ЕТНІЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ : ЭТНИЧЕСКАЯ И НАЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕНТИЧНОСТЬ СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ МОЛОДЕЖИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА
І АРХІТЕКТУРИ

На правах рукопису
УДК 316. 334. 3

ВІЛЬЧИНСЬКА Ірина Юріївна

ЕТНІЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

спеціальність 23.00.05 — етнополітологія та етнодержавознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор політичних наук, професор
Кресіна Ірина Олексіївна

Київ — 2002

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ 1. ПРОБЛЕМА ЕТНІЧНОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДІ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1. Політологічний аналіз понять етнічної та 12
національної ідентичності

1.2. Проблема утвердження етнічної та національної
ідентичності молоді в контексті сучасного демократичного розвитку 40

Розділ 2. ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДІ НАПРИКІНЦІ
80-х - У 90-і РОКИ ХХ ст.

2.1. Етнонаціональне відродження України і початок зміни
світоглядних орієнтацій у молодіжному середовищі 68

2.2. Українське студентство як носій
оновленої етнонаціональної свідомості 86

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ТА
ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ САМОСВІДОМОСТІ
УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.

3.1. Характерні ознаки соціокультурного контексту
кінця ХХ - початку ХХІ ст. і новітні трансформації
етнонаціональної ідентичності української молоді 105

3.2. Основні напрями формування нової парадигми
життєвих орієнтацій сучасної молоді й майбутніх поколінь 131

ВИСНОВКИ 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На рубежі тисячоліть у перехідних суспільствах з надзвичайною гостротою постала проблема суспільного та індивідуального вибору, особливо молодого покоління. Виникла нагальна потреба теоретичного з’ясування новітніх тенденцій в орієнтаціях людської свідомості та поведінки. Відтак дедалі більше учених об’єднують зусилля у дослідженні різних аспектів феномена ідентичності.
Актуалізація даної проблеми в сучасному світі зумовлена не тільки розвитком людської індивідуальності, зростанням особистісного фактора в політичних процесах, а й демократичними змінами в постсоціалістичних країнах, зростанням міжетнічної напруженості й конфліктів, посиленням міграційних процесів. В Україні, у зв’язку з особливостями її історичного розвитку, проблема ідентичності має поряд із загальносоціальним яскраво виражене етнічне та національне забарвлення. При цьому особливої уваги потребує з’ясування етнічної та національної ідентичності української молоді з огляду на те, що саме молодь у найближчому майбутньому стане визначальною силою у збереженні й подальшому розвитку національної державності.
Принцип етнічної приналежності є найбільш чітким вираженням почуття групової ідентичності й тому повязаний переважно із соціологією та соціальною антропологією, національна ж приналежність набуває у сучасних умовах політичного сенсу (за політичною теорією нації). Проте у сучасних поліетнічних суспільствах принцип етнічної приналежності та відповідної суб’єктивної ідентичності набуває політичного сенсу, подекуди провокуючи різке збільшення випадків суперечностей і суперечок між етнічними групами. Виборна демократія породжує такий механім, який дає змогу етнічним групам (меншинам) діяти як потужна сила, досягти концентрації, достатньої для успіху їхніх кандилатів на виборах, ефективно домагатися своєї частки у централізованих ресурсах. Відтак етнічні групи здобувають великий суспільний потенціал.
Нині у великих масштабах спостерігається повернення від суспільної ідентичності до групової: щодо країн Центральної і Східної Європи, де в міру занепаду старого режиму, розмивання старих відносин і зростання загального почуття невпевненості члени нетитульних етнічних груп вбачають у спільності мови і культури якусь абсолютну певність та цінність, де на уламках соціальної стабільності й планової економіки мова стає потужним чинником інтеграції у роздрібненому, аморфному суспільстві, нація і національна державність стають останнім прихистком. Колективна приналежність, бажано до груп чи обєднань, що мають певні символи членства і знаки відмінності, є найбільш важливою, ніж будь-коли раніше, для посттоталітарних суспільств. Щоб належати до нації або етнічної групи, від людини нічого не вимагається. З цієї спільноти не можна вигнати, виключити. Людина обєктивно в ній знаходиться від народження і залишається в ній. Це робить привабливою таку спільноту в свідомості людини, в її ототожненні, злитті з групою. Відтак дослідження етнічної та національної самоідентифікації молоді є надзвичайно актуальним завданням політичної науки.
Аналіз зарубіжної наукової літератури з даної проблематики засвідчує особливу увагу до неї таких учених, як Х. Арендт, П. Бергер, У. Бімен, М. Вейнер, Е. Вілсон, Е. Гелнер, В. Гельбрас, М. Доган, Л. Дріджер, Е. Еріксон, А. Етціоні, Р. Інглегарт, Т. Кузьо, Х. Лінц, І. Прізл, Е. Сміт, Д. Сорос, Х. Ортега-і-Гассет, А. Степан, В. Хесле, Е. Хобсбаум, Р. Шпорлюк.
Останнім часом зростає зацікавленість проблемами етнічної та національної ідентичності на посттоталітарному просторі. Серед наукових студій посттоталітарних країн слід виділити дослідження таких російських учених, як Н. Алексахіна, А. Андрєєв, Н. Антонова, Ю. Арутюнян, І. Брудний, В. Волкан, І. Заринов, А. Здравомислов, В.Гельбрас, А. Донцов, В. Малахов, А. Оболонський, Е. Поздняков, Р. Рахімов, Т. Стефаненко, М. Урнов, Ж. Уталієва, Ф. Файзулін, А. Хабібулін, В. Ядов.
Значний масив у творчому доробку з етнонаціональної проблематики становлять дослідження сучасних українських етнополітологів та представників інших соціально-гуманітарних наук, творчі здобутки яких так чи інакше проектуються на досліджувану тематику. Слід відзначити узагальнюючі дослідження таких українських дослідників, як О. Антонюк, Г. Баканурський, В. Барков, В. Бебик, Ю. Бех, О. Борусевич, С. Веселовський, М. Вівчарик, В. Горбатенко, О. Донченко, В. Євтух, В. Іщук, О. Картунов, О. Корнієнко, В. Кремень, І. Кресіна, І. Курас, В. Лісовий, О. Майборода, С. Макєєв, О. Маруховська, В. Медведчук, М. Михальченко, М. Міщенко, Л. Нагорна, В. Наулко, М. Обушний, І. Оніщенко, В. Панібудьласка, М. Пірен, Ю. Римаренко, М. Розумний, Т. Рудницька, А. Свідзинський, В. Степаненко, М. Степико, О. Шморгун, О. Шуба, М. Шульга, Н. Юрій.
Попри розробку окремих аспектів теорії етносу, нації, етнічності та національної свідомості й ідентичності, етнонаціональної політики в сучасних умовах проблеми етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді не дістали всебічного і грунтовного теоретичного осмислення. Спробою зробити внесок у розв’язання цієї наукової проблеми і пояснюється поява даної дисертаційної роботи.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження повязаний з планом теоретичної розробки етнонаціональних проблем українського державотворення, яка здійснюється кафедрою політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури (№ держреєстрації 0100У00297).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в дослідженні стану етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді у контексті соціокультурних зрушень останнього десятиліття ХХ — початку ХХІ століття, зясування впливу цього типу ідентичності на процес соціалізації молодого покоління.
З огляду на мету в дисертації визначені наступні дослідницькі завдання:
— проаналізувати поняття етнічної і національної ідентичності та особливості етнополітологічних і міждисциплінарних підходів до їхнього визначення;
— дослідити проблему утвердження етнічної та національної ідентичності молоді у контексті сучасного демократичного розвитку;
— на основі аналізу соціологічних даних охарактеризувати зміни світоглядних орієнтацій у молодіжному середовищі у процесі сучасного етнонаціонального відродження українського суспільства та роль у ньому студентства як носія оновленої етнонаціональної свідомості;
— з\'ясувати характерні ознаки соціокультурного контексту кінця ХХ — початку ХХІ століття і новітні трансформації етнічної та національної ідентичності української молоді;
— визначити основні напрями формування нової парадигми життєвих орієнтацій сучасної української молоді.
Об’єктом дисертаційного дослідження є етнічна та національна ідентичність у контексті розвитку і взаємодії етнонаціональних та цивілізаційних чинників людської свідомості та поведінки.
Предметом дослідження стали особливості формування та специфічні ознаки етнічної та національної ідентичності української молоді в умовах перехідного суспільства.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є концепції зарубіжних і вітчизняних учених щодо соціальної природи і сутності національної та етнічної ідентичності. Аналіз досліджуваної проблеми здійснено через поєднання загальнонаукових та спеціальних методів і підходів. Зокрема, застосовуються системний підхід, який дає змогу розглянути об\'єкт дослідження як цілісну систему, і структурно-функціональний підхід, що передбачає розгляд основних елементів системи у динаміці їхнього функціонування і взаємодії.
За основу методології даного дослідження взято етнополітологічний підхід, який дає можливість виявити специфіку етнічної та національної ідентифікації молодого покоління, що розглядається як носій національної свідомості, та продуцент етнічних і національних цінностей в національній державі в умовах глобалізації. Використання порівняльного методу уможливило аналіз еволюції етнічної і національної ідентичності молоді в Україні, Росії та деяких інших країнах, у різних регіонах Української держави. Соціологічний метод дав змогу дисертанту виявити особливості етнічної і національної ідентичності молоді залежно від місця проживання, рівня освіти, соціалізації, політичної культури.
Емпіричною базою дослідження є дані соціологічного дослідження Інституту соціології НАН України “Етнічна самосвідомість особистості” (1994-1995 рр.) та дані загальнонаціонального опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України та соціологічною компанією СОЦИС у лютому 2001 року.
Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного етнополітологічного аналізу простежено еволюцію етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді в умовах демократизації суспільства, формування нового соціокультурного контексту кінця ХХ — початку ХХІ століття. Розроблено основи комплексного підходу до дослідження етнічної та національної ідентичності української молоді. Це дає змогу визначити методологічні засади вивчення процесу становлення етнічної та національної ідентичності молоді з урахуванням особливостей трансформаційних процесів українського суспільства. У межах проведеного дослідження отримано результати, які мають наукову новизну.
1. З’ясовано комплекс питань формування етосу нового покоління української молоді, становлення якого відбувається на порозі ХХІ століття. Обґрунтовано тезу про те, що ідентичність сучасної української молоді характеризується чітко вираженою орієнтацією на подолання будь-яких залишків зовнішньої і внутрішньої несвободи. Запропоновано дослідження можливостей і шляхів поєднання зазначеної орієнтації з етнічними та національними цінностями українського суспільства.
2. Визначено природу, основні ознаки і характеристики етнічної та національної ідентичності. Доведено, що етнічна ідентичність зумовлена усвідомленням людьми своєї єдності, спільності походження, історичної долі, культури, комплексом стереотипів свідомості й поведінки, національна – громадянсько-політичними традиціями, інтересами, перспективами політичного розвитку, спільними політичними інститутами, правами та обов’язками, економічним і соціальним простором, спільністю громадянства, а відтак – що ці ідентичності є окремими, проте взаємозв’язаними феноменами.
3. Досліджено характерні ознаки кризи ідентичності, що особливо виразно виявляються в етнонаціональній сфері. До основних проявів цієї кризи віднесено: суперечності між етнічними і національними цінностями та вестернізованим світосприйняттям у молодіжному середовищі; відсутність гармонії між національною ідентифікацією та іншими різновидами групової ідентифікації, реальними інтересами української молоді.
4. Доведено, що зростаюча етнічна свідомість молодих людей зумовлює найвищу оцінку почуття до рідної землі та Батьківщини, причому вона безпосередньо пов’язана із стабілізацією матеріального стану молоді. Національна, громадянська ідентичність формується паралельно з політичною соціалізацією.
5. Обгрунтовано висновок про те, що геополітичний чинник виступає потужним національним ідентитетом української молоді, що східний вектор геополітичної стратегії України може розколоти молодіжне середовище, а європейський – сконсолідувати суспільство і націю.
6. Доведено, що проблема національної та етнічної ідентичності української молоді перебуває в тісному взаємозв’язку з необхідністю переорієнтації поглядів на цю категорію людей як на об’єкт ідеологічного, виховного впливу, а також подолання її відчуження від суспільно-політичних процесів. Це передбачає поєднання цілеспрямованої етнонаціональної політики держави з розробкою адекватної ідентифікаційним орієнтирам сучасної української молоді програми державної молодіжної політики.
7. Визначено основні напрями подолання суперечностей між інтересами, потребами і цінностями українського суспільства, з одного боку, та молодого покоління - з іншого. Доведено, що лише через з’ясування рівня етнічної та національної ідентичності українського суспільства можна вирішувати проблему формування громадянської позиції молодих людей.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють базу для подальшого розвитку етнополітології та етнодержавознавства, поглибленого теоретичного дослідження етнонаціональної сфери, проблеми етнічної та національної ідентичності; для вирішення ряду проблем соціології молоді, політичної психології; вироблення прогностичних моделей політичної поведінки молоді. Матеріали дослідження можуть бути використані як у науково-дослідній роботі, так і в практичній діяльності представників різних гілок влади, політичних лідерів, етнокультурних товариств, враховані при виробленні стратегічних напрямів суспільного розвитку, молодіжної політики.
Результати дисертації можуть бути використані для підготовки навчальних курсів та спецкурсів з політології, етнополітології, етносоціології та психології, написання відповідних підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури. Результати дослідження використовувалися автором у науково-педагогічній діяльності, у виступах на науково-теоретичних конференціях і семінарах: міжнародній науково-практичній конференції “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості” (10-11 жовтня 2001р., м. Київ); міжнародній науковій конференції “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (15-16 листопада 2001р., м. Дніпропетровськ); науково-практичних конференціях у Київському національному університеті будівництва і архітектури.
Основні теоретичні положення і висновки дисертації дістали відображення у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
1.Вільчинська І.Ю. Покоління епохи “войовничої філософії”: до проблеми формування нової ідентичності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 9. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. – С. 501 – 505.
2.Вільчинська І.Ю. Українство у пошуках етнічної та національної ідентичності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 10. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. – С. 487 – 492.
3.Вільчинська І.Ю. Політологічні характеристики етнічної ідентичності // Політологічний вісник: Збірник наукових праць Київського національного університету ім. Т. Шевченка. — Вип. 9. — К., 2001. — С.189 — 196.
4.Вільчинська І.Ю. Українське студентство як носій оновленої етнонаціональної свідомості // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 13. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. — С.541 -546.
5.Вільчинська І.Ю. Політологічні аспекти формування нової парадигми життєвих орієнтацій сучасної молоді // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 14. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. — С. 409 — 414.
6.Вільчинська І.Ю. Етноцентризм: між “Я” та “Ми” ідентифікаціями //Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Вип. 12. – Одеса, 2001. – С. 649 - 658.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (222 найменування). Загальний обсяг дисертації - 175 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні на основі системного політологічного аналізу та синтезу існуючих у науковій літературі й нормативних джерелах підходів, аналізі результатів соціологічних даних простежено еволюцію етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді на тлі демократизації супільства, в умовах формування нового соціокультурного контексту ХХ – початку ХХІ століття. З’ясовано основні напрями формування нової парадигми життєвих орієнтацій і ціннісних настанов сучасної української молоді й майбутніх поколінь, сформульовано рекомендації з їх наукового і практичного використання.
Здійснений аналіз джерельної бази з даної проблематики дав змогу визначити наступне.
З погляду етнічного і національного буття людини й суспільства поняття \"ідентичність\" є своєрідним критерієм і рівнем розвитку самосвідомості людей певної нації, країни, спільноти; результатом функціонування різних типів ідентифікацій. Вона являє собою не просто суму, а якісно нову комбінацію старих і нових ідентифікаційних фрагментів. За всієї розбіжності типологічних ознак етнічної ідентичності різних груп населення об’єднавчим началом для них є самоідентифікація особи як виявив потреби людини належати до певної спільноти.
Сучасні політичні процеси характеризуються загостренням компліментарності, тобто особливого почуття підсвідомої взаємної симпатії членів етнічної спільноти, яка є своєрідним критерієм поділу на своїх і “чужих”. Більшість людей схвалюють або засуджують чужі культурні цінності, використовуючи як стандарт власні. Цей тип ціннісного судження називають етноцентризмом, який психологи визначають як схильність розглядати явище та факти чужої культури, іншого народу крізь призму культурних традицій та цінностей власного народу. Психологічна основа явища етноцентриму полягає в особливостях механізму світосприйняття, на який справляє вплив своєрідне “блукання” між “Я” та “Ми” ідентифікаціям, тобто особистий досвід і колективне буття індивіда. У процесі аналізу даного поняття з’ясовано, що етноцентризм являє собою багатовимірне явище, яке включає три основні компоненти: стандарти — порівняння — емоції. З соціально-психологічної точки зору, правомірним є питання не про те, як подолати етноцентризм, а про те, як зробити його наслідки менш руйнівними для міжкультурної взаємодії. Для цього є два шляхи: пошук загальнолюдських цінностей і стандартів, які могли б стати спільною відправною точкою у міжетнічному спілкуванні; цілеспрямоване і послідовне формування у кожної людини якостей толерантності, терпимості до несхожого.
Концепція етнічної ідентичності у вітчизняній політології ще не сформована остаточно. На основі аналізу точок зору на етнічну ідентичність можна запропонувати узагальнене розуміння етнічної ідентичності як засобу виділення і віднесення людиною і групою себе чи інших осіб за певними ознаками (усвідомлення своєї єдності, спільності походження, історичної долі, культури, комплекс стереотипів свідомості і поведінки). Внутрішніми факторами співвіднесення індивідом себе з певною спільнотою виступають мова, культура і престиж етносу у суспільстві. Тому, для виявлення рівня етнічної ідентичності в Україні важливу роль має інтегральна оцінка орієнтацій щодо етнічної мови та почуття до рідної землі молодого покоління. Активна зайнятість у трудовій сфері (за соціологічними даними) впливає на спрямованість інтересів молоді. З підвищенням рівня освіти зростає значення мовного пріоритету. Високий рівень останнього характерний для молоді із спеціальною та незакінченою вищою освітою і пов’язаний із кваліфікованою роботою, яка вимагає знання державної мови.
Проаналізувавши дані соціологічних досліджень щодо ставлення молоді до статусу української мови як державної і російської – як “офіційної”, можна стверджувати, що в молодіжному середовищі прихильників надання російській мові статусу офіційної менше половини. Водночас серед молоді найбільше тих, хто вважає, що російській мові не треба надавати статусу офіційної і найменша кількість тих, хто не визначився. Свідомість молоді ще вкрай суперечлива: з одного боку більше половини спілкується у сім’ї російської мовою, а з іншого – менше половини молоді вважає за необхідне надати російській мові статусу офіційної. Молодь сприйняла реалії життя так: без знання української мови кар’єру зробити дуже важко, а без знання російської мови – можливо.
Поняття “батьківщина” також належить до категорії ідентитетів. Воно підкреслює об’єктивний характер етнічної ідентичності. У середовищі молодих українців спостерігається тенденція до збільшення значущості ставлення до Батьківщини залежно від рівня матеріального статку, причому серед молоді така тенденція виявляється найбільш яскраво. Висока значущість почуттів до Батьківщини характеризує “військових” середнього покоління та молоду генерацію. Формування почуттів до рідної землі та природи також значною мірою визначається рівнем матеріальної забезпеченості молодих людей. Проте такий стан етносоціальних пріоритетів молоді не є стабільним. Почуття гордості і самоповаги щодо своєї етнічної приналежності супроводжується почуттям соціальної незахищеності і непевності.
Складність процесів набуття молоддю стійкої етнічної та національної ідентичності пов’язана із сформованим століттями і відтак важко викорінюваним комплексом меншовартості українців, який набув викривлених форм несприйняття власної культури та своєї етнічної приналежності. Досить значна частина молоді при опитуванні визначають себе як “жителі України”, “населення України” та “громадянин світу”. Подібна ідентифікація не виключає наслідків порушення інформаційних зв’язків, втрати етнічних цінностей. Вона змушує звернутися до думки, що без культурної вкоріненості людина втрачає почуття належності до етнічної спільноти.
Поняття національної ідентичності належить до соціально-політичних, які орієнтовані на вироблення еталонів етносоціальної, політичної поведінки. Вона спирається на свідомий вибір, культурні й громадянсько-політичні традиції, інтереси, перспективи політичного розвитку, що є вторинними щодо тих вартостей, які лежать в основі етнічної ідентифікації і які є, як правило, сталими, незмінними. Національна ідентичність – не вроджена риса народу, а результат суспільного виховання.
Етнічна та національна ідентичність перебувають у постійному взаємозв’язку. Поєднуючись, вони утворюють феномен етнонаціональної ідентичності, яка дає змогу вийти за межі етнічних груп, титульного етносу та їхнього світорозуміння; розширює межі поняття ідентичності, доповнює національну ідентичність специфічним змістом етнічної ідентичності. Це поєднання може перетворитися на рушійну силу суспільно-політичних перетворень.
У сучасних умовах українська молодь, набуваючи етнічної та національної ідентичностей, перебуває в жорсткій ситуації вибору власної життєвої позиції. Вступ сучасної української молоді у свідоме суспільне життя супроводжується зміною всієї системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів. Сучасні пошуки парадигми національного державотворення передбачають формування нових духовно-ціннісних орієнтирів: типу культури, якій були б притаманні антидогматизм і критицизм, конструктивність і гуманізм; уявлення про людину як найголовнішу, самодостатню цінність; утвердження національно орієнтованої свідомості, подолання вестернізованого світосприйняття. Формування ідентифікаційної орієнтації на етнонаціональній основі передбачає врахування коливань, що відбуваються у свідомості молоді в умовах перехідного періоду. До них, зокрема, можна віднести: ідеалізацію минулого, відторгнення адміністративного втручання, різноманітні прояви абсентеїзму та нігілізму, апатію щодо політичної участі та громадянського самовираження.
Враховуючи те, що майбутнє є особливо привабливим для молоді, держава повинна робити все можливе для попередження втрати молоддю довіри до держави як до важливої передумови національного самовизначення. На основі аналізу соціологічних даних виявлено незмінно негативне ставлення молоді до державних органів. Молоді люди лише в поодиноких випадках звертаються до державних органів. Водночас серед них непопулярна думка, що молодіжні проблеми має розв’язувати сама молодь, потрібні органи влади, відповідальні за безпосереднє здійснення державної молодіжної політики.
Специфіку етнонаціональної ідентичності молоді засвідчує регіонально-територіальний чинник. Поряд з етнічною і національною самоідентифікацією регіональна приналежність виступає як відносно самостійна цінність. Для населення центральних, західних та центрально-західних областей ідентифікація з Україною та її народом є досить усталеною. Весь комплекс відміностей в ідентичностях і специфіці самоідентифікції молоді найбільш чітко проявився між Правобережною та Лівобережною Україною. Причому етнічні українці більш виразно ідентифікують себе з населенням України, ніж їхні ровесники етнічні росіяни. Такі показники етнічної та національної ідентичності молоді мають спонукати державні органи до пошуку оптимального співвідношення інтересів титульного етносу та етнічних груп України.
Нині в Україні окреслилося кілька соцієтально-громадянських самоідентифікаційних груп молоді. Перша - “населення України”, це переважно україномовні українці, які географічно проживають у західному та центральному регіонах, друга – “населення району або міста”, яка майже порівну розділилася по регіонах та етнічно. Серед них більше тих, хто говорить у сім’ї українською мовою. Третя – “населення СРСР” об’єднує незначну кількість україномовної та російськомовної молоді.
Аналіз прихильності молоді до різних ідентифікаційних настанов засвідчує: коливання між необхідністю зміцнення і розвитку зв’язків з колишніми республіками СРСР і встановленням контактів з розвиненими країнами Заходу, орієнтація на власні ресурси; прагнення до повернення в лоно соціалізму на сході та півдні України та симпатії щодо утвердження приватної власності й ринкових відносин на заході; неприховану аполітичність і налаштованість на часткові зміни. Отже, громадянська ідентичність молодої людини є невід’ємною частиною цілого комплексу ціннісно-ідеологічних ідентичностей. Їхнє формування відбувається паралельно з процесом політичної соціалізації молоді й у подальшому їхній вплив задає характер та зміст політико-ідеологічної, громадянської, національної самоідентифікації.
Регіональний розподіл ставлення молоді до економічних перетворень відзначає загальну тенденцію прийнятності ринкових реформ для молодих людей. Якщо об’єднати обидві альтернативи – повний перехід до ринку та окремі зміни, які теж слід вважати проринковими, то варто констатувати, що у всіх регіонах молодь схильна до економічних перетворень. Тому вдале економічне реформування в країні привело б до консолідації суспільства, особливо молоді, що і стало б рушійною силою формування української політичної нації.
Зовнішньополітичні орієнтації та ставлення до геополітичного розвитку країни є важливою детермінантою формування громадянської, національної ідентичності. Саме національно-культурний фактор є визначальним щодо позиціювання особистості у суспільно-політичному просторі. Вибір геополітичного напряму розвитку країни дуже часто є латентним чинником закріплення чи “розмивання” нової національної ідентичності. Українці більше тяжіють до західного вектору та переконані у перспективі подальшого розрахунку на власні сили і зміцнення незалежноті. Їхні ровесники російського походження схильні вбачати перспективу в євразійському векторі. Мовна ознака аналогічно позиціонує самоідентифікаційні групи східного та західного–незалежницького векторів. Третина україномовної молоді більш схильна до співпраці із заходом та майже стільки ж – перш за все змійцнювати незалежність. Третина російськомовної молоді найважливішим орієнтиром вважає східнослав’янський блок.
Отже, орієнтація України на східний вектор може розколоти молодіжне середовище. Про це свідчить і етнічний розподіл ставлення громадян віком до 30 років до можливого вступу України в Союз Росії та Білорусі. Молоді росіяни переважно позитивно ставляться до даної перспективи. Такий етнічний розподіл свідчить про небезпеку поляризації української молоді за національною ознакою, що робить формування політичної нації проблематичним.
Переважна більшість молоді у всіх регіонах позитивно ставиться до перспективи вступу України до Європейського Союзу. Хоча етнічні українці виразніше визначилися у даному питанні, ніж етнічні росіяни. Абсолютна більшість “єврооптимістів” зосереджена серед російськомовної молоді. Отже, ЄС як геополітичний орієнтир не викликає різкої поляризації за регіональною, етнічною та мовною ознакою, тому подальша консолідація населення України та формування цілісної політичної нації багато в чому залежатиме від успішної інтеграції держави в європейські структури.
Однією із сучасних тенденцій є утворення множинних взаємодоповнюючих ідентичностей. Такий плюралізм створюється в умовах демократичного розвитку. Такі ідентичності, власне, уможливлюють демократію в поліетнічному суспільстві. Плюралізація ідентичностей істотно впливає на розуміння молодими людьми специфіки міжетнічних відносин та відповідно можливостей запобігання конфліктам та проявам етнічної та національної дискримінації, причому як щодо свого етносу, так і інших етнічних груп. Молоді люди більшою мірою реагують на порушення прав та інтересів за етнічною ознакою. На відміну від старшої та середньої групи серед респондентів віком до 30 років найменше тих, кому вистачає взаєморозуміння між людьми різних національностей.
Усе це свідчить про необхідність глибокого наукового осмислення тенденцій у розвитку етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді та вироблення адекватної молодіжної і етнонаціональної політики держави з метою усунення конфліктогенних чинників і утвердження сприятливих умов для формування у молодого покоління настанов на патріотизм і міжетнічну злагоду, національно-державне самоствердження України.
Одним з найголовніших чинників і рушіїв новітньої української державності є студентство, котре являє собою найбільш освічену, мобільну й консолідовану соціальну спільноту, активну суспільно-політичну силу. Для сучасного українського студентства характерний розвиток пізнавальної мотивації через підвищену потребу в комунікаційній активності; розширення поля для споживання культури, встановлення нових соціальних зв’язків; підвищений інтерес до власної особистості, самовизнання і самовиховання.
З точки зору формування етнічної та національної ідентичності у студентської молоді звертають на себе увагу такі характерні ознаки: раціонально-практичне наповнення етнічної та національної ідентичностей соціальним та практично-політичним змістом; відсутність усвідомлення чіткої грані або спорідненості між етнічним і національним буттям сучасного українського суспільства; орієнтація на нові цінності, першочерговими серед яких вважаються свобода пересування у світі, свобода слова й доступу до інформації, свобода підприємництва й можливість розпоряджатися своєю власністю, свобода волевиявлення, захищеність з боку держави, етнічна, національна самобутність у поєднанні з основними детермінантами загальнолюдського цивілізованого, демократичного буття.
Підготовка студентів є невід\'ємною складовою процесу підготовки інтелектуальної еліти. Участь молоді у різноманітних студентських громадських об\'єднаннях є своєрідною школою громадської і політичної активності сучасної української молоді. У процесі відходу від авторитарного типу навчання і виховання студенти отримують шанс оволодівати різноплановими професійними навичками, відстоювати, аргументувати власні політичні позиції, аналізувати і прогнозувати розвиток політичних процесів.
Сучасна соціокультурна ситуація стимулює поєднання в цілісний комплекс, з одного боку, етнонаціональних уявлень, а з іншого — уявлень про об’єднання людей сучасного суспільства через механізми правової держави, громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Українська молодь поступово втрачає схильність до того, щоб залишатися лише об’єктом політики.
За нинішніх умов етнонаціонального розвитку в Україні відбувається своєрідна соціалізація молоді до умов нового часу. Ідентифікаційні процеси, що відбуваються в молодіжному середовищі, засвідчують, що в ньому в сучасних умовах уживаються два процеси, які є похідними від пострадянської ідентифікаційної невизначеності. Перший процес пов’язаний з індивідуалізацією прозахідного типу, другий — з пошуками нової корпоративної самореалізації. Обидва названі процеси є наслідком балансування українського суспільства між західною та східною моделями суспільного розвитку.
Таким чином, для України викликом стала необхідність утвердження нової ціннісної основи, здатної сформувати позитивну модель майбутнього, реалізувати тривалу стратегію національного розвитку. Це передбачає зрушення у свідомості молодого покоління за такими основними параметрами:
— набуття якісно нової історичної самосвідомості, яка підноситься до рівня національної мети;
— налаштованість на співробітництво людей у різних сферах життя;
— формування громадсько-політичної активності, спрямованої на конструктивні суспільно значущі перетворення;
— подолання скептичного, нігілістичного ставлення до органів влади та управління;
— подолання кризи ідентичності;
— формування вміння жити в умовах мультикультуралізму (множинності культур);
- підтримка ринкових реформ і подолання орієнтацій на державний патерналізм.
Українська молодь у нинішніх умовах починає шукати шляхи до демократичної самоорганізації на принципово новій етнонаціональній основі. Це передбачає:
— пристосування індивідуальної свідомості, поведінки, культурного досвіду до мінливих наслідків техногенної революції;
— зниження у свідомості молоді значення держави як учасника процесів формування культурного простору;
— переорієнтацію свідомості значної частини молоді на відхід від неусвідомлених наслідків домінування вестернізації;
— перетворення у процесі соціалізації індивідуальної свідомості української молоді у надіндивідуальну;
— формування соціокультурних механізмів становлення громадянського суспільства як процесу перетворення етнічних та національних орієнтацій та засобу ефективного регулювання міжособистісних взаємовідносин.
Виходячи з необхідності утвердження у свідомості української молоді національно-державної ідентичності, можна спробувати сформулювати основні напрями її формування. До таких напрямів, на наш погляд, можна віднести:
— формування етнонаціонально визначеної ментальності, що дає можливість чітко відрізняти представника даної держави (незалежно від його етнічної приналежності) від громадян інших держав;
— подолання маргінальної невизначеності економічної ситуації, політичної ідеології, моральних і життєвих орієнтирів;
— поєднання елітної частини суспільства з широкостатусними верствами населення через формування відчуття державної спільності;
— вплив на державні владні інститути з метою вироблення та реалізації політики, адекватної інтересам громадян даної держави.
Становлення в українському суспільстві стійкої самоідентифікації молоді пов’язане насамперед зі здійсненням молодіжної політики, яка, зокрема, повинна включати:
— адаптацію молоді до можливостей громадянського суспільства;
— органічне поєднання молодіжної політики з етнонаціональною політикою через вітчизняну правову базу та міжнародний досвід;
— визначення як одного з пріоритетів утвердження основоположного для державної самоідентифікації принципу \"нація — держава\", що має відігравати у свідомості молоді роль не лише етноконсолідуючого чинника, а й політичної мети;
- врахування зростання ролі особистісного чинника у політичних процесах та його значення у контексті формування етнічної і національної ідентичності сучасної української молоді.

СПИCОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраамова Е.М. Формирование новой российской макроидентичности // Общественные науки и современность. — 1998. — №4. — С.18-29.
2. Аза Л. Ростити патріотів, а не перекотиполе: сучасні тенденції етнокультурної соціалізації молоді // Віче. — 1997. — № 12. — С. 69-77.
3. Айнштейн В. О проблеме воспитания в вузе // Высшее образование в России. — 1998. — №3. — С.75-82.
4. Актон Л. Принцип национального самоопределения //Нации и национализм /Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др. —М., 2002. — С. 26-51.
5. Алексахина Н.А. Тенденции в изменении национальной идентичности народов России // Социологические исследования. — 1998. — №2. — С. 49 — 54.
6. Алєксєєнко І. Амбівалентність особистості й політичної системи в умовах кризового соціуму // Нова політика. — 1999. — №3. — С. 31-35.
7. Алєксєєнко І.В. Місце і роль особистості в політичній системі сучасного суспільства. Автореф. дис. канд. політ. наук. — К., 1999. — 20 с.
8. Андреев А.Л. Этническая революция и реконструкция постсоветского пространства // Общественные науки и современность. — 1996. — №1. — С. 105 — 115.
9. Андреева Г.М., Хелкама К., Дубовская Е.М., Стефаненко Т.Г., Тихомандрицкая О.А. Уровень социальной стабильности и особенности социализации в старшем школьном возрасте // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. — 1997. — № 4. — С. 31 — 41.
10. Андрущенко В.П. Духовний світ і культура сучасної української людини // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Соціологія. Психологія. — К., 1994. — С.3-11.
11. Антонова Н.В. Проблема личностной идентичности // Вопросы психологии. — 1996. — №1. — С. 131-142.
12. Антонюк О.В. Деякі питання формування історичної самосвідомості українського народу // Український історичний журнал. — 1993. — №11 — 12. — С. 80 — 86.
13. Антонюк О. Етнополітика. Проблеми і пріоритети // Віче. — 2000. — №11. — С.49 — 57.
14. Антонюк О. Становлення державної самоідентифікації України у контексті українсько-російських відносин // Людина і політика. — 2000. — №4. — С.17 — 20.
15. Апель К.О. Етнополітика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнюваність // Політична думка. — 1994. — №3. — С. 114-118; №4. — С. 85-92.
16. Арендт Х. Ситуация человека // Вопросы философии. — 1998. — №11. — С. 131 — 141.
17. Арутюнян Ю.В. О трансформации социальной структуры постсоветской нации // Социологические исследования. — 1998. — №4. — С.57-67.
18. Арутюнян Ю.В., Дробижева Л.М., Сусоколов А.А. Этносоциология. — М., 1998. — 271 с.
19. Багдасарьян Н.Г., Канузян Л.В., Немцов А.А. Инновации в ценностных ориентациях студентов // Социологические исследования. — 1995. — №4. — С. 125-129.
20. Баканурский Г.Л. Религиозный феномен культуры и этническая идентификация // Культурные парадигмы переходных эпох: Материалы научно-теоретической конференции.— Одесса, 1996. — С. 14-16.
21. Баранова Т.С. Теоретические модели социальной идентификации личности. — М., 1993. — С. 35-46.
22. Барков В.Ю. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития. — К., 1998. — С.220.
23. Бебик В.М. Наша політична культура // Політологічні читання. — 1992. — №1. — С. 11-37.
24. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. — К., 1996. — 112 с.
25. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Проблеми формування політичної культури сучасної молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв\'язання. Вип. 5 — К., 1996. — С. 76 — 90.
26. Белоусов С.А. Особенности модели политического поведения граждан в условиях трансформирующегося общества // Нова парадигма. Альманах наук. праць. — Запоріжжя, 2001. — Вип.19. — С.102 — 108.
27. Бергер П. Приглашение в социологию: Гуманистическая перспектива / Пер. с англ. под ред. Г.С. Батыгина. — М., 1996. — 168 с.
28. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания. — М., 1995. — 323 с.
29. Бех Ю.В. Алгоритмы поведения политических систем в условиях кризисного социума // Нова парадигма. Альманах наук. праць. — Запоріжжя, 2001. — Вип. 19. — С. 108 — 119.
30. Бимен У.О. Формирование национальной идентичности в условиях мультикультурализма. На примере Таджикистана // Политические исследования. — 2000. — №2. — С.156 — 160.
31. Борусевич О. А. Етносоціальні пріоритети українців // Віче. — 1999. — №11. — С. 105 — 109.
32. Борусевич О. А. Міжпоколінна трансформація етнічних цінностей (на прикладі українського етносу України). Автореф. дис.канд. соціол. наук. – К., 2002. – 18 с.
33. Бочковський О. Вступ до націології. — К., 1998. — 144 с.
34. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. — М., 1983. — 412 с.
35. Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. — М., 1987. — 334 с.
36. Брудный И.М. Политика идентичности и посткоммунистический выбор России //Полис. – 2002. – № 1. – С.87 -104.
37. Буцевицький В. Проблеми політичної культури в Україні в процесі державотворення // Нова політика. — 1999. — №1. — С. 48-51.
38. Веселовський С.Г. Ідентифікації громадян України як чинник її зовнішньополітичного розвитку. Автореф. дис. канд. наук.—К., 2000.— 20с.
39. Веселовський С.Г. Функції соціальної ідентичності в контексті соціально-політичного розвитку держави // Вісник Київ. ун-ту Міжнар. відносини. — Вип. 11. — К., 1999. — С.65 — 69.
40. Вивчення молоді на сучасному етапі: Питання методології і методики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. — К., 1996. — 232с.
41. Вівчарик М.М. Українське село: етнонаціональний вимір (70 — 90-ті роки). — К., 1999. — 200 с.
42. Вівчарик М.М., Панченко П.П., Чмикова В.І. Українська нація: шлях до самовизначення. – К., 2001. – 287 с.
43. Вілсон Е. Національна ідентичність в Україні // Політична думка. — 1999. — №3. — С. 120-128.
44. Вільчинська І.Ю. Покоління епохи \"войовничої філософії\": До проблеми формування нової ідентичності // Держава і право: Збірник наук. праць. –К., 2001. – Вип. 9. — С. 501-505.
45. Вільчинська І.Ю. Політологічні характеристики етнічної ідентичності // Політологічний вісник: Збірник наук. праць. — К., 2001. — Вип. 9. — С. 189-196.
46. Вільчинська І.Ю. Українство у пошуках етнічної та національної ідентичності // Держава і право: Збірник наук. праць. – 2001. – Вип. 10. – С. 487-492.
47. Вовканич С. Українська національна ідея та її інтелектуальне забезпечення // Людина і політика. — 1999. — № 3 — С. 36-41.
48. Волкан В., Оболонский А. Национальные проблемы глазами психоаналитика с политическим комментарием // Общественные науки и современность. — 1992. — №6. — С.31-48.
49. Геллнер Э. Нации и национализм. — М., 1991. — 320 с.
50. Геллнер Э. Пришествие национализма. Мифы нации и класса // Нации и национализм. – М., 2002. – С. 146-200.
51. Гельбрас В.Г. Национальная идентификация в России и Китае: опыт сравнительного анализа // Политические исследования. — 1997. — №1. — С. 129-144.
52. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. — К., 1993. — 236 с.
53. Головатый Н.Ф. Социология молодежи: Курс лекций. — К., 1999. — 224 с.
54. Головатий М.Ф., Яременко О.О. Молодь України у дзеркалі соціально-економічних та політичних трансформацій суспільства: Соціологічні вимірювання. — К., 1996. — 50 с.
55. Головаха Є. Ставлення до влади і політичний вибір молоді України //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 1. – С.117 -127.
56. Головенько В.А., Корнієвський О.А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. — К., 1994. — 11 с.
57. Гончаров Д.В., Гоптарева И.Б. Введение в политическую науку. — М., 1996. — 232 с.
58. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. — К., 1999. — 240 с.
59. Горохова Г.Э. Идеал и власть в китайской традиции // Ретроспективная и сравнительная политология. Публикации и исследования. Вып. 1. — М., 1991. — С. 128-141.
60. Грицак Я.Й. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ століття. 2-е видання.— К: Генеза, 2000.—358 с.
61. Грох М. От национальных движений к полностью сформировавшейся нации: процесс строительства наций в Европе // Нации и национализм. – М., 2002. — С. 121-145.
62. Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. — К., 1997. — 508 с.
63. Доган М. Угасание в Западной Европе // Социологические исследования. — 1993. — №3. — С. 86-99.
64. Донцов А.И., Стефаненко Т.Г, Уталиева Ж.Т. Язык как фактор этнической идентичности // Вопросы психологии. — 1997. — № 4. — С.75 — 86.
65. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика. — К, 2001. — 334 с.
66. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, І.Ф. Курас. — К., 1993. — 800 с.
67. Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі / Відп. ред. Ю. Римаренко, І. Тимошенко, Є. Степанов. — К., 1999. — 279 с.
68. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. — М., 1996. — 344 с.
69. Этнос, ландшафт, культура. Материалы конференции. — СПб., 1999.— 308с.
70. Этциони А. Новое золотое правило. Сообщество и нравственность в демократическом обществе // Новая постиндустриальная волна на Западе. — М., 1999. — С. 309 — 334.
71. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: Правничий та культурологічний аспекти. — К., 1997. — 120 с.
72. Життєві кризи особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 т. / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков (керівники авторського колективу) та ін. — К., 1998. — Ч.1.: Психологія життєвих криз особистості. — 356 с.
73. Життєві кризи особистості: Діти і молодь у кризовому суспільстві: технології допомоги і підтримки. – К., 1998. – Ч. 2. — 568 с.
74. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навчальний посібник / Б.В.Попов, В.О. Ігнатов, М.Т.Степико та ін. — К., 1997. — 240 с.
75. Жінка на порозі ХХІ століття: Становище, проблеми, шляхи соціального розвитку (Зб. матеріалів Всеукраїнського конгресу жінок, Київ, 21 — 23 травня 1998 р.). — К., 1998. — 180 с.
76. Жмир В. На шляху до себе (Етно-соціологічна розвідка). — К., 1995.— 112с.
77. Запесоцкий А.С., Файн А.П. Эта непонятная молодежь...: Проблемы неформальных молодежных объединений. — М., 1990. — 224 с.
78. Заринов И. Ю. Социум – этнос – этничность – нация – национализм //Этнографическое обозрение. – 2002. – № 1. – С.3 - 30.
79. Заринов И. Ю. Этнография народов Европы //Рабочий учебник Современного гуманитарного университета. – М., 1998. – С. 53
80. Збірник матеріалів про молодіжні об\'єднання України. — К., 1991. — 180 с.
81. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. — 2-е изд., доп. — М., 1995. — 320 с.
82. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. — К., 1996. — 180 с.
83. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова свідомість і культура як суб\'єкти формування громадської та національної свідомості). — К., 2000. — 92 с.
84. Капицын В., Красова Е. Приручить Левиафана: о молодежи в меняющемся мире политики. — Воронеж, 1991. — 192 с.
85. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ — початок ХХ століття). — К., 1998. — 350 с.
86. Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник. — К., 1999. — 300 с.
87. Каспэ С.И. Демократические шансы и этнополитические риски в современной России // Политические исследования. — 1999. — №2. — С. 32-43.
88. Козловски П. Культура постмодерна: Общественно-культурные последствия техн. развития: Пер с нем. — М., 1997. — 240 с.
89. Колісник В. Роздуми про відродження України // Розбудова держави. — 1997. — 32. — С.8-12.
90. Колтаков К.Г., Москвичев И.И., Рочков В.В. Актуальные проблеми изучения политической культуры студенческой молодежи. — Бийск, 1997. — 80 с.
91. Корнієвський О.А. Сучасний стан молодіжного руху та його оцінка молоддю // Політологічні читання. — 1993. — №2. — С. 19-40.
92. Корнієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об\'єднання в сучасній Україні / За ред. М.Ф. Головатого та В.М. Якушика. — К., 1997. — 132 с.
93. Корнієнко О.М. Людина у лаштунках національного та загальнолюдського // Политико-правовая сфера общества: реальность и тенденции развития. — К., 1997. — С.81 — 86.
94. Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала. — К., 1999. — 32 с.
95. Кресіна І. Національна свідомість: сутність, основні складові та рівні функціонування // Нова політика. — 1998. — №3. — С. 12-14.
96. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). — К., 1998. — 392 с.
97. Кресіна І.О. Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів. Автореф. дис. доктора політ. наук. — К., 1999. — 36 с.
98. Лебединська І., Григор\'єв В. Політична культура молоді на зламі світоглядної парадигми // Нова політика. — 1998. — №3. — С.15-19.
99. Левичева В.Ф. Молодежный Вавилон: Размышления о неформальном движении. — М., 1989. — 219 с.
100. Линц Х., Степан А. \"Государственность\", национализм и демократия // Политические исследования. — 1997. — №5. — С.9-30.
101. Лісовий В.С. Культура —ідеологія—політика. —К.,1997.—352 с.
102. Лисовский В.Т. Советское студенчество: социологические очерки.— М., 1990. — 304 с.
103. Луков В.А. Молодежное движение в социалистическом обществе. Вопросы теории и практики. — М., 1987. — 220 с.
104. Майборода А.Н. Теория этнополитики в западном обществоведении: структура и принципы исследования. — К., 1993. — 228 с.
105. Макеєв С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 3. — С. 161 — 163.
106. Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996. — 942 с.
107. Малахов В.С. Неудобства с идентичностью // Вопросы философии. — 1998. — №2. — С.43 — 53.
108. Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко І.Б. та ін. Українське державотворення: невитребуваний потенціал. Словник-довідник. — К., 1997. — 213 с.
109. Мирский Г. Этнос, религия, национализм // Азия и Африка сегодня. — 1994. — №2. — С.3-8.
110. Міщенко М. Національний менталітет та проблема суспільного розвитку // Розбудова держави. — 2000. — № 1 — 6. — С. 47 — 53.
111. Міщенко М. Соціальна напруженість в українському суспільстві // Розбудова держави. — 1997. — №10. — С.42-51.
112. Молоде покоління нової України. — К., 1995. — 89 с.
113. Молодежь и демократия (Исторический опыт стран Запада) / Под ред. Семенова А.Л. — М., 1992. — 157 с.
114. Молодежь Украины: ожидания, ориентации, поведение / В.Е. Пилипенко, А.И. Вишняк, Е.А. Донченко и др. — К., 1993. — 159 с.
115. Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія та генеза. — К., 1993. — 117 с.
116. Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві: Зб. матеріалів Конгресу української молоді. м. Київ, 26 — 28 травня 1997 р. — К., 1997. — 204 с.
117. Молодь України: Короткий статистичний довідник. — К., 1991. — 217 с.
118. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у 1994 р. Вип. 4. — К.,1995. — 136 c.
119. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв\'язання. Зб. наук. публікацій УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у 1995 р. Вип. 5. — К., 1996. — 235 с.
120. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв\'язання: Зб. наук. публікацій УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у 1996 р. Вип. 6. — К., 1997. — 136 с.
121. Нагорна Л. Національна ідентичність: український феномен в історичній ретроспективі // Розбудова держави. — 1997. — №7-8. — С. 46. — 51.
122. Нагорна Л. Українська політична нація: лінії розламу і консолідації // Віче. — 2000. — №1. — С. 132 — 146.
123. Нагорняк Т. Дбати про результативність молодіжної політики // Трибуна. — 2000. —№5-6. — С. 18-24.
124. Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. — К., 2000. — 872 с.
125. Національна держава: національний і наднаціональний виміри / За ред. Ю.Римаренка. — К. — Донецьк, 1998. — 260 с.
126. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / Упоряд.: І.О. Кресіна (керівник), О.В. Кресін, В.П. Ляхоцький, В.Ф. Панібудьласка: За ред. В.Ф. Панібудьласки. — К., 1997. — Ч.1. — 583 с.; Ч 2. — 704 с.
127. Національно-державне будівництво: концептуальні підходи, сучасна наукова література / Ю.І. Римаренко, І.Ф. Курас, Ю.С. Шемшученко та ін.; За ред. Ю.І. Римаренка. — К., 1999. — 559 с.
128. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. — К., 1997. — 368 с.
129. Обушний М.І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації. Автореф. доктора політ. наук. — К., 1999. — 34 с.
130. Обушний М.І. Етнос і нація: проблеми ідентичності. — К., 1998.— 204 с.
131. Оніщенко І. Етно- та націогенез в Україні [Етнополітологічний аналіз]. — К., 1997. — 278 с.
132. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? — М., 1991. — 408 с.
133. Основи етнодержавознавства. Підручник / За ред. Ю.І. Римаренка. — К., 1997. — 656