ФЕНОМЕН ЧУЖИНЦЯ У ПОСТМОДЕРНОМУ ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ : ФЕНОМЕН чужаков в постмодерном политологическом дискурсе

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка

Гарбадин Андрій Стефанович

УДК 141.7:32.001

ФЕНОМЕН ЧУЖИНЦЯ У ПОСТМОДЕРНОМУ ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Науковий керівник
Денисенко Валерій Миколайович,
доктор політичних наук, професор

Львів–2011

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................. 3
Розділ 1. Генеза феномену чужинця у західноєвропейській традиції політичної науки........................................................................................... 9
Розділ 2. Політологічна концептуалізація феномену чужинця у межах дискурсивних практик.................................................................................. 64
2.1. Специфіка наукового концепту та особливості
його застосування у межах політологічного дис¬кур¬су............................. 64
2.2. Розрізнення як принцип об’єктивації феномену чужинця................................................................................................ ……. 103
Розділ 3. Артикуляція політичних означень чужинця в межах
постмодерних пізнавальних практик соціогуманітарного знання ……. 138
3.1. Структурні схеми вияву чужинця у межах політики........................ 138
3.2. Симптоматика чужинства у динаміці соціально-
політичної дійсності .................................................................................... 170
Висновки…………………………………………………………………… 198
Список використаних джерел…………………….……………………… 212

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю осмислення політико-соціальних відносин, на сучасному етапі розвитку яких домінантною є ідея дискурсивності. Така форма інтерпретації політики та її концептуалізації у межах політичної науки неодмінно окреслює феномен чужинця. На перший погляд, поділ на «свій» та «чужий» є досить давньою особливістю політики у її практичному виразі – на ідеологічному,культурному, релігійному, національному рівнях. Проте такий підхід не може бути вичерпним, коли справа стосується дискурсу, адже штучна поляризація на «свій» та «чужий» не може охопити проблематики чужинця – проблематики, що перебуває поза межами домінантних означень істини-хиби. Проблеми тероризму, міграції, гендеру, релігії, що досить часто висвітлені у межах політичного дискурсу, виступають предметом концептуалізації політологічного дискурсу – саме, з огляду на це, особливої уваги потребує феномен чужинця.
Динаміка розвитку сучасного світу, характерною для якої є тенденції глобалізаційного характеру, виявляє себе як у посиленні інтеграційних процесів у межах відносин політичного характеру, так і в набутті нової актуальності локальностями політико-соціальних форм людської активності. Складність такого явища самовиражена у власній двоякості – з одного боку, це свідчить про формування загального гомогенного простору, що несе у собі універсальність політичних взаємодій. Така універсальність детермінує витіснення за межі дослідницької уваги і процедури чужинства, і концепт чужинця, оскільки вони не вписуються у їх логіку.
З іншого боку, посилюються тенденції гетерогенності через щораз сильніше протистояння культур по вектору «християнство-іслам», етнічної проблематики за напрямком «свої-чужі», гендерного питання та шляхів їх вирішення.
Можливість знаходити компроміс, вирішувати конфлікти через означення найбільш доцільного шляху виходу для більшості, на перший погляд, знімає питання чужинця. Однак так здається лише на перший погляд – насправді феномен чужинця за таких умов не зникає. Саме у межах постмодерної наукової парадигми він набуває найбільш повної наукової концептуалізації.
Актуальність цієї теми не вичерпується пізнавальним інтересом – її важливість має чітку суспільно-політичну значущість. Важливо дослідити феномен чужинця з огляду на цілі та завдання політики у практичній формі її вияву, оскільки такий феномен виявляє себе якраз на рівні практики. Без теоретичного розуміння того, чим є феномен чужинця у межах політологічного дискурсу, неможливо осмислити стан та специфіку політико-соціальних відносин на сучасному етапі їх розвитку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка "Теорії політики: форми політичної рефлексії" (Державний номер реєстрації № 0111U005524.)
Метою дисертаційного дослідження є концептуалізація специфіки функціонування чужинця у межах політологічного дискурсу на основі постмодерного його розуміння.
Досягнення визначеної мети передбачає виконання таких завдань:
- окреслити генезу феномену чужинства у західноєвропейській традиції політичної науки;
- поглибити розуміння наукового концепту та особливостей його застосування у межах політологічного дискурсу;
- концептуалізувати розрізнення як принцип об’єктивації феномену чужинця;
- сформулювати структурні схеми вияву чужинця відповідно до постмодерної наукової парадигми;
- визначити симптоматику чужинства у динаміці соціально-політичної дійсності.
Об’єктом дослідження є феномен чужинства у межах політичного дискурсу.
Предметом дослідження є епістемологічні межі та перспективи означення феномену чужинця у постмодерному політологічному дискурсі.
Методи дослідження. У дисертації застосовано комплексний міждис-циплінарний підхід із використанням методологічного інструментарію, розроб¬леного в межах постмодерної наукової парадигми та теорії політичної науки.
Для вирішення поставлених завдань у дисертаційній роботі використано низку дослідницьких методів, які пов’язані з метою дослідження і його завданнями: історичний – під час розгляду кореляції підходів щодо розуміння проблематики чужинства; міждисциплінарний – у визначенні специфіки дослідницьких стратегій постмодернізму; метод концепт-аналізу – в обґрунтуванні розуміння наукового концепту та його політологічної форми означення, при визначенні концепту чужинця; системно-структурний метод – у класифікуванні постмодерних підходів до розуміння чужинця. Безпосередньо в організації пізнавального процесу використано загальнологічні методи (абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, класифікація, сходження від абстрактного до конкретного тощо).
Наукова новизна дисертаційної роботи зумовлена сукупністю постав¬лених завдань, засобами їх вирішення та конкретизована в наведених нижче поло¬женнях:
уперше:
– надано системного означення феноменові чужинства у західно-європейській традиції політичної науки, сформульовано предметне розмежування чужинства як процедури, що виявляється у межах історії політичної думки та в чужинцеві як феномені, цілісність наукової концептуалізації якого формується наприкінці XX ст;
– визначено відмінність між класичним розумінням відчуження, як процесу об'єктивного перетворення людської діяльності та її результатів на певну самостійну силу, що протистоїть людині і панує над нею (в межах цього об’єктивного перетворення соціально-економічні виміри буття визначають розрізнення як первинну форму їх протиставлення, на основі чого формується відмінність) та чужинством, специфіка якого полягає у визначенні розрізення як форми ускладнення соціально-політичних відносин ціннісно-ідентифікаційних вимірів;
– подано авторське визначення чужинця – як означення процедури конституювання зовнішнього щодо політологічного дискурсу феномену в якості властивих йому внутрішніх характеристик, що взаємодетермінують свій розвиток;
– окреслено специфіку функціонування феномену чужинця у межах політико-соціальної дійсності, що виявляє себе у найбільш актуальних проблемах сучасної політики та її наукового осмислення загалом, а саме, у проблемах нації, гендеру, релігії, культурної ідентифікації тощо.
– проведено предметну диференціацію постмодерних підходів до розуміння феномену чужинця, що відображене у можливих побудовах політичного дискурсу, зокрема в особливостях його функціонування та обмежувальних механізмах, що створюють чужинця, у структурах постмодерного розуміння політичного дискурсу (М. Фуко і Ж. Дерріда);
– визначено феномен чужинця у постмодерному політичному дискурсі як форму означення можливого світу (Ж. Дельоз), симптоматичну характеристику соціально-політичних практик (Ю. Крістева), принцип розрізнення у межах симулятивних політичних практик (Ж. Бодріяр);
– розроблено авторський підхід стосовно розмежування понять «відмінності» та «розрізнення» у межах політичної науки, що полягає у такому твердженні – відмінність слід розуміти як характеристику співвідношення, що спрямована на діалогічний вимір побудови політологічного дискурсу та пошук консенсусу, тоді як розрізнення виявляється суто на рівні означення протиріч, політичного сенсу зокрема, особливість яких не полягає у їх обов’язковому знятті чи запереченні;
уточнено:
– специфіку розуміння постмодерну та його евристичного потенціалу в контексті політичної науки як змістовно-аксіологічної сукупності дослідницьких концептів, спільність яких визначає така дослідницька стратегія, рух якої відбувається у напрямку постнекласичної наукової рефлексії дійсності;
– розуміння політологічного дискурсу як форму концептуалізованого вияву політичних відносин та політичного дискурсу – як форму структурування політичного виміру буття у межах політико-соціальних практик;
набуло подальшого розвитку:
– поняття наукового концепту як сегменту у певній дослідницькій стратегії, який відповідає за конкретний вимір проблемних сукупностей як складного пересікання множинного характеру; специфіка останнього чітко екстрапольована на простір політико-соціальних відносин.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основні результати дисертації вдосконалюють понятійно-категоріальний апарат і методологію політичної науки, збагачують її предмет, забезпечують диверсифікацію політологічного знання.
Концептуальні розробки дисертації можуть бути використані як методологічне підґрунтя для подальших досліджень проблематики вияву та окреслення чужинства у політичній формі його інтерпретації. Наукові розробки автора також можуть бути використані в підготовці наукових праць, навчальних посібників та спецкурсів із політичних наук.
Результати наукового дослідження є важливими для розвитку й провадження державних політик щодо організації дискурсивних практик обговорення загальнозначущих проблем. Специфіка дисертаційного дослідження та її врахування сприятиме вияву найбільш різнобічних положень, що характеризуватимуть такі практики.
Ключові тези дисертаційного дослідження можуть стати основою для інформаційно-аналітичних рекомендацій й управлінсько-органі¬заційних рішень у практичній політичній діяльності, що пов'язана з роботою політичних партій стосовно питань національних, культурних, гендерних меншин. Результати дослідження можна використати для моніторингу й оптимізації діяльності партій у Верховній Раді України щодо цих проблем.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації апробовано на міжнародних, всеукраїнських та регіональ¬них наукових конференціях: I Міжнародній конференції молодих учених “Гуманітарні та соціальні науки HSS – 2009” (Львів, травень 2009); Круглому столі “Актуальні проблеми політології”, присвяченому 20-ій річниці створення кафедри політології НУ “Львівська політехніка” (Львів, листопад 2009); IІ Міжнародній конференції молодих учених “Гуманітарні та соціальні науки HSS – 2010” (Львів, листопад 2010); Всеукраїнській конференції «Методологія політичної науки: Другі методологічні читання» (Львів, 2-3 грудня 2010); Міжнародній науковій конференції «Християнство та іслам: діалог культур і цивілізацій» (Севастополь, 16- 20 травня 2011 р.); а також на щорічних звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. За темою дисертаційного роботи опубліковано 10 наукових праць, серед них – 5 статей у фахових виданнях, для політичних наук.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями, що були поставлені дисертантом у процесі науково-теоретичної розробки обраної теми. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, ви¬сновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг основного тексту дисер¬та¬ції становить 189 сторінок. Список використаних джерел містить 165 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження було проаналізовано генезу феномену чужинця у західноєвропейській традиції політичної науки.
Якщо говорити про Античність, то розвиток політичної думки цього періоду засвідчив існування трьох форм означення проблеми чужинця – по-перше, у формі варварства, як невідповідності у незнанні природи та закономірностей держави. По-друге, у формі раба, як соціальної одиниці підлеглості та нерівності. По-третє, у формі остракізму, як заходу витіснення громадян, що суперечать природі держави.
У будь-якому разі очевидними є тенденції саме соціального характеру вияву чужинця – оскільки власне соціальне є основою побудови політичного. Характеристика тогочасної міфологічної свідомості, що полягає у поляризації «свій-чужий», виявляє себе у кожній формі прояву чужинця. Чужинець – це той, хто суперечить природі, розумові, при цьому не маючи обґрунтованого права чи свободи на таку дію.
Розвиток політичної думки, у контексті домінування християнських догм в її означенні, ознаменував відхід від цих форм осмислення чужинця. Натомість феномен середньовічної інквізиції був формою гонінь власне за чужинцями від віри – саме тих, які стали непрямим породженням християнства – непрямим, оскільки вони доктринально не передбачались. За таких умов проблематика чужинця набула свого вияву через призму фанатизму – через суперечливість безумовній тотальності логіки віри.
Для Нового часу теорія відчуження в інтерпретації К. Маркса є найбільш адекватним виміром означення чужинця – парадоксально, але теорія, яку чимало дослідників трактують як суто ірраціональну, змогла найбільш адекватно проаналізувати становище чужинця – людини, буття якої у політико-соціальній сфері в межах раціональних підходів практично винесене на периферію і його вважають тією похибкою, якою можна пожертвувати для більш загального блага. Саме марксизм замінив міфологічні, релігійні, – тобто повністю абстрактні підвалини у розгляді чужинця і вперше адекватно проаналізував його становище через економічні домінанти, які саме в Новому часі набули пріоритетного значення.
Отже, загалом, для доби Нового часу характерним є відхід від абстрактних критеріїв (як-от, міф чи вірування) осмислення політичних відносин та перехід до наукового виміру їх означення, що цілком очікувано потягло за собою зміщення акцентів у тлумаченні сутності чужинця.
Пріоритетним було значення економічного чинника, який є основним у період при формулюванні чужинства.
Для подальшого розвитку філософсько-політичної думки характерною є означеність під грифом «некласичності».
Відмінність від «класичності» традиційного спрямування для нашого дослідження передусім полягає у зміні акцентів інтерпретації людини, людськості загалом – замість економіко-правових меж її значимості на перший план виходять психологічно-екзистенційні, – онтологічні у сенсі пріоритетності власне персоналізованого осмислення дійсності. Тому і чужинець перебуває вже не за межами правових регулятивних механізмів, економічних характеристик його нетиповості, а за межами натовпу. Політичне означення такої проблематики полягає у схопленні нового розуміння межевості людського існування політичними механізмами функціонування держави, суспільства, влади – залежно від конкретних дослідницьких парадигм.
Отже, основним елементом філософсько-політичних візій XX сторіччя є методологічно-комунікативна спрямованість, уплетена в інтерсуб’єктні механізми буття людини, відповідно до яких «обов’язковість» передбачає, звичайно, інтерсуб’єктивне визнання моральних норм або звичних практик, які, для тієї чи іншої спільноти, в переконливий спосіб визначають, до чого актори зобов’язані та що вони можуть очікувати один від одного.
Такий обов’язковий шлях до консенсусу суперечить самій природі чужинця, оскільки специфіка останнього якраз і полягає у постійному пошукові не можливості не-погодження, не-участі, не-прийняття, а радше у змозі перебувати поза всякою необхідністю, хай якою би вона не була, якщо це не шкодить життю іншої людини. Політично гарантованою, політологічно осмисленою є можливість такого існування.
Дослідження специфіки наукового концепту та особливостей його застосування у межах політологічного дискурсу зумовило висновки, наведені нижче.
Під постмодернізмом, який становить методологічну основу дослідження, слід розуміти змістовно-аксіологічну сукупність дослідницьких концептів, спільність яких визначає така ж дослідницька стратегія, рух котрої відбувається у напрямку постнекласичної рефлексії дійсності.
Загалом можна визначити кілька ключових характеристик, властивих постмодернізмові, а саме: неодетермінізм, поетичність мислення, плюралізм, текстологізм.
Рух дослідницьких стратегій, їх смислове навантаження можна осягнути за допомогою концептуального наповнення, що виступає динамічною стороною їх артикульованості.
Інтерпретація політичних прагнень, їх сигніфікаційна потенція здійснюється через поняття, які утворюють концепти – поняття стають місцем поєднання смислів і виникнення нових.
Кожен концепт займає певне місце у конкретній дослідницькій стратегії, відповідаючи за конкретний вимір проблемних сукупностей. У системі переплетень концептів і постають дослідницькі стратегії, комплексність яких вибудовує, зокрема і постмодернізм. Така динаміка побудови є ідентичною до використання в політичній науці, у межах якої багатоступеневе пересікання розуміння того чи іншого елементу дає більш-менш конкретно виражену форму науки.
Концепт відсилає до сукупності проблем, які наповнюють його життям, при цьому це не просто нашарування лінійних, упорядкованих проблем, а множинність, що має чимало переплетень, без видимого початку, якоїсь стержневої частини. Таке пересікання не тільки творить його індивідуальне буття, але й дає змогу відчути «дотичність» до інших концептів у деяких напрямах. Отож такий концепт як чужинець передбачає проблеми лідерства, панування, суб’єктно-об’єктного відношення, міфологію, лінгвістику, аналіз суспільства, психологічні аспекти дії особистості та мас, влади, ідентичності, нації, гендеру та чимало іншого.
Під дискурсом можна розуміти серію текстів та висловлювань. Окрім того, його неможливо аналізувати як автономний, самостійний об’єкт, зважаючи на відсутність автора та відсутність меж тексту. Наука, політика, зрештою, інші сфери буття людини самі створюють об’єкт дискурсу, самі направляють дискурс. Це радше текст разом з тією соціальною практикою, до якої він належить і яка визначає спосіб обговорення деякої теми, зразки постановки проблем і підходу до них, виправдання, обґрунтування, зв’язки з іншими темами.
Специфіку дослідження політологічного дискурсу можна визначити тоді так – «боковим зором» дослідник дивиться на фон – політичні та ідеологічні концепції, панівні у світі інтерпретатора» [49, с. 35]. В нашому випадку, концепції постмодерного спрямування становлять аналітичний конструкт для вичленування такого ідеологічного та політичного нашарування щодо означення чужинця.
Відповідно на рівні дискурсу його висхідна тематика, як-от політика, стає висхідною матерією, де виникають висловлювання. Причому специфіка самої форми дискурсу уже надає цій матерії певного контексту. У такому значенні політичний дискурс є елементом дискурсу ідеологічного – як через згуртовування атомарних висловлювань, що несуть у собі слово як ідеологію; так і в сенсі нанесення певної формації загальних означень істинності, знань у дискурс. Особливість політологічного дискурсу передбачає рівень наукового осмислення, чим і відрізняється від політичного дискурсу, як форми означення політичних проблем, що не визначає їх науково-обґрунтованої осмисленості.
Дослідження принципу розрізнення як принципу об’єктивації політологічного дискурсу свідчить про те, що між відмінністю та соціально небезпечною марґінальністю вимальовується простір існування чужинця.
У контексті просторово-часових означень розрізнення чужинець об’єктивує межевість як принцип свого існування, що визначає характеристики простір-час його ж самовияву, при цьому залишаючись такою формою для розкриття функціонування сфери політики, яка не зосереджена на чужинцеві як на винятковому, центральному предметі свого буття, утримуючи його на інтерсуб’єктивному рівні відносин із цілим конгломератом різноманітних концептів, – межевість тут як предикат, розрізнення розрізнень.
У ціннісному просторі самовизначення чужинця на підставі принципу розрізнення доцільно говорити про трансгресивні ідеали. Проте парадоксально цей трансгресивний досвід залишається лише малоймовірною точкою відхилення у межевості просторово-часових означень чужинця, виявлених у межах політологічного дискурсу, адже втрата ним сутнісних означень, відкритість до новаторської процесуальності позбавляє його існування – адже лише пересікання, розчинення, розрізнення у механізмах функціонування політологічного дискурсу і надавало йому відповідного статусу. А за таких умов уже неможливо виявити чужинця – він позбавлений онтологічних передумов існування, що все ж не заважає говорити про таку можливість як пріоритетний ціннісний вимір його існування, особливою формою осмислення ним свободи зокрема.
Отже, єдиним ціннісним пріоритетом для чужинця можна вважати свободу. Для нього вельми важливий не тільки факт прийняття його у межах політологічного дискурсу, а й можливість самовияву, не компроміс, а легітимне утвердження власних означень розрізнення, що виявляють його у політологічному дискурсі.
Епістемологічний вимір дослідження чужинця передбачає вміщення своєрідної амбівалентності: з одного боку, це симптом, який характеризує специфіку політологічного дискурсу, його пріоритети, лінії контролю та обмеження, з іншого, це означення можливого світу у сенсі окреслення його евристичними можливостями дискурсу. З одного боку, він ставить під сумнів доцільність і завершеність простору політичного буття, а з іншого – пропонує варіанти його модифікації.
Отож концепція персоналізованої ідентичності, можливості автономної дії, може бути стійкою лише у випадку, якщо опиратиметься на згоду чи підтвердження від механізмів схвалення такої дискурсивності. Це й обмежує індивідуалізаційну можливість вияву і дискурсивність, адже ідентичність має пройти через механізми владного схвалення, ідеологічні надбудови і побудови, що чималою мірою її обмежує чи впорядковує лазівки доцільності. Тут і виникає концепт чужинця, зовнішнього щодо цих правил гри, який зумовлює їх межевість, шляхом утвердження своєї межевості та, відповідно, всепроникності у політичний зріз буття людини на основі розрізнення.
Отже, все зводиться до принципу розрізнення, тому у дисертаційному дослідженні доцільним було розглянути розрізнення у сенсі мисленнєвого навантаження, виразу через нього. В контексті цієї тематики, розрізнення, осмислене в категоріях епістемологічного трактування, має спонукати визнати смислову неспроможність та неадекватність усякої ідентичності у плані самоочевидної обмеженості останньої. По-друге, взаємозалежність мереж смислоозначення, що так чи інакше артикульована у межах наукового дискурсу, виключає можливість трактування ідентичності як досяжності без відблиску деформації, спричиненої як процесом пізнання, так і конкретною соціально-політичною практикою.
По-перше, концептуальну суть феномену чужинця у постмодерному політологічному дискурсі ми вважаємо за доцільне розглядати як означення процедури конституювання зовнішнього відносно політологічного дискурсу феномену як властивої йому внутрішньої іманентності.
По-друге, політологічний дискурс – це конкретний конструкт, а чужинець – це абстрактна концептуальна модель. Політологічний дискурс завжди спрямований на експлікацію політичних означень із смислового середовища, яке його породжує, тоді як чужинця продукує подія такого рівня, і він виступає горизонтом політичного дискурсу.
По-третє, єдиноможливою сферою вияву чужинця є політологічний дискурс, тоді як чужинець є середовищем виразу політичного дискурсу у всій повноті його означень.
По-четверте, концепт чужинця забезпечує більш щільне розуміння політологічного дискурсу, сприяє його впорядкуванню та виявленню каналів автохтонного саморозгортання, за допомогою відкриття тих суперечностей, які останній містить. З іншого боку, чужинець здатен підривати логічну схему функціонування політологічного дискурсу як тотального формоутворення.
По-п’яте, недоцільно говорити про чужинця як про концепт, що може визначати якусь одиничну окресленість мислення, однозначні потенціальні варіанти його розгортання. Цей концепт нагадує схему мисленнєвості, варіативність якої зумовлена можливістю її самопредставлення, тому це не метод, а щось на кшталт горизонту подій, передбачення неминучості сингулярних точок розвитку політологічного дискурсу, а, відповідно, і схем накопичення смислу, можливості його централізації навколо якихось узагальнювальних принципів чи автохронного, синергетично-подібного розвитку. Таким чином, концепт чужинця як схема, образ розгортання думки визначає тільки рух, процесуальність, що потенційно у своїй динаміці не передбачає меж, на відміну від політологічного дискурсу, тому і є таким важливим у його осмисленні.
Загалом специфіка концепту чужинця полягає в тому, що його потрібно осмислювати як схему вияву альтернативності у межах політологічного дискурсу, проте його неможливо осмислити сповна, відсторонено, унезалежнено, зважаючи на те, що динаміка його функціонування передбачає постійну змінність, зумовлену динамікою змінності самого дискурсу. Чужинця потрібно осмислювати, проте його неможливо осмислити у відриві від того дискурсу, що його зумовлює.
Загалом чужинець – це концепт, утворений на підставі політологічного дискурсу, який задає динаміку для функціонування останнього на основі принципу розрізнення, що, у свою чергу, знімає шаблони гомогенності, позначати якими як політику, так і її наукову осмисленість, – недоцільно.
Дослідження артикуляції політичних означень чужинця у межах постмодерних пізнавальних практик соціогуманітарного знання привело до вияву двох формацій його осмислення.
Перша із них зосереджує увагу на структурних схемах вияву чужинця у політиці.
Щодо другої варто зауважити, що концептуалізація чужинця тут відбувається у межах політичного дискурсу, специфіка якого визначена динамікою цілого конгломерату чинників, вибір яких утверджує конкретна дослідницька практика. Таким чином, політологічний дискурс виявляється за таких умов методологічною передумовою вияву політичного дискурсу.
Зокрема, до такого напрямку осмислення чужинця можна віднести і концептуальні напрацювання Жака Дерріди, який для позначення індивідуалізаційної функції відмінності впроваджує поняття «differance», простором здійснення якого є сфера письма, точніше кажучи, архе-письма, оскільки в останньому ключовим для розгляду є лише момент розмежування, відмежування, розрізнення, відповідної його артикуляції. Неповнота кожного сліду пов’язана із двома моментами: по-перше, їх синхронній взаємозалежності, по-друге, наявності буття у становленні.
Важливим у контексті дослідження є такий аспект – слід втримує момент інакшості у тотожності, інакшості, яка за своїм смисловим навантаженням близька чужинцеві на теоретичному рівні обґрунтування. За таких умов архе-слід є конструктом, артефактом, принципом вияву тотожності і відмінності, ідентичності та розбіжності.
Проект деконструкції повністю направлений на можливість прояву чужинця – оця можливість схована у пошуку унікальності, ідіоматичності, неповторності, не-ідентичності у будь-якому її варіанті. Тобто такий варіант прочитання динаміки людського буття зосереджує увагу на можливості вияву своєї чужості, яка б не була зведена до логіки логоцентристської побудови.
Це значно більше, аніж гра із бінарними опозиціями по відновленню слабшої її частини – адже так би весь запал Дерріди можна було б звести до структурного варіанту методологічної альтернативи, що суперечить його дослідницькій позиції.
Специфіка розуміння чужинця Мішелем Фуко напряму випливає із його досліджень дискурсивних практик.
Специфіка простежування чужинця у політичному дискурсі полягатиме передусім у відкритті простору його існування, а не у реконструкції досвіду його існування, оскільки остання загалом проблематична в умовах дискретного підходу до дійсності на дискурсивних практиках загалом.
М. Фуко, окрім всього, займає позицію, відповідно до якої виробництво дискурсу в суспільстві має підконтрольний характер. В політичному вимірі буття людини та на рівні відповідного дискурсу також виявляють себе процедури виключення. Саме функціонування цих процедур і створює чужинця.
Найбільш поверхневою, відповідно і простежуваною, формою таких систем обмеження Мішель Фуко вважає ритуал. Він передбачає кваліфікацію, якою мають володіти суб’єкти для висловлювання, адже діалогізм, закладений у дискурсі, вимагатиме від них чіткої позиції, сформованої визначеним типом самого висловлювання. Будь-яка форма протиставлення такій кваліфікації уже робить із суб’єкта чужинця.
Коли одиничні особливості зводяться до понять, які «цементують» засадничі підвалини дискурсу, з метою його раціоналізації, то сам дискурс із центру світоглядної побудови світу зміщується на периферію, позбуваючись свого евристичного нахилу. Натомість центром стає вже вибудована позиція, відпрацьована і сказана, здатна лише стратифікувати, ієрархізувати все навколо себе. Це якраз стає помітним на прикладі політичної доктрини.
Ще одним важливим аспектом прояву чужинця в контексті дисертаційного дослідження є його розгляд у межах структури функціонування механізмів політичної влади М. Фуко.
Так і засновується дослідження мікрофізики влади, відповідно до якого владу трактують не як надбання, а як стратегію, а вплив володарювання приписують не «присвоєнню», а механізмам, маневрам, технікам, тактикам, діям. Влада є радше системою динамічних відносин, а не привілеєм, вічним поєдинком сил, ідей, переконань, поглядів, текстологічних формацій індивідуального порядку, аніж домовленістю, договором про права та обов’язки.
Пріоритетність невловимого контролю утворює чужинця за умов, коли такі правила гри напряму його обмежують, або ж сприяють посиленню індивідуалізації, зокрема через втрату політичної ідентифікації у будь-якій можливій її формі.
Друга формація політичного означення чужинця у межах постмодерних пізнавальних практик спрямована на його розгляд у плані симптоматики у функціонуванні політичного дискурсу.
Такого підходу дотримувався, зокрема, і Жан Бодріяр.
Політичне, на сучасному етапі, цілковито узалежнене від механізмів симуляції. Воно перетворилося лишень у своєрідний спектакль, що розігрується в умовах повсякденного життя перед спраглим до видовищ громадянином.
Тепер чужинець набуває сутнісних характеристик, перебуваючи за межами цих відносин банальності, прочитуваності, продиктованості.
За таких умов цілком прийнятним є Інший, у сенсі циркулювання прерогатив, які коливаються шкалою «добре-погано», однак така артикуляція є беззмістовною, як і те, що її породжує. Натомість існування чужинця за таких умов продиктоване виходом за ці правила. Класична драма відчуження поглинута екстазом комунікації.
Політика терпимості, культивування зовнішнього ковзання відмінностей, діалогу із штучно змодифікованим іншим, – це лише суцільний наратив, єдиний симулякр, бінарна гра із відомим наперед переможцем. Це і сприяє зростанню огиди – бажанню відкинути все й одразу, відмовитись від цієї толерантно переданої брехні.
Зрештою розрізнення, чужорідність, яку неможливо зрозуміти – це і є форма подачі чужинця у Ж. Бодріяра.
Проблему концептуального означення чужинця, простору його політологічної інтерпретації не оминув і Жіль Дельоз. На противагу постулюванню завершеності особистості і, як результат, осмисленню чужинця як суб’єкта чи об’єкта, він розуміє важливість чужинця як можливість існування практик деперсоналізації, структура яких і творить людину. Парадоксальним чином ця ситуація виявляється у політичній сфері буття – адже всупереч усьому саме така деталізація здатна найбільш повно відтворити людину у політичних відносинах, не зазіхаючи на автентичність її переконань.
Отже, при окресленні чужинця у творчості Ж. Дельоза передусім відзначаємо, що його концептуалізації передує означення вияву модусів нашого існування, зокрема політичної форми його зрізу, у межах якої виникає чужинець.
Саме чужинець, за таких умов, виступає точкою розрізнення серій означуваного і позначуваного, які відтворюються сингулярністю. Однак не слід сингулярність змішувати із особистістю того, хто виявляє себе у дискурсі, оскільки сингулярність не маніфестує, не сигніфікує, не позначає – вона суттєвим чином до-індивідуальна, неособова, аконцептуальна.
Загалом чужинець для Ж. Дельоза – це структура можливого. Можливе тут не є абстракцією, що позначає недосяжне, – можливий світ цілком реальний, однак він не існує (актуально) поза тим, що його виражає. Тобто вага чужинця актуалізується моментом подання тієї проблематики, що не може бути зведена до категоричної позиції – за таких умов доцільно говорити про те, що плюралізм, як одна із умов утворення смислу у політичному дискурсі, можливий лиш за існування чужинця. Та й загалом можливість існування чужинця утверджує появу смислу у межах політичних відносин, який не зводиться до єдиної позиції та єдиноможливої точки зору. Чужинець неначе подає згорнуту модель можливого, досяжність чи недосяжність якого не є ключовою проблемою – тут набагато важливішим є момент процесуальності, а не кінцева мета.
Якщо ж чужинець зникає зі структури світу, відповідно елімінується у межах політичного дискурсу, тоді динаміку його актуальності, напругу політичних відносин визначає строга поляризація «свій-чужий». Тут уже неможливо говорити про процесуальну кореляцію пізнаваності – тут все чітко означено, все має структурований і завершений у своєму розумінні сенс. Момент абстрактного діалогу замінено непримиренністю. Соціальні відносини, а також політична їх складова, як необхідний регулятор перших, аксіоматично трансформують перші під можливість адекватних міжособистісних відносин, з одного боку, суттєво ускладнюючи їх прогнозованість, з іншого. Та й загалом найхарактернішою рисою політичного дискурсу за таких умов є його складність і непрогнозованість, зважаючи на відсутність чітких законів розвитку, еволюційних механізмів розгортання, властивих для природних відносин.
Тому слід наголосити на важливості концепції чужинця як структури Жіля Дельоза. Така концепція сприяє розумінню чужинця не як форми індивідуалізованого сприйняття, її кореляції із поняттям істинності чи реальності, але як системи функціонування сприйняття в цілому. Якщо класичне розуміння чужинця зводить останнього до важливості через суб’єктний рівень відносин, то, натомість в розумінні Ж. Дельоза це неможливо, адже чужинець тут ніхто – він трансцендентний відносно тем, які його опредмечують. Чужинець обумовлює цілісність поля політичного сприйняття зокрема, дотичність до нього категорій об’єктивності та параметрів суб’єктивності сприйняття, їх розподіл на площині цього поля, що залежить від можливості структури чужинця. Це дає нам можливість із впевненістюговорити про те, що світ без чужинця якраз і є аномальним.
Дослідження концептуальних напрацювань Юлії Крістевої призвело до наведених нижче висновків.
У різні часи використовували різні механізми асиміляції чужості, одначе гегемонія демократизму сама собою піднімає гуманність таких дій, бо кожна людина має геть не один образ буття, а, отже, вона потребує певної політико-соціальної гарантованості необмеженості самовияву, якщо остання не зазіхає на життя іншого чужинця. Якщо свобода в системі цінностей політичних не викликає зауважень в статусі домінантного простору, то на сьогодні дуже важливим є питання атомарного розрізу цього простору, тобто автономності, можливості відмови, не-дії.
Така вже доля чужинця – його марґінальність немає ваги, не дає влади, зате наповнює собою політичні відносини. Чужинець – це сірість у вимірі соціально значущої активності, водночас це показник співвідношення символічного та семіотичного, це проба суспільства, держави на вільність загалом.
Окреслення концепту чужинця, за таких умов, набуває цілком зрозумілого епістемологічного підґрунтя, у сенсі осмислення тих сигніфікаційних тенденцій, що виявляють себе у політичному дискурсі і виходять за межі його домінантної практики.
Зрештою, симптоматичність чужинця, за Крістевою, у просторі політичного зберігає доволі своєрідну амбівалентність – з одного боку, це вияв нетотожності, не-ідентичності сучасній соціальній площині. З іншого боку, брак такого соціального простору, відсутність «корисності» у системі вартостей у соціальній площині, що свідчить про неспівмірність чужинця та інтересу, який і визначає доцільність політичних відносин та розвиток політичного дискурсу. За таких умов статусу чужинця позбутись неможливо – можливою залишається лише його співвіднесеність, причому зумовлена не так розвитком іманентної йому самому, внутрішньої логіки, як видозміни зовнішніх умов, політичних інтересів, які і викликають зміну статусу чужинця, появу у нього як концепту нових симптомів, що так чи інакше реагують на зміну політичних інтересів у соціальному середовищі. Все це дає підстави говорити, що згідно з концептуальними напрацюваннями Ю. Крістевої чужинець не вичерпується ані статусом марґінальної особи, ані позицією «фальшивої» особистості в контексті загальноприйнятого політичного дискурсу – чужинець є швидше симптоматичним проявом не-ідентичності, унікальності в умовах політичного дискурсу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин Блаженный Аврелий. Исповедь [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://libbox.info/book_reading_98775.html
2. Автономова Н. С. Деррида и грамматология / Н. С. Автономова // Деррида Ж. О грамматологии ; [пер. с фр. и вст. ст. Н. Автономовой]. – М. : Ad Marginem, 2000. – С. 7–107.
3. Адорно Т. Негативная діалектика / Т. Адорно. – M. : Научный мир, 2003. – 374 с.
4. Арендт Г. Становище людини / Ганна Арендт ; [пер. з англ. М. Зубрицька]. – Львів : Літопис, 1999. – 254 с.
5. Арістотель. Політика / Арістотель ; [пер. з давньогрец. та передм. О. Кислюка]. – К. : Основи, 2000.. – 239 с.
6. Арон Р. Избранное: введение в философию истории / Реймон Арон ; [пер. с фр. И.А. Гобозов]. – М. : ПЕР СЭ ; СПб. : Университетская книга, 2000. – 543 с. – (Книга света).
7. Бабаян В. Критический анализ теории дискурса в плане учета молчащего наблюдателя [Электронный ресурс] / В. Бабаян. – Режим доступа : http://yas.pl.ru/repoz-babayan.html
8. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Ролан Барт ; [пер. с фр. Г. К. Косикова] // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX–XX вв.: трактаты, статьи, эссе. – М. : МГУ, 1987. – С. 387–422.
9. Барт Р. Дискурс истории [Электронный ресурс] / Р. Барт // Система моды. Статьи по семиотике культуры. – М., 2003. – Режим доступа : http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000634/
10. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Ролан Барт ; [пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. – М. : Издательская группа «Прогресс», 1989. – 616 с.
11. Бердяев Н. О. фанатизме, ортодоксии и истине [Электронный ресурс] / Н.О. Бердяев. – Режим доступа : http://www.vehi.net/berdyaev/fanatizm.html
12. Бердяев Н. Самопознание (опыт философской автобиографии) / Н. Бердяев. – М. : КНИГА, 1991. – 448 с.
13. Бердяев Н. Философия неравенства / Н. Бердяев. – М. : АСТ, 2006. – 350 с.
14. Бжезінський З. Велика шахівниця / Збіґнєв Бжезінський ; [пер. з англ. О. Фешовець]. – Львів – Івано-Франківськ : Лілея-НВ. – 2000. – 236 с.
15. Блюменберг Г. Світ як книга / Г. Блюменберг ; [пер. з нім., коментарі та вст. стаття В. Єрмоленка]. – К. : Лібра, 2005. – 544 с.
16. Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец соціального / Бодрийар Ж. – Екатеринбург, 2003. – 322 с.
17. Бодрийар Ж. Забыть Фуко / Бодрийяр Ж. – СПб. : Изд–во "Владимир Даль", 2000 – 96 с.
18. Бодрийяр Ж. К критике политической экономии знака / Ж. Бодрийяр. – М. : Академический проект, 2007. – 336 с.
19. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла / Бодрийяр Ж. – М. : Добросвет, 2000. – 258 с.
20. Бодрийяр Ж. Соблазн / Бодрийяр Ж. ; [пер. с фр. А. Гараджи]. – М. : Изд-во Ad Marginem, 2000 – 320 с.
21. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Ж. Бодріяр ; [пер. з фр. Л. Кононовича]. – Львів : Кальварія, 2004. – 376 с.
22. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Ж. Бодріяр. – К. : Основи, 2003 – 232 с.
23. Бодріяр Ж. Стриптиз / Жан Бодріяр // Незалежний культорологічний часопис „Ї” – 2004. – № 33. – С. 68–82.
24. Босенко А. О другом: симуляция пространств культуры. Красота как мера целесообразности развития вообще / А. В. Босенко. – К. : ВЕК +, 1996. – 349 с.
25. Бурдье П. Социология политики / Пьер Бурдье ; [пер. с фр. Е. Д. Вознесенская]. – М. : Socio–Logos, 1993. – 336 с.
26. Бурлачук В. Символ и власть: роль символических структур в построении картины социального мира / В. Бурлачук. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. – 266 с.
27. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого / Бернгард Вальденфельс; [пер. з нім. В. І. Кебуладзе]. – К. : ППС – 2002, 2004. – 206 с. – (Сучасна гуманітарна бібілотека).
28. Ван Дейк Т. К определению дискурса [Электронный ресурс] / Т. Ван Дейк. – Режим доступа : http://www.psyberlink.flogiston.ru/ internet/bits/ vandijk2.htm
29. Вельш В. Наш постмодерний модерн / Вольфганг Вельш ; [пер. з нім. А. Л. Богачова, М. Д. Култаєва, Л. А. Ситніченко]. – К. : Альткпрес, 2004. – 328 с.
30. Відчуження: минувшість і сьогодення / [Табачковський В. Г., Андрос Є. І., Ковало Г. П., та ін.] ; під. ред. В. Г. Табачковського. – К. : Наукова думка, 1995. – 140 с.
31. Габермас Ю. Громадянство і національна ідентичність. [Електронний ресурс] / Ю. Габермас. // Умови громадянства : зб. ст. [під ред. Варта ван Стінбергена]. – К., 2005. – С. 49–70. – Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/rizne/haber.htm
32. Габермас Ю. Залучення іншого. Студії з політичної теорії / Ю. Габермас. – Львів : Астролябія, 2006 – 415 с.
33. Гегель Г. В. Ф. Наука логики / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. –
М. : Мысль, 1999. – 1072 с. – (Классическая философская мысль).
34. Гегель Ф. Філософія права / Гегель Ф. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
35. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского [Электронный ресурс] / Гоббс Т. // Сочинения : в 2 т.– М. : Мысль, 1991. – Т. 2. – Режим доступа : http://lib.ru/FILOSOF/GOBBS/leviafan.txt
36. Гурко Е. Деконструкция: тексты и интерпретация / Гурко Е. – Минск : Экономпресс, 2001 – 320 с.
37. Гурко Е. Тексты деконструкции. Деррида Ж. Differаnсе / Е. Гурко. – Томск : Водолей,1999. – 160 с.
38. Д. Гудінг, Дж. Леннокс. Людина та її світогляд [Текст] ; [пер. з англ.]. Т. 2. У пошуках істини і реальності / Д. Гудінг, Дж. Леннокс. – К. : Українське Біблійне Товариство, 2006. – 374 с.
39. Декарт Р. Метафізичні розмисли / Рене Декарт ; [пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського]. – К. : Юніверс, 2000. – 304 c.
40. Декарт Р. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках [Электронный ресурс] / Р. Декарт. – Режим доступа : //http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/dekart/rass_met.php
41. Делëз Ж. Одним манифестом меньше / Жиль Делëз // Метафизические исследования. Альманах лаборатории метафизических исследований при философском факультете Санкт-Петербургского государственного университета.– 2000. – Вип. 14 : Статус иного. – С. 252–279.
42. Делёз Ж. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения / Ж. Делёз, Ф. Гваттари ; [пер. с фр. и послесл. Д. Кралечкина; науч. ред. В. Кузнецов]. – Екатеринбург : У-Фактория, 2007. – 672 с.
43. Делёз Ж. Логика смысла [пер. с фр.] / Ж. Делёз. – М. : Раритет ; Екатеринбург : Деловая книга, 1998. – 480 c.
44. Делёз Ж. Мишель Турнье и мир без Другого [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.anthropology.ru/ru/texts/deleuze/tournier.html
45. Делёз Ж. Переговоры / Ж. Делёз. – СПб. : Наука, 2004 – 240 с.
46. Делёз Ж. Различие и повторение [пер. с фр. Н. Б. Маньковской, Э. П. Юровской] / Ж. Делёз. – СПб : ТОО ТК «Петрополис», 1998. – 384 с.
47. Делёз Ж. Что такое философия? / Делёз Ж., Гваттари Ф. ; [пер. с фр. и послесл. С. Н. Зенкина]. – М. : Ин–т экспериментальной социологии ; СПб : Алетейя, 1998. – 288 с.
48. Демьянков В. З. Политический дискурс как предмет политологической филологии / В. З. Демьянков // Политическая наука. Политический дискурс: история и современные исследования. – М., 2002. – № 3. – С. 32–43.
49. Демьянков В. Политический дискурс как предмет политологической филологии / В. Демьянков // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования, № 3. – М., 2002. – С. 32–43.
50. Денисенко В. М. Аксіологія динаміки політичних процесів /
В. М. Денисенко, В. Й. Климончук. – Львів : Простір-М, 2005. – 246 с.
51. Денисенко В. М. Дискурс свободи: утопія та реальність вибору /
В. М. Денисенко, В. Й. Климончук, Ю. О. Привалов. – Львів : Астролябія, 2007. – 212 с.
52. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового Часу європейської історії / В. Денисенко. – Львів : ПАІС, 1997 – 274 с.
53. Дерида Ж. Письмо та відмінність / Ж. Дерида. – К., 2004 – 602 с.
54. Деррида Ж. Голос и феномен и другие работы по теории знака Гуссерля / Жак Деррида; [пер. с фр. С. Г. Кашина, Н. В. Суслова]. – СПб. : Алетейя, 1999. – 208 с.
55. Деррида Ж. От экономии ограниченной к всеобщей экономии [Электронный ресурс] / Ж. Деррида. – Режим доступа : http://lib.ru/FILOSOF/DARRIDA/ekonomia.txt
56. Деррида Ж. Существуют ли государства-мошенники? [Электронный ресурс] / Ж. Деррида. – Режим доступа : http://magazines.russ.ru/ logos/2003/1/derrid.html
57. Деррида Ж. Шибболет / Жак Деррида; [пер. с. фр. В. Е Лапицкий]. – СПб : Академический проект, 2002. – 166 с. – (ХХ век. Критическая библиотека).
58. Дерріда Ж. Дарувати час / Ж. Дерріда. – Львів : Літопис, 2008 – 206 с.
59. Джеймс В. Прагматизм / Вильям Джеймс ; [пер. з англ. П. Насада]. – К. : Видав. дім «Альтернатива», 2000. – 144 с.
60. Донскіс Л. Збережена ідентичність і сучасний світ / Л. Донскіс. – К. : Факт, 2010. – 312 с.
61. Енциклопедія постмодернізму / [наук. ред. О. Шевченко]. – К. : Основи, 2003. – 503 с.
62. Ємець-Доброносова Ю. Дійсність Чужого – 1 [Электронный ресурс] / Ю. Ємець-Доброносова. – Режим доступа : http://kritiki.net/2007/10/24/dijsnist-chuzhogo-1
63. Ємець-Доброносова Ю. Дійсність Чужого – 2 [Электронный ресурс] Ю. Ємець-Доброносова. – Режим доступа : http://kritiki.net/2007/10/24/dijsnist-chuzhogo-2
64. Ємець-Доброносова Ю. Дійсність Чужого – 3 [Электронный ресурс] Ю. Ємець-Доброносова. – Режим доступа : http://www.kritiki.net/2007 /10/24/dijsnist-chuzhogo-3
65. Жижек С. Погляд скоса / С. Жижек. – Л. : Юніверс, 2007 – 188 с.
66. Жильсон Э. Философ и теология [Электронный ресурс] / Э. Жильсон. – М., 1995. – Режим доступа : http://ru.philosophy.kiev.ua/library /misc/jilson_phil.html
67. Ильин И. П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм / И. П. Ильин. М. : Интрада, 1996. – 235 с.
68. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа / И. Ильин. – М. : Интрада, 1998 – 255 с.
69. Ильин М. В. Политический дискурс: слова и смыслы (Государство) / М. В. Ильин // Полис. – 1994.
70. Камю А. Бунтующий человек / А. Камю. – М. : Изд-во политической литературы, 1990 – 415 с.
71. Камю А. Миф о Сизифе / А. Камю // Калигула. – М. : АСТ, 2007. – С. 95–217.
72. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант. – Симферополь : Реноме, 1998. – 528 с.
73. Косиков Г. К. “Структура” и/или “текст” (стратегии современной семиотики) [Электронный ресурс] / Г. К. Косиков // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму – М., 2000. – Режим доступа : http://www.libfl.ru/mimesis/txt/structure.html
74. Крістева Ю. Полілог / Ю. Крістева ; [пер. з фр. П. Таращука]. – К. : Юніверс, 2004. – 480 с.
75. Крістева Ю. Самі собі чужі / Ю. Крістева. – К. : Основи, 2004 – 262 с.
76. Лакан Ж. Телевидидение / Жак Лакан ; [пер. с фр. А. Черноглазова]. – М. : ИТДК «Гнозис», изд. «Логос», 2000. – 160 с.
77. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Клод Леві-Строс ; [пер. з фр. З. Борисюк]. – К. : Основи, 2000. – 387 с.
78. Ледяев В. Власть: Концептуальный аналіз / В. Ледяев. – М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. – 384 с.
79. Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм. Критические заметки об одной реакционной философии / В. И. Ленин. – М. : Политиздат, 1989. – 508 с.
80. Ленин В. Карл Маркс (Краткий библиографический очерк с изложением марксизма) [Электронный ресурс] / В. И Ленин // Полное собрание сочинений. – Т. 26. – Режим доступа : http://www.zhurnal.ru/magister/library/lenin/lenin008.htm
81. Лиотар Ж. -Ф. Состояние постмодерна / Ж. -Ф. Лиотар ; [пер. с фр. Н. А. Шматко]. – М. : Ин-т экспериментальной социологии ; Спб. : Алетейя, 1998. – 160 с.
82. Лиотар Ж.-Ф. Заметка о смыслах "пост" [Электрон