ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ : ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИТИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
  • Альтернативное название:
  • ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИТИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ
  • Кол-во страниц:
  • 351
  • ВУЗ:
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • Год защиты:
  • 2011
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

    ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    На правах рукопису

    РУДАКЕВИЧ Олег Михайлович

    УДК 32:303.4


    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

    Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    доктора політичних наук



    Науковий консультант –
    доктор політичних наук, професор
    Варзар Іван Михайлович



    Тернопіль – 2011







    ВСТУП 4
    РОЗДІЛ 1 НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ОБ’ЄКТ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ПІЗНАННЯ ТА МЕТОДОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСЇЇ 14
    1.1. Осмислення культурної детермінації політичного життя народів і держав в історії політичної думки 16
    1.2. Наукові парадигми дослідження суті національної політичної культури в сучасній літературі 37
    1.3. Концептуальні основи національної політичної культури та їх евристичний потенціал 65
    1.4. Методологія дослідження національної політичної культури на основі соцієтального підходу 88
    Висновки до розділу 1 108
    РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ НАЦІЇ 114
    2.1. Методологія аналізу національної політичної культури як соціокультурної системи та процесу 114
    2.2. Політико-культурна суб’єктність нації з точки зору холістичної методології 137
    2.3. Соціоструктурний підхід до дослідження нації як суб’єкта політичної культури 151
    2.4. Об’єкти політико-культурної детермінації. Ідея соцієтальної матриці національної політичної культури 165
    Висновки до розділу 2 175
    РОЗДІЛ 3 ІМПЕРАТИВИ, ФУНКЦІЇ ТА ІНФРАСТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ОБ’ЄКТИ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ 179
    3.1. Підходи до осмислення природи імперативів національної політичної культури та їх методологічний потенціал 179
    3.2. Теоретико-метологічні проблеми дослідження функцій національної політичної культури 189
    3.3. Інфраструктура національної політичної культури з позицій комунікативного підходу 205
    3.4. Просторово-часовий континуум національної політичної культури 218
    Висновки до розділу 3 233
    РОЗДІЛ 4 ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ ОСНОВНИХ СОЦІЄТАЛЬНИХ ЕЛЕМЕНТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 238
    4.1. Методологія аналізу елементів національної політичної культури пізнавального характеру 238
    4.2. Особливості методології пізнання культурних форм національної політичної культури поведінкового та інституційного рівнів 263
    4.3. Місце і роль національної ідентичності та національної ідеї в політичній культурі національних спільнот 291
    4.4. Засади типології національної політичної культури 319
    Висновки до розділу 4 336
    ВИСНОВКИ 344
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 352







    ВСТУП
    Розвиток людської цивілізації відбувається шляхом урізноманітнення й ускладнення моделей суспільно-політичного процесу. Це розширяє предметне поле політичної науки та стимулює розроблення нових методів пізнання політичної реальності. Прикладом новаторського підходу до дослідження політичних систем стало впровадження в 50-х рр. ХХ ст. концепту політичної культури, що дало змогу вийти за межі інституційного підходу в дослідженні політики та оцінити вплив суб’єктивного чинника на суспільно-політичні стани й трансформації. Незважаючи на певний спад інтересу до політико-культурних досліджень наприкінці ХХ ст., нині, в умовах стрімкого розвитку глобалізаційних процесів, помітно зріс інтерес до культурних основ політики, зокрема до національної політичної культури як найбільш динамічного й впливового чинника відродження та формування націй і національних держав.
    Особливо актуальним дослідження національної політичної культури є для українського та інших народів, які, набувши суверенного статусу, мають за короткий історичний період сформувати політичну культуру національного типу. У цьому контексті науковий інтерес викликають передусім теоретико-методологічні проблеми відродження і набуття сучасних рис політичною культурою української етнічної нації та національних меншин, забезпечення їхнього діалогу та формування спільних політичних цінностей, які стануть політико-культурною основою модерної української нації.
    Міжнародна спільнота вимагає не лише поваги і підтримки національних культур, а й утвердження їхньої толерантної взаємодії та формування основ глобальної політичної культури. З огляду на це одним із актуальних питань є формування спільних культурних цінностей і нормативів європейських націй як основи забезпечення конструктивної взаємодії національних культур, на чому наголошено, зокрема у Доповіді Групи видатних осіб Ради Європи «Жити разом: поєднання різноманіття і свободи в Європі ХХІ століття» (червень 2011 р.).
    З часу, що минув після появи концепції політичної культури Г. Алмонда, суттєво вдосконалився інструментарій політології, сформувалися нові наукові дисципліни – культурологія, політична етнологія та етнополітологія, розроблені оригінальні й універсальні теорії національних спільнот. Використання концептуальних засад сучасних політичної та інших суспільствознавчих наук дає змогу зробити новий крок у дослідженні політичної культури загалом та її національних різновидів. Йдеться про обґрунтування загальної теорії національної політичної культури, придатної для аналізу стану й тенденцій розвитку сучасних націй та їхніх політичних культур. У цьому контексті актуальним є вирішення наукової проблеми концептуалізації методології дослідження національної політичної культури, зокрема розробка нових підходів до аналізу та осмислення політико-культурних явищ і процесів, які б відповідали природі та сутнісним характеристикам об’єкта і предмета дослідження, сучасному рівню соціогуманітаристики та насущним потребам цивілізаційного розвитку.
    Аналіз вітчизняної наукової літератури засвідчує, що на тлі значної кількості праць із різних аспектів політичної культури власне теоретико-методологічні засади вивчення національної політичної культури ще не стали предметом окремої монографічної або дисертаційної праці. Українською політичною наукою не освоєне поняття «національна політична культура», не розроблено відповідної методології дослідження проблеми, що охоплена цим терміном. Домінуючий у зарубіжній політології індивідуалістичний підхід до осмислення політичної культури також не сприяє концептуалізації політичної культури колективних суб’єктів. Наведені аргументи і факти свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження для сучасної політичної науки і практики.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Посттоталітарна трансформація українського суспільства: політико-культурний аспект», яка досліджувалась кафедрою філософії та політології Тернопільського національного економічного університету у 2005–2009 рр. (державний реєстраційний № 0105U000852), та комплексної науково-дослідної теми «Світоглядні та соціокультурні засади формування модерної української нації» цієї ж кафедри, запланованої на 2010–2015 рр. (державний реєстраційний № 0110U001444). У розробці останньої автор бере участь як керівник.
    Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в концептуалізації теоретико-методологічних засад дослідження національної політичної культури на основі соцієтального підходу.
    Відповідно до визначеної теми окреслено такі завдання:
    – дослідити методологічні підходи до осмислення культурної детермінації політичного життя народів і держав в історії політичної думки та сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі;
    – обґрунтувати місце і роль соцієтального підходу як засадничого методологічного принципу, що визначає сукупність методів дослідження національної політичної культури та специфіку їхнього застосування;
    – розробити концепцію національної політичної культури та з’ясувати евристичний потенціал її основних ідей;
    – базуючись на соціокультурному, системному та синергетичному підходах, розробити модель національної політичної культури як цілісної відкритої системи та її динаміки;
    – концептуалізувати феномен «політико-культурна суб’єктність нації» та розробити методологію дослідження національної спільноти як суб’єкта політичної культури;
    – розкрити зміст і методологічний потенціал поняття «імператив (імперативи) національної політичної культури»;
    – розробити методологію дослідження функцій національної політичної культури та охарактеризувати механізм її детермінуючого впливу на політичну сферу життєдіяльності суспільства;
    – обґрунтувати засади комунікативного підходу до формування процесуальної моделі національної політичної культури; на цій основі розкрити сутність та соціальне призначення інфраструктури національної політичної культури;
    – окреслити методологічні засади дослідження основних соцієтальних форм національної політичної культури та узагальнення їхнього змісту у матричній формі;
    – визначити критерії типології національної політичної культури, що відповідають специфіці нації як суб’єкта політики та політичної культури.
    Об’єкт дослідження: процес методологічної рефлексії політичної культури національних спільнот.
    Предмет дослідження: теоретико-методологічні засади дослідження національної політичної культури.
    Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що методологія дослідження національної політичної культури має формуватися, перш за все, на соцієтальному підході, який зосереджує увагу на колективній природі та колективних (соцієтальних) формах її функціонування. Це обумовлено тим, що нація як самоорганізована етнополітична спільнота виступає колективним суб’єктом політичної діяльності, а отже і колективним суб’єктом національної політичної культури. Ідейною основою концептуалізації теоретико-методологічних засад дослідження національної політичної культури можуть розглядатися теорія політичної культури та теорія нації в їх діалектичному поєднанні.
    Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є соцієтальний підхід, який орієнтує на осмислення політичної культури на системно-цілісному рівні національного буття. Його реалізації сприяє використання соціокультурного, системного та синергетичного підходів, їхніх методик, що дає змогу представити національну політичну культуру як систему, яка розгортається в просторі й часі.
    Теоретичне обґрунтування методології дослідження національної політичної культури базується також на міждисциплінарному підході – творчому поєднанні теоретичних засад політології, культурології, етнополітології та інших наук, – що дає змогу належним чином врахувати сутнісні риси нації як суб’єкта і об’єкта політичної культури. У застосуванні культурологічного методу акцент зроблено на засадах інформаційно-семіотичної теорії культури, яка орієнтує на виявлення політико-культурних символів і знаків, що акумулюють політичний досвід народу та визначають напрям національного розвитку. Застосування етнополітичного підходу, зокрема національного принципу, дало змогу виявити і простежити взаємозв’язок та взаємодію етнічної і політичної складових у політико-культурній системі нації.
    Використання функціонального, комунікативного та синергетичного підходів забезпечило аналіз процесів становлення й розвитку національної політичної культури, обґрунтування концептуальних поглядів на інфраструктуру національної політичної культури як її важливий компонент. На основі біхевіористського та інституціонального (неоінституціонального) підходів розкрито зміст поведінкового та інституційного рівнів національної політичної культури.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у концептуалізації теоретико-методологічних засад дослідження національної політичної культури та розробленні рекомендацій щодо їхньої реалізації. У межах проведеного дослідження:
    уперше:
    – обґрунтовано методологію дослідження національної політичної культури на основі соцієтального підходу, який уможливлює характеристику нації як колективного суб’єкта та носія політичної культури, дає змогу досліджувати культуру на системно-цілісному рівні, виявляти й аналізувати загальнонаціональні (соцієтальні) політико-культурні форми та їхній детермінуючий вплив на політичну сферу життєдіяльності нації; соцієтальна дослідницька парадигма передбачає активне використання в осмисленні національної політичної культури соціокультурного, холістичного, системного, структурно-функціонального та синергетичного підходів;
    – розроблено концепцію національної політичної культури на основі діалектичного поєднання сучасних теорій культури, політичної культури та нації в контексті соцієтального підходу. З’ясовано, що основні змістові елементи категорії «національна політична культура» мають значний евристичний потенціал: орієнтують дослідника на з’ясування відповідності елементів політичної культури життєвим потребам та інтересам нації; акцентують увагу на тому, що формування та функціонування національної політичної культури передбачає наявність певного рівня національної самосвідомості та національної ідентичності членів спільноти; визначають роль національної ідеї як концептуалізуючого та системоутворюючого ядра національної політичної культури тощо;
    – як важливий концепт теорії національної політичної культури та методологічний засіб дослідження національної політичної культури обґрунтовано і впроваджено в науковий дискурс поняття «імператив (імперативи) національної політичної культури»; зазначене поняття, що акумулює вимоги сучасної цивілізації до змісту, структури і функціонування національної політичної культури, має перспективу стати важливим інструментом практичної політичної діяльності, спрямованої на вдосконалення політико-культурної системи нації;
    – на основі комунікативного підходу до дослідження національної політичної культури розроблено її процесуальну модель, яка визначає етапи розгортання культури в просторі і часі та виявляє аспекти і проблеми, котрим приділяється в науковій літературі недостатньо уваги. На основі комунікативної моделі національної політичної культури обґрунтовано поняття «інфраструктура національної політичної культури», розкрито структуру та соціальне призначення комплексу взаємопов’язаних засобів духовно-ідеологічного, морально-правового, матеріально-технічного, соціально-організаційного (інституційного) характеру, що забезпечують належні умови для формування, функціонування й розвитку національної політичної культури;
    набули подальшого розвитку:
    – характеристика підходів до осмислення культурної детермінації політичного життя народів і держав в історії політичної думки та в сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі. Встановлено, що в цьому процесі культура постає або як зовнішня, автономна відносно політики система чи її окремі елементи, що залучені до політичного процесу (мораль, право тощо), або як феномен, породжений політикою, органічно властивий їй – т. зв. «політична культура». Останній підхід, впроваджений у дослідницьку практику Г. Алмондом у 50-х рр. ХХ ст., є домінуючим сьогодні. В добу Нового часу культурні чинники політичного життя почали осмислюватись на основі ідеї нації та національних цінностей, тому на рубежі ХУІІІ–ХІХ ст. культурна детермінація політичного життя стала націєцентричною, що проявляється і на сучасному етапі розвитку людства;
    – соціокультурний, системний та синергетичний підходи до аналізу національної політичної культури, на основі яких сформовано її цілісну модель, що охоплює, крім функціональних елементів культури, націю як суб’єкта і носія політичної культури, об’єкти політико-культурної детермінації та інфраструктуру національної політичної культури;
    – зміст поняття «політико-культурна суб’єктність нації», яке характеризує спроможність нації формувати нові політичні цінності й цілі, переосмислювати наявні культурні елементи, творчо запозичувати політичний досвід інших країн. На основі холістичного та соціогрупового підходів розкрито культуротворчу роль нації як цілісного системного утворення;
    – методологія дослідження основних соцієтальних форм пізнавального, поведінкового та інституційного рівнів національної політичної культури, узагальнення їх змісту в матричній формі;
    – підходи до типології національної політичної культури на основі врахування специфіки нації як суб’єкта політики та політичної культури;
    уточнено:
    – зміст і співвідношення понять «національна політична культура», «політична культура нації» та «етнополітична культура нації»;
    – зміст і структуру національної ідеї, її роль як концептуалізуючого і системоутворюючого елемента системи національної політичної культури; обґрунтування теоретико-методологічної та практичної доцільності використання, широкого та вузького трактувань поняття «національна ідея», а також понять «ідея нації» та «ідея національної держави», зміст яких здебільшого включається у поняття «національна ідея».
    Науково-практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дисертаційної роботи є обґрунтування методології дослідження національної політичної культури на засадах соцієтального підходу, що є основою для аналізу й осмислення політико-культурних процесів у національних спільнотах. Розроблені теоретико-методологічні засади є важливим підґрунтям для подальших наукових досліджень, що розвиватимуть теорію політичних систем, національної культури та нації загалом, формування і вдосконалення соцієтальної парадигми соціокультурного буття. Результати дослідження можуть бути також використані для комплексного аналізу політико-культурних процесів в Україні, оцінювання їхньої спрямованості на відродження і розвиток української нації, її модернізацію в контексті базових імперативів національної політичної культури. Теоретичні положення дисертації можуть застосовуватися при формуванні державної гуманітарної політики у сфері розвитку української політичної культури, політичної і громадянської соціалізації молоді та інших верств населення у контексті стратегії розвитку держави та національної безпеки, інтеграції України в політичний, правовий та етичний простір Європи. Положення та ідеї дисертаційної роботи можуть бути використані для вдосконалення змісту й методики викладання курсу політології у вищих навчальних закладах України, розробки низки спецкурсів з політологічних спеціальностей – «теорія політичної культури», «порівняльна політологія», «основи етнополітології» та ін.
    Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора. Усі висновки та рекомендації, сформульовані в результаті дослідження, отримані дисертантом особисто і відображені в опублікованих працях. У дисертації не використовувалися ідеї й розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані окремі наукові праці.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати наукового дослідження доповідались і обговорювалися на таких міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях і симпозіумах, зокрема: ІІІ Міжна¬родному конгресі україністів (м. Харків, 1996 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Політична культура посткомуністичної України: проблеми дослідження та національно-демократичної трансформації» (м. Тернопіль, 1996 р.), організованої за ініціативою автора дисертації; міжнародній науковій конференції «Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості» (м. Запоріжжя, 1997 р.); науково-практичній конференції «Шляхи вдосконалення етики державних службовців» (м. Київ, 2002 р.); науково-практичній конференції «Історичні, філософські та політико-правові аспекти розвитку українського парламента¬ризму, виборчих кампаній» (м. Тернопіль, 2006 р.); VІІ міжнародному семінарі «Етнічність і влада» (м. Ялта, 2008 р.); міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (м. Харків, 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Культура і економіка» (м. Донецьк, 2008 р.); 6-й міжнародній конференції «Правові та соціополітичні аспекти взаємовідносин ЄС–Україна» (м. Донецьк, 2008 р.); сьомому міжнародному симпозіумі «Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі: Україна–Туреччина» (м. Івано-Франківськ, 2009 р.); ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю «Вивчення і впровадження іноземного досвіду вдосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2009 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (м. Київ, 2009 р.); науково-практичній конференції «Ціннісні пріоритети освіти у ХХ1 столітті: соціалізація та соціальна адаптація особистості» (м. Київ, 2010 р.); науковій конференції «Методологія політичної науки (ІІ читання)» (м. Львів, 2010 р.), других Слобожанських політологічних читаннях «Права і свободи людини в контексті українського державотворення» (м. Харків, 2010 р.); Російській науково-практичній конференції за міжнародною участю «Національне питання в Росії: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Белгород, Росія, 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Трансформаційні процеси на пострадянському просторі на рубежі ХХ–ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір» (м. Ужгород, 2011 р.).
    Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковано в
    4-х монографіях, дві з яких індивідуальні (2009 р., 2010 р.), одній брошурі,
    28 статтях у наукових фахових виданнях України з політичних наук, 19 публікаціях в інших виданнях, серед яких наукові статті та матеріали наукових конференцій.
    Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів (16 підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту становить 351 сторінку, з них основна частина – 330 сторінок. Список використаних джерел налічує 665 найменувань на 65 сторінках.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    У дисертації вирішено актуальну наукову проблему, що полягає в концептуалізації теоретико-методологічних засад дослідження національної політичної культури. Результати проведеного дослідження дали змогу сформулювати такі висновки концептуального, методологічного та науково-практичного спрямування:
    1. Культура в її різноманітних сенсах та проявах, починаючи з античних часів, розглядалася у світовій політичній думці як важливий детермінуючий чинник змісту та спрямування політичного життя народів і держав. У добу Нового часу до осмислення чинників політичного життя активно долучається ідея нації та національні цінності, тому на рубежі ХVІІІ–ХІХ ст. культурна детермінація політичного життя набула націєцентричного характеру й змісту, який проявляється і на сучасному етапі розвитку людства. Потреба в з’ясуванні особливостей політичного життя націй післявоєнної Європи та світу спонукали до використання і осмислення не лише поняття «політична культура», а й «політична культура нації» («political culture of a nation»). Однак домінування в США та Західній Європі політичної теорії нації та зосередження уваги на дослідженні культурних основ політичних режимів з опорою на біхевіористський метод не сприяли з’ясуванню сутнісних рис національної політичної культури, суб’єктом і носієм якої є національний організм як цілісна органічна система.
    2. Зважаючи на обмежений евристичний потенціал індивідуаліс¬тичного підходу, засадничим методологічним принципом дослідження національної політичної культури обґрунтовано соцієтальну методологію, яка дає можливість осмислити культуру на системно-цілісному рівні національного буття. Реалізація соцієтальної парадигми передбачає використання соціокультурного, холістичного, системного, структурно-функціонального та синергетичного підходів. Соцієтальна методологія набуває ефективності в поєднанні з міждисциплінарним підходом, зокрема при використанні дослідницького інструментарію культурології, політології та етнополітології (націології), що дає змогу максимально врахувати особливості національної політичної культури як об’єкта дослідження. В політико-культурних дослідженнях соцієтальний підхід має поєднуватися з індивідуалістичним, який дозволяє осмислити процес формування та функціонування соцієтальних культурних форм на особистісному рівні.
    3. Розроблено концептуальні основи національної політичної культури та з’ясовано їхній евристичний потенціал. Національну політичну культуру визначено як сукупність історично сформованих на основі національної ментальності, національної ідентичності та національних потреб культурних форм соцієтального характеру – архетипів політичної ментальності, політичних знань і уявлень, національних цінностей та ідеалів, національних міфів, символів, стереотипів мислення і поведінки, норм і принципів політичної діяльності, моделей поведінки, традиційних політичних інститутів та національної ідеї, в яких зосереджена життєво важлива інформація про політичний досвід народу. Вони детермінують спосіб політичного мислення та поведінки окремих членів нації та всієї спільноти, забезпечують ефективне функціонування політичної системи, її відтворення на засадах наступності, спрямовують націю на реалізацію життєво важливих цілей, ідеалів та національної ідеї. Основні змістові елементи категорії «національна політична культура» мають значний евристичний потенціал. Поняття «національна політична культура» вужче за змістом, ніж «політична культура нації», оскільки друге позначає сукупну політичну культуру всіх суспільних сил, серед яких можуть бути нелояльні до національних інтересів особи і групи. Етнополітична культура нації охоплює ідеї, установки, моделі поведінки, символи, що визначають характер і зміст етнополітичних відносин нації. Вона розглядається як важлива складова національної політичної культури.
    4. Поєднуючи соціокультурний, системний, структурно-функціональний та синергетичний методи, сформовано модель національної політичної культури як цілісної системи, до якої, крім функціональних елементів культури (традиційний погляд на політико-культурну систему), входять нація, як суб’єкт і носій політичної культури, об’єкти політико-культурної детермінації (нація, її суспільні групи, інститути, суспільно-політичні стани й процеси) та інфраструктура національної політичної культури. Таким чином, національна політичн культура – це самодостатня, саморегульована відкрита неврівноважена і нелінійна соціокультурна система. Ефективним способом дослідження національної політичної культури є аналіз процесів, які відбуваються в її межах. З цією метою розроблено функціональну, орієнтаційну та комунікативну моделі національної політичної культури, а також модель її динаміки з т. з. синергетичного підходу.
    5. Політико-культурна суб’єктність нації базується на політичній суб’єктності нації. Відповідне поняття характеризує спроможність нації, її еліти, широких народних мас формувати й утверджувати нові політичні цінності, переосмислювати наявні культурні форми, творчо запозичати політичний досвід інших країн. Доведено, що дослідження нації як суб’єкта політичної культури може відбуватися на основі використання холістичного та соціоструктурного підходів. Перший характеризує культуротворчість нації з точки зору її цілісності, інтегрованості. Дослідницька увага концентрується на вияві та аналізі колективних, соцієтальних форм культури, їхній ролі в забезпеченні соборності нації. Основою колективної свідомості та поведінки нації є спільність інтересів її членів, суверенність народу та спільна мета. Соціоструктурний підхід полягає в дослідженні культуротворчої ролі внутрішньонаціональних політичних акторів: еліти, інших суспільних груп, а також політичних інститутів, перш за все, національного парламенту та правлячої політичної партії. Загальнонаціональна політична культура при такому підході постає як середньостатистична характеристика політико-культурних властивостей суспільних груп або динамічна рівновага, що характеризує баланс політичних субкультур.
    6. Обґрунтовано поняття «імператив (імперативи) національної політичної культури», яке акумулює вимоги сучасної цивілізації та конкретних націй до змісту, структури та функціонування політичної культури. Термін «імператив (імперативи) національної політичної культури» є важливим елементом теорії та методології національної політичної культури. На основі осмислення та реалізації імперативів політичної культури національна спільнота, її провідна верства можуть свідомо і цілеспрямовано впливати на політико-культурний процес, реалізувати стратегію оновлення та підвищення ефективності політичної культури, відповідно до цілей національного розвитку. Імперативи вимагають представлення в культурних формах життєво важливих національних потреб та інтересів, врахування в політичному житті традицій народу, настанов його ментальності; визначають зміст та ієрархію національних цінностей, орієнтують політичних акторів на утвердження в політиці моральних засад, культивування демократичних цінностей тощо.
    7. Встановлено, що поняття «об’єкт політичної культури» має подвійне значення: як політична реальність, що відображається в культурних формах нації, і як соціальний об’єкт, що зазнає детермінуючого впливу функціональних елементів культури. В другому випадку потрібно розрізняти безпосередніх та опосередкованих об’єктів впливу. До категорії опосередкованих об’єктів належать неінституційні та інституційні політичні суб’єкти, які володіють елементами політичної свідомості та навичками політичної діяльності. Через вплив на безпосередні об’єкти відбувається детермінація політичних процесів. Основними об’єктами функціонального впливу національної політичної культури є політична система суспільства, національна культура, нація загалом та її члени. Основними функціями національної політичної культури щодо політичної системи нації є розроблення засад суспільного ладу країни та формування основ політичної системи нації, реалізація ідеї національної держави, визначення основних принципів внутрішньої та зовнішньої політики держави, надання політичній системі національного змісту й характеру тощо.
    8. Розроблено комунікативну модель національної політичної культури, яка, розкриваючи зміст основних етапів політико-культурного процесу, має вагомий пізнавальний потенціал. На основі комунікативного підходу розкрито соціальне призначення та структуру інфраструктури національної політичної культури, яка є комплексом взаємопов’язаних обслуговуючих засобів духовно-ідеологічного, морально-правового, матеріально-технічного, соціально-організаційного (інституційного) характеру, що забезпечують формування, функціонування та розвиток політичної культури нації.
    Основними складовими інфраструктури національної політичної культури визначено інфраструктуру культуротворчої діяльності, систему засобів, каналів та умов трансляції культури в політичний простір нації, інфраструктуру сприяння адекватній оцінці елементів національної політичної культури політичними акторами, забезпечення політичної соціалізації населення, засоби захисту національної політичної культури від політико-культурної експансії ворожих сил та систему менеджменту політико-культурних процесів.
    9. Розкрито сутнісні риси та особливості методологічної рефлексії соцієтальних елементів національної політичної культури пізнавального, поведінкового та інституційного рівнів. Вказано, що до перших належать архетипи політичної ментальності та соціально-політична онтологія, національні цінності, ідеали, ідеї, міфи та стереотипи. Основний зміст політичної культури визначають цінності та ідеали. Введено поняття «ціннісний трикутник національної політичної культури», що відображає ідею поєднання в життєдіяльності нації загальнонаціональних, групових та особистісних цінностей. Їхнє реальне співвідношення, питома вага, способи поєднання і реалізації є різними в різних народів. З політичними цінностями тісно пов’язані політичні ідеали, що визначають модель бажаного суспільного стану, мету політичної діяльності. У системі національної політичної культури суттєву роль відіграють національні міфи і стереотипи, традиції та символи. Поруч із власне політичними нормами регулювання політичних відносин важливе значення мають правові та моральні засади національного життя, які надають політиці й політичній культурі зрілого, цивілізованого характеру. Розкрито евристичний потенціал інституціонального та неоінституціонального підходів до дослідження інституційного рівня національної політичної культури.
    10. Необхідною умовою віднесення політичної культури до різновиду національної є ідентифікація її носіїв з нацією. Національна ідентичність поєднує етнічну та громадянську ідентичності; їхнє співвідношення і присутність у політичній культурі залежить від типу національної спільноти, який визначає зміст та особливості національної політичної культури. Обґрунтовано теоретико-методологічну та практичну доцільність розмежування понять «ідея нації» та «національна ідея». «Ідея нації» виражає думку про необхідність набуття народом статусу нації та реалізацію її певної моделі – етнічної, політичної чи змішаної (етнополітичної). «Національна ідея» виражає мету нації, досягнення якої забезпечує щасливе життя народу та виконання ним історичної місії. Ідея нації та національна ідея в їхній органічній єдності є концептуалізуючим ядром національної культури. Їхнє формування і реалізація обумовлюють трансформацію змісту усієї сукупності культурних форм нації. З іншого боку, ідея нації та національна ідея відображаються і актуалізують інші елементи національної політичної культури.
    11. Розкрито пізнавальний потенціал конструювання соцієтальних матриць національної політичної культури табличного типу, в яких по вертикалі розташовані основні соцієтальні форми культури, а по горизонталі – об’єкти політико-культурного впливу: нація; національна держава; члени нації, громадянське суспільство, їхня політична участь; політичний режим; етнополітичні процеси; міжнародні відносини за участю нації. Матриця національної політичної культури дає змогу проводити порівняльний аналіз політичних культур різних націй або ж історичних зрізів культури однієї нації.
    12. Обґрунтовано два підходи до типології національної політичної культури. Перший підхід полягає у використанні універсальних засад типології, які можуть застосовуватися до культури будь-якого суб’єкта політики. До них належать: зв’язок із політичною владою, характер політичного режиму, ідеологічна спрямованість, ступінь гомогенності, приналежність до певного етапу історії тощо. Другий підхід акцентує увагу на специфіці нації як суб’єкта, носія та користувача політичної культури. Критеріями типології специфікації служать: тип національної спільноти, стан і політичний статус нації, відповідність політичної культури життєвим потребам нації, співвідношення загальнонаціональних, групових та особистісних цінностей, тип національної самосвідомості та ідентичності, різновид національної ідеології, домінуючий вид етнополітичних відносин, цивілізаційна належність нації тощо.
    13. Основними типами національної політичної культури є політична культура етнічної, політичної та змішаної (етнополітичної) нації. Особливістю політичної культури етнічної нації є наявність у неї глибокого історичного коріння, давніх традицій; закріплення основних політичних орієнтацій у ментальних архетипах, що обумовлює їхнє функціонування на глибинній підсвідомій основі. За таких умов політична культура характеризується високим рівнем гомогенності, стабільності й наступності. В її функціонуванні важливу роль відіграють також політизовані елементи первинної етнічності – мова, давні традиції, релігія, історична пам’ять тощо.
    Політичній культурі громадянської нації властиві ознаки, значною мірою протилежні до вищеописаних. Вона характеризується вищим рівнем раціональності, є здебільшого гетерогенною, менш стійкою, адже позбавлена тривалого історичного підґрунтя. Спільне проживання етнічних груп у політичному союзі формує прошарок спільних (загальнонаціональних) цінностей та ідеалів, який, особливо у молодих націй, є відносно тонким. Більш помітну роль у політичній культурі громадянської нації відіграють етногрупові політичні культури, які конкурують між собою та із загальнонаціональними цінностями й орієнтаціями.
    Етногромадянські нації поєднують у різному співвідношенні риси етнічної та громадянської націй та їхніх політичних культур.
    14. Охарактеризовано формування національної політичної культури в Україні. Його специфіка полягає в тому, що одночасно відбуваються два процеси: відродження та динамічний розвиток політичної культури української етнічної нації та національних меншин, а також їхнє зближення на засадах конституційних цінностей, основними серед яких є державний суверенітет і незалежність України, народ як джерело влади, людина, її здоров’я, честь і гідність як найвища цінність держави, українська мова і національні символи як державні, повага до прав національних меншин тощо. Важливою умовою формування модерної української політичної культури є свідома опора основних політичних суб’єктів на імперативи національної політичної культури, цілеспрямована трансляція в політичний простір національних культурних цінностей та розбудова інфраструктури української національної політичної культури.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    1. Аваков А. Императив культуры [Електронний ресурс] / А. Аваков. Режим доступу : http : //www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/10/22/44261150/
    2. Августин Блаженный. Исповедь/ Августин Блаженный // Філософія політики: Хрестоматія : У 4 т. Авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К. : Знання України, 2003. – Т. І. – С.116–120.
    3. Аверьянов А. Н. Системное познание мира. Методологические проблемы / А. Н. Аверьянов. – М. : Политиздат, 1985. – 263 с.
    4. Агарков О. А. Соціальна інфраструктура як один із напрямків реалізації соціально-державного маркетингу / О. А. Агарков // Грані [наук.-теорет. громад.-політ. альманах]. – 2010. – № 2. – С. 124–128.
    5. Ажаева В. С. Политическая культура Канады / В. С. Ажаева // Политическая культура : теория и национальные модели / [К. С. Гаджиев, Д. В. Гудименко, Г. В. Каменская и др.] – М. : Интерпракс, 1994. – С. 255–262.
    6. Аксенов Г. П. Времявластие. О Валериане Муравьеве и его философии / Г. П. Аксенов // Вопросы философии. – 1992. – № 1. – С. 91–95.
    7. Александрова Е. Я. Апология культуры : опыт рефлексии становления научной дисциплины / Е. Я. Александрова, И. М. Быховская // Общественные науки и современность. – 1977. – № 3. – С. 133–145.
    8. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Политические исследования. – 1992. – № 4. – С. 122–133.
    9. Альтер П. Нація : проблема визначення // Націоналізм : антологія / П. Альтер ; [упоряд. О. Проценко, В. Лісовий]. – К. : Смолоскип, 2000. – С. 580–592.
    10. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон / Пер. з англ. В. Морозова. Друге перероб. вид. – К. : Критика, 2001. – 271 с.
    11. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні / В. Б. Антонович. – К. : Дніпро, 1991. – 238 с.
    12. Антонюк О.В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади: мон. / О. В. Антонюк. – К. : Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 1999. – 284 с.
    13. Арістотель. Політика / Арістотель / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. – К. : Основи, 2003. – 239 с.
    14. Архіпов В. І. Трансформація терміна «національний характер» в поняття «політична культура» ( на прикладі західних психолого-політичних течій) / В. І. Архіпов, Г. О. Мірошніченко // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / [кер. автор. кол. А. І. Комарова, О. М. Рудакевич]. – К., 2007. – Т. 6. – 147–149.
    15. Астаф’єв А. Українська ідея: між традиціоналізмом і лібералізмом [Електорнний ресурс] / А. Астаф’єв. – Режим доступу : http://www.varianty.org.ua/National_Astafiev.htm
    16. Ахиезер А. С. Россия : критика исторического опыта. (Социокультурна динамика России). Т. 1. От прошлого к будущему / А. С. Ахиезер. – Новосибирск : Сибирский хронотоп, 1998. – 804 с.
    17. Ахиезер А. С. Специфика российской политической культуры и иредмета политологии (Историко-культурное исследование) / А. С. Ахиезер // Pro et contra. Журнал российской внутренней и внешней политики. – 2002. –
    Т. 2. – № 3. – С. 51–76.
    18. Ачкасав В. А. «Мобилизованная этничность» : Этническое измерение политической культуры современной России / В. А. Ачкасов, С. А. Бабаев. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. филос. общества, 2000. – 144 с.
    19. Баронин А. С. Этническая психология / А. С. Баронин. – К. : Тандем, 2000. – 264 с.
    20. Бабкіна О. В. Політико-правова культура демократичного типу: проблеми формування / О. В. Бабкіна // // Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін : Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. – 2010. – № 5. – С. 5–10.
    21. Баталов Э. Политическая культура России сквозь призму civic culture / Э. Баталов // Pro et contra. Журнал российской внутренней и внешней политики. – 2002. – Т. 2. – № 3. – С. 7–22.
    22. Баталов Э. Советская политическая культура (к исследованию распадающейся парадигмы) / Э. Баталов // Общественные науки и современность. – 1994. – № 6. – С. 32–41 ; 1995. – № 3. – С. 60–70.
    23. Баталов Э. Я. Политическая культура современного американского общества / Э. Я. Баталов ; [отв. ред. Ю. А. Замошкин]. – М. : Наука, 1990. – 256 с.
    24. Бауэр О. Национальный вопрос и социал-демократия / О. Бауэр // Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др. ; пер. с англ. и нем. Л. Е. Переяславецковой, М. С. Панина, М. Б. Гнедовского. – М. : Праксис, 2002.– С. 52–120.
    25. Бебик В. М. Політична культура сучасної молоді / В. М. Бебик,
    М. Ф. Головатий, В. А. Ребкало. – К. : Вид-во «А. Л. Д.», 1996. – 112 с.
    26. Бебик В. Політична культура українського етносу / В. Бебик // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. – С. 264–266.
    27. Бевз Т. Політична і етнополітична культура як об’єкт досліджень /
    Т. Бевз // Наукові записки / Курасівські читання-2005. – К. : ІПіЕПД, 2006. – Вип. 30. – Кн. 1. – С. 77–87.
    28. Бевзенко Л. Духовний вимір у процесах соціальної самоорганізації / Л. Бевзенко // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 7–8. –
    С. 91–106.
    29. Безнісько В. С. Феномен політичного міфу в соціальному просторі сучасності : автореф. дис. на здобуття нак. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / В. С. Безнісько. – Одеса, 2006. – 18 с.
    30. Белецкий М. И. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины / М. И. Белецкий, А. К. Толпыго // Политические исследования. – 1998. – № 4. – С. 74–89;
    31. Белобородов Д. В. Ситуация раскола культурного пространства России в современных социально-исторических условиях [Електронний ресурс] / Д. В. Белобородов. – Режим доступу : http.www.nasledie.ru/kultura/4_4_4/article/php?art=15
    32. Белов Г. А. Развитие политических отношений в условиях перестройки / Г. А. Белов. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1989. – 160 с.
    33. Бжезинський З. «Україна має показати своєму молодшому братові –
    Росії – приклад політичної культури» [Електронний ресурс] / З. Бжезинський. – Режим доступу : // http://www.pravda. сom.ua/news/2007/11/14/66832.htm
    34. Бирюков Н. И. Российская политическая культура: когнитивный поход / Н. И. Бирюков // Политическая наука. Исследования политической культуры: Современное состояние : сб. науч. тр. – М. : ИНИОН РАН, 2006. – № 3. – С. 47–74.
    35. Бирюков С. И. Демократия и соборность: Представительная власть в традиционной российской и советской политической культуре / С. И. Бирюков, В. М. Сергеев // Общественные науки и современность. – 1995. – № 6. – С. 53–68.
    36. Бирюков С. И. Между деализмом и соборностью. (Проблемы и меха-низмы социальной интеграции в современном обществе) / С. И. Бирюков, В. М. Сергеев // Общественные науки и современность. – 1998. – № 4. –
    С. 61–74.
    37. Бойко О. Д. Політичне маніпулювання : навч. посіб. / О. Д. Бойко. – К. : Академвидав, 2010. – 432 с.
    38. Бойко С. М. Дослідження української національної самосвідомості: аксіологічний підхід [Електронний ресурс] / С. М. Бойко. – Режим доступу : http://www.filisof.com.ua/Jornel/M_46/Boyko.htm
    39. Болсуновський К. Родовий знак Рюриковичів, великих князів Київських. Геральдичне дослідження, призначене для прочитання на XIV археологічному з’їзді в м. Чернігові (1904 р.) / К. Болсуновський ; [підг. до друку О. Кучерука] // Бібліотека журналу «Пам’ятки України». Кн. 1. Національна символіка ; 2-е вид. – К., 1991. – С. 27–31.
    40. Бондаренко О. В. Українська економічна ментальність : соціально-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії». – К., 2007. – 32 с.
    41. Борисова О. В. Политическая социализация этнических групп в постколониальном пространстве / О. В. Борисова // Общественные науки и современность. – 1998. – № 1. – С. 70–80.
    42. Братасюк М. Г. Культура і національне відчуження / М. Г. Братасюк. – Київ–Тернопіль, 1994. – 124 с.
    43. Братко О. Тридент, його зміст та іпостасі / О. Братко // Бібліотека журналу «Пам’ятки України». Кн. 1. Національна символіка ; [2-е вид.]. – К., 1991. – С. 37–43.
    44. Брехаря С. Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності / С. Брехаря // Політичний менеджмент. – 2006. – № 1. – С. 109–117.
    45. Бурдяк В. І. Політична культура країн Європи в контексті інтегративних процесів : монографія / В. І. Бурдяк, Н. Ю. Ротар. – Чернівці : Рута, 2004. – 328 с.
    46. Бурдье П. Социальное пространство и генезис класов [Електронний ресурс] / П. Бурдье. – Режим доступу : http.www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/aver/02.php
    47. Варзар І. М. Політична етнологія: пропедевт. курс: авт. підруч. / І. М. Варзар. – 2-е вид., переробл. та допов. – К. : ДП «Вид. дім «Персонал», 2011. – 357 с.
    48. Варзар І. М. Політична етнологія як наука : моногр. / І. М. Варзар. – К. : Школяр, 1994. – 224 с.
    49. Варзар І. М. Тріадний принцип структуризації та функціональної ієрархізації соціальної та політичної систем транзитного суспільства / І. М. Варзар // Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі За ред. В. П. Беха. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. – С. 16–21.
    50. Варзар І. Співвідношення толеранції та віоленції у координатах методу тріадної кореляції цінностей та орієнтацій соціально-політичного розвитку / І. Варзар // Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності : Зб. наук. праць (Матеріали ІІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції від 19–20 травня 2011 р.). – Житомир : Вид-во ЖДУ імені Івана Франка, 2011. – С. 29–41.
    51. Василевська Т. Е. Особистісні виміри етики державного службовця : моногр. / Т. Е. Василевська. – К. : НАДУ, 2008. – 271с.
    52. Вебер М. Основные социологические понятия [Електронний ресурс] / М. Вебер. – Режим доступу : http: // www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sjciolog/Weber/osn_soc.php
    53. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер / Пер с немец. Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
    54. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен ; [пер. с англ. и вступ. ст. С. Г. Сорокиной]. – М. : Прогресс, 1984. – 371 с.
    55. Вернадский В. И. Проблема времени в современной науке / И. В. Вернадский // Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера ; [предисл.
    Р. К. Баландина]. – М. : Айрис-пресс, 2004. – 576 с.
    56. Вико Д. Основания Новой науки об общей природе наций / Д. Вико. – М.-К. : Refl-book-Иса, 1994. – 656 с.
    57. Вілсон Е. Українці: несподівана нація / Е. Вільсон ; [пер. з англ. Г. Гончаренко та О. Грицяка]. – К. : Вид-во «К. І. С.», 2004. – 552 с.
    58. Вітман К. М. Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн: моделі, особливості, проблеми : моногр. / К. М. Вітман. – К. : Логос, 2007. – 336 с.
    59. Видрін Д. Україна на порозі ХХІ століття: політичний аспект / Д. Видрін, Д. Табачник. – К. : Либідь, 1995. – 296 с. (Укр. та англ. мовами).
    60. Вилков В. Ю. Западная нациология ХХ столетия: концептуальные портреты / В. Ю. Вилков. – К. : Вид. Карпенко В. М., 2008. – 424 с.
    61. Витковски А. Пятилетка без плана. Украина: 1991–1996. Формирование национального государства, экономика, элиты / А. Витковски. – К. : Сфера, 1998. – 240 с.
    62. Высоцкая Н. И. Политическая культура и политическая практика в современной Африке (на примере политических реформ конца 80-х – начала 90-х годов) / Н. И. Высоцкая. – М. : Ин-т Африки РАН,1996. – 48 с.
    63. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – К. : Либідь, 2002. – 662 с.
    64. Вунд В. Проблемы психологии народов / В. Вунд // Преступная толпа. – М. : Ин-т психологии РАН; Изд-во «КСП+», 1998. – C. 195–308.
    65. Вятр С. Політична культура в Середній Європі. Чи існує політична культурна ідентичність у переході від Сходу до Заходу / [Електронний ресурс] / С. Вятр. – Режим доступу : http : // www.ji.lviv.ua/n9texts/wiatr.htm
    66. Габелюк Л. В. Місце політичної культури в інформаційному просторі / Л. В. Габелюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2008. – № 89–90. – С. 43–47.
    67. Гаджиев К. С. Американская нация: национальное самосознание и культура / К. С. Гаджиев. – М. : Наука, 1990. – 240 с.
    68. Гаєк Ф. А. Індивідуалізм істинний і хибний / Ф. А. Гаєк // Консерватизм. Консервативна традиція політичного мислення від Едмунда Берка до Маргарет Тетчер : антологія [2-ге вид. (перероб. і допов.)] ; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Видав. дім «Простір», «Смолоскип», 2008. – С. 309–331.
    69. Гаєк Ф. А. Контрреволюція науки [Електронний ресурс] /
    Ф. А. Гବєк. – Режим доступу : // http://www.libertarium.ru/ libertarium/contrrev
    70. Ганичев В. Русская политическая традиция / В. Ганичев // Константы русской политической культуры ; [сост. Н. В. Гараджа]. – М. : Европа, 2007. – С. 71–73.
    71. Гантінгтон С. П. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку / С. П. Гантінгтон ; [пер. з англ. Н. Климчук]. – Львів : Кальварія, 2006. – 474 с.
    72. Гатальська С. М. Філософія культури : підруч. [для студ. вищ. навч. закладів] / С. М. Гатальська. – К. : Либідь, 2005. – С. 326 с.
    73. Гелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм / Е. Гелнер ; [пер. з англ.]. – К. : Таксон, 2003. – 300 с.
    74. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества / И. Г. Гердер. – М. : Наука, 1977. – 703 c.
    75. Гердер Й. Г. Мова і національна індивідуальність / Й. Г. Гердер // Націоналізм : антологія ; [упоряд. О. Проценко, В. Лісовий]. – К. : Смолоскип, 2000. – С. 37–45.
    76. Гельман В. Я. Институциональное строительство и неформальные институты в современном российском обществе / В. Я. Гельман // Политические исследования. – 2003. – № 4. – С. 6–25.
    77. Геополітичні орієнтації населення і безпека України: за даними соціологів / [упоряд. М. О. Шульга]. – К. : ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф», 2009. – 80 с.
    78. Гиртц К. «Насыщенное описание»: в поисках интепретативной теории культуры / К. Гиртц // Антология культуры. Т. 1. Интерпретации культуры. – СПб. : Университет. книга, 1997. – С. 171–203.
    79. Глебова И. И. Политическая культура России. Образы прошлого и современность / И. И. Глебова. – М. : Наука, 2006. – 332 c.
    80. Глебова И. И. Травматическое прошлое и национальная политическая культура / И. И. Глебова // Политическая наука. Исследования политической культуры : современное состояние : сб. науч. тр. – М. : ИНИОН РАН, 2006. – № 3. – С. 114–139.
    81. Головатий М. Ф. Політична міфологія : навч. посіб. / М. Ф. Головатий. – К. : МАУП, 2006. – 142 с.
    82. Головаха Є. І. Народ як суб’єкт політичного процесу та специфічні риси його політичної культури в сучасній Україні / Є. І. Головаха // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України. Аналітичні розробки і пропозиції наукових та практичних працівників / кер. авт. кол. А. І. Комарова, О. М. Рудакевич. – К. : НДІ «Проблеми людини», 1997. – Т. 6. – С. 30–35.
    83. Головаха Є. Соціальні зміни в Україні та Європі: за результатами «Європейського соціального дослідження» 2005–2007 роки / Є. Головаха, А. Горбачик. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. – 133 с.
    84. Головаха Є. Українське суспільство 1992–2008: соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. – 85 с.
    85. Головаха Е. И. Постсоветская аномия : особенности выхода из состояния аномической деморализованности в России и на Украине / Е. И. Головаха, Н. В. Панина // Общественные науки и современность. – 2008. – № 6. –
    С. 5–10.
    86. Головин Н. А. Теоретико-методологические основы исследования политической социализации / Н. А. Головин. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. – 288 с.
    87. Гончарова Т. В. Универсальные ценности и цивилизационная специфика Латинской Америки. В 2-х кн. / Т. В. Гончарова, А. К. Стеценко, Я. Г. Шемякин. – М. : Ин-т Латинской Америки РАН, 1995. – Кн. 1.– 145 с. ; Кн. 2. – 168 с.
    88. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть / В. П. Горбатенко. – К. : Академія, 1999. – 240 с.
    89. Горбатенко В. Ціннісні аспекти реформування політичної системи України / В. Горбатенко // Політичний менеджмент. – 2007. – № 3. –
    С. 10–12.
    90. Грабовська І. Національний міф як складова українського національного буття / І. Грабовська // Грабовська І. Філософія українського буття : моногр. / І. Грабовська, Т. Ємець, О. Мостяєв. – К. : Укр. Видав. Спілка, 2006. – С. 239–289.
    91. Грабовська І. М. Філософія українського буття : моногр. / І. М. Грабовська, Т. М. Ємець, О. І. Мостяєв. – К. : Укр. Видав. Спілка, 2006. – 295 с.
    92. Григорєв В. Вітчизняна політична культура в контексті теоретичного пошуку / В. Григорєв // Нова політика. – 1998. – № 5. – С. 37–39.
    93. Грызлов Б. В. Политическая кальтура и проблема эффективности демократии в посткоммунистических странах / Б. В. Грызлов // Философские науки. – 2006. – № 11. – С. 5–17.
    94. Гринів О. Українська націологія: ХІХ – початок ХХ століття. Історичні нариси / О. Гринів. – Львів : Світ, 2005. – 288 с.
    95. Гринів О. Українська націологія: від другої світової війни до відродження держави. Історичні нариси / О. Гринів. – Львів : Світ, 2004. – 592 с.
    96. Гриценко О. М. Мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства (політико-культурологічний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / О. М. Гриценко. – К., 2003. – 31с.
    97. Громыко Г. Л. Общая теория статистики / Г. Л. Громыко. –
    М. : ИНФРА-М, 2005. – 392 с.
    98. Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський ; [репринт. відтвор. вид. 1913 р.]. – Київ–Львів, 1990. – 524 с.
    99. Губерський Л. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. – 3-є вид. – К. : Знання україни, 2007. – 580 с.
    100. Губерский С. А. Формирование политической культуры личности в условиях обновления социализма : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.02 «Теория научного коммунизма» / С. А. Губерский. – К., 1990. – 20 с.
    101. Гудименко Д. В. Политическая культура России: преемственность епох / Д. В. Гудименко // Политические исследования. – 1994. – № 2. – С. 156–164.
    102. Гудименко Д. В. Политическая культура Германии / Д. В. Гудименко // Политическая культура: теория и национальные модели / [К. С. Гаджиев, Д. В. Гудименко, Г. В. Каменская и др.] – М. : Интерпракс, 1994. – С. 104–139.
    103. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли / Л. Гумилев. – М. : ООО «Изд-во АТС», 2003. – 548 с.
    104. Данн О. Нации и национализм в Германии, 1740–1990 / О. Данн ; Пер. с нем. И. П. Стребловой. – СПб. : Наука, 2003. – 469 с.
    105. Даймонд Л. Консолідація демократії і політична культура / Л. Даймонд // Демократія : антологія / [упоряд. О. Проценко]. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 882–942.
    106. Дашутін Г. Політичний ідеал: світовий досвід і сучасна Україна / Г. Дашутін. – К. : Академ-Прес, 2006. – 304 с.
    107. Декларація про державний суверенітет України // Вісник Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
    108. Декларація прав національностей України // Вісник Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 799.
    109. Денисенко В. Дискурс свободи: утопія та реальність вибору / В. Денисенко, В. Климончук, Ю. Привалов. – Львів : Астролябія, 2007. – 212 с.
    110. Дегтярев А. А. Основы политической теории : учеб. пособ. / А. А. Дегтярев. – М. : Высшая школа, 1998. – 239 с.
    111. Демчук П. О. Російська політична культура. Філософсько-політологічний трактат / П. О. Демчук, В. А. Мандрагеля. – К. : Молодь, 2009. – 312 с.
    112. Дем’яненко В. Ментальні характеристики політичної свідомості українців / В. Дем’яненко // Людина і політика. – 2002. – № 1. – С. 93–100.
    113. Денисюк С. Г. Імідж політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури: особливості формування та механізми реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / С. Г. Денисюк. – К., 2006. – 18 c.
    114. Джесунов А. И. Политическая культура: концептуальные аспекты / А. И. Джесунов // Социально-политические науки. – 1994. – № 11–12. – С. 75–84.
    115. Дзюба І. М. Чи усвідомлюємо ми національну культуру як цілісність? // Культура і життя. – 1988. – 24 січня.
    116. Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього / І. Дзюба. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2001. – 35 с.
    117. Дилигинский Г. Г. Социально-политическая психология : учеб. пособ. ; [изд. 2-е, испр. и доп.] / Г. Г. Дилигинский. – М. : Новая школа, 1996. – 352 с.
    118. Дмитренко М. А. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції / М. А. Дмитренко. – К. : Знання України, 2008. – 544 с.
    119. Дмитренко М. А. Формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / М. А. Дмитренко.– К., 2005. – 20 с.
    120. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики : моногр. – Львів : Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 490 с.
    121. Добіжа В. В. Формування політичної культури сучасної владної еліти в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / В. В. Добіжа. – К., 2008. – 20 с.
    122. Добржанська О. Л. Політична ідентичність українського суспільства в умовах європейської інтеграції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / О. Л. Добржанська. – К., 2008. – 18 с.
    123. Дойч К. Народи, нації та комунікація / К. Дойч // Націоналізм: антологія / [упоряд. О. Проценко, В. Лісовий]. – К. : Смолоскип, 2000. – С. 546–566.
    124. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психологічного повсякдення) / О. Донченко, Ю. Романенко. – К. : Либідь, 2001. – 334 с.
    125. Донченко О. Соцієтальна психіка / О. Донченко. – К. : Наук. думка, 1994. – 208 с.
    126. Драгоманов М. Вибрані праці: [у 3 т., 4 кн.] / Редкол.: В. П. Андрущенко (голова) та ін. – К.: Знання України, 2006. – Т. І, кн. 2 : Історія. Публіцистика, Політологія / Упорядкув. та прим. В. Ф. Погребенника. – 2007. – 272 с.
    127. Дробижева Л. Возможность совместимости гражданской и этничес
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины