ПУБЛІЧНА СФЕРА ПОЛІТИКИ ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ) : ПУБЛИЧНАЯ СФЕРА ПОЛИТИКИ ДЕМОКРАТИЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА (теоретико-методологический анализ)



  • Название:
  • ПУБЛІЧНА СФЕРА ПОЛІТИКИ ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)
  • Альтернативное название:
  • ПУБЛИЧНАЯ СФЕРА ПОЛИТИКИ ДЕМОКРАТИЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА (теоретико-методологический анализ)
  • Кол-во страниц:
  • 420
  • ВУЗ:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА



    На правах рукопису



    Третяк Олексій Анатолійович

    УДК 323.21:32.019.5:321.7

    ПУБЛІЧНА СФЕРА ПОЛІТИКИ
    ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА
    (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)




    Спеціальність – 23.00.01 – теорія та історія політичної науки




    Д И С Е Р Т А Ц І Я
    на здобуття наукового ступеня
    доктора політичних наук




    Науковий консультант
    Токовенко Олександр Сергійович
    доктор філософських наук,
    професор






    Дніпропетровськ – 2012






    З М І С Т


    ВСТУП……………………………………………………………………………..4
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ ПОЛІТИКИ……………………………………………………..14
    1.1 . Проблема публічної сфери політики у світовій соціально-філософській традиції………………………………………………………………………………….14
    1.2 . Комунікативна прагматика як джерело розробки концепту «публічна сфера»……………………………………………….…………………………………..26
    1.3 . Політологічні підходи до вивчення феномену публічної сфери…………………………………………………………………………………….38
    1.4 . Методичні та методологічні засади побудови концепції публічної сфери політики…………………………………………………………………………………79
    Висновки до розділу 1...…………………………………………………………91
    РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ…………………………………..…...94
    2.1. Мас-медіа як компонент публічної сфери політики: інтерпретація параметрів діяльності..…………………………………………………………………94
    2.2. Громадськість як компонент публічної сфери політики: емпірико-теоретичні засади політичної ідентичності..…………………………………...…...117
    2.3. Держава як компонент публічної сфери політики: апробація демократичної інтерактивної культури у локальному і глобальному вимірах.….137
    2.4. Політико-експертна спільнота як компонент публічної сфери політики: способи самоствердження та виклики сучасної демократії………………………………...……………………………………………163
    Висновки до розділу 2...……………………………………………………….170
    РОЗДІЛ 3. ПУБЛІЧНА СФЕРА ПОЛІТИКИ ЯК ФЕНОМЕН ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ТЕОРЕТИЧНИЙ СТАТУС ТА ПРАГМАТИЧНІ ПРОЯВИ…………………………………………………………………………….....175
    3.1. Політичний дискурс та публічна сфера: зміст та співвідношення понять……………………………………………………………………………….....175
    3.2. Практика публічних обговорень як чинник прийняття політичних рішень………………………………………………………………………………....188
    3.3. Публічна сфера в контексті політичної маніпуляції………………………………………………………………………….....196
    3.4. Механізми раціоналізації політичної комунікації в межах публічної сфери………………………………………………………………………………..…203
    Висновки до розділу 3...……………………………………………………….213
    РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ ПОЛІТИКИ ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА………………………………………….…218
    4.1. Концептуальна модель оптимізації публічної сфери політики……………………………………………………………………………….218
    4.2. Глобальне громадянське суспільство як середовище втілення елементів оптимальної публічної сфери політики.……………………………………………..228
    4.3. Оптимізація публічної сфери політики в умовах сталої демократії……………………………………………………………………...………245
    4.4. Публічна сфера політики як чинник демократизації транзитивних суспільств……………………………………………………………………………..258
    Висновки до розділу 4...………………………………………………………271
    РОЗДІЛ 5. ПУБЛІЧНА СФЕРА ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: ОЦІНКА РІВНЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ………………….275
    5.1. Парламентська дискусія як інститут зародження демократичної публічної сфери в сучасній Україні…………………………………………………………….276
    5.2. Медіаполітична структура України: роль в розбудові публічної сфери політики……………………………………………………………………………….294
    5.3. Українські політичні сили як компонент публічної сфери політики………………………………………………………………………………311
    5.4. Громадські організації в контексті публічної сфери України……………………………………………………………………………......326
    Висновки до розділу 5...………………………………………………………338
    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………341
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...355






    ВСТУП
    Актуальність теми. Процеси демократичного політичного розвитку в умовах поширення впливу сучасних комунікаційних систем, індивідуалізації та урізноманітнення форм політичної участі індивідів і груп, зміни принципових засад взаємодії держави і громадянського суспільства з ієрархічних на мережні, а також зростання ролі експертів у виробленні та впровадженні державних політик, потребує нового рівня концептуалізації. Він має ґрунтуватися на інтеграції нових масивів даних про політичні явища з усталеними політико-філософськими традиціями та новітніми тенденціями аналізу політичної практики. Теоретичною конструкцією, яка поєднує зазначені вище предметні сегменти політичної науки, є публічна сфера політики. Цей концепт відкриває перспективи набуття вірогідних наукових результатів у дослідженні політичної реальності, які складають основу вирішальних змін та особливої конфігурації політичного життя у ХХІ столітті.
    Ключовою особливістю нової структури політичного світу є специфічна конфігурація політичної комунікації, яка має вираження у зростанні значення маркетингових стратегій паблік рілейшенз, громадсько-політичної активності (в межах якої реалізуються права людини на свободу думки та самовираз), технологізації політичної діяльності через використання інформаційних засобів. У межах системи понять публічної сфери політики набувають нової інтерпретації такі явища, як політична публічність, політичний публічний простір, публіка, публічна політика. Владні відносини, які ґрунтуються на засадах плюралізму та необмеженої демократичної змагальності, а також взаємодія політичних суб’єктів в умовах прозорості політичного життя, дедалі більше стають орієнтованими на досягнення консенсусу шляхом публічних переговорів, дискусій з ідеологічних і програмних питань. Значного поширення у політичному процесі набувають форми прямої демократії, до яких належать не лише референдуми, громадські збори та акції громадської непокори, але й спільноти Інтернет-обговорень. Публічна сфера політики стає не лише спільною основою для різнорідних проявів політичної участі, але й системою норм і способів поведінки, які визначають перспективу політичних відносин на основі партнерства та взаєморозуміння. Крім того, публічна сфера політики є новим виміром концептуалізації громадянського активізму, у якому останній отримує більш високий статус та функціональне значення в процесах розвитку політичної системи.
    Дослідження публічної сфери політики як окремого предметного сегменту політичної теорії актуалізується через необхідність вирішення проблеми забезпечення сталості демократичних перетворень, переходу розвитку демократії з формально-інституційного і декларативного рівня на рівень функціонування локальних громад й інтеграції демократичних практик у соціетальну реальність, їх інкорпорації до ціннісної структури сучасного демократичного суспільства.
    Перетворення державної влади на політичний інститут, який перебуває у відносинах взаємодії та суперництва з політичними групами у комунікаційному просторі, актуалізує науковий розгляд публічної сфери політики як специфічного середовища і постійної передумови забезпечення легітимності діючої влади. Теорія публічної сфери політики також розкриває особливості взаємозв’язку політичної влади з населенням.
    Дослідження публічної сфери політики в сучасних умовах є важливим через необхідність висвітлення аспекту самоорганізаційних засад демократичної громадськості, а також формування відповідних демократичному суспільству світоглядних структур та рівня громадської свідомості.
    Потребує висвітлення причинно-наслідковий зв'язок між успіхом демократичних трансформацій і розбудовою публічної сфери політики у нових демократичних державах. У цьому зв’язку важливою є відповідь на питання щодо первинності публічних структур та інститутів, які можуть забезпечити усталене існування демократичного суспільства.
    У контексті дослідження публічної сфери політики отримують актуальність питання якісного рівня публічності у політичній системі, її класифікація, об’єктивні та суб’єктивні характеристики, нормативно-ціннісне наповнення. Саме обрання адекватної теоретико-методологічної стратегії є визначальним чинником набуття вірогідних результатів у такій багатокомпонентній предметній галузі.
    Серед сучасних вітчизняних та зарубіжних робіт, що розглядають теоретико-методологічні та прикладні аспекти функціонування публічної сфери політики в умовах демократії, виділяються дослідження В. П. Андрущенка, Е. Арато, С. Бенабіб, Н. Ю. Бєляєвої, В. М. Бебика, В. І. Бортнікова, Н. А. Бусової,О. Ю. Висоцького, К. С. Гаджиєва, В. В. Горбатенка, А.В. Грамчук, І. Н. Гомерова, М.Ю. Івоніна, А. Каплан, Ю. О. Красіна, І. О. Кресіної, Ф. М. Кирилюка,В. В. Кривошеїна, М. І. Михальченка, А. В. Назарчука, Р. Патнема, І. А. Побочого, М. В. Примуша, К. Снайдера, А. В. Семенова, О. С. Токовенка, Ф. Уебстера, В. Ф. Цвиха, О. О. Чемшита, Г. П. Щедрової, М. А. Шепєлєва.
    Таким чином, обрання теми даного дисертаційного дослідження зумовлене необхідністю подолання невідповідності між масштабними та багатовимірними трансформаціями комплексу явищ політичної публічності демократичного суспільства та недостатнім рівнем наукового опрацювання теоретико-методологічних основ та поняттєво-категорійного апарату публічної сфери політики, забезпечення адаптації її філософських парадигмальних настанов до завдань сучасної політичної теорії та новітніх тенденцій розвитку демократії.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № 13 від 30 червня 2011 року). Дослідження заявленої тематики пов’язане із розробкою наукової теми «Політична стабільність в сучасній Україні та світі: теоретико-методологічні детермінанти аналізу та процесуально-інституційні виміри розвитку», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
    Мета і завдання дослідження. Мета полягає у встановленні теоретико-концептуального змісту поняття та явища публічної сфери політики, а також її структурної будови в умовах сучасного демократичного суспільства.
    Для досягнення мети визначено такі основні завдання дослідження:
    - встановити сучасний зміст засад теоретичної та методологічної інтерпретації концепту «публічна сфера політики»;
    - встановити роль та місце комунікативної прагматики та провідних історичних і сучасних соціально-філософських течій у вивченні феномену публічної сфери політики;
    - визначити структуру політологічних підходів до вивчення феномену публічної сфери політики;
    - обґрунтувати методичні та методологічні засоби розвитку теоретичного змісту публічної сфери політики;
    - розкрити значення компонентів структури публічної сфери політики з визначенням ролі перспектив еволюції;
    - на теоретичному рівні розглянути значення мас-медіа, громадськості та політико-експертної спільноти як окремих компонентів публічної сфери політики та їх взаємодії як системного цілого;
    - обґрунтувати політико-комунікаційні засади публічної сфери політики, якими є дискурсивні та процедурні концепції публічних політичних обговорень, а також визначити моделі дисфункційного сценарію розвитку публічної сфери політики під впливом політичної маніпуляції;
    - визначити компоненти концептуальної моделі оптимізації публічної сфери політики, а також середовище й елементи її реалізації в сучасних умовах, в тому числі, як чинника демократизації транзитивних суспільств;
    - окреслити вектори розвитку та чинники еволюції публічної сфери політики трансформаційного суспільства постсоціалістичного типу;
    - визначити чинники побудови демократичної публічної сфери політики сучасної України, охарактеризувати її структурні компоненти, розкрити теоретичний зміст і практичне значення окремих елементів реалізації концепції публічної сфери політики в умовах сучасної України.
    Об’єктом дослідження є комунікаційне та громадянсько-активістське середовище сучасної системи політичної демократії.
    Предметом дослідження є теоретико-концептуальний зміст поняття публічної сфери політики та структурна будова явища публічної сфери політики в умовах розвитку сучасного демократичного суспільства.
    Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, використовується ряд методів. Розширення знань про природу сучасної публічної сфери політики в межах розвитку сучасної політичної теорії потребує застосування комплексної методології. Публічна сфера як предмет дослідження розпадається на різнопланові явища, які необхідно узагальнювати, оцінювати і фіксувати в межах різних систем координат. Такими методологічними підвалинами є системний і нормативно-ціннісний підходи. У межах системного підходу застосовується структурно-функціональний метод, який спрямований на аналіз компонентів публічної структури публічної сфери політики та їх функціональних ролей. Ідентифікація елементів публічної сфери включає інституційний аналіз, оскільки до публічної сфери входять як державні органи влади, так і громадські організації і політичні партії. Взаємодія структурно-функціонального й інституційного методів полягає в тому, що в межах інституційних рис компонентів політичної системи відбувається ідентифікація відокремлення від інших політичних об’єктів і явищ. За допомогою структурно-функціонального методу відбувається встановлення взаємозв’язку між цими елементами і публічною сферою політики як системного явища. Ключову роль у дослідженні відіграє синергетичний метод, призначення якого полягає в об’єднанні функціонування політичної влади та інструментальної парадигми політичного управління із спорадичною активністю громадського сектору політики, у межах єдиного предметного сегменту політичної теорії. Нормативно-ціннісний підхід у даному дисертаційному дослідженні спрямований на пошук моральних та онтологічних засад публічної сфери як політичного явища.
    Наукова новизна отриманих результатів полягає у визначенні та обґрунтуванні публічної сфери політики як системи компонентів політичної дійсності та концептів теорії політики у межах функціонування сучасного демократичного соціуму як типу політичної самоорганізації і середовища розвитку громадянської політичної участі. У відповідності з цим, автором сформульовані положення, які мають наукову новизну і виносяться на захист.

    Вперше
    - установлено значення проблематики публічної сфери політики у порядку денному сучасної політичної науки, яке полягає в інтеграції в межах єдиного концепту різнорідних явищ, що належать до провідних політологічних дослідних напрямків (політична комунікація, громадська активність, інституційний вимір політики тощо) з метою набуття нових вірогідних наукових результатів щодо цільового спрямування політичної участі, напрямків еволюції демократії і громадянського суспільства за доби глобалізації і розвитку технологій комунікацій і зв’язку;
    - визначено специфіку взаємодії основних дослідних традицій у вивченні публічної сфери політики, яка розкривається у конвергенції комунікативно-прагматичних засад соціально-політичної етики дискурсу, співвідношення громадсько-приватного просторів, асиміляції положень теорії інформаційного суспільства відповідно до завдань політичної науки;
    - розкрито політико-філософське і політологічне значення поняття публічної сфери політики, перше з яких знаходить прояв в акцентуванні уваги на морально-етичних та екзистенційно-онтологічних параметрах публічного політичного буття, а друге – у розкритті інституційно-інфраструктурних та аналітико-прогностичних вимірів публічної політичної діяльності та публічної політики, які перебувають у відносинах взаємовпливу і взаємодоповнення.
    Набули подальшого розвитку:
    - аналіз структурного виміру публічної сфери політики як сукупності елементів, які функціонують в межах системи та реалізують суспільну функцію представництва соціально-політичних і політико-владних суб’єктів у постійно оновлюваному інформаційному полі та ідеосфері політики. Обґрунтовано, що структурними компонентами сучасної публічної сфери політики є громадськість як активна, свідома і дієва сукупність самоврядних спільнот та індивідів; держава як комунікаційний актор і партнер громадянського суспільства; засоби масової інформації як інститут відображення суспільно-політичних подій; політичні партії, громадські рухи та групи інтересів як чинники забезпечення плюралізму і політичної конкуренції на процедурних основах демократії;
    - обґрунтування ролі політико-експертних спільнот та політико-експертної діяльності, яке полягає у забезпеченні високого епістемічного рівня публічної сфери політики окремих держав та світового співтовариства в цілому, у стимулюванні процесу самоідентифікації публічних політичних акторів всередині публічної сфери політики, відображенні ключових тенденцій публічної політичної активності, висуванні пропозицій та рекомендацій стосовно вдосконалення процедур та адаптації публічної сфери політики до процесів глобального розвитку;
    - оцінка співвідношення публічної сфери політики і політичної комунікації як цілого і часткового, визначено сутність політичної комунікації як провідного типу політичної діяльності в межах загальносуспільної публічної сфери. Обґрунтовано точки перетину предметних сфер політичної комунікації і публічної сфери політики в межах явища публічної політичної комунікації, а також кодування і декодування меседжів публічної політичної поведінки.
    Уточнено:
    - зміст евристичного та епістемічного потенціалів концепції публічної сфери політики. Перший спрямований на впорядкування конотацій публічного політичного дискурсу як сукупності професійних та нефахових проявів політичного мовлення відповідно до структурних елементів політичної системи демократичного суспільства. Другий обґрунтовує формування середовища епістемічної свободи у межах публічної сфери політики, яке сприяє пошуку оптимальних варіантів рішень у контексті політичного управління суспільством;
    - формулювання стратегії оптимізації публічної сфери політики, яке полягає у досягненні переважно раціонального режиму політичних висловлювань, трансформації процедур обговорення на основі мережних принципів та з урахуванням можливостей політичного Інтернет-спілкування, утвердженні принципу гетерогенності політичних позицій у процесах прийняття політичних рішень;
    - ключові особливості демократичного суспільства, що детермінують розвиток публічної сфери політики: розширення неконтрольованого доступу до практик громадсько-політичної діяльності, посилення технократичних тенденцій у глобальному управлінні, обмежена ефективність проекту універсалізації демократичних цінностей, формування культури інфортейменту як основи сприйняття та поширення політичної інформації і поява нових технологій контролю, загострення глобальних проблем людства та глобальної конкуренції;
    - траєкторію розвитку компонентів публічної сфери політики в сучасній Україні, що дала змогу встановити особливості їх розвитку: ангажованість громадськості переважно конфліктними підходамі до публічної політичної самопрезентації, відсутність розподілу коментування і репортингу щодо політичного процесу у діяльності ЗМІ, недостатня комунікативна ефективність у публічній діяльності держави як політичного інституту, обмежене оприлюднення внутрішньопартійного життя політичних організацій.
    Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження визначають риси оптимального функціонування компонентів публічної сфери політики в сучасній Україні, прогнозування стану механізмів та явищ співвідношення оприлюдненої та прихованої інформації для розвитку демократичного суспільства, співвідношення політичної маніпуляції та інформування в межах публічної політичної комунікації. Результати дослідження можуть бути застосовані дослідниками-політологами, а також представниками інших суспільно-гуманітарних дисциплін, які здійснюють розробку проблем публічної політики, процедур політичних обговорень та демократичного колегіального прийняття рішень. Крім того, концептуальне обґрунтування публічної сфери політики має орієнтаційне значення для громадсько-політичних діячів, фахівців органів державного управління й місцевого самоврядування. Положення дисертації можуть бути застосовані у навчальному процесі під час викладання політологічних дисциплін, а також курсів на перетині політичної науки і політичної філософії.
    Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором підготовлено одну наукову монографію (одноосібно), 23 статті у фахових виданнях (21 одноосібно та 2 у співавторстві), 9 тез і статей за матеріалами наукових конференцій (одноосібно). Ідеї та думки, які належать співавтору публікацій, у дисертації не використовувалися.
    Апробація результатів дисертації. Теоретичні та методологічні аспекти дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і внутрішньовузівських наукових і науково-практичних конференціях та семінарах, круглих столах: Регіональній науково-практичної конференції «Роль кафедр соціально-гуманітарних дисциплін у формуванні морально-етичної культури студентів» (Дніпропетровськ, 2006), Міжнародній науковій конференції «Соціально-гуманітарна освіта та наука в контексті європейської інтеграції» (Дніпропетровськ, 2007); Всеукраїнській науково-практичної конференції «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2007), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2008), Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські способи представництва суспільних інтересів в Україні» (Дніпропетровськ, 2008), Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Дніпропетровськ, 2009), Регіональній науковій конференції «Проблеми соціально-гуманітарної освіти та науки» (Дніпропетровськ, 2009), Регіональній науково-практичній конференції «Удосконалення правового забезпечення державно-службових відносин в Україні» (Дніпропетровськ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (Київ, 2011), V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи сучасної України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2011), Міжнародній науково-практичній конференції «Правові проблеми зміцнення української державності» (Одеса, 2011), V Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Регіональна молодіжна політика як шлях розбудови української державності», (Донецьк, 2011), І Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Теорія та практика діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування на сучасному етапі розбудови української державності» (Донецьк, 2011), Всеукраїнській науковій конференції «Досягнення соціально-гуманітарних наук в сучасній Україні» (Дніпропетровськ, 2011 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Сучасні соціально-гуманітарні дискурси» (Дніпропетровськ, 2011), ІІ Міжнародній науковій конференції «Регіональні ЗМІ: історія, сучасний стан та перспективи розвитку, (Луганськ, 2012), ІІІ Всеросійській науково-практичній конференції «Розвиток політичних інститутів і процесів: зарубіжний і вітчизняний досвід», (Омськ, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції «Право, суспільство та держава: форми взаємодії» (Київ, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції «Нове міжнародне та національне законодавство – нові завдання юридичної науки» (Київ, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини: проблеми забезпечення, реалізації та захисту» (Запоріжжя, 2012). Основні положення дисертаційної роботи, її результати та висновки були викладені автором і обговорювалися на засіданнях кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, в авторських лекційних курсах «Політична епістемологія», «Історія політичних учень», «Історія політичної науки» для студентів спеціальності «Політологія».
    Публікації. За результатами дослідження опубліковано індивідуальну монографію, 23 статті у провідних наукових фахових виданнях, 9 тез і статей за матеріалами конференцій.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    У результаті дослідження встановлено, що проблема публічної сфери політики має значний ступінь розробки у світовій соціально-гуманітарній та соціально-філософській наукових традиціях. Крім того, предметна розпорошеність аналізу публічної сфери політики спонукає до пошуку нового методологічного інструментарію та концептуально-теоретичної розробки цього явища, починаючи з його поняття і завершуючи прикладними аспектами і проявами цього явища в сучасній політичній реальності.
    1. У межах дисертації розкрито зміст теоретико-методичних засад концепту публічної сфери політики. Його складниками є теорія публічної сфери як окремої сфери життєдіяльності суспільства, методологія сферного підходу, який представляє політичний світ як феномен реальності, в якому не відображаються тенденції систематизації та структурування, ієрархій підпорядкування, а діють горизонтальні взаємодії. Чільне місце посідають наукові політологічні уявлення щодо публічної політики, публічної політичної діяльності громадянського суспільства, громадського публічного простору, необмежених демократичних політичних обговорень і комунікації.
    Виокремлення структурних елементів публічної сфери політики має специфічні методологічні передумови. Політико-системна парадигма і структурний функціоналізм визначають корисність кожного суспільно-політичного інституту з погляду потреб соціуму. Вони фіксують статус публічної сфери політики на основі явищ емпіричного прояву, констатують традиційну периферійність проблематики публічної сфери. Емпірико-інституційні підходи акцентують увагу на речових доказах існування публічної сфери.
    Належність категорії «публічна сфера» до категорій політико-теоретичної традиції дозволяє співвіднести публічну сферу політики з іншими фундаментальними явищами політичного буття: владою, політичною волею, політичним управлінням.
    Публічна сфера політики є первинним агрегатом суспільного в умовах відокремлення людини від природи та її спільнот від навколишнього світу. Публічна сфера політики є середовищем суспільної та політичної предметності, матеріальним субстратом речей та дій, які належать до світу політичного.
    Загальна (неполітична) публічна сфера сучасного демократичного суспільства є об’єднанням рівноправних індивідів, які не завжди можуть знаходитися в одному політичному просторі. Їх об’єднання у смисловому гіпертексті, завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям, дає можливість розглядати лише смислові аспекти проявів мовленнєвої активності в сфері політики, не звертаючи уваги на статус, культурні передумови, майновий стан та інші соціальні характеристики, які визначають ранг мовця у суспільно-політичних справах.
    Важливою функцією теоретико-методологічних підходів до вивчення публічної сфери є конституювання політичного змісту публічної сфери політики та її місця у політичній реальності. В цьому контексті політико-філософській традиції та сучасній політичній теорії властиве тлумачення сучасної публічної сфери політики як узагальнюючої структури для всього політичного світу від рівня функціонування локальних громадських спільнот і до глобального рівня. В темпоральному аспекті це тлумачення пов’язує публічну сферу античного світу із публічною сферою Інтернет та кібернетичною мережною публічною сферою доби глобалізації.
    Разом з тим, поширення отримав і підхід, який актуалізує публічну сферу як сферу соціальних комунікацій та міжіндивідуальних інтеракцій, який концентрує увагу на використанні мас-медіа та впливі на громадську думку. Сутність сучасного інтегративного підходу в межах політичної науки полягає у визначенні публічної сфери політики як конституюючої політичну реальність, спільну діяльність з громадських обговорень, прийняття рішення та поширення інформації, структуру взаємодій політичних суб’єктів в умовах демократії.
    Отже, публічна сфера політики є комплексним явищем, яке на сучасному етапі, з одного боку, відокремлює громадську діяльність людини від інших систематизованих підрозділів суспільства, (таких, як економіка, сфера соціальної допомоги і культурно-духовна діяльність), та, з іншого боку, охоплює все суспільство на основі тематизації спільних інтересів.
    2. Визначені роль та місце комунікативної прагматики у системі обґрунтувань публічної сфери політики демократичного суспільства. Вони полягають у підкресленні антисистемної та позасистемної сутності публічної сфери політики, а також у формуванні етико-дискурсивних засад публічних політичних обговорень як практики міжособової політичної комунікації. Роль історичних і сучасних соціально-філософських течій розкриває фундаментальне значення компонентів політики в умовах демократії держави, суспільства, громадянина.
    Переосмислюючи предметність провідної проблематики, політична наука, ґрунтуючись на соціально-філософській традиції у вигляді комунікативної теорії, дещо змінює тлумачення владних відносин щодоїх центрального статусу у публічній сфері. Також змінюється теоретичне сприйняття влади як особливої форми виразу політичної сфери і політичної системи.
    У межах дослідження визначено рівні розгляду структури публічної сфери політики. Першим є соціально-філософський рівень, на якому публічна сфера розглядається у дихотомічній протилежності: публічність – приватність. Цей рівень окреслює роль особистнісного сприйняття та переводить публічну сферу політики у категорію політичної онтології, викреслюючи її з переліку реальних детермінант політики.
    Разом з тим, цей рівень конституює публічну сферу політики як категорію і поняття, надає місце публічній сфері у природничо-науковій картині світу.
    Окреслення убудованості публічної сфери до структури політичного світу у соціально-філософських і соціологічних традиціях спирається на протиставлення спільноти та індивіда. Проте поняття політичної публічності конституює належність індивіда до загальної спільноти людей і детермінованість його життя спільними нормами.
    Технологізація публічної сфери політики, як свідчать дослідження, підкреслює її перспективність та функціонування й існування у майбутньому політичному світі.
    3. Структура політологічних підходів до вивчення феномену публічної сфери політики утворюється на основі політико-комунікативної парадигми як підґрунтя для осягнення функціонального значення публічної сфери та нормативних теорій демократії, які розглядають публічну сферу політики як форму реалізації прав людини і громадянина на самовираження.
    Синтетичний методологічний підхід до тлумачення публічної сфери політики в межах демократичного суспільства полягає в описі практик відправлення влади в основі її контролю та діалогу. Публічна сутність влади як спільної справи всіх громадян та, водночас, явища технологічного і функціонального управління в межах цього дослідження, набуває вирішального значення.
    Політична влада, як комунікаційна і дискурсивна діяльність та технологічна практика управління суспільством, в контексті поняття «публічної сфери політики» набуває статусу предметної галузі, яка стає зовнішнім чинником щодо основного фокуса дослідження.
    Проблемою розвитку методичних підходів для вивчення публічної сфери політики демократичного суспільства є залучення (рекрутування) учасників для забезпечення адекватного існування громадськості як повноправного компонента публічної сфери поряд із державою і засобами масової інформації. В умовах домінування технологій розважання в інформаційному полі громадяни дедалі більше віддаляються від участі у публічних виступах, а також від політичних публічних дій.
    Таким чином, статус публічної сфери політики, як феномену політичної комунікації, в залежності від проблем політичного дискурсу, як компонента публічної сфери, дискурсивні взаємодії, які в межах соціально-філософської традиції, мають етичне підґрунтя, пов’язані з індивідуальними, груповими і мовленевими взаємодіями, які не завжди пов’язані з політичним рівнем.
    Очевидною вадою існуючих теоретико-методологічних підходів до визначення публічної сфери є тлумачення нормативно-ціннісної природи публічної сфери. Ці ідеалістичні положення вступають у протиріччя з імперативами функціонування політичної системи, яка базується на принципах функціоналізму й утилітаризму. Також у межах конкурентної змагальної політики в умовах демократії виживають лише життєздатні, налаштовані на успіх та перемогу явища та елементи. В межах роботи визначено, що концептуально-теоретичний зміст структури сучасної публічної сфери не вичерпується і значенням як етико-морального феномену, але в межах дослідження встановлена функціональна логіка структури публічної сфери політики.
    4. Методологічні засоби дослідження публічної сфери політики пов’язані з поєднанням сферного і системного підходів у розкритті кількісного і якісного складу публічної сфери політики.
    Публічна сфера політики у країнах сталої демократії є окремою сукупністю явищ, які свідчать про можливість і високу ймовірність впровадження проективної моделі публічної сфери та оптимізації існуючої. Незворотність демократичних практик обговорення, зростаюча публічність (як відкритість) діяльності органів влади, демонструють можливість зміцнення засад публічних виступів і обговорень як базових прав людини. Якщо право вільного та обов’язкового висловлення думки громадян буде інституалізоване як особливе право та обов’язок, то публічна сфера політики отримає нову перспективу для подальшого впровадження на основі правових норм.
    Інститутційне бачення публічної сфери політики у країнах сталої демократії розкриває істотну кількість незадіяних ресурсів «підживлення» політичної публічності у вигляді громадських груп, які не вступають в обговорення, а також державних і політичних структур, які висловлюються з важливих питань. Країни сталої демократії демонструють незворотність сценарію публічного функціонування політики через включення її елементів до існуючої політичної традиції.
    Синергетична методологічна позиція дає змогу стверджувати, що публічна сфера політики інтеріоризована до політичної системи через мережну структуру політики (горизонтальні взаємодії між різними інститутами, суб’єктами, групами). Одначасно, згідно із синергетичним розумінням, вона є реальним середовищем вироблення політики.
    Публічна сфера політики, відповідно до сферного підходу, є чинником, який має не інституційну, а дисперсну природу впливу. Це є практика, яка накопичує інкрементальні зміни на рівні атомарних елементарних елементів політичного світу. Із зростанням кількості обговорень, зростанням кількості задіяних громадських груп, політичних сил, її міцність зростає.
    Системна логіка також знаходить своє застосування в аналізі публічної сфери політики. Функціонування в умовах публічності політичних сил та інших політичних акторів є мірилом їх модернізації та відповідності новим мінливим умовам. Отже, у змаганні з подібними до них акторами, вони виглядають більш гнучкими й адаптивними, тому в цілому існування практик публічної сфери політики сприяє якісним перетворенням у політичній еліті, яка стає зацікавленою у збереженні практик публічної сфери політики.Через існування публічної сфери навіть ті владні режими, які мають тенденцію до авторитарного правління, мають обмежену кількість варіантів та істотно зменшений простір маневру з огляду на стандарти міжнародної публічної сфери.
    Ключовим аспектом оптимізаційних проектів є обґрунтування публічної сфери як цінності, а практики вільних обговорень та відкритої інформації – як основного агрегата оптимального вигляду політичної комунікації. В сучасних технократичних концепціях політичної комунікації ця ідея не закладається, і тому обґрунтування позитивного розвитку публічної сфери слід шукати у теоретичних засадах громадянського суспільства. Якщо вважати громадянське суспільство основним системоутворюючим елементом демократії, то раціоналізація політичної комунікації в межах публічної сфери політики виступає важливим функціональним доповненням до інституційного розвитку громадських організацій. Метою запровадження раціональності до політико-комунікативних практик має бути усунення змагальності, перекручень інформації, використання недостовірної інформації, недоцільних екстралінгвістичних заходів у практиках громадських обговорень, звернень, громадянських дій.
    Реальність втілення такого сценарію в межах найбільш розвинених демократичних країн на основі аналізу емпіричного матеріалу здається мало ймовірною. Однак, реальним процесом раціоналізації політичної комунікації є обмеження свавілля засобів масової інформації через правові засоби, обмеження щодо поширення недостовірної інформації та функціонування ефективної судової системи. Перехід практики невимушеної та взаємоузгодженої публічної політичної комунікації стає звичним у межах кількох поколінь громадянського суспільства. Тому окреслення базових засад і утвердження їх в політико-правовій практиці раціоналізації політичної комунікації є невід’ємним елементом прогресу й удосконалення змісту поняття публічної сфери політики.
    5. Значення компонентів структури публічної сфери політики, – держави, мас-медіа, громадських організацій, політичних сил – полягає у формуванні їх публічного образу та створенні контенту публічної сфери як результату реалізації публічної політичної поведінки. Остання полягає у презентації своїх дій перед суспільством і іншими суб’єктами політики.
    Публічна сфера політики своєю структурою демонструє нову якість демократичних практик і нову побудову плюралізму в сучасних умовах (див. схему, стор. 360).
    Держава отримує від публічної сфери політики можливість проникнення у всі громадські справи індивідів. Політичні сили отримують у межах публічної сфери політики необмежене поле поширення своїх концептуальних і програмних ідей. Громадські організації отримують можливості як найширшого представництва і відстоювання своїх позицій. Засоби масової інформації отримують можливість безперешкодного висвітлення подій та процесів.
    Структурний вимір публічної сфери політики не обмежується перерахуванням її основних елементів, він розкривається в імпульсах організації публічної сфери та меті її існування, забезпеченні відкритості та транспарентності всіх політичних процесів. Структура публічної сфери політики є основою для вільної та невимушеної взаємодії, забезпечення змагальності й створення умов для справедливого вирішення спільних політичних питань.
    Предметним сегментом втілення окремих рис проективної структурної моделі публічної сфери політики є побудова глобального громадянського суспільства і впровадження його окремих елементів в існуючу політичну дійсність. Перевагою концепту глобального громадянського суспільства є його націленість на перспективне майбутнє людства. Недоліками є, як свідчить проведене дослідження, аморфність цієї концепції та недостатність емпіричного підтвердження.
    Побудова глобальної публічної сфери політики за допомогою засобів Інтернет на сьогодні є, скоріше, метафорою. Не є втіленою у реальність і концепція глобального уряду та глобального управління. Згідно з класичними уявленнми, громадянське суспільство може протистояти лише реальним структурам управління. Елементи глобальної публічної сфери політики реалізовуються також у міжнародних інститутах, в яких здійснюється представництво різних країн світу й обговорення спільних проблем людства. Водночас механізми прийняття рішення не завжди є демократичними, децентралізованими та транспарентними. Тому реальність втілення проективної моделі публічної сфери політики досі має лише ймовірнісний характер.
    Важливою рисою розвитку глобального громадянського суспільства як агрегату публічної сфери політики є його розвиток на функціональних засадах. На основі потреб реальних спільнот, індивідів, груп, політичних інститутів різних країн, у вільній, невимушеній, достовірній і невикривленій комунікації, а також у спробах зміни існуючої політичної реальності засобами, які концентруються у публічній сфері. Тому з подальшою апробацією політичних Інтернет-форумів, голосувань та опитувань зростає ймовірність втілення в реальність структурних елементів публічної сфери політики та їх еміпрична ідентифікації.
    6. Побудова проекту оптимізації публічної сфери політики включає аналіз вимог до елементів структури з позицій потреб функціонування суспільства. Держава як суб’єкт публічної сфери політики, має набути рис не обмежуючого та контролюючого органу, а реального партнера інших суб’єктів політики. Роль держави для публічної сфери політики є структуроутворюючою. Тому вона має бути безсторонньою, водночас вона має бути арбітром у політичних протистояннях інших суб’єктів. Громадянське суспільство, як суб’єкт публічної сфери, має бути активним і відновлювальним, а також постійно удосконалювальним. Громадянське суспільство має бути гнучким і недогматичним. Разом з тим, воно повинно абсорбувати лише конструктивні ідеї й заперечувати ціннісний імморалізм та втрату моральних орієнтирів.
    Політичні сили (партії, політичні рухи) мають відстоювати свої інтереси лише у морально обґрунтований спосіб. Вони мають утримуватися від руйнівних і деструктивних дій і актів маніпуляції, які ведуть до циклічного відтворення конфліктного протистояння всередині публічної сфери політики. Засоби масової інформації з точки зору теоертико-методологічного аналізу, мають набути суб’єктності й незалежності від комерційного і політичного сегментів, стати реальним, а не удаваним чинником передавання правдивої безсторонньої інформації. Вказані вимоги є обґрунтованими потребами демократичного суспільства, яке повинне мати ефективну систему поширення інформації, досконалі процедури висловлювання думок й постійні канали для участі у прийнятті політичних рішень. Вказані ідеалізовані вимоги мають пройти кілька ступенів апробації і обґрунтування. Проте вже сьогодні вони обґрунтовуються консенсусною парадигмою політичної діяльності. Пошук процедури найбільш обґрунтованого, демократичного й раціонального рішення веде до інтерпретації обговорень як базової практики публічної політичної діяльності.
    7. Водночас інституалізація політичного дискурсу як політичної взаємодії політичних акторів робить загальну публічну сферу, безумовно, частиною політики, оскільки політичні дискурсивні прояви встановлюють смислові зв’язки, висвітлюють теми і загалом формують зміст та структуру політичної комунікації. Слід зауважити, що дискурсивна природа публічної сфери є лише паралельною структурою з ефективною системою політичної комунікації.
    У межах дискурсу не лише передається інформація, але й конституюються позиції політичних гравців. У межах дискурсу завжди існують особистісні та культурні прояви й звичаї політичного мовлення.
    Відкритість політичної діяльності забезпечується дискурсивними практиками, які існують у межах політичної комунікації та одночасно в межах публічної сфери політики. Існування практики обговорення публічної сфери, як чинника прийняття політичних рішень, визначають і окреслюють окремий сегмент політичного дискурсу, який має функціонально-смислове та цільове значення.
    Публічні обговорення є окремою змістовною частиною загального політичного дискурсу. Разом з тим, вони є проявом політичної комунікації, отже, існує методологічна проблема узгодження паралельних змістів політичної реальності. В межах дослідження встановлено, що політичний дискурс і публічні обговорення об’єднуються у загальному, інтегруючому понятті публічної сфери політики, оскільки перше є просторовим компонентом, який відповідає за сукупність політичних тверджень, а друге є чинником тематизації і інструменталізації політико-комунікаційного процесу. Водночас дискурс політичний не несе функціонального навантаження інформування, а лише конституювання позицій. У той же час публічні політичні обговорення, як чинник прийняття колективних політичних рішень, несуть у собі елемент цілепокладання і вирішення проблем суспільства.
    Таким чином, у межах теоретичного обґрунтування сучасної політичної комунікації, політичний дискурс – це публічні політичні обговорення, які мають статус самостійних концептів, відображають різні рівні політичної реальності. При цьому вони є взаємодоповнюючими елементами загальної структури понять і явищ, які дозволяють описувати публічну сферу політики.
    В умовах демократичного суспільства засади політичної маніпуляції не мають критичного значення для функціонування етично обґрунтованої публічної сфери політики, оскільки завжди кожен суб’єкт комунікаційного регулювання поведінки може зустріти відповідну протидію в рамках рівнозначних маніпуляційних стратегій. Політична маніпуляція є критичною в умовах пропагандистської діяльності в межах тоталітарного суспільства, коли обмеженість і закритість інформації, а також утиски щодо вільної громадської думки заперечують можливість контраргументів щодо повідомлень, які використовуються в межах політичної маніпуляції.
    8. Складним теоретичним конструктом є механізм оптимізації політичної комунікації в межах публічної сфери. Виходячи з потреби конструктивного розвитку суспільства і поширення демократичних цінностей, розробка кінцевого виду проекту оптимальної публічної сфери потребує безсторонності і відходу від ідеологічних позицій і упереджень.
    Компонентами концептуальної моделі публічної сфери політики є: 1) сталий характер та можливості самовідтворення публічної сфери політики; 2) відповідність правовим критеріям; 3) відповідність публічних політичних виступів морально-етичним критеріям; 4) інноваційний характер, який передбачає поширення форм публічної і політичної участі, які раніше не мали місце у даному конкретному трансформаційному суспільстві. Таким чином, проект оптимізації публічної сфери включає як ідеальні проективні вимоги, так і реальні потреби суспільства.
    Потреба у кінцевому пункті еволюції публічної сфери є важливим аспектом, який розглядається у дослідженні. Концепція оптимізації публічної сфери є проектом, на який спрямовані дослідницькі зусилля. Важливими є імперативи політичної дійсності, які викликають до життя необхідність побудови концептуальної моделі. Такими імперативами є необхідність якнайповнішої реалізації громадських практик, якнайповніша реалізація свободи громадян тощо. Водночас у демократичному суспільстві суттєвого значення набуває вимога ефективності мовленнєвої взаємодії. Прагматичними проблемами суспільства є налагодження ефективної комунікації без перекручень та проблем маніпуляції. Тому оптимізація публічної сфери політики – це і нове теоретичне завдання і політична потреба для трансформаційних країн.
    9. Вектор розвитку публічної сфери політики пострадянського типу полягає у підвищенні якості публічних повідомлень, розширення кількості учасників, удосконалення процедур, в обговоренні зміни співвідношення питомої ваги публічної і непублічної політики на користь першої.
    В умовах перехідних країн публічна сфера політики є новою парадигмою політичної дійсності і політичних відносин. Ця парадигма поєднує і примирює раніше непоєднувані протилежності, якими є політична доцільність у вигляді безперечного досягнення мети будь-якими засобами (макіавеллістський шлях) та реалізація інтересів усіх груп і політично агрегованих спільнот.
    Публічна сфера політики перехідних країн перебуває в процесі ринкової систематизації та стандартизації, який був характерний для Європи кінця ХІХ століття. В цих умовах формування медіабізнесу інтегрувалося з економічними інтересами і поєднується з основними соціально-економічними потребами.
    10. Стратегією реалізації публічної сфери політики в Україні є розробка політичних обговорень, вимога публічної презентації прийняття політичних рішень, розгортання освітньо-виховних заходів щодо впровадження публічної політичної діяльності на всіх рівнях життєдіяльності суспільства.
    Дискусія, як форма функціонування парламентаризму в Україні, має досить тривалий період існування і є чи не єдиною інституалізованою та розробленою практикою публічних політичних обговорень. Її еволюція починається з кінця Перебудови у СРСР і є свідченням прогресу в обґрунтуванні політичних позиції і відстоюванні політичних переконань і використанні мовленнєвих засобів з метою досягнення порозуміння. Разом із тим, нормування і процедурні вимоги до дискусії не завжди відповідали дійсності. На сучасному етапі можна стверджувати, що регламентація і нормування публічної політичної дискусії у Верховній Раді України, а також інших представницьких органах, не досягли сталих форм. Проблемами та негативними аспектами парламентської дискусії, як складової публічної сфери політики сучасної України, є демарші політичних сил та окремих мовців, прагнення до самопрезентації, використання часу публічних обговорень у неконструктивний спосіб. Ці недоліки мають бути подолані за допомогою правової регламентації та підвищення освітнього рівня політичних мовців. На сучасному етапі вільна громадська думка, як компонент публічної сфери політики сучасної України, досі не конституювалася. Засоби масової інформації на сьогодні не є безстороннім провідником об’єктивної інформації та інститутом управління і формування громадської думки. Тому формування громадянської думки згідно з класичними положеннями комунікативної теорії передбачає наявність, так званої буржуазної публіки, (певним чином зацікавленої освіченої верстви населення, які бувають у курсі політичних подій, потребують інформації). Натомість у сучасній Україні засоби масової комунікації виступають чинниками маніпулювання громадською свідомістю та дезорієнтації населення у політичному світі. Певним чином цьому сприяє й становлення української журналістики, в якій не виокремилася самостійна політична журналістика з відповідною кваліфікацією і традиціями. Певним обмеженням розвитку публічної сфери сучасної України є приватизація публічного простору, яка знаходить прояв у функціонуванні засобів масової інформації в інтересах певного інвестора. Висвітлення подій мас-медіа здійснюється нерідко відповідно до інтересів власника. Домінує поширення цієї точки зору як єдино правильної і без компромісів з іншими подібними думками, а також інтересами держави і суспільства в цілому.
    Громадянська активність як компонент публічної сфери політики сучасної України, на початку незалежності виступала важливим ресурсом конституювання публічних практик у політиці. Однак за 20 років незалежності громадська діяльність не перетворилася на сталу тенденцію, відзначається політичною сезонністю. Вона тяжіє до виборчих процедур, а також загострюється в періоди інтенсифікації політичного процесу, як це було в період політичного протистояння 2004–2005 років.
    Разом з тим, відсутність насильницьких акцій та твердих намірів політичної влади до їх насильницького усунення і придушення зіграло роль у формуванні переважно поміркованої культури вітчизняних громадських активістів. Свого часу чекає й формування індивідуальної громадської діяльності, яка в межах публічної сфери політики має отримати: по-перше, необхідний рівень обґрунтованості соціальними та економічними інтересами, по-друге, – процедурні умови, за яких кожна особа буде мати доступ до поширення своєї політичної позиції.
    На організаційно-структурному рівні громадянського суспільства проблемами у розбудові публічної сфери політики сучасної України є протистояння пострадянської колективної свідомості та громадської ідентичності, або належності до місцевих спільнот. Сфера місцевого самоврядування досі залишається незадіяним ресурсом розвитку публічної сфери політики демократичного суспільства.
    Ментальні риси українського народу, зокрема такі, як уникнення відкритого висловлення своїх думок, індивідуалізм у громадському житті, підозріле ставлення до влади, також звужують кількісну базу публічної політичної активності. Психологічні комплекси, пов’язані з недостатньою підготовкою та неукоріненістю фактів публічних обговорень у політичній діяльності також знижують рівень участі громадян у публічній політичній діяльності.
    Перешкодою для формування української автентичної публічної сфери політики є трансляція закордонних зразків як еталонних ідеальних моделей поведінки і формування публічної сфери. Публічна сфера політики сталих демократій не повною мірою відповідає реаліям сучасної України, тому важливим завданням подальшого наукового пошуку в галузі теоретико-методологічного опрацювання цієї теми є пошук власних українських ресурсів розбудови публічних політичних практик та інституцій.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абакумов С. А. Гражданское общество и власть: противники или партнеры? [Текст]/ С. А. Абакумов. – М. : Галерия, 2005. – 296 с.
    2. Абдула А. И. Рациональность как социокультурный феномен: Автореф. дис ... канд. филос. наук: 09.00.03 [Электронный ресурс] / А.И. Абдула; Днепропетр. нац. ун-т им. О. Гончара. – Д., 2009. – 16 с. –[Режим доступу] Укp.http: / / www.nbuv.gov.ua/ard/2009/09aairsf.zip
    3. Автономова Н. С. От «археологии знания» к «генеалогии власти» - [Текст]/Н. С.Автономова //Вопросы философии. – 1979. – № 2. – С. 56 – 61.
    4. Автономова Н. С. Рассудок. Разум. Рациональность. – [Текст]/Н. С.Автономова . – М.: Мысль, 1988. – 231 с.
    5. Адилова Л. Ф. Политико-коммуникативный механизм проектирования имиджа страны во внешней среде [Электронный ресурс] /Л. Ф. Адилова. – Режим доступа: http: // www.politex.info/content/view/738/30/
    6. Азми Д. М. Э. Фромм о позитивных и негативных аспектах современной демократии [Текст]/Д. М. Азми //Государство и право. – №5. – 2002 . – С. 22 – 29.
    7. Александрова А. В. Условия формирования независимого действующего экспертного сообщества или как заставить «фабрику мыслей» реализовывать «продукт»?[Электронный ресурс]/А. В. Александрова. – Режим доступа: http://sociosphera.ucoz.ru/publ/konferencii_2011/intelligencija_i_vlast_pereosmyslivaja_proshloe_zadumyvajas_o_budushhem/uslovija_formirovanija_nezavisimogo_dejstvujushhego_ehkspertnogo_soobshhestva_ili_kak_zastavit_fabriku_myslej_realizovyvat_produkt/28-1-0-569
    8. Алексеева Т. А. «Публичное» и «частное»: где границы «политического»?»?[Электоронный ресурс]/ Т. А. Алексеева //Режим доступа : http://www.academyrh.info/html/ref/20050401.htm
    9. Алексеенко И. В. Личность. Политика. Управление.[Текст]И. В. Алексеенко. – К. : Знання України, 2001. – 191с.
    10. Алхасов А. Я. Рациональность и практика (к взглядам Ю. Хабермаса). – [Текст] А. Я. Алхасов // Рациональность и ее метаморфозы. Сб. науч. трудов под ред. А.Я. Алхасова – Ульяновск, УлГТУ: 2000. – 245 с.
    11. Амелин В. Н. Социология политики [Текст] / В. Н. Амелин. – М. : Просвещение, 1992. – 382 с.
    12. Амелин В. Н. Социология политики в России: становление и современное состояние [Текст] /В. Н.Амелин, А. А. Дегтярев // Мир России: Социология. Этнология. Культурология. – 1997. – № 1. – С.23 – 27.
    13. Андрейченко О. І. Лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій (на матеріалі української преси кінця XX – початку XXI століття) : автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 [Електронний ресурс] / Оксана Іванівна Андрейченко // НАН України; Інститут української мови. – К., 2006.– Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06aoikps.zip
    14. Андрущенко В. П. Сучасна соціальна філософія [Текст] : курс лекцій / В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. – 2.вид., випр. й доп. – К. : Генеза, 1996. – 368 с.
    15. Анісімович-Шевчук О. З. Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 [Текст] / О. З. Анісімович-Шевчук //Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2010. – 19 с.
    16. Анкин Д. В. Рациональность и рационализация в философском дискурсе – [Электронный ресурс] /Д. В. Анкин. – Режим доступа: http: // bigrefs.ru/25/ref.php? Id = 1232819641
    17. Аносова Л. С. Соотношение понятий гласности, открытости и транспарентности судопроизводства: конституционно-правовые аспекты [Электоронный ресурс] /Л. С.Аносова. – Режим доступа:http://www.juristlib.ru/book_6236.html
    18. Анохин А. С. Общественно-политические дискуссии в США вокруг закона о безопасности здоровья 1993 г. – [Электоронный ресурс] /А. С. Анохин. – Режим доступа: /http://www.dissercat.com/content/obshchestvenno-politicheskie-diskussii-v-ssha-vokrug-zakona-o-bezopasnosti-zdorovya-1993-g
    19. Античная демократия в свидетельствах современников [Текст] / Под ред. Л.П. Маринович, Г.А. Кошеленко. – М. : Ладомир, 1996. – 382с.
    20. Антология мировой политической мысли: 5 т. Том II. Зарубежная политическая мысль. XX в.:[Текст] Под ред. Г. Ашина, Е. Морозова, Т. Алексеевой. – В 5 т. – М.:Мысль, 1997. – 795 с.
    21. Апель К.-О. . Трансформация философии. [Текст] /К.-О. Апель. – М., Логос, 2001. – 339с.
    22. Апель К.-О. Спрямування англо-американського «комунітаризму» в світлі дискурсивної етики.[Текст] /К.-О.Апель //Єрмоленко А.Н. Комунікативна практична філософія. Підручник. Вибрані тексти. – К.: Лібра, 1999. – С.372–395.
    23. Арендт Х. Vita activa, или О деятельной жизни [Текст] / Пер. с нем. и англ. В. В. Бибихина. – СПб.: Алетейя, 2000. – 348 c.
    24. Арендт Х. Пространство публичного и сфера частного (из книги «VITA ACTIVA, Или о деятельной жизни»)[Электронный ресурс]/Х. Арендт// Режим доступа: http://onrevolution.narod.ru/arendt/vita_activa2.htm
    25. Аристотель. Политика. Афинская полития [Текст] /Аристотель. — М. : Мысль, 1997. – с. 271 – 343.
    26. Аристотель. Риторика. Поэтика.[Текст]/Аристотель. – СПб.: Изд-во «Азбука», 2000. – 255 с.
    27. Аркуша О. Г. Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасності [Текст] /О. Г. Аркуша, С. О. Біла та ін. НАН України; Інститут історії України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса / Володимир Михайлович... Литвин (ред.кол.). — К. : Ніка-Центр, 2008. — 988 с.
    28. Арон Р. Этапы развития социологической мысли [Текст] / Р. Арон. – Общ. ред. и предисл. П.С. Гуревича. – М.: Издательская группа «Прогресс» — «Политика», 1992. – 608 с.
    29. Артемьев А. Стратегический наступательный твиттер [Электронный ресурс]/ А. Артемьев//Режим доступа:http://dialogs.org.ua/issue_full.php?m_id=21363–
    30. Арудов М. С. Гражданское согласие как предпосылка гражданского общества в Украине (опыт политологического анализа в Крыму): Дис. ... канд. полит. наук: 23.00.02 [Текст] /М. С. Арудов // Таврический национальный ун-т им. В. И. Вернадского – Симф., 2004. – 202 с.
    31. Атанесян А. В. Обоснование в политических решениях: Автореф. дис. ... канд. полит. наук: 23.00.01 [Текст] / А. В. Атанесян // Ереванский гос. ун-т. – Ереван, 2001. – 22с.
    32. Афанасьев М. Н. Клиентелизм и российская государственность: Исследование клиентарных отношений, их роли в эволюции и упадке прошлых форм российской государственности, их влияния на политические институты и деятельность властвующих групп в современной России [Текст] / М. Н. Афанасьев. – Московский общественный научный фонд. – М. : МНФ, 2000. – 317 с.
    33. Бабак М. П. Використання комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08 / М. П. Бабак //Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка Ін-т журналістики. – К., 2007. – 20 с.
    34. Бабинов Ю. А. Гражданское общество и демократия участия [Текст] / Ю. А. Бабинов, А. А.Чемшит, В. Ф.Шрейдер . Севастопольский национальный технический ун-т. – Севастополь : Изд-во СевНТУ, 2006. – 417с.
    35. Бак-Морс С. Глобальная публичная сфера?[Электоронный ресурс] /С. Бак Морc //Режим доступа:http://www.ereading.org.ua/chapter.php/1003983/1/Kara-Murza_Sergey_-_Seyuschie_smert_ili_Kto_zakazyvaet_terror.html
    36. Балкин Дж. Как СМИ могут симулировать политическую прозрачность /Дж. Балкин. – [Электоронный ресурс]. – Режим доступа: http: / / dialogs.org.ua / crossroad_full.php? M_id = 9837
    37. Баранникова А.Б. Концепция публичной сферы и публичной политики в творчестве Б.М. Чичерина:автореф. дисс….канд. полит. Н.23.00.01/ [Электоронный ресурс]/А.Б. Баранникова. – Режим доступа: http: / / www.dissercat.com / content / kontseptsiya-publichnoi-sfery-i-publichnoi-politiki-v-tvorchestve-bn-chicherina
    38. Баранникова А.Б. Публичная политика: от противостояния к сотрудничеству [Текст] /А.Б. Баранникова // Вестник МГУ.– Серия №18. –Социология и политология.– 2007.– №4.– C. 23 – 28.
    39. Баранов Н. А. Гражданское общество в посткоммунистической Европе[Електронний ресурс]./Н. А. Баранов – Режим доступа: http: / / nicbar.narod.ru/polit_trans_lekzia8.htm
    40. Баранов Н.А. Современная демократия в контексте эволюционного подхода Н.Лумана[Текст] /Н.А. Баранов //Социальногуманитарные знания – 200
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины