ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХІВ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ : ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ОПРЕДЕЛЕНИЯ УГРОЗ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ И ПУТЕЙ ЕЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ХИЛЬКО ОЛЕНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 32.001:343.3/.7:35(477)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХІВ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник -
канд. філос. наук, доцент
ПОСТРИГАНЬ Г.Ф.

Київ – 2004

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Ідейно-теоретичні аспекти дослідження
національної безпеки. 11

Розділ 2. Проблема визначення загроз національній безпеці
України у вітчизняній теоретико-політичній думці 56

Розділ 3. Концептуальні підходи до визначення шляхів
забезпечення національної безпеки України. 109

Висновки 169

Список використаної літератури. 177

Вступ

Актуальність теми дослідження. Безпека є одним з ключових понять сучасної політичної науки. Національна безпека є наріжним каменем існування будь-якого суспільства, нації, держави. І найбільш гостро проблема національної безпеки стоїть перед молодими посттоталітарними державами, до яких належить і Україна. Політична наука в Україні, як і в інших пострадянських державах, не мала досвіду розробки теоретичних питань з національної безпеки. Причини такої ситуації наступні: по-перше, за часів Радянського Союзу проблеми національної безпеки України як незалежної держави не могли розглядатися навіть теоретично, бо не було незалежної України; по-друге, в СРСР уся проблематика національної безпеки зводилася лише до обороноздатності держави, розроблялось також поняття "державна безпека". Центральним питанням у трансформації підходів від державної до національної безпеки в сучасній Україні є перехід до ліберально-демократичних цінностей, які зумовлюють зміщення акцентів з безпеки держави на безпеку особи та суспільства.
У незалежній Україні більшість напрацювань у сфері національної безпеки носять практичний, прикладний характер, розробляються елементи стратегії національної безпеки. В той же час, у державі бракує комплексних теоретичних розробок з проблематики національної безпеки, на яких мають ґрунтуватись подальші практичні рекомендації; відсутній аналіз теоретичних розробок зарубіжних і вітчизняних політологів, які займаються проблемами національної безпеки. Поряд із великою популярністю проблематики національної безпеки, достатньо великим доробком в правовій науковій думці (наявністю концепцій національної безпеки, розроблених органами державної влади, академічними установами чи недержавними аналітичними центрами), широким масивом статистичного й фактичного матеріалу, ґрунтовний політологічний аналіз практично відсутній. Констатація основних загроз національній безпеці України та пропозиції по її забезпеченню в програмах політичних партій, виступах державних, політичних діячів не мають завершеного характеру й науково-теоретичного обґрунтування, а часто зумовлені політичною кон'юнктурою. Окрім того, варто враховувати зміну розуміння національної безпеки на початку третього тисячоліття – світове співтовариство усвідомило зменшення ваги воєнного, силового чинника національної безпеки на користь економічного, політичного, інформаційного, екологічного, що ще не знайшло належного відображення у вітчизняній теоретико-політичній думці.
Таким чином, існує нагальна потреба комплексного дослідження теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення на основі аналізу вітчизняної нормативно-правової бази, концептуальних напрацювань органів державної влади, поглядів державних діячів, політиків, програм політичних партій, праць провідних науковців з проблематики національної безпеки. Проведення такого дослідження може послужити цілям розробки, вдосконалення та реалізації ефективної, адекватної українським реаліям системи забезпечення національної безпеки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" та відповідної науково-дослідної теми філософського факультету "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть" (01БФ041-1).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення на основі аналізу вітчизняної теоретико-політичної думки. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:
- охарактеризувати ідейно-теоретичні аспекти дослідження національної безпеки у світовій та українській теоретико-політичній думці; розкрити понятійно-категоріальний апарат проблематики національної безпеки;
- з’ясувати ступінь сформованості концепції національних інтересів України як основи, на якій ґрунтується національна безпека;
- дослідити теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці та їх відповідність визначеним національним інтересам;
- виявити та проаналізувати концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України;
- проаналізувати цілісність концепції національної безпеки України у вітчизняній теоретико-політичній думці.
Об'єктом дисертаційного дослідження є національна безпека України.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення.
Методи дослідження. Роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування наукових методів дослідження. Дослідження спиралось на фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу – принципи об'єктивності, системності та цілісності, функціоналізму, порівняльного аналізу, логіко-семантичний підхід.
У відповідності із принципом об'єктивності були неупереджено проаналізовані концептуальні розробки як органів державної влади, так і провідних науково-дослідних установ, програмні документи політичних партій різного спрямування, окремих державних діячів, політиків, науковців.
Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату національної безпеки.
Метод системного аналізу дозволив розглянути національну безпеку як складну систему із елементами, що існують у різних сферах суспільного життя і, взаємодіючи, утворюють певну цілісність.
Метод структурного функціоналізму застосовувався до визначення функцій структурних елементів національної безпеки.
Компаративістський метод дав можливість виявити спільне і відмінне в концепціях та підходах до національної безпеки в західних державах і в Україні, а також співставити українську нормативно-правову базу у сфері національної безпеки із концептуальними розробками провідних науково-дослідних установ, положеннями програм політичних партій.
Історичний метод використовувався для вивчення ідейних аспектів дослідження національної безпеки в їх динаміці.
Описовий метод – для розгляду теоретичних підходів до визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення.
Емпіричну базу дисертації становлять документальні джерела, нормативно-правові акти, програми політичних партій, а також власні спостереження дисертанта за перебігом політичних процесів.
Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні комплексного аналізу теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення у вітчизняній теоретико-політичній думці. У цьому контексті сформульовано такі основні результати даного дослідження, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:
1. Дістало подальшого розвитку визначення ідейно-теоретичних аспектів дослідження національної безпеки в українській і світовій теоретико-політичній думці. Виявлено, що дослідження національної безпеки спираються на поняття "національні інтереси" та "національні цінності", а у світовій політологічній думці панує підхід, згідно з яким суть національної безпеки виражається через логічну залежність і послідовність наступних елементів: національний інтерес – загрози національній безпеці – шляхи забезпечення безпеки від загроз.
2. Виявлено нові аспекти у розробці теоретичних засад національної безпеки України. Обґрунтовано положення про те, що у вітчизняній теоретико-політичній думці відсутня цілісна концепція національних інтересів, на основі якої мають визначатися загрози й шляхи забезпечення національної безпеки України. Основним орієнтиром для ідентифікації загроз національній безпеці України є лише загальні "пріоритети національних інтересів".
3. Вперше здійснено дослідження теоретичних засад визначення загроз національній безпеці України та їх відповідності сформульованим пріоритетам національних інтересів. Продемонстровано, що при оцінюванні пріоритетів національних інтересів України вітчизняна теоретико-політична думка визнає найвищу пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. У той же час, більшість окреслених загроз національній безпеці фактично є загрозами саме державній безпеці, тобто безпеці держави як інституту, органам влади, а загрозам безпеці людини і суспільства фактично відведене другорядне місце. Виявлено, що нормативно-правові документи, а також наукові розробки при визначенні загроз національній безпеці України фактично зазначають лише існуючі прояви тих чи інших загроз. При цьому, концептуально нерозробленими залишаються проблеми джерел загроз національній безпеці, що знижує загальнотеоретичне обґрунтування практичних кроків у забезпеченні національної безпеки України.
4. На новому рівні здійснено оцінку наявних у вітчизняній теоретико-політичній думці шляхів забезпечення національної безпеки України, в результаті чого доведено, що в нормативно-правовій базі України, програмах політичних партій та наукових розробках домінує державна політика серед шляхів забезпечення національної безпеки. Українське законодавство акцентує увагу на тих шляхах забезпечення національної безпеки, де головними суб'єктами виступає держава як інститут, органи державної влади. Роль суспільства і громадянина, незважаючи на законодавче оформлення їх статусу як повноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки, зводиться до мінімуму і є вторинною по відношенню до держави. Виявлено, що основними концептуальними підходами до визначення шляхів забезпечення національної безпеки в межах державної політики вітчизняна теоретико-політична думка визначає законодавчий та організаційно-управлінський підходи. Значно меншою мірою присутні геополітичний, гуманітарний та соціокультурний підходи.
5. Поглиблено аналіз проблеми цілісності концепції національної безпеки України. Визначено, що у вітчизняній теоретико-політичній думці відсутнє цілісне бачення національної безпеки України, яка включала би комплексне визначення національних інтересів, загроз національній безпеці і шляхів їх упередження та нейтралізації. Репрезентовано ідею, згідно з якою однією з найважливіших причин відсутності цілісної концепції національної безпеки в Україні є певна недооцінка ролі і значення громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки. Адже саме воно здатне забезпечити єдність людини, суспільства, нації, держави і організувати належний громадянський контроль за національною безпекою, гарантувати стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для розробки теоретичних і практичних досліджень у сфері національної безпеки, вироблення політики національної безпеки, адекватної українським реаліям. Матеріали дисертації можуть бути використані для подальших наукових розробок, а також у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін з проблематики національної безпеки для студентів та аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені та обговорювались під час виступів на науково-теоретичних та науково-практичних заходах:
- науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дні науки філософського факультету", 2002-2004 рр.;
- Міжнародній науковій конференції "Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавичих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)", Київ, 20-21 квітня 2004 року;
- науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2004 році.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох статтях, опублікованих у фахових журналах, та двох тезах виступів на наукових конференціях:
1. Теоретичні підходи до визначення сутності поняття "національна безпека" // Вестник Севастопольського государственного технического университета.– 2003. – №50. – С.181-190.
2. Визначення загроз національній безпеці в українській теоретико-політичній думці // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2004. – №68-69. – С.57-60.
3. Концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки України // Політологічний вісник. – 2004. – №16. – С.143-152.
4. Військово-політичні та зовнішньополітичні аспекти національної безпеки України в передвиборчих програмах партій і блоків // Політологічний вісник. – 2002. – №10. – С.187-194.
5. Еволюція підходів до визначення поняття "національна безпека" // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2003. – №56-57. – С.52.
6. Ідея національної безпеки в українській теоретико-політичній думці // Матеріали міжнародної наукової конференції. 20-21 квітня 2004 року. – К., 2004. – С.794-795.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки, із них обсяг основного тексту – 176 сторінок, список використаної літератури включає 321 найменування, обсягом 25 сторінок.

Список литературы

Висновки

1. Проблематика безпеки досліджується ще з античних часів. Такі видатні мислителі, як Аристотель, Платон, Зенон, Кратер, Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, І.Кант, Г.Гегель, І.Фіхте, Ш.Монтеск'є, Д.Локк та інші вивчали правові аспекти взаємодії держави, суспільства та особистості в контексті безпеки, що мало значний вплив на розвиток сучасних підходів до національної безпеки. У працях мислителів відзначалось, що держава покликана обстоювати інтереси, основоположні цінності та права людини, забезпечувати її добробут та безпеку. Значну роль в дослідженнях проблематики національної безпеки відіграли ліберальні ідеї та цінності, які надають пріоритет забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, кому і повинна служити держава. Прихильники лібералізму (Д.Локк, М.Фрідман, Д.Кекес, Л.Мізес, Д.Боаз, Д.Меннінг та інші) в контексті безпеки чітко окреслили межі втручання держави, уряду в життя та діяльність індивідів.
Дослідження проблем національної безпеки зарубіжними науковцями спираються на поняття "національні інтереси" та "національні цінності", що зумовило поширення у процесі розробки поняття "національна безпека" двох підходів. Перший розглядає національну безпеку через призму національних інтересів (С.Браун, Б.Броді, У.Ліппман, М.Каплан, Г.Моргентау, С.Хоффманн та інші). Відповідно до уявлень представників цього напряму, національна безпека – це інтерес вищого порядку, що зобов’язує до захисту того, що необхідно для добробуту громадян даної держави. Прихильники другого підходу пов’язують національну безпеку з системою базисних національних цінностей (А.Волферс, К.Норр, Ф.Трегер, С.Стрендж, Д.Кауффман, А.Ахарія, К.Холсті та інші).
Основоположні концептуально-теоретичні ідеї сучасного розуміння національної безпеки були вперше сформульовані в "Законі про національну безпеку", прийнятому в США у 1947 році. Проблематика національної безпеки у післявоєнний період та наступні десятиріччя перетворилася на самостійну академічну галузь у рамках стратегічних досліджень та загальної теорії міжнародних відносин. На території колишнього СРСР проблеми гарантування саме національної безпеки не порушувались; мова йшла лише про обороноздатність держави, розвиток її військового потенціалу; розроблялось поняття "державна безпека".
Визначаючи поняття "національна безпека", сучасні дослідники спираються на розуміння безпеки як: стану / ступеню захищеності національних інтересів / цінностей; відсутності загроз; цінності; головної умови життєдіяльності особи, суспільства та держави; сукупності заходів, що вживаються для гарантування безпеки; здатності певного об'єкта (безпеки) зберегти притаманні йому риси та властивості в умовах потенційної чи реальної загрози; системи, що складається з елементів і будується на принципах цілісності, стійкості, взаємодії складових, саморегуляції.
Національну безпеку можна визначити як конкретний ступінь захищеності важливих цінностей, інтересів, прав особи, соціальних груп, всього суспільства і держави, зокрема загальнонаціональних цінностей та самобутності, від широкого спектру зовнішніх і внутрішніх загроз політичного, економічного, військового, екологічного, технологічного, інформаційного, культурного та іншого характеру. Суть національної безпеки можна чітко виразити схематично: національний інтерес – загроза (небезпека, виклик) – захист (забезпечення національної безпеки). Відповідно, кожна із цих категорій існує в певній сфері людської життєдіяльності – політичній, соціально-економічній, воєнній, інформаційній, культурній, демографічній, екологічній тощо.
Важливим теоретичним аспектом дослідження національної безпеки є врахування різниці в розумінні поняття "нація" в східно-слов’янських і романо-германських мовах. Західна та радянська наукові думки мали два різні трактування поняття "нація", а отже - й поняття "національна безпека". Західна наукова думка вбачає в нації та державі єдине ціле. В основі західного розуміння концепції нації (зокрема, це простежується в поглядах Ж.Руссо, Г.В.Ф.Гегеля, Д.Мацціні, К.Дейча, Г.Сетон-Вотсона, Р.Арона, Ф.Майнеке, С.Ґантінґтона тощо) лежить принцип єдності нації та держави через політичну волю громадян, громадянське суспільство, політичні права та взаємоповагу. Отже, національна безпека і державна безпека у західному розумінні є, по суті, одним і тим самим. Такого ж трактування поняття нація дотримувались і українські дослідники кінця ХІХ – початку ХХ століття (серед них – М.Драгоманов, Ю.Бачинський, В.Липинський, Д.Донцов).
Радянська наукова думка при визначенні нації брала за основу етнічний компонент, тобто під "національним" історично-традиційно розуміли етнічні та етнополітичні аспекти певного соціального явища. Відповідно, в радянській науковій думці не було такого поняття як "національна безпека", а лише – "державна безпека".
Важливими теоретичними аспектами дослідження національної безпеки є аналіз взаємовідносин людини, суспільства, держави в контексті безпеки, визначення меж компетенції держави у забезпечення безпеки людини та суспільства; врахування національних інтересів та національних цінностей основи національної безпеки; розуміння суті національної безпеки як схеми, що може бути відображена як інтерес – загроза – захист; врахування різниці в розумінні поняття "нація" в західній політологічній думці та в радянській і пострадянській спадщині.
2. У вітчизняній теоретико-політичній думці відсутня цілісна концепція національних інтересів України. Вітчизняні нормативно-правові акти та наукова література, що мали б визначати такі інтереси, посилаються на загальнолюдські цінності та інтереси, властиві будь-якій державі. Випадки ж конкретного визначення притаманних саме Україні національних інтересів є поодинокими і стосуються лише кількох окремих сфер її суспільного життя. Таким чином, фактично не окреслена основа для визначення загроз і шляхів забезпечення національної безпеки України. Відповідно до даної специфіки української теоретико-політичної думки, основним орієнтиром для визначення загроз національній безпеці України є загальні "пріоритети національних інтересів".
3. При визначенні пріоритетів національних інтересів України, вітчизняна теоретико-політична думка визнає найвищу пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, Закон України "Про основи національної безпеки України" 2003 року визначає об'єктами національної безпеки, в першу чергу, "людину і громадянина – їхні конституційні права і свободи; суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси". У той же час, пріоритетність загроз національній безпеці України, визначених у вітчизняній теоретико-політичній думці, зовсім інша. Аналіз зазначених у тому ж Законі України "Про основи національної безпеки України" загроз національній безпеці показує, що більшість з них є фактично загрозами саме державній безпеці, тобто безпеці держави як інституту, державному апарату, органам влади. Загрозам безпеці суспільства і людини фактично відведене другорядне місце – у далеко не пріоритетних розділах "загрози у соціальній та гуманітарній сферах" (шостий розділ у переліку загроз), "в екологічній сфері" (восьмий розділ), частково "в інформаційній сфері" (дев'ятий розділ – останній). Загрози суспільству і людині у більшості випадків не визначаються пріоритетними і в межах окремих сфер національної безпеки. Така ситуація характерна практично для всієї вітчизняної теоретико-політичної думки. Таким чином, при визначенні загроз національній безпеці України, вітчизняними дослідниками порушуються теоретичні засади визначення пріоритетності національних інтересів України.
Слід особливо відзначити ігнорування вітчизняною нормотворчою базою загроз, пов'язаних із відсутністю розвинутого громадянського суспільства в Україні, відсутністю консолідації нації, у той час, як в науковій літературі цим загрозам приділяється достатньо багато уваги. На переконання автора дисертаційного дослідження, ці загрози є такими, подолання яких зумовить нейтралізацію загроз у багатьох інших сферах. Адже без громадянського суспільства, яке існує паралельно з інститутом держави і забезпечує громадянський контроль за національною безпекою, неможливий стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності.
Також можемо констатувати наявність у вітчизняній теоретико-політичній думці суперечностей при визначенні пріоритетності між зовнішніми і внутрішніми загрозами різним сферам життєдіяльності суспільства. Проведене дослідження показало, що вітчизняна теоретико-політична думка не використовує належним чином різні види класифікації загроз національній безпеці. Переважна більшість вітчизняних нормативних актів та наукових розробок при визначенні загроз національній безпеці України застосовують лише класифікацію за сферами життєдіяльності, практично ігноруючи класифікації загроз за об'єктом, за місцем знаходження джерела небезпеки, за масштабами можливих наслідків, за ступенем сформованості загрози. Отже, загальноприйнятою класифікацією загроз у вітчизняній теоретико-політичній думці є їх поділ на загрози в зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, воєнній, економічній, соціальній, економічній, демографічній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах.
Вітчизняна нормативно-правова база, а також наукові розробки з даного питання при визначенні загроз національній безпеці України фактично зазначають лише існуючі прояви тих чи інших загроз, класифікуючи їх за сферами життєдіяльності, в яких вони проявляються. У той же час, не вказуються джерела загроз, що унеможливлює їх упередження і спрямовує всі зусилля лише на подолання наслідків. Низька ефективність такого підходу очевидна, адже корінь проблем залишається поза увагою.
4. Серед шляхів забезпечення національної безпеки у вітчизняній теоретико-політичній думці домінує державна політика. Українське законодавство акцентує увагу на тих шляхах забезпечення національної безпеки, де головними суб'єктами виступає держава як інститут, органи державної влади. Роль суспільства, людини і громадянина, незважаючи на законодавче оформлення їх статусу як повноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки, зводиться до мінімуму і є вторинною по відношенню до держави. Така ситуація характерна практично для всієї вітчизняної теоретико-політичної думки. Таким чином, сфера забезпечення національної безпеки фактично зводиться до монополії держави, що свідчить про те, що українська теоретико-політична думка ще значною мірою перебуває під впливом радянської тоталітарної спадщини.
Підхід, при якому визначається лише роль держави в забезпеченні національної безпеки і ігнорується місце людини, громадянського суспільства, говорить про відсутність цілісної системи національної безпеки як сукупності державних структур і недержавних організацій, що функціонують у сфері захисту прав та свобод людини, базисних цінностей суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз, а також відповідної підсистеми законодавчих актів держави і нормативних документів (статутів, декларацій, програм тощо) недержавних організацій. Отже, в системі забезпечення національної безпеки України має місце дисбаланс на користь структур державної безпеки, що потребує створення особливого механізму гарантій проти порушення прав людини.
Основними концептуальними підходами до визначення шляхів забезпечення національної безпеки в межах державної політики вітчизняна теоретико-політична думка визначає законодавчий та організаційно-управлінський підходи, які розкриваються через забезпечення національної безпеки шляхом прийняття нових норм законодавства та через різні форми державного контролю, координації діяльності різних органів влади, державне фінансування, створення нових структур, ініціювання та проведення публічних обговорень питань національної безпеки. В українській теоретико-політичній думці в рамках пошуку шляхів забезпечення зовнішньополітичної безпеки також виділяється геополітичний підхід.
Вітчизняні державні діячі, політики та науковці приділяють мало уваги таким важливим концептуальним підходам як гуманітарний та соціально-культурний. Це зводить до мінімуму роль людини, громадянина, політичних партій та громадських об'єднань в забезпеченні національної безпеки. Такі підходи відображені лише в сфері забезпечення екологічної та інформаційної безпеки. Загалом, у вітчизняній нормативній базі та науковій літературі питанням забезпечення прав людини, формуванню громадянського суспільства, забезпечення національної злагоди та консолідації, етнонаціональної стабільності, уникненню суспільної напруженості приділяється значно менше уваги, ніж проблемам підвищення ефективності функціонування державної влади.
Недостатня увага та відсутність комплексного системного підходу українських політичних партій до проблем забезпечення національної безпеки не сприяє формуванню і розвитку громадянського суспільства, яке паралельно з державою має бути вагомим суб'єктом забезпечення національної безпеки. У громадянському суспільстві неурядові структури й організації є повноправними елементами системи національної безпеки в рамках диверсифікованих механізмів демократичної участі.
Більшість законодавчих актів, програм політичних партій, наукових розробок передбачають визначення шляхів забезпечення національної безпеки безвідносно до визначення загроз у даних сферах. Тобто, напрямки забезпечення національної безпеки неадекватні визначеним загрозам – вказуються одні загрози національній безпеці, а напрями політики в галузі безпеки спрямовані на подолання інших загроз. Отже, або невірно визначені загрози національній безпеці, або невірно визначені шляхи забезпечення національної безпеки.
5. У вітчизняній теоретико-політичній думці відсутнє бачення цілісної концепції національної безпеки України, яка включала би комплексне визначення національних інтересів, загроз національній безпеці і шляхів їх упередження та нейтралізації. Визначені у вітчизняних законодавчих актах, програмах політичних партій, наукових розробках загрози національній безпеці неадекватні визначеним в цих же документах пріоритетам національних інтересів, а засоби забезпечення національної безпеки, у свою чергу, неадекватні визначеним тут же загрозам. Така відсутність цілісного концептуального бачення суспільством національної безпеки України сама по собі становить чи не найсерйознішу загрозу. Адже суспільство не може ефективно захищати свої національні інтереси, якщо останні не визначені, якщо доводиться реагувати на невідповідні інтересам загрози, застосовуючи неадекватні загрозам засоби.
На думку автора дисертаційної роботи, однією з найважливіших причин відсутності у вітчизняній теоретико-політичній думці бачення цілісної концепції національної безпеки України є певна недооцінка ролі й значення громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки, адже саме воно здатне забезпечити єдність держави, нації, суспільства і кожної окремої людини, організувати належний громадянський контроль за національною безпекою, гарантувати стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності.
Формуванню цілісної всеохоплюючої концепції національної безпеки України сприяло би залучення всіх громадян, громадських та політичних об’єднань до відкритого публічного обговорення проблемних питань національної безпеки та вироблення чіткої концепції національних інтересів України, на основі якої будуть визначені загрози національній безпеці особи, суспільства та держави і шляхи її забезпечення. Такі функції повинна виконувати не лише держава, активну роль мають відігравати громадські та політичні об’єднання. Активне залучення громадськості до обговорення даного питання також має сприяти консолідації нації, розвитку громадянського суспільства в Україні.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Центр Разумкова. 2002. – К., 2002. – С.62-117.
2. Андресюк Б. Надежно ли международное положение Украины? // Зеркало недели. – 17.06.2000. - №24(297). – С.4.
3. Арестова Л.О. Поняття національної безпеки: сучасні підходи. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2002. – Вип.32 (Частина І). – С.110-116.
4. Аристотель. Политика // Сочинения: в 4-х т. / Пер. с древнегреч.; Общ. ред. А.Доватура. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. - С.375-644.
5. Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр. – К.: МП "Юніверс", 2000. – 688с.
6. Бадзьо Ю. Національна ідея і національне питання – десять років невизначеності. // Політична думка. – 2001. - №1-2. – С.71-85.
7. Бадрак В. Блеск и нищета "оборонки". // Зеркало недели. – 17.07.1999. - №28(249). – С.4.
8. Бадрак В. Военная реформа. Идеи прямого действия // Зеркало недели. - №5 (278). – 05.02.2000. – С.7.
9. Бадрак В. Тупик для армии. // Зеркало недели. – 26.02.2000. – С.2.
10. Бадрак В. Українська зброя ХХІ століття. З ким дружити? // Дзеркало тижня. – 16.09.2000.– С.2.
11. Бакаєв О., Пирожков С., Ревенко В.Л. Міжнародні транспортні коридори – особливий пріоритет України на шляху інтеграції у світову економічну систему. // Стратегічна панорама. – 1999. - №4. – С.37-55.
12. Бачення нової безпеки: критичне переосмислення. // Нова безпека. – К., 2001. - №1. – С.41-44.
13. Бачинський Ю. Україна irredenta. - Берлін: Видавництво української молоді, 1924. - 237 с.
14. Бескоровайный В. ВМСУ и проблемы национальной безопасности Украины // Зеркало недели. - № 35 (359). – 08.09.2001. – С.7.
15. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.:Междунар. отношения, 1999. – 256с.
16. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. – Броди: Просвіта, 2001. – 300с.
17. Білорус О., Лисицин Е., Молостовцева В. Національна ідея і стратегія національної безпеки України. // Віче. – 2001. - №9(114). – С.3-23.
18. Боаз Д. Ключові поняття лібертаризму. // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С.33-39.
19. Богданович В. Роль та місце воєнно-політичної моделі держави у розробленні та здійсненні політики забезпечення її воєнної безпеки. // Наука і оборона. – 1999. - №3. – С.34-37.
20. Богданович В., В.Троцько, М.Цибуленко. "Оборонна достатність держави" // Військо України. - №3-4. – 1997. – С.6-7.
21. Боднарчук Р., Шевцов А., Шеховцов В., Бінько І., Косевцов В. Пріоритети військово-технічної політики України і основні напрями її реалізації. – Серія "Воєнна безпека". – Вип. 7. – К., 1996. – 78с.
22. Боднарчук Р., Шевцов А. Концептуальні підходи до формування державної політики підтримання в боєздатному стані озброєння та військової техніки Збройних Сил України. // Наука і оборона. – 2001. - №2. – С.24-30.
23. Бодрук О. Воєнно-політичні аспекти забезпечення безпеки. // Стратегічна панорама. – 2002. - №2. – С.65-74.
24. Бодрук О. Гончаренко О., Лісицин Е., Горелов М. Національна безпека України: історія і сучасність: Монографія. – К.: ІСЕМВ, 1993. – 98с.
25. Бодрук О. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: Монографія. – К.:НІПМБ, 2001. – 300с.
26. Боков В., Лущик А. Основы экологической безопасности: Учебное пособие. – Симферополь: СОНАТ, 1998. – 224с.
27. Бондаренко В., Литвиненко О. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми. // Стратегічна панорама. – 1999. - №1-2. – С.127-133.
28. Бэттлер А. Национальные интересы, национальная и международная безопасность. // Политические исследования. – 2002. - №4. – С.146-158.
29. Валевський О. Внутрішньополітичні виклики національній безпеці: висновки з минулого десятиріччя та стратегічні завдання на майбутнє // Стратегія національної безпеки України: проблеми розробки та імплементації (матеріали семінару). – РНБОУ; НІСД; Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій. – К. – 2000. - С.51-56.
30. Валевський О. Державна політика в Україні. Монографія. – К.НІСД, 2001. – Випуск 5 – Серія "Стратегія політики і політичний аналіз". – 240с.
31. Варналій З. Забезпечення економічної безпеки України в умовах глобалізації інвестиційних процесів // Глобалізація інвестиційних процесів та фінансова безпека України. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. К., 27.06.2001. – К. – 2001. – С.123-132.
32. Варналій З. Проблеми та шляхи забезпечення економічної безпеки України // rainbow.gov.ua.
33. Василенко Ю. Зовнішні фактори економічної безпеки України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2001. – Вип.26. – С.207-210.
34. Веклич О. Урахування пріоритетності екологічної безпеки при формуванні державної економічної політики. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2001. – Вип.26. – С.146-149.
35. Верменко А. Сучасна криза українського суспільства та шляхи її подолання: екологічний аспект. // Нова політика. – 1996. - №4. – С.37-41.
36. Веселовський А. Зовнішньополітичні пріоритети в стратегії національної безпеки України // Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти. – К. – 2001. – С.130-133.
37. Влада і опозиція в Україні // Національна безпека і оборона. – №7. – 2002. - С.21-22.
38. Власюк О. Загрози економічній безпеці України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2001. – Вип.26. – С.210-212.
39. Власюк О. Стан та перспективи співробітництва України з ЄС. // Стратегічна панорама. – 2000. - №3-4. – С.34-42.
40. Военный энциклопедический словарь. – М.: Военное издательство, 1983. – 720с.
41. Воєнна безпека України на межі тисячоліть / За ред. Г.М.Перепелиці. – К.:Стилос, 2002. – 394с.
42. Воєнна доктрина України // Голос України. – 23.101993.
43. Возжеников А. Национальная безопасность России: методология комплексного исследования и политика обеспечения. – М.:Изд-во РАГС, 2002. – 424с.
44. Возжеников А. Национальная безопасность: теория, политика, стратегия. – М.: НПО "Модуль", 2000. – 234с.
45. Волощук П. Нова архітектура європейського "дому". Перспективи співробітництва України з ЄС у контексті розбудови системи європейської безпеки // Підтекст. – 02-08.04.1997. - №12(34). – С.26-29.
46. Волощук П. Перспективи співробітництва України з ЄС у контексті розбудови системи європейської безпеки. // Підтекст. – 02.04.1997. - №12(34). – С.26-31.
47. Гавриленко А. Нужна ли Украине новая Военная доктрина? // Зеркало недели. – 12.06.1999. - №23(244). – С.1, 3.
48. Гаджиев К. Геополитика. – М., 1997, с.260
49. Гальчинський А. Україна – на перехресті геополітичних інтересів. – К.: Знання України, 2002. – 180с.
50. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т3. Философия духа. – М.:Мысль. – 1977. – 471с.
51. Гегель Г. Сочинения. Т. VIII. - М.-Л., 1935. – 845 с.
52. Герасимов А., Шаталова О. До визначення чисельності Збройних Сил України. // Наука і оборона. – 1999. - №3. – С.13-16.
53. Герасимов А., Шевцов А. До оптимізації структури Збройних Сил: обгрунтування апарату дослідження. // Наука і оборона. – 2000. - №2. – С.29-35.
54. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Білорус, Д.Лук'яненко та ін. – К.:КНЕУ, 2001. – 733с.
55. Глобалізація інвестиційних процесів та фінансова безпека України. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 27.06.2001. – К.:РНБОУ, НІПМБ, МКПФБ, 2001. – 144с.
56. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. / Кер. авт. кол. Білорус О. – К.: НАН України, Інститут світової економіки та міжнародних відносин, 1998. – 416с.
57. Гондюл В., Андрєєва О. Оцінювання та політичний аналіз загроз національним інтересам України на зламі тисячоліть. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2002. – Вип. 32. Частина І. – С.34-42.
58. Гончаренко О. Стратегія національної безпеки України: проблеми розробки та імплементації (матеріали семінару). – РНБОУ; НІСД; Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій. – К. – 2000. – С.5-18.
59. Гончаренко О., Джангужин Р., Лисицин Е. Громадянський контроль і система національної безпеки України // Дзеркало тижня. - №35 (410). - 14.09.2002. – С.7.
60. Гончаренко О., Лисицин Е. Стратегія національної безпеки України та військова реформа. // Наука і оборона. – 2000. - №4. – С.35-38.
61. Горбулин В. Реформа военной организации государства. Концептуальные подходы // Зеркало недели. - № 48 (372). – 08.12.2001. – С.7.
62. Горбулін В. Архітектура системи європейської безпеки: вплив на стратегію національної безпеки України і наступні кроки у подальшій інтеграції. // Стратегічна панорама. – 2001. - №3-4. – С.29-34.
63. Горбулін В. Діяльність Ради національної безпеки та оборони України з реалізації Концепції національної безпеки держави. // Наука і оборона. – 1999. - №3. – С.3-6.
64. Горбулін В. Доля договору ПРО і національні інтереси України. // Політична думка. – 2001. - №3. – С.21-27.
65. Горбулін В. Збройні Сили України можуть впевнено дивитися у майбутнє!" // Військо України. – 1997. - №7-8. – С.4-7.
66. Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека. // Політична думка. – 1997. - №1. – С.76-88.
67. Горбулін В. Оборонне будівництво в Україні: проблемні питання розвитку ОПК й підходи до їх вирішення. // Дзеркало тижня. – 27.01.2001. - №4(328). – С.4.
68. Горбулін В. Про діяльність Ради національної безпеки та оборони України у 1994-1996 рр. // Стратегічна панорама. – 1999. - №4. – С.18-22.
69. Горбулін В., Бєлов О., Лисицин Е. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України. // Стратегічна панорама. – 1999. – №3. – С.12-19.
70. Гордєєв І. Воєнний інтерес Президента. Трансформація менталітету чи командно-штабні маневри? // Дзеркало тижня, 09.11.02. – С.7.
71. Гордієнко C. Сутність та зміст поняття "державна безпека" // Стратегічна панорама. – 2003. – №2. – С.81-95.
72. Гошовська В. Соціальна домінанта національної безпеки // Стратегічна панорама. – 2003. - №2. – С.55-60.
73. Гринько С. Енергетичні аспекти регіональної та національної безпеки України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2002, Вип.23. Частина І. – С.73-80.
74. Гриценко А. Должна ли украинская армия выполнять внутренние функции? // Зеркало недели - № 4 (277). – 29.01.2000. – С.7.
75. Гриценко А. Загроза? Національній? Безпеці? // Дзеркало тижня. – 17.02.2001. - №7(331). – С.3.
76. Гриценко А. Загрози для України мають переважно внутрішній характер // "Наша газета+", 12 липня 2002. – С.3.
77. Гриценко А., Перепелиця Г. Про функції Воєнної організації держави. // Наука і оборона. – 1999. - №1. – С.28-33.
78. Грушанська Н., Кушніров М. "Парламентська криза" в Україні – наслідок законодавчої неврегульованості. // Нова політика. – 2000. - №1(27). – С.2-5.
79. Губський Б. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення: Монографія. – К., 2001. – 122с.
80. Губський Б. Перспективи європейської інтеграції України. // Стратегічна панорама. – 2002. - №3. – С.26-36.
81. Данільян О., Дзьобань О., Панов М. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації. Навчальний посібник. – Харків: "ФОЛІО", 2002. – 285 с.
82. Дарнопих Г. Елементи системи національної економічної безпеки // Економічна безпека: проблеми і стратегія забезпечення в України. – Харків: Харківський інститут бізнесу і менеджменту, 1998. – С.9-17.
83. Декларація "Про державний суверенітет України". 16.07.1990.
84. Дергачов О. Геополітичні суперечності та національна безпека. // Демони миру і боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. – К.: Політична думка, 1997. – С.441-469.
85. Дергачов О. Небезпека як атрибут державності. // Політична думка. – 1997. - №1. – С.89-100.
86. Дергачов О., Пахомов Ю., Кірсенко М., Камінський Є., Потєхін О., Гура В., Ксьондзик Н., Клименко Т., Плачинда В., Панчук М., Боєчко В., Бодрук О., Білоусов Л. Україна та міжнародне сівтовариство. І. Проблеми національної безпеки. Доповідь. // Політична думка – 1993. - №1. – С.35-37.
87. Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року (2001, листопад) // president.gov.ua (офіційний сайт Президента України).
88. Донцов Д. Міжнародне положення України і Росія. - К., 1918. – 128 с.
89. Донцов Д. Націоналізм. - Лондон, 1966. - 363 с.
90. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. - К.: Наукова думка, 1970. - Т.І. - С.428-482.
91. Дробноход Н. Устойчивое экологически безопасное развитие: украинский контекст // Зеркало недели. № 21 (345). 02.06.2001. – С.5.
92. Економічний і соціальний стан України у 2002 році. (Інформаційно-аналітична довідка за матеріалами Держкомстату України) // rainbow.gov.ua.
93. Європейська ідея як складова національної ідеї. Інтерв'ю міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка газеті "Ураядовий кур'єр". // Урядовий кур'єр. – 02.03.1999. - №39. – С.4.
94. Єрмошенко М. Економічна безпека як система реалізації національних економічних інтересів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2001. – Вип.26. – С.212-216.
95. Жаліло Я. Економічна безпека держави, підприємства, особи в інтегрованому суспільстві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2001. – Вип.26. – С.24-27.
96. Жаліло Я. Економічна безпека країни як інтегральна характеристика стану економічної системи. // Вісник Українського Будинку економічних та науково-технічних знань. – 1998. - №6. – С.10-14.
97. Жданов І. Воєнна сфера в передвиборних програмах партій і блоків. // Національна безпека і оборона. – лютий 2002. - №1(25). – С.24-27.
98. Жданов І., Якименко Ю. Проблеми свободи слова і політичної цензури в Україні в оцінках українських журналістів // Національна безпека і оборона. - №11 (35), листопад 2002. – С.32-37.
99. Закон України Про вибори народних депутатів України. // Виборче законодавство України / упорядник Ю.Шайгородський. – К.:УЦПМ, 2002. – С.10-117.
100. Закон України Про інформацію. – 02.10.1992 // www.rada.gov.ua.
101. Закон України Про національні меншини в Україні (витяг) // Виборче законодавство України / упорядник Ю.Шайгородський. – К.:УЦПМ, 2002. – 219-220.
102. Закон України Про оборону України". 06.12.1991 // www.rada.gov.ua.
103. Закон України Про основи національної безпеки України". 19.06.2003. N 964-IV // "Урядовий кур'єр". Вкладка. "Орієнтир". №139(2554). 30.07.2003. - С.1-6.
104. Закон України Про Раду національної безпеки та оборони України" // Голос України. – 03.04.1998. - №63(1813). – С.3.
105. Захаров Є., Речицький В.. Інформаційна безпека чи небезпека відставання? // Дзеркало тижня. - № 18 (342). – 05.05.2001. – С.9.
106. Згуровський М. Науково-технологічний розвиток України за умов світоіої глобалізації. // Дзеркало тижня. – 24.03.2001. - №12(336). – С.12.
107. Иваненко Л. "Компьютерная угроза" украинскому языку. // День. – 02.06.2001. – С.6.
108. Інформаційна безпека України: сутність та проблеми. Матеріали "круглого столу". // Стратегічна панорама. – 1998. - №3-4. – С.168-182.
109. Картавцев В. До питання розбудови і функціонування системи забезпечення національної безпеки України. // Право України. – 1998. - №2. – С.14-16.
110. Картавцев В. Концепція національної безпеки України. // Голос України. 18.05.1995. - №89(1089). – С.10.
111. Картавцев В., Щуровський А., Ященко В. Незалежність України і національна безпека. // Вісник Української Академії управління при Президенті України. – 1997. - №2. – С.255-260.
112. Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. – 1996. - №6. – С.82-93.
113. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. Монографія. – К.: Либідь. – 1999. – 352с.
114. Качинський А. Екологічні пріоритети в стратегії національної безпеки України // Стратегія національної безпеки України в контексті світової спільноти. – К. – 2001. – С.176-180.
115. Качинський А., Хміль Г. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. – К.:НІСД, РНБОУ, 1997. – Випуск 3. - Серія "Екологічна безпека". – 127с.
116. Кекес Дж. Засадничі цінності лібералізму // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С.109-128.
117. Кістерський Л. Економічна безпека України. // Наука і оборона. – 1999. - №2. – С.30-36.
118. Ковальський В., Маначинський О., Пронкін Є. Національні інтереси: загрози та їх нейтралізація // Віче. – 1994. - №7(28). – С.56-69.
119. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Преса України, 1997. – 80с.
120. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. В редакции Указа Президента Российской Федерации от 10.01.2000 // www.scrf.gov.ru/Documents/Decree/2000/24-1.html.
121. Концепція (основи державної політики) інформаційної безпеки. Проект УЦЕПД. – С.105-113.
122. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Урядовий кур'єр. – 06.02.1997. – №21-22. – С.11-12.
123. Концепція економічної безпеки України // Економіст. – 1998. - №7-9. – С.63-82.
124. Коппель О., Пархомчук О. Міжнародні системи. Світова політика. Навчальний посібник. – К., - 2001. – 224с.
125. Косевцов В. Національна безпека України: теорія, реальність, прогноз. – К., 2000. – 77с.
126. Косевцов В., Бінько І. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів. – К.:НІСД, 1996. – Вип. 1. – Серія "Національна безпека". – 61с.
127. Косевцов В., Телелим В., Шевченко В. Оцінка стану воєнної безпеки України. // Наука і оборона. – 1998. - №2. – С.3-10.
128. Костенко Н., Кривенко О., Слісаренко І., Шкарлат Ю., Бебик В., Томенко М. Українські мас-медіа та свобода інформації // Політична думка. – 1994. - №4. – С.48-56.
129. Костенко Ю. Національна безпека. // Розбудова держави. – 1996. - №11. – С.9-14.
130. Котельников В. У пошуках національних інтересів: державне будівництво в Україні в контексті світового досвіду. // Політична думка. – 2000. - №4. – С.41-54.
131. Кравчук Л., Андресюк Б. Нужен ли Украине двухпалатный парламент? // Зеркало недели. – 25.12.1999. - №51. – С.3.
132. Краткая философска энциклопедия. – М., 1994. – С.183
133. Кремень В., Бінько І., Головащенко С. Політична безпека України: концептуальні засади та система забезпечення. – К.РНБОУ, НІСД, МАУП, 1998. – 92с.
134. Крупянко М., Аремидзе. Концепция национальной безопасности Японии // Азия и Африка. – 1999. - №3. – С.26-30.
135. Крымский С. Цивилизационный выбор Украины // Президент. – 1999. - №2. – С.105-108.
136. Кузьмук О. Збройні Сили України на початку ХХІ сторіччя. // Наука і оборона. – 1999. - №4. – С.3-7.
137. Кузьо Т. Політика НАТО щодо України є для неї вигіднішою, ніж політика ЄС" // День. – 29.09.1998. – С.3.
138. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. / В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко. – К.: Знання України, 2002. – 578с.
139. Курас І. Державна етнонаціональна політика в умовах становлення відкритого суспільства. // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? Збірник: К.: ІПіЕНД, 2002. – С.3-12.
140. Кучма Л. Вірю в укранський народ. Вибрані статті, виступи. – К.:"Альтернативи", 2000. – 495с.
141. Кучма Л. Заключне слово Президента України на науково-практичній конференції "нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть", Київ, 16 червня 2001 // Урядовий кур'єр. – 2001. – 19.06.2001. – С.3.
142. Лазоренко О., Барков В. Гуманізація ідеологія безпеки – стратегічна вимога сучасності // Стратегічна панорама. – 1999. - №4. – С.79-86.
143. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Нью-Йорк: Булава, 1954. – 475 с.
144. Лисицин Е. Воєнна політика як складова частина політики національної безпеки України. // Наука і оборона. – 1999. - №2. – С.23-29.
145. Лисицин Е. До питання про доцільність багатовекторної зовнішньої політики України // Стратегія національної безпеки України в контексті світової спільноти. – К. – 2001. – С.157
146. Лисицин Е. Співвідношення між воєнною доктриною та стратегією національної безпеки // Спостерігач. - №21. – лютий 1996. – С.11-15.
147. Литвин В. Громадянська злагода. На яких засадах? // Віче. – грудень 1992. - №9. – С.45-62.
148. Литвиненко О. Інформаційна безпека – складова національного суверенітету. // Політика і час. – 1997. - №4. – С.32-36.
149. Литвиненко О. Інформаційні еліта пострадянської країни та національна безпека. // Нова політика. – 1999. - №5. – С.61-63.
150. Литвиненко О., Бінько І., Потіха В. Інформаційний простір як чинник забезпечення національних інтересів України: Монографія. – К.: ІМВ КНУ ім.Т.Шевченка, 1998. – 47с.
151. Лісничук О. Національні інтереси України: пошук концепції. // Нова безпека. – К., 2001. - №1. – С.33-40.
152. Лісовий В., Проценко О. Націоналізм, нація та національна держава // Націоналізм. Антологія. – К. – 2000. – С.11-36.
153. Логінов О. Загрози національним інтересам особистості в інформаційній сфері України http://www.crime-research.ru/library/Loginov.html
154. Лозовицький О. Військова реформа у Франції: оновлення оборонної стратегії // Військо України. – 2003. - №7-8. – С.11-14.
155. Макаров Г. Особливості етнонаціональної політики сучасної України. // Політологічний вісник. К., 2002. - №10. – С.261-267.
156. Макиавелли Никколо. Государь. Пер. с ит. – М.: Планета, 1990. – 84с.
157. Маначинський О., Мунтіян В. Воєнний бюджет, ВПК і безпека України. // Нова політика. – 1997. - №3. – С.17-19.
158. Маначинський О., Соболєв А. Воєнна безпека Україна та вплив на неї геополітичних факторів. – Монографія. –К.: РНБОУ, НІСД, 1997. – Вип.4. – Серія "Воєнна безпека. –155с.
159. Маначинський О. Сучасні воєнно-політичні відносини України з суміжно-прилеглими державами. – Серія "Воєнна безпека". – Вип.2 – К., 1996. – 90с.
160. Манилов В. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели // Военная мысль. – 1995. - №6. – С.30-37.
161. Манилов В. Угрозы национальной безопасности России // Военная мысль.- 1996