РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ : РЕГИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ этнополитических ПРОЦЕССОВ В УКРАИНЕ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • РЕГИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ этнополитических ПРОЦЕССОВ В УКРАИНЕ
  • Кол-во страниц:
  • 403
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І. Ф. КУРАСА
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ
    ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І. Ф. КУРАСА


    Зварич Ігор Теодорович

    УДК 323.1(477)


    РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

    Спеціальність 23.00.05 –
    етнополітологія та етнодержавознавство


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    доктора політичних наук


    Науковий консультант
    ПАНЧУК Май Іванович –
    доктор історичних наук, професор



    КИЇВ – 2009









    З М І С Т

    ВСТУП………………………………………………………………………… 4

    РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
    ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ

    17
    1.1. Сутність системного підходу до аналізу етнополітичних процесів…... 17
    1.2. Програмно-цільовий метод дослідження і менеджменту
    етнополітичних процесів………………………………………………….
    36
    1.3. Методи моделювання та прогнозування процесів і тенденцій
    етнополітичного розвитку ……………………………………………….
    50

    РОЗДІЛ 2. ЕТНОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ У КОНТЕКСТІ
    ІДЕЙ «НОВОГО РЕГІОНАЛІЗМУ»

    70
    2.1. Концепція регіоналізму та її місце в сучасних етнополітичних
    дослідженнях…………………………………………………………….
    70
    2.2. Вплив політики «нового регіоналізму» на трансформаційні процеси в
    європейських країнах…………………………………………………….
    92
    2.3. Регіоналізм і політизація етнічності……………………………………. 106

    РОЗДІЛ 3. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА
    ЕТНОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

    136
    3.1. Соціально-економічна диференціація регіонів як чинник політизації
    етнічності………………………………………………………………….
    136
    3.2. Концепт «регіону-донора» і формування етнорегіональної
    ідентичності……………………………………………………………….
    149
    3.3. Поняття «депресивний регіон» та його місце у державній
    етнополітиці……………………………………………………………….
    162
    РОЗДІЛ 4. РЕГІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ
    КОНФЛІКТІВ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ
    190
    4.1. Регіональний вимір конфліктного потенціалу етнополітичних
    процесів……………………………………………………………………
    190
    4.2. Геополітична складова конфліктів у поліетнічних регіонах………….. 209
    4.3. Вітчизняний досвід регулювання етнонаціональних відносин……….. 227

    РОЗДІЛ 5. МЕТОДИ І ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ
    ЕТНОПОЛІТИЧНИМИ РИЗИКАМИ

    247
    5.1. Концептуальні та інституційні основи етнополітичного менеджменту 247
    5.2. Механізми реалізації державної етнополітики………………………… 262
    5.3. Роль етнополітичного менеджменту у запобіганні етнополітичних
    конфліктів на регіональному рівні………………………………………
    273

    РОЗДІЛ 6. ЗАКОНОДАВЧО-ПРАВОВА БАЗА УПРАВЛІННЯ
    ЕТНОПОЛІТИЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ
    УДОСКОНАЛЕННЯ


    287
    6.1. Міжнародно-правові стандарти захисту прав національних спільнот... 287
    6.2. Децентралізація управління і розвиток місцевого самоврядування як
    засоби подолання регіонального сепаратизму……………....................
    308
    6.3. Засоби та ресурси оптимізації регіональних етнополітичних процесів
    в Україні……………………………………………………………………
    327
    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………... 352
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. 364
    ДОДАТКИ……………………………………………………………………... 404










    В С Т У П

    Актуальність теми дослідження обумовлена помітною активізацією трансформаційних процесів у сучасному глобалізованому світі, що значною мірою відображає їх регіональну специфіку та етнорегіональні особливості. Задекларований Україною курс на європейську інтеграцію диктує необхідність не тільки прийняття стандартів сучасної європейської політичної культури, а й засвоєння і практичного впровадження відповідних інституціональних норм та принципів, і в їх числі децентралізації та «нового регіоналізму». При цьому досвід європейських держав, які мають поліетнічний склад населення та істотні регіональні відмінності, переконливо свідчить, що успіх євроінтеграції України багато в чому залежить від практичної реалізації етнорегіональної політики.
    Регіоналізм як феномен уже став реальністю сучасного буття суспільства, проте в Україні концептуальне його осмислення на рівні політичної теорії тільки розпочинається і тому потребує всебічності у підходах. Цього вимагає реальна ситуація, котра склалася впродовж останніх років, коли прихильники політики «нового регіоналізму» стали на шлях ідеологічного оформлення цього явища, відстоюючи пріоритет цінностей територіального їх ґатунку над загальнонаціональними інтересами, пропагуючи на загал новий вид державного утворення – «регіоналізованої держави» федеративного типу. Відповідні настрої та ідеї активно підтримуються із-за кордону тими силами, які хочуть бачити Україну внутрішньо поділеною як за ідеологічними цінностями, так і за геополітичними векторами розвитку.
    Специфікою української ситуації є те, що територіальні чинники досить тісно пов’язані з етнічними, взаємодіють одні з одними, внаслідок чого чи не найнебезпечнішим з викликів постає явище так званого «етнорегіонального сепаратизму». Його у жодному разі не можна залишати поза увагою, адже йдеться насамперед про регіональні чинники та їх вплив на становлення і розвиток української держави та української політичної нації, формування демократичного простору у його поєднанні з етнонаціональними складовими державотворчих і націєтворчих процесів.
    Виняткова роль у пошуках адекватної відповіді на сучасні виклики належить передусім незаангажованій партійними уподобаннями етнополітичній регіоналістиці, а також неупередженій оцінці дійсного стану справ у державі, на підставі якої можна було б запропонувати оптимальні варіанти і сценарії її виходу з нинішньої системної кризи. Аналіз науково-експертного дискурсу з цього приводу показує, що Україна досягла певної критичної межі, за якою можуть розпочатися важко керовані процеси з непередбачуваними наслідками. У більшості випадків до їх виникнення призводять як соціально-економічні, так і політичні чинники, зокрема протистояння регіональних політичних еліт та мобілізованих ними електоральних груп, що помітно актуалізувало проблеми сепаратизму, федералізації, збереження територіальної цілісності країни. Результативність у їх розв’язанні в умовах глобалізації та реалізації політики «нового регіоналізму», безсумнівно, залежить від рівня впровадження нової соціогуманістичної парадигми, морально-ідеологічні засади котрої мають ґрунтуватися на врахуванні цілого комплексу чинників, який, окрім соціально-економічних детермінант, охоплював би водночас національно-інноваційні, інформаційно-мовні, демографічні, етнічні, територіально-просторові та інші складові, що важливо для дієвого протистояння глобалізаційному нівелюванню етнокультурних основ Української держави.
    Все це, у свою чергу, актуалізує дослідження трансформаційних процесів в Україні, які базувалися б на синтезованому уявленні про взаємопов’язаність регіонального та етнічного чинників. Врешті-решт, йдеться не лише про покращення етнополітичної ситуації та забезпечення сталого розвитку регіонів держави, а й про формування спільної ідентичності народу України за умови збереження її регіональних самоідентифікацій. Слід особливо наголосити і на тому, що небезпека перетворення регіональної політики у «заручницю» політичного протиборства є надто реальною, щоб зволікати зі здійсненням невідкладних заходів у напрямі оптимізації етнонаціональної політики з урахуванням поряд з інтересами держави і потреб регіональних спільнот. Досить тривожними є і загрози провокування етноконфліктних ситуацій у регіонах з компактним поселенням національних меншин. У зв’язку з цим перед органами державної влади стоїть завдання запобігти їх виникненню, а в ідеалі – позбутися негативних явищ етнополітичного походження.
    Вирішення цього складного завдання вимагає комплексного аналізу етнополітичної ситуації в регіонах, вироблення новітніх концептуальних і методологічних підходів та технологій регулятивного впливу держави на процеси етноконфліктного характеру. Отже, на сучасному етапі існує нагальна потреба в активізації наукових досліджень нинішнього стану та особливостей етнополітичних процесів в різних регіонах України, як і етнорегіонального виміру сучасних трансформаційних процесів загалом.
    Стан наукової розробки проблеми. Відзначимо вагомий внесок у розробку проблем етнополітики у контексті регіоналізму академіка І. Ф. Кураса – автора таких фундаментальних праць, як «Етнополітика: історія і сучасність» (1999 р.), «Етнополітика: перші кроки становлення» (2004 р.) і багатьох інших.
    З позицій досліджуваної нами проблеми варто відмітити праці О. Галенка, В. Горбатенка, В. Євтуха, О. Картунова, І. Кресіної, В. Кулика, В. Лісничого, О. Майбороди, Л. Нагорної, М. Панчука, Ю. Римаренка, С. Римаренка, Л. Шкляра та інші, у яких грунтовно проаналізовано етнополітичні складові розбудови Української держави. Етнокультурні, соціоекономічні і геополітичні передумови проявів регіоналізації в Україні поліаспектно висвітлено в роботах М. Багрова, С. Власова, О. Стегнія, Т. Татаренко, М. Чурилова, М. Шульги та ін. Теоретико-методологічному аналізу етнонаціональних детермінант адміністративної реформи, розбудови нової системи врядування на засадах територіальної диференціації етнонаціональної політики в Україні присвячена докторська дисертація П. Надолішнього. Управлінський аспект етнополітичних державотворчих процесів розглянуто в докторській дисертації Ю. Куца. Етнічні протиріччя і конфлікти, етноконфліктні загрози Україні глибоко аналізуються в роботах О. Балицької, В. Котигоренка, О. Кривицької, О. Маруховської, О. Уткіна та багатьох інших. Ґрунтовному дослідженню причин нерівномірного розвитку регіонів держави, що має безпосередній вплив на формування національної ідентичності та політизацію етнічності, присвятили свої фундаментальні праці такі відомі вчені, як М. Долішній, Б. Данилишин, С. Дорогунцов, І. Лукінов, З. Герасимчук, М. Чумаченко, М. Паламарчук, В. Поповкін, С. Писаренко, Д. Стеченко, О. Шаблій та інші.
    Аналізу зарубіжного досвіду формування та здійснення регіональної політики присвячено наукові розробки таких відомих західних дослідників, як М. Верушевська, Л. Вірт, М. Гуннарсон, Б. Гурне, Ж. Зіллер, У. Ізард, С. Кероу, М. Кітінг, А. Макмастер, Е. Маркузен, А. Пробст, Ф. Содербаум, С. Тарроу, Б. Хеттне, П. Юкарайнен та ін. У 1997 р. побачила світ монографія М. Кітінга і Дж. Лонгліна «Політекономія регіоналізму», яку на Заході сприймають як «біблію європейського регіоналізму»; у 1998 р. – книга М. Кітінга «Новий регіоналізм у Західній Європі. Територіальна реструктуризація та політичні зміни». Проблематикою розвитку регіоналізму у контексті євроінтеграційних процесів, розширення ЄС займаються Д. Андерсен, А. Бенц, С. Боррас-Аломар, Б. Б’янкері, Г. Гожеляк, Т. Зонова, А. Куклінскі, М. Петерсен. Серед зарубіжних фахівців у галузі етнополітики, які досліджують процеси політизації етнічності, відмітимо Д. Белла, Дж. Келласа, У. Ньюмена, Дж. Ротшильда, Е. Сміта. Проблеми етнополітології розглядаються у працях і російських вчених – Р. Абдулатіпова, В. Ачкасова, Р. Бурцевої, В. Козлова, С. Панаріна, З. Сікевич, Г. Солдатова, Г. Тадевосова, Є. Трощинського, В. Тураєва, М. Целіщева та інших.
    На сторінках деяких зарубіжних, насамперед російських, видань сьогодні нерідко можна зустріти висловлювання на кшталт того, що Україна – це «невдалий проект». Чимало безпідставних інсинуацій щодо цього міститься, наприклад, у книзі М. Калашникова і С. Бунтовського «Независимая Украина. Крах проекта» (2009 р.). Примітно, що дискурс «поділеної України» від оцінок вітчизняної політичної публіцистики та політико-технологічних проектів перейшов сьогодні у сферу наукового аналізу. Як приклад можна навести двотомну працю відомих українських вчених В. Андрущенка і М. Михальченка «Україна розділена в собі: від Леонідії до Вікторії» (2009 р.). Про небезпеку поглиблення регіонального розколу в Україні багато у чому з інших позицій йдеться у книзі Д.Табачника «Утиный суп» по-украински. Беседы с украинским политикумом: диалог с глухими» (2008 р.).
    Отже, актуальність проблематики, пов’язаної з етнополітикою та регіоналістикою, підтверджується як новими запитами реальної практики, так і помітною активізацією в останні роки досліджень вчених-суспільствознавців. Тому аналіз джерельної бази дисертаційної роботи розглядається нами як невід’ємна складова кожного з її відповідних розділів.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в рамках науково-дослідної програми «Етнополітичні процеси в сучасній Україні: регіональні особливості» (НДР № 0108u000179), яка здійснюється в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження регіональних особливостей сучасних етнополітичних процесів в Україні у контексті впровадження державної етнонаціональної політики та пошуку ефективної моделі державного управління у цій сфері.
    Досягнення цієї мети зумовило необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:
    – систематизувати методологічні підходи до комплексного дослідження регіональних особливостей етнополітичних процесів;
    – на основі ретроспективного аналізу поліаспектних конституалізацій зарубіжного регіоналізму з’ясувати сутність і основні характеристики явища «нового регіоналізму» у контексті пошуку ефективних механізмів реалізації регіональної політики в Україні;
    – визначити особливості та ключові тенденції вітчизняних проявів регіоналізації на тлі реалізації політики європейського регіоналізму;
    – з’ясувати зміст і структуру взаємозв’язків основних внутрішніх та зовнішніх джерел і факторів впливу на перебіг суспільно-політичних подій в поліетнічних регіонах України;
    – дослідити вплив етнорегіонального чинника на процес формування загальнонаціональної ідентичності та його зв’язок з синхронними процесами етнічної самоідентифікації й самореалізації на сучасному етапі українського державотворення;
    – встановити роль політичних і управлінських механізмів у подоланні регіональних відмінностей та міжрегіональних протиріч, упередженні та врегулюванні етноконфліктних ситуацій у поліетнічних регіонах України;
    – простежити особливості реалізації регіональної політики держави з позицій подолання суттєвих міжрегіональних відмінностей та запобігання етнополітичній конфліктності;
    – показати деструктивну роль радикального, передусім політичного регіоналізму у підвищенні рівня міжнаціональної конфліктогенності та політичної нестабільності у країні;
    – обґрунтувати основні напрями подальшої оптимізації етнополітичного менеджменту та засобів і механізмів забезпечення ефективності державної етнонаціональної політики у контексті розширення прав і повноважень територіальних громад.
    Об’єктом дослідження є етнополітичні процеси в умовах трансформації суспільства, предметом – регіональні особливості етнополітичних процесів у контексті реалізації державної етнонаціональної та регіональної політики, спрямованої на подолання нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів України.
    Методологія та методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є, насамперед, його побудова на принципах системного підходу та структурно-функціонального аналізу. Їх застосування не лише відкриває широкі можливості для використання програмно-цільового методу як концептуальної засади вивчення механізмів впливу держави чи її окремих інституцій на процеси здійснення регіональної політики з урахуванням етнічних чинників при її реалізації, а й уможливлює теоретичну синхронізацію аналізу загальнодержавних і регіональних особливостей етнополітики України.
    Використання автором засадничих принципів синергетичного підходу дало можливість прослідкувати зміни, котрі відбуваються у відносинах між державою як належно організованою системою та самоорганізацією етнічних і регіональних спільнот у поліетнічному просторі країни. Завдяки цьому наукове вивчення етнополітичних процесів органічно поєднується з дослідженням технології управління ними як з боку державних, так і громадських інституцій.
    Поряд з порівняльно-критичним аналізом різних концептуалізацій феномену регіоналізму використовується також історичний метод, у рамках якого здійснюється своєрідна інтеграція різноманітних дослідницьких підходів до розкриття обраної теми. Не менш конструктивним стало й застосування методу структурно-логічного моделювання, на базі якого вивірялась ефективність управлінських рішень в етнонаціональній сфері та регіономіці. З’ясувати специфіку залученого для досягнення поставленої мети понятійно-категоріального апарату допоміг традиційний у цій дослідницькій ніші формально-логічний метод. Активно використовувались і такі емпіричні методи дослідження, як аналіз документів та матеріалів відповідних соціологічних опитувань. Застосовувались також методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, аналогії й антитези, політичного дискурс-аналізу.
    Такий вибір методологічних підходів до наукового аналізу регіональних особливостей етнополітичних процесів обумовлений насамперед тим, що Україна є цілісним етнополітичним організмом, який формується і саме тому переживає природні проблеми росту, до того ж у вкрай складних умовах як внутрішнього, так і зовнішньополітичного характеру.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні на основі комплексного теоретико-методологічного дослідження вітчизняного регіоналізму авторської концепції цього явища в умовах трансформації перехідного суспільства, у розробці теоретичної моделі синхронізації етнополітичних процесів на загальнодержавному та регіональному рівнях, на основі чого запропоновано цілісний дослідницький підхід до аналізу регіональних особливостей та загальних тенденцій етнополітичного розвитку України. При цьому наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких положеннях:
    – вперше здійснено компаративний політологічний аналіз основних методологічних підходів до вивчення явища регіоналізму, його впливу на процеси політизації етнічності, етнополітичний розвиток країни в цілому. Запропоновано авторський підхід до визначення специфіки дослідження етнорегіонального виміру трансформаційних процесів в поліетнічному суспільстві. На підставі цього доведено, що явище регіоналізму має об’єктивні передумови для свого поширення в Україні у зв’язку з такими інтегральними чинниками, якими є геоекономічні, етнодемографічні та глобальні умови функціонування і розвитку територій, а також сучасні тенденції реформування існуючої моделі політичної влади у напрямку її децентралізації, деконцентрації та демонополізації;
    – шляхом співставлення та порівняльного аналізу європейського і вітчизняного регіоналізму визначено його ключові характеристики та істотні відмінності між ними. Виявлено, що вітчизняний регіоналізм має подвійну природу: з одного боку, він характеризується передусім етнонаціональними детермінантами свого розвитку, а з іншого – базується на феномені, який умовно можна визначити як «регіональні спільноти», котрі мають відмінні соціально-економічні характеристики, ментальні риси характеру й групової поведінки, мовні та конфесійні домінанти тощо;
    – досліджено логічний взаємозв’язок між проявами етнічного та регіонального чинників, процесами етнізації політики та її регіоналізації. При цьому встановлено, що процеси, пов’язані з регіональною самоідентифікацією, набувають суперечливого характеру, супроводжуються політизацією та радикалізацією етнічних груп, створюючи проблеми при формуванні спільної національної ідентичності, таких атрибутів нації, якими є історична пам’ять, мова, культура тощо;
    – базуючись на аналізі основних методів та технологій управління етнополітичними ризиками показано ключову роль державної етнонаціональної політики і етнополітичного менеджменту у попередженні та врегулюванні етнорегіональних конфліктів, нейтралізації впливу радикальних громадських організацій і рухів етнічних меншин, проявів сепаратизму та етнополітичного екстремізму;
    – вперше досліджено проблему впливу соціально-економічних чинників, передусім соціально-економічної диференціації регіонів, на процеси політизації етнічності. Встановлено по суті безпосередній зв’язок між рівнем соціально-економічного розвитку територій та інтенсивністю процесів формування етнорегіональної ідентичності, проявами федералізму і сепаратизму. Доведено, що впровадження ефективної державної регіональної політики, спрямованої на вирівнювання економічного потенціалу і можливостей регіонів, подолання соціально-економічних диспропорцій у їхньому розвитку, послаблює ризики політизації міжрегіональних протиріч та регіональних відмінностей по лінії: «регіони-донори» – «депресивні регіони»;
    – виділено і проаналізовано як ті чинники, що здійснюють безпосередній вплив на практичну реалізацію етнополітики в Україні, так і зовнішні впливи на перебіг суспільно-політичних подій в її поліетнічних регіонах, політизацію громадських організацій і рухів етнічних меншин;
    – визначено та охарактеризовано основні аспекти реалізації прав національних меншин в сучасній Україні. При цьому обґрунтовано провідну роль держави як головного інституту формування і реалізації політики у сфері етнонаціональних відносин, а також забезпечення етнополітичної консолідації українського суспільства, зокрема у кризових умовах;
    – доведено, що в Україні етнонаціональна самоорганізація значною мірою забезпечується завдяки впровадженню спеціальної інституційної системи, яка є сукупністю гарантій, принципів і норм, на основі котрих здійснюється діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських організацій етнічних меншин з вирішення їх нагальних проблем, що дозволяє уникати радикально-волюнтаристських методів щодо здійснення державної етнополітики та прямого втручання органів влади у життєдіяльність етнічних спільнот;
    – аргументовано нагальну необхідність суттєвого оновлення вітчизняного етнополітичного менеджменту, удосконалення механізмів забезпечення етнонаціональної політики держави, виходячи з концептуальних положень Стратегії державної етнонаціональної політики, відповідний проект котрої розроблений провідними вченими Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
    Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертаційна робота, з одного боку, базується на авторському підході до складної міждисциплінарної наукової проблеми, а з іншого – послуговує розробці цілісної концепції наукових досліджень у галузі регіоналістики. Автором сформульовані узагальнення та зроблені висновки, які є своєрідним методологічним інструментарієм для здійснення аналізу взаємопов’язаних між собою етнонаціональної та регіональної складових державотворення і націєтворення, у політичній регіоналістиці загалом.
    Дисертант намагався концентрувати увагу передусім на питаннях, які ще недостатньо враховуються при виробленні та реалізації етнополітичних рішень в Україні. То ж матеріалам дослідження притаманний належний потенціал для їх застосування у сфері як загальнодержавного, так і регіонального управління, при подальшій трансформації засад регіональної політики, виробленні її найбільш ефективних і оптимальних варіантів. Вони можуть також сприяти підвищенню рівня прогнозування тенденцій, пов’язаних з етнополітичною та регіональною сферами України, участю регіонів у суспільних процесах національного масштабу. Видається можливим їх використання в роботі органів державної влади і місцевого самоврядування, реалізація в освітньому процесі вищих навчальних закладів, при розробці спецкурсів з проблем етнополітики і політичної регіоналістики, у підготовці навчально-методичних посібників, монографічних досліджень з цієї вкрай актуальної проблематики.
    Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою, котра містить отримані автором результати, які забезпечують розв’язання нової важливої теоретичної та прикладної проблеми в межах здійснюваних сучасних розробок у галузі політичних наук. Всі публікації за темою дисертації у політологічних фахових виданнях підготовлені автором самостійно. Принципові ідеї дослідження належать особисто дисертантові. З тих наукових праць, котрі опубліковані у фахових виданнях із суміжних дисциплін у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї, положення та висновки, котрі сформульовані самим автором.
    Апробація результатів роботи. Основні теоретичні положення, аналітичні узагальнення та практичні результати дисертації з відповідними висновками і рекомендаціями доповідались та обговорювались на четвертих і п’ятих Курасівських читаннях: «Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання» та «Політичний простір України: регіональні виміри» (до 70-річчя І. Ф. Кураса) (07. 10. 2008 і 06. 10. 2009 рр., м. Київ), на засіданні відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України (23. 06. та 15. 09. 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Людський розвиток в Україні: регіональні аспекти, сучасні проблеми, пріоритетні напрями» (29-30. 05. 2008 р., м. Івано-Франківськ), Всеукраїнських науково-методичній та науково-практичній конференціях «Безперервна освіта в Україні: реалії і перспективи» та «Теорія і практика стратегічного управління розвитком регіональних суспільних систем» (23-24. 10. 2008 і 6-8. 12. 2007 рр., м. Івано-Франківськ), звітній науковій конференції у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника за 2008 рік і теоретичному семінарі кафедри політології Інституту історії і політології цього університету (23-27. 03. і 22. 09. 2009 р., м. Івано-Франківськ) та інших наукових форумах різного рівня, що відображено у списку опублікованих за темою дисертації праць. Методологічні положення та аналітичні результати дослідження знайшли своє застосування в роботі Комітету з питань правової політики Верховної Ради України V скликання і Української частини її Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом, а також при розробці та реалізації стратегій економічного і соціального розвитку Івано-Франківської області до 2011 і 2015 років та щорічних програм її соціально-економічного і культурного розвитку (довідка від 08. 09. 2009 р. № 14-126/1117-р/312). Теоретичні і методичні розробки дисертації використовуються автором у навчальному процесі при викладанні спецкурсів «Регіональні особливості етнополітичних процесів в Україні» у магістратурі Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та «Державне регулювання економічного зростання в системі управління регіональним розвитком» на економічному факультеті цього університету і такого ж спецкурсу та курсу «Фінансове регулювання економіки» в магістратурі за спеціальністю «Державна служба» Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (довідки від 08.09.2009 р. № 29-116-33 і 09.09.2009 р. № 01-08/06-03/785), а також оприлюднені у 3 монографіях [84; 86; 88], 23 наукових статтях у фахових політологічних виданнях [82; 83; 87; 89-95; 100; 103-105; 107-112; 117; 118; 121], 13 – у фахових із суміжних дисциплін [27; 81; 85; 96; 98; 99; 101; 102; 114; 116; 119; 120; 290], 4 – в інших виданнях [97; 106; 113; 115].
    Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, котрі поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, а також трьох додатків. Загальний обсяг роботи – 407 сторінок, з яких 363 сторінки основного тексту. Список використаних джерел складається з 372 найменувань і міститься на 40 сторінках.
  • Список литературы:
  • В И С Н О В К И

    Здійснений аналіз регіональних особливостей сучасних етнополітичних процесів в Україні показав глибину проблеми, пов’язаної з процесами демократизації суспільного життя, модернізації політичних інститутів, здійснення адміністративно-територіальної реформи. Він дозволив уточнити концептуальні підходи та теоретико-методологічні засади дослідження етнополітичних процесів, усвідомити важливість та невідкладність нової регіональної політики, яка має проводитись у державі системно і послідовно. Для ефективної реалізації такої політики необхідно активніше залучати науково-експертний потенціал країни, оскільки об’єктивний аналіз та діагностика етнополітичних процесів як у державі в цілому, так і в її регіонах зокрема, можлива лише на підставі системного аналізу закономірностей і тенденцій в умовах трансформаційного розвитку. Лише політика, котра спирається на фундаментальні знання, може сприяти попередженню та запобіганню проявів руйнівних конфліктів етнополітичного характеру.
    Сьогодні українське суспільство, політичні та державні інститути влади переживають складний період свого розвитку. Поглиблення та загострення політичного протистояння спричиняють негативні процеси світової фінансово-економічної кризи. Чи не вперше після проголошення незалежності України на порядок денний так гостро поставленні питання національно-державного суверенітету, цілісності країни, недоторканності її кордонів. Причому загрози і виклики, що лунають у цьому контексті, є не лише продуктами зовнішнього походження, інспірованими недружніми жестами сусідніх держав. На жаль, самі кроки недружньої поведінки багато у чому стали можливими через внутрішні чинники, які мотивують зовнішнє втручання у внутрішні справи нашої країни. Серед таких в числі іншого необхідно вказати на регіональні, оформлені у відповідні ідеологічні та партійно-політичні структури, – політичні партії, громадські об`єднання та рухи.
    Впродовж останніх років «регіональна карта» постійно розігрується політичними гравцями як всередині країни, так і назовні. Для них демократична, незалежна, європейськи орієнтована Україна стала головним об’єктом зусиль для дискредитації як її внутрішньополітичного, так і зовнішньополітичного курсу. Використовуючи фактор україно-російської двомовності та поліконфесійності України, відповідні сили намагаються переконати широку громадськість у «неприродності» України як держави у її теперішніх кордонах; всіляко роздмухуються міфи щодо агресивної антиросійської сутності української влади, актуалізуються стереотипи про антиросійський зміст українського націоналізму; здійснюється постійна атака на гуманітарну сферу нашої країни як таку, котра нібито будується на фальсифікації історії з метою внести розбрат в україно-російські відносини. Як приклад можна навести рішення Донецької міськради від 23 вересня 2009 року щодо проведення в місті так званих «уроків історичної правди». Цим своїм містечковим за змістом рішенням місцеві депутати висловили ідеологічне, а не наукове ставлення до вивчення історії у школах та вузах. Його ініціаторів неабияк турбує те, що у підручниках історії надто багато місця відводиться трагічним сторінкам минулого нашого народу – голодомору, ОУН-УПА тощо. Більш того, за повідомленнями засобів масової інформації, міськрада доручила управлінню освіти міськвиконкому навчати школярів критичному сприйняттю «пронаціоналістичної» інформації на уроках історії, з чим має намір звернутися до міносвіти з пропозицією, щоб під час незалежного тестування питання, які викликають різне трактування, були вилучені з їх переліку.
    Це лише один із багатьох прикладів того, якого ступеня гостроти, опору і протистояння викликає сьогодні гуманітарна сфера суспільного життя. Але ж відомо, що саме вона є тим середовищем, в атмосфері котрого формується національна свідомість молоді, її патріотизм, любов до минулого і сьогодення свого народу. До того ж він показовий і характерний тим, що ідеологічна конфронтація часто-густо переходить у політичну площину, а це паралізує роботу влади, знижує її ефективність, загрожує сталому розвитку нашої держави. Віднедавна на рівні експертного співтовариства цілком серйозно обговорюються сценарії можливого розвитку подій на українських теренах з імовірним втручанням зовнішнього чинника, насамперед російського, у випадку, якщо політична криза в країні буде продовжуватись і надалі й досягне критичних меж, після чого необхідним буде силове втручання у розвиток подій. За таких обставин, вказують експерти, можливим є сценарій поділу України на три частини – Південно-Східну, Центральну і Західну, кожна з яких опиниться під чужим протекторатом. На реалізацію подібних сценаріїв сьогодні мобілізовані потужні фінансові та інформаційні ресурси, які ідейно та організаційно готують грунт для його втілення на практиці. За умов, про які йдеться, цілком логічним є висновок про те, що регіональний чинник в українському державотворенні, на жаль, став збудником слабкості, а не зміцнення демократії та державності. Щоб запобігти розвиткові подій за негативним сценарієм, необхідно здійснити цілий ряд невідкладних кроків, які покликані стабілізувати ситуацію в країні, дати їй новий поштовх для розвитку позитивних тенденцій на консолідацію нації, зміцнення засад демократії та свободи, бо лише на цьому шляху, ми переконані, майбутнє України як цивілізованої європейської держави.
    На жаль, політична регіоналістика як напрям політологічного аналізу до останнього часу в нашій країні розвивалася досить слабко. Це пояснюється тим, що на порядку денному актуальними були питання націотворення та державотворення, проблеми етнічних меншин та інших груп і категорій населення. Проте, як показує розвиток політичної ситуації в країні, сьогодні є не лише науково-теоретична, а й політико- практична необхідність активізувати саме напрямок політичної регіоналістики, передусім у контексті аналізу етнорегіональної специфіки функціонування і розвитку держави як цілісного організму. Пропоноване дисертаційне дослідження ставить за мету привернути увагу наукового загалу до політологічних, зокрема етнополітологічних проблем вітчизняної регіоналістики. Автор, спираючись на принципи системного підходу, пропонує явища і процеси етнорегіональної політики розглядати в єдиному ключі з проблемами регіональної економіки, культури, мови тощо. Лише такий підхід дозволяє отримати цілісну картину тих етнополітичних процесів, що відбуваються в нашій країні. Йдеться насамперед про визначення впливу регіональних особливостей на формування української нації, виклики та загрози, котрі при цьому виникають, не лише політичній стабільності, а й демократичним перетворенням у державі та суспільстві.
    Обраний нами підхід грунтується на широкому узагальненні етнополітичного досвіду та концептуальних розробок як вітчизняних, так і західних та російських науковців. Завдяки цьому запропоновано інтегративне бачення проблеми, котра досліджується, зокрема пропонується розглядати етнорегіональну проблематику нашої країни під кутом зору трьох чинників, а саме: міжнародного, національного та регіонального, що у підсумку дає науково-теоретичний синтез загального, особливого та конкретного в політологічному дискурсі. Для України, котра здійснює проект політичної модернізації, такий підхід набуває неабиякої цінності, оскільки дає можливість поєднати науково-теоретичні досягнення вітчизняної етнополітики та регіоналістики з концептуальними розробками зарубіжної науки і практики, застосувавши їх до конкретних умов української дійсності. Таким чином, ця дисертаційна робота є одним із перших у вітчизняній політичній науці дослідженням етнополітичних процесів крізь призму диференціації вітчизняного етнополітичного простору з урахуванням історичних, цивілізаційних та етнорегіональних особливостей розвитку української державності. Вона вирізняється також залученням сучасних парадигмальних поглядів до феноменів нації, державності, етносу, регіональних спільнот тощо, серед яких провідне місце поряд із системним та синергетичним підходами посідають такі методи дослідження, як програмно-цільовий та порівняльно-критичний аналіз, методи історизму та емпіричного узагальнення.
    Україна є поліетнічною країною, у якій співіснують і корінні народи, і національні меншини. Деякі з них тривалий історичний час проживають в окремих регіонах, які в силу різноманітних причин є потенційними носіями етноконфліктних ситуацій. Своєчасне виявлення їх можливе лише за умов належного моніторингу етнополітичних процесів у регіональному вимірі. Таке бачення та підхід до проблеми зумовлюють розвиток на сучасному рівні інституту етнополітичного менеджменту як інструмента технологічного впливу і управління конфліктними ситуаціями, запобігання їх розвитку у руйнівному ключі. У цьому контексті досить плідними мають стати ідеї, що випливають з концепції «нового регіоналізму», яка набула досить широкого розповсюдження серед цілої низки європейських країн. Філософія «нового регіоналізму», не руйнуючи сталих кордонів класичних держав, визнаних міжнародним правом, підтримує розвиток територій на базі місцевих ресурсів та засобами транскордонного співробітництва. Для розвитку такого потенціалу і у нас є вагомі підстави та передумови як економічного, так і людського, гуманітарного змісту. У зв’язку з тим, що різні регіони нашої країни у різні часи перебували у складі різних держав, між українським етносом та народами-сусідами в цілому склалися добрі традиції мирного співіснування. Позитивний досвід такого добросусідства необхідно використовувати як на благо самих регіонів, так і країни в цілому. Адже чим заможніші регіони, тим багатша і держава, тим комфортніше почувають себе її громадяни.
    Особливої уваги при цьому вимагають етнорегіони, тобто ті території, котрі вирізняються активними етнополітичними процесами, тому їх можна віднести до територій особливої функціональної орієнтації, що відрізняються від інших своєю цільовою спрямованістю. Поглиблення кризових явищ у цих регіонах здатне породити незворотні дезінтеграційні процеси, у тому числі й безпідставні претензії на утворення національно-територіальних автономій. Таким чином ті ж етнонаціональні чинники актуалізують і низку завдань державного регулювання територіального розвитку. Конструювання сучасної системи державного урядування та місцевого самоуправління здійснюється в умовах формування української політичної нації, помітної активізації самоорганізаційних процесів не лише в середовищі національних меншин, а й різного роду регіональних спільнот. Розвиткові таких процесів сприяють демократизація суспільного та політичного життя країни, а також процеси децентралізації управління. Якщо їх пустити на самоплин, послабивши державне регулювання, тобто державний етнополітичний менеджмент, можна одержати і негативні тенденції у вигляді сепаратизму, регіоналізму, федералізму тощо. Ідейно-психологічним підгрунттям таких процесів є втрата загальнонаціональної ідентичності, натомість формування на її місці регіональних ідентитетів, котрі інколи протиставляються громадянсько-політичній ідентичності титульної нації. На жаль, в останні роки ці негативні явища мають тенденцію до поглиблення, що, на наш погляд, зумовлене як політизацією регіонального чинника, так і ослабленням державного впливу на регіональні процеси, що зазнають різного впливу також і ззовні.
    Розбудова вітчизняної системи державного управління з урахуванням міжнародного досвіду потребує критичного підходу до вибору тієї чи іншої зарубіжної моделі організації та функціонування етнополітичного простору. Сьогодні як ніколи існує нагальна потреба у науково-фаховому забезпеченні впровадження різного роду реформаторських (інноваційних) підходів як до наукового осмислення етнополітичних процесів, так і до практичних кроків з реалізації етнополітики. У сучасних умовах вкрай важливим завданням є досягнення узгодженості між розвитком національно-етнічної самосвідомості та підвищенням загального рівня громадянської культури, що, у свою чергу, вимагає уточнення (відповідно до реалій сьогодення) концептуальних засад державної регіональної та етнонаціональної політики, пріоритетних напрямів діяльності у цій сфері як державних органів влади, так і громадських організацій, тому числі й тих, котрі представляють інтереси національних меншин. Реальна політична практика нашої держави свідчить, що забезпечення їх прав гарантується тільки за ефективної взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права, норми яких спрямовані на реалізацію делегованих органам влади різних рівнів функцій із забезпечення захисту прав етнічних спільнот, розв’язання етнонаціональних протиріч виключно мирним способом. Незабезпечення таких прав, а також брак взаємодії вітчизняного законодавства та міжнародних правових норм і стандартів можуть призвести не лише до погіршення становища національних меншин у конкретній країні, а й до ускладнення міжнародних стосунків.
    Автором показано, що етнополітична ситуація в деяких регіонах України з компактним проживанням національних меншин відзначається, з одного боку, традиційною стабільністю, а з іншого – латентною конфліктогенністю, спричиненою низкою чинників як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. На жаль, потенціал їх багатокультурності ще не включений належним чином у процеси трансформації суспільства. Адже дотепер досить розвинена в усій державі мережа етнонаціональних громад на практиці залишається далеко не узгодженою з адміністративно-територіальним устроєм України. Тому потрібні серйозні зрушення, впровадження реальних моделей етнополітичного розвитку регіонів, створення інфраструктури, яка б забезпечувала їх і міжнаціональну злагоду та співпрацю. При цьому проведений аналіз політико-правових актів держави та широкого масиву емпіричного матеріалу дає всі підстави для висновку, що у багатоетнічному середовищі надзвичайно важливу та ефективну роль відіграє місцеве самоврядування. Саме на його рівні в умовах децентралізації влади та усієї системи державного управління може повною мірою проявитися творчий потенціал регіональної політики щодо реалізації соціальних, гуманітарних та духовно-освітніх проектів і програм. Відроджувані етнокультурні традиції, безсумнівно, сприятимуть позитивним тенденціям державотворення. Разом з тим, розвиток та зміцнення місцевого самоврядування як складової частини регіональної системи влади відкриває широкі можливості для поєднання загальнодержавних підходів до реалізації стратегії розвитку країни з помітними місцевими особливостями, які сформувалися внаслідок історичних процесів та геополітичних впливів. Тут необхідно уникати як уніфікації, з одного боку, так і регіонального ізоляціонізму, протиставлення одних регіонів іншим, а тим паче протистояння по лінії «держава – регіон», що крім деструкції, нічого іншого не несе. Базуючись на цьому, можна більш ефективно задовольняти ключові соціально-культурні потреби громадянина, що ідентифікує себе з певною етнічною спільнотою (за ознаками мови, культури, традицій, звичаїв тощо), здійснювати управління і регулювання міжнаціональних відносин, громадський контроль їх поточного стану з метою запобігання конфліктних ситуацій. При цьому досить актуальним у цьому зв’язку є запровадження державного моніторингу етнополітичної ситуації в різних регіонах України задля оперативного реагування на факти дискримінації громадян за етнічною ознакою, вияви ксенофобії та антисемітизму.
    Ослаблення центральної влади, її розбалансованість та нездатність утворити єдиний центр ухвалення управлінських рішень, фактичне руйнування виконавчої владної вертикалі спричинило, на наш погляд, радикалізацію регіонального чинника насамперед у його політичній проекції. Пом’якшити ці процеси, збалансувати розвиток центру і регіонів значною мірою може політика щодо не лише розширення можливостей, підвищення ефективності місцевого самоврядування. Успішній її реалізації сприятиме подальше зміцнення його правових основ у контексті посилення впливу на етнополітичні процеси регіонального рівня. Тут необхідно чітко розмежувати функції та повноваження місцевих, регіональних і центральних органів влади. Функція держави має полягати у розробці стратегічних засад етнополітики та контролі за реалізацією відповідного курсу. Зокрема це стосується регулюючого її впливу на подолання економічних диспропорцій між регіонами, вирівнювання соціальних стандартів людського розвитку, динаміку демографічного стану, ринок праці, екологічну ситуацію тощо.
    Наголошуючи на активізації регіонального чинника у здійсненні державної етнополітики, слід акцентувати увагу на необхідності системного підходу як до теоретичного аналізу відповідних проблем, так і до його використання у практичній діяльності органів влади. При цьому активна і ефективна етнополітика є невід’ємною складовою результативних економічних та соціальних програм. Її не можна обмежувати лише проблемами освіти і виховання, культури та проведенням фольклорних заходів. Отже, йдеться про врахування усього комплексу соціально-економічних, історико-культурних та мовно-регіональних чинників, що взаємодіють між собою як на рівні держави, так і окремих регіонів і теріторіальних громад.
    У стабілізації процесів міжетнічних відносин та запобіганні етнічним конфліктам важливу роль відіграє взаємодія органів державної влади, місцевого самоврядування і громадських організацій національних меншин. Предметні стосунки національно-культурних товариств з владними інститутами як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях, забезпечує їх співпраця у розробці та реалізації державної етнонаціональної політики в Україні. Водночас невирішеною залишається проблема участі національних меншин у прийнятті державно-управлінських рішень, котрі безпосередньо торкаються їх інтересів. Етнонаціональні відносини актуалізуються у свідомості та поведінці людей саме тоді, коли вони набувають конфліктного характеру і етнічність постає вже як символ позитивної або негативної установки. Україна традиційно характеризується як держава, де панує міжетнічна толерантність. Разом з тим ряд соціально-економічних і політичних чинників опосередковано, а то й безпосередньо генерують етнічну недовіру та нетерпимість. Отже, така ситуація диктує необхідність перегляду низки підходів у реалізації державної етнонаціональної політики, які не виправдовують себе в умовах, коли етнічні спільноти вже не задовольняються декларативними правами, а висувають вимоги щодо надання їм реальних можливостей для задоволення їхніх інтересів. Тому нагальною потребою є прийняття парламентом України «Стратегії державної етнонаціональної політики», взявши за основу відповідний її проект, підготовлений провідними вченими Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
    Етнополітична ситуація, що склалася в Україні у пострадянській фазі її розвитку, не має світових аналогів. Ось чому даремно шукати десь за кордоном вже готові варіанти вирішення регіональних та етнополітичних проблем, якими могли б скористатися вітчизняні політики. Мова може йти лише про творче використання окремих підходів та узагальнення досвіду. І одним із важливих ресурсів подальшого розвитку України на шляху збереження міжрегіонального порозуміння і єдності громадян є активізація самого територіального чинника у його конструктивному, а не руйнівному напрямі. Необхідно зробити так, щоб власне регіональний чинник державотворення в Україні став уособлення сили, а не слабкості країни, чого, на жаль, сьогодні не спостерігається. Більш активну роль у процесах гармонізації міжетнічних та міжрегіональних відносин, на наш погляд, повинні відігравати передусім органи місцевого і власне регіонального самоврядування. Сьогодні цей ресурс або ж задіяний недостатнім чином, або ж не завжди використовується у бажаному для України та її громадян напрямку.
    Головним викликом незалежності України, її територіальній цілісності виступають не стільки самі по собі етнічні чинники, скільки деструктивні дії окремих політизованих регіональних еліт, які задля мобілізації підконтрольного їм електорату штучно загострюють питання мовної, регіональної політики, міжконфесійних відносин, впливу зовнішнього чинника на ситуацію в Україні та її окремих регіонах. Такий стан речей, як нам видається, є вигідним регіональним олігархічно-клановим (політико-економічним) групам, оскільки принцип «поділяй і володарюй» як ніякий інший відповідає їх прагматичним інтересам у сфері власності, а також зовнішнім деструктивним силам, позаяк внутрішня боротьба еліт, розколоте за регіональним принципом суспільство робить країну слабкою та надає можливості посилення зовнішнього тиску на неї. Виходячи з цього, можна констатувати, що вітчизняний досвід управління регіональними та етнополітичними процесами є досить повчальним й багато у чому продуктивним. Він характеризує впровадження в систему управління етнонаціональними процесами як міжнародних правових норм, так і положень національного законодавства, що зміцнює авторитет та довіру до офіційної етнополітики, котра все більше орієнтується на новітні технології етнополітичного менеджменту. Саме завдяки їх впровадженню значною мірою і вдалося уникнути ескалації багатьох потенційних конфліктів на етнополітичному чи етнорегіональному грунті.
    Водночас майже некеровані в Україні процеси у сферах приватизації, бізнесу, соціальної політики створюють передумови для переформатування етнорегіонального простору країни. На порядок денний сьогодні вийшли проблеми регіоналізації, що базуються на символах і цінностях такого фундаментального порядку, якими є мова, релігійно-конфесійна належність, полярність геополітичних орієнтацій населення України, що на загал кореспондуються з поняттям національної ідентичності. Саме вони формують нові виклики демократичному розвиткові нашої держави, її подальшої інтеграції у європейський простір. Ці та інші проблеми регіональної політики, розглянуті нами під кутом зору взаємодії етнічного та етнокультурного, партійно-політичного та геополітичного чинників, вимагають подальшого детального наукового вивчення і, що головне, вжиття дієвих заходів щодо залучення політико-владними структурами їх конструктивного потенціалу на потреби державотворення і націотворення. Задля цього необхідно якомога скоріше відновлювати політичну стабільність у державі на засадах громадянського консенсусу, забезпечувати консолідацію політичних еліт з позицій захисту національних інтересів, зміцнення світоглядної єдності громадян нашої країни різних національностей на принципах національної ідеї та патріотизму, подальшого формування громадянського суспільства, яке стає все відчутнішою домінантою всіх процесів, якими характеризуються і регіональні особливості сучасного розвитку етнополітичної ситуації в Україні.











    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Авер’янов В. Б. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / Авер’янов В. Б. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 49 с.
    2. Акт проголошення незалежності України (1991 р.) // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 1992. – № 36. – Ст. 529.
    3. Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр». – 2002. – № 3 (14). – 220 с.
    4. Актуальні проблеми державного управління: наук. зб. – К.: ХФ УАДУ при Президентові України. – 1999. – № 1 (3). – С. 42-45.
    5. Актуальні проблеми розвитку Автономної Республіки Крим: матеріали кругового столу / за ред. Н. В. Каповської; Регіон. філіал НІСД в м. Сімферополі. – Сімферополь: Сонат; СФ НІСД, 2007. – 112 с.
    6. Аналітична інформація про діяльність Держкомнацміграції України за перше півріччя 2002 року // Вісник Держкомнацміграції України. – 2002. – № 3. – С. 84-97.
    7. Антонюк О. В. Основи етнополітики: Навч. посіб. / Антонюк О. В. – К.: МАУП, 2005. – 432 c.
    8. Антонюк О. В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади / Антонюк О. В. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 1999. – 282 с.
    9. Антонюк О. Етнополітичний чинник державотворчих процесів в Україні: основні концептуальні засади / О. Антонюк // Міжнаціональні відносини та національні меншини України: Стан, перспективи. – К.: Головна спеціалізована редакція літ-ри мовами нац. меншин України, 2004. – С. 224-241.
    10. Ахременко А. С. Политическое прогнозирование на российском фоне / А. С. Ахременко // Вестник Моск. ун-та. Серия 12: Политические науки. – 1999. – № 1. – С. 28-42.
    11. Бабін Б. В. Проблема національних квот у виборчому праві України: історія і сучасність / Б. В. Бабін // Вісник Центральної виборчої комісії України. – 2005. – № 2 – С. 58-63.
    12. Багров Н. В. Региональная геополитика устойчивого развития / Багров Н. В. – К.: Либідь, 2002. – 256 с.
    13. Байрак М. В. Етноконфесійний чинник у формуванні української політичної нації: політологічний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. В. Байрак. – К., 2004. – 20 с.
    14. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики / Бакуменко В. Д. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
    15. Бакуменко В. Методологія державного управління: проблеми становлення та подальшого розвитку / В. Бакуменко, В. Князєв, Ю. Сурмін // Вісник УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 11-25.
    16. Барнз Вільям. Нові регіональні економіки: Спільний ринок США і глобальна економіка / Вільям Барнз, Ледебур Ларрі; пер. з англ. А. Пехника. – Л.: Літопис, 2003. – 189 с.
    17. Бек Ульрих. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно-политическая экономия / Ульрих Бек; пер. з нем. А. Б. Григорьева и В. Д. Седельника. – М.: Прогресс-Традиция, 2007. – 460 с.
    18. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свобод / Бергер П. Л.; пер. з англ. – К.: Світогляд, 1995. – 320 с.
    19. Биков О. М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні / Биков О. М. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
    20. Богословская И. Крым: перезагрузка / Инна Богословская [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news /2009/8/4/99356.htm
    21. Булак А. П. Проблема Криму в контексті національної безпеки України / А. П. Булак, В. Г. Рись // Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 10-11 листопада 1994 р.) / М. І. Панчук та ін. (ред.); НАН України, Ін-т нац. відносин і політології. – К., 1995. – С. 275-277.
    22. Бурнос Т. Крымский берег: Национальные меньшинства Украины просят большей «самостийности» / Тарас Бурнос [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.liter.kz/site.php?lan=russian&id=167&pub=9821
    23. Вавринчук М. П. Етнополітична безпека в системі національної безпеки України на етапі сучасного державотворення: Монографія / Вавринчук М. П. – К.: Правова єдність, 2009. – 288 с.
    24. Варзар І. Державна етнічна політика в політолого-етнологічних аспектах: історіологічний аналіз / І. Варзар, О. Романюк // Наукові записки / Курасівські читання – 2005. – К.: ІПіЕНД, 2006. – Вип. 30, Кн. 1. – С.107-116. – (Серія «Політологія і етнологія»).
    25. Варивода Я. Реалізація державної етнонаціональної політики в регіонах України: спроба порівняльного аналізу / Я. Варивода // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду. – К.: Укр. незалежний центр політ. досліджень, 2004. – С. 265-296.
    26. Василькова Т. В. Удосконалення механізму бюджетних відносин між регіонами в Україні / Т. В. Василькова // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми: зб. наук. праць за матеріалами доп. міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 21-23 травня 1998 р.): [у 3 ч.]. – / М. І. Долішній (ред.) – Львів: Ін-т регіон. досліджень НАН України, 1998. – Ч. І. – 1998. – С. 257-261.
    27. Васильченко Г. В., Зварич І. Т. З досвіду використання технологій стратегічного управління економічним розвитком територіальних громад в Україні / Г. В. Васильченко, І. Т. Зварич, Т. П. Кулик, Л. С. Вербовська // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Інноваційно-інвестиційне забезпечення стратегії розвитку регіону (зб. наук. праць). Вип. 5 (61) / НАН України. Ін-т регіон. досліджень. Редкол.: відп. ред. акад. НАН України Долішній М. І. – Львів, 2006. – С. 3-9.
    28. Верменич Я. В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні / Верменич Я. В. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – 516 с.
    29. Верховна Рада України. П’ята сесія 2-го скликання. Бюлетень №104: [у 2 ч.]. – К.: Видання Верховної Ради України,1996 – . – Ч. ІІ. – 1996. – 159 с.
    30. Верховна Рада України. Сьома сесія 2-го скликання. Бюлетень №27. – К.: Видання Верховної Ради України, 1997. – 89 с.
    31. Вільсон Е. Національна ідентичність в Україні / Ендрю Вільсон // Політична думка. – 1999. – № 3. – С. 120-128.
    32. Власенко О. Така строката спільнота: поліетнічність і регіоналізм / Олександр Власенко // Місцеве самоврядування. – 1996. – № 1. – С. 47-52.
    33. Галенко О. Етнополітичний регіоналізм в сучасній Україні / Олександр Галенко // Наукові записки / Зб. – К.: ІПіЕНД, 2002. – Вип. 19. – С. 30-72. – (Серія «Політологія і етнологія»).
    34. Головаха Є. Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг / Євген Головаха, Наталія Паніна. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. – 85 с.
    35. Голос І. І. Державний механізм етнонаціональної інтеграції суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління: спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / І. І. Голос. – Донецьк, 2006. – 20 с.
    36. Государство, право и межнациональные отношения в странах западной демократии. – М.: Право, 1993. – 268 с.
    37. Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Історичні есеї / Ярослав Грицак; Часопис «Критика». – К.: Критика, 2004. – 344 с.
    38. Двопалатний парламент: світовий досвід та українські реалії: Монографія / за заг. ред. О. А. Фісуна. – Х.: Золоті сторінки, 2008. – 200 с.
    39. Дегтяр А. О. Організаційне забезпечення інформаційно-аналітичного обслуговування органів державної влади в процесі прийняття і реалізації державно-управлінських рішень / А. О. Дегтяр // Статистика України. – 2003. – № 2 (21). – С. 36-39.
    40. Декларація прав національностей України: [Прийнята 1 листопада 1991 року] / Верховна Рада України // ВВРУ. – 1991. – № 53. – Ст. 799.
    41. Декларація прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин: [Резолюція 47/135 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_318
    42. Декларація Президента України і Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України щодо вдосконалення державної регіональної політики // Людина і влада. – 1999. – № 8-10. – С. 53.
    43. Демократія і державність в Україні: проблеми гармонізації. – К.: Довіра, 1997. – 62 с.
    44. Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. – К.: Політична думка, 1997. – 494 с.
    45. Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці: зб. док. (1989 – 2002). – К.: Абрис, 2003. – 192 с.
    46. Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демогеографічні аспекти / Василь Олексійович Джаман. – Чернівці: Рута, 2003. – 391 с. – (Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка).
    47. Дзюба І. М. Україна перед Сфінксом майбутнього / Дзюба І. М. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. – 34 с.
    48. Дмитренко М. А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України: Монографія / Микола Андрійович Дмитренко. – К.: Знання України, 2006. – 348 с.
    49. Дністрянський М.С. Етнополітична географія України / Дністрянський М. С. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – 327 с.
    50. Додонов В. Н. Международное право: словарь-справочник / В. Н. Додонов, В. П. Панов, О. Г. Румянцев. – М.: ИНФРА, 1998. – 362 с.
    51. Доклад Верховного комиссара ООН по правам человека. Права лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам (2004) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hri.ru/docs/?content=doc&id=316
    52. Документ Копенгагенської наради Конференції з питань людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 року // Права людини в Україні. – 1998. – Вип. 21. – С. 235-251.
    53. Долженков О. Тіньовий аспект політичного процесу в Україні: феномен адміністративно-економічних кланів / Олег Долженков // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 2-6.
    54. Долішній М. І. Регіональна політика на рубежі ХХ – ХХІ століть: нові пріоритети / Долішній М. І. – К.: Вид-во «Наукова думка», 2006. – 512 с. – (НАН України; Ін-т регіон. досліджень).
    55. Доценко А. Адміністративно-територіальний устрій та розселення в Україні / Анатолій Доценко. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – 63 с. – (НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України).
    56. Дуцик Д. Президентські вибори в Україні: геополітичний фактор / Д. Дуцик // Чорноморські новини. – 2009. – № 77-78. – 18 липня. – С. 2.
    57. Експертна доповідь «Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку» / НІСД [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/Eks.d2007/index.htm
    58. Этнические и региональные конфликты в Евразии: в 3 кн. – М.: Изд-во «Весь мир», 1997 – . – Кн. 3: Международный опыт разрешения этнических конфликтов. – 1997. – 304 с.
    59. Етнічний довідник: у 3 ч. – К.: Центр етносоціолог. та етнополіт. досліджень Ін-ту соціології НАН України, 1997 – . – Ч. І: Поняття та терміни. – 1997. – 140 с.
    60. Этничность и власть: материалы VI междунар. семинара (г. Ялта, Алупка, 14-16 мая 2007 г.) / Таврический нац. ун-т им. В. И. Вернадского, Норвежская гуманистическая ассоциация, Крым. отделение Общества конфликтологов Украины [и др.] / глав. ред. Т. А. Сенюшкина. – Симферополь: Таврия, 2008. – 172 c.
    61. Етнонаціональна структура українського суспільства: довідник / В. Б. Євтух, В. П. Трощинський, К. Ю. Галушко, К. О. Чернова. – К.: Наукова думка, 2004. – 344 с.
    62. Етнонаціональна структура українського суспільства: довідник / Євтух В. Б., Трощинський В. П., Галушко К. Ю., Чернова К. О. – К.: Стилос, 2004. – 342 с.
    63. Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття: Тези п’ятої міжнар. наук.-практ. конф. (22-25 травня 1997 р.) / Київ. військ. гуманітарний ін-т . – К.; Чернівці, 1997. – 463 с.
    64. Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії / [відп. ред. Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас]. – К.: Ін-т держави і права АН України, 1993. – 800 с.
    65. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність. – К.: Головна спеціалізована редакція літ-ри мовами нац. меншин України, 2001. – 423 с.
    66. Етнополітика в Україні: док. та матеріали. – К.: Держкомнацміграції України, 1998. – 353 с.
    67. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи. – К.: Ін-т нац. відносин і політології НАН України, 1997. – 211 с.
    68. Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі / за ред. Ю. І. Римаренка. – К.: Вид-во Укр. фінансового ін-ту менеджменту і бізнесу, 1999. – 279 с.
    69. Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 27-28 вересня 2003 р.) / НАН України; Ін-т політ. і етнонац. досліджень; Асоціація національно- культурних об’єднань України; відп. ред. О. М. Майборода. – К.: Світогляд, 2004. – 257 с.
    70. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавного досвіду: Монографія / за заг. ред. Ю. І. Римаренка. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 516 с.
    71. Етносоціологічні трансформації в Україні / відп. ред. Б. В. Попов. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2003. – 308 с.
    72. Етносоціологія: терміни та поняття. – К.: Вид-во УАДУ, 2003. – 211 с.
    73. Єврорегіони: потенціал міжетнічної гармонізації: [зб. наук. праць]. – Чернівці: Букрек, 2004. – 255 с. – (Буковинський політологічний центр; Регіональне представництво Фонду ім. Ф. Еберта в Україні, Білорусі та Молдові).
    74. Євтух В. Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій / Володимир Борисович Євтух. – К.: Стилос, 2004. – 242 с.
    75. Євтух В. Урядові та громадські організації у системі етнополітичного менеджменту України / Володимир Євтух // Наукові записки / Зб. – К.: ІПіЕНД, 2001. – Вип. 15. – С. 137-143. – (Серія «Політологія і етнологія»).
    76. Жекулин В. С. Историческая география: предмет и методы / Жекулин В. С. – Л.: Наука, 1982. – 224 с.
    77. За даними Держкомнацміграції України (1999 рік) // Бюлетень
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины