КОВАЛЬОВ АНДРІЙ ВІКТОРОВИ КОНЦЕПЦІЯ ДЕЛІБЕРАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ДЖЕЙМСА ФІШКІНА: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ : КОВАЛЕВ АНДРЕЙ Викторов КОНЦЕПЦИЯ ДЕЛИБЕРАТИВНОИ ДЕМОКРАТИИ ДЖЕЙМСА Фишкин: теоретические и практические аспекты KOVALYOV ANDRIY VIKTORY THE CONCEPT OF JAMES FISHKIN'S DELIBERATIVE DEMOCRACY: THEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS

Краткое описание

Київський нaцioнaльний унiвepситeт iмeнi Тapaсa Шeвчeнкa Мiнiстepствo oсвiти i нaуки Укpaїни Київський нaцioнaльний унiвepситeт iмeнi Тapaсa Шeвчeнкa Мiнiстepствo oсвiти i нaуки Укpaїни Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису КОВАЛЬОВ АНДРІЙ ВІКТОРОВИЧ УДК 32(091):321.7(043.3) ДИСЕРТАЦІЯ КОНЦЕПЦІЯ ДЕЛІБЕРАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ДЖЕЙМСА ФІШКІНА: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ спeцiaльнiсть 23.00.01 теорія та історія політичної науки Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело ________________ Ковальов Андрій Вікторович Науковий керівник Неліпа Дмитро Васильович, доктор політичних наук, доцент Київ 2018

ЗМІСТ ВСТУП........................................................................................................... 18 РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДЕЛІБЕРАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ДЖЕЙМСА ФІШКІНА .................... 24 1.1 Партисипаторний напрям демократії як предтеча деліберативного підходу.................................................................................................................... 24 1.2 Теоретичне підґрунтя концепції деліберативної демократії Джеймса Фішкіна................................................................................................................... 40 1.3 Рівень теоретичної розробленості наукової позиції Джеймса Фішкіна................................................................................................................... 55 Висновки до розділу 1................................................................................... 71 Список використаних джерел до першого розділу.................................... 79 РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ ДЕЛІБЕРАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ: ЗМІСТ ТА ПРИНЦИПИ ПРАКТИЧНОЇ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ .................. 86 2.1 Соціально-політичні чинники розробки концепції деліберативної демократії ............................................................................................................. 86 2.2 Зміст та методика проведення публічних консультувань................... 98 2.3 Переваги та недоліки деліберативних опитувань .............................. 113 Висновки до розділу 2................................................................................. 125 Список використаних джерел до другого розділу ................................... 131 РОЗДІЛ 3. ПРИКЛАДНА ДЕЛІБЕРАТИВНА ДЕМОКРАТІЯ: ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ............................................... 136 3.1 Практичні кейси деліберативних опитувань у світі .......................... 136 3.2 Деліберативна демократія на рівні ЄС: проблеми спільного публічного простору ........................................................................................... 154 3.3 Перспективи деліберативних практик в умовах української політичної дійсності............................................................................................ 167 Висновки до розділу 3................................................................................. 183 Список використаних джерел до третього розділу.................................. 189 17 Висновки....................................................................................................... 196 Додатки......................................................................................................... 202

Список литературы

ВИСНОВКИ У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягає у системному дослідженні концепції деліберативної демократії Дж. Фішкіна, виявленні її теоретичних засад, практичних передумов, змісту та провідних ознак, які можуть бути використані у модернізаційних демократичних процесах як у світі, так і в Україні. Отримані під час дослідження результати дають змогу сформулювати наступні висновки. 1. Обґрунтовано, що концепція деліберативної демократії Дж. Фішкіна науковий продукт кінця ХХ століття, який виник у більш широкому колі дослідних ідей масштабної наукової деліберативної школи, започаткованої видатними політичними та соціальними філософами К.-О. Апелем, Ю. Габермасом, Дж. Ролзом та низкою політологів, які надали нормативним ідеям філософського спрямування більш прикладних абрисів (С. Бенхабіб, Д. Дьюї, Дж. Драйзек тощо). Даний підхід сфокусував власну увагу на конкретизації методології розширення політичної участі громадян за рахунок розробки змісту та структури соціально-політичного дискурсу, мовного акту між рівноправними учасниками-громадянами у процесі вироблення публічних рішень та контролі за їхнім втіленням. Конкретизовано, що уДж. Ролза автор концепції деліберативної демократії переймає розуміння політики як акту дискусії та переконання. Ідея комунікативної компетенції Ю. Габермаса запозичується Дж. Фішкіним, саме тому у методології деліберативного процесу американський політолог визначає необхідним етапом дорадчого обговорення «насичення» достовірним інформативним контентом учасників форумів.Логічна послідовність мисленнямова-дія виступають непорушною тріадою суспільної комунікації як для К. Апеля, так і для Дж. Фішкіна. Проаналізовано оцінку концепції деліберативної демократії Дж. Фішкіна сучасними науковцями-політологами (Б. Докторов, Л. Коркія, Е. Лейб, Р. Ласкін, О. Омелічкін, А. Рибаков, Д. ван Рейбрук, Л. Фецці, М. Фітц тощо), на основі чого доведено її теоретичну значущість та виразний прикладний характер. 197 Виявлено неоднорідність у теоретичних розробках наукової позиції Дж. Фішкіна серед різних національних наукових шкіл, фактичну відсутність відповідних аналітичних розвідок в українській політології. 2. Доведено наявність когнітивних зв’язків між партисипаторним та деліберативним напрямами. Простежується ідейна спадковість від першого до другого, що проявляється, насамперед, у конструктивній критиці представницької демократії, системи виборів представників від народу як належного засобу гарантії реалізації інтересів населення, загального блага, а також у обґрунтуванні учасницької позиції громадянина, необхідності підвищення рівня політичної освіти та культури. Окрім цього, деліберативний підхід запозичує у партисипаторного напряму систематичну апеляцію до політичної рівності, під якою розуміється рівноцінна роль кожного громадянина у публічній площині незалежно від його соціального статусу, професійної спеціалізації, приналежності до політичної еліти тощо. Показано, що загалом, партисипаторний підхід (Н. Боббіо, Т. Кронін, Дж. Мейнсбрідж, К. Пейтмен, Дж. Циммерман та ін.) відкидає індивідуалістичну риторику і закликає до реалізації такого суспільного ідеалу, як загальне благо. Усвідомлення його первинності може відбутися серед населення лише тоді, коли держава погодиться прийняти нову роль (розпорядника інформаційного ресурсу) з урахуванням плюралістичних настроїв соціуму та його фрагментарності і запропонувати нову роль громадянському суспільству, як провідного реалізатора власної волі. Це може відбутися лише за планомірного проведення політичної освіти громадян та нормативно-правового обґрунтування нової взаємодії держави та суспільства. 3. Виявлено соціально-політичні чинники, що вплинули на формування концепції деліберативної демократії. Усі вони беруть початок із недосконалості представницької демократії: 1) загроза тиранії більшості; 2) обмеженість доступу до громадської думки; 3) низька обізнаність мас щодо публічних проблем; 4) політична некомпетентність громадян; 5) переважання спілкування з однодумцями; 6) вразливість громадської думки до маніпуляцій. 198 Охарактеризовано типологію консультувань із громадськістю, розроблену Дж. Фішкіним. Вона ділить вісім видів дорадчого опитування (опитування самообраних, групи з дискусій, опитування окремих, журі громадян, опитування більшості, деліберативні опитування, демократичний референдум, «день деліберації») на дві групи за принципом компетентності позиції громадян на «сиру» (опитування самообраних, опитування окремих, опитування більшості, демократичний референдум) та «рафіновану» (групи з дискусій, журі громадян, деліберативні опитування, «день деліберації») і чотири категорії на основі способу добору учасників самовизначення (опитування самообраних та групи з дискусій), невипадкова вибірка (опитування окремих та журі громадян), випадкова вибірка (опитування більшості та деліберативне опитування) та «усі» (демократичний референдум та «день деліберації»). Аргументовано, що серед цих восьми видів консультувань з громадськістю деліберативне опитування (деліберативний пол) є найбільш відповідним цінностям та принципам демократії, тому що відповідає наступним критеріям: 1) інформативності (аргументи підкріплюються належними фактичними даними); 2) збалансованості (аргументи зустрічаються з контраргументами); 3) добросовісності (учасники мають бажання говорити та слухати з ввічливістю та повагою); 4) субстантивності (аргументи розглядаються на рівних засадах, а не залежно від того, хто їх промовляє або як він це робить); 5) всебічності (усі точки зору, які підтримуються значною кількістю людей, отримують свою частку уваги). 4. Досліджено методику деліберативного опитування та розкрито суть його основних етапів (добір учасників, попереднє анкетування, забезпечення учасників достовірною вичерпною інформацією з приводу обговорюваного питання / питань, дискусії в групах, консультації з експертами, загальний форум, прийняття рішення або рекомендацій, фінальне анкетування). 199 Виявлено плюси та мінуси деліберативних опитувань як методики ознайомлення з якісною громадською думкою. До переваг зараховано: більшу вірогідність прийняття належного рішення; глибше розуміння ідеї раціонального обговорення; більшу вірогідність взаєморозуміння та консенсусу серед громадян. Усе це стає можливим в результаті певних метаморфоз, які спричинює деліберація, а саме, - зміна політичних установок громадян, зміна інтенцій голосування, зміна громадянських можливостей, зміна колективної консистенції, зміна публічного діалогу та зміни у публічній політиці. До недоліків віднесено: неврахування політичного абсентеїзму, коріння якого знаходиться у психологічному вимірі (небажання людини брати на себе відповідальність за прийняті рішення, які стосуються її власної долі і, тим більше, доль інших людей); ідеалістичне тлумачення інтенцій політиків, адже навіть деліберативні поли можуть проводитися з метою маніпуляції громадською свідомістю та громадською думкою; недостатнє обґрунтування мотивації організаторів деліберативних полів бути абсолютно неупередженими у процесі організації та проведення відповідного заходу. 5. На основі вивчення прикладних деліберативних кейсів доведено популяризацію методики Дж. Фішкіна у багатьох державах світу (30 країн мали деліберативний досвід). З 1994 року було організовано 108 деліберативних полів. Викликає науковий інтерес звернення до деліберативних опитувань у Китаї, що є свідченням того, що деліберація є не лише інструментом політичної модернізації демократичних інститутів та відносин, а й наділена трансформаційним потенціалом. Деліберація демонструє власну результативність на різних рівнях (локальному, регіональному, державному та міждержавному), що свідчить про її універсальність. Коло питань має великій діапазон від очисних споруд до бюджету. З’ясовано, що публічний простір ЄС - необхідна умова виявлення громадської думки ЄС як єдиного публічного мікрокосму, що дозволить 200 ідентифікувати громадськість ЄС, а не його окремих держав-членів. На шляху формування відповідного публічного простору виникає низка проблем, пов’язаних із соціально-психологічними установками населення ЄС та об’єктивними передумовами: переконання, що суверенна влада здійснюється в межах національних держав; розуміння економіки як такої, що територіально локалізована в межах національної держави; уявлення про те, що публічний діалог відбувається серед громадян, що проживають в межах однієї держави; відсутність єдиної спільної мови; відсутність спільної літератури, культури та ідентичності; відсутність прагнення до спільної комунікаційної інфраструктури, що уможливить об’єднаний діалог. Однак, організований деліберативний пол 2007 року на рівні ЄС довів можливість подолання цих перепон. 6. Систематизовано деліберативний досвід в Україні (дорадчі опитування, організовані в контексті деліберативного підходу, але не за методикою Дж. Фішкіна): делібераційні майстерні у Блакитних водах (відбулася за підтримки Американської Фундації для Деліберації), а також Прилуках, Переяславі-Хмельницькому, Пирятині, Світловодську та Шполах у межах проекту «Прозора Україна у громадському діалозі». Досліджено аспекти, що визначають передумови для використання деліберації Дж. Фішкіна в Україні, а саме, - історичний, організаційний, фінансовий та політичний. Доведено історично зумовлену ментальну готовність українського народу до публічного діалогу; можливість організаційної реалізації деліберативних проектів за належної підготовки модераторів та певної пролонгованої практики для кристалізації як у процедурному аспекті, так і у свідомості громадян та представників владних структур; потенцію до оптимізації фінансових витрат за рахунок використання онлайн платформ (онлайн деліберація); політичну значущість деліберації, яка може бути досягнута за рахунок нормативно-правового обґрунтування деліберативних полів, а також законодавчо закріпленої вимоги обов’язкового втілення їхніх результатів. 201 Подальші наукові розвідки концепції деліберативної демократії Дж. Фішкіна можуть бути спрямовані у бік систематизації її модернізаційних характеристик, компаративних студій ефективності деліберативних опитувань на різних політичних рівнях, дослідження якісних змін у політичній свідомості та політичній культурі громадян в результаті використання деліберативних інструментів, технологічного удосконалення деліберації на міжнаціональному рівні.