ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНИЦЬКІ ІДЕЇ В.Н. КАРАЗІНА : ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ И государственнические идеи В.Н. КАРАЗИНА

Краткое описание

Миколаївський державний гуманітарний університет
імені Петра Могили

На правах рукопису

Ніколаєнко Наталія Олександрівна
УДК32(091)(477)

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНИЦЬКІ ІДЕЇ В.Н. КАРАЗІНА

спеціальность 23.00.01.
теорія та історія політичної науки.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук,
професор
Багмет Михайло Олександрович

Миколаїв-2004

ЗМІСТ
Вступ 2
Розділ I. Історіографія проблеми, джерелознавча
основа та методологія дослідження 11
1.1. Ступінь наукової розробки проблеми. 11
1.2. Джерельна база дослідження та
теоретико-методологічні основи проблеми 36

Розділ II. Процес формування державницьких позицій
і політичного світогляду В.Н. Каразіна 51
2.1. Аналіз діяльності В.Н. Каразіна в контексті соціально –
економічного та політичного розвитку Російської
імперії кінця XVIII – першої половини XIX ст. 51
2.2. Формування політичної позиції В.Н. Каразіна під впливом
суспільно-політичних рухів Російської імперії кінця XVII ст.–
першої чверті XIX ст. 71

Розділ III. Громадсько-політична та освітянська
діяльність В.Н. Каразіна 87
3.1. Внесок В.Н. Каразіна у формування державної системи
вищої та народної освіти 87
3.2. Робота В.Н. Каразіна з поширення серед української
громадськості науково-просвітницьких знань на території
України 113

Розділ IV. Державницькі ідеї В.Н. Каразіна 127
4.1. Реформаторські проекти щодо посилення ефективності
державного управління Російської імперії. 127
4.2. Зовнішньоекономічна доктрина та концепція міжнародних
відносин В.Н. Каразіна 150

ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 181

ВCТУП

Актуальність теми дослідження. Процес українського державотворення на сучасному етапі неминуче актуалізує досвід попередників, супроводжується поглибленим осмисленням історії політичної думки. Всебічний аналіз концептуальних засад, розроблених протягом століть, акумулює політичні, соціально-економічні та духовні зміни в суспільстві.
У процесі розбудови суверенної держави поряд із використанням позитивного досвіду інших країн великого значення набувають здобутки вітчизняної політичної думки. Адже її цілісне й всеохоплююче дослідження неможливе без вивчення теоретичної спадщини визначних державних і громадських діячів.
Такий підхід допоможе уникнути помилок минулого й віднайти ті соціально-політичні орієнтири розвитку суспільства, що найповніше відображають національні традиції та політичний менталітет нашої держави.
Актуальними на сучасному етапі залишаються пошук та вдосконалення існуючих напрямків дослідження історії політичної думки. Вивчення історії суспільно-політичних рухів неможливе без визначення внеску окремих особистостей в цей процес, навіть якщо він мав суперечливий характер.
Необхідно детально вивчити суспільно-політичні погляди цих людей, глибоко усвідомити історичні процеси періоду діяльності цих особистостей, зворотний вплив їх поглядів на суспільний розвиток. Без цього неможливо створити узагальнюючі, комплексні праці.
Без вивчення його доробку неможливо простежити еволюцію української державницької ідеї, скласти цілісну картину політичної думки початку ХІХ ст. Присвоєння Харківському університету імені Василя Назаровича Каразіна, 200-літній ювілей університету, що має незабаром відбутися, викликає все більший інтерес науковців, громадськості до постаті його засновника.
Щодо оцінки спадщини В.Н. Каразіна, наукова література подає суперечливі, а подекуди навіть взаємовиключні свідчення, зараховуючи його концепцію як до консервативної, так і до демократичної течії суспільно-політичного руху.
Проблема генезису і розвитку суспільно-політичної діяльності В.Н. Каразіна хоча частково й розглядалася в літературі, комплексно ніколи не аналізувалася. Вона залишається складною і недостатньо розробленою темою.
Потреба наукового аналізу досліджуваної проблеми обумовлена й тим, що ще не опубліковано узагальнюючої праці, в якій би комплексно висвітлювалась громадсько-політична діяльність В.Н. Каразіна. Вона залишається складною і недостатньо розробленою темою.
Потребують політологічного неупередженого аналізу й державницькі ідеї В.Н. Каразіна. Їх оцінка з сучасних позицій сприятиме подоланню застарілих стереотипів і догм, штампів радянської історіографії.
Філософські, світоглядні й політичні погляди В.Н. Каразіна відображають складнощі й суперечності його епохи. Тому доцільним здається системно-аналітичний підхід: аналіз та оцінка ролі діяча в тісному взаємозв’язку із загальною суспільною спрямованістю й ідеологічними побудовами, репрезентованими різними прошарками суспільства.
Процеси демократизації українського суспільства актуалізували ідеї В.Н. Каразіна в галузі освіти. Він наполегливо втілював у життя заходи, спрямовані на створення наукових інституцій, зосереджених на фундаментальних проблемах, а водночас доклав чимало зусиль для підвищення рівня освіти серед найширших верств суспільства. Чи не першим в Україні В.Н. Каразін порушив вкрай важливу, з огляду на перебіг вітчизняної історії, проблему політичної свідомості громадян.
Прагнення В.Н. Каразіна впроваджувати у виробництво найновітніші винаходи, створення наукових товариств, які б сприяли цьому процесу, мало надзвичайну актуальність не лише у першій половині X1X cт.. Воно має практичну значимість і сьогодні.
Звичайно, не всі суспільно-політичні ідеї В.Н. Каразіна можна застосовувати в реаліях нашого часу. Сучасна Українська держава з врахуванням політичних традицій та національного політичного менталітету, що сформований тривалим історичним процесом, відкидає будь-які монархічні та геополітичні доктрини В.Н. Каразіна.
Проте слід адекватно зрозуміти їх значення як каразінську спробу розв’язання складних політологічних питань свого часу, що свідчить про активну громадянську позицію автора. А така позиція в умовах розбудови демократичної держави є надзвичайно важлива і є необхідною умовою подальшого економічного і духовного піднесення України.
Зв´язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана у контексті тематики досліджень кафедри політичних наук та є складовою частиною комплексної проблеми, яку розробляє Миколаївський центр політичних досліджень на базі Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили (Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси та внесок визначних громадсько-політичних діячів у їх розвиток у південному регіоні України. Державний реєстраційний номер 0103U008821).
Мета і основні завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми, метою даної роботи є наукове дослідження і характеристика суспільно-політичної діяльності та державницьких ідей В.Н. Каразіна, всебічне вивчення та аналіз теоретичної спадщини, визначення його місця й ролі в контексті суспільно-політичних процесів кінця XVIII – початку 40-х років XIX ст. Визначена мета зумовила постановку й розв’язання таких завдань:
– всебічно вивчити історіографічну спадщину про життя та діяльність В.Н. Каразіна, дослідити ступінь наукової розробки теми у різних історико-політологічних дослідженнях, проаналізувати джерельну базу;
– з’ясувати передумови та фактори, що впливали на формування державницьких позицій і політичного світогляду В.Н.Каразіна; проаналізувати період, у який він жив і діяв і виявити закономірності суспільно-політичного розвитку держави;
– розкрити зміст та особливості громадсько-політичної і науково-просвітницької діяльності В.Н. Каразіна на кожному з етапів його життєвого шляху;
– виокремити на основі всебічного аналізу документальних джерел головні напрямки державницьких ідей В.Н. Каразіна на ниві державного реформування Російської імперії початку XIX ст.;
– дослідити зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні аспекти теоретичної спадщини В.Н. Каразіна;
– вказати місце і роль В.Н. Каразіна в громадсько-політичному житті України на початку XIX ст.;
– висвітлити значення спадщини В.Н. Каразіна в сучасній Україні для вироблення позитивного спрямування громадсько-політичних процесів у суспільстві через відновлення й поширення політичного просвітництва, виховання національної гідності, патріотизму, громадянської свідомості.
Об'єктом дослідження є громадсько-політична діяльність та державницькі ідеї В.Н. Каразіна як складова частина української суспільно-політичної думки першої половини XIX cт.
Предметом дослідження є процес формування і еволюція державницьких ідей В.Н. Каразіна, безпосередня діяльність та його внесок у розвиток суспільно-політичної думки України першої половини X1X ст.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання, які вперше в політичній науці розкривають суспільно-політичну діяльність та державницькі проекти В.Н. Каразіна. У межах проведеного автором дослідження отримано результати, які мають наступну наукову новизну:
– вперше в межах одного окремого дослідження зроблено спробу комплексного аналізу громадсько-політичної діяльності та державницьких ідей В.Н. Каразіна;
– державницькі ідеї В.Н. Каразіна по-новому розглядаються в контексті його суспільно-політичних поглядів та суспільно-політичних поглядів його сучасників;
– комплексний аналіз здійснювався на тлі тогочасного розвитку суспільства та державотворення, з урахуванням найважливіших складових його внеску в цей процес;
– критично осмислено сутність стереотипів щодо суспільно-політичної діяльності В.Н. Каразіна;
– проаналізовано та систематизовано об’єктивні та суб’єктивні чинники, які вплинули на процес формування свідомості В.Н. Каразіна;
– виявлено роль і значення державницьких проектів, зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних планів В.Н. Каразіна в розвитку української політичної думки.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у можливості їх використання в подальшій науковій розробці проблеми і формуванні теоретичних засад при створенні й розвитку української національної школи політичної науки.
Крім того, зміст і висновки роботи суттєво розширюють спектр наукових знань з політичної історії країни першої половини XIX ст. Матеріали та висновки дослідження органічно доповнюватимуть собою спеціальні й узагальнюючі праці з політичних та історичних наук, навчальні посібники. Результати дослідження доцільно буде використати в навчальному процесі у вищих навчальних закладах України при викладанні курсів з історії політичної думки України, політології, етнополітології, історії України, історії держави і права України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи викладені автором у виступі на Всеукраїнській науково-практичній студентській конференції “Василь Назарович Каразін – видатний громадський діяч, просвітитель, науковець” (Миколаїв, 2004), а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України” (Миколаїв, 2003) та регіональних конференціях: Щорічна науково-методична конференція “Могилянські читання-2001” (Миколаїв, 2001); Щорічна науково-методична конференція “Могилянські читання-2002” (Миколаїв, 2002); IV Миколаївська обласна краєзнавча конференція “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження” (Миколаїв, 2002); Щорічна науково-методична конференція “Могилянські читання-2003” (Миколаїв, 2003). Щорічна науково-методична конференція “Могилянські читання-2004” (Миколаїв, 2004).
Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук та кафедри міжнародних відносин, історії та філософії Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Ключові питання дослідження розглядалися на навчально-методологічних семінарах кафедри соціально-політичних наук Миколаївського навчально-наукового інституту Одеського національного університету імені І.І.Мечникова та в ряді авторських публікацій і в повідомленнях на наукових конференціях.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано навчальний посібник, рекомендований Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, 10 статей, з яких 5 у фахових наукових виданнях. У цих статтях відбито основні положення дисертації, проміжні результати дослідження та висновки.
1. Ніколаєнко Н.О. Василь Назарович Каразін – видатний громадсько- політичний діяч, просвітитель. Рекомандовано Міністерством освіти і науки Україїни як навчальний посібни для студентів вищих навчальних закладів. – Миколаїв; Одеса:ТОВ ВіД, 2004. – 110 с.
2. Ніколаєнко Н.О. Громадсько-політична діяльність В.Н. Каразіна // Наукові праці. Т.12. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. – С. 90-92.
3. Ніколаєнко Н.О. В.Н. Каразін в контексті соціально-економічного та політичного розвитку Російської імперії кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст. // Наукові праці. Т.25. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили.,2002. – С. 89-95.
4. Ніколаєнко Н.О. Політичні програми В.Н. Каразіна // Наукові праці. Т.23. Політичні науки – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 51-55.
5. Ніколаєнко Н.О. Державницькі концепції В.Н. Каразіна // Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. – Вип.5. – Київ;Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. – С. 56-62.
6. Ніколаєнко Н.О. Громадсько-освітня діяльність В.Н. Каразіна // Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. – Вип.6. – Київ;Миколаїв: Видавничий центр МДГУ ім. П.Могили, 2004. – С. 56-63.
7. Ніколаєнко Н.О. Ліберально-патріотичні погляди В.Н. Каразіна щодо перетворення Російської імперії у перший пол. ХІХ. // Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави. Збірник наукових праць. – Том. 1. – Миколаїв;Одеса: ТОВ ВіД, 2002. – С.185-191.
8. Ніколаєнко Н.О.Зовнішньополітичні аспекти громадської діяльності В.Н. Каразіна // Матеріали ІV краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. – Миколаїв: Атолл, 2002. – С. 197-201.
9. Ніколаєнко Н.О.Питання зовнішньої політики на сторінках доповідних записок В.Н. Каразіна. Наукові дослідження в контексті історичних проблем. Збірник наукових праць. – Т.1. – Миколаїв;Одеса: ТОВ ВіД, 2003. – С. 230-237.
10.Ніколаєнко Н.О. Збережемо пам'ять про великого просвітника В.Н. Каразіна // Греки Харківщини: Зб. іст.-біогр. ст. – Харків: Майдан, 2003. – С. 100-102.
11. Ніколаєнко Н.О. Науково-дослідницька діяльність В.Н. Каразіна // Політика: історія та сучасність. Зб. Наук. праць. – Вип. 2. – Миколаїв;Одеса: ТОВ ВіД, 2004. – С. 249-254.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження теми, присвяченої вивченню та аналізу громадсько-політичної діяльності та державницьким ідеям В.Н. Каразіна можна зробити наступні висновки.
1. Джерельна база дисертації складається з друкованих джерел та архівного матеріалу. Комплексно проаналізовані листи, доповідні записки, проекти, публіцистичні твори В.Н. Каразіна дають підстави широко масштабно висвітлити його погляди щодо державницьких засад розвитку країни в першій третині ХІХ ст.
Історіографія проблеми свідчить: про такий аспект діяльності В.Н. Каразіна, як державницький, не було створено спеціальних досліджень. Проте аналіз літератури показав, що окремі аспекти розроблялися
Дисертантка застосовуючи методи комплексного, статистичного, історико-порівняльного, формально-логічного, хронологічного аналізу, контент-аналізу та методу історичної альтернативи, зробила спробу дослідити й узагальнити саме громадсько-політичну діяльність В.Н. Каразіна, його державницькі ідеї.
Усвідомлення альтернативного підходу як одного з методологічних принципів політологічних досліджень дозволило більш глибоко розв’язувати конкретні наукові проблеми, розкривати суть явищ і процесів об’єктивної політичної реальності.
Дисертантка застосовуючи методи комплексного, статистичного, історико-порівняльного, формально-логічного, хронологічного аналізу, контент-аналізу та методу історичної альтернативи, зробила спробу дослідити й узагальнити саме громадсько-політичну діяльність В.Н. Каразіна, його державницькі ідеї.
Дослідження й аналіз громадсько-політичної діяльності та державницьких ідей В.Н. Каразіна на засадах таких фундаментальних методичних принципів, як принцип об’єктивності та історизму, системність, розвиток та плюралізм надає можливість зробити висновок про наукову об’єктивність у вивченні політичної проблематики. Висвітлення політичних проектів і системи політичних поглядів конкретної особи повинно відбуватися не тільки під кутом політичної історії, а й у контексті соціально-економічних, національно-політичних процесів.
2. Доба, в яку проходило життя та діяльність В.Н. Каразіна, припадає на правління чотирьох імператорських осіб: Катерини II, Павла І, Олександра І та Миколи І. Але найбільш плідними в житті В.Н. Каразіна були часи правління Олександра І. Саме в цей період, пов’язаний з реформаторською діяльністю російського уряду, розкрилися організаторські та державницькі таланти В.Н. Каразіна. Початок ХІХ ст. став вершиною його державницької урядової кар’єри. В.Н. Каразін був частиною своєї доби, його дії та світогляд були цією добою обумовлені та визначені.
Василь Назарович Каразін належав до української родової еліти, яка в характеризований період прагнула інтегрувати в російське дворянське середовище
Він не належав до вищої сановної еліти імперії, він не мав професійної освіти, частіше за все був позбавлений джерел інформації з актуальних проблем державної політики. Все це накладало свій відбиток на зміст і форму його листів, доповідних записок, проектів з державницьких питань. Плани В.Н. Каразіна з розбудови держави свідчили швидше про небайдужість його як громадянина та патріота, ніж як про державну людину, спроможну надати конструктивну пораду уряду.
Формування державницьких позицій і політичного світогляду В.Н. Каразіна відбувалося під впливом, з одного боку, консервативної свідомості дворянського середовища першої половини ХІХ ст., з іншого – просвітницьких західноєвропейських ідей, а також гуманістичної філософії Г.С. Сковороди. Полярність впливів обумовила суперечливий характер світоглядних позицій В.Н. Каразіна з деяких гострих політичних проблем сучасної йому доби.
Аналіз вивчених джерел дає підстави автору дисертації робити висновок, що світогляд В.Н. Каразіна в основному визначався як державницько-консервативний.
3. Вивчений матеріал дав змогу висвітлити зміст та особливості громадсько-політичної та науково-просвітницької діяльності В.Н. Каразіна. Він зробив значний внесок у формування державної системи вищої та народної освіти. Дисертаційне дослідження репрезентує його як основного ініціатора та організатора наукової і методико-педагогічної роботи в Комісії шкіл і Головному управлінні шкіл За його активної участі в Росії було створено чітко розгалужену систему чотириступеневої освіти. Однією з значних робіт В.Н. Каразіна адміністративно-освітянського напряму була розробка проекту “Накреслення університетського статуту”.
Плідна праця на освітянській ниві стала вершиною його урядової кар`єри. Безумовною заслугою В.Н. Каразіна є заснування Харківського університету. В громадсько-політичній діяльності В.Н. Каразіна пріоритетним напрямком була освітянська діяльність.
У дисертації доведено, що основними напрямами науково-дослідницької діяльності В.Н. Каразіна були: поширення нових сільськогосподарських технологій серед селянства; популяризація новинок західноєвропейської технічної думки та останніх науково-дослідних доробок Російської імперії серед поміщиків Слобожанщини; участь у створенні і подальша робота у Філотехнічному товаристві, публікація результатів власних дослідів та винаходів; безпосередня науково-дослідна робота та їх впровадження у виробництво.
4. Вивчені та проаналізовані державницькі ідеї В.Н. Каразіна дають змогу розбити їх за певними напрямами: пристосування консервативних принципів до існуючих реалій і традицій Російської імперії; послідовне відстоювання монархічної форми правління; концептуальне обґрунтування необхідності впровадження освіти.
Всі його державницькі ідеї були створені на таких засадах: монархічна форма правління, дворянські привілеї та система кріпацтва.
Так, державницькі ідеї В.Н. Каразіна, що лежали в соціальній площині, були консервативними. В той же час економічний аспект його діяльності, якнайтісніше пов’язаний з його світоглядними установками, грунтувався на засадах європейського економічного прогресу. Саме тому причину відсталості Російської імперії В.Н. Каразін вбачав не в застарілому способі виробництва, а у відсутності поширення в країні освіти та наукових знань.
Він бажав, з одного боку, щоб Росія зазнала європейської прогресивної перебудови. З іншого ж закликав до посилення одвічних монархічних принципів та піднесення ролі дворянства в державі, виступаючи проти створення середнього класу. Самодержавство, “єдиноначало” виступає у Василя Назаровича Каразіна сутністю політичної системи Російської імперії. Але разом з тим він пропонує введення Державної думи, яка б сприяла забезпеченню стабільності в монархії.
Кріпацтво В.Н. Каразін розглядав як цілком природний стан селянина, яким опікується “добрий поміщик”. Він не вважав кріпосницьку систему гальмом на шляху до соціально-економічного та політичного піднесення країни. Сутність вирішення питання поступального розвитку суспільства він відносив до другорядних побічних проблем. Ними виступали самовдосконалення поміщика, введення ним у господарство прогресивних методів обробки сільськогосподарської продукції або, наприклад, адаптація для народу Священного письма.
В.Н. Каразін виступав за збереження існуючої самодержавної моделі, що в його свідомості дорівнювало збереженню державної, політичної і соціальної стабільності. Єдине, що допускалося ним, – шлях незначного оновлення соціальних і політичних інститутів.
Таким чином, слід визначити державницькі ідеї В.Н. Каразіна, як консервативні. Це цілком відповідає інтересам середовища, до якого він належав.
5. У питаннях зовнішньоекономічної політики В.Н. Каразін виявляв дуже своєрідні погляди, які характеризуються полярністю суджень. Так, доктрина зовнішньоекономічного розвитку В.Н. Каразіна зводилась до: пошуку нових ринків збуту для російських товарів, розширення торгівлі на південь, зокрема на Кавказ; у поверненні всіх закордонних боргів і приведенні державної скарбниці в належний стан; передачі в руки приватних підприємств (у тому числі іноземних) усіх казенних маєтностей Росії. Безумовною умовою процвітання країни є розкриті кордони і захист з боку закону.
Водночас він висував тезу про розірвання стосунків як політичних, так і торгівельних з усіма країнами світу. На його думку, така ізоляція сприятиме економічному процвітанню держави та її політичній незалежності. І хоча в публіцистичній спадщині В.Н. Каразіна звернення до зовнішньоекономічної проблематики мало епізодичний характер, все ж таки воно свідчило про початок певних тенденцій у тодішньому суспільстві. В надрах феодально-кріпосницької системи починають розвиватися вітчизняна промисловість і підприємництво, зацікавлені в протекціоністському захисту з боку держави.
В.Н. Каразін першим на урядовому рівні виступив за створення єдиної великої слов’янської держави. Вона повинна бути створеною за ініціативою Росії на землях, де проживали етнічні серби і які перебували під владою Туреччини. Політичний устрій цієї державі вбачався В.Н. Каразіну у вигляді конституційної монархії.
Хоча виступи В.Н. Каразіна з питань зовнішньої політики не носили системного характеру, висунуті ним тези згодом були підхоплені і розвинуті публіцистикою слов`янофільського спрямування .
6. В.Н. Каразін займав помітне місце в суспільно-політичному процесі Російської імперії першої третини ХІХ ст. Він відомий як український вчений, винахідник, засновник Харківського університету і його почесний член, столичний державний чиновник, що передчасно покинув службу, талановитий публіцист, якого хвилювали найбільш пекучі проблеми сучасності. Він підтримував тісні зв`язки з вченими Європи, був засновником і постійним учасником Філотехнічного товариства, завжди відгукувався на запрошення громадських об’єднань та доброчинних товариств взяти в них участь, жив турботами своєї доби і прагнув завжди бути корисним своїй вітчизні.
Значний внесок Василь Назарович Каразін зробив у справу популяризації наукових знань серед широких верств населення. Згідно з його уявленням про економічний прогрес, що сприяє процвітанню держави, необхідно залучати до освіти і знань не лише дворянство та вільні верстви населення, а й кріпаків. З цією метою в своєму маєтку Кручик В.Н. Каразін створив сільську думу та школу. За його ініціативою і за його участю було також створене Філотехнічне товариство в Харкові, яке не лише займалося поширювало теоретичні знання, а й запроваджувало їх в життя.
В.Н. Каразіна по праву можна віднести до плеяди визначних представників української політичної думки, що визначалася російським ракурсом свідомості. Вчений вніс зміни у парадигму української національної ідеології, зокрема він трансформував політичні аспекти в соціально-політичні. Проте соціально-економічний та освітянський напрямок його діяльності лежав у площині розв’язання політичних проблем: створення ідеальних державних відносин, де Україні, зокрема, Слобожанщині віддавалася безперечна перевага.
Отже, В.Н. Каразін був однією з визначних постатей суспільно-політичного процесу Російської імперії першої третини ХІХ ст.
Базуючись на аналізі досліджуваного матеріалу, можна простежити, які з ідей В.Н. Каразіна можуть дістати свій подальший розвиток у руслі політичного демократизму. Це, перш за все, – його концепція освіти, пов’язана з тезою про те, що без освіченого народу немає процвітаючої держави. Вона не втратила своєї актуальності в контексті політичних доктрин сучасного рівня.
Важливе значення і сьогодні має каразінське втілення в господарську діяльність як новинок західноєвропейської технічної думки, так і власних винаходів.
Заслуговує на увагу і широка суспільно-політична активність В.Н. Каразіна, його небайдужість до політичних та соціально-економічних проблем розвитку країни.
І ще одне положення, на якому слід зупинитися. Це почуття патріотизму, якого бракує пересічному мешканцю нашої країни. І таке ставлення до України мало у В.Н. Каразіна дієвий характер. Він не лише любив свій край, а й присвятив життя досягненню його соціально-економічного і культурно-освітнього піднесення.
На основі проведеного наукового дослідження автор сформулював пропозиції та рекомендації, щодо використання отриманих результатів, мета яких:
– підготовка наукових праць та навчальних посібників з історії політичної думки та історії України;
– впровадження теми “Державницькі ідеї В.Н. Каразіна” в курс історії політичної думки України;
– використання матеріалу дисертації під час проведення науково-практичних конференцій;
– здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення системи освіти та патріотичного виховання молоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамов Я.В. В.Н. Каразин: (Основатель Харьковского университета): Его жизнь и общественная деятельность: Биогр. очерк. – СПб.: Тип. “Обществ. Польза”, 1891. – 96 с.
2. Апогей самодержавия: Нехрестоматийные размышления об императоре Николае // Родина. – 1977. – № 2. – С. 8-24.
3. Бабкин Д.С. А.Н.Радищев: Лит.-обществ. деятельность. – М.; Л.: Наука, 1966. – 362 с.
4. Багалей Д.И. Заметки и материалы по истории Харьковского университета. Новые данные для биографии В.Н. Каразина. – Х., 1905. – 84 с.
5. Багалей Д.И. К биографии В.Н. Каразина // Сборник Харьк. ист.-филол. о-ва. – 1891. – Т.3. – С.307-311.
6. Багалей Д.И. В.Н. Каразин В.Н. // Энцикл. словарь / Изд.: Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. – СПб., 1895. – Т. 14. – С. 424-425.
7. Багалей Д.И. [В.Н. Каразин] // Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905 г.г.): Ист. монография: В 2 т. – Х., 1912. – Т.2. – С. 573-590.
8. Багалей Д.И. Назарий Александрович Каразин и его колокол // Киев. старина. – 1892. – Т.39, кн. 11. – С. 163-175.
9. Багалей Д.И. Научная критика, памфлет или пасквиль?: [По поводу брошюры г. И-ва "В.Н. Каразин, мнимый основатель Харьковского университета"]. – Х., 1905. – 36 с.
10. Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета: [По неизд. материалам]: В 2 т. (1802-1835). – Х., 1893-1904. – Т.1-2.
11. Багалей Д.И. Просветительская деятельность Василия Назаровича Каразина: (Речь, сказан. 8 нояб. 1892 г. по случаю 50-летия со дня кончины Каразина). – Х.: Тип. А. Дарре, 1893. – 31 с.
12. Багалей Д.И. Роль В.Н. Каразина, С.О. Потоцкого и И.Ф. Тимковского в первоначальном устроении Харьковского университета // Багалей Д.И. Очерки из русской истории. – Х., 1911. – Т.1. – С. 305-314.
13. Багалей Д.И. Чем обязан В.Н. Каразину Харьковский университет // Харьк. губ. ведомости. – 1889. – 27 мая.
14. Багмет М. Жизнь и судьба Василия Каразина // Веч. Николаев. – 2001. – 8 дек.
15. Базанов В. В.Н. Каразин и вольное общество любителей российской словесности // Базанов В.В. Вольное общество любителей российской словесности. – Петрозаводск, 1946. – С. 162-217.
16. Базанов В.В. Ученая республика. – М.; Л.: Наука, 1964. - 463 с.
17. Бак И.С. Антифеодальные экономические учения в России второй пол. ХVIII в. – М.: Соцэкгиз, 1958. - 125 с.
18. Бакиров В.С. Університети в пошуках нової стратегії // “Університети. Міжнародні відносини. ЮНЕСКО”: Матеріали наукової конференції, Київ, 5-6 грудня 2002 року. Київ, 2003. – С.105-111.
19. Бакиров В.С. Розвиток вищої освіти та науки на Харківщині у XVII –XX ст.// М.Плав’юк. Україні – життя моє. Київ:Видавництво ім.Олени Теліги, 2002. – С.23-31.
20. Бакиров В.С. Коммуникативная парадигма развития университетской демократии // Виховання в контексті соціальної адаптації студентства: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф.-семінару керівників ВНЗ та вчених-дослідників із проблем виховання студентства в сучас. умовах. – Х., 2003. – Ч.1. – С. 45-50.
21. Бакиров В.С. Роль класичних університетів в інтелектуальному розвитку суспільства // Класичні університети - центри освіти, науки і культури: традиції і сучасність: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Донецьк, 2003. – С. 13-16.
22. Бакиров В.С. Університети в пошуках нової стратегії // Университети=Universitates. – Х., 2003. – № 1. – С. 4-7.
23. Белявский И.Т. Зарождение просветительства в России. - М., 1958. - 146 с.
24. Березюк Н.М. Достойные своего рода: (К семейному портрету Каразиных) // Греки Харківщини: Зб. іст.-біогр. ст. – Х., 2003. – С. 94-100; Университеты=Universitates. – Х., 2003. – № 1. – С.58-69.
25. Березюк Н.М. Залишити слід на землі Слобожанщини (І.Н. та І.І.Каразіни) // Греки Харківщини: Зб. іст.-біогр. ст. – Х., 2003. – С. 105-108.
26. Березюк Н.М. Каразин – основатель первой университетской библиотеки Украины // Панорама. – 1998. – № 14. – С. 14.
27. Березюк Н.М. Слід добрий і вічний на землі Слобожанській (Іван Назарович Каразін та його нащадки) // Университети=Universitates. – Х., 2003. – № 2. – С. 26-33.
28. Беркович Э.С. В.Н. Каразин, 1773-1842: Биобиблиография / Э.С. Беркович, Л.И. Гуревич, В.А. Станишевский. – Х.: Изд-во Харьк. ун-та. – 1953. – 154 с.
29. Беляков Н. Ученый опередивший время: [В.Н.Каразин] // Греки Харківщини: Зб. іст.-біогр. ст. – Х., 2003. – С. 82-88.
30. Болебрух А.Г. До характеристики світогляду В.Н. Каразіна // Укр. іст. журн. – 1987. – № 8. – С. 85-95.
31. Булич Н.Н. Очерки по истории русской литературы и просвещения с начала ХІХ в. Т.1. – СПб., 1912. – 207 с.
32. Василь Назарович Каразін в оцінках сучасників та нащадків: (До 225-річчя з дня народження) Уклад.: Б.П. Зайцев, С.І. Посохов, В.Д. Прокопова. – Х.: Бізнес-Інформ, 1998. – 44 с.: іл.
33. Василий Назарович Каразин встанет перед входом в университет: [Решение градостроит. совета] // Время. – 2003. – 25 февр.
34. Венгеров С.А. Василий Назарович Каразин // Венгеров С.А. Источники словаря русских писателей. – СПб., 1910. – Т.2. – С.582-584.
35. Венгловський С. Три арешти Каразіна // Наука і культура: Щорічник. – К., 1990. – Вип. 24. – С. 84-88.
36. Відділ національної бібліотеки С.-Петербурга. ф.859. “Шильдер Н.К”, карт. 29, № 19, арк. 94. “Лист В.Н. Каразіна до Олександра І від 18 квіт. 1801 р.”
37. Відділ рукопису національної бібліотеки С.-Петербурга. ф.859 “Шильдер Н.К”, карт. 29, № 21, арк. 17-29. “Записка про заснування товариства поміщиків.”
38. Виленкин В.Л. Замечательные географы - наши земляки // Материалы Харьк. отд-ния Геогр. о-ва Украины. – Х., 1971. – Вып.8. – С. 236-241.
39. Вольпер И.М. Дезодорация масел - русское открытие: [Об опытах В.Н.Каразина] // Маслобойно-жировая пром-сть. – 1953. – № 10. – С. 10-11.
40. Вольпер И.М. Основоположник пищеконцентратной технологии: (К 200-летию В.Н.Каразина) //Консерв. и овощесушил. пром-сть. – 1973. – № 2. – С.27.
41. Восстание Семеновского полка : Воспоминания и другие документы // Избранные социально-политические и философские произведения декабристов. – М., 1951. – Т.1. – С. 581-590.
42. Восточный вопрос во внешней политике России: Конец 19 - нач. 20 в. / В.А.Георгиев, Н.С.Киняпина, М.Т.Панченкова и др. – М.: Наука, 1978. – 434 с.
43. Вязигин А. Несколько слов о В.Н. Каразине // Мирный труд. – 1905. – № 5. – С. 212-222.
44. Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования г.Николаева при устье Ингула (1790-1890). – Николаев, 1890.
45. Герцен А.И. Император Александр І и В.Н. Каразин: Вам, Н.А., последнему нашему Маркизу Позе, посвящаем этот очерк // Герцен А.И. Собр. соч.: В 30 т. – М., 1959. – Т.16. – С. 38-77.
46. Гетьманец М. Сомнительное краеведение // Время. – 2004. – 6 янв.
47. Грамма В.М. Піонери акліматизації рослин та охорони Слобідського краю: (Василь Назарович, Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни) // Греки Харківщини: Зб. іст.-біогр. ст. – Х., 2003. – С. 108-129.
48. Грек И. Болгары Молдовы и Украины: вторая пол. XVIII века. –1995: Библиогр. указ. лит / И.Грек, Н.Червенков. – Кишинев; София, 2003. – 666 с.
49. Грицак Я.И. Нарис історії України і формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: [Навч. посібник]. – К.: Генеза, 1996. – 361 с.
50. Громадянин вірнопідданий... [Про 231 рік від народження В.Н. Каразіна, який святкувався в музеї книги і друкарства України, що в Києво-Печерський лаврі] // Харк. ун-т. – 2004. – 27 січ.
51. Гуревич А.Я. Двоякая ответственность историка // Новая и новейш. история. – 1997. – № 5. – С. 68-79.
52. Гуревич А.Я. “Территория историка”// Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе ХХ в. – М., 1966. – С. 79-109.
53. Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні з кінця 18 ст. до 1861 р. К.: Вид-во АНУ РСР, 1962. – 207 с.
54. Державний архів Харківської області (далі ДАХО). ф.3. “Канцелярія Харківського губернатора”, оп.10, спр. 66. “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 1.
55. ДАХО .ф. 3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 2.
56. ДАХО. ф. 3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 4. р.
57. ДАХО. ф.3, “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр.66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 5.
58. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 5.
59. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 7.
60. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк.8.
61. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 10.
62. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 11.
63. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп.10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк.13.
64. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 14.
65. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 23.
66. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 10, спр. 66 “Справа В.Н.Каразіна”, арк. 28.
67. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413. “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 1.
68. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413 “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 3.
69. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413 “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 4.
70. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413 “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 5.
71. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413 “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 6.
72. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413 “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 7.
73. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 95, спр. 413 “Про нагляд за статським радником В.Н.Каразіним”, арк. 8.
74. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 97, спр. 159 “Справа про видачу метричного свідоцтва сину В.Н.Каразіна Філадельфу”, арк. 1.
75. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 97, спр. 159 “Справа про видачу метричного свідоцтва сину В.Н.Каразіна Філадельфу”, арк. 2.
76. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 97, спр. 159 “Справа про видачу метричного свідоцтва сину В.Н.Каразіна Філадельфу”, арк. 3.
77. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189. “Про статського радника В.Н.Каразіна”, 1834 р. Арк. 1.
78. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 3.
79. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189“Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 4.
80. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 5.
81. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 6.
82. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 7.
83. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 8.
84. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 9.
85. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”,арк. 16.
86. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 2.
87. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 99, спр. 189 “Про статського радника В.Н.Каразіна”, арк. 30.
88. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 103, спр. 188 “Справа про вчинок В.Н.Каразіна щодо попечителя Харківського університету, 1835 р”, арк. 1.
89. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 103, спр. 188 “Справа про вчинок В.Н.Каразіна щодо попечителя Харківського університету, 1835 р”, арк. 39.
90. ДАХО. ф.3 “Канцелярія Харківського губернатора”, оп. 103, спр. 188 “Справа про вчинок В.Н.Каразіна щодо попечителя Харківського університету, 1835 р”, арк. 4.
91. ДАХО. ф. 45. “Харківська міська управа” оп. 1, спр. 1473 а. “Справа розпорядчого відділу Харківської міської управи”, арк. 1
92. ДАХО. ф. 45 “Харківська міська управа”, оп. 1, спр. 1473 а “Справа розпорядчого відділу Харківської міської управи”, арк. 2.
93. ДАХО. ф. 45 “Харківська міська управа”, оп. 18, спр. 76. “Про спорудження пам'ятника В.Н.Каразіну”, арк. 1.
94. ДАХО. ф.45 “Харківська міська управа”, оп. 18, спр. 76 “Про спорудження пам'ятника В.Н.Каразіну”, арк. 2.
95. ДАХО. ф.282. “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 11. “Судова справа поміщика Н.Каразіна з комісаром Турковським про маєтності та інше 1780-1782 рр.”, арк. 4-5.
96. ДАХО. ф.282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 11 “Судова справа поміщика Н.Каразіна з комісаром Турковським про маєтності та інше 1780-1782 рр.”, арк. 48-51. Слухання Богодухівським повітовим судом чолобитних.
97. ДАХО. ф.282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 11 “Судова справа поміщика Н.Каразіна з комісаром Турковським про маєтності та інше 1780-1782 рр.”, арк. 103. Рапорт комісара Турковського.
98. ДАХО. ф.282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 11 “Судова справа поміщика Н.Каразіна з комісаром Турковським про маєтності та інше 1780-1782 рр.”, арк. 104.
99. ДАХО. ф.282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 11 “Судова справа поміщика Н.Каразіна з комісаром Турковським про маєтності та інше 1780-1782 рр.”, арк. 105.
100. ДАХО. ф.282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 11 “Судова справа поміщика Н.Каразіна з комісаром Турковським про маєтності та інше 1780-1782 рр.”, арк. 118.
101. ДАХО. ф. 282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 36 “Справа про упіймання Н.Каразіним селян-втікачів, 1781 р., арк. 1-17.
102. ДАХО. ф. 282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 38. “Справа про відмову у володінні землею полковниці Каразіной, 1781-1784 рр., арк. 1-14.
103. ДАХО. ф. 282 “Богодухівська міська ратуша”, оп. 2, спр. 41. “Справа про недійсність купленої Н.Каразіним землі у лікаря Ольховича, 1782 р., арк. 1-14.
104. ДАХО. ф. 667. “Харківський університет”, оп. 283, спр. 19 “Подаровані університету книги”, арк. 1-8.
105. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 285, спр. 1 “Справа про розпорядження правління та комітету університету”. арк. 1-8. 106.
ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 2. “Рапорт касира Харківського університету”. арк. 5-6.
107. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 2 “Рапорт касира Харківського університету”, арк. 19-23.
108. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 8 “Листування правління Харківського університету з слобідсько-українським цивільним губернатором про створення в Харкові “Філотехнічного товариства” 1811 р. ”, арк. 1-5.
109. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 8 “Листування правління Харківського університету з слобідсько-українським цивільним губернатором про створення в Харкові “Філотехнічного товариства” 1811 р. ”, арк. 9.
110. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 8 “Листування правління Харківського університету з слобідсько-українським цивільним губернатором про створення в Харкові “Філотехнічного товариства” 1811 р. ”, арк. 14.
111. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 8 “Листування правління Харківського університету з слобідсько-українським цивільним губернатором про створення в Харкові “Філотехнічного товариства” 1811 р. ”, арк. 17.
112. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 8 “Листування правління Харківського університету з слобідсько-українським цивільним губернатором про створення в Харкові “Філотехнічного товариства” 1811 р. ”, арк. 30-35.
113. ДАХО. ф. 667 “Харківський університет”, оп. 286, спр. 9 “Статут Харківського філотехнічного товариства”, арк. 47-53.
114. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО). ф. 230. “Калькуляція Миколаївського військового губернатора”,оп. 1., спр. 419 “Укази, циркуляри Миколаївського військового губернатора”, 1805-1848., арк. 8.
115. ДАМО. ф. 230. ,оп. 1., спр. 419 “Укази, циркуляри Миколаївського військового губернатора”, арк. 11.
116. Данилевский Г.П. Василий Назарович Каразин (1773-1842) // Данилевский Г.П. Сочинения: В 24 т. – 8-е изд. – СПб., 1901. – Т. 21. – С. 95-145.
117. Данилевский Г.П. Список сочинений В.Н. Каразина с 1807 по 1842 гг. (С кратким содерж. главнейших из них): [Лит. о В.Н.Каразине] // Данилевский Г.П. Укринская старина: Материалы для истории укр. лит. и нар. образования. – Х., 1866. – С. 152-164.
118. Дебидур А. Политическая история ХІХ века. История внешних сношений европейских государств с 1814 по 1878 гг. Т.1. – СПб., 1903. – 462 с.
119. Денисенко А. Злети та падіння Василя Каразіна // Київ. старовина. – 1993. – № 6. – С. 79-92.
120. Дешко Л. Прислів'я моєї родини: [Село Кручик - батьківщина В.Н. Каразіна] // Харк. ун-т. – 2002. – 9 квіт.
121. Дешко Л. Свято однієї родини. Хто згадає про 200-річчя Міністерства освіти // Україна молода. – 2002. – 30 лип.
122. Достян И.С. Русская общественная мысль и балканские народы от Радищева до декабристов. – М.: Наука, 1980. – 328 с.
123. Дубинский Г.П. Роль Каразина в развитии отечественной метеорологии // Учен. зап. Харьк. ун-та. – 1952. – Т.41: Тр. геогр. ф-та. – Т.1. – С. 65-78.
124. Дубровин Н. Граф А.Х.Бенкендорф и В.Н.Каразин // Рус. старина. – 1903. – Т.4. – С. 5-27.
125. Дубровин Н. Письма главнейших деятелей в царствовании императора Александра І (с 1807 по 1829 гг.). – СПб.: [Тип. АН], 1883. – 533 с.
126. Емар Моріс. Фах і покликання історика: (Сучасні підходи) //Філософ. і соціол. думка. – 1995. – № 5-6. – С. 72-84.
127. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. - 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1983. – 352 с.
128. Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. – М.: Мысль, 1978. – 287 с.
129. Злупко С.М. “Домоводство” В.Н.Каразина // Злупко С.М. Українська економічна думка в персоналіях: Текст лекцій. – Львів, 1994. – С.15-32.
130. Злупко С.М. “Домоводство” Василя Назаровича Каразіна - українська паралель європейських економічних концепцій // Греки Харківщини: Зб. іст.-біогр. ст. – Х., 2003. – С. 89-93.
131. Злупко С.М. “Домоводство” В.Н. Каразина – українська паралель європейських економічних концепцій // Вісн. АН України. – 1993. – № 1. – С. 55-63.
132. Злупко С.М. Я сміливо можу стати на суд нащадків // Уряд. кур'єр. – 2003. – 11 квіт.
133. И.В. В.Н. Каразин, мнимый основатель Харьковского университета или повесть о том, как историк может сделать из мухи слона. – Х.: Т-во "Печ. С.П.Яковлева", 1905. – 45 с.
134. Известия о винокуренном снаряде Каразина по поводу объявления, которое было напечатано при 44-м № "Московских ведомостей", 1808 г. – Х.: Тип. ун-та, 1808. – 22 с.
135. Индова Е.И. Крепостное хозяйство в начале 19 века: По материалам восстановленного архива Воронцовых. – М.: Изд. АН СССР, 1955. – 401 с.
136. История России с древнейших времен до наших дней: Учебник / А.С.Орлов, В.А.Георгиев, Н.Г.Георгиева и др. – 2-е изд., перераб. – М.: Проспект, 2001. – 514 с.
137. История ХІХ века: Сборник: Т.3: Пер с фр. / Под ред. Лависса и Рамбо. – М.: Соцэкгиз, 1938. – 631 с.
138. История России в ХІХ в. – М., 1911. – 140 с.
139. История России с древнейших времен до 1861 года / Под ред. Н.И.Павленко. – М.: Высш. шк., 1996. – 608 с.
140. История России (ІХ-ХХ вв.): Учеб. пособие / Отв. ред. Я.А.Перехов. – М.: Гардарики; Ростов н/Д: МарТ, 2000. – 623 с.
141. История русской экономической мысли. Т.2, ч.1. /АН СССР; Ин-т экономики. – М.: Соцэкгиз, 1959. – 526 с.
142. Історія України /Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – 487 с.
143. Каразин Василий Назарович // Новый энцикл. словарь / Изд.: Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. – СПб., [б.г.]. – Т. 20. – Стб. 384-385.
144. [Василий Назарович Каразин ] // Харьк. календарь на 1884 г. – Х., 1883. – С. 415-418.
145. Каразин Василий Назарович // Биографический словарь деятелей естествознания и техники. – М., 1958. – Т.1. – С. 396.
146. Каразін Василь Назарович // УРЕ. – К., 1961. – Т.6. – С. 183.
147. Каразін Василь Назарович // УРЕ. – К., 1967. – Т.2. – С. 45 з фото.
148. Каразін Василь Назарович // Рад. енцикл. іст. України. – К., 1970. – Т.2. – С. 310.
149. Каразін Василь Назарович // УРЕ. 2-ге вид. – К., 1980. – Т.5. – С. 19.
150. Каразін Василь Назарович // УРЕ. - 2-ге вид. – К., 1987. – Т.2. –С. 25 з фото.
151. Каразин Василий Назарович (1773-1842) // БСЭ. – 1-е изд. – М., 1937. – Т.31. – С. 433.
152. [В.Н. Каразін(1773-1842) – український просвітитель початку ХІХ ст.] // Нарис історії філософії на Україні. – К., 1966. – С. 123-126.
153. Каразин Василь // Енцикл. українознавства. – Львів, 1994. – Т.3. – С. 958 з фото.
154. Каразин В.Н. // Съвременна българска енцикл. – София. – Т.2. – С. 547.
155. Каразин Василий Назарович (1773-1842) // 500 влиятельных личностей: Украина: регионы: Харьковская область. – Х., 2002. – С. 18 с фото.
156. В.Н. Каразіну – 225!: [10 лют. 1998 р.] // Харк. ун-т. – 1997. – 14 жовт.
157. В.Н. Каразіну – 225!: [Висловлювання В.Н. Каразіна про наш університет, нашу землю, наш край] /Зібрав: Б.П.Зайцев // Харк. ун-т. – 1997. – 30 груд.
158. [Каразин Ф.В.] Василий Назарович Каразин - основатель Харьковского унивесритета // Рус. старина. – 1875. – № 2. – С. 329-338; № 5. – С. 61-80; № 9. – С. 185-200; № 10. – С. 268-279; № 11. – С. 470-477.
159. Каразин Ф.В. Василий Назарович Каразин, 1773-1842 // Рус. старина. – 1871. – № 3. – С. 326-329.
160. Карамзин Н.М. Записка о древней и новой России. – СПб.: Тип. Дресслера, 1914. – XIV, 133 с.
161. Каратаев Н.К. Очерки по истории экономических наук в России ХVIII в. - М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 292 с.
162. Каталог славяно-российским рукописям (погибшим в 1812 г.) профессора Баузе. – Б.м., б.г.
163. Кизеветтер А.А. История России // Энцикл. словарь / Изд.: Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. – СПб., 1899. – Т. 55, полутом 28. – С. 446-490.
164. Кизеветтер А.А. Император Александр І и Аракчеев // Исторические силуэты. – Ростов н/Д., 1997.
165. Кисіль М. Каразіни // Промінь. – Красн. Кут, 1991. – 5, 16 берез.
166. Ключевский В.О. Курс русской истории: Соч.: В 9 т. Т.5. – М., 1989 –352 с.
167. Ключевский В.О. Неопубликованные произведения. – М.: Наука, 1983. – 416с.
168. Кнаббе Г.С. Изменчивое соотношение двух постоянных характеристик человека // Одиссей. Человек в истории. Личность и общество. – М.,1990. – С. 10-19.
169. Кнорринг Н.Н. К истории реакционных настроений ХІХ века: По неизданным письмам В.Н.Каразина. – [Прага, 1925]. – [11 с.].
170. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація гетьманщини. – К.: Основи, 1996. – 317 с.
171. Козловський В.І. Видатний український економіст В.Н. Каразін// Економ. Рад. України. – 1973. – № 3. – С. 75.
172. Козловський В.І. Критика В.Н. Каразіним панщини та його проекти аграрних реформ в Росії і на Україні // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. – 1972. – Вип. 7. – С. 101-108.
173. Козловський В.І. Питання розвитку вітчизняної промисловості в поглядах В.Н. Каразіна // Питання соціалістичної економіки та історії народного господарства: (На матеріалах УРСР). – К., 1963. – С. 242-260.
174. Козловский В.И. Экономические взгляды В.Н.Каразина: Автореф. дис... канд. экон. наук / АН УССР. – К., 1964. – 23 с.
175. Колокол: [Отрывок стихотв.] // Бабкин Д.С. А.Н.Радищев: литературно-общественная деятельность. – М.; Л., 1996. – С.258-259.
176. Кононенко В.И. История одного проекта [памятника В.Н.Каразину] // Панорама. – 1995. – Март (№ 13). – С.9.
177. Конопельцев Т. Він слави не шукав: [Про В.Н. Каразіна] // Слобід. край. – 1999. – 7 груд.
178. Корнилов А. Курс истории России ХІХ в. – М.: Высш. шк., 446 с.
179. Коропецький І.С. Українські економісти ХІХ століття та західна наука. – К.: Либідь, 1993. – 187 с.
180. Кравченко В. Про Харківський університет Василя Каразіна та провінційне суспільство // Харків'яни. – 2003. – 9-15 січ.; 16-22 січ.; 23-29 січ.
181. Красиков М.М. Василь Каразін у легендах земляків // Другі Сумцовські читання: Тези наук. конф., 18 квіт. 1996 р. – Х., 1996. – С. 45-47.
182. Красиков М.М. Легенды о Каразине // В кругу времен: Ежекварт. лит., ист. и философ. журн. – 1997. – Вып. 1. – С. 37-40.
183. Крип'якевич І. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – 520 с.
184. Куделко С.М. Д.І.Багалій як біограф В.Н. Каразіна // Актуальні питання історії України: Тези доп. перших Багаліїв. читань, присвяч. 135-річчю зі дня народження, 60-річчю зі смерті проф. Д.І.Багалія. – Х., 1992. – С. 10-11.
185. Куделко С.М. Василий Назарович Каразин в оценке современников и потомков // Освітні традиції Слобожанщини на межі тисячоліть: Матеріали наук.-метод. конф.: (Перші Каразінські читання. Богодухів, 11 трав. 2001 р.). – Х., 2001. – С. 8-14.
186. Куделко С.М. Записка В.Н.Каразина до видання "Отечественного архіва" // Біографія в контексті іст. та історіогр. досліджень: Харк. історіогр. зб. – Х., 2003. – Вип.6. – С. 156-158.
187. Куделко С.М. К 200-летию образования Министерства Народного просвещения в России: [О роли В.Н.Каразина в организации и разработке проекта М-ва нар. просвещения] // Багаліївські читання в НУА. V: Вік реформи в українській вищій школі: Програми і матеріали. – Х., 2002. – С. 72-74.
188. Кузьменко С.Н. В.Н.Каразин. – София: Нар. просвета, 1961. – 48 с.
189. Кухар-Онишко Н.А. Каразин Ф.В. // Николаевцы, 1789-1999. – Николаев,