ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР САМОВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ) : Этнонациональное ИЗМЕРЕНИЕ САМООПРЕДЕЛЕНИЯ СОЦИАЛЬНОГО СУБЪЕКТА (теоретико-методологический анализ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР САМОВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)
  • Альтернативное название:
  • Этнонациональное ИЗМЕРЕНИЕ САМООПРЕДЕЛЕНИЯ СОЦИАЛЬНОГО СУБЪЕКТА (теоретико-методологический анализ)
  • Кол-во страниц:
  • 432
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І. Ф. КУРАСА НАН УКРАЇНИ
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • Національна академія наук України
    Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

    На правах рукопису
    УДК 323.1(477)

    Римаренко Сергій Юрійович
    ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР
    САМОВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА
    (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)
    Спеціальність 23.00.05 — етнополітологія
    та етнодержавознавство


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук
    Науковий консультант
    Курас Іван Федорович,
    академік НАН України






    Київ, 2002









    ЗМІСТ


    Вступ 3
    Розділ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ 13
    § 1. Концептуальне осмислення деяких проблем самовизначення у зарубіжній та вітчизняній літературі 13
    § 2. Парадигмальні аспекти вивчення самовизначення 26
    § 3. Підходи, методи, поняттєво-термінологічний інструментарій 83
    § 3. Ментальність особи та соціуму як вираз етнонаціонального буття 137
    Розділ ІІ. ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР НАЦІОТВОРЧИХ ТА ДЕР¬ЖАВОБУДІВНИЧИХ ПРОЦЕСІВ 173
    § 1. Етнонаціональне самовизначення особи 173
    § 2. Особа і державність 212
    § 3. Проблема співвідношення індивідуальних та колективних прав 237
    Розділ ІІІ. СУВЕРЕНІЗАЦІЯ ЯК САМОВИЗНАЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС 303
    § 1. Суверенність особи, нації (народу) та держави 303
    § 2. «Українська політична» нація у контексті етнонаціонального розвитку 335
    § 3. Суверенітет у площині інтегральних та сецесійних процесів 374
    Висновки 406
    Список використаних джерел та літератури 414










    ВСТУП
    Актуальність теми. Характерною особливістю початку ХХІ ст. є зміцнення такої закономір¬ності, як забезпечення потреб соціальних суб’єктів у самозбереженні, саморозвитку та самореалізації, яка стала загальносвітовим прогресивним явищем. Ця закономірність набула ознак пріоритетної тенденції цивілізованого розвитку в контексті всебічного розвою нації (етносів), зростання національної самосвідомості, прагнення до самостійності, історичної творчості та самореалізації. На цьому тлі етнічний чинник як невід’ємна складова етнонаціональної політики стає однією з магістральних лінії трансформації суспільства, що означає відображення зміни підходу до етнічності, її ролі у системі етнонаціональних відносин. Такий підхід дає змогу поєднати проблематику самовизначення особи, нації та держави з основоположними цінностями демократії і громадянського суспільства.
    Зростання ролі етнонаціонального чинника у житті сучасної України об’єктивно спричинило підвищення наукового і практичного інтересу до вивчення етнополітичної та етнодержавницької сфер, що висуває перед вченими-суспільствознавцями завдання розгортання фундаментальних досліджень з цієї проблематики.
    Останнє десятиліття ознаменоване активним теоретичним осмисленням широкого спектра проблем, пов’язаних з етнонаціональною проблематикою (етно- і націогенез, етнічна теорія, етнонаціональна політика, національна самосвідомість та національна ідея, етнічна самоідентифікація, етнічне підприємництво, конфіктуюча етнічність та ін.). Становлення сучасних вітчизняних наукових шкіл етнології, етнополітології та етнодержавознавства, поява цілої низки ґрун¬тов¬них видань (монографій, енциклопедій, довідників) стали свідченням помітного зрушення у соціально-гуманітарних науках. Водночас у сучасних умовах активізувалася проблема забезпечення умов для особистісного та групового самовизначення, яка тісно пов’язана з необхідністю побудови в Україні громадянського суспільства, гарантування індивідуальних та колективних прав громадян, збереження самобутності етносів, , національних меншин.
    Новий підхід до етнонаціональної сфери полягає у сприянні унезалежненню особи, життєдіяльності української нації, розбудові національної держави, задоволенню специфічних інтересів і потреб усіх громадян України, етнічних груп, повному подоланню будь-яких привілеїв та зверхності на національному ґрунті, втіленню в життя універсальних прав людини, політико-правовому забезпеченню демократичного розвитку етнічних спільнот.
    Відтак першочерговою є потреба наукового осмислення проблем етнонаціональної самоорганізації, формування соціальних орієнтирів, розв’язання суперечностей у сфері міжетнічних відносин, власне, подальшого наукового пошуку у сфері етнонаціонального самовизначення та самозбереження.
    Етнонаціональне самовизначення і самореалізація особи, нації та держави є інтегральною характеристикою процесу націостановлення та розбудови держави й могутньою підоймою соціально-економічних, політичних і культурних перетворень. Проблема набуває особливого значення і тому, що досі нез’ясо¬ва-ними залишаються не тільки характер взаємовідносин особи нації та держави, а й параметри системи світоглядних координат-регуляторів людських взаємин та поведін¬ки в середовищі соціуму, нації, в політичному, державотворчому процесі та інших царинах життєдіяльності сучасного українського суспільства.
    У запропонованій дисертантом постановці нагальна для сучасного українського суспільства проблема досі не досліджувалася, хоча окремі елементи самовизначення й самореалізації соціального суб’єкта віддавна цікавили дослідників. Пропонована дисертація є першим системним дослідженням, присвяченою комплексному синтетичному розгляду самовизначення як соціальної установки людей та волевиявлення нації і держави. При цьому дисертант виходить з того, що самовизначення особи, нації та держави є однією з ключових умов успішного здійснення в Україні трансформаційних зрушень, а отже — прискорення модернізаційних процесів в українському суспільстві, його консолідації, забезпечення стабільного і поступального розвитку держави, становлення громадянського суспільства.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з теоретичною розробкою таких планових наукових тем: «Національна інтеграція у полікультурному суспільстві», що здійснювалася відділом етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України (1998–2001 рр.); «Етнодержавознавство: структура, принципи і теоре¬тико-методо-ло¬гіч¬ний інструментарій, функції», що розроблялася відділом історико-політологічних досліджень держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (1996–1998 рр.).
    У 1995 – 1996 рр. дисертант брав участь у розробці наукової проблеми «Федералізм та реформування державного устрою в Україні» Міжнародної ради з дослідження та обмінів (США). У 1997 р. отримав грант на дослідження проблеми «Права людини, права нації та національних меншин» у рамках пріоритетної наукової теми «Наукові проблеми розбудови державності України» (науковий напрям № 7 Міністерства у справах науки та технологій). Брав участь у розробці міжнародного дослідницького проекту «Раси та етнічність у сучасному світі» (Зальцбург, Австрія, 1998–1999 рр.). З 1999 р. є членом авторського колективу центру з дослідження етнічних відносин Варвікського університету (Велика Британія).
    Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити закономірності, тенденції, особливості самовизначення особи, нації та держави як факторної передумови суспільного поступу, трансформації українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів.
    При розгляді проблеми автор керувався об’єктивною потребою категоризації явищ та подій, що виникли на пострадянському просторі, необхідністю пошуку адекватних термінів та понять, концептуалізації етнонаціональної сфери у ситуації динамічних змін та політичної творчості.
    Виходячи з мети дослідження поставлені такі завдання:
    — виявити сутнісні ознаки і принципи самовизначення, з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, співвідношення можливостей і дійсності, випадковості та необхідності у використанні суверенних прав особи, нації та держави;
    — проаналізувати основні ідеологеми, які пов’язані з дослідженням заявленої теми, виявити їхнє спільне «поле» — етнонаціо¬нальний чинник, етнокультурний вимір суспільного розвитку;
    — розкрити етнополітичний аспект громадянського становлення людини через верифікацію етнонаціонального чинника як одного з основних факторів людської життєдіяльності;
    — розробити гуманітарні критерії для виміру взаємовідносин між особою, нацією та державою, визначивши роль останньої як засобу і механізму забезпечення життєдіяльності людини та суспільства;
    — визначити характер трансформації етнічної ідентичності в умовах демократизації та прагнення народів до державного унезалежнення, з’ясувати роль особистісного та національного у процесі державного будівництва;
    — розкрити співвідношення національного самовизначення та державного суверенітету, визначити формулу етнонаціонального самовизначення і громадянської злагоди.
    Методологічна основа дисертації та методи дослідження. У дисертації зроблено акцент на етнологічному світогляді, системному програмно-цільовому підході на основі єдності політичного та історичного, тео¬рії і практики, наскрізно пронизаних феноменологічною, герменевтичною та екзистенційною діалектикою. Спираючись передусім на вітчизняну теоретико-методоло¬гіч¬ну спадщину, дисертант у своїй роботі виходить із синергетичного світорозуміння і методологічного плюралізму, використовує методи, які пропонує синергетика (теорія самоорганізації), а сам аналіз ґрунтується на системному та інформаційному підходах як фундаментальних методах наукового пізнання суспільства, процесів його самоорганізації.
    Застосовуються методи, властиві водночас емпіричному і теоретичному рівням наукового пізнання (спостереження, абстрагування і порівняння, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичні й логічні методи), а також харак¬терні для теоретичного аналізу (сходження від абстрактного до конкретного, теоретичне моделювання, аксіоматичний метод та ін.).
    Використовуються також соціологічний і структурно-функ¬ціо-нальний методи, а також методи композиційного аналізу понять і порівняльного аналізу однойменних понять. Залучаються і синтезуються такі методи, як еволюційно-історичний, соціологічний, структурно-функціональний, компаративістський (порівняльний).
    Об’єктом дисертаційного дослідження є реальний стан самовизначення особи, нації та держави у контексті людинотворчих, націотворчих та державобудівничих прагнень до стабільного і поступального розвитку Української держави, трансфор¬мації суспільних відносин.
    Предмет дослідження — суспільні, етнонаціональні, особистісні чинники самовизначення соціального суб’єкта і становлення поліетнічного суспільства, тобто — розбудови суверенної і незалежної, демократичної, соціальної правової Української держави.
    Наукова новизна дисертації зумовлена як сукупністю постав¬лених завдань, так і засобами їх розв’язання. Вперше здійснено комплексний етнополітологічний та етнодержавознавчий аналіз самовизначення особи, нації та держави у контексті сучасних політичних процесів в Україні й світі. В межах здійсненого автором дослідження отримано результати, які мають наукову новизну:
    1. Сформовано теоретичну конструкцію наукових знань про самовизначення. Розроблено цілісну концепцію етнонаціональної детермінованості самовизначення соціального суб’єкта.
    2. Самовизначення розглянуто як цілісність людини (особистості), сконсолідованість нації як національного, етнокультурного, етнополітичного «тіла», як «розбудованість» національної держави. Розкрито всебічну єдність та розмаїття світу, всіх його ланок (етнічних, класових, конфесійних, расових, мовних тощо).
    3. Виявлено закономірності процесу самовизначення особи, нації та держави, ступінь їх «зрілості», внутрішні зв’язки (загальні та специфічні), основні пріоритети. Визначено типи та методи етносамоорганізації, форми і рівні етнонаціонального, етнополітичного самовизначення людини, нації та держави.
    4. З’ясовано взаємовплив між особою, нацією і державою. Акцентується увага на вагомості, актуалізації етнонаціональних аспектів у розвитку громадянського суспільства, яке, попри інше, включає в себе як ідеї національного відродження, так і самозбереження народів.
    5. Сформульовано положення про роль персоноцентристського чинника, при використанні якого домінує визначення самоцінності і неповторності людини, що є абсолютною універсальністю; з акцентом на особистий світ людини, потребу повернення їй гідності та самоповаги.
    6. Проаналізовано форми самовизначення особи (особистісної самоідентифікації) на етнонаціональному ґрунті, обґрунтовано концепцію особи безпечного типу та концепцію суспільної безпеки в їх цілісному взаємозв’язку та взаємозалежності.
    7. Обґрунтовано розуміння національного самовизначення як певної якості самостійного етносоціального організму, що відображує собою суверенізованість та самосуверенізованість високорозвиненого етносу (нації). Сформульовано положення про державне самовизначення як форму практичного втілення державного суверенітету, принцип організації та управління державною владою.
    8. Обґрунтовано понятійний апарат етнонаціонального самовизначення. Запроваджено до етнополітологічного інструментарію низ¬ку нових понять, з’ясовано їхні функції та націотворча роль, запропоновано їхню характеристику, змістовне наповнення.
    9. З’ясовано комплекс впливу особистісного та державницького буття на етнонаціональну сферу, з одного боку, визначення ролі етнонаціонального чинника у всебічному розвитку особи та держави — з іншого. Сам етнонаціональний чинник розглянуто у контексті політизації етнічності на рівні особи та нації (етносу), проаналізовано його роль у внутрішньодержавних та міждержавних відносинах. Державотворчі ж процеси розглядаються у контексті їх реального впливу на особу та націю, глибинного взаємозв’язку з особистотворчими та націотворчими процесами.
    10. Обґрунтовано положення про групове право («мінімум прав етнічних груп»), про оптимальне співвідношення прав людини та прав етносів, взаємодоповнюючий симбіоз індивідуальних та групових прав, з’ясовуються умови для особистісного та групового самовизначення. Уточнено принципи, мету, пріоритети державної етнонаціональної політики в Україні з акцентом на одночасне забезпечення прав людини (національних прав), нації та національних меншин, єдності багатонаціонального українського народу. У національній політиці поряд з патерналістичною лінією одержавлення етнічного чинника виокремлено нову паритетну лінію — роздержавлення етнічної сфери на основі взаємодії, взаємозбагачення, громадянського забезпечення прав етнічних груп.
    Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації створюють ре¬аль¬ну базу для подальшого поглибленого дослідження етнонаціональної царини суспільного буття, розробки концептуальних засад державотворення і національного будівництва, доопрацювання Концепції етнонаціональної політики Української держави, вироблення прогностичних моделей етнополі¬тич¬ного розвитку держави в цілому та її регіонів зокрема. Авторські концептуальні підходи можна використати у законотворчій, практично-політичній діяльності, у тому числі при експертних оцінках ситуацій, пов’язаних з аналізом сучасних етнополітичних процесів; при підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, написанні підручників і навчальних посібників; при реалізації планів навчально-виховної роботи.
    Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв’язання важливої теоретично-прикладної проблеми в межах здійснення нових розробок у галузі етнополітології та етнодержавознавства. У дисертації не використовуються ідеї і розробки, що належать співавторам О. Антонюку, М. Вівчарику, І. Іванченку, В. Ігнатову, О. Картунову, І. Кресіній, І. Курасу, О. Мироненку, Л. Нагорній, Ю. Римаренку, М. Ходаківському, Л. Шкляру, М. Шульзі.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Окремі наукові аспекти проблеми були апробовані автором у виступах на наукових конференціях, круглих столах і семінарах: «Ukraine and Poland: Reflection on the Postwar Past and Relation after Communism» (Бостон, США, 1995); «The Russian Political Reforms: Some Different Evaluations» (Кембридж, США, 1995); «Society in Cross-cultural Study» (Пітсбург, США, 1996); «Former Soviet Union: Democracy or Authoritarity» (Нью Джерсі, США, 1996); «Associ¬ation for the Study of Nationalities. 2nd. Convention» (Нью Йорк, США, 1996); «Pluralism versus Nationalism: A Difference in Psychopolitical and Historical Interpretation» (Софія, Болгарія, 1996); «American Association for Advanced Slavic Studies, 27th. National Convention» (Вашингтон, США, 1996); «Redefining the Meaning of Sovereignty» (Moscow, Russia, 1996); «Racism, Xenophobia and Ethnic Conflicts» (Чертоза ди Понтіано, Італія, 1996); «Association for the Study of Nationalities. 3d. Convention, Towards Europe or Eurasia? The Future of Post-Communist States» (Нью Йорк, США, 1997); «Reassessing the Transition: Democracy, Market and the Nation» (Нью Йорк, США, 1997); «Ame¬rican Association for Advanced Slavic Studies. 28th. National Convention» (Бостон, США, 1998); «Regional Security in Global Aspects» (Лондон, Велика Британія, 1997); «Moscow: The Next Crisis» (Сієна, Італія, 1997); Salzburg Seminar «From Melting to Mosaic» (Зальцбург, Австрія 1998); «Nationalism, Identity and Minority Rights» (Брістоль, Велика Британія, 1999); «The Hague Appeal for Peace» (Гаага, Нідерланди, 1999); «American Association for Advanced Slavic Studies. 32th National Convention, Washington, D.C., 2001»; теоретичному семінарі «Нація і держава, Європейський досвід і українські перспективи», (Київ, 1993); наукових конференціях «Соціальні тенденції та військові конфлікти» (Київ, 1995); «Безпека у мульти¬етнічному світі» (Одеса, 1996); «Пробле¬ми регіональної безпеки у Східній та Центральній Європі» (Київ, 1997); «Націоналізм у Східній Європі: Порівняльний аналіз» (Київ, 1997); «Зміни у плюралістичному суспільстві» (Київ, 1997); «Мульти¬культура¬лізм: міжнародні перспективи» (Київ, 1997); «Регіо¬наль¬на еліта та регіональна етнополітика» (Київ, 1998); «Етніч¬ність, націоналізм та демократія» (Київ, 1998); «Моделі міжетнічних взаємин у державах Європи і в Україні» (Київ, 1999); «Етнополітичні конфлікти у пострадянському просторі» (Київ, 1999), «Геополітичне значення етнополітичних процесів в Україні та українському зарубіжжі» (Київ, 2000).
    Наукові положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані при читанні авторського спецкурсу у Гарвардському, Джоржтаунському (США) та Центральноєвропейському (Угорщина) університетах.
    Публікації. Результати дисертації опубліковано в індивідуальній монографії, 11 колективних працях, 2 брошурах, 62 статтях у збірниках наукових праць, зокрема, в зарубіжних англомовних виданнях, енциклопедіях.
    Структура дисертації. Складність проблем, що підлягають дослідженню, їхня різноплановість зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація загальним обсягом 432 сторінки складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (276 найменувань).
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Матеріали дисертаційного дослідження дають вагомі підстави для того, щоб розглядати процес самовизначення, по-перше, як проблему вибору у практичній діяльності; по-друге, як перехід від ідеального до реального. По-третє, це вплив особи, нації та держави на соціальні процеси, на ті сфери суспільного життя, де регулюються міжособистісні, між¬етнічні та міждержавні відносини. По-четверте, самовизначення, як ідея, як принцип не може функціонувати, якщо воно не включено у діяльність суспільних груп, у масову поведінку людей. І, нарешті, по-п’яте, процес самовизначення можна розглядати як специфічну форму розв’язання соціальних суперечностей, що склалися у відносинах між тими чи іншими суб’єктами самовизначення.
    Узагальнення в цілому результатів політологічного аналізу взаємопов’язаних етнополітичних та етнодержавницьких процесів дає змогу зробити низку інших висновків, що мають важливе теоретичне і теоретико-практичне значення.
    1. Самовизначення має багато граней та стадій і є багаторівневим процесом, який складається з різноманітних дій людей. Самовизначення як соціальна установка орієнтує на раціональне чи ірраціональне використання потенцій життєдіяльності людини та нації і діяльності держави. Така установка має якість системності: когнітивний (усвідомлення соціальним суб’єктом існування самовизначення та реальних можливостей його забезпечення), ефективний поведінський аспект (дії людей по збереженню, змінам існуючих систем самовизначення народів, націй і держав). І в цьому процесі, на нашу думку, важливо не втратити го¬ловне — самовизначеність у річищі особистісно-гумані¬стичному, з одного боку, етнонаціо-нальному, з другого, опертя на загаль¬нолюдські цінності, з третього.
    2. Самовизначення, на думку дисертанта, — особлива форма соціальної творчості людей, тобто це предметно-практична діяльність, яка породжує суттєво нове у суспільному житті, це — соціальний акт, який знімає перепони на шляху мінливості буття, забезпечує простір для ініціативи. Саму ж соціальну творчість не можна зрозуміти, якщо не враховувати систему складних та суперечливих відносин між макро- і мікросоціальними суб’єктами: народ — соціальні групи і прошарки, нація — субнаціональні, етнографічні групи; функціонуючі групи самовизначення та контрсамовизначення, політичні партії, рухи, еліта формальна (призначена, обрана) та неформальна (фактична).
    3. Самовизначення у постановці проблеми «особа, нація, держава» можна розглядати і з точки зору взаємодії особи та групи, не відкидаючи при цьому, звичайно, ролі особи в історії. У кінцевому підсумку поведінка людей в процесі самовизначення, на нашу думку, буває деіндивідуалізованою і особистісно-індиві-дуальною. У багатьох випадках особа бере участь у процесі самовизначення на основі рольових приписів, зумовлених статусом групи. У виборі ж шляхів самовизначення неминучими є оціночні ідеї, мотивації, пропозиції, подекуди різко протилежні одна одній (дивергенція ідей).
    4. При загальній характеризації як особи, так і держави,
    слід всебічно враховувати національно-етнічну складову. Адже саме в її лоні відбувається їх взаємодія та взаємовплив, передусім у процесі задоволення соціальних та етнонаціональних потреб та інтересів етносу (нації), що узгоджуються (чи не узгоджуються) з мен¬талітетом суспільства. Національна ж культура стає (чи не стає) стрижнем національного розвитку і особи, і нації (етносу), і держави. Самовизначення за такого підходу включає в себе усю сукупність проявів актуалізованої етнічності у найрізноманітніших сферах суспільного буття: у власне культурній, в економічній, соціальній, екологічній, політичній. Тобто діапазон інтересів етнічної спільноти як соціуму визначає і поле вияву етнонаціонального чинника. Вищенаведене можна повністю віднести і до взаємозв’язку людини з нацією, зробивши акцент на етнокультурне тло, з допомогою якого етнічне та/чи національно-культурне начало виступає як форма самоідентифікації національної людини, збагачує її на¬дбаннями нетлінної етнонаціональної духовності, етнокультурним досвідом минулих поколінь.
    У свою чергу, національна держава — це держава, утво-
    рена відповідною нацією в результаті здійснення нею основного права на політичне самовизначення. Передумовами ж здійснення національного самовизначення є повнота соціокультурної струк-тури самої нації; високий рівень розвиненості національної самосвідомості; наявність компактної території, на якій даний етнос становить більшість; наявність організованої національної еліти, здатної мобілізувати етнічність; чітке обґрунтування свого прагнення до національного самоозначення, самовизначення.
    5. Наведений у дисертації матеріал дає підстави засвідчити, що національне самовизначення, його реальне втілення у практику пов’язане із викристалізованістю національної ідеї, сталістю життєдіяльності того чи іншого етносу, створенням національної системи культурних цінностей, які відіграють роль певних генераторів етнічного життя і універсальних упорядників життєвої етнонаціональної стихії. Це, по-перше. По-друге, національне самовизначення є процесом саморегуляції етнічної системи, що забезпечує її живучість (антиентропійність за Л. Гумільовим), самореалізацію. В основі національного самовизначення як такого — задоволення етнічних потреб, які відображують бачення культурною спільнотою сукупності умов, необхідних для її самозбереження і розвитку.
    Національне самовизначення, по-третє, відображує собою ступінь національної консолідації та внутрішньої соціально-класової диференціації і є сталим проявом етнічної (етнонаціо¬нальної) парадигми суспільного розвитку, відображенням процесу саморозвитку етносу, його реальної здатності до самоорганізації та самоутвердження.
    6. Сама ж суверенiзацiя iсторичних суб’єктiв здiйснюється в основних сферах суспiльного життя — економiцi, полiтиці , духовностi культурi. Причому кожна з сфер суспiльного життя людей складається з трьох умовних «елемен¬тiв» — по-перше, вiдносин людей щодо економiчних, полiтичних, культурних та етнополітичних потреб, iнтересiв, проблем, цiлей та завдань суспiльного розвитку. По-друге, з поглядiв людей на свої вiдносини у вищезгаданих сферах. По-третє, iнституцiй (установ), що фіксують вже налагодженi, стимулюють новi форми вiдносин людей в таких-то потребах.
    Особлива роль у процесi суверенiзацiї iсторичних суб’єктiв належить державi, яка визначає модель конституцiйного ладу, в рамках якого здiйснюють свою життєдiяльнiсть особи, народи; закріплює своїм громадянам юридичні права, громадянські свободи та вiдповiдаль¬нiсть; визначає характер та форми власностi в суспiльствi, способи її приватизацiї й регулює взаємозв’язки суспiльства, виробництва та природи; розробляє тип та способи взаємовiдносин народу та громадянського суспiльства з мiжнарод¬но-зовнiшнiм середовищем; включає (чи не включає) представникiв народу (народiв) в усi свої владнi структури та в адмiнi¬стра¬тивну управлiнську iєрархiю.
    7. Самовизначення як процес включає в себе врахування того, що особистісне самовдосконалення, самовизначення нації та держави мають відбуватися синхронно, підсилюючи одне одного, демократизуючи постійно як людиноцентристську, так і національно-державницьку ідею з тим, щоб урешті-решт «запрацювали» усі три складові суспільно-політичного розвитку — людина, нація та держава для їх національно-духов¬ного, культурного та політичного відродження. Сам же сучасний державотворчий процес є способом етносамоорганізації з відповідними типами та моделями.
    8. Концепція етнонаціонального чинника має, на нашу думку, базуватися на безумовному визнанні і суверенітету кожної окремої людини і суверенітету держави. Одного як рівноправного партнера в соціальних, включаючи етнонаціональні відносини всередині однієї суспільної системи, другого в рамках відносин різних соціальних систем.
    Водночас всебічна підтримка етнонаціональних аспірацій, етнонаціональної самоорганізації національних меншин не суперечать принципу поваги прав людини, а взаємно доповнює одне одне. Інша річ — долучення до ідеологеми національної державності ідеї міжетнічної злагоди, досвіду компромісів на базі сполучення громадянськості та етнічності. Йдеться про таке розуміння членства особи в нації, яке має стати функцією громадянської поведінки особи, з’єднавши ідею нації та ідею особи як етнічної людини (задоволення етнічних інтересів на особистісному рівні).
    9. Самовизначення особи, нації та держави в їх глибинному взаємозв’язку та взаємозалежності дозволяє, на наш погляд, знайти баланс між інтегративністю та груповою відмінністю, між особистісно орієнтованою громадянською демократією та колективними правами у рамках демократії узгоджених інтересів. І, на нашу думку, етнонаціональне самовизначення соціальних суб’єктів має набути характеру раціонально осмислених політичних проектів, стати виразно вираженою домінантою у розумінні цілей та спрямованості, зокрема, українського суспільства.
    10. Самовизначення особи, нації та держави, будучи важливою складовою етносоціальної політики, має стати однією з магістральних ліній державного реформування як відображення зміни підходу до етнічності, її ролі у системі етнополітичних та етнодержавницьких відносин. Саме такий підхід включає проблематику самовизначення у контекст основоположних цінностей демократії та громадянського суспільства, вписуючись у світовий процес етнічної мобілізації за рахунок пошуку певних організаційних форм етнічного (національного) самовизначення особи, нації та держави. У свою чергу, звільнення національного чинника від монопольного впливу держави та її органів значно розширює горизонт людини у реалізації громадянських та національних прав. Етнічна ж та мовна ідентифікація, що лежить в основі останніх, якраз і має стати суттєвим громадянським станом людини, основою її етнічного (національного) самоутвердження.
    11. Права людини, нації, національних меншин мають, на відміну від існуючого проекту Концепції державної етнополітики, співдіяти, базуючись на таких пріоритетах:
    — повазі прав та основних свобод людини, незалежно від її національності, походження, соціального становища та місця проживання;
    — єдності багатонаціонального народу України — українського народу на основі вільного, відкритого, демократичного діалогу між громадянами, етносами, з одного боку, та владою всіх рівнів — з іншого;
    — ефективному захисті з боку держави особистої безпеки людини, забезпечення безпечного життя кожного етносу;
    — праві вільно визначати свою національність, приналежність до будь-якої культури чи мови, збереженні та розвитку своєї національної культури та вивчення рідної мови;
    — захисті від будь-яких проявів дискримінації за національною ознакою, боротьбі з політичними, ідеологічними та пропагандистськими акціями, що розпалюють расову, національну ворожнечу;
    — розвитку історичних традицій, поважного діалогу етносів України, їх взаємодії та взаємозбагачення;
    — державній підтримці національних меншин у справі збереження їх культури, мови та традицій;
    — створенні механізмів міжнародних гарантій захисту прав та свобод етнічних українців в іноземних державах.
    При такому підході конкретно забезпечуються національні потреби як окремої людини, так і конкретного етносу чи всіх етноспільнот країни, причому так, щоб це не ущемлювало законних інтересів інших осіб та етносів, не супроводжувалося б напругою та конфліктами.
    12. Враховуючи вищенаведене, висуваємо пропозицію поряд з омбудсменом з прав людини ввести такий інститут як омбудсмен з прав народів (етносів), використовуючи при цьому досвід ряду зарубіжних країн, де такий інститут вже існує стосовно захисту прав меншин (у Канаді, Чилі та ін.). Скажімо, в Угорщині у 1996 р. було обрано три парламентських уповноважених: 1) з громадянських прав; 2) з прав національних (етнічних) меншин; 3) із захисту особистісних даних та прав на інформацію. Йдеться, отже, про Парламентського уповноваженого з прав народів (етносів), що зобов’язує вже існуючого омбудсмена бути захисником справедливості та законності не лише щодо індивідуальних прав людини, а й щодо колективних прав народів та етнічних меншин (Велика Британія, Бельгія, Боснія та Герцеговина, Італія та ін.). Зрештою, саме за такого підходу можна реалізувати настанови світового співтовариства — захищати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність національних меншин на своїй території та створювати умови для заохочення цієї самобутності.
    13. На нашу думку, новою формою етнічної мобілізації, розширення самоорганізації та самозахисту етносів (народів), діалогу між державами та багаточисельними етнічними групами може стати Асамблея національностей України, яка взяла б на себе експертизу законопроектів з точки зору життєдіяльності етнічних груп, розв’язання міжетнічних конфліктів та дотримання міжнародних інструментів забезпечення індивідуальних та колективних прав етносів (народів). (Досвід створення такої Асамблеї є у Російській Федерації та Казахстані, у якому вона має статус консультативно-дорадчого органа при Президенті країни.)
    І тут хотілося б звернути увагу на потребу впровадження в життя національно-культурної автономії як важливої форми етнічного самовизначення, точніше — права на національно-культурне об’єд¬нання, які беруть на себе функції етнічного самоутвердження та самоуправління, доповнюючи існуюче право на суверенітет та самовизначення національностей.
    14. Враховуючи виключну важливість та гостроту національної проблематики, можна було б, наприклад, розробити та прий¬няти Кодекс захисту та самозахисту національного розвитку, який містив би аргументований перелік національних прав та свобод індивідів та груп один перед одним і у взаємодії з державою. Йдеться і про виділення особливої, роздержавленої лінії в етнонаціональній політиці та передачу окремих питань відносин між державою та національностями (етносами) у руки національно-культурних об’єднань, що взяли б на себе функції етнічного самоствердження та самоуправління.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    ТА ЛІТЕРАТУРИ
    1. Тревоги мира. Социальные последствия глобализации мировых процессов / Пер. с англ. — М., 1998. — 134 с.
    2. Курас І. Ф. Передмова // Етнополітичний розвиток України. Досвід, проблеми, перспективи. — К., 1997. — С. 3–7.
    3. Кучма Л. Д. Націю звеличують великі цілі і діла. Виступ Л. Д. Кучми у Верховній Раді 22 лютого 2000 р. // Демократична Україна. — 2000. — 24 лютого.
    4. Neilsson K. States and National Groups: A Global Taxonomy. — Boston, 1999. — 276 р.
    5. Williams C. H. Nationalism and it’s Derivatives in Post-Europe // Roy Hudsen (ed.). Divided Europe. Society and Territory. — London, 1999. — 301 р.
    6. Шкляр Л. Е. Етнонаціональні чинники державотворення. Політологічний аналіз — К., 1996. — 257 с.
    7. Картунов О. В. Вступ до етнополітології. — К., 1999. — 300 с.
    8. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. Етнополітологічний аналіз. — К., 1998. — 391 с.
    9. Надолішний П. І. Розбудова нової системи врядування в Україні: Етнонаціональний аспект. — К., 1999. — 301 с.
    10. Степико М. Буття етносу. Витоки, сучасність, перспективи — К., 1998. — 250 с.
    11. Курас І. Ф. Етнополітика України. Історія і сучасність. — К., 1999. — 656 с.
    12. Обушний М. І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації. Автореф. дис. … д-ра політ. наук. — К., 1999. — 48 с.
    13. Шульга Н. А. Этническая самоидентификация личности. — К. 1996. — 248 с.
    14. Пашуканис Е. Б. Общая теория права и марксизм. — М., 1924. — 115 с.
    15. Чистов К. В. Этническая общность, этническое сознание и некоторые проблемы этнической культуры // Советская этнография. — 1972. — № 3. — С.73–86.
    16. Соціалістична культура міжнаціонального спілкування. — К., 1988. — 214 с.
    17. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся: Блиск та убозтво куртизанів. — Дрогобич, 1998. — 286 с.
    18. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. — К., 1998. — 215 с.
    19. Людина в сфері гуманітарного пізнання / Відп. ред. В. П. Губерський. — К., 1999. — 408 с.
    20. Оболенский А. В. Драма российской политической истории: система против личности. — М., 1994. — 337 с.
    21. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. — М., 1993. — 592 с.
    22. Рюс Жаклін. Поступ сучасних ідей: панорама новітньої науки. — К., 1998. — 138 с.
    23. Монтагю Э., Мэтсон Ф. Дегуманизация человека. — М., 1989. — 183 с.
    24. Чаадаев П. Я. Философские письма // Тарасов Б. Чаадаев. — М., 1990. — С. 410–575.
    25. Барулин В. С. Социально-философская антропология. — М., 1994. — 243 с.
    26. Токвиль де А. Демократия в Америке. — М., 1992. — 560 с.
    27. Кутахов Юрий, Явчуновская Регина. Человек, полиэтничный мир, безопасность. — СПб., 1998. — 404 с.
    28. Медоуз Д. Х., Медоуз Д. Л., Рэндерс Й., Беренс В. Пределы роста. — М., 1992. — 245 с.
    29. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты. — М., 1982. — С. 117–132.
    30. Малахов В. Особистість і національна культура: підґрунтя етнічних проблем // Феномен національної культури. — К., 1996. — С. 422–438.
    31. Князева Е. П., Курдюмова С. П. Синергетика как новое мировидение: диалог с Ч. Пригожиным // Вопросы философии. — 1992. — № 12. — С. 18–27.
    32. Князева Е. П., Курдюмова С. П. Антропный принцип в синергетике // Вопросы философии. — 1997. — № 3. — С. 68–81.
    33. Обушний М. І. Етнос і нація: проблеми ідентичності. — К., 1998. — 203 с.
    34. Шкляр Л. Е. Етнонаціональні чинники етнодержавотворення: політологічний аналіз: Автореф. дис. … д-ра політ. наук. — К., 1996. — 48 с.
    35. Лисаковский И. Н. Есть ли перспектива в гуманитарных приложениях синергетики // Синергетика и социальное управление. — М., 1998. — С. 314–321.
    36. Чхиквадзе В. М., Ямпольская У. А. О системе советского права // Советское государство и право. — 1967. — № 5. — С. 16–26.
    37. Сусоколов А. А. Устойчивость этноса и концепции национальных школ России. — М., 1994. — 236 с.
    38. Пономарьов А. Українська етнографія: Курс лекцій. — К., 1993. — 317 с.
    39. Дробижева Л. Н., Аклаев А. Р. Корозеева В. В., Солдатова Г. У. Демократизация и образы национализма в Российской Федерации 90-х годов. — М., 1996. — 424 с.
    40. Cultural Policy: A Preliminary Study. — Paris, UNISEF, 1999. — 176 р.
    41. Дзюба І. Проблеми культури в незалежній Україні // Пам’ятки України. — 1997. — № 2. — С. 26–38.
    42. Національно-державне будівництво. Концептуальні підходи та сучасна наукова література / Відп. ред. Ю. Римаренко. — К., 1999. — 559 с.
    43. Huntington S. P. The Clash of Civilizations // Foreign Affairs. — 1993. N 3. — Р. 22–49.
    44. Schafer M. Cooperative and Conflictual Policy Preferences: The Effect of Identity, Security and Image of the Other’ // Political Psychology. — 1999. — Vol. 20, no. 4. — Р. 826–863.
    45. Лапин Н. И. Тяжкие годины России (перелом истории, кризис, ценности, перспективы) // Мир России. — 1992. — Т.1, № 1. — С. 19–27.
    46. Серебрянников В. В. Дерюгин Ю. И., Ефимов Н. Н., Коваль В. Н., Безопасность России и армия. — М., 1995. — 322 с.
    47. Геополитика и безопасность — М., 1993. — Вып. 1. — 104 с.
    48. Ильин И. А. Собрание соч. — М., 1995. — Т. 1. — 526 с.
    49. Картунов О. В. Конфлікт етнополітичних парадигм на зламі тисячоліть // Етнополітичні конфлікти у пострадянському просторі. — К., 1999. — С. 49–53.
    50. Bandrillard J. Kеin Mitleid mit Sarajevo // Lettze internasional: Europas Kulturzeitung. — 1995. — N 35. — S. 89–98.
    51. Альтерматт Урс. Этнонационализм в Европе. — М., 2000. — 366 с.
    52. Jaschke H. G. Formiert sich eine neue soziale Bewegung von recht? Folgen der Ethnisierung Sozialer Konflikte // Blätter für Etnische und internationale Politik. — 1992. — N 12. — S. 1437–1447.
    53. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. — К., 1999. — 239 с.
    54. Варзар І. Політична етнологія як наука. — К., 1996. — 384 с.
    55. Корнілов Ю. Особа і громадянське суспільство. — К., 1998. — 282 с.
    56. Пазенок В. С. Соціально-етичні засади державотворення // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. — К., 1998. — С. 83–87.
    57. Чалкут С. А. Генеза духовної культури. — К., 1999. — 325 с.
    58. Козлов В. Н. Основные проблемы этнической экологии // Этнография. — 1983. — № 1. — С. 7–13.
    59. Бабаков В. Г., Семенов В. М. Национальное сознание и национальная культура. — М., 1998. — 245 с.
    60. Дашкевич Я. Національна свідомість українців на зламі XVI–XVII ст. // Сучасність. — 1992. — № 3. — С. 65–82.
    61. Залізняк Л. Від склавинів до української нації. — К., 1997. — 256 с.
    62. Феномен нації: основи життєдіяльності. — К., 1997. — 262 с.
    63. Rokkan S., Urwin D. Economy, Territory, Identity: Polities of West European Principles. — London: Beverly Hills, 1993.
    64. Lübbe H. Abschied vom Superstaat. — 1990. — 202 р. — 107 р.
    65. Конституція України // Закони України. — К., 1997. — Т. 10. — 730 с.
    66. Kymlicka W. Ethnic Relation in Eastern Europe and Western Political Theory // Mananig diversity and Plural Societies: Minorities, Migration and Nation-building in Post-Communist Europe. Ed. by M. Opalska. — Ottawa: Forum Eastern Europe, 1998. — 127 р.
    67. Кремень В. Г. Гуманітарний аспект процесу державотворення в Україні // Ідеологія державотворення в Україні. — К., 1994. — С. 19–24.
    68. Етнічний довідник / За ред. В. Євтуха. — К., 1997. — 141 с.
    69. Тишков В. А. Очерки теории и политики этничности в России. — М., 1997. — 531 с.
    70. Социальная и культурная дистанция. Опыт многонациональной России. — М., 1997. — 253 с.
    71. Esmein A. Elements de Droite. — Paris, 1903. — 218 р.
    72. Walker A. Nation is a Nation, is a State, is an Ethnic Group, is a … // Ethnic and Racial Studies. — 1978. — N 4. — P. 377–400.
    73. Smith A. The Ethnic Origins of Nations. — Oxford, Cambridge, 1986. — 245 р.
    74. Wolt E. R. Revival ideas: Race, Culture, People // Current Anthropology. — 1994. — Vol. 35, N 1. — P. 115.
    75. Jenkins R. Social, Anthropological Models of Informative Relation. — Cambridge, 1996. — 229 p.
    76. Cahterjee P. The Nation and its Fragments. Colonial and Post-colonial Histories. — Princeton, 1993. — 337 p.
    77. Appadurai A. Briekenribge C. A. Transnational Culture in Meaning: the Asian¬-Indian Diaspora in the United States. — London, 1992. — 137 p.
    78. Eriksen Th. H. Ethnicity and Nationalism. Anthropological Perspective. — London: Boulder, 1993. — 290 p.
    79. Banks M. Anthropological Constructors of Ethnicity: A Introductory Guide. — Glasgow, 1993. — 219 p.
    80. Hintjens H. Individual and Collective Rights: Minorities and Misplaced Metaphors of Selfhood. — Bristol: University of Bristol Press, 1999. — 324 p.
    81. Феномен нації: Основи життєдіяльності. — К., 1997. — 262 с.
    82. Bochner S. The Social Psychology of Cross-Cultural Relations // Cultures in Contact. — Oxford, 1982. — 239 р.
    83. Солдатова Г. Этническая идентичность и этническая мобилизация // Демократизм и образы национализма в Российской Федерации 90-х годов. — М., 1998. — С. 348–396.
    84. Barry I. I. W. Acculturative Stress // Psychology and Culture (ed.: L. Lonner, R. S. Maipass). — Allian Bacen, 1994. — Р. 211–217.
    85. Джунусов М., Мансуров Т. Лики суверенитета. — М., 1994. — 352 с.
    86. Джонгман А., Шмид А. Словарь прав человека. — СПб., 1997. — 97 с.
    87. Гедікова Н. П. Політична соціалізація особистості в період демократизації українського суспільства. Автореф. дис. … канд. політ. наук. — К., 1999. — 48 с.
    88. Соловьев В. Собр. соч. — М., 1991. — Т. 3. — 518 с.
    89. Канигін Ю. Душа та ментальність // Вісник НАН України. — 1994. — № 5. — С. 44–58.
    90. Колесник О. Л. Ментальність в контексті колективного несвідомого // Колективне несвідоме як об’єкт вивчення політичної психології. — К., 1997. — С. 15–17.
    91. Природа і етнос. — К., 1994. — 208 с.
    92. Апанович О. Козацтво і ментальність українського народу. — К., 1997. — 143 с.
    93. Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. — 1997. — № 4. — С. 17–29.
    94. Киричук О. В. Ментальність: сутність, функції, генеза. — К., 1994. — 72 с.
    95. Розумний М. Справа честі. Алгоритми національного самоопанування. Політичні есе. — К., 1995. — 72 с.
    96. Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська душа. — К., 1997. — С. 81–93.
    97. Block M. La societé féodale. La formation des liens de dépendence. — Paris, 1939. — T. 1. — 472 р.
    98. Манькин Р. Р. Контент-анализ как метод исследования истории мысли. — М., 1999. — 150 с.
    99. Дубов У. Г. Психологический подход к изучению менталитета // Ментальность России. — М., 1997. — 385 с.
    100. Семенов В. Основные менталитеты в современном российском обществе и проблема их совместимости // Человек в условиях кризиса. — СПб., 1994. — С. 52–96.
    101. Полякова Т. М. Менталитет полиэтнического общества (Опыт России). — М., 1998. — 418 с.
    102. Болотков В. Х. Нация и ее национально-психологический тип. — Нальчик, 1997. — 248 с.
    103. Российская ментальность (Материалы круглого стола) // Вопросы философии. — 1994. — № 1. — С. 151–153.
    104. Логинова А. М. Тенцарная цивилизация: широкий план менталитета // Менталитет: широкий и узкий план рассмотрения. — М., 1994. — С. 35–47.
    105. Fevre G. Combats pour l’histoire. — Paris, 1985. — 198 р.
    106. Жмир В. Ф. На шляху до себе // Філос. і соціолог. думка. — 1991. — № 1–4. — С. 61–65.
    107. Киричук О. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації // Абетка етнополітолога. — К., 1996. — Кн. 2. — С. 82–85.
    108. Рузавин Т. И. Синергетика и диалектическая концепция развития // Филос. науки. — 1989. — № 5. — С. 33–39.
    109. Goft J. L’appetit de L’istoire // D’ego-histoire. — Paris, 1987. — Р. 227–235.
    110. Нельга О. В. Теорія етносу. — К., 1998. — 368 с.
    111. Додонов Р. А. Теория ментальности. Учение о детерминантах мыслительных автоматизмов. — Запорожье, 1998. — 264 с.
    112. Ракитов А. И. Социально-логический анализ понятия наследственности // Вопросы философии. — 1974. — № 10. — С. 119–129.
    113. Поліщук І. Ментальність українства: політологічний аспект // Людина і політика. — 2001. — № 1. — С. 85–93.
    114. Онацький Є. Українська емоційність // Українська душа. — К., 1997. — С. 44–85.
    115. Дем’яненко В. І. Ментальні характеристики політичної свідомості українців // Людина і політика. — 2002. — № 1. — С. 92–98.
    116. Бевзенко Л. Д. Механізми соціальної консолідації // Шляхи консолідації громадянського суспільства в Україні. — К., 1999. — С. 25–32.
    117. Трощинський В., Шевченко А. Українці в світі. — К., 1999. — 351 с.
    118. Лосский Н. Характер русского народа // Соч.: В 2 т. — М., 1990. — Т. 2. — 186 с.
    119. Спиридонова В. П. Государство и национальная ментальность // Очерк русской мысли конца ХІХ — начала ХХ ст. — СПб., 1992. — С. 36–48.
    120. Сучасність. — 1993. № 1.
    121. Римаренко Ю. Національний розвій України: проблеми, перспективи. — К., 1996. — 242 с.
    122. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, поняття. — К., 1993. — 807 с.
    123. Motyl A. Dilemmas of Independence // Political Studies. — 1990. — N 4. — Р. 83–92.
    124. Євтух В., Трощинський В. Державна етнополітика України: історичні витоки та джерела формування в сучасних умовах. — К., 1993. — 312 с.
    125. Психологія та педагогіка життєтворчості — К., 1996. — 652 с.
    126. Жизнь как творчество (социально-психологический анализ). — К., 1995. — 534 с.
    127. Гумилев Л. Н. Этносфера. История людей и история природы. — М., — 638 с.
    128. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи. — К., 1997. — 211 с.
    129. Российский социум 1994 г.: конфликтологическая экспертиза // Социс. — 1995. — № 2. — С. 19–36.
    130. Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992. — 232 с.
    131. Етнос і соціум. — К., 1995. — 236 с.
    132. Людина в сфері гуманітарного пізнання. — К., 1999. — 408 с.
    133. Бердяев Н. Судьбы России. — М., 1990. — 224 с.
    134. Геллнер Ернест. Націоналізм. — К., 1993. — 312 с.
    135. Тишков В. А. Социальное и национальное в историко-антро-поло¬гической перспективе // Вопросы философии. — 1990. — № 12. — С. 5–19.
    136. Мнацаканян М. И. Этносоциология: нация, национальная психология и межнациональные конфликты. — М., 1998. — 352 с.
    137. Костицький М. В. Політико-правова доктрина як основа розбудови української держави // Вісник Львівського університету. — Серія юридична. — Вип. 31. Проблеми державності в Україні. — Львів, 1998. — С. 19–25.
    138. Новик И. Системность оптимального выбора // Общественные науки и современность. — 1995. — № 1. — С. 123–134.
    139. Мартинець В. Микола Міхновський — піонер українського націоналізму // Політологічні читання — 1995. — № 2. — С. 251–262.
    140. Старосольський В. Теорія нації. — К., 1997. — 157 с.
    141. Вассиян Ю. Одиниця і суспільність (Суспільно-філософські нариси). — Торонто, 1957. — 90 с.
    142. Краткий словарь по социологии. — М., 1929. — 242 с.
    143. Borzecki Jerzy. Issues of Language and National Identity: Reexaminations and Comments // Polish Review. — 1999. — Vol. XLIX, no. 1. — Р. 43–52.
    144. Parech Bhiku. Defining British National Identity // The Political Quarterly. — 2000. — Vol. 71, no. 1. — Р. 4–11.
    145. Kymlicka W. Multicultural Citizenship. — Oxford: Clarendon Press, 1998. — 280 р.
    146. Солдатова Г. Психология межэтнической напряженности. — М., 1998. — 352 с.
    147. Walzer M. Comment in Army, Multiculturalism // Copalsky M. ed. Meaning Diversity in Plural Societies: Minorities, Migration and National boalding in Post-Communist Europe. — Ottawa: Forum Eastern Europe. 1998. — 247 р.
    148. The Idea of Nationalism: A Study in its Origins and Backynound. — London, 1944. — 125 р.
    149. Нroch M. Social Preconditions of National Revival in Europe: A Comparative Analysis of the Social Composition of Patriotic Group among the Smabler European Nations. — Cambridge, 1985. — 212 р.
    150. Нагорна Л. П. Категорія «національна ідентичність» у сучасній етнополітології // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень. — 1999. — Вип. 6. — С. 5–17.
    151. Потебня О. Мова. Нація, Денаціоналізація. Статті і фрагменти / Упорядник Ю. Шевельов. — Нью-Йорк, 1962. — 48 с.
    152. Поздняков Э. Л. Нация. Национализм. Национальные интересы. — М., 1994. — 128 с.
    153. Шкляр Л. Духовне життя етносу і нації // Життя етносу. Соціокультурні нариси. — К., 1998. — С. 165–182.
    154. Qibson James L.. Social Identities and Political intolerance // American Journal of Political Science. — 2000. — Vol. 44, N 2, apr. — Р. 275–287.
    155. Коллар Я. О литературной взаимосвязи между славянскими племенами и наречиями // Методология славянской философии. — М., 1982. — С. 230–245.
    156. Линц Х., Степан А. Государственность, национализм и демократия // Полис. — 1997. — № 5. — С. 23–32.
    157. Kuzio T. Ukraine: State and Nation-building. — London; New York, 1998. — 245 p.
    158. Alibhali-Brown J. The Contour of Love: Mixed Race Relations hips. — Virago, London, 1999. — 267 p.
    159. Miller D. On Nationality. — Oxford, 1995.
    160. Ergil Dogu. Identity Crisis and Political Instability // Journal of International Affairs. — 2000. — Vol. 54, N 1. — P. 291–302.
    161. Qinliano Elise. Who Determines the Self in the Political Self-Determination // Comparative Politics. — 2000. — Vol. 32, N 3. — P. 292–312.
    162. Шкляр Л. Е. Особа в етнічності // Життя етносу: соціокультурні нариси. — К., 1997. — С. 62–70.
    163. Медведчук В. За принципом свободи, рівності, братерства // Віче. — 1997. — № 5. — С. 3–13.
    164. Eagleton Terry. Five Types of Identity and Difference in Multicultural States // Rethinking Difference and Identity ed. by D. Bennett. — London; New York: Routledge, 1998. — P. 186.
    165. Павленко Ю. Етнос та соціодинаміка національної культури // Онтологія проблеми культури. — К., 1994. — 220 с.
    166. Зенхаас Д. Етнічні конфлікти та шляхи розв’язання // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 179–189.
    167. Барсегов Ю. Право на самоопределение — основа демократического разрешения межнациональных проблем. — Ереван, 1989. — 196 с.
    168. Картунов О. Взаємовідносини нації і держави // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996. — С. 46.
    169. Римаренко Ю. Громадянське суспільство і національна сфера // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996. — С. 321–322.
    170. Харахаш Б. Національне самовираження: принцип і практика. — К., 1999. — 52 с.
    171. Нагорна Л. Парадигма геополітики і пастки етноетики: україн¬сько-російський контекст // Віче. — 1995. — № 6. — С. 24–37.
    172. Крылов А. Сепаратизм в странах Востока. — М., 1992. — 326 с.
    173. Ратнер М. Предисловие // Шпрингер О. Национальные проблемы (Борьба национальностей в Австрии). — СПб., 1909. — С. І–ХХХ.
    174. Картунов О., Римаренко Ю., Степико М. Йоган-Гольфрід Гердер // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996. — С. 30–31.
    175. Государство // Политология: Энциклопедический словарь. — М., 1992. — С. 59–62.
    176. Ребет Л. Теорія нації. — Львів, 1997. — 192 с.
    177. Основи політології. — К., 1991. — 278 с.
    178. Шемшученко Ю. Наукові засади ідеології державотворення в Україні // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність. — К., 1997. — С. 3–7.
    179. Погорілко В. Ф. Нова Конституція України — втілення національної ідеології державотворення // Там само. — С. 8–11.
    180. Maiz Ramon. Institution. Policies and National Building // Regional and Federal Studies. — 2000. — Vol. 10, N 1. — P. 82–87.
    181. Donnel Q., Schmiter Ph. C. Transition Aroma Authoritarian Rule: Tentative Conclusion about Uncertain Democracies. — Baltimore, 1986. — 324 p.
    182. Альбертіні Л. М. Правове регулювання громадянства в європейських державах. Автореф. дис. … канд. юр. наук. — К., 1999. — 24 c.
    183. Qolubovic Zagorka. Individual and Collective Needs and Rights: Construction of Civic Identity in Civic Society in the Countries in Transition, ed. by N. Skeederovic. — Subotica: Open University Subotica, 1999. — 501 p.
    184. Soysal Y. Citizenship and Identity // Ethnic and Racial Studies. — 2000. — Vol. 23, N 1. — Р. 12–19.
    185. Воля. — 1920. № 11–12. — С. 403–430.
    186. Кьеркегор С. Страх и трепет. — Л., 1991. — 322 с.
    187. Молчанов М. Ідеологія влади: віхи історії // Політологічні читання. — 1992. — № 2. — С. 159–167.
    188. Melott U., Modood T. (ed.) The Politic of Multiculturalism in the New Europe: Racism, Identity and Community. — London: Zed Books, 1997. — 321 р.
    189. Duke V. The Individual, the State, and Ethnic Communities in Political Theory. — N. Y.: Pergamon Press, 1999. — 385 p.
    190. Norman W. Democracy and Communal Self-Determination. — N. Y.; Oxford, 1997. — 233 р.
    191. Political Psychology. — 2000. — Vol. 20, N 1, March. — 285 р.
    192. Национализм и космополитизм в современном мире. — М., 1993. — 342 с.
    193. Бочковський О. Наука про націю та її життя. — Нью-Йорк, 1958. — 356 с.
    194. Janice Mattern. Taking Identity Seriously // Cooperation and Conflict. — 2000. — Vol. 35, N 3. — Р. 73–82.
    195. Римаренко С. Самовизначення особи, нації, держави. — К., 2000. — 543 с.
    196. Степико М. Т. Філософсько-методологічний аналіз становлення та буття етнонаціональних спільнот. Автореф. дис. … д-ра філос. наук. — К., 1999. — 48 с.
    197. Сміт Ентоні. Національна ідентичність. — К., 1994. — 222 с.
    198. Політологія. — Львів, 1994. — 435 с.
    199. Грушевський М. Нова Україна. Гадки і мрії. — К., 1994. — 164 с.
    200. Абетка етнополітології. — Т. І. — К., 1996. — 248 с.
    201. Андрусяк Т. Право народу на самовизначення — основа права народу (за М. Драгомановим) // Абетка етнополітолога. К., 1996. — Т. І. — С. 161–163.
    202. Hannum H. The Idea of National Liberation. — Baltimore, 1997. — 191 р.
    203. Wicker H. R., Alber І. L., Bolzman K., Wimmer A. (ed.) Dаs Fremde in der Qeselschaft: Migration, Ethizität und Staat. — Zürich, 1996. — 331 s.
    204. Национально-культурные автономии и образования. Историография. Политика. Практика. Антология / Сост. М. Н. Губогло, И. В. Нам: В 3 т. — 1996. — Т. 2. — 718 с.
    205. Курчинский М. Культурная автономия. Введение в Закон о культурной автономии в Эстонии (Извлечения) // Национально-культурные автономии и образования. — Т. 3. — С. 65–77.
    206. Федеральный Закон «О национально-культурной автономии» // Жизнь национальностей. — 1996. — № 6. — С. 13–17.
    207. Федеральный Закон о национально-культурном объединении граждан: Проект // Национально-культурные автономии и образования. — Т. 2. — С. 213–221.
    208. Жаботинский В. Самоуправление национального меньшинства // Национально-культурные автономии и образования. — Т. 1. — С. 178–182.
    209. Гунчак Т. Українська Народна Республіка і національні меншини // Україна в сучасному світі. — К., 1990. — С. 44–52.
    210. Многонациональный Одесский край: образ и реальность: В 3 т. — М., 1997. — Т. 3. — 632 с.
    211. Толочко П. Від буття до свідомості чи від свідомості до буття // Урядовий кур’єр. — 1995. — 7 берез.
    212. Qiordano C. Il sogno dello Stato mon ethnico // Stati, ethnie, culture, a cura Pietro Scazduelli. — Milano, 1996. — 243 p.
    213. Картунов О., Маруховська О. Поліетнічні держави. Моделі демократії // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — С. 742.
    214. Bugajski J. Ethnic Pоlities in Eastern Europe. Armone. — N. Y., 1993. — 182 р.
    215. Гаєвський Б., Ребкало В. Культура державного управління: Організаційний аспект. — К., 1999. — 154 с.
    216. Легітимація, легітимність // Міграційні процеси в сучасному світі. — К., 1998. — С. 126–127.
    217. Майборода А. Н. Теория этничности в западном обществоведении: структура и принципы исследования. — К., 1993. — 356 с.
    218. Бочковський О. Вступ до націології. — К., 1992. — 242 с.
    219. Касис С. Национализм и космополитизм в современном мире // Свободная мысль. — 1999. — № 4. — С. 15–21.
    220. Свідзинський А. Українська національна ідея та шляхи її втілення // Універсум. — 1996. — С. 10–19.
    221. Хабермас Ю. Гражданство и национальная идентичность // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. — М., 1995. — С. 213–239.
    222. Морич А. Спроба нового підходу до історичного дослідження національних меншин в Австрії // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи. Компаративний аналіз та перспектива розвитку. — К., 1994. — С. 185–203.
    223. Ян Э. Где находится Восточная Европа // Мировая экономика и международные отношения. — 1990. — № 12. — С. 75–89.
    224. Картунов О. Велика Французька революція // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — С. 212–217.
    225. Основы политологии / Под ред. В. Бабкина. — К., 1991. — 356 с.
    226. Картунов О. Суверенітет // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — С. 665.
    227. Картунов О. Суверенітет національний // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — С. 666.
    228. Малашенко. Основи конституційного права України. — К., 1995. — 232 с.
    229. Morokvasic M. Theology of Exclusion: Nationalism, Sexism and the Yugoslavia Gender, Ethnicity and Political Ideology. — London: Routledge, 1998. — 244 р.
    230. Пізюр Е. Демократія і нація // Сучасність. — 1970. — № 11. — С. 109–117.
    231. Левин И. А. Суверенитет. — М., 1998. — 215 с.
    232. Alter P. Nationalismus. — Frankfurt am Main, 1985. — 142 р.
    233. Хартли Т. К. Основы права Европейского Сообщества. — М., 1998. — 553 с.
    234. Заєць А. П. Правова держава в контексті набутого українського досвіду. — К., 1999. — 256 с.
    235. Сорокин П. Основные черты русской нации в ХХ ст. // О России и философской культуре. — М., 1990. — С. 430–464.
    236. Федерализм // Энциклопедический словарь. — М., 1997. — С. 155–156.
    237. Балтушок В. Етнічне й національне: динаміка взаємодії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1999. — № 1. — С. 94–99.
    238. Листов И. М. Национальный состав населения Швейцарии // Этнические процессы зарубежной Европы. — М., 1970. — С. 71–89.
    239. Connor Walter. Nation-Building or Nation-Destroying // Worlds Politics. — 1972. — Vol. 24, N 3. — P. 83–91.
    240. Qeertz Cliford. The Interpretation or Cultures: Selected Essays. — N. Y., 1973. — 224 р.
    241. Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефіцит понять // Віче. — 1995. — № 6. — С. 83–91.
    242. Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 3. — С. 163–175.
    243. Smith A. D. Nationalism and Modernism A Critical Survey of Recent Theories of Nation and Nationalism. — N. Y., 1998. — 225 р.
    244. Геллнер Э. Нация и национализм. — М., 1991. — 215 с.
    245. Зварич Р. Воля до справедливості. — Київ; Мюнхен, 1992. — 134 с.
    246. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. — К., 1996. — 470 с.
    247. Сучасність. — 1992. — № 4. — С. 61–78.
    248. Євтух В. Якою має бути етнополітика української держави // Віче. — 1992. — № 11. — С. 89–112.
    249. Куди йдемо? Матеріали науково-практичної конференції. — К., 1994. — 134 с.
    250. Парахонський Б. Національні інтереси України (Духовно-інте¬лек¬туальний вимір). — К., 1993. — 73 с.
    251. Воля. — 1932. — № 1. — 7 черв. — С. 15–26.
    252. Брайчевський М. Нація і держава // Київ. — 1993. — № 3. — С. 132–148.
    253. Армія в умовах незалежнос
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Колоденко Олена Володимирівна Диференційовані програми санаторно-курортної реабілітації хворих на ішемічну хворобу серця з супутніми захворюваннями після хірургічної реваскуляризації міокарда» (клініко-експериментальне дослідження)
Желясков Василь Якович Теоретичні і методичні засади підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах до професійної комунікативної взаємодії
Даниленко Олександр Борисович Система неперервної професійної підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах
Тимків Надія Михайлівна Теорія і практика підготовки фахівців нафтогазової галузі у технічних університетах України (кінець ХХ – початок ХХІ століття)
Коренева Інна Миколаївна Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів біології до реалізації функцій освіти для сталого розвитку