – № 8. – С.14 21.
65. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. – № 9. – С. 29 36.
66. Дудник В. Теория насилия для ХХІ века // Международная экономика и международные отношения. – 1997. – № 12. – С. 114-120.
67. Емелин В.А. Постиндустриальное общество и культура постмодерна // Социальная философия и современность. – 1999. – № 3.
68. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002.
69. Завадский И.И. Информационная война – что это такое? // "Конфидент". – 1996. – № 4.
70. Зайцев А.К. Социальный конфликт. – М.: Academia, 2000. – 464 с.
71. Залысин И.Ю. Насилие как средство власти: сущность и политические возможности // В контексте конфликтологии. Сб. научных трудов Социологической школы конфликтологии при Институте социологии РАН. – Вып. 1. – 1997.
72. Залысин И.Ю. Структурные и политические источники насилия // Социально-политический журнал. – 1998. – № 1.
73. Здравомыслов А.Г. Проблема власти в современной социологии // Проблемы теоретической социологии. – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. – 248 с. – С. 197-218.
74. Зелінський С.А. До питання про визначення тероризму // Вісник Одеського ін-ту внутрішніх справ. – 1999. – № 4. – С. 167-172.
75. Иванов Д.В. Виртуализация общества. – СПб.: "Петербургское Востоковедение", 2000. – 96 с.
76. Иноземцева В.Л., Кузнецова Е.С. Глобальный конфликт XXI в. (Размышления об истоках и перспективах межцивилизационных противоречий) // Полис. – 2001. – № 6. – С. 131-139.
77. Информационно-психологические проблемы безопасности личности и общества // Тезисы докладов научно-практического семинара. Санкт-Петербург, 26–27 ноября 1997 г. – СПб.: Академия национальной безопасности (СПб). – 42 с.
78. Исаев К. "Общество риска" в условиях глобализации // Социс. – 2001. – № 12. – С. 15-21.
79. Кабанов П.А. Политический терроризм: криминологическая характеристика и меры сдерживания. – Нижнекаменск: ИПЦ “Гузель”, 1998.
80. Камп К.–Г. Новий вимір тероризму: Перша війна XXI сторіччя? // Насильство. Влада. Терор. Незалежний культурологічний часопис "Ї" . – 2002. – № 25.
81. Кант И. К вечному миру. – М.: Московский рабочий, 1989.
82. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. – М.: „Алгоритм”, 2000.
83. Каренин А. Философия политического насилия. – М.: “Международные отношения”, 1971. – 304 с.
84. Кастельс М., Киселева Э. Россия и сетевое общество // Мир России. – 2000. – № 1.
85. Киреев Г.Н. Сущность насилия. – М.: Прометей, 1990. – 108 с.
86. Клаузевиц К. О войне. – М.: Изд. Корпорация Логос, 1994.
87. Комиссаров В.С., Емельянов В.П. Террор, терроризм и государственный терроризм: понятие и соотношение // Вестник Московского ун-та "Право". – 1999. – № 5. – С. 34-46.
88. Кому будет принадлежать консциентальное оружие в XXI веке? Приложение к журналу "Россия – 2010". – М.: Пайдейя, 1997.
89. Крайнев А. Терроризм – глобальная проблема современности // Зарубежное военное обозрение. – 1997. – № 6.
90. Кременюк В.А. Установление мира: свет и тени современного миротворчества // США: экономика, политика, идеология. – 1997. – № 3. – С. 5 17.
91. Крысько В.Г. Секреты психологической войны: цели, задачи, методы, формы, опыт. – Минск: Харвест, 1999. – 448 с.
92. Кугай А.И. Природа политического насилия и его роль в современном мире: Автореф. дис. … канд. филос. наук. – М., 1993.
93. Лазарев Н.Я. Терроризм как тип политического поведения // Социс. – 1993. – № 8. – С. 32-37.
94. Лайнбарджер П. Психологическая война. – М.: Воениздат, 1962. – 350 с.
95. Лакер У. Истоки (глава из книги "Терроризм") // Иностранная литература. – 1996. – № 11. – С. 190-202.
96. Лакер У. Терроризм эпохи постмодернизма // США: экономика, политика, идеология. – 1997. – № 2. – С. 83-87.
97. Левашов В.К. Глобализация и социальная безопасность // Социс. – 2002. – № 3. – С. 19-28.
98. Лекарев С.В., Порк В.А. Бизнес и безопасность / Толковый терминологический словарь. – М., 1995. – С. 288.
99. Ленин В.И. О государстве // Полн. собр. соч. – Т. 39. – С. 64-84.
100. Леонов Н. Насилие: истоки и пределы. – М.: Изд-во Агентства печати «Новости», 1990. – 111 с.
101. Либих М. Стратегический контекст современных иррегулярных войн // Кому будет принадлежать консциентальное оружие в XXI веке? – М.: Пайдейя, 1997.
102. Лизен А.-М. Заметки по поводу эффективной борьбы против терроризма // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: "Междунар. отношения", 2002.
103. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. – М.: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1998. – 160 с.
104. Липатов И.М. Сущность и современные формы политического насилия в современных условиях (философско-социологический анализ): Автореф. дис. … канд. филос. наук. – М., 1989.
105. Лисичкин В.А., Шелепин Л.А. Третья мировая (информационно-психологическая) война. – М., 2000.
106. Лібіґ М. Стратегічний контекст сучасного іррегулярного ведення воєн // Насильство. Влада. Террор. Незалежний часопис „Ї”. – 2002. – № 25. – С. 49 76.
107. Лопатин В.Н. Политика и право при обеспечении информационно-психологической безопасности // Право и политика. – 2000. – № 10.
108. Лунеев В.В. Организованная преступность и терроризм в условиях глобализации // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: “Междунар. отношения”, 2002.
109. Лунеев В.В. Тенденции терроризма и уголовно-правовая борьба с ним // Государство и право. – 2002. – № 6.
110. Ляхов Е.Г. Политика терроризма – политика насилия и агрессии. – М.: Междунар. отношения, 1987. – 181 с.
111. Ляхов Е.Г. Терроризм и межгосударственные отношения – М.: Междунар. отношения, 1991. – 216 с.
112. Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990.
113. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселения // Антология экономической мысли. – М.: Эконов, 1993. – Т. 2. – 486 с.
114. Маркузе Г. Одномерный человек. – М.: Рефл-бук, 1994. – 368 с.
115. Мессенджер Ч. Энциклопедия войн XX века. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000.
116. Микеев А.К. Технологический терроризм – современная реальность // Терроризм: современные аспекты. Сб. науч. статей. – М., 1999.
117. Миротворческие операции ООН // www.un.org/russian/peace.
118. Михеев И.Р. Терроризм: понятие, ответственность, предупреждение (уголовно-правовое исследование). Квалификационная работа. - Владивосток: ЮИ ДВГУ, 2003.
119. Морозов А. Психологическая война. – К., 1996.
120. Мюнклер Г. Тероризм як стратегія комунікації // Насильство. Влада. Террор. Незалежний часопис „Ї”. – 2002. – № 25. – С. 205-214.
121. Насилие и ненасилие: Философия, политика, этика: Материалы междунар. интернет-конф., проходившей 15 мая – 31 июля 2002 г. на информ.-образоват. портале www. auditorium.ru / Ин-т "Открытое о-во" (Фонд Сороса) – Россия, Ин-т философии РАН; Под ред. Р.Г. Апресяна. – М.: Фонд независимого радиовещания, 2003. – 190 с.: табл.
122. Насильство. Влада. Терор. Незалежний культурологічний часопис "Ї" . – 2002. – № 25.
123. Ненасильственные движения и философия ненасилия: состояние, трудности, перспективы (материалы круглого стола) // Вопросы философии. – 1992. – № 8. – С. 3-29.
124. Овчинников В. С. Политические конфликты и кризисные ситуации // Социал-полит. науки. – 1990. – № 10.
125. Одесский М., Фельдман Д. Террор как идеологема (к истории развития) // Общественные науки и современность. – 1995. – № 1. – С. 167-175.
126. Ольшанский Д.В. Психология терроризма. – СПб.: Питер, 2002.
127. Основы политологии: Краткий словарь терминов и понятий. – М.: Об-во Знание России, 1993.
128. Остроухов В.В. Насилля як предмет філософських рефлексій. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – 92 с.
129. Остроухов В.В. Тероризм: соціально-філософські аспекти дослідження // Мультиверсум. – 1999. – Випуск 3. – С. 216-224.
130. Парето В. Компедиум по общей социологии // Антология мировой политической мысли в 5 т. / Под ред. Т.А. Алексеевой. – М., 1997. – Т. 2.
131. Пастернак-Тарапушенко Г. Проблема терроризма в свете теории нестабильности // Підтекст. – 1998. – № 22. – С. 24-28.
132. Перспективы человека в глобализирующемся мире / Под ред. Парцвания В.В. – СПб.: С.-Петербургское философское общество, 2003.
133. Петрищев В. Новые вызовы современного терроризма // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: “Междунар. отношения”, 2002.
134. Пиджаков А.Ю. Сущность и разновидности политического насилия // Credo New. – 2002. – № 2.
135. Пикте Ж. Развитие и принципы международного гуманитарного права. – М.: МККК, 1994.
136. Политология: Энциклопедический словарь (общ. ред. и сост. Ю.И. Аверьянов). – М., 1993.
137. Поцелуев С.П. Символическая политика: констеляция понятий для подхода к проблеме // Полис. – 1999. – № 5. – С.62-75.
138. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. – 576 с.
139. Почепцов Г.Г. Психологические войны. – М.: Ваклер, 2000. – 529 с.
140. Проблемы информационно-психологической безопасности /Под ред. А.В. Брушлинского и В.Е. Лепского. – М.: Институт психологии РАН, 1996. – 100 с.
141. Расторгуев С.П. Информационная война. – М.: Радио и связь, 1998. – 416 с.
142. Расторгуев С.П. Философия информационной войны. – М., 2000.
143. Рашковский Е.Б. Сатьяграха: революция ненасилия // Путь. Международный философский журнал. – 1993. – № 4. – С. 142-173.
144. Рікер П. Держава й насильство // Насильство. Влада. Терор. Незалежний культурологічний часопис "Ї" . – 2002. – № 25.
145. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М.: Наука, 1969.
146. Салимов К.Н. Современные проблемы терроризма. – М.: Издательство “Щит-М”, 1999.
147. Сватко Я. Тероризм і ґлобалізація – два боки однієї медалі // Насильство. Влада. Терор. Незалежний культурологічний часопис "Ї" . – 2002. – № 25.
148. Свиестиня И. Некоторые аспекты насилия: насилие как одно из проявлений власти // Насилие и ненасилие: Философия, политика, этика: Материалы междунар. интернет-конф., проходившей 15 мая – 31 июля 2002 г. на информ.-образоват. портале www. auditorium.ru / Ин-т "Открытое о-во" (Фонд Сороса) – Россия, Ин-т философии РАН; Под ред. Р.Г. Апресяна. – М.: Фонд независимого радиовещания, 2003. – 190 с.: табл.
149. Скакунов Э.И. Природа политического насилия. Проблемы объяснения // Социс. – 2001. – № 12. – С. 22-30.
150. Словарь политического анализа // Полис. – 1993. – № 1.
151. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народа // Антология экономической мысли. – М.: Эконов, 1993. – Т. 1. – 475 с.
152. Смолян Г.Л., Зараковский Г.М., Розин В.М., Войскунский А.Е. Информационно-психологическая безопасность (определение и анализ предметной области). – М.: Ин-т системного анализа РАН, 1997. – 52 с.
153. Сморгунов Л.В. Политическое управление в глобализирующемся мире // Перспективы человека в глобализирующемся мире / Под ред. Парцвания В.В. – СПб.: С.-Петербургское философское общество, 2003. – С. 148-159.
154. Современный терроризм в контексте глобализации: дискуссия // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 3. – С. 21-57.
155. Сорокин П.А. Человек. Цивилизации. Общество. – М. : Политиздат, 1992.
156. Сравнительное изучение цивилизаций. Хрестоматия. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 560 с.
157. Степанов К.Н. Межрегиональные столкновения и терроризм с позиций конфликтологического подхода // Массовое сознание и массовые действия. – М., 1994.
158. Терроризм в современной России: состояние и тенденции ("круглый стол") // Социс. – 2001. – № 5. – С. 3-11.
159. Терроризм: психологические корни и правовые оценки: "Круглый стол" журн. "Государство и право" / Подгот. О.К. Павлова // Государство и право. – 1995. – № 4. – С. 20-43.
160. Тишков В. А. О природе этнического конфликта // Свободная мысль. – 1993. – № 4.
161. Тоффлер А. Третья волна // США – экономика, политика, идеология. – 1982. – № 7.
162. Тоффлер А., Тоффлер Х. Война и антивойна. – Warner Books, 1993.
163. Тоффлер О. Раса, власть и культура // Новая технократическая волна на Западе. – М., 1986. – С. 276-280.
164. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге ХХІ века / ИНИОН АН СССР. – М., 1991. – 150 с.
165. Требін М. Цивілізація у боротьбі з тероризмом: успіхи, невдачі та перспективи // Нова політика. – 2000. – № 4. – С. 59-66.
166. Устав ООН // www.un.org/russian/documen/basicdoc/charter.htm.
167. Федянин В.Ю. Проблемы выработки универсального определения терроризма // Московский журнал международного права. – 1998. – № 1. – С. 12-27.
168. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – Спб.: Наука, 2000. – 380 с.
169. Хабермас Ю. Европейское национальное государство: его достижения и пределы. О прошлом и будущем суверенитета и гражданства // Нации и национализм / Б. Андерсен, О. Бауэр, М. Хрох и др.; Пер. с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М., 2002.
170. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Полис. – 1994. – № 1. – С. 33-48.
171. Хантингтон С. Третья волна: демократизация в конце ХХ века. – М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 2003. – 386 с.
172. Цыгичко В.И., Вотрин Д.С., Крутских А.В. и др. Информационное оружие – новый вызов международной безопасности. – М.: Институт Системного Анализа Ран, 2000.
173. Цыгичко В.Н., Смолян Г.Л., Черешкин Д.С. Информационное оружие как геополитический фактор и инструмент силовой политики. – М., 1997.
174. Шлёгель К. Новый порядок и насилие. Размышления о метаморфозах насилия // Вопросы философии. – 1995. – № 5. – С. 12-19.
175. Шубин А. Перманентная информационная война // http://www.creativism.newmail.ru/SMIInfoWar
176. Эфиров С.А. Предисловие // Терроризм в современном капиталистическом обществе. – Вып. 1. – М., 1980.
177. Эфиров С.А. Терроризм как катастрофогенный фактор // Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. – № 4. – Терроризм. – М., 1993.