ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ ЯК КОМУНІКАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ : ДИНАМИКА РАЗВИТИЯ ИНСТИТУТА ПОЛИТИЧЕСКОЙ ВЛАСТИ КАК коммуникационной системы: теоретико-методологический анализ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

МАКУХ Оксана Євгенівна

УДК 321.001: 323.21: 007

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ ЯК КОМУНІКАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Львів – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….3
1. Етапи та напрями наукового осмислення динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи ……………………………...…12
1.1 Ідейне осмислення проблеми динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи……………… ………………………………………..12
1.2 Теоретичні основи дослідження динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи………………………………………………….25
Висновки до розділу 1…………………………………………………………….42
2. Методологічна основа дослідження динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи…………………………………47
2.1. Загальні та спеціальні методи дослідження розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи………………………………………………….47
2.2. Методологічні особливості застосування синергетичного та комунікативного підходів до дослідження розвитку інституту влади як комунікаційної системи…………………………………………………………....84
2.3. Систематизація та визначення основних понять та категорій……………109
Висновки до розділу 2………………………………………………………..….126
3. Деінституалізація як критерій поступальності політичного розвитку
……………………………………………………………………..…………….....130
3.1 Особливості динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи…………………………………………………………130
3.2 Передумови та принципи здійснення деінституалізації в політичній системі координат………………………………………………………………………….143
3.3 Механізми та наслідки процесу деінституалізації в політиці………….…157
Висновки до розділу 3……………………………………….…………………..164
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...………………………………………177

ВСТУП
Політична сфера сьогодні меншою мірою визначається ідеологічними системами, проте переважно обумовлюється зовнішніми чинниками неполітичного змісту: комунікацією у вигляді розгалужених відносин мережевого характеру. Відтак суть політичної влади осмислено через зміст комунікативних зв’язків та відношень громадянської сфери.
Як зазначає український науковець О. Чемшит, розвиток, якісні зміни у політиці відбуваються під знаком посилення ролі «діючих індивідів» та їх об’єднань, що формують сталі потужні громадянські (комунікативні зв’язки), спричиняють вихід інституту політичної влади із «оптимальної зони», яка описується термінами задоволення першочергових потреб індивіда [175, с. 48–49]. Така тенденція свідчить про орієнтацію політичної еліти на самовиживання й нав’язування умов співпраці, в основу яких покладено односторонні переваги.
Виникає потреба у зверненні до дослідження специфіки динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи, прояву її форм, оскільки комунікація постає обумовлюючим чинником особливостей цього процесу, спричиняє зміну його формальних основ функціонування. Важливо, що комунікація постає засобом, умовою, формою деінституалізованого виразу політичного як вияву «інакшості» існування інституту політичної влади, не посягаючи на знищення функцій і атрибутів цієї конструкти, лише переосмислюючи через «Я» особи можливість комфортного існування індивіда не лише у сфері громадянських, а й політичних відносин.
Особливої актуальності, в контексті окресленої проблеми, набуває питання впливу комунікації як зовнішньої означуваності розвитку інституту політичної влади, котра «розмиває» межі інституту політичної влади через деінституалізацію, визначаючи його новий дизайн. «Деінституалізація політичного», розуміння її як особливої форми пізнання політичної дійсності, продиктована умовами функціонування інституту політичної влади як комунікаційної системи, формуванням простору мережевих відносин у політиці, потребою розширення сфери громадянської самоорганізації через функціональну деструкцію формальних меж інституту політичної влади.
Виходячи із актуальності представленого дослідження зауважимо, що сучасна політична наука покликана розв’язати низку складних проблем, пов’язаних із відображенням узаємообумовленого способу відносин індивіда й інституту політичної влади як комунікаційної системи, пошуку «точок розриву» на перетині комунікативного та інституційного вимірів політики.
Теоретичний аспект роботи розкривається через невідповідність рівня наукового знання про аспекти динаміки розвитку інститут політичного влади як комунікаційної системи, принципи, умови та механізми деінституалізації політичного; обумовлений назрілою необхідністю формування наукових основ, відповідної методологічної стратегії розгляду особливостей впливу комунікативного чинника на динаміку розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи, форм вияву специфіки даного процесу.
Праксеологічна цінність дисертаційної роботи полягає у доведенні доцільності деінституалізації в політиці через введення індивіда у процес формування мережевих зв’язків у інституційному вимірі й закладання основ інституту політичної влади зі зміненими «антроповимірними» функціональними параметрами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Нау-кове дослідження є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка «Теорії політики: форми політичної рефлексії» (Дер-жавний номер реєстрації № 0111U005524.)
Мета дисертаційної роботи – дослідження динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи через процес деінституалізації.
Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
- на основі аналізу джерельної бази дослідити стан наукового розроблення предмета, узагальнити наукові напрями у визначенні специфіки динаміки розвитку інституту влади як комунікаційної системи;
- систематизувати теоретико-методологічні засади дослідження, визначити основні методологічні підходи, їхні особливості й доцільність застосування у межах дисертаційної роботи;
- сформувати унаслідок застосування методологічних підходів оптимальну методологічну стратегію визначення сутності процесу деінституалізації у формі вияву динаміки розвитку інституту влади як комунікаційної системи;
- побудувати в рамках визначеної методологічної стратегії концепт «деінституалізації політичного», яка обумовлена динамікою розвитку інституту політичної влади;
- обґрунтувати систему принципів комунікації як засадничих вимог, ідей та орієнтирів, дотримання котрих забезпечує ефективність динаміки розвитку інституту політичної влади;
- створити модель динаміки розвитку політичної влади як комунікаційної системи, розкрити особливість інституційних змін через вплив деінституалізації як взаємообумовленого процесу з метою формування потенційно можливого простору комунікативних зв’язків у політиці;
- визначити принципи деінституалізації в політиці на основі вивчення специфіки взаємозалежності комунікаційної та інституційної сфер політики;
- окреслити механізми та наслідки процесу деінституалізації як запоруки витворення нового типу комунікативного рівня політики через розширення функціональних меж структур сфери громадянських відносин.
Об’єкт дослідження – інститут політичної влади як комунікаційна система.
Предметом дослідження є динаміка інституту політичної влади як комунікаційної системи в умовах деінституалізації.
Методи дослідження. Методологічну стратегію дослідження сформовано із наукового інструментарію комунікативного, синергетичного й мережевого підходів, що дало змогу відобразити якісні зміни у динаміці розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи через процес «руйнації», функціональної деструкції під впливом випадкового – тобто комунікативного чинника. Таку трансформацію описуємо через процес нестійкості системи – деінституалізацію, котра вказує на зникнення детермінантних основ внутрішнього характеру, звуження формальних функціональних рамок інституту політичної влади, й його самооновлення через «передання» інституційних зобов’язань громадянському сектору. Тому інститут політичної влади розуміємо як систему взаємин обміну, представництва й відповідальності за інтенсивності відношень комунікативного порядку.
Водночас у роботі використано і загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, моделювання й узагальнення; принципи об’єктивності, цілісності, міждисциплінарності, наукового плюралізму.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи зумовлена вибором предмета дослідження. Отримано результати, котрі характеризуються новизною і є логічним розв’язанням наших завдань:
Уперше:
- поєднано синергетичний та комунікативний підходи, що дало змогу сформувати оптимальну методологічну стратегію означення сутності процесу деінституалізації як форми вияву динаміки розвитку інституту влади як комунікаційної системи;
- сформовано систему принципів комунікації як засадничих вимог, дотримання котрих забезпечує деінституалізаціїю у політиці: формування комунікативності внаслідок переосмислення власного «Я» та співвіднесення себе з «іншим», розширення можливостей у сфері громадянських відносин; альтернативність як запоруку втілення свободи індивіда; інформативність як спосіб залучення його до «спів-управління» в межах інституту політичної влади як комунікаційної системи; ідентифікацію через упізнаваність, що є важливою запорукою саморозвитку особи в політиці; діалогізм через дослідження нелінійного спрямування розгортання інституційної практики з поляризацією інтересів та існуванням бінарного мислення; розгортання «солідарної свободи» – формування сфери громадських відносин між особами, здатними до обміну; добровільності, яка є органічною умовою розгортання солідарності й постає цінністю громадянських (позаполітичних) відносин; вибір, відповідальність як запоруки реалізації комунікативної дії в політиці й індикатора якості відносин «індивід↔інститут політичної влади»; результативність як характерна властивість й критерій якості комунікації;
- побудовано авторський концепт «деінституалізації політичного» як дослідження критичної межі політичної нестабільності через процес зникнення детермінантних основ внутрішнього характеру й появу зовнішніх у вигляді комунікативних відносин, що уможливило «розмивання» й звуження формальних функціональних рамок інституту політичної влади, «передання» інституційних зобов’язань громадянському сектору, появу нового інституційного дизайну в межах політики;
- на основі авторського концепту визначено принципи явища деінституалізації політичного («межевої території», недовіри як особливого типу комунікативного зв’язку, котрий обумовлює політичний контроль та вимогу звітності збоку інституту політичної влади як комунікаційної системи, інваріантності як готовності до сприйняття «іншого»), механізми (інкорпорація чинника «позаполітичних» структур у «чисту» політику, вплив неформальних практик, дотримання принципу «терплячого» обміну через «відшкодування особливих ризиків») та наслідки (розширення кордонів сфери громадянських відносин унаслідок «передання» інституційних повноважень структурам громадянського суспільства, формування комунікативного рівня політики, гуманізація політичної сфери);
- виокремлено ознаки деінституалізації політичного: активація комунікативного потенціалу суб’єктів політичних відносин, формування зразків узаємодії щодо чіткої структуризації політичної дійсності, апробація комунікативних технік впливу індивіда на інститут політичної влади; формування комунікативної сфери політики;
- сформовано принципи комунікативного рівня політики: відсутність внутрішніх детермінантних зв’язків у комунікаційній системі інституйованих владних відносин, упровадження принципів деліберативної політики (обговорення, публічності, дискурсу, аргументації).
Уточнено та доповнено:
- у контексті самостійно сформованої методологічної стратегії визначено спеціалізований категоріально-понятійний апарат, що спонукало до адекватного аналізу спектра проблем, пов’язаного із предметом дослідження: політичне у розумінні розгортанням його як специфічної сторони соціального, особлива сфера, що існує завдяки взаємозалежності її суб’єктів, де виникає багатоманітність нестійких процесів, діють інституйовані форми нерівноважних політичних відносин; комунікація – засіб динамічних перетворень інституційного характеру (деінституалізація), що здійснює трансформацію політичного досвіду індивіда, постає механізмом переведення політики на комунікаційний рівень; інститутом політичної влади як комунікаційною системою називаємо відкриту, здатну до саморозвитку нелінійну мережеву структуру взаємопов’язаних правил і норм, котрі формують систему варіантів вибору; політична мережа – маргінальний простір мережевих зв’язків, де з’ясовується специфіка феномену об’єднаності публічного та громадянського через узаємозв’язок «індивід↔інститут політичної влади», вирізняється динамізмом, адаптативністю, адекватним реагуванням, а отже визначає взаємодію громадянських та інституційних структур, закладаючи принципи їхнього функціонування і якість відносин у системі й поза нею;
- удосконалено існуючі методологічні підходи до розуміння інституту політичної влади як комунікаційної системи та особливостей динаміки його розвитку. Так, поєднання положень синергетичного та комунікативного підходів дало змогу стверджувати про можливість деінституалізації в політиці як закріплення принципу неодетермінізму у вигляді комунікативного чинника (зовнішньої детермінанти); методологічне взаємопідсилення цих підходів підштовхнуло до розуміння вагомості «малих форм» у політиці, котрі визначають макропроцеси на рівні суспільно-політичних відносин, у тому числі й формування комунікативного рівня політики, розширення меж громадянського суспільства, зміщення функціональних кордонів інституту політичної влади як комунікаційної системи.
Мережевий підхід, у поєднанні з положеннями комунікативного, підтверджує засновки стосовно необхідності долучення індивіда, як структурної одиниці політичних відносин та носія «інакше можливого», до формування простору мережевих зв’язків у інституційному вимірі політики; модифікації розуміння інституйованих владних відносин як взаємин представництва, відповідальності й обов’язковості за інтенсивності й сили відношень комунікативного порядку; наголошення на адекватній моделі взаємоіснування політичного та громадянського у межах концепції «державно-приватного партнерства»;
- розширено рамки аналізу проблеми комунікативного в політиці через реалізацію принципу міждисциплінарності, використовуючи концепцію політичної суб’єктності як самооновлення (синергетичний підхід) у межах дослідження динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи й гуманізації політики; концепт «іншого» як можливості розширення власного горизонту буття; виявлено особливості положень мережевого інституціоналізму в процесі звернення до вивчення специфіки, динаміки та якості системних відносин у позаполітичній площині;
- визначено тенденції у розвитку відносин «індивід↔інститут політичної влади»: політична плюралізація суспільства; переосмислення особою ролі інституту політичної влади не як певного «анонімного примусу», а партнера, «котрий утратив ореол святості»; активація комунікативних форм впливу на розвиток інституту політичної влади як комунікаційної системи; децентралізація інституційного контролю; звуження функціональних параметрів інституту політичної влади як комунікаційної системи.
Отримало подальший розвиток положення про те, що деінституалізація політичного, яка передбачає «розмитість» формальних функціональних меж інституту політичної влади, є наслідком якісних змін у сфері взаємоіснування комунікативного й інституційного вимірів політичного.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
Головні результати дисертації можуть бути використані для вдосконалення методології політичної науки, її понятійно-категоріального апарату для поглиблення досліджень у сфері взаємовизначального існування політичної та громадянської сфери суспільства, взаємовпливу індивідуалізованих та інституційних форм політичного. Висновки дисертаційної роботи можуть привнести новизну в зміст наукової політологічної літератури.
Підсумкові положення дисертації дають змогу скеруватися для ознайомлення діючим носіям влади й широкому загалу громадськості щодо формулювання нової концепції політичного розвитку держави, реформування функціонального призначення інститутів політичної влади: зміна приорітетів, аспектів управлінської діяльності, впровадження принципу субсидіарності, дебюрократизації, деліберативної політики.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації апробовано на міжнародних, всеукраїнських та регіональ¬них нау-кових конференціях: «Регіональний вимір політичного процесу в Україні», (Львів, 10 листопада 2007 р.), «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі тисячоліть» (Тернопіль, 16 квітня 2008 р.), IІ Міжнародній конференції молодих учених «Гумані¬тарні та соціальні науки HSS – 2010» (Львів, листопад 2010 р.); «Трансформаційні процеси в країнах Центрально-східної Європи на рубежі ХХ–ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір» (м. Ужгород, квітень 2011 р.), ІIІ Міжнародній конференції молодих учених «Гуманітарні та соціальні науки HSS – 2011» (Львів, листопад 2011р.).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 18 наукових праць, серед них 6 наукових статей у фахових виданнях для політичних наук.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями, поставленими у процесі науково-теоретичної розробки вибраної теми. Дослідження скла-дається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, ви¬сновків та списку використаної літератури. Основний текст рукопису дисер¬та¬ції становить 165 сторінок. Список використаних джерел містить 184 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Узагальнені підсумки дисертаційного дослідження відповідно до мети і завдань дають змогу стверджувати:
1.Шляхом аналізу джерельної бази досліджено стан наукової розробки предмету дисертаційної розвідки. Встановлено, що спектр проблем, пов’язаний із з’ясуванням специфіки динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи, її форм є не розробленим на теоретико-методологічному рівні у межах вітчизняної політичної науки. Проблеми ефективної діяльності інституту політичної влади, його функціонального призначення – обговорюються в наукових колах, однак глибинного освоєння стосовно можливості зміни надання ним послуг не подається. Проблема деінституалізації політичного як ознаки зникнення детермінантних основ внутрішнього характеру й появу зовнішніх у вигляді комунікативних відносин, в політологічному дискурсі не актуалізується, за вийнятком праць М. Кастельса, Є. Головахи, Н. Паніної, Л. Бунецького, А. Соловйова.
Під час узагальнення наукових напрямів у дослідженні специфіки динаміки розвитку інституту влади як комунікаційної системи вказано на доцільність використання теоретичного доробку Ю. Габермаса (теорія комунікативної дії, концепція «занепаду інститутів»), С. Лєщєва, А. Венгерова, М. Кастельса, Н. Лумана, О. Назаркевича, О. Гьофе, В. Денисенка, Й. Когена, А. Панаріна, Л. Сморгунова, Г. Градосельської, Л. Бунецького, А. Соловйова та ін.
Доведено несамодостатність інституту політичної влади задекларованої політичними теоріями Нового часу, узалежнення його від чинників зовнішнього характеру, що й спонукало до пошуку нових форм у розвитку інституту політичної влади для відновлення основного призначення – служіння індивіду.
У дослідженні застосовуємо практики постнекласичної науки: плюральність наукового знання, міждисциплінарний діалог, долученість дослідника як творця наукової реальності до аналітичного процесу «руйнування» об’єкта заради пізнання сущого в ньому, праксеологічність результатів дослідження, визнання «іншого» як чинника змін, наявність мережевого простору політичних відносин.
2.Систематизовано теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи. Визначено основні методологічні підходи, їхні особливості й доцільність застосування у межах дисертаційної роботи. На основі узагальнення відповідних предметові роботи методів, принципів, методологічних підходів з’ясовано, що оптимальним для розв’язання нагальних завдань є використання наукового інструментарію комунікативного, синергетичного та мережевого підходів із застосуванням принципів плюральності, нелінійності, неодетермінізму, самоорганізації.
Розкрито вплив «випадкового», котрий постає у дослідженні «зовнішньою» детермінантою інституювання владних відносин, передбачає альтернативу (деінституалізацію) в процесі розвитку цієї інституції. Всебічно розглядається зміна функціональних параметрів інституту політичної влади як комунікаційної системи, зменшення ролі інституту політичної влади та розширення меж громадянського сектору: концепція «точок комунікативного розриву» О. Назарчука, теорії політичної довіри, концепція «межевої території» А. Шатілова, теорія комунікативної дії та «занепаду інститутів» Ю. Габермаса, концепція деліберативної політики Й. Когена.
Цікавим для дослідження є твердження Н. Лумана стосовно визнання ним комунікації як вияву зовні детермінованої обставини, тотального зв’язку, за межу котрого неможливо винести будь-кого з учасників. Цю ідею доповнює С. Лєщєв, стверджуючи, що інститут політичної влади є відображенням об’єктивно інституйованих політичних практик, а їх комунікаційний аспект – це онтологічний вияв комунікації у системному організмі, динаміку розвитку котрого обумовлює поле інтерсуб’єктивних випадкових відношень та можливостей, тобто комунікативне. Підсилює засадничі умови дослідження теорія комунікативної дії Ю. Габермаса щодо аналізу появи нової природи взаємовідношення суб’єктного та системного у формі модифікацій політичних позицій у структурі інституту політичної влади як комунікаційної системи в «точках комунікативного розриву» (О. Назарчук).
Відтак значення комунікативної складової розкривається через її роль у процесі адаптивності й гнучкості реагування системи (В. Кузьменко), вплив «випадкового» на формування та розвиток комунікативного рівня політики. «Випадкове», у формі суб’єктивного (А. Венгеров), розглядаємо не як «побічний ефект», а стійку, характерну властивість й головне – умову й запоруку розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи. Вважаємо, пізнати «випадкове» у політиці – означає зрозуміти суть конструктиву та розвитку в межах інституту політичної влади як комунікаційної системи.
Синергетична складова презентована у роботі фундаментальною ідеєю взаємоіснування та взаєможивлення (а не протистояння) громадянської й політичної сфер, відтак – можливість існування комунікативного й інституційного вимірів політики. Синергетизм як принцип дає змогу визначити зміну необхідного та випадкового в основах розвитку політичного; стрибкоподібність динаміки системи у вигляді деінституалізації у політиці як вияву формування суб’єктивного типу мережевих зв’язків через появу детермінантних основ (комунікація); вплив «малих форм» як індивідуальних зусиль на здійснення мікропроцесів.
Доцільність застосування інструментарію мережевого підходу обґрунтована концепціями «політичних мереж», дебюрократизації, «спів–управління». Виокремлює індивіда як структурну одиницю, суб’єкта відносин, носія комунікативного потенціалу, що має повноцінний ресурс для формування сталих зв’язків (швидке взаємозамінювання відмерлих, неефективних – на нові та якісні) та здійснення обмінів, долученості до формування простору мережевих зв’язків у інституційному вимірі політичного, що піддається зміні у процесі генерації всіх комунікативних потоків.
3.Сформовано унаслідок застосування методологічних підходів оптимальну методологічну стратегію визначення сутності процесу деінституалізації у формі вияву динаміки розвитку інституту влади як комунікаційної системи. Доведено, що відповідне синтезування інструментарію комунікативного, синергетичного та мережевого підходів дало змогу сформувати адекватну методологічну стратегію для пошуку детермінантних чинників, котрі визначають особливості динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи, її принципи, межанізми, наслідки.
У дослідженні синергетизм відображає взаємозалежність громадянського та політичного, що вилилося у спровоковану комунікативним чинником нестійкість системи у формі біфуркаційного поштовху – деінституалізацію як прояв формування суб’єктивного типу мережевих зв’язків в інституційній сфері політики через появу детермінантних основ у вигляді комунікації. Цей процес пояснюємо через методологічно коректного використання дихотомії «комунікативне–комцнікаційне», котра відображає суб’єктивну (рухому, динамічну, нелінійну, самоорганізовану) та об’єктивну (усталену, формалізовану, номінальну) сторону комунікації (соціального як втримання у собі і громадянського, і політичного).
Визначено, що сутність деінституалізації політичного проявляється через дослідження критичної межі політичної нестабільності шляхом зникнення детермінантних основ внутрішнього характеру й появу зовнішніх як результат генерування комунікативного потенціалу особи, налагодження комунікативного зв’язку у вигляді політичної недовіри, що уможливило вимогу звітності, функцію контролю, звуження формальних функціональних рамок інституту політичної влади, «передання» інституційних зобов’язань громадянському сектору.
4. Побудовано в рамках сформованої методологічної стратегії авторський концепт «деінституалізація політичного». Постнекласична реальність виправдано пропонує «руйнування» змістових основ об’єкта дослідження заради пізнання сущого в ньому, відтак суть дослідження предмета дисертації полягає у з’ясуванні можливості якісного функціонування інституту політичної влади як комунікаційної системи на рівні співіснування комунікативного й інституційного рівнів політики через вплив деінституалізації як особливої форми пізнання політичної дійсності продиктоване умовами функціонування інституту політичної влади як комунікаційної системи, формуванням простору мережевих відносин у політиці, потребою розширення сфери громадянської самоорганізації у відповідності до несамодостатності даної конструкти.
Деінституалізація політичного визначається нами як процес появи зовнішніх детермінант у вигляді комунікативних відносин, що уможливлює «розмивання» формальних функціональних рамок інституту політичної влади, «передання» інституційних зобов’язань громадянському сектору, появу нового інституційного дизайну з реалізацією принципів гуманізму, публічності, діалогізму, обговорюваності, аргументації. Тут варто пригадати відому фразу Дж. Локка: «Чим менше прав укороля, тим король кращий». Тому деінституалізація передбачає активацію комунікативного потенціалу суб’єктів політичних відносин, формування зразків взаємодії щодо чіткої структуризації політичної дійсності, апробація комунікативних технік впливу індивіда на інститут політичної влади.
5. Сформульовано систему принципів комунікації як засадничих вимог, дотримання яких забезпечує ефективність динаміки розвитку інституту політичної влади як комунікаційної системи через процес деінституалізації: формування комунікативності шляхом переосмислення власного «Я», співвіднесення себе з «іншим», розширення можливостей у сфері громадянських відносин; альтернативності як запоруки втілення свободи індивіда; інформативності як способу залучення його до «спів–управління» в межах інституту політичної влади як комунікаційної системи; ідентифікації через впізнаваність; діалогізму шляхом дослідження нелінійного спрямування розгортання інституційної практики з поляризацією інтересів та існуванням бінарного мислення; розгортання «солідарної свободи» як прояв формування сфери громадських відносин між особами, котрі здатні до обміну; добровільності, що є органічною умовою розгортання солідарності й виступає цінністю громадянських (позаполітичних) відносин; вибору, відповідальності як запоруки реалізації комунікативної дії в політиці та індикатор якості відносин «індивід↔інститут політичної влади»; результативність як характерна властивість й критерій якості комунікації.
6. Створено модель динаміки розвитку політичної влади як комунікаційної системи, розкрито особливості інституційних змін через вплив деінституалізації як взаємообумовленого процесу з метою формування потенційно можливого простору комунікативних зв’язків у політиці.
Суть динаміки розвитку політичної влади як комунікаційної системи зводиться до взаємовизначального генезису громадянсько-політичних відносин на рівні комунікативного та інституційного вимірів політики, відображення зміни інституційних станів шляхом впливу комунікативного чинника (особи) на функціональну діяльність інституту політичної влади зі здатністю його трансформації та побудови якісно іншого інституційного дизайну. Ці процеси вказують на антропоцентричне розуміння політики як сфери панування особи наділеної комунікативним потенціалом, націленої на «відвоювання» особистої свободи в інституту політичної влади, перепрограмування даної конструкти із можливістю виконання першопочаткової функції – служіння індивіду.
Налагодження взаємодії через узаємозацікавлення по лініях, котрі потенційно з’єднуються у вузлові моменти – генератори комунікативного потенціалу, – є розгортанням комунікативного принципу під час формування мережевих відносин у політичній системі координат. Взаємотрансформація комунікативного вимірів політичного мислима лише за умови сфери дискурсивного – там, де обговорюють, та сфери інституційного – там, де діють.
7.Принципами деінституалізації політичного виступають: онтологічні (необхідності – формування комунікативних зв’язків; доцільності – відповідність умовам часу та місця); неминучості – носить «примусовий» характер, настає за відповідної повноти умов), перервності континуальності політичного буття; специфічні – «я можу» людини (Р. Декарт), самоконтролю особи в політиці, «інституційної свободи», діалогізму.
8.Окреслено механізми (інкорпорація чинника «позаполітичних» структур у «чисту» політику, вплив неформальних практик, дотримання принципу «терплячого» обміну через «відшкодування особливих ризиків») та наслідки (розширення кордонів сфери громадянських відносин шляхом «передачі» інституційних повноважень структурам громадянського суспільства, формування інституту політичної влади нового типу із функцією «охоронця» у рамках політичної системи формування комунікативного рівня політики, гуманізація політичної сфери) процесу деінституалізації як запоруки формування комунікативного рівня політики шляхом розширення функціональних меж структур громадянської сфери.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ansell C. The Networked Polity: Regional Development in Western Europe / Ansell Chris // Governance: An International Journal of Policy and Administration. – 2000. – Vol.13. – No.3 – P. 303–333.
2. Baumgartner M.–H. Geltung dürch Antizipation? Eine kritische Anfrage zur Moglichkeit einer hermeneutisch orientierten und pragmatisch unterlegten Apel Transformation der Kantischen Transzendentalphilosophie / М.–Н. Baumgartner // Kuhlman W., Bohler D. (Hrsg.). Kommunikation und Reflexion. Zur Diskussion der Transzendentalpragmatik. – Frankfurt, 1982. – 321 S.
3. Berman S. Civil Society and Political Institutionalization / Sheri Berman // American Behavioral Scientist 40, 1997. – № 5. – Р. 562–574.
4. Börzel T. Organizing Babilon – on the Different Conceptions of Policy Networks / Tanja A. Börzel // Public Administration, 1998. – V. 76. – N. 2 – Р. 253–273.
5. Etzioni A. 2000. Moral Dialogues in Publik Debates [Електронний ресурс] / Amitan Etzioni // The Public Perspective. – 2000. – Vol. 11. – N. 2 (March/April 2000), Р. 27–30. – Режим доступу : http://www.gwu.edu/~ccps/etzioni/A271.html.
6. Hall P. A. Policy Paradigms, Experts, and the State: The Case of Macroeconomic Policy–Making in Britain in Stephen Brooks and A.–G. Gagnon Social Scientists? / Hall Peter A. // Policy and the State. – New York : Praeger, 1990. – Р. 17–29.
7. Mishler W. What are the origins of Political Trust? Testing Institutional and Cultural Theories in Postcommunist Societies [Електронний ресурс] / William Mishler and Richard Rose // Comparative Political Studies, Beverly Hills. – 2001. – №34. – Feb. – Р. 30–62. – Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/1304/89/.
8. Richardson J. Governing Under Pressure. The Policy Process in a Post–parliamentary Democracy / JeremyJohn Richardson, Grant Jordan. – Oxford : Martin Robertson. – 1979. – 324 p.
9. Seligman A. The idea of civil society / Adam B. Seligman. – N. Y. : The Free press, 1992. – 241 p.
10. Аверинцев С. С. М. Бахтин как философ : сб. статей / Аверинцев С. С., Давыдов Ю. Н., Турбин В. Н.; Рос. академия наук, Институт философии. – М. : Наука, 1992. – 564 с.
11. Агошкова Е. Б. Категория система в современном мишление / Е. Б. Агошкова // Вопросы философии. – №4. – 2009. – С 57–71.
12. Алексеева А. Ю. Феномен личностного доверия в ситуации институционального займа: дисс. ... канд. социол. наук : 22.00.04 / Алексеева Анастасия Юрьевна. – Новосибирск, 2007. – 127 с.
13. Андрущенко В. П. Організоване суспільство: проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу / Андрущенко В. П. – К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСІ», 2005. – 498 с.
14. Ануфриев Е. А. Субъективные основы и субъекты политики [Текст] / Ануфриев Е. А. // Социально-полит. журн. – 1996. – № 4. – С. 78–91.
15. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание – и направления для дальнейших исследований / А. Арато // ПОЛИС (Политические исследования). – 1995. – №3. – С. 48–58.
16. Арендт Г. Становище людини / Ганна Арендт; / пер. з англ. М. Зубрицька. – Львів, 1999. – 255 с.
17. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Арендт Х. ; [пер. з англ. В. Верлока, Д. Горчаков]. – [2–ге вид.]. – К. : Дух і Літера, 2005. – 584 с.
18. Аршинов В. И. Синергетика: эволюционный аспект / Аршинов В. И., Буданов В. Г. // Самоорганизация и наука. – М., 1994. – С. 229–243.
19. Аршинов В. И. Синергетика как феномен постнеклассической науки / Аршинов В. И. – М. : ИФ РАН, 1999. – 203 с.
20. Астафьева О. Н. Синергетический подход к исследованию социокультурных процессов: возможности и пределы / Астафьева О. Н. – М. : Изд–во Моск. гос. Ин–та делового администрирования, 2002. – 295 с.
21. Астафьева О. Н. Транснационализация культурного пространства: государство и проблемы координации коммуникативных стратегий / Астафьева О. Н. // Человек, культура, общество в контексте глобализации. – М. : Акад. проект, 2007. – С. 5–11.
22. Афанасьева Е. Государство или революция? / Е. Афанасьева. – М. : Европа, 2005. – 128 с. – («Перевороты»).
23. Ахременко А. С. Динамический подход к политической стабильности / Ахременко А. С. // Полис. – 2009. – №3. – С. 105–112.
24. Барсукова С. Ю. Вынужденное доверие сетевого мира / С. Ю. Барсукова // Полис : Полит. исслед. – 2001. – № 1. – С. 52–60.
25. Баталов Э. Я. Политическое – «слишком человеческое». Избранная социально–философская публицистика / Баталов Э. Я. –
2000. – 136 с.
26. Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Бевзенко Л. Д. – К. : ИС НАНУ, 2002. – 437 с.
27. Бегинина И. А. Транспарентность власти в общественном мнение / Бегинина И. А. // Извест. Саратов. у–та. – 2010. – Т.10, вип. : 2. – С. 9–13. – (Новая серия. «Социология. Политология»).
28. Бегинина И. А. Трансформация властных отношений в современной России и регионе: проблемы концептуализации / Бегинина И. А. // Изв. Саратов. у–та. – 2007. – Т.7, вип. : 2. – С. 23–30. – (Новая серия: «Социология. Политология»).
29. Безвиконная Е. В. Системно–синергетическая модель политической системы / Безвиконная Е. В. // Полис. Политические исследования. – М. : Изд–во «Полис» – 2009. – № 3. – 113–124.
30. Безродна В. І. Особливості формування громадянського суспільства в процесі політичної модернізації України : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. І. Безродна. – Одеса, 2003. – 16 с.
31. Бідзюра І. П. Філософія системних реформ в Україні на рубежі століть (політологічний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д–ра політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / І. П. Бідзюра. – Львів, 2006. – 36 с.
32. Білоус А. А. Соціально-філософські виміри громадянського суспільства: центральноєвропейська версія: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії / Білоус Аліна Анатоліївна. – Донецьк, 2010. – С. 1–19.
33. Білоусов О. С. Інституалізація громадянської іціативи в Україні: світовий досвід та національні особливості: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 – політичні інститути та процеси / Білоусов Олександр Сергійович. – Одеса : 2008. – 19 с.
34. Богуславська К. Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів / К. Богуславська // Політичний менеджмент. – 2006. – №4 (19). – С. 80–88.
35. Богуславська К. Характеристика та інтерпретація параметрів політичних мереж для дослідження взаємодії політичних акторів / К. Богуславська // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України : Зб. наук. праць. – К. : Знання України, 2007. – Вип. 36. – С. 18–27.
36. Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство : механізми взаємодії : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.01 / Бойчук Микола Андрійович. – К., 2006. – 200 с.
37. Бровинська Н. Демократизація та регіональні аспекти трансформації в Україні / Н. В. Бровинська // Розвиток демократії в Україні : матеріали міжнар. наук. конф. (Київ, 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.). – К. : Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С. 725–756.
38. Бубер М. Два образа веры: пер. с нем. / М. Бубер; сост. П. С. Гуревич и др. – М. : ООО «Фирма» Изд–во ACT, 1999. – 590 с.
39. Буданов В. Г. Междисциплинарные технологии и принципы синергетики / В. Г. Буданов // Человек–Философия–Гуманизм : матер. докл. и выступ. Первого Российского философского конгресса (4–7 июня 1997). – СПб., 1998. – Т. 8. – С. 29 – 33.
40. Буданов В. Г. Методологические принципы синергетики / В. Г. Буданов // Новое в синергетики / под ред. Г. Г. Малинецкого. – М. : Наука, 2006. – С.312–322.
41. Буданов В. Г. Принципы синергетики и управление кризисом / В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма: Человек и общество в условиях нестабильности / Под ред. О. Н. Астафьевой. – М., 2003. – С. 86–99.
42. Бузгалин А. В. Гуманизм как теоретическая и практическая проблема XXI века: философские, социальные, экономические и политические аспекты / А. В. Бузгалин // Докл. и выступ. на междун. науч. конф. 3–4 июня 2004 г. в Российской государственной библиотеке. – 2004. – 432 с.
43. Бунецький Л. Л. Політичний транзит України: інституційний аспект / Л. Л. Бунецький // Вісник СевДТУ. Вип. 91 : Політологія: зб. наук. пр. — Севастополь : Вид–во СевНТУ, 2008. – С. 49–57.
44. Бунецький Л. Л. Трансформація інституційних процесів в Україні: пострадянська деінституалізація та особливості становлення політичних інститутів. [Електронний ресурс] / Л. Л. Бунецький. – Режим доступу : nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Apdu/2008_2/doc/1/03.pdf].
45. Буник М. Моделювання громадянського суспільства в період соціальних змін / М. Буник // Вісник Львівського університету. Сер. Філософські науки. – 2001. – Вип. 3. – С. 400–409.
46. Бурдье П. Социология политики : [пер. с фр.] / Бурдье П.; Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. – М. : Socio–Logos, 1993. – 336 с.
47. Вандышев В. Н. Философия, коммуникация, истина: (философские эссе) : монография / Валентин Николаевич Вандышев. – Сумы : И–во Сумс. гос. у–та, 2009. – 214 c.
48. Венгеров А. Б. Синергетика и политика / А. Б. Венгеров // Общественные науки и современность. – 1993. – №4 – С. 55–69.
49. Власенко Д. Й. Стабільність–нестабільність у сфері політичного : сутність, значення та перспективи дослідження / Д. Й. Власенко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – 2010. – Вип. 19. – C. 192–201.
50. Вовк С. Синергетична методологія світобачення / С. Вовк // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. – Чернівці : Рута, 2006. Вип. 309–310. – С. 68–70.
51. Волков А. Г. Метаморфозы политики: монография / Волков А. Г. –Запорожье : Просвита, 2006. – 179 с.
52. Воловик В. Політична культура і влада / Воловик В. // Людина і влада. – 2000. – № 11–12. – С.12–15.
53. Воронкова В. Формування антропологічної парадигми політичного менеджменту в умовах глобалізації [Електронний ресурс] / В. Воронкова. – С. 1–19. – Режим доступу : http://www.zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_34_4.pdf.
54. Воронов О. І. Виклик «Левіафану»: еволюція і перспективи громадянського суспільства / О. І. Воронов. – К. : Генеза, 2007. – 398 с.
55. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Ю. Габермас; [пер. з англ. А. Онишко]. – Львів : Літопис, 2000. – 318 с.
56. Гаєк Ф. А. Конституція свободи / Ф. А. Гаєк [пер. з англ. М. Олійник, А. Королишин]. – Львів : Літопис, 2002. – 555 с.
57. Гайда А. В. Коммуникация и эмансипация: критика методологических основ социальной концепции Ю. Хабермаса / А. В. Гайда, С. Е. Вершинин, В. Л. Шульц. – Свердловск, 1988. – 160 с.
58. Геллнер Е. Условия свободы: гражданское общество и его исторические соперники / Е. Геллнер // Знание – сила. – 1996. – №2. – C. 60–70.
59. Герасіна Л. М. Інституційна природа державної влади та система її політико–правових інститутів / Герасіна Л. М. // Державне будівництво та місцеве самоврядування : Зб. наук. праць. – 2003. – Вип. 5. – C.3–16.
60. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданського: [пер.с англ.] / Т. Гоббс. – М. : Мысль, 2001. – 478 с. – (Из клас. наследия).
61. Чемшит А. А. Гоббс, Локк, «республика собственников» и Украина / А. А. Чемшит // Вестник СевГТУ. – Севастополь, 2003. – Вып. 50. – С. 194–208. – (Серия «Политология»).
62. Головаха Е. Постсоветская деинституализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе / Е. Головаха, Н. Панина // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001. – № 4. – С.5–22.
63. Горбатенко В. П. Демократія, управління, бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства / В. П.Горбатенко, В. В. Цвєтков. – К. : і-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
64. Грищенко Н. Транспарентність влади: нема патриціїв – нема васалів [Електронний ресурс] / Грищенко Н. // Віче. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/982/.
65. Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства : монографія / Міністерство освіти і науки України, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова ; за наук. ред. В. П. Беха ; редкол. : В. П. Бех, Г.О. Нестеренко [та ін.] . – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 680 с.
66. Гудков Л. Массовая идентичность и институциональное насилие. Статья первая. Партикуляризм и вытеснение прошлого / Л. Гудков // Вестник общественного мнения. Данные. Анализ. Дискуссии. – 2003. – № 1(67). – С. 28–45.
67. Гуманізм у контексті динаміки сучасного суспільства : зб. матер. кр. столу / за ред. Н. А. Прядко. – Чернігів : [б.в.], 2008. – 92 с.
68. Гуревич П. С. Феномен деантропологизации человека / С. П. Гуревич // Вопросы философии. – 2009. – №3. – 19–32.
69. Гусева И. И. Философия «ухода»: уроки культуры и современность / И. И. Гусева // Диалектика. Перестройка. Человек. – Минск,1989. – С. 56–62.
70. Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації / Отфрід Гьофе. – К. : ППС–2–2, 2007. – 436 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека»).
71. Данилов С. А. Роль коммуникации в политической жизни современного общества» / Данилов С. А., Орлов М. О. // Философия и общество. Науч.–теор. жур. – 2008. – № 4. – С. 126–131.
72. Данкин Д. М. Доверие: Политический аспект / Д. М. Данкин // Безопасность Евразии ; Ин–т стратег. исслед. Фонда нац. и междунар. безопасности. – М. : ИнтелТех, 1999. – 237 с.
73. Дегтярев А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения / Дегтярев А. А. // Полис, 1996. – №3. – С. 108–121.
74. Декарт Р. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свій разум и отискивать истину в науках / Р. Декарт // Сочинения в 2 т. – Т. 1. – М. : Мысль, 1989. – 654 с.
75. Демидов В. И. Ценностные измерения власти / Демидов В. И. // Полис, 1996. – №3. – С. 121–128.
76. Денисенко В. М. Дискурс свободи: утопія та реальність вибору / В. М. Денисенко, В. Й. Климончук, Привалов Ю. Ю. – Львів : Астролябія, 2007. – 212 с.
77. Денисенко В. Проблема свободи людини: конотації у філософських теоріях нового часу / В. Денисенко // Вісник «Соціогуманітарні проблеми людини». – 2010. – №4. – С. 115–129.
78. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії [монографія] / В. Денисенко. – Львів : ПАІС, 1997. – 274 с.
79. Добронравова И. С. Методологические основания междисциплинарных исследований постнеклассических практик. / И. С. Добронравова // Постнеклассические практики: определение предметных областей : междунар. междисципл. семинар : материалы / под общ. ред. О. Н. Астафьевой – М. : Макс–Пресс, 2008. – С. 31–36.
80. Зеленько Г. І. Інституціоналізація громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн вишеградської групи та України) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д–ра політ. наук : спец. 23.00.02 – політичні інститути та процеси / Зеленько Галина Іванівна. – місто рік – 34 с.
81. Институциональная политология: современный институционализм и политическая трансформація России / под ред.. С. В. Патрушева. – М. : ИСП РАН, 2006. – 600 с.
82. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Ганс Йонас ; пер. з нім. А. Єрмоленко, В. Єрмоленко. – К. : Лібра, 2001. – 400 с.
83. Ісаїв В. Передумови громадянського суспільства в Україні: актуальність української соціальної думки початку XX століття / В. Ісаїв // Українське суспільство на шляху перетворень : західна інтерпретація / [за ред. В. Ісаїва ; пер. з англ. А. Іщенка]. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2004. – С. 124–131.
84. Кабаченко А. П. Политический процес и политическая система : источники саморазвития / Кабаченко А. П. // Вестн. Моск. Ун–та. Сер. 12. Политические науки. – 2001. – №3. – С. 102–119.
85. Кармазіна М. «Інституція» та «інститут»: проблема розрізнення понять / Марія Кармазіна, Олена Шурбована // Політичний менеджмент. – 2006. – № 4. – С. 190–199.
86. Кастельс M. Информационная епоха: экономика. Общество. Культура / Мануель Кастельс. – M. : ГУВЕШ, 2000 . – 608 с.
87. Касториадис К. Воображаемое установление общества / Касториадис К.; пер. с франц. Г. Волковой, С. Офертаса. – М. : Гнозис; Логос, 2003. – 480 с.
88. Кирдина С. Г. Институциональные матрицы и развитие России / Кирдина С. Г. – М. : ТЕИС, 2000. – 213 с.
89. Коваленко А. А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико–правові детермінанти / А. А. Коваленко, В. В. Цвєтков, І. О. Кресіна. – К. : Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – 496 с.
90. Коваль Б. И. Власть versus политика / Коваль Б. И., Ильин М. В. // ПОЛИС, Полит. исследования. – 1991. – № 5. – С. 152–164.
91. Кожем’якіна О. Раціональні та ірраціональні виміри феномену довіри / Оксана Кожем’якіна // Наук. вісн. Чернів. у–ту : зб. наук. праць. – Вип. 412–413. – С. 207–211. – («Філософія»).
92. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні / А. Ф. Колодій. – Львів : В–во «Червона Калина». – 2002. – 276 с.
93. Комарова Ю. Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи / Юлія Комарова // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1 (10). – С. 97–110.
94. Конов А. Эволюция политической власти в обществе постсоветского типа : (философско–социологический анализ) : автореф. дисс. на соиск. уч. степ. канд. социолог. Наук : спец. 22.00.04 – социальная структура, социальные институты и процессы / Конов А. М. – Архангельск, 2010. – 25 с.
95. Котляров И. В. Гносеологические, онтологические и исторические основания гражданского общества / И. В. Котляров // Иппокрена. – 2009. – №1. – С. 5 – 12.
96. Коэн Д. Л., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория : пер. с англ. / Д. Л. Коэн; общ. ред. И. И. Мюрберг. – М. : Изд–во «Весь мир», 2003. – 784 с.
97. Краснов Б. И. Теория власти и властных отношений / Краснов Б. И. // Социально-политический журнал, 1994. – № 3–6. – С. 80–84.
98. Крет О. Формування інституальної складової транспарентності української влади / О. Крет // Слов’янський вісник : зб. наук. праць. – 2010. Вип. : 9. – С. 120–126.
99. Кудлай А. А. Формирование профессиональной бюрократии в Украине : истоки, тенденции и перспективы : дисс. … канд. полит. наук : 23.00.02 «Политические институты и процессы» / Кудлай Андрей Анатолиевич. – Одесса, 2004. – 227 c.
100. Кузнецов И. И. Новые институты в системе государственной власти РФ: тенденции и противоречия развития / Кузнецов И. И. // Изв. Саратов. у–та. – 2009. – Т.9, вип. : 1. – С. 86–91. – (Новая серия : «Социология. Политология»).
101. Лапкин В. В. Освоение институтов и ценностей демократии украинским и российским массовым сознанием (Предварительные оценки) / В. В. Лапкин, В. И. Пантин // ПОЛИС (Политические исследования). – 2005. – №1. – С. 50–71.
102. Левенець Ю. Держава у просторі громадянського суспільства / Ю. Левенец. – К. : Освітня книга, 2006. – 270 с.
103. Лекторский В. Личность и власть: интеркультурный диалог / Лекторский В., Зимон Г. и др. – 1998. – М., 170 с.
104. Лещëв С. В. Коммуникативное, следовательно, коммуникационное : монография / С. В. Лещëв. – М. : Эдиториал УРСС, 2002. – 172 с.
105. Локк Дж. Два трактати про врядування / Дж. Локк ; [пер. з англ. О. Терех, Р. Димерець]. – К. : Основи, 2001. – 265 с.
106. Луман, Н. Власть / Н. Луман ; пер. с нем. А. Ю. Антоновского. – М. : Праксис, 2001. – 256 с.
107. Лясота Л. Соціальні мережі та неформальні практики у політичному дизайні пострадянських суспільств / Лясота Л. // Політичний менеджмент. – 2006. – № 4. – С. 65–79.
108. Макух О. Деінституалізація політичного : теоретико–методологічний аналіз / О. Макух // Вісник Львівського університету. – 2009. – Вип. 12. – С. 210–216. – (Серія : філософські науки).
109. Матц У. Понятие власти / У. Матц // Технология власти: (философско–политический анализ) / отв. ред. Р. И. Соколова. – М. : РАН, Ин–т философии. – М. – 1995. – С. 5–14.
110. Меньшиков В. В. Власть и самоуправление / Меньшиков В. В. – Ростов–на–Дону : Изд. Ростов. у–та, 1991. – 151 с.
111. Меркель В. Формальные и неформальные институты в дефектних демократиях / Меркель В., Круассан А. // Полис. (ІІ). – 2002. – № 2. – С. 20–30.
112. Митина О. Динамика политического сознания как процесс самоорганизации / Митина О., Петренко В. // Общественные науки и современность. – 1995. – № 5. – С. 103–115.
113. Михальченко М. Політичні ризики в сучасній Україні: виклики й відповіді / Микола Михальченко // Політичний менеджмент. – № 3. – 2007. – С. 3–8.
114. Молодцов О. В. Методологічні установки мережевої парадигми місцевого та регіонального розвитку : загальна характеристика основних ідей та принципів / О. В. // Зб. наук. праць НАДУ / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид–во НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 51–57.
115. Моргун В. А. Суспільно–політичні проблеми розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні: історичний аспект: дис. … докт. істор. наук : спец. 07.00.01 – історія України / Василь Андрійович Моргун. – Донецьк, 2003. – 491 с.
116. Москвин Д. Е. Институциональная неопределенность как результат трансформации политической системы в России / Москвин Д. Е. // Государственное управление. Электронный вестник. – 2006. – Вып. 7. – С. 36–49.
117. Мошинська О. Ю. Моральний потенціал постнекласичної науки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури / Мошинська Олена Юліївна. – Х., 2002. – 19 с.
118. Назарчук А. Сетевое общество и его философское осмысление / А. Назарчук // Вопросы философии. – 2008. – № 7. – С. 61–75.
119. Назарчук А. Социальные сети и трансформация политического порядка / А. Назарчук // Вестник аналитики. – 2007. – № 4. – С. 108–128.
120. Назарчук А. Философское осмысление диалога сквозь призму коммуникативного подхода / А. Назарчук // Вестник МГУ. – 2010. – №1. – С. 51–71. – (Серия 7. «Философия»).
121. Наумкіна С. М. Соціально–політичні аспекти ефективності управлінської діяльності (теоретико–методологічний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д–ра політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / С. М. Наумкіна. – К., 1999. – 36 с.
122. Нижник Н. Синергетично–рефлексивна модель соціальної самоорганізації та управління / Нижник Н., Черленяк І. // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 3. – С. 5–14.
123. Никитина А. Г. О том, «как возможна» наука политология (становление и основные методологические проблемы) / А. Г. Никитина // Полис. – 1998. – № 3. – С. 147–156.
124. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт ; пер. с англ. А. Н. Нестеренко ; предисл. и науч. ред. Б. З. Мильнера]. – М. : Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 180 с.
125. Огурцов А. П. Научный дискурс: власть и коммуникация (дополнительность двух традиций) / А. П. Огурцов // Философские исследования, 1993. – № 3. – С.12–59.
126. Олейник А. Таксономия властных отношений / Олейник А. // Политическая концептология: журнал междисциплинарных исследований, 2009. – №2. – С. 103–128.
127. Чемшит А. А. Оптимизация взаимодействия институтов государства и гражданского общества как доминанта эффективности политической системы / А. А. Чемшит // Науково–теоретичний і громадсько–політичний альманах «Грані». – Дніпропетроовськ : Вид–во ДНУ, 2003. – Вип. 6 (32). – С. 127–131.
128. Павенкова М. В. Институт и институциональность как социологические категории / Павенкова М. В. // Вестник СПбГУ., 2001. – №3. – С. 2–12. – (Cерия: философия, политология, социология, психология, право, международные отношения).
129. Павленко Р. М. Динаміка громадянського суспільства в Україні / Р. М. Павленко, С. Г. Рябов // Нова політика. – 1996. – №5. – C. 16–26.
130. Павленко Ю. В. Інституціоналізм, ієрархічність і мережевість як інваріантні структури людської історії / Павленко Ю. В. // Культурологія. – 2007. – Випуск 26. – С. 37–46.
131. Панарин А. Философия политики : уч. поб. для политолог. ф-тов и гуман. вузов / А. Панарин. – М. : Новая школа, 1996. – 424 с.
132. Панов П. В. Политическое сообщество: конструирование и институционализация / Панов П. В. – 2007. – № 1. – С. 94–103.
133. Перегудов С. П. Гражданское общество как субъект публичной политики / Перегудов С. П. // Полис. – 2006. – №2. – С. 46–54.
134. Плешакова Л. Я. Некоторые философские вопросы власти / Плешакова Л. Я. // Современные проблемы философского знания. – П. – 1999. – №2. – С. 91–97.
135. Погорєлий С. Теоретико–методологічний аспект формування довіри до державної влади [Електронний ресурс] / Погорєлий С. // Державне будівництво. – 2009. – №1. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009–1/doc/4/09.pdf.
136. Пояркова Т. К. Кризовий синдром політичної системи / Т. Пояркова // Нова парадигма. − 2010. – Вип. 94. − С. 80−88.
137. Пригожин И. Р. Философия нестабильности / Пригожин И. Р. // Вопросы философии. – 1991. – №6. – С. 46–52.
138. Пугач В. Г. Феномен бюрократії в трансформаційному суспільстві : дис. ... канд. політ. наук. 23.00.02 / Пугач Вікторія Генадіївна. – К., 2006. – 173 с.
139. Радаев В. В. Новый институциональный подход: построение исследовательской схемы / Радаев В. В. // Экономическая социология. –2001. – Т. 2. – № 3. – С. 109–130.
140. Рибій О. Природа трансформац