Національно-державницька концепція Томата Масарика : Национально-государственная концепция Томата Масарика

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Національно-державницька концепція Томата Масарика
  • Альтернативное название:
  • Национально-государственная концепция Томата Масарика
  • Кол-во страниц:
  • 368
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • Зм іст
    • • •
    Вступ 3
    Розділ 1. Теоретичні й методологічні засади зарубіжного
    та вітчизняного масарикознавства 7
    Розділ 2. Філософські і правові засади
    національно-державного будівництва 48
    2.1. Томаш Гарріг Масарик про духовно-етичні засади розвитку держави і права 48
    2.2. Місце та роль церкви
    в державно-правовому механізмі 57
    Розділ 3. Проблеми співвідношення нації і держави
    у політико-правовій теорії Томаша Масарика 66
    3.1. Філософсько-правове обґрунтування
    Т.Г. Масариком теорії нації 66
    3.2. Національний принцип і обґрунтування
    теорії малої нації 77
    3.3. Концепція малої нації Томаша Масарика 80
    3.4. Національність та гуманістичний ідеал 89
    3.5. Держава і нація 93
    3.6. Федерація та автономія як форми існування національної держави 97
    3.7. Від автономії до національної держави 106
    3.8. Право на самовизначення 112
    3.9. Суб’єкт права на самовизначення та його межі 115
    Розділ 4. Політичні проблеми національно-визвольних
    рухів у слов’янських країнах 121
    4.1. Слов’янське питання в концепції Масарика 121
    4.2. Т. Масарик про ідеологію панславізму
    та державну політику Росії 134
    4.3. Томаш Масарик про державотворчі процеси
    в Україні в першій половині XX століття 145
    Розділ 5. Розвиток президентом Т. Г. Масариком теорії
    та практики розбудови демократичної держави 161
    5.1. Соціально-політичний
    та гуманістичний зміст демократії 161
    5.2. Прямі та представницькі компоненти демократії 177
    5.3. Проблема взаємодії законодавчої та виконавчої гілок
    влади у парламентській системі 187
    5.4. Політичні партії
    у парламентській демократичній системі 196
    Розділ 6. Формування Т. Г. Масариком
    політико-правової доктрини відродження та розбудови чеської держави 213
    6.1. Природне та позитивне право
    як регулятори суспільних відносин 213
    6.2. Т.Г. Масарик про роль історичного та природного
    права у формуванні державно-правової ідеології 220
    6.3. Ідеології як складова частина
    політико-правових доктрин 227
    6.4. Соціалізм як форма організації
    політичної влади та держави 240
    Розділ 7. Розвиток президентом ЧСР Т. Г. Масариком
    теорії перехідного періоду 250
    7.1. Проблема співвідношення легітимних і нелегітимних
    методів зламу старих державних структур 250
    7.2. Т. Г Масарик про вплив внутрішнього та зовнішнього чинників на форму правління в перехідний період 268
    7.3. Критика більшовицької теорії та практики
    державного і суспільного розвитку 281
    Висновки 290
    Примітки 316









    В ступ • • •
    Життя та діяльність Томаша Ґарріга Масарика (1850¬1937) - засновника першої демократичної Чехословацької рес¬публіки, сина робітника, що переміг Габсбургів (як говориться у назві однієї книги)1, стали предметом численних дослід¬жень - статей та наукових досліджень, пропагандистських трактатів і публіцистичних творів, які лягли в основу цілого на¬пряму - масарикіани. Всі вони подають нам яскравий образ Масарика - філософа, політика, президента, людини-легенди.
    Незважаючи на достатню увагу науковців до політичної і державницької діяльності Томаша Гарріга Масарика, його політико-правова спадщина залишається малодослідженою. Присвячуючи свою роботу 90-й річниці проголошення неза¬лежної держави чехів та словаків, автор ставить за мету не стільки заповнити існуючі прогалини, скільки крізь призму по¬глядів філософа-президента на політику, праву, державу і демо¬кратію осмислити сутність та динаміку державотворення в пе¬рехідний період.
    Намагання філософа і політика створити національну дер¬жаву в складі федеративної Австро-Угорщини, а пізніше як не¬залежну і самостійну, були не проявом національного шові¬нізму чи самоціллю, а лише засобом розвитку людини як ос¬новної соціальної цінності. Тільки через національну культуру як складову європейської і світової культури, національну дер¬жаву та високий рівень національної свідомості можливе тво¬рення демократії і гуманної Європи. Як писала «Neu Zürcher Zeitung» з приводу смерті Масарика, «людина, яка розуміла наш час, яка могла зробити ВЕЛИКЕ, вже давно належала
    історії, всіма силами боролася за світову спільноту та одночас¬но піклувалася про свій народ від усього серця»2.
    Держава як засіб досягнення вищої етичної мети - такою бу¬ла позиція Томаша Масарика в науці й політичній діяльності. У своєму виступі 25 січня 1892 р. у австрійському парламенті по¬сол від Чехії професор Масарик звертає увагу політиків на не¬обхідність внутрішнього вдосконалення держави: «...Велич певної держави знаходять зараз не у .лаврах, здобутих на полі бою, а шукають у вдосконаленні її внутрішнього життя. Велич держави вимірюється не стільки у географічному плані, скільки в культурному»3.
    Визначаючи основні завдання чеського національно-виз¬вольного руху, вчений у праці «Чеське питання» аналізує про¬цес творення держави «неісторичних» народів і звертає увагу на те, що їх мислення, менталітет та національний дух значною мірою паралізовані політичним та соціальним гнобленням. То¬му основним завданням є піднесення національної свідомості шляхом розвитку культури. Без належної культурної роботи «політична незалежність нас (чехів) не звільнить. тому йдеть¬ся про те, щоби її використати при становленні суверенності й духовної самостійності, а лише політична незалежність нам цього не гарантує»4. Масарик теоретично обґрунтував ідею про єдність і спільність історичної спадщини чеського та інших слов’янських народів і європейської демократичної традиції.
    Учений досить чітко окреслив у своїх працях проблему де-мократичної організації влади у державі. Відкидаючи мож¬ливість існування у суспільстві аристократичної соціальної верстви, яка б привласнила право бути в демократичній дер¬жаві політичною і соціально-економічною панівною силою, він пише: «.Демократія, в буквальному значенні слова, означає владу народу, але для сучасної демократії важливий не прин¬цип влади, а прагнення до того, щоб сам народ управляв наро¬дом в ім’я народу, - реалізація такого нового розуміння держа¬ви і суспільного ладу взагалі пов’язана не стільки з питанням про владу, скільки із труднощами адміністрування»5.
    Нині молоді демократичні держави гостро потребують не лише нових парадигм адміністрування, а й нових ціннісних, моральних засад суспільного реформування. Тому так актуаль¬но звучать його маловідомі сучасності промови і виступи. Так, у своїй промові від 7 січня 1921 р. Томаш Масарик відзначав: «Коли я говорю про державу, то вона для мене не є чимось най¬вищим чи найсвятішим, а засобом для досягнення мети, і цією метою є правда»6.
    У своєму баченні еволюції держави і світового співтовари¬ства Масарик йшов далеко попереду свого часу. Висока культу¬ра, інтелігентність, наукова сміливість, державна мудрість по¬ставили його в ряд видатних постатей світової історії.
    К. Чапек, автор відомих «Бесід з Т.Г. Масариком», з нагоди 80-річчя від дня народження президента ЧСР Томаша Гарріга Масарика сказав, що його ім’я є частиною світового духовного надбання і ще на сотні років залишиться незабутим. На жаль, це пророцтво не справдилося, і причиною цьому стала не не¬далекоглядність Чапека, а повоєнний політичний розвиток Європи, який тоді неможливо було передбачити. Говорити про те, що ім’я Томаша Масарика в ці роки повністю зникло та бу¬ло піддано забуттю в європейських політичних та наукових ко¬лах, було б неправильно. Проте шукати його у свідомості ши¬рокої європейської громадськості та у донедавна масарикових сівввітчизників було б утопією. Після більш як 40-річної забо¬рони ім’я Масарика ми маємо, на жаль, поверхове сприйняття його ідей, тоді як сам філософ і президент твердив, що відсутність наукової критики, політичного дискурсу неминуче веде до радикалізації політичних поглядів протилежних політичних сил, а це формує драматичний стан суспільної пси¬хології. Сама демократія потребує критичного мислення, яке демократизує дух нації. Радикалізм, на думку Масарика, не на¬дає суспільній свідомості узагальнюючого бачення прогресив¬ного розвитку правової держави, громадянського суспільства, залишає поза увагою проблему прогнозування майбутнього суспільного стану, породжує нігілізм та фетишизацію окремих сфер суспільного життя. Для чехів у часи розбудови демокра¬тичної правової держави це мало більше, ніж теоретичне, зна¬чення.
    Книга є першим у вітчизняній науці системним науковим дослідженням політико-правових поглядів Томаша Гарріга Ма-сарика. З огляду на політичні процеси у сучасній Українській державі її вихід у світ є своєчасним. Адже осмислення основ¬них теоретичних засад розбудови національної держави у пе¬рехідний період, сформульованих філософом і президентом Масариком, та їх втілення у першій Чехословацькій республіці дасть можливість українським політикам, державним діячам, широкій громадськості уникнути багатьох недемократичних кроків у політиці, запобігти зіткненню інтересів різних полі¬тичних сил. У цьому, як сподівається автор, і полягає наукова і практична цінність даного дослідження.
  • Список литературы:
  • Висновки • • •
    Зі вступом людства у третє тисячоліття дедалі актуальнішою та значущою постає політико-правова спадщина Томаша Гарріга Масарика - одного з видатних мислителів і політичних діячів XX століття. Його політико-правові погляди базуються на синтезі досягнень науки, європейської філософської думки і «нової релігії», яка ґрунтується не на вірі в одкровення, а на пе¬реконанні. Його модернізм у тлумаченні сутності державно- правових процесів полягає в тому, що він висловлює свої пере¬конання, не спираючись на панівні в той час настрої і теорії. Єдиним критерієм його наукової оцінки є правда. Звідси зро¬зуміле обережне ставлення вченого до основних положень панівної у той час ліберальної демократії. Адже вони стосува¬лися насамперед принципів і процедур демократичного вряду- вання і слабо відображали зв’язки між формальними та реаль¬ними правами, ставлення до громадян як до вільних і рівно-правних, діяльність та ідеологію політичних партій як струк¬тур, що долають розрив між державою та суспільством.
    В основі філософської парадигми Т.Г. Масарика лежить принцип любові як обґрунтування ідеалу гуманності, того іде¬алу, до якого повинен прямувати весь культурний розвиток людства. Саме любов, взаємна довіра, справедливість, які є од¬наковими для всіх, та розуміння не лише власних, а й чужих потреб виступають у вченого методом подолання суспільних суперечностей та міждержавних конфліктів. Такий акцент на перевагах духовного над матеріальним приводить Масарика до думки, що національна незалежність мусить базуватися на ду¬ховних підвалинах, а засоби, які повинні привести до незалеж¬ності, мають етично-інтелектуальний характер.
    Надаючи першочергового значення знанням і освіті всього народу, перший президент Чехословацької республіки визна¬чив курс держави на всебічне використання інтелектуального потенціалу нації в процесі розбудови демократичної держави. Масарик одним із перших політиків світового масштабу зро¬зумів значення ресурсу освіти і науки для сучасного світу в цілому, а також згуртував висококваліфіковане коло чехосло¬вацької інтелігенції, опершись на яку йому вдалося вирішити багато соціальних, політичних і національних проблем. Спо¬чатку треба думати про народну освіту і лише потім - про інші державні пріоритети, постійно твердив він. Хоча б тому, що ду¬мати в кінцевому підсумку зможуть компетентні й патріотично налаштовані спеціалісти.
    Т.Г. Масарик вважав, що «академічно освічена людина і здібний чиновник дуже відстають від досвідченого організато¬ра і лідера партії в питаннях знання людей і практичних здібно¬стях спілкування з партіями, парламентом і урядом»1. Тому і в освіті, й у політичному житті він прагнув подолати напів- освіченість, в якій вбачав найбільше лихо перехідного періоду до демократії. З цією метою він представляє у праці «Світова революція» програму навчання всієї нації демократії. Виступа¬ючи вчителем народу, Масарик не перестає вчитися сам, а тому в його політичній діяльності ми не знаходимо будь-яких на¬тяків на вождизм і диктаторство. «Думки державних мужів, і передусім законодавців, - пише Т.Г. Масарик, - мають переда¬ватися відповідними словами; політичний, законодавчий, військовий стилі мають велику вагу, і мистецтво дуже вдало до-помагає тут політиці. Не забуваю при цьому про бюрократію - добре відшліфування бюрократичної мови не лише під грама¬тичним, а й естетичним поглядом буде дуже заслуженим надбанням демократичної політики і адміністрації»2.
    Отже, загальну освіту народу, його здатність сприймати і здійснювати реформи, як і освіченість політичних вождів, Ма¬сарик розглядає як питання самого існування демократії. «Я переконаний демократ, і тому сприймаю і притаманні демо¬кратії труднощі. Неможливо створити державу без недоліків, якщо вони закорінені в самій її природі. Наші труднощі, - відзначав він, - виникли із високих вимог до демократії, яка потребує в повному розумінні цього слова освічених громадян, освічених виборців, грамотних чоловіків та жінок»3.
    Особливу увагу Масарик звернув на технічну підготовку спеціалістів для соціальної служби, оскільки для дійсної демо¬кратії недостатньо лише закладів, потрібні люди, котрі вірять у місію своєї держави і нації, у народ, об’єднаний ідейно. Демо¬кратія повинна гарантувати захищеність і покровительство всім успіхам у культурній і технічній сферах, у галузі науки, мистецтва, моралі й релігії. «В результаті цього вона повинна виступати як постійна реформа й одночасно революція, що не припиняється, але революція лише в головах і в серцях»4.
    По суті, можна говорити про духовний напрям, у якому вирішальним є обґрунтування необхідності встановити рівно¬вагу між індивідом і суспільством. Свою релігійну позицію Масарик визначає як теїстичний гуманізм, або релігійну демо¬кратію, розуміючи її як людський, природний вимір світу. Релігійну демократію він розумів як тривалий глобальний на¬прям, який слід підтримувати в сенсі політичному, забезпечую¬чи необхідні інституційні умови для здійснення основного мо¬рального завдання - «революції голів та сердець».
    Християнська демократія Т. Масарика виступає універсаль¬ним стрижнем духовного розвитку людства. Він погоджується з консервативною теорією у тлумаченні держави і права у тому сенсі, що політична сила у своїй основі підпорядкована силі духовній. Розбіжності між ними полягають у тому, що світська державна сила не зводиться до матеріальних чинників. Щодо соціал-демократичної доктрини, яка вважала, що держава за¬снована на силі та насильстві, завдяки яким пройшла ор¬ганізація суспільства, то вона не дістала підтримки вченого. На його думку, державу слід розуміти не як всемогутню силу, що стоїть над суспільством і над особою. У такому підході вчений вбачав рудимент старого мислення, коли політичною нацією вважався панівний клас. Таким поглядам Т. Масарик проти-ставляє власний підхід до держави, «конкретний і реальний», при цьому «народний і соціальний», якщо йдеться про його політичний характер5.
    Політику він розглядає як один із багатьох вимірів людсько¬го життя, не важливіший за решту. Відзначаючи значну цент- ралізаційну та організаційну силу держави, він водночас не вважав її могутнішою за «релігійні, освітні, моральні й взагалі культурні зусилля і прагнення». На противагу лібералізму Т. Масарик трактує інститут держави значно простіше і, як пра¬вило, ототожнює з окремими інституціями та правами, які виз¬начають спосіб їх функціювання, а іноді навіть з окремими чи¬новниками чи просто з громадянами. «.Не держава сама по собі, а лише сотня судових чиновників, стільки ж адміністра- ційних, стільки ж міністерських, стільки ж членів двору, стільки ж солдатів і так далі, одним словом: слід мати впоряд¬коване, повне бачення держави, а не туманне і порожнє або аб¬страктне (загальне)». Такий підхід позбавляв державу абст¬рактності. Тільки тоді, коли «державою є ми всі», ми можемо говорити, вважав Т. Масарик, про справжню демократизацію та необхідну соціалізацію цього інституту, що, як очікував він, має спричинитися до зменшення її значення.
    У працях «Росія і Європа», «Світова революція» ми просте¬жуємо думку вченого про те, що ідеалом демократії була б без¬посередня демократія й управління, однак за зростання чисель¬ності всіх народів і держав демократія може бути лише пред- ставницькою6. Визнаючи принцип представництва основним елементом демократії, вчений розвиває теорію представниць¬кої демократії. Як реаліст, Масарик не був прихильником раціональної теорії демократії і не розглядав парламентаризм як синонім демократії та справедливості, а сам парламент - як місце, де панує здоровий глузд. На його думку, тут перепліта¬ються взаємні інтереси людей, котрі попри різницю в суспільному становищі мають знаходити певний компроміс.
    Філософ-президент вказав на хиби, характерні й для парла-ментаризму, і для парламентів. Це насамперед недосконале ви¬борче законодавство, принцип більшості, відсутність належної фахової компетенції, розколи у політичних партіях. При цьому він висловлює думку про те, що недоліки в діяльності парла¬менту пояснюються низькою політичною та загальною культу¬рою виборців і парламентарів7. Доки не буде досягнуто належ¬ного рівня освіти виборців та обраних, доти залишатимуться вади самого парламенту. «Без суворого культурного цензу ні партія, ні демократія, ні парламент не зможуть звільнитися від демагогії»8.
    Водночас Томаш Масарик вважав неприпустимим очікуван¬ня того, доки народ досягне певного рівня освіченості. Адже таке очікування неминуче призведе до тоталітаризму, оскільки представницька система приховує в собі фатальний олігархіч¬ний елітаризм. Тому, як учений і досвідчений політик, Масарик не обмежується констатацією недоліків, а вказує на інститу- ційні заходи щодо якісного поліпшення парламентаризму, серед яких створення компетентних комітетів і залучення висо- копрофесійних експертів до розробки законодавчих актів. У практику парламентської демократії першої Чехословацької республіки президент увів не тільки регулярні наради з пред¬ставниками політичних, ділових і державних кіл, а й делегу¬вання частини парламентських повноважень уряду. На його думку, без дисципліни і певних елементів диктатури демо¬кратія не може існувати.
    Отже, не дивно, що такі погляди Масарика викликали кри¬тику з боку соратників. Ця критика випливала з його мораліза¬торської позиції при трактуванні держави. Зокрема, ототожнен¬ня цього важливого інституту із громадянами підкреслювало індивідуальну відповідальність особи за власну долю і національної спільноти, до якої ця особа належала.
    У концепції Т. Масарика бачимо критику тих політиків, які очікують від держави надто багато. Звідси випливало його скептичне ставлення до історико-правових постулатів, що слу¬жили основою політики більшості чеських політичних партій на межі століть, які не враховували реалії. Він повністю відки¬дав прагнення (яке, до того ж, на його думку, частіше тільки проголошувалося, ніж втілювалося в життя) реалізувати за будь-яку ціну, і зокрема з допомогою революційних засобів, чеські державно-правові постулати.
    Радикалізм у вирішенні доленосних питань розглядався Т. Масариком як поверховий і такий, що має нетривалий харак¬тер. Постановка завищених і неможливих для виконання за¬вдань може лише призвести до пасивності. Одночасно він на¬голошував на неприпустимості вимоги вирішення майбутньою державою всіх складних національних проблем. Така політика очікування розв’язання даних проблем новоутвореною держа¬вою, на переконання Т. Масарика, лише призведе до перекла¬дання відповідальності за невдачі на Австрійську державу і стане чудовим обґрунтуванням фактичної бездіяльності влад¬них структур.
    За такого підходу стає зрозумілим прагнення Масарика ста¬вити перед поточною політикою більш реальні цілі. Звідси ви¬пливає те, що в своїй теорії держави не надавав цьому інститу¬ту великого суспільного значення.
    На нашу думку, пояснювати Масарикову концепцію ролі держави у реалізації національних прагнень, обмежуючись ли¬ше її моралізаторським змістом, неправильно. Тут слід врахо¬вувати і характер його концепції нації. Адже важливим питан¬ням національного буття він не надавав політичного характеру. Підтвердженням цього може бути те, що скептицизм Т. Маса¬рика однаковою мірою стосувався як надмірних очікувань від Австрійської держави, так і завищених очікувань щодо чеської держави, яка мала постати. Він ставить питання так: чи на¬справді проголошенням чеської держави можна вирішити всі проблеми? Зокрема, це стосувалося соціальних і культурних проблем. Незважаючи на організаційну та консолідаційну роль держави, вона не є сильнішою за освітні, культурні, наукові та моральні прагнення людей: «Держава більше залежить від культурного прагнення, ніж це прагнення від держави». Тому «держава нас не врятує, ми повинні її утримати. Один раз ми уже її втратили - чому?»9.
    Серйозну небезпеку національній незалежності Т. Масарик вбачав у дедалі зростаючій «світовій централізації», що прояв¬лялася в інтенсифікації культурного обміну і зумовлювала постійне зростання чужих впливів. Сподівання, що саме дер¬жава ліквідує цю загрозу, він вважав наївним та анахронічним і підкреслював необхідність постійної позитивної культурної роботи. Все це не означає, що у передвоєнний період Т. Маса¬рик рішуче відкидав намір створення чеської держави. Напев¬но, правильно говорити про те, що використовувані ним спосо¬би обґрунтування політичних дій були підпорядковані аргу¬ментації того, що держава - це насамперед засіб ліквідації культурних утисків. Така аргументація випливає з розуміння нації як культурної спільноти і Масарикової концепції природ¬ного права. Проте, спираючись на його власне бачення завдань боротьби проти Австрії, важко було обґрунтувати цілісну про¬граму побудови чехословацької держави. Тут доречно звернути увагу на той факт, що однієї антиавстрійської програми на¬справді виявилося недостатньо для формулювання конкретних постулатів, які б визначали національний характер держави, що мала виникнути в результаті реалізації цієї програми.
    Для аргументації своєї національної програми Томаш Маса¬рик широко використовує як природне, так і історичне право. Природне право, на його думку, хоч і могло бути ефективним інструментом боротьби за культурну рівноправність, але на¬справді з нього не випливали жодні позитивні політичні посту¬лати. Цієї проблеми не міг повністю вирішити і зв’язок програ¬ми з історичним правом, оскільки він мав лише механічний ха¬рактер. Виходячи з цього, важливу роль могла б відіграти кон¬цепція, яка не пов’язувала реалізацію природного права зі ство¬ренням національної держави, а пропонувала б лише, напри¬клад, запровадження справжньої мовної рівноправності. Тому там, де Т. Масарик намагається визначити роль національної держави, у нього з’являється, на нашу думку, певний вид по¬нятійного дефіциту, який не дав йому змогу зробити це одно-значно.
    Однак це судження не повинно викликати жодних сумнівів щодо того, що новоутворена держава розглядалася Томашем Масариком саме як національна. Це підтверджують висловлю¬вання тогочасних дослідників. Навіть Е. Радль, який підкрес¬лював «ненаціоналістичний» характер думок першого прези¬дента ЧСР, 1928 р. у своїй праці «Уаісе СеМ 8 Кешеі» («Бит¬ва чехів з німцями») писав: «На національній основі сьогодні ґрунтуються держави Центральної і Східної Європи. Гердер був першим пророком такого поняття держави, Фіхте - другим; Масарик під час війни виборов для цього поняття визнання і він, безперечно, найбільш науково його обґрунтував»10. Одно¬значно висловлювався щодо цього і сам Т. Масарик. Зокрема, у своїй промові на засіданні революційних Народних зборів він вказував на чехословаків як на законного суверена, тоді як німців називав колоністами11. Роком пізніше у своїй промові він підкреслює: «Державу створили ми, і цілком зрозуміло, що вона матиме свій специфічний характер, це криється в самій суті поняття незалежної держави»12. У «Світовій революції» ми бачимо чітко ідентифікованого суверена новоутвореної дер¬жави - чехословацький народ.
    У листі до одного зі своїх опонентів, поета і сенатора В. Ду¬ка, президент вказував на національний характер чехословаць¬кої держави, риторично запитуючи: «Чи ж ми не маємо своєї держави, чи не маємо її у своєму володінні? Хто, пробачте, ви¬ступає за ненаціональну державу?»13.
    Однак, крім нечисленних лаконічних висловлювань, ми не знаходимо у Масарика визначення специфічних рис чи харак-теристик національної держави. Складність аналізу концепції національної держави зумовлює і розпорошеність його по¬воєнних висловлювань щодо ролі нації.
    Щодо особливої ролі національної мови як мови державної, то Т. Масарик обґрунтував її опосередковано, посилаючись на демократичні засади більшості14. Це стосується і визначення ним національного характеру державних інституцій, про які він згадував лише у контексті заклику до реалізації ширшої «всеохоплюючої культурної програми», яка стосувалася також науки та релігії. Останні у чехословацькій національній дер¬жаві також мали набути справді національного характеру, що може лише частково розглядатись як показник національної форми держави.
    У цілому слід зазначити, що аналіз Масарикового бачення національної держави, а також ставлення демократичної дер¬жави до народу ускладнюється і тим, що він у своїх ранніх публікаціях шукає суть національної специфіки в культурі у широкому розумінні цього поняття. Тому ми знову, як і у ранніх творах ученого, зустрічаємо думки про необхідність інтенсив¬ної праці як найкращого засобу національного розвитку. Щодо демократичної держави, то вона не протиставлялася нації, а ви¬ступала як «засіб для нації у її культурних прагненнях»15. Як бачимо, її роль залишалася обмеженою і мала виключно інструментальний характер, натомість найбільше значення для реалізації завдань нації надавалося не діяльності держави, а ро-боті в межах самої нації.
    Слід зазначити, що таке тлумачення інституту держави ха-рактерне і для тогочасних українських мислителів. Зокрема, В. Старосольський, який, до речі, у своїй відомій праці «Теорія науці» багаторазово посилається на думки Т. Масарика, вважав націю органічною спільнотою, а державу - механічною спілкою, засобом реалізації національних інтересів. Як зазна¬чає у своєму дисертаційному дослідженні В.Л. Згурська, В. Старосольський вважав, що у сучасній державі сили, які мо¬жуть заволодіти нею, досить різні, тому постановка питання про мету держави втрачає сенс. Адже цілі держави не можна оцінити ні позитивно, ні негативно. Тому, підкреслює В. Старо- сольський, «засадничо треба признати можливість визнання за ціли держави всього, на що може розтягатися людська діяльність та чим може зацікавитися людина»16. Цілі держави абсолютно необмежені. Іманентних інтересів і цілей у держави немає. Останні мають суто практичний характер.
    Це відрізняє державу від інших «спілок», які створюються для здійснення певних цілей і зумовлюють як обов’язковий елемент владу. Як організація з владним центром держава, за Старосольським, перетворюється на механізм. Суспільні сили опановують його, змушують служити своїм інтересам. «Таким шляхом дістає держава зміст та своє суспільно-політичне об- личє»17.
    На думку В. Старосольського, «абсолютно-суспільною» силою, що протистоїть антисуспільним інтересам й обстоює «трансперсональні» цінності, зокрема національні, є демокра¬тія. Постає питання про зміст «трансперсональних» вартостей, навколо розв’язання якого «стрічаються нація з державою».
    Слід зазначити, що аналогічну думку обстоював і Т.Г. Маса¬рик. «Нація, - писав він, - це організація демократична. Кож¬ний індивід має значення, кожний здатний знайти собі застосу¬вання. Держава ж є організацією аристократичною, примусо¬вою, апаратом гноблення. Демократичні держави ще тільки ви¬никають». І далі: «Одним із могутніх демократичних факторів є національне прагнення, зусилля поневолених народів до політичної самостійності й визнання національності більш ви¬соким і цінним принципом, ніж принцип державності»18.
    За В. Старосольським, нація як спільнота, що не допускає обмеження, має тенденцію кожний інтерес «націоналізувати». Тому не може не «займати становище» щодо держави, і навпа¬ки. І націю, і державу характеризує універсальність інтересів, причому перша є їх центром, а друга - засобом реалізації. Нація повинна заволодіти суспільним механізмом - державою, причому «вимагає передачі собі не деяких тільки, а всіх компе- тенцій держави, вона мусить старатися заволодіти всім держав¬ним механізмом»19. Ставлення держави до нації залежить від типу держави. Монархічні та аристократичні принципи дер¬жавної організації ворожі до національного принципу, бо нація визнається привілейованою частиною суспільства.
    У цьому контексті слушною є думка Т. Масарика: «У Прусії, Австрії, Росії, Туреччині національний рух, що зародився, при¬родно повернувся проти абсолютизму, а абсолютизм був про¬тивником національності. Розбіжності між теперішніми союз¬никами й центральними державами - це розбіжності між демо¬кратією й теократичною монархією. Табір союзників станов¬лять республіки й конституційні монархії, оскільки Прусія зна¬ходиться на чолі середньовічних монархій. Очолювані Прусією Німеччина, Австрія, Туреччина, Болгарія об’єднались у союз не тільки тому, що вони сусіди, а через внутрішню політичну подібність. Ці держави є антидемократичними, абсолютистсь¬кими, теократичними, в них парламент, хоч і є на папері орга¬ном законодавчим, має фактично лише дорадчі й робочі функції, політичне ж рішення й управління державою залише¬но за монархом і його аристократичними співправителями. Ця відмінність виявляється, відповідно, і в підході до національ¬ного питання: союзники проголошують право народів на само¬визначення, тобто держава підкоряється національному факто-рові, а центральні держави - не національні й навіть відкрито антинаціональні»20.
    Як зазначає В.Старосольський, становище змінюється, коли на політичну арену виходить демократія. В результаті утверд¬ження нових групових інтересів формується внутрішньо солідарне суспільство - загальний центр інтересів. Так нація стає загальним, нероз’єднаним внутрішнім протистоянням, аб¬солютно демократичним центром, «додуманою до кінця демо¬кратією». А поступ демократизації це одночасно поступ націоналізації держави21.
    У різних типах держав (національних, національно міша¬них), зауважує Старосольський, питання про мету держави на¬буває різного тлумачення. З утвердженням демократії і форму¬ванням внутрішньо солідарного суспільства як загального цен¬тру людських інтересів нація, як доводить учений, стає загаль¬ним, нерозділеним внутрішніми протистояннями «абсолютно демократичним центром»22. І це питання має важливе значення для обґрунтування мети держави.
    На думку В. Старосольського, розв’язання цього питання більшість дослідників бачить у «загальному інтересі», визнанні загального блага критерієм ефективності держави. Кожна політична течія демонструє свою демократичність, обгрунтову¬ючи, чиїм інтересам має служити держава. Вчений цілком слушно вказує, що «ріжниці лежать в тому, яка форма держави має забезпечити здійсненнє сього ідеалу, та в щирости, з якою ідеал ставиться та формулюється»23.
    На практиці, як доводить В. Старосольський, «упадок пано- вання кождої кляси й побіда її наслідниці, се рівночасно зміна «пануючого» погляду на істоту «загального» інтересу і на все зближене до нього. Похід демократизації се все поступ націоналізації держави. Номенклатура відбивала собою сей процес»24.
    В.Старосольський обґрунтовує важливу тезу про націю як природний власник держави, «натуральний» центр інтересів, на службу яким має ставати державний механізм»25. Він вва¬жає, що проблема націоналізації держави має практичне зна¬чення там, де «держава не покривається з нацією»26. В національній державі тотожні «стихійна особовість спільноти з раціональним механізмом спілки». Нація отримує задоволення інтересів через механізм держави, юридична особовість держа¬ви перестає бути фікцією. Тому питання, якою має бути держа¬ва, поступається місцем, чиєю вона має бути.
    Отже, на думку автора, із сутності обох феноменів - нації і держави - випливає тенденція злиття. Вона посилюється у су¬часний період історії27.
    I ще один висновок важливий для розуміння В. Старо- сольським сутності національного. «З істоти нації як спільноти випливає не тільки домаганнє: «кожда нація є державою», а й друга частина сього домагання: «кожда нація є тільки одною державою»28.
    Політико-правові погляди Томаша Масарика тісно пов'язані з історією Чехословацької держави, тому вони, на думку М. Шаповала, є «своєрідною методологією національного відродження»29. Адже в незалежній Чехословацькій республіці одночасно відбувалися досить складні процеси - як згуртуван¬ня національних сил, так і диференціація суспільства за стра¬тифікаційним принципом. При цьому держава виступала виз¬начальним інтегруючим елементом у включенні чеського та німецького народів у політичний процес на нових демократич¬них засадах. Тому в основу національно-державницької кон¬цепції Масарика була покладена гуманістична ідея. Остання стала ідеалом єдиної організації всього людства, оскільки виз¬нає й обґрунтовує права не тільки людини і громадянина, а й усіх націй.
    На думку Масарика, держава і демократія вимагають враху¬вання інтересів усіх, а не тільки аристократичної меншості. І тому, відводячи чільне місце державній організації, він не при¬меншує значення індивіда. Проте Масарик визнає індивіду¬алізм як прагнення особистості до самоутвердження у суспільстві. Такий індивідуалізм вважає бажаним, позаяк він відповідає політичним реаліям Нового часу, коли індивід свідо¬мо протиставив себе абсолютизму та формулює основні індивідуальні права. Проте, підкреслює Масарик, індивіду¬алізм не має бути надмірним, оскільки може призвести до про¬тиставлення органічному цілому30.
    Як бачимо, для філософа не існує дилеми суспільство - індивід: так само, як нема індивіда без суспільства, так немає суспільства без людини. Суспільство є своєрідною ор¬ганізацією, воно об’єднує окремі організації держави, церкви, школи, організації національну і економічну, дрібніші ор¬ганізації - партійні, соціальні і т.ін. Суспільне ціле складається із залучених у суспільне життя, організованих індивідів, тому суть проблеми полягає не в протиставленні: індивід або суспільство, а у поєднанні - індивід і суспільство. «Крайній індивідуалізм, як і крайній соціалізм, вчений вважає абсурдни- ми31. Питання полягає в тому, щоб розв’язати або принаймні пом’якшити суперечності між прагненнями індивіда до свобо¬ди та до державної організації суспільства.
    Відстоюючи власне світоглядне кредо, Т. Масарик приділив значну увагу аналізу марксизму як одного з найпотужніших інтелектуальних і політичних рухів початку XX ст., котрий справив великий вплив на теорію і практику державного будівництва в країнах Центральної і Східної Європи у повоєнні роки. Вчений вказує, що марксистська предметно-практична парадигма не тільки ставить індивіда в залежність від ма¬теріальних умов, а й такі надто далекі від матеріального вироб¬ництва сфери суспільного життя, як релігія і філософія, що ха¬рактеризуються ним як духовно-практичні. Для Маркса, ствер¬джує вчений, філософія є «природною копією світового проце¬су». Людська свідомість відіграє у ній другорядну роль: є тільки предметом, явищем, проявом змін світу, початком і кінцевою точкою яких є постійні зміни економічних відносин. Інакше кажучи, Маркс і Енгельс трактують економіку як щось більш первісне, ніж свідомість. Більше того, на їхню думку, усі прояви свідомості, які вони називають ідеологією, є лише про¬дуктом еволюції економічних відносин32.
    Томаш Масарик, критикуючи марксизм, висуває наступні аргументи: по-перше, простий психологічний аналіз вказує, що в суспільстві існують такі явища (релігійні почуття, ідеї, мо¬раль, мистецтво), які не повністю визначаються економічними умовами. «Вся різноманітність і повнота суспільного й істо¬ричного життя є сама по собі психічна діяльність - суспільство є сполученням осіб, що пізнають світ»33.
    Різноманітність і повнота як духовного, індивідуального, так і соціального, історичного життя зводиться вченим до трьох головних категорій психічної діяльності - почуття, розу¬му й волі, які одночасно виступають як соціальні елементи. Та¬ким чином, суспільство є системою психологічної взаємоза¬лежності, й соціальний акт є актом психічним. Саме на цій пси¬хологічній основі відбувається суспільна диференціація, а звідси утворення соціальних груп та класів є відображенням психічного стану індивідів. «Нерівність розуму, почувань і волі, нерівність здібностей і потреб, нерівність становища в природі й суспільстві веде до організації ієрархічного, дифе¬ренційованого суспільства. Такий поділ суспільства недоскона¬лий, що породжує пригноблення; це ставить перед нами за¬вдання: усунення недосконалості, зберігаючи організацію»34.
    Т. Масарик не ототожнює суспільство з державою, тому що воно включає велику кількість складових, однією з яких є дер¬жава: «In concreto існують різні в часі й просторі організації: родина, національні організації, наукові, політичні, госпо¬дарські та ін. Тому термін «суспільство» має різний зміст за¬лежно від того, чи є складним і розчленованим саме поняття. Крім того, сам обсяг поняття буває різним: ми прикладаємо йо¬го для означення і менших, і великих одиниць. При цьому ми розуміємо під цим словом нашу державу, іншим разом - євро¬пейські держави, а іноді й усе людство»35.
    Отже, суспільство, за Масариком, є дуже складною ор¬ганізацією, і її треба розглядати конкретно. Суспільство за будь-якої організації не є істотою, подібною до організму. Та особливість, завдяки якій дехто вважає суспільство організ¬мом, розвинулась історично, себто цілком інакше, ніж розви¬вається організм. Суспільство організоване більш-менш пла¬номірно, але воно все ж таки не організм. І, власне, тому, що воно не має єдиної свідомості. Є тільки особливий спільний стан громадськості, прилаштованість (consensus) суспільних сил, за яких, наприклад, певному станові науки відповідає пев¬ний стан мистецтва, певному економічному станові - певна політична тактика і т.ін. Зрозуміло, що треба означувати точно ступінь і вид такого прилаштування, а також його причини»36.
    Саме такий погляд на суспільство дав можливість Масарику показати, що індивід є одночасно членом родини, держави, мовної, релігійної, професійної групи, кожна з яких впливає відповідно на його поведінку, на зміцнення одних, підпорядку¬вання других і знищення третіх його зв’зків, на перехід його з однієї суспільної групи в іншу. Він звернув увагу на той факт, що саме вивчення, систематизація й класифікація людських відносин ставлять нас перед проблемою визначення рушійних сил у суспільстві, чинників, що впливають на поведінку індивідів, на групування й перегрупування їх під впливом різних детермінаторів їх волі, їх Я.
    Шукаючи причини і закономірності зв’язку суспільних явищ, Томаш Масарик підкреслює, що детермінізм у поясненні історії вимагає великої обережності й методологічної стро¬гості. Історичне явище має не одну, а дуже багато причин. На суспільство й людину невпинно впливають і небо, й земля, її оточення й минуле; причини тісно взаємозв’язані й тому наслідок їх не простий, а складний. Через те складно знайти ча¬сткові причини окремих наслідків, ізолювати окремі елементи таким чином, щоб можна було з певністю означити зв’язок між причинами та їх наслідками. Тут допомагає тільки постійне порівнювання різних наслідків і причин - історичний метод є своєрідним методом порівняння.
    Крім багатьох причин та їх зв’язків, треба, вважає Масарик, окреслити вид заняття; точно розрізняти, чи причини діють постійно, чи змішано, чи тимчасово (в певні періоди), чи тільки нарізно; при цьому доводиться вимірювати чи принаймні розцінювати силу й напруженість дії; треба окреслити, які при¬чини важливіші, які менш важливі, на які треба звернути ува¬гу, а які можна ігнорувати (як guantite négligeable)»37. Масари- кова формула причино-наслідкових зв’язків відповідає його ро¬зумінню структури суспільства.
    Логічним завершенням теорії причинності є спроба вченого здійснити загальну класифікацію чинників усуспільнення, се¬ред яких він називає фактори космічні (температура, земля, во¬да, рельєф т.ін.), які впливають самостійно на усуспільнення людей; телуричні (теорія оточення; мезологія Конта); біологічні (розмноження, харчування, свояцтво, потреба індивідуальної й колективної самооборони тощо), які сприя¬ють соціалізації людей і зумовлюють їх діяльність.
    Крім цього, Масарик виділяє соціально-історичні фактори38. Якщо марксизм соціально-історичний процес пояснює суто економічними факторами, а виникнення держави виводить з теорії поділу праці та насильства, то Масарик наголошує на то¬му, що насправді існує багато рушійних сил, що діють нарізно. Коли ми намагаємося зрозуміти діяльність окремих сил, то вивчаємо закономірності їх дій і в такий спосіб намагаємося пояснити зміст суспільного життя та історичного розвитку39.
    На думку вченого, рушійною силою світової історії висту¬пає цілий комплекс - релігія й церква, мораль (звичаї), мис¬тецтво, наука й філософія (освіта, шкільництво і т.д.), держава й право, національність і мова, господарство й суспільні уста¬нови, біологічна організація населення40. Тому держава не є відображенням економічних відносин, як це стверджує Маркс. На думку філософа, Маркс, роблячи акцент на економічних відносинах, прагне змінити їх шляхом завоювання державної влади.
    Як бачимо, розуміння Масариком суспільства як своєрідної системи взаємовпливу індивідів і груп, одночасного існування різних об’єднань, одночасної належності індивіда до різних соціальних груп і рівноваги суспільної системи випливає з плюралістичного розуміння причин усуспільнення. Людське суспільство, за Масариком є витвором природи й людського ду¬ху, і щодо людини суспільство є етичним явищем. Тому і дер¬жава, і родина, і церква, і нація розглядаються ним як явища, що здійснюють, попри інші обов’язки, й етичну мету, а тому щодо політики Масарик ставить завдання утверджувати гума¬нізм як найвищу етичну мету співжиття людей.
    Основним соціальним вектором розвитку взаємовідносин людини, суспільства і держави у концепції Томаша Масарика виступає право. У розумінні права він близький до давньо¬грецької правової думки про розмежування права та закону. Право - сукупність етичних суспільних цінностей, які виступа¬ють соціальними регуляторами справедливості, порядку, мо¬ральності тощо. Виходячи з концепції природного права, вче¬ний вважає первинними етичні правові ідеали, котрі забезпечу¬ють умови людського існування, тоді як нормативно-правові акти, встановлені державною владою (позитивне право), - дру- горядними. Природне право - вічне, невіддільне, абсолютне право особи; визнання людини абсолютною цінністю є основ¬ною моральною аксіомою права. Право виникло з моралі. Ко¬дифікація правових уявлень утворює закон. Слід розрізняти за¬кон і право. Існуюче право - це завжди прагнення справжнього права. Природне право - це політичні, соціальні ідеали, воно відповідає моральності індивіда та певних соціальних верств. Держава є охоронцем закону і права, і справедливість - це єди¬ний міцний фундамент держави.
    Отже, за Масариком, найважливішим ціннісним критерієм права, правової культури, правового закону є мораль: якщо природне право втілює етичний ідеал, то позитивне право - правову дійсність, яка вимірюється цим ідеалом. Право є засо¬бом для досягнення етичних цілей. Воно випливає із мораль¬них принципів, тому не можна змішувати право з моральністю.
    На відміну від позитивістської теорії, представники якої зо-середжували увагу на вивченні права, встановленого державою, і заперечували природне право, Томаш Масарик вважає, що по-зитивно-правові норми, що ґрунтуються на моралі й справедли¬вості, є не чим іншим, як природним правом. Коли буде досяг¬нута їх взаємоузгодженість, закон і право стануть ідентичними. Розвиток права відбувається під впливом моралі. Саме вона зумовлює його принципи й надає йому характеру «природ¬ності», моральної легітимації. Цим самим Т.Г. Масарик робить спробу подолати дуалізм природного й позитивного права і про¬понує дослідникам розглядати право як феномен, який прояв¬ляється на різних соціальних рівнях і в різних формах.
    З моральним перевихованням народів пов’язував Томаш Масарик повоєнну реконструкцію Європи. Враховуючи нові геополітичні зміни на карті світу, президент Чехословацької республіки вважав, що після війни всі народи мають увесь свій інтелектуальний потенціал спрямувати на матеріальне і духов¬не відродження. Інтеграційні процеси розглядалися ним як од¬на із форм виходу із глухого кута, як новий імпульс самоор¬ганізації і подальшого поступу, а також як засіб захисту новоу¬творених на європейському просторі держав від зовнішніх та внутрішніх деструктивни
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины