МІЖЕТНІЧНА ВЗАЄМОДІЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД : Межэтническое взаимодействие на западноукраинских землях В межвоенный период

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • МІЖЕТНІЧНА ВЗАЄМОДІЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
  • Альтернативное название:
  • Межэтническое взаимодействие на западноукраинских землях В межвоенный период
  • Кол-во страниц:
  • 453
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
  • Год защиты:
  • 2007
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ


    На правах рукопису

    Гон Максим Мойсейович

    УДК 323.1 (477.8)

    МІЖЕТНІЧНА ВЗАЄМОДІЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД


    23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора політичних наук



    Науковий консультант –
    Панібудьласка Володимир Федорович,
    доктор історичних наук, професор



    Київ – 2007









    ЗМІСТ


    ВСТУП 8
    РОЗДІЛ 1 Основні теоретико-методологічні аспекти вивчення міжетнічної взаємодії. Джерельна база дослідження 16
    1.1. Джерельна база дослідження 16
    1.2. Дослідження міжетнічної взаємодії в зарубіжній і вітчизняній етнополітології 23
    1.3. Основні теоретико-методологічні аспекти вивчення проблеми міжетнічної взаємодії 54
    Висновки до Розділу першого 86
    РОЗДІЛ 2 Західноукраїнська етнополітична сфера: суб’єкти і тенденції 89
    2.1. Етносоціальна структура населення західноукраїнських земель 89
    2.2. Пріоритети етнонаціональної політики держав у регіоні 101
    2.3. Партійні суб’єкти політичних процесів: артикуляція етногрупових інтересів та стратегія їх захисту 117
    Висновки до Розділу другого 154
    РОЗДІЛ 3 Міжетнічна взаємодія в умовах трансформаційних процесів 159
    3.1. Політизація етнічностей та етнополітична поведінка 159
    3.2. Державна етнонаціональна політика 180
    3.3. Культура міжетнічної взаємодії 208
    Висновки до Розділу третього 227
    РОЗДІЛ 4 Міжетнічні компроміси періоду „санації” 234
    4.1. Нація-держава й етнічні меншини: проблема гармонізації взаємин 234
    4.2. Взаємодія рівностатусних етнонаціональних спільнот: контроверсійна природа компромісу 263
    Висновки до Розділу четвертого 283
    РОЗДІЛ 5 Міжетнічні суперечності й конфлікти 288
    5.1. Етнополітичні суперечності й конфлікти 288
    5.2. Етносоціальні протиріччя та конфлікти 317
    5.3. Ціннісні суперечності й конфлікти 340
    Висновки до Розділу п’ятого 358
    ВИСНОВКИ 363
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 373
    ДОДАТОК А Чисельність українських, польських та єврейських закладів дрібнотоварного виробництва в Станіславському воєводстві
    (1939 р.) 449
    ДОДАТОК Б Структура професійної зайнятості євреїв Західної України (кінець 1920-х – початок 1930-х рр.) 450
    ДОДАТОК В Пріоритети етнонаціональної політики держав 451
    ДОДАТОК Г Основні типи етнополітичної поведінки 452
    ДОДАТОК Д Структура культури міжетнічної взаємодії 453
    ДОДАТОК Е Критерії компромісів рівностатусних етнонаціональних спільнот 454









    ВСТУП



    Міжетнічна взаємодія – об’єктивна реальність поліетнічних держав. Враховуючи те, що культурні символи груп формують дихотомію між „ми” й „вони”, а етнічність залишається одним із визначальних суспільних ідентидів, інтеракціонізм етнонаціональних спільнот виступає фактором, який безпосередньо впливає на політичні процеси в них. Це сповна стосується й України з її поліетнічним складом населення.
    Незважаючи на зростаючу популяризацію ідей лібералізму, події другої половини ХХ – початку XXI ст. у світі свідчать про подальше функціонування широкого спектру каталізаторів міжетнічних суперечностей. Останніх не оминули й учасники європейської інтеграції. Серед окремих з них, за висновком М.К.Флінна, простежується ознака легітимації націоналізму [1, P. XII]. Такі реалії, як, зрештою, й сама наукова значимість проблеми, актуалізує важливість вивчення міжетнічного інтеракціонізму як суспільного явища.
    Воно набуває особливого суспільного звучання в Україні, адже вітчизняні науковці включилися в дослідження міжетнічної взаємодії не успадкувавши від радянського суспільствознавства необхідного комплексу концептуальних гіпотез. Такий стан справ – наслідок спроб тогочасних учених обґрунтувати виникнення нових тенденцій міжетнічної взаємодії в умовах „соціалістичного будівництва”. До того ж теоретичні положення, що розроблялися фахівцями-етнографами, суперечили класовим цінностям правлячої партії. Відтак їх кваліфіковано „буржуазними”, що означало негласне табу на їхню подальшу розробку [2, с. 132]. Водночас курс на формування „радянської людини”, громадянина, що не відав би свого роду-племені, призвів до штучного звуження спектру суб’єктів політичних процесів, тим самим унеможлививши вивчення їхніх інтеракцій.
    Кардинальні зміни в наукових дослідженнях, що розпочалися в 1980-х рр., супроводжувалися поверненням етнонаціональних спільнот до числа самостійних суб’єктів політичних процесів. Однак ступінь розроблення теми засвідчує, що західноукраїнська етнополітична сфера міжвоєнного періоду залишається здебільшого поза спектром уваги вчених. Відтак експлікація міжетнічних процесів у ній уособлює той об’єкт пізнання, що сприяє вивченню явища міжетнічної взаємодії. Це, з одного боку, визначає необхідність дослідження обраної нами теми, з другого – її значущість.
    Актуальність теми дослідження визначається ключовою роллю взаємодії етнонаціональних спільнот у формуванні міжетнічних відносин. Значимість інтеракціонізму в умовах етнічних відмінностей очевидніша із врахуванням участі етнонацій у політичних процесах як самостійних суб’єктів, що нерідко обстоюють ті варіанти врегулювання міжгрупових суперечностей/конфліктів, які задовольняють виключно власні інтереси. Ініціативи хоча б одного з них, спрямовані на зміну/збереження існуючого статус-кво, особливо ж у реаліях ранжованої системи міжетнічних відносин, зумовлюють функціонування протидіючого процесу.
    Його суспільна значимість незаперечна, адже взаємні стимули й реакції груп безпосередньо коригують міжетнічні відносини. Останні, будучи знаковим компонентом структури інтеракціонізму етнонаціональних спільнот, є одним із факторів, які безпосередньо впливають на політичні процеси в поліетнічних державах.
    Досліджувана проблема становить значний науковий інтерес, зважаючи на варіативність видів міжетнічної взаємодії. Амбівалентність процесу суб’єкт-суб’єктних відносин (безпосередні й опосередковані) диверсифікує явище інтеракціонізму, відтак – визначає імператив його всебічного осмислення з урахуванням особливостей характеру контактів поміж групами.
    Актуальність дослідження обраного об’єкт-предметного поля визначається й іншими критеріями. Зокрема, динамікою міжетнічної взаємодії, яка обумовлює імовірність кореляції взаємин етнонаціональних спільнот, а також інтеракціонізмом у західноукраїнській етнополітичній сфері рівно- та різностатусних груп.
    Названі компоненти досліджуваної проблеми окреслюють її теоретичну продуктивність. Враховуючи модерність етнополітологічних студій в Україні й проблеми міжетнічної взаємодії зокрема, вона є важливою для вітчизняної науки.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі плану теоретичної розробки політичних і етнонаціональних проблем державотворення в Україні, що здійснюється кафедрою політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури (номер державної реєстрації 0100У00297). Під час їх реалізації у межах досліджуваної в дисертації проблеми здобувачем сформульовано й конкретизовано теоретичні положення міжетнічної взаємодії.
    Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні соціальної взаємодії в умовах етнічних відмінностей, її теоретичному та методологічному осмисленні, виявленні особливостей і закономірностей поведінки/ініціатив суб’єктів етнополітичної сфери в міжетнічних процесах, вироблення рекомендацій, що сприятимуть гармонізації їх інтеракціонізму в Україні та формуванню міжетнічної злагоди в ній.
    Визначена мета обумовлює наступні завдання дослідження:
    • визначити та проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи у вивченні міжетнічної взаємодії;
    • проаналізувати контроверсійну роль простору міжетнічної соціокультурної дистанції в інтеракціонізмі груп;
    • з’ясувати пріоритети етнонаціональної політики держав в умовах трансформаційних процесів та після їх завершення;
    • проаналізувати номіновані політичними акторами „ми”-інтереси та стратегію їх захисту;
    • дослідити характер міжетнічних процесів у досліджуваному регіоні, проаналізувати взаємодію рівно- та різностатусних етнонаціональних спільнот;
    • визначити корелюючі міжетнічну взаємодію об’єктивні та суб’єктивні фактори;
    • дослідити амбівалентність форм врегулювання міжетнічних суперечностей;
    • проаналізувати міжетнічні суперечності й конфлікти за сферами їх прояву;
    • з’ясувати критерії консенсусів між рівно- та різностатусними етнонаціональними спільнотами, розробити теоретичні положення їх досягнення;
    • визначити особливості етноповедінки груп в умовах воєнно-політичного конфлікту;
    • дослідити функціональність зовнішньополітичних факторів як кореляційного чинника міжетнічної взаємодії;
    • вивчити культуру інтеракціонізму груп, визначити її структуру.
    Об’єкт дослідження – діяльність суб’єктів західноукраїнської етнополітичної сфери, міжетнічні процеси та міжетнічні відносини.
    Предмет дослідження – міжетнічна взаємодія у період між двома світовими війнами на західноукраїнських землях.
    Географічні межі дослідження охоплюють територію, яку після поразки української національно-демократичної революції інкорпоровано Другою Річчю Посполитою. Міжетнічна взаємодія в західноукраїнському регіоні вивчається в хронологічних рамках 1918-1939 рр., тобто з розпаду Австро-Угорської й Російської імперій і до початку Другої світової війни.
    У процесі реалізації дослідницьких завдань використано різні методи дослідження. Зокрема, застосування порівняльно-історичного та емпіричного методів аналізу сприяло з’ясуванню особливостей етноповедінки, культури міжетнічної взаємодії та етнонаціональної політики держав. Враховуючи факт переходу контролю над дефіцитними ресурсами на західноукраїнських землях від українців до поляків, а також зміни в орієнтації політичної еліти останніх на різні етнополітичні моделі держав, у роботі використано проблемно-хронологічний метод дослідження.
    З метою з’ясування впливу міжетнічної взаємодії на політичні процеси, їхню взаємозалежність, дослідження етнополітичних концепцій держав, які в різний час інституціоналізувалися в регіоні, застосовано системний метод дослідження. Він, зокрема, сприяє виявленню особливостей ініціатив влади стосовно різностатусних етнонаціональних спільнот, їхньої реакції як на дії держав, так і політичних акторів з числа „чужих”. При формулюванні висновків дисертаційного дослідження використано ретроспективний метод аналізу.
    Водночас у роботі застосовано такі загальнонаукові методи етнополітології, як індукція та дедукція, аналіз і синтез, а також принципи історизму, об’єктивності та міждисциплінарний підхід.
    Наукова новизна одержаних результатів:
    - вперше в українській етнополітології здійснено комплексний аналіз міжетнічної взаємодії на західноукраїнських землях у міжвоєнний період;
    - доведено амбівалентну роль простору міжетнічної соціокультурної дистанції у взаємодії груп;
    - розвинуто твердження Дж.Рекса про даність нейтральних міжетнічних стосунків та Р.Парка стосовно „безликого соціального порядку” як ситуацій, коли відсутність сталих міжетнічних контактів є передумовою компромісно-ігноруючого співіснування „чужих”;
    - вперше досліджено „ми”-інтереси всіх етнонаціональних суб’єктів міжетнічного інтеракціонізму та стратегію їх захисту головними політичними акторами;
    - з’ясовано особливості етнополітичної поведінки українців, поляків та імміграційних етнонаціональних спільнот в умовах трансформаційних процесів;
    - доведено функціональність зовнішньополітичних факторів як одної з корелюючих міжетнічні процеси детермінант;
    - запропоноване авторське бачення структури культури міжетнічної взаємодії;
    - визначено критерії компромісів між рівно- та різностатусними етнонаціональними спільнотами;
    - запропоновано інтерпретувати міжетнічний конфлікт як врегулювання суперечностей у різних формах (конкуренція, суперництво, боротьба тощо), які відображають сутність здійснених ініціатив для захисту „ми”-інтересів;
    - обґрунтовано правомірність виокремлення в модернізаційній концепції міжетнічних суперечностей і конфліктів її протомодернізаційного варіанту;
    - встановлено правомірність оперування запропонованою О.Тєвдой-Бурмілі дефініцією „охоронного” націоналізму.
    - запропоновано трактувати особливим типом міжетнічних суперечностей ті, які зумовлені неприйняттям політичних символів конкуруючих груп, трактувати їх елементом семіотичних суперечностей/конфліктів.
    Цими параметрами визначається теоретичне значення дисертаційного дослідження. Його практичне застосування можливе в розробці й викладанні спеціальних та нормативних (етнополітологія, конфліктологія, історія України) курсів, для подальшої розробки теоретичних положень міжетнічної взаємодії та вивчення міжетнічних процесів. Одержані результати дослідження можуть бути враховані в подальшій розробці концептуальних принципів і засад державної етнонаціональної політики України.
    Апробація результатів дисертації здійснена на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Першій міжнародній науковій конференції „Проблеми Голокосту в Україні” (Дніпропетровськ, 17-18 грудня 2001 р.), Другій міжнародній науковій конференції „Проблеми Голокосту в Україні” (Дніпропетровськ, 21-23 жовтня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції „Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми історії і політології” (Київ, 16-18 травня 2002 р.), Дев’ятій Щорічній Міжнародній Міждисциплінарній Конференції з Юдаїки (м. Корольов Московської області, 4-6 лютого 2002 р.), III міжнародній науковій конференції „Західно-Українська Народна Республіка: до 85-річчя утворення” (Івано-Франківськ, 31 жовтня 2003 р.), XI міжнародній науковій конференції „Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи – „Доля єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині ХХ століття (до Другої світової війни)” (Київ, 26-28 серпня 2003 р.), Першій Міжнародній науковій конференції „Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина” (Івано-Франківськ, 24-25 червня 2004 р.), VII міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта `2004” (Дніпропетровськ, 10-25 лютого 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Суспільство: історія, методологія дослідження, практика” (Тернопіль, 18 червня 2004 р.), Науковій конференції „Україна і слов’янський світ: історія і сучасність” (Рівне, 25-26 травня 2004 р.), Першому науковому семінарі-школі для студентів університетів України „Історія Голокосту в Європі: проблеми толерантності та захисту прав людини” (Львів, 13-15 лютого 2004 р.), „Школе по изучению истории Катастрофы (Beit-Sefer Shoah)” (Київ, 9 березня 2005 р.), Щорічному науковому семінарі „Геополітичні домінанти країн ЦСЄ на початку XXI століття” (Рівне, 11-12 квітня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції „Український і польський народи у горнилі Другої світової війни (1939-1945)” (Київ, 12 травня 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Друга світова війна і доля народів України” (Київ, 23-24 червня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність” (Івано-Франківськ, 14-15 жовтня 2005 р.), Науково-практичній краєзнавчій конференції „Велика Волинь: історія і сучасність” (Рівне, 14 грудня 2005 р.), Регіональних наукових конференціях „Актуальні проблеми історії західноукраїнських земель першої половини ХХ століття” (Рівне, 15 лютого 2006 р., 27 лютого 2007 р.), VII Всеукраїнській науково-практичній конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 26 травня 2006 р.) та інших.
    Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва та архітектури, оприлюднювалися у виступах на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Рівненського державного гуманітарного університету (2005, 2006, 2007 рр.)
    Протягом 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007 навчальних років за темою дисертаційного дослідження здобувачем викладався авторський спецкурс на історико-соціологічному факультеті Рівненського державного гуманітарного університету.
    Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено в двох авторських монографіях, 28 статтях, опублікованих у фахових виданнях, що внесені до переліків ВАК України, 11 статтях у наукових збірниках, двох статтях та трьох тезах за результатами наукових конференцій.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ



    Аналіз української етнополітологічної думки засвідчує, що проблема міжетнічної взаємодії в її комплексному прочитанні, осягненні багатогранності форм інтеракціонізму груп залишається відкритою. Серед тематичних комплексів, які сформувалися в ній упродовж двох останніх десятиліть, домінує проблема соціальних змін, відтак етнічний конфлікт залишається епіцентром уваги вітчизняних учених. Водночас їх науковий доробок у ретроспективному напрямі етнополітичних процесів дає підстави констатувати, що вивчення взаємодії в західноукраїнській етнополітичній сфері за участю всіх її суб’єктів залишається не реалізованим. Тому розв’язання цієї наукової проблеми у період між двома світовими війнами, як і подальше вивчення міжетнічних процесів в Україні загалом, сприяє, з одного боку, ліквідації однієї з лакун у царині історії етнополітології, з другого – осмисленню теоретичних проблем, реалізованих на вітчизняному емпіричному матеріалі.
    Суперечності й конфлікти – домінуючі тенденції міжетнічної взаємодїі у досліджуваному регіоні. Такий статус-кво зумовлений, передусім, трансформаційними процесами на постімперському просторі, які розпочалися в реаліях чітко виражених структурних розмежувань. Їх демаркаційні „кордони” конструювалися головно тріадою чинників: 1 – статусно-рольовою диференціацією, яка формувалася/коригувалася безпосередньо в час етнополітичного конфлікту; 2 – усвідомленням різностатусними групами різниць у перспективі реалізації своїх ціннісних можливостей; 3 – політичною ідентифікацією етнофорів на засадах етнічності.
    Стандартизовані внаслідок етнокультурного поділу праці соціальні установки та культурні ресурси етнонацій зумовили фукціонування на західноукраїнських землях упродовж періоду між двома світовими війнами того соціального простору, якому притаманна взаємовіддаленість груп. Ціннісно, а відтак і світоглядно інтровертні, їхні представники інституціоналізували тих політичних акторів, які прагнули врегулювання значимих для „своїх” проблем здебільшого без врахування інтересів „чужих”. Тому більшість партій суб’єктів міжетнічної взаємодії виступали агентами кофліктів, тим часом як стратегії компромісу й консенсусу продукували лише поодинокі організації.
    У час досягнення етнічними рухами за здобуття держав їх максимальної фази активності, етнонації, в залежності від етноареального чи дисперсного проживання, відмінностей групових інтересів демонстрували різні стратегії. Етноповедінка українців і поляків, які намагалися встановити свій політичний контроль над ЗУЗ, характеризується нонконформізмом і наступальністю, тим часом як інші групи самоусунулись від участі у воєнно-політичному конфлікті. Водночас застосування принципів поведінкового підходу в аналізі політичного конфлікту дає підставу констатувати, що етнополітична поведінка представників різних етнонаціональних спільнот означена такими особливостями:
    а) внутрішньогруповою біфуркацією серед українців і поляків – результат різних рівнів політичної свідомості етнофорів з числа обох етнонацій;
    б) участю незначної частини євреїв і німців у польсько-українському воєнно-політичному конфлікті 1918-1919 рр. – позиція, яка суперечила стратегії їхніх груп;
    в) ситуативною активізацією росіян у етнополітичних процесах – реакція на зміну їх статусу, кризу „зовнішньої батьківщини” загалом.
    Етноповедінка груп особливо чітко різнилася протягом перших років після краху імперій. Ті, що в різний час здобували дефіцитні ресурси – українці й поляки – сприяли розбудові національних держав, тим часом як етнічні меншини здійснювали вибір стосовно (не)легітимізації „чужої” влади, (не)інтеграції в новоутворені етнополітичні організми. Відтак імміграційні спільноти демонстрували здебільшого інтеграційний курс, а українці й поляки – етносепаратистську позицію. При цьому партії українських конформістів чи тих польських організацій, що сповідували курс на досягнення міжетнічних компромісів, відігравали у міжетнічних процесах другорядну роль.
    Схожість етноповедінки українців та імміграційних етнічних меншин – її інтеграційний за метою варіант – визначилася тільки на тлі трагічних суспільно-політичних процесів у радянській Україні 1930-х рр. Цей факт актуалізує значимість зовнішніх чинників у кореляції характеру міжетнічної взаємодії в досліджуваному регіоні, що поєднується з проблемою темпоральності: використання сприятливої для нації-держави ситуації з метою гармонізації її стосунків з „чужими”. Провал політики „нормалізації” польсько-українських взаємин засвідчив неготовність держави та її титульного етносу налагодити конструктивну взаємодію з найчисельнішою етнічною меншиною. Суголосно невиправданим стало й ігнорування вимог дисперсних етнонаціональних спільнот, а ставка на еміграційний варіант розв’язання єврейського питання продемонструвала відверту реакційність низки польських партій та центральної влади у питанні врегулювання міжетнічних суперечностей і конфліктів.
    Такий стан справ засвідчує, що досягнення цих цілей легітимними засобами є для етнічних меншин даністю, об’єктивним імперативом. Натомість для нації-держави й сформованих нею в умовах етнократії інститутів влади – предметом вибору. Водночас, враховуючи статусно-рольовий фактор суб’єктів політичних процесів, емпірика взаємодії груп у Польщі дає підстави для виокремлення у варіативності характеру міжетнічних компромісів їх особливих варіантів. У випадку зосередження уваги на підпорядкованих „чужих”, які змушені погоджуватися на невигідні для групи умови, - йдеться про компроміс безвиході. Відповідно ініціативи етнічної більшості, яка, користуючись монополізацією влади та імовірністю застосування ресурсів держави, нав’язує дискримінованим групам заздалегідь неприйнятні для них вимоги в ультимативній формі постають як компроміс сили.
    Саме на цих засадах, принципі пріоритету інтересів „старшого брата” ґрунтувалися пропозиції „чужим”, що транслювалися польськими партіями. Тому більшість з них є імітацією прагнення до консенсусу, як і у випадку з ініціативами росіян, що загрожували перетворенням українців у етнічних маргіналів, - псевдокомпромісом за своїм єством. Такий висновок підтверджується не тільки оцінкою діяльності етнічних партій, а й констатацією нереалізованих урядом умов наймастабніших за час існування Другої Речі Посполитої угод: польсько-єврейської (1925 р.) та польсько-української (1935 р.).
    Ініціативи політичних акторів, що мали за мету досягнення дво- чи багатосторонніх компромісів, спонукають означити їхню фабулу як різновекторно-вертикальну: враховуючи фактор статусу груп і спрямування пропозицій – низхідні й висхідні. За конфігурацією суб’єктів, міжетнічні консенсуси й компроміси правомірно поділяти на горизонтальні, що досягнуті між рівностатусними „чужими”, та вертивальні, учасниками яких є політичні актори з числа нації-держави й „чужі”. При цьому особливості етностатусних інтересів визначають специфіку оцінки зовнішніх щодо групи пропозицій, яка базується на критерії їх прийнятності для „своїх”.
    Приклади безконфліктної взаємодії етнонаціональних спільнот, що проживали на ЗУЗ, засвідчують амбівалентну природу міжетнічних компромісів. Вона виявляється, в одних випадках, у визнанні справедливості вимог „чужих”, поступках, спрямованих на задоволення їхніх інтересів, в іншому – у взаємодії без безпосередніх міжетнічних контактів, т.зв. безликому соціальному порядку. Таке взаємоігноруюче співіснування груп правомірно класифікувати нейтральним модулем компромісів. Наближені до нього ті ситуації, коли паритет політичної незацікавленості, цілеспрямоване відмежування від „інших” виникає в результаті різновекторності націоналізмів діаспорних і тубільних етнонаціональних спільнот. Водночас поява міжетнічних контактів у будь-якій сфері суспільного життя чи їх активізація призводить до аберації нейтральних стосунків у нову якість. В умовах взаємодії груп, які демонструють ізоляціоністську поведінку, вона нерідко набирає форм етнічного невдоволення, суперечностей чи конфліктів.
    Етнополітика держав міжвоєнного періоду дає підстави констатувати як відмінні, так і спільні (за винятком ГСРР) компоненти. Останні зумовлені завданнями, які набувають особливої актуальності в час становлення нових етнополітичних організмів:
    1. забезпечення державного суверенітету, збереження територіальної цілісності, відтак – нейтралізація сепаратизму етноареальних етнічних меншин та їхніх претензій на перерозподіл влади;
    2. формалізація прав етнічних меншин. Вони постають не тільки елементом нового правового поля, реалізації державою її нормативно-регулюючої функції, але й оптимальним прийомом регулювання відносин у суспільстві, власне – засобом корекції політичної поведінки етнічних меншин, легітимізації ними влади іноетнічної більшості, формування їх громадянсько-територіальної ідентичності;
    3. забезпечення преференцій нації-державі в усіх сферах суспільного життя.
    Тим часом різниці реалізованих стратегій влади визначалися обраними елітами груп етнополітичними моделями держав та засобами, що використовувалися для їх втілення. Якщо стратегія УНР і ЗУНР означені етноплюральністю, курсом на формування поліетнічної політичної нації із збереженням багатокультурності й забезпеченням рівності громадян незалежно від їхньої етнічності й віросповідання, то Друга Річ Посполита практично повсякчас реалізовувала стратегію держави, що націоналізується. Головні показники цього – включення етнокультурних ресурсів меншин (передусім – українців) у об’єкт політики держави, обмеження об’єктів її патерналізму титульним етносом, а відтак – звуження поля пріоритетів етнополітики влади інтересами останнього, запровадження вертикальної ієрархії між групами.
    Неврегульовані експектації етнічних меншин, їхня мобілізація задля врегулювання проблем на прийнятних для них засадах виказують протестний характер їхньої реакції на дії влади. Відтак антологія виникнення міжетнічних суперечностей і конфліктів засвідчує їх контроверсійну природу. Лише в окремих з них, як, наприклад, у випадку з конфліктами інтересів (скажімо, боротьба за встановлення політичного контролю над ЗУЗ в умовах краху імперій) ескалація міжетнічної взаємодії зумовлювалася об’єктивними факторами. Інші ж, зокрема, конфлікти адаптації, етносоціальні, ціннісні, є, здебільшого, результатом, з одного боку, безпосередньої стратегії влади й партій нації-держави в сфері етнонаціональних відносин, з другого – стратегій і тактики політичних акторів етнічних меншин.
    Конкуренція рівно- та різностатусних етнонаціональних спільнот на ЗУЗ у період між двома світовими війнами дає підстави для виокремлення в модернізаційній концепції етнічних конфліктів їх протомодернізаційного варіанту, в етнополітичній – семіотичного. Така постановка питання зумовлена зусиллями груп, спрямованими на подолання їх соціальної неструктурованості, формування в економіці міст їх етнічних секторів, що, у випадку продовження конкуренції й економічного поступу регіону, з часом призвело б до власне модернізаційного міжетнічного конфлікту. Натомість правомірність виокремлення із політичних суперечностей і конфліктів їх семіотичного варіанту, зумовлена неприйняттям політичних символів тими етнонаціями, які, намагаючись зберегти/встановити суверенітет над територією, взаємно редукують їх. У такому обопільному запереченні відображаються як сакралізовані в минулому групами цінності, так і, беручи до уваги неподільність етнічних символів, готовність до подальшого їх захисту.
    Враховуючи множинність коригуючих міжетнічну взаємодію корелянт, їх безпосереднім елементом є зовнішньополітичні чинники. За суб’єктністю серед них можна виділити, з одного боку, держави, з іншого – окремі інституції, які, як у випадку із НСДАП чи організаціями радянської України, виступали її структурними елементами. Йдеться, власне, про цілеспрямовані акції їх зовнішньополітичного проникнення. Разом з тим, як свідчить емпірика подій, імпульсом для корекції поведінки груп та характеру міжетнічної взаємодії загалом у досліджуваному регіоні, слугував не тільки їхній безпосередній інтеракціонізм, а й міжетнічні процеси, що відбувалися в державах, де проживала частина або основне ядро тих чи інших етнонаціональних спільнот. Констатація цього факту розширює амплітуду викликів і відповідей протидіючого процесу, репрезентує одну з особливостей детермінації процесу політизації групового невдоволення – кореляційного фактору взаємодії „своїх” і „чужих”.
    Їхні численні суперечності й конфлікти – результат взаємодії в умовах культурних відмінностей. Зумовлюючи ізоляціонізм груп, останні часто-густо призводять до (не)свідомого послугування принципами етнічного егоїзму, який зростає на ґрунті об’єктивного колективного самомилування й „ми”-відчуження. За такого статус-кво, ініціативи одних суб’єктів міжетнічної взаємодії викликають протидію інших. Такі реакції-відповіді груп, інтереси яких опиняються під загрозою, апріорно відображають значимість виваженості стратегій суб’єктів політичних процесів задля збереження толерантних міжетнічних стосунків, уникнення конфронтації з „чужими” й переростання суперечностей з ними в латентні чи актуалізовані конфлікти.
    Ініціативи, що сприяли досягненню дво- чи багатосторонніх компромісів, поведінкові форми конкуренції груп та їхньої участі в конфліктах об’єктивно відображають компоненти культури міжетнічної взаємодії. Вона постає не тільки як сукупність сповідуваних її учасниками цінностей і пріоритетів, а й безпосередня практика міжетнічних контактів на індивідуальному рівні та засобів, які використовуються політичним акторами для реалізації номінованих ними завдань.
    Вони ґрунтувалися на визначальному критерії, яким фактично повсякчас послугувалися етнонаціональні спільноти, - беззастережне обстоювання власних інтересів при одночасному ігноруванні прагнень „чужих”. Неготовність до поступок на їхню користь, ігнорування „вони”-переживаннями, якщо не відсутність, то, принаймні, мінімалізм емпатії, призвели до звуження імовірних платформ для конструктивної співпраці як між рівно-, так і різностатусними групами, консервували атмосферу „ми”- й „вони”-відчуження. Відтак культура міжетнічної взаємодії на ЗУЗ у період між двома світовими війнами прочитується не стільки в контексті співпраці „своїх” і „чужих”, врегулювання їхніх суперечностей, скільки в дискурсі їхньої конкуренції й участі в конфліктах.
    Уроки міжетнічної взаємодії в західному регіоні України слугують основою для формулювання окремих рекомендацій стосовно реалізації державної етнонаціональної політики, які сприятимуть гармонізації інтеракціонізму груп та формуванню міжетнічної злагоди в суспільстві. Зокрема:
    1. з метою подальшого розвитку демократичного суспільства, що передбачає трактування етнічних прав як елементу прав особи, беззастережно виконувати положення Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Декларації прав національностей України, Законів „Про мови в Українській РСР”, „Про національні меншини в Україні”, „Про правовий статус іноземців” та інших нормативно-правових актів, здійснювати ефективний моніторинг з питання дотримання чинного законодавства в сфері етнонаціональних відносин.
    2. Продовжувати реалізацію Українською державою практики етнічного патерналізму, зокрема – сприяти видавництву літератури та періодичної преси як українською мовою, так і мовами етнічних меншин, розвивати мережу їхніх освітніх та культурно-просвітницьких закладів.
    3. Враховуючи негативні наслідки формування Другою Річчю Посполитою такої подвійної ідентичності, що базувалася на принципі максимального нівелювання етнокультурних особливостей „чужих”, в реалізації цієї мети неухильно дотримуватися поєднання ціннісних домінант усіх етнонаціональних спільнот, які проживають в Україні.
    4. Активізувати заходи, спрямовані на запобігання їхній історичній амнезії, сприяти вивченню іноземного досвіду (зокрема, в США) зі збереження пам’яті про загиблих у расових та етнічних конфліктах, послідовно здійснювати практичну роботу з метою увіковічення пам’яті жертв Голодомору та Голокосту.
    5. Сприяти створенню центрів толерантності.
    6. Задля подальшої гармонізації взаємодії етнонаціональних спільнот забезпечити об’єктивний її арбітраж державою. Зокрема – посилювати роль судової гілки влади в розв’язанні міжетнічних суперечностей. Значимими також є:
    - пропаганда такої культури міжетнічної взаємодії, що базується на принципі узгодження „ми”- та „вони”-інтересів, їх урівноваження. Посилення відповідальності інтелігенції (зокрема, представників засобів масової інформації), державних службовців за ініціативи й дії в сфері етнонаціональних і етноконфесійних відносин;
    - послідовна трансляція досвіду державної етнонаціональної політики тих Українських держав, які першими з-поміж країн Європи запровадили їхню національно-культурну автономію чи здійснили з цією метою комплекс відповідних заходів, всебічно забезпечили права етнічних меншин загалом.
    7. Шляхом контрпропаганди сприяти мінімізації впливу на громадськість тих періодичних видань, книг, що сприяють формуванню/поширенню негативних гетеростереотипів. З-поміж імовірних заходів, що слугуватимуть реалізації цієї мети (наприклад, передачі на громадському телебаченні), - сприяння видавництву доступної для „пересічного” громадянина літератури з історії міжетнічної взаємодії як у минулому, так і на сучасному етапі.
    8. Задля подальшого пропагування в суспільстві принципів міжетнічної та міжконфесійної толерантності, запровадити викладання відповідних обов’язкових курсів для педагогічних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації і спецкурсів у тих з них, які готують фахівців за іншими спеціальностями суспільного циклу.
    9. Активізувати роботу, спрямовану на відображення в підручниках і навчальних посібниках з історії України її полікультурності в сучасному та минулому, що сприятиме усвідомленню молоддю значимості гармонійної міжетнічної взаємодії для поступу держави.










    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ



    1. Flynn M.K. Ideology, Mobilization and the Nation. The Rise of Irish, Basgue and Carlist Nationalist Movements in the Nineteenth and Early Twentieth Centuries. – ST Antony`s College. – Oxford, 2000. – XIII, 238 рр.
    2. Национальный вопрос и межнациональные отношения в СРСР: история и современность. Материалы „круглого стола” (окончание) // Вопросы истории. – 1989. - №6. – С. 130-146.
    3. Прокуратура Ровенского окружного суда. Переписка с прокуратурой апелляционного суда в Люблине, Волынским воеводским управлением о мерах борьбы с украинскими националистическими организациями (ОУН, ВУО, УНДО и др.). 5 января 1937 г. – 5 сентября 1939 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 4, спр. 90, арк. 1-250.
    4. Ровенское поветовое староство г. Ровно. Отдел безопасности. Монография Ровенского повета. 1931. – ДАРО, ф. 30, оп. 18, спр. 2910, арк. 1-115.
    5. Сарненское поветовое староство. Монография о внутриполитической обстановке в Сарненском повете. 1 января 1930 г. – 1931 г. – ДАРО, ф. 357, оп. 2, спр. 82, арк. 1-102.
    6. Магистрат г. Здолбунов. Статистические данные о наличии поляков на территории Здолбуновского повета и отчёты об общественно-политическом положении на территории повета. Без дат. – ДАРО, ф. 203, оп. 2, спр. 668, арк. 1-9.
    7. Ровенское уездное староство. Отдел безопасности. Общая информация о жизни и деятельности чехов в Ровенском уезде. 7 октября 1926 г. – 16 марта 1931 г. – ДАРО, ф. 30, оп. 20, спр. 930, арк. 1-98.
    8. Волынское воеводское управление государственной полиции, г. Луцк. Отдел безопасности. Месячные ситуационные отчёты Львовского воеводского управления. 17 ноября 1935 г. – 28 декабня 1935 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9-а, спр. 481, арк. 1-46.
    9. Волынское воеводское управление г. Луцк. Отдел безопасности. Месячные ситуационные отчёты Станиславского воеводского управления. 17 октября 1935 г. – 18 декабря 1935 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9-а, спр. 486, арк. 1-38.
    10. Волынское воеводское управление государственной полиции, г. Луцк. Отдел безопасности. Ситуационный отчёт Тернопольского воеводского управления за январь 1936 года. 29 января 1936 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9-а, спр. 528, арк. 1-27.
    11. Волынское воеводское управление г. Луцк. Отдел безопасности. Политические информационные сообщения Министерства внутренних дел за 1936 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9-а, спр. 527, арк. 1-91.
    12. Волынское воеводское управление г. Луцк. Отдел безопасности. Отчёт Министерства внутренних дел о политической жизни национальных меньшинств в Польше. 22 марта 1928 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 993, арк. 1-13.
    13. Волынское воеводское управление г. Луцк. Отдел безопасности. Отчёт Министерства внутренних дел о политической жизни национальных меньшинств в Польше за январь 1928 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 992, арк. 1-12.
    14. Ровенское уездное староство. Наблюдательное дело за деятельностью русского меньшинства в Польше, „Русского народного объединения” и „Русских монархистов”. 30 ноября 1926 г. – 27 ноября 1933 г. – ДАРО, ф. 30, оп. 20, спр. 935, арк. 1-339.
    15. Волынское воеводское управление г. Луцк. Отдел безопасности. Монография о деятельности УНДО на Волыни. Проект программы УНДО. Июль 1935 г. – ДАВО, ф. 46, оп. 9-а, спр. 495, арк. 1-49.
    16. Прокуратура Ровенского окружного суда. Монография КПЗУ, ОУН и „Фронта национальной едности”. 4 февраля 1937 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 5, спр. 128, арк. 1-71.
    17. Центральный комитет Коммунистической партии Западной Украины. Справки, информации, проект программы, переписка, воззвания и др. документы Украинского национально-демократического объединения. Июнь 1922 г. – 20 мая 1930 г. – ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 31, арк. 1-241.
    18. Центральный комитет Коммунистической партии Западной Украины. Статьи о национальной политике на Западной Украине. 1925 г. – ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 177, арк. 1-283.
    19. Украинская парламентарная репрезентация на Волыни. Заявления, письма послу Петру Певному о содействии в предоставлении работы, открытии украинских школ, службу Божью на украинском языке. 3 мая 1931 г. – 20 марта 1933 г. – ДАВО, ф. 60, оп. 1, спр. 1, арк. 1-214.
    20. Украинская парламентарная репрезентация на Волыни. Переписка организаций „Ридна хата”, „Союз украинок-эмигранток” и других с послом Тимошенко Сергеем о пожертвованиях, собраниях и другим вопросам. 6 октября 1937 г. – 28 июля 1939 г. – ДАВО, ф. 60, оп. 1, спр. 8, арк. 1-158.
    21. Станиславское воеводское управление, г. Станислав. Отдел общественно-политический. Подотдел политико-национальный. Информации Львовского воеводского управления о состоявшейся краевой конференции Украинской социальной радикальной партии в связи с выборами в сейм и сенат. 7 января 1935 г. – ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 1333, арк. 1-10.
    22. Прокуратура Ровенского окружного суда. Отчёты и рапорты Волынского воеводского управления Корпуса пограничной охраны и др. об общественно-политическом состоянии на территории воеводства. 1 июня 1926 г. – 29 декабря 1926 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 4, спр. 21, арк. 1-576.
    23. Прокуратура Ровенского окружного суда. Отчёты и рапорты Волынского воеводского управления и командования первой бригады Корпуса пограничной охраны и др. об общественно-политическом состоянии на территории воеводства. Т. 2. 4 мая 1927 г. – 12 июля 1927 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 4, спр. 25, арк. 1-328.
    24. Прокуратура Ровенского окружного суда. Дело по расследованию случая распространения предвыборных воззваний обществом „Русское национальное объединение в Польще”. 3 марта 1928 г. – 25 октября 1929 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 2, спр. 3061, арк. 1-68.
    25. Прокуратура Ровенского окружного суда. Дело по обвинению Киричука Кирилла в активном участии в восстании против поляков в 1919 г. 2 февраля 1920 г. – 2 сентября 1938 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 2, спр. 1091, арк. 1-60.
    26. Ровенское поветовое управление государственной полиции. Экспозитура политического отдела госполиции г. Ровно. Обвинительный акт на членов УНПО (Украинской народно-повстанческой организации). 12 октября 1925 г. – 19 октября 1925 г. – ДАРО, ф. 86, оп. 2, спр. 250, арк. 1-28.
    27. Прокуратура Ровенского окружного суда. Отчёты и рапорты Волынского воеводского управления командования первой бригады Корпуса пограничной охраны и др. об общественно-политическом состоянии на территории воеводства. Т. 4. 31 августа 1927 г. – 5 ноября 1927 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 4, спр. 27, арк. 1-270.
    28. Прокуратура Ровенского окружного суда. Отчёты и рапорты Волынского воеводского управления и Команды первой бригады Корпуса пограничной охраны и др. об общественно-политическом состоянии на территории воеводства. 10 декабря 1926 – 27 апреля 1927 г. – ДАРО, ф. 33, оп. 4, спр. 22, арк. 1-371.
    29. Міністерство закордонних справ Української держави. Канцелярія міністра. Відділ преси. Накази місцевих німецьких комендатнтів Ровно і Шепетівки населенню щодо політичних виступів і засіву землі. – ЦДАВО України, ф. 3766, оп. 1, спр. 308, арк. 1-8.
    30. Ровенська міська і повітова виборча комісія. – ЦДАВО України, ф. 1177, оп. 1, спр. 1, арк. 1-214.
    31. Закон з 15 цвітня 1919 р. про вибори (виборча ординація) до Сойму Західної Области Української Народної Республики // Вістник державних законів і розпоряджень Західної Области Української Народньої Республіки. – 1919, 12 травня. – Вип. 11. – С. 72.
    32. Traktat miкdzy Gіуwnemi mocarstwami sprzymierzonemi i stowarzyszonemi a Polska podpisany w Wersalu 28 czerwca 1919 r. // Dziennik ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. Drugie pуіrocze. – Warszawa, 1920. – №110, poz. 728. – S. 1933-1942.
    33. Відозва. До мешканців м. Станиславова і Станисл[авського] повіту! – ЦДІА у Львові, бібліотека, колекція листівок, №4911. – С. 1.
    34. Protesty przeciw projektowi prowizorium w Galicji Wschodniej. Gwaіty ukraiсskie. Protokoіy przesіuchaс њwiadkьw. Tom I. 1919 r. – AAN, Ministerstwo Spraw Zagranicznych. Departament Polityczno-Ekonomiczny. Wydzi№і Wschodni, sygnatura 5341a, s. 1-264.
    35. Ruch ukraiсski za wyj№tkiem Czechosіowacji i Rumunii. Korespondencja, raporty, opracowania. 1935, 1936. – AAN, Ministerstwo Spraw Zagranicznych. Departament Polityczno-Ekonomiczny. Wydzi№і Wschodni, sygnatura 5294, s. 1-381.
    36. Polskie oњwiadczenia urzкdowe w sprawie їydowskiej. Deklaracja Obozu pіk Koca, wywiad min. Becka dla NYT. 1936-1937. – AAN, Ministerstwo Spraw Zagranicznych. Departament konsularny. Wydzi№і Polityki Emigracyjnej, sygnatura 10003, s. 1-43.
    37. Problem emigracji їydowskiej. Uchwaly Rady Naczelnej OZN, notatki z konferencji u minisrta Becka. 1937-1939. – AAN, Ministerstwo Spraw Zagranicznych. Departament konsularny. Wydzi№і Polityki Emigracyjnej, sygnatura 10004, s. 1-219.
    38. Sprawa їydowska. Materiaіy i prace Biura Studiуw i Planowania Obozu Zjednoczenia Narodowego. 1938. – AAN, Ministerstwo Spraw Zagranicznych. Departament konsularny. Wydzi№і Polityki Emigracyjnej, sygnatura 10006, s. 1-69.
    39. Polska Rada Ministrуw – akta grupowe. Komitet do Spraw Narodowoњciowych. Posiedzenia. – AAN, sygnatura 148-3, s. 1-224.
    40. Ровенское поветовое староство. Программа мероприятий, имеющих усиление и развитие на территории Восточной Молопольши (Восточная Галиция). 1939 г. – ДАРО, ф. 30, оп. 18, спр. 2909, арк. 1-133.
    41. Волынское воеводское управление. Программа государственной политики на Волыни, 1939 год. – ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 4671, арк. 1-18.
    42. Світло й тіні нашого культурно-національного життя // Новий час. – 1936, 30 липня. – С. 2.
    43. Програма Рускої селянської організації (РСО). – Б.м., б.р. – 4 с.
    44. Ровенское поветовое управление государственной полиции. Агентура за 1921-1922 гг. Программы и агитационные воззвания, распространяемые политическими партиями Польши во время выборов в сейм и сенат. 2 октября 1922 г. – 23 октября 1922 г. – ДАРО, ф. 86, оп. 4, спр. 30, арк. 1-30.
    45. Русское Народное Об’единеніе в Польше. Его задачи в связи с выборами в Сейм и Сенат. – Wiіno, 1927. – 8 с.
    46. Целевич В. Нарід, нація, держава. – Львів, 1934. – 116 с.
    47. Сціборський М. Націократія. – Париж, 1935. – 121 с.
    48. Grabski S. Czego Polsce potrzeba? – Warszawa: Wydawnictwo „Zorzy”, Nowy Swiat, 1922. – 16 s.
    49. Gruсbaum I. Polityka żydowska w Polsce. – Warszawa, 1934. – 23 s.
    50. Макух І. На народній службі: Спогади. – К.: Основні цінності, 2001. – 572 с.
    51. Чайківський А. Чорні рядки. Мої спомини за час від 1 листопада 1918 р. до 13 травня 1919 р. // Дзвін. – 1990. - №6. – С. 44-80.
    52. Мишуга Л. 1918 рік у Володимирці // Літопис Волині. – 1953. - №1. – С. 22-36.
    53. Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917-1939. Збірник документів і матеріалів. – К.: „Наукова думка”, 1979. – 557 с.
    54. За волю народну. Боротьба трудящих Ровенщини за соціальне і національне визволення та возз’єднання з Радянською Україною. 1921-1939. Документи і матеріали. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1964. – 291 с.
    55. Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи. Збірник документів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької. Упорядкування: Мирослава Дадюк. – Львів, 1998. – 844 с.
    56. Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів / Упор. М.І.Панчук та ін. – К.: Наукова думка, 1994. – 558 с.
    57. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. У 2 ч. / Упоряд.: І.О.Кресіна (керівник), О.В.Кресін, В.П.Ляхоцький, В.Ф.Панібудьласка; За ред. В.Ф.Панібудьласки. – К.: Вища. шк., 1997. – Ч. 1. – 583 с.; Ч. 2. – 704 с.
    58. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Документи і матеріали: В 5-ти т. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. – Т. 2. – 712 с.
    59. Липсет С., Роккан С. Структуры размежеваний, партийные системы и предпочитания избирателей. Предварительные замечания // Политическая наука. – 2004. - №4. – С. 204-234.
    60. Боттеро В., Прэнди К. Дистанция социального взаимодействия и стратификации // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 11, Социология: РЖ/РАН ИНИОН. – 2004. - №2. – С. 11-15.
    61. Рёммеле А. Структура размежеваний и партийные системы в Восточной и Центральной Европе // Политическая наука. – 2004. - №4. – С. 30-50.
    62. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Пер. з англ. – Вид. друге, переробл. – К.: Критика, 2001. – 271 с.
    63. Геллнер Э. Нации и национализм / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1991. – 319 с.
    64. Сміт Е.Д. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія / Пер. з англ. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 170 с.
    65. Сміт Е.Д. Національна ідентичність / Пер. з англ. – К.: „Основи”, 1994. – 223 с.
    66. Джалата А. Этнонационализм и проект глобальной „модернизации” // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 11, Социология: РЖ/РАН ИНИОН. – 2002. - №2. – С. 23-27.
    67. Шнее В. Национализм: обзор литературы // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 11, Социология: РЖ/РАН ИНИОН. – 2002. - №3. – С. 59-67.
    68. Берлін І. Націоналізм: знехтувана сила // Сучасність. – 1993. - №3. – С. 95-110.
    69. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт // Иностранная литература. – 1993. - №4. – С. 236-242.
    70. Козер Л. Функции социального конфликта / Пер. с англ. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. – 208 с.
    71. Коллінз Р. Теорія конфлікту в сучасній макроісторичній соціології // Філософська і соціологічна думка. – 1993. - №6. – С. 81-98.
    72. Зенгхаас Д. Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв’язання // Політологічні читання. – 1994. - №2. – С. 179-188.
    73. Преториус Р. Теория конфликта // Политические исследования. – 1991. - №5. – С. 139-142.
    74. Уилсон Р. Политика современных этнонациональных конфликтов // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 11, Социология: РЖ/РАН ИНИОН. – 2002. - №2. – С. 18-23.
    75. Зайдельман Р. Теории конфликтов и мира: концепции, подходы и методы // Этнические и региональные конфликты в Евразии: В 3-х кн.: Кн. 3. Международный опыт разрешения этнических конфликтов / Общ. ред. Б.Коппитерс, Э.Ремакль, А.Зверев. – М.: Издательство „Весь Мир”, 1997. – С. 16-40.
    76. Gurr T.R. Peoples Against States: Ethnopolitical Conflict and the Changing World System // International Studies Quarterly. – 1994. – Vol. 38. - №3. – P. 347-377.
    77. Гарр Т.Р. Почему люди бунтуют. – СПб.: Питер, 2005. – 461 с.
    78. Хесли В.Л. Национализм и пути разрешения межэтнических противоречий // Политические исследования. – 1996. - №6. – С. 39-51.
    79. Рекс Дж. Етнічна ідентичність і національна держава: політична соціологія полікультурних суспільств // Українські варіанти. – 1998. - №1. – С. 76-84.
    80. Смелзер Н.Дж. Проблеми соціології. Георг-Зімелівські лекції, 1995 / Пер. з англ. – Львів: Кальварія, 2003. – 128 с.
    81. Ян Э. Государственное и этническое понимание нации: противоречия и сходство // Политические исследования. – 2000. - №1. – С. 114-123.
    82. Элиасоф Н., Лихтерман П. Культура взаимодействия // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 11, Социология: РЖ/РАН ИНИОН. – 2004. - №3. – С. 75-83.
    83. Rothschild J. Ethnopolitics. A Conceptual Framework. – New York: Columbia University Press, 1981. – 290 pp.
    84. Брюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі / Пер. з англ. – Львів: Кальварія, 2006. – 280 с.
    85. Enloe C.H. Police, Military and Ethnicity. Foundations of State Power. – New Brunswich: Transaction Books, 1980. – 179 pp.
    86. Greenberg L. The Jews in Russia. The Struggle for Emancipation. – New Haven, London: Yale University Press, 1965. – 213 pp.
    87. Mendelsohn E. Class struggle in the pale. The Formative Years of the Jewish Workers` Movement in Tsarist Russia. – Cambridge: University press, 1970. – 180 pp.
    88. Heller C. On the Edge of Destruction. Jews of Poland Between the Two World Wars. – Columbia University Press, New York, 1977. – 369 pp.
    89. Marcus J. Social and Political History of the Jews in Poland, 1919-1939. – Berlin; New York: Mouton Publisher, 1983. – 569 pp.
    90. Tomaszewski J. Zarys dziejуw Їydow w Polsce w latach 1918-1939. – Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. – 114 s.
    91. Mendelsohn E. Interwar Poland: Good for the Jews or Bad for the Jews // Abramsky Ch., Jachimczyk M., Polonski A. The Jews in Poland. – Oxford-New- York: Basil Blackwell, 1986. – Pp. 130-139.
    92. Gutman Y. Polish Antisemitism Between the Wars: An Overview // The Jews of Poland Between Two World Wars. – Edited by Y. Gutman, E.Mendelson, J.Reinharz, and Ch.Shmeruk. – Hanover: Published for Brandeis University Press by University Press of New England, 1989. – Pp. 97-108.
    93. Mendelsohn E. The Jews of Poland Between Two World Wars - Myth and Reality // The Jews of Poland Between Two World Wars. Edited by Y.Gutman, E.Mendelsohn, J.Reinharz, and Ch.Shmeruk. – Hanover: Published for Brandeis University Press of New England, 1989. – Pp. 1-9.
    94. Mendelsohn E. Їydzy Europy Њrodkowo-Wschoniej w okresie miкdzywojennym. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1992. – 355 s.
    95. Мендельсон Э. Интеграция и гражданство: Европа этносов // Барнави Э., Фридлендер С. Евреи и ХХ век. Аналитический словарь / Пер. с фр. – М.: Текст: Лехаим, 2004. – С. 405-422.
    96. Lewin I. The political history of Polish Jewry, 1918-1919 // A History of Polish Jewry during the revival of Poland. – New-York: Shengold Publishers, 1990. – Pp. 4-220.
    97. Bacon G.C. Rabbis and Politics, Rabbis in Politics: Different Models within Interwar Polish Jewry // YIVO Annual. – 1991. – Vol. 20. – Pp. 39-59.
    98. Gelber N.M. The national autonomy of Eastern-Galician Jewry in the West-Ukrainian Repablik, 1918-1919 // A History of Polish Jewry during the revival of Poland. – New-York: Shengold Publishers, 1990. – Pp. 244-296.
    99. Motyl A. Ukrainian Nationalist Political Violence in Inter-War Poland, 1921-1939 // East European Quarterly. – Vol. XIX, No. 1. – March 1985. – Рр. 45-55.
    100. Motyl A. The Rural Origins of the Communist and Nationalist Movements in Wolyn Wojewуdztwo, 1921-1939 // Slavic Review. – Vol. 37, Issue 3 (Sep., 1978). – Рр. 412-420.
    101. Срібна сурма. Спогади й матеріяли до діяння Української Військової Організації. Збірник I. Зібрав, упорядкував і зредагував З.Книш. – Торонто: Срібна сурма, б.р. – 128 с.
    102. Книш З. ЗУНРО. Західньо-Українська Національно-Революційна Організація. Історично-політичний нарис. – Торонто: Срібна сурма, 1974. – 304 с.
    103. Книш З. Становлення ОУН. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1994. – 128 с.
    104. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2-х т. / Пер. з англ. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – 554 с.; Т. 2. – 573 с.
    105. Сисин Ф. З історії польсько-українських стереотипів // Україна – Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Матеріали міжнародної наукової конференції, Кам’янець-Подільський, 29-31 травня 1992 р. – К.: Либідь, 1993. – С. 18-23.
    106. Shevelov G. The Ukrainian Language in the First Half of the Twentieth Century (1900-1941). Its State and Status. – Cambridge, Massachusetts, 1989: Harvard University Press. – 242 pp.
    107. Стахів М. Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної оборони в 1918-1923 рр.: У 4-х т. – Скрентон: Український робітничий союз. Національно-освітня бібліотека, 1960. – Т. IV. – 192 с.
    108. Онищенко І.Г. Етно- та націогенез в Україні (Етнополітологічний аналіз): Монографія. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 240 с.
    109. Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – М.: Издательство „Наука”, 1987. – 334 с.
    110. Политические партии в Польше, Западной Белоруссии и Западной Украине / Под ред. С.Скульского. – Минск: Издательство Белорусской Академии Наук, 1935. – 333 с.
    111. Шаумян С. О национально-культурной автономии. – М., 1959. – 49 с.
    112. Панібудьласка В.Ф. Національні проблеми: уроки минулого і сучасність. – К.: Т-во „Знання” УРСР, 1989. – 48 с.
    113. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. – М.: Издательство „Наука”, 1983. – 412 с.
    114. Горовський Ф.Я., Лаврова Л.Ф. Культура міжнаціонального спілкування. – К.: Політвидав України, 1988. – 160 с.
    115. Труфонов И.П. О некоторых тенденциях в исследовании этносоциальных процессов в США // Советская этнография. – 1972. - №4. – С. 175-179.
    116. Донцов А.И., Полозова Т.А. Проблема конфликта в западной социальной психологии // Психологический журнал. – 1980. - №6. – Т. I. – С. 119-133.
    117. Євтух В.Б., Шамшур О.В. Буржуазні теорії й концепції етносоціального розвитку США // Народна творчість та етнографія. – 1982. - №4. – С. 45-48.
    118. Богина Ш.А. Национальные отношения в США в освещении новой американской литературы // Советская этнография. – 1967. - №1. – С. 166-171.
    119. Критика буржуазных теорий национализма и расизма / Отв. ред. Тузмухамедов Р.А., Чепраков В.А. – М.: „Мысль”, 1976. – 287 с.
    120. Национальные меньшинства и иммигранты в современном капиталистическом обществе / Шлепаков А.Н., Анохин Г.И., Евтух В.Б. и др. – К.: Наукова думка, 1984. – 292 с.
    121. Буржуазные концепции национальных отношений в развитых капиталистических странах / А.Н.Шлепаков, В.Б.Евтух, О.В.Шамшур; отв. ред. Н.Н.Соломатин; АН УССР. Ин-т социальных и экономическ
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины