Становлення єдиної національної ідентичності в контексті реалізації національних інтересів України : Становление единой национальной идентичности в контексте реализации национальных интересов Украины

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Становлення єдиної національної ідентичності в контексті реалізації національних інтересів України
  • Альтернативное название:
  • Становление единой национальной идентичности в контексте реализации национальных интересов Украины
  • Кол-во страниц:
  • 191
  • ВУЗ:
  • Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”

    На правах рукопису

    Палій Ганна Олександрівна

    УДК 323.17 (477)

    СТАНОВЛЕННЯ ЄДИНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
    В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ

    Спеціальність – 23.00.05 – Етнополітологія та етнодержавознавство
    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    Кисельов Сергій Олегович,
    кандидат філософських наук, доцент


    Київ – 2005









    ЗМІСТ



    Вступ …………………………………….....………………………………………….3

    1. Національна ідентичність та її зв‘язок із національними інтересами у сучасній політичній науці………………………………………………................12

    1.1 . Поняття національної ідентичності в сучасній політичній науці……………12
    1.2 . Взаємозв’язок національних інтересів та національної ідентичності……….31

    2. Вплив ключових аспектів ідентичності громадян України на становлення сучасної української національної ідентичності ……………………………....48

    2.1 .Значення мовно-культурного та релігійно-конфесійного чинників для становлення національної ідентичності ………………………………….........54
    2.2 . Етнічний та регіональний виміри національної ідентичності …......……….72
    2.3 Роль державно-політичного і геополітичного чинників у формуванні національної ідентичності ………………………… ................................................89

    3. Забезпечення національних інтересів України в контексті сучасного стану національної ідентичності.…………………………………......................108

    3.1 Вплив становлення єдиної національної ідентичності на реалізацію національних інтересів України…………………………………………….. 108
    3.2 Перспективи творення української політичної нації: значення національної ідентичності…………........................…………………………………………120
    3.3 Перспективи становлення української національної ідентичності..….........131
    3.4 Проблеми інтеграції етнічних та регіональних груп до політичної нації………………………………………………………………………...…...140

    Висновки……………………………………………………………................…....162


    Список використаних джерел …………………...………..............…………….169









    ВСТУП


    Актуальність теми дослідження. В сучасній Україні поряд із процесами державотворення відбуваються докорінні суспільно-політичні трансформації, які спричиняють зміни характеру відносин між суспільством та державою. Для українських громадян, які представляють різні соціальні групи (етнічні, мовні, релігійно-конфесійні, регіональні тощо), державний статус України актуалізував проблему знаходження спільних засад для комунікації та взаємодії. Внаслідок здобуття Україною державності постала потреба налагодження в суспільстві системного зв’язку, який сприятиме творенню цілісної громадянсько-політичної спільноти, здатної до протистояння внутрішнім і зовнішнім загрозам, та такого, що пов’язуватиме громадян із власною державою як інструментом реалізації національних інтересів.
    Збереження цілісності держави та її зміцнення; подолання загроз сепаратизму; залучення до державотворчого процесу представників етнічних, регіональних, мовних та інших груп; зміцнення внутрішньої консолідації суспільства та міжетнічного миру; становлення політичної нації; розвиток громадянських зв‘язків; знаходження місця країни у системі геополітичних і культурних координат належать до фундаментальних національних інтересів України.
    Їхня повноцінна реалізація, протистояння наявним та потенційним викликам національній безпеці України передбачають не лише політику державних інституцій, але й активну участь громадян у політичному процесі. Слабкість національних та громадянських зв‘язків підважує державну єдність та цілісність, загрожує фундаментальним національним інтересам. Фрагментація українського суспільства за мовними, геополітичними, регіональними ознаками ставить Україну перед необхідністю громадянської та національної консолідації, за умов забезпечення можливостей для вільного розвитку етнокультурної самобутності кожної спільноти.
    Система соціальних ідентичностей громадян України та перспектива зміцнення в суспільстві спільних ідентифікаційних засад перебувають під комплексним впливом чинників. Такими чинниками, насамперед, є становлення незалежної держави та автономізація українського суспільства від зовнішніх центрів в якості самостійного суб‘єкта міжнародних відносин; дії державних та інших соціальних інституцій, що позначаються на суспільстві та окремих його частинах; особливості етнокультурних та етнополітичних процесів, що пришвидшилися наприкінці 1980-х рр. і тривають досі; дії на Україну глобальних (інформаційно-культурних, геополітичних, економічних) процесів; інерція суспільно-політичних процесів та специфічних соціальних відносин, основу яких було закладено в попередні історичні епохи.
    Отже, потреба забезпечення національних інтересів, зокрема досягнення єдності українського суспільства, дотримання цілісності держави реалізується через становлення спільної ідентичності громадян України. Наявність спільної ідентичності громадян є передумовою життєздатності держави, дієвості її політики та повноцінності реалізації національних інтересів.
    Творення єдиної ідентичності, яка об’єднуватиме більшість громадян України, є передумовою формування в Україні політичної нації, як спільноти, приналежність до якої базується на підставі громадянства, схвалення спільних цінностей держави, єдності інтересів представників різних етнічних, мовних, регіональних та релігійно-конфесійних груп України. Досягнення внутрішньої консолідації українського суспільства стає, з одного боку, сприятливим фактором для якісних внутрішньополітичних перетворень; з іншого боку, для зміцнення зовнішньополітичних позицій України.
    Проблема становлення національної ідентичності та формування національної спільноти активно піднімається в Україні в дослідженнях з етнополітології та етнодержавознавства 1990-х рр. – початку 2000-х рр., актуалізована реальним суспільно-політичним контекстом.
    Українські дослідники О. Антонюк, М. Вівчарик, О. Картунов, І. Кресіна, І. Курас, О. Майборода, Л. Нагорна, М. Обушний, І. Оніщенко, В. Панібудьласка, А. Пономарьов, Б. Попов, В. Ребкало, С. Римаренко, Ю. Римаренко, В. Степаненко, М. Степико, Ю. Шемшученко та інші заклали теоретико-методологічний фундамент досліджень етнополітичних явищ та процесів націостановлення й державотворення в Україні.
    Науковий доробок українських дослідників І. Вільчинської, В. Євтуха, В. Іщука, А. Колодій, В. Кулика, В. Лісового, Д. Мейса, М. Пірен, Т. Рудницької, Ю. Саєнка, В. Фадєєва, М. Шульги, Л. Шкляра та ін. присвячений аналізові трансформацій у системі соціальних ідентичностей українського суспільства, зокрема особливостям етнокультурних ідентичностей та становлення національної ідентичності, дослідженню перспектив творення в Україні національної спільноти.
    В Україні здійснено численні міждисциплінарні розвідки в галузі етнодержавознавства. Так, В. Білецький, С. Вовканич, М. Жулинський, І. Діяк, І. Дзюба, І. Драч, І. Лосів, В. Радчук досліджують розвиток об‘єднавчих тенденцій етнополітичних та етнонаціональних процесів в Україні у зв’язку із мовною і духовно-культурною сферами; Л. Аза, В. Наулко, О. Нельга та інші – з етнічною сферою, Ю. Кальниш, Б. Парахонський, С. Сьомін, К. Салій, О. Шуба – з релігійно-конфесійною, М. Байрак, М. Міщенко, І. Немчинов, М. Рибачук – з етнопсихологічною тощо. У працях Є. Головахи, С. Макеєва, О. Кривицької, О. Маруховської, Н. Паніної, А. Ручки, Л. Скокової, О. Уткіна та інших дослідження специфіки ідентичності частин українського суспільства та відносин між ними здійснено в етносоціологічному та етноконфліктологічному ракурсі. Доробок цих авторів створив теоретичне підґрунтя для виявлення характеру взаємовпливів між національною ідентичністю та локальними ідентичностями (етнічною, регіональною, мовною тощо), перспектив інтеграції представників локальних спільнот до української політичної нації.
    Представники західних політологічних шкіл, зокрема Б. Гаврилишин, Е. Вілсон, М. Дичок, А. Мотиль, Н. Кравців, Б. Кравченко, Т. Кузьо, Н. Попсон, І. Прізел, Г. Сміт, Р. Шпорлюк зосереджують увагу на проблемах, що виникають у процесі націостановлення та державотворення в Україні після здобуття незалежності.
    Теоретичні дослідження проблематики захисту національних інтересів та національної безпеки України здійснено низкою українських вчених, серед яких О. Білорус, І. Бінько, О. Гончаренко, О. Данільян, О. Дергачов, О. Дзьобань, С. Здіорук, Е. Лисицин, Д. Лук’яненко, В. Косевцов, В. Кремень В. Ліпкан, Б. Парахонський, Г. Почепцов, С. Пірожков, О. Сушко. Дослідження цих науковців сконцентровані на виявлені загроз та викликів національній безпеці України, втім, лише окремі аспекти цих досліджень стосуються загроз національній безпеці в етнонаціональній сфері.
    У більшості наявних в Україні досліджень не акцентовано характер взаємозв‘язку між, з одного боку, націєтворенням і становленням єдиної ідентичності та, з іншого боку, рівнем захисту національної безпеки.
    В Україні існує значний масив нових теоретичних і практичних досліджень в етнонаціональній сфері, що свідчить про збереження актуальності проблематики. Разом із тим, питання ефективної реалізації національних інтересів та гарантування національної безпеки України розглядається передусім у площині інструментарію державної політики, і, меншою мірою, у ракурсі проблем консолідації українського суспільства, творення єдиної політичної нації та її ідентичності.
    Таким чином, аналіз особливостей становлення національної ідентичності в Україні безпосередньо у зв‘язку із реалізацією національних інтересів потребує поглибленого дослідження.
    Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках навчально-методичних програм політологічних дисциплін: “Теорія поділу влади” (державний реєстраційний номер ПЛ 34878), “Політологічна теорія держави” (державний реєстраційний номер ПЛ 85645), “Теорії національного розвитку” (державний реєстраційний номер ПЛ 84828), що розроблені на кафедрі політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
    Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб виявити сутність трансформацій у системі ідентичностей громадян України у зв‘язку із становленням національної ідентичності, та з‘ясувати характер впливу цих процесів на ефективність реалізації національних інтересів України.
    Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:
    - Розкрити зміст понять національної та етнічної ідентичності, а також споріднених понять на основі дослідження цієї проблематики в сучасній політичній науці, виявити характер зв‘язку між національною ідентичністю та реалізацією національних інтересів.
    - Дослідити етнічний, мовно-культурний, конфесійний, регіональний, державно-політичний, геополітичний чинники, які у своїй взаємодії обумовлюють особливості становлення національної ідентичності та її специфіку.
    - Виявити сутність змін у системі ідентичностей громадян України за період 1991-2004 рр.
    - Визначити характер впливу становлення єдиної національної ідентичності на реалізацію національних інтересів України. Розкрити наявні та потенційні загрози національній безпеці України у зв’язку із специфікою сучасного стану національної ідентичності.
    - З‘ясувати перспективи становлення політичної нації в Україні в контексті формування національної ідентичності, дослідити проблеми інтеграції етнічних та регіональних груп до політичної нації.
    Об’єктом дослідження є процес становлення національної ідентичності, що відбувається в українському суспільстві після здобуття незалежності України.
    Предметом дослідження є зв’язок між станом сучасної української національної ідентичності та реалізацією національних інтересів України у внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, етнонаціональній, культурній сферах.
    Методологічну основу дослідження становить поєднання загальнонаукових та спеціальних підходів та методів. Серед загальнонаукових застосовувалися насамперед системний та структурно-функціональний методи. Це дозволило розглядати суспільство як систему, елементи якої (зокрема соціальні групи) в єдності набувають рис національної та громадянсько-політичної спільноти; а національну ідентичність розглядати у зв‘язку з іншими типами ідентичності, які у своїй взаємодії впливають на її становлення.
    Історичний підхід було використано з метою виявлення специфічних рис у національній ідентичності українських громадян, з огляду на інерційність перебігу суспільно-політичних процесів та їхню залежність від історичних подій, що спричинили творення суттєво відмінних зразків ідентичності різних груп українського суспільства.
    Застосування етнополітологічного методу є найбільш ефективним для аналізу сутності розбіжностей у системі ідентичностей українського суспільства та його частин, а також для дослідження взаємного впливу між національними інтересами й національною та громадянсько-політичною єдністю.
    Статистико-аналітичний і порівняльно-аналітичний методи забезпечили розв‘язання дослідницького завдання – відстеження основних тенденцій у становленні національної ідентичності в сучасному українському суспільстві. Результати переписів населення України 1989 р. і 2001 р. та соціологічних і статистичних досліджень надали достатній обсяг даних для виявлення особливостей у способах ідентифікації громадян за етнічним, мовним, конфесійним, регіональним, державно-політичним, геополітичним чинниками.
    Поєднання в дослідженні вищезазначених підходів та методів уможливило здійснення прогнозів щодо умов та перспектив становлення національної ідентичності й політичної нації в Україні у зв‘язку з реалізацією національних інтересів.
    Наукова новизна полягає в системному дослідженні становлення національної ідентичності як результату взаємодії ідентифікаційних чинників (етнічного, мовно-культурного, релігійного, регіонального, державно-політичного, геополітичного) у безпосередньому зв‘язку з реалізацією національних інтересів та необхідністю відвернення загроз національній безпеці України.
    Новизну дисертації розкрито в таких положеннях, які виносяться на захист:
    - Розроблено модель комплексного дослідження процесу становлення національної ідентичності через системний аналіз етнічного, мовно-культурного, конфесійного, регіонального, державно-політичного й геополітичного чинників, що дозволило виявити сутнісні риси та динаміку становлення національної ідентичності, її місце в системі ідентичностей українського суспільства та основних його груп.
    - Доведено, що в Україні в 1990-х – першій половині 2000-х рр. інтенсифікувався процес становлення єдиної національної ідентичності, який хоча й обумовлюється взаємодією етнокультурних та інших локальних типів ідентичностей, заснований насамперед на державно-політичному чинникові.
    - Виявлено на емпіричному матеріалі, що з часу здобуття незалежності зберігається ідентифікаційна фрагментація українського суспільства за етнічними, мовно-культурними, релігійними, регіональними, геополітичними параметрами. Водночас, зближення зразків ідентичностей молодшого покоління різних регіонів держави поступово нівелює цю тенденцію.
    - Визначено, що сформована національна ідентичність сприяє забезпеченню національних інтересів України, зокрема збереженню територіальної цілісності держави та зміцненню її зовнішньополітичних позицій; досягненню громадянської консолідації та міжетнічного миру; забезпеченню участі в суспільно-політичному житті країни представників різних соціальних груп; гарантуванню умов для повноцінної реалізації прав представників локальних спільнот у межах української політичної нації, їхній участі в державотворенні.
    - Обґрунтовано необхідність становлення політичної нації як цілісної громадянсько-політичної спільноти, здатної відстоювати національні інтереси та брати активну участь у процесі їхньої реалізації, що дозволяє суттєво знизити рівень загроз для національної безпеки. Встановлено, що реалізація національних інтересів у сферах внутрішньої і зовнішньої політики не є ефективною без існування єдиного ідентифікаційного підґрунтя суспільства та досягнення його єдності, а тому формування політичної нації перебуває під впливом комплексної взаємодії державних інституцій та самоорганізації суспільства. Виявлено, що оптимальність реалізації національних інтересів досягається за умов активної участі в суспільно-політичних процесах громадян – носіїв національної ідентичності, які об‘єднані в політичну націю.
    - Обґрунтовано напрями формування стратегії державної політики України в етнонаціональній сфері з урахуванням необхідності випереджувального забезпечення етнокультурних потреб соціальних груп та одночасного формування спільних ідентифікаційних засад у суспільстві.
    Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дослідження надають додаткові аргументи для наукової дискусії щодо особливостей становлення політичної нації та єдиної ідентичності в Україні як необхідних умов успішної реалізації національних інтересів.
    Дослідження національної ідентичності з точки зору її впливу на втілення національних інтересів в Україні актуалізує нові підходи до розуміння сутності трансформаційних процесів в етнонаціональній сфері, дає змогу перевірити виправданість застосування концепції політичної нації до аналізу процесів націостановлення та державотворення в Україні.
    Виявлення специфіки національної та інших типів ідентичності українських громадян, основних тенденцій у системі ідентичностей, надає можливість здійснення прогнозів щодо перспектив становлення політичної нації в Україні, а також визначення оптимальних з точки зору національних інтересів шляхів впливу на цей процес. Аналіз етнічної, релігійно-конфесійної, регіональної фрагментації суспільства, розбіжностей у мовно-культурних, геополітичних орієнтаціях дає можливість перевіряти політичні процеси в етнонаціональній сфері України на наявність загроз національній безпеці України. Такий аналіз надає наукове обґрунтування для вироблення стратегії державної політики, прийняття конкретних політичних рішень та політичного прогнозування.
    Теоретичний та фактологічний матеріал дисертації може бути використаний у науково-дослідній роботі та навчальному процесі. Результати дисертаційного дослідження можуть бути залучені до розробки нормативних курсів і спецкурсів з політології, етнополітології та етнодержавознавста, підручників та навчальних посібників.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалася в процесі обговорень на засіданнях кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, на спеціальних методологічних семінарах кафедри. Також положення дисертаційного дослідження було використано для підготовки аналітичних матеріалів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
    Матеріали дисертаційного дослідження слугували основою для підготовки наукових статей та виступів на конференціях: “Дні науки НаУКМА” (28 січня-1 лютого 2002 р.); “Дні науки НаУКМА” (27 січня-31 січня 2003 р.); на міжнародній студентській науково-практичній конференції “Європейській вибір України: проблеми розвитку і перспектив” (27-28 травня 2003 р.) та на міжнародній науково-практичній конференції “Подолання суперечностей в умовах європейського шляху розвитку України” (19-20 квітня 2003 р.); ”Дні науки НаУКМА” (26-30 січня 2004 р.).
    Основні положення та висновки дисертації викладено в 4 наукових публікаціях, серед яких 3 опубліковані у фахових виданнях відповідно до переліку, затвердженого ВАК України.
    Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 168 сторінок. Список використаних джерел включає 263 позиції на 21 сторінці.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз особливостей зв‘язку між формуванням єдиної загальнонаціональної ідентичності та реалізацією національних інтересів України.
    Дослідження процесу становлення національної ідентичності здійснено через аналіз ключових аспектів (етнічного, мовно-культурного, конфесійного, регіонального, державно-політичного, геополітичного), що дозволило виявити суттєві розбіжності в системі ідентифікацій груп громадян різної етнічної, мовно-культурної та конфесійної приналежності, мешканців різних регіонів, прихильників відмінних державно-політичних та геополітичних орієнтирів тощо.
    Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити низку висновків.
    Після здобуття державної незалежності відбуваються процеси інтенсивних змін у системі ідентичностей українського суспільства. Динамічність цих змін особливо проявляється в часи поворотних соціально-політичних, економічних та культурних трансформацій. Національна ідентичність разом з етнічною належить до найбільш стійких типів ідентичностей, оскільки, як правило, супроводжує людину протягом усього життя, дозволяє знаходити своє місце в актуальних для індивіда спільнотах. У той же час, інші типи ідентичності (мовна, конфесійна, регіональна тощо) виявляються історично більш мінливими, що виражається почасти у швидкій втраті старих та виникненні нових орієнтирів, амбівалентності ідентичності тощо. Оформлення національної ідентичності, що відбувається паралельно на особистісному рівні та на рівні груп і спільнот, покликане, по-перше, забезпечити зв’язок особи та спільноти, по-друге, зв’язок етнічних та інших груп у межах політичної нації. Процес становлення української політичної нації супроводжується визріванням системного ідентифікаційного зв’язку, що перетворює суспільство на цілісний національний та політичний організм. Цей процес має два ключові вектори спрямування: внутрішній (самоусвідомлення українських громадян як спільноти через активізацію самоідентифікації та національну консолідацію), і зовнішній (пошук місця українською політичною нацією у світі, серед інших націй).
    Єдина національна ідентичність створює лише загальнонаціональні ідентифікаційні рамки, тоді як набір етнічних, культурних, регіональних ідентичностей є оригінальним для кожного індивіда та окремої спільноти. Таким чином, українська національна ідентичність є “ідеальним типом”, до якого, відповідно до національних інтересів України, мають тяжіти індивідуальні та спільнотні ідентичності в суспільстві.
    Дослідження підтвердило положення, що визрівання цілісної національної ідентичності, яка об’єднувала б більшість громадян України, не заперечує існування окремих етнічних, культурних, регіональних та інших ідентичностей, які, відповідно до національних інтересів України, мали б бути інтегрованими у загальноукраїнський ідентифікаційний контекст.
    Цілісна загальноукраїнська національна ідентичність не тотожна українській етнічній ідентичності, оскільки є результатом взаємодії різних ідентифікаційних чинників (державно-політичних, етнокультурних, геополітичних тощо), а також через те, що українська національна ідентичність акцентує насамперед на державно-політичному, а не суто етнічному, чинникові. З утвердженням української етнічної та національної ідентичності не мають дискримінуватися етнічні культури й мови етнічних меншин, які повинні зберігати всі умови для відтворення й розвитку в межах цих груп. Творення національної ідентичності, спільної для громадян України, сприйняття ними схожих політичних цінностей, спрямованих на підтримку і зміцнення державності, її цілісності, орієнтація на українську національну ідентичність не заперечують право кожного громадянина та кожної етнічної спільноти на власну етнічну чи самобутню етнокультурну ідентичність. Цілісна національна ідентичність громадян України має бути прийнятною для якомога більшої кількості громадян України.
    Через асиміляцію (що сутнісно відмінна від міжетнічної інтеграції в межах політичної нації) збіднюється етнокультурна композиція України, що може викликати соціальне напруження з боку представників етносів, які піддаються асиміляційному впливові, а також зменшується обсяг унікального культурного, історичного і політичного досвіду, який здатні надавати політичній нації представники етнічнокультурних громад України.
    Національні інтереси, що полягають у досягненні єдності суспільства і цілісності держави, визначають необхідність наявності спільної для більшості суспільства мовної комунікативної основи. Створення спільного комунікативного середовища в Україні здатне виступати одиним ключових чинників національної ідентичності. Недооцінка цього чинника веде до розмивання спільної ідентичності, небезпечних розривів загальнонаціональної системи комунікацій, шкодить творенню національної культури.
    Становлення єдиної національної ідентичності громадян України здатне значною мірою сприяти зміцненню державної єдності країни, оскільки її формування посилить державні механізми, збільшить сприйняття держави як “своєї” серед громадян, розширить мобілізаційні можливості суспільства для реалізації завдань прогресивного розвитку. Національні інтереси України, зокрема, необхідність збереження територіальної цілісності держави та утвердження єдності суспільства, вимагають, щоб українська загальнонаціональна ідентичність була за впливом не менш значною, аніж етнокультурні, регіональні ідентичності тощо окремих частин українського суспільства.
    Етнічна ідентичність, що є однією із найбільш стабільних в системі соціальних ідентифікацій людини, принципово не суперечить єдиній національній ідентичності, а може компліментарно взаємодіяти з нею. Втім, етнічна ідентичність, у разі її переважання за значенням над національною в системі ідентичностей, здатна спричиняти низку шкідливих явищ для національних інтересів держави. Так, слабкість національної ідентичності у порівнянні з етнічною створює в суспільстві етнічний “анклав”, через що актуалізується небезпека відмежування представників етносу від решти суспільства, з‘являється ймовірність конфлікту етнічної групи та суспільства як цілого. Крім того, одна з основних загроз національним інтересам держави виникає внаслідок того, що наявність етнічних анклавів за умов слабкості загальнонаціональних зв’язків створює ситуацію для використання зовнішніми силами їх та їхніх суперечностей із державним центром.
    Дослідження виявило, що не стільки стійка етнічна ідентичність, скільки надмірна її актуалізація та “політизація” етноспільноти на противагу участі в спільних для всіх громадян процесах підважують засади національної ідентичності. В Україні така актуалізація етнічної ідентичності понад національну існує серед досить незначної кількості етногруп. Небезпечною є тенденція, коли етнічна ідентичність, навіть за відсутності її надмірної актуалізації, не просто конкурує із національною ідентифікацією, а входить з нею у відкриту суперечність. В інтересах держави та етнічних груп в Україні створення необхідних умов з метою запобігання конфліктові ідентичностей різних спільнот із загальнонаціональною ідентичністю, оскільки такі конфлікти прямо шкодять як самим етносам, так і національним інтересам держави.
    Небезпеки амбівалентної ідентичності для національних інтересів держави полягають у тому, що завдяки такому станові ідентичності стимулюються загрози національній безпеці, насамперед ті, що стосуються територіальної цілісності України, перспектив розвитку гармонійних міжетнічних, міжконфесійних взаємин тощо. Разом з тим, становлення єдиної національної ідентичності, консолідація суспільства як цілісної спільноти, сприяють знаходженню місця українського суспільства та української держави у системі геополітичних координат, залученню всіх етнічних груп до політичного процесу в Україні та їхньої самореалізації в межах української політичної нації.
    Роль конфесійного чинника в Україні має тенденцію до зростання, у зв‘язку із збільшенням соціального впливу релігії та релігійних організацій. Церква здатна стати консолідуючим чинником для значної частини українського суспільства і бути одним з важливих факторів утвердження політичної нації в Україні. Передусім українське православ’я, у разі виникнення об’єднаної православної церкви, здатне виступити з метою зміцнення самобутньої національної ідентичності. Враховуючи делікатність міжконфесійних відносин, соціальні інституції можуть лише стимулювати об’єднавчі тенденції в середовищі різних конфесій.
    Сучасний стан регіональної ідентичності в Україні свідчить про те, що така ідентичність часто не доповнює національної ідентичності, а витісняє її чи компенсує її відсутність. Така ситуація створює напруження в питанні збереження територіальної цілісності держави, оскільки сучасна Україна має обмежену традицію державного існування в новітній історичний період та брак легітимації серед значної частини населення.
    В Україні продовжують існувати істотні відмінності між превалюючими ідентичностями в різних регіональних, етнічних, вікових групах тощо. Поряд із тенденцією до повільного зміцнення самобутньої української національної ідентичності зберігається тип так званої “радянської ідентичності”. Така ідентичність є найбільш властивою населенню областей східних і південних регіонів; водночас підвищена регіональна ідентичність виконує компенсуючу роль на місці частково втраченої “радянської ідентичності”; натомість слабким залишається зв’язок із власне національною ідентичністю.
    Відзначення лише деструктивного впливу регіонального чинника в процесі формування цілісної української ідентичності не є прийнятним. Регіональна ідентичність може бути органічно інтегрованою в цілісний український ідентифікаційний контекст. Це має бути здійснено завдяки цілеспрямованій державній політиці, що пропагуватиме самобутнє місце регіонів у системі загальнонаціональних зв’язків. Регіональна ідентичність, що переважає за значенням загальнонаціональну в низці прикордонних регіонів України, разом із існуванням історичних традицій перебування цих регіонів у складі інших держав створює загрози для реалізації національних інтересів України.
    Перспективи творення єдиної національної ідентичності є значними як серед етнічних українців, так і представників інших етнічних груп. Державно-політичний чинник суттєво вплинув на зміну етнічної ідентифікації частини громадян, які мали змішане етнічне походження, а також тих, хто втратив етнічну ідентичність. Українська держава є важливим центром тяжіння для своїх громадян, представників різних етносів. Сьогодні така властивість має місце насамперед у силу значних масштабів України. Існує вагома перспектива формування національної ідентичності у зв‘язку з посиленням інших складових такого тяжіння України (політичного, економічного, культурного). Набуття представниками етнічних спільнот України національної ідентичності може бути більш швидким і ефективним, якщо таке поширення відбуватиметься паралельно із залученням представників етнічних громад до суспільно-політичного життя України.
    Геополітичний чинник має особливо дезінтегруючий вплив на становлення національної ідентичності в українському суспільстві, що зумовлено протистоянням двох протилежних геополітичних орієнтацій – на європейському та на російському напрямку. Конфліктне навантаження такого протистояння здатне суттєво зашкодити основам існування цілісної політичної нації. В Україні боротьба геополітичних орієнтацій ускладнює вироблення в більшості громадян усвідомлення первинності національних інтересів України як єдиної держави над інтересами зовнішніх геополітичних центрів. Українська національна ідентичність у геополітичному та культурному виборі між Заходом і Сходом частіше схиляється в бік Заходу (в окремих випадках – до автаркії), у той час як варіант “радянської” ідентичності в більшості виявляє прихильність у такому виборі до Сходу (Росії). Геополітичний чинник суттєво впливає на рівень забезпечення національних інтересів, адже орієнтації громадян на протилежні зовнішньополітичні центри, створює умови для їхніх впливів щодо України.
    Попри те, що національна ідентичність в Україні, яка формується, є досить неоднозначною й амбівалентною, вона все ж виконує свою основну функцію зі створення ідентифікаційних підвалин для інтеграції більшості громадян України в межах єдиної політичної нації.
    Національні інтереси України, зокрема, такий життєво важливий інтерес, як збереження територіальної цілісності, вимагає перетворення сукупності громадян України на цілісний спільноту, здатну до прогресивного розвитку і самоорганізації у відстоюванні національних інтересів. Як показано в даному дослідженні, здійснення цього можливе через становлення цілісної національної спільноти (політичної нації), що об’єднувала б більшість громадян. Формування політичної нації в Україні передбачає взаємодію двох ключових процесів – становлення цілісної національної ідентичності та творення максимально сприятливих умов для залучення представників етнічних, мовних, регіональних груп до суспільно-політичного життя в Україні.
    Водночас, за роки незалежності України поряд із активізацією процесів національного відродження і ствердження національної самобутності, виявили живучість інерційні, гальмуючі процеси, що шкодять формуванню політичної нації. Значною мірою цю інерційність закладено в радянський період історії (через процеси асиміляції, денаціоналізації тощо), почасти тривалість цієї інерційності забезпечена неефективністю державною політикою України після здобуття незалежності. Процеси формування єдиної національної ідентичності та політичної нації в Україні проходять не з оптимальною для національних інтересів України швидкістю та спрямованістю, оскільки бракує позитивного формотворчого участі з боку держави та інших суспільних інституцій, сприятливого для повноцінного, самостійного від зовнішніх впливів розвитку українського суспільства і держави, та для ефективного захисту національних інтересів України.
    Визначення основних напрямків державної стратегії, проведення належним чином державної політики, зокрема й етнополітики, паралельно із залученням соціальних, громадянських інституцій (у тому числі через здійснення комплексу освітніх, інформаційно-просвітницьких, організаційних заходів тощо) дає змогу долати міжетнічні, міжкультурні, міжрегіональні, міжконфесійні бар’єри в суспільстві, створити необхідні умови для його консолідації з метою захисту національних інтересів у ключових аспектах: збереженні територіальної цілісності України, зміцненні національної єдності, забезпеченні інтеграції та неконфліктної взаємодії в суспільстві, оптимізації соціальних зв’язків.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    Нормативно-правові джерела:
    1) Нова Конституція України. Огляд, коментарі і текст Основного Закону / За ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 1997. – 155 с.
    2) Закон України “Про національні меншини в Україні” // Етнополітика в Україні. Документи і матеріали. – К.: Фенікс, 1997. – С.125-129.
    3) Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №10.
    4) Закон України “Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39.
    Монографії, збірки, статті:

    5) Аза Л.О. Тенденції етномовного розвитку в Україні // Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). – К.: Ін-т соціології НАН України, 2001. – С.528-553.
    6) Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Під заг. ред. Тищенко Ю. – К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. – 312 с.
    7) Актуальні проблеми міжнародної безпеки. (Збірка публікацій журналу “Політична думка”). – К.: Політична думка. – 1999. – 130 с.
    8) Актуальні проблеми інформаційної безпеки України (Аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – С.2-60.
    9) Ананьїн В.О. Етнонаціональний чинник безпеки сучасного поліетнічного суспільства (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис...докт. філос. наук: 09.00.03 / Ін-т філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України – К., 1998. – 32 с.
    10) Андерсон Б. Уявлені спільноти: міркування щодо походження й поширення націоналізму / Пер. з англ. – К.: Критика, 2001. – 270 с.
    11) Антонович М. Законодавство України щодо прав національних меншин у світлі міжнародних стандартів // Україна – проблема ідентичності: людина, економіка, суспільство (Конференція укр. випускників програм наук. стажування у США. Львів, 18-21 вересня 2003 р.) – К.: Стилос, 2003. – С. 121-131.
    12) Антонюк О.В. Концептуальні підходи до формування етнополітики в Україні України // www.niurr.gov.ua/ru/conference/kniga_conf/antonuk.htm.
    13) Антонюк О.В. Становлення державної самоідентифікації України (у контексті українсько-російських відносин) // Людина і політика. – 2000. – №4. – С.17-20.
    14) Бадзьо Ю. Національна ідея і національне питання – десять років невизначеності // Політична думка. – 2001. – №1-2. – С.3-12.
    15) Байрак М. Державотворчий потенціал національної церкви // Віче. – 2002. – №2. – С.66-71.
    16) Беліцер Н. Українська, російська і “радянська” ідентичність // Україна – проблема ідентичності: людина, економіка, суспільство (Конференція укр. випускників програм наук. стажування у США. Львів, 18-21 вересня 2003 р.) – К.: Стилос, 2003. – С. 223-238.
    17) Білецький В., Радчук В. Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю // www.intellect.org.ua.
    18) Валевський О.Л., Ішмуратов А.Т. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу (Сер. “Стратегія політики і політичний аналіз”). – Вип.3. – К.: НІСД, 1997. – 110 с.
    19) Васьковський В. Розвиток релігійної мережі в Україні: 2000 рік // Національна безпека і оборона. – 2001. – №3. – С.52-56.
    20) Вівчарик М.М. Бути українській мові – бути, отже, українській державі // Віче. – 2002. – №6. – С.67-71.
    21) Вілсон Е. Національна ідентичність в Україні // Політична думка. – 1999. – №3. – С.120-128.
    22) Вільчинська І.Ю. Етнічна та національна ідентичність сучасної української молоді: Автореф. дис...канд. пол. наук: 23.00.05 / НАН України. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2002. – 20 с.
    23) Внутрішні детермінанти зовнішньої та безпекової політики України // Моніторинг зовнішньої та безпекової політики України. – 2001.– Квітень, травень, червень. – С.95-96.
    24) Вовканич С. Й. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея. – Л. : Вид-во ЛБА. – 2001. – 540 с.
    25) Воронов І. Етнічні меншини у вимірах демократії // Політика і час. – 2002. – №10. – С.50-59.
    26) Гаврилишин Б. Україна між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем: геополітичні можливості і обмеження // Україна на шляху до Європи / За ред. Лутц Хоффманн – К.: Фенікс, 2001. – С.17-26.
    27) Глобальні трансформації та стратегії розвитку Монографія / Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. – К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1998. – 416 с.
    28) Гончаренко О.М. Стратегія національної безпеки в системі національних цінностей і життєво-важливих інтересів // Стратегія національної безпеки України: проблеми розробки й імплементації (Матеріали науково-практичного семінару НІСД і Центру міжнародної безпеки та стратегічних студій, 28 березня 2000 р.) // www.niss.gov.ua/book/Goncharenko/gonch.htm.
    29) Гончаренко О., Джанчужин Р., Лисицин Е. Громадянський контроль і система національної безпеки України // Національна безпека України. Міжнародний журнал. – 2003. – №1. – С.39-46.
    30) Горбулін В., Качинський А. Щодо стратегії національної безпеки України // Політика і час. – 2004. – №9. – С.40-49.
    31) Грабовський С. Українці: державна нація чи мешканці культурного гетто? // Сучасність. – 2004. – №7-8. – С.86-100.
    32) Греки на українських теренах: нариси етнічної історії, документи, матеріали, карти / За ред. Дмитренка М.Ф., Литвина В.М. – К.: Либідь, 2000. – 483 с.
    33) Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації. – Харків: Фоліо, 2002. – 285 с.
    34) Дашкевич Я. Етнічні псевдоменшини в Україні // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспективи розвитку / За ред. Євтуха В., Зуппана А. – К.: Інтел, 1994. – С. 65-79.
    35) Дві третини опитаних громадян України назвали себе віруючими // Інтерфакс-Україна. – 2001. – 21 березня.
    36) Дергачов О. Зовнішня політика України: успадковані проблеми і нові перспективи // Національна безпека і оборона. – 2004. – №9. – С. 33-36.
    37) Державно-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз): Монографія / Сьомін С.В., Кальниш Ю.Г., Петрик В.М. та ін. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 136 с.
    38) Державні наміри про піклування: поміж етнічними берегами і європейськими пастками. Інтерв’ю з М.Товтом (Демократична спілка угорців України) // www.maidan.org.ua/n/uak
    39) Державність української мови і мовний досвід світу / За ред. М.Жулинського, І.Драча та ін. Матеріали міжнародної конференції (Конгрес української інтелегенції). – К.: ІНВіП, 2000. – 445 с.
    40) Дзюба І.М. Між культурою і політикою. – К.: Сфера. – 1998. – 373 с.
    41) Дзюба І.М. Проблема культурної самобутності та “діалогу культур”. Ідеологічні децибели “діалогу культур” // Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір. Науковий збірник. – К.: НІУРВ, – 1998. – С. 72-96.
    42) Дзюба І.М. Сучасна мовна ситуація в Україні // www.ukrlife.org/main/prosvita/dziuba.htm.
    43) Діяк І.В. Українське відродження чи нова русифікація? – К.: Гранослов, 2000. – 304 с.
    44) Досвід України в галузі прав національних меншин. Аналітична доповідь. – К.: Український центр досліджень миру, конверсії і конфліктних ситуацій. – 1994. – 204 с.
    45) Євтух В. Культури етнічних спільнот Криму і процеси глобалізації: українська перспектива // Віче. – 2003. – №5. – С.55-59.
    46) Етнічний довідник у трьох частинах. Поняття та терміни / За ред. Євтуха В., Аза Л., Кураса І. та ін. – Ч. І. – К.: Фенікс, 1997. – 140 с.
    47) Етнічний довідник у трьох частинах. Етнополітика в Україні / За ред. Євтуха В., Аза Л., Кураса І. та ін. – Ч. ІІІ. – К.: Фенікс, 1997. – 88 с.
    48) Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. – К.: Державний Комітет України у справах національностей та міграції, 1998. – 353 с.
    49) Залізняк Я. Про українську націю та національну ідею // www.ukrlife.org/main/prosvita/zalizn_1.htm1
    50) Здіорук С.І., Кремень В.Г. та ін. Національно-політичні рухи та їхній вплив на державне управління. – К.: НІСД, 1998. – 81 с. – (Сер. “Стратегія політики і політичний аналіз”; Вип.4).
    51) Іванова О.Б. Ідентифікація як ознака соціальної зрілості соціальної групи: Автореф. дис...канд. соц. наук: 22.00.01 / Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна – Харків, 2001. – 18 с.
    52) Іванченко О. Використання “показника масової мовної орієнтації” для аналізу тенденцій розвитку мовної ситуації // www.fppr.org.ua/articls/ivanchenko_mova.
    53) Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до Дня уряду у Верховній Раді України 13 травня 2003 року з питання “Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого та патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку”.
    54) Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадянської та національної свідомості). – К.: Смолоскип, 2000. – 92 с.
    55) Картунов О.В. Вступ до етнополітології. – К.: Крок, 1999. – 300 с.
    56) Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
    57) Качинський А. Концепція сталого розвитку та механізми дотримання національних інтересів України // Політика і час. – 2002. – №5. – С.3-12.
    58) Кір’яков П.О., Лускалова К.Е., Литвиненко В.І. Україна в російських геополітичних концепціях // Стратегічна панорама. – 1998. – №3-4. – С.51-60.
    59) Киричук О. Національно-громадянська ідентифікація молоді: проблеми та шляхи їх розв‘язання // www.uvkr.org.ua/forum/forum2/38.html#a1.
    60) Кисельов С.О., Сальникова А. Національна ідентичність українців. Дилема культурного і соціально-політичного // Політичний менеджмент. – 2003. – №2. – С.31-41.
    61) Кисла А. Кримські татари. Незбіг векторів етнополітичного розвитку // Віче. – 2004. – №1. – С. 61-64.
    62) Клінченко Т. Культурний плюралізм: ідейні, правові засади – і українські реалії // Зміни у свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть / Редкол.: С.Рябов та ін. – К.: Вид-чий дім “КМ Akademia”, 2001. – С.176-182.
    63) Климанська Л. Філософсько-соціологічний аналіз проблеми політичної ідентичності // Зміни у свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть / Редкол.: С.Рябов та ін. – К.: Вид-чий дім “КМ Akademia”, 2001. – С.110-119.
    64) Коваль О.А. Міжетнічні конфлікти у контексті національної безпеки України: теоретичні аспекти // www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.
    65) Колодій А. Етно-національні ідентичності і легітимність влади в Україні // www.politics.lviv.ua/nations/legitimacy.html.
    66) Колодій А. Про поліетнічність України: кількісний та якісний виміри // Україна – проблема ідентичності: людина, економіка, суспільство (Конференція укр. випускників програм наук. стажування у США. Львів, 18-21 вересня 2003 р.) – К.: Стилос, 2003. – С. 238-264.
    67) Колодій А. Радянська ідентичність та її носії в незалежній Україні // Україна в сучасному світі. Соціальні, етнічні і культурні аспекти глобалізації та Україна (Конференція для укр. випускників програм наук. стажування у США. Ялта, 12-15 вересня 2002 р.) – К.: Стилос, 2002. – С. 36-55.
    68) Косевцов В.О., Бінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів: Монографія (Сер. “Національна безпека”). – Вип.1. – К.: НІСД, 1996. – 61 с.
    69) Котигоренко В. Україна як об‘єкт впливу геополітичних акторів // www.politdumka.kiev.ua/s0627-1.htm.
    70) Котигоренко В. Тенденції в етнічній та етномовній динаміці населення України у 1959-2001 рр. (за матеріалами переписів) // www.lp-ua.info/2003/202.php.
    71) Коч С.В. Етнічність у сучасному політичному процесі: Автореф. дис.. канд. політ. наук: 23.00.05 / Одеський державний інститут. – Одеса, 2000. – 20 с.
    72) Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 423 с.
    73) Кремень В.Г., Бінько І.Ф. Політична безпека України: концептуальні засади та система забезпечення. – К.: Основи, 1998. – 92 с.
    74) Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.
    75) Кривицька О. “Етнічний антагонізм” лікується толерантністю // Віче. – 2001. – №8. – С.43-62.
    76) Кривицька О. Міжетнічна толерантність: як скоротити “соціальну відстань” // Віче. – 2002. – №9. – С.35-41.
    77) Кримські татари: “національна меншина” або “корінний народ”. Політичний та юридичний аспекти питання (Матеріали “круглого столу”. Київ, 5 лютого, 1999.) – К., 1999. – 118 с.
    78) Кримськотатарське питання / Кримський центр незалежних політичних дослідників і журналістів (Спец. випуск. № 8). – Сімферополь: “Яра”. – 2001. – 80 с.
    79) Кубеліус О.А. Конфесійний чинник в українсько-російських відносинах // Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір. Науковий збірник. К.:НІУРВ, – 1998. – С.55-71.
    80) Кубеліус О.А. Можливі шляхи подолання розколу в православному середовищі України в контексті українсько-російських відносин // Стратегічна панорама. – 1999. – №4. – С.91-98.
    81) Кузьо Т. Національна безпека України. – К.: Преса України, 1995. – 147 с.
    82) Кузьо Т. Спільники чи супротивники? Пострадянська “націоналізація”: вибір для України // День. – 1997. – 21 жовтня.
    83) Кулик В. Український націоналізм в незалежній Україні. – К.: Вид-чий дім “КМ Akademia”. – 1999. – 63 с.
    84) Кулик В. Пошуки пострадянської ідентичності в Україні та Росії // Політологічні читання. – 1995. – №3. – С.44-67.
    85) Кулик О. На перехресті проблем повсякдення, або Хто допоможе вирішити запити українства Криму? // Урядовий кур’єр. – 2003. – 3 квітня.
    86) Лазоренко О.В., Барков В.Ю. Гуманізація ідеології безпеки – стратегічна вимога сучасності // Стратегічна панорама. – 1999. – №4. – С.79-87.
    87) Лазоренко О. Центр і регіони у політичному просторі України // Розвиток України в регіональній перспективі: політичні, економічні, соціальні проблеми регіоналізації. (Конференція українських випускників програм наукового стажування в США, Харків, 25-27 травня 2001р.) – К.: Стилос, 2002. – С.79-87.
    88) Лановенко О.П., Швалб Ю.М., Кубеліус О.А. Мовні та соціокультурні чинники консолідації українського суспільства // Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір. Науковий збірник. К.:НІУРВ, – 1998. – С. 46-54.
    89) Лановенко О.П., Шевченко О.К. Спільний українсько-російський інформаційний простір як зона можливого соціокультурного впливу на Україну // Стратегічна панорама. – 1998. – №3-4. – С.162-168.
    90) Лисицин Е.М. Національна ідея і стратегія національної безпеки // Стратегія національної безпеки України: проблеми розробки й імплементації (Матеріали науково-практичного семінару НІСД і Центру міжнародної безпеки та стратегічних студій, 28 березня 2000 р.) // www.niss.gov.ua/book/Goncharenko/lis.htm
    91) Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. – К.: Текст, 2003. – 600 с.
    92) Лісовий В.С. Культура – ідеологія – політика. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. – 352 с.
    93) Лісничук О., Сушко О. Українські партії і зовнішня політика: спокуси і потенції напередодні виборів // Дзеркало тижня. – 2001. – 18 серпня.
    94) Ломінська Н.В. Мовна політика в галузі освіти в Україні та національна свідомість. Історичний аналіз. – Острог: Острозька Академія. – 2001. – 168 с.
    95) Лосів І. Українське суспільство сьогодні: явище духовної залежності. Спроба культурологічного діагнозу // www.ukrlife.org/main/minerva/losiff.html
    96) Лосів І. Сучасні взаємо(?)впливи російської та української культури // www.ukrlife.org/main/tribuna/losev_3.htm.
    97) Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998 рр.). – К. : Вид-чий дім “КМ Akademia”. – 1999. – 28 с.
    98) Макеєв С. Соціально-культурна специфіка регіонів України // Регіональна Україна. – К.: Геопринт, 2003. – С.7-28.
    99) Макеєв С. Регіональні відмінності в оцінці економічної та соціально-політичної ситуації // Політичний портрет України. – 1996. – №15. – С.70-90.
    100) Макеєв С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – №3. – С. 161-163.
    101) Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Римаренка Ю.І. – К.: Довіра, 1996. – 943 с.
    102) Маланчук О. Соціальна ідентифікація в сучасній Україні // Дух і літера. – 2003. – №11-12. – С.36-48.
    103) Маначинський О., Парахонський Б. “Історична справедливість” в контексті нових реалій. Крим: чого чекати від депортованого населення // Політика і час. – 2002. – №4. – С.26-38.
    104) Маруховська О. Врегулювання етнополітичних конфліктів: наука чи мистецтво // Віче. – 1998. – №1. – С.12-24.
    105) Мейс Д. Спадщина голодомору: Україна як постгеноцидне суспільство // www.maidan.org.ua/n/mai/1045062950.
    106) Мітряєва С.І. Міжнаціональні аспекти консолідації українського суспільства (регіональна модель). НІСД, Закарпатський філіал. – (Сер. “Регіональний розвиток”; Вип.5, 2001.) // www.niss.gov.ua/book/Mytraeva/index.htm
    107) Міщенко М. Національний менталітет та проблеми суспільного розвитку // Розбудова держави. – 2000. – №1-6. – С.47-53.
    108) Ми український народ: національно-етнічна мозаїка. Різні виміри етнонаціонального життя сучасної України // www.radiosvoboda.org/programs/culture/2003/03/20030313151151.asp.
    109) Михальченко М. Українська регіональна цивілізація // Політичний менеджмент. – 2003. – №1. – С.19-28.
    110) Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
    111) Нагорна Л. Поняття “національна ідентичність” та “національна ідея” в українському термінологічному просторі // Політичний менеджмент. – 2003. – №2. – С.14-31.
    112) Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами національних меншин України, 1998. – 80 с.
    113) Націоналізм: Антологія / Упоряд. Проценко О., Лісовий В. – К.: Смолоскип, 2000. – 872 с.
    114) Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / За ред. Панібудьласка В.Ф. – Ч 2. – К.: Вища школа, 1997. – 704 с.
    115) Нація серед націй: смисл і значення / За ред. Ананьїна В.О., Попова Б.В. – К.: КВІУЗ, 1999. – 106 с.
    116) Нація як суб’єкт політики. – Л.: Кальварія, 1997. – 55 с.
    117) Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – 368 с.
    118) Немчинов І. Нарис української самоідентифікації. Біля витоків // www.sapienti.kiev.ua/3/a02_ua.html.
    119) Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – К.: Преса України, 2000. – 304 с.
    120) Обушний М.І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації: Автореф. дис...д-ра політ. наук: 23.00.05 / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 1999. – 34 с.
    121) Орлов А. Етнічні автостереотипи і самопочуття національних меншин в Україні // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспективи розвитку / За ред. Євтуха В., Зуппана А. – К.: Інтел, 1994. – С. 122-128.
    122) Палій Г. Формування української політичної нації // Політичний менеджмент. – 2003. – №1. – С.93-102.
    123) Паніна Н. Щодо застосування шкали соціальної дистанції у дослідженнях національної толерантності в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №4. – С. 21-43.
    124) Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект): Монографія. (Сер. “наукові доповіді”) – Вип.6. – К.: НІСД, 1993. – 43 с.
    125) Парахонський Б.О., Сьомін С.В. Нетрадиційні релігійні культи як питання національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2000. – №1-2. – С.200-213.
    126) Парламентський контроль за сферою безпеки. Принципи, механізми і практичні аспекти / За ред. Лободи С. – К.: Інтертехнологія, 2003. – 195 с.
    127) Пашков М. Зовнішня політика України: позиції та оцінки громадян // Національна безпека і оборона. – 2002. – №2. – С. 41-46.
    128) Перехідний період в Україні та Росії. Політика. Економіка. Етносоціальні процеси. (Конференція українських та російських випускників освітніх програм США. Київ, 5-6 липня, 1999.) – К.: ВАТ “Київська друкарня наукової книги”, 1999. – 133 с.
    129) Перепелиця Г. Внутрішні чинники формування зовнішньої політики України // Політика і час. – 2004. – №11. – С. 32-45.
    130) Пірен М.І. Етнополітичні процеси в сучасній Україні. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 204 с.
    131) Пірен М.І. Основи політичної психології. – К.: Міленіум, 2003. – 418 с.
    132) Пирожков С. І. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України // www.niisp.gov.ua/vidanna/panorama/issue.php?s=prnb0&issue=2003_1.
    133) Пирожков С. І. Українські пріоритети в геополітиці // Віче. – 2000. – №5. – С.45-52.
    134) Піскун В. У пошуках ідентичності. Українська перспектива як усвідомлений вибір // Віче. – 2004. – №12. – С.53-58.
    135) Пилипенко Т. Українське законодавство у сфері забезпечення прав і свобод національних меншин // Проблеми міграції. – №3. – 2002. – С.14-20.
    136) Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Шемшученка Ю.С., Бабкіна В.Д., Горбатенка В.П. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.
    137) Попов Б.В., Піддубний В.А., Шкляр Л.Є. Етнос і соціум. – К.: Наукова думка, 1993. – 170 с.
    138) Попова О. Етнічні пріоритети: формування та міжпоколінна трансформація // www.uvkr.org.ua/forum/forum2/38.html#a1.
    139) Пріоритети національної безпеки (з круглого столу) // Політика і час. – 2002. – №11. – С.72-86.
    140) Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. (Повідомлення Державного комітету статистики України) // www.ukrstat.gov.ua.
    141) Радевич-Вінницький Я. Україна: від мови до нації. – Дрогобич: Відродження, 1997. – 360 с.
    142) Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи: (Матеріали міжнар. наук-практ. конф., Київ, 10-11 листопада 1994 р.) – К.: ІНВіП, 1995. – 280 с.
    143) Регіональна Україна. – К.: Геопринт, 2003. – 400 с.
    144) Рибачук М., Байрак М. Міжконфесійна ситуація. Чинники внутрішні і зовнішні // Віче. – 2002. – №11. – С.64-68.
    145) Рибачук М. Українська нація. Етнопсихологічні та релігійні чинники розвитку // Віче. – 2001. – №9. – С.104-119.
    146) Римаренко Ю. Моделювання державної політики в Україні // Розвиток України в регіональній перспективі: політичні, економічні, соціальні проблеми регіоналізації. (Конференція українських випускників програм наукового стажування в США, Харків, 25-27 травня 2001р.) – К.: Стилос, 2002. – С.260-266.
    147) Римаренко Ю.І., Курас І.Ф., Шемшученко Ю.С., Картунов О.В., Шкляр Л.Є. Національно-державне будівництво. – К.: Довіра, 1999. – 559 с.
    148) Римаренко Ю.І., Шкляр Л.Є., Римаренко С.Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2001. – 264 с.
    149) Розвиток України в регіональній перспективі: полі
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины